Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Ретроспектива-11. Напередодні

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Завтра була війна

  НАПЕРЕДОДНІ.
  Ліс на східному березі невеличкої річки Снов поблизу селища Стара Рудня, де розташувався штаб армійської групи генерал-майора Герасименка, нічим не відрізнявся від лісів, якими так багата земля Чернігівщини. Під густими кронами його дерев розмістилися в капонірах стандартні модулі-контейнери штабного комплексу "Редут". З "кубиків" такого "конструктора", що перевозилися на причепах-трейлерах, можна було швидко - всього за годину-дві - "скласти" командний пункт дивізії, армійського корпусу, навіть фронтового об"єднання, польовий вузол зв"язку, і так само швидко його "розібрати" та перекинути за десять-двадцять кілометрів або й взагалі, в іншу частину країни. Поряд з штабними модулями відриті щілини на випадок авіаційного удару. Самі модулі прикриті від спостереження з повітря маскувальними сітками. Від кожного тягнуться телефонні дроти, підвішені до стовбурів дерев або на високих тичках.
  По лісовій стежині неквапливо прогулювався разом з командувачем Північно-Східного оперативного командування генерал-лейтенантом Тимошенком Гетьман України Павло Петрович Скоропадський. Семен Костянтинович доповідав Гетьману про події останніх днів на тому боці. І події були невтішні: радянські прикордонники зрізали дріт на кордоні, знімали міни і здавали свої ділянки польовим частинам Червоної армії. Про ці зміни повідомляли українським військовикам з прикордонники. Ще минулого тижня в Департамент Прикордонної Служби України з застав почали поступати тривожні повідомлення: прикордонні наряди фіксувала на протилежному боці кордону масове виселення населення з прикордонної смуги. І після цього звільнену від людей територію займали з"єднання, частини і підрозділи Червоної армії.
  Те саме повідомляла штаб Оперативного Командування власна розвідка. І не лише про одне це...
  Тільки з початку року побудовано 256 нових аеродромів в прикордонній смузі та поблизу неї. На кожному будувалася злітно-посадочна бетонована смуга довжиною тисячу двісті і шириною до вісімдесяти метрів. Для будівництва залучили близько трьохсот тисяч ув"язнених з таборів, засуджених до виправних робіт і арештантів з в"язниць. На новозбудовані аеродроми завозяться десятки тисяч тонн авіабомб, тисячі тонн авіаційного бензину, запасні частини для винищувачів, штурмовиків та бомбардувальників. На нові і старі аеродроми, як повідомляє технічна розвідка, вже перебазовано авіацію з внутрішніх військових округів Радянського Союзу, на деякі по сто-сто двадцять літаків. Прикордонні станції були забиті ешелонами з боєприпасами. Десятки тисяч вагонів з снарядами і набоями радянські воєначальники тримали поряд з кордоном. А в прикордонних з Україною лісах з весни зосереджувалися тисячі гармат і танків. Бойову техніку "червоні" накопичували потроху і заздалегідь, щоб не сполохати українську сторону. А в перший тиждень вересня почали прибувати ешелони з живою силою. Тільки за останню добу на Чернігівському напрямку повітряною розвідкою - це був висотний командний пункт, який вів і технічне спостереження також - зафіксовано прибуття не менше шістдесяти ешелонів. Все свідчило: ось-ось "червоні" рушать...
  Саме про це і говорив Гетьман з командувачем ПнС ОК.
  На повороті до блоку модулів оперативного відділу Гетьман зупинився.
  - ...на жаль, Семене Костянтиновичу, не передбачили ми, що більшовики розпочнуть бойові дії ще до повного зосередження всіх своїх сил. Але й зараз у них потужна армія, готова по першому сигналу перейти кордон. "Червоні" командири прекрасно розуміють головне: щоб в початковому періоді війни, в найперші її години і дні не повторився сценарій Світової війни, не дати нам змоги організувати суцільний фронт. Їхня задача полягає в тому, щоб райони бойовищ стрімко відсунути якомога глибше в тилові області нашої країни, тим самим зриваючи нашу мобілізацію, порушити стратегічні перевезення, зайняти райони, які ми готували до оборони, разом зі сховищами стратегічних запасів, важливі адміністративні, промислові і транспортні центри України. - Гетьман глянув на годинника і простягнув руку для прощання. - Але воювати потрібно. І найперше, встояти перед розсікаючими ударами танкових клинів противника...
  - Мене мучить інше... - Тимошенко запитально глянув на Гетьмана і той кивнув, дозволяючи. - На військовій нараді весною, коли проводилася воєнна гра, я пропонував ударити першим, не чекати, поки "червоні" влуплять нам довбнею по голові. Мене підтримали більшість генералів. Що було б тоді? Навіть при тому, що у комуністів зберігалася б п"ятикратна перевага у живій силі і десятикратна в техніці?
  - Ех, дорогий мій Семене Костянтиновичу, - зітхнув Гетьман, - я чудово розумію переваги першого удару, коли противник позбавлений ініціативи, коли його війська зосереджені впритул до кордону компактними масами, коли запаси боєприпасів, пального, спорядження максимально приближені до кордону. І все це можна не просто накрити артилерійським вогнем, знищити ударами авіації, а захопити піхотою і танками. Тим самим, позбавити свого противника необхідних ресурсів. Солодка мрія... Та в даному разі Україна знаходиться в такому становищі, що наш превентивний удар по Радянському Союзу весь світ - ви розумієте, кого я маю на увазі! - сприйме, як прояв нашої агресивності і згодом це вилізе нам боком.
  - Знамениту тачанку придумав генерал-лейтенант Андрій Григорович Шкуро, він розпочав маневрену війну. Але Кінні Армії створили Ворошилов і Будьонний... Та що там казати, я сам приймав участь у створенні Кінної Армії... І ці видатні кавалеристи розуміли маневрену війну значно краще німецьких, британських і французьких генералів, які всю війну просиділи в далеких від фронту штабах і досвіду маневреної війни не мали. У них був лише досвід війни в окопах. - Тимошенко за останні дні і ночі добре бачив, як розкручується маховик радянської військової машини все швидше і швидше. - І Шкуро, і Будьонний з Ворошиловим родом з кавалерії. Шкуро створив кінний корпус, Будьонний і Ворошилов наслідували його приклад, а потім пішли далі і створили Першу Кінну Армію. А від кавалерійських корпусів і Кінних Армій, насичених кулеметами, кінною артилерією, літаками, броньовиками і бронепоїздами до танкових корпусів і армій нинішньої РСЧА півкроку. Принципи бойового застосування одні і ті ж самі...
  - Танкові і механізовані корпуси є інструментами наступальної, агресивної війни. А наша армія таких сильних інструментів не має. Тобто, Семене Костянтиновичу, ви хочете сказати...
  - Я хочу сказати, що ми віддаємо ініціативу "червоним". - Не зовсім ввічливо перебив Гетьмана Тимошенко. - Вони володітимуть ініціативою, а це може мати дуже погані наслідки і для перших боїв та операцій в Прикордонні, і для подальшого ходу війни. Прикордонну битву ми можемо програти. Є ризик...
  - Мабуть, є якийсь сакральний сенс у тому, що сильніші і крупніші армії програють війни, маючи перевагу в силах, кращу зброю. Чи його немає? - Усміхнувся у вуса Павло Петрович. - Наполеон зібрав восьмисоттисячну армію... І де вона загубилася? Заблукала в трьох соснах, залишилася охороняти тили...
  - Всі справа у агресивній манері ведення війни. - Не погодився Тимошенко.
  - Чи у війні оборонній. - Поправив командувача ПнС ОК Скоропадський.
  - Король Франції не міг захистити свою країну від купки скандинавських бандитів, які ходили на своїх драккарах по Сені ледь не до Парижа. Він не знав, де їх чекати. Чекати їх потрібно постійно, а вони приходять тоді, коли хочуть. Могутня Китайська імперія не раз отримувала жахливої сили вторгнення кочівників, і для оборони нічого кращого за Стіну не придумала... - Вони продовжували давню суперечку.
  - Аналогічний принцип оборони діє завжди. - Сказав Гетьман. - Той, хто нападає, завжди ставить супротивника в невигідне і незручне становище. Поступово ситуація вирівнюється, але краща тактична підготовленість - за рахунок підготовки до моменту "Ч" - нападаючого буде зберігатися деякий час. При будь-якій стратегічній ситуації умови, знову ж таки, диктує той, хто нападає. Але, як каже моя внучка, йому може обломитися. - Гетьман усміхнувся. - Німецька піхота напоролася на кулемети, кавалерія на колючий дріт, а все разом на скорострільну гвинтівку Лі-Енфільда. Хто ПЕРЕМАГАВ і хто ПЕРЕМІГ?
  - Шанси на блискучу перемогу, на швидкий, повний і нищівний розгром ворога в чотирнадцятому році були. "Позиційний тупик" Світової війни стався не тому, що стратеги були нездарами або ж тупаками. Просто під рукою у генералів не було достатньої кількості військ. Війна була оголошена, а жодна країна не мала відмобілізованої армії. На кордоні зійшлися передові загони і частини прикриття, а головні сили - не готові! Для германців дорога на Париж була відкрита, вони могли дійти до французької столиці в перші ж дні війни і взяти його. Фортеці вони могли обійти стороною, а дрібні заслони змести, не помітивши. Проблема була тільки в тому, що армія у них була не відмобілізована. Генералам не вистачало військ! Мобілізацію німці провели в рекордно короткий термін, але ситуація була вже не та. Обстановка кардинально змінилася. Момент був втрачений. І у Російської армії був такий же пречудовий шанс, і у французів, і в австрійців. У всіх були можливості, але всі не зуміли ними скористатися...
  Віддалік пройшли строєм офіцери, очевидно, новоприбулі резервісти - штаб армійської групи поповнювався офіцерами запасу. Вони були з цивільними валізами і стандартними піхотними ранцями.
  - Військові історики і видатні теоретики, зокрема генерал-лейтенант Свєчин, рекомендували зустрічати ворожу навалу обороною. Вибити танки противника, перемолоти його дивізії, дати ворогу видихнутися, розтягнути комунікації... - Гетьман також перевів погляд на офіцерів, зараз перед їхнім строєм щось говорив начальник штабу армійської групи. Обличчя їхні зарясніли усмішками, - полковник не цурався влучних, хоч не завжди літературних, епітетів, - долинув короткий сміх, начальник штабу махнув рукою і офіцери розійшлися по модулям. - ...Нехай він витратить резерви, паливо, боєприпаси і тільки після цього переходити в контрнаступ. Логіка тут проста: на тебе суне лютий буйвіл, але в тебе міцний дім. То ж зачини двері перед ним, нехай він з розгону рогами в міцні дошки встромиться! Нехай застрягне! Ось тоді твій час і настане. А бігти йому назустріч з сокирою чи вилами не варто - можна нарватися. Наступати на ворога є сенс тільки тоді, коли він слабий. Або коли спить. А коли ворог сильний і готовий до удару, тоді зустрічати його потрібно обороною. Непрохідною і непробивною... Нехай на обороні він зуби собі поламає, нехай його плани підуть шкереберть! Ось тому ми навмисне віддаємо ініціативу противнику - наступайте, ми подивимося, що у вас вийде, товариші більшовики! А потім розгром вам влаштуємо...
  ...Тимошенко знав, що з тридцять сьомого року на столах вищих керівників Збройних Сил України і Української Держави лежав труд колишнього генерал-лейтенанта Російської армії, що після жовтневого перевороту перейшов на службу до більшовиків і після перемоги, до якої доклав немало зусиль, комуністів у Громадянській війні став комдивом Робітничо-Селянської Червоної армії, Олександра Андрійовича Свєчина "Стратегія". Та що говорити, у нього самого ця книга була настільною!
  Знав Семен Костянтинович і те, що Олександр Свєчин - молодший брат Михайла Андрійовича Свєчина, товариша по службі генерала Скоропадського. І в 1938 році Олександра Свєчина мали розстріляти за звинуваченням, як "учасника офіцерсько-монархічної організації та військово-фашистської змови". Його старший брат, який стояв біля витоків РОВСу , на той час уже відійшов від керівництва цією організацією і очолював філіал Російського Банку в Баренцбурзі. З молодшим братом не підтримував стосунків через протилежні політичні уподобання - Михайло й на дух не виносив комуністів, але коли дізнався про смертний вирок, що його винесла Олександру Військова Колегія Верховного Суду СРСР, перейнявся долею молодшого брата. Тоді старший брат, Михайло Свєчин, отримав аудієнцію у Гетьмана України Павла Скоропадського і просив в ім"я їхнього давнього знайомства врятувати брата. Гетьман прохання виконав, хоч воно коштувало українській політичній розвідці дорого. Перед самим виконання вироку приреченого військового мислителя і філософа спецгрупа СБУ викрала з Лефортовської в"язниці і доправила в Україну. Врятований колишній комдив поселився в Дніпропетровську, де жив з серпня тридцять восьмого року усамітнено - його сім"ю було відправлено в табори, як "членів сім"ї зрадника батьківщини".
  А наукові праці Олександра Андрійовича Свєчина по стратегій і військовій історії публікувалися в Україні і широко використовувалися українськими генералами і політиками...
  По стежині до співрозмовників прямував офіцер в повсякденній формі, однак в темно-синій пілотці льотчика. Охоронець зупинив його, проте Гетьман побачив пілота свого гелікоптера, і став прощатися.
  - Війна, яку розпочинають завтра більшовики, стане моментом істини для нашої країни і для нас з вами, Семене Костянтиновичу. - Гетьман простягнув для прощання руку. - Український народ свій вибір зробив і доручив нам його, цей вибір, захищати. Тож бажаю вам виконати свій обов"язок, а верх наш буде!
  - Ну, в цьому ніхто не сумнівається.
  - Ось тому і буде, що ніхто не сумнівається. - Обличчя Гетьмана посвітлішало в добрій посмішці. - До нових зустрічей, Семене Костянтиновичу... і бережіть себе. Вам ще багато потрібно зробити...
  Охорона щільним кільцем оточила Гетьмана - троє попереду, двоє з боків і двоє позаду: час був непевний, а комуністи напередодні війни не проґавили б можливість обезголовити Українську державу хоч на короткий час - і за кілька хвилин Тимошенко почув, як почали розкручуватися гвинти гелікоптерів...
  Військовий транспортний гелікоптер, який піднявся зі злітного майданчика на лісовій галявині поряд зі штабом армійської групи, взяв курс на південний захід, до української столиці. До нього прилаштувалися ще три таких же самих гелікоптери, які піднялися в повітря раніше: дві машини з бійцями гетьманської охорони і повітряний командний пункт Головнокомандувача Збройних Сил України.
  День вже схилявся до вечора і тінь гвинтокрилою машини по землі наздоганяла гелікоптер, який на двохсоткілометровій швидкості наближався до Києва. Тінь ковзала по зеленим масивам лісів, перетинала польові і лісові дороги, праворуч - майже поряд - в туманному серпанку проплив Чернігів, його ланка С-34 обігнула по широкій дузі: там ніби-то тривало звичайне мирне життя, а до початку нового, воєнного, лишалося всього кілька годин, хоч в таке в Україні ще ніхто не хотів вірити. Та приготування до можливого вторгнення вже йшли другий тиждень і з повітря Гетьман це бачив. Промайнула під черевом гелікоптера бетонована смуга автостради, замигтіли свіжою стернею акуратні прямокутники полів, вряди-годи червоніли черепичні дахи багатих хуторів. Ліворуч бігла широка стрічка автостради Чернігів-Київ і тепер гелікоптери трималися за неї, як сліпий за стіну. Ще вранці заповнена щільним потоком легковиків, вантажівок, пікапів з причепами, зараз вона опустіла. До столиці залишалося не більше чверті години польоту...
  Київ зовсім не те місто, яке дозволяє вештатися в своєму небі всяким літальним апаратам, тому на борт гелікоптера Гетьмана поступали радіосигнали запитів системи "свій-чужий" і автоматична система відповіді давала кодований сигнал, так що чергові офіцери, які було насторожувалися, знову розслаблялися в своїх кріслах в кабінах радіолокаторів системи протиповітряного захисту української столиці.
  І це зрозуміло. Столиця - це центр управління державою. Знищити його в перші години чи дні війни - заповітна мрія кожного агресора. А українська столиця знаходилася всього за сто кілометрів від кордону і досягти її радянські літаки могли за півгодини після злету. Тому протиповітряну оборону доводилося тримати в постійній готовності до відбиття удару, а операторам радарів пильнувати в своїх кабінах.
  Однак для комуністичних "визволителів" спокуса знищити першим несподіваним ударом вище керівництво Української Держави була настільки великою, а Київ був так близько до кордону, що зневажити таку можливість було б надто безвідповідально. Звичайно, столиця була обладнана в достатній мірі бомбосховищами для вищого керівництва держави і Збройних Сил, товщина перекриття яких становила чотири-п"ять метрів фортифікаційного залізобетону і були вони обладнані всім необхідним для життя і роботи. Та й охоронялася столична резиденція Гетьмана досить надійно. Тільки для Гетьмана обладнали й інші командні пункти, які не тільки бетоном, сталлю і вартою з собаками були захищені, але й таємницею.
  Саме до однієї з таких резиденцій і прямувала четвірка гелікоптерів.
  Не долітаючи до столиці, гвинтокрилі машини повернули на захід. Коли перетнули Дніпро, внизу потягся ліс. Через пару десятків кілометрів зелене листя дерев доторкнулося до високого бетонного паркану за яким йшла загорожа з колючого дроту. За цією "колючкою", за високою стіною бетонної огорожі, в густому парку - двоповерховий особняк, стилізований під старовинний замок-палац. Колись тут було заміське житло київського багатія. Але майже чверть століття тому назад сюди прийшли люди, які вважали, що несправедливо, коли у одних великий дім, а у інших - маленький. І київського багатія вони вбили. Потім у холодному листопаді вісімнадцятого року в цьому особняку розмістився штаб заколоту проти Гетьмана. Надто вже місце зручне. А після придушення тієї ребелії - штаб Катеринославської дивізії генерала Петровського, яка власне і подавила в зародку заколот Винниченка-Петлюри у грудні того ж таки 1918 року.
  Ще перший власник відгородив свій палац і парк високою стіною. Спочатку ця стіна була цегляна, потім цеглу замінив бетон. Наступні власники цю стіну зміцнювали, надбудовували, доповнювали всякими штуками, щоб начисто відбити охоту через стіну перелізати. Стіна оточена густими кущами, в кущах непролазне плетиво колючого дроту. Коли придивитися, то крім "колючки" в кущах можна помітити сірий шкарубкий бетон. Це кулеметні каземати, які підземними коридорами сполучені з підвальним приміщенням варти. З середини вздовж бетонного паркану - доріжка з плит, яку обходить варта з собаками. Тому потрапити на територію можна тільки через контрольно-пропускний пункт, де теж біля воріт - вартовий.
  Від самих воріт будівель не видно, до них веде дорога серед густих кущів. Ніби в тунелі іде дорога та, не звернеш. Дорога плавно завертає до особняку, схованого серед каштанів. Перед центральним входом з високим білими колонами майданчик, викладений сірими плитами і оточений кущами бузку. Далі від особняку дорога веде до сучасних одно, дво і триповерхових будинків з асфальтованими доріжками, тенісним кортом і злітно-посадочним майданчиком для гелікоптерів та легких літаків. Йдучи ще далі, можна потрапити в парк, що своєю зеленою млою приховує весь комплекс будівель. Тут в парку непримітний вхід до підземного командного пункту, спорудженого глибоко під землею і захищеного тисячами тонн залізобетону і сталі. Там, під землею - робочі приміщення, житлові кімнати, вузол зв"язку, їдальня, госпіталь, склади і все, що необхідне для життя і роботи найвищого керівного органу країни в умовах повної ізоляції досить тривалий час.
  Такі самі резиденції, замасковані то під багатий хутір, то під оздоровчий санаторій в Криму чи спортивну базу в Карпатських горах побудовані також на Сході і Заході, Півночі та Півдні України.
  В крайньому випадку, коли доля покаже свій оскал, командний пункт Гетьмана розміститься на двох десятках автомобілів та бронетранспортерів і розчиниться в сіро-зеленій масі підпорядкованих оперативним командуванням військ. Та й висотний командний пункт теж може стати резиденцією Гетьмана...
  Гетьман сидів в зачохленому білим полотном кріслі і щойно переглянув останні повідомлення керівників військового департаменту, губернаторів прикордонних областей України, отримані по радіотелетайпу. Відклавши папери, задумливо глянув в круглий ілюмінатор. Ближче до кабіни пілотів ад"ютант і начальник охорони спостерігали за небом, де йшла трійка таких же, як гетьманська машина, гелікоптерів.
  Немає, мабуть, більш болісного відчуття для людини, яка зосередила в руках величезну державну владу, ніж відчуття неможливості негайно застосувати цю владу, вжити якихось невідкладних і важливих заходів, від чого залежить найголовніше не тільки в твоєму житті, але в житті твоєї країни, твоєї держави...
  Поклавши папери на столик, Гетьман віддався думкам, що не давали спокою його серцю. А збоку могло здатися, що Павло Петрович, схиливши голову на руку, задрімав. Але сон до нього не йшов. Подумки він вже був у штабах майбутніх фронтів, армій. Збуджена уява малювала стійке видіння, яке раніше, в розпеченій атмосфері боїв Світової війни і мирних навчань слухняно спалахувало в ньому, осявало думку, підказуючи прості і надійні способи вирішення оперативних задач, давало ключ до задумів противника, допомагало керувати військами, своєчасно вловлювати якимось шостим відчуттям зміни обстановки.
  Спостерігаючи за білою піною хмар, Павло Петрович намагався зібрати думки. Шалений темп останніх тижнів давався взнаки і все переплутувалося і взаємно перепліталося. Події давно минулих днів накладалися на нинішні: Маньчжурія дев"ятсот п"ятого і придніпровські степи двадцятого, наступ в Східній Прусії чотирнадцятого року і неоголошена війна на прикордонні, що тяглася до двадцять шостого, огляд військ гвардії останнім російським імператором на полі Красносельського табору в липні чотирнадцятого і нинішній інспекторський політ Гетьмана України Павла Скоропадського в штаби Оперативних Командувань перед нападом Радянського Союзу на Україну. І пам"ять весь час повертала Гетьмана в переддень Великої війни. В той день, коли до Петербурга прибув на дредноуті президент Франції Пуанкаре...
  ...Тоді, в липні чотирнадцятого, в парадних мундирах проходила гвардія перед яскравим букетом мундирів і суконь фрейлін, що скупчилися за крупним крупом імператорського коня і лакованими крилами коляски президента Франції. Гуділо величезне поле під мірним - дев"яносто кроків на хвилину - поступом ніг. Лати і каски кінноти блищали на сонці. Шістдесят три тисячі відбірних військ, скручуючи в повороті голови, проходили перед царем Миколою і президентом Франції Раймоном Пуанкаре. Повітря наповнювали щільні звуки мідних і срібних труб, потужна хвиля їхня відкидала наляканих птахів, ніби могутнім ураганом. Цар поглядав на президента з блідою посмішкою: розкішне видовище було наповнене могутністю і блиском. Золоті лати кавалергардів і кірасирів, різнокольорові мундири піхоти, козаки, гренадери, нерозпізнавана суміш російських, австрійських, німецьких корон, перевитих слов"янськими і латинськими вензелями на золоті погон, на червоному сукні чепраків. Лати, каски, ментики, ківери, доломани, супервести, нагрудники, колети, лампаси, срібні савельєвські шпори, стокарбованцеві тимофіївські чоботи...
  А за кілька тижнів грянула Світова війна. І виявилася ця війна зовсім не такою, як її уявляли і планували у високих штабах. Потрібно признати, що була вона безтолковою. Всіх країн Європи помилилися стратеги. Розгромити противника потужно і швидко нікому з них не вдалося. Замість стратегії швидкого розгрому противника війна пішла шляхом виснаження. Ніхто з стратегів Антанти чи Центральних Держав такої війни не бажав і до такої війни не готувався. Ніхто не припускав і не передбачував, що ця війна виллється в багаторічну тупу бійню, в самознищення націй, що народів Антанти, що народів Серединних держав. Бруду багато, крові багато, а толку в тій бійні було мало. Всі готувалися до зовсім іншої війни. А в тій війні, що сталася, все вирішували ресурси, програвав той, у кого вони закінчаться раніше.
  Генерали і Антанти, і Серединних держав готувалися до рішучого маневру, до переможних маршів. Але після короткого періоду маневреної війни всі армії потрапили в безнадійний позиційний глухий кут. Господарем поля бою став Його Величність Кулемет. Він вивергав стільки свинцю, що міг зупинити будь-які маси атакуючої піхоти і кавалерії. Кожен, хто не встигав сховатися від його вбивчого вогню, гинув. Магазинні гвинтівки також внесли свою долю у винищення живої сили ворога. А на додачу - скорострільні польові гармати своїми снарядами розбивали і розганяли будь-які незахищені скупчення військ.
  Порятунок був тільки в землі. І всі армії без будь-яких команд і вказівок зупинилися і почали зариватися в землю. Солдати рили окопи - благо, були на той час у кожного малі піхотні лопатки, окопи з"єднувалися траншеями, траншеї - ходами сполучення. Перед траншеями піхотинці разом з саперами натягували колючий дріт, в десять, двадцять, п"ятдесят рядів, за першою траншеєю відривалася друга, за нею - третя. А потім - і четверта, і п"ята. Далі - в нескінченність...
  Короткий період маневреної війни змінився на чотири довгі роки тупим топтанням на місці. Всупереч прекрасним генеральським задумам. Наперекір диспозиціям полководців і наказам мудрих штабів. Прекрасні стратегічні задуми не здійснювалися, вирішальні битви розпадалися на сотні і тисячі дрібних тягучих боїв на одному місці: за горбик, за місток, за будинок лісника, за дрібну висотку...
  На Західному фронті без змін, і на Східному також...
  Стратегія виродилася в нескінченні сутички, в яких гинули мільйони, але нікому користі від тих сутичок не було. Та війна, що минула, велася солдатами, унтерами і молодшими офіцерами, а генералам на такій війні не знаходилося роботи: солдати рубали, кололи, різали один одного, не знаючи, що у високих штабах хтось малює красиві стрілки проривів і обхватів. Війна, по суті, йшла без участі генералів. Всі генеральські розрахунки і плани зав"язли у непролазній багнюці переритих снарядними вирвами полів...
  Вже восени чотирнадцятого року перед генералами постало питання: що робити, як воювати далі, як вирватися з глухого кута позиційної війни? Здавалося, все було просто: для цього потрібно лише проломити фронт, аби війська могли вийти на оперативний простір. Але проломити фронт ніяк не виходило...
  І раптом сталося чудо, на Східному фронті Російська Армія здійснила Брусиловський прорив!
  Літом шістнадцятого року Південно-Західний фронт під командуванням генерала від кавалерії Брусилова проломив оборону противника на фронті в 550 кілометрів на глибину 60-150 кілометрів. Прорив Брусилова міг привести до закінчення війни, але Російська імперія вже згнила. В березні сімнадцятого, через півроку, монархія впала. На черепки розлетілася, як горщик, що з воза на бруківку гепнувся! Без якогось зовнішнього поштовху імперія розпалася і її уламки поглинув хаос Громадянської війни. У відповідності з мріями, планами і задумами Леніна і його більшовицької партії війна з імперіалістичної перетворилася на Громадянську. Громадянські ж війни завжди виділяються своєю жорстокістю. А Громадянська війна в Росії затьмарила все, що було відомо раніше. Всі жахи Світової війни невинною казкою здалися...
  Слідом за Російською підкосилися ноги Німецької, Австро-Угорської імперій. Минула велич була опльована, піддана нарузі, втоптана в бруд і кров. І Франція була за крок від цього, та й у Британії не краще. Однак у вісімнадцятому їм поталанило - під самий переможний фінал у Франції висадилися американські війська і слідом за солдатами прийшли на європейський континент американські бізнесмени...
  Крім того, перед тим, як відпустити французького чи британського солдата додому, у нього відбирали зброю. А російський солдат, кинувши окопи, прихоплював з собою гвинтівочку разом з набоями...
  Гетьман відірвався від важких роздумів, які стали для нього звичними останнім часом. Гелікоптер завис над майданчиком і повільно став опускатися на бетонні плити. Павло Петрович зняв навушники і в світ повернулося натужне ревіння двотисячесильного двигуна.
  Двигун замовк, зникла дратуюча вібрація і ад"ютант Глави Української Держави - полковник - розчинив двері кабіни. Офіцер глянув навколо, зістрибнув на бетон майданчика. Слідом вистрибнули троє бійців охорони. З овальної пройми дверей, забиваючи запах авіабензину і мастила, повіяло свіжістю дніпровського лісу. Прогриміла алюмінієва драбинка і Гетьман, не притримуючись за поруччя, легко спустився на землю. У супроводі семи охоронців Гетьман попрямував до будівлі штабного корпусу своєї резиденції.
  Зустрічав Павла Петровича Скоропадського його особистий генерал-ад"ютант - він також був у званні полковника, генералів на посилках Павло Петрович Скоропадський не визнавав і біля себе таких не тримав. Ад"ютант доповів, що Гетьмана чекають Прем"єр-Міністр і Міністр закордонних справ.
  - Іван Остапович? - Коротко запитав Павло Петрович і полковник повідомив: Федорчук ось-ось під"їде і просив прийняти його відразу ж. Головний радник Гетьмана України відповідав за перехід економіки країни на військові рейки і в ці останні мирні дні працював по двадцять годин на добу.
  Гетьман ввійшов у кабінет. В кутку на столику стояв радіоприймач "Телефункен" - крупний полірований язик з зеленим, як котяче око, індикатором, який блимав при вмиканні. Його років п"ять тому привіз з Німеччини старший син Данило. Підійшовши до радіоприймача, Павло Петрович натиснув на клавішу. Загорівся і заблимав на панелі своїм зеленим котячим оком індикатор, з-за жовтого драпірування, яке ховало мембрани динаміків, вирвався тріск атмосферних розрядів, і через нього пробилася англійська вимова: політичний оглядач Нового Світу повідомляв про напруження обстановки у Європі. Про можливу війну між Радянським Союзом і Українською державою американець говорив, як про доконаний факт. Оберт-другий верньєра і берлінський коментатор підтвердив слова свого американського колеги. Гетьман знайшов Москву і з динаміків пролунала російська мова: чоловічий голос з характерним тенорком повідомляв про події суботнього дня, що минав. Ось диктор закінчив повідомлення з полів і цехів підприємств неозорої Країни Рад і Павло Петрович покрутив ручку верньєра, шукаючи іншу станцію. З динаміків полинула музика - Вінниця транслювала концерт, присвячений річниці корпусу УСС - "...хай згину я за Аероном і кров мою лизати псам, але знамено Легіону...**" - і Павло Петрович дослухав пісню до кінця. Коли ж пролунали оплески, натиснув клавішу вимикача. Приймач сухо клацнув, ніби вистрелив.
  В кабінет ввійшли Прем"єр-Міністр і Міністр Закордонних справ. Вони принесли напрацьовані МЗС проекти документів, пов"язаних з першими кроками Українського Уряду по закріпленню контактів з країнами, проти яких можлива агресія Радянського Союзу, в першу чергу - з Прибалтійськими країнами.
  Гетьман стояв перед столиком з приймачем, вигляд у Павла Петровича був стомлений, обличчя потемніло від безсонних ночей.
  - Надзвичайного нічого? - Запитав Скоропадський, піднявши на Прем"єр-Міністра запалені очі.
  - Це від нас світ чекає чогось надзвичайного. - Глава Уряду поклав на стіл теку з документами, розкрив її. - Радянський посол, чи то пак, повноважний представник Радянського уряду з ранку відпочиває за містом, на дніпровських островах. Цілком можливо, що сьогодні все ж не останній мирний день...
  - Не будемо себе заспокоювати. Прошу сідати. - Гетьман сказав урядовцям на стільці, сам сів за стіл, присунув до себе теку і став читати. Документи були викладені коротко і чітко. Багато часу вивчення їхнього змісту не зайняло. - Коли ми зможемо сісти з прибалтами за стіл переговорів?
  - Посли повертаються завтра, разом з фінським послом приїздить і військово-економічна місія. Місії країн Балтії відновлять свою роботу негайно, як тільки розпочнуться бойові дії.
  - Все-таки краще буде, коли вони збережуть нейтралітет. - Гетьман підвівся, підійшов до відкритого вікна, припалив цигарку і видихнув хмарку тютюнового диму. - Ледь вони виступлять на нашому боці, як будуть просто розчавлені "червоними". А ми нічим і ніяк не зможемо їм допомогти.
  Було помітно, що Павла Петровича мучили і інші неясності: зазвичай він затягувався неглибоко, і, потримавши дим у роті і відчувши його приємну гіркоту, негайно видихав. Та коли хвилювався або сердився, в ньому прокидалася колись приборкана звичка молодості, і він вдихав дим глибоко, в легені.
  - Вони також сподіваються зберегти нейтралітет у можливому конфлікті. Особливо естонці, у них найбільша протяжність кордону з СРСР. Глави урядів прибалтійських країн конфіденційно повідомили нас, що з початком бойових дій оголосять про свій нейтральний статус. - Скоропадський не відповів, задумавшись, і Міністр Закордонних справ підвівся, збираючись йти. Підвівся слідом і Прем"єр-Міністр.
  - Почекайте. - Сказав Гетьман, не обертаючись. - Зараз прийде перший заступник Начальника Генерального штабу з доповіддю про підготовку відсічі "червоним". Послухаємо разом.
  Прем"єр-Міністр пройшов вздовж столу і затримався біля сусіднього вікна. Порівняно молодий, висунутий на цей високий пост за ініціативою Гетьмана, він добре розбирався в економічних питаннях, за короткий час зумів підготувати промисловість України до переводу на військові рейки, але в суто військовій справі розумівся не досить і Павло Петрович тактично допомагав йому освоїти ази стратегії.
  До моменту прибуття генералів Гетьман, походжаючи по кабінету, розмірковував про грядущі бойові дії. Гетьман в сірому з блакитним відтінком мундирі - військову форму він надягав, коли виїздив у війська - заклавши руки за спину і нечутно ступаючи по килимовій доріжці, походжав вздовж довгого, накритого темно-зеленим сукном столу для засідань. Досягши протилежної стіни, Павло Петрович йшов у зворотному напрямі. Військову форму нового зразка Скоропадський надягав вже третій рік, і ніяк не міг до неї звикнути. В котрий раз Павло Петрович з теплотою згадував про звичний і зручний одяг: чорну черкеску, штани, заправлені в легкі кавказькі чобітки - свій костюм, відомий українцям ще з двадцятих років. І подумав, що в його вже немолодому, майже сімдесятирічному віці міняти щось важко. Мундир нового зразка здавався важчим і заважав Гетьману, особливо, коли він був у кепському настрою чи схвильований.
  А причин бути схвильованим у Павла Петровича Скоропадського останніми днями вистачало...
  Після закінчення на початку двадцятих років ворохобні, викликаної розвалом Російської імперії, Україна мала виключно оборонну військову доктрину. Але неспокійний сусід на півночі і сході - Радянський Союз, що утворився на уламках колишньої Російської імперії - в силу своєї природи не міг довго існувати поряд з нормальними країнами. І тому були вагомі причини.
  Люди мріяли про рівність, загальнолюдське братерство і щастя з давніх-давен. Але всі спроби ці мрії здійснити закінчувалися чомусь повальним зубожінням, загальним божевіллям і варварством, торжеством негідників та великою кров"ю. А після більшовицького перевороту в жовтні 1917 році на цей шлях стала і Росія. І негайно на неозорих просторах імперії спалахнула Громадянська війна. Завершити її комуністам вдалося своєю перемогою, але ціною неймовірних жертв, загальної розрухи і здичавіння населення.
  Вже в грудні 1922 року на уламках Російської імперії здивованому світу явився Союз Радянських Соціалістичних Республік - державне утворення, яке у Декларації про своє створення оголосило війну решті країн світу і найперше своїм сусідам. Україна це відчула негайно, коли в 1922 році довелося давити спробу комуністичного перевороту і вести "неоголошену війну" на кордоні з СРСР аж до 1926 року.
  Завершивши Громадянську війну, ледь-ледь відійшовши від післявоєнної розрухи, лідери СРСР розуміли, що негайно почати нову війну з сусідами з метою продовжити Світову Революцію, вони не мають змоги. Але й відмовитися від Світової Революції також вони не можуть - соціалізм в одній країні довго не проіснує. І в групі країн ніяких шансів у соціалізму не має. Його потрібно розповсюдити на весь світ.
  Причин тут багато. Одна з них - економічна. В нормальних країнах економікою править жорстока конкуренція. Виживає лише той, хто виробляє потрібні товари високої якості, по найнижчим цінам і в потрібній кількості. Тому кожен власник заводу, фабрики, майстерні змушений постійно поновлювати виробництво товарів все більшої і більшої якості. Один лише раз помилився - і вилетів у трубу! А економіка соціалістичної країни - під контролем держави, тобто, під контролем бюрократів. Все належить державі, тобто, нікому конкретно і конкуренції тут не може бути в принципі, бо вона в такій країні нікому не потрібна. За неправильне рішення бюрократа можуть покарати, а можуть і пробачити, помилки не помітивши. Для бюрократа головне - відзвітуватися перед начальством. В результаті соціалістична країна дуже швидко скочується на самий низ економічного розвитку, понижується рівень життя і росте невдоволення населення, державний апарат - коли його постійно не чистити - роз"їдає корупція. В такій ситуації у вождів соціалістичної держави буде тільки два виходи. Перший: признати свій шлях помилковим, себе оголосити невігласом і банкротом. Але тоді доведеться відповідати за свої "соціальні експерименти" перед розлюченим натовпом. Другий: позбутися конкурентів. Проблема лише в тому, що в конкурентах - весь світ...
  Тому з початку двадцятих років Україна жила в очікуванні "визвольного походу" Червоної армії. І через двадцять два роки його таки дочекалася. Інформацію про те, що кремлівські вожді на щось зважилися Гетьман отримав відразу з трьох джерел: від Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних Сил України, від Першого (закордонна розвідка) і Другого (контррозвідка) Головних Управлінь Служби Безпеки України, від Інформаційної Служби Міністерства Закордонних Справ України.
  Військова розвідка своєчасно повідомила про поступове розгортання Червоної армії. На початок тридцять восьмого року РСЧА мала 34 територіальні дивізії, на початок тридцять дев"ятого року не залишилося жодної - всі територіальні дивізії стали кадровими. Танкові бригади поповнювалися новою бойовою технікою, найкращі стрілецькі дивізії переформовувалися в моторизовані, а з сорокового року кількість стрілецьких дивізій РСЧА подвоїлася. І всі нові з"єднання швидко наповнювалися особовим складом і бойовою технікою. Те ж саме відбувалося з авіаційними, артилерійськими частинами і з"єднаннями.
  Вже в квітні приблизний план війни Радянської Росії проти України лежав на столі Павла Петровича. Тоді ж, в кінці квітня відбулася нарада вищого політичного і військового керівництва України. Нарада проходила в цій же заміській резиденції Скоропадського, у цьому самому кабінеті...
  Останніми днями - тим більше в останні години - розгортання подій стало лавиноподібним і Гетьман був вкрай занепокоєний і збуджений. По той бік українсько-радянського кордону, де останні тижні активно йшло нагромадження військ, нині стало незвично тихо. І ця тиша нагадувала затишшя перед бурею. Генерал-полковник Морозов, Начальник Генерального Штабу, в цей час знаходився у військах і викликані для доповіді його перший заступник і начальники Першого (Оперативного) і Другого (Розвідувального) Головних Управлінь Генерального Штабу прибули майже одночасно...
  - Спочатку поясніть панам урядовцям основні положення плану оборони країни. - Зупинившись перед військовиками, своїм трохи глухуватим голосом попросив Гетьман. Повернувшись, він неквапливими м"якими кроками ступив ліворуч і секунди по тому вже йшов в протилежний бік кабінету. - Коротко...
  - Перші відомості про розробку плану війни СРСР проти України ми отримали ще на початку весни... - Проводжаючи Скоропадського поглядом перший заступник Начальника Генштабу підійшов до великої, на всю стіну карти України, відсмикнув захисного кольору шторку і, взявши указку, почав доповідати. А Гетьман тим часом дійшов до протилежної стіни, біля панелі повернувся і пішов назад.
  - ...Хоч нічого особливого в здобутому розвідкою плані війни немає. - Заступник Начальника Генерального Штабу стояв біля карти з указкою в руках. - Генштаб ймовірний план дій РСЧА більш-менш точно визначив ще в двадцять першому році, відразу після врегулювання перших "прикордонних інцидентів": бо тактика дій військ залежить від місцевості, стратегія прив"язана до районів видобутку сировини, промислових центрів і транспортних шляхів. А в сучасній війні найперші рішення по діям армій визначаються заздалегідь розробленими варіантами планів генеральних штабів. Кількість же варіантів у "червоних" командирів буде досить обмежена. - Генерал вказав на сині овали районів зосередження радянських військ і сині стріли ймовірних ударів "червоних". -Радянські війська можуть завдати удару по Україні на півночі і на північному сході та сході. Весь ТВД можна розділити на три оперативно-стратегічних напрямки і два оперативних. Це Північний - Поліські болота - ОСН, Чернігівський ОСН і Харківський ОСН, Кримський ОН і Азово-Донецький ОН. - Вістря указки повернулося до синього овалу вище Прип"яті. - З півночі Україну прикривають Рокитнянські болота і завдавати з цього напрямку головного удару радянським полководцям буде досить складно. Однак удар через болота є цілком реальною справою. -Тепер указка ковзнула праворуч, до таких самих овалів трохи вище Чернігова і Харкова. -На північному сході прикордонні області України прикриті Чернігівськими лісами. Зате на сході - відкрита танкодоступна місцевість. Промислові центри, а значить, оборонна промисловість України - Харків, Луганськ і Донецьк також знаходяться неподалік від східних кордонів і вже одна ця обставина не залишає стратегам РСЧА іншого варіанту дій, тому ми були впевнені, що головний удар по Україні Червона армія завдасть саме тут.
  І розвідка це припущення підтвердила. Саме в районі Грайворона йде зосередження стрілецьких, артилерійських і танкових з"єднань Червоної армії. Сюди з весни сорок другого року інтенсивно завозяться у великій кількості боєприпаси, пальне, спорядження і інше військове майно для ударних угрупувань...
  Указка легенько торкалася синіх прапорців з назвами фронтових об"єднань "червоних".
  - Основні питання оборони країни щорічно відпрацьовувалися на численних штабних іграх на картах і командно-штабних навчаннях. Остання така гра провадилася навесні. - Генерал-лейтенант зробив паузу. - Для нас в такій ситуації були можливі два варіанти дій: самим завдати превентивного удару по радянським військам, що знаходилися б в процесі розгортання і були б в цей час гранично уразливі для удару навіть такими малими силами, які мала в цей час УНА, або перейти до стратегічної оборони на східному і північному напрямках. Ще в кінці тридцятих років проаналізувавши можливі варіанти, Рада Національної Безпеки і Оборони України прийшла до необхідності зосередитися на стратегічній обороні.
  Гетьман вслухався в слова генерал-лейтенанта, а пам"ять послужливо підказала подробиці...
  ...Такий варіант дій - оборона - для України був найкращим і для цього були всі передумови.
  Минула Велика війна була моторошною, тупою, безпросвітною м"ясорубкою. Але вона дала безцінний досвід стратегічної оборони, досвід побудови непрохідних оборонних рубежів. І українські військовики цю оборону, цей досвід вивчали і робили необхідні висновки. Відкидалося непотрібне і додавалося те, чого вимагав час. Окопи і траншеї Світової війни витримали екзамен на міцність, варто було лише підсилити їх тим, що з"явилося в двадцяті-тридцяті роки: танками, авіацією, зенітною і протитанковою артилерією, мінними загородженнями. Тому на початку сорокових років в штабах української армії планувалися оборонні операції Прикордонного бойовища оперативно-стратегічного і стратегічного масштабу.
  І оборона України від комуністичного агресора з півночі будувалася вже в мирний час, з використанням найсучаснішої інженерної техніки. Ще в тридцять восьмому почали будувати так звану "лінію Скоропадського ", хоч сам Павло Петрович був категорично проти такого захисного заходу від комуністичної агресії, як цілком неефективного. Йому вдалося переконати парламент в недоцільності таких укріплень і в сороковому році будівництво припинили. Для такого рішення були досить вагомі причини.
  Аналізуючи в двадцяті роки Світову війну, військові спеціалісти прийшли до однозначного висновку: система оборони країни з допомогою фортець, що існувала на протязі століть, в сучасних умовах виявилася абсолютно неспроможною. Жодна фортеця Російської імперії, Франції, Бельгії не витримала й двох тижнів облоги., хоч вважалося, що всяка крупна фортеця зможе оборонятися мінімум півроку. Минула війна показала, що важка артилерія калібром від 203 до 420 мм за кілька днів зруйнує найміцніші форти і примусить будь-яку фортецю до капітуляції. Поява на полі бою танків стала першим дзвіночком про те, що позиційній війні і стійкості оборони, яка спиралася на міцні фортифікаційні споруди, приходить кінець. Однак танки і літаки не встигли проявити себе на всю свою міць. Війна закінчилася.
  Проте успіх оборони, яка ґрунтувалася на розвинутій системі польових фортспоруд, справив враження на багатьох військових спеціалістів. (Що вже казати про цивільних штафірок, якими були парламентарі!) В новій війні, вважали спеціалісти, коли країна зазнає ворожого нападу, армія просто не встигне створити стійку оборону. Так народилася ідея в прикордонні ще в мирний час заздалегідь створювати оборонні рубежі, тобто, смуги місцевості, в яких зводити потужні бетоновані вогневі споруди, з"єднані між собою тунелями, обладнувати міцні бетонні, зариті глибоко в землю укриття для особового складу, боєприпасів і інших матеріальних засобів. Вважалося, що з початком війни ці лінії заповнять польові війська, які швидко відриють окопи і траншеї. І така лінія стане такою ж незборимою, як і в часи Великої війни.
  Зрозуміти, що з новою бойовою технікою - танками і авіацією, які мають величезні руйнівні можливості - оборона повинна бути рухомою і засновуватися не на жорсткому утриманні рубежів, а на своєчасному і швидкому виході з-під удару з наступним нанесенням контрударів, змогли далеко не всі військові спеціалісти. І в двадцяті-тридцяті роки у військовій пресі точилися жваві дискусії про доцільність побудови оборонних ліній. За взірець зазвичай брали французьке військо, найсильнішу європейську армію, яка почала будувати "лінію Мажіно", розвиваючи і вдосконалюючи досвід Великої війни. Немало й українських військовиків трималися за власний досвід позиційної війни і признавали його єдино вірним.
  Звичайно, Українська армія вивчала, вдосконалювала і керувалася досвідом позиційної оборони Світової війни. Але українські генерали і офіцери вивчали значно більш важливіший досвід Громадянської війни в колишній Російській імперії. Війни, яка принципово відрізнялася від світової бійні, яка була гігантським кроком вперед в порівнянні з усім минулим воєнним досвідом. Громадянська війна в Росії показала вихід з "позиційного тупика", відродила у всій красі та блиску секрет маневру, який, здавалося б, остаточно і назавжди був загублений на полях Світової війни. Тим більше, що така війна пройшлася й по Україні.
  І війна, яку Радянський Союз зараз готує спочатку проти Української держави, а потім і всього світу, принципово буде відрізнятися від тієї Великої війни, яку абсолютизують деякі військові авторитети. РСЧА тепер воюватиме зовсім по-іншому. На 1942 рік керівний склад Червоної армії складався з тих, хто піднявся і виріс в ході Громадянської війни, хто розумів і умів вести маневрену війну. Вищий командний склад РСЧА - кавалеристи. Після Громадянської війни кавалерія дала імпульс розвитку радянських танкових військ, Червона армія першою в світі почала формувати потужні бронетанкові з"єднання - бригади, і об"єднання - танкові корпуси, для ведення маневреної війни, для нанесення глибоких нищівних ударів.
  Встояти проти такої армії можна було тільки мобільною обороною. Вище військово-політичне керівництво української держави вирішило бити наступаючу Червону армію обороною і свідомо віддавало ініціативу в руки противника: наступайте, "товариші визволителі", подивимося, що у вас вийде. Ми вас розтерзаємо, вогнем з місця виб"ємо ваші танки, перемелемо вашу піхоту, а потім влаштуємо вам розгром!
  Оскільки в РНБО вирішено було відмовитися від превентивного удару - хоча більшість генералів і старших офіцерів Української армії наполягали на ньому - і зустрічати ворога стратегічною обороною, відповідно швидкий розвиток отримали інженерні війська, які займаються інженерним забезпеченням бою.
  Досвід навчань і маневрів двадцятих-тридцятих і початку сорокових років підняв розуміння вищим керівництвом країни і Збройних Сил ролі інженерних військ від повного незнання і нерозуміння до визнання і високої оцінки. Досвід цих же навчань показав, що в умовах сучасної війни стає неможливим виконання задач інженерного забезпечення бою і операції за рахунок ручної праці. При використанні ручної праці потрібна величезна кількість особового складу, швидкість виконання робіт несумісна зі швидкістю маневру військ і сильно гальмує виконання бойових задач. А нерідко й зриває їх. Результатом осмислення досвіду застосування інженерних військ в ході навчань і маневрів став бурний технічний розвиток їх в два останні передвоєнні роки. В Бойових Статутах з"являється новий термін: "мінна війна". Війська стали вчити ретельно розробленій, обґрунтованій, цілеспрямованій тактиці мінної боротьби. Підкреслювалося, що інженерні війська відіграють таку ж саму роль у розгромі противника, що й піхота, танки, артилерія.
  Особливу роль інженерні війська мали зіграти в Прикордонному бойовищі. Задум його полягав у тому, щоб мобільною обороною вимотати війська РСЧА, нанести їм великі втрати і після цього перейти в контрнаступ. Основна частина роботи у підготовці оборонних рубежів припадала на інженерні війська. Піхотні батальйони, полки і дивізії необхідним елементом бойового порядку мають рухомий загін загородження, дія якого узгоджується з діями протитанкових резервів. Вдосконалювалася також організаційна структура й самих інженерних військ. Крім саперних взводів, рот, батальйонів, що входять до складу піхотних і танкових частин і з"єднань, з початку 1942 року формуються моторизовані інженерно-саперні бригади, які входять до складу армійських груп. Крім того, кожне Оперативне Командування мало моторизовану інженерну бригаду Спеціального Призначення. Ці бригади призначалися для ведення мінної війни.
  Кадри інженерних військ готувалися Дніпропетровським військовим університетом (в колишньому Катеринославі ще з початку двадцятого століття готували саперів) і інститутом інженерних військ в Кам"янці-Подільському. Вже в тридцять сьомому році була припинена підготовка офіцерів з середньою освітою і з сорокового року у війська почали приходити командири взводів з вищою освітою...
  - ...Не вдаючись в подробиці, необхідно визнати, що внаслідок властивостей місцевості головним буде Харківський оперативно-стратегічний напрямок. Цей напрямок, за яке відповідає Південно-Східне Оперативне Командування, ділиться на кілька ділянок. Дільниця від Харкова до Луганська, незважаючи на танкодоступну місцевість, буде утримуватися на рубежі держкордону. - Генерал, випереджаючи запитання урядовців, торкнувся указкою правої частини карти. - Це рівна степова відкрита місцевість, з одного боку, вона найбільш придатна для наступу, з другого - вона також найбільш придатна і для реалізації нашої якісної переваги в бронетанковому озброєнні. Інша трудність, з якою зіткнуться "червоні", це необхідність штурмувати в лоб укріплені райони на лівому фланзі їхнього Центрального фронту. Нашим же військам тут доведеться вести жорстку оборону. Удар противник може завдати тільки в центрі, де знаходиться стик Північно-Східного і Південно-Східного ОК. Саме тут, в районі Грайворона і Бєлгорода Червона армія зосередить свої найкращі рухомі з"єднання - танкові бригади і моторизовані дивізії. Мета - розгром угрупувань українських військ з виходом до Дніпра. Від кордону "червоним" потрібно буде пройти всього тільки двісті-двісті п"ятдесят кілометрів, щоб досягти Кременчука і Золотоноші. Тоді у противника є два можливі варіанти дій: повернути на південь і вдарити на Маріуполь, або повернути на північний захід і вдарити на Київ. Обидва варіанти однаково заманливі. В першому випадку вони захоплюють більшу і кращу частину нашої оборонної промисловості, в другому - втрата столиці завжди означала закінчення війни.
  - А коли вони спробують зробити і те, і інше? - Запитав Міністр закордонних справ.
  - Цілком можливо, резервів у "червоних" на це цілком вистачить. Тільки на цьому напрямку радянські війська чекають деякі неприємності: по-перше, їм доведеться наступати на досить вузькому фронті, затиснуті в коридорі між Сумським і Харківським УРами. Нашим військам потрібно вимотати і знекровити наступаючі війська противника на ділянці від держкордону до Охтирки. Задача - не допустити виходу радянських військ до рокадної залізниці Суми-Харків. По-друге, на цьому напрямі у нас буде багатократна перевага у важкій артилерії, особливо далекобійній, і протитанкових засобах. Танки росіян будуть вибиті досить швидко і, скоріш за все, нам вдасться зупинити противника на означених рубежах. Перевага "червоних" у піхотних формуваннях буде зведена нанівець через труднощі в поповнені живою силою. Швидко вигравши на цьому ТВД битву за панування в повітрі - ракети "земля-повітря" і радіолокаційне наведення зенітної артилерії дають нам таку можливість - наша авіація буде наносити методичні бомбо-штурмові удари по військах, які наступають або висуваються з глибини радянської території. Разом з ударами далекобійної артилерії і ракетних систем залпового вогню це приведе до величезних втрат - від половини до двох третин, як показують розрахунки, - особового складу і техніки стрілецьких і мотострілецьких з"єднань ще на підході до передової. А такі втрати вже апріорі неприйняті навіть для "російського парового котка". Спроби діяти в нічний час також не досягнуть успіху - до них РСЧА готова значно менше, ніж наші війська: приладів нічного бачення ні власного виробництва, ні закуплених у західних країнах "червоні" не мають взагалі. То ж глибина просування тут може досягти десяти-п"ятнадцяти кілометрів, після чого фронт стабілізується. Цьому значно буде сприяти скрута в постачанні радянських військ...
  Роздумуючи над тим, як будуть розвиватися події, Павлу Петровичу не було потреби дивитися на карту, він знав її напам"ять. І перед очима Гетьмана поставали контури кордону, річок і лісів Сходу України. В цей суботній день Павло Петрович особисто перевірив бойову готовність Північно-Східного і Південно-Східного Оперативних Командувань. За планом, з початком бойових дій штаби ПнС і ПдС ОК ставали штабами Північного і Східного фронтів, а управління армійських груп - армійськими управліннями.
  Задачею Південно-Східного Оперативного Командування була оборона Донецького промислового району. Незважаючи на те, що Донецьк і Луганськ за роки незалежності перетворилися на суцільні мегалополіси, що майже впритул межували з лінією кордону, Гетьман за цю дільницю був спокійний.
  Цей напрямок прикривали три потужні укріпрайони, - дякувати все тій же "лінії Скоропадського"! - кожен протяжністю від ста двадцяти до ста шістдесяти і глибиною до п"ятдесяти-шістдесяти кілометрів. Їхні гарнізони вже майже добу, як зайняли вогневі споруди УРів. Кожен укріплений район мав від п"ятисот до шестисот залізобетонних і броньових вогневих споруд в два-три поверхи - металургійна база була поряд, тому з броньовими деталями проблем не було. З кожних трьох, дві вогневі споруди мали гарматну башту, або були гарматним капоніром з двома-трьома гарматами, - правда, в основному це були заслужені перестволені під новий калібр тридюймівки та морська артилерія початку століття, - і чотирма-шістьома кулеметами. Кожен укріплений район обороняли п"ять-шість артилерійсько-кулеметних батальйонів, або один-два окремі УРівські полки, два-три артилерійські дивізіони, а то й полк далекобійної артилерії, батальйон зв"язку, саперний батальйон, автотранспортна рота. Навіть своїми власними силами укріплений район міг вести довготривалу оборону. Але в загрожуваний період кожен УР, крім постійного гарнізону, посилювався ще й польовими військами. За двадцять років підготувалися, і зараз, напередодні нападу, двоповерхові залізобетонні капоніри були зайняті постійними гарнізонами, а між ними швидкими темпами територіальними військами зводилася польова оборона. За задумом УР ставав опорною базою одного-двох піхотних з"єднань. По плану кожен УР посилювався двома-трьома територіальними дивізіями, а проміжки між УРами займали мотопіхотні і танкові бригади, які вестимуть мобільну оборону.
  За планом територіальна дивізія чи армійський корпус отримували укріплений район як опорну базу. Командні і спостережні пункти, вузли зв"язку дивізій і полків були надійно захищені і в повній безпеці. А значить, керівництво підлеглими підрозділами буде надійним, постійним і твердим. Всередині укріпленого району розташовувалися склади боєприпасів, продовольства, паливно-мастильних речовин і військового спорядження полків, бригад, дивізій, тут були розташовані підземні госпіталі та ремонтні бази.
  Спираючись на укріплений район армійський корпус (його основу становили дві-три територіальні піхотні дивізії) може завдавати потужних ударів противнику далеко за межами УРу, маючи захищеними свої вразливі органи управління і тили. Бойовим підрозділам - а це в основному територіальні війська! - не потрібно багато транспорту і живити їх боєприпасами, продовольством і пальним легко, оскільки в УРі заскладовані невичерпні запаси снарядів, набоїв, продовольства, медикаментів, паливно-мастильних речовин і всього іншого необхідного військам для життя і бою. Бойові підрозділи не обтяжені громіздкими тилами і обозами, тому діятимуть швидко і несподівано для противника. Їм не потрібно тягти з собою весь свій скарб. Поранених, пошкоджену техніку і озброєння можна швидко евакуювати в добре захищені стаціонарні госпіталі і бази. А у випадку невдачі полки і батальйони можуть відійти на заздалегідь підготовлені позиції під прикриття далекобійної артилерії, перепочити в надійних укриттях і сховищах...
  - ...Коли дивитися на карту, то може здатися, що взяти Донецький промисловий район, - указка генерала окреслила мегаполіси Луганська і Донецька, - дуже легко і просто. Досить завдати два флангові удари потужними рухомими з"єднаннями з району Валуйок і Росоші на півночі і з району Таганрогу на півдні. Насправді не тільки не просто, а дуже навіть важко. Поясню. Прямий штурм - в лоб! - укріплених районів на лугансько-донецькій дільниці кордону неможливий. Прорватися можна, заваливши трупами смугу на фронті в двісті кілометрів і до п"ятдесяти кілометрів глибиною. А це навіть росіянам не під силу.
  Охоплювати Луганськ з півночі - дурниця. "Червоні" це вже спробували зробити пізньої осені двадцятого року. Результатом тодішніх подій був розгром кращих кавалерійських з"єднань РСЧА. Урок цей комуністи запам"ятали. Та й ми за двадцять років теж не ґав тут ловили, до оборони на цьому напрямку підготувалися досить ґрунтовно. То ж нехай спробують подолати нашу оборону тут і цього разу: танки, далекобійна артилерія і авіація перетворять наступаючі з"єднання РСЧА на фарш з крові та м"яса. Коли з великими втратами вони вийдуть на рубіж Куп"янськ-Рубіжне, то впруться в Старобільський УР. Штурмувати ж його без важкої артилерії, величезних запасів снарядів, пального і інших засобів - самогубство.
  На півдні їм доведеться або проводити морську десантну операцію через Таганрозьку затоку в район Маріуполя-Бердянська, або наступати під тим же вбивчим артвогнем вздовж узбережжя. І, знов таки, штурмувати в лоб Амвросіївський УР. А нові артсистеми, залізничні і на мехтязі, мають дальність стрільби до п"ятдесяти кілометрів і дістають від кордону аж до Ростова-на-Дону. РСЗВ ж дістануть ще далі.
  Тепер після легкого розслаблення "в Донбасі" доведеться дещо засмутитися, бо на Чернігівському оперативно-стратегічному напрямку нас чекають певні труднощі. - Указка перемістилася вгору, до зелених плям лісових масивів. - Власне, Чернігівський напрямок можна розділити на дві дільниці: перша простягається від Лоєва на Дніпрі до Новгорода-Сіверського, друга простягається від Шостки до Охтирки. Потрібно прикласти всіх зусиль, щоб на першій дільниці каналізувати зусилля РСЧА в напрямку Чернігова. Лісові масиви вздовж кордону підготовлені до оборони і являють собою важкопрохідну місцевість без доріг з лісовими хуторами. А ці нечисленні лісові хутори з самого початку зводилися, як укріплені пункти для ведення маневреної оборони. Противнику доведеться вести важкі бої за оволодіння кожним таким хутором, втрачати час, засоби і живу силу, хоча це йому нічого не дає. Подолавши передпілля, радянські війська нарешті вийдуть до Чернігова і тут нам потрібно примусити противника до вуличних боїв у місті.
  Є ще небезпека прориву противника до столиці в перший же день війни по Дніпру. Ріка ділить територію України на Правобережжя і Лівобережжя, західну і східну частини. Ось тут нам стане в пригоді Дніпровська флотилія. Її численні монітори, бронекатери і канонерські човни будуть ефективною силою.
  Дільницю від Шостки до Охтирки потрібно втримати в межах державного кордону обов"язково. Для чого тут - в тому числі і за рахунок першої дільниці - сконцентровані значні сили і засоби. В першу чергу вогневі - далекобійна самохідна артилерія і ракетні системи залпового вогню. Природно-ландшафтні умови місцевості більше на нашому боці, ніж на боці противника. Вздовж кордону тут знаходяться десятки сіл, селищ і містечок. Всі вони являють собою потужні вузли оборони. "Червоним" доведеться вести за кожний населений пункт важкі виснажливі бої, що знову ж, приведе до втрати часу, сил і засобів.
  І, нарешті, північна ділянка українсько-радянського фронту - Білоруська. Лівий фланг наших військ буде прикритий Брестським укріпленим районом, що нависатиме над правим флангом противника і "червоні" змушені будуть штурмувати його з усіма наслідками для себе, які були приведені раніше. Про те, щоб втримати вузьку смугу вздовж Прип"яті - більше двохсот кілометрів від Пінська до Мозира і до вісімдесяти від Мозира до Чорнобиля і глибиною до десяти-п"ятнадцяти кілометрів - мова, звичайно, не йде. Її можна безболісно віддати, тим більше, що росіянам це нічого не дасть, а ми зекономимо на довжині комунікацій. А вже південніше Рокитнянських боліт необхідно вести жорстку оборону. Проштовхнувши під турботливою увагою артилерії, авіації і мін по двох магістралях - а вони через особливості місцевості такі вразливі для ударів диверсійних груп - свої рухомі з"єднання через болота, противник опиниться перед необхідністю постачати їх всім необхідним під ударами нашої авіації, далекобійної артилерії і РСЗВ.
  Підводячи підсумок наземної складової війни, потрібно сказати про характер стратегічного контрнаступу Української Армії. Зупинивши і вимотавши противника на оборонних рубежах - на 5-7 день - і стабілізувавши фронт - на 7-14 день - наші війська почнуть підготовку до великомасштабних локальних контрнаступальних операцій з метою видавити радянські війська з нашої території. Враховуючи деяку специфіку при плануванні операцій, можна очікувати також і більш значної мети, такої, як розгром і знищення деяких угрупувань РСЧА. В цілому ж, подальший хід бойових дій буде залежати від дій авіації.
  Коротко про війну у повітрі. Як було сказано, панування в повітрі однозначно перейде до українських ВПС. А, як випливає з досвіду недавніх конфліктів, при пануванні противника в повітрі і при активному веденні ним авіаударів по наземних військах для протилежної сторони ніякі наступальні дії неможливі. Протиборча сторона, що немає постійної авіаційної підтримки, звичайно, може досягти деяких локальних тактичних успіхів, використовуючи несприятливі для авіації погодні умови. Але успіхів тільки локальних, тобто, непринципових. Довго погана погода протриматися не може, та й нинішні літаки залежать від неї не так сильно, як в часи Великої війни.
  Абсолютна перевага українських ВПС в стратегічній і дальній авіації дає нам можливість практично безкарно наносити удари по військовим, економічним і інфраструктурним об"єктам в глибині СРСР...
  ...Слухаючи молодого генерала, Гетьман і далі так само нечутно ступав по килимовій доріжці. По ній він походжав зараз швидше, ніж зазвичай, що було у Павла Петровича ознакою сильного збудження: пам"ять знову послужливо нагадала йому про події двадцятирічної давності...
  ...Громадянська війна на неозорих просторах колишньої Російської імперії вже з весни вісімнадцятого охопила її від краю і до краю. Революційні бої йшли в Варшаві і Ризі, бойові дії сягали Хабаровська, Владивостока і Находки. Змови, заколоти і повстання гуляли неосяжними просторами від Мурманська і Архангельська до Астрахані, Баку і Батума, від Пітера до Ташкента і Бухари. Величезна імперія занурилася в хаос Громадянської війни. В ході цієї війни в конаючій імперії було зруйноване все, що можна було зруйнувати: від заводів, мостів і залізниць до освіти, державної влади і моральних устоїв в сім"ї.
  На просторах найбільшої в світі імперії бушував ураган революцій, а центр його був острівцем спокою і стабільності. І центром в урагані Громадянської війни була Україна. Однак ця стабільність весною, літом і осінню вісімнадцятого року забезпечувалася багнетами німецьких військ. Та й то не завжди. На півдні, в таврійських степах вже починався спротив проти окупантів, невдоволені збиралися в загони і сам хід подій висував з повстанської маси здібних організаторів. А бойові дії явили здивованому світу військові таланти, які почали принципову іншу війну, ніж та, що завершувалася на полях Заходу Європи.
  А завершилася та війна "позиційним тупиком", на тих же рубежах, на яких армії окопалися восени чотирнадцятого року. Велика війна - сидіння на місці. Символом тієї Великої війни стала траншея. Там війна велася піхотою, піхота стала її вирішальною силою. А кавалерія ниділа в тилах і ніякого впливу на її хід і результат не здійснила. Фронти у Франції, Італії стабілізувалися приблизно в районі державних кордонів і основну територію супротивників, за великим рахунком, не зачепили. Мільйонні армії вчепилися в горлянку один одному, а позаду прифронтової смуги йде нормальне мирне життя: димлять труби заводів, гудять потяги, нічні вулиці осяяні вогнями вітрин, в ресторанах ллється рікою вино, на Пігалі крутяться крила "Мулен Руж" - червоного млина - і тілисті дівки дригають ногами, витанцьовуючи модний канкан.
  Тим часом на просторах Російської імперії непомітно для світових військових авторитетів починалася принципово інша війна. Всі воювали проти всіх, і створити суцільний фронт жодна з сторін не могла. Тому війна з самого початку стала маневреною і велася вона переважно повстанською кіннотою.
  Ця війна показала вихід з "позиційного тупика", відродила красоту маневру, який, здавалося, був назавжди втрачений на полях Фландрії і Північної Франції. Кіннота повстанців від бою до бою неухильно набирала вагу, дрібні кінні загони зливалися в ескадрони, потім в полки, дивізії, кінні корпуси...
  Стратеги ще з часів Олександра Македонського знали, що тільки рух приносить перемогу. Коли в Радянській Росії проти більшовиків почала боротьбу Біла Армія, на її боці виступили козаки Дону, Кубані і Північного Кавказу. Вони становили кістяк кавалерійських корпусів, які створили Шкуро і Мамонтов. І поступаючись "червоним" в кількості піхоти, Білі Армії переважали їх у кінноті, а кіннота - це рух. Генерали Білих Армій били "червоних" противників маневром. Здавалося, ще трошки - і комуністів розіб"ють.
  І ось в серпні дев"ятнадцятого Донський корпус Мамонтова здійснив рейд по тилах більшовиків. Він подав приклад того, який інструмент необхідний для перемоги в Громадянській війні. (Для справедливості потрібно сказати, що донські козачки в цьому рейді захопилися грабунком - не цуралися обдирати навіть церковне срібло! - тож вдалий початок рейду для торжества Білої Справи мав ганебне закінчення. Втім, виправдати козачків можна тим, грабували вони вже награбоване більшовицькими грабіжниками.)
  Звичайно, війна і в Україні в такий буремний час теж не стояла на місці. Саме в степах Таврії народилася знаменита тачанка, яка стала символом Громадянської війни в Україні. Так, славні то були часи...
  ...Павло Петрович задумливо йшов по килимовій доріжці, згадував не таке вже й далеке минуле. Тоді в повній мірі розкрився військовий талант його "альтер его" Пилипа Степановича Петровського...
  ...Після придушення повстання Винниченка-Петлюри, коли диверсійний загін генерала Петровського знищив його керівників, заколот проти Гетьмана втратив керівну і спрямовуючу силу. Кожен віднині був сам за себе і проти всіх. Коли в північних і західних областях України досить швидко вдалося встановити такий-сякий лад і порядок, в якійсь мірі налагодити мирне життя і відновити владу гетьманських державців, то на півдні - в донецьких, таврійських і приазовських степах (в кінці 1918 року війська Антанти висадилися в Одесі, Херсоні, Миколаєві і там до середини дев"ятнадцятого року в"яло тяглися переговори між делегаціями союзників і гетьманцями про передачу влади Павлу Скоропадському), - ребелія проти Гетьмана не стихала, приймаючи подеколи форм і затятості справжньої Громадянської війни.
  Там, в таврійських степах вже гриміла слава селянського царя - батьки Нестора Махна. Підняв повстання отаман Григор"єв, з ним зчепився отаман Зелений. І проти обох люто билися загони Марусі...
  З Кубані, вибиті більшовиками, на південь України заскакували кінні загони Андрія Шкуро - ватажка партизанського загону, знаменитої "вовчої сотні" в часи Великої війни. (Спочатку Андрій Григорович пропонував Нестору Махну спільні дії проти Гетьмана і німців, але "селянський цар" Махно відкинув геть його пропозиції і це стало підставою для непримиренної ворожнечі між ними.) Набутий досвід новоспечений генерал Шкуро застосував в умовах жорстокої Громадянської війни. Тоді відродилася знаменита тачанка - мобільна вогнева точка, винайдена ним в 1916 році, в завзятих рейдах по тилах німецьких і австрійських військ. Разом з Андрієм Шкуро до такого ж інструменту маневреної війни додумався і Махно. (Втім, невідомо, хто з них у кого що запозичив.) Не дійшовши порозуміння, Махно і Шкуро воювали один з одним затято, без компромісів, на смерть. Однак, махновці врешті-решт вибили загони Шкуро з України, і кулеметна тачанка Нестора Івановича Махна негайно з"явилася в Першій Кінній армії Будьонного...
  ...Так, носилися українськими південними степами кулеметні тачанки багатьох отаманів. Та все ж, наостанці лишилися дві сили: Кінний Легіон Українських Січових Стрільців генерала Петровського і Анархо-Революційна Армія Нестора Махна. Обидві невловимі і рухливі, як ртуть, обидві затяті...
  Так, той досвід маневреної війни махновців і Шкуро запозичив собі й генерал Петровський - не потрібно винаходити велосипед, коли він вже є, досвідченому оку досить тільки раз його побачити - і вже зимою двадцятого року створений ним Кавалерійський Корпус Чорних Запорожців мав у кожному ескадроні по п"ять кулеметних тачанок. По суті, це була Кінна Армія, якої не так вистачало російським військам в часи Брусиловського прориву, яку можна було кинути в прорив і вийти на оперативний простір. І ось тепер була створена рухома стратегічна маса, здатна з"являтися там, де її не чекають, здатна здійснювати стрімкі пересування на сотні кілометрів. Здатна на стрімкий раптовий маневр, удар там, де противник його чекає найменше. І пізньої осені двадцятого року ця сила вирішила долю України, як незалежної держави...
  А в Радянській Росії тим часом війна розгорялася. Отримавши від кінноти Мамонтова і Шкуро ряд відчутних ударів, восени дев"ятнадцятого року воєнний вождь більшовиків Троцький кинув заклик: "Пролетар, на коня!". За сприяння і активної участі товариша Сталіна колишній вахмістр Будьонний створив кавалерійський корпус, через рік він послужив основою Першої Кінної Армії, яка стала інструментом перемоги комуністів в нищівній Громадянській війні на залишках території колишньої Російської імперії...
  Так, хороші були часи! Була в Росії Червона армія. А проти неї "за единую и неделимую" воювала Біла армія. Була Зелена Армія в Тамбові. Захотів до червоних - будь ласка! Не захотів - до білих можеш перебігти. Або до зелених. Махновці, антоновці... Багато всяких було, і в Україну часто з Росії заскакували. Анархісти, комуністи, монархісти... І всі на землі України зазіхали. Були часи, були! Але пройшли!
  Довго воював батько Махно проти генерала Петровського. Не тільки проти Петровського, а й проти "червоних" військ також. А потім з тими комуністами зійшовся. І даремно! Ох, даремно!
  Пізньої осені двадцятого року махновська кіннота разом з "червоними" кавалерійськими дивізіями в Україну ввірвалася, буржуазних націоналістів різати. Дві дивізії Першої Кінної армії "червоні" тоді в корпус "Червоного Козацтва" Віталія Примакова влили. Потрібна була комуністам Україна, без неї важко було б відродити силу знищеної ними ж Російської імперії, щоб завоювати спочатку Європу, а потім і весь світ. Тому восени двадцятого, перед "визвольним" походом в Україну, кінний корпус "червонців" Примакова об"єднався в Революційно-Повстанську Армію України з кінними загонами союзника більшовиків Махна. І в голому промерзлому степу на північ від Луганська морозного місяця листопада зійшлися дві сили - Кавалерійський Корпус Січових Стрільців і Революційно-Повстанська Армія. Кінні Армії по суті...
  Одна Кінна армія розвернулася проти другої Кінної армії. Лавина! "Червонці" проти "січовиків"!
  Голий степ. Кінець листопада двадцятого року. Розвернулися кінні полки в лаву. Одна сила проти іншої! Гуркіт копит на десятки верст. Від горизонту до горизонту степ безкрайній, скам"янілий від морозу.
  Назустріч махновцям і "червонцям" Примакова розвертається лавою українська кавалерія, "січовики" - Кінний Корпус УСС , Чорні Шлики. "Червонці" не стріляли, навіть "ура!" не горлали. І "січовики" також. Десятки тисяч шабель вилетіли з піхв і зблиснули на зимовому сонці. Одна Кінна армія пішла на іншу! Гуркіт копит! Виття і свист! Мить - і зійшлися дві сили в шабельній сутичці, коні кидаються груди на груди, не тільки уміння, а й відвага та мужність вирішують результат бойовища. Звіріють люди, звіріють коні. Змах шаблі, блиск леза - секунду-дві, цілу хвилину триває нещадна рубка. Звірі-люди, звірі-коні! Піна з них - клаптями! Свист шабель! Крижаний блиск на сталевих лезах для очей нестерпний!
  Махновська кіннота обходить великим крюком "січовиків", шляхи відходу відрізуючи, а "червонці" в лоб. Галопом. Зустрічний бій! Рубай! Рубай!! Рубай!!! Розвернув генерал Петровський свої шістсот тачанок, сімсот двадцять кулеметів сіконули махновців і "червонців" свинцевим ураганом. Шістдесят дві батареї кінної артилерії вдарили шрапнеллю по "червоній" кавалерійській лаві. А на флангах бронеавтомобілі мотоброньової бригади "січовиків" кулеметним і гарматним вогнем противника зустрічають.
  Захлинулися кавалерійські дивізії "червоних" власною кров"ю. Трупів - гори! Поранених - немає. Поранених коні топчуть: йде Кінна Революційно-Повстанська Армія лавою, спалахуючи маузерними блискавками в шаленому кар"єрі. І немає їй ніякої можливості своїх поранених обходити...
  А позаду махновців та "червонців" Примакова Окрема кавалерійська бригада особливого призначення полонених "січовиків" шаблями рубає, та й своїх, хто в бою не звіріє, не щадить, не милує також.
  Тим часом панцирники УССів порізали з кулеметів правий фланг "червонців" Примакова і самі за спину РПАУ виходять, в тили їхні, до обозів, до штабів повстанських. Вже в тилу "червоних" застукотіли десятки кулеметів панцирних українських бронедивізіонів. Чують примаковці з махновцями стрілянину за спиною, і сповільнюється замах шаблі в руці, для удару занесеній, зростає непевність, мить - кіннота "червонців" здригнулася, повертає коней своїх, вершники, пригнувшись до кінської гриви, тікають до близького кордону, а Чорні Запорожці - "чорні шлики" - мчать навздогін, нещадно рубають тих, хто відстав...
  Тоді, пізньої осені двадцятого, розгром Чорними Запорожцями повстанців Махно і Примакова зірвав плани московських правителів приєднати до "червоної" Росії ще й Україну. Сили більшовиків і так були підірвані безперервною боротьбою з народами імперії, що розпалася, і "визвольний похід" двадцятого року закінчився мирним договором між РСФРР і Українською Державою Гетьмана Скоропадського. Але бої "неоголошеної війни" продовжувалися в прикордонні аж до двадцять шостого року...
  Наступна спроба комуністів завоювати Україну сталася пізньої осені двадцять другого року, коли люмпени і декласовані елементи спробували підняти заколот. Внаслідок реформ сільського господарства, розпочатих урядом Гетьмана ще на початку двадцятого року, на селі вводилася сучасна машинна праця і, як наслідок, вивільнилася значна кількість робочих рук. Склалася парадоксальна ситуація: відновлені і реконструйовані заводи і фабрики вимагали тисяч нових робітників, а в містах накопичувалися колишні селяни і не могли заробити собі на хліб звичною працею. І ось в цей вибухонебезпечний матеріал потрапили "іскри" більшовиків. Тоді тільки рішучість і жорстокість в придушенні заколоту Катеринославською Залізною дивізією генерала Петровського подавила в зародку нову ворохобню на українській землі. Друг і соратник Гетьмана Пилип Степанович Петровський прийняв на своє сумління всю кров, що пролилася в ті листопадові дні. За що й заплатив своєю свободою - цього йому не пробачили парламентські базікали...
  ...І звільнити його вдалося Гетьману тільки в двадцять сьомому році, коли Президентом України став Сергій Єфремов, а Павло Петрович Скоропадський добровільно пішов з поста Глави Держави...
  Наступні два з половиною роки правління соціалістів на чолі з Єфремовим, лідером партії "поступовців", знову ледь не закінчилися народним бунтом. Ще з початку двадцять першого року, коли закінчилися остаточно бойові дії на території України, Указом Гетьмана була створена Армія Територіальної Оборони України, основою її стали загони місцевої самооборони. Коли соціалісти, що прийшли до влади після перших виборів Президента України в двадцять сьомому році, спробували запровадити соціальну рівність і ліквідувати результати економічних реформ попереднього, Гетьманського, уряду, це спочатку викликали мирний опір заможних селян і міщан. Утопічні ідеї соціалістів вже за перші вісім місяців створили значний дефіцит бюджету і коли уряд Єфремова спробував покрити його, збільшивши існуючі податки та ввівши нові, піднялися майже всі верстви населення. І в тридцятому році соціалістичний уряд було скинуто. В результаті референдуму українці вирішили не переймати досвід західноєвропейських країн, а скористатися набутками Козацької доби. Віднині главою Української Держави ставав Гетьман, він обирався довічно. Щорічно парламент України - Народні Збори - виносив на обговорення питання довіри до Гетьмана. І коли народні обранці висловлювали Гетьману свою недовіру, проводився загальноукраїнський референдум, на якому українці вирішували кому віддати Гетьманську булаву - діючому Гетьману або ж іншим претендентам. За одинадцять років - з тридцять першого по сорок другий рік - всього тричі спробували позбавити Павла Скоропадського гетьманської булави. Але завдяки соратникам Гетьмана - насамперед Івану Остаповичу Федорчуку і Пилипу Степановичу Петровському - ці спроби провалилися. Іван Остапович тримав у своїх руках управління економікою, а генерал Петровський в тридцять першому році очолив Армію Територіальної Оборони України. Тому сила - і економічна, і військова - була на боці Павла Петровича. А оскільки владна вертикаль в державі формувалася знизу вгору (немала заслуга в цьому належала саме Армії Територіальної Оборони України, як основи народовладдя), то й абсолютна більшість населення підтримувала діючого Гетьмана. І після провалу в тридцять четвертому році останньої спроби позбавити Гетьмана Скоропадського влади, бажаючі перебрати в свої руки Гетьманську булаву перевелися. (Щоправда, Гетьман був главою України всередині країни. В стосунках з іноземними країнами Українську Державу, як парламентську республіку, очолював Голова Народних Зборів - лідер найбільшої фракції українського парламенту. А вибори народних достойників провадилися кожні два роки, крім того, Гетьман мав право розпустити парламент без пояснення причин, чим Павло Петрович і скористався в 1934 році.)
  Тоді ж, в тридцять четвертому, коли трапилася парламентська криза і Гетьман своїм Указом розпустив Народні Збори, більшість в позачергових виборах набрала Національна Демократична партія України на чолі з Вільгельмом Габсбургом, якого в Україні знали, як Василя Вишиваного . Спочатку в союзі з іншими партіями, зокрема, Народною Селянською партією - партією "хліборобів", і Українською Трудовою партією - партією українських промисловців і підприємців, а потім, як і самостійно, набираючи на кожних виборах від половини до трьох п"ятих мандатів в парламенті. Особливо зріс авторитет партії і її лідера після так званої "битви при Бессарабці ", коли були розгромлені українські нацисти і комуністи.
  Так, Територіальна Армія Оборони України виявилася дієвим фактором народовладдя, чи то пак, демократії. Хоча з"явилася вона, як результат осмислення уроків початкового періоду Великої війни.
  ...Так, в минулій Світовій війні всі основні воюючі держави втратили безцінні шанси на блискучу перемогу, на швидкий, повний і нищівний розгром ворога. Із страшного уроку початку війни вже восени чотирнадцятого були зроблені негайні висновки. Вожді Радянського Союзу були першими, хто засвоїв цей урок: не проґавити момент! Ще з двадцятих років сумний досвід початкового періоду Світової війни уважно вивчався вищим керівництвом РСЧА. Радянські теоретики і практики стратегії надавали першочергового значення найпершим годинам і дням грядущої війни: вже наступного разу моменту ми не проґавимо!
  Ще навесні 1932 року, заслухавши доповідь начальника Штабу РСЧА майбутнього Маршала Радянського Союзу Єгорова, РВС СРСР постановив, що прикриття мобілізації буде здійснюватися методом вторгнення на територію противника. Головна ідея доповіді: не дати противнику можливості відмобілізувати свою армію, бити його тоді, коли він ще не готовий воювати, тобто, нападати першими. Це було офіціально закріплено в "Інструкції по глибокому бою", яка була видана в 1935 році.
  Готовність до нищівного удару по противнику, що не встиг підготуватися, в перші ж години і дні війни підтверджується всім розвитком Червоної армії, починаючи з осені тридцять дев"ятого року. Територіальні дивізії поступово переводилися на кадрову основу і до 1939 року всі стрілецькі дивізії стали кадровими! Коли у царя Миколи восени 1914 року після завершення мобілізації чисельність Російської армії була доведена до чотирьох мільйонів семисот тисяч солдатів і офіцерів, то Сталін, при фактично такій же чисельності населення, ще до початку мобілізації тримає під рушницею на мільйон більше бійців і командирів. І гігантські маси радянських військ на цей час максимально приближені до українського кордону.
  Незважаючи на вжиті радянським командуванням заходи по дезинформації та обману військового і політичного керівництва України, приховати зосередження в прикордонних округах трьохмільйонного угрупування військ, п"ятнадцяти тисяч танків, п"яти тисяч бронемашин, сорока восьми тисяч гармат, більше десяти тисяч літаків неможливо, і ще навесні розвідоргани і штаби Української армії запідозрили негаразд. Авіаційна, технічна і агентурна розвідка, проведена Генеральним штабом, дозволила досить точно встановити райони зосередження радянських військ і вжити заходів у відповідь.
  Одним з таких заходів у відповідь стало збільшення чисельності Збройних Сил України. Гетьман міг по праву пишатися - система мобілізації ЗСУ була розроблена за його наказом і вказівками.
  Ще на початку тридцятих років, коли Гетьман знову повернувся до влади, - цього разу вже остаточно (віднині Гетьман обирався довічно: український парламент вніс відповідні поправки в Конституцію, а проведений референдум їх затвердив), - була проведена реорганізація Територіальної Армії Оборони України. При чисельності кадрової армії всього в двісті п"ятдесят тисяч солдатів і офіцерів - близько третини відсотка населення країни - вже в перші чотири години оголошення в країні військового стану армія зростала до мільйону чотирьохсот тисяч, наприкінці другої доби її чисельність сягала чотирьох мільйонів.
  Звичайно, Україна не єдина держава у світі, яка мала кадрово-міліційну структуру армії. Не в одній Україні була запроваджена система: "мало солдатів - багато офіцерів і унтер-офіцерів - резервісти - учбові збори - розгортання, коли потрібно". Але тільки в Україні в кінці тридцятих, на початку сорокових ця система була максимально вдосконалена, а сама ідея "народ і армія єдині" доведена до абсолюту.
  На початку сорокових стараннями Гетьмана і його соратників Україна - держава з найбільшим у світі відсотком населення, яке знаходилося в армії. Держава, половина чоловічого населення якої у віці від вісімнадцяти до п"ятдесяти років - військовослужбовці, які в буквальному розуміння сплять з карабіном чи гвинтівкою під ліжком. Держава, яка й після п"ятдесяти запросто дарує відставнику "ствол" і рада бачити його на зборах і полігонах аж до скону. Держава, яка припрошує своїх громадян купляти пістолети (а краще - гвинтівки) зі знижкою. То ж не дивно, що за чотири години така держава може розгорнути армію в майже півтора мільйони бійців, прекрасно організовану, навчену і озброєну. І плюс до цього, вся ця до зубів озброєна країна має прикордонну смугу з ймовірним противником - Радянським Союзом, - перериту тунелями, газо і бомбосховищами, складами зброї, "засіками батьківщини", кулеметно-артилерійськими вогневими точками, захищеними броньовою сталлю і фортифікаційним залізобетоном в два-три метри.
  Хоч кадрових військових було зовсім мало - всього близько дев"яноста тисяч в авіації та приблизно стільки ж у військово-морських силах. Тих, хто знаходився на строковій службі та перепідготовці - всього близько шістдесяти-сімдесяти тисяч одночасно. Після дванадцятимісячної строкової служби держава віддає бійцю особисту зброю (самозарядна чи автоматична гвинтівка або карабін та пістолет) з повним боєкомплектом, "пайок міністра оборони", три комплекти обмундирування на всі пори року, спорядження, бронежилет і шолом, з якими боєць і відбуває додому. Зберігає він все це, як хоче - ніхто перевіряти не буде. Але коли йому пощастить стати до лав Територіальної Армії Оборони України, то до тридцяти п"яти років кожну суботу, а щомісяця - три дні він проходить військові збори у складі свого підрозділу, кожні дванадцять місяців - тримісячні збори. Коли ж чоловікові виповнювався 46-й рік - йому урочисто звільняють з Територіальної Армії, забирають гвинтівку і пістолет, "консерви міністра", вручають помпову рушницю з мобілізаційним розпорядженням - на випадок Великого Алярму і тотальної мобілізації.
  А кожен, кому не пощастило стати "партизаном", до сорока двох років служить в "народній міліції" і проходить тільки щомісячні триденні збори. А після аж до 50 років його чекає "ополчення". І спробуй тільки ухилитися! Ага! Коли ти пацифіст чи не можеш брати зброю в руки на релігійній підставі, виконуй громадянську повинність: підмітай вулиці чи піклуйся за немічними. І то в півтора рази частіше. А не хочеш і цього - йде геть з країни, ніхто за тебе і твою власність воювати не буде. І це було справедливо!
  Особливістю української армії стала посилена підготовка офіцерів-резервістів і унтер-офіцерів Територіальної Армії Оборони України. Бажаючі стати офіцерами і унтер-офіцерами ТАОУ проходять в сумі двотижневі додаткові збори на рік. І цим користується все начальство без винятку - до великого незадоволення роботодавців. А їхні дружини твердять, що таким чином сильна стать на законній підставі линяє від роботи і жінок на пікніки зі стрільбою, але це не зовсім так - служба там іде так, як належить.
  Одним словом, ніхто не може ухилитися від служби. Зовсім ніхто!
  Тому зараз в прикордонній смузі були готові до відбиття нападу радянських військ територіальні частини і підрозділи. Кадрові з"єднання складали другий ешелон, готуючись до контрударів по агресору...
  Секретар з"явився в дверях одночасно з шумом гвинтів легкого гелікоптера.
  - Іван Остапович. - Неголосно доповів він. Останній місяць Гетьман працював без вихідних і тому не знали відпочинку його ад"ютанти і секретарі. Нездорова блідість обличчя незмінного секретаря Гетьмана і запалі затьмарені очі свідчили про постійне нічне безсоння і напружені турботи.
  По тому, як рвучко повернувся Павло Петрович, було видно, що Гетьман чекав на Федорчука. За останній тиждень Іван Остапович об"їздив і облетів суміжні з Радянським Союзом райони, побував майже в кожному селі і містечку в прикордонні. Особливості розташування - особливо на сході країни - українських міст і промислових центрів були такі, що основна оборонна промисловість знаходилася в безпосередній близькості до території противника: Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ з Запоріжжям, та й сам Київ були в прямій досяжності коли не артилерії Червоної армії, то ближніх бомбардувальників напевне. І щоб захистити міста і центри оборонної промисловості від "визволителів" з Радянської Росії необхідно було зводити захисний щит прямо на кордоні. Власне, "лінія Скоропадського" і мала стати таким захисним бар"єром на шляху орд радянських "визволителів". Але дослідні навчання виявили малу ефективність укріпрайонів і надто велику вартість і час їх побудови. Не останнє значення мало те, що розвідка "червоних" могла визначити розташування УРів заздалегідь і цим нівелювати їхнє значення. Тому ще в сороковому році на квітневій нараді вищого військового і політичного керівництва української держави було вирішено звести захисний бар"єр безпосередньо перед нападом росіян на Україну. Для цього пропонувалося створити інженерно-будівельні формування - з легкої руки начальника Інженерних Військ Української армії названі саперними арміями - для зведення польової оборони в маневреній "мотомеханізованій війні". Кожна така саперна армія мала у своєму складі вісім-дванадцять моторизованих інженерно-саперних бригад і три-шість управлінь військового будівництва. З оголошенням загрожуваного періоду ці формування мали розпочати зведення польових укріплених районів в прикордонній смузі. При цьому в Криму діяла одна така саперна армія, в Північній Білорусі - два формування, і на північно-східному і східному напрямках - відразу п"ять армій. Загрожуваний період був введений в останній день серпня і Федорчук інспектував процес формування саперних армій і проведення мобілізації будівельних потужностей східних і північних областей України. Не закінчивши формування, саперні армії приступили до роботи по обладнанню оборонних рубежів.
  Скоропадський зустрів свого давнього сподвижника запитальним поглядом.
  - Робиться все можливе, - розуміючи тривогу Гетьмана, сказав Федорчук, - але ми запізнилися з оголошенням особливого стану майже на два тижні. Ця затримка може коштувати великої крові. Розвідка...
  - Розвідка зробила все можливе... і неможливе також. - Глухо промовив Гетьман. Глибоко затягнувся цигарковим димом, з шумом видихнув його. - Військові розвідники надали всю можливу інформацію, а висновки з цієї інформації робили політики. Ми помилилися, зокрема, я, як Гетьман і Головнокомандувач Збройних Сил. Не припускав, що "червоні" почнуть діяти до повного зосередження всіх своїх сил...
  Закінчилася субота, п"яте вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року. Годинник в кутку кабінету голосно пробив північ і тепер вистукував секунди і хвилини першої години ночі.
  Гетьман повернувся до трьох генералів, що виструнчилися біля карти.
  - Що будемо робити? - Після невеличкої паузи запитав Скоропадський. Всі мовчали. Було зрозуміло, що настав критичний момент в житті держави. І це безмежно важке і цілком ясне питання вимагало не просто відповіді, а відповіді-рішення. Ковзнувши поглядом по обличчям Прем"єр-Міністра і Міністра Закордонних Справ, Павло Петрович повернувся до Федорчука і повторив своє питання з деякою суворістю. - Що будемо робити?
  - Потрібно дати директиву про введення в дію плану прикриття. - Відповів перший заступник Начальника Генерального Штабу. - Дозвольте зачитати?
  - Читайте! - Сказав Гетьман, виразно глянувши на червону теку, яку тримав напоготові генерал.
  Генерал розкрив теку і, карбуючи кожну фразу, голосно і виразно, ніби віддаючи наказ військам, почав читати проект директиви. В ній вказувалося, що в ніч з п"ятого на шосте вересня можливий раптовий напад радянських військ. Перед військами ставилася задача зустріти можливий удар ворога.
  Генерал зробив паузу, подивився на Гетьмана і, перевівши подих, твердо і спокійно мовив:
  - Наказую! - Це "наказую" прозвучало ніби удар, що відсік мирний перебіг життя. Тиша в кабінеті зробилася зовсім прозорою і в ній з холодною категоричністю гриміли вагомі, ніби відлиті з надважкого металу, слова наказу. - Військам Північного, Північно-Східного і Східного Оперативних командувань, Оперативному Командуванню "Крим" приступити до виконання плану "Протуберанець"...
  Генерал замовк і Гетьман, на мить затримавши руку, взяв розкриту теку, поклав її на край столу і червоним олівцем поставив свій чіткий підпис. Перечитав ще раз текст директиви і передав теку першому заступнику Начальника Генерального Штабу. Генерал негайно поспішив на вузол зв"язку, щоб передати повідомлення про початок війни в штаби оперативних командувань.
  ...Рівно о першій годині ночі в Міністерстві Закордонних Справ пролунав телефонний дзвінок. Слухавку підняв черговий. Дзвонили з представництва СРСР: повноважний представник Радянського Союзу вимагав прийняти його для передачі дуже важливого повідомлення радянського уряду.
  За п"ятнадцять хвилин Міністр Закордонних Справ вилетів до столиці України: що це могло бути за повідомлення, Гетьману було зрозуміло. Павло Петрович негайно передзвонив Голові Народних Зборів, Вільгельм Габсбург в цей час знаходився в Києві, очікуючи розвитку подій, а потім Начальнику Генерального Штабу, який щойно опівночі повернувся з інспекційної поїздки у Південну Білорусь.
  - Пане Гетьман, з штабів оперативних командувань повідомляють: на північно-східному і східному напрямках кордон переходять розвідувально-диверсійні групи РСЧА. Прикордонні наряди і застави вступають у бій. На Білоруському напрямку поки що тихо. - Доповів генерал-полковник Морозов останні донесення з кордону. - Територіальні дивізії займають вогневі точки укріплених районів на кордоні. В другому ешелоні зосереджуються танкові і моторизовані бригади для нанесення контрударів...
  Рівно о четвертій годині шостого вересня Міністр Закордонних Справ був у своєму кабінеті і мовчки вдивлявся в обличчя повноважного представника СРСР - так називався на комуністичний лад радянський посол, - який зачитував текст ноти про оголошення стану війни між Радянським Союзом і Українською Державою з п"ятої - за московським часом - години неділі, шостого вересня тисяча дев"ятсот сорок другого року...
  І пішла гуляти по українській землі пожежа, якої вона ще не знала. Все обіцяло Радянському Союзу близьку, блискучу перемогу, відкривало широкий шлях до світового панування і ствердженню комунізму на всій планеті. Вже був підписаний вирок цілим народам і країнам, а найперше, українцям і Україні...
  Через вісім годин Гетьман України Павло Скоропадський виступив по радіо і телебаченню з повідомленням про початок війни між СРСР і Україною. "Ми ніколи не здамося, - ось основна думка його звернення до української нації, - і ми переможемо!" Годиною раніше негайно зібралися Народні Збори, які оголосили про стан війни Української Держави з Радянським Союзом, одночасно з повідомленням Гетьмана українській нації зі зверненням до народів і урядів світу виступив Глава Держави Вільгельм Габсбург-Лотрінґен. Зміст його звернення був тотожний промові Гетьмана України Павла Скоропадського.
  Попереду була ціла війна...
  ***
  ...держава - це кров і залізо
  Свобода - це вістря мечів!
  Софія Федина, "Наш девіз"
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"