Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Ретроспектива-1. Свічки таємних канцелярій

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Кавказький мрійник за Кремлівською стіною.

  Свічки таємних канцелярій
  
  Кінець військових катастроф постає серед гарматного полум"я. Початок
   воєнних катастроф народжується при свічках таємних канцелярій.
  Ю. Давидов. "Нахімов"
  
  Літо в самому розпалі. Липневий день відшумів. В кремлівському кабінеті сутінки. Їхній теплий м"який морок розганяє своїм світлом зелена лампа на робочому столі. Літерою "Т" інший стіл приставлено, для засідань, які щоденно в цьому кабінеті відбуваються. Але цього вечора в кабінеті немає сторонніх. Тільки господар кабінету працює з паперами, які потрапили на робочий стіл з усіх кінців його країни. А деякі папери пройшли немалий шлях аж з-за рубежів найбільшої країни світу, щоб лягти на цей стіл.
  Господар кабінету одягнений в сірий френч. Всі нормальні люди мають сім"ю, дім, захоплення і мрію в житті. У господаря кабінету є тільки мета, всього іншого у нього немає. Він ходить в м"яких кавказьких чоботях, носить сіру солдатську шинель і зеленого картуза, у нього проста, без якихось надмірностей, кімната, спить він на солдатському ліжку, застеленому сірою ковдрою. Господар цього кабінету невибагливий у вбранні, в їжі, в побуті. За своє попереднє життя він часто міняв імена, міняв прізвища, змінив багато партійних псевдонімів. Мати звала його Сосо, в юності він взяв собі ім"я Коба. Потім його звали Івановим, Івановичем, товаришем Чижиковим. З весни сімнадцятого року він підписував статті ім"ям, яке назавжди ввійшло в історію - Сталін. А мрія... Мета в нього одна - втілити в життя мрію мільйонів людей і сотень поколінь про загальну справедливість та рівність всіх на цій землі. І це його єдине захоплення.
  Господар кабінету працює багато, дуже багато, робочий день починається у нього пізнім ранком, а закінчується далеко за північ. Він не спить ночами, він засинає на світанку. Це зовсім не примха спанілого володаря, жорстка необхідність вимагає дотримуватись такого розпорядку. Відомості з величезної країни поступають в цей кабінет тоді, коли у звичайних людей робочий день вже скінчився, у нього ж робочий день тільки починається. Щоб керувати цією країною, йому потрібно всі звіти вивчити, прийняти правильні рішення й віддати чіткі, зрозумілі та недвозначні накази потрібним виконавцям, щоб наступного ранку вони могли починати роботу. І, крім того, приймаючи рішення, йому необхідно також враховувати можливість неповної або навіть і спотвореної інформації, а для цього потрібно досконало знати справу, по якій він приймає рішення. Потрібно знати, що було вирішено по справі вчора та рік тому, щоб сьогоднішні накази не суперечили відданим раніше. Такий стиль керівної роботи вимагає глибоких знань в різних областях, чіткого мислення, точного розрахунку, а ще сталевої міцності здоров"я. Що ж, товариш Сталін зовсім не старий ще чоловік, в наступному році йому тільки п"ятдесят виповниться. Хіба це вік для політика! Він ще тільки на початку шляху. Великого шляху. Товариш Сталін вміє мислити чітко, викладати свої думки просто і зрозуміло. Товариш Сталін вміє розраховувати свої дії, дії свої підлеглих і своїх противників, він завжди прораховує все наперед і заздалегідь. А знання свої він поповнює навіть на відпочинку...
  Скоро Пленум ЦК і ЦКК партії. На робочому столі в медовому крузі світла лист паперу змережаний чітким почерком. Скоро десятиліття жовтневого перевороту, який спритні соратники назвали великою революцією. Що ж, нехай так! Товариш Сталін - так він звик називати себе за ці роки, - добре знає ціну як їхнім словам, так і самим цим товаришам по партії. Нехай хизуються! Нехай називають себе "старими партійцями", "соратниками Леніна", "творцями соціалістичної революції". Їм здається, це вони творці Великої Революції? У жовтні вони всього лиш здійснили переворот. Справжнім творцем Революції буде він! Революції, яка ще лиш має відбутися. Вони покладаються на якісь свої минулі заслуги? Чого варті заслуги старих більшовиків, коли в них вже ніхто не має потреби? Зарозумілі дурники! Все вирішують вже зовсім не вони. А ці "соратники Ілліча" хай похизуються своїми минулими заслугами, своїми званнями, своїми постами. Поки що... Прийде час, цей баласт він викине геть. Відкине тих, хто вміє лиш промовляти полум"яні промови, писати розумні книги і публікувати запальні статті. Ці "соратники вождя" самовпевнено вважають, що це вони впливають на маси, що це вони наближають Світову революцію. Ці дурники не хочуть розуміти, що для такої справи, Великої Справи, потрібні не "партійні балаболки", а практичні працівники. Вони все ще не зрозуміли, що мітингові часи канули в Лету, що настав час не запальних слів, а знань діла і вміння виконувати важку, часто непомітну працю, вміння робити справу. Їх час вже закінчився, але вони не хочуть усвідомлювати цього. Не хочуть розуміти, що скоро товариш Сталін твердою рукою буде їх прибирати, а на їхні місця поставить вірних йому людей. Що ж, тим гірше для зарозумілих дурнів! Люди, кадри, вирішують все! Його люди, його кадри! Ним вибрані, ним перевірені. Вибрані для Великої Справи!
  Сталін відклав листок і встав з-за столу. Пройшовся кабінетом, дивився невидющим поглядом в підлогу на червону килимову доріжку. Підійшов до високого вікна і довго споглядав, як догорає вечірня зоря. Там, за віконним склом, темрява. За цілих десять років ці "старі партійці, "соратники Ілліча" так і не спромоглися зробити Москву справжньою столицею, якою можна пишатися, якою будуть захоплюватися! Нічого, скоро Москва буде залита електричним світлом! І це зроблять поставлені ним люди. Вони зроблять з відсталої, постолової Росії могутню промислову країну, яка завоює весь цей світ. Весь світ! Товариш Сталін зробив чергові ставки, в азартній грі за владу він ще ні разу не програв. Він виграє і цього разу...
  Соратники... Товариші по партії... Сталін добре знає ціну цим товаришам. Ще зовсім недавно всі вони рвалися до вершин влади, але програли. Вони чекали, що юрба вибере їх і дасть владу їм в руки: бери, керуй! Вони тішили себе думкою, що влада належить юрбі. І юрба думала так само. А він вибрав себе сам, перегриз всім суперникам горлянки і цим довів, що товариш Сталін один має право на владу в цій країні...
  Спочатку, коли комуністи тільки до влади прийшли, у пролетаріату, який звалив кляту владу кровопивць-капіталістів було троє вождів: Ленін, Свердлов і Троцький. Всі знали Леніна і знали Троцького, а Свердлова мало хто знав, але головним в цій трійці вождів був саме він, хоч мало хто здогадувався про це. Свердлов намагався триматися позаду, він не виходив на перший план, не виступав на великих мітингах. Свердлов, на відміну від Леніна і Троцького, не був полум"яним трибуном, не писав статей по теорії марксизму, але він контролював усе. Він був оргпрацівником, був залаштунковим керівником-більшовиком. Коли в сімнадцятому році ленінське крило РСДРП стало правлячою партією після жовтневого перевороту, саме Свердлов очолив Оргбюро партії. Він став, по суті, другою людиною після Леніна. Всі справи партії кадрові, всі справи фінансові, все проходило через Свердлова.
  Багато в чому, саме завдяки Свердлову більшовики і отримали можливість прийти до влади, хоча на той момент вони, на погляд царської охранки, нічого особливого собою не являли. Зовсім не більшовики були найнебезпечнішою, найреволюційнішою для царизму, для самодержавства, для молодої російської буржуазії партією і за більшовиками не так ретельно слідкували, як за іншими партіями.
  Інші партії були більш чисельні, краще озброєні і більш готові до рішучих дій. Наприклад, ліві есери або ж анархісти. Простий приклад: для анархіста вироком практично завжди була страта через повішання, для більшовика покаранням - в найгіршому випадку, було заслання. Але саме в рядах більшовиків збиралися особи, які мали безсумнівні організаторські здібності. У Свердлова були видатні організаційні здібності. Саме Свердлов був автором першої більшовицької конституції. Саме він був головою на тому засідання РСДРП де прийняли рішення про початок жовтневого перевороту. Більш того, він по суті спланував і організував його, він придумав інститут комісарства, нарешті, він ввів моду на чорний шкіряний одяг, який на довгі роки став такою собі ознакою приналежності до більшовицької еліти, до верхівки комуністичної влади. Прекрасними організаторами, або, як їх стали називати на комуністичний лад, оргпрацівниками, були і Сталін, і Троцький. Але істинним генієм організації виявився Яків Свердлов.
  Саме він задумав і створив машину, яка розчавила всі інші партії, в тому числі, навіть більш чисельнішу і більш організовану партію есерів - це ще більш дивний феномен. Тим більше, на просторах неозорої Росії, бо є дивним, чому маленька маловідома партія стала на чолі найбільшого шматка величезної Російської імперії. Свердлов на території постолової Росії примусив малочисельну партію більшовиків працювати, як налагоджений годинниковий механізм. Не Сталін, Свердлов першим прийшов до думки, що кадри вирішують все. Кілька точкових ударів, кілька вірних людей на ключових постах - і все переміниться. Непомітно і необоротно. Ця ж стратегія проглядається і при організації збройного повстання: пошта, телеграф, телефон. Точкові удари в життєво важливі органи імперії - і питання з захватом влади вирішене. І, взагалі-то, малою кров"ю, велика кров ще була попереду.
  Сталін не помітив, як знову підійшов до вікна і дивився в нічну темінь невидющим поглядом. Йому не було потреби критися перед самим собою, він знав істинний стан речей. Це юрбі потрібна пригладжена, причесана партійними лизоблюдами історія і жовтневого перевороту, і Громадянської війни. Товариш Сталін цього не потребував. Сталіна Свердлов, як і Сталін Свердлова, відверто недолюблював ще з часів відсидки в Туруханському краї. Але і у Свердлова, і у Сталіна було те, що об"єднувало їх і ставило в позицію зрозумілої конфронтації по відношенню до тих більшовиків, які надали перевагу засланню втечу в комфортабельну і безпечну Європу. Так, він багато чим завдячує саме Якову Свердлову. Він відвернувся від вікна і пішов по килимовій доріжці назад, до дверей. Думки його текли в лад з неспішними кроками...
  Так, завдячує, це саме ним створена система приборкала Росію і кинула її на коліна. І товариш Сталін тільки талановито скористався наробками свого колишнього сусіди по відсидці в Туруханському краю. Механізм знищення в його руках ще продемонструє всі свої можливості. Хоча... хто знає, можливо, коли б Свердлов прожив довше, він зміг би розкачати запущений ним механізм з ще більшою силою...
  Любов до різного роду механізмів проявилася у юного Яші Свердлова досить рано. Після того, як його вигнали за некерований потяг до революційних лозунгів з гімназії, Яків Свердлов поступив на службу до годинникових справ майстра. Там, в засланні, Свердлов згадував минуле з поблажливою посмішкою.
  Ось тут йому і відкрився дивний світ механіки. Він відчував механізм, він розумів його, він бачив механізм наскрізь. Кожну трибу, кожен гвинтик. І все ж великим механіком не став. Не став тому, що в якийсь момент зрозумів, що й неозора Російська імперія, як держава, - такий же механізм, як і той, що працює, наприклад, в годиннику. Народ - гвинтики, а ті, хто в керівництві і можуть на щось впливати - шестерні-триби, але було очевидним, що ні шестерні, ні гвинтики не зрушаться з місця, поки не прийде хтось і не поверне ключ, не заведе механізм. Бути отим кимсь для юнака і стало принадною метою...
  Кволий непоказний хлопчина з багатодітної єврейської родини, який так і не отримав гідної освіти, став на чолі великої країни. Як це могло статися, запитував себе Сталін, і шукав відповідь в минулому.
  Свердлов в еміграції не був, в Швейцарії з іншими лідерами соціал-демократів не спілкувався, за одним столом з ними не сидів. Як же так трапилося, що людина зовсім не з ближнього оточення раптом виявилася на такій значній посаді, звідки стало відомо про його таланти в області організації? Справа була в тому, що Свердлов довів своє вміння вирішувати проблеми. Які? Основна проблема соціал-демократів більшовицького спрямування - нестача коштів. Щось перепадало від німців, щось від Горького з Рябушинським, але все це було краплею в морі. Саме тоді й було дано доручення на місця - кошти на революційну діяльність отримати будь-якими засобами! Називалося це красиво - експропріація експропріаторів. Свердлов вмів робити це, як ніхто інший. У більшовиків була своє етика, що можна, а що ні, в справі добування коштів. Фальшування - будь-ласка, пограбувати банк - ніяких заперечень! Дозволялося все, аби отримати і переправити ці кошти на потреби партії Не було ніякої заборони на діставання грошей.
  Так звідки ж керівництво партії дізналося про його вміння вирішувати проблеми? Проста бухгалтерія показувала це найбільш наглядно - добуванням коштів для продовження революційної боротьби займався багато хто в багатьох місцях, але найбільше грошей поступало в партійну саме з Катеринбургу, де заправляв їхньою здобиччю саме Яша Свердлов. Свердлов був практиком, з ранньої юності, як і сам Сталін, - в терористичному підпіллі, він ще на початку двадцятого століття міцно тримав у своєму кулаці Катеринбург і всю Уральську область. Товариш Ленін в еміграції статті та розумні книжки писав, а товариш Свердлов грошима дорогого Володимира Ілліча підтримував. За Свердловим не було пустих слів, за ним були, як правило, криваві справи. Методи були перевірені і істинно по-свердловськи витончені. Бойовий загін РСДРП в Катеринбурзі значно відрізнявся від подібних структур в інших регіонах Росії і перш за все своєю жорсткою ієрархічною структурою. Формально вона підпорядковувалася Бойовому Центру при ЦК, але в дійсності вся Уральська область була підпорядкована особисто Свердлову.
  В організації існували три дружини. Одна - легальна, дві інші - таємні. Одна з цих таємних дружин і проводила бойову роботу. Регулярно членам цих дружин влаштовувалися перевірки, підпільників арештовували їхні ж товариші, переодягнені поліцейськими і влаштовували допит, часто з застосуванням тортур. Тих, хто ламався - вбивали. Методики таких перевірок були розроблені особисто Свердловим. Ось так в руках Свердлова й опинився той самий ключ, що приводив в дію механізм роботи складної системи бойових загонів Уралу. Але Яків Михайлович розумів, що це тільки перший щабель на його шляху до вершин влади. Втім, гвинтики і триби для свого наступного механізму Свердлов ретельно підбирав ще тоді, в роки революційних експропріацій. І зовсім не випадково царська сім"я була вивезена саме до Катеринбургу. Перевірені кривавим терором часів експропріації бойовики - Сосновський, Єрмаков, Юровський, Голощокін - займають в місцевому партійному керівництві цілком значні посади, а до душогубства їм не звикати. Свердлову навіть не довелося бруднитися, за нього питання вирішили інші.
  Особисте знайомство Свердлова з Леніним стало вельми важливим моментом на шляху Якова Михайловича нагору. Вперше Свердлов побачився з Леніним в квітні 1917 року. Втім, дорогий вождь, Володимир Ілліч Ленін - посміхнувся про себе Сталін, він вмів бути іронічним, а до самого себе особливо, - і раніше багато чув про товариша Андрія - таким було партійне прізвисько Свердлова. Тепер же, коли відбулося особисте знайомство, Ленін відразу зрозумів, що йому потрібна саме ця людина. І при першій же нагоді він приближує Свердлова до себе. А після того, як формальний очільник РСФРР, голова Всеросійського Центрального Виконавчого комітету Лев Камєнєв подає у відставку, товариш Ленін рекомендує на цю посаду товариша Свердлова. І цей крок стає вирішальним.
  Вже після його смерті, в червні 1919 року Ленін казав, що та робота, яку товариш Свердлов робив один в області організації, виборі людей, призначенні їх на відповідальні пости, ця робота буде під силу більшовикам, коли на ті напрямки, кожну крупну галузь, якими відав Яків Свердлов одноосібно, будуть виділені цілі групи людей. І дійсно, після смерті Свердлова, тільки щоб замінити всього лише одну людину, були створені два відомства. Саме так виникли Політбюро і Оргбюро ЦК РКП (б). Вже одне це свідчить про те, що Ленін надзвичайно високо цінував Свердлова, як одного із своїх соратників, людину, якій можна поручити найсерйозніші справи, вирішення найсерйозніших проблем. І товариш Ленін був впевнений, що Яків Михайлович Свердлов ці проблеми вирішить...
  Так на вершині влади і утвердилися троє пролетарських вождів: Ленін, Свердлов, Троцький...
  Правда, ідилія трьох вождів недовго тривала. Війна Громадянська все сильніше розгорялася на просторах Російської імперії. Білі армії тіснили війська "червоних" і в Сибіру, і на Півночі, на Дону та Кубані, контрольована комуністами територія стрімко скорочувалася, як шагренева шкіра. Суперечки вождів все частішими ставали, Ленін то з Троцьким зчепиться, і до мас партійних погрожує звернутися, а то якось із Яковом Михайловичем не дійшов згоди. Товариш Свердлов сперечатися не став. Помирилися вожді, все, як раніше стало, ніби й не було між ними суперечностей ніяких. Товариш Сталін, однак, не мав сумнівів, дорогий Ілліч явно не виправдав тих сподівань, які на нього покладав товариш Свердлов. Вождь, як здавалося Якову Михайловичу, був здатен тільки філософствувати, тоді як Свердлов жадав дії. Товариш Андрій добре розумів, що саме зараз настав час отримати те, до чого він так довго йшов - всю владу! Чорнороби партійного терору - в першу чергу, Свердлов, і не тільки він, а й інші, Сталін, Красін, Камо, Литвинов, - ставилися до Леніна, який в той час, коли вони мерзли і вмирали в Туруханському краї, дуже чудово проводив час в Женеві, Парижі, в інших благополучних краях, пописуючи щось там в бібліотеках і вважаючи сам себе великим революціонером і філософом, так от, вони, практики на місцях, ставилися до Ілліча без особливого захвату і досить критично. І не вважали вони, що саме товариш Ленін має бути лідером партії.
  Свердлов вважав Леніна справою рук своїх, він створив його, він зробив все, щоб той прийшов до влади. Тільки вже настав час аби організатор сам став біля керма, вийшов з-за спин своїх маріонеток. Моральні міркування зупинити Свердлова ніяк не могли. Не можна бути цілком зануреним у терор і залишатися нормальною людиною, що ставиться з теплотою до своїх соратників. Особа, що з ранніх років займається вбивствами, не може сприймати інших людьми, а тільки свого роду пішаками, і для того, хто вбивав з двадцяти років, прибрати іншу політичну фігуру - це, звичайно, не становило проблеми.
  Ось тут-то раптом і стався замах на Леніна. Відразу після замаху з-під пера Свердлова виходять два документи - Постанова ВЦВК про перетворення Радянської Республіки у військовий табір і Постанова РНК про Червоний Терор. На початку 1919 року товариш Свердлов, ні з ким не радячись, одноосібно приймає директиву про розкозачування, одним розчерком пера підписуючи смертний вирок сотням тисяч донських козаків. Рішення по долі окремої людини навряд чи займало кілька хвилин в районних революційних трибуналах, трибунали розглядали приречених козаків списками. Вирок, як правило, був один - розстріл. Реакція козаків була передбачуваною - вони стали смертельними ворогами радянської влади не тільки на Дону, але й на Уралі, і на Північному Кавказі.
  Всієї правди про замах на вождя пролетаріату не дізнається ніхто і ніколи, але завдяки тим пострілам пізнього вечора 30 серпня 1918 року на заводі Міхельсона покотилася по захопленій комуністами країні кривава хвиля Червоного терору, масові розстріли заручників, як помста пролетаріату класам експлуататорським за замах злочинницький на дорогого товариша Леніна. Терор, Червоний Терор захльоснув Росію. Він був настільки патологічно жорстоким і кривавим, що нормальній людині не вірилося в його цілком свідому продуманість. "Хаос панує в Росії" - шепталися по кутках колишні господарі життя, генерали, камергери, фрейліни, купці і промисловці від Москви до самих до окраїн. І жахалися...
  Вони помилялися, Червоний Терор аж ніяк не був хаосом, він був добре налагодженим і продуманим механізмом, який, як і всякий механізм мав свого творця. Ім"я якого - Яків Свердлов.
  А товариш Свердлов тим часом світлий лик свій народній юрбі явив, першим вождем вже відкрито ставав, тепер його портрети попереду портретів Леніна та Троцького несли на демонстраціях.
  Але замах на Леніна явно не вдався. Товариша Леніна повезли за місто і там лікували. На радість всім, рани дорогого Володимира Ілліча не смертельними виявилися і невдовзі він вижив. Ілліч видужує і хоче знову займатися справами. Для Свердлова, який вже відчув весь смак, всю принаду одноосібної влади, це сильний удар. Вихід є тільки один: створити новий механізм, що дозволить вирішити і цю проблему. Свердлов ізолює вождя і стає єдиною ниточкою, що зв"язує Леніна з зовнішнім світом. Свердлов протаскує через лікарів рішення ЦК про те, що дорогому Іллічу необхідно відпочити, і контакти Леніна з зовнішнім світом замикає на себе. Тобто, або сам їздить на зустрічі з Леніним, або ж пише йому записочки, або пересилає йому документи, але підбирає ці документи сам Свердлов. Газети, які присилають Леніну в Горки виходять під особистим контролем Свердлова і в одиничних екземплярах. Вони суттєво відрізняються від тих, що виходять масовим накладом. Привід самий благий - не турбувати зайвий раз вождя, який одужує. Товариш Сталін товариша Свердлова оцінив, товариш Сталін урок запам"ятав. Так, вперше на життєвому горизонті Володимира Леніна виникають Горки. Вже при Сталіні вони стануть і його останнім місцем перебування на землі. Однак, не вдалося тоді Свердлову втримати в Горках товариша Леніна...
  Не вдалося, так що ж, не біда. Свердлов, як завжди, все прорахував заздалегідь. Його новий механізм під назвою Червоний Терор на цей момент працював щосили, руйнуючи стару систему і створюючи нову, ще страшнішу. І вже на чолі цієї системи аж ніяк не повинен був стояти "кремлівський мрійник" Володимир Ленін, керувати нею міг тільки її творець - товариш Свердлов!
  Але... "человек предполагает, а Бог располагает".
  Отож, вождь у Горках здоров"я своє поправив і в Кремль повернувся. І тут смуга удачі товариша Свердлова закінчилася. А в березні 1919 року під час поїздки по країні на станції Орел робітничий клас виказав гарячу любов до своєї рідної комуністичної влади і закидав товариша дорогого вождя важкими гайками, якими рейки з полотном залізничним з"єднують. Свердлов сконав 16 березня 1919 року.
  Леніну залишалося жити ще п"ять років, а правити країною й того менше.
  Поплакали тоді Ленін з Троцьким над тілом дорогого товариша, посумували і їх тільки двоє на всю комуністичну Росію лишилося. Справили більшовицьку тризну, товариш Троцький знову на своєму знаменитому поїзді по країні мотається, то на фронтах лад наводить, то повстання селянські придушує, а товариш Ленін в Кремлі всією країною керує, плани державні складає. А щоб на другорядне не відволікатися, товариша Сталіна з фронту відкликав і доручив апарат партії створити, щоб позбутися набридлих соратників.
  Зрозумів товариш Ленін, що період "революційного романтизму" закінчився. В минуле пішли взаємні бесіди групи "однодумців" в спільній відсидці то в засланні, то у в"язниці, то в еміграції. Замість цього партія перетворилася в багатолюдну господарчу структуру. Організацію зі своїми штатами, бюджетом, структурою заробітної плати, зі своїми керівними органами і підлеглою підпорядкованістю. Саме робота для товариша Сталіна. Товариш Сталін в вожді не прагнув, чорновою роботою не гребував, товариш Сталін рутиною зайнятий, він організує всі партійні семінари, конференції та з"їзди. А ще в руках товариша Сталіна партійний контроль. За товаришами по партії наглядає. Слабка людина, а партійні функціонери - також люди. Хтось дещицю у експлуататорів експропрійованого привласнив, хтось до жіноцтва слабкість має, хтось Івашку Хмельницького ніяк подолати не здужає. Всіх таких, недбалих, на суровий партійний суд! А товаришу Сталіну в підсумку вирішувати кого покарати, а кого помилувати. Ось тут товариші по низам партії враз дотумкали, хто в домі господар та чиї в лісі шишки, від кого доля залежить.
  А там і війна Громадянська на території Російської імперії закінчилася. Правда, кордони звузилися. Меншою вона, ця колишня імперія Романових стала, хоч так само простяглася від Балтійського моря до Великого океану. Шкода, звичайно, що відірвалися від імперії Польща, Україна, Литва, Естонія, Латвія з Фінляндією та Бессарабія. Але це, всі добре знали, явище тимчасове. Товариш Сталін над цією проблемою день і ніч працює, товариш Сталін цю проблему вирішить. Прийде черга й до них. Прийде. Дайте час!
  Тоді, після закінчення Громадянської війни, коли колишні території Російської імперії, від Сибіру до Кубані, від Туркестану до Карелії, які так хотіли спекатися цієї імперської влади, об"єдналися знову, але вже під миролюбною назвою Союзу Соціалістичних Радянських Республік, на самій вершині влади семеро вже їх було, вождів пролетаріату. Офіційно вони називали себе Політбюро ЦК ВКП(б). Перший серед вождів - Ленін! А другий вождь - Троцький! Той, хто в жовтні сімнадцятого року переворот в Петрограді здійснив. Той, хто Робітничо-Селянську Червону армію створив. І не могли з ними зрівнятися інші вожді: Зіновьєв, Камєнєв, П"ятаков, Бухарін та Сталін. Але товариша Сталіна ніхто з них вождем не вважав...
  "Товариш Сталін" - він любив подумки казати про себе в третій особі. Сталін повернувся до столу, сірником ретельно прочистив згаслу люльку. Але запалювати знову не став. Поклав її на край попільниці, дивився на неї і усміхався думкам. "В Росії мати владу може тільки один і зараз це товариш Сталін!"
  Що не кажи, а йому завжди таланило. Він завжди був у виграші, тільки ставка кожного разу все більша, і кожного разу він йшов ва-банк. Молодий Коба рішуче порвав з релігією і поставив, як азартний гравець, на революцію. І виграв. В Громадянській війні Сталін не боявся крові, не цурався чорнової роботи, він не жив минулими заслугами, він дивився у майбутнє і зрозумів, як товаришу Сталіну - товариш Свердлов показав приклад, - підкорити цю країну. І товариш Сталін не проголошував промов на мітингах, він створив керівний апарат і взяв владу над партією. А, отже, і над цією країною. Сталін спирався на ним створений апарат і поступово зміцнював свою владу. А інші спиралися на колишню славу, гучні лозунги і своїх нечисленних прибічників. Тепер, коли Сталін остаточно утвердився на вершині влади в Росії, можна приступати до головного - здійснення Головної Мети, Великої Мрії, здійснення Світової Революції.
  Так Велика Мета, Споконвічна Мрія людства! А початок усьому - Світова Революція...
  Ще в 1516 році член британського парламенту Томас Мор написав книгу "Утопія" в якій показав просто і переконливо, що створити суспільство загальної рівності дуже легко. Через чотири століття Велика Мрія людства, Головна Мета революціонерів, соціалістична революція здійснилася в Російській імперії. В буремний сімнадцятий рік народи Російської імперії скинули з своїх плеч старий державний лад. Однак народи Росії чомусь не захотіли йти в світле майбутнє, вони не сприйняли з радістю заповітну Мрію революціонерів, вони вперто виступали проти неї, тому цим полум"яним революціонерам довелося топити в крові селянські повстання і заворушення на неозорих просторах колишньої Російської імперії.
  Причина крилася в самій природі соціалізму. Бо соціалізм - це суспільство соціальної справедливості і розподіляти суспільні блага потрібно по справедливості. "Від кожного - по здібності, кожному - по справедливості" - це його основний закон. Тільки щоб видавати кожному по справедливості, потрібно від кожного забрати все, що створено його працею. А соціальна справедливість - категорія край суб"єктивна, вона цілком залежить від того, хто її, цю справедливість, здійснює, розподіляючи блага. Тому інші потрапляють під владу тих, хто справедливість втілює в життя. І виходить, що народу при соціалізмі влада зовсім не належить, соціалізм - це влада меншості, влада тих, хто розподіляє створені більшістю суспільні блага. А в капіталізмі немає того, хто розподіляє. Капіталізм - це свобода. В капіталізмі у кожного своя миска, кожен сам собою керує. В ході Громадянської війни в РСФРР були винищені або викинуті за межі країни дворяни, купці, міністри, генерали, адмірали, офіцери, городові, інженери, журналісти, письменники, поети, власники фабрик, заводів, копалень, пароплавів, залізниць - всі, хто керував величезним організмом найбільшої в світі імперії. І утворилася моторошна пустота. І в цю пустоту ринули негідники і мерзотники, ринули управляти і командувати. А при владі тільки одна партія - комуністична. Єдина правильна, єдина робітнича партія, а інших - немає і не буде! Так само, як Москва - третій Рим і четвертому - не бути! В Росії влада належить комуністам, а отже їм належать і всі суспільні блага. І мільйони шакалів кинулись в комуністи: розподіляти блага завжди легше, ніж їх створювати своєю працею, важким щоденним трудом. А шакалам зовсім не хочеться важко працювати, шакалам подобається розподіляти зроблене іншими!
  Проти шакалів, які розподіляють створене іншими, і виступили зі зброєю народи Російської імперії. Одним, проливши ріки крові, пощастило не потрапити під важку руку нових правителів, інші не змогли і цього разу вирватися під російського правління. Спроба повернути тих, хто став незалежним, назад під владну десницю Москви російським комуністам не вдалася. Як не вдалося розпочати таку ж революцію і в країнах Європи - їхні народи вибрали золоту середину, а комуністам в тих країнах не вистачало волі і тієї нелюдської жорстокості, яка була у Леніна, Троцького і їхніх однодумців, щоб довести справу до кінця. Тому спроби російських більшовиків запалити революційний вогонь у тій прогнилій наскрізь Європі також не вдалися. Сталін, мабуть, був єдиним, хто розумів: поки що такі спроби приречені на невдачу, і виступав проти експорту революції. Він намагався переконати палких революціонерів, що потрібно спочатку навести лад у Росії, підняти промисловість країни до рівня розвинених держав, створити достатньо сильну армію, а вже потім нести в Європу щастя всім знедоленим народам, які стогнуть в ярмі капіталістів.
  Не зміг, не зміг цього зробити товариш Сталін! Екстремісти в партії взяти гору і спроби розпочати Світову революцію не припинялися навіть тоді, коли Ленін відійшов від справ.
  Але ж передумови для революції в країнах Європи ніби були. Звабливі передумови!
  Європа тоді клекотіла від революційного піднесення. Які великі надії покладалися на нову хвилю революції в Німеччині. І - зірвалося! Як зірвалася роком раніше спроба повалити уряд генерала Скоропадського в сусідній Україні. Тут особливо було кривдно. Майже рідний народ - і не прийняв братерську допомогу. Причина в обох випадках була одна - надто вже багато було претендентів на почесне місце вождя революції. За право очолити Світову революцію йшла жорстока бійка, вожді не могли дійти згоди, давали суперечливі накази виконавцям і нічого путнього з цієї витівки вийти не могло. А колишній вождь партії Ленін помирав і не міг керувати ні країною, ні Світовою революцією. Виник період, який лукаво назвали колективною відповідальністю за долю країни, за розвиток теорії та практики марксизму. Ось тут доля і поставила товариша Сталіна перед вибором. І товариш Сталін зрозумів, що потрібно йому вибирати: або й далі продовжувати колективну відповідальність за втілення в життя марксистсько-ленінського вчення, або ж самому ставати першим і єдиним вождем. Колективна відповідальність загрожувала забалакати процес досягнення марксистської мрії за віковічним російським прислів"ям: "у семи няньок дитина без ока"...
  Сталін і цього разу передбачив, що в Кремлі почнеться боротьба за владу, і не тільки за владу - за життя, кожен претендент вмів розправлятися зі своїми політичними противниками, ніхто б не зупинився пустити кров своїх вчорашніх соратників. Війна Громадянська і Терор Червоний сформували вождів Радянської Росії. Вони всі через це горнило пройшли. Кожен добре знав, якою може стати ціна поразки...
  І зважився товариш Сталін.
  Сталін мудро не втручався в спроби розпалити світову пожежу революції в інших країнах. Зараз потрібно зайнятися наведенням порядку у власному домі, народ російський приборкати, а революція Світова нехай почекає. Поки... А вожді революції втратили революційну пильність, вони всі були суперниками у боротьбі за місце Вождя Світової Революції, вони один одного ненавиділи і боялися. А на товариша Сталіна не зважали, бо вважали його тільки виконавцем чужої волі, волі Леніна, який тихо конав у Горках, аж ніяк не своїм суперником, і тим більше не вважали товариша Сталіна вождем Світової Революції!
  Тому й поставили берегти дорогоцінне здоров"я товариша Леніна, і товариш Сталін скористався цим уповні. До речі, і цього разу Сталін особливо не мудрував, вирішуючи задачу, як відсторонити від влади Леніна. Метод, розроблений Свердловим, згодився і цього разу. Обклав товариш Сталін товариша Леніна, як ведмедя в барлозі. Сталінські лікарі заборонили любимому вождю будь-які зустрічі, крім зустрічей з товаришем Сталіним. Щоб не хвилювати зайвий раз, заборонили газети, журнали і книги. А писати Ленін вже не міг. Права рука і права нога у нього були паралізовані. Проте, Сталін перекрити всі контакти з зовнішнім світом не зміг. Так, не зміг. Не було ще тоді у Сталіна такої сили. Дозволялося товаришу Леніну ще диктувати, хвилин п"ять на добу, десять - від сили.
  От і надиктував "Листа до з"їзду", в якому дав характеристику товаришеві Сталіну. Не одному товаришеві Сталіну, звісно. Всім вождям: і Троїцькому, і Зинов"єву з Каменєвим, і Колі Бухаріну...
  Товариш Сталін зосередив в своїх руках необмежену владу, писав товариш Ленін, і немає впевненості, що Сталін в майбутньому буде цією владою користуватися досить обережно.
  Про інших товаришів, які вождями вважалися, Ленін також написав у своєму листі.
  Другий вождь товариш Троцький має видатні здібності, тільки з ЦК він боровся, тільки бюрократ він бездушний. Особливо відмітив Ленін небільшовизм Троцького. Коротше кажучи, здібний товариш Троцький, просто жах, але не наш він товариш. В ЦК - чужий! Одним словом ленінську оцінку Троцького виразити можна дуже просто: Троцький - ворог! Його Ленін публічно навіть Іудушкою Троцьким називав.
  А Зинов"єв з Каменєвим боягузи і зрадники. В жовтні 1917, злякалися, і щоб не потрапити під суд військового трибуналу, вирішили переворот більшовицький зірвати, плани захоплення влади в ворожій газеті опублікувавши. А потім, коли переворот більшовикам все-таки вдався, до переможців примазалися і в пролетарські вожді пролізли. Ленін їм цього не забув, даючи оцінку, минуле пригадав і переконаний, що це зовсім не випадковість була. Зрада та боягузтво у цих людців в крові і партії в подальшому крім паніки та запроданства чекати від таких нічого.
  Бухарін - улюбленець партії, видатний теоретик комунізму. Однак теоретичні погляди Бухаріна з марксистським світоглядом мають мало спільного. Крім того, Бухарін ніколи не вчився і не зовсім розумів діалектику. Краще годі й сказати: найцінніший і найбільший теоретик партії - великий плутаник, і вигадує він таке, що з великим сумнівом може бути віднесене до марксизму. Та ще й не вчився ніколи...
  П"ятаков же людина видатних здібностей та волі, а покластися на нього в якійсь справі не можна.
  І тільки у одного товариша Сталіна не було політичних вад та недоліків. Всім був хороший товариш Сталін. Але зосередив у своїх руках необмежену владу і товариш Ленін нутром своїм відчуває, що в прийдешньому товариш Сталін не завжди з обережністю буде цією владою користуватися. Кухарем його назвав, який гострі блюда готувати буде. І рекомендує товариша Сталіна з посади Генерального секретаря Центрального Комітету зняти! Ворогів, зрадників, боягузів, панікерів, плутаників та тих, на кого в серйозній політичній справі покластися не можна залишити, а товариша Сталіна - гнати втришия!
  Зрозуміло, що після такого листа більше нічого товариш Ленін надиктувати не міг, і прожити довго йому також не випадало. Зрозумів Сталін: як Леніна не ховай, а він все листи строчити пнеться. І піди, вгадай, що за рідина завтра в голову йому вдарить. Тому товариш Ленін в січні 1924 року замовк навіки, ленінське опудало соратники по партії набили тирсою і на Красній площі в мавзолеї виставили на загальний огляд, як фараона дохлого, оголосивши найвеличнішим генієм всіх часів та народів і творцем найпередовішого, найправильнішого, найнауковішого в світі марксистсько-ленінського вчення.
  І залишилося після Леніна три вождя: Троцький, Зинов"єв і Камєнєв. А отже, виникло вакантне місце "геніального продовжувача" серед кандидатів. Другий лідер революції, товариш Троцький, в партії вже давно розвинув кипучу діяльність. За його ініціативи активно йшли суперечки та "внутрішньопартійні" дискусії. І залишалося пролетарським вождям одне з двох: або й далі буде продовжуватися "колективне керівництво" через оці самі дискусії та суперечки, або в процесі різних інтриг виникне один, "найголовніший". Причому вже сама ця загроза змушувала інших вести боротьбу за головне крісло.
  А Сталін у вожді не пхався, він міцною рукою взяв під твердий більшовицький контроль зовсім непомітний підрозділ в структурі партії - Учраспрєд ЦК, облік і розподіл кадрів. І отримав у свої руки найвагоміший важіль впливу на партійні процеси. Чим негайно вповні й скористався.
  Так, ніхто не вважав його суперником. За ним, Сталіним, не було кривавих слів. Товариш Сталін не базікало. Товариш Сталін - людина справи і за товаришем Сталіним були тільки справи. Як правило - таємні. Було в нього мало слави, зате було багато влади. Він тримав в руках владу над партією, вона ж тримала владу в країні. Владу дає не посада, посаду можна придумати будь-яку, назватися хоч королем, хоч царем, хоч імператором. Владу дають тобі люди самі, коли виконують твої накази, коли підкорюються твоїй волі. А його накази виконували, його волі підкорювалися, бо він був єдиним, хто міг дати правильну вказівку, прийняти вірне рішення, хто міг підняти на сяючі висоти влади або ж опустити в прірву безтямного провінційного буття будь-якого партійного начальника. З тактичних міркувань товариш Сталін вчинив мудро - дав кілька років, щоб стосунки "начальник-підлеглий" серед маси партійних працівників, яка народилася, встоялися. Щоб партійні чиновники прониклися їхньою важливістю для власної кишені. Щоб вже чисто технічно не могли голосувати за чиїсь інші ідеї. А вищим "соратникам" тим часом дав можливість погратися у "партійну демократію". Сталін добре засвоїв правила гри в політичні шахи і прораховував на багато ходів вперед свою партію. А соратники Ілліча не хотіли думати, турбуватися за своє власне майбутнє, вони й далі хотіли лише говорити про світле завтра. І на його долю лишили труд розбиратися зі справами, вирішувати складні проблеми, а собі вони взяли почесний обов"язок пожинати лаври. Ну-ну...
  Вони не хотіли думати над попередженням основоположників Великого Вчення, що існувати поряд з нормальними країнами перша в світі соціалістична держава не зможе. Хоча, ні. Вони думали, але цю проблему вважали можливим вирішити звичними методами, які давали такі прекрасні результати в Росії. І несли полум"я революції в Європу, збурену імперіалістичною війною, яка щойно закінчилася. А там ніхто не хотів більше війни, злигоднів, крові та насильства. Там хотіли жити в достатку і спокої, без заворушень і революцій. І в Росії також всі втомилися від крові та жахів Громадянської війни, втомилися від злигоднів воєнного комунізму. Тому довелося Леніну, вождю революції, відступати від основ і принципів, відступати, щоб продовжити шлях вперед. Мало хто в партії тоді зрозумів маневр Леніна з "новою економічною політикою". Він, Сталін, зрозумів. І зрозумів далекосяжний намір Леніна, якому набридла стара гвардія, втомили яскраві соратники, зробити партію своїм слухняним знаряддям. Ленін доручив Кобі готувати в партії зміну - замість людей яскравих знаходити людей старанних. Коба-Сталін оцінив майбутню перспективу і провів роботу сумлінно, провів роботу з ентузіазмом. Контроль і призначення провінціальних партійних лідерів - ось простий важіль з допомогою якого Сталін в короткий термін підкорив партію вождю. Товариш Коба нелегке завдання товариша Леніна виконав: слухняна партія створена в стислий термін. От тільки товаришу Леніну вже не доведеться нею скористатися. Партією керуватиме він, товариш Сталін.
  Тепер в його руках є грізна сила, ним створена. В його розпорядженні знаходиться центральний апарат партії і місцеві партійні комітети. П"ятнадцять тисяч партійних функціонерів, які зараз керують політичним і економічним життям країни - його ставленики. І їхніми руками товариш Сталін усунув колишніх вождів з першого ешелону влади. Товариш Троцький став першою жертвою. Для цього товариш Сталін об"єднався з товаришами Зинов"євим та Каменєвим. Спільними зусиллями Другого Вождя дорогого товариша Троцького від влади й усунули. Потім Сталін з Бухаріним об"єднався, щоб скинути з владних вершин товаришів Зинов"єва з Каменєвим. Ось так і став вільним шлях до єдиного крісла "геніального продовжувача справи Леніна". Яке товариш Сталін і займе невдовзі на черговому Пленумі ЦК і ЦКК ...
  Прийде час, він опустить колишніх вождів ще нижче, аж до Луб"янських підвалів. Але трохи пізніше, товариш Сталін не поспішатиме - всякому овочу свій час, правильно говорить народна мудрість.
  Після приборкання партії він розставив на ключові державні пости своїх людей і взяв під контроль армію і органи державної безпеки. Це був перший, малопомітний з боку, крок до повної влади. Заміна відомих керівників, які були харизматичним особистостями і мали популярність в своєму середовищі, проводилася непомітно, поволі, з тим, щоб у потрібний момент взяти керування цими відомствами у свої руки. Коли настав час, і "залізний Фелікс", і "перший маршал Революції" звільнили місце для його висуванців.
  Наступний крок логічно випливає з першого - очолити уряд, Раду Народних Комісарів. Але поки що рано товаришу Сталіну самому ставати Головою Ради Народних Комісарів, і він поставив Раднарком у залежність від Секретаріату Центрального Комітету партії. А очолить РНК товариш Сталін трохи згодом, коли усуне - і в прямому, і в переносному розумінні - всіх своїх можливих конкурентів на пост глави держави. Зроблено основне, ще на початку свого шляху до повної влади він позбувся головного свого конкурента - Троцького. Скоро його буде вислано, а в потрібний час він одірве своєму заклятому ворогові голову. Звичайно, чужими руками. Бо Троцький - це лідер, єдиний серед усіх цих "соратників Ілліча". Всі інші - лише "партійні балаболки" на кшталт Колі Бухаріна, і через свою недолугість "старі партійці" терпіти Льва Давидовича не могли! Така-от біда! Поважали - так! Але колишній журналіст, який пролив ріки крові в Громадянській війні, холоднокровний і жорстокий (до інших, згадати б комфлота Щасного!), який мріяв про "перманентну революцію" не мав дружніх стосунків ні з Камєнєвим, ні з Зинов"євим, ні з Бухаріним. І вони самі допомогли товаришу Сталіну позбутися головного ворога і цим випустили владу зі своїх рук.
  Однак для чого товариш Сталін взяв владу у цій країні в свої руки?
  Сталін знає - існувати його держава в оточенні нормальних не може. Люди в цій державі будуть порівнювати життя своє і життя інших людей за кордоном, і це порівняння буде не на користь його держави, порівняння державного ладу з іншими країнами буде не на користь комуністичної влади. І він не перестане повторювати, що в одній країні можлива повна перемога соціалізму, але остаточна - тільки коли весь світ теж стане соціалістичним. І таку просту думку він постійно намагається втовкти в голови своїх соратників та однопартійців. Тільки не всі його розуміють. Або не хочуть розуміти. Що ж, тоді нехай нерозумні нарікають на себе! І таких нерозумних телепнів стає з кожним часом все більше і більше. Радість першої великої перемоги геть затьмарила їм голови і вони зовсім забули таку просту істину, що ця держава в капіталістичному оточенні довго не протримається. Погано, коли голова від успіхів кругом іде. Ой, як погано!
  Втім, запаморочення їхнє від успіхів можна зрозуміти. Бо партійці, як вищі, так і провінціальні, за роки до жовтневого перевороту і в Громадянську війну насьорбалися вдосталь злигоднів та поневірянь. І нині, коли вони отримали нарешті таку омріяну перемогу, жадібно насолоджуються життям. Таємна поліція - ЧК-ГПУ-ОГПУ, - доповідає йому про витівки та вибрики партійних владик. Калінін, Єнукідзе, Каменєв, його синок Лютик та десятки інших - про всіх доповідають вірні чекісти товаришу Сталіну.
  Що ж товариш Сталін зуміє провести з ними гру на політичній шахівниці, товариш Сталін вміє задумувати багатоходові комбінації, і знає, як досягти перемоги над цими недолугими гравцями.
  Соратники, звичайно, одумаються, тільки буде надто пізно, Сталін вже вигнав з владного Олімпу всіх вождів жовтневого перевороту, а найперше, його творця - Троцького. І коли ці опозиціонери, ці "соратникам Ілліча" зрозуміють, що втрачати їм нічого, вони повинні будуть почати нещадну війну з ним.
  Сталін хмикнув глузливо. Нехай починають цю війну. Війну приречених.
  Він повернувся до столу, але не сів за писання. Взяв люльку, розпалив її. Повільно пішов по килимовій доріжці вздовж довгого столу до дверей кабінету.
  Так, він створив слухняну партію, підкорив її своїй волі. Але чи досить вона покірна і вірна товаришу Сталіну? І він не зміг дати собі певної відповіді на таке просте питання. Так, партійні можновладці вірні й покірні в мирний час, але коли почнеться нова Велика війна, чи будуть всі ці Куйбишеви, Хрущови, Кірови вірними йому і в часи перемог, і в часи поразок? А виключати можливість поразки ніяк не можна. І досвід останнього російського царя говорить про це досить промовисто. "Здали" його ті генерали, яких цар Микола сам підняв на вершину влади, яким так необачно довіряв. То чи не повторить він, Сталін, помилку останнього російського імператора? Він вирішить проблему і знатиме відповідь на це непросте питання...
  Але це питання внутрішні. А які будуть в недалекому майбутньому стосунки зовнішні?
  Велика війна в Європі, яку так чекали революціонери, на яку покладали такі надії, завершилася, і залишила після себе багато невирішених проблем. Війна залишила по собі розвал Європи, розколовши її на переможців і переможених. Останніх примусили платити за все. Німеччина, переможена і зневажена, ніколи не пробачить своїм переможцям ганьби і принижень Версаля. Це вірно. Вірно й те, що для переможців війна також не принесла бажаного. Переможці, англійці і французи, раптом зрозуміли, що перемога у них не цілковита, що вони не дуже відрізняються від переможених. Великобританія, яка вступила у війну світовим кредитором, в кінці війни стала країною-боржником. Північна Франція лежала в руїнах. Правда, у французів було моральне задоволення від того, що поквиталися з заклятим своїм ворогом і стали найсильнішою у військовому відношенні нацією Європи. Але, які б не були наслідки війни, над всім превалювало одне - розчарування. Кому європейська бійня пішла на користь, то це Сполученим Штатам та Японії, вони отримали, нарешті, статус "великих держав". Втім, американці теж не зовсім досягли бажаного результату. Вони не змогли стати беззаперечним лідером у світі, вибороти у британців першість. Отже, наступна бійка за право владарювати має відбутися. Але коли почнеться цей раунд? Скільки часу має Радянський Союз на підготовку до завершального удару в домовину капіталізму? Питання залишається відкритим.
  Сталін йшов знов по килимовій доріжці від вікна до дверей. Думки текли в лад крокам. Згадував.
  Коли провалилася спроба "експортувати революцію" на багнетах Червоної Армії, експортувати найперше в колишні окраїни Російської імперії Україну-Малоросію та Прибалтику, вирішили розвалити їх зсередини. Але "революції" в Україні, Болгарії, Німеччині, на які стільки потратили золота, вірніше, діамантів в двадцять другому, двадцять третьому роках, провалилися. Ці роки були одними з найтихіших в Європі. Світ зализував рани, долав наслідки першої світової бійні і воювати в Європі нікому не хотілося.
  Перша Світова війна завершилася Версальським мирним договором, який настільки ослабив військовий потенціал Німеччини, що вона скотилася в розряд другорядних країн. Німеччина перетворилася на країну-ізгой. Найсильніша на початку століття європейська держава віднині вже ніколи не могла повернутися в клуб великих держав. Так було задумано. Втім, країни-переможці не дуже й приховували це...
  А от на Радянську Росію, яка зрадила своїх союзників в Бресті, яка загарбала майно громадян Франції, Великої Британії, Сполучених Штатів, яка в двадцятому році намагалася "совєтізувати" свої колишні окраїни і не думала на цьому зупинятися, ніяких обмежень накладено не було. І це було дивним...
  Дивним, бо в 1921 році вийшов фундаментальний труд Михайла Фрунзе "Єдина військова доктрина і Червона Армія". Доктрину РСФРР видатний червоний маршал сформулював коротко і точно: "весь світ - вороги!" І лімітрофи "санітарного кордону" розглядалися тільки в якості країн, які потрапить під перший удар, а основним противником пролетарської держави вважалися Франція та Велика Британія.
  Причина того, що "між пролетарською державою та всім іншим капіталістичним світом може бути тільки один стан - війни", крилася в тому, що народи світу відкидали геть комуністичну ідею. І законним шляхом - через вибори - комуністам влади не вибороти, і самотужки їм в окремо взятій європейській країні навіть здійснити комуністичний переворот не вдасться. Ось тому-то комуністам всього світу залишалася тільки одна надія на багнети Червоної Армії.
  Для цього геніальний Ленін зробив перший і рішучий крок - в грудні 1922 року був утворений Союз Соціалістичних Радянських Республік з Російської Федерації, Білорусії, Закавказзя та Туркестану. Для чого його створено? Для того, щоб тримати в кулаці всі ці провінційні окраїни колишньої, а тепер наново відтвореної імперії. Громадянська війна закінчилася, і Ленін перший зрозумів, що російським комуністам доведеться вивести свою Червону армію з новоутворених країн. А, значить, втратити контроль за цими окраїнами. Ніхто з соратників не зрозумів геніального задуму вождя: навіщо потрібно створювати Союз? Союзні ж відносини існували й раніше. В січні 1921 року був укладений договір РСФРР з Білоруською Соціалістичною Радянською Республікою, при якому обидва уряди оголосили об"єднаними народні комісаріати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу, а також Вищу Раду Народного Господарства. Такі ж договори уклали потім з кавказькими республіками. Тому утворення СРСР в 1922 році не мало ніякого сенсу ні у військовому, ні в економічному відношенні, єдині збройні сили і єдина економіка ВЖЕ ІСНУВАЛИ. А саме це назвали причиною утворення СРСР.
  Насправді ж існувала тільки одна причина утворення СРСР - повна ліквідація державності білорусі, Грузії, Вірменії та Азербайджану. В результаті комуністична партія РСФРР автоматично ставала комуністичною партією всього Радянського Союзу, а РСФРР залишалася без своєї комуністичної партії. Тобто величезним Радянським Союзам стала правити саме російська компартія. Пояснити створення СРСР можна тільки цим. Бо Жовтнева "революція" сталася зовсім не на території всієї Російської імперії. І російська Червона армія аж ніяк не визволяла землі сусідніх народів, захоплені місцевими "націоналістами".
  Жовтневий переворот відбувся зовсім не на території "царської Росії", а на території проголошеної в лютому 1917 року Російської Демократичної Республіки. І до повалення царизму більшовики ніякого відношення не мали. І ця Російська Демократична Республіка якраз признала фактом розвал царської імперії. А утворення місцевого самоврядування - неминуче при розвалі царизму, зовсім не було "тріумфальною ходою Радянської влади", яке комуністичні історики оголосили підставою для окупації армією РСФРР сусідніх земель. Мовляв, "звільнення захоплених ісконноруських земель". Насправді ж, вся ця "радянська влада" була всього лиш парламентами, які тільки народжувалися, і в які вона швидко перетворилася. А в РСФРР ніякої "радянської влади" не було, бо країною правили не Ради, а була влада однієї комуністичної партії. А Ради якраз і передбачали незалежних депутатів від народу, які неодмінно повинні були створити в парламенті фракції, а отже, - політичні партії. Тому бачити в назві РСФРР слова "Радянська республіка" було нісенітницею, бо Російська Федерація республікою не була, а була військовою хунтою, правителів якої народ не вибирав. Ось тому в 1918-1920 роках російські комуністи нападають на сусідні країни і окупують їх. Так почалося вторгнення в Україну в 1918 році військ Муравйова, була окупована Московією в 1918-1919 роках Білоруська Народна Республіка, відбувався "експорт революції" в країни Балтії в 1919 році, здійснилася окупація в 1921 році Демократичної Грузії, Азербайджану і Вірменії.
  В Білорусії в 1918-1919 роках, ледь армія Троцького захопила Мінськ, як перестріляла вибраний всенародно парламент і уряд БНР , і негайно насадила своїх маріонеток. Маріонетки (яких підпирали в спину багнети окупантів) відразу ж зі складу новоствореної БСРР передали РСФРР більшу частину своїх земель: Вітебську, Могильовську і Смоленську губернії БНР, а кордон був встановлений в 40-70 кілометрів на схід від Мінська. Правда, потім довелося повернути білорусам частину окупованих земель, хоч етнічно білоруську Смоленську губернію залишила собі. Світове співтовариство осудило агресію РСФРР проти БНР і назвало саме спробою завоювання білоруських територій, бо вже по факту окупації РСФРР відібрала собі половину Білорусі. Так само трапилося і в Україні, коли на її території утворилася так звана Донецько-Криворізька республіка, яка негайно заявила про своє об"єднання з РСФРР. Сам факт таких дій дозволяє зрозуміти московських правителів. Бо немає у світового комуністичного руху такої мети - прирощувати Росію чужими територіями. А видно тут всього лиш руку Леніна, його мудрий задум, який побоювався, що окупація Білорусі, а також України, Грузії - явище тимчасове. Ось попруть завтра білоруси (разом з українцями, грузинами, вірменами, азербайджанцями) назад в Росію армію Лейби Троцького, скинуть маріонеткову Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку - цілком маріонеткову, утворену на окупаційних багнетах антибілоруську державу, - і повернуть свою Білоруську Народну Республіку, в якій єдина була всенародно вибрана білоруська влада. На фоні цих жахів (цілком реальних на той час) і прагнув Ленін урвати собі шматок від Білорусі - якомога більший, понад половини країни. Ось хай спробують повернути білоруси собі волю, але весь схід Білорусі ми в себе в РСФРР утримаємо вже тому, що тепер це - частина РСФРР! Ось ця окупаційна суть "залучення" сусідів до комунізму і лежить в основі наступного створення в 1922 році СРСР. І головна причина створення СРСР полягає в тому, що національні республіки були захоплені в ході військової окупації РСФРР і існував величезний ризик або повалення цих маріонеткових карикатур на державність, або їх поступовий дрейф до ідей своєї самостійності при формальному факті збереження цих держав, як таких. При цьому в 1922 році сам статус БСРР і Кавказу, як окупованих країн, вже затягнувся, і для знаходження військ РСФРР на територіях цих країн була потрібна більш вагома підстава, бо закінчилася і Громадянська війна, і війна РСФРР з Польщею, і взагалі всякі військові дії. А Росія не хотіла виводити свої війська з цієї республіки, офіційно нею признаної. І найголовніше полягало в тому, що Москві для стримування спроби країн-республік стати самостійними (при збереженні де-факто статусу воєнної окупації) потрібні були можливості повного контролю з проведенням в майбутньому постійних політичних чисток і репресій проти будь-яких зачатків національно-державного мислення.
  Головною метою створення СРСР за задумом Леніна було проведення масових репресій органами Всеросійської Надзвичайної Комісії - політичної поліції більшовицької Росії, основний ворог якої - національна самоідентифікація народів республік. Без створення СРСР було б неможливим проводити масові репресії проти народів республік, бо місцеві органи влади намагалися б їх не допустити.
  Товариш Сталін геніальний задум Леніна оцінив, товариш Сталін геніальний задум Леніна зусиль не шкодуючи в життя втілював. В грудні 1922 року Союз Радянських Соціалістичних Республік - термін "радянські" тут вже передувало терміну "соціалістичні", що було політично правильним, з"явився на політичній карті світу. І з самого початку в преамбулі було проголошено, що це є "перший і вирішальний крок до встановлення всесвітньої диктатури пролетаріату, до встановлення Всесвітнього Союзу Соціалістичних Радянських Республік..." Тут термін "соціалістичні" передував терміну "радянським"...
  Тепер потрібно було створене Леніним закріпити, перетворити СРСР на плацдарм для розширення Світової Революції на весь зовнішній світ. А це можливо тільки в умовах нової Світової війни...
  І СРСР почав підготовку до нової Великої війни. В європейській частині СРСР підготовка пішла повним ходом. Найперший крок в цій підготовці - повернути втрачені території Російської імперії, повторно завоювати Україну і Прибалтійські країни-лімітрофи. Чи здатна це зробити Червона Армія?
  Саме для перевірки цієї можливості провели великі маневри двадцять п"ятого року. Це були не звичайні маневри по відпрацюванню гіпотетичних задач оборони СРСР. Тієї осені на Балтиці і в Чорноморському регіоні репетирувалася конкретна війна з конкретним противником на конкретних театрах воєнних дій. І війна наступальна. Маневри були завершальним етапом перевірки всієї РСЧА до ведення революційної війни з усім капіталістичним світом. Ці маневри виявили повну технічну відсталість Червоної Армії, слабість економічної бази країни і, як наслідок, невідповідність ймовірним задачам. Висновок був невтішним для вождів - тоді ще багатьох вождів, не одного! - Радянського Союзу. Комуністичний "хрестовий похід" в Європу доведеться відкласти на невизначений термін. Маневри підтвердили те, що Сталін знав ще з часу невдалої спроби "совєтізувати" Європу в двадцятому році - РСЧА поки не відповідає потрібним вимогам. Для Сталіна це була чергова вершина, яку потрібно подолати. Йому, єдиному на той час тверезому комуністичному політику, було зрозуміло - для здійснення такої грандіозної задачі потрібна грандіозна армія, озброєна великою кількістю першокласної військової техніки. Потрібна передова теорія ведення майбутньої війни, потрібен новий командний склад - технічні працівники війни, які будуть втілювати в життя - чи смерть! - на полі бою сталінські вказівки і будуть знати своє місце. Нинішній керівний склад не годився. Ворошилов і Будьонний були на своєму місці в Громадянську війну, а "червоний Бонапарт" Тухачевський занадто підносить власну особу і своє значення для перемоги комуністів у війні з народами Російської імперії, але міг успішно воювати тільки з слабоозброєними тамбовськими повстанцями Антонова і голодними кронштадськими "кльошниками". Та й ставленик Троцького до того ж...
  Тоді ж, в травні 1925 року, після партконференції відбувся і Третій всесоюзний з"їзд Рад. На ньому обговорювалися різні питання внутрішньої ситуації. І "особливу увагу з"їзд приділив обороноздатності країни і Червоної армії". В його резолюції по доповіді "червоного маршала" М.В.Фрунзе написано: "...Третій з"їзд Рад Союзу РСР вважає необхідним заявити трудящим Радянського Союзу і всього світу, що незважаючи на зусилля робітничо-селянського уряду, не дивлячись на укладені вже договори і угоди з цілим рядом держав, Радянський Союз все ж не гарантований від спроб світового капіталу перешкодити мирній праці робітників і селян..." З"їзд рекомендував уряду приділити увагу зміцненню обороноздатності країни. Соціалізм соціалізмом, але башти з гарматами на бронепоїзді повинні вільно обертатися. І поповнюватися запасом снарядів своєчасно і неухильно. З"їзд законодавчо поставив: найголовніше для майбутньої війни - необхідність заздалегідь створити в країні таку економічну структуру, яка зможе витягти весь тягар нової затяжної світової війни і забезпечить армію всім необхідним для війни, нехай навіть у на збиток цивільному населенню. Хто допоможе Радянському Союзу в цьому?
  Вождь більшовиків Ленін зрозумів це першим серед інших. І склав свій план.
  Ще в роки Громадянської війн країни Антанти продемонстрували свої небажання влазити в "російські справи". "Інтервенція", з таким трудом організована сером Уїнстоном Черчіллем, розповзалася по всіх швах. Доста солдати насьорбалися бруду, крові і страждань за чотири роки великого європейського кровопускання. Ну, не бажав цивілізований світ воювати, і все тут! Крім "яструба" Черчілля, який єдиний серед буржуазного Заходу Європи бачив визріваючу загрозу на Сході континенту, тільки над товстуном всі відверто збиткувалися! Про це прекрасно знали в Москві і докладали безпрецедентних зусиль, щоб так там вважали і далі. Одна "діамантова" дипломатія чого варта! І в результаті з середини двадцятих років європейські країни почали відновлювати дипломатичні стосунки з Радянським Союзом.
  От хто допоможе Радянському Союзу створити "найкращі, найміцніші канати, на яких будуть перевішані капіталісти всього світу"! Про це пророче заповів Ілліч: капіталісти самі побудують нам ці "канатні фабрики"! Як у воду дивився! Його пророцтво збулося більше ніж на сто відсотків. Не пройшло і п"яти років після останньої спроби російських більшовиків "совєтізувати" Париж і Лондон, як в буржуазній Європі знайшлися в немалій кількості "корисні для комуністичної справи ідіоти".
  І комуністичні емісари вільно роз"їжджали країнами Європи, скуповуючи зброю і військові технології. Авіаційні двигуни, танки, станки і лабораторії, випробувальні стенди і цілі заводи в повній комплектності потоком ринули на батьківщину Світової Революції. Поки що тільки тоненькі ручаї, але скоро, зовсім скоро ці ручаї перетворяться на повноводні ріки. Нова економічна криза не за горами.
  Всім виявився потрібний Радянський Союз. І переможцям, і переможеним. "Вони дадуть нам все!" В умовах жорстокої кризи, яка насувається - а Радянський Союз зробить все, щоб вона була довгою і виснажливою - вже готові типографії в Німеччині для друку фальшивих доларів, а резиденти радянської політичної і військової розвідки готують канали для їх транспортування в США, - крупна буржуазія відштовхуватиме одна одну ліктями, щоб опинитися біля комуністичної годівниці. Вони наввипередки кинуться продавати нам все, що потрібно для нашої могутності.
  І Сталін, втілюючи в життя ленінський план, зараз працює над програмами грандіозного індустріального будівництва. П"ятирічні плани і план першої п"ятирічки насамперед, це план підготовки країни до Великої війни з цивілізованим світом. І найбільше в цьому російським комуністам будуть допомагати капіталісти Північно-Американських Сполучених Штатів. Дивно, з точки зору звичайної логіки. Проте одне тільки не викликає сумніву - Радянський Союз конче необхідний Сполученим Штатам для завершення боротьби за світове панування. Тут криються корені такої щедрої допомоги американців Радянській Росії. Що ж, ми використаємо цю недалекоглядність нинішніх господарів "країни жовтого диявола"!
  Тільки найперше потрібно розв"язати проблему України. Ця країна поряд з СРСР багатіє і могутнішає, як на дріжджах. Там люди незалежні і ситі. А це поганий приклад всім і найперше для російського народу. Значить, з незалежною Україною буде вирішено в першу чергу і вирішено радикально!
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"