Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

...в небесах і на морі...-6 Дзвони гучного бою

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вересень 1942 року. Берегова батарея проти кораблів річкової флотилії.

  Дзвони гучного бою
  З північного заходу, з поліських боліт досвітній вітерець хвилями накочував солодкі запахи моху, торфовищ і конюшини - і раптом всі вони щезли. Могутня ріка владно придавила земні пахощі своїми - запахом води, риби і водоростей, завжди хвилюючими. Ввібравши в себе вологу поліських ручаїв, річок, озер і боліт, вливає тут Прип"ять свої води в могутню течію Дніпра. В нічній тиші чується лише тихий шурхіт хвиль, які досвітній вітерець котить на піщаний пляжик миска при злитті Дніпра та Прип"яті. Зараз тут тиша і тільки нічна ріка щось шепоче в жовтих пісках берегів. На мисі артилерійська батарея, розвернувши шість довжелезних стволів берегових гармат, моторошними їхніми жерлами вглядається в річковий простір. Через нічні світофільтри баштовий далекомір чергової гармати промацує протилежний берег...
  Ціла ескадра зараз проходила на траверзі мису. Два могутніх монітори з морськими довгоствольними гарматами в баштах - одна над одною - впевнено і невідворотно йшли на південь, до української столиці, навколо джмелями дзижчали катерні тральщики, а попереду нишпорили в"юнкі півглісери, розвідуючи шлях бронекатерам і моніторам, вишукуючи українські річкові кораблі. Але нікого не знаходили...
  В башті батарейного пункту управління, на горбку трошки вище від закопаних в піщані капоніри артилерійських установок, - над брустверами гарматних окопів самі лише стволи гармат простяглися до річкового простору, - артилерійські електрики припавши до окулярів далекоміра, бачили, як тісно купчився за рубками бронекатерів в сірих шинелях і чорних бушлатах "червоний" десант. Приближені двадцятикратною оптикою, поблискували в вологій півтемряві стволи гвинтівок та кулеметів. На кормі кінцевих бронекатерів задерли вгору коротенькі стволи маленькі, ніби іграшкові, протитанкові гарматки батальйонної артилерії. Два останніх "бичка" тягнули на буксирі понтони, на них, прикриті брезентом, складені посередині в ряд ящики з боєприпасами. За бойовими кораблями - транспорти з основними силами десанту.
  Сірими тінями ковзнули мимо замаскованої батареї бронекатери "червоних", за ними довго тягнувся караван самохідних барж з десантом, з танками, автомобілями, гарматами... Глухо постукуючи дизелями проповзали канонерські човни з зенітними гарматами і малокаліберними автоматами - захист десантного ешелону від атаки з повітря. Останніми проходили понтони на буксирах у катерів.
  Двома кільватерними колонами йшли монітори, бронекатери, канонерські човни, транспорти та самохідні баржі з десантом і бойовою технікою. Курс - суворо на зюйд, прямісінько до столиці України.
  Над батареєю пронісся вітер - і мис вражав удаваним безлюддям, нікого не видно під маскувальними сітками, в ровиках і траншеях. Нікого зайвого, всі - під броню башт, в бліндажі, під накат і бетонні плити спостережних пунктів. Старший лейтенант Ольховський ковзнув у щілину люка БПУ і башта зустріла командира спокійною діловитістю чистоти і тиші. Всі вже зайняли свої місця, справа тільки за ним. Старший лейтенант кинув своє тіло в крісло центральної наводки до далекоміра. Через сильну оптику оглядав кораблі противника, вибирав першу ціль, в оточенні живих душ і бездушних механізмів, які будуть виправляти помилки людей - зриви їхніх нервів, прорахунки окоміра...
  - Готово? - Запитав. І старшина збив шоломофон з лоба на потилицю. - Порядок!
  Так, повний порядок. Перший сигнал на броньовані башти 90-міліметрових універсальних гармат. Підкоряючись волі людей багатонні глиби броні, гарматної сталі, бронзи, прицільної оптики і електроприладів поїхали ліворуч, перекочуючись на підшипниках баштового лафета. Перед навідниками побігли по циферблатам стрілки, вказуючи приціли і цілики. В баштах завили мотори, подаючи в магазини унітарні снаряди - довгі циліндри з гострими рильцями, майже в ріст людини.
  - Що ж, починаємо роботу... Товсь! - Глухо бахкали люки в баштах, сірий морок світанку просочується всередину крізь вузькі щілини призм перископів і розчиняється в зеленуватому присмерку ламп.
  В журналі бойових дій старший офіцер батареї безпристрасно відмітив час: "4 година 48 хвилин: на батареї оголошена бойова тривога. 28 бойових вимпелів, 40 транспортних суден, противник йде вниз Дніпром..." Довгі стволи гармат вели цілі моторошною чорнотою своїх зіниць і - мовчали. За планом батарея вичікувала, поки ворожі кораблі повністю ввійдуть у пастку, щоб потім запечатати наглухо вихід, не дозволяючи жодному радянському кораблю вирватися назад. В гарматних баштах механізми заряджання подали на лотки снаряди, розкрилися чорні пащі казенників, досилачі зі дзвоном вкинули в них довжелезні унітари і пащі гармат заковтнули у себе снаряди, що були готові зірватися у політ. Сім далекомірів - на кожній артилерійській башті і батарейному пункті управління - включені в загальний ланцюг автоматики, ланки якого сходяться на пульті БПУ командира батареї. В навушниках навідників і командирів гармат починає звучати характерне биття пульсу бойової автоматики.
  - Перша гармата до бою готова! - Вогники готовності засяяли на пульті автомату стрільби.
  - Друга гармата ..., третя гармата ..., четверта ...! - Старший офіцер прийняв доповіді командирів гармат і, в свою чергу, доповів Ольховському: - Товаришу командир, батарея до бою готова!
  Тепер залишається тільки чекати команди, чекати, коли поженуть "визволителів" назад...
  Розсікаючи стволами каламуть осіннього світання, батарея розвернулася на замикаючи кораблі флотилії "червоних". Все готове до пострілу. В баштах чекали ревуна і тоді батарея почне працювати, виправдовуючи перед народом центнери м"яса, хліба, масла, цукру, сотні метрів полотна, бязі і трикотажу, - все, що вона з"їла і зносила за місяці свого існування. Наступав момент, задля якого вчилися, служили і отримували звання і гроші люди, наглухо закриті зараз в цих броньових коробках...
  - Що ж ми мовчимо? - Зітхання когось з наводчиків в навушниках, як шелест. - Он і хвіст уже...
  - Не спіши, - відповів командир батареї невидимому співбесіднику, - коли вони назад побіжать, мало нам не здасться. Встигай тільки піт з вусів витирати! - І засміявся. - Краще рушника приготуй!
  Над Дніпром потекла з півдня брудна сіро-чорна димна пелена. Вона була щільна, але вітер піднімав її, як піднімають над сценою завісу після короткого антракту. Комбат припав до окулярів далекоміра. На бортах ворожих кораблів вже видно літери, намальовані білилами від ватерлінії до зрізу півбаків.
  Вниз по Дніпру, на півдні вже щосили йшла стрілянина і канонада головних калібрів наших і ворожих моніторів глухо чулася в закритих об"ємах артилерійських башт. В оманливому світлі в туманній далині осіннього ранку на бас головного калібру дзвінко відгукувалися гармати бронекатерів.
  ...Це десь там, нижче від гирла Прип"яті, там розгоралася битва за древній Дніпро, йшла на межі можливостей - людських і корабельної техніки. Українська Дніпровська флотилія зробила все можливе, щоб не пустити комуністів до Києва. В люті гарматних залпів, монітори і бронекатери билися один проти двох, трьох супротивників і палуби їхні, ніби каток, були ковзкими від крові матросів і офіцерів України...
  Ревун пролунав, як завжди, несподівано. Залп!
  Залп - і гуркіт придавив все ззовні, ударна хвиля пострілу м"яко штовхнула башту в лоб і навідник з командиром гойднулися в пружинних кріслах. Бій почався, тридцять артилеристів, одна батарея проти цілої ескадри, шість гармат проти чотирьох десятків вступили в нерівну дуель.
  - Накриття! - Повідомили з далекоміра.
  Дванадцятикілограмові фугасні снаряди рвали і трощили борт передостаннього канонерського човна. Наступний залп розбив установку 85-міліметрової зенітної гармати, сковирнув за борт малокаліберний автомат разом з обслугою. Правий понтон швидко занурювався у воду і по ковзкому настилу палуби скочувалися у дніпровську воду вцілілі розрахунки зенітних гармат і автоматів. Канонерка занурювалася, а мотори на ній продовжували працювати, змушуючи корабель рухатися по дузі, наближаючись до мису.
  Батарея вступила в бій, двома залпами майже миттєво потопавши канонерський човен з зенітними установками. І Ольховський негайно розділив батарею: цілей було багато і бити всіма стволами по якомусь катерку або самохідній баржі з десантом було марнотратно. Тому командир батареї наказав першому взводу бити по транспортах, а другому - по бойових кораблях, які саме почали підходити знизу річкою.
  В башті люк закритий і світа Божого з похмурості броні не видно. Тільки через призми оглядових приладів і лінзи прицілів просочується всередину сіре світло нового дня. Ревун, залп! Башта вся заповнена шипінням компресорів. Всередині все прогрілося теплом спаленого нітрату і бавовни, ніби жаркою піччю. Після пострілу стиснуте повітря продуває стволи гармат від гару спаленого піроксиліну і гідравліка накатника повертає ствол назад по блискучим полозам станин. На табло приладів чергова перебіжка стрілок - нова зміна прицілу і командир гармати, оглянувшись, повідомляє башту про чергову ціль.
  - Самохідні баржі... З десантом... - Все готове. Ревун. - Відскоч!
  Смикнулися назад гармати на залпах і знову прошипіли компресори.
  - Є, хлопці! Накриття! - Повідомляє з свого закутка командир.
  - Ура! - Відгукується башта, не припиняючи роботи...
  Ніби перелякані мальки, коли на них падає тінь людини, розбігаються навсібіч, так і баржі з десантом кинулися хто куди, коли на них зосередився вогонь батареї Ольховського. Вони розсипалися, а одна смикалася під вибухами снарядів і її рвало, рвало, рвало... З корпуса вибивалося полум"я і пухирем здіймало палубу. Над куценькою рубкою в кормі коротенька щогла теліпала над водою обривками фалів...
  Перший взвод переносить вогонь на дві самохідні баржі, які встигли розвернутися і зараз на зигзагах, відстрілюючись, намагаються відійти вгору Дніпром. Йдуть під берегом і гвинти кораблів розмивають близький ґрунт, за кормами тягнуться довгі стрічки придонної багнюки. Поряд з бортом швидкохідної баржі спухає стовп снарядного розриву. Другий, третій... Снаряди залпів падають купно, пучком. На місці розривів снарядів довго вирує вода, лопаючись гнильними пухирями, жовтою піною мулу...
  Вогонь трьох гармат взводу зосередився на першому кораблі. Страшно, коли сяючий білизною палуби, блиском начищеної міді охайний і доглянутий світ корабля в долі секунди перетворюється на звалище гнутого заліза, металобрухту, який зяє дірками. Все зметено і розкидано. Вмираючі катаються по настилу палуби впереміж з мерцями і снарядними гільзами. Метал посічено осколками і з тріщин палуб і перегородок вибивається полум"я, струмує вода і куриться отруйний дим пожежі. Осколкові снаряди змели з палуби весь десант і моторошно бачити на палубі розкидані і перемішані шматки людських тіл. З черева трюму черв"яками видавлюються обпечені вогнем люди - борт пробитий і через пробоїни, через послаблені шви корпусу корабель швидко наповнюється водою. А вона вирує і йде по п"ятам за людьми.
  Ще два влучання. Тепер розриви фугасних снарядів перетворюють в металобрухт корму. З-за рубки ще сухо стукотить великокаліберний кулемет, єдина зброя, що вціліла: дві 85-міліметрові гармати розбиті першими ж снарядами української батареї.
  Баржа тонула і гармати першого взводу перенесли свій вогонь на мателота. Два снаряди вибухнули під бортом, ще один, розірвавши десяток шпангоутів, врізався під рубку "бедебешки". Швидкохідна десантна баржа була завантажена автомобілями і двома легкими танками. Пробиті осколками баки вантажівок щедро зросили відкритий трюм бензином і він спалахнув від розпеченого осколка з радісним гоготанням. Яскраве полум"я розливалося в трюмі і на шкафут дунуло шквалом вогню - зайнялася пожежа. Вахта закривалася руками, але обличчя сигнальників і рульових тріскалися від жару. На фалах самі собою розпалися в попіл прапори... Втім, агонія була недовгою - наступний залп розірвав борт в носовій частині і баржа, нахилившись, за хвилину зникла під водою. З висоти крутого берега добре видно щогли радянських кораблів, які стирчать з води. Вони вже знайшли собі місце свого останнього упокоєння і будуть тут, як пам"ять про війну, поки ріка не розламає їх в буремні осінні непогоди. Нагородивши швидкохідну десантну баржу ще двома влучаннями, перший взвод переніс вогонь на наступну ціль.
  Бій продовжувався. Йшла всього тільки десята хвилина...
  Перед старшим лейтенантом в світанковому серпанку сірі, як шпитальне простирадло, котилися хвилі Дніпра. І по цій сірій поверхні повзали, ніби жирні воші, гидкі живчики ворожих кораблів. Час від часу звідти спалахували вогники, майже мирні, схожі на спалах сірника - це були постріли бронекатерів і канонерських човнів. Батарея відкрила вогонь і кораблі "червоних" у відповідь стали перемішувати пісок на миску. Високо злітала земля і бруствери гармат потворно спучувало трісками колод і дощок. В глибині мису загорівся ліс - рідкі сосни запалали ніби свічки і дим піднімався до низьких, насичених водою хмар.
  Перевага раптового нападу на транспорти з десантом закінчилася і тепер всі наявні гармати ворожих кораблів вели вогонь по мису. І хоч всі шість артустановок берегової батареї також вели вогонь, нерівність сил з кожною миттю ставала все виразнішою. І знизу вже підходили бронекатери "червоних"... Один з них на повному ходу мчав між мисом і колоною десантних барж і канонерських човнів, що вже розвернулися і піднімалися вгору Дніпром. З корми "букашки " валив густий сіро-чорний дим, тягнувся за бронекатером велетенським кошлатим хвостом, важким, непроглядним, який розлягався на хвилях, стаючи все ширше і піднімаючись все вище. Димовою завісою він прикривав десантні судна від вогню батареї...
  А коли дим завіса розсіялася, артилеристи побачили, як на мис йшли два канонерські човни і вели частий вогонь з 120-міліметрових морських гармат. До ворожих кораблів було менше десяти кабельтових - всього-на-всього якісь півтора кілометри - для таких калібрів це стрільба майже впритул.
  Було видно, як над канонерками противника попелясто розвісилася гірлянда першого залпу.
  Стрілки годинника в башті батарейного пункту управління показували тільки чверть на шосту годину ранку. Ніч закінчилася і світанок наступав невідворотно. Тепер противники мали кожен свою певну мету: "червоні" - прорватися назад до Лоєва, українці - не допустити радянські кораблі до такого прориву. І багато що залежало від мужності батарейців Ольховського. Центр бойовища тепер перемістився до місця злиття Прип"яті і Дніпра. Коли батарея вистоїть, жертвуючи собою, до підходу кораблів Дніпровської флотилії, - значить, Чернігів, а отже й Київ, буде врятовано. Коли ж випустять радянські кораблі з пастки - за день-два "червоні" оклигають і повторять спробу висадити десант. В штаб Дніпровської флотилії з батареї дали лаконічну радіограму: чекаємо кораблі флотилії, ми гинемо, але не здаємося!
  Наступав критичний момент бою.
  Три гармати першого взводу вели вогонь самостійно, керував стрільбою командир взводу, перемкнувши автомат стрільби на далекомір центральної гармати. Він взяв під обстріл ліву канонерку і часті сплески навколо ворожого корабля виявляли високу точність стрільби. Взвод працював так, що на гарматних стволах горіла і клаптями відлітала фарба. Вже з третього залпу накрили канонерський човен.
  Вогнем другого взводу керував командир батареї з БПУ. В двадцятикратному збільшенні оптики - форштевень і лівий борт радянської канонерки. Атмосфера над рікою наповнюється гулом - з стволів канонерок вилетіли згустки вогню. Спухає хмарка диму над баковою гарматою переднього корабля, їй вторить "стодвадцятка" з корми і два півтора пудові молоти піднімають до небес пісок брустверів. Друга канонерка дає недольоти і перед гарматами викидає до небес фонтани води, накриті вгорі шапками диму.
  Батареї поки що щастить: жодного прямого влучання в башти! Тільки раз черкнуло по башті БПУ і всі в ній перекинулися лякливими поглядами. Нічого страшного: тільки загуло низько, як в басовий дзвін і снаряд лопнув десь позаду. Ольховський включив ревун, автомати стрільби в баштах, відпрацювавши данні, замкнули ланцюг і горлянки "універсалок" гаркнули у річковий простір вогнем, сталлю і гуркотом...
  - Здається, врізали. - Повідомив лівий далекомірник. - Горить, собака!
  В лінзах далекоміра було видно канонерський човен, що хутко занурювався у воду: навкруг розметало чорний вугільний пил і стовп диму нагадував бокал - з тонкою ніжкою внизу, розширений вгорі. В кришталеву прозорість оптики, за якою коливалася сіра пелена світанку, повільно в"їхав низький борт радянського бронекатера. За ним - в чіткій колоні повзли самохідні баржі з десантом. В лінзах далекоміра було добре видно, яка почалася метушня на палубах суден, коли близькі сплески залили водою їхні рубки.
  Старший лейтенант погнав далекомір у розвороті. Радіостанція батареї приймала повідомлення з штабу флотилії про перебіг бою на плесі Дніпра, про радянські монітори, що викидалися на дніпровський берег і про те, що українські кораблі виграли бій і зараз женуть противника назад.
  - Ну, орли, наші вибили головні кораблі у "червоних", - повідомив по телефону на башти командир батареї, - нам залишилася сама дрібниця: не допустити втечі супостата.
  Настрій батарейців був бадьорим. За дніпровськими туманами вважалися променисті світанки над рідною землею. Поки що бій проходив для артилеристів вдало, ще ні одного пораненого чи вбитого не було на батареї. Дуель почалася невигідно для "червоних": броня гарматних башт не пропускала кулі і осколки снарядів канонерських човнів і десантних барж, а сама батарея давала прекрасні накриття. І в кожного глибоко в душі міцніло сподівання, що так буде до самого кінця бою. Тим більше, що рідна флотилія квапилися їм на допомогу і ось-ось підійде, то ж найважче -так здавалося - лишилося позаду...
  Але командири у радянських штабах теж не в тім"я були биті, хтось розумний зрозумів значення батареї на миску і можливі наслідки для долі десанту зокрема і наступу на цій дільниці фронту взагалі.
  І вжив необхідних заходів...
  Рівно за п"ятнадцять хвилин до шостої десь збоку з"явилися три Ар-2, зробили спокійне коло високо в небі - і артилеристи вперше в житті почули, як виють авіабомби, коли вони летять просто в тебе.
  Ескадрилья пікіруючих бомбардувальників виходила на ціль в хмарах, що свідчило про високу майстерність штурманів і пілотів. Дев"ятка Ар-2 заходила на ціль по-одному і ось вже перший бомбардувальник круто пірнув донизу зі страхаючим, наростаючим виттям. За ним другий, третій бомбовоз...
  Падав з-під хмар на ревучих моторах черговий бомбардувальник і земля злітала вгору чорним прахом. Від жахаючої сили ударів свідомість затьмарювалася і гарячий ураганний вітер гуляв по позиції батареї, розкидаючи накатник бліндажів, як соломинки. Земля на мису колихалась і дрібно дрижала, вибухи стокілограмових бомб зливалися у важкий гуркіт, що непосильним тягарем давив на свідомість.
  Пробомбивши з першого заходу позиції першого вогневого взводу, літаки лягли у розворот, даючи якусь хвилину перерви. Секунди спливали і їх не вистачило, щоб осів пил, підкинутий вгору вибухами. Але цієї хвилини командиру батареї вистачило, щоб оцінити обстановку і віддати потрібні команди другому взводу. Три довгих стволи задерлися вгору, дружно вдарили по атакуючим літакам частими залпами. Бомби чорними краплями відділялися від темної туші літака і земля знову затряслася, ніби в лихоманці...
  Артилеристи зустріли "ари" вогнем з трьох стволів і збоку додали зчетверені установки зенітно-кулеметного взводу, приданого батареї. Але бомби лягли добре, а слідом за першою, мчала друга машина, і третя виходила на ціль... Бомбардувальники встигли відбомбитися, але у останньої машини спалахнув двигун. Все скінчилося в кілька секунд, жоден з льотчиків не встигнув вискочити, та й не зміг би - земля була поряд. Другий взвод дав вслід літакам ще один залп, а потім знову переніс вогонь на кораблі.
  Можна сказати, що цим повітряним ударом "червоні" досягли тільки одного: частково ослабили вогонь по транспортах з десантом. То ж баржі і канонерки спробували прорватися вгору річкою всі разом, а не по-одному. Нічого доброго з цього не вийшло, навіть одна вціліла гармата першого взводу змусила їх енергійно маневрувати і в результаті дві швидкохідні баржі зіткнулися, а одна канонерка сіла на мілину, розвернувшись поперек фарватеру. Інші поспішили відійти вниз, прикриваючись димовою завісою...
  Коли Ольховський вибрався з башти БПУ, він побачив крізь пил, який ще плавав у повітрі, що навколо ніби пройшовся ураган неймовірної сили. Навкруг вирви, які ще куріли димом, повалені дерева позад позиції батареї, засипані прибережним піском траншеї і окопи, розірвані шматки маскувальних сіток, розкидане листя, гілля дерев і кущів... Снарядних влучань теж було чимало. Знайомий краєвид змінив свої обриси і командир батареї зараз не впізнавав мис. Та ще плаває в повітрі їдкий сморід спаленої вибухівки.
  Там, де щойно був гарматний дворик, особливо густо клубочився дим, змішаний з гаром. Вітер подув з ріки, відтіснив димну пелену і в двохметровій вирві стало видно впресовані в стінки страшною силою вибуху залишки артилерійської башти. Шматки металу, уламки броні і погнутий довгий ствол гармати. Можна було тільки здогадуватися, що це залишки артилерійської установки. А від її розрахунку не залишилося й сліду. Тільки криваві плями на піску...
  Ще одна установка якось дивно скособочилася і зарилася стволом у пісок. З відкритих люків виповзали командори, і двоє поранених гнулись дугою, ніби відбивали поклони... Ще раз рвонуло установку вибухом снаряду і старшина відірвався від прицілу, мішком вивалився з башти. Замість руки - рване шмаття, а пальці залишилися на штурвалі наводки, намертво прилипли до нього. Командир гармати тримався за живіт: "Ой, зараза..." - і повз по піску, тягнучи за собою кривавий оберемок кишок...
  Однак люто, завзято й бадьоро стукотіла по десантним баржам і канонерським човнам перша гармата. Часті сплески накриттів заливали ближню канонерку, благо, серед мілин в потоплених батареєю кораблів вона не могла маневрувати. Сторчма пішла вгору щогла, закручуючись дзиґою, у вишині переломилася навпіл і впала у воду. Тріщала і вила пожежа на рострах, від шлюпочних брезентів сипали іскри...
  Відбивши повітряний наліт, гармати другого взводу перенесли вогонь на баржі і канонерки. Ольховський визначив корабель, з якого керував боєм радянський командир: на щоглі бронекатера тріпотів вимпел командуючого флотилією, і не випускав його з вилок. З третього залпу батарея накрила його і відразу два бронекатери "червоних" кинулися, щоб закрити димом свого флагмана. Бій продовжувався...
  Десантні баржі підійшли зовсім близько до мису і тепер на їхніх палубах, готуючись до висадки на мис, десантники вовтузилися з надувними човнами з темної гуми - підійти ближче десантним суднам не дозволяла відмілина. Другий взвод переніс весь свій вогонь на них. Влучання, ще одне влучання, ще одне - і баржа почала тонути, нахилившись на лівий борт. Але потонути вона не могла, бо було досить мілко. Хвилі перекочувалися через її борт і десантники стрибали у воду, намагаючись доплисти до берега.
  З цього моменту становище батареї стало безнадійним. Командувач радянської флотилії зрозумів значення батареї, зрозумів, що кораблі не зможуть примусити гармати на мису замовкнути, і наказав десанту знищити її за всяку ціну. Артилеристів залишилося в живих не більше двох десятків і вони мали всього лише два станкових і два легких кулемети, а проти них висаджувався на мис повнокровний піхотний батальйон. Що кільком сотням "червоних" якісь чотири кулемети!
  Відмілина заважали баржам підійти впритул і десантники рушили до берега на надувних гумових човнах. Набиті солдатами вщент, вони були повільні і вайлуваті. Снаряд вдарив в один і знищив човен та всіх, хто там знаходився. Але інші продовжували рухатися, метрів за тридцять стало вже досить мілко і десантники стрибали у хвилі і йшли по груди уводі до берега, стріляючи з кулеметів і автоматів...
  Весь цей не такий вже й довгий бій Ольховський стежив за діями своїх бійців. Це була перша перевірка його батареї, перевірка всієї його діяльності за цілий рік. Чи добре навчив він своїх бійців? І старший лейтенант з задоволенням відмічав, як швидко і безпомилково виконуються його накази, як злагоджено і чітко діють його підлеглі, кожен твердо знає свої обов"язки, які точні і часті залпи гармат батареї.
  Він розумів, що замішання, викликане несподіваним ударом батареї, не буде тривалим і квапився використати його якомога повніше. І він бив зі своїх шести гармат, намагаючись посилити розгубленість ворога і вибирав найбільш вразливі цілі. Але з кожною миттєвістю ця розгубленість проходила, дії "червоних" ставали все більш скоординованими і злагодженими. І удар авіації підвів риску під першою фазою бою: тепер його результат буде визначатися тільки тим, наскільки довго зможуть затримати ворожі кораблі гармати берегової батареї. А тепер, коли радянські десантники зачепилися за берег, батарея приречена - це справа часу. Ледве їх стане більше, "червоні" попруть з усіх сторін, не зважаючи на втрати, і відбити атаку цього "парового котка" буде неможливо...
  ...Флотоводець, нехай навіть він водить в бій річкові кораблі, майже шахіст. Але свою партію він розігрує не на шаховій дошці, а на карті. Зараз партія - а битва за Дніпро програвалася в штабах не раз - пройшла стадію домашніх заготовок і в дію мали вступити розум, досвід і швидкість реакції гравців...
  Зараз десант противника стримували тільки дві зчетверені зенітні кулеметні установки. То один ворожий солдат, то інший падав навзнак і зникав під водою, щоб вже ніколи не піднятися. Але їх було дуже багато, все нові й нові з"являлися на мисі і займали місце вбитих. Своїм вогнем зенітні кулемети "підбирали" пляж чистенько, як граблями, і тільки одне місце не прострілювалося. Річкова хвиля підмила пляж і він утворював ніби сходинку між мисом і водою. Висота її була нікчемна, якісь півметра, не більше, але цей уступ захищав ворожих десантників від вогню великокаліберних кулеметів і зараз "червоні" накопичувалися під цим захистом, недосяжні для куль. Прикриті цим уступом, вони готувалися до атаки. Коли їх накопичиться достатньо, вони піднімуться всі разом і тоді батареї кінець - якась частина їх, але прорветься до гармат і встигне закласти підривні заряди. І стримати тоді ворожі кораблі у пастці не вдасться.
  Три канонерки, маневруючи, підбиралися в диму до мису. Шість снарядів, свердлячи мутне повітря світанку, з хурчанням пройшли над гарматними баштами і вибухнули десь на узліссі. В паузі між залпами чулися лайливі команди, якими підганяли десантників їхні командири. Другий залп "стодвадцятки" з канонерських човнів поклали вже перед батареєю.
  Вилка! Ворожі каноніри пристрілялися. Зараз навідники внесуть поправки і наступний залп накриє гармати. І тоді канонерки почнуть перемішувати пісок на мисі разом з людьми і артустановками.
  Човни перекидали на берег все нових і нових солдатів, а кулемети рвали їх кулями, топили десятками - тонути було неглибоко, але смерть від цього не ставала кращою - і старший лейтенант зосереджував вогонь своїх гармат на тих бронекатерах і канонерках, які вели вогонь по зенітним кулеметам на флангах батареї. Але довго так продовжуватися не могло, якийсь снаряд поставить крапку на одній з установок і тоді кінець! "Червоні" попруть всі разом на одному з флангів і прорвуться на позицію батареї. Щоб відбитися, потрібна була піхота, а командир батареї міг розраховувати лише на своїх комендорів. Гармати і так вели вогонь скороченими розрахунками і виділити навіть одну людину командир батареї не міг. Припинити вогонь і вивести розрахунки в окопи - і ворожі кораблі прорвуться вгору; залишити розрахунки в баштах - і тоді до установок прорвуться десантники і підірвуть гармати.
  Ольховський катав далекомір башти з одного краю на інший і гарячково намагався знайти хоч якесь рішення. Миті зливалися в секунди, секунди - в хвилини, а рішення ніяк не знаходилося і легка кавалерія не з"являлася з-за пагорбу, щоб в останню секунду переломити хід бою на нашу користь.
  ...Кривавим клинком позначався світанок над Дніпром і Прип"яттю...
  ...Клімов жадібно, на повні груди, вдихнув вологе вранішнє повітря.
  Вітер, який піднявся від руху катера, легенько впирається в лоба, ніби дражниться, запрошуючи погратися з собою. Вібрує палуба під ногами, злітає і падає, коли катер вдаряється об річкову хвилю. Не у відкритому морі, звичайно, яка на річці хвиля, нехай це навіть і Дніпро, але все одно відчутно після спокійної і тихої Прип"яті. З тісноти поліських боліт ніби на відкритий простір вибрався!
  Як там у Пушкіна: "...и попируем на просторе!.."
  Ланка річкових патрульних катерів йшла строєм уступу малим ходом тримаючись правого берега Прип"яті до її устя. Команди катерів бачили сіро-чорний дим маскувальних завіс, який ставили радянські бронекатери, щоб прикрити від вогню артбатареї свої транспортні і десантні судна. І те, в якому скрутному становищі опинилися батарейці, після того, як "червоні" висадили десант на мис. Саме на допомогу артилеристам і поспішала ланка патрульних катерів під командуванням старшини першої статті Клімова.
  - ...знаю, що смертельний номер вам випадає, хлопці, - сказав командир дивізіону, відправляючи їх на завдання, - але виходу іншого немає. Отримана радіограма від Ольховського, що "червоні" висадили на мис десант, а відбивати його нікому. Надто мало артилеристів залишилося... тому на вас вся надія...
  Василь згадав слова капітана третього рангу і усміхнувся про себе: "...надія! Це добре, коли ще є надія. Спробуємо виправдати..." Ланка вже ввійшла в Дніпро і він наказав взагалі застопити катери. І тепер течія досить швидко зносила четвірку вниз Дніпром. Супостат чотири невеличкі катери в камуфляжному фарбуванні чи то не помітив, чи то не звернув уваги. Василь не став цим морочити собі голову - все одно за кільканадцять секунд це вже не буде мати ніякого значення. Ледь дніпрова течія винесла його катери на стрижень, він віддав по рації наказ дати повний хід.
  Встали по бокам пінні "вуса" і чотири катери повним ходом пішли вгору рікою. Берег було видно погано, але спалахи пострілів висвічували сірий пісок брустверів і такі ж сірі хвилі Дніпра. Для "річкових патрулів" це був найстрашніший момент - найменший снаряд, який влучить в катер, рознесе його на шматки! Та що там гарматний снаряд! Навіть пістолетна куля прошивала корпус "пекаера" наскрізь!
  Вітер перемінився і тепер дув з берега. З мису несло сіро-сизий дим - там, в його глибині горіли сосни, трава і чагарник на узліссі. Завиваючись дрібними кільцями, дим повільно сповзав у воду. І в тому диму відсвічували спалахи пострілів і летіли в усіх напрямках різнокольорові прочерки трасуючих куль.
  Хвилі билися в близький берег майже поруч - за двісті-двісті п"ятдесят метрів. Чотири катери йшли, заливаючи берег вогнем великокаліберних кулеметів і автоматичних гранатометів. І брівка, яка досі ховала радянських піхотинців від вогню кулеметів батарейців, враз перетворилася на розстрільну стінку!
  Що таке двісті-триста метрів для великокаліберного кулемета? З такої відстані не промахуються навіть новачки, а з кулеметних установок вели вогонь досвідчені кулеметники. Гранати дзвінко лопалися на самій брівці, засипаючи десантників тисячами осколків. Корпус кожної гранати був споряджений посіченим на дрібні частинки сталевим дротом і вибухаючи, цей дріт в радіусі восьми-дев"яти метрів нищив все навколо. Та ще й кулеметний вогонь майже впритул. Під брівкою сховатися було ніде і "червоні" вискакували під кулеметний вогонь артилеристів. Мало хто з десантників вцілів на березі...
  "Річкові патрулі" розвернулися на "п"ятачку" і атакували десантну баржу, яка приткнулася до відмілини. Вогонь кулеметів зробив з надувних човнів рване лахміття і десантники враз опинилися в холодній воді. А знизу вже підходили українські бронекатери і баржі, які віддалік висаджували чергову хвилю десантників, стали квапливо відходити від близького берега. Побачивши, що десантні судна залишають їх, до барж кинулися ті десантники, що вже висадилися на берег. Невідомо, чи отримали вони наказ відступити. Скоріш за все, вони діяли без якогось наказу - просто здогадалися, що баржа збираються відходити. І боячись, що залишаться одні на мисі, без якоїсь підтримки, вони кинулися у воду рятувати себе...
  З комендорів батареї Ольховського на той час неушкодженими залишилося всього шістнадцять чоловік. 120-міліметровий снаряд радянської канонерки пошкодив артустановку на лівому фланзі другого взводу і тепер по ворожим кораблям вели вогонь тільки три гармати. Вони - не зважаючи на те, що "червоні" розполовинили батарею, заступали шлях десантним суднам і бойовим кораблям радянської флотилії вгору Дніпром, закупоривши намертво річковий фарватер. Змушені маневрувати серед відмілин, радянські кораблі потрапляли під вогонь вцілілих гармат батареї. Під лівим берегом, отримавши півдесятка снарядів у борт, чадно догорала канонерка і виліз носом на піщаний пляж розбитий снарядами батареї бронекатер...
  ...Над мисом загуділи моторами українські винищувачі, відганяючи радянські бомбардувальники, які намагалися завдати повторного удару по батареї, знизу підходили кораблі української Дніпровської флотилії і вода навколо десантних суден все частіше здіймалася пінними фонтанами. Здригаючись від близьких вибухів, десантні баржі покидали мис, відходили вниз, маневрували, намагаючись під лівим берегом прорватися вгору рікою. Ворожі бронекатери крутилися позаду, прикривали транспортні судна, ведучи безперервний бій з українським бронекатерами. Команди радянських кораблів все ще мали примарну надію уникнути повного розгрому. Але уникнути його вже було неможливо. Радянським суднам ходу вгору річкою не було, знизу підходили головні сили української Дніпровської флотилії, а з повітря завдавали ударів українські літаки. Під безперервними ударами бомбардувальників і штурмовиків, під ударами артилерії українських кораблів довго агонія "червоних" тривати не могла. Становище їх і так було важким, а коли флотилія "визволителів" розділилася на дві частини - під ударами моніторів і бронекатерів - воно стало зовсім безнадійним...
  ...Радянські кораблі відійшли і ріка навколо мису раптом стала пустельною. Тільки догорала баржа і через остови розбитих кораблів перекочувалися дрібні хвилі. До піщаного пляжика з Прип"яті підходили патрульні катери, забиті морським піхотинцями, як трамваї в час пік, і висаджували на мис роту старшого лейтенанта Ольшанського. Морські піхотинці миттю зіскакували на пісок і розгорталися в ланцюг - мис потрібно було прочесати, виловлюючи рештки радянського десанту. Зі снарядних вирв, з розвалених вибухами окопів і траншей вони виколупували те, що залишилося від десантного батальйону "червоних". Весь берег на мису був вкритий тілами "визволителів" у чорних бушлатах. В основному це були молоді хлопці, років вісімнадцяти-двадцяти, але серед забитих десантників часто траплялися і літні дядьки з маслакуватими руками, голомозими лобами, з висушеними довголітнім голодом вилицями. Українські хлопці дивувалися з цього. І було їм невтямки, що разом з десантними частинами морської піхоти йшла в бій штрафна рота, укомплектована колишніми рабами ГУЛАГУ, щоб своїми життями і кров"ю спокутувати вину колишніх табірників перед Радянською владою...
  - Ось і з"явилася вона, легка кавалерія з-за пагорбу... - Люк БПУ відкинувся, гойднувшись на торсіонах і Ольховський повільно і незграбно, як старий дід, вибрався назовні. Легенький вранішній вітерець обвівав обличчя і старший лейтенант аж очі зажмурив від задоволення. Над головою старшого лейтенанта прогули бомбардувальники, слідом - дві ланки "двадцятьчетвірок": застарілі винищувачі знайшли другу молодість в якості штурмовиків. Українські бронекатери пронесло мимо - вони, ззовні відлюдкуваті, швидко розчинилися в сірості нового дня. - Ну, здається, на сьогодні тут все вже скінчилося!
  Над напівзатонулими радянськими кораблями ще курів слабкий димок.
  Підійшов до мису монітор "Світязь", наскільки це було можливо через відмілини, і якірний ланцюг з гуркотом полетів у воду. З відкритих ілюмінаторів кают-компанії летіли за борт оберемки кривавих бинтів і вати. Поруч стали на якір "Тетерів", "Десна" і "Дністер". З кораблів спустили шлюпки, в них сіли фельдшери разом з санітарами і стали переправляти поранених з берега - своїх і чужих - на кораблі.
  Бій закінчився і санітари зносили поранених в кают-компанії, клали на столи і в очі пораненим било світло яскравих безтіньових ламп. Ефірні маски... тази з червоними тампонами... блиск хірургічних інструментів в закривавлених руках хірургів... Іноді в ілюмінатор вилітає нога чи рука... Розкрито черепну коробку і в ній здригається, ніби сірий холодець, людський мозок... час від часу чути вищання хірургічних пилок, які вгризаються в кістки живої людини...
  Сліди недавнього бою позначилися на "Світязі": розбито лівий дизель, пробита палуба і пожежа зжерла всю фарбу на кормі. Кормова башта просвічується наскрізь рваними пробоїнами в броні. Але палуба сяє, як перед височайшим оглядом, ніде ні плямки, ні скалки, ні скельця. Босоногі матроси на сусідніх зі "Світязем" моніторах закінчують прибирання, скочують палуби зі шлангів.
  На позиціях батареї повна нерухомість. Тільки стовп диму над спаленими соснами коливається в повітрі. Все інше - непорушне. Безладно перемішано пісок з розщепленими колодами і дошками бліндажів і капонірів. І жодної людини. Коли шлюпки з моніторів досягли берега, матроси бачили скрізь одні трупи. Багато трупів - у воді і вище, на пляжику, між вирвами і в траншеї. Одні тільки "червоні". Вище, аж до самих гарматних двориків, також багато трупів і також одні тільки "визволителі". Дорого ж вони заплатили за спробу захопити мис!
  - А ось і наші. - Фельдшер з "Тетерева" нахилився над двома артилеристами, що лежали на бруствері траншеї біля розбитого кулемета.
  - Поранені? - Фельдшер заперечливо хитнув головою. - Мертві...
  Невже на мисі не залишилося жодного живої людини? Вирви снарядів, осколки... три розбиті артустановки, три ззовні цілі... на горбку ледь здіймається горбом купол батарейного пункту управління з "ріжками" далекоміра. І над ним в"ється сигаретний дим...
  - Є живі! - Артилерист в офіцерському кітелі з погонами старшого лейтенанта і поряд хлопець. Він в самому рваному тільнику з здоровенним синцем під лівим оком, аж заплило. Але праве блискає навколо весело і забіякувато, а поряд кулемет з заправленою патронною стрічкою... Ольховський сидів під баштою БПУ, допалював другу сигарету і ніяк не міг накуритися. З відкритого люка виривалися бурні вибухи пискотні і тріску морзянки - працював радист батареї, сповіщаючи про власні втрати і завдану супостату шкоду. Навколо капоніру все було зрите бомбовими і снарядними вирвами, броня башти геть посічена осколками, але жоден снаряд чи авіабомба в БПРУ не влучили. Хоробрим завжди таланить - це вже стара істина...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"