"...Ух, яблучко, та з ожиною, буду бити москалiв до загину я.
Як загину я, поховаєте, та пiсень про Україну заспiваєте..."
Українська пiсня часiв Визвольних Змагань 1918-1920 рр.
...В прекрасному, найкрасивiшому у свiтi мiстi Києвi глуха нiч. В Києвi - осiння мряка, брукiвка вулиць вкрита килимом опалого листя. На вулицях київських калюжi. Чекає Київ на зимовi холоди i снiговi завiрюхи. В Києвi - в обличчя перехожим випадковим листопада дощ холодний. Перехожого випадкового, який вийшов за якоюсь потребою, вiтер пiдстерiгає. Не лови ґав - вмить вiтер той зiрве капелюха, вимочить наскрiзь, вимочить так - що не тiльки пiджак, носовичок у кишенi, i той викручувати доведеться. Налiтає вiтер вiдразу з чотирьох сторiн. Вiтер нетутешнiй, арктичний. З запахом снiгу скандинавського. Холодно на вулицях прекрасного мiста Києва.
I дощ також не тутешнiй, не київський. Краплини дощу з кришталиками всерединi. По вiкнах будинкiв ляпають - не бум-бум, як звичайний дощ, а ляп-ляп. Важкi краплини. Потрапивши пiд ноги перехожому випадковому краплини тi шелестять i похрустують. Погано людинi, яка йде вулицями Києва крiзь дощ та мряку, коли в неї немає кiмнати теплої та перини сухої в одному з будинкiв з вiкнами темними.
Спить Київ. Тiльки десь бiля Бессарабки скрипить по рейках запiзнiлий київський трамвай. На темних вулицях - острiвцями жовтого свiтла - лiхтарi, а довкола пiтьма згустилася, не пробитися слабким променям лiхтарiв електричних крiзь пiтьму-мряку передзимову, крiзь темряву дощову.
I в цiй темрявi дощовiй, в цiй мряцi передзимовiй - повзуть мiстом чутки. В будинках київських з вiкнами темними невагомо просочуються з поверху на поверх, з квартири в квартиру. По вулицях київських - чутки. По провулках. По Житньому ринку та Сiнному, по Бессарабцi...
Народ київський чутки тi слухає, чуткам тим не вiрить, сперечається, погоджується...
Кажуть, вiйська Совдепiї на пiвднi наступ почали, запеклi бої йдуть пiд Мелiтополем з кiннотою бiльшовицькою, Морська дивiзiя бiля Марiуполя стоїть непорушно, Донецький Гайдамацький корпус генерала Сiкевича на Мiус-рiчцi б"є пiхоту росiян. В Крим "червонi" рвуться - запевняють однi.
Кажуть iншi, що на пiвночi Донецького краю, бiля Россошi збираються залишки кiнних полкiв анархiста Нестора Мiхненка, невловимого батька Махна, якi в травнi не здалися кiннотникам Барбовича i Петровського, створили нову Революцiйно-Повстанську Армiю України i готуються разом з "червоними козаками" Вiталiя Примакова ударити на пiвдень, на виручку кiннотникам Пiвнiчнокавказької радянської соцiалiстичної республiки, аби вiдiрвати вiд Української Держави Донбас.
Висловлюють сподiвання, що i цього разу не вигорить комунiстам московським. Є для такої впевненостi всi пiдстави. Розбили українськi вiйська польськi легiони в Галичинi i на Волинi. Вiдкинули "пiлсудчикiв" за Сян та Буг. В червнi-липнi полонили на Чернiгiвщинi вiйська "червоного маршàла" Тухачевського. Нинi ж авiатори флотськi в Пiвнiчнiй Таврiї вiдбили атаку "червоних коней", дасть Бог, i на Слобожанщинi та Донеччинi москалi вхоплять облизня. Кажуть люди, якi у високих штабах своїх знайомцiв мають, - з Галичини перекидають на схiд Кiнний корпус УССiв - українських сiчових стрiльцiв. Разом з УССами - Днiпровський кiнний корпус, який в серпнi-вереснi полякiв витурив з землi української, а минулого року громив радянськi вiйська Антонова-Овсiєнка, вiдомого бiльшовика росiйського. На цих хлопцiв покластися можна, цi впораються з будь-якими москалями-"визволителями". Чи ж вперше...
Тiльки не всi є такими оптимiстами. Не всi вiрять в порятунок щасливий вiд чергового лиха.
Так, погоджуються недовiрливi, минулого року витурили днiпровцi москалiв бiльшовицьких з неньки-України, тут заперечити нема чого. Тiльки ж тодi Червона армiя воювала i на сходi - проти вiйськ Сибiрського правителя Колчака, i на пiвночi - проти генерала Мiллера, i на пiвднi - в Туркестанi та ще на Дону i Кубанi, i на заходi -проти Юденича та проти полякiв, коли ляхи з москалями нiяк Бiлорусь подiлити мiж собою не могли. Сили "червоних" розкиданi були по всiй неозорiй територiї Росiйської iмперiї, "вiд тайги до британських морiв". Воювали бiльшовики i проти Денiкiна, i проти Колчака, i проти Юденича, яким Антанта щосили допомагала, i проти емiра бухарського. Скiльки ж ворогiв тих було у Совдепiї! I всiх комунiсти здолали. А нинi настала черга Другого Гетьманату. Не вдалося москалям у вiсiмнадцятому захопили Україну, не змогли бiльшовики кремлiвськi в дев"ятнадцятому встановити владу радянську хоч би на частинi української територiї, то тепер, в двадцятому роцi, комунiсти росiйськi, нарештi, заженуть українцiв в нову, вже комунiстичну iмперiю. Не втекти нам вiд своєї долi лиховiсної. Стара Росiйська iмперiя, "тюрма народiв", найбiльша держава свiту на початку двадцятого столiття, розвалилася моментально, розпалася на нiщо, без усякого впливу зовнiшнiх ворогiв розвалилася, назавжди думали, а вона, клята, негайно вiдновитися в майже тих самих розмiрах, але вже як фантастичний за задумом соцiальний експеримент.
Однак тепер у комунiстiв московських тiльки один ворог залишився - Гетьман України Павло Скоропадський. Тепер проти нього одного тiльки кинуть вони п"ятимiльйонну армiю, стягнуту залiзними путами дисциплiни. Чи вдасться цього разу вiдбитися вiд непроханих "визволителiв"? Немає вiдповiдi!
I хитають головами недовiрливi...
..."Червоним" здавалося, що пастка захлопнулася. Огинаючи село величезною пiдковою, "пролетарська" кавалерiя кинулася до двох бiпланiв з синьо-жовтими розетками, якi здавалися зовсiм безпомiчними. Коли до лiтакiв, що принесли стiльки неприємностей тилам "червоних", докинути каменем можна було, зачхали, закашляли мотори i "де хевiленди", розвернувшись проти вiтру, пiшли на злiт. Ще кiлька секунд - i стрiй вершникiв змiшався. Вони завертали коней i поспiхом розсипалися по степу, вiдчуваючи, що з мисливцiв самi перетворюються на здобич. Зробивши в повiтрi коло, "де хевiленди" на бриючому пройшли над кiннотою, яка тiкала щодуху, вiдкривши вогонь з кулеметiв...
Початок листопада, а день видався ясний i теплий. Лейтенант Iгор Гарченко зупинився в дверях аеродромного будиночка. Над деревами кружляє вороння та рiчка неподалiк туманом легким димиться. Нiби й не осiнь зараз на дворi. Тiльки дерева вранцi струшують краплi дощу, заразом i листя скидаючи.
Аероплани стоять бiля ангарiв. Бiля них вовтузяться механiки i мотористи. Вранiшнi польоти закiнчилися. В прохолодному свiжому вранiшньому повiтрi гостро пахне бензином i авiацiйним лаком.
- Панове, - пролунав сильний i красивий голос лейтенанта (оперному б спiваковi такий!), - з госпiталю щойно телефонували. Поранення у сотника Палiєнка серйознi, але лiкарi обiцяють - жити буде.
- То виходить, вiдлiтався Вiктор? - Хрипло запитав хтось.
- Схоже, що так. - Погодився Гарченко.
- А радили ж йому не голитися. Не послухався - i ось, будь ласка! - Неголосно, але чiтко промовив той самий голос. Молоденький козак з вiдзнаками кiннотника на петлицях з досадою махнув рукою.
- От дивуюся я тобi, Морозов! - Лейтенант поморщився, нiби вiд зубного болю - Молодий же хлопець, а в головi у тебе, як у древньої богомолки. У всiлякi прикмети вiриш. Коли б не вiйна з бiльшовиками, направив би я тебе на якiсь курси атеїстичнi, аби мiзки тобi прочистили. А то свiдомостi у тебе - кiт наплакав. В кабiнi твоїй, наприклад, що робиться? Не бойовий лiтак, а казна-що! Ну, нiчого, я тобi мiзки на мiсце вправлю! - Лейтенант на забобонного пiдлеглого свого кулаком насварився. - Начувайся...
Раптом вiн побачив в небi темну цятку, яка швидко наближалася. Потiм долинуло джмелине дзижчання мотора, а ось i iншi її помiтили. Це лiтак. Апарат наближався зi сходу, з боку Таганрога, з весни захопленого росiйськими бiльшовиками. "Хто це? Наш аероплан чи..." - промайнула думка у кожного.
Не долiтаючи аеродрому, апарат розвернувся i всi побачили великi червонi зiрки на фюзеляжi. З характерного силуету з штовхаючим гвинтом льотчики визначили, що до аеродрому завiтав бомбардувальник-розвiдник "вуазен", лiтак французького виробництва.
- Так, потрiбно провчити цього бiльшовицького нахабу. I зараз я його провчу. - Гарченко пiдiзвав авiацiйного механiка Євгена Сергiйчука, худорлявого брюнета з добрим симпатичним обличчям.
- Швиденько готуй "сотку" - Винищувач командира загону мав на кiлi цифру 100.
- Буде виконано! - Сергiйчук кинув долоню до пiлотки i побiг до аероплану.
- Винищувач готовий! - Доповiв черговий по аеродрому i Гарченко поквапився до аероплана.
...Авiацiйний загiн був створений Iгорем Гарченком з нуля, ще в буремнi днi дев"ятнадцятого року. Буквально по частинам зiбрали вiсiмнадцять лiтальних апаратiв, складаючи з двох-трьох розбитих, кинутих, розкурочених лiтакiв один. Взимку двадцятого року загiн ввiйшов до складу Морської дивiзiї адмiрала Нємiтца, на яку покладена була задача оборони українського узбережжя Азовського моря. Ледь зiйшла крига, почалися бойовi дiї в Азовському морi проти спроб переправити з пiвострова Таманського росiйсько-бiльшовицьких диверсантiв, агiтаторiв, пiдривну лiтературу, зброю i грошi в Крим для пiдпiльних органiзацiй комунiстичних. А в вереснi-жовтнi сталася морська вiйна швидкоплинна мiж українською Азовською флотилiєю та Азово-Донським "флотом" марiонеткового утворення комунiстiв - ПКРСР.
Ще на початку лiта колiснi лiтаки в загонi замiнили. У Великiй Британiї були придбанi бiльше двохсот лiтальних апаратiв, частково нових, частково - тих, що позбувалися РАФ , як надлишкове майно пiсля закiнчення Великої вiйни. Авiацiйний загiн отримав 15 лiтакiв, якi збирали в авiацiйних майстернях Марiуполя. Це були десять бомбардувальникiв "де хевiленд" DH-9 з американськими двигунами "лiбертi" i п"ять винищувачiв S.E.5. Зi старих апаратiв в загонi лишилися тiльки три лiтаючi човни М-9 Григоровича...
За якусь хвилину льотчик був уже в комбiнезонi, крагах i льотному шоломi, на якому поблискували окуляри. Мотор запрацював з сухим трiском, гвинт, перетворившись в прозоре сяюче коло, пiднiмав сухий пил. Пiлот вiдпустив гальма, аероплан задрижав i плавно рушив з мiсця. Ось вiн вже в повiтрi, а "червоний", нiби нiчого й не сталося, пiкiрує на дальнi ангари.
- Ну, я тобi зараз! - Гарченко розвернув винищувач до бомбардувальника.
Швидкiсть поступово наростала i Гарченко поквапився туди, де кружляв "червоний". Очевидно, радянський льотчик помiтив наш аероплан i, круто знижуючись, повернув на схiд, до кордону. Тiльки даремно вiн намагався втекти, Гарченко вже кинувся наперерiз непрошеному гостю. Проте пiлот ворожого лiтака був, видно, справжнiм майстром своєї справи, кинувши лiтак в ковзання, "червоний" ухилився вiд куль i спробував розвернутися "вуазен" на українця, щоб стрiлець в переднiй кабiнi мiг вести вогонь. Гарченко бачив, як запульсував вогник на стволi ворожого кулемета, i поклав винищувача у вiраж.
Кулi пройшли мимо. Винищувач ввiйшов у пiке i, набравши швидкiсть, знову злетiв вгору. Повiтряний бiй поступово змiщувався на пiвденний захiд, до аеродрому.
А на землi в цей час авiатори невiдривно спостерiгали за поєдинком. Їм знизу, з землi лiтаки здавалися сухим листям, пiдхопленим вiтром, якi носилися безладно сюди-туди. Однак арена бою звiдси настiльки чiтко видна була, що можна було передбачити наступний маневр кожного льотчика.
Погляди всiх були зверненi в небо. Ось "червоний" вiдiрвався i спробував на бриючому втекти, ховаючись в складках мiсцевостi. Хвилина... Друга... i раптом гучне "ура!" пронеслося над аеродромом. Лейтенант догнав його i дав чергу по двигуну. Хвiст "червоного" лiтака огорнуло полум"я. "Вуазен" росiян, весь в полум"ї, падав донизу. А український винищувач бойовим розворотом здiйнявся вгору...
- Молодець наш командир! - Захоплювалися глядачi на землi. - Провчив нахабу!
Бiгли юрбою до мiсця падiння "вуазена" стрiльцi охорони, аеродромний персонал, навiть з камбузу помiчник кока зiрвався "красвоєнльотiв" нахабних полонити, весь в бiлому з ковпаком кухарським на головi i ополоником величезним. За хвилину одного вели зi зв"язаними руками, другого несли на руках.
Полонених "красвоєнльотов" вiдправили в штаб Морської дивiзiї, а вiд адмiрала Нємiтца отримали наказ здiйснити бойову розвiдку до Таганрога i Ростова-на-Дону...
Аероплан Павла Миколаєнка здригнувся i побiг по землi. Слабий поштовх - i машина пiднiмається в повiтря, з кожною секундою набираючи висоту. Небесний океан зустрiв лiтак зустрiчним вiтерцем.
Рiвно гудить двигун. Внизу - пересохле русло рiчечки з високими очеретами. А далi - рудий степ безкрайнiй, байраки, пагорби, кущi перекотиполя. Пропливають пiд крилом бiлi хатинки розкиданих по степу хуторiв поодиноких, у виярках захованих. Вiд лиману повернули на пiвнiч вздовж Мiус-рiки - не признаний кордон мiж Українською Державою i Совдепiєю росiйською, оборона по природному рубежу.
Аероплан спускається нижче - тут має проходити оборона наших вiйськ. Тiльки нiкого не видно. Широка смуга кiнських слiдiв тягнеться вiд Мiуса на захiд нiби. Не зрозумiло тiльки, чи то кiннотники на захiд пiшли, чи то на схiд. "Вiзьми на плiвку." - киває Павло льотчику-спостерiгачевi.
Авiатори бачать замасковану батарею. "Ого! А ще вчора їх тут не було. А кiнноти не видно, тiльки слiди тягнуться в глибину нашої територiї." Тепер летять вглиб на росiйську сторону. З"явилася колона вiйськ, високо пiднiмається над ними пил. Курить ногами пiхота... "Чому вдень iдуть? Ночi мало їм" Далi летять до Таганрогу - наказано вiдзняти розташування вiйськ противника й там також.
Лiворуч показалося село - людей не видно. А ось i оборона "червоних". Ага, на висотцi - батарея, осiдланi конi в вибалку, що тягнеться до моря. Бiля берега приткнулося кiлька шаланд.
Лунко хлопнуло, але не в моторi, як здалося спочатку. Це росiяни стрiляють по аероплану з малокалiберної гарматки. "В бiлий свiт, як в копiйку!" - смiється Павло, показуючи на "червоних".
До гудiння мотору приєднується стукiт кулемета. Льотчик-спостерiгач Василь Гурбенко б"є по гарматнiй обслузi зi спарки "льюїсiв". Аероплан починає набирати висоту. "Суцiльної оборони у нас тут немає. Бiльшовички можуть легко в тил нам потрапити. А може... вже потрапили?" Аероплан бере курс на захiд. Повiльно пропливає пiд крилом сухий холодний степ. Гурбенко смикає сигнальний шпагат - лiворуч кiнний роз"їзд. Сiм вершникiв. Не iнакше - розвiдники. "От куди забралися. А все вiд того, що немає суцiльного фронту! Та доповiмо в штаб i далеко ви, голубчики, не втечете!" Знову Гурбенко смикає шпагат.
- Лiворуч, лiворуч вiзьми!
- Та бачу. Куди ж нашi подiвалися? Лизень їх злизав, чи що! - Вiдiзвався Миколаєнко. - В очерети квапляться. Знову роз"їзд. Можливо, це нашi? Свої чи чужi? Нiби-то чужi...
На душi у Миколаєнка тривожно. Противника, крiм двох роз"їздiв поблизу немає. А, можливо, це один роз"їзд був? Погано, коли не знаєш, де противник. Тодi його звiдусiль чекати потрiбно.
Аероплан йде на посадку. Пiдбiгає черговий по аеродрому.
- Ну, як?
- Помiтили два роз"їзди. До десятка кiннотникiв у кожному, а чиї вони - невiдомо!
- Iди до командира. Потрiбно в Марiуполь, в штаб дивiзiї доповiсти...
...Начальник Морської дивiзiї пройшовся накульгуючи навскоси по кiмнатi.
- Обстановка вкрай складна, Iгоре Володимирову. Як повiдомили збитi вами льотчики, командування Пiвденним фронтом "червоних" прийняв Михайло Фрунзе. Це здiбний воєначальник, який ще не програв жодної битви. Фрунзе вже встиг вiдзначитися на Уралi i в Сибiру, коли розгромив вiйська адмiрала Колчака. Я пильно слiдкував за цим "червоним маршалом". Його удар у фланг наступаючому фронту бiлих вiйськ такий довершений, що вже одна ця операцiя може обезсмертити його iм"я!
- Ну, так вже й обезсмертити! - Усмiхнувся Гарченко скептично.
- Так-так, не посмiхайтеся, Iгоре! Його вiйська оточили i знищили пiвденну армiю Правителя Сибiру. А до нас вiн потрапив з Туркестану, де успiшно встановлював Радянську владу. "Встановлював" шляхом вторгнення Червоної армiї. Його вiйська взяли штурмом бухарську фортецю i розгромили армiю бухарського емiра, що чисельно в шiсть разiв переважала сили "червоних".
- Прямо, бiльшовицький Ганнiбал чи навiть Бонапарт! - Знову iронiчно всмiхнувся Гарченко.
- Я вам, лейтенанте, не для того повiдомив про успiхи нашого вiзавi, аби ви скептично пирхали. - Сухо мовив адмiрал. - Переоцiнювати нашого противника не варто, проте недооцiнка також може боком нам вилiзти. Однак... Повернемося до наших баранiв. - Нємiтц пiдiйшов до карти, що висiла на стiнi, пiстряво розмальована червоними i синiми олiвцями. Синiй колiр починався вiд Таганрога i утворював три стрiли: одна завертала на пiвнiч, на Анастасiєвку i далi на Юзiвку, iнша йшла майже прямо на захiд, до Мелiтополя, третя вiдгалужувалася вiд другої в напрямку до Марiуполя. - З повiдомлень полонених льотчикiв вiдомо, що головна задача покладена на Зведений кiнний корпус Жлоби в складi 1-ї i 2-ї кавалерiйських дивiзiй "червоних". Його чисельнiсть вiд п"яти тисяч до семи тисяч шабель. Зведений корпус має задачу атакувати нашi частини i не пiзнiше 9 листопада, тобто, за вiсiм днiв, взяти Мелiтополь. На пiвнiч наносять удар чотири стрiлецькi дивiзiї "червоних" iз групи Федько. Задачу захоплення, або, як це називають росiяни, "звiльнення вiд буржуазно-нацiоналiстичних експлуататорiв" Марiуполя, покладено на Латиську дивiзiю. А це вiсiм тисяч багнетiв! В резервi у "червоних" лишається 52-а дивiзiя, одна з найсильнiших в Червонiй армiї. В нiй налiчується до десяти тисяч багнетiв, до трьох тисяч шабель, 364 станковi кулемета i 175 легких, 52 гармати. А в Морськiй дивiзiї всього три тисячi дев"ятсот багнетiв i шiстсот шабель.
Адмiрал замовк i в кiмнатi довго стояла тиша.
- Бiльш нiж десятикратна перевага по кавалерiї i шестикратна в пiхотi. - Пiдсумував сказане Гарченко. - По класичним законам вiйни, пане адмiрал, нам настає... гаплик!
- Тому, Iгоре Володимировичу, наш порятунок в чiткому дотриманнi плану. - Адмiрал взяв олiвець i показував на картi свiй задум. - Противник пiде на пiвнiч i там вiдразу ж наштовхнеться на промислову i мiську забудову, а значить, "червонi" зав"язнуть у вуличних боях. Пiдтримка населення у бiльшовикiв буде, звичайно, але це мало що їм дасть. За рiк, вiдколи припинилися бої в Донбасi, життя людей поступово налагоджується i ще раз руйнувати все "до основанья" знайдеться мало охочих. Тим бiльше, армiйський корпус генерала Сiкевича на протязi доби-двох пiдiйде вiд Луганська i в промисловий шахтарський район росiйсько-бiльшовицькi вiйська не пропустить.
Адмiрал короткими точними штрихами показав можливий перебiг боїв у Донбасi.
- На Марiуполь iде Латиська дивiзiя i я думаю, ми зможемо її зупинити. Для цього я наказав зняти з кораблiв бiльшу частину кулеметiв i встановити їх на вантажiвках. Будуть такi собi iмпровiзованi автомобiльнi тачанки. - Нємiтц запитально глянув на лейтенанта. - Скiльки автомобiлiв ви можете передати дивiзiї, без значної шкоди для загону?
- Думаю, чотири-п"ять автiвок тут вистачить. Решту можу вiддати негайно.
- Добре. - задоволено кивнув Нємiтц. - Я накажу встановити на них кулемети i це значно пiдвищить мiць дивiзiї. Два десятки машин будуть задiянi в перевезеннi пiхоти. Ми їх вiзьмемо коли не кiлькiстю, то маневренiстю наших нечисленних сил. А от вашому загоновi...
- Так, яке завдання ви покладаєте на нас, авiаторiв?
- Практично нездiйсненне. - Адмiрал затис олiвець в кулацi i постукував тупим кiнцем по картi. - Нелегка, Iгоре, вам випадає доля. Вам доведеться зупинити кавалерiю. Затримати зведений корпус Жлоби, не пропустити кiнноту бiльшовикiв до Мелiтополя, затримати на два-три днi - ваше завдання...
Листопадовий день вже хилився до вечора, коли в небо пiднялися двi п"ятiрки "де хевiлендiв". В прикриттi йшли всi п"ять винищувачiв - передовi спостерiгачi повiдомили про "ньюпори" червоних, якi нишпорили в небi над бiльшовицькою кiннотою. Одну п"ятiрку веде сам командир загону, другу - його заступник сотник Мартин Остапенко. У обох ударних груп задача одна - бомбити кавалерiю "червоних".
З передвечiрньої мли стала вимальовуватися дорога, по якiй рухалася колона кавалерiї. "Мабуть, i не здогадуються, що ми зараз по них вдаримо..." - вiдсторонено подумав лейтенант. Гойднув його лiтак площинами - сигнал для ведених "бачу колону противника". Два винищувачi зайняли позицiї над ударною групою, бомбардувальники вишикувалися за командирською машиною клином.
Двi п"ятiрки бомбардувальникiв з"явилися над колонами кавалерiї росiян зовсiм несподiвано. Гул двигунiв не сполохав спочатку "червоних", мабуть, думали - це летять свої.
Тiльки коли на колону посипалися бомби i вдарили кулемети, "червонi" кавалеристи сполохалися: українськi аероплани! Заметалися по холодному осiнньому степу темнi фiгури, стали дибки конi, рвалися з постерункiв, перевертаючи вози та снаряднi ящики.
Ще захiд. Авiатори квапляться нанести якомога вiдчутний удар. Разом з атакою приходить бойовий азарт. Летять донизу десятифунтовi бомби, льотчик-спостерiгач за ревом двигуна вибухiв не чує, але бачить, як падають вершники. Колона кiнноти розсипається. Конi без вершникiв безладно мчать по полю...
До заходу сонця встигли здiйснити ще вилiт. Цього разу бомбили тили корпусу "червоних".
А потiм всю нiч на аеродромi кипiла робота. На стоянки завозили пальне, бомби та стрiли в ящиках - ефективну зброю проти колон пiхоти та кавалерiї. Пiлоти та льотчики-спостерiгачi також рвалися внести i свiй вклад, але Гарченко так рикнув на ентузiастiв, що всi негайно вклалися спати.
Та й то, зi свiтанком на авiаторiв чекає напружена бойова робота, не менше семи-восьми, а то й десяток вильотiв припадає на кожного пiлота - тут потрiбнi будуть сили.
Тому спiть, хлопцi, без вас впораємося!
Перший вилiт вiдбувся, коли ще сонце не вийшло з-за обрiю. Стрiчали схiд сонця вже в повiтрi. Колони "червоних" знаходили по сяйву вогнищ. Знову вибухи, кулеметнi черги, сполоханi конi в степу...
Вже в другому вильотi з"явилися першi втрати. Тепер, забачивши аероплани, противник починав безладну стрiлянину ще до того, як розрiзняв розпiзнавальнi знаки на фюзеляжах. Важкi поранення в ноги отримали пiлот i двоє спостерiгачiв - фанерно-перкалеву обшивку гвинтiвкова куля пробивала за два-три кiлометри, тiльки б стрiлець поцiлив у лiтак! Кулi прошивали, кошлатили перкалеву обшивку площин, пробивали елерони... Однак своє завдання авiатори виконали - в останнiх вильотах видно було, що колони "червоних" не на багато наблизилися до Мелiтополя.
Пiд кiнець дня бойовi ушкодження отримали п"ять "де хевiлендiв" i винищувач, але механiки обiцяли лейтенанту ввести в стрiй, принаймi, три апарата. Наступного дня вiсiм бомбардувальникiв i чотири винищувачi вже о шостiй годинi були в повiтрi.
Видимiсть була поганою. По низинкам блукали тумани, земля здавалася якоюсь сiро-пласкою.
Знайшли колону - цього разу це були тили кавалерiйської дивiзiї - i четвiрка бомбардувальникiв вивалила на валку возiв та фур бомбовий вантаж, льотчики-спостерiгачi вдарили наостанку з кулеметiв i аероплани взяли курс на свiй аеродром. Ось вони на своїх стоянках i вправнi руки механiкiв, зброярiв споряджають машини в наступний полiт. Вилiт вдалий - i на обличчях посмiшки, в них - вiра в успiх.
Снiдали пiсля другого вильоту прямо на стоянках. А тим часом зброярi заряджали кулемети, вкладали в патроннi коробки стрiчки з набоями та пiдвiшували бомби, а механiки перевiряли апарати, готуючи лiтак до наступного вильоту.
"Червонi" не в тiм"я були битi, намагаючись зменшити втрати, колони розосереджувалися i тепер на завдання лiтали парами. Сонце вже хилилося на захiд, коли пiд час удару по колонi ворожої кiнноти влучили в лiтак хорунжого Олега Зарудного.
Знайшли колону кавалерiї, вiдбомбилися. Успiх був явний. Пора i на аеродром. Туман внизу розсiявся, Гарченко вже повiв пару назад, летiти було приємно i радiсно. Машини стали набирати висоту. Аж раптом лiтак веденого рiзко пiшов вниз, на посадку. Найгiрше було в тому, що "червонi" це бачили.
...Олег Зарудний почув, як двигун чхнув раз-другий, потiм замовк, запрацював було i знову замовк, гвинт зупинився, чувся тiльки свист вiтру в стiйках та розтяжках.
- Полундра ? Ще не падаємо. Тримайсь i мовчи! Переходжу на планування.
Лiтак йде на вимушену. Мозок пiлота працював з гарячковою бистротою. Добре ще, що не загорiлися! Висота тисячу метрiв - до своїх не дотягнемо. Потрiбно сiдати. А куди? Внизу ворог. Зарудний розвернув апарат на пiвдень, ближче до своїх. Нiс машини нахилися i стало чути рiзноголосий передзвiн - це покотилися стрiлянi гiльзи. Апарат йде рiзко донизу, виправив ручкою нахил машини i дзвiн стих, тiльки в стiйках та розтяжках так само гуляє вiтер. Машина втрачала висоту i нiчого не можна було зробити. Земля промайнула пiд аеропланом, труснуло i вiн побiг по стернi. Над головою прогуркотiв авiацiйний двигун i обидва льотчика побачили, що лiтак командира загону йде на посадку.
- Давайте в мою машину! - Лейтенант до них пiдбiгає з маузером в руцi, Зарудний i спостерiгач длубалися в моторi. - Чого тут вошкаєтеся?!!
- Командире, зараз злетимо. Бак пробитий. - Зарудний продовжував длубатися в фюзеляжi. - Переставлю штуцер на мiсце зливного краника. Хвилин на п"ятнадцять, думаю, пального вистачить.
- Набої до кулемета залишилися? - Звернувся лейтенант до спостерiгача.
- Є манєнько. - Кивнув колишнiй моряк-чорноморець. - Два диска.
- Будемо вiдбиватися. - Для "червоних" ця посадка, очевидно, була несподiваною. Нiхто поки що до лiтакiв не наближався. Пройшло, напевне, хвилин з десять, коли до них помчали вершники.
- Скачуть... Будемо злiтати!
Спостерiгач зiстрибнув на землю, став провертати пропелер.
- Контакт! - Вигукнув, вiдчувши компресiю.
- Є контакт! - Загуркотiв двигун i, лише льотчик-спостерiгач заскочив у кабiну, аероплан помчався по стернi, залишаючи за собою хвiст пилу. За ним пiшов на злiт "де хевiленд" командира загону.
Кавалеристи було вiдкрили рушничний вогонь, але до гулу двигуна приєднався стукiт кулемета. Костя Морозов - хлопець бойовий i рiшучий. Кiлька вершникiв разом повалилися на землю i кавалеристи повернули геть вiд аеропланiв - вiд грiха подалi. Їм вже було не до стрiльби у вiдповiдь...
Аероплан переслiдував їх невiдступно i вершники не стали випробовувати долю - стрiмголов з коней i хто куди! А переляканi тварини розсипалися по полю. Тут хто хочеш злякається, коли крилата машина з страхiтливим ревом несеться над головою, тiльки й дивись - гвинтом рубане!
Гарченко уважно спостерiгав, що вiдбувалося на землi, лiва рука на секторi газу, права - на ручцi керування, ноги - на педалях. А Морозов бив короткими чергами по спiшеним кавалеристам.
Тим часом конi збилися в табун, голiв так десять-дванадцять - у коней, як вiдомо, розвинене стадне вiдчуття: куди вожак, туди й iншi. I мчав цей табун з розпущеними хвостами по полю в бiк моря.
- Командир, жени їх до наших! - Кричить Морозов у слухову трубу. - З трофеями вернемося!
Думка була забавна, Гарченко не витримав i розсмiявся - що з хлопця вiзьмеш, дев"ятнадцятий рiк всього! У нього в загонi всi пiлоти такi ж молодi i вiдчайдушнi. Мало в Української Держави власних пiлотiв, бiльшiсть тих, хто в Росiйськiй армiї в небi ширяв до бiлих або до "червоних!" подалися. Тому набирає Iгор Гарченко метких та завзятих хлопцiв, кого небо манить блакиттю своєю, в кого душа польоту просить, вчить їх льотної справи. Ось i Костя Морозов, пiсля поранення прийшов-пришкутильгав з госпiталю на аеродром - подивитися на диво технiки, яке в небi ширяти створене. I залишився. Впевнений Iгор Гарченко, лейтенант росiйського iмператорського флоту, буде з хлопця добрий пiлот. Хоч i вiтер в головi ще гуляє, бач, що вигадав - лiтак в пастуха перетворити! Не полiт бойовий, а цирк якийсь.
Однак нагнав табун, прибавив обертiв двигуну. Тiльки вiтер в розтяжкам свистить!
Конi злякалися ревiння мотора, шарахнулися в потрiбний бiк i помчали свiт за очi. А лiтак позаду табуна, i жене їх до наших. Курява вiд копит кiнських ледь не до хмар дiстає.
А на горизонтi передмiстя Марiуполя з"явилися. Десь тут i передова проходить. Побачили весь цей цирк стрiльцi Морської дивiзiї, вискочили з окопiв та й переловити коней...
...Нiч.
Потрiскують сухi полiнця в рожевому камiнi кабiнету. Кабiнет пiд дахом самим будинку двоповерхового. Одна стiна - глуха, друга - майже глуха, в нiй тiльки дверi дубовi. Але в двох iнших - по три величезних вiкна. Вiкна в два людських зрости. Кованi рами залiзнi. Та вiтраж зверху багатокольоровий.
День листопадовий вiдшумiв. Сонце край неба зайшло давно. Сосни повiтря запахом своїм цiлющим насичують. В Пущi-Водицi лiс сосновий, повiтря свiже, запахом хвої настояне. Пуща-Водиця - це, зокрема, урядовий квартал, дачi, будинки вiдпочинку, санаторiї та лiкарнi для вищих керiвникiв країни.
Там, над Києвом реве-свище вiтер, з пiвночi, з темряви бездонної валами котяться снiговi краплини, ляпають в вiкна величезнi. А в кабiнет Радника Гетьмана України Iвана Федорчука холод i сирiсть доступу не мають. В кабiнетi пашить жаром камiн, викладений рожевим каменем, морок-темряву теплом сяючим по кутках розганяє. I морок зiгрiтий вогнем полiнець дубових добрiшає, привiтним стає, лагiдним.
На робочому столi Радника - острiвець зеленого свiтла, лампа тут пiд абажуром зеленим. Ще одна на приставному столику: два острiвця зеленого свiтла в мороцi привiтливому. На столику - вечеря на одного: смажене м"ясо в листi салатному та картопля соломкою, бiлий хлiб ледь пiдсмажений в олiї, пляшка вина кримського. Ще ваза з фруктами: гроно чорного солодкого винограду, двi соковитi грушi та кримськi персики волохатi. До завершення - срiбний чайник, що жаром аж пашить. Просто i скромно.
Радник Гетьмана України Iван Остапович Федорчук думає про своє. Не про особисте, не той нинi час, аби про особисте думати, потрiбно справи державнi вершити. Сiв за стiл, розкрив теку зеленого сап"яну. Колонки цифр перед ним чорними стовпчиками. Вони простi i яснi. Тому висновки робити легко.
Багато чого радник Гетьмана знати i вмiти має, але головне - збiг iнформацiї i її обробка.
...Ще в 1915 роцi Ленiн виступив з програмною статтею "Перетворити вiйну iмперiалiстичну у вiйну громадянську". Лозунг неминучостi, бажаностi i корисностi Громадянської вiйни в Росiї бiльшовики озвучували неодноразово i цiлком вiдверто. ...Слово, отже, було промовлене...
Прийшов час i в жовтнi 1917 року бiльшовики здiйснили державний переворот в Петроградi. Тимчасовий уряд - законна державна влада, а Ради виборнi - органи самоуправлiння громадянського суспiльства. I це громадянське суспiльство сковирнуло державу росiйську.
Негайно пiсля жовтневого перевороту бiльшовики ударними темпами стали вводити в країнi екстремально-утопiчний комунiзм методом вiйськово-однопартiйної диктатури i жорстоких репресiй.
Вiдразу ж нова влада починає поспiшно укрiплюватися: загони Червоної гвардiї займають поштовi вiддiлення, арсенали, паровознi депо. Офiцери та полiцейськi, що чинять опiр, вбиваються на мiсцi. Та навiть, коли й не опираються! Закон-порядок, все летить шкереберть - вiдкритi в"язницi i карнi злочинцi наводять страх на заможних мiщан! I девiз-заклик нової влади: "Грабуй награбоване!"
Ледь здiйснився переворот, 26 жовтня (8 листопада)Ленiн миттєво висуває лозунг "Мир народам" i пише "Декрет про мир". Армiя слухає агiтаторiв, читає листiвки i воювати не бажає. Солдати в кiнцi 1917 року пiдкорюються тим наказам, якi їм подобаються, а якi не подобаються - не виконують; офiцерiв, що дисциплiну пiдтримують, на багнети пiднiмають; охоче братаються i п"ють горiлку з противником.
Одночасно приймається "Декрет про землю": подiлити i роздати порiвну у власнiсть селянам. I вже селяни за Радянську владу!
2 (15) листопада прийнята "Декларацiя прав народiв Росiї" - про рiвнiсть всiх нацiй i правi кожної на самовизначення. Нова влада - захисниця незалежностi всiх i кожного, i вiд центру, i один вiд одного. Росiйська iмперiя оголошена "тюрмою народiв", розкриваються дверi навстiж: запрошення до розвалу. На бiк радянської влади стали нацiоналiсти всiх мастей: i iмперiя розвалилася, нiби обручi з дiжки збили!
Ленiн 7 листопада наказує генералу Духонiну негайно розпочати переговори з нiмцями та австро-угорцями про загальне перемир"я. Генерал Духонiн вiдмовляється. Категорично, коротко, презирливо.
Але вже 10 (23) листопада Раднарком видає "Декрет про скорочення чисельностi армiї", фактично оголошена демобiлiзацiя вiйська, воно розповзається по країнi i радянська влада оголошується по найдальшим селам, скрiзь, одним словом. Дезертири юрбами кидали свої частини i розбiгалися по домiвках. Ще восени 1914 року частка дезертирiв становила понад 15 вiдсоткiв призваних, а в 1917 дезертири становлять вже до 35 вiдсоткiв. Нiде дезертирство - нi в Нiмеччинi, нi в Британiї та Францiї - не стало масовим, типовим явищем, не виросло в проблему нацiонального масштабу - нiде, крiм Росiйської iмперiї.
От тiльки самозванцiв, що переворот у Петроградi вчинили, нiхто владою законною не вважає.
I не вiрить нiхто, що бiльшовики довго всидять! Їх меншiсть i у Радах, i в армiї, i взагалi скрiзь! Жоден заклад не бажає з ними спiвробiтничати, i їхнi накази не виконують нi залiзничники, нi телеграфiсти, нi банкiвськi клерки, нi друкарi, нi купцi.
Ах, то ви так! Начувайтеся ж тодi!
I в першi ж тижнi свого iснування Раднарком вводить державну монополiю на всю торгiвлю всiм. Все здавати тiльки їхнiй "державi", а вже вона розпоряджається всiм цим добром: кому продати, по якiй цiнi i в яких об"ємах, кому розподiлити, а кому й просто - дулю з маком!
Екстреними, пожежним заходами впроваджується програма: купiвля-продаж - це, товаришi, реакцiйно-буржуазнi вiдносини, для справедливостi потрiбно - "держава" експропрiює всi товари i продукти безплатно i сама роздає - розподiляє - їх тому, кому вважає за потрiбне. А торгiвля з рук є спекуляцiєю з метою наживи, а наживатися - несправедливо, це порушення закону i це злочин! I ось вже патрулi червоногвардiйськi "спекулянтiв" та "мiшечникiв" рiзних розстрiлюють на мiсцi, i зникають миттєво всi товари з обiгу, а в мiстах росiйських в лiченi тижнi починається голод та холод.
I одночасно - заборона на будь-якi операцiї з нерухомiстю. Коли хтось i вирiшив продати житло (або будiвлю фiрми) та п"ятами накивати - а дзуськи тобi! Всi будiвлi i примiщення, всi палаци i хатини оголошуються пiд контролем "держави". (Якої немає, а є всього лише купка самозванцiв, бо ж державу росiйську реальну вони поза законом оголосили!) I негайно починаються "пiдселення" з "ущiльненнями": класово своїх пролетарiв вселяють в квартири "буржуїв". А "буржуї" - це лiкарi, вчителя, юристи, службовцi, iнженери, всi, у кого квартира з кiлькох кiмнат.
Утворюються негайно "домовi комiтети" i цi "домкоми" виписують ордера на "пiдселення" з розрахунку: одна сiм"я - одна кiмната. Ось це - нормально! Бо ж Комуна! I квартири - комунальнi. Де i кухня, i туалет - один на всiх. (А ранiше про таке й не чули!) А чого там, нове ж бо життя починається!
А грошi ж як? Ну, по-перше, потрiбно платити червоногвардiйцям, комiсарам, уповноваженим. Та ще нiмцям платити астрономiчнi суми - це вже по друге. Ну, а по-третє - вiд грошей же тих все зло. бо ж вони джерело буржуазних вiдносин на противагу державному розподiлу всього по комунiстичнiй моделi. При грошах людина робить що хоче! А потрiбно - щоб робила тiльки потрiбне нам! (А то жерти не дамо.)
I органiзується "експропрiацiя" валюти, коштовностей, дорогоцiнних металiв у "експлуататорських класiв" - тобто у всiх, хто не "пролетарiй".
I нова влада нацiоналiзує всi банки, банкiвськi внески, активи i пасиви, депозити i вмiст банкiвських сейфiв та сховищ. Ордер? Маузер - ось тобi ордер! Вилучення всiх цiнностей! Навiщо? Чому? На якiй пiдставi? Є ж бо законнi власники, пани-товаришi! - Революцiя, гади буржуазнi! Ключi на стiл!
Вiкжель - Всеросiйський виконавчий комiтет залiзничних сполучень. Вiкжель - така собi своєрiдна "профспiлка", в основному це машинiсти з кочегарами, вантажники з обхiдниками, ремонтники та диспетчери. В величезнiй Росiї - вкрай необхiдна i могутня органiзацiя. Вiкжель - це колiї, локомотиви, вагонний парк, депо, вугiльнi склади i вокзали. Вiкжель спiвробiтничати з такою "владою" вiдмовився. Ах, так! I Вiкжель розiгнали до бiсової мами". Не бажаєте, суки, працювати на нас задарма? Примусимо!
Ось тому 7 грудня 1917 року Раднарком створює Надзвичайну комiсiю по боротьбi з контрреволюцiєю та саботажем. I ВЧК надаються необмеженi повноваження аж до розстрiлу на мiсцi. Без якогось суду та слiдства. Суд це блюзнiрська i безглузда процедура. Бо розстрiл чужих для народу елементiв i контрреволюцiонерiв - всього лише адмiнiстративний захiд.
I вводиться термiн - "адмiнiстративний розстрiл".
ВЧК терором та постiйним жахом приводить народ до покори. Розстрiлюють за продаж буханця хлiба чи золотого колечка; за вiдсутнiсть вугiлля до паровозу: "Саботаж!"; за вiдмову вiдкрити банкiвський сейф; за неявку на "трудову повиннiсть" - робiтники розбiгалися i переписаних домовим комiтетом "буржуїв" ганяли строєм на розвантаження дров, розчистку вулиць вiд снiгу.
"Шльопнути" людину стає звичайною дурничкою.
Але осiнь-зима-весна ще вiдносно спокiйними були. Мужик вiдмучився в окопах Свiтової вiйни, мужик додому вернувся, подiлив землю i став господарювати. Нiмцi вiдтяли собi Україну, Прибалтику, фiни в Фiнляндiї самi долю свою вершити стали. Та ще на Дону - донцi та офiцери з буржуями, студентами-юнкерами рiзними, а так Ради керували майже повсюдно. Селяни орали подiлену землю i бажали господарювати. Але! По-перше, в мiстах вже все поїли, включно з кiньми та собаками. I все спалили, разом з меблями, парканами дерев"яними i кленами-тополями в мiських скверах. Тому влада радянська оголосила продрозверстку: здай, мужик, хлiба скiльки сказано, хоч здохни. Мужик не здав. I влада створила продзагони. Влада створила частини особливого призначення - ЧОН. I видала Декрет про продовольчу диктатуру. (9 травня 1918 року Ленiн випускає декрет "Про продовольчу диктатуру", 13 травня - "Про надзвичайнi повноваження народного комiсарiату по продовольству", наркомом продовольства призначений Олександр Цюрупа.) Згiдно декрету куркулi i взагалi сiльська буржуазiя ховають хлiб i в них цей хлiб потрiбно вiдiбрати, залишивши селянину тiльки мiнiмальний пайок - аби лише живi зосталися. I стала у мужика пiд страхом i застосуванням розстрiлу вигрiбати все геть чисто. Мужик озвiрiв i став рiзати продзагонiвцiв та карателiв. Козаки - донськi, кубанськi, терськi, уральськi - виступили проти Радянської влади, не бажаючи здавати за спасибi хлiб i створювати комуни пiд керiвництвом комiтетiв бiдноти - комбiдiв - i комiсарiв.
I в Росiї почалася Громадянська вiйна.
Бiльшовики хотiли зосередити все виробництво у руках держави. Вони вважали, що всi крупнi пiдприємства потрiбно нацiоналiзувати, а керувати ними буде Вища рада народного господарства - ВСНХ.
I 14 листопада 1917 року прийнято настанову про "робiтничий контроль". Фабрично-заводськi комiтети мали контролювати i виробництво, i фiнансову дiяльнiсть, i закупiвлю сировини... абсолютно все! Але нiякi фабзавкоми не можуть замiнити нормальну адмiнiстрацiю i досвiдчених керуючих. I чим бiльша влада була у фабзавкомiв, тим менш ефективно працювало пiдприємство i тим швидше наростав розвал i, в кiнцевому рахунку, тим менше платили зарплату тим же робiтникам.
Зимою-весною 1917-1918 рокiв видано неймовiрну кiлькiсть декретiв про конфiскацiю конкретних пiдприємств. В квiтнi 1918 заборонили купiвлю-продаж пiдприємств, в травнi вiдмiненi права спадковостi. Майно власникiв, якi померли або втекли нацiоналiзовано. У вiданнi ВСНХ в березнi 1918 року знаходилося 836 пiдприємств, до травня додалося ще 305. а бюрократiя, що там розплодилася, була абсолютно некомпетентною. Тому така робота ВСНХ планомiрно вела до ще бiльшого розвалу господарства.
До зими 1917-1918 року росiйська промисловiсть була в дуже важкому станi, її продукцiя впала до 36,4 вiдсотка довоєнної. А розвал продовжувався. До лiта 1918 року виробництво вугiлля впало в 2,4 рази, нафти - в 2,1 рази, сталi - в 7,7 рази, виробництво тканини - в 1,4 рази в порiвняннi з кiнцем 1917 року. Реальна заробiтна плата до липня 1918 року становила ледь 20% рiвня 1913 року, безробiтними стали 600 тисяч осiб. Починався голод - i товарний, i через вiдсутнiсть харчiв... Народ став розбiгатися з мiст...
Але бiльшовики досягли свого. Пiсля економiчних декретiв Раднаркому все населення мiст залежало вiд держави - єдиного працедавця i годувальника. Тiльки держава могла дати роботу i хлiб.
21 листопада 1918 року внутрiшня торгiвля була оголошена державною монополiєю, приватнi торговцi миттю перетворилися в спекулянтiв, яких переслiдувала i знищувала на мiсцi ВЧК.
В селах Радянської республiки ще можна було жити, в мiстах же до весни 1919 року мiське господарство було остаточно зруйноване, не стало електрики, пiдвозу продуктiв, не працював водогiн, не вивозився непотрiб. В Москвi на квiтень 1919 року по найбiльш забезпеченiй, "робiтничiй" картцi на добу належало 256 грамiв хлiба, 64 грами м"яса, 26 грамiв олiї, 200 грамiв картоплi. Вже в червнi - 128 грамiв хлiба, 14 грамiв олiї, 14 грамiв м"яса. Зайвим буде уточнювати, що продукти були досить сумнiвної якостi.
Досить часто картки не отоварювалися... ...гризуть макуху - вiджимки соняшникового насiння пiсля вичавлювання олiї... ...сахарин замiсть цукру - з вiйськових складiв в Європi... ...заготiвля риби - вобла стала головним бiлковим продуктом...
В 1920 роцi нацiоналiзуються всi пiдприємства з числом робiтникiв бiльшим 10 осiб. Продуктивнiсть працi падає в чотири рази в порiвняннi з довоєнним часом. Чисельнiсть робiтникiв скоротилася наполовину i продовжувала зменшуватися швидкими темпами - мiста голодували.
Чим бiльше конфiсковували хлiб у "куркулiв", тим менш вигiдним ставало працювати на землi. Рiзко скорочувалися посiвнi площi, поголiв"я худоби та птахiвництва. Чим бiльше заохочували "бiднякiв", тим гiрше жилося працiвникам. Пiд кiнець 1920 року 50 тисяч радянських рублiв прирiвнювалися до ОДНIЄЇ довоєнної КОПIЙКИ! Пiсля перемог над Колчаком, Мiллером та Юденичем Троцький висунув iдею "трудових армiй" i в березнi 1920 року Дев"ятий з"їзд РКП(б) схвалив мобiлiзацiю в трудовi армiї i переведення частини Червоної армiї в новiтнi "вiйськовi поселення". При Миколi Першому такi вводив Аракчеєв.
Значення i роль держави в Радянськiй республiцi збiльшується...
...Вiдсунув Iван Остапович течку зеленого сап"яну вбiк, оглядiвся. Тихо в кабiнетi, лише в камiнi полiнця дубовi потрiскують. Сутiнки по кутках. Тiнi величезнi по стiнах, по вiкнах. По склу краплi холоднi, з кришталиками льоду всерединi барабанять: ляп, ляп-ляп-ляп, ляп, ляп...
Статистичнi даннi захоплюючi. Соцiальний експеримент, початий бiльшовиками - Отто фон Бiсмарк, мудрий нiмець, казав же, що для такого експерименту можна пожертвувати країною, якої не шкода, - доходить свого кiнця. Вже в дев"ятнадцятому роцi в Совдепiї траплялися випадки людоїдства i трупоїдства, в нинiшньому, двадцятому, таких випадкiв значно побiльшає. Хлiбозаготiвля буде катастрофiчно зменшуватися, вiдповiдно, буде обвальне падiння промислового виробництва. З великих промислових мiст втiкатимуть всi, хто має хоч якогось родича чи близьку людину в селi. Бо в селi людинi, яка має вмiлi руки, прокормитися легше. Вiдповiдно, буде лютувати росiйська таємна полiцiя - ВЧК. Тiкаєш з мiста - а це саботаж, з такими субчиками розмова коротка - "адмiнiстративний розстрiл", iншим же наука буде.
I зрозумiло Раднику Гетьмана, чим це Українськiй Державi загрожує - слiд з дня на день очiкувати нової агресiї з боку Радянської Росiї. Тепер для комунiстiв це питання життя i смертi в самому прямому значеннi: не забезпечать харчування робiтникiв у мiстах - нiкому буде виробляти зброю на вiйськових заводах, що зосередженi були в центрi Росiї. Немає слiв, "червоним" казково поталанило, вони вiдразу ж захопили центр iмперiї, де були зосередженi вiйськовi запаси для постачання мiльйонiв солдатiв на фронтах Свiтової вiйни. 80 вiдсоткiв всiх лiтакiв iмперiї, 60 вiдсоткiв рухомому складу залiзниць, 60 вiдсоткiв кулеметiв, 70 вiдсоткiв артилерiйського парку, 100 вiдсоткiв бойових отруйних речовин, все виробництво стрiлецької зброї, всi артилерiйськi заводи опинилися в руках бiльшовикiв. Але коли запаси не поновлювати, рано чи пiзно вони вичерпаються. А робiтникiв на тих заводах все меншає...
Тому висновок один - продовольство бiльшовики можуть тiльки в Українськiй Державi взяти. Тим бiльше, зараз, пiсля жнив, колосальнi запаси зосередженi в пiвденних портах: в Одесi, в Херсонi, в Марiуполi, в Бердянську... Вже в серпнi їхня Азовсько-Донська флотилiя намагалася захопити судна зi збiжжям. Але українськi моряки на Азовському морi дали гiдну вiдсiч бандитам i пiратам вiд комуни.
I вже на початку листопада сталася нова спроба - здiйснити кiнний прорив до портiв i в Крим. Комунiстичнi стратеги таким чином хотiли вбити двох зайцiв: i Крим повернути в лоно "матушки-Расєї", i продовольство, в портах Азовського моря зосереджене, захопити. А там накопичено не менше нiж пiвтора мiльйона тонн збiжжя. Цього вистачить, аби цiлий рiк годувати сiм-вiсiм мiльйонiв робiтникiв.
Потрiбно визнати, спроба "червоних" прорватися до азовських портiв ледве не досягла успiху.
Посилений 2-ю кавдивiзiєю Зведений корпус Дмитра Жлоби першого листопада прорвав фронт i пiшов на Мелiтополь. При успiху вiн вiдрiзав вiд Української Держави порти Азовського моря i Крим.
У "червоних" була подавляюча перевага в живiй силi над українським вiйськами. I адмiрал Нємiтц наказав своїм пiхотинцям триматися за всяку цiну - потрiбно було вистояти, поки пiдiйде кiнний корпус генерала Барбовича, щоб ударити в тил бiльшовицьким вiйськам. Кiнноти ж в дивiзiї Нємiтца було дуже мало - вона майже вся знаходилася або на заходi, де щойно завершилися бої з поляками, або на пiвночi, де очiкувався новий удар Тухачевського, який командував Захiдним фронтом "червоних".
Тому мiсце кiнноти зайняла авiацiя. Ввечерi першого листопада лiтаки авiацiйного загону Морської дивiзiї адмiрала Нємiтца отримали наказ зупинити корпус Жлоби. "Де хевiленди" пiднялися в повiтря. Першi ж розриви бомб примусили кiннотникiв до втечi. Звiльнившись вiд бомб, лiтаки йшли над самою землею, поливаючи противника з кулеметiв. Авiазагiн Морської дивiзiї - 10 куплених у британцiв бомбардувальникiв, - бомбив i обстрiлював кавалерiйськi дивiзiї "червоних". Конi перевертали вози i тачанки, скидали вершникiв, мчали свiт за очi. Дiтися в степу було нiкуди, конi харапудилися вiд вибухiв, кулеметний вогонь косив вершникiв. Жлоба в перший же вечiр втратив до чотирьох сотень бiйцiв та близько пiвтисячi коней. На ранок вiн знову спробував прорватися вглиб української територiї... До 7 листопада, рiчницi жовтневого перевороту, корпус Жлоби перестав iснувати, як органiзована бойова одиниця. "Червонi" втiкали на пiвнiч i схiд, де їх пiдстерiгали бронепоїзди Донецької групи вiйськ на високому насипу залiзницi. А з пiвнiчного сходу йшли дивiзiї Чорноморського кiнного корпусу з артилерiєю.
Пiхота Морської дивiзiї вистояла, витримала удар "червоних" латишiв. Гармати моряки викотили на вiдкритi позицiї, вони били прямою наводкою. Особливо дошкуляла "червоним" авiацiя. Потiм по вiдступаючим "iнтернацiоналiстам" вдарила лава Кубанської кiнної дивiзiї з корпусу генерала Барбовича.
Ввечерi шостого листопада кiльце оточення замкнулося. З дванадцяти тисяч вершникiв корпусу лишилося у Жлоби всього двi неповнi тисячi. Близько шести тисяч потрапило в полон. Решта загинули.
Дiї авiацiйного загону Морської дивiзiї, без сумнiву, ввiйдуть в iсторiю вiйськової науки, як зразковий приклад дiй авiацiї проти кiнноти.
Потрiбно визнати, що спроба прориву готувалася ще до того, як у командування Пiвденним фронтом "червоних" вступив їхнiй кращий полководець Михайло Фрунзе. Новий Командюж заперечував, але змушений був вiддати наказ - вiдкласти операцiю неможливо було! Командування Пiвденного фронту виконувало вказiвку керiвництва марiонеткової Пiвнiчнокавказької радянської соцiалiстичної республiки. В республiцi, до якої входили Кубань та Ставропiлля, починався голод! Кубань, яка одна могла прокормити всю Росiйську iмперiю, потребувала хлiба!
Нiчого дивного тут не було. Всю весну, з березня до травня-червня на Кубанi та Ставропiллi йшли жорстокi бої "червоних" з залишками Бiлого вiйська. То ж коли навеснi нiчого не посiяли, то й восени зiбрати нiчого не вдалося. Та й сiяти i збирати вже було нiкому: десятки тисяч кубанцiв разом iз сiм"ями пiшли в Україну. Єдиний вихiд керiвництво ПКРСР бачило в "експропрiацiї" хлiба в Українi...
...Закрив Радник зелену теку сап"янову з листками, колонками цифр змережаними.
Бiльшовики економiку Росiї пiд ярмо загнали. Тих, хто країну вперед рухав, хто елiту народiв Росiї становив - хлiборобiв, майстрiв, iнженерiв, вчених, вчителiв, музикантiв, поетiв, лiтераторiв - ударними темпами чекiсти винищують. Владу в селi над мужиком роботящим, який Росiю кормив, вдосвiта який пiдiймався i на землi гарував, спини не розгинаючи, отримали тi, хто зроду-вiку працювати лiнувався, хто спав до обiду, горiлочку полюбляв пити та на гармошцi грати.
Такий лад влаштували нероби, якi самi нiколи i нiде не працювали, якi жили за рахунок iнших, якi подачками багатiїв перебивалися, якi на грошi, грабунком отриманi, в женевах-лондонах проживали, про революцiї соцiалiстичнi мрiючи, а нинi владу в Росiї захопили. Так в Росiї i правити вiднинi вирiшили.
Тому, якщо така полiтика продовжиться i далi, то чекає на Росiю остаточний крах економiки i жахливий голод вже в наступному, 1921 роцi. Але чи входить таке в плани "таварiщєй" комунiстiв, якi засiли в Кремлi московському? Очевидно, що такий фiнал нiяк не влаштовує кремлiвських вождiв.
Тому у московських правителiв є тiльки два рiшення: перше - захопити Україну i, народ український поневоливши, кинути в пащеку молоха Свiтової революцiї її хлiб, сало i горiлку, метал i вугiлля Донбасу; друге рiшення - вiдмовитися вiд комунiстичної iдеї i будувати нормальне суспiльство.
Очевидно, що оберуть росiйськi марксисти. Для цього у них є всi пiдстави. Вiйськова промисловiсть росiйської iмперiї майже вся їм дiсталася. "Червонi маршàли" розбили всiх своїх противникiв на сходi, заходi, пiвночi i пiвднi. Вони впевненi у своїй перемозi i над Гетьманом Української Держави, колишнiм царським генералом Павлом Скоропадським. I Мiллер на пiвночi, i Юденича на заходi, i Денiкiн на пiвднi - вони також царськими генералами були. Вони також себе правителями Росiї величали. I де вони тепер? От i з Гетьманом Скоропадським те ж саме буде.
Так думають комунiсти.
Дiйсно, розбили. Але генерала Мiллера британцi позбавили допомоги i Бiлий рух на пiвночi зiйшов нанiвець. Вiйська генерала Юденича iнтернували естонцi i загрозу Петрограду було знято.
А генерал Денiкiн...
Денiкiн виявився нiкчемним полiтиком i нiкудишнiм генералом. Гетьман Скоропадський постачав його Добровольчу армiю зброєю, боєприпасами, бойовою технiкою: майже всю авiацiю Української Держави передали Збройним Силам Пiвдня Росiї, не чинили перепон нi царським офiцерам, нi монархiстам, нi прихильникам Установчих Зборiв та iншим шанувальникам Росiї в їхньому прагненнi покласти свої сили та життя на олтар коханої вiтчизни. Тiльки ж небагато таких виявилося! Ну, перелетiли майже всi авiатори української армiї до ЗСПР; ну, дозволили агiтацiю рiзним шульгiним-савiнковим, але ж охочих проливати кров за "єдiнуюнєдєлiмую" виявилося небагато. Набагато бiльше цих "єдiнонєдєлiмщикiв" по київським та харкiвським ресторанам сидiло, в п"яному завзяттi "Боже царя бережи..." слухаючи.
Гетьман Кубань Денiкiну вiддав, аби був у Добровольчої армiї мiцний тил! Так кубанцiв зумiв налаштувати проти себе цей полiтик-нездара iдеєю-фiкс своєю - дайош "Єдiную i Нєдєлiмую" i все тут!
Хоч ти вмри!
Так не тiльки нiкчемним полiтиком виявився генерал Денiкiн, бездарним генералом також! Тих, хто хоч щось в сучаснiй вiйнi розумiв, хто значення маневру i рухливостi осягнув, слухати не бажав. Генерал Слащов вимагає лишити в тилу кiлька дивiзiй - загони Нестора Махна, витiсненi з України в донськi степи, можуть перерiзати тиловi комунiкацiї. Денiкiн вимагає "не розумувати", а виконувати наказ: iти на пiвнiч, на Москву, залишаючи Махно в тилу. I Махно, змiцнивши свої загони росiйськими анархiстами, в жовтнi-листопадi дев"ятнадцятого починає партизанську вiйну в тилу Бiлого вiйська i рiже комунiкацiї.
Генерал Врангель пропонує йти на пiвнiчний схiд, в Поволжя, з"єднатися з Колчаком, утворити єдиний фронт. Вiдрiзавши бiльшовикiв вiд Уралу та Пiвдня, позбавивши їх вугiлля, металу сходу та хлiба Дону i Пiвнiчного Кавказу, починати загальний з Колчаком наступ на Москву.
Цей план не подобається Денiкiну, вiн вважає - потрiбно йти прямо на Москву!
Врангель заперечує - йти на Москву передчасно. I пропонує зайняти Поволжя, створити з оренбурзьких i уральських козакiв потужну кiнну армiю i вже тодi кинути цей кулак на Москву. Похiд на Москву, крiм того, без вирiшення полiтичних питань, без вирiшення головного питання - земельного, що селянство дозволить на свiй бiк привернути, всього лише вдала операцiя, не бiльше! Полiтично -це провал!
Денiкiн не бажає цього знати: солдати - не полiтики. Головне -Москву взяти!
Врангель заперечує, що в Громадянськiй вiйнi перемагає не той, хто краще воює, а той, хто питання полiтичнi вирiшує правильно. Денiкiн презирливо називає Врангеля полiтиком. Але всiм очевидно, що Денiкiн просто не бажає пiдкорятися Колчаку, вiн спить i бачить, як в"їжджає в Москву на бiлому конi. Генерал Денiкiн хоче, взявши Москву, особисто завершити Громадянську вiйну. Щоб не Колчак, не Врангель, а вiн, Денiкiн, став головним героєм цiєї новiтньої росiйської ворохобнi. Денiкiн головний в суперечцi з Врангелем i його думка стає вирiшальною. I 3 липня 1919 року в Царицинi Денiкiн оголосив "Московську директиву", тобто, план наступу на Москву. На паперi директива виглядала неперевершено...
До всього, ослiплений успiхами лiта 1919 року, Денiкiн починає вiйну i з Скоропадським...
Але українськi генерали захищають рiдну землю вiд чергового зазiхання московського монстра i вони вже осягнули науку сучасної вiйни, вiйни маневреної. Створенi кiннi корпуси: Днiпровський генерала Петровського, Чорноморський генерала Барбовича, Кiнний корпус Сiчових Стрiльцiв генерала Коновальця. Розгорнуто виробництво набоїв та снарядiв на заводах Катеринослава. В Великiй Британiї закупленi лiтаки, гармати, кулемети, гвинтiвки, боєприпаси до цiєї зброї. В обмiн на продовольство з Нiмеччини, Австрiї та Чехiї йдуть ешелони зi зброєю та вiйськовим спорядженням...
Тому радник Гетьмана Скоропадського впевнений - українська армiя вiдiб"є наскок "червоних коней", не дозволить ще раз поневолити неньку Україну московським загарбникам. Радник перечитає звiти Розвiдувального Управлiння Вiйськового Штабу Ясновельможного Гетьмана України.
Як будуть дiяти бiльшовицькi полководцi?
Очевидно, командувач Пiвденного фронту Фрунзе не вiдмовиться вiд свого задуму вiдiбрати в України Крим та Пiвнiчну Таврiю. Готується удар на Донбасi з пiвночi i пiвдня. Очевидно, що удар на фронтi буде пiдтриманий i дiями комунiстичних пiдпiльних груп в тилу українського вiйська.
Так було в сiчнi 1918 року, коли бiльшовики почали першу радянсько-українську вiйну: повстання в Катеринославi, Одесi, Миколаєвi, Єлисаветградi (тут дiяли союзники комунiстiв - загони анархiстiв, "чорна гвардiя" Марусi Никифорової) та Києвi.
Так було i на початку другої радянсько-української вiйни: повстання в Харковi, спроба махновських загонiв захопити Катеринослав. Повстання комунiстично-анархiстських груп в мiстах Донбасу.
Що ж, до такого перебiгу подiй українцi також готовi.
Державний урядовий квартал в Пущi-Водицi - це таємна запасна столиця на випадок крайнiй. Трапиться щось - лихо стихiйне, заворушення, бунт, - Гетьман контроль над державою не втратить. Тiльки не з центру Києва контролювати ситуацiю буде, а з якогось мальовничого лiсу десь у Холодному Яру...
Тому нiчого у комунiстiв росiйських не вийде. Не вигорить їм знову Україну в ярмо московське впрягти. А оскiльки перший варiант не вдасться, то змушенi вони будуть вiдступитися вiд своєї iдеї i життя нормальне впроваджувати. Тому питання стоїть так: це в них кiнцеве i остаточне рiшення чи тальки передишка перед новим штурмом буржуазної Європи, форпостом якої є Українська Держава? I скiльки ця передишка в такому випадку тривати буде?
Нiч. Спить країна. Радник Гетьмана не спить. Вiн нинi взагалi ночами не спить. Надто справ багато, якi негайного рiшення вимагають. На ранок виконавцям потрiбно чiткi i зрозумiлi вказiвки дати.
Знає Iван Остапович, що почерк у нього - як курка лапою. Навiть гiрше. Тому давно вже вiд руки нiчого не пише. Тому друкарською машинкою американською портативною користується.
Ось i зараз взяв лист чистого паперу, заправив пiд валик гуми твердої i вiдшльопав вгорi в три рядки: "Цiлком таємно. Особливої важливостi. Екземпляр єдиний", вiдступив трохи: "Ясновельможному Гетьману України", i посерединi: "Меморандум"...
...Раннiй ранок. Друга половина листопада. Холодна синь осiннього неба. На аеродромi командирський "де хевiленд" двигун прогрiває. Парашутнi стрибки сьогоднi. Хорунжий Олег Зарудний в кабiнi. Вiн сьогоднi вивiзний. Шарф шовку бiлого навколо шиї намотаний, аби пiлотовi хутряний комiр шию не натирав. Перед вильотом одягнув спочатку шовкову бiлизну, поверх неї - вовняну. Поверх бiлизни - однострiй льотний. Зверху - шкiряний комбiнезон на хутрi. На голову - шолом льотний, теж хутряний. Маска обличчя закриває. Окуляри-консерви роблять пiлота схожим на доiсторичне примарне чудовисько. Тiльки це не чудовисько, це пiлот так одягнувся для висотного польоту. На висотi понад чотири тисячi метрiв холод антарктичний, там тиск низький i кисню не вистачає. Задихається там людина та мотори авiацiйнi. А в кабiнi - двоє з парашутами американськими, в синiх бавовняних комбiнезонах. До стрибка готуються.
Ген внизу море мiрiадами осколкiв дзеркалом розбитим виблискує. Шарф пiлотський за вiтром шлейфом бiлим в"ється-полощеться. Оглядається пiлот назад в кабiну льотчика-спостерiгача, усмiхається...
Це так тi, що стрибати готуються, собi думають. Не видно посмiшки пiлота за маскою шкiряною, яка обличчя вiд вiтру несамовитого, гвинтом авiацiйним утвореного, оберiгає. Показує пiлот чотири пальцi - тримаю, мовляв, точно висоту чотири тисячi метрiв, пора, мовляв, стрибати. Вибралися парашутисти на площини: Гарченко на праву, Морозов - на лiву. "Готовi?" - пiлот руку вгору пiдняв. "Готовi!" - вiдповiдають i рука пiлота вниз енергiйно: "Пiшли!" Ковзнули обоє з площин. Провалилися в небо.
Летять обидва, руки-ноги, як коти лапи, розчепiривши, тiльки зойкiв не чути. Знає тепер Костя Морозов, що вiтрило корабельне, вiтром наповнене, в шторм вiдчуває. Шкiрою власною перевiрив. Страшно йому i за кiльце парашутне правицею - хвать! Хоч на справдi це рамка металева, у виглядi трапецiї, з тросиком, що до замка парашутного тягнеться: це тiльки так називається - кiльце. Здається йому - вiчнiсть цiлу вiн у безодню небесну летить. Про себе шепоче: "двадцять один, двадцять два, двадцять три..."
Смикає Костя за рамку металеву з тросом, петля, що на кiнцi тросика вiдкриває замок i резинки розкривають клапани ранця. Вирвало купол потоком зустрiчного повiтря, розкривається вiн над головою парасолькою бiлою, рiзко гальмуючи швидкiсть падiння парашутиста. Глянув Костя, чи немає перехльосту строп парашутних, чи не переплелися вони, чи не скрутилися? Оглядiвся навкруги: чи не зiткнеться вiн з iншим парашутистом, чи не влетить ногами в чужий купол? Нi, нi з ким не зiткнеться i нiкуди не влетить.
А поряд пiд таким же куполом бiлим командир донизу знижується...
- Ось ще однин вилiт хорунжий зробить, i все! - Морозов проводжає поглядом лiтак, який з повiльною розсудливiстю вперто лiзе вгору. - Дощ буде. I дуже сильний.
- Чому, Костя, ти так думаєш? - Гарченко цiкавиться лiниво. Пiсля стрибка вони вiдпочивають на купi парашутiв та лiтакових чохлiв. Закiнчаться стрибки, всi парашути укладати будуть пiд керiвництвом заступника Гарченка. Заступник в Америцi вчився, на фiрмi, яка парашути випускає, стажувався. Фiрма називається "Iрвiн", випускає ранцевi парашути конструкцiї Флойда Смiта. Парашути цi виготовленi з прекрасного матерiалу i вiдзначаються чудовим фабричним виготовленням. На кожному парашутi зелененька емблема: гусениця тутового шовкопряда на тонесенькiй павутинцi.
- А ви, Iгоре Володимирову, на небо гляньте. Хмари на гори та башти замкiв казкових схожi. Як в книжках дитячих їх малюють. - Морозов сухою галузкою в небо цiлиться.
- I що? - Гарченко лiниво перевертається з живота на спину.
- Дощ вшпарить. - Впевнено каже Морозов.
- А скажи менi, голубе, - лейтенант вмощується на м"яких чохлах зручнiше, проводжаючи поглядом чергову пару бiлих кульбабок, що вiд лiтака вiдiрвалися, - де ти отi книжки про замки бачив?
- Коли в гiмназiї павлоградськiй вчився.
- Навчання в гiмназiї недешеве задоволення. - Гарченко аж пiдвiвся, дивився зацiкавлено. - Де ж ти грошi брав? Ти ж нiби сирота?
- Мати моя померла, коли менi сiм рокiв було. - Костя говорив неохоче, нi з ким про особисте патякати не любив. - Бугай на мене накинувся, вона кинулася захистити i вiн її на роги пiдняв. Коли помирала, все благала батька, аби мене на вчену людину вивчив. Той обiцяв. А потiм його в шахтi завалило. Брат мене до родичiв в Павлоград вiдправив, щоб вчитися мiг. Сам на шахтi вугiлля зубком рубав, грошi на моє навчання заробляючи...
- А до кiннотникiв Петровського як потрапив?
- Брат привiв. - Костя оживився. - Його в п"ятнадцятому роцi за страйк полiтичний арештували разом з iншими шахтарями, а замiсть наших чи не пiвмiльйона китайцiв в Донбас завезли. Брат в штрафнi роти потрапив, а звiдти до ударного батальйону Петровського, той тодi ще тiльки пiдполковником був. В груднi сiмнадцятого прийшов додому, тодi Пилип Степанович по домiвках полк свiй вiдпустив. А навеснi вiсiмнадцятого зiбрав своїх хлопцiв бити червоногвардiйцiв з армiї Ворошилова. Брат i мене з собою взяв...
- А чого ви, шахтарi, за царським офiцером пiшли. Здебiльшого шахтарi до "червоних"...
- За всiх не казатиму. Як брат в штрафнi потрапив, Петровський на моє навчання грошi дав.
- То вiн фiлантроп? - Посмiхнувся Гарченко глузливо.
- Та нi, Петровський добродiйнiстю не вiдзначається. Скорiше, навпаки...
- Поважаєш Петровського?
- Його всi поважають. - З гордiстю промовив Морозов. - За справедливiсть. Наше село пiд Горлiвкою - Государiв Байрак - зле село, заводне. А брат чи не найперший кошлач . Та й всi шахтарi такi -нас не скривдиш, дiдька лисого, ми самi кого хочеш скривдимо. В груднi сiмнадцятого на Донбасi бiльшовики з"явилися, з допомогою китайцiв почали соцiальну справедливiсть встановлювати. Хоча нi, спочатку без китайцiв обходилися. Багато хто з шахтарiв наших за комунiстами пiшов. А навеснi Петровський з"явився. I брат з ним прийшов. Частина наших вирiшила до "червоних" податися - комунiсти тодi створювали Червону армiю Донбасу. Гайдамаки Сiкевича вибили комунiстiв в Росiю, мiсцевих шахтарiв до вiйська призвали. Пiшли всi гуртом. Тут бої почалися. В одному загонi закололи офiцера, якого Сiкевич над ними поставив i гайда до Ворошилова. В нашому також вирiшили до "червоних" податися. А Петровський вiдiбрав тих, хто за комунiстiв був найзавзятiшим, роздав набої, i каже: "Я вас поведу в нiчну розвiдку. Хто хоче, нехай в спину менi стрiляє. Тiльки буде вiн боягуз i мерзотник на вiки вiчнi. А я за Україну, за рiдну землю загину..." Цiлу нiч та день i знову нiч ходили вони по тилах ворошиловської армiї, яка до Царицина драпала вiд гайдамакiв Сiкевича. Петровський весь час попереду, а всi iншi - слiдом. На ранок другого дня тiльки повернулися. Тодi й iншi слiдом за братом до шахтарського полку пристали. Поважали ми свого командира за людянiсть, за смiливiсть, за справедливiсть людську. I з Пилипом Степановичем шахтарi нашi аж до осенi дев"ятнадцятого були...
- Щось я не чув про Шахтарський полк у Петровського...
- А про полк Коногонiв чули?
- Так це ж нинi дивiзiя кiнна в корпусi генерала Барбовича! Це її ми з повiтря пiдтримували.
- Точно так. Коли в вереснi дев"ятнадцятого денiкiнцi Донбас вирiшили вiдбити, нашi шахтарi до генерала Петровського пiшли. Просили вiдпустити їх до рiдного краю, домiвки свої захищати вiд "єдiнонєдєлiмщикiв". Але на радi полку вирiшили, що частина залишиться разом з Пилипом Степановичем. Отак ми з братом i потрапили до Житомирської кiнної дивiзiї. А хтось - до Катеринославської...
...Над таврiйським степами, в передчуттi завтрашнiх морозiв носилися зграї вороння.
Всюди були слiди недавнiх боїв: валялися розбитi вози, телефоннi двоколки, поламанi гвинтiвки, набої i стрiлянi гiльзи, втоптанi в багно червоноармiйськi шоломи, якi будьонiвками-богатирками в народi прозвали, кашкети з жовто-блакитними кокардами i шапки зi шликами, рванi шинелi та закляклi трупи коней. Земля, вирвами снарядними порита, схожа була на обличчя в зморшках, вiспою побите. То тут, то там виднiлися свiжi могили, на яких стримiли гвинтiвки-трилiнiйки ввiткнутими в землю багнетами. Майже на кожнiй сидiв чорний ворон i надсадно крякав, скликаючи гайвороння на багату поживу.
В розбитих хуторах по балкам i селах вздовж шляхiв чорнiли обвугленi хати, зяючи розбитими вiкнами. А над степом i по селах стояла лунка тиша. Артилерiйська канонада слiдом за "червоними" перекотилася через Мiус-рiчку, за лиман Мiуський i 10 листопада пролунав останнiй пострiл, як салют українськiй армiї переможнiй. Тiльки у всiх передчуття було, що передишка ця мирна ненадовго. Ох, ненадовго...
...Де-небудь там, в пiвнiчних широтах третя декада листопада - це вже зима з морозами лютими, хурделицями та заметiлями снiговими. А на узбережжi моря Азовського, в мiстi Марiуполi кiнець листопада - все ще осiнь золотолиста. Сонячнi днi разом - нiби вiдрiзало - скiнчилися, холодне передзим"я з сирiстю пронизливою панує довкiл. Погода дощем нудним шелестить, в повiтрi мряка висить сiра, протягами туди-сюди колишеться. Вулицi бруднi, мокро, слизько...
Хмари над Марiуполем чорно-сiрi, непривiтнi, дощем переповненi, за верхiвки дерев чiпляються. Вони не бiжать по небу, не пливуть, вони висять нерухомо, як аеростати артилерiйського спостереження на прив"язi, закривають небо вiд краю i до краю. Море на берег набiгає хвильками дрiбними.
Вже третiй тиждень - розвiдувальнi польоти в тил до "червоних". Розбили кiнний корпус Жлоби, що до Мелiтополя прорватися намагався, вибили "червоних" за Мiус-рiчку i бойовi дiї припинилися на превеликий Костикiв жаль. Тiльки-тiльки вiн розохотився до вiйни повiтряної, а вiйну - як вiдрiзало. А в зв"язку з погодою сльотавою i польоти навчальнi припинилися разом зi стрибками парашутними.
Тiльки i радостi, коли вранцi та ввечерi на розвiдку злiтати разок вдасться.
Наказано бомб не брати, а брати бiльше пального i набоїв до кулеметiв. Костя Морозов вдвiчi бiльше запасних дискiв до "льюїсiв" в кабiнi розтикав по всiм закапелкам. Але обстрiлювати наземнi вiйська суворо заборонено - тiльки вiдбиватися вiд аеропланiв бiльшовицьких. А їх з кожним днем бiльшає...
Листопадова нiч тiльки стала танути, коли з марiупольського аеродрому пiднялися в сiре досвiтнє небо чотири аероплани. Одну пару вiв лейтенант Гарченко, другу - сотник Остапенко. У кожної пари своя задача. Пара Гарченка йде на розвiдку Таганрога i розташування "червоних" вздовж Мiусу. "Де хевiленди", яких веде Остапенко, мають розвiдати район Ростова.
Легкi поштовхи при розбiгу, невловима мить, коли колеса вiдриваються вiд землi. Замiсть поштовхiв - спокiйне погойдування. Костя глянув донизу - земля швидко вiддалялася, в душi його нi каплi тривоги i тiльки бiльшає бажання побачити противника з неба.
Вiдразу пiсля злету роздiлилися, пара Остапенка пiшла в бiк моря, аби зайти на мiсто з пiвдня, звiдки противник навряд чи очiкуватиме появи лiтакiв.
I в цей вранiшнiй вилiт злетiли звичним чином в напрямку Таганрога, набрали висоту i пiшли в хмарах - крiзь отой кисiль сiро-молочний ледве земля проглядалася. Голий степ. З ранку видимiсть не радувала. Тумани залягли в байраках-низинках, земля з висоти пташиного польоту здається одноманiтною сiрою поверхнею з такими ж сiрими кущиками-чагарниками та чорними купами дерев де-не-де в ярах...
З передсвiтанкової мли ледь вимальовується дорога навскоси через степ - двi наїждженi колесами возiв селянських колiї - по якiй рухається колона пiхоти бiльшовицької. Змiєю чорною в"ється. Лiтаки з"являються несподiвано, i фiгурки сiрi розбiгаються поспiхом по обидва боки в степ. Хтось, однак, не тiкає. Цi смiливцi б"ють в небо з гвинтiвок, ось i кулемет до них приєднався. Чергами довгими небо крає.
Гарченко рiзко звертає в хмари i два "де хевiленди" зникають в пiвнiчному напрямку. Шкода, що не можна по ним врiзати зi всiєю щедрiстю широкої шахтарської душi, думає Костя. Тiльки кулаком насварився. Нiчого, утiшив себе, не сьогоднi-завтра вони полiзуть, не можуть не полiзти. Тодi й вiдiграюся.
Вiтер потихеньку набирав силу, i кошлатi хмари, вiдiрвавшись вiд горизонту, звiльнили мiсце сонцю. I вiдразу все навкруг засiяло-заiскрилося, нiби й немає нiякої осенi, нiби завтра зима не почнеться.
Лiтаки йдуть вздовж залiзницi. Сталева колiя перетинає сухе русло степової рiчечки i йде тепер вже по нашiй територiї. Аероплан набирає висоту, холодне повiтря навалюється на авiаторiв з усiх бокiв. Земля вже повнiстю очистилися вiд туману, внизу видно все так чiтко, що можна розгледiти навiть одиночнi фiгури солдатикiв ворожих. Рiчечка внизу - рубiж мiж "червоними" i українською територiєю. Костя бачить вiдновлений мiст, окопи. I людей в них. В балцi помiтив кiннотникiв. Звiдти густо б"ють кулемети i лiтаки поспiшно забираються вище, вище, вище...
...Українська армiя восени двадцятого року планувала обороняти Донбас i Пiвнiчну Таврiю вiд удару вiйськ Пiвнiчнокавказької РСР - бiльшовицького марiонеткового утворення на землi Великого Вiйська Донського i Кубанi з Ставропiллям. Але мало хто знав, що українськi вiйська на цьому напрямку малочисельнi - основнi сили зосередженi на пiвночi Донбасу, де очiкувався головний удар ворога. Туди ж були перекинутi й кiннi корпуси, що повернулися з заходу пiсля короткоплинної кампанiї проти полякiв.
На початок листопада Донецька армiя у складi армiйського корпусу генерала Сiкевича i кiнного генерала Барбовича мiцно укрiпилася на захiдному березi Мiусу i пiвнiчному узбережжю Мiуського лиману, готуючись до нових боїв з бiльшовиками. I корпус генерала Барбовича розташувався в глибинi, кiннотники мали завдати удару у вiдповiдь, коли "червонi" спробують ще раз захопити Пiвнiчну Таврiю i Крим. Корпус скидався на степового шулiку, що розправив крила для злету. Чекав сигналу.
Чорноморський кiнний корпус був розосереджений по балках та байраках - Кубанська кiнна дивiзiя (3700 шабель, 1500 багнетiв, 120 станкових кулеметiв на тачанках, 54 легких кулемета, 36 гармат), Шахтарська кiнна дивiзiя (до 4000 шабель, 1800 багнетiв, 150 станкових кулеметiв на тачанках, 43 легких кулемети, 48 гармат), Пластунська дивiзiя (6 тисяч багнетiв, 400 шабель, 237 кулеметiв, 36 гармат). Кiннота ховалася у вибалках та хуторах, пiхота копала землянки в чистому полi...
В глинобитнiй мазанцi невеличкого хутора, що заховався в степовому байраковi, зарослому верболозом, встановили великий стiл на збитих з дощок кобилицях. На великому столi розстелили карту.
- Ось тут, пане генерал-хорунжий, концентрується кiннота. Не менше кавалерiйської бригади. - Гарченко показав олiвцем, обвiвши над листом овал. - Ось тут i тут пiхотнi пiдроздiли. Артилерiя ось тут. Не менше трьох дивiзiонiв. Тили "червоних" в Матвєєвому Курганi i Кирсановцi готуються до перемiщення, похiднi колони шикуються в напрямку на захiд. Вважаю, що сьогоднi вони рушать.
- Ви точно це перевiрили, лейтенанте? - Генерал Барбович пiдвiв погляд вiд карти.