Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Ретроспектива-6. Удар і захист

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Броня міцна і танки мчать, мов вітер...

  Удар і захист*
  Поїзд скрипнув гальмами і остаточно зупинився. Провідник у відчинених дверях відпустив металевий лист і, витерши поручні, по східцях зійшов донизу. Слідом за ним і Захар Слюсаренко ступив на бетонні плити залізничної платформи. Маленька залізнична станція Південно-Західної залізниці нічим особливим не відрізнялася від десятків таких самих станцій по всій Україні. На таких зазвичай поїзди не зупиняються, а коли й зупиняються, то всього на три, щонайбільше десять хвилин. Ось і цей поїзд стоїть ці самі короткі три хвилини. Сама будівля станції знаходилася по той бік колії, а з цього боку за півсотні метрів в наступаючих сутінках темніли дерева вітрозатримуючої лісопосадки. Майору довелося трохи почекати, поки потяг рушить далі, до Львова, щоб перейти по переходу на той бік, до будівлі вокзалу.
  Захар оглядівся. За чверть кілометра, за привокзальним сквером, виднілися чепурненькі хатинки села - там двічі зблиснула і засяяла рожево-синім неоновим світлом модернова вивіска якогось магазину. На самій станції ліхтарі ще не вмикали, очевидно, тутешній залізничний начальник був скнаристим дядьком і не хотів даремно витрачатися на електричне освітлення перону, мовляв, і так видно. Майор підняв з платформи свою невеличку валізу і рішуче ступив на бетонні плити привокзального майданчика.
  Поруч з двоповерховим цегляним будинком - мабуть тут жили працівники залізниці, подумав Слюсаренко, досить миловидна жінка набирала у відра воду з колодязя.
  - Тітонько, а не підкажете, як мені добратися до ... - Майор назвав селище випробувачів.
  Жінка поставили на землю повні відра і уважно глянула на Захара.
  - Ви на танковий полігон? - Запитанням на запитання відповіла вона. - За двадцять хвилин має бути рейсовий автобус, то на розвилці зійдете, а там самі знайдете, племінничку. По звуку...
  Ще раз глянула на майора, усміхнулася чи то грайливо, чи насмішкувато, Захар не второпав, підчепила відра коромислом і пішла, похитуючи стегнами. Захар тільки головою похитав: ох, і звабна, зараза!
  Втім, чекати автобуса йому не довелося. Тільки Захар підійшов до автобусної зупинки, як біля її низенького паркану з шиком - тобто, хмарою куряви та виском гальм і колісної гуми - загальмував новий повноприводний "луаз". Новим, правда, він був лише в тому розумінні, що Луцький автомобільний завод зовсім недавно розпочав випуск таких повноприводних позашляховиків. А так це вже була досить добре побита дорогами і жорсткою експлуатацією машина. Заслужений автомобільний ветеран, так би мовити.
  - Товаришу майор, ви часом не майор Слюсаренко будете? - водій у чорному танкістському комбінезоні з особливим вивертом підніс долоню до козирка свого польового кепі.
  Майор похмуро глянув на парубійка. Розв"язність водія йому не сподобалася.
  - Часом буду. - Буркнув Захар. "Струнко його поставити, чи що?"
  - Полковник Кошовий наказав зустріти вас і привезти. - Витягнувся водій. Представився. - Сержант Сєдих. - І додав по хвилі роздумів. - Панкрат Пантелеймонович.
  Хлопчина був досить кумедним у своєму намаганні виглядати значним і Захара це розвеселило.
  - Добре, Панкрате Пантелемоновичу, поїхали. - Засміявся Слюсаренко.
  Селище випробувачів Слюсаренку сподобалося. Не так вже й далеко від Києва, а потрапляєш ніби у інший світ. Сосновий ліс, за високим зеленим парканом кілька житлових одно і двоповерхових будинків, танкові бокси, ремонтні майстерні. За потрійною огорожею з колючого дроту - кільце випробувальної траси, по ньому з ревом і риком рухаються броньовані "звірі". Правду казала молодичка, по звуку він легко знайшов би танковий полігон. Поряд, за стіною кремезних ялин та сосон танкова директриса. Мовчки кивають верхівками високі сосни, спостерігаючи, як порскають полум"ям танкові гармати, а від сталевих, залитих бетоном мішеней летять іскри. На території селища, за високим парканом, все, необхідне для життя і військової служби: казарма, будиночок штабу, приземкуваті склади. Доріжки і тротуари обсаджені молодими деревцятами і посипані чистим піском. Скрізь на території містечка чистота і зразковий порядок. "Луаз" загальмував біля двоповерхової будівлі з написом "Військовий гуртожиток".
  - Полковник наказав віднести ваші речі в готель, а вас підвезти до штабу. - Водій схопив неважку валізу майора, той не встиг навіть рота розкрити, і зник за дверима готелю.
  - Людмила Василівна віднесе ваш чемодан у номер. - Сержант з"явився за півхвилини.
  Начальник випробувального полігону полковник Кошовий чекав на майора в своєму кабінеті.
  - Вітаю вас, Захаре Карповичу. - Полковник міцно потиснув руку майору. - Кажуть, гора з горою не сходяться, а ми, як бачите, зустрілися. З Києва подзвонив Родіон Якович, а я все думав: ви чи не ви?
  Вони пройшли в кабінет. Ніякої надмірності, відмітив Слюсаренко, два столи буквою "Т", книжкова шафа, два масивних, фарбовані білим, сейфи, приставний столик з телефонами. Ось і все.
  - І вам доброго здоров"я, Петре Кириловичу. - Схилив голову у вітанні Слюсаренко.
  Вони не бачилися давно, з тридцять шостого року, коли в далекій Іспанії спалахнув заколот генерала Франко і сотні добровольців всякими правдами і неправдами прагнули потрапити за Піренеї, щоб допомогти іспанському народу відстояти свою свободу. Як не дивно, але соціалістичні по суті уряди Німеччини та Італії стали на бік диктатора Франко, а радянський уряд диктатури пролетаріату, навпаки, надав допомогу демократичному уряду Дієго Кабальєро. І на вузьких стежинах в далекій Іспанії зійшлися у двобої італійські фашисти і німецькі націонал-соціалісти з добровольцями Інтернаціональних бригад і батальйонів з різних країн Європи і далекої Америки. Були в Інтербригадах і українські вояки. Спочатку, як добровольці, а потім, як інструктори бойової техніки, яку Україна продавала Іспанській республіці.
  Одним таким інструктором став капітан Слюсаренко. Йому, як і іншим українським військовикам, що зголосилися добровольцями на війну в Іспанії, довелося піти з війська - українські закони забороняли військовим воювати поза межами країни. І вже тоді, як абсолютно вільна цивільна людина, він зміг прийняти участь у громадянській війні в далекій середземноморській країні. Там він воював на радянських танках БТ-5. Воювати за свободу іспанців Захар пішов не від одного тільки бажання боротися за справедливість. Він був військовиком, а там, в Іспанії, мала відбутися перша сучасна війна, війна моторів. А який же професіонал відмовиться вдосконалити свої знання, нехай навіть це й пов"язано з ризиком для життя. Тим більше, що цей ризик був складовою частиною його професії. Професії захисника Вітчизни.
  Там, за Піренеями, багато українців побувало, дехто і голову склав, воюючи за свободу іспанців. Але не всім бажаючим вдалося потрапити на "іспанський полігон". Кошовому, наприклад, не вигоріло.
  - Давно вас відновили у лавах? - Запитав полковник. - В тридцять шостому ми були капітанами...
  - Тільки місяць, як повернувся. - Тоді, в тридцять шостому, вони закінчили академію і були в однакових званнях. А нині Кошовий уже з трьома полковницькими зірками на погонах. - Через Францію...
  В березні, всього три місяці тому, Іспанська республіка ще трималася. Захар залишався до останнього дня на Каталонському фронті і на власні очі бачив агонію республіки. Катастрофа наближалася давно. Більше третини Каталонії знаходилося в руках заколотників-франкістів. Після втрати Мадриду в жовтні тридцять дев"ятого, республіканський уряд перебрався до Барселони. Відрізані від інших республіканських районів, менше ста тисяч солдатів-республіканців билися з двомастами тисячами солдат Франко, один солдат проти двох, один танк проти чотирьох, одна гармата проти п"яти і один літак проти двадцяти. Та ще слід додати патронний і снарядний голод, нестачу продовольства і палива у республіканців, і надмір цього добра у франкістів. На початку сорокового року фронт було прорвано на двох напрямках і корпуси Франко та італійські дивізії на початку березня вже підходили до Барселони. Танкіст Слюсаренко бився і бився добре, якби погано не йшли справи на фронті. Він не поїхав на Батьківщину, коли республіканський уряд вирішив відізвати останніх інтербригадівців з фронту, - щоб врятувати їх від поголовної загибелі або неминучого розстрілу у випадку полону, - за три з лишком роки він полюбив цю землю і іспанців, гордий і благородний народ, за свободу якого варто було битися. Взагалі не слід було б і приїжджати сюди воювати, коли б іспанці не були хорошими хлопцями. Хоч було б неправдою казати, що він бачив одне хороше...
  А після того, як перейшов разом з останніми захисниками республіки прикордонний місток у Перпіньяні, Захар багато чого побачив за два місяці у фільтраційному таборі Аржелес... Не хотілося б повторити щось подібне в Україні. А до цього явно йшло. Добровольці з Радянського Союзу натякали про це майже в очі: мовляв, братський народ, потрібно жити разом, а в світі он що робиться, одному тут ніяк не встояти, та й куди ви від нас дінетеся, а гуртом і батька добре бити. В такому от плані...
  - Як там, в Іспанії було?
  - Як було? - Захар стенув плечима. - По різному, Петре Кириловичу, по різному. Ось, наприклад, танковий розгром в Брунетте... Наші танки тоді прорвали оборону заколотників і до кінця дня увірвалися в це іспанське місто. Але за містом танки були зупинені гарматами франкістів. "Рейнметали", невеличкі такі гарматки в тридцять сім міліметрів, легкі, гарматний розрахунок всього три людини. Поки таку гарматку побачиш, удар - і танк горить... Другий, третій... Вони били з чагарників бронебійними снарядами. Я ледь встиг вискочити зі свого БТ. Там ми, і не тільки ми одні, на власному досвіді дізнавалися, що мав на увазі німецький танковий теоретик Гудеріан. Експериментували на своїй власній шкірі, так би мовити, визначаючи, що таке танк і для чого він потрібен. Власне, мене тому й направили до вас, щоб втілити в наукову теорію ті перші несміливі експерименти, а найперше, у військову практику...
  - Ну, військова наука пішла вже далеко від тих несміливих, як ви кажете, експериментів. - Мовив Кошовий. - Радянські танкісти в монгольських степах справою перевірили теорію "глибокої операції", яку той Гудеріан у "червоних" маршàлів позичив. Оскільки німецькі танкісти, і Гудеріан теж, навчалися азам танкової війни у Радянському Союзі. А потім перевіряли свої теоретичні знання на іспанському полігоні.
  - Невже? - Здивувався Слюсаренко. - У його книзі, "Танки, вперед!" про це ні слова.
  - У нашій бібліотеці є книги радянського теоретика Тріандафілова, які лягли в основу теорії "глибокої операції". Почитайте, наприклад, доповідь маршала Єгорова "Тактика і оперативне мистецтво РСЧА на сучасному етапі", "Тимчасові вказівки по організації глибокого бою" Головного Штабу РСЧА, розіслані у війська, як офіційне керівництво, Тимчасовий Польовий Статут РСЧА ПУ-36, прийнятий ще в 1936 році, коли в Німеччині ніяких танків, гідних уваги й гадки не було, і ви побачите схожість задумів Гудеріана з думками Тріандафілова, Єгорова, Будьонного, Шапошникова. - Полковник глянув на круглого електричного годинника на стіні кабінету. - Вже пізно, а ви з дороги, Захаре Карповичу. На сьогодні закінчимо, а завтра зранку оглянете наш парк. Обіцяю, потрібного матеріалу для теорії і практики буде досить. Тут зібрані кращі броньові машини всіх країн Європи і учбовий танковий батальйон буде до ваших послуг...
  ...Завідуюча готелем-гуртожитком Людмила Василівна Кравець, миловидна блондинка, поселила майора в одномісному номері на другому поверсі. Власне, це була звичайна однокімнатна квартира, правда, без кухні, але у номері був бар з чималим вибором напоїв. А на першому поверсі можна було провести час після закінчення робочого дня, пограти в шахи, більярд, чи подивитися кінофільм у невеличкому залі.
  Але, з сумним зітханням сказала майору Людмила Василівна, віддаючи ключ до номера, всі постояльці звихнулися на танках та інших броньованих машинах і тепер вона, цивільна жінка і сугубо мирна людина, знає про них більше, ніж перший-ліпший генерал у Києві. Але Слюсаренко був сама люб"язність і твердо пообіцяв, що говорити з нею буде виключно про прекрасне...
  Технічна база полігону дійсно була багата. Тут були і чеські танки, і угорські, німецькі "панцеркампфвагени": дві "трійки" з гарматами в тридцять сім та п"ятдесят міліметрів, "четвірка" з куцим стволом-недопалком сімдесятип"ятиміліметрівки, англійські танки, крейсерський і піхотний, експортний "віккерс-6 тонн", радянські БТ-5 і Т-26, навіть один БТ-7, поява якого була загадково-таємничою. Були і вітчизняні зразки. Одним словом, матеріалу для пошуків найкращого зразка для майбутнього крупносерійного виробництва було досить, лише б вистачило часу. А його було дуже і дуже мало. Наказ Головного Управління озброєнь ЗСУ був суворим і категоричним: до кінця року представити на випробування діючі зразки мінімум двох танкових КБ. Отже, на вироблення тактико-технічних вимог осталося два-три місяці...
  (Не можна сказати, що танкове виробництво в Україні було відсутнє. Ще з кінця двадцятих років на найбільш потужному машинобудівному заводі, - Харківському паровозобудівному, - було виділене окреме танкове виробництво. Там же, на ХПЗ , вироблялися ліцензійні дизель-двигуни та промислові трактори. Згодом в середині тридцятих з ХПЗ виділився тракторний завод та завод важких транспортних машин. Взагалі, в Харкові була зосереджена чи не третина промислового потенціалу України. Неофіційно Харків був промисловою столицею країни, хоча з ним за пальму першості в цій галузі змагався колишній Катеринослав, нині Дніпропетровськ. В столиці Придніпров"я швидко розвивалися два флагмани промисловості: ВАТ "Південний машинобудівний завод", де розгорнулося виробництво легких сільськогосподарських тракторів, вантажних автомобілів, та ВАТ "Дніпровський машинобудівний завод", основним профілем якого було виробництво радіотехнічних комплексів для авіації і флоту. З тридцять дев"ятого року ці два товариства - ВАТ "ДМЗ" і "Південний завод" - створили авіаракетний концерн і розпочали випуск зенітних ракет для нового виду військ протиповітряної оборони країни. Але Дніпропетровськ виробником бронетанкової техніки ніколи не був, тут була тільки розвинута ремонтна база броньових машин.)
  Крім відсутності зразка, була ще одна проблема. Ні у конструкторів, ні у військових не було єдиного погляду на танк, як зразок принципово нової зброї. Не стихали суперечки, для чого він, власне, призначений? Як новий вид бойової техніки класифікувати: за вагою, за озброєнням, за призначенням? Погляди були різні. Локальні конфлікти в Іспанії та у Монголії тільки позначили напрямок, але не дали чіткої і ясної відповіді на питання якими повинні бути танки. А помилка тут недопустима, вона буде коштувати Україні великої крові і великих втрат. Що не викликало суперечок і що всім було зрозуміло, це те, що нова війна потребуватиме нових, революційних машин. Дехто бачив такими радянські танки серії БТ, дехто німецький Pz III, оскільки саме в СРСР та Німеччині були розроблені найкращі на цей час танки.
  В Україні також вели розробки своїх моделей, але немало високих чиновників в керівництві держави і її Збройних Силах схилялися до того, щоб розпочати ліцензійне виробництво німецького танка. За оцінками експертів це мав бути Panzer IV. Війна була на порозі і Радянський Союз цього не приховував.
  Однак, багато хто вважав, що інтелектуальний і промисловий потенціал України досить високий, щоб не копіювати чужі зразки, а розробити свій власний, який би ввібрав у себе найкраще, що є в світовому танкобудуванні. (До останніх належав і Захар Слюсаренко. Разом з іншими "іспанцями", насамперед Іваном Черняхівським, він ратував за розробку власної бойової машини. Але для цього потрібно було визначити, що саме має собою представляти так званий "український танк". З таким завданням і був направлений на дослідний танковий полігон майор Слюсаренко.) Промисловці України вкладали в нові розробки немалі гроші. Машинобудівні фірми і корпорації розуміли, що найкращий зразок буде випускатися великою серією, тому не скупилися на витрати для науково-дослідних робіт - тим більше, що практично всі розробки знаходили застосування у цивільних областях, і ( з дозволу Генерального Штабу Збройних Сил України, звичайно) на розробку теоретичних основ застосування танків. Ділові люди України не тільки справедливо сподівалися на великі прибутки, вони захищали насамперед власне світле майбутнє.
  В Харкові на танковому виробництві ХПЗ, випускалися малими серіями - по 30-50 машин аналоги польського 10ТП, скопійованого з американського танка "модель 1931 року" Джона Уолтера Крісті, революційної машини, в яку були закладені оригінальні ідеї. (Але самі американці свого генія не визнали.) Його масовим зразком стали радянські БТ-5 і БТ-7. Щоправда, як і британці для своїх крейсерських танків, харків"яни відмовилися від подвійного рушія, їхній танк був чисто гусеничною машиною.
  Випускали танки не тільки в Харкові, а й (звичайно, також малими серіями) в Києві та Львові. За зразок КБ київського танкового заводу взяли класичну модель танка - заслуженого ветерана Великої війни французький "Рено FT-17", перші два зразки якого потрапили до Української армії у дев"ятнадцятому році після боїв з румунами. Львівські танкобудівники свої моделі розробляли на основі німецьких та чеських зразків з якими у них були традиційно міцні стосунки. У німців було чому навчитися і що запозичити: нові "трійки" і "четвірки" відродженого вермахту вже поступали на озброєння новостворених "панцерваффе" і в них втілилися останні досягнення військової науки та техніки. А чеська зброя реклами не потребувала...
  ...Полігон був розбитий, з"їжджений вздовж і впоперек, особливо на танковій директрисі, і бойові машини погойдувалися в рідкій грязюці, як човни на хвилях. В прицілах та приладах спостереження одна туманна поволока. Він одного її вигляду в душі ставало сумно і холодно. Червень починався дощами.
  Раннім ранком, сонце ще не визирало з-за горизонту, ще в низинках плавав нічний туман, машини покинули парк. Перший йшов Т-34, новий танк КБ Львівського танкоремонтного підприємства. Цей танк був подальшим розвитком "трійки" - танка PzKpfw III. Захар влаштувався на місці навідника, ліворуч від нього був масивний казенник сімдесятип"ятиміліметрівки - ліцензійної німецької гармати KwK4 L/48 якими вермахт планував озброїти останні модифікації танків Panzer IV та самохідних винищувачів танків. Слідом ще чотири танки: три харківські машини з паровозобудівного та тракторного заводів, і танк київського танкоремонтного заводу.
  Всередині танка - як у науковій лабораторії. Під ногами немає гримкотливого заліза і металічних заклепок по куткам. Зараз всередині машини сутінок, а от в сонячну погоду на білих матових стінах грають вигадливо розфарбовані промені світла, що проходить через призми оглядових приладів. Акуратно пофарбовані в захисні, чорні, сріблясті тони прилади розташовані спереду, позаду, збоку, на стелі башти, в нішах. Попискує радіостанція, стрибають стрілки по шкалах підсвічених приладів, ледь чутне дзижчання умформерів настроює на благодушний лад, а веселе мерехтіння зелених, червоних, білих лампочок змушує забути про те, що ти всередині бойової машини...
  Дорога йшла через поле до ручаю, а поблизу траси не було навіть натяку на міст. Машини натужно гули двигунами, долаючи брід і вилазячи на протилежний берег, досить крутий і розбитий попередніми заїздами. Колісна техніка тут відразу застрягла б, нічого й сумніватися - прикинув подумки Слюсаренко. За ручаєм танкова колона заглибилася в ліс і пішла по таким ямам та баюрам, що їх Захару раніше не доводилося навіть бачити. Машини то спускалися вниз, то дерлися вгору і потім відразу скочувалися в яму. Крізь ревіння двигуна Слюсаренко чув глухі удари балансирів в обмежувачі. Щоб ненароком не прикусити язика доводилося щосили стискувати щелепи і міцно вхопитися обома руками за кришку баштового люка . Побачивши його стан, сержант, командир танка крикнув прямо у вухо:
  - Тримайтеся міцніше, товаришу майор, скоро траса почнеться!
  "Так вона ще не починалася?" І дійсно, подолали байрак і дорога відразу стала ще гірша. Вибоїни та ковбані залишилися, але до них додалися ще й штучні перешкоди: завали з повалених дерев, бетоновані ескарпи і контрескарпи, траншеї та протитанкові рови, круті підйоми та спуски. Прямо на шляху стирчали пеньки, які скреготіли по дну, щораз траплялися глибокі балки, які долалися натужно, з останніх сил двигуна. Траса мала десять кілометрів довжини, а за день потрібно було намотати на гусениці не менше ста...
  ...Танк породила Світова війна, так званий "позиційний тупик", коли воюючі сторони не могли прорвати окопну оборону один одного - була загальна думка. Танк допоміг піхоті подолати траншеї і знищити кулеметників, які засіли в окопах. І цим приніс перемогу у Великій війні країнам Сердечної Згоди.
  Однак Захар Слюсаренко думав інакше. На його думку, танк своєю появою завдячує відсутності радіозв"язку між піхотою і підтримуючою артилерією, вірніше, відсутності легких портативних радіостанцій в піхотних лавах. Справа в тому, що при відповідній щільності артилерійського вогню - а в наступальних операціях на Західному фронті така щільність досягалася! - в окопах першої лінії, в "лисячих норах", під градом снарядів калібру 150-155 міліметрів вижити не міг ніхто! Гаубиці наступаючої сторони буквально переорювали на передньому краї землю на кілька метрів вглиб. Артилерія довела, що може повністю подавити будь-яку оборону противника. При артпідготовці в першій лінії окопів гинули всі війська незалежно від кількості бійців та якості інженерного обладнання оборони. Перша лінія окопів наступаючою піхотою успішно проривалася з малими втратами! І тому протиборчі сторони дуже швидко відмовилися від розміщення скільки-небудь крупних сил в першій лінії оборони.
  Але за першою лінією окопів йшла друга. І ця друга лінія знаходилася за півтора-два кілометри від першої лінії. Для європейського театру бойових дій це означало, що вона не проглядається з переднього краю. А значить, її облаштування та місцезнаходження вогневих точок абсолютно невідоме ворожим артилеристам. І ніяка авіарозвідка тут не допоможе! Тому призначення першої лінії окопів полягало в тому, щоб не дати ворожим спостерігачам розгледіти цю другу лінію оборони. А після прориву першої лінії атакуюча піхота потрапляла під вогонь кулеметів та гармат другої лінії і несла вже неприйнятні втрати. І могли б артилеристи підтримати атаку піхоти - далекобійності гармат вистачало, - але як їм повідомити куди стріляти? Ось попереду станковий кулемет веде вогонь по атакуючій піхоті і знищити його вистачить пари снарядів навіть невеликого калібру, але як повідомити на батарею координати кулемета? Всі спроби налагодити зв"язок між атакуючою піхотою та артилеристами, які її підтримували, до появи портативних радіостанцій були приречені на провал. Піхота неминуче опинялася віч-на-віч з кулеметниками другої лінії і гинула тисячами, десятками тисяч. Власна артилерія, яка обстрілювала район ймовірного розташування оборонної лінії противника, також вносила свій вклад, не знаючи місцезнаходження своїх військ. А коли наступаюча піхота понесла втрати, сторона, яка оборонялася, відновлювала становище контратакою...
  І був один вихід - гармата повинна наступати разом з піхотою і знищувати вогневі точки по мірі їх появи. Котити гармату по зритій вирвами від вибухів великокаліберних снарядів поверхні неможливо, тому придумали платформу з мотором і гусеничним рушієм. Щоб захистити обслугу від ворожих стрільців необхідна броня, а щоб таке одоробло даремно не ганяти, посадили на платформу кулеметників - нехай ворожу піхоту розстрілюють. Так з"явився перший танк. Це була машина для прориву укріплених ліній оборони та штурму опорних пунктів. І що ж вона змінила, яких успіхів дозволила досягти тому, хто її застосував? Спочатку успіх був. Але потім у другій лінії з"явилися солдати з протитанковими рушницями та великокаліберними кулеметами і протитанкові гармати. А в ті часи будь-яка гармата невеликого калібру, а отже, невеликих габаритів, могла бути протитанковою! І успіхів не стало! Ніяких! Розбити німецьку армію чи хоча б змусити до серйозного відступу танк не зміг! Більш того, штурмові групи та легкі гармати на мускульній тязі виявилися кращим: дешевшим і ефективнішим, засобом для прориву оборони, ніж танк.
  Танк міг вразити уяву обивателів, а кардинально змінити хід війни не зміг. І коли б у піхотинців була переносна радіостанція для коригування артилерійського вогню, танк їм взагалі не був би потрібен!
  І тепер, напередодні нової війни, танк мав отримати нове народження. Вірніше, він вже народився, в танкових корпусах радянської Робітничо-Селянської Червоної армії і у відродженому вермахті нацистської Німеччини. В Радянському Союзі було багато охочих назватися батьком нового виду збройних сил, а німецький батько танкових військ був один - Гейнц Гудеріан, або "швидкохідний Гейнц", як його прозвали німецькі солдати. Свої ідеї Гудеріан виклав у книжці "Танки, вперед!", де ратував за створення самостійних з"єднань танків, а не просто введення танкових підрозділів у піхотні дивізії, як це робилося у арміях розвинутих європейських країн. Краще мати одну танкову дивізію з ста двадцятьма танками, ніж шість піхотних з двадцятьма танками в кожній, твердив Гудеріан. Здавалося, цим він зменшив можливості армії проривати оборонні смуги і штурмувати укріплені райони.
  Це було очевидно всім, але ніхто не помітив за очевидним головного...
  ...Вже на п"ятому колі Захар притерпівся, пристосувався до безупинної хитавиці. Машини йшли вперед, і траса не здавалася такою вже й жахливою. Він навіть став помічати дещо по бокам: могутні ялини, що підносили в ранкове небо свої гострі верхівки, чисті й світлі полянки серед струнких мідностволих сосен. Коли минали одну з них, Захар від подиву аж ахнув: на полянці скубло травичку лосеня. Поряд насторожено підняла рогату голову лосиця. Він вказав на тварин командиру танка, але той тільки байдуже здвигнув плечима - звична картина, чого там, тут вже давно звірина звикла до ревіння броньових машин...
  Ще в Іспанії Захар Слюсаренко не раз обговорював з таким же, як і він добровольцем, але з Радянського Союзу, шлях подальшого розвитку танків. Захар тоді командував танковою ротою, а співбесідник його був командиром танкової бригади. Бригада отримала радянські легкі танки БТ-5. Це були добрі танки, кращих в той час не мала на озброєнні армія жодної країни світу. Командира танкової бригади звали Дмитром Григоровичем. Після тридцять восьмого року командир бригади повернувся на свою комуністичну батьківщину, отримав звання комкора, орден Леніна і Золоту Зірку Героя Радянського Союзу. У новоспеченого комкора було просте, звичайне російське прізвище - Павлов. Він очолив автобронетанкове управління Головного Штабу Робітничо-Селянської Червоної Армії...
  А заколотники отримали від своїх союзників протитанкову артилерію, легкі 37-міліметрові гармати "рейнметал". І вже скоро зійшлися у двобої танки і протитанкова артилерія. ...Білі від спеки пагорби, танк БТ-5 з зяючою діркою в борту башти, ще один з розірваною гусеницею, з пробитим моторним відсіком. Очевидно було, що нова протитанкова артилерія звела нанівець можливості існуючих танків і потрібні нові рішення для виконання бойових задач. Перший раунд був за нею. Іспанія це довела остаточно...
  Після того невдалого бою, коли протитанкові гарматки розбили танковий батальйон, обговорювали танкові командири з Пабло - Дмитром Григоровичем Павловим - яким має бути танк. Загалом зійшлися на тому, що це повинен бути розвиток вдалої конструкції БТ, але всі рішуче відкинули існуючий на цих танках подвійний, колісно-гусеничний хід. Двигун новий - на важкозаймистому паливі, дизель. Гусениці широкі, здатні проходити не тільки по дорогах, а й по болотах, м"якому ґрунту, сніжній цілині. Замість малокаліберної гармати в 37 чи 45 міліметрів, нова потужна калібром сімдесят п"ять-сімдесят шість міліметрів з високою початковою швидкістю снаряда. Броня нового танка - протиснарядна, здатна витримувати 37-міліметрові бронебійні снаряди. Павлов говорив, що існуючі легкі танки не можуть виконувати крупні задачі, а роль танкових військ зростає з кожним місяцем, а тому потрібні нові танки, більш потужні і рухливі. Його ідеї отримали підтримку військового керівництва СРСР, бо за них ратувало життя...
  І отримавши високий пост, Павлов став втілювати свої ідеї в метал. Нові танки Т-34, створені в Коломні на паровозобудівному заводі, і КВ Кіровського, колишнього Путилівського, заводу - його дітища.
  В отриманому недавно розвідувальному зведенні Слюсаренко побачив фотографії нових танків: стрімкий корпус Т-34, масивну громаду КВ. Обидва танки з довгоствольними гарматами, з широченними гусеницями, які пройдуть скрізь, обидва мають дизелі, товсту броню в сорок п"ять-сімдесят міліметрів, з раціональним компонуванням внутрішніх механізмів і агрегатів. Танки, про які танкісти мріяли в Іспанії...
  ...Воєнна практика свідчила: коли піхота зарилася в землю, коли вона обладнала дві, три чи більше ліній траншей, коли артилерія знаходиться на позиціях позаду піхоти, прорвати таку оборону важко. Піхоту годі тоді викурити з траншей навіть газами, вона зможе вижити під градом важких снарядів ворожої артилерії, їй не страшні танки і авіацією піхоту не дуже злякаєш. Отже, знову "позиційний тупик"?
  І виникало питання, коли в обороні піхоту не здолати, навіщо ж тоді потрібні танки? На це питання дали відповідь у комуністичному Радянському Союзі, що марив Світовою Революцією, а потім і в нацистській Німеччині, яка готувалася до реваншу. В цих країнах створили потужні рухомі з"єднання: танкові корпуси і танкові дивізії з сотнями бойових машин. Це був інструмент не для прориву оборони противника, це був інструмент для знищення ворожої армії в сучасних умовах.
  А як можна знищити ворожу армію? Історичний досвід давав відповідь на це питання.
  Коли армії билися одна проти одної в організованих бойових порядках, втрати військ були з обох сторін порівняно незначними. А от коли одна з сторін похитнулася і почала відступати, цей відступ рано чи пізно переростав у безладну втечу. І тоді починалося побиття переможених. Для цього у полководців були напоготові загони легкої кавалерії - піхота переможців, зморена боєм, не могла догнати побите військо. Під час переслідування кіннотниками переможена армія втрачала до чотирьох п"ятих свого складу. Таким чином для знищення ворожої армії потрібно було виконати дві умови: перше, примусити ворога до втечі; друге, атакувати втікачів кавалерією. Але з розвитком зброї і організації військ ситуація мінялася. І невдовзі навіть невеликий організований загін піхоти міг відбити атаку чисельно значно більшого загону кавалерії. Тепер переслідування відступаючого противника одними лише кіннотниками стало неможливим. І вже ВСЯ армія змушена була вести переслідуванням ворога, який тікає з поля бою. Без кавалерії в деяких випадках можна було обійтися, а от обійтися без піхоти - ніколи. Так з початку дев"ятнадцятого століття, зі сходженням зірки Наполеона європейські війни стали набувати затяжного характеру.
  Розбита армія залишала поле бою, зберігаючи боєздатність. Ще до двадцятого століття розвиток промисловості і транспортної інфраструктури повністю позбавив кавалерію її значення. Магазинні гвинтівки, не кажучи вже про кулемети і швидкострільні гармати, дозволяли перестріляти будь-яку кількість вершників. Всередині країни по шосейним дорогам та залізниці можна було швидко перекинути підкріплення і закрити прорив. А наступаюча піхота могла пересуватися зі швидкістю п"ять кілометрів на годину, і це у кращому випадку. Отож, коли протиборчі сторони для більш-менш успішного прориву оборони мали засоби, то вести переслідування противника їм було просто нічим. Саме тому у Великій війні ситуація у військовому відношенні стала "патовою", і нові засоби війни - гази і танки - нічого не змінили. Жодній з сторін не вдавалося розбити супротивника на полі бою. Армії гинули від внутрішнього розбрату в країні.
  Ось цю проблему і вирішили військові теоретики в Радянському Союзі, а згодом і Гудеріан в Німеччині. У танкових формувань була вирішальна перевага над піхотними і всіма іншими дивізіями - жодне з існуючих з"єднань сухопутних військ не могло відірватися від переслідування танками. Частина, яка почала відхід, була приречена на повне знищення в смузі наступу танкової дивізії чи корпусу! Танк мав єдину, але вирішальну перевагу перед всіма іншими родами сухопутних військ. Тільки танк міг швидко - тридцять-сорок кілометрів на годину - пересуватися по пересіченій місцевості і вести вогонь в будь-якому напрямку з ходу чи коротких зупинок зі своєї гармати та двох-трьох кулеметів.
  Коли раніше противник відступав, маючи між своїми тиловими частинами і наступаючим ворогом прошарок з бойових частин, які здатні були чинити опір, то нині ситуація стала принципово іншою. Тепер частина, яка почала відхід, знищувалася повністю. Слабке - відносно! - озброєння легких танків, БТ у РСЧА або Pz III у вермахті, та тонка броня - але куля цю броню не пробивала! - дозволяло знищувати піхоту, яка тікала. Ні автомобілі, ні кавалерія , ні артилерія - на кінній тязі! - не могли відірватися від танків на путівцях. І наступав розгром! Піхота, озброєна гвинтівками та кулеметами, не могла зупинити танки, а артилерія не встигала приготуватися до стрільби прямою наводкою. Єдиним засобом, здатним чинити опір і зупинити ворожі танки з відносно тонкою бронею був сам танк. Саме тому основна маса танків озброювалася протитанковими швидкострільними гарматами калібром 37-45 міліметрів.
  Але серйозну оборону самі танки прорвати не могли і теорія застосування танків вимагала опорні пункти обходити! Основною задачею танкових з"єднань була боротьба з тилами противника, головним фактором успіху - вихід на оперативний простір. Вийти на оперативний простір означає опинитися позаду оборонних рубежів противника, коли можна рухатися в будь-якому напрямку, оскільки йому, противнику, просто немає чим поставити заслон танкам! Можна займати мирні міста, де ще не проведена мобілізація, можна перерізати автомобільні і залізничні магістралі, можна захоплювати склади, громити аеродроми, знищувати зв"язок, штаби, артилерію... Тобто, можна безборонно знищувати тили будь-якого крупного військового об"єднання , позбавляючи тим самим частини на передовій можливості організованого опору.
  Для цього танки мали діяти відносно великими групами - танковими дивізіями або бригадами, і мати у своєму складі піхоту і артилерію. І ось тут радянські практики танкових військ припустилися помилки. Для того, щоб успішно взаємодіяти з танками, піхота і артилерія танкових з"єднань повинні були мати однакову з танками рухливість. Німецькі практики танкової справи, і Гудеріан, і Манштейн, це розуміли і замовили промисловості відповідні машини: бронетранспортери для піхоти і самохідні гармати для артилерійських полків танкових дивізій. Радянські танкісти-практики цього кроку не зробили. Але не тому, що не розуміли значення самохідних гармат та бронетранспортерів. В цьому випадку таке рішення залежало від політичного керівництва Совдепії. Однак в СРСР квапилися якнайшвидше озброїти армію саме танками, відклавши на потім розробку і виробництво самохідних гармат та бронетранспортерів. А піхота радянських танкових корпусів зможе пересувалася і на звичайних автомобілях, вирішили в Кремлі. І значить, вона була прив"язана до доріг. А прекрасні артсистеми Червоної Армії буксирувалися тракторами і артилерійськими тягачами, які були значно повільніші танкових частин і просто те встигли б за танками при кидку в глибину оборони противника. Щоправда, піхота радянських стрілецьких дивізій, на відміну від німецьких піхотних з"єднань, мала власні танки Т-26, які допомагали їй проривати оборону противника.
  Німецька піхота своїх танків не мала, але для такої роботи - прориву ворожої оборони - в кожній піхотній дивізії був батальйон штурмових гармат. З їхньою допомогою піхота могла відтіснити ворога з певної ділянки території, однак штурмові гармати не могли виконувати роботу танків - вести переслідування відступаючих частин противника. І піхотні дивізії мали забезпечувати танкам фланги прориву...
  Піхота танкових дивізій вермахту на бронетранспортерах могла пересуватися слідом за танками по пересіченій місцевості і разом з ними атакувати опорні пункти противника. Броня бронетранспортерів надійно захищала піхотинців від вогню стрілецької зброї. Коли оборона була неорганізованою, піхотинці вели вогонь поверх бортів бронетранспортерів, коли ж ворог встигав укріпитися, спішувалися і атакували опорні пункти в пішому строю. Радянська ж мотопіхота таких машин не мала і змушена була б атакувати опорні пункти або на танках - і не була захищена від вогню стрілецької зброї, або слідом за танками - і не могла захистити свої танки від вогню протитанкових гармат і гранатометників, бо не встигала за ними...
  ...За три місяці майор кожного тижня відсилав доповідну записку в Головне Управління озброєнь про хід випробувань іноземних і вітчизняних машин на трасах дослідного танкового полігону. Разом з ним трудилися також інженери з усіх танкових КБ, яким видали завдання на проектування нових броньованих машин для Української Армії. Втім, сказати, що конструктори нових машин з"явилися тут недавно, було б неправильним, вони тут працювали з самого початку існування полігону. І Слюсаренко в процесі роботи запозичив у них багато чого корисного для себе, як офіцера-танкіста. Та й свій досвід передавав, нехай-бо потягають важелі і покрутять штурвали, нехай вдихнуть порохових газів у бойовому відділенні, нехай покрутять перископ, визначаючи куди несе нелегка доля броньову машину, нехай спробують влучити в мішень, що стрибає в прицілі, коли танк трясе і хитає на трасі, нехай замінять хоч би один трак перебитої гусениці або витягнуть машину з болота, коли над головою свистять-витьохкують кулі і гримлять по броні осколки, нехай знають, яка робота у танкістів і роблять все можливе, щоб якомога більше полегшити її.
  Вечорами, зустрічаючись за шахами чи партією в більярд в холі готелю, продовжували часом досить запальні суперечки, доводячи свою правоту один одному і переконуючи у помилкових висновках...
  ...Спочинку від ревіння моторів не бувало навіть у вихідні дні. Але не тому, що підганяло начальство або горів план випробувань. Полігон на вихідні дні надавав свої траси для змагання позашляховиків та мотоциклістам. Повний привід і мотокрос - предмет жарких суперечок і нескінченних розмов усіх справжніх чоловіків. Електропоїздами з п"ятимільйонного Києва, а також Вінниці, кількість населення якої вже добиралося до мільйону та Житомира, де мешкало понад півтора мільйона жителів, у суботу та неділю приїжджало кількадесят тисяч глядачів подивитися на мотогонки і перегони повноприводних автомобілів. Раніше приїжджало значно більше глядачів, але після широкого поширення телебачення багато хто волів сидіти біля "блакитного екрану". Змагання мотогонщиків та повноприводних всюдиходів були настільки популярними, що в щоденному телевізійному спортивному каналі у вихідні дні їм відводилася п"ята частина ефірного часу. Та й то сказати, по телевізору можна було побачити значно більше, ніж з трибун...
  Повноприводні легкові автомобілі останнім часом набули небувалого попиту в країні, особливо у фермерів. Та й для багатьох особистостей українського істеблішменту було досить престижним з"явитися на вулицях свого міста на повноприводному всюдиході. А оскільки серійний випуск таких легковиків тільки починався, то в численних автомайстернях займалися переобладнанням звичайних автомобілів у машини підвищеної прохідності. А цивільний варіант військового "луаза" - для випуску цих армійських всюдиходів недавно був збудований завод у Луцьку - по ціні йшов нарівні з "ролс-ройсом" і "кадиллаком".
  ...Звичайно, на старт виходили саморобки. Зварені з труб, вони нагадували якихось металевих павуків на широких товстих шинах. Але двигуни цих, склепаних в сараї саморобок, були під стать танковим по потужності. І серед учасників тільки й розмов було про розміри шин, паливні суміші та наддув двигуна: акустичний, механічний, з турбоприводом. Тут збиралися фанати мотокросу і автомобільної справи і далекоглядні "фірмачі" шукали і знаходили зацікавлених справою людей.
  Розбита танками та іншими бронемашинами траса була досить важкою для автомобілів, нехай навіть вони і мали привід на всі чотири колеса. Тому виграти тут перегони було рівнозначним перемозі у чемпіонаті країни з футболу. А власник такого авто, та ще коли він був і переможцем, ставав майже національним героєм. Для трансляції перегонів був навіть зроблений спеціальний гелікоптер для телевізійників. Гелікоптерний завод Федора Терещенка у місті Червоному, що кілометрів за сорок від Житомира, переобладнав кілька легких машин Ігоря Сікорського для потреб Київської телевізійної компанії, яка транслювала змагання позашляховиків, авто і мотокроси та перегони на всеукраїнському спортивному каналі.
  Спостерігаючи по вихідним дням за цими перегонами, Слюсаренко думав, що за три з половиною роки, проведені за Піренеями, він здорово-таки відстав від реалій своєї країни. За ті роки, що він був відсутнім на Батьківщині, тут сталися разючі зміни, відбувся значний ривок вперед у всьому, в промисловості, в науці, в культурі, в житті суспільства. Спостерігаючи навіть за такими змаганнями, він бачив, що повернувся в зовсім іншу Україну, ніби пройшло не три роки, а, принаймі, п"ятнадцять-двадцять...
  А все тому, що на початку становлення Української держави була зроблена ставка на молодь. В другій половині тридцятих входили в життя ті, хто народився і вчився жити в новій, незалежній Україні. Ось навіть ці змагання позашляховиків. Тут не було нікого старшого віком тридцяти років. Це були люди, які звикли самі вирішувати виниклі проблеми, на відміну від нас, тих, хто ще прихопив принади життя під царським скіпетром, з дивним почуттям думав у такі хвилини Слюсаренко. Вони самі звикли вирішувати свою долю і не віддадуть нікому це право. І це дуже добре і для них, і для нас, таким був висновок Захара...
  ...Рвонувши зі старту, ніби зграя хортів, автомобілі щільною групою пірнають в байрак і негайно з"являються на пологому схилі, входять в перший поворот. Один за одним спалахують червоні вогники стоп-сигналів, виск гальм змінюється оглушливим ревінням двигунів, і машини беруть крутий віраж. З цієї юрми вириваються лідери, ревіння моторів доходить до вищої ноти: попереду пряма ділянка і потрібно збільшити розрив. Кожний гонщик веде боротьбу з найближчими конкурентами: відірватися від переслідування, самому "дістати" тих, хто вирвався вперед, використати найменшу помилку противника! Машини перелітають через гребінь пагорба, креняться, на двох колесах проходять поворот, йдуть юзом, ухиляються від зіткнення. Але побачити можна не так вже й багато - траса довга і найцікавіші епізоди відбуваються там, де глядачів немає. Хоч гелікоптер з телекамерами репортерів супроводжує машини, але всього і на екрані проекційного телевізора не побачити. А жаль! Ці різкі, стрибучі саморобки збирають немало прихильників, і з такими машинами пов"язані плани багатьох майстрів автомобільних перегонів. Авто з повним приводом справа екзотична, тут ще багато невідомого, тут все нове. І кожна машина особлива, кожна своїми руками зроблена і для себе, бо перш ніж вийти на старт, потрібно самому збудувати свій автомобіль. І кожний технічний клуб - це своя школа автобудування, свій ключ до перемог на важких трасах...
  ...Гуртки юних техніків у школах, клуби технічної творчості молоді тепер сторицею віддавали те, що в них так далекоглядно було вкладено десять-п"ятнадцять-двадцять років тому...
  Але головне сьогодні було ще попереду. Головними діючими особами сьогодні були вісім чудернацьких машин досить незвичного вигляду: ніяких капотів, тільки зварені з труб рами, неймовірної ширини рубчасті колеса та двигуни-вісімки за сидінням водія. Машини повинні були подолати глибоке, до двох метрів, озеро на дні глибокого піщаного кар"єру, а потім дістатися по майже вертикальній стіні - нахил у вісімдесят градусів - на гору. В будні тут проходив маршрут танків і вони долали цю калюжу-озеро аж по саму башту у воді. А чудернацьким машинам-саморобкам доведеться долати цю перепону, як водомірці, ковзаючи по поверхні води. А потім видиратися по прямовисному схилу. Завдання не з легких!
  Заревів потужний двигун - замість звичайного бензину тут використовувався метанол для підвищення потужності, - колеса гребнули пісок, жбурнувши його назад, а машину вперед, до озера. Швидкість обертання була така велика, що машина просто не встигала провалюватися у воду, вона ковзала по поверхні, вся у райдужному серпанку від бризок. Ось вона вибралася на сушу і тепер перед нею схил піщаної стіни. Загрібаючи пісок, так само енергійно всюдихід подерся вгору. Він подолав майже три четверті стіни. Але потужності не вистачало, швидкість падає і ось всюдихід вже валиться назад у кар"єр, перевертаючись. Дуги з труб захистили водія і той відбувається хіба що легким переляком, та й то коли це його перший в житті заїзд. Переляк швидко пройде, а задоволення від пережитого залишиться назавжди. Внизу машину підхопили болільники і майже на руках витягли її з протилежного боку кар"єру. А на старті вже був черговий претендент на лавровий вінок переможця. Знову заревів восьмисотсильний двигун...
  ...У великому кабінеті для нарад зібралося близько п"яти десятків офіцерів. Майже всі вони пройшли "іспанську" школу, мали чималий досвід бойової роботи. Чільне місце займав генерал-майор Малиновський, найстарший за званням серед українських військовиків, які воювали в Іспанії.
  - Панове офіцери, я зібрав вас для того... - Почав було генерал, але його перебили.
  - " ...чтобы сообщить пренеприятнейшее известие. К нам едет ревизор!" - Зал грохнув сміхом.
  - Говіркий! - Малиновський помахав у повітрі своїм чималеньким кулаком і сміхотливі вгамувалися. - Ні, ревізор до нас поки що не їде. Але він буде, можете в цьому не сумніватися! А зібрав я вас тому, що за тиждень має відбутися Головна Військова Рада. І там будуть прийматися рішення про виробництво бронетанкової техніки, нових артилерійських систем та стрілецької зброї для нашої армії. Війна не за горами і, думаю, вам не потрібно говорити, хто виявиться нашим ймовірним противником. Отже, полковник Черняхівський, вам слово. Як і чим буде діяти той наш ймовірний супротивник.
  Черняхівський встав, вийшов до столу. Один з офіцерів допоміг розвісити кольорові схеми.
  - Радянська військова думка лідирує в розробці теорії маневреної війни і основного виду бойових дій - глибокої наступальної операції. Особливо яскраво це викладено в Тимчасовому Польовому Статуті 1936 року, де фундаментально і детально обґрунтовується теорія мотомеханізованої маневреної війни і застосування в ній танків. Згідно з основними положеннями в основу дій радянських військ покладена теорія "глибокої операції". Вона полягає в одночасному придушенні оборони противника засобами ураження на всю її глибину, в прориві її тактичної зони оборони на вибраному напрямку з наступним стрімким розвитком тактичного успіху в оперативний шляхом введення в битву рухомих сил - ешелону розвитку успіху: танків, мотопіхоти, кінноти - і висадки повітряних десантів для швидшого досягнення поставленої мети. - Показав полковник указкою на схемах. - Ще з тридцять другого року в РСЧА діє інструкція по проведенню маневрів та навчань, де викладені основні положення цієї теорії в умовах маневреної війни: роль танків, прорив фронту оборони противника і введення ешелону рухомих військ для розвитку тактичного успіху в оперативний, - а це вже практичне керівництво до дії. Головною ударною силою радянських військ вважаються танки. А вогневе ураження противнику буде наносити артилерія. РСЧА зараз швидкими темпами переозброюється новими зразками літаків, танків, бронеавтомобілів, гармат, гаубиць і мінометів, стрілецької зброї. І це зброя дуже високої якості на рівні найкращих світових стандартів. Крім того, на озброєння польової артилерії прийняті якісно нові реактивні системи залпового вогню, прості і ефективні...
  - Про радянську артилерію скаже майор Федорчук. - Перебив полковника Малиновський. - Ваша тема - танкові війська ймовірного противника. Ви нам про радянські танки докладніше скажіть. Прошу...
  - Єсть! Танки ймовірного противника розподіляються таким чином: важкі для прориву оборони, середні для підтримки атаки піхоти в глибині оборони і легкі танки для розвитку успіху. Прорив оборони будуть здійснювати важкі танки, після того, як артилерія подавить опір противника. І офіційно вони відносяться до засобів якісного посилення при прориві довготривалої оборони. Це важкий танк Т-35. Середній танк Т-28 - це піхотний танк, що забезпечує атаку піхоти. Для цього він має досить товсту броню і потужну гармату, здатну подавити вогневі точки оборони противника, які вціліють після артпідготовки. Піхотні танки Т-26 захищені від ураження стрілецькою зброєю, але їхня броня тонка і протистояти малокаліберним протитанковим гарматам ці танки не можуть. Зауважу, однак, що при прориві оборонної смуги щільність радянської артилерії буде така, що це вже не важливо. А важливо те, що ці танки можуть ефективно знищувати кулеметні гнізда, підтримуючи атаку піхоти, яка, у свою чергу, буде захищати свої танки від ворожих протитанкових гармат та гранатометників, які вціліють на передньому краї і вглибині оборони.
  Замість схем етапів прориву оборони з"явилися кольорові плакати із зображенням радянських танків. Нові машини разюче відрізнялися від старих, як молодий мускулистий боксер від ветерана рингу.
  - Але особливо виділяються нові танки, прийняті на озброєння РСЧА 19 грудня 1939 року. Це важкий танк КВ, середній Т-34, легкий Т-50 і легкий плаваючий танк Т-40. Плаваючих танків, подібних цьому останньому, немає на озброєнні жодної армії світу! Ці танки створені з урахуванням боїв у Іспанії і на Халхін-Голі. Це якісно нові танки і вони вже поступають у війська. Броня важкого КВ - до ста міліметрів - на всіх дистанціях не пробивається протитанковими гарматами, які є на озброєнні наших військ...
  Хочу зупинитися на організаційній структурі танкових військ РСЧА. Саме в Радянському Союзі почали створювати потужні танкові об"єднання - танкові корпуси - коли ще ні у кого в світі, особливо в Європі, не було й гадки про об"єднання танкових підрозділів у з"єднання типу дивізії, тим більше, у танкові корпуси. Це потужні інструменти для практичної реалізації теоретичних засад "глибокої операції". І всі ці об"єднання знаходяться в європейській частині СРСР, в округах, які межують з Україною...
  - Але весною цього року танкові корпуси розформували. - Зауважив Маліновський.
  - Дійсно, це так. - Погодився Черняхівський. - І наш спільний знайомий Дмитро Павлов приклав до цього немало зусиль. Але зовсім не для того, щоб відмовитися від проведення глибоких розсікаючих ударів вглиб оборони противника. Висновки з іспанського досвіду були зроблені правильні. А саме: "Не потрібно бігти попереду паровоза" Просто наявна матеріальна частина танкових військ в нинішніх умовах не дозволяє виконувати ті оперативні задачі, які ставить "глибока операція". Саме це стало причиною розробки і прийняття на озброєння Червоної Армії якісно нових танків КВ, Т-34 і Т-50. А старі організаційні структури - танкові корпуси, - не відповідали тим задачам, які будуть вирішуватися у майбутньому. Рухомі - за ідеєю - танкові з"єднання насправді такими не були через недосконалість організаційної структури.
  Справа в тому, що з"явилася зброя для боротьби з танками. Це легкі протитанкові гармати фірм "Бофорс", "Рейнметал", ліцензійне виробництво яких розгорнулося в багатьох країнах і у нас, зокрема. І коли прорив оборони для танків проходить відносно швидко і без великих втрат, завдяки підтримці артилерії та діям піхоти, то при діях в глибині, коли своя артилерія вже не може підтримувати атаку танків і піхота відстала він них, танкова армада легко винищується мобільними протитанковими формуваннями з дрібнокаліберними протитанковими гарматами. Тонка броня абсолютно не захищає від снарядів таких гармат і легкі танки, що відірвалися від своєї артилерії та піхоти приречені на повне винищення в тактичній глибині оборони противника, коли розладнається взаємодія танків з своєю піхотою і артилерією. І радянські полководці зробили абсолютно вірний висновок з іспанського досвіду: можливість самостійних дій танкових з"єднань відкласти на майбутнє, а самим зайнялися чорновою роботою по підготовці цього самого майбутнього. Прийняття на озброєння нових танків і розробка нових штатів танкових бригад та мотострілецьких дивізій і є результатом цієї копіткої і не всім очевидної роботи. Ця робота тільки почалася...
  З лінійки нових машин особливо виділяється ось цей танк, - Черняхівський торкнувся указкою плаката, де був зображений приземкуватий танк з довгою гарматою, обтічними стрімкими обводами корпуса і башти, - середній Т-34. Це універсальний танк. Він здатний проривати оборону, бо, маючи протиснарядне бронювання і великі кути нахилу броньових листів, зможе успішно протистояти малокаліберній протитанковій артилерії. У нової машини потужна гармата, яка дає змогу успішно боротися з броньованими і іншим цілями на передньому краї і в глибині оборони. Потужний дизельний двигун дозволяє цьому танку розвивати велику швидкість і разом з широкими гусеницями забезпечує йому чудову маневреність та прохідність на всіх типах ґрунтів. Це танк, здатний діяти в глибині оборони і виходити на оперативний простір. Разом з легкими танками Т-50 Т-34 повинен стати основою нових танкових об"єднань РСЧА.
  Танк Т-50 відноситься до класу легких. Він повинен замінити собою легкі піхотні танки Т-26. Але в його конструкції закладено такі можливості, що ця легка машина замінить собою і танки розвитку успіху, серію швидкохідних танків БТ. Радянські конструктори на цій машині, як і на Т-34, відмовилися від колісного рушія, тому його прохідність не залежить від стану ґрунту. Це легкий танк, але в глибині оборони немає потужних опорних пунктів, а його сорокап"ятиміліметрова гармата може боротися з усіма цілями, які є в тилу ворога. У крайньому випадку, на допомогу прийде Т-34. Т-50 майже такий універсальний, як і Т-34. Він може підтримувати піхоту і успішно діяти на тилових комунікаціях противника. Радянські генерали планують зробити його основним танком в мотострілецьких дивізіях нової організації. Організаційна структура їх ще не досить досконала, але таких потужних ударних формувань моторизованої піхоти немає в жодній з провідних армії світу. Танкові та мотопіхотні бригади нашої армії на ступінь нижче, як військова організаційна структура, вони значно поступаються кількісно і якісно радянським танковим та мотострілецьким формуванням, та й організаційна структура наших бригад не є зразком досконалості.
  На закінчення хочу ще раз наголосити: радянські танкові війська - дуже серйозний противник.
  - Дякую. - Малиновський жестом дозволив Черняхівському сісти. - Отже, радянські стратеги планують використовувати важкі танки, при підтримці артилерії і піхоти, для прориву оборони, а легкі та середні - для дій в тилу противника. Для цього вони опрацювали на маневрах і навчаннях використання танкових бригад і корпусів і зараз вдосконалюють структуру нових великих формувань механізованих військ. Однак в арміях європейських країн відмовилися від танкових з"єднань. І наша доктрина сугубо оборонна, ми не плануємо проривів і рейдів по ворожій території. То що, нашій армії танки не потрібні? Раз ми збираємося тільки оборонятися? - Малиновський глянув у зал. - Майор Козак, вам слово...
  - Танки потрібні, навіть, якщо ми й не плануємо проривати глибоко ешелоновану оборону і діяти в тилу противника. Танки - це головна ударна сила Сухопутних військ. І локальний досвід Іспанії не повинен заважати бачити перспективу. Місцевість в цій країні не дозволяла повною мірою показати можливості крупних танкових формувань. Бригада БТ-5 республіканців не мала простору для ефективної дії. А от в нашій країні її східні та південні області є прекрасним місцем для дій танкових бригад і корпусів Червоної Армії. Тому танки нам потрібні. Танкові з"єднання найкращий інструмент для контрударів і для зустрічних танкових боїв. Протитанкова артилерія, звичайно, велика сила, але протитанкові гармати позбавлені маневру і танки їх можуть просто обійти. Про це, до речі, говорив наш іспанський візаві, генерал Гудеріан, в своїй книзі "Танки, вперед!" Хоча, я не стверджую, що танки потрібні тільки для танкових боїв.
  - Ну-ну... Танки з танками не воюють. Це я вже чув. - Усміхнувся Малиновський. - То які танки потрібні нашій армії? Майор Слюсаренко, ви можете сказати, які?
  - Так точно, товаришу генерал! - Слюсаренко вийшов вперед.
  Йому допомогли розвісити плакати з малюнками нових українських танків.
  - На сьогоднішній день ми маємо два зразки танків. Один - харківський, другий створений спільними зусиллями КБ київського танкового та львівського танкоремонтного заводу. Доповідь почну з того, що ми ще не маємо єдиної системи класифікації танків. Оскільки мости у нас класифікуються за вантажопідйомністю, тому і танки ми пропонуємо класифікувати за бойовою масою. Так легше проводити розрахунки на здійснення маршів танковими частинами. Обидва танки - харківський та київський майже однакові за масою, тридцять і двадцять чотири тонни відповідно, і однаково озброєні. Почну з танка киян.
  Як ви знаєте, кияни разом з львів"янами взяли за основу своєї машини ліцензійні версії німецьких танків PzKpfw III і Panzer IV. Танк Т-36 - подальший розвиток "третьої" і "четвертої" моделей цих машин. За нашою класифікацією "трійка" в індексі машини означає вагу танка - до тридцяти тонн, "шість" - означає шосту модифікацію машини. Маса танка двадцять чотири тонни, озброєння - ліцензійна німецька протитанкова гармата калібром 75 міліметрів та довжиною ствола в сорок вісім калібрів. Від своїх батьків - танків PzKpfw III і Panzer IV - нова машина взяла все найкраще на сьогоднішній день в світовому танкобудуванні: торсіонну підвіску з гідравлічними амортизаторами, сервоприводи органів управління, планетарні механізми повороту, забезпечення кожного члена екіпажу оптичними приладами, зварювання броньових листів корпуса і башти, гетерогенну протиснарядну броню товщиною до сімдесяти міліметрів. Танк легко керується, механічно надійний, екіпаж працює в досить комфортних умовах...
  - Щось ця машина не дуже схожа ні на "трійку", ні на "четвірку". - Зауважив Малиновський.
  - Звичайно. - Слюсаренко досить поспілкувався з інженерами Об"єднаного конструкторського бюро Київського і Львівського заводів, щоб не "плавати" в даному питанні. - Танк задумувався, як машина з бойовою масою до тридцяти тонн, на відміну від своїх німецьких батьків: легкої "трійки" і "четвірки", яка є проміжним класом "легкий-середній танк". Крім того, корпус і башта танків PzKpfw III і Panzer IV технологічно складні у виготовленні, що зовсім не годиться для масового виробництва у воєнний час, тому конструкцію корпусу було спрощено для зварювання його бронеплит на автоматичних лініях, які розробляються в Інституті електрозварювання Патона, але бойові якості машини від цього стали тільки кращими.
  Перша дослідна партія з десяти машин Т-30 була схожа на німецьку "трійку" і була озброєна гарматою в п"ятдесят міліметрів з довжиною ствола в шістдесят калібрів. Для боротьби з танками цієї гармати було досить, але відразу виявилася слабкість її осколково-фугасного снаряду. Вихід бачили в збільшенні калібру, а отже, це зумовило перехід до більш важкого класу, танку типу "четвірки". Друга експериментальна партія з двадцяти машин Т-31 зберегла торсіонну підвіску, отримала більш потужний і надійний дизельний двигун Кременчуцького моторного заводу та нову башту з гарматою калібром 75 міліметрів і довжиною ствола в сорок два калібри. Танк вже міг однаково ефективно боротися з піхотними і броньованими цілями. Але корпус нової машини був технологічно складним у виготовленні, тому його замінили на більш простий, з семи бронелистів: два лобових, нижній і верхній, з нахилом відповідно шістдесят і сорок градусів до нормалі, вертикальні бортові листи, кормовий з негативним кутом нахилу, і верхній і нижній броньові листи. Корпус розроблявся, як і технологія виготовлення броні, в науково-виробничому об"єднанні "Металургія", провідний спеціаліст - професор кафедри металографії, загальної і спеціальної металургії Київського Політехнічного інституту академік УАН Іван Адріанович Фещенко-Чопівський, виготовляли дослідні корпуси в селищі Новогуйвинське поблизу Житомирі, на дослідному танковому заводі, броньові плити для них катали в Дніпропетровську. Лобова броня корпусу досягає в останній модифікації сімдесяти міліметрів, бортова і кормова - сорока, верхній і нижній бронелисти мають двадцять міліметрів товщини.
  Було випробувано на снарядостійкість більше двадцяти варіантів корпусу та десять варіантів башти. Варіювалися форма, товщини бронеплит, тип броні. Результатом дослідів стало зменшення до мінімально необхідної кількості люків корпуса і башти, що дещо погіршило зручність обслуговування, але збільшило снарядостійкість. Тепер в лобових та бортових бронелистах і бортах башти люки відсутні.
  Окремо зупинюся на силовій установці танка. В провідних танкобудівних країнах танки працюють на авіаційному бензині. Згідно рішення РНБО, ми відмовилися від бензину, як танкового палива, і вже з 1931 року моторні КБ в Харкові, Кременчуці, Львові працюють над розробкою дизельного двигуна.
  За основу нової машини ОКБ був взятий дизель, який створений по типу дизельного варіанту авіаційного двигуна Даймлер-Бенц DB-603 V3 на основі швейцарської ліцензії на дизельний вантажний автомобіль. Моторний відділ Кременчуцького автомобільного заводу, що ці ліцензійні швейцарські вантажівки і випускає, розробив спеціально для нового танка компактний V-подібний дизельний 6-циліндровий двигун КМЗ-6 потужністю двісті п"ятдесят і триста п"ятдесят і 8-циліндровий КМЗ-8 потужністю чотириста п"ятдесят і п"ятсот п"ятдесят кінських сил для танків і тягачів. Ще триває доводка моторів. Доведений більш-менш шестициліндровий КМЗ-6. Випускає його малими серіями Кременчуцький моторний завод.
  З новим корпусом, баштою і двигуном з"явився танк Т-32. Але разом з новим корпусом виникла і нова проблема - з "німецькою" компоновкою машини: відділення управління, суміщене з трансмісійним відділенням, бойове та моторне. При такій компоновці внутрішній об"єм танка витрачався нераціонально. Внаслідок цього висота корпусу танка була завищена. Оскільки новий двигун - V-подібний шестициліндровий дизель потужністю триста п"ятдесят кінських сил був коротший від карбюраторного "майбаха", його розвернули поперек корпуса і перенесли вперед, об"єднавши трансмісійне і моторне відділення. Переднє розміщення було обумовлене зручністю обслуговування і спрощення конструкції приводів управління. Крім того, тепер довгоствольна гармата не виходила за габарити корпусу і її збільшили до сорока шести калібрів. Так з"явився танк Т-33. Наступна модифікація - Т-34 - мала нову ходову частину: направляючий і шість опорних катків були однаковими за діаметром і конструкцією, передній ведучий каток мав цівочне зчеплення з дрібноланковою гусеницею. Машина вийшла досить вдалою, перекомпоновка розміщення агрегатів дозволила зменшити висоту корпусу до ста п"яти сантиметрів і вага танка відразу зменшилася до вісімнадцяти тонн. Саме прийшли повідомлення з Іспанії про можливості нових протитанкових гармат, і тому на чверть збільшили товщину броні. Вага зросла до двадцяти трьох тонн в модифікації Т-35. Остання модифікація - танк Т-36 - отримала нову башту кабінного типу, нову гармату з довжиною ствола в сорок вісім калібрів і ліцензійний телескопічний танковий приціл фірми Цейса, шкала якого дозволяє з відносною точністю визначати відстань до цілі, з наперед відомими розмірами. Хочу відмітити, що такого прицілу не мають танки жодної іншої країни. Крім Німеччини, звичайно. Але наші інженери-оптики змогли зробити кращий приціл. Пробачте, це я поквапився, про новий танковий приціл скажу трохи згодом...
  Машина пройшла випробування і Київським та Львівським заводами випущена перша велика серія з ста сорока машин. Фактично це машини установочної партії і зараз вони проходить дослідну військову експлуатацію. Ними озброєно по одному батальйону в трьох учбових танкових полках.
  Але більш цікавим є зразок Харківського танкового заводу. Керівник танкового конструкторського бюро Олександр Морозов закінчив Харківський машинобудівний інститут в тридцять першому році. З двадцять восьмого року працював в групі Івана Никаноровича Олексієнка над проектом середнього танку. П"ять років працював у конструкторському бюро танкового виробництва заводу, проявив себе, як здібний організатор і талановитий конструктор. Після того, як Олексієнко перейшов на Київський танковий завод, призначений керівником групи проектування танку типа Крісті. Олексієнко був проти того, щоб брати за зразок іноземний танк, тому й відмовився від подальшої роботи. Нині працює в Києві над проектами важких танків і самохідних установок. А група Морозова творчо підійшла до нового завдання і представила керівництву свій проект. Конструктори групи Морозова тісно співпрацюють з танкістами-практиками, вивчають і застосовують досвід експлуатації танків. Розробки велися по кількох напрямках, вивчалися переваги і недоліки різних моделей. В результаті з"явився дуже перспективний проект і завод виготовив на сьогоднішній день три дослідні танки. - Слюсаренко вказав на малюнок приземкуватого танка з довгоствольною гарматою. - Це Т-40. З індексу видно, що бойова маса танка розраховувалася від тридцяти до сорока тонн. Проект машини розробляли три роки. Головний інженер проекту - Микола Кучеренко. Це принципово нова машина в танкових військах, такої немає і навіть не проектується в провідних танкових конструкторських бюро світу. Машина й задумувалась, як оригінальна, не схожа на інші танки світу.
  Машина має класичну компоновку: відділення управління, бойове і моторно-трансмісійне відділення. Зразком для цієї моделі слугував радянський танк БТ-5, який веде своє походження від танка Крісті. Від нього харківські конструктори взяли простий і технологічний у виготовленні зварний корпус, ходову частину з великими опорними катками, і, головне, велику питому потужність, але, так само, як і британці, відмовилися від подвійного рушія і машина пересувається тільки на гусеничному ходу. По своїм експлуатаційним характеристикам цей танк переважає навіть нові радянські машини.
  В основу нової машини була покладена максимально можлива рухливість на полі бою. А це можливо тільки при наявності легкого і потужного двигуна. Моторний відділ Харківського танкового КБ взяв за основу нову розробку німецьких авіабудівників. Фірма "Хенкель" розробляла авіаційний двохтактний дизель з вертикально-опозиційним розташуванням циліндрів, але розробка для авіації виявилася безперспективною. Харків"яни закупили документацію на цей двигун і створили танковий дизель з дуже низькою висотою і високою питомою потужністю. Це якісно відрізняє двотактні двигуни від чотиритактних. Правда, доводка двигуна ще триває і, як недолік, можна відмітити, що цей двигун вимагає дуже кваліфікованого обслуговування. Але переваги безсумнівні. Бо в результаті висота корпуса танка стала всього дев"ятсот міліметрів, а моторно-трансмісійне відділення займає менше третини довжини корпусу. Загальна висота машини не перевищує двох метрів. Дизель потужністю сімсот п"ятдесят кінських сил при тридцяти тоннах бойової маси дає високу питому потужність, а значить, танк може швидко виходити з зони обстрілу і займати вигідні позиції для атаки.
  Броня нового танка виконана протиснарядною. Лобовий лист корпуса має сімдесят міліметрів товщини, броня бортів і корми - сорок міліметрів, дах і днище по двадцять. Башта зварена з катаних листів з великими кутами нахилу. Товщина її передніх бронелистів по сімдесят п"ять міліметрів, борти - сорок, і кормовий лист башти сімдесят міліметрів. Оскільки висота башти невелика, кормовий лист башти з конструктивних міркувань виконаний вертикальним і має велику товщину. Дах башти має стандартну товщину бронелиста в двадцять міліметрів. Розробка корпусу і башти і для цієї машини також проводилася з участю спеціалістів НВО "Металургія" під керівництвом академіка Фещенка-Чопівського.
  Основне озброєння танка - така ж гармата, як і на Т-36. Але приціл новий - стереоскопічний далекомір з базою тисяча двісті міліметрів. Це абсолютно нова розробка Ізюмського оптико-механічного об"єднання. Коли танки киян і львів"ян мають ліцензійний телескопічно-шарнірний танковий приціл фірми Цейса, то для Т-40 зробили новий танковий приціл-далекомір ТПД-40 з точністю вимірювання 3-5 відсотків на дальності чотири тисячі метрів. Це означає, що на дальності в кілометр похибка вимірювання становить 30-50 метрів. Для точного пострілу цілком достатньо. Але ще потрібно додати, що цей приціл забезпечує автоматичну установку кута прицілювання відносно дальності і автоматично враховує зміну цієї дальності і кута прицілювання для власного руху танка. Підводячи марку прицілу до цілі, навідник постійно у полі зору прицілу отримує цифрову інформацію про зближення чи зміщення цілі по фронту на кут зміщення. І якщо взяти до уваги, що найбільша прицільна дальність стрільби бронебійним снарядом три тисячі метрів, а основний спосіб стрільби - з ходу, то приціл-далекомір разом з електрогідравлічним стабілізатором озброєння у двох площинах в багато разів підвищує точність влучання.
  З новою машиною ознайомилися командири і рядові танкісти практично всіх танкових бригад нашої армії. Думка однозначна - це той танк, якого так ми очікували. Оскільки це дослідний танк, ми запропонували харків"янам збільшити товщину лобової броні до ста-ста двадцяти міліметрів, використати вдалі наробки киян і львів"ян: ходову частину і башту кабінного типу, як на танку Т-36, поставити нову гладкоствольну протитанкову гармату "Рапіра" калібром дев"яносто міліметрів, якою озброюються винищувачі танків самохідних протитанкових бригад армійських груп. Звичайно, це викличе ріст бойової маси до тридцяти шести-восьми тонн, але резерв потужності двигуна дозволяє нарощувати вагу до сорока тонн.
  Крім того, ми рекомендували оснастити новий танк обладнанням для підводного водіння, встановити недавно розроблені в Донецьку прилади нічного бачення і нічний приціл навідника. Взамін ми отримаємо важкий за озброєнням та бронею танк, але з вагою і рухливістю середнього.
  В результаті матимемо машину, здатну діяти цілодобово у великому відриві від головних сил...
  - А що ж з спільним проектом львівського та київського КБ? - Запитав Малиновський.
  - Про це ми також подумали, товаришу генерал. - Підвівся Андрій Гетман. - Танк Т-36, на жаль, зроблений на межі можливостей конструкції і не має резервів для модернізації. На цій машині, без кардинальної переробки неможливо збільшити товщину броні, як це можна легко зробити на харківському танку. Ходова частина буде переобтяжена додатковою вагою і передні котки просто вийдуть з ладу. Однак ця машина ідеально підходить, як шасі для самохідних гармат. САУ в наступній війні потрібно буде ніяк не менше, ніж танків. Іспанська і монгольська кампанії показали, що грядущі війни будуть війнами моторів, броні і далекобійних гармат. А для здешевлення виробництва можна уніфікувати нові машини по двигуну, ходовій частині і приладам спостереження та радіообладнанню.
  Підсумовуючи наш іспанський досвід, для того, щоб танкові з"єднання могли вести самостійно операції по прориву оборони і в оперативному тилу противника необхідно: перше, посилити броню до рівня, який забезпечує захист від вогню малокаліберної протитанкової артилерії; друге, посилити озброєння танків до рівня, який дозволить вести вогневий бій з протитанковою артилерією противника; третє, ввести в танкові частини і з"єднання підрозділи власної артилерії на самохідному гусеничному шасі; четверте, ввести в склад танкових частин і з"єднань підрозділи власної моторизованої піхоти на броньованих транспортерах, які можуть пересуватися разом з танками. Перші дві умови виконані, а дві наступні необхідно виконати найближчим часом.
  - По озброєнню танків дамо слово майору Федорчуку. - Обернувся в бік Трохима Федорчука генерал Малиновський. - Що у нас з перспективним озброєнням моделей нових танків?
  - Ми виходили з того, що основне призначення бойової броньованої машини - знищення ворога. Якщо коротко, то головне в танку - його здатність швидко і надійно вбивати. Для цього за нашим замовленням Українська Академія Наук провела дослідження по вогневому ураженню броньованих цілей. Рекомендації використовуються в роботах артилерійських конструкторських бюро в Києві, Чернігові, Севастополі для розробки нових танкових і протитанкових гармат. Зокрема, відділом танкового озброєння Чернігівського Державного арсеналу розроблена нова гладкоствольна гармата "Рапіра" в танковому, самохідному і буксированому варіанті. Оскільки припускається, що ймовірний противник буде мати на озброєння важкі танки з проти снарядним бронюванням і великокаліберними гарматами - ми знаємо, що Кіровський завод почав випуск важкого танку КВ-2 з 152-міліметровою гаубицею і веде підготовку виробництва танку з 107-міліметровою гарматою, то розроблена ціла лінійка таких гармат калібром 90, 105, 115, 120, 125, 140 і 155 міліметрів. Однак поки що доведена до серійного виробництва тільки одна модель, 90-міліметрова гармата "Рапіра". Інші, на жаль, ще не відповідають тактико-технічному завданню по купності бою. Але робота ведеться і коли в Радянському Союзі почнуть серійний випуск важких танків типу КВ з бронею в сто міліметрів і 107-міліметровоюгарматою, ми зможемо переозброїти наші танки.
  - Це все? - Малиновський підвівся, щоб підвести підсумок обговоренню.
  - Дозвольте, товаришу генерал? - Знову підвівся майор Слюсаренко. - я хочу сказати про важкі танки. В Києві, танковим КБ Броварського танкоремонтного заводу розроблений проект важкого танка. Керівник танкового конструкторського бюро Жозеф Котін закінчив танковий факультет академії в тридцять другому році. Потім п"ять років працював у конструкторському бюро академії, проявив себе, як здібний організатор. В тридцять сьомому був запрошений керівництвом БТРЗ очолити танкове КБ заводу. В короткий термін зібрав у своєму бюро молодих і завзятих спеціалістів. Вони тісно співпрацюють з танкістами-практиками, вивчають і застосовують досвід експлуатації танків. В результаті з"явився дуже перспективний проект важкого танку і завод виготовив на сьогоднішній день три дослідні зразки. - Слюсаренко вказав на малюнок приземкуватого танка з довгоствольною гарматою. - Це Т-3. Проект танка розробляли з тридцять сьомого року. Головний інженер проекту - Микола Духов. Це бойова машина вагою в сорок шість з половиною тонн. Озброєння - нарізна гармата калібром 102 міліметра. Розробник озброєння Київське Конструкторське Бюро Артилерії. "Рапіра", звичайно, добра гармата, але зауважу, що гладкоствольні артсистеми поки що у військах є екзотичною новинкою, яка ще не перевірена часом, а тому, для більшої впевненості, в Києві і Севастополі ведуться роботи над нарізними танковими гарматами великих калібрів для важких танків і важких самохідних установок. Так само, чернігівці, кияни і севастопольці розробляють цілу лінійку уніфікованих танкових гармат. Пропонується мати в кожному ОК важкі танкові батальйони для посилення територіальних дивізій, які не мають ніякої бронетехніки. Потужна гармата дозволить надійно знищувати ворожі танки на граничній віддалі і два-три кілометри. Конкретно для нашого ТВД це практично означає знищення танків "червоних" відразу, лише вони з"являться на горизонті. Броня нового танка не буде пробиватися навіть новими 76-міліметровими гарматами зі стволом довжиною в п"ятдесят калібрів, що встановлюють на важкі КВ з усіх дистанцій прицільного вогню. А, значить, такі танки будуть кістяком оборони піхотних територіальних дивізій. А без танків піхота "червоних" мало що зможе зробити. Наші машини повинні бути кращими, ніж у нашого ймовірного противника...
  ...Спостережна вишка підносилася над засніженим полем на півсотні метрів і полігон Учбового Центру Західного ОК проглядався на десяток кілометрів навкруг. Широкі подвійні панорамні вікна давали змогу кругового огляду, але не дозволяли, як не старалися потужні обігрівачі, підняти температуру всередині вище десяти градусів. Початок березня сорок першого року виявився сніжним і холодним.
  Зараз всередині було боляче очам від блиску золотих генеральських погонів - вище військове керівництво України разом з Гетьманом спостерігало за навчаннями експериментальних мотопіхотних частин, озброєних новими бронетранспортерами, розробленими Харківським тракторним заводом.
  - Як там Остап Вишня писав: "Хукнеш, а воно пара з рота клубками вихукується..." - Потираючи долоні в шкірних рукавичках, весело промовив Павло Петрович Скоропадський, відірвавшись від стереотруби. - Добра погода для навчань, та й пани генерали трохи жирок розтрясуть, а то в декого пузо...
  Гетьман глузливо глянув на генерала Малиновського, в чий город і був камінчик, і знову припав до окулярів. З проміжку в темній смузі лісу саме з"явилися темні цятки - батальйон завершував марш.
  - Дозвольте доповісти, товаришу Гетьман... - Почав було Малиновський, але Скоропадський застережно підняв руку і припинив його пояснення. Починався найцікавіший етап дослідних навчань.
  "Товаришу Гетьман, - хмикнув про себе Скоропадський, - це ж треба таке придумати!" Ось вже більше десяти років, як встановлено статутне звернення "товариш" між військовиками, але ніяк звикнути не можна. Однак, Народні Збори, парламент України, умовою прийняття на початку тридцятого року нових статутів поставили саме цю форму звертання. І нічого не можна було вдіяти - соціалістична більшість парламентарів була непохитною. Тоді довелося поступитися, і нині в Українській Армії звертання, як і в Робітничо-Селянській Червоній Армії, найімовірнішого противника України. Маячня, коли подумати!
  ...Широколобі приземкуваті машини стрімко рвали гусеницями снігову цілину. Похитуючись на нерівностях, машини пробивалися крізь глибокий сніговий покрив, давлячи його гусеницями і бронею. Як і припускав майор Панченко, в другій половині дня обстановка почала змінюватися. До цього марш проходив спокійно, коли не брати до уваги кілька повітряних атак "противника", які були успішно відбиті. Але тепер, коли ліс залишився позаду і батальйон опинився на відкритій місцевості, його становище ускладнилося. "Противник" вживав енергійні заходи, щоб захопити гряду висот, позначену на карті, як Малі Гори. В тактичному плані вони займали дуже вигідне положення.
  Щойно поступили дані, що сюди висувається авангард "противника". Але сам авангард не дуже турбував комбата. Від гряди він знаходився куди далі, ніж батальйон Панченка. Куди більше неспокою доставляли повідомлення про зрослу активність авіації "противника". В обстановці, яка склалася, вона могла затримати просування батальйону і перешкодити своєчасно зайняти вигідний рубіж. Зараз колона рухалася по рівнині, що давало певні переваги авіації "умовного ворога". З"явиться вона зараз, і важкувато буде батальйону: на рівнині не сховаєшся від повітряного нападу, тут все, як на долоні.
  І це тривожило комбата. Він розумів, що тепер багато буде залежати від протиповітряної оборони. Особливо покладатися потрібно було на придану батальйону зенітно-артилерійську батарею. Комбат викликав її командира по радіо:
  - Третій, Третій, я - Буран! - Передав в ефір свій позивний майор Панченко і став уточнювати задачу старшому лейтенанту Сергію Іонову...
  Отримавши задачу, командир батареї ЗСУ-27-2 "Інгулець" швидко довів її до своїх підлеглих. Примружившись, обдивився він місцевість. Морозний березневий день вже закінчувався і сонце, давно поминувши зеніт, даремно намагалося пробитися крізь вершини могутніх дерев, які густою стіною вишикувалися ліворуч дороги. Ліс "Сосновий" перетинав шлях і мотопіхотному батальйону потрібно було обігнути його північно-східне узлісся, потім повернути наліво, а там і до Малих Гір рукою подати.
  До лісу і після нього місцевість була зовсім відкритою, що сприяло своєчасному виявленню і обстрілу повітряних цілей. Інша справа - лісовий масив. Його широка стіна перегороджувала рівнину, даючи "противнику" можливість нанести раптовий удар з повітря. Найбільш небезпечна ділянка маршруту батальйону проходила вздовж його північно-східного узлісся. Тут важко було вести спостереження і ще важче буде здійснити маневр в разі повітряної атаки.
  Іонов відірвав погляд від карти, в далині, над горизонтом з"явилася темна точка, яка росла з кожною хвилиною. "Штурмовик!" - доповів спостерігач командиру батареї. По плутаному маршруту крилатої машини неважко було здогадатися, що ведеться повітряна розвідка. Спочатку штурмовик пройшов над лісом, потім розвернувся і пішов над його південно-східною кромкою. Потім літак раптово розвернувся, набрав висоту і зник за горизонтом. Зенітні установки вже подолали відстань до лісу і механіки-водії вели їх по глибокій колії в снігу, яку залишила головна похідна застава. "Ці дві ребристі смуги з повітря добре помітні, саме тому й повернув літак-розвідник назад. І колія добре показує, де пройде батальйон. Значить, авіація напевне ж нанесе удар в той момент, коли підрозділи батальйону будуть минати узлісся. Що ж, тоді для штурмовиків "противника" потрібно приготувати пастку саме там, де він сподівається зробити раптовий напад. На його несподіваний удар відповісти своєю несподіванкою..."
  - Буран, Буран! Я - Третій. Вирішив... - Доповідав Іонов своє рішення комбату...
  На високій швидкості зенітні установки випередили інші підрозділи, перетнули невеликий перелісок і вийшли на простору поляну. Дорога залишалася значно праворуч, її майже не було видно з-за дерев. За їхньою щільною стіною притаїлися бойові машини, зайнявши вогневі позиції в суворо визначеному порядку. Тут найзручніше перекрити найбільш ймовірні напрямки повітряних атак.
  - До бою! - Скільки разів за цю добу зенітники виконували таку команду! - Пошук!
  Бойове відділення батарейного пункту управління наповнене рівним гулом. І ось прилади зафіксували появу повітряних цілей. Літаки "противника" йшли на малій висоті з боку сонця, яке заходило. Вони знаходилися ще на граничній дальності, а стволи автоматичних гармат вже жадібно промацували небо в цьому секторі, готові вдарити по цілям лавиною вогню.
  - Є ціль! - Доповів оператор радіолокаційної станції БПУ . Прямо перед ним екран індикатора пошуку, а на ньому яскраво світиться зелена цятка. Це і є літак "противника". По вигадливій кривій видно, що він здійснює протизенітний маневр. Але оператор впевнено веде ціль, не випускаючи її з поля зору. Точні і впевнені рухи на руків"ях управління антеною і ось цятка виведена на візирну лінію. Екіпаж БПУ працює чітко і злагоджено, контрольні риски вже взяли у вилку відмітку цілі. Операція, необхідна для автоматичного супроводу цілі виконана. - Автоматичний супровід!
  - Буран, Буран! Я - Третій, ціль супроводжую! - Доповів командир батареї майору Панченко.
  - Третій, Третій! Я - Буран! Вийшли з лісу. - Іонов в ТПК ще раз оглянув установки батареї.
  За їхньою бронею йшов зараз супровід цілей, обличчя зенітників освітлене зеленуватим світлом екранів радіоприладових комплексів. Башти зенітних установок наповнені короткими командами, які розуміють з півслова, клацанням тумблерів та гулом численних приладів. Отримувана від них інформація перетворюється в точні данні, які поступають в автоматичні пристрої установок. І ось наступає вирішальний момент. На пульті командира батареї загорілася зелена лампочка - цілі ввійшли в зону обстрілу.
  - По штурмовикам, довгими, вогонь! - Подав команду командир батареї. І зенітні установки здригнулися від пострілів. Назустріч повітряним мішеням нісся вогненний шквал. Подолати його неможливо і літаки звертають. А потім атака повторюється знову, іще раз... Тільки кожного разу зривається, бо зенітники ведуть влучний вогонь. Коли б тут були реальні цілі, вони вже горіли б на землі...
  Слідом за літаками штурмової авіагрупи йшли дві радіокеровані мішені. По ним зенітні установки відпрацювали бойовими снарядами. З вишки добре було видно, як траси снарядів прошивали літаки.
  - Відбій! - Загули на високих нотах двигуни і зенітні установки одна за одною покидають вогневі позиції. І тільки широкі ребристі сліди вказують на їхній шлях...
  ...На вишці напружено спостерігали за перебігом учбового бою. І коли зелено-білі пласкі машини зникли за стіною чорного лісу, генерали випросталися від стереотруб і опустили біноклі. На білому снігу догорали збиті радіокеровані мішені.
  - Костянтине Костянтиновичу, - звернувся Гетьман до начальника Генерального Штабу, - відмітьте в наказі особовий склад зенітної батареї. Всім особисто моя подяка. Командирів бойових машин нагородити іменними годинниками, офіцерів - іменною зброєю. Командира зенітної батареї нагородити моєю відзнакою. І преміальні за бій особовому складу батареї видати в подвійному розмірі. З мого особистого фонду. - Це Гетьман вже наказав одному зі своїх ад"ютантів. - Що ж, товариші генерали, цей бій наочно довів, що при правильній організації протиповітряної оборони удари з повітря можна успішно відбивати. -І Гетьман Скоропадський знову звернувся до генерала Морозова. - Зенітники діяли прекрасно, Костянтине Костянтиновичу. А зі "збитими" авіаторами чинити, як прийнято: службове розслідування по діям командирів групи та загону, грошове нарахування за даремно витрачене пальне, боєприпаси і ресурс бойової техніки на особовий рахунок частини. Раз програли - нехай розплачуються! Потім доповісте мені...
  ...Після закінчення навчань Гетьман особисто подякував особовому складу батальйону майора Панченка за рішучі та умілі дії в цьому учбовому бою. Офіцерам і сержантам - командирам бойових машин були тут же вручені іменні нагороди. Обличчя солдатів цвіли задоволеними усмішками - особиста подяка Гетьмана багато чого була вартою, у військах вона вважалася ціннішою за урядову нагороду.
  Після урочистої частини командир батальйону разом зі своїми офіцерами показав Гетьману нову техніку піхоти. Основним героєм дня був приземкуватий, схожий на плаский брусок, гусеничний бронетранспортер, аналог німецької "спеціальної машини 251". Експериментальні навчання ще не закінчилися, але вже показали високу ефективність дій моторизованої піхоти, оснащеної такими машинами.
  Скоропадський знав, що нова машина розроблялася, як малий тягач для протитанкової артилерії та транспортер артилерійських боєприпасів. Оскільки тягач повинен був діяти на передньому краї, під вогнем ворожих кулеметів та гармат, він мав легке бронювання - п"ятнадцять-двадцять міліметрів - для захисту екіпажу та обслуги буксированої гармати від куль і осколків.
  Машина була створена на базі снігоболотохода ГТ-Л , розробленого ще в тисяча дев"ятсот тридцять сьомому році для Державної Прикордонної Служби України. Машина мала широкі гусениці, двигун в двісті вісімдесят кінських сил і технологічну конструкцію. Тягач-транспортер розроблявся невеликою серією для поліського краю. Але ця конструкція виявилася досить вдалою і потрібною не одним прикордонникам в поліських болотах, а практично на всій території України. Охоче її купляли і зарубіжні покупці. Через рік на її основі було розроблено плаваючий гусеничний тягач МТ-Л для геологів, рятувальників, пожежних, мисливських і рибних господарств та всіх, кому потрібно пересуватися не тільки по дорогам.
  Саме ця модель послужила основою для армійського броньованого тягача-транспортера МТЛБ. Машина, розроблена Харківським тракторним заводом виявилася настільки вдалою, що могла використовуватися не тільки за своїм прямим призначенням. Втім, це було закладено ще в основу самого проекту. Конструктори з самого початку розробляли вдалий проект снігоболотохода, як універсальне шасі для цілого сімейства броньованих машин: бойових, транспортних, допоміжних...
  Оскільки в машині широко застосовувалися недорогі автомобільні агрегати, вона була простою в управлінні та обслуговуванні, а вартість нового тягача-транспортера була в десять разів менша, ніж у танка, то на базі МТЛБ конструктори ХТЗ розробили бронетранспортер для піхотного відділення, озброєний баштою з великокаліберним і звичайним кулеметами, а також цілу гаму різноманітних машин. Шасі МТЛБ використовувалося і як базу для спеціальних машин: інженерних, машин хімічної розвідки, це були командно-штабні машини для командирів батальйонів та бригад, командно-спостережні пункти командирів артилерійських дивізіонів та батарей, мобільні пункти управління польової і зенітної артилерії, машини передових авіаційних навідників, пересувні вузли зв"язку дивізійного і корпусного рівня, броньовані транспортери для поранених, машини зв"язку та управління. Всього різноманіття й не перелічити...
  Для бойових модифікацій тягача-транспортера були розроблені башта з піхотною реактивною гарматою "Грім", легкою піхотною мортирою калібром сімдесят шість міліметрів, 120-міліметровим мінометом, турельні установки малокаліберних автоматичних гармат і великокаліберних кулеметів для підтримки піхоти, башти з зенітними автоматичними гарматами і кулеметами, платформи з направляючими ракетних установок залпового вогню.
  Саме на базі цього тягача-транспортера була розроблена зенітна самохідна установка "Інгулець" і батарейний командний пункт зенітної артилерії. В вантажному відсіку МТЛБ був встановлений баштовий модуль з автоматичними 27-міліметровими гарматами - спільна розробка німецької фірми "Маузер" та українського КБС - зі стрічковим живленням і вийшла самохідна зенітна установка ЗСУ-27-2. А машина БКП була оснащена компактною радіолокаційною станцією кругового огляду та наведення з комплексом управління бойовими машинами батареї по радіоканалам...
  Показ нової техніки закінчився через годину. Верталися назад вже в сутінках. Довга вервечка машин-всюдиходів швидко котила по розчищеній шляхопрокладчиками від снігу польовій дорозі.
  Щорічні навчання "Карпати-41" продовжувалися...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"