Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Повітряні чорнороби війни-2 Солов"ї, солов"ї, не тривожте солдат...

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Літо 1943 року. Небо Білгородської битви

  ПОВІТРЯНІ ЧОРНОРОБИ ВІЙНИ-2 Солов"ї, солов"ї, не тривожте солдат...
  День з ранку накалявся боєм. Сонячна спека без сліду нищила залишки нічного дощу. За ніч небо охололо від вчорашніх боїв, дим пожарищ осів, відкрив погляду далекі перспективи звивин лінії фронту, позначену догораючими багаттями бойового заліза, сіл та хуторів, нескошеної пшениці і жита. Тремтливе марево гарячого, курного від піднятого вибухами пилу і димного повітря знову піднімалося і пливло над полями боїв, розмивало контури наземних орієнтирів і маскувало від пілотів ворожі війська.
  Раннім світанком Мельник вів десятку штурмових гелікоптерів на пошук танків. Йому потрібні були тільки танки. На пілонах по два блоки з некерованими ракетами. Ракети тоненькі, довгі, загострені, ніби олівці, не викликають на перший погляд довіри. Їх привезли вчора ввечері транспортним літаком прямо з заводу і заводські інженери до ночі пояснювали, що це за новинка.
  Дві четвірки "Кобр", які йшли в колоні ланок, пара Мельника попереду та ескадрилья винищувачів етажеркою над ними були поки одні в повітрі. По всьому виходило, їм сьогодні починати в небі новий день війни. Тиша була оманливою, ненадійною, тому Мельник заздалегідь почав готувати себе до зустрічі з ворогом. Хвилина відділяла його від ворожої території, група гелікоптерів почала розгін, плила непомітно з боку в бік, збиваючи ймовірну наводку прицілів зенітників. "Найголовніше - побачити перший залп розривів. Не дати зенітникам зробити його по-справжньому прицільно."
  Двокілометрова карта, ніби хороша фотографія, точно копіювала місцевість, яка пролітала під машинами. Потрібно було не тільки знайти танки, але й точно знати, де ти їх знайшов, щоб не вдарити по своїм, щоб дати потім розвіддані.
  Карта... Місцевість... Маневр... Головний гелікоптер непомітно ковзав по сонячних променях, ніби дитячі санчата по сніговій гірці. За ним слухняно повторювали маневр ведені пари.
  Сплеск спалахів і перед штурмовими гвинтокрилами постала стіна загороджувального вогню.
  - Розосередитися, "смугасті". Лінія фронту! - Мельник плавно переклав машину в інший непомітний розворот, ще збільшив швидкість. - "Сто двадцятий", як там позаду?
  - Все нормально. - Ведений перейшов у правий пеленг. - Розриви вище за хвостами...
  - "Маленькі", я шукати ціль буду. Дивіться за повітрям краще... Все, пішов вгору... - Мельник збільшив крок і газ, його гелікоптер слухняно поліз вгору.
  Розриви... Маневр... Розворот... Вниз...
  Повітря... Група... Ведені на місці, добре. Місцевість... Карта...
  Розриви... Маневр... Розворот... Вгору... Місцевість... Карта... Ведені...
  Нарешті очі знайшли. Дві паралельні дороги. На дні неглибокої балки вони були суціль заставлені танками, які стояли нерухомо. Обабіч колон - пузаті автоцистерни. Заправляються. Оце пощастило, так пощастило!
  - "Маленькі", бачу танки! Як повітря, Гєра?
  - Працюй. - Лінькуватим тенорком відізвався ведучий винищувачів. - Спокійно.
  - "Смугасті", два заходи. Біда, твоя ланка б"є ближню дорогу, я дальню.
  З бронетранспортерів вдарили чергами великокаліберні кулемети і зенітні автомати. Беззвучно неслися по небу траси, загороджуючи шлях до танків. Але гострі, як ніж, силуети гелікоптерів спритно ухилилися від червоних розчерків МЗА і, зависнувши на три-п"ять секунд, з висоти сорока метрів вдарили по нерухомим коробкам "тридцятьчетвірок" п"ятисантиметровими кумулятивним некерованими ракетами. Досить влучити хоча б одній, як танк буде на якийсь час виведений з ладу. Нова зброя відразу ж заявила про себе в повний голос. А потім, закладаючи неймовірні піруети, виходили з зони вогню зенітних установок. Пірнали вниз, ховаючись від трас МЗА і кулеметів за зеленими купами дерев.
  Другий захід. Дві пари гелікоптерів вдарили по виявленим БТРам з зенітними автоматами і кулеметами, інші пішли вздовж колон, розстрілюючи з підвісних кулеметних контейнерів все, що залишалося ще живим на землі. Танки боком і кормою неслися назустріч, збільшуючись у розмірах. Очі фіксували в прицілі чорні фігурки танкістів, які вискакували з своїх броньованих коробок. І палець синхронно з поглядом натискував гашетку на ручці управління, посилаючи вперед вогонь великокаліберних кулеметів з підвісних контейнерів. Льотчик-оператор горбився над прицілом відшукуючи цілі і турельний кулемет викидав простирадла вогню то праворуч, то ліворуч, то бив прямо по курсу, краяв димний простір чіткими розчерками трасуючих куль.
  Скільки триває бій? Скільки разів ми вже атакували? На все відповідає лічильник пального... Є, ще є... Всі відчуття і думки поглинає бій. Нудить від цього слалому над землею, відчуття пітного одягу і прилиплих рукавичок. Світ увесь - круговий швидкий погляд, автоматичні рухи рук і ніг, сітка прицілу. Вже не розрізняється свистячий гул турбін. Здається, гуде в голові і кулемети вистукують у скронях.
  - Сто чотирнадцятий, я двісті дев"ятий, тобі не набридло повзати по кущам і шукати зроблений для тебе снаряд? - Мельник пізнав голос командира винищувального полку. - Час відходити.
  - Набридло, двісті дев"ятий. Тільки ж потрібно. Потерпи ще трохи.
  - Потерплю. Тільки май на увазі, на трьох тисячах шістка "нових щурів " ходить. Підійдуть ще дві-три ланки, і тоді нас звідси не випустять.
  Від бронетранспортерів потяглися до замикаючої пари гелікоптерів червоні шнури трас. Промах. Але зараз кулеметники скорегують вогонь і кулі "браунінгів" рознесуть тонку броню на шматки. Мельник "дав ногу ", машина пішла боком, заганяючи БТР-ЗУ в "лузу ". Два "ереса ", які Мельник залишив саме на такий випадок, коротке виття ракетного залпу і до нього раптом прийшло відчуття, що він сам, і льотчик-оператор, і машина - одне ціле, злилися нероздільно. І ще - думка, як спалах: "Своїми б осколками себе не дістати..." Гелікоптер качнуло, вогненні стріли реактивних снарядів ввіткнулися в сіру броню бронетранспортера, фонтани вогню і земного праху розплилися на ній, запинаючи сталевий гроб димно-сизою хмарою, і відвертаючи, Мельник бачив, як летіли з цієї хмари шматки заліза і людських тіл.
  - "Смугасті", закінчуємо роботу. Розворот на сонце. - Мельник глянув чи всі цілі. Всі.
  - Давай краще до землі. - Озвався двісті дев"ятий. - Я з четвіркою залишуся зверху, з тобою Гєра низом піде. "Маленькі", пішли вгору. Дивитися за Германом.
  Три пари винищувачів, зблиснувши небесною синню, за півхвилини перетворилися на маленькі хрестики високо вгорі. З гелікоптерами залишалася ланка старшого лейтенанта Германа Острозького.
  Мельник вирішив стримати командира винищувального полку. Характер у того був гарячий та "забіякуватий", капітан хотів підказати йому, щоб не встрявав у непотрібну вже бійку.
  - Двісті дев"ятий, коли "комми " з"являться, не зв"язуйся з ними. Справу-то вже зроблено.
  - Не бійся, чкурнемо, якщо кеби вистачить. І коли вони нам дозволять.
  Але вже наступної миті насмішкуватість в голосі майора пропала.
  - Дві ланки "щурів" зверху! На нас падають! Розворот віялом! - Голос "плив", перевантаження відтискувало ларингофони від горла. - Герман, одну пару став вище від себе. А ми цих притримаємо...
  Мельник зрозумів, що за хвостом почалася нова сутичка. Прибавив, скільки міг, притискуючи гелікоптери до землі. Квапився додому, ховав свої машини в земній різноманітності лісків і гаїв, дивився навколо напружено. На війні у бою важко. Будь-який бій, найпереможніший, для когось може стати останнім. А коли твій маневр, твою безпеку прикриває своїм життям хтось інший, тягар може стати непомірним.
  ..."Кобри" вийшли на свою територію. Мельник ще раз оглядівся навкруги. Все ніби добре. Всі його машини на місці. Ворога в повітрі не видно.
  - Гєра, ми далі самі підемо. Якщо є ще пальне, йди до двісті дев"ятого...
  - Ага! - Радісно відізвався той у відповідь. Де тільки його недавня статечність і лінькуватість подівалися. - Спасибі, Паша! Ми назад!
  Винищувачі молодецьким розворотом розтанули в блакиті неба, пішли назад у вогонь захищати не свої, а інші людські життя та долі...
  ...Ранок зайнявся радянською артилерійською канонадою. Слідом за вогневими нальотами близько восьмисот танків, намагаючись снарядом, вогнеметом, гусеницею розірвати канати окопів і траншей, ринули вперед. Коли розвиднілося, на допомогу танкам прийшли пеленги, клини і колони літаків з червоними зірками на площинах крил. Але в небі вони виявилися не одні - літаків з жовтим тризубом на блакитному щиті було не менше. Натужне виття авіаційних двигунів, винищувачів, які носилися один за одним, гул бомбардувальників та штурмовиків, стрекотання "шваків " та "кабеесів" , стукіт великокаліберних кулеметів, заливиста стрілянина зенітних автоматів, довгі, громоподібні розкати серій бомб, які вибухали, знову і знову впліталися звуковою мозаїкою в бій, який то затухав, то розгорявся з новою силою.
  Знову людина проти людини, люди проти людей. Тільки одні захищали свій дім, інші намагалися пограбувати його. Одні хотіли жити в своєму домі з "вишневим садком", де "хрущі над вишнями гудуть", а інші намагалися загнати їх в "світову комуну" "вільної праці". Вільної від результатів цієї праці.
  Серпневий наступ радянських військ очікували і готувалися. Сорок третій рік обидві армії, які стояли одна проти одної, зустрічали майже на тих самих рубежах, на яких почалася ця війна. Після зимового наступу бої на Сумському, Куп"янському та Донецькому напрямках стали затихати. Радянські фронти поступово припиняли спроби прорвати оборону українських армій. А на початку весни наступила загальна глибока і тривала пауза, яка означала початок підготовки до нового наступу. Це було зрозуміло по обидва боки від лінії фронту. Літа одні чекали з неминучим зреченням, що будуть знову наступати і сподівалися, що новий наступ буде вдалим, інші були впевнені, що ворогу і цього разу не вдасться зрушити їх з місця.
  ...Перше експериментальне підтвердження довоєнної теорії "глибокої операції", розробленої за товстими стінами Генерального Штабу РСЧА та НКО, пройшло в степах і напівпустелях далекої Монголії, де війська 57 особливого корпусу комдива Георгія Жукова (невдовзі розгорнутого у 1-шу армійську групу, а Жукова отримав звання комкора) провели першу в двадцятому столітті "блискавичну війну". 20 серпня радянсько-монгольські війська завдали удару по ворожим дивізіям і 23 серпня замкнули кільце оточення навколо 6-ї японської армії. Головним героєм цієї битви став танк, головна ударна сила Сухопутних військ.
  Танк, породження "позиційного тупика" Першої Світової війни, вперше голосно заявив про себе, як про основний аргумент, який схилить шальку терезів у воєнному протиборстві. І "мирна батьківщина світового пролетаріату" енергійно взялися за накачування броньованих кулаків. Створені в Радянському Союзі за ідеями танкового генія Вальтера Крісті та незрозумілій допомозі державного департаменту США танки БТ і радянську версію британського "Віккерса-6 тонн", випереджало наступне покоління "сухопутних броненосців", вже самостійно розроблене радянськими конструкторами - танки Т-34 і КВ. Після Хасану і Халхін-Голу в Україні вже ні кого не виникало сумнівів, де наступного разу на практиці застосують теорію "глибокої операції" сталінські полководці. Потрібна була дієва противага "танковій довбні".
  В кінці тридцятих років в українському Головному Штабі та Міністерстві оборони точилися гарячі дискусії про способи нейтралізації "броньованого кулака Країни Рад". Тоді ж, несподівано для всіх, на сцену вирвалися гелікоптери, новий клас літальних апаратів. Розроблені фірмою Ігоря Сікорського - він заради давньої мрії облишив всі перспективні проекти своїх літаючих човнів і передав справи літакобудівної фірми своєму сину, - вони зробили в прямому розумінні слова переворот у транспортуванні та висадці військ. Особливий успіх вони мали під час Близькосхідного конфлікту навколо Суецького каналу, коли за лічені години перевезли з транспортів, які йшли повним ходом, на необладнаних берег конче необхідні підкріплення. Чотири піхотні батальйони тоді вирішили долю цілої країни. Тільки бойові генерали, виховані на битвах минулої війни, не хотіли бачити в якихось повільних, слабозахищених літаючих каракатицях з пропелером на маківці (коли були в зеніті слави стрімкі винищувачі з зализаною аеродинамікою!) новий засіб збройної боротьби, який придавав військам принципово інші, небачені досі можливості.
  Втім, під час тих подій гелікоптери тільки заявили про себе і перспективи їх існування були ще досить туманні. Але враження на деяких українських військовиків вони зробили. Одним таким генералом і був Євграф Миколайович Крутень, давній друг Сікорського. Ще під час Великої війни по технічним вимогам відомого руського аса-винищувача розробив Ігор Іванович Сікорський свій літак для повітряного бою.
  В сороковому році Головний Штаб ВПС України замовив фірмі "Сікорський гелікоптер" півсотні нових літальних апаратів С-34 з недавно розробленою для майбутніх винищувачів потужною - 1400 кінських сил! - чотирнадцятициліндровою "зіркою", ліцензійного німецького двигуна. І в кінці року з 36 гелікоптерів був висаджений десант піхоти з артилерією і автомобілями. Наступного року провели ще кілька дослідних навчань по висадці в тил противника гелікоптерних десантів масштабом від роти до полку.
  На основі цих навчань були доопрацьовані вимоги для перспективного військового гелікоптера і почалося створення нових - аеромобільних або повітряно-штурмових військ. Заради справедливості потрібно сказати, що ідея повітряних десантів, як перекидання військових формувань в тил противника пові-трям, виникла, мабуть, разом з самими військовими формуваннями. Але до двадцятого століття вона була ідеєю фантастичною і лише в роки Першої Світової війни змогла отримати матеріальний базис у вигляді повітряного транспортного засобу - літака-аероплана. І, хоча вона носила спочатку виключно розвідувально-диверсійний характер, однак невдовзі бурний розвиток авіації явив світу надійні і місткі повітряні судна, що привело до мітчеловської ідеї висадки в тилу германських військ спочатку дивізії, а потім навіть цілої "повітряно-десантної армії". І коли б війна продовжилася ще рік чи два, можна було б гадати, був би реалізований цей "прожект" або ж ні. У всякому разі, після закінчення війни ідея не отримала серйозного матеріального втілення, але продовжувала баламутити голови. "Позиційний жах" Західного фронту був ще на пам"яті і багато теоретиків, які мали схильність до новаторства (або вважали себе такими), вперто шукали інноваційні шляхи, які були б здатні попередити таку ситуацію в майбутньому. Ідея "вертикального охвату" знайшла своїх адептів у Генеральних Штабах багатьох країн і створення нового роду військ - повітряно-десантних - йшло повним ходом. А в Радянському Союзі бушував справжній парашутний психоз, разом з авіаційно-планерним. Розвивалися повітряно-десантні війська і в Україні. Тому мало хто розумів, навіщо потрібні ще якісь частини, які будуть висаджуватися в тил ворога з нових чудернацьких апаратів.
  Ще більший подив викликав масштаб десантів - взвод, рота, батальйон, навіть не полк. Це коли "повітряно-десантні війська повинні використовуватися масовано, а не дрібними групами, і тільки там, де їх дії можуть спричинити рішучий вплив, а не в багатьох пунктах, де вони здатні досягти тільки місцевого тактичного успіху. " Крутеню довелося переборювати опір багатьох заслужених генералів, але вже наступного, сорок першого року в складі армійської авіації було 1140 гелікоптерів, тоді як на початку сорокового було всього тільки п"ятдесят шість одиниць. В кожному з оперативних командувань напередодні радянсько-української війни було створено по аеромобільній (повітряно-штурмовій) бригаді. І, не зважаючи на не достатнє теоретичне обґрунтування таких операцій, не кажучи вже про практичні заняття, ці нові з"єднання показали себе з найкращого боку при проведенні контрнаступу. А теорія "об"ємної операції" учнів генерала Крутеня отримала перше успішне підтвердження. Правда, недоліків у нової справи було ще багато...
  ...Основою оборони українців слугували на сході країни Харківський і Донецький укріплені райони, які мали бути складовою частиною так званої "лінії Скоропадського" - захисного бар"єру проти комуністичної Росії, зведеному на кордоні з Радянським Союзом. Проте в сороковому році було визнано недоцільним витрачати кошти на побудову наперед безглуздого будівництва. (Артилерія Червоної Армії виросла якісно і кількісно настільки, що в смузі наступу її щільність досягала двохсот-двохсот п"ятдесяти стволів на кілометр фронту. А при таких артилерійських щільностях не кажуть про якийсь там опір, тільки доповідають про рубежі, до яких дійшли війська.) Тому всі зусилля української військової науки і оборонної промисловості були зосереджені на створені дієвої панацеї від такої загрози. І засіб було знайдено. Він полягав у нових, закритих бронею самохідних далекобійних артилерійських системах, нових боєприпасах, ефективному виявленні цілей, швидкому і гнучкому управлінні багатоголосим артилерійським оркестром. Польова артилерія української армії в сороковому році рішуче переступила тридцятикілометровий рубіж.
  Впевненості надавало те, що радянська артилерія не могла дістати вогневі позиції українських гармат навіть на межі дальності, і радянські танки та піхота йшли в наступ без вогневої підтримки, по суті на розстріл. Особливість української оборони полягала ще й в тому, що підняті за переднім рубежем аеростати несли в своїх гондолах радіолокаційну, телевізійну і теплову апаратуру спостереження, яка дозволяла визначати цілі на десятки кілометрів вглиб ворожої оборони і відкривати вогонь на ураження на таких відстанях, коли противник перебував на марші і не був надійно захищений в окопах та прикритий артилерійським вогнем. Підвезти ж і встановити багатотонну артсистему під прицільним обстрілом противника було справою для росіян апріорі безнадійною. А легкі гармати і міномети дрібних піхотних підрозділів нічого зробити для прориву оборонного рубежу вздовж кордону не могли.
  На ділянках УРів українські війська вели дуже жорстку оборону. РСЧА не змогла просунутися більше ніж на 5-12 кілометрів вглиб української території. Для цього українці організували суцільне вогневе ураження противника вздовж кордону, використовуючи в першу чергу реактивні системи залпового вогню "Ви-хор" і "Буря" з касетними боєприпасами та далекобійну артилерію. Постійно проводилися удари фронтової і штурмової авіації. При такому розкладі піхотні та механізовані частини РСЧА, які висувалися до лінії бойового зіткнення, втрачали до трьох четвертей свого складу ще на підході до передової. А це вже були неприйняті навіть по радянським стандартам втрати. Авіарозвідка не зівала і, до того ж, самохідні артсистеми мали механізми заряджання, щоб заряджаючі під час бою не надто перетруджувалися. А в укріплених районах були накопичені і заскладовані такі запаси, що їх вистачало на ведення самого неекономічного обстрілу переднього краю та ближнього тилу ворога на протязі багатьох місяців.
  Спроби ж "сталінських соколів" завдати ударів з повітря легко парирувалися далекобійними зенітними ракетами, які "знімали" радянські бомбовози з великих висот. А польоти броньованих штурмовиків "Іл-2" на бриючому та середніх висотах зводили нанівець самохідні зенітні установки з скорострільними автоматичними гарматами. Пройти рубежі такої оборони не вдавалося ні з першого, ні з другого, ні з двадцять другого разу. Спроби ж радянських військ діяти вночі не досягли успіху, до них РСЧА була готова значно гірше, ніж українська армія, а приладів нічного бачення в радянських військах не було зовсім. В тих нічних ударах по транспортних колонах противника особливо відзначилися десантно-бойові гелікоптери фірми Сікорського: поршневий С-40 - подальший розвиток С-34, і С-41 - газотурбінний, більш відомий у військах, як "Нічний Яструб".
  Тому штурмувати Харківський та Донецький укріплені райони радянські війська перестали ще зимою сорок другого року. А весною сорок третього почався стратегічний контрнаступ української армії. Зупинивши і вимотавши війська противника на рубежах укріплених районів і стабілізувавши фронт (на 4-15 день війни) українці почали підготовку до крупномасштабних часткових контрнаступальних операцій з метою витиснути радянські війська з української території. В подальшому хід контрнаступальних операцій залежав від дій авіації. Відсутність у РСЧА ефективних систем управління ППО, без яких зенітні засоби напівмертві, та мала чисельність зенітних автоматів на початку війни не дозволяли надійно захистити радянські війська від повітряних ударів. Зенітники при масованих нальотах не могли захистити навіть самих себе. А відсутність самохідних зенітних установок, які б прикривали війська на марші і в бою, дозво-ляла ударній авіації українців наносити удари по наступаючим військам і тим, які висувалися з глибини Росії.
  Втім, вже літом сорок третього ситуація з протиповітряними засобами виправилася - росіянам допомогла союзна Америка. Радіолокатори, станції орудійної наводки, ліцензійні "бофорси" потоком ринули в Росію разом з цілими заводами по виробництву МЗА та необхідних для цих гармат боєприпасів...
  ...Коли на початку війни на ділянках укріплених районів росіянам не вдалося заглибитися далеко на українську територію, то на Чернігівщині, Сумщині, Куп"янському напрямку радянські танкові клини цілком підтвердили довоєнну теорію "глибокої операції", розроблену радянськими генералами. В Поліських болотах танкові і стрілецькі з"єднання також прорвалися через непрохідні для важкої техніки трясовини і майже вийшли на оперативний простір. Здавалося, війська "українських буржуазних націоналістів" просто розступаються перед сталевою лавиною. Залишалося збити кілька заслонів, але...
  Але тут спрацювала пастка, влаштована "хитрими хохлами". Українські частини не стали рвати і "прогризати" хоч тонку, але все-таки обладнану радянськими частинами лінію оборони на флангах танкових проривів. Вони просто "перескочили" її, обминаючи вузли опору. Дивні "літаючі вітряки" пронеслися рокітливо над окопами і висадили в тилу - на перехрестях доріг, залізничних станціях, біля переправ, мостів, загони десантників, які захоплювали і нищили об"єкти транспортної інфраструктури, вузли зв"язку і командні пункти. Дрібні - взвод, рота - підрозділи завдавали ударів по складах, позиціях артилерії, ата-кували транспортні колони, без яких передові частини військ втрачали свій наступальний порив.
  Маючи перевагу в швидкості і маневреності над наземними військами, ці "літаючі вітряки" створювали місцеву перевагу над певним районом, вибиваючи з бортових кулеметів та автоматичних гармат радянську піхоту, обстрілюючи ракетами позиції артилерії та важливі об"єкти росіян в їхньому близькому тилу. І, закінчивши свою справу, так само миттєво зникали, розчиняючись в блакитному холодному сяйві вересневого неба. Послані на перехват винищувачі поверталися, піймавши облизня - атакувати вертку машину, яка могла літати чи не боком, було для швидкісного "яка" чи "міга" справою безнадійною. Користуючись маневреністю своїх машин, пілоти гелікоптерів легко виходили з-під удару.
  До кінця місяця угрупування радянських військ, які прорвалися вглиб української території, втратили свій наступальний порив і перейшли до оборони. Але, випереджаючи задуми радянських полководців, українські генерали прорвали лінію оборони ворога на флангах танкових проривів і оточили радянські війська. Опір був недовгим. Як тільки аеромобільній частини захопили панівні висоти в тилу, українська артилерія перемішала з землею окопи та бліндажі на передовій, звільняючи прохід для танків, які замкнули прорив радянських військ. Вже на третій день радянські панцерні бригади залишилися без пального і екіпажам довелося спішитися. Закопані в землю, а де навіть і не замасковані, танки противника перетворилися в прості сталеві коробки. Правда, вони ще могли стріляти, але нерухомий танк сам ставав беззахисною мішенню. І тоді знову до справи взялися танки. Вони пройшли через котли, як ніж крізь масло. До перших чисел жовтня трофеями українців стали три тисячі першокласних танків і сотні гармат. В полон здалися десятки тисяч червоноармійців, які не бажали воювати за людоїдську владу в Радянській Росії...
  Але на цьому війна не скінчилася. Наданий урок комуністи врахували наступного літа...
  Виявили прорахунки та недоліки і українські військовики. Найперше, врахували недосконалість авіатехніки і насамперед авіаційного озброєння. Виявилася слабка спроможність бомбардувальників, штурмовиків та гелікоптерів знищувати броньовані цілі. Нові радянські танки з товстою бронею не могли уразити існуючі авіабомби, а гарматні снаряди взагалі могли пробивати тільки верхні листи корпуса і башти. Для ударної фронтової авіації необхідна була нова зброя проти танків. А армійській авіації - гелікоптерам повітряно-штурмових бри-гад - вона потрібно була особливо.
  Коли з літаками ситуація була зрозумілою і її можна було виправити найближчим часом, то з гелікоптерами справа була значно складнішою. В гелікоптерній авіації використовувалися модифікації однієї машини - турбінного С-41. Такими були передвоєнні погляди на бойове застосування гелікоптерів, які визначали, що буде потрібно тільки дві модифікації однієї транспортної машини. Один тип був чисто транспортною машиною з двома-трьома кулеметами для самооборони, цей гелікоптер міг нести до чотирьох тонн вантажу чи до двадцяти п"яти повністю екіпірованих бійців. А другий тип мав броньовану підлогу і стінки і ніс на пілонах до тонни бойового вантажу і десять-дванадцять піхотинців у вантажній кабіні. Життя вимагало створення спеціального гелікоптера, який би виконував задачі вогневої підтримки десанту та міг завдавати ударів по броньованим цілям. Нагальна потреба розробки нового, - протитанкового, удар-ного, штурмового, вогневої підтримки - гелікоптера постала на повен зріст. І такий гелікоптер був створений. Штурмова "Кобра" з"явилася на світ навесні сорок третього року. Одночасно для нього створювалися - з допомогою і участю німецьких спеціалістів - і керовані ракетні снаряди для ураження танків з товстою бронею на відстані, яка дозволяла гелікоптеру не потрапляти під вогонь засобів протиповітряної оборони танкових колон. Бо вціліти при обстрілі малокаліберною зенітною артилерією гелікоптер з його алюмінієвим корпусом не міг. І гелікоптерні частини понесли відчутні втрати, коли пілоти намагалися штурмувати вогневі позиції артилерії та піхоти, прикриті зенітними автоматами та великокаліберними кулеметами. А радянські війська з весни сорок третього швидко насичувалися такою зброєю...
  ...Ще одна спроба ворога танковим тараном прорвати оборону закінчилася невдачею. Війська фронту, відійшовши на тилову армійську смугу, встояли, і всю ніч самі готувалися до контрудару, намагаючись рішучими діями випередити нові наміри противника.
  День зайнявся похмурий. Але авіація фронту ще вдосвіта піднялася в повітря, щоб своїми ударами підготувати майбутню атаку. Фронтові бомбардувальники і штурмовики обробляли цілі в ближньому тилу радянських військ: станції розвантаження резервів, штаби корпусів, армій, склади боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів; штурмові гелікоптерні полки працювали безпосередньо по військам на передньому краї і ближньому тилу: опорних пунктах рот і батальйонів, позиціям полкової і дивізійної артилерії.
  Підняті в небо були всі справні машини. "Стариків" не вистачало, довелося взяти з собою частину з прибулого напередодні поповнення. Йшли колоною ланок в повному радіомовчанні, але приймачі бортових радіостанцій вщент були заповнені голосами чиїхось доповідей, запитів та команд - попереду вже почалося знищення радянських танків та артилерії. А небо, ніби сердилося на цю битву людей, воно нависало над бойовищем, яке розгорялося і притискувало літаки та гелікоптери до землі, позбавляючи їх свободи маневру. Винищувачам, штурмовикам, бомбардувальникам, гелікоптерам було затісно у вузькому підхмарному коридорі.
  - Мельник, я - Гніздо. Ти по плану йдеш? Відповідай коротко. - Командний пункт корпусу запитував відкритим текстом.
  - Я - Мельник. По плану.
  - Ціль підтверджую. Артилерія північніше байраку. Весь боєкомплект за один захід і відходь на бриючому. Серед наших окремі пари "яків" снують. Дивись там сам.
  "Дивись сам! Хіба тут щось побачиш, в цій каламуті... Он скільки "єропланів". Йдуть, ніби кета на нерест. Чужого коли й знайдеш, стріляти не можна - у своїх влучиш..."
  - Увага, "смугасті"! Я - сто чотирнадцятий, вказівка для всіх: хто побачить зенітку, негайно бити самостійно і доповісти, що по своїй цілі не працював!
  "Зенітні автомати, мабуть, вже видихались. Тридцять хвилин їх тут лупцюють. Стволи, либонь, червоні, або снарядів вже не лишилося..."
  Мельник знайшов виділені йому для удару батареї польової артилерії і спрямував на них вогонь ракетних блоків, кулеметних контейнерів і бортових гармат. Покидаючи район, він більше турбувався не про те, чи буде бити його ворог, а щоб не потрапити під чиїсь бомби.
  Йшли змійкою понад верхівками дерев, пожежі, небесна тіснява та рідкий зенітний вогонь залишилися позаду. Під "Кобрами" своя земля, вона густо димить курними шлейфами, пилюка до неба: по дорогам і полям батальйонні й ротні колони танків. Свої танки - десятки, сотні - йшли до лінії фронту. Мельник ще ні разу не бачив в одному місці стільки танків. Він подумки уявив, що буде всього через кілька хвилин. "Коли авіація супостата не зірве атаку, то буде неслабий бій. І великі наслідки..."
  - "Смугасті", не спутайте. Дивитися уважно за своїми танками. Розпізнавальні - зелена ракета.
  Він хотів уникнути випадковостей, сподівався, що командири ланок досвідчені, не помиляться. Але неспокій залишався.
  За кілька хвилин небо над лінією фронту звільнилося від літаків, і простір під хмарами заповнився новим гуркотом - артилерія почала підготовку атаки, забезпечуючи розгортання танків в атакуючі лінії. Але ні Мельник, ні його пілоти цього вже не бачили - гвинтокрилі машини зайшли на посадку...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"