Аннотация: Лiто 1943 року. Небо Бiлгородської битви
ПОВIТРЯНI ЧОРНОРОБИ ВIЙНИ-2 Солов"ї, солов"ї, не тривожте солдат...
День з ранку накалявся боєм. Сонячна спека без слiду нищила залишки нiчного дощу. За нiч небо охололо вiд вчорашнiх боїв, дим пожарищ осiв, вiдкрив погляду далекi перспективи звивин лiнiї фронту, позначену догораючими багаттями бойового залiза, сiл та хуторiв, нескошеної пшеницi i жита. Тремтливе марево гарячого, курного вiд пiднятого вибухами пилу i димного повiтря знову пiднiмалося i пливло над полями боїв, розмивало контури наземних орiєнтирiв i маскувало вiд пiлотiв ворожi вiйська.
Раннiм свiтанком Мельник вiв десятку штурмових гелiкоптерiв на пошук танкiв. Йому потрiбнi були тiльки танки. На пiлонах по два блоки з некерованими ракетами. Ракети тоненькi, довгi, загостренi, нiби олiвцi, не викликають на перший погляд довiри. Їх привезли вчора ввечерi транспортним лiтаком прямо з заводу i заводськi iнженери до ночi пояснювали, що це за новинка.
Двi четвiрки "Кобр", якi йшли в колонi ланок, пара Мельника попереду та ескадрилья винищувачiв етажеркою над ними були поки однi в повiтрi. По всьому виходило, їм сьогоднi починати в небi новий день вiйни. Тиша була оманливою, ненадiйною, тому Мельник заздалегiдь почав готувати себе до зустрiчi з ворогом. Хвилина вiддiляла його вiд ворожої територiї, група гелiкоптерiв почала розгiн, плила непомiтно з боку в бiк, збиваючи ймовiрну наводку прицiлiв зенiтникiв. "Найголовнiше - побачити перший залп розривiв. Не дати зенiтникам зробити його по-справжньому прицiльно."
Двокiлометрова карта, нiби хороша фотографiя, точно копiювала мiсцевiсть, яка пролiтала пiд машинами. Потрiбно було не тiльки знайти танки, але й точно знати, де ти їх знайшов, щоб не вдарити по своїм, щоб дати потiм розвiдданi.
Карта... Мiсцевiсть... Маневр... Головний гелiкоптер непомiтно ковзав по сонячних променях, нiби дитячi санчата по снiговiй гiрцi. За ним слухняно повторювали маневр веденi пари.
Сплеск спалахiв i перед штурмовими гвинтокрилами постала стiна загороджувального вогню.
- Розосередитися, "смугастi". Лiнiя фронту! - Мельник плавно переклав машину в iнший непомiтний розворот, ще збiльшив швидкiсть. - "Сто двадцятий", як там позаду?
- Все нормально. - Ведений перейшов у правий пеленг. - Розриви вище за хвостами...
- "Маленькi", я шукати цiль буду. Дивiться за повiтрям краще... Все, пiшов вгору... - Мельник збiльшив крок i газ, його гелiкоптер слухняно полiз вгору.
Розриви... Маневр... Розворот... Вниз...
Повiтря... Група... Веденi на мiсцi, добре. Мiсцевiсть... Карта...
Нарештi очi знайшли. Двi паралельнi дороги. На днi неглибокої балки вони були суцiль заставленi танками, якi стояли нерухомо. Обабiч колон - пузатi автоцистерни. Заправляються. Оце пощастило, так пощастило!
- "Смугастi", два заходи. Бiда, твоя ланка б"є ближню дорогу, я дальню.
З бронетранспортерiв вдарили чергами великокалiбернi кулемети i зенiтнi автомати. Беззвучно неслися по небу траси, загороджуючи шлях до танкiв. Але гострi, як нiж, силуети гелiкоптерiв спритно ухилилися вiд червоних розчеркiв МЗА i, зависнувши на три-п"ять секунд, з висоти сорока метрiв вдарили по нерухомим коробкам "тридцятьчетвiрок" п"ятисантиметровими кумулятивним некерованими ракетами. Досить влучити хоча б однiй, як танк буде на якийсь час виведений з ладу. Нова зброя вiдразу ж заявила про себе в повний голос. А потiм, закладаючи неймовiрнi пiруети, виходили з зони вогню зенiтних установок. Пiрнали вниз, ховаючись вiд трас МЗА i кулеметiв за зеленими купами дерев.
Другий захiд. Двi пари гелiкоптерiв вдарили по виявленим БТРам з зенiтними автоматами i кулеметами, iншi пiшли вздовж колон, розстрiлюючи з пiдвiсних кулеметних контейнерiв все, що залишалося ще живим на землi. Танки боком i кормою неслися назустрiч, збiльшуючись у розмiрах. Очi фiксували в прицiлi чорнi фiгурки танкiстiв, якi вискакували з своїх броньованих коробок. I палець синхронно з поглядом натискував гашетку на ручцi управлiння, посилаючи вперед вогонь великокалiберних кулеметiв з пiдвiсних контейнерiв. Льотчик-оператор горбився над прицiлом вiдшукуючи цiлi i турельний кулемет викидав простирадла вогню то праворуч, то лiворуч, то бив прямо по курсу, краяв димний простiр чiткими розчерками трасуючих куль.
Скiльки триває бiй? Скiльки разiв ми вже атакували? На все вiдповiдає лiчильник пального... Є, ще є... Всi вiдчуття i думки поглинає бiй. Нудить вiд цього слалому над землею, вiдчуття пiтного одягу i прилиплих рукавичок. Свiт увесь - круговий швидкий погляд, автоматичнi рухи рук i нiг, сiтка прицiлу. Вже не розрiзняється свистячий гул турбiн. Здається, гуде в головi i кулемети вистукують у скронях.
- Сто чотирнадцятий, я двiстi дев"ятий, тобi не набридло повзати по кущам i шукати зроблений для тебе снаряд? - Мельник пiзнав голос командира винищувального полку. - Час вiдходити.
- Набридло, двiстi дев"ятий. Тiльки ж потрiбно. Потерпи ще трохи.
- Потерплю. Тiльки май на увазi, на трьох тисячах шiстка "нових щурiв " ходить. Пiдiйдуть ще двi-три ланки, i тодi нас звiдси не випустять.
Вiд бронетранспортерiв потяглися до замикаючої пари гелiкоптерiв червонi шнури трас. Промах. Але зараз кулеметники скорегують вогонь i кулi "браунiнгiв" рознесуть тонку броню на шматки. Мельник "дав ногу ", машина пiшла боком, заганяючи БТР-ЗУ в "лузу ". Два "ереса ", якi Мельник залишив саме на такий випадок, коротке виття ракетного залпу i до нього раптом прийшло вiдчуття, що вiн сам, i льотчик-оператор, i машина - одне цiле, злилися нероздiльно. I ще - думка, як спалах: "Своїми б осколками себе не дiстати..." Гелiкоптер качнуло, вогненнi стрiли реактивних снарядiв ввiткнулися в сiру броню бронетранспортера, фонтани вогню i земного праху розплилися на нiй, запинаючи сталевий гроб димно-сизою хмарою, i вiдвертаючи, Мельник бачив, як летiли з цiєї хмари шматки залiза i людських тiл.
- "Смугастi", закiнчуємо роботу. Розворот на сонце. - Мельник глянув чи всi цiлi. Всi.
- Давай краще до землi. - Озвався двiстi дев"ятий. - Я з четвiркою залишуся зверху, з тобою Гєра низом пiде. "Маленькi", пiшли вгору. Дивитися за Германом.
Три пари винищувачiв, зблиснувши небесною синню, за пiвхвилини перетворилися на маленькi хрестики високо вгорi. З гелiкоптерами залишалася ланка старшого лейтенанта Германа Острозького.
Мельник вирiшив стримати командира винищувального полку. Характер у того був гарячий та "забiякуватий", капiтан хотiв пiдказати йому, щоб не встрявав у непотрiбну вже бiйку.
- Двiстi дев"ятий, коли "комми " з"являться, не зв"язуйся з ними. Справу-то вже зроблено.
- Не бiйся, чкурнемо, якщо кеби вистачить. I коли вони нам дозволять.
Але вже наступної митi насмiшкуватiсть в голосi майора пропала.
- Двi ланки "щурiв" зверху! На нас падають! Розворот вiялом! - Голос "плив", перевантаження вiдтискувало ларингофони вiд горла. - Герман, одну пару став вище вiд себе. А ми цих притримаємо...
Мельник зрозумiв, що за хвостом почалася нова сутичка. Прибавив, скiльки мiг, притискуючи гелiкоптери до землi. Квапився додому, ховав свої машини в земнiй рiзноманiтностi лiскiв i гаїв, дивився навколо напружено. На вiйнi у бою важко. Будь-який бiй, найпереможнiший, для когось може стати останнiм. А коли твiй маневр, твою безпеку прикриває своїм життям хтось iнший, тягар може стати непомiрним.
..."Кобри" вийшли на свою територiю. Мельник ще раз оглядiвся навкруги. Все нiби добре. Всi його машини на мiсцi. Ворога в повiтрi не видно.
- Гєра, ми далi самi пiдемо. Якщо є ще пальне, йди до двiстi дев"ятого...
- Ага! - Радiсно вiдiзвався той у вiдповiдь. Де тiльки його недавня статечнiсть i лiнькуватiсть подiвалися. - Спасибi, Паша! Ми назад!
Винищувачi молодецьким розворотом розтанули в блакитi неба, пiшли назад у вогонь захищати не свої, а iншi людськi життя та долi...
...Ранок зайнявся радянською артилерiйською канонадою. Слiдом за вогневими нальотами близько восьмисот танкiв, намагаючись снарядом, вогнеметом, гусеницею розiрвати канати окопiв i траншей, ринули вперед. Коли розвиднiлося, на допомогу танкам прийшли пеленги, клини i колони лiтакiв з червоними зiрками на площинах крил. Але в небi вони виявилися не однi - лiтакiв з жовтим тризубом на блакитному щитi було не менше. Натужне виття авiацiйних двигунiв, винищувачiв, якi носилися один за одним, гул бомбардувальникiв та штурмовикiв, стрекотання "швакiв " та "кабеесiв" , стукiт великокалiберних кулеметiв, заливиста стрiлянина зенiтних автоматiв, довгi, громоподiбнi розкати серiй бомб, якi вибухали, знову i знову вплiталися звуковою мозаїкою в бiй, який то затухав, то розгорявся з новою силою.
Знову людина проти людини, люди проти людей. Тiльки однi захищали свiй дiм, iншi намагалися пограбувати його. Однi хотiли жити в своєму домi з "вишневим садком", де "хрущi над вишнями гудуть", а iншi намагалися загнати їх в "свiтову комуну" "вiльної працi". Вiльної вiд результатiв цiєї працi.
Серпневий наступ радянських вiйськ очiкували i готувалися. Сорок третiй рiк обидвi армiї, якi стояли одна проти одної, зустрiчали майже на тих самих рубежах, на яких почалася ця вiйна. Пiсля зимового наступу бої на Сумському, Куп"янському та Донецькому напрямках стали затихати. Радянськi фронти поступово припиняли спроби прорвати оборону українських армiй. А на початку весни наступила загальна глибока i тривала пауза, яка означала початок пiдготовки до нового наступу. Це було зрозумiло по обидва боки вiд лiнiї фронту. Лiта однi чекали з неминучим зреченням, що будуть знову наступати i сподiвалися, що новий наступ буде вдалим, iншi були впевненi, що ворогу i цього разу не вдасться зрушити їх з мiсця.
...Перше експериментальне пiдтвердження довоєнної теорiї "глибокої операцiї", розробленої за товстими стiнами Генерального Штабу РСЧА та НКО, пройшло в степах i напiвпустелях далекої Монголiї, де вiйська 57 особливого корпусу комдива Георгiя Жукова (невдовзi розгорнутого у 1-шу армiйську групу, а Жукова отримав звання комкора) провели першу в двадцятому столiттi "блискавичну вiйну". 20 серпня радянсько-монгольськi вiйська завдали удару по ворожим дивiзiям i 23 серпня замкнули кiльце оточення навколо 6-ї японської армiї. Головним героєм цiєї битви став танк, головна ударна сила Сухопутних вiйськ.
Танк, породження "позицiйного тупика" Першої Свiтової вiйни, вперше голосно заявив про себе, як про основний аргумент, який схилить шальку терезiв у воєнному протиборствi. I "мирна батькiвщина свiтового пролетарiату" енергiйно взялися за накачування броньованих кулакiв. Створенi в Радянському Союзi за iдеями танкового генiя Вальтера Крiстi та незрозумiлiй допомозi державного департаменту США танки БТ i радянську версiю британського "Вiккерса-6 тонн", випереджало наступне поколiння "сухопутних броненосцiв", вже самостiйно розроблене радянськими конструкторами - танки Т-34 i КВ. Пiсля Хасану i Халхiн-Голу в Українi вже нi кого не виникало сумнiвiв, де наступного разу на практицi застосують теорiю "глибокої операцiї" сталiнськi полководцi. Потрiбна була дiєва противага "танковiй довбнi".
В кiнцi тридцятих рокiв в українському Головному Штабi та Мiнiстерствi оборони точилися гарячi дискусiї про способи нейтралiзацiї "броньованого кулака Країни Рад". Тодi ж, несподiвано для всiх, на сцену вирвалися гелiкоптери, новий клас лiтальних апаратiв. Розробленi фiрмою Iгоря Сiкорського - вiн заради давньої мрiї облишив всi перспективнi проекти своїх лiтаючих човнiв i передав справи лiтакобудiвної фiрми своєму сину, - вони зробили в прямому розумiннi слова переворот у транспортуваннi та висадцi вiйськ. Особливий успiх вони мали пiд час Близькосхiдного конфлiкту навколо Суецького каналу, коли за лiченi години перевезли з транспортiв, якi йшли повним ходом, на необладнаних берег конче необхiднi пiдкрiплення. Чотири пiхотнi батальйони тодi вирiшили долю цiлої країни. Тiльки бойовi генерали, вихованi на битвах минулої вiйни, не хотiли бачити в якихось повiльних, слабозахищених лiтаючих каракатицях з пропелером на макiвцi (коли були в зенiтi слави стрiмкi винищувачi з зализаною аеродинамiкою!) новий засiб збройної боротьби, який придавав вiйськам принципово iншi, небаченi досi можливостi.
Втiм, пiд час тих подiй гелiкоптери тiльки заявили про себе i перспективи їх iснування були ще досить туманнi. Але враження на деяких українських вiйськовикiв вони зробили. Одним таким генералом i був Євграф Миколайович Крутень, давнiй друг Сiкорського. Ще пiд час Великої вiйни по технiчним вимогам вiдомого руського аса-винищувача розробив Iгор Iванович Сiкорський свiй лiтак для повiтряного бою.
В сороковому роцi Головний Штаб ВПС України замовив фiрмi "Сiкорський гелiкоптер" пiвсотнi нових лiтальних апаратiв С-34 з недавно розробленою для майбутнiх винищувачiв потужною - 1400 кiнських сил! - чотирнадцятицилiндровою "зiркою", лiцензiйного нiмецького двигуна. I в кiнцi року з 36 гелiкоптерiв був висаджений десант пiхоти з артилерiєю i автомобiлями. Наступного року провели ще кiлька дослiдних навчань по висадцi в тил противника гелiкоптерних десантiв масштабом вiд роти до полку.
На основi цих навчань були доопрацьованi вимоги для перспективного вiйськового гелiкоптера i почалося створення нових - аеромобiльних або повiтряно-штурмових вiйськ. Заради справедливостi потрiбно сказати, що iдея повiтряних десантiв, як перекидання вiйськових формувань в тил противника повi-трям, виникла, мабуть, разом з самими вiйськовими формуваннями. Але до двадцятого столiття вона була iдеєю фантастичною i лише в роки Першої Свiтової вiйни змогла отримати матерiальний базис у виглядi повiтряного транспортного засобу - лiтака-аероплана. I, хоча вона носила спочатку виключно розвiдувально-диверсiйний характер, однак невдовзi бурний розвиток авiацiї явив свiту надiйнi i мiсткi повiтрянi судна, що привело до мiтчеловської iдеї висадки в тилу германських вiйськ спочатку дивiзiї, а потiм навiть цiлої "повiтряно-десантної армiї". I коли б вiйна продовжилася ще рiк чи два, можна було б гадати, був би реалiзований цей "прожект" або ж нi. У всякому разi, пiсля закiнчення вiйни iдея не отримала серйозного матерiального втiлення, але продовжувала баламутити голови. "Позицiйний жах" Захiдного фронту був ще на пам"ятi i багато теоретикiв, якi мали схильнiсть до новаторства (або вважали себе такими), вперто шукали iнновацiйнi шляхи, якi були б здатнi попередити таку ситуацiю в майбутньому. Iдея "вертикального охвату" знайшла своїх адептiв у Генеральних Штабах багатьох країн i створення нового роду вiйськ - повiтряно-десантних - йшло повним ходом. А в Радянському Союзi бушував справжнiй парашутний психоз, разом з авiацiйно-планерним. Розвивалися повiтряно-десантнi вiйська i в Українi. Тому мало хто розумiв, навiщо потрiбнi ще якiсь частини, якi будуть висаджуватися в тил ворога з нових чудернацьких апаратiв.
Ще бiльший подив викликав масштаб десантiв - взвод, рота, батальйон, навiть не полк. Це коли "повiтряно-десантнi вiйська повиннi використовуватися масовано, а не дрiбними групами, i тiльки там, де їх дiї можуть спричинити рiшучий вплив, а не в багатьох пунктах, де вони здатнi досягти тiльки мiсцевого тактичного успiху. " Крутеню довелося переборювати опiр багатьох заслужених генералiв, але вже наступного, сорок першого року в складi армiйської авiацiї було 1140 гелiкоптерiв, тодi як на початку сорокового було всього тiльки п"ятдесят шiсть одиниць. В кожному з оперативних командувань напередоднi радянсько-української вiйни було створено по аеромобiльнiй (повiтряно-штурмовiй) бригадi. I, не зважаючи на не достатнє теоретичне обґрунтування таких операцiй, не кажучи вже про практичнi заняття, цi новi з"єднання показали себе з найкращого боку при проведеннi контрнаступу. А теорiя "об"ємної операцiї" учнiв генерала Крутеня отримала перше успiшне пiдтвердження. Правда, недолiкiв у нової справи було ще багато...
...Основою оборони українцiв слугували на сходi країни Харкiвський i Донецький укрiпленi райони, якi мали бути складовою частиною так званої "лiнiї Скоропадського" - захисного бар"єру проти комунiстичної Росiї, зведеному на кордонi з Радянським Союзом. Проте в сороковому роцi було визнано недоцiльним витрачати кошти на побудову наперед безглуздого будiвництва. (Артилерiя Червоної Армiї виросла якiсно i кiлькiсно настiльки, що в смузi наступу її щiльнiсть досягала двохсот-двохсот п"ятдесяти стволiв на кiлометр фронту. А при таких артилерiйських щiльностях не кажуть про якийсь там опiр, тiльки доповiдають про рубежi, до яких дiйшли вiйська.) Тому всi зусилля української вiйськової науки i оборонної промисловостi були зосередженi на створенi дiєвої панацеї вiд такої загрози. I засiб було знайдено. Вiн полягав у нових, закритих бронею самохiдних далекобiйних артилерiйських системах, нових боєприпасах, ефективному виявленнi цiлей, швидкому i гнучкому управлiннi багатоголосим артилерiйським оркестром. Польова артилерiя української армiї в сороковому роцi рiшуче переступила тридцятикiлометровий рубiж.
Впевненостi надавало те, що радянська артилерiя не могла дiстати вогневi позицiї українських гармат навiть на межi дальностi, i радянськi танки та пiхота йшли в наступ без вогневої пiдтримки, по сутi на розстрiл. Особливiсть української оборони полягала ще й в тому, що пiднятi за переднiм рубежем аеростати несли в своїх гондолах радiолокацiйну, телевiзiйну i теплову апаратуру спостереження, яка дозволяла визначати цiлi на десятки кiлометрiв вглиб ворожої оборони i вiдкривати вогонь на ураження на таких вiдстанях, коли противник перебував на маршi i не був надiйно захищений в окопах та прикритий артилерiйським вогнем. Пiдвезти ж i встановити багатотонну артсистему пiд прицiльним обстрiлом противника було справою для росiян апрiорi безнадiйною. А легкi гармати i мiномети дрiбних пiхотних пiдроздiлiв нiчого зробити для прориву оборонного рубежу вздовж кордону не могли.
На дiлянках УРiв українськi вiйська вели дуже жорстку оборону. РСЧА не змогла просунутися бiльше нiж на 5-12 кiлометрiв вглиб української територiї. Для цього українцi органiзували суцiльне вогневе ураження противника вздовж кордону, використовуючи в першу чергу реактивнi системи залпового вогню "Ви-хор" i "Буря" з касетними боєприпасами та далекобiйну артилерiю. Постiйно проводилися удари фронтової i штурмової авiацiї. При такому розкладi пiхотнi та механiзованi частини РСЧА, якi висувалися до лiнiї бойового зiткнення, втрачали до трьох четвертей свого складу ще на пiдходi до передової. А це вже були неприйнятi навiть по радянським стандартам втрати. Авiарозвiдка не зiвала i, до того ж, самохiднi артсистеми мали механiзми заряджання, щоб заряджаючi пiд час бою не надто перетруджувалися. А в укрiплених районах були накопиченi i заскладованi такi запаси, що їх вистачало на ведення самого неекономiчного обстрiлу переднього краю та ближнього тилу ворога на протязi багатьох мiсяцiв.
Спроби ж "сталiнських соколiв" завдати ударiв з повiтря легко парирувалися далекобiйними зенiтними ракетами, якi "знiмали" радянськi бомбовози з великих висот. А польоти броньованих штурмовикiв "Iл-2" на бриючому та середнiх висотах зводили нанiвець самохiднi зенiтнi установки з скорострiльними автоматичними гарматами. Пройти рубежi такої оборони не вдавалося нi з першого, нi з другого, нi з двадцять другого разу. Спроби ж радянських вiйськ дiяти вночi не досягли успiху, до них РСЧА була готова значно гiрше, нiж українська армiя, а приладiв нiчного бачення в радянських вiйськах не було зовсiм. В тих нiчних ударах по транспортних колонах противника особливо вiдзначилися десантно-бойовi гелiкоптери фiрми Сiкорського: поршневий С-40 - подальший розвиток С-34, i С-41 - газотурбiнний, бiльш вiдомий у вiйськах, як "Нiчний Яструб".
Тому штурмувати Харкiвський та Донецький укрiпленi райони радянськi вiйська перестали ще зимою сорок другого року. А весною сорок третього почався стратегiчний контрнаступ української армiї. Зупинивши i вимотавши вiйська противника на рубежах укрiплених районiв i стабiлiзувавши фронт (на 4-15 день вiйни) українцi почали пiдготовку до крупномасштабних часткових контрнаступальних операцiй з метою витиснути радянськi вiйська з української територiї. В подальшому хiд контрнаступальних операцiй залежав вiд дiй авiацiї. Вiдсутнiсть у РСЧА ефективних систем управлiння ППО, без яких зенiтнi засоби напiвмертвi, та мала чисельнiсть зенiтних автоматiв на початку вiйни не дозволяли надiйно захистити радянськi вiйська вiд повiтряних ударiв. Зенiтники при масованих нальотах не могли захистити навiть самих себе. А вiдсутнiсть самохiдних зенiтних установок, якi б прикривали вiйська на маршi i в бою, дозво-ляла ударнiй авiацiї українцiв наносити удари по наступаючим вiйськам i тим, якi висувалися з глибини Росiї.
Втiм, вже лiтом сорок третього ситуацiя з протиповiтряними засобами виправилася - росiянам допомогла союзна Америка. Радiолокатори, станцiї орудiйної наводки, лiцензiйнi "бофорси" потоком ринули в Росiю разом з цiлими заводами по виробництву МЗА та необхiдних для цих гармат боєприпасiв...
...Коли на початку вiйни на дiлянках укрiплених районiв росiянам не вдалося заглибитися далеко на українську територiю, то на Чернiгiвщинi, Сумщинi, Куп"янському напрямку радянськi танковi клини цiлком пiдтвердили довоєнну теорiю "глибокої операцiї", розроблену радянськими генералами. В Полiських болотах танковi i стрiлецькi з"єднання також прорвалися через непрохiднi для важкої технiки трясовини i майже вийшли на оперативний простiр. Здавалося, вiйська "українських буржуазних нацiоналiстiв" просто розступаються перед сталевою лавиною. Залишалося збити кiлька заслонiв, але...
Але тут спрацювала пастка, влаштована "хитрими хохлами". Українськi частини не стали рвати i "прогризати" хоч тонку, але все-таки обладнану радянськими частинами лiнiю оборони на флангах танкових проривiв. Вони просто "перескочили" її, обминаючи вузли опору. Дивнi "лiтаючi вiтряки" пронеслися рокiтливо над окопами i висадили в тилу - на перехрестях дорiг, залiзничних станцiях, бiля переправ, мостiв, загони десантникiв, якi захоплювали i нищили об"єкти транспортної iнфраструктури, вузли зв"язку i команднi пункти. Дрiбнi - взвод, рота - пiдроздiли завдавали ударiв по складах, позицiях артилерiї, ата-кували транспортнi колони, без яких передовi частини вiйськ втрачали свiй наступальний порив.
Маючи перевагу в швидкостi i маневреностi над наземними вiйськами, цi "лiтаючi вiтряки" створювали мiсцеву перевагу над певним районом, вибиваючи з бортових кулеметiв та автоматичних гармат радянську пiхоту, обстрiлюючи ракетами позицiї артилерiї та важливi об"єкти росiян в їхньому близькому тилу. I, закiнчивши свою справу, так само миттєво зникали, розчиняючись в блакитному холодному сяйвi вересневого неба. Посланi на перехват винищувачi поверталися, пiймавши облизня - атакувати вертку машину, яка могла лiтати чи не боком, було для швидкiсного "яка" чи "мiга" справою безнадiйною. Користуючись маневренiстю своїх машин, пiлоти гелiкоптерiв легко виходили з-пiд удару.
До кiнця мiсяця угрупування радянських вiйськ, якi прорвалися вглиб української територiї, втратили свiй наступальний порив i перейшли до оборони. Але, випереджаючи задуми радянських полководцiв, українськi генерали прорвали лiнiю оборони ворога на флангах танкових проривiв i оточили радянськi вiйська. Опiр був недовгим. Як тiльки аеромобiльнiй частини захопили панiвнi висоти в тилу, українська артилерiя перемiшала з землею окопи та блiндажi на передовiй, звiльняючи прохiд для танкiв, якi замкнули прорив радянських вiйськ. Вже на третiй день радянськi панцернi бригади залишилися без пального i екiпажам довелося спiшитися. Закопанi в землю, а де навiть i не замаскованi, танки противника перетворилися в простi сталевi коробки. Правда, вони ще могли стрiляти, але нерухомий танк сам ставав беззахисною мiшенню. I тодi знову до справи взялися танки. Вони пройшли через котли, як нiж крiзь масло. До перших чисел жовтня трофеями українцiв стали три тисячi першокласних танкiв i сотнi гармат. В полон здалися десятки тисяч червоноармiйцiв, якi не бажали воювати за людоїдську владу в Радянськiй Росiї...
Але на цьому вiйна не скiнчилася. Наданий урок комунiсти врахували наступного лiта...
Виявили прорахунки та недолiки i українськi вiйськовики. Найперше, врахували недосконалiсть авiатехнiки i насамперед авiацiйного озброєння. Виявилася слабка спроможнiсть бомбардувальникiв, штурмовикiв та гелiкоптерiв знищувати броньованi цiлi. Новi радянськi танки з товстою бронею не могли уразити iснуючi авiабомби, а гарматнi снаряди взагалi могли пробивати тiльки верхнi листи корпуса i башти. Для ударної фронтової авiацiї необхiдна була нова зброя проти танкiв. А армiйськiй авiацiї - гелiкоптерам повiтряно-штурмових бри-гад - вона потрiбно була особливо.
Коли з лiтаками ситуацiя була зрозумiлою i її можна було виправити найближчим часом, то з гелiкоптерами справа була значно складнiшою. В гелiкоптернiй авiацiї використовувалися модифiкацiї однiєї машини - турбiнного С-41. Такими були передвоєннi погляди на бойове застосування гелiкоптерiв, якi визначали, що буде потрiбно тiльки двi модифiкацiї однiєї транспортної машини. Один тип був чисто транспортною машиною з двома-трьома кулеметами для самооборони, цей гелiкоптер мiг нести до чотирьох тонн вантажу чи до двадцяти п"яти повнiстю екiпiрованих бiйцiв. А другий тип мав броньовану пiдлогу i стiнки i нiс на пiлонах до тонни бойового вантажу i десять-дванадцять пiхотинцiв у вантажнiй кабiнi. Життя вимагало створення спецiального гелiкоптера, який би виконував задачi вогневої пiдтримки десанту та мiг завдавати ударiв по броньованим цiлям. Нагальна потреба розробки нового, - протитанкового, удар-ного, штурмового, вогневої пiдтримки - гелiкоптера постала на повен зрiст. I такий гелiкоптер був створений. Штурмова "Кобра" з"явилася на свiт навеснi сорок третього року. Одночасно для нього створювалися - з допомогою i участю нiмецьких спецiалiстiв - i керованi ракетнi снаряди для ураження танкiв з товстою бронею на вiдстанi, яка дозволяла гелiкоптеру не потрапляти пiд вогонь засобiв протиповiтряної оборони танкових колон. Бо вцiлiти при обстрiлi малокалiберною зенiтною артилерiєю гелiкоптер з його алюмiнiєвим корпусом не мiг. I гелiкоптернi частини понесли вiдчутнi втрати, коли пiлоти намагалися штурмувати вогневi позицiї артилерiї та пiхоти, прикритi зенiтними автоматами та великокалiберними кулеметами. А радянськi вiйська з весни сорок третього швидко насичувалися такою зброєю...
...Ще одна спроба ворога танковим тараном прорвати оборону закiнчилася невдачею. Вiйська фронту, вiдiйшовши на тилову армiйську смугу, встояли, i всю нiч самi готувалися до контрудару, намагаючись рiшучими дiями випередити новi намiри противника.
День зайнявся похмурий. Але авiацiя фронту ще вдосвiта пiднялася в повiтря, щоб своїми ударами пiдготувати майбутню атаку. Фронтовi бомбардувальники i штурмовики обробляли цiлi в ближньому тилу радянських вiйськ: станцiї розвантаження резервiв, штаби корпусiв, армiй, склади боєприпасiв i паливно-мастильних матерiалiв; штурмовi гелiкоптернi полки працювали безпосередньо по вiйськам на передньому краї i ближньому тилу: опорних пунктах рот i батальйонiв, позицiям полкової i дивiзiйної артилерiї.
Пiднятi в небо були всi справнi машини. "Старикiв" не вистачало, довелося взяти з собою частину з прибулого напередоднi поповнення. Йшли колоною ланок в повному радiомовчаннi, але приймачi бортових радiостанцiй вщент були заповненi голосами чиїхось доповiдей, запитiв та команд - попереду вже почалося знищення радянських танкiв та артилерiї. А небо, нiби сердилося на цю битву людей, воно нависало над бойовищем, яке розгорялося i притискувало лiтаки та гелiкоптери до землi, позбавляючи їх свободи маневру. Винищувачам, штурмовикам, бомбардувальникам, гелiкоптерам було затiсно у вузькому пiдхмарному коридорi.
- Мельник, я - Гнiздо. Ти по плану йдеш? Вiдповiдай коротко. - Командний пункт корпусу запитував вiдкритим текстом.
- Я - Мельник. По плану.
- Цiль пiдтверджую. Артилерiя пiвнiчнiше байраку. Весь боєкомплект за один захiд i вiдходь на бриючому. Серед наших окремi пари "якiв" снують. Дивись там сам.
"Дивись сам! Хiба тут щось побачиш, в цiй каламутi... Он скiльки "єропланiв". Йдуть, нiби кета на нерест. Чужого коли й знайдеш, стрiляти не можна - у своїх влучиш..."
- Увага, "смугастi"! Я - сто чотирнадцятий, вказiвка для всiх: хто побачить зенiтку, негайно бити самостiйно i доповiсти, що по своїй цiлi не працював!
"Зенiтнi автомати, мабуть, вже видихались. Тридцять хвилин їх тут лупцюють. Стволи, либонь, червонi, або снарядiв вже не лишилося..."
Мельник знайшов видiленi йому для удару батареї польової артилерiї i спрямував на них вогонь ракетних блокiв, кулеметних контейнерiв i бортових гармат. Покидаючи район, вiн бiльше турбувався не про те, чи буде бити його ворог, а щоб не потрапити пiд чиїсь бомби.
Йшли змiйкою понад верхiвками дерев, пожежi, небесна тiснява та рiдкий зенiтний вогонь залишилися позаду. Пiд "Кобрами" своя земля, вона густо димить курними шлейфами, пилюка до неба: по дорогам i полям батальйоннi й ротнi колони танкiв. Свої танки - десятки, сотнi - йшли до лiнiї фронту. Мельник ще нi разу не бачив в одному мiсцi стiльки танкiв. Вiн подумки уявив, що буде всього через кiлька хвилин. "Коли авiацiя супостата не зiрве атаку, то буде неслабий бiй. I великi наслiдки..."
- "Смугастi", не спутайте. Дивитися уважно за своїми танками. Розпiзнавальнi - зелена ракета.
Вiн хотiв уникнути випадковостей, сподiвався, що командири ланок досвiдченi, не помиляться. Але неспокiй залишався.
За кiлька хвилин небо над лiнiєю фронту звiльнилося вiд лiтакiв, i простiр пiд хмарами заповнився новим гуркотом - артилерiя почала пiдготовку атаки, забезпечуючи розгортання танкiв в атакуючi лiнiї. Але нi Мельник, нi його пiлоти цього вже не бачили - гвинтокрилi машини зайшли на посадку...