Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Ретроспектива-4. Бій в небесній блакиті

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Бойова робота зенітних ракет.

  ...Машина генерал-лейтенанта Крутеня подолала чверть круга кінцевої дороги і звернула праворуч, на Брест-Литовське шосе. Ранок ще не починався і шосе було порожнє. На великій швидкості чорний лімузин проминув невелике сільце, промчав ще кілометрів десять і звернув ліворуч на бетонну трасу.
  - Не жени так, Вікторе Івановичу... - Сказав тоді Євграф Миколайович водію. - Встигнемо.
  Водій, молодий парубок двадцяти двох років, кивнув і слухняно збавив швидкість.
  Через чотири кілометри під"їхали до КПП. Звідси починалася територія, яка примикала до аеродрому спеціального призначення. Черговий пізнав по номеру машину генерала, але все одно довелося зупинитися для перевірки документів, - караульну службу тут несли, не зважаючи на звання та посади відвідувачів, - і тільки після перевірки дав сигнал відчинити ворота.
  Лімузин під"їхав до будівлі наземної прив"язки повітряного командного пункту. Біля під"їзду стояли два офіцера в повсякденній льотній формі і ледь машина зупинилася, попрямували до генерала. Один був командиром повітряного корабля, другий - начальником бойової зміни літаючого КП.
  - Як готовність екіпажу, товариші полковники? - Запитав Євграф Миколайович, потискаючи руки і обом офіцерам. - Як "Топаз"? З завданням всі ознайомлені?
  - Що йому станеться... - Посміхнувся командир корабля. Далі доповідав цілком за статутом. - Передполітний огляд закінчено, корабель готовий до польоту, товаришу генерал-лейтенант.
  - Бойова зміна готова до виконання завдання. - Доповів другий полковник. - Чекаємо наказу.
  - Добро. - Крутень попрямував до входу. Він наперед смакував те задоволення, яке отримував від польоту на "Топазі" чи його, поки нечисленних, "сістершипах". - Тоді віддавайте швартови. І... повний вперед! - На борту повітряного командного пункту була в ходу морська термінологія.
  На сьогодні було призначене тренування по відпрацюванню бойового зв"язку з наземними командними пунктами протиповітряної оборони української столиці. В певний момент часу давалася ввідна: потенційний противник завдав повітряного удару по Києву, в результаті втрачено управління військами та країною. Ось тоді на себе брав керування генерал Крутень, який в момент удару знаходився в повітрі.
  - Люди вже в "Топазі". - Повідомив командир корабля.
  - От і добре. - Генерал повернувся до свого водія. - А ти, Вікторе Івановичу, відпочинь, поки ми літаємо. Не будеш нудьгувати?
  - Я з собою почитати нову книгу взяв. Фантастика. - Посміхнувся водій. - Володимир Владко новий роман випустив, "Аргонавти Всесвіту" називається.
  - Непогана книжка, - погодився Євграф Миколайович, - добрий письменник цей Владко.
  Втрьох вони ввійшли в приміщення, яке було кабіною ліфта, що підіймав чи опускав пасажирів прямо в гондолу повітряного корабля чи на поверхню. "Поїхали...", командир корабля натиснув кнопку і двері ліфта нечутно закрилися.
  На "Топазі" вони розділилися. Командир корабля разом з генералом піднявся у кабіну пілотів, а начальник бойової зміни залишився у відсіку операторів. Генерал сів в командирське крісло, надів навушники з ларингофонами, і подумав, що в цьому немає особливої необхідності: тут така тиша, що можна обійтися звичайним мікрофонним зв"язком.
  - Ввімкнути магнітофон. - Скомандував командир корабля. "Магнітофон ввімкнено!", доповів радист. - Екіпаж полковника Тищенка, борт нуль третій, завдання вісімнадцять, двадцять четверте квітня. Проводжу контроль функціонування. Бойовим постам доповісти про готовність до польоту. Перший?
  - Екіпаж на місцях. - Доповів другий пілот. - Системи в нормі, корабель готовий до польоту.
  У відсіку посту повітряного спостереження і керування оператори наведення і спостереження один за одним вмикали апаратуру і екрани починали світитися м"яким зеленим світлом.
  - Другий до польоту готовий. - Доповів командир бойової зміни. - Апаратура працює нормально.
  - Третій до польоту готовий. - Доповів командир групи зв"язку.
  - Четвертий готовий... Сьомий... - Доповіді йшли одна за одною. Останнім доповідав командир вогневих установок. Тищенко обернувся до Крутеня. - Товаришу генерал, корабель до польоту готовий!
  - Приймаю командування. "Обсерваторія", я - "Топаз", прошу дозволу... - Промовив Євграф Миколайович. Почув відповідь керівника польотів з КДП . - Зліт дозволили. Почати наддув сфери.
  З вишки побачили, як раптом там, де в м"яких сірих сутінках височів на фоні нічного неба невисокий пагорб, вкритий ніжною молодою травою, з"явилася довжелезна, метрів двісті п"ятдесят, тріщина. Частина пагорбу поповзла вбік і тріщина збільшувалася все швидше, перетворюючись в темний провал.
  - Починаю наддув сфери. - Доповів командир корабля і по його команді потужні насоси почали заповнювати газовою сумішшю оболонку дирижабля. Вона швидко набирала робочих обрисів, горбато здіймаючись над верхнім дахом ангара, замаскованого під вкритий травою пагорб.
  - Є позитивна плавучість. - Доповів бортінженер. Тепер дирижабль утримували тільки електромагнітні захвати. Їх називали "страусами", від абревіатури "ему": електромагнітні утримувачі.
  - Відключити магніти. - "Вимикаю магніти.", доповів бортінженер.
  Зникла енергія, що живила ЕМУ, і "страуси" відпустили корабель, що пружно рвався вгору. "Топаз" повільно сплив над ангаром і ті, хто спостерігав з вишки за його появою, не могли стримати захопленого зітхання, хоч не вперше спостерігали за стартом повітряного командного пункту. Дирижабль завис над своїм притулком, ніби даючи можливість помилуватися собою. Потім корабель здригнувся - запрацювали силові установки - і, розвернувшись на "п"ятачку", поплив, набираючи швидкість і висоту на схід...
  ...Генерал Крутень подивився на годинник. За широким склом пливла і зникала в легких хмарах земна поверхня. За тридцяти хвилин мало початися тренування і начальник бойового розрахунку літаючого командного пункту доповів, що зв"язок зі штабами і командними пунктами протиповітряної оборони встановлений. "До початку ще є час, потрібно обійти пости...", Євграф Миколайович підвівся з крісла, кивнув командиру корабля: дививсь, мовляв, тут сам, - і вийшов з пілотської кабіни дирижабля.
  Відразу за салоном, який був одночасно і командним пунктом, починався відсік операторів бортової радіолокаційної станції. Вісім операторів вглядалися в екрани, простежуючи обстановку в своїх секторах. Кожний з них займався своєю справою і тільки бічним зором вони відмітили, як генерал пройшов через їхній відсік-зал і зник за протилежною переборкою. Там знаходився просторий хол з м"якими кріслами, телевізорами і екраном для демонстрації кінофільмів. Навіть два акваріуми з рибками прилаштувалися вздовж панорамних ілюмінаторів. Звідси можна було піднятися на другий поверх, де знаходилися каюти екіпажу і бойової зміни ПКП , камбуз і кают-компанія. Вище знаходилася прогулянкова палуба. Загальна площа житлових і робочих приміщень становила понад тисячу квадратних метрів. Така розкіш була не примхою замовників чи конструкторів, такий комфорт для екіпажу був суворою необхідністю. Бойове чергування в повітрі тривало не менше десяти діб, а в середньому становило до двох тижнів, тому зручні умови життя екіпажу і бойового розрахунку (три зміни по дванадцять операторів і інженерів обслуговування кожна) були запорукою тривалого чергування повітряного командного пункту...
  ...Мабуть, бажання заглянути за горизонт властиве всім полководцям всіх часів. Не дивно, що найпершим застосуванням аеропланів у військовій справі стала розвідка. А стрімкий розвиток авіації потребував прийняття дієвих заходів для зменшення ймовірності раптової появи літаків противника над своєю територією. Тридцяті роки ставали передднем нової Великої війни, що задумувалася як Великий Визвольний Похід Робітничо-Селянської Червоної армії. І Україну комуністичні верховоди поставили першою в списку на "визволення". Від української держави це вимагало удосконалення сучасних систем озброєння, передусім оборонних, зокрема, систем виявлення і попередження про повітряний напад. Північний і східний напрямки були найбільш ймовірними, звідки над територією України могли з"явитися важкі бомбардувальники зовсім не умовного противника. Але прикрити лінію кордону довжиною понад дві з половиною тисячі кілометрів мережею постів повітряного спостереження було дуже важко. Крім того, візуальне виявлення літаків мало суттєвий недолік: коли бомбардувальники ворога перетинали кордон, повідомлення про напад було вже запізнілим. Потрібна була принципово нова система виявлення повітряних цілей. Вихід знайшли в застосуванні такого нового засобу, як радіолокація. Прийняття на озброєння в кінці тридцятих років наземних радіолокаційних станцій виявилося справжньою революцією в цій справі.
  Українські науковці в кінці десятиліття досягли великих успіхів в розробці радіолокаторів, особливо в діапазоні надвисоких частот - до 30000 мегагерц. В СРСР же змогли створити радіолокатор в діапазоні до 300 мегагерц. Тільки в тридцять дев"ятому і сороковому роках в Україні на розробку радіолокаторів витратили понад два з половиною мільярди гривень - на 20 відсотків більше, ніж на розробку важкого дальнього бомбардувальника К-36. В результаті наземні радіолокатори, розроблені в Україні, мали вдвічі більшу дальність виявлення - вісімдесят кілометрів проти сорока у радянських РЛС. Експериментальні ж станції мали дальність дії в двісті кілометрів. А невдовзі з"явилися і літакові РЛС. Радар, який "висів у повітрі", продемонстрував значні переваги над наземним, тому що йому менше заважав рельєф земної поверхні. Ці переваги швидко оцінили українські військовики, замовивши науковцям і промисловості перші спеціальні літаки дальнього радіолокаційного виявлення. Були створені індикатори кругового огляду на базі нових кінескопів. І перші ІКО встановили на патрульних літаках вже в травні сорок першого року. А в кінці сорок першого року науковці Дніпропетровська і Харкова для важких дальніх бомбардувальників створили літаковий радіолокатор для точного бомбометання в умовах поганої видимості і вночі. Він забезпечував точність влучання до ста метрів з висоти семи кілометрів. В свою чергу ці розробки привели до створення на початку сорок другого року дослідної РЛС раннього попередження, яка забезпечувала виявлення цілей на дальності в двісті сорок кілометрів і могла вести до п"ятдесяти цілей. Станція стала основою для створення системи раннього попередження, яку розгортали в північній і східній частині країни.
  Але шляхом розгортання суцільної мережі традиційних наземних засобів і наземних радіолокаторів протиповітряної оборони прикриття північного і східного напрямків повністю не вирішувало задачу попередження про повітряний напад. Це було дорого і вимагало багато часу. Вихід бачили в створенні мобільних систем дальнього радіолокаційного виявлення, розміщених на літальних апаратах. Крім очевидних переваг над стаціонарними комплексами в грошах і термінах створення, мобільні засоби обіцяли підвищену бойову стійкість і незрівнянно більшу гнучкість застосування завдяки можливості передислокації на найбільш загрожувані дільниці. Ще одним важливим достоїнством була значно більша дальність виявлення повітряного противника завдяки підйому радіолокатора на висоту.
  Тому в 1938 році перед авіаційними КБ була поставлена задача створити літак дальнього радіолокаційного виявлення, призначений для дій в системі протиповітряної оборони країни. Літак і його радіолокаційний комплекс створювалися в руслі радикального вдосконалення всієї системи ППО, одночасно з розробкою авіаційного комплексу дальнього перехоплення - важких висотних винищувачів з авіаційними керованими ракетами класу "повітря-повітря". Авіаційний комплекс ДРЛВ мав відповідати таким вимогам: тривалість польоту до 12 годин; стеля - 8000-12000 метрів, дальність виявлення повітряних цілей типу винищувача до ста кілометрів, середнього бомбардувальника - до двохсот кілометрів; дальність передачі інформації до тисячі двохсот кілометрів. Систему потрібно було передати на льотні випробування до кінця сорокового року. В якості одного з варіантів носія станції спостереження за повітряною і морською обстановкою розглядався важкий транспортний літак Костянтина Калініна, який мав бути створений на основі нового важкого бомбардувальника К-36. Станцією мала стати перспективна РЛС "Світязь". Однак дослідження, проведені в Центрі випробування авіаційної техніки показали, що для розміщення на борту всього обладнання комплексу і забезпечення нормальних умов його функціонування, а також роботи льотного і обслуговуючого апаратуру екіпажа комплекс "Кристал" - таку назву отримала нова система - доцільніше створювати на базі повітроплавних кораблів - дирижаблів напівм"якої схеми. Вони мали значно більший об"єм і розміри приміщень, крім того, були не так залежні від наявності палива на борту і дозволяли повітряному кораблю значно довше знаходитися в повітрі.
  Повітроплавний корабель спроектували з урахуванням розміщення екіпажу і обслуги РЛС в кількох відсіках і спальних купе, а також з урахуванням кількох варіантів розміщення корисного навантаження. Для цього спроектували герметичний фюзеляж великого об"єму діаметром дев"ять з половиною метрів. Він мав три палуби: на верхній розмістили приміщення для відпочинку екіпажу і обслуговуючого персоналу, на нижніх - службові і побутові приміщення. Для патрулювання на висотах понад десять кілометрів у нового корабля було дві оболонки в двох корпусах довжиною понад двісті двадцять і діаметром понад п"ятдесят метрів. Це дозволяло дирижаблю підніматися на висоти понад дванадцять кілометрів і перебувати там на протязі місяця. Вибір дирижабля для розміщення станції дальнього виявлення дозволив вирішити відразу багато проблем. По-перше, вся апаратура добре розміщувалася всередині великої гермокабіни. По-друге, вирішувалася проблема великої ваги апаратури. По-третє, відпала проблема зручності обслуговування РЛС і її огляду. Нарешті, стало можливим взяти на борт три повні зміни радіоекіпажу (оператори і інженери, які працювали в польоті з радаром та бортовим обчислювальним комплексом) по дванадцять осіб кожна, що було вельми бажаним з огляду на велику тривалість польоту. Немаловажним було і те, що завдяки наявності надлишкових об"ємів в фюзеляжі у випадку необхідності можна було нарощувати склад цільового обладнання. Однак довелося вирішувати немало проблем, які виникли при розробці самого повітроплавного корабля, апаратного комплексу і його оптимального розміщення на борту. Попри все до кінця січня 1940 року загальний вигляд системи "Кристал" на базі висотного дирижабля був затверджений і почалося його проектування. До цього часу з"явилася і реальна бортова РЛС "Діана" - літаковий варіант наземної станції П-30, яка мала стати основою всього комплексу ДРЛВ. Основні роботи проводили Радіологічна Лабораторія Харківського Технологічного інституту, конструкторське бюро Київського дослідного авіазаводу, а також студентські КБ радіотехнічного інституту і Державного Університету в Дніпропетровську та Дослідна Лабораторія військового інституту військ Протиповітряної оборони в Житомирі.
  Вибрана для встановлення на висотний дирижабль РЛС "Діана" стала справжнім чудом радіолокаційної техніки. Згідно заявленим даним, вона дозволяла виявляти повітряні цілі на відстані від ста до трьохсот п"ятдесяти кілометрів залежно від їхніх розмірів. Морські цілі типу крейсер - на дальності чотириста кілометрів. Бортова телекодова апаратура повітряного командного пункту могла передавати отримані відомості на відстань майже в дві тисячі кілометрів.
  Робота над радіолокаційними станціями надзвичайно стимулювала розробки в області електронних обчислювальних машин. В Києві закінчили розробку радіорелейної обчислювальної машини, в Харкові і Львові повним ходом йшли роботи по цифрових обчислювальних машинах на базі обчислювача Z4 німецького інженера-винахідника Конрада Цузе і його колеги з Австрії Гельмута Шраєра. Їхній програмно-керований пристрій базувався на бінарній системі обчислення. Але в самій Німеччині навіть після антигітлерівського перевороту інтересу до винахідників і їхнього дітища не виявили. Зате на нову цифрову обчислювальну машину звернули увагу в Україні. Кілька таких машин широко застосовувалися для розрахунків, пов"язаних з конструюванням літаків. Однак це були спеціалізовані машини: дві з них допомагали при оцінці аеродинамічних характеристик літальних безпілотних апаратів. Машина Цузе і Шраєра використовувала електронні вакуумні лампи і це в тисячу разів пришвидшило її роботу в порівнянні з електромеханічними обчислювальними машинами, які в цей час створювалися в Сполучених Штатах і Великій Британії. Діловий світ України негайно зацікавився обчислювальними машинами німецьких інженерів.
  Але найбільше такої техніки потребували конструктори радіолокаційних станцій. Для того, щоб відбитий ціллю і прийнятий антеною РЛС сигнал можна було зрозуміти, необхідно було спочатку цей сигнал обробити і вивести на екран, де відображалася навколишня обстановка. І цифрові машини використали для обробки сигналів РЛС. В ПКП це робив бортовий обчислювальний комплекс. Унікальну обчислювальну машину для нього створили в Києві на фірмі електронних машин "Електрон". Більш просту машину для керування зенітною ракетою на замовлення фірми Сергія Корольова зробили і для мобільного ракетного комплексу К-75. Обчислювальна машина також узгоджувала інформацію від радара з даними про навколишню обстановку, які поступали від інших джерел.
  Широко йшли роботи також і в області телебачення. Та ж сама київська фірма "Електрон" в тридцять сьомому році створила нову трубку (кінескоп), яка мала значно більшу чіткість зображення, ніж у іконоскопа, який використовувався до цього. Для військових цілей швидко вдосконалювалися електронно-променеві трубки, які використовувалися в екранах РЛС, гідролокаторів, апаратури раннього попередження і т.д. Головне ж полягало у тому, що військові розробки негайно знаходили широке використання в цивільних сферах. Більшість з них було розсекречено і поставлено на комерційне використання. Зокрема, радіолокатори для аеропортів стали забезпечувати польоти цивільної авіації, а морські РЛС керували рухом суден. Вони широко використовувалася для радіолокаційного картографування. Покращилася якість радіомовлення, грамофонних записів. Активно впроваджувався в життя українців такий німецький винахід, як магнітофон. Надвисокі частоти стали запроваджувати не тільки в промисловості: сушка тканини, деревини, термообробка гуми, розігрів пластмас; але й в побуті. В 1937 році була випущена київською фірмою "Електрон" перша мікрохвильова піч. Звичайно, коштували перші зразки нової побутової техніки недешево і не всі могли собі дозволити таке задоволення, але в масовому виробництві вироби швидко здешевлювалися. Випуск побутових магнітофонів в 1941 році переступив рубіж в мільйон штук на рік.
  Було вирішене питання розподілу радіочастот для невійськового телемовлення. В усіх крупних і середніх містах почалося бурне впровадження кабельного телемовлення. З 1938 року шість телекомпаній почали свої передачі в Києві, Севастополі, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові. Йшли роботи по створенню кольорового телебачення. В 1940 році в країні вже працювало більше мільйона телеприймачів.
  ...Але не тільки радіолокаційна станція була на озброєнні "літаючого спостерігача". Для виявлення повітряних цілей вперше застосували тепловий пеленгатор, який дозволяв виявити запалений сірник на дальності в десять кілометрів. Двигун літака, автомобіля, танка теплопеленгатор брав на ще більшій відстані. Тепловий пеленгатор використовувався для виявлення низьковисотних повітряних цілей - радіолокатор ще не навчився "брати" цілі на фоні земної поверхні. В парі з теплопеленгатором працювала станція оптичної розвідки з телевізійною апаратурою спостереження. Унікальна телевізійна і інфрачервона техніка спостереження дозволяла повітряному дозорцю відслідковувати не тільки повітряні цілі на фоні земної поверхні, але й контролювати переміщення наземних військ: танків, артилерії, автомобільних колон.
  Згідно проекту, кабіна екіпажа розміщувалася на середній палубі і була взята без суттєвих змін від бомбардувальника К-36. Нижня палуба була розбита на три відсіки. В першому розташовувалася бортова обчислювальна машина, місця операторів і частина блоків "Діани". За ним розміщувався гардероб, потім - другий відсік, це був резерв для додаткового обладнання. В третьому розміщувалися робочі місця двох стрільців: дирижабль мав шість дистанційно керованих гарматних установок, кожна мала дві гармати калібром 27 міліметрів, прицільну РЛС "Ксенон" і телевізійний приціл. На середній і верхній палубах знаходилися місця відпочинку. На верхній палубі монтувалися блоки станції "Діана" і радіотехнічної системи "Кристал". В кормі дирижабля розміщувалися агрегати антенного блоку РЛС. В носовій частині знаходилася оптична станція спостереження, а прийомні пристрої теплопеленгатора - по периметру корабля.
  Дирижаблі дальнього радіолокаційного виявлення використовувалися в стратегічній ланці управління, для оперативно-тактичного керування бойовими діями потрібен був спеціально розроблений літак. Його розробку для потреб флоту почали конструктори і інженери Київського механічного заводу. Дослідний зразок нового літака ДРЛВ планувалося здати на початку літа сорок першого року...
  ...Дирижабль "Топаз", зробивши поворот, на швидкості в двісті кілометрів переміщався в західному напрямку. Під кораблем, нижче на дванадцять тисяч метрів, в досвітніх сутінках пливла земля Чернігівщини. Комплексне тренування по управлінню командними пунктами і штабами частин протиповітряної оборони столиці мало початися за чверть години. Тренування йтиме на досить великій території Чернігівщини, Київщини і Житомирщини. Начальник бойового розрахунку повітряного командного пункту вже доповів генералу, що зв"язок з усіма учасниками встановлено і про їх готовність до бойової роботи. Сьогодні в якості "противника" працювали дві бомбардувальні бригади, штурмова і винищувальна. Їм протистояли полк винищувачів-перехоплювачів, зенітно-артилерійська дивізія і два зенітно-ракетні дивізіони.
  Рівно у визначений час прийшов сигнал початку тренування. Згідно задуму відпрацьовувалися дії протиповітряної оборони початкового періоду війни. Оператори, кожен з яких відповідав за свій напрямок, уточнювали обстановку. При цьому припускалося, що основні командні пункти ППО можуть бути знищені. Саме на цей випадок й існував "Топаз", щоб у разі необхідності взяти командування на себе. Коли були зібрані і опрацьовані дані на бортовій обчислювальній машині, генерал визначив порядок подальших дій.
  А обстановка тим часом стрімко змінювалася. Оператори працювали в напруженому ритмі, доповіді йшли одна за одною. І ось вже злітають ракети, а перехоплювачі виходять на рубіж атаки колон бомбардувальників. Щоправда, ракети злітають умовно - бойові пуски призначені на пізніший час. Але винищувачі виходять в атаку цілком реально і результати їхніх дій будуть зафіксовані кінофотокулеметами. Ну й, на папері, звичайно, для наступного розбору тренування і роздачі всім учасникам слонів.
  "Молодці, - думав Євграф Миколайович, - справляються..." Він приймав донесення операторів і згадував ще зовсім недавні часи, коли водив у бій винищувачі. Та хіба можна зрівняти з сучасними "беркутами" чи "грифонами" дерев"яно-полотняні "ньюпори". А зенітні ракети навіть порівнювати немає з чим...
  Євграф Миколайович зітхнув. І було від чого, генерал згадав про передовиці центральної комуністичної газети "Правда", де все частіше стали з"являтися прозорі натяки про необхідність повернення в лоно РСФРР земель, які належали до більшовицького перевороту Російській імперії...
  Він повернувся до полковника Тищенка і хотів його спитати про щось, коли пролунав низький зумер бойового зв"язку. І від цього низького звуку серце генерала гостро кольнула голка тривоги.
  - Слухаю! - Враз захриплим голосом промовив Євграф Миколайович. - Генерал Крутень.
  На зв"язок викликав один з наземних пунктів протиповітряної оборони. В навушниках спокійно, ніби говорив бездушний автомат, пролунало:
  - "Топаз", я - "Ігрек-три". Ціль. Квадрат ..., о шостій дванадцять з боку СРСР державний кордон перетнув літак. Висота - одинадцять тисяч метрів, швидкість п"ятсот вісімдесят кілометрів, курс - на Київ!
  Судячи з даних, отриманих від наземної станції виявлення, в напрямку столиці прямував висотний розвідник. Останнім часом такі польоти з боку радянського сусіди стали частими. Однак раніше розвідники літали над прикордонними районами, а сьогодні літак-порушник йшов у напрямку столиці.
  - Вас зрозумів. - Полковник Тищенко не чекав команди генерала. - Всім постам. Бойова тривога!
  ...Ранок для зенітників п"ятого ракетного дивізіону, яким командував майор Максим Білоус, почався з бойової тривоги. Дивізіон ніс бойове чергування на тимчасовій стартовій позиції за 240 кілометрів від Києва. Потрібно сказати, що бойові тривоги весною сорок другого року оголошувалися щоранку. Сусід вів себе дуже неспокійно, з березня його літаки-розвідники майже щодня перетинали кордон. Літаки супостата були висотними і швидкісними, винищувачі, які піднімали з аеродромів на перехват, встигали побачити тільки хвіст повітряного шпигуна, коли той вже втікав на свою територію. І хотіли б перехоплювачі дати чосу "червоним" нахабам, на жаль, перетинати кордон пілотам винищувачів суворо заборонялося.
  Напередодні дивізіони зенітно-ракетної бригади вийшли з ППД і облаштувалися на тимчасовій стартовій позиції. В готовності до бойових дій дивізіон провів на чергуванні всю ніч з 23 на 24 квітня. Настав світанок, однак все було спокійно, РЛС повітряних цілей не спостерігали. Тільки ж нерви у всіх напружені до крайності, давалася взнаки і втома від безсонної ночі. О п"ятій годині прийшла шифровка - перейти на чергування скороченими розрахунками і відкривати вогонь тільки по команді з БКП . Командир бригади повідомив, що з офіцерами штабу йде поснідати і відпочити. Дивізіону дозволялося виходити в ефір, вмикати станції. Всі відчували, що можливий інцидент. Приблизно о шостій годині по лінії радіотехнічних військ на КП отримали сигнал, що в напрямку кордону рухається висотний літак-розвідник - ціль номер сто три. "Ось він і летить, супостат..." - пробурмотів оперативний черговий бригади. Підполковник взяв в руки мікрофон і скомандував черговому дивізіону (на бойовому чергування був п"ятий дивізіон):
  - П"ятий дев"ятому, - ОЧ бригади знаходився в кабіні К-9, - готовність номер один!
  І ввімкнув сирену. Потім викликав командира бригади і повідомив про порушення кордону...
  ...Отримавши повідомлення, що черговому зенітно-ракетному дивізіону оголошена готовність номер один, Євграф Миколайович ніби наочно побачив, що зараз там відбувається. (Звичайно ж, там почався маленький гармидер, який за хвилину-другу вгамується: бойові тривоги часта річ у зенітників.)
  Однак Крутень помилявся, гармидеру не було - до тривоги були готові. Бойова тривога п"ятому дивізіону 17 зенітно-ракетної бригади була оголошена одночасно з усіма бригадами і полками Окремої Армії ППО Києва. Привести дивізіон в готовність - хвилина. Степінь готовності - найвища. Все робиться швидко, без поспіху чи квапливості. Оператор в кабіні К-2 радіотехнічної батареї підтвердив отримання команди і дав команду на стартову батарею: "Третя другій - готовність номер 1, п"ята п"ятдесят сім" (час тобто). Цю команду з розвішаних по всій позиції динаміків чують інші члени ЧБЗ (чергової бойової зміни), їм дається 60 секунд, щоб прибути на свої робочі місця. Оператор РТБ (радіотехнічної батареї) тим часом вмикає всю апаратуру (всі кабіни) РТБ і поки на місце не прибігла решта обслуги, він починає почергово вмикати індикатори на всіх трьох пультах (бо електронно-променеві трубки індикаторів потребують деякого часу для прогріву). В цей час на стартовій батареї черговий оператор в К-3 отримав сигнал і підтвердив його отримання: "Друга третій - прийнято", транслює команду по гучномовному зв"язку на весь старт.
  Оператор дизель-електричної станції стрімголов біжить в свою кабіну і кнопкою електростартера або стисненим повітрям запускає свій дизель. (Потрібно відмітити, що розміщені в населених місцевостях ЗРК постійно живляться від промислової електромережі, а при переводі в готовність номер один завжди виконується перехід на живлення від власних енергозасобів.)
  Оператор в К-3 (стартова батарея) вмикає свою апаратуру і видає живлення на пускові установки. Стартовий розрахунок, в свою чергу, почувши сигнал, біжить до ПУ , кожний номер до своєї, заздалегідь визначеної пускової установки. Там стартовик відкриває лючок на станині ПУ, вмикає живлення - починається прогрів апаратури головки самонаведення ракети. Потім він з допомогою лебідки стягує маскувальну сітку з ПУ і ракети, доповідає про виконання по ГМЗ в К-3, закриває лючок і біжить в укриття.
  Взагалі, ЗРК, який працює, видає зовсім негероїчні звуки. Якщо сторонній і необізнаний спостерігач раптом опиниться на позиції ЗРК, то почує таке: з одного боку гуде, ну, скажімо так, величезний пилосос - це працює РТБ зрдн , з іншого боку "стукотить кістками" висотомір, з характерним дзвенячим шурхотінням крутиться П-14Ф, РЛС кругового огляду, з третього боку монотонно на одній ноті ревуть дизель-електричні станції на старті і на КП. І всі ці звуки зливаються в характерну "пепеошну" какофонію.
  На РТБ всі на місцях і техніка ввімкнена. Бойовий розрахунок на місцях в К-2. Перше, що робить стріляючий офіцер, запитує у чергового оператора: "Час?" Записуючий вже сидить на місці і заносить час і назву сигналу, який поступив, в журнал. Записуючий має три предмета: магнітофон, фотоапарат і журнал - засоби об"єктивного контролю. Сенс заняття - "для прокурора". Магнітофон підключений до мережі ГМЗ і пише всі перемови між кабінами. Фотоапарат на спеціальному штативі прямо проти пульту офіцера пуску.
  Проходить хвилина і розрахунок К-2 сидить на місцях, техніка ввімкнена, час зафіксовано. СО дає команду "Світло в кабіні", верхнє світло гаситься, залишається ввімкненим тільки нижнє освітлення. Бойова робота зазвичай ведеться тільки в темній кабіні. Втім, насправді там не так вже й темно: світяться екрани і табло. Взагалі, кабіна в цей час нагадує новорічну ялинку: переморгуються сотні різнокольорових лампочок. Особливо, все це схоже на новорічну іллюмінацію в момент ввімкнення апаратури.
  Наступне, що робить розрахунок, це проводить контроль функціонування апаратури. Суть КФ в тому, що розрахунок перевіряє настройку і працездатність апаратури ЗРК, проводячи (в спрощеній формі) всі ті маніпуляції, що й при бойовій роботі. В процесі КФ СО отримував від офіцера старту доповідь про перехід від мережі на дизель-електричну станцію і про маніпуляції з ПУ. В принципі (в форс-мажорних ситуаціях), бойову роботу можна починати і без КФ. На старті ракети відразу ж ставляться на підготовку - це сигнал "Прискорена готовність".
  Після проведення КФ СО робить відповідну доповідь оперативному черговому: "П"ятий в готовності номер один трьома каналами, КФ проведено, апаратура діє." Все це займає десь шість хвилин. Тепер зенітно-ракетний дивізіон готовий до бою.
  Після отримання доповіді про перехід в готовність номер один ОЧ у вільній формі доводить ситуацію: "Ціль курсом на державний кордон. Ймовірно, висотний розвідник. Дальність двісті п"ятдесят км." У оператора наведення два екрани (один з них виносний індикатор кругового огляду), вони мають приємний помаранчевий колір. Інші, у офіцера пуску і оператора захвату, смарагдово-зеленого кольору. Але відмітки від порушника поки немає. За чверть години станція виявила його.
  Після того, як ціль заходить в зону ураження чергового зрдн, ОЧ дає команду: "П"ятий - виявити ціль, азимут 270, дальність 120".
  Після чого оператор наведення може вручну відпрацювати цілевказівку, для цього у нього є органи управління азимутальним приводом і приводом по куту місця кабіни К-1: два круглих штурвальчика - правий азимутальний, лівий - по куту місця - сельсин-приймачів. Повертаючи штурвали, ОН може встановити антенний блок К-1 по азимуту і по куту місця. Сельсини забезпечують дуже "гострий" зв"язок з приводами К-1. При сильному вітрі на штурвалі відчувається сильний опір - у К-1 парусність здоровенна. Можливий варіант, коли йде ЦВ з автоматичної системи управління і приводи відпрацьовують ЦВ автоматично, без втручання оператора. Первинні дані на наведення отримані через кабіну К-9, яка в свою чергу, використовує інформацію від станції кругового огляду П-14. Над кунгом , змонтованим на тривісному всюдихідному КрАЗі здіймається на решітчастій щоглі щось подібне до здоровенних граблів. Така бандура вже однією своєю величиною викликає повагу. Вона здатна засікати до ста п"ятдесяти повітряних супостатів одночасно, півсотні супроводжувати в авторежимі і розподіляти всю цю масу приречених на знищення поганців по п"яти дивізіонах. "Дев"ятка" й займається розподілом цілей в групі дивізіонів. Керує групою, в якій наявні, на даний момент, п"ять дивізіонів. Через неї проходить командний ланцюжок на вищі щаблі командування, а також узгодження даних повітряної обстановки з приданими групі засобами розвідки.
  Відаючи азимут і дальність, дуже просто розвернути радіолокатор підсвічування цілі в потрібну точку. Після того, як ОН відпрацює приводами антен координати цілевказівки, СО дає команду про вибір режиму пошуку, тип сканування при пошуку і його розмір, наприклад, "Ввімкнути секторний пошук - чотири на чотири", ОН все це виконує і підтверджує виконання доповіддю, після чого СО дає команду ввімкнути передавач на випромінювання: "Ввімкнути високу...". Поряд з К-1 досить забавно спостерігати, як багатотонна махина дрібним бісом смикається туди-сюди на кут всього в кілька градусів (зигзагом при секторному пошуку). Недосвідченому спостерігачеві здасться, що у радіолокатора почалися корчі.
  Щоб обнишпорити ділянку неба шириною чотири на чотири градуси знадобилися секунди. Після того, як ОН в результаті сканування виявив ціль, в справу вступає оператор захвату. Його задача - спочатку взяти ціль на ручний супровід, а потім на автоматичний. Для цього у нього є кнюппель - ручка керування. З його допомогою ОЗ , дивлячись на свій індикатор, суміщає відмітку цілі зі стробами, потім натисканням відповідних кнопок проводить ручний захват, а потім автоматичний і доповідає СО: "Є АС!". Після чого СО давав команду офіцеру пуску: "Зробити запит державної приналежності". ОП на своєму пульті натискував кнопку апаратури запиту. Дивлячись на свій екран, ОП доповідає: "Ціль на запит не відповідає". По результатам СО доповідає К-9: "Ціль виявлена, на автосупроводі, дальність дев"яносто, швидкість 160 м/сек, на запит про державну приналежність не відповідає."
  Пускові установки, які знаходилися за кількасот метрів від К-1, слухняно повторюючи разом з антеною локатора рух в напрямку повітряної цілі, відпрацювали заданий розворот по азимуту і підняли ракети на фіксований кут пуску. В самих літаючих трубах, що на вигляд залишалися пасивними, вже щосили клекотіло електронне життя. Сховані під на вигляд міцним, насправді радіопрозорим коком антени ракет почали вловлювати відбиті радіопромені рідного локатора, що подолали дистанцію до цілі і назад. Все було готовим до пуску.
  Саме так все і відбувалося на позиції чергового зенітно-ракетного дивізіону.
  Крутень прийняв рішення збити літак-порушник зенітною ракетою - винищувачі могли в черговий раз піймати облизня. Іншим разом будуть гордовито задирати в небо носа, подумав генерал, а нині доведеться їм стерпіти приниження від літаючих труб, переповнених смердючим окислювачем і пальним.
  ...На запит "свій-чужий" відповіді не отримали. Висота - одинадцять тисяч метрів.
  В очікуванні команди застигли командир дивізіону, командир радіотехнічної батареї, офіцер наведення, оператори. Взяли ціль на ручний супровід, ось вона - на межі зони пуску. В кабіні повна тиша. Тільки неголосно гудять вентилятори охолодження. Це в К-2 в куточку скромно так притулилася цифрова обчислювальна машина "Маковій", штуковина розміром десь з шафу разом з антресолями. Вона цілком може впоратися з розрахунком траєкторій ракет, її шістдесят чотири тисячі операцій в секунду вистачає, щоб вивести на екран потрібну кількість міток: "ціль", "зона пуску" , "зона ураження" , "точка зустрічі"... Це верх технічної думки і апогей технології. Одним словом, "Маковій" безупинно перетирає оті шістдесят чотири - з хвостиком - тисячі операцій в секунду і впевнено творить свою справу по розстановці точок на екрані оператора пуску. Тишу перериває голос майора Білоуса: "Що робити? Стріляти? Сплять вони там, чи що?" Він через К-9 тримав зв"язок з повітряним КП, ось і запитав, коли буде команда на знищення. У відповідь: "Чекайте, команда поступить..." І за хвилину: "Знищити ціль сто три, трьома, чергою." Це означало, що три ракети повинні піти одна за одною з інтервалом в шість секунд.
  (Коли КП прийняв рішення збити супостата, то К-9 дає СО відповідну команду. Для цього над кнопкою апаратури запиту є два маленькі табло - зелене і червоне. На червоному написано "Заборона пуску", на зеленому, відповідно, дозвіл. Оператор К-9 повідомляє: "П"ятий - знімаю заборону пуску", після чого гаситься червоне табло і світиться зелене. СО дає команду офіцеру старту: "Ракети на підготовку" (при пришвидшеній готовності ракети ставляться на підготовку відразу при проведенні КФ) На пульті ОП розміщені кнопки пуску і відповідна світлова сигналізація. Кожна ПУ має свою персональну кнопку пуску, вона прозора і починає підсвічуватися, коли ракета готова. Холості кнопки закриті кришечками - в мирний час на бойовому чергуванні (БЧ) зрдн стояли чотири ПУ з шести, що були в наявності. Після отримання доповіді про готовність ракет СО дає ОП команду: "Чергою, три ракети, перша, друга, четверта - пуск" По цій команді ОП натискує відповідні кнопки ПУ, після старту ракет він же, дивлячись на мітки на своєму індикаторі, періодично доповідає СО (взагалі ракета на максимальну дальність летить досить довго - не менше двох хвилин). В цей час періодично фотографуються показання приладів і індикаторів на пульті ОП. Потім, коли ракета проходить не далі шістдесяти метрів від цілі, спрацьовує радіовибухівник і ОП доповідає СО: "Перша - є підрив, друга - є підрив, третя..." При підриві БЧ ракети екрани всіх індикаторів в К-2 короткочасно засвічуються. СО доповідає К-9, що ціль обстріляна трьома ракетами і більше не спостерігається. Принаймі, так повинно було бути.)
  А вийшло інакше...
  - "Перша" - "дев"ятій"! Знищити ціль 103 за азимутом... - В К-9 не сплять і по ГМЗ поступає сигнал. Комплекс К-75 починає працювати по справжній, цілком реальній цілі.
  Офіцер наведення скомандував: "Перша - пуск." Стартувала перша ракета. Повітряне середовище доносить до К-2 звук стартового вибуху - в цьому плані старт бойової ракети і вибух ідентичні - ракета сходить з направляючої ривком, з ревом та скреготом. Прямо на очах набирає швидкість і біла голка хвостового полум"я зникає в сіро-блакитному світанковому небі з затухаючим виттям паяльної лампи.
  В момент сходу ракети пускова установка отримує солідну віддачу. Пускова установка - це така шеститонна залізяка на чотирьох станинах - удар переносить доволі легко, незважаючи на те, що сама ракета має масу близько трьох тонн. Але її початкова маса починає швидко зменшуватися. Пороховий прискорювач викидає геть назад через свої дюзи чотири потужні струмені полум"я. Рев, дим, вогонь і через три з половиною секунди прискорювач відстиковується від ракети. На це йдуть долі секунди і він валиться кудись в гальмуючий вітровий потік, продовжуючи по інерції рухатися навздогін за мамкою-ракетою.
  Перша ступінь відвалюється, а ракета продовжує невпинно рватися до цілі. По-перше: її нестримно манить сигнал від супостата, який вловлюється носовою антеною; по-друге: ракета продовжує прискорюватися і втрачати масу. Розпочав свою роботу рідкопаливний двигун, товсте жерло його дюзи-сопла щедро розтринькує окислювач - звичайну азотну кислоту, - та паливо - назву його й не вимовити простому чоловіку, щось на штиб "триетиламіну-ксилідину", в просторіччі - тонка-250 , в кормі ракети. РРД має регулятор тяги і може розтягувати задоволення розгону до сотні секунд. Максимальна тяга чотири тисячі кілограмів і поступово зменшується. В камері згоряння в ці секунди бушує найсправжнісіньке пекло - дві з половиною тисячі градусів по Цельсію: обійми окислювача з паливом вельми жаркі. На момент повного вигорання палива швидкість становить більше шістисот метрів на секунду і далі ракета мчить по інерції. А потім просто доїть оту, даровану законами фізики інерцію, поки у нутрощах не перерветься життя бортового джерела живлення. БДЖ - це така турбінка, яка крутиться зі швидкістю в тридцять шість тисяч обертів на хвилину. Це в найгіршому разі. В найкращому - отримати від датчика радіовибухівника омріяні шістдесят метрів до цілі: датчик тупий, як корок, але всілякі відстані вимірює на подив точно.
  Є захват. Проти ракети комплексу К-75 Сергія Павловича Корольова важко встояти. У непростих нутрощах Р-750 закладені два режими роботи: коли ціль не далі, як за тридцять кілометрів і йде на висотах від двохсот до трьох тисяч метрів ракета падає на супостата зверху, ніби дамоклів меч; коли ціль на середніх і великих висотах, ракета звалює вражу душу з небес донизу потужним аперкотом; коли потрібно стрельнути на максимальну дальність, то прискорювач швиденько піднімає ракету в стратосферу, в рідну стихію, де легко ріжеться холодне розріджене повітря. Тут швиденько можна розігнатися до двох "махів ", залишивши в приземних шарах атмосфери дитячі штанці прискорювача і далі полегшуючись, перетворювати паливо з окислювачем в швидкість рукотворного боліда. Без прискорювача ковзати в прозорій холодній сині високості до біса приємно. Ракета рухається не в космічній пустоті, тому свій політ може підправляти крилами. Отож не має значення, що паливо з окислювачем закінчилося. Є крила і інерція, цього досить. І ніхто не вбережеться від падаючої з двадцятикілометрової висоти півторатонної самонавідної довбні. У носі, під радіопрозорим ковпаком - приймальна антена. Вона поділена на дві рівні і незалежні частини. Це як дві ніздрі хорта-гончака, що чують запах дичини, яка ширяє у піднебессі. Здобичі не втекти, будь який перепад в чутливості каналів відразу компенсується стерном. Автопілот, змайстрячений для примітивних поршневих літаків, сприймає неузгодженість двох половинок, як зубний біль. Цього болю автопілот може позбутися, загнавши прийомний сигнал точнісінько посередині. І кожну секунду він наближає ціль на шістсот метрів, плюс-мінус її власна рухливість. Але при зближенні сигнал буде тільки наростати.
  Від ракети Р-750 втекти супостату неможливо, але він може спробувати, коли набив руку в небесній акробатиці. Однак нинішній порушник повітряного кордону України слідкував зовсім не за небом...
  Знову тиша, чути навіть дихання операторів. Її порушує голос офіцера наведення: "Ціль - зустріч..." По закінченню ста двадцяти секунд польоту за сорок метрів від порушника повітряного кордону спрацював радіовибухівник, ініціюючи осколково-фугасну бойову частину ракети. Шістдесят кілограмів високоякісної вибухової речовини наповнюють навколишній простір 25000 (двадцяти п"ять тисяч) сталевих роликоподібних уражаючих елементів: 14 з половиною тисяч вагою в три з половиною грама і 10 з половиною тисяч вагою в два грами. Вони розлітаються в круговому конусі сто двадцять градусів зі швидкістю в тисячу сімсот метрів на секунду. В конус розльоту потрапив фюзеляж і кабіна пілотів, права площина з двигуном була рознесена на друзки, а хвіст просто-на-просто відвалився.
  Але... ціль летить.
  І тут командир дивізіону похопився, що замість трьох ракет пустили одну. Виходило, стріляли одиночними. Захопилися поєдинком. Стартує друга ракета. На екрані радара видно, як зближуються дві точки - ракета і ціль. Ось вони зливаються в одну, і нова доповідь офіцера наведення, на цей раз - радісна: "Друга - підрив, азимут 272, дальність 20 кілометрів..." (Дзвінку фразу "Ціль - знищена" придумали меткі журналісти, для красоти. Тому, що дідько його відає, що там з цією ціллю на висоті одинадцяти з лишком тисяч метрів стало. Ракети до цілі полетіли, потім бойові частини спрацювали, був підрив і відмітка від цілі зникла. Отже, будемо вважати, що хана настала супостату.) Аналіз потім показав, що літак, - висотний розвідник Пе-2Р, - був підбитий першою ракетою о шостій двадцять сім, але ще продовжував плануючий політ. Від другої ракети він просто розвалився на шматки.
  ...А "Граф" - "брат Чорномора" таки дійсно викликав Дмитра Біленкіна на третій день його самостійної роботи...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"