Аннотация: Кавказ у вогнi вiйни. Кiнець лютого 1944 року.
Кавказ пiдi мною...
Забобонним бути смiшно, але в прикмети вiрити не завадить.
Свiтанок був сирий i сiрий, як рiдка бетонна маса, в якiй тонуть всi рожевi надiї, але польоти, як завжди, почалися з вильоту розвiдникiв погоди. Льотчики зiбралися бiля вишки, палили, неголосно обговорювали останнi подiї, в холодному повiтрi хмарками плив блакитний тютюновий димок.
Цей вилiт почався з поломки i закiнчився вiдповiдно. А прикмети, - в них льотчики вiрять, як i моряки, - потрiбно поважати. Бо "коли ти вранцi покажеш своєму вiдображенню язика, а воно тобi у вiдповiдь помахає кулаком - то ввечерi ти погано кiнчиш..." - так говорить народна мудрiсть. I це правильно.
- У росiян тут армiйський вузол зв"язку i ретранслятор. - Командир авiаполку говорив росiйською з вiдчутним грузинським акцентом. Гостро заточений олiвець торкнувся точки на картi. - З нього йде управлiння Пiвденним угрупуванням радянських вiйськ. Вилiтаєте парою, на свiтанку. Удар повинен бути раптовим i точним. Там зовсiм поруч житловi будiвлi, не дай Боже, не туди влучите...
Полковник з досадою поморщився. Його село лишалося на окупованiй радянськими вiйськами територiї Грузiї. Український майор, радник в авiаполку Грузинської Визвольної армiї, розумiюче кивнув.
...Коли закiнчили пiдвiску на пiлони блокiв з некерованими ракетами, неждано-негадано "здох" буксирувальник - в його залiзному нутрi щось застукотiло, забрязкало... i вiн заглух "всерйоз i надовго". Чекати, поки пiдiйде друга машина, було нiколи, лiтак облiпили льотчики, технiки, солдати, що були поблизу, i пiд дружне "раз-два, взяли!!!" штурмовик повiльно покотився з капонiра на старт.
Молоденький лейтенант побачив, як шестилопасний гвинт мiж двома хвостовими балками окутався сизою хмарою, обернувся раз i вдруге... Чмихання змiнилося ревом молодого голодного звiра, дим миттю розтанув, а темнi лопатi перетворилися в блискотливе прозоре коло
- Двадцять сьомий, я - двадцять перший... - Пауза, i хльостка, як удар батогом, команда. - Злiт!
Штурмовик зрушив з мiсця i, з кожною секундою прискорюючись, рвонув вперед, трохи збоку вiд осьової, по викладенiй металiчними плитами злiтнiй смузi. Стукiт колiс об стики ставав все тихiшим, ось БН-35 вiдiрвав вiд смуги передню стiйку шасi, нiби присiв, продовжуючи нестися вперед на двох основних опорах, i за секунду-другу вже летiв, задерши в небо свiй качиний нiс. З вишки спостерiгали, як пара горбатих штурмовикiв, ревнувши турбогвинтовими двигунами, помчала на злiт i, востаннє чиркнувши колесами по металевим плитам злiтної смуги, розтала в хмарнiй каламутi зимового неба.
Пiднявшись над хребтом, пара штурмовикiв майже вiдразу опустилася в лабiринт неглибоких ущелин. На лiтаки давило похмуре небо, гострi кiлi стригли низькi хмари. Мiсцевiсть пiд лiтаками змiнювалася швидко, як в калейдоскопi. Лiтак круто завалювався то на одне крило, то на iнше, вкладаючись в черговий поворот ущелини. Схили, зарослi рiдкими деревами, проносилися зовсiм близько. Майор глянув на годинник - до цiлi залишалося три хвилини польоту. Двiчi зблиснули на кiнцях площин червонi i зеленi вогнi, i два броньованих штурмовика, кинувши, нарештi, плутати по цим ущелинам, полiзли вгору. Молодому лейтенанту, недавньому випускнику училища, навiть здалося, що турбiна загудiла якось нiби з полегшенням. Лiтак здавався пiлоту живою iстотою. Романтизм, одначе...
Тепер лiтак йшов у суцiльнiй мутi i лейтенант розхвилювався - раптом "згубить" ведучого, пiлотування в таких умовах не мед, лiтак йшов по зчисленню.
- Увага, двадцять сьомий, цiль перед нами. Атакую! - Лейтенант вiддав ручку керування вiд себе, його "хайовник " слухняно ковзнув униз. За секунду машина вийшла з хмар i лейтенант зiтхнув з полегшенням - попереду похило пiкiрував лiтак командира.
За лобовим бронесклом - iграшковi кубики будиночкiв, бiля одного зелений кунг, щогли радiоантени ретранслятора на розтяжках. Радiолокатор послужливо видавав дальнiсть до цiлi прямо на лобове скло - новинка, якої ще не було на жодному з iснуючих лiтакiв, тепер не потрiбно гадати, скiльки залишилося до цiлi. За мить до того, як цифри змiнили колiр, з-пiд площин командирського штурмовика вирвалися двi стрiли i понеслися до землi, залишаючи за собою легкий димний слiд, який майже миттєво танув у повiтрi. Втiм, лейтенант не звернув на це уваги. Вiн напружено чекав, коли його лiтак ввiйде в зону пуску, i коли в шоломофонi, нарештi-бо!, пролунав сигнал, натиснув на кнопку. Двi ракети понеслися до землi - льотчик побачив їхнi видовженi тiла, вони залишали позаду бiлий слiд, який миттєво танув. Слiдом за ведучим штурмовик лейтенанта косою петлею вийшов з атаки.
- Добре вiдстрiлялись! - Почув молодий льотчик голос майора. - Робимо контрольний захiд.
Верхнiй край хмар пiдiймався до трьох тисяч, лiтаки вирвалися з тiєї темно-сiрої каламутi, i пiлотiв заслiпило сонце. Два штурмовики неслися вгору, ось ведучий лiтак лiг на спину, якусь хвилю летiв, купаючись в сонячному сяйвi, пiдставляв променям свiтила небесно-блакитне "пузо", потiм стрiмко зiрвався донизу. Слiдом - штурмовик лейтенанта. Знову хмари. За склом ватна, волога мряка.
Орiєнтуючись по приладах, комеск вiв свою пару до гори, на якiй ще хвилину-двi тому знаходився ворожий ретранслятор. За склом кабiни вмить посвiтлiло, лiтаки виринули з хмар. Майор був точним до мiлiметра. Попереду димiли руїни, зсередини виривалися червонi, в кiптявi, язики полум"я. Зваленi антеннi стiйки зiм"ятими паперовими трубками лежали поблизу.
- Молодцi ми з тобою! Нехай тепер москалi гомонять мiж собою. - В голосi командира чулося задоволення. I враз, змiнивши тон, майор сухо, по-дiловому, наказав: - Двадцять сьомий, йдемо в квадрат очiкування. Як зрозумiв, прийом?
- Зрозумiв вас, двадцять перший. Йдемо в квадрат очiкування. - Отже, вилiт ще не закiнчився, зрозумiв лейтенант i чомусь недобре занило серце. Вiн-бо сподiвався, що це вже все.
Пара штурмовикiв вискочила з хмар - тепер таїтися не було потреби i кiлька хвилин на повнiй швидкостi лiтаки мчали прямо на захiд, до району очiкування було всього лише двадцять кiлометрiв...
...Штурмовики виписували вже яку "вiсiмку" i майор потихеньку злився - безцiльне кружляння нервувало, коли, нарештi, ожила рацiя.
- Двадцять перший, увага. - На зв"язку був командир штурмового авiаполку. - Доповiсти залишок боєприпасiв i пального.
- Чотири блоки РС-13 без двох, два блока РС-8 на кожному. - Вiдповiв комеск без затримки. - Залишок палива на двадцять сiм хвилин.
- Вас зрозумiв. - Штурмовики лягли в крутий вiраж i зникли в хмарах.
Цiль - невеличку колону з чотирьох критих "студебекерiв", двох "зiсiв" з зенiтними кулеметними установками в кузовах i двох "вiлiсiв" засiкли розвiдники i передали координати по радiо. Розвiдувально-диверсiйнi групи постiйно засилалися в тил радянських вiйськ. Вони тримали пiд своїм наглядом цiлi райони в горах, на поки що не звiльненiй вiд радянської окупацiї територiї Грузiї. Помiтити їх було важко, до того ж вони комплектувалися мiсцевими жителями, якi два роки тому потрапили в український полон, i знали мiсцевiсть, як власну долоню. Постачання та евакуацiю груп в разi потреби виконували гелiкоптери армiйської авiацiй. Цi групи були скрiзь, вiд ока розвiдникiв важко було щось приховати, i вони наводили на виявленi цiлi ударну авiацiю чи коригували вогонь далекобiйної артилерiї.
Сьогоднiшня погода робила неможливим удари з повiтря: так здавалося в радянських штабах i вони намагалися скористатися нагодою, щоб перекинути резерви i боєприпаси. Радянська авiацiя, яка ще вцiлiла тут, в Закавказзi, в таку погоду не лiтала. Але в "червоних" штабах помилилися. Колону засiкли.
Майор поворушив ручкою управлiння i машина плавно качнула площинами з пiдвiшеними пiд ними ракетними блоками. Лiтаки виринули з хмарностi десь кiлометрiв за п"ять вiд цiлi. Майор ввiмкнув автоматичний прицiл i подав команду веденому:
- Двадцять сьомий, цiль попереду. Крутимо "бiляче колесо". Я б"ю першого, ти - останнього.
- Розходимось. - Ручка праворуч i штурмовик лiг у вiраж, тепер лiворуч. Земля косо неслася пiд фюзеляж броньованої лiтаючої машини. Майор вирiвняв лiтак, ледь вiддав ручку. Машина, як з гори на санчатах, ковзала вниз, до ґрунтової дороги.
"Ага! Так, попереду зенiтна установка. Добре, її-то першою я й..." - майор вдивлявся через прицiл в темно-зеленi коробочки механiчних жукiв, якi швидко збiльшувалися. Звичайнi вантажiвки, зовсiм безпечнi i безневиннi на вигляд. Натиснув кнопку i залпом порснули з-пiд площин крупнокалiбернi ракети, залишивши по собi димнi слiди.
Лiтак лейтенанта лiг на бойовий курс на якусь секунду пiзнiше вiд ведучого.
Атака з двох напрямкiв завжди несподiвана, вона дiє на противника приголомшливо. Перший захiд був i найбiльш вдалим. Ракети командира накрили передню кулеметну установку на "зiсi" i один з командирських "вiлiсiв". Той просто розлетiвся на шматки, потрапивши пiд пряме влучання ракети. Осколки пошматували i "студебекер", який йшов у головi колони. Вантажiвка зсунулася в кювет, з неї густо порснули дрiбнi темнi фiгурки. А от у лейтенанта результат був трохи гiршим - його ракети зачепили тiльки "вiлiс" та кiнцевий "зiс" з ЗКУ-3 в кузовi. Однак, колону все ж затисли намертво на вузькiй дорозi.
Другий захiд був не таким вдалим. Противник встиг покинути свої машини i лiтаки зустрiли шаленим вогнем з усiх стволiв, в небо били й кулемети, й гвинтiвки, й ППШ . Майор з невдоволення вiдмiтив, що задня ЗКУ не знищена - з платформи били довгими чергами три ДШК, малиновi траси великокалiберних куль пройшли зовсiм поряд з кабiною. Вже на виходi з атаки вiдчув два сильних тупих удари по корпусу штурмовика. Але прилади пошкоджень не зафiксували i вiн зiтхнув з полегшенням. Пронесло!..
- Двадцять сьомий, ще захiд. Спочатку - "олiвцi", всi до останнього, потiм гармати. I додому!
Знову майор атакував голову колони. З виском пiшли 82-мiлiметровi ракети - "олiвцi" - їх всi вiн випустив у одному залпi, продовжуючи пiкiрувати, кiлька разiв натиснув на гашетку гармати i пiд кабiною раз по раз спалахувало подвiйне полум"я; трасуючi снаряди прошили димну хмару, яка огорнула колону. Над цiллю вивiв лiтак з пiкiрування. "Ну, тепер газу, i - додому!" - вiн був задоволений вильотом
Але для його веденого цей захiд виявився фатальним. Навiдник задньої установки просто не встиг розвернути кулемети назустрiч новiй загрозi - три стволи дивилися в той бiк, звiдки перед цим прилетiла крилата смерть. I коли над головою майнув силует лiтака, вiн вдавив педаль спуску. Довга-довга черга помчала до примарного - лiтак зайшов у хмари - силуету. I якимось шостим вiдчуттям червоноармiєць вiдчув, що влучив, а не послав кулi "за молоком". I шалений крик радостi вирвався з його грудей...
Лейтенант випустив всi свої ракети, додав ще й з гармати i вже виводив свiй штурмовик з атаки, коли з хвоста розгромленої колони потяглися до лiтака яскраво-червонi траси. Проносячись над палаючими вантажiвками, лейтенант на коротку мить побачив внизу зенiтну установку, яскраве пульсування пострiлiв нагадувало йому спалахи вогню електрозварки i, вже йдучи вгору, кинув лiтак у розмашисту "бочку", намагаючись втекти вiд рою дванадцятимiлiметрових куль.
- Командир, в мене влучили. Вiдмова двигуна! - Повiдомив лейтенант. Намагався бути спокiйним, а голос зривався, переходячи на крик.
Рiзким рухом лейтенант перекрив подачу палива. У вухах - зловiсна тиша, тiльки свист повiтряного потоку ззовнi. Лiтак похило йшов до землi. Лейтенант зрозумiв - його справи кепськi. I в наступну секунду рiшуче схопився за важiль катапульти...
...Нафта - кров вiйни. Цей образний вислiв одного з комунiстичних вождiв Радянського Союзу дуже точно характеризував значення Закавказзя. Нафтове серце радянської Росiї знаходилося на узбережжi Каспiйського моря, в Баку. Комунiсти добре розумiли, чим загрожує втрата цього району для їхньої влади i не поскупилися, облаштовуючи оборону Бакинських промислiв i районiв Майкопа i Грозного. Коли почалися нальоти на Москву, з Бакинського округу протиповiтряної оборони не вилучили жодної зенiтної гармати, жодного лiтака-винищувача для захисту комунiстичної столицi. I це було зрозумiло - три чвертi нафти СРСР давали промисли Баку, ще десять вiдсоткiв - Грозненськi i Майкопськi копальнi.
Але на Баку не впало жодної бомби з початку вiйни, хоча розвiдники лiтали над мiстом i Апшеронським пiвостровом щоденно. А от нафтовi родовища Пiвнiчного Кавказу були розбомбленi за тиждень. Тим бiльше, з Криму дiстатися до Грозного i Майкопу всього година льоту фронтових бомбардувальникiв. Радянське командування зробило вiрний висновок, що Бакинськi промисли "українськi буржуазнi нацiоналiсти" зберiгають не просто так, а будують на цьому якiсь далекосяжнi плани. I воно мало рацiю.
В Головному Штабi Української Армiї готувалася стратегiчна операцiя по захопленню промислiв. I головна роль тут вiдводилася сформованим в Українi нацiональним вiйськовим формування кавказьких народiв: грузинським, азербайджанським i вiрменським дивiзiям. Пiд кiнець сорок третього року склад цих формувань досяг ста тисяч бiйцiв. Кавказькi дивiзiї формували з вiйськовополонених, яких бiльшало з кожним невдалим наступом РСЧА. Нiхто не хотiв помирати за людоїдську владу московських катiв.
Незважаючи на несприятливi погоднi умови, морська десантна операцiя почалася в першiй половинi сiчня сорок четвертого року. I основна роль вiдводилася авiацiї та повiтряно-штурмовим операцiям.
Напередоднi висадки десанту тактичнi бомбардувальники i штурмовики з кримських аеродромiв два днi змiшували з землею транспортну iнфраструктуру Пiвнiчного Кавказу, склади боєприпасiв, пального, позицiї зенiтної артилерiї, мiсця розташування вiйськових частин, вузли зв"язку i пункти управлiння. Комбiнований удар фугасними, осколковими та касетними бомбами ланки тактичних бомбардувальникiв, - вiдстань до цiлi була мiнiмальна i кожен з них брав до трьох тонн бойового вантажу, - або й навiть ескадрильї, перемiшував особовий склад частин, якi потрапляли пiд повiтряних удар, у кривавий фарш. Польова фортифiкацiя не рятувала навiть у блiндажах i вiдкритих щiлинах. А спорудити для всiх бетонованi сховища вже не встигали.
Абсолютна перевага української дальньої i стратегiчної авiацiї дала можливiсть практично безкарно наносити удари по економiчним, вiйськовим та iнфраструктурним об"єктам Пiвнiчного Кавказу i Закавказзя. Нищiвнi удари по залiзничним станцiям сильно утруднювали перекидання вiйськ i предметiв спорядження, або й робили їх зовсiм неможливими. Ремонтно-вiдновлювальнi бригади, якi добиралися до мiсця через добу-двi зустрiчали закрученi спiраллю та вигнутi вгору i в боки рейки. Коли ж на станцiї пiд удар авiацiї потрапляли вiйська або ешелони з боєприпасами чи паливно-мастильними матерiалами, про результат не важко здогадатися. Закавказзя за сорок вiсiм годин було повнiстю iзольовано вiд Радянської Росiї.
I через двi доби пiсля початку авiацiйної пiдготовки на Чорноморське узбережжя Кавказу було висаджено десант з планерiв, гелiкоптерiв. На пiдходi був морський ешелон десанту.
А за десять хвилин до висадки повiтряних десантiв тактичнi бомбардувальники завдали по зенiтним батареям на узбережжi удари осколково-фугасними бомбами, забезпечуючи атаки бомбардувальникiв з керованими бомбами по береговим батареям. Не встигла влягтися курява, пiднята вибухами, як на майданчики поблизу вибраних об"єктiв приземлялися планери та гелiкоптери з десантом, який в лiченi хвилини їх захоплював. Гарнiзони опорних пунктiв не встигали, як правило, чинити опiр - надто несподiвано та швидко все вiдбувалося. А через пiвгодини пiдiйшли транспорти з морським десантом...
- ...З десантом пiде пара Недбайла. Її прикриє пара Сємєйко. Район падiння "хайовника" - ймовiрно ось цей схил. - Командир полку майор Ляховський гострозаточеним олiвцем окреслив коло на картi. - Льотчик виходив на зв"язок зi своїм КП всього один раз пiсля приземлення. Доповiв тiльки, що живий, i вiдразу ж вiдключився. Боїться бути запеленгованим. "Пеересiвський " "Яструб" був пiдбитий i сiв ось тут. - Олiвець вивiв ще один невеликий овал на картi. Рятувальна група веде бiй в оточеннi. Погода в районi падiння - "сму ", нижнiй край сто метрiв i менше. Бути готовими до зустрiчi з росiянами. Штурмовика збила кулеметна установка. Розвiдка доповiдає, що в цьому районi у противника дiє до п"яти гiрських зенiтних установок, були вiдмiченi також МЗА на "зiсах". Тому головою крутити на триста шiстдесят градусiв. Робота - з протизенiтним маневром. Все. На злiт!
Льотчики бiгом кинулися до своїх машин. Завили двигуни, залопотiли, набираючи оберти, зливались в прозорi кола лопатi несучих гвинтiв. Гелiкоптери пiднiмалися парами в холодне зимове повiтря. Недбайло вiдтиснув важiль загального кроку i м"яко вiддав ручку керування вiд себе. Земля стрiмко шугнула вниз, а потiм поповзла, ковзнула пiд фюзеляж. Праворуч у пеленгу йде ведений. Пара С-41, нiби гончаки, якi взяли слiд, схиливши кабiни до землi, рвалися до гiр, що синiли ген там вдалинi. Над ними, трошки збоку, прошелестiли гвинтами "Кобри" ланки прикриття.
Сорок хвилин назад льотчик штурмовика ХАI-42, який працював в передгiр"ях, встиг передати, що пiдбитий i падає. Ще через пiвгодини був пiдбитий пошуково-рятувальний гелiкоптер, який вилетiв на пошук пiлота. Тепер iнша група вилетiла на евакуацiю цих бiдолах.
Мєсхетський хребет проскочили гiркою на крейсерськiй швидкостi, i ось внизу промайнула неширока срiбляста стрiчка Кури. Ще кiлька хвилин польоту i "вертушки" поминули позначену на землi лiнiю фронту. Тепер внизу пiд ними ворожа земля. Вiдразу "яструби" пiшли змiйкою, ухиляючись вiд прицiлу, не даючи ворожому навiдниковi зосередитися, вгадати маршрут, вдарити з упередженням.
- Входимо в район пошуку! - Доповiв штурман.
Порослий лiсом схил гори нiби спух вогнем. Зовсiм поряд з кабiною Недбайла пронiсся снiп золотистих, смертельно небезпечних колоскiв. Стрiлець був досвiдченим бiйцем, знав, що "вертушки" небезпечнi в переднiй сферi. Вiн холоднокровно пропустив ведучого, дочекався, поки пролетить ведений, i тiльки коли побачив хвiст його машини, вдарив вслiд гелiкоптерам короткими точними чергами. Але вдруге вистрелити ворожому навiднику Недбайло не дав. Заклавши вiраж, льотчик всього тiльки на мить вловив в прицiл зблиск черги над позицiєю ДШК, i вже за мить пiвтора десятка начинених вибухiвкою дротикiв понеслися до ворожої засади. Вiдвертаючи гелiкоптер у протизенiтному маневрi, вiн встиг побачити, як вибухи ракет зорали схил, полетiло в небо камiння, знiвечене залiзяччя, поламанi дошки, цурпалки дерев i старе опале листя. Бiльше зенiтна установка не стрiляла...
Ага, єсть! Ось вона! На схилi порослого лiсом горба. Очi вихопили знайомий силует, який лежав на боцi. Навколо, за каменюками - десантники ведуть бiй. Вiдстрiлюються, переповзають. Побачив вiн також i червоноармiйцiв, якi перебiгали, пiдповзали до десантникiв, намагаючись якомога швидше зблизитися на вiдстань, яка робила гелiкоптери безсилими. I не можна сказати, що це їм не вдавалося.
- Сто другий, вiдсiкай "червоних"! - Кинув Недбайло командиру ланки "Кобр", але той вже сам побачив червоноармiйцiв i пара штурмових гелiкоптерiв лягла на бойовий курс. З пiлонiв до землi потяглися димнi розчерки некерованих ракет.
- Увага, сто перший, спостерiгаю висування великого загону противника у ваш бiк, - почув несподiвано Недбайло у навушниках доповiдь ведучого другої пари прикриття, - приблизно до сотнi багнетiв. Починаю роботу.
Так, росiяни явно готувалися до зустрiчi пошуково-рятувальної групи. Необхiдно термiново приймати рiшення. Внизу, на схилi гори, билися десантники i екiпаж збитого "Яструба". З кожною хвилиною їх становище ставало все бiльш тяжким. А до червоноармiйцiв пiдходило пiдкрiплення. Ще пiвгодини - i все буде закiнчено. В такому нерiвному бою чудес не буває.
На вiражi Недбайло побачив невелику прогалину вище по схилу. Коли зайти вiд рiчки, там можна сiсти!
- Сто другий, прикрий мене! Сiдаю на майданчик вище сто по схилу вiд "яструба".
- Зрозумiв тебе, Толя. Працюю!
Вiд рiчки вiн знизився до бриючого. Проскочив над самими верхiвками дерев, розганяючи їх навсiбiч ураганом гвинта. Бачив, як розбiгаються пiд ним, хто куди, червоноармiйцi, залягають, вiдкриваючи вогонь. Але це його не цiкавило. Нарештi "вертушка" вискочила над прогалиною в лiсi - невеличкою полянкою, в яку машина, коли й помiститься, то тiльки якимось чудом.
I вiн зробив його, це чудо!
"Яструб" вкарбувався в центр поляни своїми пневматиками точно, так, нiби це вiдбувалося на показових навчаннях. Злiтали вгору зрiзанi лопатями гiлки кущiв, якi "не вписалися" в радiус гвинта. Миттєво ковзнули в пазах дверi i десантники посипалися на землю, розбiгалися в боки, займаючи оборону. Ось вони вже на краю поляни, i ось вже зникли в лiсi. Тiльки шалений вихор розкидає навсiбiч снiгову водянисту кашу, мокре старе листя, чорнi гiлки.
Час здається зупинився. Тiльки ревiння турбiн, вихор вiд лопатей i нескiнченне очiкування. Очi раптом вловили дивний рух серед верхiвок дерев. Їх гiлки, нiби зрiзанi невидимою косою, падали i, негайно пiдхопленi вiтром, неслися геть. "Кулi, - зрозумiв льотчик, - "червонi" намагаються дiстати, а "вертушка" прикрита схилом, кулi лише сiчуть верхiвки..."
Зверху на бриючому прошив повiтря "Яструб". Слух вловив знайомий трiск бортових кулеметiв - ведений бився, стримуючи натиск червоноармiйцiв. Чи ж довго вiн стримуватиме їхнi атаки...
Нарештi на поляну вискочили десантники. На руках тягли поранених. Пiдбiгли до борту, хапливо їх закинули всередину i знову кинулися до лiсу. А назустрiч їм бiгли, пригинаючись вiд вихору, знайомi фiгурки в льотних шкiрянках. Екiпаж збитої "вертушки". Живi!
- Сто третiй збитий! Спостерiгаю падiння i вибух! - Обпалила слух доповiдь ведучого другої пари прикриття. - Суботу збили!
Чортове передгiр"я забрало ще одну машину.
Навiть крiзь гул двигунiв льотчик чув, як наближається трiск стрiлянини. Кулеметнi черги лунали все ближче. Несподiвано з трiском луснуло дзеркало, iскристi осколки бризнули у кватирку. Прямо в центрi дзерколотримача з"явилася кругла дiрка.
От, зарази! "Червонi" його таки намацали!
Наступна куля прошила борт поряд з лiвою ногою, просвердливши рiвну дiрку в стiйцi крiсла, i зникла десь за спиною, в салонi.
- Толю, ти як? - Почув вiн голос веденого.
На краю поляни з"явилися десантники. Вони бiгли до машини i, раз за разом, обертаючись до лiсу, скидали зброю i шматували чергами кущi. Вiдступали не абияк - перекатом. Поки однi перебiгали вiд узлiсся до борту, iншi прикривали їх вогнем. Потiм самi вiдкочувалися пiд прикриттям черг товаришiв.
- Збираю людей. Скоро буду злiтати. Що в тебе?
- Насiдають. Весь в дiрках, як решето. Толю, швидше! "Червонi" вже близько вiл тебе. Повторюю - "черво"... - I голос веденого раптом обiрвався. Чергова куля розбила радiостанцiю.
А за його спиною вже гримiли в салонi десантники, якi заскакували туди. Недбайло вiдчував, як сiдала пiд їхньою вагою "вертушка". За бортом мимо кабiни до дверей бiгом, часто оступаючись, пронесли хлопчину з залитим кров"ю обличчям, потiм ще когось на плащ-наметi.
Несподiвано льотчик вiдчув, як щось зло i сильно куснуло лiве зап"ястя. Iнстинктивно вiдсмикнув руку, пiднiс долоню до очей. В лiве зап"ястя вп"явся розтрощений корпус годинника. Куля влучила в циферблат i, зрикошетивши, ум"ялася в приладову дошку.
- Все, командир! Всi на борту! Злiтаємо! - Почув вiн крiзь ревiння движкiв крик борттехнiка.
"З нами тридцять чотири! - обпалила думка. - Максимальний допуск - двадцять. Перевантаження майже в два рази..." Льотчик вагався, порив вiтру, i перевантажена машина завалиться на бiк, тодi все - всiм хана! Але часу на роздуми не залишалося. В салонi гримiли черги кулеметiв i карабiнiв десантникiв, якi били по узлiссю. Лiк йшов на секунди, навiть на долi секунд.
Вiдтиснув вгору, до максимуму РУДи, вiн пiймав знайому мить "пiдхвату", коли пришпорена форсажною потугою машина буквально здиблюється, потяг важiль загального кроку на себе, плавно вiддаючи ручку, гасячи правою педаллю поворотний момент гвинта.
- Давай, рiдний, давай! Тягни, "яструбочок"!
Гелiкоптер пiшов крупним тремтiнням, намагаючись зi всiх своїх механiчних i кiнських сил виконати волю пiлота. Колеса вирвалися з встеленого опалим листям ґрунту гiрського схилу. Рубаючи гвинтом верхiвки дерев, ламаючи гiлки балками пiдвiски, гелiкоптер буквально проломлювався крiзь хащу в небо.
- Ах ти, мiй хороший! Миленький ти мiй! - Майже кричав вiн, вiдчуваючи, як зникає, видавлюється з душi, з серця страшна напруга хвилин, якi минули.
Пробивши хмари, до нього прилаштувався ведений. "Живий!" - радiсть теплом огорнула серце. А вигляд обох "Яструбiв" був далеко не геройський. Зв"язок розбитий, половина приладiв не дiє, з обшивки на всi боки стирчать гострi задирки пробоїн. За веденим, до того ж, тягся легкий маслянистий слiд. Та головне - живi. Тепер би тiльки через Куру перевалити...
...За рiчкою шлейф з гiдросистеми веденого став густiти. Недбайло раз за разом стурбовано поглядав на його машину. Чи дотягне? Несподiвано внизу промайнули характернi бруски санiтарних машин та зеленi квадрати польового шпиталю. Дотягли! "Яструб" веденого вiдразу ж став знижуватися. "Значить, здорово його "червонi" зачепили! - Зрозумiв Недбайло. - Пiшов на вимушену, бiдолаха..." Але провести його до землi вже не мiг - палива в нього було тiльки до кутаїської смуги.
...Вже на землi, вимкнувши двигуни, Недбайло згадав про час.
- Скiльки ж ми там просидiли? - Запитав вiн у штурмана.