Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

Повiтрянi чорнороби вiйни-3 7000 над землею...

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Бойовi буднi пiлотiв Дальньої авiацiї Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.

  ПОВIТРЯНI ЧОРНОРОБИ ВIЙНИ-3 7000 над землею... Хмара була купчастою i нагадувала собою збитi вершки. На її вершинi лежало величезне червоне свiтило. Його променi забарвлювали хмару в рожевий колiр, здавалося, що вона перегрiта жаром сонця. А вище нiжно-срiблястим попелом застигли рiдкi шаровi хмарини... Все навколо прийняло червонястий вiдтiнок - i дахи дальнього села, i деревця по краю аеродрому, i срiблястi громади бомбардувальникiв. Лiтак лiг у розворот: з-пiд лiвого крала земля пiшла вниз i горизонт косо перекреслив лобове скло.
  На посадку бомбардувальники заходили з ходу. Петровський понишпорив поглядом по аеродрому, вiдшукуючи лiтаки, якi вже приземлилися i ще не були прикритi маскувальним сiтками. Один бомбардувальник стояв в кiнцi злiтно-посадочної смуги, навколо нього скупчилися люди, пiд"їхала санiтарна машина. Другий рулив до командно-диспетчерського пункту. Третiй лiтак наземна команда закривала маскувальними сiтками. Лiтак Петровського заходив на посадку останнiм. Капiтан згадав, як барабанили по обшивцi осколки, i з острахом подивився на пошарпанi ними площини крил. Але лампочки шасi горiли заспокiйливим зеленим свiтлом: стiйки вийшли. Петровський закiнчив вiраж i вивiв лiтак на глiсаду.
  Приземлився вiн майстерно, нiби повернувся не з бойового польоту, де нерви, м"язи, кожна клiтина мозку розпечена до краю, а зi звичайного учбового польоту. Повiтряний корабель пробiг до середини бетонної смуги, уповiльнюючи швидкiсть, Петровський прибрав реверс, завiв корабель на мiсце. На стоянцi його вже очiкували iнженер полку, технiки i ще близько десятка спецiалiстiв з iнших служб.
  - Прилетiли, м"яко сiли. Гов, орлята, всi вцiлiли? - Закiнчився полiт, як i ранiше, цiєю примовкою другого штурмана. Вiн визирнув зi свого закутка в пiлотську кабiну. - Все командире, ми вдома...
  - Вдома. - Пiдтвердив Петровський. Помовчав, вiдчуваючи, як дрiбно дрижать руки, вiдходячи пiсля напруження польоту. Скомандував. - Екiпаж, до корабля.
  Почекав, поки другий пiлот - "правак " - вибереться з пiлотської кабiни, зняв шоломофон i повiсив на рiг штурвала. Його кашкет чекав на свого господаря на землi. Це вже стало традицiєю в екiпажi Петровського, бiля драбинки стояв технiк корабля i повертав кашкета командиру пiсля закiнчення польоту.
  Не встигла коротка шеренга вишикуватися, як з виском шин по бетонцi загальмував командирський "луаз ". Петровський поправив кашкета з льотним крабом, почекав, поки авто зупиниться i ступив назустрiч командиру полку.
  - Товаришу полковник, екiпаж завдання виконав. - Доповiв чiтко, за статутом. - Агiтацiйнi бомби скинуто в заданому районi. Проведено бомбардування станцiї Велике Полпiно Брянського залiзничного вузла. Вiдмiченi вибухи вагонiв з боєприпасами i цистерн з пальним.
  Командир полку вислухав рапорт, махнув рукою - вiльно! - i мовчки пiшов навколо бомбардувальника - лiтак був сильно побитий осколками снарядiв. Обличчя непроникне, зосереджене: крила i фюзеляж зяють рваними пробоїнами, маленькими - вiд куль, i здоровими - собака проскочить, - вiд снарядiв.
  - Довелося знизитися до двох тисяч метрiв. - Петровський йшов слiдом i почувався винним, що так знiвечили його корабель. - З бiльшої висоти бомби казна-куди летять.
  Полковник зупинився, глибоко зiтхнув.
  - М-да... Невчасно, дуже невчасно. - Петровський подумав, що це стосується пошкоджень вiд зенiтного вогню i знову зiтхнув винно. Командир полку спiвчутливо глянув на капiтана. - Втомився?
  - Та так... - Петровський стенув плечима.
  - Екiпажу - на вiдпочинок негайно, а ти - в штаб. Напишеш рапорт про сьогоднiшнiй вилiт. - Полковник знову подивився на капiтана, нiби чимось дорiкаючи. - Корабель вiдбуксирують в ТЕЧ, а ви завтра на "бджiлцi" вiдправляєтеся в Сiмферополь, за новою машиною. Вилiт о сьомiй тридцять.
  - Єсть! - Витягся на весь зрiст капiтан. - Дозвольте йти?
  - Так вiдразу? - Здивувався полковник. - Ви, капiтане, хоч корабель здайте.
  Втiм, процедура здачi не зайняла багато часу. Iнженер полку разом з Петровським та його екiпажем оглянули лiтак, акти ж були заготовленi заздалегiдь i через пiвгодини автобус вiз їх у авiамiстечко.
  Капiтану шкода було розлучатися з своїм кораблем - тiльки весною вiн отримав його, новий лiтак установочної серiї нових стратегiчних бомбардувальникiв К-36. Всього випустили десять машин. Лiтаки проходили випробування в єдиному в українськiй армiї авiацiйному полку дальнiх бомбардувальникiв. I капiтан Микола Петровський був одним з перших, кому довiрили доводити до ума нову технiку.
  Чотиримоторний срiблястий красень, з величезною дальнiстю польоту в шiстнадцять тисяч кiлометрiв, який мiг пiдiйматися на п"ятнадцять кiлометрiв, де його не могли дiстати нi радянськi винищувачi, нi зенiтки. На таких Петровському ще не доводилося лiтати i, в порiвняннi з iншими, новий корабель виглядав гiгантом. Гостроносий, спрямований вперед фюзеляж, високоплан зi скошеними назад площинами крил з новими турбогвинтовими двигунами неймовiрної потужностi по п"ятнадцять тисяч кiнських сил кожен, якi несли його в небесах зi швидкiстю в дев"ятсот п"ятдесят кiлометрiв на годину - швидше, нiж могли лiтати навiть найновiшi винищувачi не тiльки нинiшнього противника - Радянського Союзу, але й авiацiйних лiдерiв планети - Нiмеччини та Сполучених Штатiв Америки. Єдиний на всю планету бомбардувальник, який мiг нести найбiльшi бомби в десять тонн. I в свiй бомбовiдсiк корабель мiг взяти чотири таких "подарунка дядьковi Джо ". Хто з льотчикiв не мрiяв керувати цим могутнiм повiтряним кораблем!
  Розмах крил у машини був величезним - сiмдесят метрiв. Вiн поступався розмiрами тiльки лiтаючому човну "Геркулес" Говарда Х"юза. Та ще "Ескалiбурам" - лiтаючим човнам Iгоря Сiкорського, якi курсували вiд Чорного моря до Гiбралтарської протоки. На цих човнах починав свою льотну кар"єру пiлота молодий випускник Київського iнституту iнженерiв цивiльної авiацiї - льотний факультет - Микола Пилипович Петровський. Спочатку вiн працював на вантажних i поштових перевезеннях на чорноморських маршрутах, через пiвроку потрапив на середземноморськi лiнiї. Молодого пiдлота примiтили i вiн пройшов перепiдготовку для роботи на великих лiтаючих човнах типу "Клiпер" - аналог трансатлантичних лайнерiв. Йшла жорстока конкурентна боротьба за авiацiйну "Блакитну стрiчку Атлантики" i новi кораблi Сiкорського з упевненiстю вигравали цi перегони. Кримськi авiазаводи фiрми Сiкорського в Сiмферополi i Севастополi запрацювали з повним завантаженням. Двi мiжнароднi українськi авiакомпанiї замовили велику серiю таких машин i їм потрiбнi були здiбнi i досвiдченi пiлоти. Потiм бiльше року Петровський возив по курортам Середземного i Чорного морiв рiзноманiтну публiку та важливi вантажi, коли в травнi сорок другого його призвали пiд бойовi знамена. Пройшовши курс перепiдготовки, Петровський готувався водити в бiй фронтовий бомбардувальник, але доля розпорядилася по-своєму.
  В кiнцi серпня молодий льотчик потрапив у групу пiлотiв, яких вiдiбрали для проведення армiйських випробувань нового стратегiчного бомбардувальника К-36. (Як потiм здогадався Микола, вiн у ту групу потрапив через свiй досвiд пiлотування великих повiтряних кораблiв трьох рiзних типiв. Бо всього за якiсь два роки молодий пiлот вже встиг перейти в розряд пiлотiв-"мiльйонерiв" . Цим недавнiй випускник авiацiйного iнституту мiг пишатися - не кожен за рiк зможе пересiсти з крiсла другого пiлота в командирське. Але Петровський був льотчиком вiд Бога i все йому далося заввиграшки. Хоч злi язики подейкували, що не обiйшлося без "волохатої руки", але це були лише плiтки. Нiхто не довiрить коштовного "Клiпера" i життя не менш коштовних пасажирiв невмiлому пiлоту.) А в вереснi почалася вiйна з Радянським Союзом.
  Хоча спочатку був ультиматум про повернення, як твердила радянська преса i дипломатiя, "незаконно захоплених пiд час слабкостi радянської країни земель в Бiлорусiї". I через сорок вiсiм годин було нанесено потужнi удари на всьому протязi українсько-радянського кордону. Росiяни наступали чотирма ударними угрупуваннями: в Бiлорусiї - мiнська група армiй на Мозир-Коростень-Житомир, гомельська група армiй - на Чернiгiв-Київ, курська група армiй з району Рильська - на Суми-Конотоп-Київ, бiлгородська група армiй - на Харкiв-Днiпропетровськ. I кожне з цих ударних угрупувань радянських вiйськ нараховувало сотнi тисяч бiйцiв, понад тисячу танкiв, тисячу-двi лiтакiв, кiлька тисяч артилерiйських гармат. Здавалося, встояти проти такої сили не дуже численна i, до того ж, територiальна українська армiя не зможе. Дiйсно, сили були нерiвнi: в танках та гарматах росiяни перевищували українську армiю чи не в десять разiв, на кожен український лiтак припадало по п"ять-шiсть росiйських. А в живiй силi перевага противника взагалi була абсолютною - три мiльйони росiян проти двохсот тисяч українських бiйцiв. Розчавлять i не помiтять, як розчавили, - так здавалося збоку. А в Москвi в цьому навiть не сумнiвалися. Про якийсь там опiр "хохлiв" чи, як писали радянськi газети, "українських буржуазних нацiоналiстiв", кремлiвськi мрiйники навiть не думали - вiйськам просто було вiддано наказ перейти кордон сусiдньої країни. В штабах планувався звичайний марш.
  Але цього вiд росiян українцi чекали двадцять два роки. I вiдповiдно готувалися до вiйни. Хоч i говорять, що жоден вiйськовий план не витримує й першої сутички з ворогом, однак початок цiєї вiйни пiшов все-таки по планам українських генералiв, а не "червоних маршàлiв". А опiвднi першого дня вiйни виступив Гетьман України i суть його звернення до українського народу становили двi фрази: "Ми нiколи не здамося!", а також: "Комунiсти приходять i зникають, а росiйський народ зостається..."
  На Харкiвському напрямку радянськi вiйська вiдразу вперлися в неприступний оборонний рубiж. Росiяни змогли тут заглибитися на українську територiю на якийсь кiлометр-два. А далi їх зустрiв нищiвний вогонь артилерiї - на кожний з ста п"ятдесяти кiлометрiв Харкiвського оборонного рубежу припадало по чотири ствола важких артсистем восьми, дванадцяти i шiстнадцятидюймового калiбру. А ще по вiсiмдесят-сто стволiв польової артилерiї - гаубиць i гармат сто п"ять, сто двадцять, сто п"ятдесят два i сто п"ятдесят п"ять мiлiметрiв. I вся ця потуга прострiлювали ворожу територiю на дальнiсть до шiстдесяти кiлометрiв вiд кордону. Це не рахуючи батареї-двох чи дивiзiону середнiх та важких реактивних систем залпового вогню на кожний кiлометр оборони. Повторилася ситуацiя Кримської вiйни, коли росiйськi солдати гинули пiд нищiвним вогнем нарiзних штуцерiв англiйцiв i французiв, а самi були не в змозi дотягтися до них кулями своїх гладкоствольних рушниць. Тiльки в цiй вiйнi стрiлецьку зброю пiхоти замiнила артилерiя частин i з"єднань. А також новi засоби розвiдки цiлей для самохiдних батарей i дивiзiонiв, радiозв"язок артспостерiгачiв i вогневих батарей. Радянським генералам стало зрозумiло вже сьомого вересня, що удар на цьому напрямку провалився. За три днi наступу росiяни втратили на Харкiвському напрямку шiсть повнокровних дивiзiй - всi вони були знищенi артилерiєю ще на пiдходi до районiв зосередження, не встигнувши зробити у вiдповiдь жодного пострiлу. Але ще два днi продовжувалася кривава м"ясорубка, поки в радянськiй ставцi "червонi маршали" не зрозумiли марнiсть своїх зусиль.
  Таким самим, коли не потужнiшим щитом був прикритий Донбас - фундамент оборонної промисловостi України. Шаленi атаки росiян вiдбивалися з великими для противника втратами, i вже на третiй день наступ тут радянськi генерали припинили. Ще не скiнчився перший тиждень вiйни, як ворога вдалося вибити назад на його територiю, вiдновивши на Харкiвському i Донецькому напрямку лiнiю державного кордону. Але на схiд вiд Харкова, на Сумському, Чернiгiвському напрямах радянськi вiйська заглибилися на українську територiю на двадцять-п"ятдесят кiлометрiв. На пiвночi червонi окупували Бiлоруський автономний край, хоч подолати Брестський оборонний рубiж не змогли - там мiсяць йшли запеклi бої. Потiм i тут затихло аж до весняного наступу, коли в квiтнi українська армiя вигнала загарбникiв зi своєї землi.
  Пiсля тижня жорстоких боїв лiнiя фронту на деякий час стабiлiзувалася. Наступу пiхоти та танкiв не було, але тривали запеклi артилерiйськi дуелi та повiтрянi бої. I хоча авiацiя росiян, особливо ударна - бомбардувальники та штурмовики, значно перевищувала за чисельнiстю українськi ВПС, зенiтнi ракети i гармати не давали їй використати свою перевагу. Але й українцi не могли завоювати панування в повiтрi. I тiльки з наступного, сорок третього року терези перемоги стали схилятися на бiк української сторони.
  I дальня, стратегiчна авiацiя набувала в цiй вiйнi особливе значення.
  А потiм були три - осiннiй та два зимових - наступи радянських вiйськ. Як казали жартiвники - "три нищiвнi сталiнськi удари". Нищiвнi для радянських же вiйськ. У не прикритих оборонними рубежами коридорах в районi Чернiгова, Сум, Куп"янська та Старобiльська росiяни тричi починали наступ. Але кожного разу ударнi угрупування, пiсля короткого просування вглиб української територiї, вiдсiкалися фланговими ударами i, пiсля недовго опору, оточенi радянськi армiї розсипалися, нiби картковi хатинки. Спочатку свої вiйська кидали генерали, а за ними й iншi командири. А набранi до вiйська селяни не бажали помирати за людоїдську комунiстичну владу. I вже до весни наступного, тисяча дев"ятсот сорок третього року, в українському полонi опинилося близько двох мiльйонiв радянських солдатiв та офiцерiв...
  ...Вiйськовий льотчик повинен не просто пiлотувати лiтак - не просто управляти, вмiти крутити вiражi та бойовi розвороти, злiтати i сiдати на рiвних майданчиках; пiлотувати бойову машину - значить вiдчувати себе повелителем, володiти нею, як своїми пальцями, своїми м"язами i нервами. Вiйськовий льотчик - не просто пiлот, це вiртуоз, який досконало володiє вищою технiкою пiлотування i зброєю своєї машини; це майстер високого класу, здатний в небi на такi карколомнi трюки, вiд яких i на землi голова йде обертом, вiн вмiє в будь-якiй ситуацiї володiти собою, миттєво приймати правильнi рiшення, йти на необхiдний ризик, стрiляти зi снайперською точнiстю, до кiнця бути впевненим у собi, виконувати задумане, незважаючи на протидiю ворога. Без цього не буде вiйськового льотчика, не буде перемоги...
  Вiйськовий льотчик - не тiльки професiя, вiйськовий льотчик - це призвання. Правда, Микола нiколи не думав стати вiйськовим пiлотом, йому бiльше подобалося перелiтати вiд одного порту до iншого, спочатку, як вiн вважав, на Середземному та Чорному морях, а потiм, дасть Бог, i в океани вийде. Але доля посадила його за штурвал бомбардувальника i вiн вiдчув, що це те, до чого завжди несвiдомо прагнув.
  В кiмнату заповзали першi променi сонця. Микола встав i запнув штори - дружина ще спала. На годиннику стрiлки витяглися в одну вертикальну лiнiю - через пiвтори години вилiт. Все було приготоване ще з вечора i Петровський вагався, чи будити Оксану зараз, чи нехай поспить ще трохи. Але жiнка - вiд його пильного погляду, напевне, - проснулася. I коли через пiвгодини водiї чергового автобуса стукнув у дверi будиночка Петровських, капiтан вже закiнчував допивати каву.
  Командир був першим в салонi автобуса. Втiм, недовго. За двi-три хвилини екiпаж був у зборi.
  Вони пiд"їхали до "бджiлки" - легкого двомоторного i двокiлевого моноплана, який виконував роботу повiтряного вiзника, коли потрiбно було командиру полку чи комусь iншому негайно вiдбути у термiнових справах, зв"язкового та поштового лiтачка штабної ланки - вiдмiннi аеродинамiчнi якостi дозволяли йому сiдати i злiтати на найменших майданчиках, - вже готового до зльоту i пiднялися в маленький, але затишний i комфортабельний салон з двома рядами крiсел. Всього вiсiм, саме на один екiпаж.
  Засвистiв стартер правого двигуна. Лопатi його описували димчасте коло, пiднятий вiтер тягнув по бетонцi шлейф пiску, куряви, стьобав по фюзеляжу i кiлю спресованими струменями повiтря, створюючи враження розбiгу. Заспiвав i другий двигун, "бджiлка" м"яко, нiби остерiгаючись, рушила з мiсця. А висоту лiтачок набирав енергiйно, куди там винищувачам! Капiтан витягнувся в крiслi, намагаючись задрiмати - полiт вiн признавав лише, коли сам був за штурвалом, а лiтати пасажиром вiн не любив.
  Дорога до Сiмферополя здалася йому довгою i нудною, навiть стомлюючою. Напала апатiя i вiн бажав тiльки одного, щоб полiт швидше закiнчився. Приземлилися на заводському аеродромi.
  Авiазавод належав авiацiйному концерну Сiкорського - тут випускали його знаменитi мiжконтинентальнi лайнери i лiтаючi човни "Клiпери". А з початком радянсько-української вiйни тут почали виробництво, вiрнiше, перенесли з Харкова - мiльйонне мiсто було надто близько до лiнiї фронту - важких дальнiх бомбардувальникiв К-36 Костянтина Олексiйовича Калiнiна, одного з найталановитiших авiацiйних конструкторiв України. Вiн нiколи не йшов торованими дорогами - з його КБ виходили машини переважно незвичайнi, мiстили в собi оригiнальнi рiшення, а вiдпрацювання нових схем включало перспективнi конструкторськi i науковi прийоми, якi стали широко використовуватися iншими конструкторами лише багато рокiв опiсля. Втiм, для випуску цих повiтряних кораблiв пiд Львовом збудували новий державний завод, та поки що остаточно доводили бомбардувальники до ума тут, в Сiмферополi.
  Ще при заходi на посадку Петровський помiтив лiнiйку з семи машин. Для незвичного ока вони, здавалося, нiчим не вiдрiзнялися вiд того, на якому вiн вчора виконував бойове завдання, але у капiтана очi пам"ятали кожен шов на площинi чи корпусi i вiдмiнностi просто кричали про себе. Екiпаж також побачив новi машини i вiдразу, ще колеса не чиркнули по бетону посадочної смуги, почалося обговорення видимих якостей нових повiтряних кораблiв.
  - Ти бачив? Криловi установки iншi. - Стрiлець i командир вогневих установок обговорювали новi гармати. - Ага, замiсть двостволок поставили револьвернi. Здорово придумали!
  - А кабiна нова. - Другий пiлот показав на склянi панелi пiлотської кабiни. - Тепер можна зi свого крiсла хвiст побачити. I огляд вниз з пiлотського мiсця, по всьому, значно кращий...
  Штурмани вiдмiтили вiдсутнiсть антен. Схованi в фюзеляжi, зробили одностайний висновок. I жваво обговорювали нову навiгацiйну та прицiльну апаратуру, яка неодмiнно має бути на новiй машинi - не даремно ж з"явився отой обтiчник пiд носовою кабiною...
  Вони вже пiдходили до башти заводоуправлiння, з якої видно було льотне поле заводського аеродрому, коли над смугою пройшов К-36. Лiтак розвернувся та й щез, щоб через кiлька хвилин з"явитися знову. Прохiд на висотi ста метрiв здiйснювався чiтко посерединi мiж ЗПС та рулiжною дорiжкою. Розворот, прохiд на максимальнiй швидкостi на тiй же висотi, рiзкий набiр висоти гiркою, майже як винищувач, i знову розворот з креном градусiв вiсiмдесят. Петровський разом зi своїм екiпажем спостерiгав за цiєю "презентацiєю" нового лiтака, прикривши дашком очi вiд яскравих променiв вранiшнього сонця. Посадка була проведена з блиском, i ось вже лiтак зарулює на стоянку.
  - Клас! - Очi штурмана сяяли вiд захвату. - Таке витворяти на важкому бомбардувальнику!
  Капiтан нiчого не сказав, але вiдчув, як гострi кiгтики заздростi дряпнули десь глибоко в душi. А ще подумав, що, здається, вiн знає, хто цей повiтряний хулiган. Петровський i сам був не проти встругнути щось таке, але стримував природнi бажання, боячись здатися хлопчиськом...
  А з повiтряним шибайголовою Петровський зустрiвся в кабiнетi директора авiазаводу. Вiн саме зайшов пiдписати необхiднi папери - прийомна нового лiтака була досить морочливою справою - i потрапив на "начальницьку прочуханку". Однак для льотчика, який стояв на килимi перед розгнiваним директором рознос цей був, як з гуся вода. Вiн - це навiть зi спини було видно, - анiскiльки не боявся начальницького гнiву. I Петровський навiть не здивувався, коли впiзнав свого наставника, який рiк тому навчав його бойовiй майстерностi, Сашу Молодчого, тобто, льотчика дальньої авiацiї капiтана Олександра Гнатовича Молодчого... За тi мiсяцi, що Петровський освоював ази вiйськової науки, вони потоваришували. Навiть бiльше. Хоч капiтан Молодчий i був командиром у Петровського, вони стали друзями.
  З кабiнету директора заводу вони вийшли разом.
  Молодчий перегнав з Львiвського авiазаводу новий бомбардувальник саме для Петровського. I майже двi години вони лазили по лiтаку - машина була новою, даремно, що ззовнi мало чим вiдрiзнялася вiд першої серiї. Потрiбно було все прийняти вiд перегонщикiв, перевiрити роботу систем, з допомогою заводських спецiалiстiв освоїти нове - пощастить, коли в тиждень вкладуться. Добре, передача багато часу не займає, за двi-три години екiпаж-перегонщик здасть корабель i назад, на завод, готувати для якогось стройового екiпажу чергову машину. Петровський так i сказав Молодчому.
  - Все, вiдганяв я своє. - Заперечив Олександр. - Цю машину здаю тобi, а от наступна - моя!
  Вони присiли в тiнi величезного крила, притулившись спинами до колiс. З люка пiлотської кабiни по одному спускалися iншi члени двох екiпажiв, стиха перемовлялися мiж собою. Здача вiдбулася. Тепер пiдписати необхiднi папери, i Саша зi своїми хлопцями вiдправиться на завод. Час не ждатиме.
  За пiвгодини вони сидiли в заводськiй їдальнi, згадали минуле, дiлилися планами на майбутнє. А поговорити їм було про що.
  - Працюю вже рiк i перегонщиком, i випробувачем, - оповiдав Олександр про свої поневiряння в тилу, - але основна робота та сама - навчаю таких, як ти колишнiх пiлотiв цивiльної авiацiї, водити в бiй "єроплани". А сам ще нi разу не скинув жодної бомби по ворогу, тiльки на полiгонi, та й то, цементнi ... Ти краще подiлися бойовим досвiдом. Либонь, вже за сотню бойових здiйснив? Чи бiльше?..
  Петровський посмiхнувся, саме накладав салат з помiдорiв у тарiлку. Спробував на смак, додав солi. Перед обома льотчиками стояли тарiлки з м"ясом, смаженою картоплею, салатницi зi свiжими помiдорами, огiрками, тертою морквою, заправленою сметаною, пiали з консервованими грибочками та малесенькими нiжинськими огiрочками. Живописний натюрморт доповнювали склянi глечики з червоним виноградним вином, правда, за мiцнiстю воно скорiше нагадувало сiк, хлiбним квасом та компотом.
  - Якраз сотню. Кругле число. - Пiдтвердив Петровський. - Але в останньому вильотi мого "ведмедя " так пошарпали, що, боюся, доведеться його на капремонт тягти. Жодного разу з дiрками не повертався, а тут враз прокомпостували, видно, за всi вильоти разом!
  - Ну-ну... - Молодчий зацiкавлено пiдвiв голову, глянув на капiтана. - Розповiдай-но...
  - Є така приказка у бандюг: "Жаднiсть фраєра згубила...", видно вона про мене. Основна i запасна цiлi були закритi хмарами, а скидати бомби, сорок двохсотп"ятдесятикiлограмовок, просто так, в полi не хотiв. Вийшов на станцiю, - це завжди цiль, еге ж? - рiзко знизився до двох тисяч метрiв, а там на вхiдних i вихiдних стрiлках по зенiтному бронепоїзду. I не зiвали, були напоготовi, нiби заздалегiдь чекали на мене. От вони й врiзали. За нахабство, так думаю. Серед бiлого дня якийсь дурень над ними лiтає на такiй висотi, що палицею зiб"єш, та ще й на такiй громадинi, як "ведмiдь"...
  Розповiдь Петровського була короткою, нiби рапорт про вилiт писав. Правда, допомагав собi - ручною столового ножа креслив на паперовiй серветцi схему профiлю польоту, захiд на бомбометання, як вибудовував протизенiтний маневр пiсля бомбометання, набiр висоти i повернення на базу.
  - Соромно признатися, але коли росiяни дали залп з усiх стволiв, перепудився до смертi...
  Петровський замовк, тiльки з серцем ввiткнув виделку в шматок м"яса.
  - Не переймайся, цей недолiк вже виправлено у новiй модифiкацiї. Тепер для "ведмедiв" прийняли новi бомби, керованi. З тринадцяти тисяч скинеш її, та й по всьому. Пiд вогонь зенiток знижуватися не доведеться. Твiй новий корабель саме цiєї модифiкацiї, серiї "К". Це означає - керована зброя. I вiднинi всi бомби, починаючи з "п"ятисоток", будуть з пристроями теленаведення. Втiм, основним озброєнням для К-36 будуть новi керованi п"ятитоннi та десятитоннi бомби. Звичайно, така бомба на порядок дорожча за звичайний боєприпаси, але вона того варта. Спробуй-но з десятикiлометрової висоти точно влучити в мiст чи, скажiмо, доменну пiч однiєю бомбою... В кращому разi поцiлиш так в радiусi пiвкiлометра вiд цiлi...
  - Коли полком зробити вилiт, цiлком можна влучити. - Заперечив Микола. Заперечив даремно, знав, що Молодчий має рацiю, але хотiв завести друга на бiльшу вiдвертiсть.
  - Ти так не кажи бiльше! - Сашко помахав перед носом у Петровського пальцем. - Влучити, ти влучиш, але скiльки всього переорють твої бомби довкола тiєї печi чи електростанцiї, хай їм бiс! Пiсля такого нальоту - цiлим полком - вiд мiсцевих аборигенiв тiльки пил залишиться! А воно нам потрiбно?
  - Не потрiбно. Я розумiю, вiйна коли-небудь закiнчиться i нам потрiбно буде потiм з цими сусiдами жити далi. Тому залишати по собi криваву пам"ять не варто. - Погодився Петровський. I додав по хвилi роздумiв. - Хоча дуже цього хочеться. Сам знаєш, за мною борг товаришам комунiстам лишається.
  Втiм, особисте капiтан не вважав за потрiбне виставляти напоказ. Тому змiнив тему.
  - Наш полк, до речi, на новий штат переводять. Чув? Що там у верхах про це гомонять?
  - Чи ти думаєш, що я на короткiй нозi з нашим Головкомом? - I Молодчий коротко реготнув. - Що гомонять у верхах менi не вiдомо, але, що тепер кожен полк АДД буде мати одну ескадрилью розвiдникiв, знаю добре. Тепер кожна четверта машина з заводу йде з розвiдувальним начинням замiсть бомбового. На кожному такому К-36ДР тридцять тонн розвiдувальної та радiоапаратури. Щоб вiдразу ж передати зiбранi розвiдданi куди слiд. Ми десь мiсяць тому, - i знову весело зареготав, - лiтали над Лазуровим Берегом. Йшли на п"ятнадцяти тисячах, пiд нами жодної хмаринки, а в нашу оптику навiть окремi камiнчики на пляжi побачити можна. А летiли ми - вмри вiд заздрощiв! - над пляжем, де дiвки голяка засмагають. А мiй штурман-оператор - пустун! - картинку з того пляжу прямо на КП транслював. А там сам генерал Крутень з усiєю своєю свитою патлатих вундеркiндiв. Уявляєш, якого прочухана я отримав, коли повернулися!
  - Та тобi той прочухан, як з гуся вода! Щоб це зрозумiти, досить було твої цирковi пiруети над смугою побачити. - Усмiхнувся Петровський. - Я чомусь вiдразу ж подумав, що на таке тiльки ти здатен.
  - А то! - Самовдоволено посмiхнувся Молодчий. - Набридло для iнших машини ганяти...
  - А менi б не набридло. - Раптом спохмурнiв Петровський. - Скiльки можна на одному везiннi виїжджати з усiх халеп. Сьогоднi повезло, завтра, а пiслязавтра - на пiску догоряти будеш...
  Молодчий здивувався. Вiн знав, що серед його учнiв подейкували, нiби Микола Петровський такий собi везунчик долi, в сорочцi народився. Олександр i сам вiрив у льотчицький талан, щасливу зiрку - i в свою зорю також, - знав на власному досвiдi, що бувають всякi випадки. Але везiння Петровського виходило зовсiм не з випадковостi. Молодчий не раз лiтав з Петровським i щоразу був вражений дивним чуттям, iнтуїцiєю ще недавно "цивiльного" льотчика. Його не потрiбно було вчити, не потрiбно було пiдказувати - вiн визначав i схвачував все сам.
  - Ти це чого? - Вiн штовхнув Миколу в плече. - Ти це кидай, чуєш! Яке в тебе везiння? Та ти ж пiлот вiд Бога! Щоб хтось ще так машину вiдчував, полiт... такого я не знаю! А я лiтунiв за свiй вiк бачив!
  - Та нi, я не скаржуся на долю, не думай. - Поморщився Петровський. - Нiяк пiсля свого крайнього вильоту вiдiйти не можу. Повiвся на дурничку, i мiг за це заплатити чужими життями. Соромно!
  - Дурницi! - Вiдмахнувся з досадою Молодчий. - Як ти не можеш зрозумiти: та ми з тобою щасливi люди, Колю! Ми знайшли застосування своїм здiбностям, а це не кожному дано! Нам дала роботу вiйна, це так. Краще, звичайно, коли б роботу нам дало мирне життя, але вибирати нам не довелося: йде вiйна, i ми обрали своєю професiєю захист своєї Батькiвщини... Ми офiцери i громадяни своєї країни...
  - Так, вiйна - це наша робота.
  ...Середина серпня. Спека не спадає, сонце так само довго висить нерухомо в зенiтi, розпiкаючи метал, бетон та камiння до такого стану, що до них не доторкнутися. Дощi короткочаснi, на чверть години затягне хмарами небо, побризкає небесна водичка, ледь гамуючи сонячний жар, i знову денне свiтило продовжує обпiкати все навколо. Аж небо вицвiло, стало бiлястим, як праний-перепраний льотний комбiнезон. Все живе ховається в тiнь, завмирає i чекає, поки розпечена бiла куля сховається у морi i звiдти, з морської далини, потече на розпечений кам"яний острiвець приємна прохолода.
  На кам"янистiй поверхнi острова жодного руху, тiльки величезнi антени радiолокацiйної станцiї обертаються невпинно, процiджуючи повiтряний простiр над Чорним морем. На бетонному майданчику гелiкоптер почав розкручувати свої лопатi i троє офiцерiв притримують вiд того рукотворного вiтрюгану кашкети: вiтер несе пiсок i дрiбнi камiнчики, але все-таки це приємнiше, нiж обпалюючи спека.
  - Я пройдуся над платформами, а ви попередьте чергову змiну, а то ще зiб"ють генерала до бiсової мами. - Генерал-лейтенант Крутень мiцно потиснув руки проводжаючим i легко заскочив в салон.
  Двоє проводжаючих офiцерiв - командир радiолокацiйного посту та командир зенiтної батареї приклали правицi до козиркiв кашкетiв, вiддаючи честь. (Вийшло досить кумедно, зважаючи на те, що обидва притримували лiвицями свої головнi убори.) Але генерал того вже не бачив - дверi ковзнули по рейкам i С-34 енергiйно здiйнявся в вицвiле до бiлого небо. За кiлька хвилин рокiтливий гул його двигуна i шум лопатей стихли. Темна плямка гелiкоптера розтанула в блакитному серпанку над Чорним морем трохи пiзнiше.
  Євграф Миколайович Крутень дивився в круглий iлюмiнатор на водну поверхню, яка проносилася внизу. Острiв Змiїний залишився позаду. За якiсь двi хвилини лiворуч з"явилася нафтова платформа. В блакитному прозорому серпанку на пiвнiч виднiлася ще одна. Цi платформи побудували всього лише два роки тому, саме для їх захисту i розмiстили на островi батарею зенiтних ракет та станцiю наведення. Правда, пост радiолокацiйного спостереження був тут збудований давно i належав вiн морякам, та вони потiснилися i по-братськи роздiлили з авiаторами цей невеличкий шматочок кам"янистий сушi. Цiєї ночi зенiтники збили двi дев"ятки радянських Iл-4, якi намагалися завдати бомбового удару по нафтових платформах. Ворожим лiтакам не дали навiть пiдiйти на вiдстань прямої видимостi цiлi, збили ще на пiдльотi, кiлометрiв за сорок вiд найближчої платформи. Але цей налiт виявив суттєвi недолiки в органiзацiї оборони.
  Зенiтнi ракети були дiтищем генерала Крутеня. I у вiйнi з Радянським Союзом вони вже довели свою високу ефективнiсть, звiвши нанiвець величезну кiлькiсну перевагу ворожої авiацiї. Саме його ракети загнали радянськi лiтаки на малi висоти, де вони не могли дiяти з достатньою ефективнiстю i стали легкою здобиччю скорострiльних зенiтних автоматiв. I до кiнця сорок другого року українська ППО вiдбила у "сталiнських соколiв" охоту заглиблюватися на далi, нiж на сорок-п"ятдесят кiлометрiв вiд лiнiї фронту...
  Гелiкоптер, пройшовши над платформами, взяв курс на Одесу. Тут на генерала чекав АНТК-14 "бджiлка" - легкий двомоторний лiтачок-авiєтка для восьми пасажирiв i двох пiлотiв. Його розробили ще в тридцять дев"ятому роцi українськi iнженери разом з нiмецькими колегами на базi "шторха"-бусола i в сороковому роцi Київський авiазавод випускав цi лiтаки великою серiєю.
  Злетiвши з одеського аеродрому, лiтак взяв курс на Вiнницю, в штаб ВПС . Захист повiтряного простору над територiєю України - прямий обов"язок авiацiйного командування. Потрiбно було внести змiни в органiзацiю i склад ППО Одеського району, зокрема, на островi Змiїний i нафтових платформах...
  ...В салонi разом з генералом був тiльки його ад"ютант, але капiтан вже давно знає звички свого начальника, тому сидiв поряд з пiлотською кабiною, не заважаючи генералу думати. Лiтак iде на малiй висотi, але видно далеко-далеко. Жовтi пшеничнi поля окутанi блакитно-сизим серпанком, зеленiють лiси та дiброви, нiби в зеленi шуби одягнутi. Скалками розбитого дзеркала зблискують чисельнi озерця. Так, з висоти пташиного польоту земля ще прекраснiша, нiж зблизька. Зовсiм iнший, дивовижний свiт!
  А Крутень дивився в iлюмiнатор в згадував не таке вже й далеке минуле. Згадувати було що...
  Так, той трагiчний вилiт 6 червня 1917 року, коли, витративши пальне, розбився "ньюпор" капiтана Крутеня з намальованим на борту руським воїном в шишаку i кольчузi, багато хто сприйняв, як звiстку про загибель вiдомого руського аса, творця сучасної теорiї повiтряного бою. "Така йому доля судилася" - казали, пiднiмаючи заупокiйну чарку. Але Євграф Миколайович нiколи не вважав, що доля, це щось, що володарює над людиною, не залежить вiд неї самої. Кожен сам вибирає собi дорогу, мету i бореться за неї, стверджуючи себе в життi. Вiн вибрав долю офiцера, вiйськового льотчика i був вiрний своєму вибору, яким би важким вiн не був. Доля тодi скорилася непохитнiй волi капiтана Крутеня, i смерть вiдступила...
  Вiрний друг i товариш Iван Орлов того разу врятував свого командира. Знiвечена тiло капiтана на своєму "ньюпорi" доставив прямо у вiйськовий госпiталь i негайна операцiя врятувала життя Крутеню. А сам Iван пiсля цього прожив недовго - загинув у повiтряному бою з крилатим тевтоном. I довго Євграфа переслiдувала думка, що вiрний друг i товариш взяв на себе його долю, закрив своїм тiлом вiд безносої.
  Але й для Крутеня присуд лiкарiв був жорстоким - вiдтепер Євграфу Миколайовичу вже нiколи не здiйнятися в повiтря. Прикутий до лiжка iнвалiд - ось така доля тепер прославленого аса. В кращому разi - iнвалiдний вiзок. Проте Крутень посмiявся над такою своєю долею, хоч спочатку душив вiдчай. Але тихе спокiйне життя було не для нього. Вiн продовжував свою справу...
  Жорстокi сiчневi днi вiсiмнадцятого року Крутень пережив на госпiтальному лiжку. Дикий вандалiзм бiльшовицьких зайд, погроми карателiв Муравйова у прекрасному Києвi; навряд чи могло це привернути серце нормальної людини. Крутень, що спочатку з розумiнням i навiть спiвчуттям сприйняв звiстку про бiльшовицький переворот у Петроградi, з жахом чув розповiдi про дикi вбивства, грабунки i наругу над киянами зайд з пiвночi, всяких "революцiйних" матросiв i солдатiв, на вулицях "матерi городiв руських". Вiн справедливо винив - i не один тiльки капiтан Євграф Крутень - у цiй вакханалiї авантюристичних дiячiв, агресивних пацифiстiв, недолугих керiвникiв Центральної Ради. А потiм, як апофеоз падiння iмперiї - окупацiя рiдного Києва кайзерiвськими вiйськами. Ганьба i сором! Вiн же воював з ними! Тому прихiд до влади в квiтнi вiсiмнадцятого генерала Павла Скоропадського був сприйнятий Євграфом Миколайовичем, як добра ознака скорих змiн на краще. Правда, те краще майбутнє наступило не скоро. I були попереду ще майже два роки неоголошеної вiйни Радянської Росiї проти новоствореної Української держави, Другого Гетьманату. А охочих допомогти бiльшовикам у цiй вiйнi "нишком-тишком" було чимало: поляки, румуни, сусiди завше були охочi до українських земель. I не даремно один британець порiвняв їх з гiєнами...
  Але минулося, хоча якими ж буремними стали цi роки!
  В двадцятому Крутень отримав звiстку про смерть в бiльшовицькому Петроградi своєї матерi - Каролiни Карлiвни i свого меншого, зведеного, брата Вадима. Не вiд кулi, снаряду, нехай навiть стихiйного лиха, це можна було б зрозумiти, вони померли у вiсiмнадцятому роцi вiд голоду - так бiльшовики звiльнялися вiд "буржуйських елементiв". Чоловiка Каролiни Карлiвни комунiсти розстрiляли, як заложника в тому ж таки вiсiмнадцятому. I хоч стосунки його з матiр"ю були досить складними, однак пробачити таке бiльшовикам Євграф Миколайович не мiг. Та й не хотiв, коли говорити вiдверто. Бо таку долю комунiсти визначили всiм, хто не подiляв їхнi погляди. А вiн погляди "соцiальної справедливостi" не подiляв.
  Але думку про вiдплату катам за смерть невинних потрiбно було поки сховати подалi...
  Дiяльна натура Євграфа Крутеня не могла вдовольнитися спокоєм i спогляданням життя, попри навiть своє калiцтво. Навiть у важкiй недузi вiн знайшов позитивнi сторони, несподiвано з"явилося досить часу для втiлення в життя давньої своєї задумки - випуску авiацiйного журналу. Його появи чекали бойовi льотчики, якi пройшли Велику вiйну. Бо знали - новi бої не забаряться. А противник - ось вiн, на пiвночi. I плекає мрiю про Свiтову Революцiю, про нову вiйну, вже революцiйну. "Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем..." - i там, в Радянськiй Росiї старанно готували цю нову пожежу, яка спалить свiт.
  В двадцятому роцi такий журнал "Авiацiя i час" почав своє життя. I вiдразу ж, з першого свого номеру, став ареною жарких суперечок про роль та мiсце бойової авiацiї у збройних силах молодої української держави. Тут обґрунтовувалися вiдомi прийоми i, поки що теоретично, перевiрялися новi iдеї повiтряної вiйни. А їх вистачало - в Українi зiбралися всi вiдомi авiатори колишньої Росiйської iмперiї, хто не бажав жити при Радах i служити бiльшовикам. Сiкорський, Прокоф"єв-Сєвєрський, Нєман, Калiнiн, Арцеулов. Творцi лiтакiв i видатнi авiатори Росiйської iмперiї, яка згинула у вогнi Великої вiйни...
  В двадцять першому роцi до рук Євграфа Миколайовича потрапила книжка вiдомого авiацiйного теоретика iталiйського генерала Джулiано Дуе "Панування в повiтрi". Генерал Дуе, вивчаючи стан озброєнь, прийшов до висновку, що оборона стала значно сильнiшою за наступ i наземнi вiйська досягти перемоги не зможуть. Тому вiн звернув свiй погляд у бiк авiацiї. Звичайно ж, не Дуе перший зрозумiв, що авiацiя не просто новий вид озброєння. Але вiн перший зрозумiв, що вiднинi вiйна переросла з явища, яке вiдбувається на площинi, i перейшла у третiй вимiр. I в область бойових дiй потрапляє вся територiя, якої може досягти авiацiя. Коли ранiше пiд удар потрапляли тiльки вiйська, то тепер армiя не в змозi захисти своє населення i пiд удар ворога потрапляє економiка всiєї країни: пiдприємства, комунiкацiї, житло, державнi установи. I в ударах по тилу i мирному населенню Дує бачив можливiсть швидко зламати дух опору ворога i це був, на його думку, основний ключ перемоги над противником.
  I тут Крутень суперечив iталiйському генералу. Однiєю авiацiєю виграти вiйну неможливо, для перемоги потрiбно мати не тiльки бомбардувальники. Захиститися вiд ударiв з повiтря можна i необхiдно. Тодi на сторiнках свого журналу Крутень прискiпливо розiбрав теоретичнi побудови цього iталiйця, намагаючись вiдiбрати зерна i вiдсiяти плевели. I, здається, це йому вдалося. Думки вiдомого аса були помiченi i їх було взято до уваги вищим керiвництвом української держави.
  В тридцятi роки працi генерала Дуе були нiби центром кристалiзацiї в суперечках про роль та мiсце авiацiї в майбутнiй вiйнi, про спiввiдношення видiв збройних сил i ступень їх впливу на хiд битв i воєн. Його погляди бiльшою чи меншою мiрою вплинули на задуми воєначальникiв i частково його iдеї здiйснювалися в багатьох армiях, хоч не були прийнятi за основу будiвництва збройних сил.
  Багато було суперечок, сперечалися i генерали, i правителi всiх країн, де була така-сяка авiацiя. Сперечалися в генеральних штабах, в парламентах, навiть на кухнi. Було багато галасу, багато слiв, багато проектiв, що, як правило, не йшли далi кiлькох вдалих чи не дуже екземплярiв лiтальних апаратiв. I все починалося з початку. Але був, як це трапляється, i виняток - СРСР. Один тiльки Сталiн не сперечався. Вiн просто будував великий повiтряний флот. I вже в серединi тридцятих мав заповiтну тисячу важких бомбардувальникiв. Правда, за це вiн заплатив життям мiльйонiв жителiв Радянського Союзу i, найперше, майбутнiм країни, життям дiтей.
  Резонно було запитати, а яка мета буде виправдовувати такi жертви, а оскiльки авiацiя - це засiб досягнення перемоги на вiйнi, то з ким будуть воювати росiйськi комунiсти i яке майбутнє вони готують тим, хто потрапить до їхнього комунiстичного "раю". Вiдповiдь на такi питання шукали i в Києвi, i в столицях iнших країн, якi мали щастя бути сусiдами Радянської Росiї.
  А оскiльки влада вiдповiдала - згiдно Конституцiї - за свої дiї перед українським народом, для вирiшення посталих задач залучали всiх здатних розумiти суть справи i знаходити правильнi рiшення. Так в поле зору Гетьмана i його оточення потрапив i скалiчений пiд час Великої вiйни авiатор Євграф Крутень.
  Це сталося в двадцять сьомому роцi. Тодi, в серпнi, Євграфа Крутеня вiдвiдав давнiй знайомий, генерал-лейтенант Вiктор Павленко, органiзатор українського вiйська i української вiйськової авiацiї. Саме вiдбулися першi вибори Президента України i Гетьман Скоропадський пiшов з поста керiвника держави. У почесну вiдставку, як всi гадали. Тiльки це був той крок назад, з якого починається розбiг перед великим стрибком. I що це буде саме так, Євграф Миколайович зрозумiв на прийомi у Гетьмана, який вiдбувся у його родовому маєтку в Тростянцi через два днi пiсля iнаугурацiї нового Президента України. Мова йшла про розвиток вiйськової авiацiї, про необхiднi заходи, якi потрiбно здiйснити, щоб мати боєздатнi ВПС.
  Втiм, не одного тiльки Крутеня запросили на ту доленосну зустрiч...
  В його журналi регулярно друкувався вiдомий руський ас Великої вiйни Олександр Прокоф"єв-Сєвєрський, одноногий пiлот, генiальний конструктор i неперевершений аналiтик. Тодi ж в журналi "Авiацiя i час" почали друкуватися нотатки Сєвєрського, якi згодом оформилися в книгу "Повiтряна могутнiсть - шлях до перемоги". А сам Олександр Миколайович став консультантом Гетьмана України Павла Скоропадського по авiацiї та провiдним викладачем у Авiацiйному унiверситетi, де готувалися командири авiацiйних частин та з"єднань, апологетом створення яких був також i Євграф Миколайович Крутень.
  Мало хто тодi розумiв, для чого саме потрiбна вiйськова авiацiя. Якi лiтаки будуть головними, на забезпечення дiяльностi яких будуть спрямованi дiї всiх iнших. Iншими словами, яка авiацiя буде найголовнiшою. Щоб визначити це, потрiбно максимально точно спрогнозувати характер бойових дiй майбутньої вiйни, "побачити" поле бою i зрозумiти, якi задачi на ньому - над ним - буде виконувати нова система озброєнь, що проектується. Потрiбно було зрозумiти, якi лiтаки будуть становити головну складову частину бойової авiацiї, якi машини будуть виконувати основну задачу вiйни. Це питання не тiльки найскладнiше, воно є i найважливiшим при створеннi нової бойової системи, якою i є вiйськово-повiтрянi сили. Нова бойова система буде задавати тi тактико-технiчнi характеристики, яким повинен вiдповiдати бойовий лiтак. Помилка тут недопустима, бо оплатиться поразкою у вiйнi. Авiатори, на думку яких спирався Павло Скоропадський: Євграф Крутень, Олександр Сєвєрський, Вiктор Павленко поставлену задачу вирiшили.
  Основна задача збройних сил на вiйнi - знищення живої сили та бойової технiки ворога, його центрiв управлiння, економiки та транспортної системи, пiдрив морального духу населення. Головна задача авiацiї - знищення ворожої армiї, руйнування ворожого тилу, пiдрив бойового духу ворожого вiйська i населення. Отже, головною є ударна авiацiя - бомбардувальники та штурмовики. Саме бомбардувальник робить головну справу, для якої i створюються вiйськово-повiтрянi сили. Не забули i про винищувальну авiацiю. Але функцiя її була допомiжною, лiтаки-винищувачi це вiрний помiчник своєї ударної авiацiї та захисник своїх наземних вiйськ i територiї країни.
  Ззовнi все нiби цiлком повторювало постулати теорiї Джулiано Дуе. Але тiльки ззовнi. Тому що змiст вкладався зовсiм протилежний. А головне, технiчне забезпечення пiднялося на вищий щабель, нiж це було в кiнцi Великої вiйни...
  ...З пiлотської кабiни виглянув командир лiтака, жестом показав, що буде сiдати. Генерал кивнув, показуючи, що зрозумiв, i знову вiдвернувся до iлюмiнатора. Звичайно, можна було б сiсти в лiве крiсло, але вiн принципово пiсля заборони лiтати вирiшив не займати бiльше пiлотського мiсця. Щоб не ятрити душу, бо важко переживав розлуку з небом. Бо Крутень був не просто льотчиком-винищувачем, це був визнаний ас Великої вiйни, повiтряний витязь, вiртуоз пiлотажу, майстер повiтряного бою. Хто пiзнав смак неба, той i без слiв розумiв його, а тому, хто нiколи не тримав штурвал лiтака, словами не пояснити.
  Автомобiль, лiцензiйний "хорьх" - їх тiльки-тiльки почали випускати невеликими партiями на Пiвденночорноморському автозаводi, чекав генерала. I тiльки лiтак зупинив свiй бiг по бетонцi аеродрому, пiдкотив до "бджiлки". Ад"ютант послужливо розкрив дверцi, ледь Євграф Миколайович ступив на бетоннi плити аеродрому.
  - В штаб! - Коротко наказав Крутень, обриваючи доповiдь капiтана. - Коротко про головне!
  Головним за час його вiдсутностi було завершення фронтових випробовувань нового ударного гелiкоптера з керованими протитанковими ракетами. Звiт випробувань, пiдписаний вищим командуванням армiї, невдовзi пришлють з штабу Донецького фронту. Повiдомив про завершення випробувань сам конструктор - Iгор Сiкорський. Вiн був присутнiм пiд час вiдбиття масованої атаки радянських танкiв на плацдарми на лiвому березi Мiусу в районi Матвєєва Кургану. Чотири десятки спалених танкiв i жодних втрат.
  А всього тiльки п"ятнадцять рокiв тому нове дiтище Сiкорського навiть лiтати прямо не могло, усмiхнувся про себе Крутень. Та й вiйськова кар"єра для нового лiтального апарату його творцем навiть не планувалася. Це була цiлком мирна машина для цiлком мирних цiлей, насамперед порятунку людей в тих мiсцях: в горах, в морi, в лiсi, в мiстi, де не допоможуть нi лiтак, нi дирижабль. I перше замовлення на гелiкоптери фiрма Iгоря Сiкорського отримала саме вiд морської рятувальної служби...
  Але любимим дiтищем генерала Крутеня стала керована зброя. Спочатку авiабомби, потiм, коли з"явилися великi лiтаки, що пiднiмалися на недосяжну для зенiтних гармат висоту, авiацiйнi та зенiтнi ракети.
  Так, говорив тодi, в двадцять сьомому на зустрiчi з Гетьманом Євграф Миколайович, авiацiя за один вилiт може перетворити на купу руїн будь-яке велике мiсто, столицю ворожої держави, i розтрощити його до фундаментiв, а самi фундаменти вивернути з землi. Але чи доцiльно це робити? "Вмiйте рахувати" - повторив вiн улюблену приказку адмiрала Нельсона. Скiльки понесе країна затрат для створення тисяч i тисяч важких лiтакiв, скiльки потрiбно палива, бомб i багато чого iншого для забезпечення дiяльностi такої кiлькостi лiтакiв. Скiльки потрiбно пiдготувати екiпажiв, скiльки витратити на їхню пiдготовку. А скiльки допомiжного персоналу потрiбно для хоча б однiєї тисячi важких бомбардувальникiв? Метеорологiв, працiвникiв ремонтних служб i заводiв, скiльки потрiбно пошити парашутiв, вовняних курток, унт...
  I все для того, щоб встелити бомбовим килимом площу на якiй знаходиться мiзерний об"єкт - якась станцiя чи завод по випуску пiдшипникiв. А є ж рiшення значно дешевше, тiльки складне.
  Перемога, говорив далi Крутень, кується в майстернях в тилу, котиться по рейках i завершується ударом багнета на фронтi. Щоб майстернi в тилу перестали працювати, немає необхiдностi зрiвнювати їх з землею. Досить всього лише позбавити їх енергiї - знищивши точним влучання важкої бомби якусь електростанцiю чи навiть розподiльчу пiдстанцiю, - i сировини, розбивши стрiлки, запаснi колiї, iнфраструктуру станцiї на залiзницi, по якiй постачається сировина та вивозиться готова зброя. I регулярно такi удари повторювати, зводячи нанiвець вiдновлювальнi роботи на об"єктах. Тодi перемога просто не доїде до фронту.
  Але постає проблема: точно влучити бомбою у вибрану малорозмiрну цiль можна лише з малої висоти, де лiтак-бомбардувальник сам стає мiшенню для зенiтних гармат i легкою здобиччю для винищувачiв. А з великою висоти бомба впаде за кiлька кiлометрiв вiд потрiбної цiлi. Отже, задача повiтряної вiйни переходить у площину вирiшення технiчної проблеми створення авiацiйної зброї, яка влучає точно у вибрану цiль, незважаючи на висоту польоту лiтака. I для цього в Українi було все необхiдне: iнженери, досвiдченi майстри i розвинена промисловiсть.
  Павло Скоропадський зрозумiв капiтана Крутеня i сприйняв його iдеї. I за тиждень Євграф Миколайович - в iнвалiдному вiзку! - очолив науково-технiчне вiддiл новоствореного штабу авiацiї. Сам штаб вiйськово-повiтряних сил очолив генерал Вiктор Павленко, який власне i створював ще в часи Центральної Ради українську вiйськову авiацiю. I прiоритет у фiнансуваннi нового виду збройних сил був найвищим.
  В цьому рiшеннi втiлювався в життя один з постулатiв теорiї генерала Дуе - збройнi сили країни повиннi дiяти пiд одним керiвництвом, кожен вид - армiя, авiацiя, флот, - не може вести свою окрему вiйну, як це було ранiше. В тi славнi часи навiть государ-iмператор "всiя Русi" не мiг змусити своїх генералiв i адмiралiв дiяти злагоджено. А згодом це проявилося в тому, що пiднятi царем до висот влади генерали i адмiрали здали свого монарха "полум"яним революцiонерам". Та й по всьому.
  Генерал Павленко створення важкої бойової авiацiї почав з створення авiацiї цивiльної. Вiн ще ранiше умовив повернутися з Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв здiбного конструктора i героя минулої вiйни Олександра Прокоф"єва-Сєвєрського. В двадцять третьому роцi той застував у Одесi свою авiацiйну фiрму, яка випускала швидкiснi поштовi лiтаки для доставки кореспонденцiї через Атлантику.
  А Євграф Крутень продовжив свою роботу, вже як керiвник потужної державної установи, визначаючи шляхи розвитку української бойової авiацiї. Своєю роботою вiн пiдтверджував, що коли прийнято правильне рiшення, то на потрiбному мiсцi зажди знайдуться потрiбнi люди. Потрiбнi люди в нього знайшлися. Недаремно ж свого часу Крутень разом з такими, як сам, ентузiастами авiацiї заснував авiацiйний часопис. Цiлком за бiблiйним висловом: "Час розкидати камiння, час збирати..." Тепер прийшов час збирати потрiбних i талановитих людей пiд єдиним керiвництвом.
  В той же, вiн залишався в душi льотчиком-винищувачем i розумiв, що i проти України можуть застосувати таку ж зброю - важкi бомбардувальники, якi з запаморочливих висот будуть знищувати цiлi на землi. I шукав зброю протидiяти цьому. Дослiди довели, що лiтак-винищувач та зенiтна гармата з задачею надiйного захисту своїх вiйськ та територiї країни вiд повiтряного нападу справитися не зможуть.
  Потрiбнi були iншi рiшення.
  I їх знайшли молодi фанати авiацiї. Одним з них був Сергiй Корольов з Одеси. А в Києвi закiнчив навчання Володимир Чаломей. Крутень зумiв розгледiти в цих двох непересiчних особистостях потрiбнi йому якостi. Вiн почав поступово пiднiмати обох талановитих юнакiв вгору. I в тридцять третьому роцi вони очолили власнi науково-виробничi фiрми. В спiвпрацi з своїми нiмецькими колегами обидва створювали принципову нову, ракетну зброю. Фiрма Сергiя Корольова зайнялася розробкою зенiтних ракет, а пiд керiвництвом Володимира Чаломея створювались лiтаки-снаряди для авiацiї i вiйськово-морського флоту.
  Вiдомi вже в свiтi авiаконструктори теж не сидiли на мiсцi. В одному тiльки Харковi засновано було два потужних авiацiйних центри. В новоствореному Харкiвському авiацiйному iнститутi створився з молодих студентiв потужний колектив пiд керiвництвом вже вiдомо у авiацiйному свiтi конструктора Йосипа Нємана. Ще одну авiацiйну фiрму, яка створилася пiсля об"єднання Харкiвського авiазаводу та конструкторської фiрми очолив Костянтин Калiнiн, який переїхав до Харкова з Києва.
  А в самому Києвi створював свої лiтаки Iгор Сiкорський. Втiм, його фiрма також роздiлилася на двi: одна зайнялася перспективними розробками дальнiх лiтакiв-амфiбiй, iнша ж торувала дорогу новим лiтальним апаратам - гелiкоптерам. Правда, i тут Євграфу Миколайовичу славу доводилося дiлити з давнiм товаришем Вiктором Павленком. Ще в далекому двадцять сьомому роцi вони зумiли розглядiти в неоковирному - гидке каченя iз казки - апаратовi перспективний напрямок розвитку повiтряних машин, якi стануть в недалекому майбутньому незамiнними як в бою, так i в мирнiй працi. Ще нiхто в свiтi не збудував чогось подiбного. I лiдером в новiй галузi розвитку авiацiї та авiацiйної технiки стане той, хто першим ступить на новий шлях. Першим пiшов по цiй дорозi український авiаконструктор Iгор Сiкорський.
  В тридцятих роках свiт захоплювався величезними лiтаючими човнами. Лiдером тут також став творець "Гранда", вiн же "Руський Витязь", i "Iллi Муромця" Iгор Сiкорський. Його лiтаючi човни - "Клiпери", проклали українським авiакомпанiям дорогу в Середземне море i через Атлантику. Лiтаки Сiкорського охоче купували i за океаном. Фiрма "Пан Амерiкен" закупила десять його лiтаючих човнiв для освоєння повiтряних трас Тихоокеанського регiону.
  А в колишньому Олександрiвську, перейменованому в Запорiжжя, на базi старого заводу, який випускав двигуни для бомбардувальникiв Iгоря Сiкорського "Iлля Муромець", був створений концерн по виробництву потужних авiацiйних двигунiв. I почав вiн свою роботу з випуску лiцензiйних нiмецьких i французьких моторiв. В тридцять першому роцi серед випускникiв Київського полiтехнiчного iнституту, який згодом став державним унiверситетом, увагу Євграфа Миколайовича звернули на одного перспективного дипломанта, Архипа Люльку. Вже в тридцять восьмому молодий конструктор очолив фiлiал Запорiзького моторного заводу, де почався випуск його турбогвинтових двигунiв. На двигуни Люлька звернули увагу i Сiкорський, i Калiнiн. Перший побачив у них можливiсть якiсного стрибка у розвитку своїх гелiкоптерiв, а другий - важких транспортних лiтакiв.
  Коли першовiдкривачем гелiкоптерної авiацiї був Сiкорський, то Костянтин Калiнiн був визнаним метром у створеннi важких транспортних i пасажирських лiтакiв.
  Тому, вiддавши визнаному генiю авiацiйного свiту Сiкорському належне, Костянтин Калiнiн зосередився на створеннi сухопутних лiтакiв. I скоро лiтаки його фiрми - транспортнi i пасажирськi - разом з машинами Юнкерса завоювали Пiвденну Європу, Скандинавiю та країни Прибалтики. А в тридцять шостому роцi його фiрма виграла конкурс на побудову нового важкого бомбардувальника. Нова вiйна була вже не за горами.
  I в цiй майбутнiй вiйнi одне з головних по своєму значенню мiсць займе бойова авiацiя. Не тi, "лiтаючi етажерки", народженi Великою вiйною, а справжня, ударна авiацiя, тобто, фронтовi та дальнi бомбардувальники. Але їх ще потрiбно було створити. Особливо, важкi бомбардувальники.
  Втiм, сказати, що новий важкий бомбардувальник задумав генерал Крутень, означало б погрiшити проти iстини. Iдея нового лiтака виникла у тодiшнього начальника вiйськово-повiтряних сил України генерал-лейтенанта Вiктора Павленка. Але доводити цей задум до логiчного завершення випало вже двом - ветеранам-авiаторам минулої Великої вiйни. I генерал-лейтенант Крутень був у цьому тандемi зовсiм не випадковою людиною. Новий важкий бомбардувальник становив один з найважливiших елементiв нової концепцiї вiйни - повiтряно-наземної операцiї. I тут прiоритет Крутеня був безперечним, хоча дехто базiкав, що вiдомий руський ас Великої вiйни просто переiначив на український лад доктрину вiдомого теоретика повiтряної вiйни iталiйського генерала Дуе.
  Розробляти свою iдею повiтряно-наземної операцiї Євграф Крутень почав пiсля ознайомлення з теорiєю "глибокої операцiї", яку розробили в двадцятих роках i перевiрили на своїх численних навчаннях i маневрах в тридцятих - на зразок Бiлоруських в 1935 роцi, чи Великих маневрах Московського вiйськового округу в 1936 - комдиви, комкори та командарми, так звалися радянськi генерали. Не потрiбно було багато розуму, щоб зрозумiти - невдовзi все це буде застосовано на практицi. А хто першим потрапить пiд сталiнську сокиру комунiсти навiть не таїли...
  - Товаришу генерал, капiтан Петровський за вашим викликом прибув. - Ад"ютант ввiчливо пропустив його до кабiнету Крутеня i щiльно прикрив дверi.
  - Бажаю здоров"я, товаришу генерал-лейтенант. - Петровський витягся на весь свiй зрiст.
  - Сiдайте, капiтане. - Крутень вийшов з-за столу, потиснув руку льотчику. Вказав йому на крiсло в кутку кабiнету. Розмова мала бути довгою. - А то стовбичиш надi мною, як ота дзвiниця...
  Капiтан усмiхнувся i сiв у запропоноване крiсло. Сидiв вiльно, без напруження, але й не розвалювався, готовий був скочити на рiвнi негайно. Цi два м"якi крiсла i журнальний столик були єдиною оздобою генеральського кабiнету, нiби скрашували присутнiсть двох слоноподiбних сейфiв бiля глухої стiни. Нiчого не змiнилося за останнi дванадцять рокiв. Вiн з цiкавiстю оглядiвся.
  - Скiльки ж ми з тобою не бачилися, га? - Генерал сiв по iнший бiк журнального столика. - Десь рокiв з дев"ять? А ось так, щоб поговорити не поспiшаючи, то й всi дванадцять?
  Генерал аж брови здивовано звiв вгору, мовляв, як час летить, ти ж тiльки глянь!
  - Дев"ять, на похоронах. - Пiдтвердив капiтан. - I двiчi минулого року. Але то так, мимохiть...
  - Так-так, пам"ятаю. - Задумливо кивнув головою генерал. - Коли вперше на Москву вилiтали i на розборi того нальоту. Перший млинець тодi не дуже вдався, хоч i глевким не вийшов.
  - А коли це ви, Євграфе Миколайовичу, за останнi п"ятнадцять рокiв говорили не поспiшаючи? - З iронiєю перепитав Петровський. Вiн добре знав, скiльки того вiльного часу буває у генерала Крутеня.
  - Я вже й забув, по правдi кажучи. - Сумно посмiхнувся Євграф Миколайович. - А знаєш буває, так як хочеться побродити з рушницею в плавнях... Нiчого, ось здолаємо супостата, обов"язково сходимо!
  Петровський тiльки кивнув. Коли ще був живим батько, вiн витягував Крутеня - той тодi тiльки-тiльки почав ходити пiсля дюжини чи бiльше операцiй, якi йому робив молодий лiкар-нейрохiрург, нова зiрка, яка сходить, в областi мiкрохiрургiї. Але в тридцять шостому радянськi терористи пiдiрвали будинок, де проходила зустрiч колишнiх бiйцiв Добровольчої Армiї, i разом з трьома десятками добровольцiв загинув i генерал-лейтенант Петровський. Той вибух багато що змiнив, але батька вже не повернеш.
  - Ось, почитай. - Крутень подав капiтану цупкий лист паперу. - Це наказ про сформування нового важкого бомбардувального полку морської авiацiї. Не забув, як над океанськими просторами лiтати?
  - Не забув. - Петровський прочитав кiлька чiтких карбованих рядкiв. - Але для чого?
  - Як з освоєнням нової технiки? - Запитанням на запитання вiдповiв генерал. - Готовi воювати?
  - Курс пройшли. - Капiтан пiдiбрався. Не для споминiв же, справдi, викликав його начальник науково-технiчного управлiння Головного Штабу ВПС. Ось зараз вiн i почує головне, задля чого його так термiново висмикнули з налагодженого процесу бойової пiдготовки. - Штурмани на тренажерах щодня по десять годин проводять. На полiгонi провели скидання i управлiння новими бомбами. Нiчого, влучаємо.
  - От i добре. - Усмiхнувся генерал. I подав ще один аркуш з чiтким мереживом слiв. - Тепер прочитай ще один наказ Головкома Повiтряних Сил, про переведення до нового полку особового складу з iнших частин дальньої авiацiї.
  Капiтан прочитав i ледь не присвиснув вiд здивування. Але подив ясно читався на обличчi. Всi сорок прiзвищ були йому знайомi. Колеги по польотам в Середземцi та на трансатлантичних трасах.
  - Ого! Та тут всi, як мiнiмум командири ескадрилiй, а йдуть рядовими льотчиками!
  - От ти й будеш командиром першої ескадрильї в цьому полку.
  - Чому я? I чому першої? Я ж другою командував. - Здивовано запитав Петровський.
  - Друга ескадрилья буде займатися в основному розвiдкою. А твоя буде ударною. Так само, як третя й четверта. Кожна буде мати свою спецiалiзацiю, i працювати вам доведеться над морем. Ти знаєш, який обсяг у нашому вантажооборотi з Нiмеччиною, з Пiвнiчно-Американськими Сполученими Штатами та й iншими країнами Європи займають морськi перевезення? З десяти кожнi дев"ять тонн iдуть морем! I комунiсти планують випустити на нашi морськi траси три свої лiнкори. Але спочатку випробуєте нову зброю на сухопутних цiлях. Потрiбно ж товаришу Сталiну пiднести подаруночок на першу рiчницю вiйни? - I генерал пiдморгнув весело. - Щоб життя кремлiвським мрiйникам медом не здавалося, га?
  - Щоб життя їм медом не здавалося? - Перепитав капiтан. - Та я завжди тiльки за!
  ...Петровський ще раз оглядiв бомбардувальник. Машина нiби присiла вiд тягаря, гiдравлiчнi стiйки стиснулися до краю, спаренi колеса помiтно роздулися на бетонi. Не заладилося все з самого початку. Коли завантажили в здоровенний, нiби пульманiвський чотириосний вагон, бомбовий вiдсiк вiсiм п"ятитонних бомб, на одному з колiс прорвало зарядний штуцер i повiтря зi свистом рвонуло назовнi. Помiняли колесо, коли вже стемнiло i полiт довелося переносити на завтрашнiй ранок. Технiки по озброєнню, лаючись крiзь зуби, лазили мiж бомбами вже в сутiнках, встановлюючи на мiсце запобiжники.
  - Може, зменшити навантаження i злити частину палива? - Запропонував командир полку.
  - А що буду робити, коли з першого заходу нiчого не вийде? - Не погодився Микола. - Нi, полетимо, так, як запланували. I якого доведеться кругаля давати, щоб обiйти ППО Москви? Чи ви не пам"ятаєте як вони нас колошкали минулого разу? Нi, хай буде!
  - Добре, що перенесли полiт на завтрашнiй день. - Сказав бортiнженер i кивнув на колеса. - Цей пiф-паф - погана прикмета, добра не чекай!
  - От не думав, що ви такий марновiрний! - Похитав головою капiтан. - Коли ми будемо через кожну прикмету переносити вильоти, нам часу на польоти не залишиться.
  - А ви не смiйтеся, командире. - Образився бортiнженер. - От полiтаєте з моє, побуваєте в таких халепах, в яких менi довелося побувати, тодi також станете забобонним.
  Петровський мало знав цю людину, капiтана з сивим волоссям, зi шрамом вiд верхньої губи до пiдборiддя, лiтав з ним всього двiчi - з заводу i ось на бойове завдання, - однак чув про нього доволi: двiчi горiв у повiтрi, в третiй раз, зовсiм недавно, лiтак, на якому вiн летiв, упав на зльотi - вiдмовили двигуни. Один з екiпажу загинув, iншi, i бортiнженер, отримали поранення. А людина, яка потрапляла в такi пригоди, хочеш-не-хочеш, але стає обережною i упередженою, i Микола не надав значення словам капiтана.
  - Нiчого-нiчого, я везучий. - Пiдморгнув бортiнженеру Петровський. - Все буде гаразд.
  - Вашi слова, Миколо Пилиповичу, та Боговi б у вуха. - Зiтхнув капiтан i тричi сплюнув через плече. Вiдвернувся i пiшов ще раз оглядiти корабель.
  - Значиться так! - Капiтан вiдвернув вилог куртки, глянув на годинника. - Зараз двадцять перша година. Вилiт о п"ятiй рiвно. Зараз автобус вiдвезе вас в авiамiстечко. О четвертiй бути на КП. Все.
  - А ви, командире? - Висунувся з запитанням бортстрiлець. Йому багато чого сходило з рук, як наймолодшому в екiпажi. Петровський подумав, що потрiбно на майбутнє приструнити юнака. Але нiчого не сказав, тiльки показав кулак. Той вiдразу ж знiтився. - А що я? Я ж нiчого. Я ж як усi!
  Єхидне запитання нахабного молодика мало пiд собою ґрунт. Коли всi екiпажi, якi перевели до нового полку, вiдправили свої сiм"ї в Крим, до мiсця постiйної дислокацiї, то капiтан Петровський так i не змiг умовити свою бойову подругу вiд"їхати до Євпаторiї. Дружина мотивувала це тим, що перебуває на службi, - працювала телефонiсткою на полковому вузлi зв"язку - а капiтан, хоч i хизувався, що в прикмети не вiрить, в душi був не менш забобонним вiд iнших льотчикiв i вiрив, що Оксана - це його щаслива зоря, яка проводжає в польоти i зустрiчає його на землi...
  ...Вiн прокинувся сам, за хвилину до дзвiнка будильника. М"яко свiтив рожевий лампiон i вiн вiдчував живе тепло бiля свого плеча. Повернув голову - так i є, дружина не спала, сидiла спершись спиною на високо пiдбиту подушку i дивилася на нього. Правда, вона встигла вiдвести погляд, зробила вигляд, що читає надзвичайно цiкаву i захоплюючу книжку, але ж вiн не перший раз засiкав це. Петровський зiтхнув - отак кожного разу, коли його чекає бойовий вилiт.
  - Не спала? - Питання, звичайно, даремне. Хiба ж вона признається!
  - Нi. - Заперечливо хитнула Оксана. - Просто я прокинулася ранiше вiд тебе. На п"ять хвилин.
  - I вагалася, будити мене чи нi? - Пiдiграв їй Микола.
  - Я думала про... - Вона задумалася. - Я думала про нас з тобою!
  - Он як! - Капiтан глянув скоса на годинник. Пора вставати! - I що ж надумала?
  - Я надумала... - Вона замислилася. - Надумала... це вiйськова таємниця!
  Вона розсмiялася. А будильник в її руках голосно задзеленчав...
  ...Бортiнженер пiдiйшов, чiтко за статутом вiддав честь.
  - Товаришу командир, передполiтний огляд закiнчено. Корабель до польоту готовий.
  Капiтан вислухав доповiдь, вiддав наказ шикуватися.
  - Товаришу полковник, корабель до польоту готовий. - Доповiв командиру полку. - Дозвольте зайняти мiсця?
  - Дозволяю! - Полковник Супрун торкнувся рукою козирка кашкета. - Нi пуху, нi пера!
  Хвилюється, зрозумiв капiтан. Та воно й не дивно, зганяти з бомбами до Москви i повернутися назад, це не недiльна прогулянка чорноморським узбережжям.
  - Iдiть до чорта, товаришу полковник! - Весело ошкiрився Петровський. - Екiпаж, на корабель!
  Командир вогневих установок i стрiлець пiднялися в кормову кабiну. Петровський провiв їх поглядом, почекав поки технiки приберуть легку драбинку з-пiд хвоста i останнiм пiднявся в пiлотську кабiну.
  - Магнiтофон ввiмкнути! - "Магнiтофон ввiмкнено", доповiв штурман. - Екiпаж капiтана Петровського, борт нуль п"ятий, завдання один, двадцять шосте вересня, четверта година тридцять двi хвилини. Екiпаж, доповiсти про готовнiсть...
  Сухо клацали тумблери, оживали прилади, на панелях робочих мiсць льотчикiв спалахували транспаранти i лампочки. Величезний лiтак помаленьку починав наповнюватися живим робочим шумом.
  - Командир вогневих установок до польоту готовий. - Вогневик перевiрив катапультне крiсло, кисневий балон. Звична рутина. - Чеку знято, кисневий вентиль вiдкритий, маска приєднана. Готовий...
  - Штурман-оператор до польоту готовий. Чеку знято, вентиль вiдкритий, маска приєднана.
  - Правий до польоту готовий. - Другий пiлот звичним поглядом зафiксував показання приладiв. - Гiроскопи ввiмкнув, параметри - норма, чеку знято, вентиль вiдкритий, маска приєднана.
  - Штурман до польоту готовий. Чеку знято, вентиль... маска...
  - Стрiлець до польоту готовий...
  - Бортiнженер до польоту готовий. Насоси ввiмкнув, тиск в гальмiвнiй системi - норма, чеку..., вентиль...
  - Сидiння застопорив, чеку зняв. Екiпаж, приготуватися до запуску двигунiв. - Промовив у мiкрофон Петровський. - Запуск!
  Один за одним величезнi, шiсть метрiв в дiаметрi гвинти почали розкручуватися. I ось вже заревiли на злiтному режимi. Петровський посунув вперед важелi двигунiв i корабель зрушив з мiсця.
  - Тримери..., закрилки..., руль повороту... - Звучали доповiдi з корми лiтака.
  - Тиск в маслосистемi... гiдросистемi... напруга в бортовiй мережi...- Доповiли по черзi правий пiлот, бортiнженер i штурмани. - Корабель до зльоту готовий!
  Передстартова перевiрка закiнчена. Корабель котився по бетону рулiжної дорiжки.
  - Екiпаж, прямую на виконавчий!
  - Старт вiльний, лiтакiв на посадку немає. - Доповiв "вогневик" .
  - "Кантата", я - нуль п"ятий, прошу злiт!
  - Нуль п"ятий, я - "Кантата", вiтер вiсiм градусiв, три метри на секунду. Злiт дозволяю!
  - Екiпаж, злiт дозволили, вiтер нормальний. Екiпаж, злiтаю! - Петровський впевнено посунув вперед товстенькi дiжечки чотирьох РУДiв . - Тримати кермо!
  - Кермо тримаю. Оберти злiтнi. Параметри в нормi. - Пролунала статутна доповiдь "правака" Толi Брандиса. - Ну, командире, тронулись конячки в путь...
  - ...прибiжать i їм наллють! - Закiнчив приказку капiтан. I прибавив звичне. - Гайда, хлоп"ята!
  Бомбардувальник важко рушив з мiсця. Двигуни завили з натуги, залишаючи позаду спресованi гарячi струменi повiтря, почали розганяти корабель. Швидкiсть спочатку повiльно, потiм все стрiмкiше й стрiмкiше почала наростати. Широко розкинутi в боки i скошенi назад крила ходили вгору-вниз, нiби допомагали машинi вiдiрватися вiд бетону злiтної смуги. Стукотiли об стики бетонних плит колеса.
  - Швидкiсть сто... сто десять... сто п"ятдесят... двiстi... двiстi сорок... - Доповiдав штурман.
  Нiс бомбардувальника трошки пiднявся. Мiж колесами i бетонкою з"явився промiжок.
  - ...двiстi вiсiмдесят - вiдрив! - I ось нарештi: - Командир, корабель в повiтрi!
  Поштовхи припинилися. Сховалася в нiшу носова, за нею - основнi стiйки шасi. Погасли зеленi вогники на панелi.
  - Командир, шасi заходять. - Доповiв вогневик.
  - Зеленi погасли. - Пiдтвердив Брандис. - Шасi зайшли.
  - Добро. Лягаю на курс!
  Двигуни збавили свiй надсадний рев i бомбардувальник слухняно лiг в поворот.
  - Курс сорок градусiв. - Уточнив штурман. - Йдемо на Горький.
  - Єсть, сорок. - Капiтан довернув корабель i ввiмкнув автопiлот.
  Тепер, коли основне навантаження лягло на автоматику i на штурмана, пiлотам можна трошки розслабитися, можна i помiркувати. До Москви ще майже годину летiти. I заходити на цiль будемо зi сходу, щоб обiйти найбiльш потужнi захiднi i пiвденнi сектори московської зони протиповiтряної оборони. Бомбардувальник досить швидко, не зважаючи на свою вагу, набрав задану висоту i вийшов за хмари.
  "Добрий, чудовий корабель, - подумки похвалив Микола машину, - i вантажопiдйомнiсть вiдмiнна, i швидкiсть неперевершена. Поки що не перевершена, - поправив вiн себе, - прийде час i будуть швидшi лiтаки, але нiкому з них вже не вiдчути захоплення справжнього бойового вильоту!" Однак, як стрiмко розвивається технiка! Менше десяти рокiв тому Микола Петровський прийшов у авiацiю, а освоїв i лiтав вже на дев"яти типах лiтакiв, коли включити сюди i учбовi спарки в iнститутi. На кожний менше року пiшло. I один кращий за iнший. Особливо ось цей гiгант. А йому ж на змiну йде ще кращий!
  - Командир, праворуч п"ятдесят на п"яти тисячах, пара винищувачiв, дальнiсть сорок. - Другий штурман, вiн же оператор прицiльної РЛС, доповiв про появу головного ворога бомбардувальникiв.
  - Нашi? - Петровський глянув на карту, прикрiплену до ноги резинкою. Ворожа територiя.
  - Супостат. - Вiдповiв штурман. Вiн обслуговував РЛС кругового огляду. - Прямо по курсу, нижче на трьох тисячах групова цiль, йде на нас, дальнiсть п"ятдесят. Думаю, "мiги".
  - Зрозумiв. Стрiльцям приготувати до вiдбиття атаки. Штурман, до бою!
  - Командир огневих установок i стрiлець до бою готовi. - Доповiли з корми.
  - Штурман до бою готовий. - Штурман при атацi спереду управляв носовими гарматами.
  Але до бою не дiйшло. Ланка "мiг-3" так i не змогла забратися на таку висоту. Ведучий вперто дерся вгору, хоча з патрубкiв його винищувача бив чорний вихлоп незгорiлого палива i позаду лишалася траурна стежина. Але не дотягши трьох тисяч метрiв до висоти бомбардувальника, звалився в штопор i пiшов до землi, обертаючись, як падаючий лист. Петровський провiв його поглядом: плоский штопор - штука неприємна, не всi можуть вийти. Але до землi далеченько, може, ще виведе лiтак з цього обертання.
  Веденi не стали спокушати долю, спiкiрували до землi слiдом за ведучим. Повiтряний бiй вiдмiняється - на другу атаку у винищувачiв просто не вистачить пального, щоб догнати бомбардувальник. А на такiй висотi швидкiсть "ведмедя" бiльша нiж у радянських перехоплювачiв.
  - Штурман, що там пiд нами? - Вони йшли тисяч на десять вище вiд хмар, якi закривали землю.
  - Через двi хвилини перетинаємо лiнiю фронту. - Доповiв штурман. На своєму екранi вiн бачив все, що малював електронний промiнь радiолокацiйної станцiї. - Земля, нiби на картинцi. Бачу праворуч Рильськ, попереду трохи далi - шосе на Желєзногорськ... Увага! Проходимо лiнiю бойового зiткнення!
  Внизу замигтiли темнi плями розривiв зенiтних снарядiв. Стрiльба не прицiльна - загороджувальний вогонь. Видно, пролiт лiтака засiкли звуковловлювачi - ревiння надпотужних турбогвинтових двигунiв було таким, що i мертвого розбудить. Але до лiтака снаряди не досягали - надто високо iшов "ведмiдь", п"ятнадцять кiлометрiв - це не жарт, не всяка зенiтка закине на таку висоту свої снаряди. А крупнокалiберних зенiток у червоних в прифронтовiй зонi не було, це Петровський знав точно, так само, як i радiолокаторiв. Все, що було найкращого у росiян, вони стягнули на оборону Москви i пройти пояси протиповiтряної оборони радянської столицi було нелегкою справою. Минулого року сунулися i обпеклися...
  - Командир, ззаду чисто. - Доповiв вогневик.
  А хмари пiд площинами ставали все щiльнiшими, пiднiмалися вище i зовсiм сховали пiд собою землю. Петровський охопив поглядом пiлотажнi прилади: автопiлот працює, як швейцарський хронометр, що його подарував батько пiсля закiнчення школи, стрiлки показували заданi параметри. Нiчого, до Москви доберемося, а там гостинцi у будь-якому разi приймуть! А над головою синє небо, двигуни гудять рiвно i потужно, в навушниках шоломофону слабкий шерех i потрiскування. Летiти б так i летiти!..
  - Командир, - пролунав у навушниках голос бортiнженера, - радар працює!
  - РУС ? - На панелi заблимала лампочка станцiї виявлення радiолокацiйного опромiнення.
  - Нi, американка. - Капiтан висунувся зi свого вiдсiку, показав на картi, звiдки працює РЛС.
  Настрiй вiдразу ж став кепським. Ця РЛС, яку червонi купили у американцiв, брала повiтрянi цiлi на бiльшiй вiддалi, нiж радянський РУС-1 - а К-36 це той ще сарай! - i обманути її було складнiше.
  - Засiкли? - Примарна, звичайно, надiя, що до Москви дiйдуть непомiченими. Але теплилась.
  - Здається, ще нi. - Штурман слiдкував за приладами. Раптом лайнувся. - Все, засiкли!
  - Командиру вогневих установок, поставити перешкоди. - Нижня кормова гарматна установка розвернулася в бiк випромiнюючої радiолокацiйної станцiї i вниз полетiли снаряднi траси. Внизу, на вiдстанi приблизно двох кiлометрiв снаряди вибухали красивим святковим феєрверком.
  Петровський рiшуче посунув вперед РУДи - нехай це i перевитрата палива, але краще втекти звiдси якнайшвидше. I поки оператори РЛС будуть розбиратися, де серед того сяйва зблискiв на екранi справжня цiль, вони встигнуть вшитися подалi вiд небезпечного району. Двигуни загули басовитiше.
  - Штурман, посилити спостереження за землею. - Якщо засiкли, повиннi хоча б для проформи пiдняти винищувачi, подумав Петровський. Чи, може, задля одиночного лiтака не стануть метушитися?
  - Гей, у кормi! - Провiрив пильнiсть Брандис. - Як там у вас?
  - В кормi все нормально. - Вiдповiв командир вогневих установок.
  Надiї виявилися марними. Простiр пiд бомбардувальником раптом нiби спух сiро-димчастими клубками зенiтних розривiв. Перший залп лiг на двi сотнi метрiв нижче вiд бомбардувальника. Капiтан взяв штурвал на себе i корабель слухняно полiз вгору. Це майже межа його можливостей, двигуни ревiли надсадно, але швидкiсть не збiльшувалася i стрiлка висотомiра застигла трохи далi за позначкою цифри 15. Лишалося сподiватися, що так високо снаряди радянських зенiток не дiставатимуть. Знову короткими чергами вдарила нижня гарматна установка, забиваючи перешкодами екрани радiолокаторiв гарматної наводки. I, здається, вдалося збити зi слiду зенiтникiв. Другий i третiй залпи лягли нижче i далеко збоку вiд лiтака. Все, три залпи для батарей i весь лiмiт вичерпано - лiтак вже вийшов за межi їхньої дальностi. А винищувачiв можна на такiй висотi не боятися. На висотах понад дев"ять тисяч метрiв бiльше однiєї атаки зробити вони не зможуть, не вистачить дальностi знову догнати бомбардувальник, коли перша атака виявиться невдалою. А вона таки буде невдалою, досить незначного розвороту бомбардувальника i атака винищувача зривається. А вiдновити її дуже непросто. У росiян є тiльки один перехоплювач - "мiг-3", який може так-сяк дiстати "ведмедя" на такiй висотi, але навiть у "мiга" буде всього одна спроба атакувати бомбардувальник, на другий захiд у винищувача не вистачить пального, та й догнати турбогвинтовий К-36 "мiг-3" з поршневим двигуном просто не зможе.
  Знову рiвно гудуть двигуни, корабель йде на крейсерськiй швидкостi.
  - Командир, поворот за двадцять сiм хвилин. - Повiдомив штурман.
  "Отже, менше години лишається до команди штурмана: "Бойовий курс!", а потiм i додому..."
  Петровський глянув вниз. Земля так само була закрита непроникним килимом хмар. Воно й добре! Думки його повернулись до недавнього обстрiлу зенiток. Дiстати його на такiй висотi! Калiбр гармат явно був бiльшим за вiсiмдесят п"ять мiлiметрiв - основної зенiтної гармати радянської ППО. На таку висоту можуть дiстати тiльки морськi стотридцятки, коли для них придумати вiдповiднi лафети. Та ще американськi зенiтнi п"ятидюймовки. Але ж в СРСР гармат такого калiбру немає, три-чотири експериментальних одиницi в рахунок не беруться! А звiдки взялися бiльше нiж два десятка таких гармат? Невже знову їм допомогли заокеанськi друзi? Яка тепла i нiжна дружба поборникiв всесвiтньої рiвностi i соцiальної справедливостi та запеклих iмперiалiстiв-капiталiстiв, якi нещадно гноблять трудящих i п"ють їхню кров прямо вiдрами!
  Дивно, ледь комунiсти встановили дипломатичнi вiдносини з Пiвнiчно-Американськими Сполученими Штатами, як одразу заморили голодом Кубань та Дон. Та й росiйським селянам дiсталося вiд колективiзацiї та розкуркулення. А американцi тим часом гнали ударними темпами в країну людоїдiв новiтнi технологiї i зразки зброї, разом з броньовою сталлю, кольоровими металами, радiоприладами, оптикою, авiацiйними i танковими двигунами, найкращими в свiтi армiйськими автомобiлями, каучуком та високооктановим бензином. А зараз ще й крупнокалiбернi зенiтнi гармати вкупi з приладами управлiння зенiтним вогнем - надто вже купно та дружно лупили тi зенiтки, - та радiолокаторами гарматної наводки.
  - Командир, курс двiстi сiмдесят градусiв. - Корабель слухняно лiг в поворот.
  Петровський зручнiше вмостився в крiслi. Толя Брандис сидiв незворушний, як сфiнкс. А вiн же хвилюється не менше вiд мене, подумалось капiтану. А не показує. Витримка, одначе.
  - Командир, виходимо на Ярославське шосе. - До скидання бомб лишалися лiченi хвилини.
  Час, здавалося, прискорив свiй бiг. Та й напруга наростала.
  - Екiпаж, приготуватися до бойової роботи. - Штурмани, стрiльцi, бортiнженер один за одним доповiдали про готовнiсть.
  - Входимо в зону. - За хвилину повiдомив штурман. Отже, Москва вже пiд ними.
  Петровський глянув вниз - там, як i ранiше, все закривали хмари. Але подекуди в бiло-сiрому покривалi проглядали темнi латки земної поверхнi, не розiбрати було, чи то лiс внизу, чи поле, чи мiсто. На штурвалi з"явилися новi вiбрацiї - вiдкрилися стулки переднього i заднього бомбовiдсiкiв.
  - Командир, ми в розрахунковiй точцi. - Доповiв штурман.
  - Беру керування на себе, - повiдомив штурман-оператор.
  Тепер головний - вiн, оператору наводити керованi бомби на цiль - залiзничнi вокзали Москви. Тубус прицiлу ховає повнiстю обличчя. Бомбардувальна система нової модифiкацiї "ведмедя" складалася з навiгацiйно-прицiльного радiолокатора i балiстичного обчислювача. Вона дозволяла влучати радiокерованими бомбами в круг дiаметром п"ять метрiв. Та й точнiсть звичних бомб також стала бiльшою, принаймi половина скинутих з чотирьох кiлометрiв бомб лягала в радiусi двохсот метрiв вiд точки прицiлювання. А потужнiсть вибухiвки найбiльшої бомби Т-14 досягала десяти тонн в тротиловому еквiвалентi - вирва була завбiльшки з олiмпiйський стадiон. Оператор, здається, застиг, лише ледь рухається кисть руки на манiпуляторi. Вiн навiв перехрестя прицiлу на вхiднi стрiлки залiзничної станцiї. Починається зворотнiй вiдлiк.
  - Шiсть, п"ять, чотири, три, два, один. - Утоплюється кнопка на рукiв"ї. - Перша пiшла.
  Перехрестя прицiлу накриває вихiднi стрiлки i друга бомба понеслася вниз, до цiлi.
  Корабель помiтно здригається i нiби аж пiдскакує вгору. Пiлоти злагодженими дiями штурвалiв втримують машину на заданiй висотi. З кормової кабiни стрiльцi доповiдають, що бомби вийшли. Оператор веде їх до самого вибуху. Петровський бачить, як спухає внизу величезний - тiльки з такої висоти вiн здається не таким вже й великим - пухир земного праху. П"ятитонка - страшна штука. Пульманiвськi вагони гне i скручує в баранячий рiг, вирва вiд вибуху - завбiльшки з футбольне поле, можна вважати, що тут тепер довго не буде нiякого руху. Друга бомба вцiляє в вихiдну стрiлку. Точно такий же пухир спухає за три кiлометри вiд першого. Валяться долу п"ятиповерховi будинки, що мали нещастя бути збудованими поруч з залiзницею. А корабель плавно лягає на крило i нiби ковзає по невидимим рейкам до наступної цiлi. В бомбовiдсiках ще шiсть п"ятитонних бомб. I кожна з них має давно визначено цiль.
  Щоденно над ворожою столицею з"являлися вiсiм-десять одиночних бомбардувальникiв. Вдень i вночi, один за одним. Покрутиться десь з годину над мiстом, кине на облюбованi цiлi з десяток крупнокалiберних бомб i здасть змiну наступному бомбовозу. А там, внизу, очiкували, куди ж поцiлить черговий гостинець. Дiстати на п"ятнадцятикiлометровiй висотi червонi не могли, "ведмедi" спокiйнiсiнько лiтати i кидати бомби на вибранi об"єкти. Iнколи замiсть бомб вниз летiли тонни листiвок. Звичайно, це було попередження, що залишатися далi в цьому мiстi небезпечно, бо найближчим часом удари завдадуть по площi.
  Перший такий налiт на Москву вiдбувся минулого, сорок другого року, як вiдплата за нальоти росiян на Київ та iншi мiста України. Але успiху тодi не досягли. Протиповiтряна оборона радянської столицi була готова до вiдбиття повiтряного удару, а прицiли старого зразка не дозволяли бомбити з потрiбною точнiстю. Замiсть прицiльних ударiв по вибраних об"єктах просто висипали бомби по площi. Тому деякi екiпажi пробували бомбити з меншої висоти i наражалися на прицiльний вогонь зенiтних гармат або потрапляли в прицiл висотних винищувачiв "мiг-3". Хоч втрат українська авiацiя над цiллю не зазнала, але за два нальоти було пошкоджено бiльше сотнi лiтакiв, якi довелося списати - ремонту вони не пiдлягали.
  Нинi ж було все iнакше. П"ятого вересня двi дев"ятки скинули над радянською столицею сотню тонн листiвок - Гетьман України Павло Скоропадський звертався до населення Москви з закликом залишити мiсто, по якому буде завдано повiтряного удару. Українська влада не бажала непотрiбних жертв.
  А шостого вересня, в рiчницю початку радянсько-української вiйни, чотири десятки важких бомбардувальникiв К-36 висипали на вибранi об"єкти радянської столицi пiвтори кiлотонни бомбового вантажу. Нова авiацiйна зброя дозволяла бомбити точковi цiлi. Ними стали елементи мiської iнфраструктури: електричнi пiдстанцiї, мости, вокзали, станцiї метро, водоканалiзацiйнi насоснi станцiї. Триста двадцять п"ятитонних бомб було разом скинуто по таким цiлям. В наступнi днi цiлями для бомбардувальникiв стали об"єкти Московського залiзничного вузла. Тiльки тепер нальоти здiйснювали одиночнi лiтаки...
  "Удивительный вопрос, почему я бомбовоз..." - хтось муркотiв цю пiсеньку в ефiрi i вона була, як нiколи доречна...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"