З одного боку стацiонарний аеродром примикав до шосе Москва-Мiнськ. З iншого боку проходила лiнiя примiських електричок Мiнської залiзницi. З першого ж погляду на аеродром було видно, що Радянська Батькiвщина не пошкодувала зусиль i коштiв на створення Вiйськово-Повiтряних Сил.
Аеродром мав бетонованi злiтно-посадочнi смуги i асфальтованi майданчики стоянок. Для лiтакiв були зведенi ангари з гофрованого металу, авiаремонтнi майстернi, склади i багато чого iншого, без чого неможливе складне авiацiйне господарство, i все це було розташовано в капiтальних будiвлях.
У авiацiйному мiстечку, де жив льотний i технiчний склад, були зведенi п"ятиповерховi будинки, поруч було створене спортивне мiстечко зi справжнiм футбольним полем. А в гарнiзонному клубi - кращим за столичнi театри, мiж iншим - щотижня виступали московськi знаменитостi, на концерти яких навiть у первопрестольнiй квиток було важко дiстати...
Полк називався вельми загадково - ДРАП-2 ОН . В штабi молодим сержантам, якi щойно прибули з училища пояснили цю загадкову назву: "дальнiй розвiдувальний авiаполк". А чому цифра "2"? Тому , що створений на базi другої ескадрильї учбового авiаполку, який перебазували на схiд, подалi вiд зони бойових дiй. Звiдси й номер.
Але найзагадковiшими у назвi були букви "ОН". Молодим льотчикам пояснили i це скорочення: "особливого призначення". Однак це пояснення зовсiм ясностi не додало, воно так i залишилося для молодих пiлотiв незрозумiлим. I тому, що друга ескадрилья була оснащена транспортними лiтаками Лi-2 , лiцензiйним близнюком американського DC-3, з розпiзнавальними знаками ГВФ , вони не придали якогось значення. Правда, укомплектована ця ескадрилья була досвiдченими пiлотами з Цивiльного Повiтряного Флоту, якi провели в повiтрi не одну сотню годин. I лiтали вони найбiльше в полку...
Полк озброювали новими швидкiсними бомбардувальниками Пе-2. I не просто новими лiтаками, а спецiальною розвiдувальною модифiкацiєю цiєї машини. Пе-2 були запущенi у виробництво восени 1940 року i тiльки-тiльки почали поступати в деякi бомбардувальнi полки. Але розвiдувальнi частини озброювалися новими машинами в першу чергу. "Пєшки" у розвiдувальному варiантi вiдрiзнялися вiд серiйних пiкiруючих бомбардувальникiв досить суттєво. У них була герметична кабiна, а екiпаж складався тiльки з льотчика i штурмана. На розвiдники ставили отриманi з США - поки в СРСР не розгорнуть власне виробництва на одному з заволзьких моторних заводiв - англiйськi лiцензiйнi висотнi двигуни "Мерлiн", потужнiстю в пiвтори тисячi кiнських сил з висотними турбокомпресорами. Це дозволяло Пе-2Р лiтати на висотах понад дванадцять тисяч метрiв зi швидкiстю в шiстсот двадцять кiлометрiв на годину! Нiякий винищувач, нiяка зенiтка ймовiрного противника на такiй висотi дiстати новий швидкiсний розвiдник були неспроможнi i за свою безпеку льотчикам можна було не турбуватися. Правда, за цю розкiш довелося заплатити вiдсутнiстю оборонного озброєння i бомбардувального навантаження - бомбовiдсiк був зайнятий фотоапаратурою та частково паливними баками. Нижнiй великокалiберний УБ зняли i стрiлець-радист став не потрiбен, на радiостанцiї працював штурман. Не було кулемета i в штурмана - вважалося, що на такiй висотi атакувати зверху розвiдник не зможе жоден iснуючий винищувач. В разi небезпеки захиститися вiд атаки винищувачiв розвiдник мiг тiльки маневром. Втiм, пiлотiв це не тривожило - просто у сусiдiв, - тобто, ймовiрних противникiв - не iснувало ще винищувачiв, якi могли б забратися на висоту понад десять кiлометрiв i догнати "пєшку".
Але в кiнцi сорок першого року ситуацiя змiнилася - у клятих нацiоналiстiв з"явився висотний винищувач, що мiг лiтати на таких висотах: "грифон" Сiмферопольського авiазаводу, який входив в корпорацiю Сiкорського. Лiтак був досить незвичним на зовнiшнiй вигляд. Втiм, таких винищувачiв було у хохлiв дуже мало i всi чомусь йшли у морську авiацiю, на авiаносцi. Очевидний прорахунок, який майбутньому противнику не вдасться виправити! Час iснування незалежної української держави закiнчувався...
З кiнця сорокового року, тiльки-тiльки освоїли молодi пiлоти нову машину - тим, хто швидко входив у стрiй, йшли звання: сержант, який отримував допуск на самостiйне пiлотування нового розвiдника отримував "кубарi" молодшого лейтенанта, що неабияк стимулювало учбовий процес; i вiдповiдно бiльшi посадовi оклади i пiдвищена платня за вильоти, - почалася бойова робота. Вилiт на свiтанку - коли сонце сходить i тiнi на землi виразнiшi, i ввечерi - коли сонце заходить. В основному фотографували прикордоннi з Радянським Союзом територiї України. Фотозйомку глибинних районiв найбiльш ймовiрного противника - вони дуже скоро стануть театром вiйськових дiй! -провадили льотчики другої ескадрильї, замаскованi пiд лiтаки Цивiльного Повiтряного Флоту. Пiлоти розвiдникiв почувалися в повнiй безпецi - з висоти в десять-дванадцять кiлометрiв одиночний лiтак не видно i не чути, помiтити його можна було тiльки випадково. А вже про те, щоб пiдняти на перехват винищувачi i посадити розвiдник чи збити - про це навiть i мови не було! В безсилiй лютi хохли могли тiльки вiдбуватися дипломатичними нотами, але народне прислiв"я правильно мовить: не спiйманий - не злодiй!
За зиму i весну сорок першого року налiтали сотнi годин i вiдзняли кiлометри плiвки. Вже лiтом всi колишнi сержанти хизувалися лейтенантським "кубарями" в блакитних петлицях, а у деяких новоспечених лейтенантiв навiть з"явилися урядовi нагороди - сувора Радянська Батькiвщина вмiла достойно винагороджувати своїх синiв за ударний ратний труд.
На початку червня полк переключився на iншi цiлi - все лiто i початок вересня лiтали на фотографування Прибалтiйських республiк. В курилцi це iнтерпретували однозначно - скоро, дуже скоро дружна сiм"я радянських республiк поповниться новими сестрами. Не довго вже залишилося чекати пригнiченим пролетарям i сiльськiй бiднотi, що українським, що естонським чи латвiйським або латиським, визволення з-пiд гнiту кровопивць трудового народу: капiталiстiв i помiщикiв. Могутня Червона Армiя разом з Червоним Флотом не сьогоднi-завтра здiйснять свою визвольну мiсiю i принесуть знамено визволеного труда на багатостраждальну землю, яка тiльки через слабкiсть Країни Рад не ввiйшла до складу Радянського Союзу в буремнi двадцятi роки, коли розвалилася на шматки Росiйська iмперiя - ця тюрма народiв, як казав великий Ленiн. Принаймi так повiдомляв особовому складу на щоденних полiтiнформацiях заступник командира полку по полiтичнiй частинi. (Правда, капiтан дуже любив, коли його називали по-старому: комiсар!) Але нiхто й не сумнiвався в цьому. Саме так i повинно було бути! А як же iнакше?
Однак вже в кiнцi вересня, коли льотчики повернулися до бойової роботи по фотографуванню прикордонних районiв України, їх чекав неприємний сюрприз - у хохлiв з"явилися висотнi винищувачi. З перших вильотiв вони пробували здiйснити перехват розвiдникiв, але їх вчасно помiчали i, використовуючи перевагу в висотi, розвiдувальнi "пєшки" встигали вiдiйти на свою територiю. На щастя, збити чи посадити противнику хоч би одного розвiдника не вдалося. А на радянську територiю винищувачi ймовiрного противника залiтати не наважувалися. Однак ентузiазму та завзяття у пiлотiв полку рiзко поменшало. Втiм, такого розвитку подiй i потрiбно було чекати, на тому боцi добре розумiли, навiщо лiтають над Україною повiтрянi розвiдники. Отже, повиннi були вжити вiдповiдних заходiв. А розробка висотних винищувачiв в Українi почалася ще в тридцять шостому роцi, коли зробив перший полiт важкий бомбардувальник ТБ-7. I ось вiдповiдь: висотнi лiтаки з"явилися на озброєннi винищувальних частин майбутнього противника.
Першим з новими винищувачами зустрiвся екiпаж Євгенiя Смирнова. В той день разом зi своїм штурманом Плiсом Нурпiсовим вiн вилетiв на розвiдку аеродромiв протиповiтряної оборони навколо української столицi. I пiд час цього польоту на пiдходi до ворожої столицi його атакували лiтаки незнайомого типу. Хоча деякi чутки вже ходили серед льотчикiв. Дехто твердив, що новий винищувач у хохлiв лiтає чи не вдвiчi швидше вiд старого "iшака" i "стеля" у нього в два рази вища. Але, заспокоювали вони, маневренiсть значно гiрша, нiж у "якiв" та "мiгiв". Вiдiрватися вiд них можна, а маневром можна й перемагати!
Сфотографувавши пару передових аеродромiв, Смирнов взяв курс на наступну цiль - Василькiвську авiабазу, там знаходилося авiакрило винищувачiв-перехоплювачiв П-40. Зустрiч з новими винищувачами вiдбулася несподiвано для екiпажа лiтака-розвiдника. Штурман раптом закричав:
- Командир! Справа сверху четыре самолета! Идут на нас.
Смирнов пiдняв голову i побачив спочатку чотири, а потiм ще два лiтаки. Вигляд у них був незвичний - повiтряний гвинт знаходився позаду, мiж рознесеними кiлями. Лiтаки пiдiйшли ближче i льотчик побачив, що гвинт подвiйний. А ще дивнi лiтаки не мали фюзеляжу - кабiна з гострим носом крiпилася до вiдiгнутих назад крил, якi мали форму латинської букви "W". Два льотчика тандемом сидiли пiд прозорим лiхтарем закритої кабiни i мали чудовий огляд на всi боки, не те що в тiснiй кабiни "iшака" чи "чайки", якi для того, щоб льотчик мiг "крутити головою на всi боки" i щось побачити, зробили вiдкритими.
Розвiдники зреагували на загрозу миттєво. Смирнов вiдразу ж кинув "пєшку" у прямовисне пiкiрування - так гарантовано можна було вiдiрватися вiд будь-якого винищувача противника, i став кидати її з боку в бiк, намагаючись збити ворожi лiтаки з прицiлу. Зазвичай так вдавалося на максимальнiй швидкостi вiдiрватися вiд винищувачiв, але зараз вiдбувалося щось незрозумiле. Хохли висiли на хвостi i швидко скорочували вiдстань. I тут Смирнов зрозумiв, що їх атакували тi самi винищувачi про якi ходили чутки серед повiтряних розвiдникiв. А висота зменшувалася, ще кiлька секунд i "пєшка" врiжеться в землю...
- Я начал выводить самолет из пике. - Розповiдав потiм Євгенiй. - Нагрузка огромная, ломит в ушах, из ушей идет кровь. Штурман чертыхается, помогает мне снять кислородную маску. Выхожу из пикирования, чуть не задеваю пузом верхушки деревьев. Вперед - линия границы. А летим на брее , из пистолета можно сбить. Набрать высоту нет времени. Бросаю "пешку" еще ниже. А он, гад, заходит сверху и явно готовится обстреливать. Наконец, проскочили границу. Так переволновался, что не смог сразу зайти на посадку. Сделал два "коробочки", прежде чем, наконец, сел.
- А как выглядит новый истребитель?
- Спроси мою бабушку! Все длилось считанные секунды. Я не успел, как следует разглядеть.
Досить швидко знайшли протидiю - велика висота i пильнiсть. Ледь виявивши ворожi винищувачi, розвiдник розвертався в бiк кордону i вiдходив на свою територiю на великiй швидкостi iз зниженням. Пiймавши кiлька разiв облизня, українськi льотчики стали заходити з боку кордону, але й тут можна було енергiйно маневруючи, уникнути зустрiчi з тридцятимiлiметровими снарядами чотирьох бортових гармат "грифона" - така назва була у цього лiтака, тiльки-тiльки запущеного в серiю на Сiмферопольському авiазаводi, що входив у авiабудiвну корпорацiю Сiкорського.
А декому навiть подобалося гратися в кота-мишу з майбутнiм супротивником. Пошити в дурнi роззяву-винищувача вважалося чи не найбiльшим шиком серед повiтряних розвiдникiв. Цей нездоровий азарт охопив мало не третину пiлотiв полку. I це позначилося на бойових втратах - за зиму i ранню весну сорок другого року полк втратив чотири екiпажi.
Дипломатам потiм довго доводилося вiдбрiхуватися вiд обурливих звинувачень українського МЗС про пiдготовку Радянським Союзом вiйни проти незалежної України. Звичайно ж, це були тiльки вигадки нацiоналiстiв! В Радянському Союзi нiхто нiякої вiйни нi проти кого не задумував. Всiм вiдомо: СРСР - мирна країна! Вiдповiдно до вiдомої пiснi: "...чужой земли мы не хотим ни пяди, но и своей вершка не отдадим!" - радянськi люди були зайнятi мирною працею i про захоплення чужих земель не думали, хiба що хотiли повернути свої, законнi, втраченi двадцять рокiв тому.
Але новi українськi винищувачi виявилися не найбiльшим сюрпризом для радянських повiтряних розвiдникiв. Велика висота i висока швидкiсть, якi рятували лiтаки-розвiдники вiд атак ворога, не змогли захистити вiд нової зброї, яку хохли застосували на початку весни сорок другого року. I повiтряна розвiдка майбутнього театру воєнних дiй до середини лiта швиденько зiйшла нанiвець.
Зенiтнi ракети - ось що зробили неможливим подальшi польоти над ворожою територiєю...
В серединi квiтня дальньому розвiдувальному авiаполку наказали провести планове фотографування української столицi. Всi розумiли значення цього наказу i його важливiсть. А такi вiдповiдальнi завдання доручали досвiдченим майстрам повiтряної розвiдки, ветеранам полку, якi отримали бойовий досвiд в небi Китаю, в Iспанiї, на Халхiн-Голi... Пiдрахували - виявилося, що льотчикам випадало зробити не менше тридцяти вильотiв. Працювати доведеться з повним навантаженням на кожен екiпаж. Втiм, i полкова молодь також встигла за короткий час проявити смiливiсть i винахiдливiсть у бойових польотах.
Та й досвiд у польотах над столицею нацiоналiстичної України вже був. Льотчики другої - "цивiльної" - ескадрильї ще з тридцять дев"ятого року робили бойовi вильоти на фотографування Києва. Але зараз полк отримав завдання пiдготувати фотопланшет - план нацiоналiстичної столицi. Вилiт призначили на 18 квiтня, коли почали прибувати в Бiлорусiю, на прикордоння, новi танковi, стрiлецькi, артилерiйськi, авiацiйнi з"єднання Робiтничо-Селянської Червоної Армiї. Мiж собою подейкували, що готувалося давно очiкуване визволення пiвденної Бiлорусiї вiд двадцятирiчної окупацiї нацiоналiстами.
Київ займав велику площу - все-таки вiсiм мiльйонiв населення разом з примiськими селищами i мiстечками, - i сфотографувати його одному екiпажу, звичайно ж, було не пiд силу. Перший лiтак Пе-2Р з пiдвiсними баками пiдняв з мiнського аеровузла командир першої ескадрильї Олександр Дригiн. Набрав одинадцять тисяч метрiв i без пригод долетiв до української столицi. Пройшов над центром Києва iз зниженням, виконавши бойову задачу. Фотографування велося з висоти восьми тисяч метрiв i АФА , фотоапарат-"качалка", з цiєї висоти знiмав смугу шириною 7025 метрiв. Цього було явно недостатньо для виготовлення планшета - плану великого мiста. Але на змiну першому розвiднику вже вилiтав наступний. I тут зв"язок з лiтаком комеска припинився. Штурман встиг тiльки передати повiдомлення про вибух поблизу лiтака i зв"язок перервався. До з"ясування обставин другий екiпаж повернули назад на аеродром...
Так в очiкування ясностi пройшли травневi свята. А п"ятого травня бойовий наказ знову отримали льотчики першої ескадрильї. На фотографування Києва повели лiтаки командири ланок. Результати цiєї розвiдки були такими важливими, що повiдомлення про хiд польоту передавали по радiо в штаб Бiлоруського вiйськового округу командуючому ВПС комкору Грендалю.
Нiщо не вiщувало нещастя, штурмани обох лiтакiв кожнi п"ять хвилин повiдомляли про плин польоту i нiчого загрозливого не помiчали, а потiм один з розвiдникiв повiдомив, що спостерiгає вибух бiля машини напарника, а за двi хвилини припинився зв"язок i з другим екiпажем. Вильоти припинили...
От тiльки про цi загадковi вибухи пiшли поганi розмови. Базiки почали плести щось про "шкiдникiв". I, як слiд було очiкувати, до справи негайно пiдключилися тi, кого обов"язок змушує на такi чутки реагувати. З цього, звичайна справа, нiчого доброго бути не могло i командир полку разом зi своїм заступником по технiчнiй частинi, а також технiками загиблих лiтакiв, потрапили пiд важку руку "недрiмаючих органiв". На щастя, пробули вони пiд слiдством недовго - доблеснi радянськi розвiдники добули вiдомостi про загибель своїх авiацiйних колег. Виявилися, що всi три екiпажi стали жертвами нової протиповiтряної зброї - керованих зенiтних ракет. Лiтати на великих висотах виявилося дуже i дуже небезпечно, ракети досягали висоти в двадцять кiлометрiв i розвивали швидкiсть понад п"ятсот метрiв на секунду. Не втекти...
I всякi розвiдувальнi польоти над територiєю України припинили. Однак командування вимагало нових даних про те, що дiється по той бiк кордону i полковi розумники знайшли вихiд - для проведення розвiдки залучили ланку учбових лiтакiв У-2. Спочатку того, хто це запропонував, пiдняли на кпини, але вже пiсля другого польоту - звiсна рiч, лiтав той, хто запропонував це безумство! - всi заперечення припинилися. Нашвидку перероблений У-2 привiз такi знiмки, що льотчик негайно отримав чергове звання i орден Червоного Прапора. Виявилося, що мала висота, невелика швидкiсть польоту i дерев"яно-перкалева конструкцiя У-2 робили його невидимими для радiолокаторiв противника. Суцiльнометалевий Пе-2Р радари засiкали вiдразу, а тому могли наводити на нього ракети i винищувачi протиповiтряної оборони. А для того, щоб засiкти У-2 на екранi радiолокатора потрiбно було дуже i дуже постаратися. Знайомi оператори з РУС-2 говорили, що при спробi виявити цей лiтачок в кабiнах стояв суцiльний мат - так мигтить щось на екранi, а що мигтить, i не второпаєш! Таким чином, i вийшли зi становища.
Однак про зйомку української столицi довелося на деякий час забути. Ось почнуться бойовi дiї, тодi можна буде, розбомбивши стартовi позицiї зенiтних ракет, - а вiдзняти їх вдалося на "невидимцi" У-2 - виконати це складне завдання. А поки що проводили фотозйомку - в полку негайно ввели четверту ескадрилью, озброєну У-2Р, - аеродромiв винищувальної авiацiї на пiвнiчний захiд вiд Києва. Все, що було на схiд, тобто, все Лiвобережжя, фотографували розвiдники Воронезького вiйськового округу, який ось-ось мав перетворитися на Український фронт.
I, нарештi, Великий День настав шостого вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року. Цього дня розвiдники не лiтали. Зате зробили тисячi вильотiв бомбардувальники: дальнi, середнi, пiкiруючi i легкi, по виявленим льотчиками розвiдувального полку об"єктам. Дивно, але авiацiя противника протидiї в перший день не чинила! Це однозначно тлумачилося всiма, як повний розгром аеродромiв у першi години вiйни.
Однак дiйснiсть виявилася дещо суворiшою. Наземна розвiдка виявила, що бомбардувальники у дев"яти випадках з десяти вiдпрацювали по несправжнiх аеродромах! Противник виявився не дурнем, i пiдсунув льотчикам-скороспiлкам - а такими недовченими сержантами комплектувалися полки ближнiх бомбардувальникiв Су-2 - "дурилку картонну" замiсть справжнiх об"єктiв. Як результат - великi втрати.
Щоб виправити становище, командування радянських ВПС вирiшило надавати бомбардувальникам лiдерiв з числа повiтряних розвiдникiв. Це значно пiдвищило ефективнiсть бомбових ударiв, але навантаження на кожен екiпаж було позамежне - витримати по п"ять-сiм бойових вильотiв надзвичайно важко. Особливо лiдерам - по ведучому, як правило, б"ють всi, кому не лiньки.
Ну й, звичайно ж, зросли втрати. Щiльна запона зенiтного вогню зустрiчала лiтаки на пiдходах до об"єктiв удару, а зiйти з бойового курсу лiдер не мав права. За два наступнi днi полк втратив шiсть екiпажiв i десять лiтакiв. Що поробиш, вiйна жорстока i втрати неминучi. Лiтаками полк поповнили в той же день, а от з пiдготовленими льотчиками проблему так просто було не вирiшити. Тiльки щоб вивчити район бойових дiй, потрiбно було не менше двох днiв навiть для досвiдчених льотчикiв. А де цих досвiдчених взяти? Хто їх дасть, коли самим потрiбно? Ото ж бо й воно!
Та й звичайнi польоти на розвiдку були не мед. Що ж поробиш, мирне життя скiнчилося!
При розвiдцi Коростенського залiзничного вузла екiпаж Костянтина Дунаєвського потрапив у щiльну стiну зенiтного вогню ще на пiдходi до цiлi. Енергiйно маневруючи, Костя пiдiйшов до об"єкту i наказав ввiмкнути фотоапарат. На бойовому курсi в мотор влучив снаряд. Машину сильну труснуло, "пєшка" дала крен i зiйшла з бойового курсу. Фотографування не вийшло. Тодi Костянтин пiшов на другий захiд. Штурман хотiв заперечити - лiзти в вогненний шквал було безумством, але тон наказу командира вiдмiтав всi заперечення. Майстерно маневруючи, Костя з"явився над цiллю. Ворожi зенiтники мабуть сторопiли вiд такого нахабства i припинили вогонь. Лiтак з двигуном, що димiв, здавався некерованим i противник просто чекав моменту, поки лiтак звалиться в штопор i врiжеться в землю. А Костя навмисне йшов з креном до землi. А коли цiль була позаду, зробив гiрку i зник в променях сонця.
А крiм цього, була й iнша прикрiсть для повiтряних розвiдникiв.
На розвiдку лiтали без супроводу винищувачiв. Поки бойовi дiї не велися, це було природно. А коли вiйна розпочалася, виявилося, що радiус дiї винищувачiв, навiть нових "якiв" та "мiгiв" був значно менший радiусу дiї розвiдникiв. Далi, нiж на п"ятдесят, максимум сто кiлометрiв винищувачi не могли супроводжувати Пе-2Р. Крiм того, "яки" не були оснащенi апаратурою для висотних польотiв. Дiяти вони могли тiльки на висотах до чотирьох тисяч метрiв, а розвiдка велася, вище цiєї межi, на висотi понад 7000 метрiв. Тому супроводжувати розвiдники могли висотнi "мiги", а вони потрiбнi були для прикриття своєї територiї вiд повiтряних ударiв. Однак в перший день вiйни українська авiацiя, здавалося, взагалi не пiднiмалася в повiтря, а потроху проявляти активнiсть почала тiльки з другого дня вiйни...
***
Бiля берегiв Азовського моря Прикубанськi степи переходять в лимани, плавнi i протоки дельти Кубанi та iнших рiчок, роздiленi вузькими дiлянками суходолу. На азовському узбережжi розташоване мiсто Темрюк, бiля якого Кубань впадає в море. В минулому столiттi Кубань впадала в Чорне море, але мiсцевi жителi, задумавши опрiснити воду лиманiв, прорили вiд Кубанi глибокий канал - Темрюкське гирло. I бiльша частина води потекла по новому руслу. Старе русло висохло i тiльки широка балка серед крутих берегiв нагадує про повноводну рiку, яка протiкала тут колись. Не знайти його нинi на земнiй твердi i на картах, так само, як немає i заможних куркульських хуторiв: тепер тут розкинулися виноградники.
Серед неораного степу понуро стирчали кiлька мазанок - все, що залишилося вiд багатого колись хутора. Хутiр недалеко вiд лиману i звався Лиманським. Поряд проходить вузькоколiйка i тому тут розташували польовий аеродром. На ньому розмiстили штурмовий авiаполк i з першого дня вiйни броньованi "iли" пiднiмали звiдси штурмувати прибережну смугу в Криму мiж старозавiтною фортецею Єнiкале i селищем Маячним. Спочатку лiтали на Керч. День, наступний, ще один... А пiд вечiр - новина: висаджено десант пiвнiчнiше села Ельтiген. Морська пiхота мала вiдрiзати Керченський пiвострiв вiд Криму. I всю авiацiю фронту нацiлили на пiдтримку десантникiв. I з цього дня полк працював по цiлям в Камиш-Бурунi.
Давили береговi батареї нацiоналiстiв, зенiтнi установки i кулеметнi точки, якi впритул розстрiлювали десантникiв. Працювали на знос, виконували по п"ять вильотiв на день. Що таке п"ять вильотiв на штурмовику? Багато це чи мало? Для людини далекої вiд цього кiлькiсть вильотiв нiчого не пояснює, так само, як i кiлькiсть заходiв на цiль. А льотчики полку робили їх почасти по шiсть в одному вильотi, тридцять атак за день! Небагато пiхотинцiв, танкiстiв стiльки разiв взагалi ходили в атаку. То ж бо й воно...
...П"ятий вилiт по передньому краю нацiоналiстiв, якi захопили в двадцятому роцi одвiчно росiйський Крим, доводиться виконувати в вечiрнiх сутiнках. Назустрiч штурмовикам повзе рвана хмара, попереду - мутно-сiра смуга землi, звiдти будуть пригощати зараз вiд усього серця. Льотчики чекають гостинця i цiлi грона вибухiв виникають по курсу. Пальба зенiток шаленiє з кожною миттю i броньованi "iли" вiдчайдушно маневрують, жити всiм охота. Цiль набiгає i сталевi поплавки штурмовикiв хиляться донизу...
Вогненохвостi ереси протикають темно-синє повiтря надвечiр"я i туманне плато землi починає гойдатися. Сержант Журавльов ловить в перехрестя цiль i натискує гашетки. Вихiд праворуч iз ковзанням. "Молодец, - хвалить вiн сам себе, - хорошо, что не влево, а то бы угодил под встречную трассу..." I в ту ж мить - шварк, у вухах рiзкий бiль, а в кабiнi гуляють вихорi. Кватирки висадило вибуховою хвилею, лобове скло чимось залiпило з зовнiшнього боку. Тьху, напасть! Чайки зшаленiли вiд пальби, вiд вогню i якась вляпалася прямо в лобове скло штурмовика. Вже зовсiм звечорiло, тiльки знизу вiдсвiчує вода в останнiх променях сонця. А "iл" не пристосований до польотiв у сутiнках, китицi свiтло-блакитних вихлопiв з моторних патрубкiв ослiплюють пiлота. А летiти якось потрiбно. Сержант намацав окуляри, ривком опустив їх на очi. Лiхтар - назад, доведеться летiти у вiдкриту, виглядаючи з кабiни. Ось-ось має з"явитися Таманський берег, а за ним хутiр Лиманський. Вже зовсiм темно, як знайти свiй аеродром, як сiсти в темрявi?
- Горбатые, я - восьмой, ко мне. Все ко мне! Обозначаю себя АНО. - Лунає в навушниках голос командира ескадрильї. - Садиться будем с подсветкой прожекторов.
Журавльов бачить поряд спалахи бортових вогнiв, довертає на них. Лiворуч з"являється ще один лiтак, блимає аеронавiгацiйними вогнями. Лiтаки розмитi на фонi срiблястих вiдблискiв моря. Лiтак комеска йде впевнено, вiн i в повнiй темрявi бачить краще кота, без усякого прожектора приземлиться, а iншим як? Нiхто з льотчикiв ескадрильї ще не сiдав з пiдсвiткою землi, туго доведеться хлопцям.
Однак, вийшли на аеродром. У повiтрi катавасiя, повно винищувачiв, патрулюють над смугою. Правильно, щоб не пiдловив якийсь гад нацiоналiстичний, як це сталося вчора в тридцятому полку. Тодi в баках штурмовикiв хлюпотiв аварiйний залишок бензину, а в снарядних ящиках вже не було боєприпасiв. Двоє заходили на посадку, а згори звалився український винищувач. Раптове пiке з боку сонця i коротка черга з усiх вогневих точок. Поки злiтала ланка Як-1, на стартi палали два "iли", а "беркут" , круто розвернувшись, попрямував на захiд i зник у блакитнiй вишинi. Раптовiсть була його зброєю i щитом, яка допомагала вцiлiти у дикiй вакханалiї смертi, яка панувала в небi над Азовом i Таманською протокою...
Крита машина з радiостанцiєю стоїть на початку смуги, яку освiтлює прожектор на автомашинi. Командир полку з мiкрофоном у руцi намагається приземляти штурмовики з найменшою небезпекою. Та пiлоти i самi розумiють складнiсть обстановки i пiдводять машини до землi обережненько, пiдсвiчують фарами, пiдтримують лiтак обертами двигуна i сiдають усi добре.
Журавльов зарулює на стоянку, вимикає двигун i... провалюється кудись.
- Ты ранен? - Його трясуть технiк з механiком, а сержант не може зрозумiти, чого їм потрiбно.
- Убит. Насмерть... Дайте хоть минуту еще побыть на том свете, подняться не могу. - Виявляється, вiн примiтивно заснув. "Долетался ты, Журавлёв. До ручки..." I сержант став вибиратися з кабiни.
Не встигли повечеряти, як термiново зiбрали всiх пiлотiв на командному пунктi.
- Получен приказ: вместе с основной работой доставлять десантникам в Эльтиген боеприпасы и продовольствие. У них там совсем плохо. Нечего есть, нечем стрелять, нечем раны перевязывать. - Сказав командир полку. - Будем сбрасывать десанту специальные мешки с высоты не более десяти метров.
На ранок небо було свiтле, чисте, дув схiдний вiтер. Керченська протока цим вiтром була збаламучена до дна, вода в Азовському морi якогось бiлого, крейдяного кольору. Але повiтря лишалося прозорим i видно навсiбiч далеченько. Над Ельтигеном вiдбувалося щось неймовiрне: дим, вогонь, траси, вибухи... З повiтря ворожу передову чiтко видно по спалахам пострiлiв.
Ескадрилья Журавльова сьогоднi летить до десантникiв з мiшками. Пiд площинами штурмовикiв по два мiшки, хоч назвати цю штукенцiю мiшком можна, тiльки маючи велику уяву. Метрового дiаметру кишка з товстого брезенту набита всякою всячиною, обв"язана, як копчена ковбаса мотузками i приладнана пiд бомболюком. Жах! Лiтак з таким вантажем - неповоротка тварюка з ери динозаврiв, норовлива, як дика коняка. Групу веде сам командир полку, штурмовики притискуються до води, правим бортом до Ельтигену. З берега стрiляють зенiтки, стрiляють настильно, але все даремно: снаряди летять в бiлий свiт.
"Iли" майже не маневрують по висотi, так можна втратити остiйнiсть i звалитися в море. А воно в десяти метрах пiд лiтаками, старе i зморщене. Журавльов косує поглядом на командира, кидати мiшки будуть по його розрахунку, майор весь ранок тренувався над аеродромом. Ось штурмовики довертають на берег i, нарештi, скидання...
Крутим розворотом "iли" прямують в море, перша i третя ескадрильї приймаються за ворожу передову. В ефiрi шум, гамiр, ґвалт i лемент вiд безлiчi радiостанцiй. Особливо видiляється радист десантникiв, горлянка в нього басиста, забиває радiостанцiї штурмовикiв.
- Бр-р-ратва, штур-р-рмовики, хор-р-рошо сбр-р-росили! Мор-р-ряки благодар-р-рят вас, ур-р-ра!.. - Горлає, натискуючи на "р". Але що значить два десятки мiшкiв для величезної маси людей на тому березi - така собi дещиця, мiзерна подачка. Клятi нацiоналiсти розстрiлюють морську пiхоту впритул з танкiв, самохiдок, з залiзничних великокалiберних артилерiйських установок, з ракетних систем залпового вогню. Командного складу залишилося лiченi одиницi, роти очолюють сержанти, кiлькiсть поранених зростає з кожною годиною - такi невтiшнi вiстi з Керченського пiвострова...
- Товарищ командир, самолет к боевому вылету готов. Подвешено четыреста килограммов, пулеметы заряжены, фотоаппарат исправен, кассета с пленкой установлена.
Ранкова тиша була збуджена пострiлом з ракетницi бiля штабного намету: пора запускати двигуни. Журавльов показав технiку, який стояв бiля крила, великий палець. Технiк i механiк пiрнули пiд крило i прибрали з-пiд колiс колодки. Пара Iл-2, погнавши гвинтами хвилями вiтер по травi, знялася в небо i лягла курсом на пiвденний захiд. Притискувалися до самої води, щоб не виявили станцiї радiолокацiйного спостереження противника. Пройшли близько тридцяти кiлометрiв i повернули на Крим. Феодосiйська затока несеться назустрiч, вона лежить мiж двома мисами на межi Кримських гiр, за нею вже тягнуться кримськi степи. Гори тут невисокi i Феодосiя вiдкрита i зимовим вiтрам, i весняним суховiям. Сонячнi зблиски пiд крилом вiдразу ж пропали. На схiд вiд мiста здiймалися сопки Керченського пiвострова. Туманнi обриси Феодосiї зникають вдалинi. Лiтаки повернули на схiд, в напрямку мису Чауда, який видається кiлометрiв на тридцять з лишком в море. Пiд крилом штурмовикiв одноманiтний степ, бухти i затоки, сiрi пагорби на горизонтi - таким є пейзаж Схiдного Криму за Феодосiєю.
Промайнула внизу гора Дюрмень, за нею розкинулося Довге озеро, вiддiлене вiд моря вузькою пiщаною косою. Вiд його пiвнiчного берега починається древнiй Кiммерiйський оборонний вал, який перетинає весь Керченський пiвострiв вiд Чорного моря до Азовського. Вгорi купчилися бiлоснiжнi хмари, але вони зараз допомогти не могли - звiдти розвiдку не проведеш. Однак, коли розвiдникам стане скрутно, цi бiлi хмари врятують у важку хвилину, сховають важкi "iли" вiд винищувачiв ворога.
До Керчi йшли старi путiвцi i щойно прокладенi колоннi шляхи. Вiйськ на них було багатенько, i все рухалося на схiд, до Ельтигену. Нацiоналiсти не чекали, видно, лiтакiв противника зi свого тилу i зенiтний вогонь вiдкривали запiзно, розриви снарядiв залишалися позаду i не були перешкодою. Журавльов то вмикав фотоапарат, то проводив запис побаченого на картi. Одночасно, витискуючи з машини максимальну швидкiсть, прилаштовувався в кабiнi по всякому, аби бачити, що дiється в повiтрi, особливо за хвостом. Головне для розвiдникiв зараз не проґавити винищувачi. Не побачиш - програєш бiй, побачиш - є шанс вивернутися, зманеврувати i, можливо, сховатися в хмарах.
- Девятый, ещё тридцать километров - и наша территория. - Почув сержант голос ведучого.
- Понял, восьмой. Если закончили район, давайте пройдемся по колонне. - Зрадiв Журавльов.
- Закончил. Выходи вперед, я посмотрю за воздухом.
Прифронтова смуга завжди насичена вiйськами i технiкою, тому шукати довго ворога не довелося. Праворуч на путiвцi з"явилася колона критих вантажiвок з гарматами на причепi. Журавльов довернув праворуч i пiшов у атаку. Закiнчив стрiльбу, вийшов з пiкiрування i бойовим розворотом зайняв початкове положення для повторного заходу. Двi вантажiвки горiли. Друга атака. Коли в прицiлi з"явилася чергова машина, сержант побачив, як через заднiй борт вилiзають i стрибають на землю солдати. Довга черга з двох гармат i двох кулеметiв - i вантажiвку затулили яскравi точки трасуючих куль i снарядiв. Вiн стрiляв i стрiляв, не бачив зараз нiчого, крiм цих машин, солдатiв, що падали i розбiгалися. I машини вислизали з прицiлу вниз, пiд лiтак. I тут до його свiдомостi долинув зляканий крик ведучого:
- Ваня, земля! Выводи!! Выводи!!!
Сержант рiзко взяв ручку керування на себе. Спочатку вiн бачив землю i вантажiвки, якi неслися на нього, а потiм все пропало. Свiдомiсть сприйняла тiльки страшенне перевантаження, яке вдавлювало його в сидiння i темноту в очах. Лiтак вийшов з пiкiрування, висоти вистачило i вiн живий. Перевантаження спадало i в очах свiтлiшало. Земля була далеко i лiтак йшов вгору, у хмари.
- Ваня, живой? Ты что, очумел? Чуть в землю не врезался. - Почув вiн ведучого. I раптом з тривогою в голосi. - Истребители! Круче разворот вправо и давай вверх, в облака.
Двигун працював на повних обертах. Розвертаючи лiтак з набором висоти, Журавльов побачив праворуч, кiлометра за три, чотири лiтаки з характерним вигином "обернена чайка", як на МiГ-3. Широкий лоб, короткий фюзеляж - український С-250 "Беркут". Швидкiсть у нього кiлометрiв на двiстi бiльша, нiж у броньованого "iлюхи". Не втекти. До хмар метрiв двiстi, потрiбно ховатися там. Все вирiшать секунди...
Штурмовики набирали висоту, весь час довертаючи так, щоб бачити ворога. I лише впевнившись в тому, що атакувати його винищувачi противника не встигнуть, Журавльов зосередився на приладах, готуючись до польоту в хмарах. Хмарнiсть тепер була союзником i рятiвником.
Але рятiвником оманливим. Хвилини двi, найбiльше, три йшли штурмовики в хмарах, коли сяйнув перед кабiною цiлий букет розривiв. Били зенiтки, i били прицiльно. Напевне, наводилися радiолокацiйною станцiєю. Журавльов кинув "iл" праворуч, лiворуч, пiшов зi зниженням, кидаючи машину з боку в бiк, щоб не опинитися в прицiлi. Рожевi спалахи вибухiв залишилися вгорi, а внизу блиснули сонячним вiдблиском хвилi Керченської протоки. Ворожа територiя зосталася позаду, вiн вцiлiв i цього разу, обдурив безносу. Таманський берег був попереду, кiлометрiв за п"ять.
А де ж ведучий? Проте, скiльки не крутив головою сержант, побачити лiтак командира не вдалося. Поки вiв штурмовик на базу - термiн, який прийшов у авiацiю, як i багато чого iншого, вiд морякiв, - не полишала надiя, що той так само щасливо вивiв свiй броньований "iл" з-пiд обстрiлу i вже вдома, або за двi-три хвилини буде там. I гнав вiд себе лихий здогад, що той рожевий спалах в хмарах попереду був саме вiд його машини.
I коли набрав чiтких обрисiв перед сержантом iграшковий редут саманних будiвель, що позначав стоянку полку, вiн вiдчув себе так, нiби не вилазив зi свого "iлюхи" щонайменше добу. Ота пiтьма в очах, яка на мить все покрила, щезла, в свiтлi сонячного ранку перед ним купалися в промiннi "яки", маленькi iграшковi лiтачки. "Сдаю..." - вирiшив сержант. Винищувачi низько, нiби стрижi перед дощем, кружляли над дахами давно кинутого людьми поселення - вони самi квапилися сiсти.
Хутiр, зверху безлюдний, виявив ознаки житла. Натужно тяглися до стоянок бензозаправники, кваплячись наситити пальним баки штурмовикiв, що приземлилися в Лиманському.
В кiнцi поля, куди бiгли, втрачаючи хiд, лiтаки, якi сiли, пританцьовував чолов"яга з прапорцями - саме там, де льотчику належить якомога швидше залишити посадочну смугу. Ухиляючись, як тореро, вiд машин, якi котилися на нього, вiн помахами прапорцiв - червоним i бiлим, - спрямовував однi лiтаки праворуч, iншi лiворуч вiд себе. Винищувачiв регулювальник спрямував до недавно виритих землянок. Штурмовика вiн спровадив в дальнiй кiнець аеродрому, в степ... вiковiчна запопадливiсть наземної служби перед льотчиками винищувальної авiацiї. "Яки", як належне, приймали вiд цього молодця упорядковану частину стоянки. А Ваня Журавльов вдовольняйся тим, що залишиться. На тобi боже, що нам негоже... "Холуйская твоя душа!" - покрив вiн регулювальника i не посадив, а грюкнув штурмовиком об землю. Крiзь клекiт двигуна ще раз висловився в адресу регулювальника.
Авiацiйний жезл велiв сержанту забиратися в степ, в той його кiнець, де пiд розводами незугарного камуфляжу можна було роздивитися вихiдцiв з перкально-дерев"яної ери лiтаючої технiки - аероплани "У-2", "Р-5", "Р-Зет"... Зiбранi з миру по нитцi, вони також були кинутi на Керч...
До командира полку сержант йшов важко, порозумiтися з майором йому було понад силу. Загибель ведучого, ще не пережита, стояла у нього перед очима. Злiтали з цього аеродрому двох, а повернувся назад вiн один. Пiдходить, волочачи ноги, рука нiби чавунна, нiяк до шолома не донесе.
- Что именинник, один вернулся? - Слова майора колючi, тiльки пропускає їх Журавльов мимо вух. Не бачить зараз Iван командира полку. Iнше стоїть перед очима. Спалах на мiсцi штурмовика, полум"я, вибух.. - Докладывай.
- Варежку в небе нечего было разевать! - Вiдчеканив командир полку, не знаючи нi до кого поблажливостi. Сержант винувато схилив голову. Так i доповiдав майору про полiт, втупившись в землю.
Данi розвiдки ще не застарiли.
***
Сiрий кiт Гришка з вечора починав нервово позiхати. Це означало, що на обiд для зенiтникiв кухар зготує рибну юшку. Дiйсно, за пiвгодини повiтря починало басовито гудiти двигунами ворожих бомбардувальникiв i тодi Гришка не поспiшаючи йшов у командирський блiндаж (не зважаючи на молодий вiк, кiт Гришка був далеко не дурнем i добре розумiв рiзницю мiж благенькою землянкою гарматного розрахунку i командирським блiндажем у п"ять накатiв), залазив пiд шинель комбата i влягався спати. I хоча земля здригалася вiд вибухiв бомб - близьких i вiддалених - вiн незворушливо спав до ранку, тiльки час вiд часу перекидаючись з боку на бiк. (Це був досить-таки лiнивий та неотесаний кiт, правда, з фiлософським ухилом, який бiльш за все на свiтi полюбляв добре попоїсти та в затишку поспати. Але не зважаючи на свою неотесанiсть, пiд час сну Гришка дихав тiльки по системi древнiх iндiйських йогiв. Такий-от життєвий парадокс!) Така незворушливiсть до бомбардування сiрого кота Гришки пояснювалася просто - вiн народився i зростав на авiацiйному полiгонi, i мама киця Мурка пiсля кожного такого бомбардування приносила своїм кошенятам оглушених вибухами мишей-полiвок, яких водилося на полiгонi сила-силенна. I жити б Гришцi до скону на тому полiгонi, однак молодий котик полюбляв сидiти на перилах оглядової вишки i спостерiгати за тим, як вiдпрацьовують льотчики Червоного Робiтничо-Селянського Повiтряного Флоту бойовi задачi, де якось навеснi i потрапив на очi командиру зенiтної батареї - як виявилося запеклому любителю котiв, - i вiдтодi Гришка став улюбленцем зенiтникiв.
Вже в кiнцi лiта батарея, а разом з нею i сiрий кiт Гришка, перемiстилися з волзьких берегiв на береги Тихого Дону, оспiваного пролетарським письменником Михайлом Шолоховим, i стала на захистi такого важливого стратегiчного об"єкту, як залiзничний мiст в мiстi Батайську.
Назрiвала вiйна з буржуазно-нацiоналiстичною Україною, оскiльки наявнiсть такого державного утворення на захiдних i пiвденних кордонах Радянського Союзу загрожувала не на жарт безпецi i процвiтанню першої країни, де до влади прийшов пролетарiат. Це було зрозумiло всiм, навiть котам. А от несвiдомi українцi, якi не розумiли, що їх конче необхiдно звiльнити вiд влади ненажерливих капiталiстiв та помiщикiв, могли по своїй хутiрськiй несвiдомостi опиратися благородному прагненню радянських людей зробити їх остаточно щасливими, i завдавати ударiв у вiдповiдь по стратегiчних об"єктах в радянському тилу. А якi удари можуть загрожувати тилу наступаючих вiйськ? Правильно, повiтрянi удари недобитої авiацiї противника. Потрiбно було цi об"єкти обороняти вiд повiтряних ударiв. Саме для цього i з"явилася на березi Тихого Дону батарея зенiтних гармат калiбром 85 мiлiметрiв.
Цей залiзничний мiст через Дон прикривали двi батареї 85-мiлiметрових зенiток, рота зенiтних кулеметiв-четвiрок i два взводи 37-мiлiметрових зенiтних автоматiв. Тiльки в перший день бойових дiй з нацiоналiстичною Україною обiйшлося без стрiлянини. А звечорiло сьомого вересня, воно й почалося...
Всю наступну нiч зенiтки азартно лупили в чорне небо, де гули невидимi лiтаки. Часом в промiнь прожектора потрапляв бiлий хрестик ворожої машини i тодi до нього тяглися сяючi траси куль зенiтних кулеметiв та снарядiв зенiтних автоматiв. Але ранiше, нiж вони встигали дотягтися до своєї цiлi, лiтак робив протизенiтний маневр i виривався з слiпучого прожекторного променя. I кулi та снаряди гаснули у вишинi або розсипалися у високостi святковим салютом. Правда, i для ворожих бомбардувальникiв цiль - залiзничний мiст - залишалася невразливою. Отже, можна сказати, зенiтники свою задачу виконували.
Пiд ранок стрiлянина стихала i розрахунки гармат опускали стволи i, пiсля короткого сну i вiдпочинку, до вечора займалися обслуговуванням матерiальної частини. Глушену вибухами бомб рибу прибивало до берега i тодi батарейний кухар йшов з великим кошиком збирати бойовi трофеї. Двi-три великi рибини кухар - вiн не був скнарою - вiддавав Гришцi, в знак подяки за те, що той супроводжував його на берег Дону i назад, до батарейної кухнi. Але не подумайте, що Гришка нявчав чи терся об ноги кухаря, випрошуючи жалюгiдного пiскаря! Зовсiм нi. Сiрий кiт Гришка був котом статечним, вiн не опускався до вульгарного жебракування. Ось тому сiрий кiт Гришка i позiхав нервово - рибу вiн скуштував вперше саме тут, на донських берегах, i полюбив її вiдразу i назавжди.
Вже першого дня Гришка спробував було подiлитися цим делiкатесом зi старшим лейтенантом - командиром зенiтної батареї, i розклав двi рибини на акуратно застеленому сiрою солдатською ковдрою лiжку комбата. Але його вiдразу ж спiткав неправедний гнiв богiв i вже два днi Гришка жив у землянцi розрахунку третьої гармати. Не сказати, щоб це якось засмутило Гришку. Так, замiсть одного покровителя вiн надбав цiлий десяток. Правда, кожен з зенiтникiв мав якiсь свої певнi недолiки, але й незаперечливi достоїнства також були в наявностi. Так, Гришка не схвалював поривистих замашок командира гармати, хоча охоче ласував салом, яке у сержанта завжди водилося. А ще вiн полюбляв посидiти на теплому колiнi навiдника, явно схильного до фiлософських роздумiв, крiм того, заряджаючий теж був не скнара i дiлився з Гришкою молоком та сметаною, яким його пригощали мiсцевi удовички та солдатки. А пiд час вiдпочинку можна було погрiтися пiд теплою шинелею замкового, яка зверху була, як звичайна солдатська, а всерединi мала ватяну пiдкладку, як командирська. Та це була велика таємниця. Особливо, вiд старшини батареї...
Ось i зараз Гришка пригрiвся бiля навiдника Прокопiя Мишкiна i муркотiв вiд задоволення - рука навiдника гладила його по спинi, i пiдставляв живiт, щоб той почухав м"яке котяче пузо.
- Божья ты тварь, Гришка, живешь, и горя не знаешь. Одно тебе на уме, пожрать, как следует, да поспать. И забот-то других у тебя нет и быть не может. - Нiби до себе говорив навiдник. - И все-то тебя на батарее любят, никто не пихнет сапогом, до всех-то ты ласков... Ох, тварь ты Божья...
Тут Гришка мiг би й заперечити, не до всiх вiн ласкавий, не всiм дозволяє себе по спинцi гладити, не всiм муркоче. Ось, наприклад, є у взводi управлiння один тип... Але додумати вiн не встиг, вухо котяче вловило далекий басовитий гул - на великiй висотi йшли важкi лiтаки, i йшли саме на позицiю батареї...
А Прокопiй чухав коту то м"який живiт, то за вухом - Гришцi це надзвичайно подобалося i вiн аж вигинався, щоб навiднику було зручнiше чухати, - i думав свою важку думу. Думати було про що...
Взяли його до вiйська в сороковому, восени. Новий Закон вийшов, прийнятий сесiєю Верховної Ради Союзу РСР про загальний вiйськовий обов"язок i до лав Червоної армiї загребли всiх, хто до цього ще не послужив Батькiвщинi переможного пролетарiату. Глухе тамбовське село, де Прокопiй працював рахiвником у колгоспi, мало репутацiю кубла прихильникiв забитого чонiвцями у двадцять другому Антонова, а тому звiдси до вiйська брали тiльки декотрих. Ось так i Прокопiй дожив до двадцяти восьми рокiв, сiм"єю обзавiвся, а до лав РСЧА чомусь не призивали. Але вийшов Закон i загребли всiх, хто до цього ще не послужив. Йому нiби-то поталанило, не в пiхоту потрапив, яка, як вiдомо (Халхiн-Гол з Хасаном це показали дуже добре) левову частку зiрочок вiдгрiбає, але то, в основному, зiрочки над могилками, в зенiтну артилерiю, де шанс вижити значно вищий, нiж у звичайнiй артилерiї. Однак думати йому було про що...
Звичайно, йому поталанило, що не доведеться йти в повен рiст на вогонь хохляцьких кулеметiв. (А що українцi будуть захищатися запекло у Прокопiя сумнiвiв не виникало - хто ж захоче добровiльно в колгоспне пекло лiзти!) Але й тут, в зенiтнiй артилерiї, також не мед. Он скiльки хохли бомб за двi тiльки ночi скинули! А якась же й поруч може вибухнути. Тодi як бути?! Звичайно, в нього є вибiр...
Можна пiд крик та мат комбата з полiтруком лупити в небо по українським лiтакам. А у вiдповiдь чекати влучання бомби. Скорiше за все - уб"є. В рiдне село пiде повiдомлення-похоронка, що так i так, сiм"я Мишкiних, крiпiться, загинув ваш чоловiк i батько смертю хоробрих в боях зi знавiснiлими українськими буржуазними нацiоналiстами. Вдовi дадуть таку-сяку допомогу. Синочку, Бог дасть, дозволять виїхати з осоружного колгоспу в мiсто, там вiн в ФЗУ поступить, людиною стане.
А коли поталанить, коли не вб"ють до смертi? Коли тiльки ранять, ногу вiдiрве чи контузить тяжко? Коли санiтари пiдберуть до того, як кров"ю спливеш? Тодi, можливо, i медальку яку дадуть, дозволять шевцювати, га? Як iнвалiду вiйни... Прокопiй аж зажмурився вiд таких солодких мрiй. Все ж краще, нiж у колгоспi за палички трудоднiв батракувати...
Втiм, є вибiр. Можна послати на три веселi букви i комбата, i полiтрука. В лiс податися. Або у плавнi. Он вони, поряд i, кажуть, дехто туди чкурнув-таки. Вiд вiйни цiєї, хай їй бiс, сховатися вирiшив, телепень. Тодi все геть кепським стає, зовсiм кепським... Чим вiйна закiнчиться, гадати не потрiбно. Сам бачив скiльки вiйська, скiльки танкiв, гармат назбирали, скiльки лiтакiв червонозоряних в небi кожен день на захiд прямує. Правда, не всi назад повертаються, але то вже значення немає. Заводи в тилу працюють i менше їх не стає. Отож, побрикаються хохли, а потiм все одно в рай радянський потраплять. Нiкуди не дiнуться. Хоч i шкода їх, але своя шкiра ближча, її бiльше жаль. Про себе думати потрiбно.
Так, коли iнший шлях вибрати, все стає просто i зрозумiло. Пiсля вiйни всiх, хто у полон хохлам здався, знайдуть i розстрiляють. Або в таборах згноять. I правильно, теж менi, хитрожопi знайшлися! Всiх, хто в лiсi чи ось, як тут, в плавнях надумав сховатися, також знайдуть i розстрiляють. Все життя в плавнях не просидиш. На що лiси на Тамбовщинi густi, а й там до зими мало хто досиджував. I нiхто тебе вiд чекiстiв та чонiвцiв не сховає, про свою шкiру думатиме. Будьте надiйнi, знайдуть i шльопнуть. А вже про те, що з сiм"єю "зрадника та дезертира" буде i думати не хочеться. Такий ось нехитрий оборот долi...
Кiт схопився на рiвнi, вигнув спину дугою i, коротко нявкнувши, стрiмко вискочив iз землянки. Тут тiльки Прокопiй вловив далекий гул ворожих лiтакiв. Ще не бачачи їх, навiдник визначив, що лiтакiв багато. Слiдом за котом поспiшив залишити землянку. А на батареї вже калатали в пусту гiльзу - тривога!
На великiй висотi - п"ять-шiсть тисяч метрiв - йшла трiйка чотиримоторних лiтакiв. На невеликiй вiддалi вiд першої трiйки - друга, слiдом - третя. Три ланки важких бомбардувальникiв. Певне ж на мiст, а яка тут ще є цiль, достойна таких бомбовозiв! Звiдси, з землi, вони видавалися бiлими цятками, за якими тягнувся пухнастий слiд iнверсiї. Повiтря поступово наповнювалося важким гулом їхнiх двигунiв. Потiм до чужого гулу примiшався високе i дзвiнке ревiння моторiв I-16. Чотири "iшака" рвалися у вишину наперерiз чотиримоторним бомбардувальникам, лобастi, коротенькi. Вони вперто дерлися вгору, поблискуючи своїми зеленими спинками, з коротенькими закругленими крилами i скошеними пiд пелюсток ромашки хвостами. Мишкiн почув пострiли авiацiйних гармат, рик швидкострiльних кулеметiв ШКАС i у вiдповiдь хвилеподiбне стукотiння бортових кулеметiв та гармат бомбовозiв противника.
"Iшачки", не дотягнувши до строю бомбардувальникiв, накренившись на праве крило, звалилися на спину, зблиснувши на сонцi синню фюзеляжу i крила. Встигнуть атакувати ще раз, до того, як бомбардувальники скинуть свiй вантаж? Бомбовози йдуть без прикриття винищувачiв, сподiваються на велику висоту - стеля у таких бомбардувальникiв бiльше дванадцяти кiлометрiв - i свою швидкiсть на цiй висотi. Поряд з Прокопiєм застиг командир гармати, в бiнокль вiн вдивлявся в бiлi цятки ворожих лiтакiв.
- Все, скинул! - Сержант опустив бiнокль, глянув ошалiлим поглядом навколо. - В укрытие!
З довiдника Мишкiн знав, що кожен такий бомбовоз несе сорок тонн бомб, а зараз в атаку на мiст виходило аж три трiйки таких бомбардувальникiв. Всi три ланки бомбардувальникiв почали розворот назад, додому.
Скинули! Триста шiстдесят тонн з запаморочливої висоти зараз неслося прямо на його голову. Що з того, що розлiт бомб буде великий. При такiй кiлькостi якась та влучить у цiль, а в же про те, що вiд позицiї зенiтної батареї на березi залишиться тiльки один спомин, i говорити не потрiбно. Дай Бог, самому вцiлiти. Вiн оглянувся навколо, в пошуках щiлини . Як пiдступно завдали клятi хохли удару, день же ясний, тiльки-тiльки почався. Нiхто на батареї не чекав зараз нальоту, всi налаштувалися на нiчний бiй.
Геть вiд батареї, велетенськими стрибками мчав переляканий кiт Гришка, мчав кудись подалi вiд цього страшного мiсця. Прокопiй про себе позаздрив котовi, йому так не чкурнути, враз в дезертири потрапиш. I вiн в кiлька стрибкiв опинився бiля найближчої щiлини, звалився в неї, прямо на голову командировi батареї. Ледь встиг. Земля затряслася, як в лихоманцi, гойдало i пiдкидало не гiрш, як пiд час шторму на морi. Раз довелося Прокопiю потрапити в таку халепу. Тiльки й того, що цей шторм був короткий.
- "Любимый город может спать спокойно..." хотел бы я сейчас взглянуть на этого, блядь, поэта. - Комбат вилаявся мiж двома близькими вибухами. - Попался б он мне, сволочь такая...
Коли закiнчилося це страшне гойдання землi, вони визирнули з щiлини. Пейзаж навколо дивно змiнився. Лiниво димiли вирви вiд бомб - не менше, нiж двохсотп"ятдесятикiлограмовi бомби, а то й п"ятисотки скинули недавнi бомбовози. Вирв незлiченно, все ними порито. Вiд батареї залишилися самi "нiжки та рiжки", двi гармати розбитi прямими влучаннями, ще двi якось пiдозрiло скособоченi. А головне, один пролiт мосту зник, тiльки стирчать з води понiвеченi балки.
Бомбардувальник вже зникли в блакитному маревi неба. "Iшачки" збавили оберти - звук їхнiх моторiв знизився, ослаб. Вони зробили круг над розбитим мостом i пiшли на схiд...