Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

...в небесах і на морі...-4 Осіння бора

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вересень 1942 року. Повітряна війна над Азовським морем.

  Осіння бора
  ...Техніки давно підготували літаки до вильоту і тепер сиділи бригадами біля своїх "грифонів", не залишаючи ні на хвилину готові до бою машини. Крила винищувачів відкидали скупу тінь, і даремно було шукати під ними прохолоди. Зате лічені секунди після команди - і техніки запустять турбіни.
  Найгірше було, мабуть, пілотам. Їм доводилося чекати в повному льотному обладунку і тут, на землі, було нестерпно від спеки і незручно. В будівлі чергової зміни крутилися два вентилятори без зупинки. Льотчики, затягнуті і зашнуровані у висотні протиперевантажувальні костюми, сиділи, відкинувшись на тверді високі спинки пластмасових крісел. Ніхто не підвищував голос, не робив різких рухів. Зате, в разі потреби, за кілька секунд вони добіжать до своїх літаків і займуть місця в кабінах...
  По радіостанції на СКП через перешкоди і шум важко було розібрати повідомлення пілотів першої хвилі, як вилетіли для удару по ворожим кораблям. Але досвідчені офіцери штабу розуміли з півслова і пошепки коментували: "Вийшли на ціль...", "...вступили в бій... потопили одну БДБ... ...двоє підбиті, йдуть на аеродром... горить ще один БМО...", "...вступили в бій з винищувачами противника".
  Тридцять хвилин... сорок... аеродром завмер, погляди всіх прикуті до горизонту. "Повертаються!" - темна цяточка на фоні синього неба. Літак швидко наближається, за ним тягнеться тонка ниточка диму. Завиваючи сиренами до злітної смуги несуться червоні пожежні машини. Літак торкається колесами бетонки і за ним спухає чорна хмарка спаленої гуми, а людям здається, що від машини несе пороховим жаром. Гойднувши крилами, "грифон" пробіг по смузі і зупинився неподалік від червоних машин. Саме вчасно - корпус літака охоплюють легкі язики полум"я, але пожежні їх негайно заливають піною.
  Ще дві темні цяточки з"явилися з прозорих хмар на горизонті. Командирська "Бойова Машина Волині" мчить в кінець бетонної смуги, де, готуючись вимкнути двигун, гуркотів турбіною "грифон", який щойно приземлився. Ще два літаки, приглушивши турбіни, пішли на зниження і м"яко торкнулися смуги. Ще п"ять хвилин... десять, один за одним, ланками повертаються літаки ударних груп і груп прикриття. Льотчики німо лічать машини і зітхають полегшено - всі повернулися, побиті, пошкоджені, але всі!
  Різко стріляючи мотором, до стоянки чергових машин підкотила смішна триколісна коляска - вантажний моторолер "Мураха" - на ній велично красувався рум"яний хлопець в синій льотній пілотці і білій кухарській куртці. Він розвозить морозиво і каву з льодом по стоянках - для тих, хто сидить в розпеченій кабіні літака це справжній порятунок від спеки. Всюди, де зупиняється моторолер, лунає сміх.
  А стартовий пункт все ще мовчить. Четверо пілотів другої ланки сиділи в кабінах, сонце припікало, і по спинам стікав піт. Обличчя Ляховського аж рясніло від поту. Стукалов піднявся по драбинці і розкрив над льотчиком саморобну парасольку, тепер тінь падала на Леоніда і стало легше. Лейтенант вдячно посміхнувся своєму техніку. П"ять хвилин... десять... Зараз, мабуть, виліт...
  І дійсно, від смішного картатого будиночка в небо знялася червона іскра: "Тривога!"
  Спалахнула ще одна ракета: "Бойовий виліт..." Гучномовець на СКП прокашлявся, прочистив металеву свою горлянку і над літовищем пролунало:
  - "Беркутам", "двійка" - зліт!
  На бетонній смузі, де щойно безмовно дрімали сріблясто-сірі "грифони", все зашуміло і зарухалося. Автомобілі сновигали, як жуки-водомірки, ревіли авіаційні турбіни, пара за парою вирулювали на старт. "Грифони", три ланки, один за одним пронеслися по бетонній смузі і з ревом відірвалися від землі. Набираючи висоту, вони швидко зменшилися в розмірах і невдовзі розтанули десь біля горизонту...
  Чомусь земля звідси, з висоти чотирьох кілометрів, здавалася йому особливо знайомою: кожен гайок, кожна стежина, пагорби і ручаї, які відсвічували в променях полуденного сонця відблиском води.
  І на все це зазіхає захланний ворог. Але хай тільки спробує сюди потикнутися!
  Час від часу гострі носи "грифонів" четвірки Ляховського прошивають наскрізь легкі обривки хмаринок. Погляд в перископ - пара Амет-Хана тримається позаду і праворуч машини командира ланки. Літаки, зв"язані єдиною волею, виконують маневри злагоджено і чітко.
  "Чорна довга смужка - кримська автомагістраль, далі - залізниця і міст через Кальміус... Йдемо вздовж неї. Праворуч - Маріуполь..." Зблиснуло блакитно-синім - під крилом літаків Азовське море.
  "Розворот, йдемо в бік конвою, який відходить до Єйська... Он вони!"
  На рівній поверхні моря чіткий стрій кораблів, які на повній швидкості йдуть в двокільватерній колоні на південь. Дві ланки винищувачів С-250, які трималися вище строю "грифонів" на повній швидкості виходять вперед - їм належить розчистити повітряний простір для ударних літаків. Безпосереднє прикриття ударної групи тепер виконує третя ланка загону капітана Тарана - вони тримаються вище на двісті метрів і трохи позаду: для важкого і інертного "грифона" основний спосіб повітряного бою з "яками" і "мігами" удар згори і відхід на повній швидкості. Вести маневрений бій з легкими винищувачами "червоних" можуть тільки досвідчені льотчики, а їх всього четверо в загоні і троє наносять удар по ворожим кораблям. І до того часу, поки їхні літаки не звільняться від ракет, для "червоних" асів вони - мішені.
  Цілі було розподілено заздалегідь, ще до вильоту по даним розвідника, який супроводжував кораблі "червоних", і Ляховський вже помітив дві БДБ, які має атакувати його ланка. В приціл, на віддалі чотирьох кілометрів, кораблі противника здаються товстенькими рисками на блакитній поверхні моря.
  - Увага, "двадцять третій"! Атакуємо праву БДБ! - Передав він команду Амет-Хану. Ведений Ляховського займає місце праворуч, відтісняючи другу пару. Ланка перешиковується в стрій правого пеленга.
  Пригадався новий "грифон", якого бачив під час випробувань на "нитці". Мимоволі Леонід пожалкував, що у нього немає такого обладнання, як у того реактивного літака. Нова машина мала не тільки новий двигун, але й нову далекобійну зброю і нове прицільно-навігаційне обладнання, зокрема, телевізійний приціл. Випробувачі похвалялися, що з його допомогою можуть прицільно стріляти не тільки по самому кораблю, але й по вибраній частині цього корабля. Напевне, за рік така зброя вже надійде на озброєння, але поки що... Його роздуми перервав сигнал радіодалекоміра - зумер в навушниках шоломофону і червоне ромбічне коло навколо вибраної цілі. Отже, літак вийшов на рубіж пуску ракет.
  Час! Ляховський натиснув на кнопку пуску. З-під площин з інтервалом в соту долю секунди одна за одною вирвалися дві вогняні стріли і пішли, залишаючи за собою димні сліди, до кораблів "червоних". За якусь мить збоку пройшли ще чотири темні риски, з яскраво-синім полум"ям у хвості.
  Противник помітив, що його атакують, занадто пізно і відкрив зенітний вогонь, коли літаки вже виходили з атаки. Вибухи зенітних снаряді за виттям двигуна було чути ледь-ледь, але Леонід побачив, як навколо його машини повисли темні пасма диму. Енергійний рух ручкою керування і літак бойовим розворотом виходить з атаки. Розриви зенітних снарядів залишаються позаду, ведені чітко тримають стрій.
  В перископ заднього огляду Леонід бачить, як здіймаються високі фонтани води навколо атакованого його ланкою корабля. Одна ракета, здається, влучила прямо в рубку. Крізь сіро-бурий дим пробиваються червоні пасма полум"я.
  Амет-Хан прослідкував поглядом за польотом своїх ракет і від досади аж смикнув головою. Обидві ракети в ціль не влучили! Хоч близький розрив, без сумніву, завдав ворожому кораблю шкоди. А от його ведений був щасливіший - одна його ракета влучила в носову частину БДБ і частину правого понтону відірвало аж по мідель. Вогонь зенітних автоматів з корабля відразу ж пригас.
  Однак БДБ залишається на плаву. Не дивно, понтони мають по вісім герметичних відсіків і кожен відсік з внутрішнім заповненням. Навіть пряме влучання важкої бомби не завжди може відправити на дно таку посудину. Але коли розбити платформу, яка з"єднує ці два понтони... От тоді корабель може зробити оверкіль.
  Позбавлений своєї ноші на підвісці, літак знову став легким і слухняним. Лейтенант зітхнув з полегшенням - повзти по небу неповоротким коритом, було обтяжливо і тривожно - а що, коли раптом літак атакує зненацька якийсь "червоний" винищувач! Зараз інша справа - літак знову може вільно ширяти, відновив свою маневреність, знову може впасти на ціль, як беркут на вибрану жертву.
  Вибухи зеніток залишилися далеко позаду Ляховський повів свою ланку на другий захід. Дамо на прощання по цих шаландах з гармат!
  По плану, коли ціль не буде потоплено, його ланка мала завдати повторний удар. Та й везти назад боєкомплект чотирьох гармат також не хочеться. А від винищувачів "червоних", коли раптом їхні аси все-таки прорвуться через заслон С-250, відірвемося на швидкості!
  - "Двадцять тертій", ідемо в розворот. Ще захід, влупимо по головному з гармат. - У відповідь Амет буркнув щось нерозбірливо, погоджуючись з Леонідом. Йому теж кортіло потопити хоч один ворожий корабель. Навіть такий, як БДБ. - Після атаки відхід на північ. Відходимо змійкою...
  Ляховський відшукав поглядом інші літаки загону. У них також порядок.
  Перша ланка на чолі з капітаном Тараном більш вдало відпрацювала по своїй цілі. Швидкохідна баржа з зенітними установками горіла від носа до корми. Масний чорний дим піднімався клубами вгору і крізь той дим проривалися яскраво-жовті язики полум"я.
  Ляховський доповів командиру загону, що йде на другий захід, і повів ланку вгору. Четвірка розділилася, щоб атакувати з двох напрямків. Пара Ляховського заходила з носа, пара Амет-Хана - з корми...
  Азарт бою ще бушував у крові і повторний захід був сприйнятий лейтенантом, як належне. Дії в цьому випадку були відпрацьовані заздалегідь і він повів свою пару вгору і вбік, займаючи позицію для атаки. Підкоряючись командиру, "грифони" зникають в сліпучих сонячних променях, пропадають в їхньому нестерпному яскравому блиску. Вогонь швидкострільних зенітних автоматів залишається позаду.
  Літак слухняно входить у віраж, розвертається. Група перешикувалася і тепер пари розходилися в протилежних напрямках. В лобовому склі - сіро-блакитна поверхня моря з палаючою БДБ.
  Повторне виявлення цілі завжди легше, в зоровій пам"яті залишається образ цілі, сотні її деталей, за якими повторна зустріч вже не є несподіваною. Перемикач зброї - на бортові гармати. Радіодалекомір, балістичний обчислювач, автопілот, приціл - все об"єднано в єдиний прицільно-навігаційний комплекс.
  Зараз балістичний обчислювач бортового прицільного комплексу отримує дані від далекоміра і перераховує їх в параметри упередження для стрільби з гармати. На склі коліматора висвічується зелене ромбічне коло, воно показує куди влучать снаряди, коли натиснути на гашетку зараз. А вони пройдуть значно нижче цілі, отже, потрібно підійти ближче. Коли зелене коло стає червоним - літак на відстані прицільного вогню - ціль обрамлюється ромбічним колом-багатокутником. Значить, не менше половини снарядів влучать в середину цього багатокутника.
  - Атака. Б"ємо по ближній БДБ. - Азарт бою паморочить голову, тіло від надміру адреналіну стає легким і веселим. А руки пілотів звично роблять свою справу, виводячи літак на лінію атаки.
  Зенітники побачили атакуючі літаки і відгородили від них корабель стіною загороджувального вогню. Амет натискує кнопку на ручці керування і з обох боків кабіни запульсувало полум"я пострілів. Гуркіт гармат глушиться склом і ревом турбіни, літак трясеться від потужної віддачі і до ворожого корабля тягнуться товсті траси-джгути 30-міліметрових снарядів. Трохи нижче правої площини літака Амет-Хана проносяться траси гармат веденого.
  Вода навколо цілі скипає і пузириться, ніби під час зливи. Летять вгору уламки рубки, палубного настилу, понівечені частини зенітних автоматів. Вісім тридцятиміліметрових гармат зараз працює по одній цілі - сто двадцять снарядів в секунду, лавина вогню. Гармати літаків викидають стільки металу і вибухівки, що на палубі, здавалося б, вціліти не зможе ніхто.
  Але сміливцям таланить в цьому нещадному вихорі смерті. Чудом вціліла одна установка МЗА і зенітники люто садять довгими чергами по парі Ляховського, тільки всі снаряди мимо, мимо, мимо...
  Літаки виходить з атаки, навідник не встигає розвернути свою установку, щоб дати прощальну чергу навздогін, і в цей час над конаючим кораблем проносяться "грифони" пари Амет-Хана. Літаки слухняно лізуть вгору і до них тягнуться яскраво-помаранчеві траси зенітних снарядів...
  Проносячись над палаючою "бедебешкою", Амет-Хан в якусь мить помітив установку МЗА, яскраві спалахи пострілів, і, вже йдучи вгору, кинув свою машину в широку розмашисту "бочку" - зараз це допомагало уникнути двадцятиміліметрових снарядів палубної зенітної установки.
  Він відчув легкий струс літака і відразу ж машина стала помітно гірше слухатися керування.
  "Влучив? Чи це звичайна бовтанка? Влучив!" - скакали гарячково думки. В навушниках запищав сигналізатор, підтверджуючи, що з двигуном не все в порядку. Літак продовжував обертатися і Амет-Хан додав обертів турбіні, намагаючись вийти в нормальний політ. Краєм ока він помітив, що Ляховський заходить в нову атаку на БДБ, мабуть, намагаючись подавити зенітну установку.
  "Нічого-нічого, - беззвучно бурмотів про себе Амет-Хан, - долечу, я долечу... тільки б не загорітися..." Страху не було. Але турбіна ревнула надсадно і відразу ж оберти упали. Різким рухом Амет-Хан перекрив подачу палива до двигуна, який відмовив, і всі зусилля зосередив на виводі літака в нормальний політ. За кілька секунд упрів, ніби на ньому плуга тягали, але вирівняв літак.
  Крізь шоломофон Амет чув, як стих двигун. Залишилася тільки тиша, тільки свист повітряного потоку за склом кабіни. Але це за склом ліхтаря, а тут, в кабіні, в цій маленькій капсулі, надійно ізольованій від зовнішнього середовища, тут тихо і свій мікроклімат: тиск, температура, все підтримується в належній нормі. Поки що підтримується...
  За короткий час він встиг забратися досить високо і тепер летів... Куди він летить? Потрібно повертати додому. Попри всі думки, руки і ноги, які лежали на важелях і педалях керування, робили все самостійно - десятки годин в реальних польотах і сотні, проведених в кабіні тренажера не пройшли даремно. І хоч Амет-Хан працював рулями інстинктивно, його дії були саме такими, які потрібні були для керованого планування літака. Стрілка висотоміра невблаганно біжить вліво, авіагоризонт відмічає хистке становище машини.
  - "Двадцять третій", - почув він у навушниках шоломофону спокійний голос Ляховського, - як там у тебе? - Швидкий погляд навсібіч - ведений прилаштувався позаду, пара Ляховського вгорі.
  - Погано. Двигуну - хана, керувати не можу, добре, хоч пожежі немає.
  - До берега кілометрів п"ятнадцять. Дотягнеш?
  - Ні, не дійду. - Літак клюнув носом і Амету коштувало немалих зусиль вирівняти пошкоджену машину. - Мабуть, буду катапультуватися.
  - "Двадцять третій", намагайся тягнути на північ. Спробуй посадити машину на воду. "Каченята " поблизу баражують, вони підберуть...
  - Зрозумів. - Амет-Хан подивувався власному спокоєві. - Буду пробувати сісти на воду.
  "Грифон" похило йшов донизу, і Амет-Хан міг тільки подовжити шлях до води, то трохи розганяючи літак, то підсмикуючи його вгору.
  Лейтенант спробував було запустити двигун, але нічого з цього не вийшло. В голові неслися, як переляканий табун коней, думки: "Стрибати? Але куди мене може віднести вітром? Купол парашута досить помітний в повітрі, а потрапити в приціл якомусь "краснопузику" зовсім не хочеться. Значить, доведеться саджати літак на воду. До води... скільки до води?"
  До води залишалося пару десятків метрів. Проносяться внизу дрібні хвильки. Погляд вперед - чи немає там чогось, ніби нікого, перепон немає. Гвинт позаду не обертається, він зафлюгенований, не так сильно буде гальмувати літак, коли доведеться приводнятися. Висота зменшується неймовірно швидко, пілот підсмикує машину, як коня перед подоланням бар"єру. Гвинт чіпляє воду і різкий клювок донизу.
  Поштовх! Каскади води заливають ліхтар, льотчика кидає вперед, але прив"язні ремені стримують його від удару об приладову дошку і приціл. І ось машина зупиняються. Тиша...
  "Грифон" на подив добре тримається на воді. Втім, це гарантується виробником, машина має не менше, ніж п"ятихвилинний запас часу, щоб льотчик встиг вибратися з кабіни. Однак, баритися не треба!
  Амет-Хан відкриває ліхтар і якусь мить вагається. За інструкцією, йому належить в таких обставинах задіяти систему самознищення радіоелектронної начинки літака. Але льотчику шкода губити майже цілу машину, її ще можна підняти - глибини тут, а Азовському морі, мізерні - і відремонтувати. А що, коли "червоні" виявляться спритнішими за наших? І лейтенант рішуче вдаряє кулаком по захисному склу і висмикує чеку системи самознищення. Різке шипіння і з-за спини в кабіну наповзає смердючий дим.
  Амет-Хан стає на сидінні, викидає за борт помаранчевий пакунок. Негучний хлопок і за пару секунд поруч плаває легенький човник. Лейтенант обережно, щоб не перевернутися, переступає в нього, захопивши сумку з НАЗом. Відштовхується від літака, загрібаючи схожими на тенісні ракетки веслами.
  "Грифон" ще якусь хвилину тримається на воді, а потім, задерши вгору гострий носовий обтічник, хвостом вперед, зникає під водою. Короткий, миттєвий вир, і ось вже тільки широкі райдужні плями авіаційного гасу позначають місце, де щойно зникла під водою крилата машина.
  В тому, що його будуть шукати і обов"язково знайдуть, льотчик не мав сумніву. За годину, максимум дві, його підберуть. Командир вживе всіх заходів, щоб витягти його ще до настання темряви.
  Так розмірковуючи, він не вважав, що потрапив у халепу. Сидів у човнику зовсім спокійно, спираючись на його помаранчеві боки, навіть радів: "Живий, чорт забирай, живий! Живий і цілий!"
  А що? Дорікати собі нічого, все було зроблено правильно. Поки дозволяли висота і залишалася надія врятувати машину, він боровся. В бою теж не пас задніх і не постраждав: руки-ноги цілі... Настрій був піднесеним. Усвідомлюючи, що діяв розумно і чітко, він ще відчував легке збудження після бою...
  Високо над ним, курсом на південний схід пройшли дві дев"ятки бомбардувальників під прикриттям двох ескадрилій винищувачів. "Пікірувальники..." - визначив Амет-Хан. Йдуть добивати рештки загону кораблів "червоних". Він спробував підвестися в човнику, але той загрозливо захитався, ледве не перекинувшись, і лейтенант поспішно сів, вірніше, наполовину ліг, у тісне помаранчеве ложе.
  Човник був тіснуватим, довелося піджимати ноги. А море, здавалося, почало не на жарт розходитися - поштовх, ще один, ніби знайшло собі веселу забаву: шпурляти його човник. Хвилі почали перехлюпувати через борт і одяг, який миттю промок, неприємно холодив тіло. Амет-Хан невдоволено пересмикнув плечима.
  Море... Зблизька воно зовсім не таке, яким бачиш його з висоти польоту, пролітаючи над хвилями в ясний сонячний день. Навіть на пароплаві... та що там на пароплаві - на шлюпці з веслами приємно здійснювати прогулянку по морю, коли на ньому штиль. Але зараз, коли сидиш, майже торкаючись води руками, в якомусь смішному гумовому пузирі, море - навіть оце Меотійське болото - зовсім не добре і ласкаве.
  Десь з заходу почувся гул авіаційних двигунів і над льотчиком пройшов двомоторний літак. Човноподібний корпус, поплавки на кінцях площин і блістери за центропланом - характерний обрис "літаючого човна". Десятки таких випускає Севастопольський авіазавод і побачити їх можна будь-де на Чорному та Середземному морі чи тут, на Азовському.
  На фюзеляжі характерна емблема: смішна качка з виводком каченят - пошуково-рятувальна служба Військово-Морських Сил України, "веселі каченята " на жаргоні морських льотчиків.
  В вантажному відсіку він виявився не один такий врятований. На дюралевій підлозі скоцюбилися біля борту двоє радянських льотчиків, мокрі і нещасні. Їх "веселі каченята" також витягували з води - пілоти завжди в ціні, тим більш, майбутній Російській армії льотчики будуть вкрай потрібні, тому команди ПРС отримали суворий наказ рятувати і "сталінських соколів", по можливості, цілими і неушкодженими.
  Амет про це чув від командира загону, тому поділився з врятованими аварійним запасом спирту. (Здавати цю "воду життя" на склад після аварійного покидання літака вважалося у морських льотчиків дурним тоном. Зазвичай, аварійний запас ділили між врятованим і рятувальниками, але цього разу екіпаж літака і рятувальна команда відмовилися - врятованих було стільки, що до вечора ніхто б не дотягнув.) Полонені "сталінські соколи" не стали гнути кирпу і настрій у них враз покращився...
  Після удару по ворожим кораблям Морську авіагрупу повернули назад на аеродром базування. Наказ про повернення на свій аеродром група отримала ще в повітрі і після удару льотчики Клімова взяли курс на Керченський півострів. Так само, після удару, туди ж повернувся і загін капітана Тарана. Тому Амет-Хану не довелося довго добиратися до своєї частини - рятувальна служба базувалася в Керчі і вже за годину він був на своєму аеродромі. Але Амет-Хан доповів своєму командирові про повернення тільки після того, як отримав новий літак. Його на легкому двомісному гелікоптері підкинули до Сімферополя, прямо на заводський аеродром. Оформлення паперів не зайняло багато часу, - заводчани розуміли, що зараз кожен літак на вагу золота і кожна хвилина дорого коштує, - це питання життя і смерті для тих, хто відбиває радянську навалу. Одним словом, за півтори години Амет-Хан вже доповів про своє повернення...
  ***
  Планом, розробленим ще до початку війни, передбачалося після відбиття перших ударів радянської авіації по українській території нанесення ударів у відповідь по аеродромам "червоних".
  На Морську авіагрупу покладалася задача завдати удару по виявлених розвідкою аеродромам штурмової авіації на Таманському півострові. І відразу після повернення частини на аеродром базування підполковник Клімов отримав наказ приступити до виконання плану "Чорноморське танго ".
  Планом "Чорноморське танго" для авіагрупи Клімова передбачалося кілька варіантів нанесення ударів по виявленим аеродромам противника, в них передбачався склад виділених сил, бойове завантаження літаків і порядок нанесення ударів з урахування можливої протидії протиповітряної оборони об"єкта удару. Всі ці варіанти пророблялися на навчаннях льотчиками Морської авіагрупи заздалегідь.
  Наказ був доставлений офіцером зв"язку разом з фотопланшетом аеродрому, де базувався радянський штурмовий авіаполк. Для підготовки вильоту потрібно було тільки уточнити розташування літаків противника на аеродромі і врахувати метеоумови на час завдання удару...
  Для Ляховського і пілотів його ланки відпочинок після бойового вильоту виявився коротким. Не встиг Леонід ступити на землю, як його викликали на командний пункт групи. На душі у лейтенанта було свято: бій позаду, удар по кораблях противника удався на славу, повітряного бою вдалося уникнути і всі повернулися назад. Навіть втрата літака не засмутила - Амет-Хан залишився живим і неушкодженим, а літак вже через голину він отримає новий. А раз так, то це вже перемога.
  Радість не могло затьмарити і поранення його нового веденого лейтенанта Удовиченка в плече і голову: лейтенант хлопець рослий, сидів у кабіні високо і осколки снарядів від передньої бронеплити двигуна рикошетом увійшли до кабіни і влучили по лівому плечу пілота та пошкрябали йому голову.
  Ляховський, коли той доповів про поранення, порадувався за нього: "Жилавий хлопець! Це ж треба так - руку розбратало у двох місцях, а він навіть не поскаржився."
  Спитав після приземлення:
  - Як же ти терпів?
  - А що робити? Жити захочеш, витерпиш і більше.
  - Ну-ну. Спасибі за терпіння. А тепер давай на перев"язку.
  Лейтенант, на його біду, потрапив в медчастині до рук молоденької стажерки і та накрутила на нього стільки бинтів, що шоломофон на голову не налазив. А Амет-Хан, побачивши Удовиченка, весело хрюкнув і сказав, що тепер у них в загоні є свій власний мулла. І всі пілоти дружно посміялися, хоч ніхто ще не здогадувався, що тепер це прізвисько приклеїлося до лейтенанта назавжди...
  Після доповіді і розбору, коли зібралися командири загонів і ланок, підполковник Клімов сказав:
  - Отримано наказ завдати удару по аеродрому Курчанський. Удар наказано здійснити не пізніше сімнадцятої години. Штабом групи запропоновано обрати варіант удару одночасно по двом аеродромам: основний - по аеродрому штурмового авіаполку біля станиці Курчанської, допоміжний - по аеродрому винищувачів на схід від станиці Сєвєрний Сад. Авіарозвідкою флоту на чотирнадцяту годину встановлено базування понад сорока штурмовиків Іл-2 і до п"ятнадцяти літаків інших типів на аеродромі Курчанський. На аеродромі Сєвєрний Сад базується до тридцяти винищувачів Як-1 і до десяти винищувачів І-16.
  Для нанесення основного удару виділяється дві групи.
  Перша ударна група - дві ланки першого загону з запалювальними баками по чотири на машину і по шістсот кілограмів осколково-запалювальних бомб. Винищувальне прикриття здійснює ланка третього загону. Друга ударна група - третя ланка другого загону. Удар завдає разовими бомбовими контейнерами, спорядженими осколковими боєприпасами. Винищувальне прикриття забезпечує однією ланкою також третій загін.
  Одночасно з основним ударом другий загін наносить допоміжний удар по аеродрому Сєвєрний Сад однією ланкою. Розрахунок сил і винищувальне прикриття, капітане Таран, ви забезпечуєте власними силами.
  В районі аеродромів діє розвідгрупа Азовської флотилії. Розвідники повідомили, що на вісімнадцяту годину "червоні" планують нанести удар по об"єктам в Керчі, місту, заводам і порту. Ми повинні зірвати цей удар. Питання є?
  - Є пропозиція, товаришу підполковник. - Ступив вперед командир другого загону.
  - Так, слухаю вас, Петро Андрійовичу.
  - Пропоную виділити демонстраційну групу, яка б відволікла на себе винищувачі противника. Вони обов"язково будуть нести чергування або в повітрі, або в готовності до негайного вильоту на землі. Коли не радіолокатор, то вже пости повітряного спостереження неодмінно будуть розгорнуті по всьому узбережжю і нас виявлять ще на підході. Потрібно винищувачі "червоних" направити на хибну ціль. Це забезпечить свободу дій для основної групи.
  - Що ж, це доречно. - Підполковник задумався всього на мить. - Кого ви пропонуєте для виконання цього завдання?
  - Ланку лейтенанта Ляховського.
  - Добро. - Погодився Клімов. - Готуйтеся до вильоту, лейтенанте.
  До літака Леонід йшов з тривожним відчуттям. Летіти йому явно не хотілося. Він ховав від інших свою тривогу, але сам себе запитував: "Що це - передчуття чи забобони?" Усміхнувся і вирішив відповіді на це "або" поки що не давати. Турбував малий склад демонстраційної групи. Ні бій провести, як годиться, ні по землі вдарити від усього серця. Але що поробиш, сили групи не нескінченні, потрібно було летіти...
  Технічний склад авіагрупи ще не повернувся з аеродрому Олександрівка і підготовку літаків до вильоту проводили допоміжним складом і скороченими екіпажами. Разом з техніками працювали і льотчики - часу було обмаль і кожна людина була на обліку. Разом зі зброярами, поплювавши на руки, вони вручну - підйомників в батальйоні технічного обслуговування не вистачало для одночасного обслуговування всіх машин авіагрупи - підвішували п"ятидесятикілограмові осколково-запалювальні бомби.
  Транспортний літак з техніками приземлився, коли майже половину роботи було зроблено. Техніки відразу ж включилися в роботу і за півгодини машини були готові до вильоту...
  Перемога або поразка, життя або смерть, печаль для одних і радість для інших - реальна дикість війни - зараз вони летіли на групу Ляховського зі швидкістю близько двохсот метрів на секунду. Майбутній успіх чи майбутня поразка визначалися багатьма чинниками. План бою може виявитися неспроможним і тоді потрібен буде, як в музиці, експромт, імпровізація, з тією різницею, що нотними рядками на небесному полотні будуть гарматні і кулеметні траси, а замість нот на них - літаки. Життя і смерть зустрінуться в контрапункті, і може статися так, що заключним акордом цієї какофонії війни виявиться удар одного або кількох літаків об землю чи воду...
  Попереду з"явилася темна смужка берега. "Червоні" виявили літаки ще на підльоті і відкрили вогонь, коли четвірка Леоніда тільки перетнула берегову лінію. Дві батареї 85-міліметрових гармат вели вогонь звідкись з правого борту, намагаючись збити літаки з курсу.
  Додали обертів і вийшли з-під обстрілу.
  Чисте повітря моря залишилося позаду і літаки повисли над різнокольоровим килимом кубанських плавнів. Над головою - яскраве сонце, а внизу зелений килим очеретів, з блискучими жилками ручаїв і дзеркальцями плес. Тепер вся увага - землі. Ні машин, ні візків, ні людей. Коли б не чіткі квадрати обробленої землі, можна було б подумати, що під ними мертва земля. Попереду і праворуч - аеродром радянських винищувачів. Потрібно якнайшвидше знайти підходящу ціль, щоб відволікти їх від основної групи...
  - "Двадцять перший", на зв"язок. - Озвалася рація голосом підполковника Клімова.
  - Я - "двадцять перший", на зв"язку. - Серце пропустило удар і застукотіло частіше. Почалося...
  - "Двадцять перший", на зв"язку "Касандра". - Це був позивний начальника розвідвідділу Азовської флотилії. В навушниках тепер інший, але теж знайомий голос. - Ваше місце, "двадцять перший"...
  - Квадрат ..., - Леонід глянув на карту, припасовану до ноги резинкою, - курс сто сімдесят, висота триста... В районі цілі буду через дві хвилини.
  - Добре. - Голос полковника аж повеселішав. - "Двадцять перший", потрібна допомога. В квадраті ... мої хлопці потрапили у велику халепу. Підтримайте їх з повітря, щоб група встигла відійти...
  Ляховський глянув на карту, до вказаного квадрату всього хвилина льоту.
  - Вас зрозумів, "Касандра", за хвилину буду на місці.
  - Добре. Група позначить себе "зеленими ланцюжками"...
  - Увага, "Беркути", слухай наказ... - Леонід коротко поставив завдання і з задоволенням відмітив, як чітко і злагоджено виконали його ведені маневр. Ланка тепер йшла в строю пеленга, відшукуючи ціль.
  Леонід довернув машину праворуч. На зелено-жовтому тлі земної поверхні з"явилася колона критих вантажівок. Автомобілі стояли, а віддалік від них на ходу перешиковувалися в ланцюг групи піхотинців. І цей ланцюг охоплював півколом довгий рівчак, що тягнувся до лиману. Там, де рівчак робив поворот майже під прямим кутом, у повітря здійнялася сигнальна ракета і розсипалася у вишині ланцюжком зелених іскринок. Слідом за першою, з рову стрельнули в бік літаків ще однією ракетою.
  - "Двадцять третій", піднімайся вище і слідкуй, щоб нас "червоні" не підловили. - Ляховський крутнув на всі боки головою, повітря було чисте. - "Мулла", робиш захід зі мною, але холостий. Слідкуй за падінням бомб. - Касетні бомби не призначені для точкових ударів, вони накривають велику площу і Ляховський потерпав, щоб не зачепити розвідників. - Лейтенант перемкнув радіостанцію на аварійну частоту - на ній працювала рація розвідгрупи, - і викликав її командира. - Хлопці, увага, кидаю РБК...
  - Давай, Лях, - командир розвідників знав Ляховського особисто і пізнав його по номеру літака та говірці, хоч радіо спотворювало голос, - і якомога ближче, ці "пейзани " майже впритул підібралися.
  "Грифон" опустив свій гострий ніс до землі і ринув на групу піхотинців. Коли мигнув світлодіод прицілу, натиснув кнопку скидання. І різкий ривок вгору. А касетна бомба понеслася до землі. На висоті ста метрів спрацював автомат розкриття і оболонка контейнера розпалася на чотири частинки, ніби крильця хруща. Вперед понеслася хмара з п"ятисот півкілограмових осколкових бомб - вона накриє площу розміром з футбольне поле, винищуючи все живе довкіль. Секунди атаки закінчилися і літак вийшов з пікірування. Перед рівчаком, метрів за сто, здійнялися в небо чорно-сірі шапки вибухів. Стелився низько пил розривів, його миттю підхоплював вітер і зносив убік. "Червоних" там більше не було.
  Арканна петля бойового розвороту на 180 градусів, швидкий погляд навсібіч - небо поки що чисте. Невже "червоні" не помітили і не викликали винищувачі? Доведеться робити ще один захід.
  - "Двадцять другий", бачиш, де наші?
  - Бачу. - Доповів Удовиченко.
  - Тоді по вантажівкам дві бомби... - Група "червоних" кинулася бігти назад, до автомобілів. Цілком можливо, що там у них були зенітні кулемети. Їх потрібно зупинити. - Прикрию, працюй спокійно.
  - Зрозумів. - "Грифон" Удовиченка вийшов вперед. Літаки знову неслися до землі в смертельній для ворога атаці. Ляховський спостерігав, як відділилися від тримачів дві "сигари". Проводив їх поглядом аж поки контейнери не розкрилися, засипаючи все довкола смертоносними "апельсинами ".
  Наступний захід робив знову Ляховський. Противник заліг і він скинув всі три РБК, які залишалися. Дав турбіні повні оберти і почав розворот. "Грифон" заревів, задер носа до рідких хмаринок і круто ліг на ліве крило...
  "Винищувачів не видно... Що ж це вони такі тюхтії!" Лейтенант аж розсердився на неповоротких радянських командирів, які дозволяли українським літакам у себе під носом бомбити беззахисну піхоту.
  Зробив змійку, щоб пересвідчитися у відсутності повітряного противника. Все чисто.
  Помінялися з Удовиченком. Лейтенант знову завдав удару по автоколоні - всі шість "студебекерів" горіли весело і завзято: водії, які ще якось намагалися рятувати свої вантажівки, порснули від палаючих машин навсібіч - подалі від гріха.
  Ручку на себе і літаки вийшли з атаки.
  - Спасибі, хлопці. - Земля радісно підтвердила влучання. - Ще пару хвилин їх притримайте...
  - Добре. Відходьте спокійно, притримаємо.
  Тепер настала черга працювати парі Амет-Хана. Ляховський разом з веденим пішов вгору, ближче до хмаринок, щоб був кращий огляд, та й маневрувати, маючи запас висоти, значно легше. Хвилина польоту і завершилася чергова "вісімка ". А пара Амет-Хана добивала ворожу піхоту.
  На другому заході Ляховський помітив, як на близькому аеродромі "червоних" поповзли вгору хвости пилу. Ну, нарешті!
  Амет-Хан з веденим поспішно звільнилися від бомб і теж потягли свої "грифони" вгору - починається те, задля чого і закрутилася вся ця карусель. "Червоні" піднімають на перехват ланки Ляховського три шістки винищувачів. Легкі "яки" стрімко набирають висоту і круто розвертаються в бік "грифонів".
  Все правильно, тепер на пікіруванні наберуть швидкість і вдарять згори. Досить забаритися, і більш інертний "грифон" не встигне вискочити з-під атаки червонозоряного аса. Ляховський відчув, як його охоплює приємне збудження: доля дає йому завидну можливість зійтися в двобої з противником одного з ним рівня - а що більшого потрібно льотчику для самоствердження?
  "Що ж, поміряємося!"
  Він дав турбіні максимальні оберти і "грифон" помчав вперед, як пришпорений кінь. Короткий погляд в перископ заднього огляду - літаки ведених прилаштувалися за ним, шикуючись ромбом. До "яків" менше кілометра, швидкість літаків на цій висоті максимальна - майже сімсот кілометрів. Тепер ручку на себе - і вгору! Хто забереться вище, то й і пан!
  Нервово смикається і перескакує з однієї поділки на іншу секундна стрілка літакового годинника - до удару основної групи по аеродромах "червоних" лишилося сім хвилини. Літаки авіагрупи пішли на свої цілі, лиш тільки Ляховський кинув в ефір умовний сигнал.
  - Увага, група. Вогонь зі всіх стволів по правій трійці "яків". - Наказав лейтенант. Згори на його ланку пікірує шістка "червоних", видно, вони відразу ж пішли вгору, щоб отримати перевагу.
  Чотири "грифони" - це шістнадцять тридцятиміліметрових гармат проти трьох двадцятиміліметрових "шваків" і трьох великокаліберних кулеметів, шквал вогню! "Червоні" змушені будуть відвернути, або всі будуть пошматовані на дрібні клапті.
  Очевидно, радянським льотчикам вже доводилося зустрічатися з "грифонами", вони відвертають відразу, ледве до них потяглися перші снарядні траси. Ляховський ледь не засміявся радісно: зелень проти нього зараз діє, зелень пузата ...зовні ніби все гаразд, а зібраності, внутрішньої готовності до бою нинішні його візаві не проявили. Пасивні дії, відсутність сміливих, руйнівних атак. Пропустили нас на висоту, поступилися дорогою, дієвої небезпеки ці противники не являли: битися в повітрі не було з ким.
  Лиш один з них, судячи по почерку, був достойним противником і Ляховський подумки вибрав його для поєдинку - з таким не соромно буде схрестити шпаги в небі над Кубанню!
  Шістка "яків" пронеслася мимо, донизу і Ляховський відразу ж, переворотом через крило, пішов за ними. Пара Амет-Хана пішла вище - на другу шістку.
  Тепер кого удача більше любить!
  Перетворивши весь запас енергії у висоту, "грифони" неслися вниз. Леонід бачив в прицілі, як стрімко наближається силует літака, камуфльованого світлими і темно-зеленими смугами і плямами. На кінцях його тонких крил добре було видно червоні зірки.
  "Пора!" - Ляховський натиснув гашетку. На його очах "як" вибухнув, розлетівшись на безліч уламків. Другого "яка" з трійки підбив Удовиченко, літак різко пішов до землі, тягнучи за собою тонку смужку диму. Дивитися, що з ним далі сталося, часу не було і коли через півхвилини Ляховський відшукав його у небі, виявилося, що пілот "яка" на бриючому іде до свого аеродрому.
  Радянський ас, втративши ведених залишився один. Всі інші учасники бою десь подівалися, тільки пара Амет-Хана ще крутилася в собачій бійці з ланкою "яків" та ведений Ляховського тримався позаду, прикриваючи спину лейтенанта. "Грифон" з білою цифрою "21" на фюзеляжі і золотим тризубом в синьому п"ятикутному щиті на високому гострому кілі порівнявся з "яком" і Леонід роздивився пілота - чорний шолом, окуляри, не смикається, не нервується, серйозний хлопець. Знаками показав: зійдемося?
  Той ледь повагався і кивнув: згода!
  ..."Як" знову силою інерції закинуло в небо вище "грифона". Радянський ас ще раз намагався атакувати згори, але Ляховський енергійно розвернувся на нього і повністю зірвав задум противника. Великий і маленький літаки виписували у повітрі кола і ніхто не міг сказати напевне, кому дістанеться перемога. За мить "як" блиснув блакитним низом площин і фюзеляжу, перевернувся через крило і пішов до землі, щоб зайняти вихідне положення для нової атаки. "Грифон" лейтенанта проскочив вперед і Ляховський ліг у віраж, щоб використати свою перевагу у горизонтальному маневрі. Літак не летів, а плазом, всім животом і крилами пресував повітря.
  І впертість Ляховського була винагороджена - "як" не втримався і почав виходити вперед, все більше випереджаючи розлюченого "грифона". Пройшло три, п"ять секунд і стало зрозуміло, що ось український льотчик зменшить крутизну повороту і його винесе у хвіст радянського винищувача. Після цього можна навіть без прицілювання натискувати на гарматну гашетку і віруючі змушені будуть поставити свічку в пам"ять про убієнного...
  Це зрозумів і радянський ас. І він зробив єдине з того, що міг: кинув "як" в круте піке, щоб потім різко вивести його в горизонтальний політ вже над самою землею. Літак смикнувся і, задираючи ніс в небо, показав блакитний низ фюзеляжу. Земля неслася всього за півсотні метрів.
  Крило. Більше половин правої площини заломилося вгору і обірвалося. "Як" обертало вже мотором донизу. Мить - і літак вдарився об землю. Льотчик так і не вистрибнув...
  Ляховський розгублено дивився на клубок диму і спалахи полум"я, що підіймалися вгору і відчував не радість перемоги, а безпорадність і досаду - ось тобі й поєдинок! Розчарування було таке велике, що він навіть не намагався себе утішити...
  - Увага, група. - Він ледь-ледь промовляв слова. Погляд на годинник на приладовій дошці, удар по аеродрому вже закінчився, отже, пора і нам. - Йдемо додому... Додому, хлопці. Додому...
  ...Дві ланки загону капітана Тарана вийшли на ціль щільним строєм. Позаду, на відстані двох кілометрів прямували основна частина Морської авіагрупи підполковника Клімова. Їх вів сам командир. На ціль ударні групи виходили вздовж північно-східного, заболоченого берега Курчанського лиману. Ланка лейтенанта Ляховського відволікла на себе чергові винищувачі і небо над аеродромом було чисте.
  Льотчики групи добре вивчили по великомасштабним аерофотознімкам аеродроми штурмовиків і винищувачів, і добре вони знали де знаходяться об"єкти їхнього удару. Штурмовики були розосереджені по краях свого аеродрому, а на аеродромі винищувачів ще тільки влягався пил від злету чергових літаків. На обох аеродромах все було спокійно. Мабуть, у "червоних" ніхто не сподівався на повітряний удар з боку української авіації.
  Під час першого заходу ланка капітана скинула бомби на черговий будиночок і стоянку літаків, які стояли в готовності до вильоту. Під час другого обробили цілі вогнем з гармат, а потім пішли над аеродромом по колу. На землі палали чотири вогнища. Горіли три літаки і черговий будинок. Нижче ланки пройшли літаки першого і третього загонів і скинули бомби і запалювальні баки на стоянки штурмовиків.
  ...Раптом поряд з літаками, які виходили з атаки, спухли вибухи зенітних снарядів. Літак Клімова проскочив через хмарку вибуху, який на мить затьмарив сонце. Зенітки відкрили вогонь хоча й з запізненням, але досить влучно.
  - "Беркут-3", бачите звідки стріляють ці хлопавки? - Звернувся він до командира третього загону.
  - Бачу.
  - Обробіть їх. - Підполковник помітив, що два винищувачі на стоянці запустили мотори. - І атакуйте винищувачі, які готуються до зльоту.
  Одна пара з ланки, що прикривала атаку першого загону, круто розвернулася і спікірувала на східний бік аеродрому. Ще одна пара звалилася на винищувачі, що готувалися злетіти. За хвостами "ішаків" стояли стовпи куряви, зняті гвинтами, які оберталися. Один з І-16 рушив з місця і почав розбіг, намагаючись злетіти прямо зі стоянки. Гарматні черги наздогнали його вже на відриві. "Ішак" завалився на крило і вибухнув. Зенітки замовкли було на мить, а потім знову ожили. "Атакуємо батарею!" - передав командир третього загону і одна ланка круто спікірувала на позицію зенітних гармат.
  Ударні літаки завершили роботу, яку розпочали льотчики третього загону. Унизу палали склади палива і боєприпасів, на стоянках горіли не менше двох десятків штурмовиків, бомбардувальників і транспортних літаків. Над аеродромом Курчанський здіймалися в передвечірнє небо стовпи чорного диму. Такі самі дими стояли над сусіднім аеродромом винищувального авіаполку "червоних"...
  ...Цей удар по двох аеродромах радянської авіації був лише початком великої повітряної битви, яка розпочалася в небі над Кубанню, Таманським півостровом та Азовським морем і тривала до кінця жовтня сорок другого року. Саме тут був зламаний хребет радянським військово-повітряним силам...
  ...Перед заходом сонця Ляховський зібрався до моря, щоб скупатися після важкого бойового дня. Від аеродрому до берега було кілометра три і за вечерею, віддавши товаришам свої сто грамів, він поспішно випив склянку чаю і, відпросившись в капітана Тарана, квапливо почимчикував до моря...
  Вода була тепла і він ліг на спину, розкинувши руки. Хвилі легенько підіймали його вгору-вниз, заколисуючи. На заході сонце опускалося за обрій забарвлюючи обрій в червоний колір і берег Арабатської Стрілки чітко вирізнявся на тлі багряного небосхилу. Леонід перевернувся і наввимашки поплив до берега. Тепер хвилі вже не хлюпали дружньо по піску, вони накочувалися передвістям близького шторму.
  ...З півночі йшов накат штормової хвилі...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"