Аннотация: Початок вiйни Радянського Союзу проти Української Держави.
ПРОТИСТОЯННЯ. IНША РЕАЛЬНIСТЬ.
ПОВIТРЯНI ЧОРНОРОБИ ВIЙНИ.
"...нiколи, нiколи не буде Вкраїна,
не буде рабою московських катiв..."
Українська пiсня часiв радянсько-української вiйни
Квапливо висунутий в засаду на Таманському березi, Леонiд Ляховський вiдсипався, приходив до тями пiсля тижня безперервних боїв. Часу було доволi - попереду був майже весь день i цiла нiч.
Близький фронт ухав, гримiв i поблискував спалахами вибухiв. Очманiлi лiтаки проносилися на швидкостi, петляли по заплавам, брижачи воду i гонячи хвилею очерет - всього цього лейтенант не чув. "Пiднiмати тiльки у випадку команди по радiо "Атака!" i на обiд..." - наказав вiн вкладаючись пiд крилом свого "Грифона" на розстелених технiком чохлах. Леонiд вiдчував себе на межi фiзичних сил, йому здавалося: всi бачать, як вiн спустошений останнiм боєм з "яками" над Керченською протокою...
- Льонь, не спи, - смикав його напарник по засадi, Амет-Хан Султан, який неспокiйно вовтузився поряд, - Льонь, я вранцi лiтав на Анапу... Ти також туди лiтав. - Амет водив пальцем по картi. - Три хвилини льоту по прямiй...
- Чотири, - уточнив Ляховський, не вiдкриваючи очей.
- Нехай так, чотири хвилин. Сказали, тут у "червоних" аеродром винищувачiв. Звiдси вони нашi штурмовики б"ють. Перевiрте... - Вiн пiдняв темнi очi на Леонiда. - Ти лiтаки там бачив?
Обличчя Амета по-схiдному замкнене, потайне, з довгастим розрiзом очей, припухлими повiками i суворою лiнiєю рота. Але це тiльки так здається. Враження це пропадає, коли на нього сходить натхнення спiлкування. Траплялося це не часто, але коли траплялося, то зiзнання були до дна. Тодi вже Амет звiльняв душу вiд вагань та тривог. Вiн вже виливав Ляховському душу у кривдах, заданих командиром морської авiагрупи , утаємничив в невдачу своєї нiчної вилазки до станицi, де в батальйонi зв"язку знаходилася бровастенька козачка Капа, Капiтолiна, - але головного вiн ще не сказав.
- А людей ти там бачив? Технiку, заправники, пускачi?
- Нi. Нi людей, нi технiки...
Серед льотчикiв Амет-Хан - єдиний, кому Ляховський мiг довiритися пiсля Керченської протоки: яке у Амета чуття! "Амет, ззаду "як"! "Як" на хвостi! " - "Промаже", - коротко вiдповiдав Амет, все бачив i, головне, розпiзнав у противнику хапливого нетерпеливця, який не зумiє втриматися в хвостi. I весь подальший перебiг подiй пiдтверджував правоту Амета: так i не вiдкривши прицiльного вогню, "червоний" вiдвалював переворотом, вважаючи за краще не зв"язуватися з цим "хохлом". Кому, як не Амету вiдкритися пiсля незрозумiло-прихованого - на пустому мiсцi, з нiчого - виникнення над Керченською протокою "Яка-першого"? Ляховський тодi проґавив ту мить, що передує двобою, коли противник, готовий до бою, нiби ледь вiдкриє себе, свою виучку, свiй клас... Цiєї дорогої секунди, якою так майстерно користується Амет-Хан, Леонiд не отримав того разу. Обпалила смертельна близькiсть раптом виниклого на хвостi противника i вiн вiдчув миттєвий паралiч волi, коли льотчик вiдчуває себе зловленим у прицiл. Вiдмова на "яку" гармати чи спустошенi боєм снаряднi коробки - тiльки це врятувало Леонiда. I далi взагалi вiдбувалося таке, що тлума-ченню не пiдлягає. Як вiн вивернувся i потiм сам пiймав у прицiл "як", Ляховський i сам до пуття не розумiв. Запитати у когось було безглуздо, але переможний кiнець не повинен закривати собою прорахункiв i помилок. Переможець повинен їх першим знати, бо недовго тодi йому ходити переможцем...
Амет, звичайно, найкращий порадник у цьому випадку.
...В авiагрупi ходили чутки про незвичайне завдання. Когось кудись мали вiдправити. На чию долю воно випаде, того нiхто не знав. Як завжди, при появi подiбних чуток всi цiлими днями думали, гадали, сперечалися. Коли вранцi в другу ескадрилью прийшов пiдполковник Клiмов, здогадалися - випало їм.
Без всякого вступу, вислухавши рапорт командира ескадрильї, пiдполковник оголосив:
- Двi пари вашої ескадрильї завтра зранку перебазуються на пiдскок. Працювати з пiдскоку будуть лейтенанти Ляховський, Удовиченко i Амет-Хан, Левчук. Пiдготуватися до перельоту на пiдскок сьогоднi ж. Механiкам до кiнця дня провести регламентнi роботи на машинах, iнженеру перевiрити пiдготовку лiтакiв, щоб жодного дефекту... Робота у вас буде напружена, по особливим завданням авiагрупи i штабу повiтряної армiї. Командиром пiдскоку призначаю лейтенанта Ляховського. Питання є?
На свiтанку ланка перелетiла через протоку на Таманський берег i до сходу сонця була на новому аеродромi...
...Керч потрапила пiд артилерiйський обстрiл з першої хвилини вiйни. Звичайно ж, евакуювали цивiльне населення заздалегiдь i береговi батареї подавили встановленi на косi Чушка i мисi Тузла гармати росiян, але загроза нового обстрiлу залишалася. А Керч, як порт i промисловий центр, мала надто велике значення, щоб можна було не зважати на це. Тому вже через три тижнi бойових дiй до Криму перебазували повiтряно-штурмову бригаду для проведення десантної операцiї на Таманському пiвостровi. Пiдтримати дiї десантникiв доручили фронтовiй авiацiї Кримського ОК : двом штурмовим та бомбардувальнiй авiацiйним бригадам. Не рахуючи власної авiацiї десанту.
Район висадки знаходився в межах досяжностi берегової артилерiї i успiх операцiї визначився саме своєчасною i потужною пiдтримкою десантникiв. Аеромобiльнi пiдроздiли, по сутi, представляють з себе легку пiхоту i, вiдповiдно, їм властивий i основний недолiк таких формувань - вiдносно низька вогнева мiць. Цей недолiк вимагає якоїсь компенсацiї. Пiдтримка далекобiйних артсистем дозволила виконати задачу з низькими втратами. Висадженi з гелiкоптерiв батальйони змогли пiд прикриттям потужного артилерiйського вогню закрiпитися на п"ятикiлометровому перешийку мiж Кизилташським та Ахтанизовським лиманами. Поки в радянських штабах зрозумiли, що трапилося, i спробували знищити десантникiв, вони встигли заритися в землю i звести в проходi мiж лиманами i на перешийках мiж Чорним морем i Кизилташським лиманом i Азовським морем i Ахтанизовським лиманом траншеї. Зосередженi на узбережжi Керченської протоки радянськi частини не чекали удару з тилу i оборону не готували - очевидний прорахунок вищестоящих штабiв. Одних тiльки гармат А-19 було взято пiвсотнi. Та пiвдюжини боєкомплектiв на кожну. Захопленi гармати негайно розвернули на сто вiсiмдесят градусiв. А за пiвгодини кораблi Азовської флотилiй висадили морський ешелон десанту. До кiнця дня на плацдармi були обладнанi опорнi пункти i кiлькiсть артилерiйських стволiв доведено до шiстдесяти на кожний кiлометр оборони. I нiяка атака в лоб - а по iншому ударити не було нiякої змоги, фланги прикрила артилерiя з Криму, - стала нестрашна...
...Аеродром пiдскоку знаходився в двох кiлометрах вiд передової. На трiскотню на передовiй перестали зважати вже до кiнця першого дня. Злiт в бiк Азовського моря i набiр висоти, тiльки досить вiдiйшовши вiд аеродрому. Посадка також за один захiд з бриючого. Це щоб не засiкли майданчик по хвостам пилу i не накрили артилерiєю. Втiм, сапери встановили для винищувачiв легкi арочнi перекриття i тепер знищити лiтак могло тiльки пряме влучання в капонiр. Згори майданчик виглядає, як ґрунтова дорога. Власне, це й була дорога, її просто розрiвняли танковими бульдозерами i утрамбували котками та встелили металiчними плитами злiтно-посадочну смугу, щоб не демаскувати пилом. На голiй землi стовп пилу вiд винищувача при злетi пiднiмається на висоту триповерхового дому. Сiрий пiщаний пил служив "якам" i "лагам" сигналом для нападу. Для мисливцiв такий момент - роздолля, цiль iде по прямiй, нiчого зробити не в змозi. Бий на вибiр!
Завдання ланцi випадали цiкавi. Пiднiмаючись позаду радянських розвiдникiв, якi летiли в тил, "Грифони" вiдрiзали їм шлях до вiдступу, знiмали коригувальникiв, допомагали своїм фронтовим бомбардувальникам та штурмовикам, якi поверталися з завдання. Винищувачi з"являлися з тилу i спочатку радянськi льотчики приймали їх за своїх. Тому навiть пiдходили так, щоб важко було розпiзнати силует лiтака.
Пару днiв виконували роботу без якихось випадкiв. Правда, росiяни винюхували пiдскок, i ввечерi над майданчиком довго кружляла пара "якiв", а коли вони полетiли всi тривожно очiкували обстрiлу - передова, ось вона, поряд! Але до самого ранку все було спокiйно. Розвiдники пiдскок не помiтили.
Наступного дня поблизу лiнiї фронту, над Кубанню, ескадрилья штурмовикiв вела важкий бiй з ворожими винищувачами. Ескорт - перша ескадрилья морської винищувальної авiагрупи пiдполковника Клiмова, - був зв"язаний боєм з "яками". I тут шлях назад штурмовикам заступила група "лаггiв" - шiсть машин, якi невiдомо звiдки вискочили. Ланка Ляховського встигла з"явитися вчасно i вiдбити напад. За кiлька годин iсторiя повторилася знову. Стало зрозумiло, що ця шiстка - ворожий пiдскок...
"Iли", якi пiднiмалися з таманських аеродромiв, йшли на Керч дев"ятками. Кожна отримувала винищувачiв супроводу при пiдльотi до лiнiї фронту. Колона в тридцять шiсть бойових одиниць, кожною своєю клiтиною скоряючись головному лiтаку, сформувалася, кожна машина знайшла своє мiсце в строю, заспокоїлась, збуджуючи спiльне вiдчуття зiбраностi, неподiльної - вiнець командирських зусиль! - єдностi, дозволяючи ведучому, як кажуть льотчики, "додати газку", збiльшила швидкiсть польоту...
Слiдом за штурмовиками йшли "Пе-другi". Будуть завершувати удар штурмового полку, ставити в Керчi остаточну крапку...
Пiлоти засади, попередженi повiтряним пунктом спостереження, сидiли в кабiнах i прислухалися до рацiй. Все готове до миттєвого запуску, шоломи застебнутi, весь технiчний склад бiля машин. Але сигналу все немає. Ось вже десять хвилин, як ворожi лiтаки в повiтрi. I раптом коротке, спокiйне:
- "Замок", давай! - Заревли двигуни i прямо зi своїх стоянок "Грифони" пiшли на злiт. - Давай, рiдненькi!
Сонце, косо струменiло в розривах хмар, пробiгало по живому тiлу колони. Вiдчуваючи в собi силу для удару, Леонiд вiд набору висоти вiдмовився: зверху до строю потай не пiдiйдеш. Сутiнкове повiтря внизу над Азовським морем пом"якшувало фарби, розмивало обриси предметiв i це було йому на руку. Ведучий штурмовикiв зблискував у променях сонця, як "караючий меч революцiї в мозолистiй руцi пролетарiату". В цьому блиску грав виклик приманки - визивної, нiби заговореної. Але смертної. Смертної!
- Б"ємо в голову! - Скомандував Ляховський. Бити в голову - значило рубати пiд корiнь. Бити знизу, з сутiнок, якi ще стелилися внизу над морем, пiдкоряючись пориву, що звучав у ньому при розгонi.
"Кого побачимо в повiтрi - уб"ємо, i баста!" - сказав льотчикам перед стартом Амет-Хан Султан. Або ми їх побачимо першими i вб"ємо, або нас побачать i вб"ють. Ланка роздiлилася, пара Амета пiшла круто вгору - вони битимуть штурмовики зверху ззаду. Щось усохло, стислося в душi Ляховського, затвердiло, звiльнивши вiд передпольотного томлiння, яке завжди виснажує душу. Страхи, неяснi картини, намагання приховати вiд iнших сум"яття душi - все скiнчилося. Вiйна витравила в ньому все, що стоїть мiж бiйцем i цiллю. "Нi дрiбки жиру..." - подумав про себе i лiнiю його рота спотворила скорбна тiнь...
...Вiн побачив, що вже не вуса, не вiжки, а прямо полотнища iнверсiї зриваються з крил "Грифона", - вологе повiтря не маскувало рух його пари, а видавало з головою. Розрахунок на раптовiсть впав, розвалився, вiн обмер - i тут все перестало iснувати: залишилося одне небо. Одне тiльки небо. Воно йшло, скоряючись Ляховському, гострий нiс лiтака прошивав небо, як корабельний бушприт. Вдавлений в чашку сидiння, з вiдвислою щелепою i вiдтягнутими перевантаженням донизу - по-бульдожому - повiками, нiчого, крiм неба не бачачи - нi "iлiв", нi "якiв", нi власного веденого, - Леонiд чекав: наколе вiн флагмана задертим носом? Випередить його трасою? Чи промаже, пiдвiсить обох без швидкостi пiд вогонь "якiв"? Широкi крила i гострий поплавок носа штурмовика ввiйшли в сiтку кола прицiлу. Леонiд вдарив, на склi затанцювали сполохи гарматного полум"я в коренях площин за спиною. В дзеркало заднього огляду вiн побачив, як вдарили чотири гармати веденого по веденому флагмана. Бризнули тiнi осколкiв вiд кабiни i крил. Дрiбнi трiски, шматки дюралю в сяйвi вогню на тому мiсцi, де щойно плив, погойдуючись у повiтряних хвилях i похитуючи плавниками рулiв, флагман штурмовикiв. Найближчий до Леонiда "як" завагався i цiєї митi йому вистачило. Передчуваючи мить зближення, вiн знав, що "як", схоплений ним, приречений.
"Бити їх до останнього!" - сказав вiн своїм пiлотам, коли отримали завдання на вилiт.
- Врiж! - Льотчики в повiтрi не теревенять, закликiв до уваги не люблять, коротка команда замiсть "Вiдкрити вогонь!" кидає напарника вперед. - Врiж йому!
"Грифони" пройшли стрiй штурмовикiв наскрiзь. Зверху падала на стрiй штурмовикiв, який розсипався, друга пара "Грифонiв". Амет-Хан доконає, Амет-Хан довершить...