...Машина генерал-лейтенанта Крутеня подолала чверть круга кiнцевої дороги i звернула праворуч, на Брест-Литовське шосе. Ранок ще не починався i шосе було порожнє. На великiй швидкостi чорний лiмузин проминув невелике сiльце, промчав ще кiлометрiв десять i звернув лiворуч на бетонну трасу.
- Не жени так, Вiкторе Iвановичу... - Сказав тодi Євграф Миколайович водiю. - Встигнемо.
Водiй, молодий парубок двадцяти двох рокiв, кивнув i слухняно збавив швидкiсть.
Через чотири кiлометри пiд"їхали до КПП. Звiдси починалася територiя, яка примикала до аеродрому спецiального призначення. Черговий пiзнав по номеру машину генерала, але все одно довелося зупинитися для перевiрки документiв, - караульну службу тут несли, не зважаючи на звання та посади вiдвiдувачiв, - i тiльки пiсля перевiрки дав сигнал вiдчинити ворота.
Лiмузин пiд"їхав до будiвлi наземної прив"язки повiтряного командного пункту. Бiля пiд"їзду стояли два офiцера в повсякденнiй льотнiй формi i ледь машина зупинилася, попрямували до генерала. Один був командиром повiтряного корабля, другий - начальником бойової змiни лiтаючого КП.
- Як готовнiсть екiпажу, товаришi полковники? - Запитав Євграф Миколайович, потискаючи руки i обом офiцерам. - Як "Топаз"? З завданням всi ознайомленi?
- Що йому станеться... - Посмiхнувся командир корабля. Далi доповiдав цiлком за статутом. - Передполiтний огляд закiнчено, корабель готовий до польоту, товаришу генерал-лейтенант.
- Бойова змiна готова до виконання завдання. - Доповiв другий полковник. - Чекаємо наказу.
- Добро. - Крутень попрямував до входу. Вiн наперед смакував те задоволення, яке отримував вiд польоту на "Топазi" чи його, поки нечисленних, "сiстершипах". - Тодi вiддавайте швартови. I... повний вперед! - На борту повiтряного командного пункту була в ходу морська термiнологiя.
На сьогоднi було призначене тренування по вiдпрацюванню бойового зв"язку з наземними командними пунктами протиповiтряної оборони української столицi. В певний момент часу давалася ввiдна: потенцiйний противник завдав повiтряного удару по Києву, в результатi втрачено управлiння вiйськами та країною. Ось тодi на себе брав керування генерал Крутень, який в момент удару знаходився в повiтрi.
- Люди вже в "Топазi". - Повiдомив командир корабля.
- От i добре. - Генерал повернувся до свого водiя. - А ти, Вiкторе Iвановичу, вiдпочинь, поки ми лiтаємо. Не будеш нудьгувати?
- Я з собою почитати нову книгу взяв. Фантастика. - Посмiхнувся водiй. - Володимир Владко новий роман випустив, "Аргонавти Всесвiту" називається.
- Непогана книжка, - погодився Євграф Миколайович, - добрий письменник цей Владко.
Втрьох вони ввiйшли в примiщення, яке було кабiною лiфта, що пiдiймав чи опускав пасажирiв прямо в гондолу повiтряного корабля чи на поверхню. "Поїхали...", командир корабля натиснув кнопку i дверi лiфта нечутно закрилися.
На "Топазi" вони роздiлилися. Командир корабля разом з генералом пiднявся у кабiну пiлотiв, а начальник бойової змiни залишився у вiдсiку операторiв. Генерал сiв в командирське крiсло, надiв навушники з ларингофонами, i подумав, що в цьому немає особливої необхiдностi: тут така тиша, що можна обiйтися звичайним мiкрофонним зв"язком.
- Ввiмкнути магнiтофон. - Скомандував командир корабля. "Магнiтофон ввiмкнено!", доповiв радист. - Екiпаж полковника Тищенка, борт нуль третiй, завдання вiсiмнадцять, двадцять четверте квiтня. Проводжу контроль функцiонування. Бойовим постам доповiсти про готовнiсть до польоту. Перший?
- Екiпаж на мiсцях. - Доповiв другий пiлот. - Системи в нормi, корабель готовий до польоту.
У вiдсiку посту повiтряного спостереження i керування оператори наведення i спостереження один за одним вмикали апаратуру i екрани починали свiтитися м"яким зеленим свiтлом.
- Другий до польоту готовий. - Доповiв командир бойової змiни. - Апаратура працює нормально.
- Третiй до польоту готовий. - Доповiв командир групи зв"язку.
- Четвертий готовий... Сьомий... - Доповiдi йшли одна за одною. Останнiм доповiдав командир вогневих установок. Тищенко обернувся до Крутеня. - Товаришу генерал, корабель до польоту готовий!
- Приймаю командування. "Обсерваторiя", я - "Топаз", прошу дозволу... - Промовив Євграф Миколайович. Почув вiдповiдь керiвника польотiв з КДП . - Злiт дозволили. Почати наддув сфери.
З вишки побачили, як раптом там, де в м"яких сiрих сутiнках височiв на фонi нiчного неба невисокий пагорб, вкритий нiжною молодою травою, з"явилася довжелезна, метрiв двiстi п"ятдесят, трiщина. Частина пагорбу поповзла вбiк i трiщина збiльшувалася все швидше, перетворюючись в темний провал.
- Починаю наддув сфери. - Доповiв командир корабля i по його командi потужнi насоси почали заповнювати газовою сумiшшю оболонку дирижабля. Вона швидко набирала робочих обрисiв, горбато здiймаючись над верхнiм дахом ангара, замаскованого пiд вкритий травою пагорб.
- Є позитивна плавучiсть. - Доповiв бортiнженер. Тепер дирижабль утримували тiльки електромагнiтнi захвати. Їх називали "страусами", вiд абревiатури "ему": електромагнiтнi утримувачi.
Зникла енергiя, що живила ЕМУ, i "страуси" вiдпустили корабель, що пружно рвався вгору. "Топаз" повiльно сплив над ангаром i тi, хто спостерiгав з вишки за його появою, не могли стримати захопленого зiтхання, хоч не вперше спостерiгали за стартом повiтряного командного пункту. Дирижабль завис над своїм притулком, нiби даючи можливiсть помилуватися собою. Потiм корабель здригнувся - запрацювали силовi установки - i, розвернувшись на "п"ятачку", поплив, набираючи швидкiсть i висоту на схiд...
...Генерал Крутень подивився на годинник. За широким склом пливла i зникала в легких хмарах земна поверхня. За тридцяти хвилин мало початися тренування i начальник бойового розрахунку лiтаючого командного пункту доповiв, що зв"язок зi штабами i командними пунктами протиповiтряної оборони встановлений. "До початку ще є час, потрiбно обiйти пости...", Євграф Миколайович пiдвiвся з крiсла, кивнув командиру корабля: дививсь, мовляв, тут сам, - i вийшов з пiлотської кабiни дирижабля.
Вiдразу за салоном, який був одночасно i командним пунктом, починався вiдсiк операторiв бортової радiолокацiйної станцiї. Вiсiм операторiв вглядалися в екрани, простежуючи обстановку в своїх секторах. Кожний з них займався своєю справою i тiльки бiчним зором вони вiдмiтили, як генерал пройшов через їхнiй вiдсiк-зал i зник за протилежною переборкою. Там знаходився просторий хол з м"якими крiслами, телевiзорами i екраном для демонстрацiї кiнофiльмiв. Навiть два акварiуми з рибками прилаштувалися вздовж панорамних iлюмiнаторiв. Звiдси можна було пiднятися на другий поверх, де знаходилися каюти екiпажу i бойової змiни ПКП , камбуз i кают-компанiя. Вище знаходилася прогулянкова палуба. Загальна площа житлових i робочих примiщень становила понад тисячу квадратних метрiв. Така розкiш була не примхою замовникiв чи конструкторiв, такий комфорт для екiпажу був суворою необхiднiстю. Бойове чергування в повiтрi тривало не менше десяти дiб, а в середньому становило до двох тижнiв, тому зручнi умови життя екiпажу i бойового розрахунку (три змiни по дванадцять операторiв i iнженерiв обслуговування кожна) були запорукою тривалого чергування повiтряного командного пункту...
...Мабуть, бажання заглянути за горизонт властиве всiм полководцям всiх часiв. Не дивно, що найпершим застосуванням аеропланiв у вiйськовiй справi стала розвiдка. А стрiмкий розвиток авiацiї потребував прийняття дiєвих заходiв для зменшення ймовiрностi раптової появи лiтакiв противника над своєю територiєю. Тридцятi роки ставали передднем нової Великої вiйни, що задумувалася як Великий Визвольний Похiд Робiтничо-Селянської Червоної армiї. I Україну комунiстичнi верховоди поставили першою в списку на "визволення". Вiд української держави це вимагало удосконалення сучасних систем озброєння, передусiм оборонних, зокрема, систем виявлення i попередження про повiтряний напад. Пiвнiчний i схiдний напрямки були найбiльш ймовiрними, звiдки над територiєю України могли з"явитися важкi бомбардувальники зовсiм не умовного противника. Але прикрити лiнiю кордону довжиною понад двi з половиною тисячi кiлометрiв мережею постiв повiтряного спостереження було дуже важко. Крiм того, вiзуальне виявлення лiтакiв мало суттєвий недолiк: коли бомбардувальники ворога перетинали кордон, повiдомлення про напад було вже запiзнiлим. Потрiбна була принципово нова система виявлення повiтряних цiлей. Вихiд знайшли в застосуваннi такого нового засобу, як радiолокацiя. Прийняття на озброєння в кiнцi тридцятих рокiв наземних радiолокацiйних станцiй виявилося справжньою революцiєю в цiй справi.
Українськi науковцi в кiнцi десятилiття досягли великих успiхiв в розробцi радiолокаторiв, особливо в дiапазонi надвисоких частот - до 30000 мегагерц. В СРСР же змогли створити радiолокатор в дiапазонi до 300 мегагерц. Тiльки в тридцять дев"ятому i сороковому роках в Українi на розробку радiолокаторiв витратили понад два з половиною мiльярди гривень - на 20 вiдсоткiв бiльше, нiж на розробку важкого дальнього бомбардувальника К-36. В результатi наземнi радiолокатори, розробленi в Українi, мали вдвiчi бiльшу дальнiсть виявлення - вiсiмдесят кiлометрiв проти сорока у радянських РЛС. Експериментальнi ж станцiї мали дальнiсть дiї в двiстi кiлометрiв. А невдовзi з"явилися i лiтаковi РЛС. Радар, який "висiв у повiтрi", продемонстрував значнi переваги над наземним, тому що йому менше заважав рельєф земної поверхнi. Цi переваги швидко оцiнили українськi вiйськовики, замовивши науковцям i промисловостi першi спецiальнi лiтаки дальнього радiолокацiйного виявлення. Були створенi iндикатори кругового огляду на базi нових кiнескопiв. I першi IКО встановили на патрульних лiтаках вже в травнi сорок першого року. А в кiнцi сорок першого року науковцi Днiпропетровська i Харкова для важких дальнiх бомбардувальникiв створили лiтаковий радiолокатор для точного бомбометання в умовах поганої видимостi i вночi. Вiн забезпечував точнiсть влучання до ста метрiв з висоти семи кiлометрiв. В свою чергу цi розробки привели до створення на початку сорок другого року дослiдної РЛС раннього попередження, яка забезпечувала виявлення цiлей на дальностi в двiстi сорок кiлометрiв i могла вести до п"ятдесяти цiлей. Станцiя стала основою для створення системи раннього попередження, яку розгортали в пiвнiчнiй i схiднiй частинi країни.
Але шляхом розгортання суцiльної мережi традицiйних наземних засобiв i наземних радiолокаторiв протиповiтряної оборони прикриття пiвнiчного i схiдного напрямкiв повнiстю не вирiшувало задачу попередження про повiтряний напад. Це було дорого i вимагало багато часу. Вихiд бачили в створеннi мобiльних систем дальнього радiолокацiйного виявлення, розмiщених на лiтальних апаратах. Крiм очевидних переваг над стацiонарними комплексами в грошах i термiнах створення, мобiльнi засоби обiцяли пiдвищену бойову стiйкiсть i незрiвнянно бiльшу гнучкiсть застосування завдяки можливостi передислокацiї на найбiльш загрожуванi дiльницi. Ще одним важливим достоїнством була значно бiльша дальнiсть виявлення повiтряного противника завдяки пiдйому радiолокатора на висоту.
Тому в 1938 роцi перед авiацiйними КБ була поставлена задача створити лiтак дальнього радiолокацiйного виявлення, призначений для дiй в системi протиповiтряної оборони країни. Лiтак i його радiолокацiйний комплекс створювалися в руслi радикального вдосконалення всiєї системи ППО, одночасно з розробкою авiацiйного комплексу дальнього перехоплення - важких висотних винищувачiв з авiацiйними керованими ракетами класу "повiтря-повiтря". Авiацiйний комплекс ДРЛВ мав вiдповiдати таким вимогам: тривалiсть польоту до 12 годин; стеля - 8000-12000 метрiв, дальнiсть виявлення повiтряних цiлей типу винищувача до ста кiлометрiв, середнього бомбардувальника - до двохсот кiлометрiв; дальнiсть передачi iнформацiї до тисячi двохсот кiлометрiв. Систему потрiбно було передати на льотнi випробування до кiнця сорокового року. В якостi одного з варiантiв носiя станцiї спостереження за повiтряною i морською обстановкою розглядався важкий транспортний лiтак Костянтина Калiнiна, який мав бути створений на основi нового важкого бомбардувальника К-36. Станцiєю мала стати перспективна РЛС "Свiтязь". Однак дослiдження, проведенi в Центрi випробування авiацiйної технiки показали, що для розмiщення на борту всього обладнання комплексу i забезпечення нормальних умов його функцiонування, а також роботи льотного i обслуговуючого апаратуру екiпажа комплекс "Кристал" - таку назву отримала нова система - доцiльнiше створювати на базi повiтроплавних кораблiв - дирижаблiв напiвм"якої схеми. Вони мали значно бiльший об"єм i розмiри примiщень, крiм того, були не так залежнi вiд наявностi палива на борту i дозволяли повiтряному кораблю значно довше знаходитися в повiтрi.
Повiтроплавний корабель спроектували з урахуванням розмiщення екiпажу i обслуги РЛС в кiлькох вiдсiках i спальних купе, а також з урахуванням кiлькох варiантiв розмiщення корисного навантаження. Для цього спроектували герметичний фюзеляж великого об"єму дiаметром дев"ять з половиною метрiв. Вiн мав три палуби: на верхнiй розмiстили примiщення для вiдпочинку екiпажу i обслуговуючого персоналу, на нижнiх - службовi i побутовi примiщення. Для патрулювання на висотах понад десять кiлометрiв у нового корабля було двi оболонки в двох корпусах довжиною понад двiстi двадцять i дiаметром понад п"ятдесят метрiв. Це дозволяло дирижаблю пiднiматися на висоти понад дванадцять кiлометрiв i перебувати там на протязi мiсяця. Вибiр дирижабля для розмiщення станцiї дальнього виявлення дозволив вирiшити вiдразу багато проблем. По-перше, вся апаратура добре розмiщувалася всерединi великої гермокабiни. По-друге, вирiшувалася проблема великої ваги апаратури. По-третє, вiдпала проблема зручностi обслуговування РЛС i її огляду. Нарештi, стало можливим взяти на борт три повнi змiни радiоекiпажу (оператори i iнженери, якi працювали в польотi з радаром та бортовим обчислювальним комплексом) по дванадцять осiб кожна, що було вельми бажаним з огляду на велику тривалiсть польоту. Немаловажним було i те, що завдяки наявностi надлишкових об"ємiв в фюзеляжi у випадку необхiдностi можна було нарощувати склад цiльового обладнання. Однак довелося вирiшувати немало проблем, якi виникли при розробцi самого повiтроплавного корабля, апаратного комплексу i його оптимального розмiщення на борту. Попри все до кiнця сiчня 1940 року загальний вигляд системи "Кристал" на базi висотного дирижабля був затверджений i почалося його проектування. До цього часу з"явилася i реальна бортова РЛС "Дiана" - лiтаковий варiант наземної станцiї П-30, яка мала стати основою всього комплексу ДРЛВ. Основнi роботи проводили Радiологiчна Лабораторiя Харкiвського Технологiчного iнституту, конструкторське бюро Київського дослiдного авiазаводу, а також студентськi КБ радiотехнiчного iнституту i Державного Унiверситету в Днiпропетровську та Дослiдна Лабораторiя вiйськового iнституту вiйськ Протиповiтряної оборони в Житомирi.
Вибрана для встановлення на висотний дирижабль РЛС "Дiана" стала справжнiм чудом радiолокацiйної технiки. Згiдно заявленим даним, вона дозволяла виявляти повiтрянi цiлi на вiдстанi вiд ста до трьохсот п"ятдесяти кiлометрiв залежно вiд їхнiх розмiрiв. Морськi цiлi типу крейсер - на дальностi чотириста кiлометрiв. Бортова телекодова апаратура повiтряного командного пункту могла передавати отриманi вiдомостi на вiдстань майже в двi тисячi кiлометрiв.
Робота над радiолокацiйними станцiями надзвичайно стимулювала розробки в областi електронних обчислювальних машин. В Києвi закiнчили розробку радiорелейної обчислювальної машини, в Харковi i Львовi повним ходом йшли роботи по цифрових обчислювальних машинах на базi обчислювача Z4 нiмецького iнженера-винахiдника Конрада Цузе i його колеги з Австрiї Гельмута Шраєра. Їхнiй програмно-керований пристрiй базувався на бiнарнiй системi обчислення. Але в самiй Нiмеччинi навiть пiсля антигiтлерiвського перевороту iнтересу до винахiдникiв i їхнього дiтища не виявили. Зате на нову цифрову обчислювальну машину звернули увагу в Українi. Кiлька таких машин широко застосовувалися для розрахункiв, пов"язаних з конструюванням лiтакiв. Однак це були спецiалiзованi машини: двi з них допомагали при оцiнцi аеродинамiчних характеристик лiтальних безпiлотних апаратiв. Машина Цузе i Шраєра використовувала електроннi вакуумнi лампи i це в тисячу разiв пришвидшило її роботу в порiвняннi з електромеханiчними обчислювальними машинами, якi в цей час створювалися в Сполучених Штатах i Великiй Британiї. Дiловий свiт України негайно зацiкавився обчислювальними машинами нiмецьких iнженерiв.
Але найбiльше такої технiки потребували конструктори радiолокацiйних станцiй. Для того, щоб вiдбитий цiллю i прийнятий антеною РЛС сигнал можна було зрозумiти, необхiдно було спочатку цей сигнал обробити i вивести на екран, де вiдображалася навколишня обстановка. I цифровi машини використали для обробки сигналiв РЛС. В ПКП це робив бортовий обчислювальний комплекс. Унiкальну обчислювальну машину для нього створили в Києвi на фiрмi електронних машин "Електрон". Бiльш просту машину для керування зенiтною ракетою на замовлення фiрми Сергiя Корольова зробили i для мобiльного ракетного комплексу К-75. Обчислювальна машина також узгоджувала iнформацiю вiд радара з даними про навколишню обстановку, якi поступали вiд iнших джерел.
Широко йшли роботи також i в областi телебачення. Та ж сама київська фiрма "Електрон" в тридцять сьомому роцi створила нову трубку (кiнескоп), яка мала значно бiльшу чiткiсть зображення, нiж у iконоскопа, який використовувався до цього. Для вiйськових цiлей швидко вдосконалювалися електронно-променевi трубки, якi використовувалися в екранах РЛС, гiдролокаторiв, апаратури раннього попередження i т.д. Головне ж полягало у тому, що вiйськовi розробки негайно знаходили широке використання в цивiльних сферах. Бiльшiсть з них було розсекречено i поставлено на комерцiйне використання. Зокрема, радiолокатори для аеропортiв стали забезпечувати польоти цивiльної авiацiї, а морськi РЛС керували рухом суден. Вони широко використовувалася для радiолокацiйного картографування. Покращилася якiсть радiомовлення, грамофонних записiв. Активно впроваджувався в життя українцiв такий нiмецький винахiд, як магнiтофон. Надвисокi частоти стали запроваджувати не тiльки в промисловостi: сушка тканини, деревини, термообробка гуми, розiгрiв пластмас; але й в побутi. В 1937 роцi була випущена київською фiрмою "Електрон" перша мiкрохвильова пiч. Звичайно, коштували першi зразки нової побутової технiки недешево i не всi могли собi дозволити таке задоволення, але в масовому виробництвi вироби швидко здешевлювалися. Випуск побутових магнiтофонiв в 1941 роцi переступив рубiж в мiльйон штук на рiк.
Було вирiшене питання розподiлу радiочастот для невiйськового телемовлення. В усiх крупних i середнiх мiстах почалося бурне впровадження кабельного телемовлення. З 1938 року шiсть телекомпанiй почали свої передачi в Києвi, Севастополi, Харковi, Днiпропетровську, Донецьку, Львовi. Йшли роботи по створенню кольорового телебачення. В 1940 роцi в країнi вже працювало бiльше мiльйона телеприймачiв.
...Але не тiльки радiолокацiйна станцiя була на озброєннi "лiтаючого спостерiгача". Для виявлення повiтряних цiлей вперше застосували тепловий пеленгатор, який дозволяв виявити запалений сiрник на дальностi в десять кiлометрiв. Двигун лiтака, автомобiля, танка теплопеленгатор брав на ще бiльшiй вiдстанi. Тепловий пеленгатор використовувався для виявлення низьковисотних повiтряних цiлей - радiолокатор ще не навчився "брати" цiлi на фонi земної поверхнi. В парi з теплопеленгатором працювала станцiя оптичної розвiдки з телевiзiйною апаратурою спостереження. Унiкальна телевiзiйна i iнфрачервона технiка спостереження дозволяла повiтряному дозорцю вiдслiдковувати не тiльки повiтрянi цiлi на фонi земної поверхнi, але й контролювати перемiщення наземних вiйськ: танкiв, артилерiї, автомобiльних колон.
Згiдно проекту, кабiна екiпажа розмiщувалася на середнiй палубi i була взята без суттєвих змiн вiд бомбардувальника К-36. Нижня палуба була розбита на три вiдсiки. В першому розташовувалася бортова обчислювальна машина, мiсця операторiв i частина блокiв "Дiани". За ним розмiщувався гардероб, потiм - другий вiдсiк, це був резерв для додаткового обладнання. В третьому розмiщувалися робочi мiсця двох стрiльцiв: дирижабль мав шiсть дистанцiйно керованих гарматних установок, кожна мала двi гармати калiбром 27 мiлiметрiв, прицiльну РЛС "Ксенон" i телевiзiйний прицiл. На середнiй i верхнiй палубах знаходилися мiсця вiдпочинку. На верхнiй палубi монтувалися блоки станцiї "Дiана" i радiотехнiчної системи "Кристал". В кормi дирижабля розмiщувалися агрегати антенного блоку РЛС. В носовiй частинi знаходилася оптична станцiя спостереження, а прийомнi пристрої теплопеленгатора - по периметру корабля.
Дирижаблi дальнього радiолокацiйного виявлення використовувалися в стратегiчнiй ланцi управлiння, для оперативно-тактичного керування бойовими дiями потрiбен був спецiально розроблений лiтак. Його розробку для потреб флоту почали конструктори i iнженери Київського механiчного заводу. Дослiдний зразок нового лiтака ДРЛВ планувалося здати на початку лiта сорок першого року...
...Дирижабль "Топаз", зробивши поворот, на швидкостi в двiстi кiлометрiв перемiщався в захiдному напрямку. Пiд кораблем, нижче на дванадцять тисяч метрiв, в досвiтнiх сутiнках пливла земля Чернiгiвщини. Комплексне тренування по управлiнню командними пунктами i штабами частин протиповiтряної оборони столицi мало початися за чверть години. Тренування йтиме на досить великiй територiї Чернiгiвщини, Київщини i Житомирщини. Начальник бойового розрахунку повiтряного командного пункту вже доповiв генералу, що зв"язок з усiма учасниками встановлено i про їх готовнiсть до бойової роботи. Сьогоднi в якостi "противника" працювали двi бомбардувальнi бригади, штурмова i винищувальна. Їм протистояли полк винищувачiв-перехоплювачiв, зенiтно-артилерiйська дивiзiя i два зенiтно-ракетнi дивiзiони.
Рiвно у визначений час прийшов сигнал початку тренування. Згiдно задуму вiдпрацьовувалися дiї протиповiтряної оборони початкового перiоду вiйни. Оператори, кожен з яких вiдповiдав за свiй напрямок, уточнювали обстановку. При цьому припускалося, що основнi команднi пункти ППО можуть бути знищенi. Саме на цей випадок й iснував "Топаз", щоб у разi необхiдностi взяти командування на себе. Коли були зiбранi i опрацьованi данi на бортовiй обчислювальнiй машинi, генерал визначив порядок подальших дiй.
А обстановка тим часом стрiмко змiнювалася. Оператори працювали в напруженому ритмi, доповiдi йшли одна за одною. I ось вже злiтають ракети, а перехоплювачi виходять на рубiж атаки колон бомбардувальникiв. Щоправда, ракети злiтають умовно - бойовi пуски призначенi на пiзнiший час. Але винищувачi виходять в атаку цiлком реально i результати їхнiх дiй будуть зафiксованi кiнофотокулеметами. Ну й, на паперi, звичайно, для наступного розбору тренування i роздачi всiм учасникам слонiв.
"Молодцi, - думав Євграф Миколайович, - справляються..." Вiн приймав донесення операторiв i згадував ще зовсiм недавнi часи, коли водив у бiй винищувачi. Та хiба можна зрiвняти з сучасними "беркутами" чи "грифонами" дерев"яно-полотнянi "ньюпори". А зенiтнi ракети навiть порiвнювати немає з чим...
Євграф Миколайович зiтхнув. I було вiд чого, генерал згадав про передовицi центральної комунiстичної газети "Правда", де все частiше стали з"являтися прозорi натяки про необхiднiсть повернення в лоно РСФРР земель, якi належали до бiльшовицького перевороту Росiйськiй iмперiї...
Вiн повернувся до полковника Тищенка i хотiв його спитати про щось, коли пролунав низький зумер бойового зв"язку. I вiд цього низького звуку серце генерала гостро кольнула голка тривоги.
- Слухаю! - Враз захриплим голосом промовив Євграф Миколайович. - Генерал Крутень.
На зв"язок викликав один з наземних пунктiв протиповiтряної оборони. В навушниках спокiйно, нiби говорив бездушний автомат, пролунало:
- "Топаз", я - "Iгрек-три". Цiль. Квадрат ..., о шостiй дванадцять з боку СРСР державний кордон перетнув лiтак. Висота - одинадцять тисяч метрiв, швидкiсть п"ятсот вiсiмдесят кiлометрiв, курс - на Київ!
Судячи з даних, отриманих вiд наземної станцiї виявлення, в напрямку столицi прямував висотний розвiдник. Останнiм часом такi польоти з боку радянського сусiди стали частими. Однак ранiше розвiдники лiтали над прикордонними районами, а сьогоднi лiтак-порушник йшов у напрямку столицi.
- Вас зрозумiв. - Полковник Тищенко не чекав команди генерала. - Всiм постам. Бойова тривога!
...Ранок для зенiтникiв п"ятого ракетного дивiзiону, яким командував майор Максим Бiлоус, почався з бойової тривоги. Дивiзiон нiс бойове чергування на тимчасовiй стартовiй позицiї за 240 кiлометрiв вiд Києва. Потрiбно сказати, що бойовi тривоги весною сорок другого року оголошувалися щоранку. Сусiд вiв себе дуже неспокiйно, з березня його лiтаки-розвiдники майже щодня перетинали кордон. Лiтаки супостата були висотними i швидкiсними, винищувачi, якi пiднiмали з аеродромiв на перехват, встигали побачити тiльки хвiст повiтряного шпигуна, коли той вже втiкав на свою територiю. I хотiли б перехоплювачi дати чосу "червоним" нахабам, на жаль, перетинати кордон пiлотам винищувачiв суворо заборонялося.
Напередоднi дивiзiони зенiтно-ракетної бригади вийшли з ППД i облаштувалися на тимчасовiй стартовiй позицiї. В готовностi до бойових дiй дивiзiон провiв на чергуваннi всю нiч з 23 на 24 квiтня. Настав свiтанок, однак все було спокiйно, РЛС повiтряних цiлей не спостерiгали. Тiльки ж нерви у всiх напруженi до крайностi, давалася взнаки i втома вiд безсонної ночi. О п"ятiй годинi прийшла шифровка - перейти на чергування скороченими розрахунками i вiдкривати вогонь тiльки по командi з БКП . Командир бригади повiдомив, що з офiцерами штабу йде поснiдати i вiдпочити. Дивiзiону дозволялося виходити в ефiр, вмикати станцiї. Всi вiдчували, що можливий iнцидент. Приблизно о шостiй годинi по лiнiї радiотехнiчних вiйськ на КП отримали сигнал, що в напрямку кордону рухається висотний лiтак-розвiдник - цiль номер сто три. "Ось вiн i летить, супостат..." - пробурмотiв оперативний черговий бригади. Пiдполковник взяв в руки мiкрофон i скомандував черговому дивiзiону (на бойовому чергування був п"ятий дивiзiон):
- П"ятий дев"ятому, - ОЧ бригади знаходився в кабiнi К-9, - готовнiсть номер один!
I ввiмкнув сирену. Потiм викликав командира бригади i повiдомив про порушення кордону...
...Отримавши повiдомлення, що черговому зенiтно-ракетному дивiзiону оголошена готовнiсть номер один, Євграф Миколайович нiби наочно побачив, що зараз там вiдбувається. (Звичайно ж, там почався маленький гармидер, який за хвилину-другу вгамується: бойовi тривоги часта рiч у зенiтникiв.)
Однак Крутень помилявся, гармидеру не було - до тривоги були готовi. Бойова тривога п"ятому дивiзiону 17 зенiтно-ракетної бригади була оголошена одночасно з усiма бригадами i полками Окремої Армiї ППО Києва. Привести дивiзiон в готовнiсть - хвилина. Степiнь готовностi - найвища. Все робиться швидко, без поспiху чи квапливостi. Оператор в кабiнi К-2 радiотехнiчної батареї пiдтвердив отримання команди i дав команду на стартову батарею: "Третя другiй - готовнiсть номер 1, п"ята п"ятдесят сiм" (час тобто). Цю команду з розвiшаних по всiй позицiї динамiкiв чують iншi члени ЧБЗ (чергової бойової змiни), їм дається 60 секунд, щоб прибути на свої робочi мiсця. Оператор РТБ (радiотехнiчної батареї) тим часом вмикає всю апаратуру (всi кабiни) РТБ i поки на мiсце не прибiгла решта обслуги, вiн починає почергово вмикати iндикатори на всiх трьох пультах (бо електронно-променевi трубки iндикаторiв потребують деякого часу для прогрiву). В цей час на стартовiй батареї черговий оператор в К-3 отримав сигнал i пiдтвердив його отримання: "Друга третiй - прийнято", транслює команду по гучномовному зв"язку на весь старт.
Оператор дизель-електричної станцiї стрiмголов бiжить в свою кабiну i кнопкою електростартера або стисненим повiтрям запускає свiй дизель. (Потрiбно вiдмiтити, що розмiщенi в населених мiсцевостях ЗРК постiйно живляться вiд промислової електромережi, а при переводi в готовнiсть номер один завжди виконується перехiд на живлення вiд власних енергозасобiв.)
Оператор в К-3 (стартова батарея) вмикає свою апаратуру i видає живлення на пусковi установки. Стартовий розрахунок, в свою чергу, почувши сигнал, бiжить до ПУ , кожний номер до своєї, заздалегiдь визначеної пускової установки. Там стартовик вiдкриває лючок на станинi ПУ, вмикає живлення - починається прогрiв апаратури головки самонаведення ракети. Потiм вiн з допомогою лебiдки стягує маскувальну сiтку з ПУ i ракети, доповiдає про виконання по ГМЗ в К-3, закриває лючок i бiжить в укриття.
Взагалi, ЗРК, який працює, видає зовсiм негероїчнi звуки. Якщо стороннiй i необiзнаний спостерiгач раптом опиниться на позицiї ЗРК, то почує таке: з одного боку гуде, ну, скажiмо так, величезний пилосос - це працює РТБ зрдн , з iншого боку "стукотить кiстками" висотомiр, з характерним дзвенячим шурхотiнням крутиться П-14Ф, РЛС кругового огляду, з третього боку монотонно на однiй нотi ревуть дизель-електричнi станцiї на стартi i на КП. I всi цi звуки зливаються в характерну "пепеошну" какофонiю.
На РТБ всi на мiсцях i технiка ввiмкнена. Бойовий розрахунок на мiсцях в К-2. Перше, що робить стрiляючий офiцер, запитує у чергового оператора: "Час?" Записуючий вже сидить на мiсцi i заносить час i назву сигналу, який поступив, в журнал. Записуючий має три предмета: магнiтофон, фотоапарат i журнал - засоби об"єктивного контролю. Сенс заняття - "для прокурора". Магнiтофон пiдключений до мережi ГМЗ i пише всi перемови мiж кабiнами. Фотоапарат на спецiальному штативi прямо проти пульту офiцера пуску.
Проходить хвилина i розрахунок К-2 сидить на мiсцях, технiка ввiмкнена, час зафiксовано. СО дає команду "Свiтло в кабiнi", верхнє свiтло гаситься, залишається ввiмкненим тiльки нижнє освiтлення. Бойова робота зазвичай ведеться тiльки в темнiй кабiнi. Втiм, насправдi там не так вже й темно: свiтяться екрани i табло. Взагалi, кабiна в цей час нагадує новорiчну ялинку: переморгуються сотнi рiзнокольорових лампочок. Особливо, все це схоже на новорiчну iллюмiнацiю в момент ввiмкнення апаратури.
Наступне, що робить розрахунок, це проводить контроль функцiонування апаратури. Суть КФ в тому, що розрахунок перевiряє настройку i працездатнiсть апаратури ЗРК, проводячи (в спрощенiй формi) всi тi манiпуляцiї, що й при бойовiй роботi. В процесi КФ СО отримував вiд офiцера старту доповiдь про перехiд вiд мережi на дизель-електричну станцiю i про манiпуляцiї з ПУ. В принципi (в форс-мажорних ситуацiях), бойову роботу можна починати i без КФ. На стартi ракети вiдразу ж ставляться на пiдготовку - це сигнал "Прискорена готовнiсть".
Пiсля проведення КФ СО робить вiдповiдну доповiдь оперативному черговому: "П"ятий в готовностi номер один трьома каналами, КФ проведено, апаратура дiє." Все це займає десь шiсть хвилин. Тепер зенiтно-ракетний дивiзiон готовий до бою.
Пiсля отримання доповiдi про перехiд в готовнiсть номер один ОЧ у вiльнiй формi доводить ситуацiю: "Цiль курсом на державний кордон. Ймовiрно, висотний розвiдник. Дальнiсть двiстi п"ятдесят км." У оператора наведення два екрани (один з них виносний iндикатор кругового огляду), вони мають приємний помаранчевий колiр. Iншi, у офiцера пуску i оператора захвату, смарагдово-зеленого кольору. Але вiдмiтки вiд порушника поки немає. За чверть години станцiя виявила його.
Пiсля того, як цiль заходить в зону ураження чергового зрдн, ОЧ дає команду: "П"ятий - виявити цiль, азимут 270, дальнiсть 120".
Пiсля чого оператор наведення може вручну вiдпрацювати цiлевказiвку, для цього у нього є органи управлiння азимутальним приводом i приводом по куту мiсця кабiни К-1: два круглих штурвальчика - правий азимутальний, лiвий - по куту мiсця - сельсин-приймачiв. Повертаючи штурвали, ОН може встановити антенний блок К-1 по азимуту i по куту мiсця. Сельсини забезпечують дуже "гострий" зв"язок з приводами К-1. При сильному вiтрi на штурвалi вiдчувається сильний опiр - у К-1 паруснiсть здоровенна. Можливий варiант, коли йде ЦВ з автоматичної системи управлiння i приводи вiдпрацьовують ЦВ автоматично, без втручання оператора. Первиннi данi на наведення отриманi через кабiну К-9, яка в свою чергу, використовує iнформацiю вiд станцiї кругового огляду П-14. Над кунгом , змонтованим на тривiсному всюдихiдному КрАЗi здiймається на решiтчастiй щоглi щось подiбне до здоровенних граблiв. Така бандура вже однiєю своєю величиною викликає повагу. Вона здатна засiкати до ста п"ятдесяти повiтряних супостатiв одночасно, пiвсотнi супроводжувати в авторежимi i розподiляти всю цю масу приречених на знищення поганцiв по п"яти дивiзiонах. "Дев"ятка" й займається розподiлом цiлей в групi дивiзiонiв. Керує групою, в якiй наявнi, на даний момент, п"ять дивiзiонiв. Через неї проходить командний ланцюжок на вищi щаблi командування, а також узгодження даних повiтряної обстановки з приданими групi засобами розвiдки.
Вiдаючи азимут i дальнiсть, дуже просто розвернути радiолокатор пiдсвiчування цiлi в потрiбну точку. Пiсля того, як ОН вiдпрацює приводами антен координати цiлевказiвки, СО дає команду про вибiр режиму пошуку, тип сканування при пошуку i його розмiр, наприклад, "Ввiмкнути секторний пошук - чотири на чотири", ОН все це виконує i пiдтверджує виконання доповiддю, пiсля чого СО дає команду ввiмкнути передавач на випромiнювання: "Ввiмкнути високу...". Поряд з К-1 досить забавно спостерiгати, як багатотонна махина дрiбним бiсом смикається туди-сюди на кут всього в кiлька градусiв (зигзагом при секторному пошуку). Недосвiдченому спостерiгачевi здасться, що у радiолокатора почалися корчi.
Щоб обнишпорити дiлянку неба шириною чотири на чотири градуси знадобилися секунди. Пiсля того, як ОН в результатi сканування виявив цiль, в справу вступає оператор захвату. Його задача - спочатку взяти цiль на ручний супровiд, а потiм на автоматичний. Для цього у нього є кнюппель - ручка керування. З його допомогою ОЗ , дивлячись на свiй iндикатор, сумiщає вiдмiтку цiлi зi стробами, потiм натисканням вiдповiдних кнопок проводить ручний захват, а потiм автоматичний i доповiдає СО: "Є АС!". Пiсля чого СО давав команду офiцеру пуску: "Зробити запит державної приналежностi". ОП на своєму пультi натискував кнопку апаратури запиту. Дивлячись на свiй екран, ОП доповiдає: "Цiль на запит не вiдповiдає". По результатам СО доповiдає К-9: "Цiль виявлена, на автосупроводi, дальнiсть дев"яносто, швидкiсть 160 м/сек, на запит про державну приналежнiсть не вiдповiдає."
Пусковi установки, якi знаходилися за кiлькасот метрiв вiд К-1, слухняно повторюючи разом з антеною локатора рух в напрямку повiтряної цiлi, вiдпрацювали заданий розворот по азимуту i пiдняли ракети на фiксований кут пуску. В самих лiтаючих трубах, що на вигляд залишалися пасивними, вже щосили клекотiло електронне життя. Схованi пiд на вигляд мiцним, насправдi радiопрозорим коком антени ракет почали вловлювати вiдбитi радiопроменi рiдного локатора, що подолали дистанцiю до цiлi i назад. Все було готовим до пуску.
Саме так все i вiдбувалося на позицiї чергового зенiтно-ракетного дивiзiону.
Крутень прийняв рiшення збити лiтак-порушник зенiтною ракетою - винищувачi могли в черговий раз пiймати облизня. Iншим разом будуть гордовито задирати в небо носа, подумав генерал, а нинi доведеться їм стерпiти приниження вiд лiтаючих труб, переповнених смердючим окислювачем i пальним.
...На запит "свiй-чужий" вiдповiдi не отримали. Висота - одинадцять тисяч метрiв.
В очiкуваннi команди застигли командир дивiзiону, командир радiотехнiчної батареї, офiцер наведення, оператори. Взяли цiль на ручний супровiд, ось вона - на межi зони пуску. В кабiнi повна тиша. Тiльки неголосно гудять вентилятори охолодження. Це в К-2 в куточку скромно так притулилася цифрова обчислювальна машина "Маковiй", штуковина розмiром десь з шафу разом з антресолями. Вона цiлком може впоратися з розрахунком траєкторiй ракет, її шiстдесят чотири тисячi операцiй в секунду вистачає, щоб вивести на екран потрiбну кiлькiсть мiток: "цiль", "зона пуску" , "зона ураження" , "точка зустрiчi"... Це верх технiчної думки i апогей технологiї. Одним словом, "Маковiй" безупинно перетирає отi шiстдесят чотири - з хвостиком - тисячi операцiй в секунду i впевнено творить свою справу по розстановцi точок на екранi оператора пуску. Тишу перериває голос майора Бiлоуса: "Що робити? Стрiляти? Сплять вони там, чи що?" Вiн через К-9 тримав зв"язок з повiтряним КП, ось i запитав, коли буде команда на знищення. У вiдповiдь: "Чекайте, команда поступить..." I за хвилину: "Знищити цiль сто три, трьома, чергою." Це означало, що три ракети повиннi пiти одна за одною з iнтервалом в шiсть секунд.
(Коли КП прийняв рiшення збити супостата, то К-9 дає СО вiдповiдну команду. Для цього над кнопкою апаратури запиту є два маленькi табло - зелене i червоне. На червоному написано "Заборона пуску", на зеленому, вiдповiдно, дозвiл. Оператор К-9 повiдомляє: "П"ятий - знiмаю заборону пуску", пiсля чого гаситься червоне табло i свiтиться зелене. СО дає команду офiцеру старту: "Ракети на пiдготовку" (при пришвидшенiй готовностi ракети ставляться на пiдготовку вiдразу при проведеннi КФ) На пультi ОП розмiщенi кнопки пуску i вiдповiдна свiтлова сигналiзацiя. Кожна ПУ має свою персональну кнопку пуску, вона прозора i починає пiдсвiчуватися, коли ракета готова. Холостi кнопки закритi кришечками - в мирний час на бойовому чергуваннi (БЧ) зрдн стояли чотири ПУ з шести, що були в наявностi. Пiсля отримання доповiдi про готовнiсть ракет СО дає ОП команду: "Чергою, три ракети, перша, друга, четверта - пуск" По цiй командi ОП натискує вiдповiднi кнопки ПУ, пiсля старту ракет вiн же, дивлячись на мiтки на своєму iндикаторi, перiодично доповiдає СО (взагалi ракета на максимальну дальнiсть летить досить довго - не менше двох хвилин). В цей час перiодично фотографуються показання приладiв i iндикаторiв на пультi ОП. Потiм, коли ракета проходить не далi шiстдесяти метрiв вiд цiлi, спрацьовує радiовибухiвник i ОП доповiдає СО: "Перша - є пiдрив, друга - є пiдрив, третя..." При пiдривi БЧ ракети екрани всiх iндикаторiв в К-2 короткочасно засвiчуються. СО доповiдає К-9, що цiль обстрiляна трьома ракетами i бiльше не спостерiгається. Принаймi, так повинно було бути.)
А вийшло iнакше...
- "Перша" - "дев"ятiй"! Знищити цiль 103 за азимутом... - В К-9 не сплять i по ГМЗ поступає сигнал. Комплекс К-75 починає працювати по справжнiй, цiлком реальнiй цiлi.
Офiцер наведення скомандував: "Перша - пуск." Стартувала перша ракета. Повiтряне середовище доносить до К-2 звук стартового вибуху - в цьому планi старт бойової ракети i вибух iдентичнi - ракета сходить з направляючої ривком, з ревом та скреготом. Прямо на очах набирає швидкiсть i бiла голка хвостового полум"я зникає в сiро-блакитному свiтанковому небi з затухаючим виттям паяльної лампи.
В момент сходу ракети пускова установка отримує солiдну вiддачу. Пускова установка - це така шеститонна залiзяка на чотирьох станинах - удар переносить доволi легко, незважаючи на те, що сама ракета має масу близько трьох тонн. Але її початкова маса починає швидко зменшуватися. Пороховий прискорювач викидає геть назад через свої дюзи чотири потужнi струменi полум"я. Рев, дим, вогонь i через три з половиною секунди прискорювач вiдстиковується вiд ракети. На це йдуть долi секунди i вiн валиться кудись в гальмуючий вiтровий потiк, продовжуючи по iнерцiї рухатися навздогiн за мамкою-ракетою.
Перша ступiнь вiдвалюється, а ракета продовжує невпинно рватися до цiлi. По-перше: її нестримно манить сигнал вiд супостата, який вловлюється носовою антеною; по-друге: ракета продовжує прискорюватися i втрачати масу. Розпочав свою роботу рiдкопаливний двигун, товсте жерло його дюзи-сопла щедро розтринькує окислювач - звичайну азотну кислоту, - та паливо - назву його й не вимовити простому чоловiку, щось на штиб "триетиламiну-ксилiдину", в просторiччi - тонка-250 , в кормi ракети. РРД має регулятор тяги i може розтягувати задоволення розгону до сотнi секунд. Максимальна тяга чотири тисячi кiлограмiв i поступово зменшується. В камерi згоряння в цi секунди бушує найсправжнiсiньке пекло - двi з половиною тисячi градусiв по Цельсiю: обiйми окислювача з паливом вельми жаркi. На момент повного вигорання палива швидкiсть становить бiльше шiстисот метрiв на секунду i далi ракета мчить по iнерцiї. А потiм просто доїть оту, даровану законами фiзики iнерцiю, поки у нутрощах не перерветься життя бортового джерела живлення. БДЖ - це така турбiнка, яка крутиться зi швидкiстю в тридцять шiсть тисяч обертiв на хвилину. Це в найгiршому разi. В найкращому - отримати вiд датчика радiовибухiвника омрiянi шiстдесят метрiв до цiлi: датчик тупий, як корок, але всiлякi вiдстанi вимiрює на подив точно.
Є захват. Проти ракети комплексу К-75 Сергiя Павловича Корольова важко встояти. У непростих нутрощах Р-750 закладенi два режими роботи: коли цiль не далi, як за тридцять кiлометрiв i йде на висотах вiд двохсот до трьох тисяч метрiв ракета падає на супостата зверху, нiби дамоклiв меч; коли цiль на середнiх i великих висотах, ракета звалює вражу душу з небес донизу потужним аперкотом; коли потрiбно стрельнути на максимальну дальнiсть, то прискорювач швиденько пiднiмає ракету в стратосферу, в рiдну стихiю, де легко рiжеться холодне розрiджене повiтря. Тут швиденько можна розiгнатися до двох "махiв ", залишивши в приземних шарах атмосфери дитячi штанцi прискорювача i далi полегшуючись, перетворювати паливо з окислювачем в швидкiсть рукотворного болiда. Без прискорювача ковзати в прозорiй холоднiй синi високостi до бiса приємно. Ракета рухається не в космiчнiй пустотi, тому свiй полiт може пiдправляти крилами. Отож не має значення, що паливо з окислювачем закiнчилося. Є крила i iнерцiя, цього досить. I нiхто не вбережеться вiд падаючої з двадцятикiлометрової висоти пiвторатонної самонавiдної довбнi. У носi, пiд радiопрозорим ковпаком - приймальна антена. Вона подiлена на двi рiвнi i незалежнi частини. Це як двi нiздрi хорта-гончака, що чують запах дичини, яка ширяє у пiднебессi. Здобичi не втекти, будь який перепад в чутливостi каналiв вiдразу компенсується стерном. Автопiлот, змайстрячений для примiтивних поршневих лiтакiв, сприймає неузгодженiсть двох половинок, як зубний бiль. Цього болю автопiлот може позбутися, загнавши прийомний сигнал точнiсiнько посерединi. I кожну секунду вiн наближає цiль на шiстсот метрiв, плюс-мiнус її власна рухливiсть. Але при зближеннi сигнал буде тiльки наростати.
Вiд ракети Р-750 втекти супостату неможливо, але вiн може спробувати, коли набив руку в небеснiй акробатицi. Однак нинiшнiй порушник повiтряного кордону України слiдкував зовсiм не за небом...
Знову тиша, чути навiть дихання операторiв. Її порушує голос офiцера наведення: "Цiль - зустрiч..." По закiнченню ста двадцяти секунд польоту за сорок метрiв вiд порушника повiтряного кордону спрацював радiовибухiвник, iнiцiюючи осколково-фугасну бойову частину ракети. Шiстдесят кiлограмiв високоякiсної вибухової речовини наповнюють навколишнiй простiр 25000 (двадцяти п"ять тисяч) сталевих роликоподiбних уражаючих елементiв: 14 з половиною тисяч вагою в три з половиною грама i 10 з половиною тисяч вагою в два грами. Вони розлiтаються в круговому конусi сто двадцять градусiв зi швидкiстю в тисячу сiмсот метрiв на секунду. В конус розльоту потрапив фюзеляж i кабiна пiлотiв, права площина з двигуном була рознесена на друзки, а хвiст просто-на-просто вiдвалився.
Але... цiль летить.
I тут командир дивiзiону похопився, що замiсть трьох ракет пустили одну. Виходило, стрiляли одиночними. Захопилися поєдинком. Стартує друга ракета. На екранi радара видно, як зближуються двi точки - ракета i цiль. Ось вони зливаються в одну, i нова доповiдь офiцера наведення, на цей раз - радiсна: "Друга - пiдрив, азимут 272, дальнiсть 20 кiлометрiв..." (Дзвiнку фразу "Цiль - знищена" придумали меткi журналiсти, для красоти. Тому, що дiдько його вiдає, що там з цiєю цiллю на висотi одинадцяти з лишком тисяч метрiв стало. Ракети до цiлi полетiли, потiм бойовi частини спрацювали, був пiдрив i вiдмiтка вiд цiлi зникла. Отже, будемо вважати, що хана настала супостату.) Аналiз потiм показав, що лiтак, - висотний розвiдник Пе-2Р, - був пiдбитий першою ракетою о шостiй двадцять сiм, але ще продовжував плануючий полiт. Вiд другої ракети вiн просто розвалився на шматки.
...А "Граф" - "брат Чорномора" таки дiйсно викликав Дмитра Бiленкiна на третiй день його самостiйної роботи...