Коли лайнер пройшов через щiлину Гiбралтару, день був сонячним i небо здавалося тонким i ламким. Дельфiни бiля Скелi вiщували удачу i ранок обiцяв бути добрим. Юне сонце спливало за кормою i Атлантика попереду iскрила, переливаючись всiма вiдтiнками синього, блакитного, лазурного...
- Нас наздоганяє циклон. - Штурман вказав на зюйд-зюйд-вест.
I нiкого не здивували вузькi довгi хмари на пiвднi, що дiрами позначилися в прозорiй запонi неба. Океан ще був вiдносно спокiйним, але всi знали, що цi хмари - гончаки циклону. Куди вони помчать, туди нагряне й циклон, стрясаючи небо i океан, пiднiмаючи хвилю, яка на своєму шляху буде трощити, гнути, скручувати i зносити все, що не здатне витримати його шалений натиск.
Петлi i розiрванi кiльця iзобар на цiй картi скручувалися в гiгантське колесо, яке невiдворотно котилося в бiк лайнера "Княгиня Ольга". Коли лягти на курс перпендикулярний його руховi, то на повному ходу можна ще встигнути вискочити з-пiд цього колеса. Бiльшiсть капiтанiв так i робить, обходячись малими втратами. Але коли лягти зараз на цей перпендикуляр, то вiдхилення вiд курсу буде таким великим, що ресурсiв палива може не вистачити на зворотний шлях. Сподiвати на дозаправку в Баренцбурзi ризиковано: Республiка Грумант мала постiйний дефiцит рiдкого палива. I капiтан прийняв компромiсне рiшення: лягти на промiжний курс. Вiн не дозволяв зовсiм вже вискочити з циклону, але хоча б вдавалося вийти з його центру i зекономити час i ресурси. Наказавши лягти на новий курс, капiтан оголосив по трансляцiї:
- Судно по-штормовому приготувати!
...Погода зiпсувалася остаточно. Пiвнiчна Атлантика зустрiла "Велику княгиню Ольгу" ревiнням шторму, який щойно почався. По правому борту вже мав показатися мис Сан-Вiсенти, крайня точка Португалiї, проте... Берега не було. Був тiльки горбатий вiд штормових хвиль океан, що швидко темнiв, майже темне небо i пуста лiнiя горизонту, який дрижав в лiнзах бiнокля. Пiвденний шторм дув, як в аеродинамiчну трубу, над океанським простором. Здибленi ним хвилi розтривожили холодну воду океану до самих глибин. Океан бунтував i ураганний вiтер з хрипом i свистом ганяється за валами, невидимим батогом гуляє по їхнiх горбатих спинах. Спiткнеться з усього розбiгу вал, вистелиться, зупинений на всю довжину своєї важкої плотi, i здiймається дибки, нiби збожеволiвши вiд незаслуженого болю. Оглушливий стусан, удар струшує велетенський корпус лайнера - з баку на мiсток валиться громаддя знесеної верхiвки валу - так, в свою чергу, зриває вiн зло на зустрiчнiй перешкодi. Пiнна кипень гуляє по палубi, зловiсно фосфоресцiює в нiчнiй темнотi. Судно заривається носом в зриту ямами водну поверхню живою iстотою, що шукає затишного укриття. Океан чорнiв за бортом i димував водяним пилом на гребенях хвиль. Лютує стихiя...
...Урагану, який вторгся на узбережжя Європи, перепинила шлях зона високого тиску. Злiсно огризаючись, вiн змiнив свiй напрям i повернув назад, в Атлантику. Одряхлiлий циклон, витративши сили в боротьбi з антициклоном, наближався до свого кiнця. Але збаламучена Атлантика все ще штормила.
Тiльки пiд кiнець ночi шторм став поступово стихати. Вiн послабив свiй тиск, але хвилi ще не повернули собi той живописний вигляд, який налаштовує людей поблажливо по вiдношенню до морської стихiї, коли, лежачи на березi, вони споглядають її зелену глибину. Ранок прийшов сiрий i рваний, вiтер дув так само - поривами, низько стелилися хмари, i коли в них з"являвся розрив, то в нього видно було блакитне небо з осяяними сонцем верхiвками хмар. Судно впевнено тримало курс на архiпелаг Шпiцберген i на лайнерi для команди все починалося, як зведено: побудка, снiданок, ранкове прибирання, тiльки дещо хитало i на верхнiй палубi з нiг валив вiтер. Навкруги - тiльки розсмиканi кошлатi хмари i безтолкова товкотнеча хвиль Тому з пасажирiв бажаючих вештатися прогулянковою палубою було мало. Зате три концертнi i п"ять кiнозалiв були заповненi повнiстю. Судновi театральнi трупи, незважаючи на хитавицю, яка не стихала, викладалися на повну, розважаючи пасажирiв, майже третину яких становили дiти.
Невдовзi пiсля того, як розвиднилося, штормовий вiтер повалився на зюйд-зюйд-ост, дув поривами, але небо стало ясним i тiльки в його глибинi де-не-де танули крижинки вчорашнiх хмар. Однак циклон i далi продовжував тягтися за судном, як вiрний пес за господарем. Але тягся ледь обабiч: лайнеру все-таки вдалося вирватися з його центру, i хоча вряди-годи хвиля все ще забрiдала на палубу, але була вже не така руйнiвна. I головний боцман приблизно через годину доповiв:
- Пане капiтан, на верхнiй палубi порядок!
- Єсть, порядок! - Вiдлуння доповiдi прокотилося по судну, вiдновлюючи ритм нормального корабельного життя, i капiтан, радiсно вiдiзвавшись, вклав весь залишок сили i втомлено опустився в крiсло.
Старший помiчник капiтана, уважно подивившись на Салимоненка, нагадав:
- Потрiбно б вам i вiдпочити, Максиме Михайловичу. Я тут вже якось сам впораюся.
- Так... Щось я й справдi, втомився. - Винувато признався капiтан.
- Ще б пак! Третю добу на ногах, на мiстку вiд самого Суецу...
Спустившись в каюту, Максим Михайлович з подивом виявив на столику пiднос з двома склянками гарячого мiцного чаю, з пiдсмаженими скибочками хлiба та тонкими пластинками сиру. Все було так, як вiн любив. Тiльки їсти Максиму Михайловичу чомусь не хотiлося, i Салимоненко випив тiльки чай.
I вiдразу вiдчув, як по тiлу почало розтiкатися тепло. Капiтан зняв лише тiльки черевики та краватку i прилiг поверх ковдри. Бiологiчний годинник спрацьовував безвiдмовно, варто було тiльки "загадати" певний час, i Салимоненко собi на сон цього разу видiлив всього лише чотири години...
В жовтнi в Пiвнiчнiй Атлантицi осiнь уже закiнчувалася. Сонце заходило, як i належить, не висiло в холодному небi цiлодобово, i пiд його бiлястим свiтлом жовтiла щiльна, злежана крига... Вдень в полярних широтах iскрилося, переливалося вiдблисками, скрiзь казковi розливи свiтла, мерехтiння горизонтiв. В широтах пiвденнiше осiнь заявляла про себе непроникними косяками туманiв. Ось український трансатлантик й увiйшов в таку сiру запону. Нiчний шторм тiльки ледь пiдняв її над поверхнею океану.
Новий океанський лайнер "Велика княгиня Ольга" виконував свiй перший рейс вiд Сейшельських та Мальдiвських островiв у Iндiйському океанi до архiпелагу Шпiцберген, в Республiку Грумант. Чотири з половиною тисячi пасажирiв в його каютах, тi, хто вiдпочивав вiд холодних крижаних вiтрiв та гранiтних скель архiпелагу за Полярним кругом на казкової краси коралових атолах бiля екватора. Але все хороше в життi рано чи пiзно закiнчується, закiнчилася i вiдпустка. Тепер кiлька холодних мiсяцiв остров"янам чекати на ласкавi доторки теплих океанських хвиль - в Пiвнiчному Льодовитому океанi вода крижана.
Сучасна iсторiя Шпiцбергена - древнього руського Груманта - почалася в 1920 роцi, коли конференцiя європейських держав визначала долю заполярних островiв. Розпад iмперiї Романових, здавалося, назавжди поставив крапку на прагненнi руських володiти цими крижаними островами. Але перемога комунiстiв у Громадянськiй вiйнi змусила сотнi тисяч i мiльйони колишнiх пiдданих царя Миколи покинути Росiю й шукати долi на чужинi. I, звичайно ж, емiгранти з Росiйської iмперiї ринули в Сербiю, Францiю, Нiмеччину, за океан в Сполученi Штати, створюючи проблеми чиновникам i населенню цих країн. Було багато невдоволених таким перебiгом подiй. Тож уряди великих держав намагалися здихатися цiєї мороки.
I цим вдало скористалися певнi дiячi Бiлого Руху. Генерал Мiлер, який очолив опiр бiльшовикам на Пiвночi Росiйської iмперiї, висунув iдею створити на архiпелазi Шпiцберген Республiку Грумант, де б могли оселитися викинутi "червоними" геть з Росiї емiгранти. Тим бiльше, що цей проект пiдтримав Гетьман України Павло Петрович Скоропадський. Українцям-бо теж дуже не хотiлося мати на своїй територiї ностальгуючих за загиблою Росiйською iмперiєю "вревакуантiв " iз збожеволiлої вiд кровi Совдепiї.
Задача ускладнювалася тим, що потрiбно було в короткий термiн створити на заполярних островах новi мiста, всю iнфраструктуру нової країни. Багато хто сумнiвався в можливостi виконання такого колосального об"єму роботи. Але... "очi бояться, а руки роблять...", до двадцять сьомого року, коли Гетьман Павло Петрович Скоропадський мав передати владу в Українi новообраному Президенту, основна її частина була виконана. На цей час Республiка Грумант мала досить сучасну промисловiсть i налiчувала майже два з половиною мiльйони громадян. Вiльних громадян, на вiдмiну вiд мешканцiв Радянської Росiї...
...В штурманськiй рубцi механiчний жук курсопрокладника - "Велика княгиня Ольга" в мiнiатюрi - повзе по меридiану, нiби той слимак по стеблинi. Лайнер лiг на чистий норд, курс на "нуль", i Полярна зiрка, яка ще не зiйшла в зенiт, повернула на себе нiс судна. А вночi побачили перше полярне сяйво. Пасажири лайнера скупчилися на палубах, стояли на продувному вiтрi i вглядалися в райдужне небо. Полярне сяйво розвернулося з одного-єдиного сполоху широко i пiстряво, нiби рулончик китайської циновки.
Ще доба повного ходу i Полярна зiрка переповзла в зенiт, Чумацький Вiз так пiднявся над горизонтом, що виднi вже Гончi Пси, якi примостилися пiд ковшем. Над Скандинавiєю небо чисте i стоїть ясний мiсяць. Захiднi зiрки в легкiй паволоцi полярного сяйва.
"Велика княгиня Ольга" знову у володiннях Снiгової Королеви...
На третiй ранок з-за горизонту з"явилися гострi шпилi гiр острова Захiдний Шпiцберген. З океану накочувалася повiльна мертва хвиля, намагалася розхитати лайнер, та його вiсiмдесят з лишком тисяч тонн були явно не по силам далекому вiдлунню минулого шторму. Майже всi пасажири були на палубi i просторий салон першого класу був зовсiм порожнiм; рiдкi пасажири сьорбали каву чи мiцнiший напiй. Капiтан, прямуючи на мiсток, лише мимохiть заглянув сюди. Вiн постояв на правому крилi мiстка, неподалiк вiд рубки, дивлячись на скелястi береги, якi випливали назустрiч лайнеру. Крутi вiдкоси були нерiвномiрно покритi пластами снiгу i це придавало їм пiстряву привабливiсть, навiть веселiсть. Баренцбург попереду, як i завше виднiвся з моря на подив пласким в береговiй долинi мiжгiр"я. Здавалося саме мiсто, висунувшись в море вiд скелястих масивiв, само тягнулося назустрiч лайнеру. Баренцбург приязно розкрив перед лайнером затишну гавань, захищену скелястими мисами .Тiльки вигляд його поновився за тi три роки, що Салимоненко був тут останнiй раз: з"явилися новi багатоповерховi будiвлi, труби заводiв i кранiв, модернi шпилi соборiв, яких в столицi Груманта за останнi мiсяцi додалося. Чи сам капiтан став iншим?
А побачив, як пiняться i розбиваються об розбiйницьке камiння хвилi, i пам"ять вiдразу поновила все, нiби розсталися вчора. Був час вiдливу, причали громiздко височiли над катерами i сейнерами. Вiд гаванi, вiд широкого плеса перед нею, починалася горловина Iс-фiорда, з хребтинами гiр, занесених снiгом. Над фiордом провисало низьке небо, в ущелинах гiр крутилася вiхола i сiрiсть затоки розмивалася вдалинi чи то блукаючими клаптями хмар, чи то туманом хуртовини. Салимоненку чомусь подумалося, що фiорд заповзав не в глибину Захiдного Шпiцбергена, подалi вiд моря, а в сутiнки полярного дня.
Хiд знизився до самого малого. Лайнер "Велика княгиня Ольга" входив в гавань Баренцбурга. Бiля причалу капiтан вiдразу побачив на причалi знайомий чорний "б"юiк" митної служби та вервечку помаранчевих трьохосних автобусiв. Бiнокль наблизив портовi споруди, прожектор на майданчику перед конторою начальника порту, портовi буксири i баркаси вiддалiк. На лайнерi повернулися додому з далеких тропiчних островiв чотири з половиною тисячi пасажирiв i майже третину пасажирiв судна складали дiти вiд дошкiльного до старшого шкiльного вiку. Власне, регулярне морське сполучення Архiпелагу з тропiчними островами здiйснювалося майже сотнею пасажирських суден ще з двадцятих рокiв. Три державнi пароплавства i дюжина приватних компанiй обслуговували цю пасажирську лiнiю. Ось i зараз бiля причалiв пароплавства "Полярна зiрка" стояли два красеня-лайнера: "Семен Дежньов" i "Бiлорусь", "сiстершипи" попереднього поколiння. А ще якихось три роки тому Максим Михайлович Салимоненко був повноправним господарем на капiтанському мiстку "Бiлорусi". Нинi ж вiн капiтан лайнера нового поколiння...
...Iсторiя українських пасажирських лайнерiв почалася в серединi двадцятих рокiв, коли постала необхiднiсть масових пасажирських перевезень - полярна природа Груманта виявилася надто суворою для росiйських емiгрантiв. В двадцять четвертому роцi уряду Республiки Грумант вдалося домовитися з французьким та британським урядами про оренду земельних дiлянок на тропiчних островах в Iндiйському океанi. На корабельнях України тим часом будувалися швидкохiднi пасажирськi судна для майбутнiх лiнiй.
Втiм, українськi корабельнi вже з першого дня проголошення Республiки Грумант працювали на цю новостворену країну. Тому, що поява i подальше iснування республiки було неможливе без зовнiшнього країни-спонсора. I таким "спонсором" для Груманта стала саме Україна. Вже на початку тридцятих рокiв вкладенi українськими дiловими людьми в суднобудування i авiацiю кошти почали повертатися сторицею. Перш за все Україна стала визнаним лiдером в важкому лiтакобудуваннi, разом з нiмецькими iнженерами українцi збудували цiлий флот висотних дирижаблiв для транспортного сполучення з Архiпелагом. На жаль, повiтряне сполучення залежить вiд погоди, а погода в Арктицi дуже мiнлива, i основне навантаження по пасажирським i вантажним перевезенням мiж материком i Архiпелагом несли морськi судна.
На початку двадцятих на корабельнях Миколаєва, Херсону, Одеси закладалася пасажирськi судна 301 проекту, або "письменницької" серiї, саме для сполучення з Архiпелагом - Республiкою Грумант.
Головне судно "Iван Франко " й дало таку назву всiй серiї. Вперше на цих суднах в якостi головного двигуна використовувалася дизельна силова установка. Судна мали пiдвищений комфорт, кiлькiсть кают перевищувала три з половиною сотнi - кожне судно рiзнилося спiввiдношенням кают "люкс", "бiзнес" i "туристського" класу. З одинадцяти палуб, з"єднаних сходами з просторими вестибулями, на семи знаходилися пасажирськi примiщення. На борту лайнера були ресторани першого i туристського класу, кiлька барiв, кiнозали, басейни для плавання. "Люксовi" каюти мали кiлька примiщень: салон, спальню, ванну i туалет, оснащувалися побутовими холодильниками, письмовим та обiднiм столами, шафами й iншими предметами, якi забезпечували комфорт та затишок пiд час морської подорожi. Бiзнесовi - одно та двомiснi, та туристичнi - чотиримiснi, каюти мали душ та туалет. В ходi експлуатацiї лайнерiв пiдвищувалася комфортабельнiсть кают, розширювалися громадськi примiщення, додалися фiнськi банi-сауни.
На верхнiй палубi передбачалася закрита веранда з танцювальним майданчиком, баром на 40 персон. На третiй палубi був музичний салон на 200 осiб, чотири бари, пошта, телефон, телеграф, кiнотеатр на 120 мiсць, салон для палiння, кiмната для iгор, бiблiотека, сувенiрний кiоск, дамська та чоловiча перукарнi, закритий плавальний басейн. Ресторан на 400 мiсць розмiщувався на п"ятiй, головнiй, палубi.
Досвiд експлуатацiї "письменницької серiї" мав безцiнне значення для створення нових лайнерiв.
В другiй половинi двадцятих рокiв корабели Миколаєва здали шiсть пасажирських суден по двадцять п"ять тисяч тонн водотоннажнiстю i на тисячу чотириста пасажирiв. Лайнери "Миколаїв" i "Полярна зiрка" призначалися для перевезення пасажирiв i пошти на лiнiї Шпiцберген - Пiвденнi острови. Потужнi судновi двотактнi дизелi - їхнi аналоги невдовзi мали встановити на "кишенькових лiнкорах", - виробляли в Українi за нiмецькими технологiями. Звичайно ж, українськi iнженери значно вдосконалили i розвинули проект. Дизелi обертали ротори електрогенераторiв, що живили енергiєю електродвигуни судна.
Iнтерес українських промисловцiв до океанських лайнерiв був нiяк не випадковим. В другiй половинi двадцятого столiття океанськi лайнери були найбiльш дешевим видом транспорту, коли потрiбно було потрапити з одного континенту на iнший. Морськi держави намагалися перевершити одна одну, будуючи гiгантськi судна i змагаючись в швидкостi доставки пасажирiв та вантажiв. Особливо гостра боротьба йшла мiж країнами Атлантичного басейну: Пiвнiчно-Американським Сполученими Штатами, Великою Британiєю, Францiєю i Нiмеччиною. Саме для Атлантики створювалися найбiльш швидкохiднi, найбiльш комфортабельнi та найбiльш вартiснi судна. Саме тут зародилася i розвивалася жорстка боротьба за перехiдний приз "Блакитну стрiчку Атлантики". (Термiн "блакитна стрiчка" взяли з кiнських перегонiв. На щоглi судна-рекордсмена вивiшувався блакитний вимпел, а команда отримувала грошову винагороду.)
Перед Свiтовою вiйною гонитва за розмiрами i швидкiстю породила гiгантськi судна. Лiдером в цiй царинi була британська компанiя "Кунард Уайт Стар " - Бiла Зiрка, якiй доводилося конкурувати на досить тiсному i жорсткому ринку. Компанiя володiла цiлим флотом океанських лайнерiв, кожен з яких був нацiональною гордiстю Великобританiї. Але вона була не єдиною - французи теж мали немалий флот подiбних суден. До початку Великої вiйни був i третiй гравець - Нiмеччина, але її спiльними зусиллями викинули геть з конкурентного поля. Велика вiйна призупинила розвиток океанських лайнерiв. Пiсля вiйни всi країни свiту вiдчували нестачу комерцiйного флоту, а коштiв для його вiдновлення не вистачало навiть у провiдних держав свiту. Крiм того, Свiтова вiйна призупинила розвиток океанських лайнерiв, особливо це вiдчувала переможена Нiмеччина. Ця країна була найбiльше зацiкавлена в цьому, оскiльки грабiжницька Версальська угода вiдiбрала у нiмцiв практично весь комерцiйний флот, який передали переможцям у Великiй вiйнi. Країни-переможцi могли вiдновити свої торговi флоти завдяки репарацiям, а от Нiмеччинi довелося вiдновлювати свiй комерцiйний флот практично заново. Пiсля завершення Великої вiйни з Європи в Америку ринув широкий потiк емiгрантiв, а з часом лайнери старiли. В першiй третинi двадцятого столiття до Америки можна було дiстатися тiльки морем i трансатлантичнi перевезення були крупним бiзнесом. Двадцятi роки вiдновили i примножили економiчний добробут європейських країн. На початок тридцятих рокiв гонка мiж провiдними пароплавствами розгорiлася з новою силою. Саме нiмецький дует лайнерiв "Бремен" та "Європа" вiдновив трансатлантичну гонку, коли 16 липня 1929 року "Бремен" завоював "Блакитну стрiчку". Настав золотий вiк океанських лайнерiв. А керiвники молодої української держави в цьому побачили шанс для своєї країни. Корабельнi України запрацювали з максимальним напруженням.
...Зустрiчаючих на причалi було багато, нiяк не менше, нiж пасажирiв "Княгинi Ольги". Ледь трапи торкнулися причального бетону, всi вiдразу пiдняли ґвалт-гамiр, заговорили, почувся смiх, однi квапливо вже цiлувалися-обнiмалися, вiрнiше, чмокалися, iншi з-за цих галасливих, вставши навшпиньки, видивлялися своїх. Тi ж, хто вже зустрiв, вибиралися з натовпу i чимчикували в напрямку ворiт морського вокзалу. Ось вже вiдкрилися лацпорти лайнера i веселого помаранчевого кольору електрокари потягли довжелезнi вервечки вiзкiв з багажем пасажирiв в тому ж напрямi - до морського вокзалу. Вихователi вели за собою довгi ланцюжки школярiв - наймолодшi в картатих червоно-чорних вовняних накидках, старшi в формених шкiльних плащах, - до автобусiв, що вишикувалися на причалi. З порту їх вiдвезуть в iнтернати, там вже чекають на своїх нащадкiв батьки. Зустрiчати дiтей, що повернулися з вiдпочинку на тропiчних островах дозволялося тiльки в закритих учбових закладах - це правило неухильно дотримувалося з самого початку iснування Республiки. Нiчого не поробиш - сувора необхiднiсть iснування за Полярним кругом...
Старший помiчник пiдiйшов нечутно, передав капiтановi бланк радiограми - пароплавство повiдомляло, що поповнити запас палива можна в Баренцбурзi - напередоднi сюди прийшов загiн допомiжних суден Вiйськово-Морських Сил України, в його складi був i ескадрений танкер з десятьма тисячами тонн турбiнного палива. Старпом додав, що заправку можна буде почати вже за пiвгодини, Салимоненко глянув в бiк вiйськового порту i побачив, як танкер - комплексне судно постачання водотоннажнiстю в двадцять сiм тисяч тонн - виник з туманної пелени фiорду. Довгий, стрункий, вiн наближався до лайнера не кваплячись, гасячи iнерцiю ходу. На кормi назва столицi Бiлоруського автономного краю - "Мозир".
- Вахтовий офiцер, по мiсцях стояти! До прийняття палива! - Старший помiчник капiтана натискує клавiшу i вiддає команду по селектору. - Особовому складу приготуватися до прийомки палива!
- Бiля борту не палити! Не палити! - Покрикує зi шлангової палуби мозирський боцман.
Протягнули з борту на борт товстi броньованi кишки, руками не обiймеш. Пружнi струменi палива наповнюють цистерни лайнера зi шлангiв, якi жадiбно трясуться. Танкер примостився пiд високим бортом лайнера i терся об його величезнi кранцi, так, що гума повискувала, а швартовi то провисали, то натягувалися до струнного дзвону, нiби норовливий кiнь рвався з прив"язi.
...На лайнер "Леся Українка" Максим Салимоненко прийшов матросом. Саме в цей час лайнери "Бремен" та "Європа" Пiвнiчно-Нiмецького Ллойду завоювали i утримували "Блакитну стрiчку Атлантики". Вже за три роки пiсля здачi головного судна "письменницької серiї" одеськi корабели здали Чорноморському пароплавству головний трансатлантик "Одеса " наступної серiї лайнерiв: Українська Держава фактично включалася в боротьбу за "Блакитну стрiчку Атлантики". Цi лайнери мали водотоннажнiсть двадцять п"ять тисяч тонн, майже пiвтори тисячi пасажирiв мчали по океану дизель-електричнi силовi установки потужнiстю в тридцять вiсiм тисяч кiнських сил зi швидкiсть понад двадцять п"ять вузлiв. На новозбудованому лайнерi "Миколаїв" Салимоненко продовжив свою морську кар"єру вже молодшим штурманом.
Звичайно, лайнери типу "Одеса" не призначалися для завоювання заповiтного призу, цi судна мали працювати на лiнiї Шпiцберген - Мальдiвськi острови, але вони дозволили українським морякам впритул пiдiбратися до своєї кришталевої мрiї. Саме на п"ятому лайнерi, що завершив серiю, робив свою морську кар"єру Максим Салимоненко, вiд штурмана до старшого помiчника капiтана судна. П"ять таких суден забезпечували перевезення майже чотирьохсот тисяч пасажирiв на рiк з-за Полярного кола в тропiки.
Збiльшення пасажиропотоку висувало новi вимоги до конструкцiї лайнера. I судна нової серiї мали цим вимогам вiдповiдати. Новi лайнери забезпечували збiльшений комфорт для своїх пасажирiв. Майже пiвтори тисячi пасажирiв могли вiдправитися в подорож Атлантичним i Iндiйським океанами на новому комфортабельному лайнерi, де будуть подаватися найкращi морськi страви. Тiльки неспокiйнi води двох океанiв створювали проблеми. Бо коли людина страждає вiд "морської хвороби", задоволення мало. Бурхливi ж води Атлантики i Iндiйського океану робили подорож до тропiчних островiв не зовсiм приємною. Навiть вишуканi страви пiд час хитавицi не смакували пасажирам трансатлантичних лайнерiв. I конструкторам, якi працювали над лайнером "Одеса" довелося вирiшувати цю проблему, зробити так, щоб судно йшло рiвно i плавно. Головне судно мало заспокоювачi хитавицi, гiроскопiчнi пристрої, подiбнi тим, якi застосували на лайнерi "Конте дi Савойя" iталiйцi. Завдяки дiї гiроскопiв новi лайнери забезпечували спокiй пасажирiв пiд час хитавицi. Ця серiя трансатлантикiв вiдразу стала дуже популярна, оскiльки пасажири могли отримувати задоволення вiд вишуканих страв, не страждаючи вiд "морської хвороби".
"Одеськi" лайнери з тридцять третього року доповнила "кримська" серiя - два судна заклали одночасно Севастопольський морський завод i суднобудiвний завод в Феодосiї. На чотирьох останнiх суднах нової серiї заспокоювачi були принципово нового типу - невеликi кiлевиднi стабiлiзатори, що виступали по обидва боки корпусу лайнера, їх замовили в Шотландiї. Крiм того, на "кримськiй" серiї вiдпрацьовувалася нова технологiя побудови: конструкцiя судна була модульною i з цих модулiв, як з кубикiв дитячого конструктора, складали готову конструкцiю. Головне судно "Херсонес " здали пароплавству в рекордно короткий термiн - через чотирнадцять мiсяцiв пiсля закладки. Другий лайнер "Кафа" Феодосiйський завод здав через мiсяць. Наступнi чотири - через п"ятнадцять-дванадцять мiсяцiв. Майже двi тисячi двiстi пасажирiв жили i мандрували океанами i морями в розкошi найпрестижнiшого готелю. В серединi тридцятих рокiв пересiчний український робiтник за рiвнем послуг та пiльг вiдрiзнявся в кращий бiк вiд робiтникiв в iнших країнах Старого Свiту. Профспiлки України - за вимогою Гетьмана України Павла Петровича Скоропадського - створили систему вiдпочинку та мандрiвок українських громадян. Саме для втiлення цiєї мети i будувалася флотилiя пасажирських суден для надання дешевих i доступних мандрiвок та круїзiв.
На передостанньому суднi цiєї серiї Максим Салимоненко пройшов решту щаблiв службових сходинок, якi залишалися йому до заповiтного капiтанського звання. На це йому знадобилося всього три роки. I вже в тридцять шостому вiн в якостi капiтана прийняв новозбудований лайнер "Донецьк ", головне судно наступної серiї трансатлантичних лайнерiв водотоннажнiстю п"ятдесят шiсть тисяч тонн.
Українськi корабели не зрадили своєму принципу в кожнiй наступнiй серiї нових суден застосовувати новi пристрої. "Донецьк" в якостi силової установки мав вiльно-поршневi генератори газу: синтез двотактного дизеля i газової турбiни, i принципово новi рушiї: чотири - двi поворотнi - гвинтовi колонки. Вони замiнювали одночасно гвинт i стерно. Завдяки новому типу рушiя лайнери цiєї серiї мали виняткову маневренiсть, що було надзвичайно важливо в умовах плавання в кризi i фiордiв островiв Республiки Грумант. I, звичайно, комфортабельнiсть суден цiєї серiї була на рiвнi свiтових стандартiв: заспокоювачi хитавицi, каюти класу "люкс", пiдвищений комфорт кают "бiзнес" i "туристичного" класу, ресторани, плавальнi басейни, бiблiотеки, можливiсть телефонного i телеграфного зв"язку для пасажирiв i ще багато чого...
...З вiкон ошатного будиночка на вершинi сопки Максиму Салимоненко були виднi i бухта з причалами, i навколишнi сопки, i мiсто, яке розкинулося амфiтеатром, i небо. Небо слiпило його. Воно здавалося легким, струмливим, зiтканим з невагомих святкових кольорiв. Але з "гнилого кута" - норд-весту вiтер гонить хмари. I хвилi вигинають позолоченим свiтилом спини. Вiтер зриває з них гребенi, розбризкуючи пiну i в водяному пилу спалахують миттєвi райдуги. Море в цих краях буває зазвичай важкого сiрого вiдтiнку - лише в особливо яскравi днi наповнюючись густою холодною синню. Та не сьогоднi. Невдовзi небо не дуже вiдрiзняється кольором вiд моря, лише в рiдкi прогалини хмар визирає золотий край сонця.
Кораблям i суднам древнiй Грумант подарував зручну бухту. Вона укрита вiд шторму червоними гранiтними скелями в глибинi гористого фiорду. Бухта скидається на гiрське озеро, тихе, незаймане, одне з тих озер, де ще ховаються в глибинi доiсторичнi ящери. Берег цього гiрського озера окольцьований причалами i сталевою колiєю залiзницi. В глухiй чашi колись давним-давно зимували вiтрильники, їх капiтани вели свої шхуни туди, звiдки архiпелаг здавався далеким пiвднем. Однi намагалися пробитися до Полюса, iншi шукали невiдомих земель у високих широтах, третi - повторювали шлях вiкiнгiв на захiд. Привиди їхнiх кораблiв, якi згинули в просторах Арктики, ще й досi маячать в кризi - з бiлими обмерзлими реями, зi стрiчками полярного сяйва замiсть зотлiлих вiтрил. Особливо це помiтно довгою полярною нiччю.
Гавань - дарунок Пiвночi кораблям i суднам. А людям Пiвнiч не подарувала нiчого, навiть клаптика землi, що годився б пiд фундамент будинку. Все, що їм було потрiбно, люди зробили, добули, звели в цих мiсцях самi. Головне мiсто Груманта чоловiки будували самi i для себе. Бо найперше завдання Баренцбурга - зустрiчати i проводжати судна, приймати їхнi вантажi i пасажирiв i завантажувати трюми вугiллям та сировиною, яка здобувається в глибинi островiв Шпiцбергена. I хоч мiсто будувалося суворими чоловiками, але нiде капiтан Салимоненко не зустрiчав так багато миловидних жiнок, як тут, за Полярним кругом, в Баренцбурзi, столицi руської Республiки Грумант. Це мало цiлком логiчне пояснення: в Радянськiй Росiї людьми без Батькiвщини - "апатридами" - зробили представникiв "експлуататорських" класiв, а до бiльшовицького перевороту обраницi заможних чоловiкiв завжди вирiзнялися красотою. Та Громадянська вiйна змусила колишнiх прим аристократичних салонiв, перших красунь гiмназiй, факультетiв, пансiонiв йти в емiграцiю. А коли закiнчилася вiхола кривавої ворохобнi на просторах колишньої iмперiї Романових, острови Шпiцбергена вразили красунь пiвдня своїми древнiми валунами та снiговими заносами. Вражало й побудоване чоловiками мiсто на скелях, яке нависало над морем, наче середньовiчний монастир.
...Над скелями гiр пливло сонце, заглядаючи в улоговини, в яких золотими розсипами стелилися пiвнiчнi берiзки, та багряно i червоно тлiв такий же тремтливий та низькорослий осичняк. Максим Михайлович дивився на цi фарби пiвнiчної природи, якi, здавалося, випливли з самого дитинства.
- Нiчого не нагадує? - Старий знайомий Салимоненка, контр-адмiрал Демченко дивився на пейзаж за вiкном примруженими очима. - Дивлюся на цi берiзки, i спливають в пам"ятi нашi полiськi болота...
- А то... - Салимоненко вiдвернувся вiд вiкна, в келиху на денцi гойднувся коньяк: обмивали адмiральськi погони старовинного друга. - Зараз там мiй син службу несе, в тих болотах...
- Так, я знаю, Прип"ятський загiн Днiпровської флотилiї. В наступному роцi їм передадуть першу партiю нових катерiв, я бачився з Сашком. Вже головний корабельний старшина, пiд своєю командирською рукою матиме пiвдюжини таких катерiв, про якi ми з тобою в його роки й мрiяти не могли. - Адмiрал напiвобiйняв Максима Михайловича, i вони повернулися до накритого столу. - Тривожно на кордонi...
В ошатному будиночку вiйськово-морського аташе вперше за довгi роки зiбралася компанiя старих друзiв, обмивали адмiральство свого старого товариша Олексiя Демченка, який на початку осенi сорок першого року отримав довгоочiкуванi погони з чорними вишитими тризубами на золотому полi. Втiм, було їх всього тiльки троє, тих, кого доля звела майже четверть столiття тому в лиху годину, коли по землi України мела кривава вiхола Громадянської вiйни. Чорноморець i двоє балтiйцiв зустрiлися на спаленому полiському хуторi: балтiйцi пробиралися в рiдну Керч, а чорноморець з Керчi прийшов додому, але зустрiли його самi лише руїни. З того часу вони стали друзями. Воювали з "червоними" лiтом i восени двадцятого року в "Меотiйськiй калюжi", патрулювали в мiлкому Азовському морi, перехоплюючи шхуни i баркаси зi зброєю та грошима для анархо-комунiстичних повстанцiв i бiльшовицьких пiдпiльникiв в Криму, для "зелено-червоних" партизанiв Нестора Мiхненка, для страйкуючих робiтникiв Марiуполя i Бердянська.
Олексiй Демченко в тi славнi часи командував азовським криголамом, на якому встановили знятi з старого броненосця гармати та захопленi в боях з бiлими "вiккерси-максими", i назвали канонерським човном, колишнiй артилерiйський гальванер унтер-офiцер першої статтi Максим Салимоненко став старшим офiцером, а кочегар другої статтi Трохим Бiлохатько - боцманом, господарем головної палуби.
А в листопадi двадцятого року екiпажi Азовської флотилiї - Дiючого Загону Чорного i Азовського морiв посилили Кiнний Корпус УСС, створений генералом Петровським. Моряками Азовської флотилiї укомплектували мотоброньову бригаду Корпусу. Саме удар цiєї бригади i поставив завершальну крапку в вiйнi України з Радянською Росiєю, яку полiтики Заходу лукаво назвали "прикордонними конфлiктами"...
Давнi друзi не бачилися з тридцять дев"ятого року - навеснi вони зустрiлися в Києвi, коли капiтан другого рангу Олексiй Демченко чекав вирiшення подальшої долi пiсля загибелi свого корабля - першого українського авiаносця "Гетьман Хмельницький", капiтан третього рангу Трохим Бiлохатько отримав призначення в Республiку Грумант, вiйськово-морським аташе, а капiтану дальнього плавання Максиму Салимоненко було запропоновано посаду капiтана лайнера, який тiльки будувався на корабельнi Миколаєва...
...Капiтан Салимоненко тiльки менше року, як став на капiтанський мiсток нового лайнера "Бiлорусь " i про нове призначення навiть не думав. Близько сiмдесяти двох тисяч тонн водотоннажнiстю, майже тисяча шiстсот кают для понад трьох тисяч пасажирiв, яких судно могло перевезти з скель полярного архiпелагу на пляжi тропiчних островiв зi швидкiстю в двадцять дев"ять вузлiв. Новий лайнер був обладнаний всiма вiдомими на цей час новинками: електросиловою установкою. стабiлiзаторами хитавицi, гвинтовими колонками, автоматичною системою управлiння, автоштурманом, метеорологiчним радiолокатором i радiолокатором кругового огляду. Лайнер призначався для перевезення пасажирiв першого i другого класу, або, за введеною з 1928 року класифiкацiєю Українського Державного Реєстру, "люкс" i "бiзнес" класу. Керченський суднобудiвний завод побудував два таких лайнера, "Бiлорусь" для української приватної судноплавної компанiї "Київська Русь" i "Семен Дежньов" для Атлантичного пароплавства Республiки Грумант. Обидва судна не поступалися за розкiшшю знаменитому французькому лайнеру "Нормандiя", який в 1932 роцi вийшов на лiнiю Гавр-Нью-Йорк i навiть здобув "Блакитну стрiчку", пройшовши маршрут за чотири доби. Хоча вже в 1934 роцi цю престижну нагороду вiдiбрала у нього нова королева океану - "Куїн Мерi". От з цього часу й почалася безкомпромiсна боротьба мiж французами та британцями за звання кращого скорохода на просторах Атлантики. Українцi спостерiгали за її перебiгом нiби безсторонньо...
Та на початку лiта сорок першому роцi в цю боротьбу вiдкрито вступила й Українська Держава.
...Для капiтана Салимоненко все почалося з запрошення завiтати до головної контори державного Чорноморського пароплавства. Лайнер "Бiлорусь", флагман приватної судноплавної компанiї "Київська Русь", саме прийшов в Одесу, завершивши черговий рейс до Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв.
- Вiтаю вас, пане капiтан! - Лiтнiй, але досить мiцний для своїх рокiв чоловiк, потиснув руку Максиму Михайловичу так, що у того аж пальцi злиплися. - Як пройшов рейс?
Господар кабiнету жестом запросив капiтана влаштуватися в зручному шкiряному крiслi. Пильнi очi фiксували кожен рух гостя, i, вочевидь, перше враження не розчарувало, погляд був доброзичливим.
- Дякую. - Салимоненко сидiв вiльно, не на краєчку, але не розвалився. - Без пригод.
- Це добре. Дуже добре, пригоди нам нi до чого. - Господар дiстав з прихованого бару пузатеньку пляшечку коньяку, два келихи. - Розмова у нас неофiцiйна, можна сказати навiть дружня. За знайомство!
Обидва пригубили ароматний напiй, хоча Максим Михайлович i не втримався, сьорбнув iще раз - коньяк був добрячий! Вiн тiльки чемно кивав головою на зауваження господаря кабiнету, чекав коли ж той розпочне розмову про головне, заради чого Салимоненка й запросили сюди.
- В Нью-Йорку ви зустрiли нинiшнього володаря "Блакитної стрiчки", чи не так? - Салимоненко коротко вiдповiв "Так", тiльки, либонь, це було риторичне запитання. - Скажiть, капiтане, вам не хочеться завоювати цей приз? Розмови про це, я знаю, давно точаться мiж нашими капiтанами...
- Звичайно. - Максим Михайлович не став критися. - Але коли я запропонував правлiнню компанiї випробувати "Бiлорусь" в одному з рейсiв, менi було категорично заборонено це робити. А судно могло легко тримати тридцять один вузол, що гарантувало нам перемогу в цих перегонах. Тiльки...
Салимоненко сумно розвiв руками, мовляв, рада душа в рай, але начальство забороняє.
- Це заборона не правлiння компанiї, Максиме Михайловичу, а полiтичне рiшення, прийняте свого часу Гетьманом i українським урядом. - Господар кабiнету поставив свiй келих на журнальний столик. - Однак час настав, i наша країна будуватиме судно, яке гарантовано стане переможцем у боротьбi за "Блакитну стрiчку Атлантики". Шiсть мiсяцiв тому в Миколаєвi заклали новий лайнер, i я пропоную вам стати капiтаном майбутнього володаря "Блакитної стрiчки". Коли ви згоднi, то вас чекають в Києвi...
...В Київ Максим Салимоненко прибув в той же день надвечiр швидкiсним електропотягом. I капiтан неймовiрно здивувався, коли в готелi, де для нього був заброньований номер, зустрiв своїх старовинних друзiв i соратникiв по боях з бiльшовиками в завершальних "конфлiктах" неоголошеної вiйни.
В кiнцi березня в Києвi було ще прохолодно - снiг тiльки-тiльки зiйшов. I пiсля теплого пiвдня - в Одесi весна вже забуяла на повну силу - Салимоненко в столицi в легкому форменому плащi почувався дещо мерзлякувато. Але сонце починало припiкати i кияни поскидали набридлi за холоднi днi шуби, пальта i шкiрянi куртки на хутрi - останнiй писк моди, вони були схожi на елемент екiпiровки пiлота i ввiйшли в побут українських модникiв восени минулого року, - незважаючи на посiрiлий нiздрюватий снiг в кучугурах, якi рiзко контрастували з яскраво-зеленою травичкою, що пробивалася на газонах обабiч тротуарiв.
Демченко, Бiлохатько i Салимоненко повiльно йшли по бетонним плитам хiдника вздовж проспекту, наближаючись до готелю. З моменту їхньої останньої зустрiчi пройшло майже пiвроку. Тодi Трохим Бiлохатько пiсля закiнчення Вiйськово-Дипломатичної академiї тiльки отримав наступне звання капiтана третього рангу, а Олексiй Демченко - черговий стусан примхливої долi. В кiнцi вересня тридцять восьмого року пiд час навчань загинув новий потужний корабель Вiйськово-Морських Сил України - авiаносець "Гетьман Хмельницький", де капiтан другого рангу Демченко служив на посадi старшого офiцера.
- Ще перед тим, як отримати призначення, - озвучив Бiлохатько невисловлене прохання Максима Салимоненка, - досить детально я ознайомився з цiєю надзвичайною подiєю. Але Макс, - вiн називав давнього друга на американський манер, скорочуючи ймення, - до грифованих вiйськових документiв доступу не має. Тому ми обоє згораємо вiд цiкавостi i просимо озвучити свою версiю самому учаснику подiї...
- Це подiя з серiї "неминучих в морi випадковостей". - Розповiдав Демченко. - Дикий збiг, коли в одному мiсцi i в один час сталися двi абсолютно несумiснi подiї. Ланка нових швидкiсних бомбардувальникiв йшла на морський полiгон на учбове бомбометання, а наша авiаносна група саме в цей час проводила спiльне маневрування в районi, що лежав якраз на маршрутi їхнього польоту...
Повiтря пахло весною i було чути, як вибивала дрiб по дзвiнкому металу весняна капель. Синiло в високостi блакиттю небо i в сяйвi слiпучих сонячних зайчикiв нiжилися на кватирках столичнi коти.
В той передостаннiй день вересня авiаносець йшов в супроводi двох есмiнцiв i легкого крейсера. "Гетьман Хмельницький", збудований у Миколаєвi суднобудiвним заводом "Наваль" за участю нiмецьких суднобудiвникiв, всього тiльки пiвроку, як вступив у стрiй українського флоту. Екiпаж iнтенсивно освоював нову технiку, основна частина корабельної авiагрупи закiнчувала наземну пiдготовку на щойно збудованому тренажерi в кримських Саках. Корабель вже готувався прийняти її на свою палубу i в жовтнi вийти в Середземне море. Але втрутився випадок - на новому бомбардувальнику вийшла з ладу система електродистанцiйного управлiння i важка десятитонна машина пiшла вниз по широкiй спiралi. Аварiйний лiтак був помiчений службою спостереження i корабельна група збiльшила швидкiсть, щоб вийти з зони можливого падiння бомбардувальника. Однак на таких високих швидкостях завжди можливi непередбаченi подiї, i есмiнець, значно легший за авiаносець, по правому борту просто присмоктало до бiльш крупного корабля. В результат удару авiаносець на кiлька хвилин втратив управлiння, були пошкодженi цистерни авiацiйного палива. На додачу аварiйний лiтак, який покинув екiпаж, влучив прямо в польотну палубу некерованого корабля. Сталася пожежа, з якою досить успiшно впоралися аварiйнi групи, але далися взнаки трiщини в паливних цистернах. Випари авiацiйного бензину скупчилися в примiщеннях корабля i досить було найменшої iскри електрообладнання, щоб стався вибух. За чотири години корабель затонув. Добре, хоч не загинула жодна людина з екiпажiв. Саме такими словами i закiнчив Олекса Демченко свою розповiдь...
Пiсля вечерi в номерi Максима Михайловича влаштували розбiр цiєї надзвичайної подiї. Демченко принiс зi свого номеру довгу вузьку картонну взуттєву коробку вiд жiночих чобiток, Бiлохатько з Салимоненком позичили свої черевики i на килимi цими макетами розiграли всi еволюцiї авiаносця та кораблiв супроводу. Всi троє були з плавскладу, вникали в усi тонкощi маневрування, в послiдовнiсть сигналiв; за довiдками по правилам спiльного плавання зверталися до Салимоненка - капiтан трансатлантика, як-не-як, в українському флотi, що торговому, що вiйськовому, капiтани пасажирських лайнерiв були найкращими знавцями ПСП, службовим обов"язком змушенi вишколювати своїх вахтенних офiцерiв.
З заключним словом виступив майбутнiй вiйськово-морський аташе.
- Друзi мої! - З почуттям сказав вiн. - Вивчаючи в академiї матерiали по цiй надзвичайнiй подiї, змушений зараз визнати, що цей планшет, - вiн показав на взуттєву коробку i черевики на пухнастому килимi, - дали бiльш об"єктивну, бiльш достовiрну i бiльш квалiфiковану трактову такої сумної подiї. Дякую вам. Завтра, коли буду представлятися своєму новому начальству, менi це ой, як знадобиться...
...Максим Салимоненко знав, що новий трансатлантичний лайнер, капiтанський мiсток якого запропонували йому, стовiдсотково будувався на грошi Української Держави, на вiдмiну вiд попереднiх серiй, тiєї ж "Бiлорусi" хоча б, де державна доля була значною, але не цiлковитою. А капiтана такого судна затверджує тiльки одна людина в державi - Iван Остапович Федорчук, радник Гетьмана України...
Червона килимова дорiжка i слiпучий блиск полiрованої бронзи. Все сяє позамежною чистотою, за таку ручку дверей взятися лячно - коли б не забруднити. Безшумний лiфт виносить на десятий поверх.
- Будь ласка, сюди. - Супроводжуючий спiвробiтник охорони не знає, хто такий Максим Михайлович Салимоненко. Вiн знає лише, що цю людину запрошено до Секретарiату Гетьмана на бесiду. Охоронець веде Салимоненка по широким сходам, довгим коридором. Вiн холодно ввiчливий. - Почекайте тут.
Перед Максимом Михайловичем широке вiкно. На Майдан Незалежностi дивляться високi вiкна бiлих будiвель кварталу Гетьманської резиденцiї, що були зведенi ще в минулому столiттi. Сам секретарiат знаходиться всерединi, це модерновi бiлоснiжнi висотки, їх з майданiв та вулиць столицi майже не видно. Вiрнiше, вони не кидаються в очi. Але це вiкно виходить у внутрiшнiй дворик, де невеличкий фонтан, ще голi кущi бузку i дерева в липкiй зеленi бруньок. За вiкном яскраве весняне сонце i голуби на карнизах.
Салимоненко вiдвертається вiд вiкна, коридор з високою склепiнчастою стелею з одного боку губиться в перспективi, з iншого - закiнчується дверима вантажного лiфту. Високi - в рiст дорослої людини - дубовi панелi чергуються з такими ж широкими вiкнами. Навпроти - високi полiрованi дверi владних кабiнетiв. Цими коридорами ще за царату ходили київськi губернатори, в сiмнадцятому роцi в цих кабiнетах утверджувала свої унiверсали Центральна Рада. Пiд цими склепiннями ходить Гетьман. Секретарiат Гетьмана України - це цiле мiсто, це окрема держава в самому центрi Києва. Як Ватикан у центрi Риму.
- Заходьте, будь ласка. - Офiцер охорони робить крок вбiк i Салимоненко входить в кабiнет.
Примiщення широке. Одна стiна - майже суцiльне вiкно. За ним дахи i стiни будiвель резиденцiї. Iншi стiни свiтло-сiрi. Пiдлога - м"яка сiра вовна. Стiл великий, вiн незаймано чистий, без жодних паперiв. Великий сейф. Приставний столик з телефонами. Бiльше в цьому кабiнетi немає нiчого.
- Добрий день, Максиме Михайловичу.
- Добрий день, Iване Остаповичу.
Господар кабiнету розглядає обличчя Салимоненка. Мовчки i дуже уважно, нiби лiкар.
- Сiдайте, Максиме Михайловичу. Як справи? - Федорчук високого зросту, стрункий, мiцної статури. У коротко стриженому волосi ледь пробивається сивина. Обличчя типового українця - нiс бульбою, круглi щоки, ледь помiтна чуприна. Нiчого особливого чи видатного. Зустрiнеш на вулицi - не обернешся, не заб"ється серце схвильовано. Костюм також звичайнiсiнький, свiтло-бежевий, тонкої вовни. Пошитий, звичайно ж, справжнiм майстром, з душею пошитий. Але це й все, нiчого особливого. Звичайний чоловiк. Але ж це людина, яка створила сучасну Україну, це йому пiдкоряється майже все в Українськiй Державi!
- Дякую, Iване Остаповичу. Добре.
- Максиме Михайловичу, зiйшовши на капiтанський мiсток "Бiлорусi" ви неодноразово пропонували керiвництву компанiї "Київська Русь" завоювати "Блакитну стрiчку Атлантики". Навiщо вам, особисто вам, "Блакитна стрiчка"? Ви марнославна людина? - Салимоненко чекав почути пишномовнi слова, на кшталт: "Держава виявила вам високу довiру...", i тому не знайшовся, що сказати, тiльки зтенув плечима.
- Я нiколи над цим не думав... В життi менi все вдалося, сiм"я, робота, мрiї... Напевне, менi тiльки "Блакитної стрiчки" для повного щастя й не вистачає. - Легко усмiхнувся самими куточками вуст, даючи зрозумiти, що це тiльки жарт. - Коли ж говорити серйозно, то менi дуже хочеться, щоб побачивши в океанi наш прапор, зустрiчнi судна першими давали вiтальний гудок. Тодi б я, дiйсно, почувався щасливим...
- Що ж, ми дамо вам можливiсть стати щасливою людиною. - В пильних очах нi тiнi усмiшки. - Поздоровляю вас, Максиме Михайловичу, ви призначаєтеся капiтаном нового українського лайнера "Велика княгиня Ольга", який завоює "Блакитну стрiчку Атлантики". Успiхiв вам.
...Квiтень тисяча дев"ятсот тридцять дев"ятого року. Новий лайнер будувався на корабельнi акцiонерного товариства "Наваль" в Миколаєвi, мiста на пiвднi України. Судно вже вивели з доку, де величезний корпус складали з окремих блокiв, нiби з дитячих кубикiв. Збоку, особливо на вiддалi, трансатлантичний лайнер виглядав цiлком закiнченим. Однак до виходу в море ще було дуже далеко. До моменту виходу судна з доку суднобудiвники постаралися виконати всi зовнiшнi роботи, що ж до внутрiшнього оздоблення, то багато чого ще тiльки доведеться робити. I, звичайно ж, судно не пройшло випробувань.
Всерединi судна панує робочий безлад, до моменту передачi лайнера лишається двадцять мiсяцiв, за якi потрiбно встановити i налагодити всi системи, обладнати каюти, оздобити салони та громадськi примiщення. Тому величезна армiя робiтникiв працює щоденно вiд свiтання до смеркання нас новому суднi.
Своїми розмiрами "Велика княгиня Ольга" не поступається британському лайнеру "Куїн Мерi" та французькiй "Нормандiї", плавучому палацу, який є збiльшеною копiєю розкiшного "Iль де Франс". Новий український трансатлантик не повинен боятися штормових вiтрiв i хвиль висотою в тридцять метрiв, висота його борту становить тридцять шiсть метрiв. Прибувши в пункт призначення судно вже через одинадцять годин має вiдправитися в зворотнiй шлях довжиною бiльше дванадцяти тисяч кiлометрiв. Побудова такого лайнера вимагала величезних капiталовкладень, це по силам тiльки потужнiй промисловiй державi.
Побудова такого лайнера, як "Велика княгиня Ольга" обiйшлася Українськiй Державi в двадцять п"ять мiльйонiв гривень. Гривня - пара мiцних черевикiв. Три гривнi - пристойний костюм. Триста - легковик "Дон-1000 ", тисяча гривень - двоповерховий будинок з пiдвалами, з кiмнатами на горищi, з басейном та гаражем на три машини i шматком землi з садом. Гривня - це 0.86026 грама щирого золота. Українська золота монета в десять гривень мiстить 8.6026 грама, точнiсiнько, як червонець царя Миколи Другого. Коли простiше, мiльйон гривень - майже тонна золота. А двадцять п"ять мiльйонiв - це бiльше, нiж двадцять одна тонна золота 900 проби. Точнiше, двадцять одна тонна п"ятсот шiсть з половиною кiлограмiв. А внутрiшнє оздоблення лайнера коштувало ще бiльше, аж п"ятдесят п"ять мiльйонiв...
Потрiбна була вiдповiдна корабельня, щоб реалiзувати цей масштабний проект. Потрiбен достатнiх розмiрiв стапель, щоб мiг вмiстити новий лайнер. Потрiбен величезний обсяг будiвельних матерiалiв, наприклад, сто двадцять тисяч листiв корабельної сталi, загальною вагою в тридцять п"ять тисяч тонн.
Конструкцiя нового трансатлантика розроблялася Володимиром Юркевичам, корабельним iнженером, який ще в Росiйськiй iмперiї будував лiнiйнi крейсери типу "Iзмаїл" в Петроградi. В роки великої вiйни вiн працював в Ревелi, будував пiдводнi човни. В березнi 1918 року капiтан корпусу морських iнженерiв Володимир Юркевич наказом начальника Балтiйського заводу призначається помiчником завiдуючого вiддiленням Балтiйського заводу в мiстi Миколаєвi. А коли закiнчилася Громадянська вiйна i бiльшовики остаточно пiдкорили колишню iмперiю, вiн оселився в Українськiй Державi. В двадцятi роки Юркевич - визнаний авторитет в побудовi нових пасажирських лайнерiв. Це пiд його керiвництвом будувалися пасажирськi судна для роботи в Пiвнiчнiй Атлантицi, для Груманта. Але нове судно перевершує все, що дотепер ним створювалося. Юркевич зiштовхнувся зi винятковими труднощами, будуючи нову королеву океану. Потрiбно було, щоб розроблюване судно конструктивно перевершувало всiх своїх попередникiв.
...Тридцятi роки вiдмiченi появою величезних океанських лайнерiв. Це були гiгантськi судна, що перевозили тисячi пасажирiв. Йшла вiдчайдушна конкурентна боротьба мiж основними європейськими морськими державами, де ставкою була нацiональна гордiсть i престиж країни. Лiдерами в боротьбi були Францiя i Велика Британiя. Першого грудня 1930 року на корабельнi Джона Брауна в Клайдбенку було закладено нове судно "Вирiб 534". Його будуватиме цiла армiя найкращих шотландських майстрiв, а назву судно отримає тiльки при спуску на воду. Нове судно мало гiгантськi розмiри i було призначене для завоювання "Блакитної стрiчки Атлантики". Це нагорода для судна i Священний Грааль для судноплавних компанiй. Вiсiм тижнiв по тому в Сен-Назерi в Нормандiї заклали судно-суперник - "Вирiб Т6". Французи вирiшили побудувати лайнер, який зможе перемогти основного конкурента - британську "Бiлу зiрку". Це судно також буде гiгантським. Але найголовнiше - воно має бути найшвидшим, щоб постiйно завойовувати "Блакитну стрiчку Атлантики". В 1932 роцi "Нормандiя" стала найкращим лайнером Францiї, у вiдповiдь Велика Британiя закiнчила побудову "Куїн Мерi". В гонитвi за швидкiстю величезнi судна цих двох країн вперто змагалися, щоб завоювати такий жаданий приз: "Блакитну стрiчку Атлантики" i вважатися найшвидшим судном, що перетинав Атлантичний океан. Настав час i Українi спробувати свої сили...
Лайнер "Велика княгиня Ольга" в довжину сягає бiльше трьохсот п"ятнадцяти метрiв, це перевищує висоту Ейфелевої вежi в Парижi, це вишикуванi в ряд тридцять шiсть мiських автобусiв. На його одинадцяти палубах в трьох тисячах ста десяти каютах могли розмiститися чотири тисячi шiстсот п"ятнадцять пасажирiв та тисячу п"ятсот сiмдесят вiсiм членiв команди.
- Ми швидко прийшли до висновку, - розповiдав Салимоненку Володимир Юркевич, знайомлячи нового капiтана з судном, - що будувати судно менших розмiрiв, нiж "Нормандiя" чи "Королева Марiя" немає сенсу. Спецiально для розрахунку форми корпусу в Миколаєвi збудували новий дослiдний басейн довжиною понад двiстi метрiв, провели випробування п"ятнадцяти рiзних моделей. Було розроблено бiльше вiсiмдесяти тисяч листiв креслень, потрачено мiльйон людино-годин працi, щоб перенести проект з кульманiв на майданчик корабельнi. Шiстнадцятого березня тридцять восьмого року був розрiзаний перший сталевий лист. В Миколаїв стали поступати матерiали з усiєї України...
В проектування лайнера Юркевичу допомагали й iншi видатнi руськi iнженери. Головнi двигуни встановлювалися по системi iнженера та винахiдника в областi дизелебудування В.П. Аршанова, салони мав розписувати художник Олександр Євгенович Яковлєв.
Максиму Михайловичу було цiкаво дiзнатися вiд творця нового судна, як зводився лайнер з самого першого дня. Майбутнiй капiтан побував скрiзь, на всiх чотирнадцяти складальних майданчиках, йому було цiкаво бачити величну справу у розвитку, вiд першого прочерку на ватманi олiвця, вiд першого зварного шва до ресторанних залiв та басейнiв з блакитною водою, вiд паливних цистерн в трюмi до кают класу "люкс" на верхнiй палубi, яка тiльки-тiльки намiчалася. Новопризначений капiтан хотiв побачити на власнi очi всi закутки судна, вивчити все вiд капiтанського мiстка до розподiльчих щитiв у трюмi.
Потрiбно сказати, що побудова пасажирських лайнерiв для лiнiї Грумант - Пiвденнi моря дала колосальний поштовх для розвитку української промисловостi. Такi судна вимагали найкращих матерiалiв, в них втiлювалися найновiшi досягнення науки та технiки. Кожен наступний проект трансатлантика пiднiмав все вище i вище планку вимог, а, значить, зростала промислова могутнiсть Української Держави.
Ранiше, до побудови лайнерiв "кримської" серiї, судна будувалися на похилому стапелi починаючи з кiля, набору i обшивки до завершення всього корпусу. Потiм вся конструкцiя спускалася i починалася побудова оснащення. "Кримська" серiя заснувала новi методи в суднобудуваннi: для зменшення витрат та пришвидшення часу побудови використовуються готовi секцiї корпусу i "напiвфабрикати" повнiстю зiбраних на заводi кают та примiщень. Щотижня пiдвозилося до шести тисяч сталевих листiв з металургiйних заводiв Днiпропетровська, Донецька, Марiуполя. В цехах корабельнi провадилося точне рiзання на устаткуваннi, спроектованому i виготовленому науково-виробничим об"єднанням "Iнститут Зварювання" Оскара Патона. Метал прокатували i згинали по розробленим на найновiших обчислювальних машинах київського "Електрону" шаблонам, пiсля чого заготовки з допомогою зварювання перетворювалися на деталi корпусу судна i його палубної надбудови. Потiм цi деталi з"єднувалися в готовi блоки на складальних майданчиках заводу. Генеральним планом побудови "Великої княгинi Ольги" передбачалося збирати судно з сорока двох модулiв, побудованих з дев"яносто чотирьох окремих блокiв. Так, крок за кроком з таких величезних модулiв i був побудований новий український трансатлантик "Велика княгиня Ольга".
Четвертого вересня тридцять восьмого року, всього через пiвроку пiсля того, як був розрiзаний перший лист сталi, за морською традицiєю в кiль судна були закладена золота монета в десять гривень. Ця традицiя йде з Древньої Грецiї, коли кидали в трюм корабля золотi монети в якостi жертви богу морiв Посейдону. Саме з цiєї хвилини лайнер й почав будуватися. В цехах корабельнi виготовляли секцiї, потiм їх пiдiймали, встановлювали на складальному майданчику в потрiбне мiсце i зварювали. Ще на початку тридцятих рокiв українськi суднобудiвники вiдмовилися вiд клепаних корпусiв. Модульний корпус лайнера зроблений з трьохсот тисяч окремих деталей i загальна довжина звареного шва сягає пiвтора тисяч кiлометрiв. Будувати нове судно починали з чотирьох машинних вiддiлень. Спочатку потрiбно було встановити головнi механiзми - вiсiм газотурбiнних двигунiв та стiльки ж електрогенераторiв, а також установки для кондицiонування повiтря, опрiснення та очистки води та iншi необхiднi агрегати. Кожний з них мав значнi габарити та вагу. Враховуючи все це, необхiдно було встановлювати їх в нижнiй частинi корпусу лайнера. I зробити на стадiї, коли цей корпус ще будується. Щоденно потрiбнi тисячi i десятки тисяч деталей i готових виробiв. Розрахунки матерiально-технiчного забезпечення такого судна були просто запаморочливi...
Нарештi настав день, вiдкрилися ворота цеху i "Судно номер 7901" вивели в док. Лайнер "Велика княгиня Ольга" був готовий до спуску на воду другого березня тридцять дев"ятого року. Це було свято для конструкторiв, екiпажу, суднобудiвникiв i працiвникiв заводу. Новий трансатлантик, ще сухий, що жодного разу не скуштував солоної морської води, височiв багатоповерховим громаддям над збиральним майданчиком i його чудово було видно з навколишнiх вулиць i мiських магiстралей. На торжество спуску нового лайнера прибув i Гетьман України Павло Скоропадський разом зi своєю дружиною. Спуск на воду величезного лайнера завжди величне видовище, а спуск на воду судна такого розмiру це щось разюче!
Пляшка найкращого українського шампанського з Нового Свiту розбилася об борт нового судна, яке назвали "Велика княгиня Ольга". Це був незабутнiй момент, коли вона розбилася. В цей момент навкруг запанувала тиша. А потiм вiдкрилися кiнгстони i вода стала заповнювати вiдсiки доку i ця величезна штуковина вагою в тридцять п"ять тисяч тонн вперше доторкнулася води. Судно поступово занурювалося i в той момент, коли першi хвилi Пiвденного Бугу торкаються корпусу судна, серце починає битися сильнiше. I керiвники на трибунi, i запрошенi гостi слiдкують, затамувавши подих, як судно починає занурюватися в водну стихiю. Бо ж це народжується цiле мiсто i немає нiчого схожого на нього. I кожен радiє, що створив дещо гiгантське i красиве. Бо в цьому є частинка i його працi, нехай вона зовсiм мiзерна, але ця частка втiлилася в щось величезне i кожен може оцiнити його якiсть. На якусь мить всiма вiдчувається мiстичний зв"язок мiж цими людьми, вони всi згуртовуються в єдиному поривi i це є зародження нового.
Вирiб "Номер 7901" з цього моменту став трансатлантичним лайнером "Велика княгиня Ольга " i тепер судно очiкували оздоблювальнi роботи. В спорудженнi судна "Велика княгиня Ольга" наступив новий етап. Оздоблення найбiльшого українського лайнера потребує залучення до таких робiт тисяч працiвникiв зi всiєї України з рiзними спецiальностями. Сотнi майстрiв з Вiнницi будуть встановлювати обладнання для кондицiонування повiтря, житомирськi майстри - обладнання камбузiв, днiпропетровцi монтуватимуть радiолокацiйнi установки, харкiвськi спецiалiсти - електричнi системи управлiння судном, львiвськi - установки для очистки води, одесити - опрiснювачi. Робота йшла цiлодобово на всiх палубах лайнера. Групи людей тягли електрокабелi по численним каналам. Для концертних залiв, кiнотеатрiв та ресторанiв були виготовленi накладнi лiпнi прикраси. Сотнi кают та салонiв потрiбно було змонтувати i приєднати до суднових комунiкацiй. Замовленi i виготовленi предмети декоративного мистецтва, скульптори взялися за рiзцi, увiчнюючи своє натхнення в мармурi, видатнi митцi створювали новi шедеври для картинної галереї лайнера. На оздоблення його салонiв та iнших примiщень йшли найкращi породи дерева, шовк, оксамит, стiни i стелi прикрашали картини та гобелени, а також скульптурне лiплення. Iнтер"єр доповнювали величезнi дзеркала, меблi з горiху та червоного дерева. Щоденно на корабельню поступали сотнi i тисячi нових деталей i українськi майстри встановлювали їх на судно. Вони будували плавуче мiсто...
Потрiбно було також встановити обладнання виготовлене по iнновацiйним технологiям. "Велика княгиня Ольга" - перший пасажирський лайнер оснащений встановленими пiд кормою чотирма величезними електричними рушiями - гвинтовими гондолами, якi забезпечать судну тягу та маневрування. Цi гондоли найбiльшi та найпотужнiшi з усiх, якi до цього часу створювалися. Кожна повнiстю споряджена гондола важить двiстi вiсiмдесят тонн - як риболовний траулер. Для порiвняння: гвинти британського лайнера "Куїн Мерi" важать по тридцять п"ять тонн. Для перевезення гондол спецiально проклали нову трасу до корабельнi i жителi Миколаєва могли на власнi очi побачити яке обладнання встановлюється на суднi.
Одна з переваг гвинтової гондоли - зменшення вiбрацiй на корпус судна при повних ходах. А жорстка вимога замовникiв лайнера встановлювала рiвень вiбрацiй для пiдтримання комфорту пасажирiв лайнера. Ще одна деталь, яка впливає на комфорт пасажирiв - стабiлiзатори. Їх замовили в Шотландiї. На попереднiх серiях лайнерiв встановлювали по однiй парi таких стабiлiзаторiв, на новому суднi - двi пари...
Особливу увагу придiлили безпецi плавання. Всi пам"ятали трагедiю "Титанiка" i для лайнера розробили новi рятувальнi шлюпки, якi гарантували стовiдсоткове збереження життя пасажирiв в разi аварiї судна. Кожна була оснащена двигуном i повнiстю закрита, що гарантувало пасажирiв вiд бурхливої погоди та захищало вiд вогню. В кожнiй з них могли розмiститися до ста п"ятдесяти осiб, кожна мала запас води, продуктiв, медикаментiв та палива на десять дiб. Кожна мала рятувальну радiостанцiю та радiомаяк.
Крiм того, судно розраховане для плавання в кризi. Корпус лайнера має льодовий пояс - броньова сталь товщиною в п"ятдесят мiлiметрiв. До того ж, новий тип рушiя - гвинтовi гондоли - на шляху до Груманта дозволяє успiшно долати крижанi поля Пiвнiчного Льодовитого океану...
Передача лайнера Чорноморському пароплавству вiдбулася у вiдповiдностi за графiком в кiнцi листопада сорокового року. Але першi рейси лайнер виконував в закритому басейнi Чорного моря. Вiдпрацьовувалася взаємодiя всiх членiв команди, виявлялися i виправлялися недолiки, як конструкцiї, так i побудови судна. Команда та обслуговуючий персонал набували досвiду, i другого сiчня сорок першого року лайнер "Велика княгиня Ольга" вийшов у свiй перший рейс: спочатку в Середземне море, потiм Суецьким каналом в Червоне, а далi в Iндiйський океан. Суднобудiвна компанiя нагородила найкращих працiвникiв з усiєї України, якi створювали лайнер, подорожжю на тропiчнi острови. Для кожного це була незабутня подiя. Капiтан не квапився, але судно показало середню швидкiсть в двадцять вiсiм вузлiв, навiть враховуючи перехiд Протоками i Суецьким каналом та Червоним морем. Пiсля прибуття в кiнцевий пункт кожному пасажировi Максим Михайлович та його помiчники вручали iменний сертифiкат за пiдписом капiтана, який свiдчив про участь в першому океанському рейсi українського лайнера.
Незважаючи на величезнi розмiри, "Велика княгиня Ольга" вiдзначалася легкiстю i грацiознiстю, вона ковзала по океану зi швидкiстю понад тридцять вузлiв практично не залишаючи пiсля себе хвиль. Це було обумовлено iдеальною з точки зору гiдро та аеродинамiки формою її корпуса, честь розробки якого належала Володимиру Юркевичу. В попереднiх лайнерах форма корпусу постiйно полiпшувалася, досягнувши своєї досконалостi в новому суднi. Форма корпусу лайнера "Велика княгиня Ольга" втiлювала собою сучаснi вимоги до суднобудування - максимум ефективностi при мiнiмумi затрат.
До лiта сорок першого року лайнер здiйснював рейси мiж Одесою - тiльки один цей порт в Українi мiг приймати судна такої водотоннажностi - i островами Iндiйського океану. А в липнi "Велика княгиня Ольга" здiйснила свiй перший вiзит в Нью-Йорк. На лайнерi вперше з державним вiзитом прибув до Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв Гетьман України Павло Петрович Скоропадський.
Без сумнiву, для судна це був успiшний рейс. Вiдлiк почався, коли тридцятого червня 1941 року лайнер пройшов траверз маяка мису Тарифа о 6 годинi 7 хвилин. Четвертого липня "Велика княгиня Ольга" дiсталася американського узбережжя i о 11 годинi 6 хвилин пройшла мимо плавучого маяка Нантакет. Лайнер показав рекордну швидкiсть в 31,49 вузла, подолавши Пiвнiчну Атлантику за 4 доби, 4 години i 59 хвилин. При входi в гавань в останнi хвилини рейсу на щоглi лайнера майорiв вимпел довжиною 31 метр - по метру за кожен повний вузол швидкостi. Пасажирам i командi були врученi бронзовi медальйони з зображенням "Блакитної стрiчки Атлантики " i лайнера "Велика княгиня Ольга".
В зворотному рейсi в схiдному напрямку лайнер показав швидкiсть 32,19 вузла, пiдтвердивши своє досягнення. В честь лайнера Монетний Двiр виготовив медаль, присвячену цiй подiї, була випущена спецiальна поштова марка, що погашалася на лайнерi. Потiм лайнер працював на лiнiї Одеса-Пiвденнi моря, доправляючи на острови Iндiйського океану вiдпускникiв. I до жовтня сорок першого року лайнер зробив ще два рейси з Одеси до Нью-Йорка, лишаючись володарем "Блакитної стрiчки Атлантики".
А в передостаннiй мiсяць осенi "Велика княгиня Ольга", поминувши Суец i Гiбралтар, взяла курс на архiпелаг Шпiцберген i вперше прийшла в Баренцбург...
...Величезний турецький лiсовоз "Трапезунд" швартується бiля стiнки. Поряд стрiй таких же самих лiсовозiв в нескiнченнiсть. Гримлять ланцюги якiрнi, вимпели майорять на щоглах, запах океану i аромат тайги сибiрської в єдиному букетi. Капають сльози сосновi, дух смоляний на п"ять миль навкруги. Лiс в штабелях добрий, свiжий, не залежаний, не трухлявий. Везуть лiсовози кругляки пахучi з Радянської Росiї до Республiки Шпiцберген. Везуть прямо з таборiв на Печорi-рiчцi, лiс на експорт мiльйонами кубiв йде. I жартiвники-лiсоруби вряди-годи подарунки в зв"язках колод залишають: то руку якомусь зсученому вiдiтнуть з запискою: "Протягуємо братню руку дружби пригнiчуваним пролетарям буржуазного свiту. Привiт вiд комсомольцiв-добровольцiв 17 табвiддiлення Усть-Вимлага!", а то й голову, пилкою вiдрiзану...
Скриплять крани в порту, вищать лебiдки, вантажники лаються на всi заставки... Свистить маневрений паротяг, паром пихкає, тягне в хмарi вугiльного диму десяток вагонiв кругляка. Вивантажують крани з величезних лiсовозiв в"язки колод, i ватерлiнiї суден пiднiмаються над водою - вище, вище, вище... Колись тут була рiвнина, тепер - гори до небес, гори ящикiв, гори лiсу, гори вугiлля з копалень Баренцбурга, з шахти "Пiрамiда", з шахти "Благодатна", з шахти "Iзобiльна"... Крани портовi, нiби бусоли бiля самої води, залiзним рядом - вантажать, вантажать, вантажать в трюми лiсовозiв ящики, ящики, ящики... I пустi величезнi лiсовози осiдають у холодну воду Пiвнiчного Льодовитого океану - нижче, нижче, нижче...
З будиночка на вершинi сопки порт, як на долонi. Смеркається i слiзливо пiдморгують першi зiрки. Давно наступив вечiр, небо прочистилося в щiльному серпанку зiрок. Вони свiтили рiвним свiтлом i тiльки одна вiдчайдушна зiрка сипала морзянкою прямiсiнько у вiкно. Синь полярного смеркання пiдкреслює вузенька - не ширша за гори навпроти бухти - смуга вечiрньої зорi. I в цьому примарному свiтлi гористий амфiтеатр Баренцбурга, повторюючись у водi гаванi, складений з двох половинок - реальної i вiддзеркаленої - здається вдвiчi бiльший, величний. Презухвалий архiтектор перенiс портики i колонади з берегiв Еллади на гранiтнi скелi Шпiцбергена. I це вражає найбiльше - заснiженi скелi гiрської тундри в просвiтi арок та балюстрад. Модернi залiзобетоннi висотки разом з кам"яними та дерев"яними будиночками розбрелися по уступам, плато i вершинам й стояли, не затуляючи один одного - кожен на виду, окремо, - стояли гордовито, нiби пiд кожним не фундамент, а постамент. I не було в свiтi iншого такого мiста - на червоних скелях бiля темно-синьої води, пiд блакитним небом - в полярний день, в райдужних сполохах - в полярну нiч. I в оксамитових сутiнках ночi, яка насувається, в ущелинах скельних кряжiв переливаються, мигтять, спалахують оберемки самоцвiтiв - сяючi вiкна Баренцбурга.
...В просторiй кiмнатi з камiном знаходилося троє чоловiкiв. Двоє були в вiйськово-морських одностроях українських ВМС, третiй - в формi капiтана далекого плавання українського торгового флоту. Всi троє розмiняли п"ятий десяток. Обличчя їхнi були обвiтренi не тiльки вiтрами морiв i океанiв, принаймi, Пiвнiчної пiвкулi, випромiнювали владну впевненiсть звиклих повелiвати людей, виражали жорсткiсть характеру, рiшучiсть, вмiння йти напролом. Шрами на обличчi свiдчили, що цi троє потрапляли в серйознi халепи. Важкий владний погляд видавав звичку командувати iншими представниками виду гомо сапiєнс.
Бiлохатько пiдкинув з вiдерка трохи шматкового вугiлля i поворушив в камiнi коцюбкою. Вогонь весело спалахнув i по кiмнатi хвилями прокотилося приємне тепло разом з димком спаленого антрациту.
...Коли пасажири "Великої княгинi Ольги" зiйшли на берег, капiтан показав друзям лайнер. Йому приємно було бачити захоплення своїх давнiх приятелiв салонами i каютами українського трансатлантика. Звичайно, збудований у Миколаєвi лайнер не мiг змагатися у величi та пишнотi з "Нормандiєю". Скорiше, в порiвняннi з французьким судном, яке уподiбнювали з плавучим палацом, збудований українськими кора белами лайнер був сучасним модерним будинком, де все пiдкорялося простотi та функцiональностi.
Бути капiтаном такого судна - "Великої княгинi Ольги" - не всякому випадає, це друзi вiдмiтили, новий трансатлантик друзi шумно схвалили i вiдмiчати цю усмiшку долi - на всi тридцять два зуби - вони почали ще в капiтанськiй каютi Салимоненка. Заодно й оцiнили майстернiсть вiртуозiв суднового камбузу.
Та не одному йому ця легковажна дама останнiм часом всмiхнулася. Максим Михайлович легко погодився на пропозицiю заодно обмити i адмiральськi погони Демченка в особнячку вiйськово-морського аташе. На службовiй "Таврiї-дипломатi" - лiцензiйнiй версiї "опель-адмiрала", її випускав сiмферопольський завод "Таврiя-Авто", який входив до концерну "Опель", - компанiя пiдкотила до оселi Бiлохатька на початку Великого Морського проспекту, що вiв прямо до порту. Спочатку розмова йшла на стороннi теми, так буває, коли гостi вже зiбралися, а м"ясо ще пiдсмажується в духовцi i горiлка не повнiстю охолола.
Господиня оселi - дружина Петра Бiлохатька - ще не повернулася з України, то ж стiл накривала обслуга, запрошена з посольства, страви простi, все по-пролетарськи, без зайвої вишуканостi: п"ятирiчної давностi коньяк, сир, лимони, сiдло молодого баранчика. Стiл був заставлений святковим посудом, i вся ця порцелянова розкiш була закрита скибками рожевої шинки, срiблястої буженини, блiдо-червоного окосту, маринованими огiрками, грибочками i солоними помiдорами. Офiцiанти бiля столу - в безупинному русi...
Вечеря на трьох. По-холостяцьки. I розмова струмочком дзюркотливим по гiрським камiнчикам. Поступово й гострi камiнчики траплятися почали. Про нинiшню ситуацiю у свiтi, про новi кораблi, якi в Миколаєвi будуються, про близьку вiйну, що її Радянська Росiя проти України ось-ось почати має...
Офiцiанти непомiтно ковзають мимо, розставили, що належить i зникли всi разом, нiби їх нiколи й не було тут. На столi димувала смаженя: добре пропечене сiдло баранчика, зелень продимлена м"ясом, м"ясо зволожене приправою. Новоспечений адмiрал потягнувся до пузатенької пляшки, пiднiс її на рiвень очей, глянув, поцокав захоплено язиком. Вивiрено-точним рухом розлив ароматний напiй по келихам.
Стiл був накритий, на залитiй свiтлом люстри скатертинi стояли тарелi з смаженею, кава, молоко, масло в кришталевiй масельничцi, маленькi мисочки з кисляком, посипанi корицею, пiдсмаженi скибочки бiлого хлiба, суха шинка, яйця, прикритi серветкою, нарiзаний тонкими пластинками сир, лимони...
Як випили по першiй, господар, капiтан другого рангу Бiлохатько, картинно повiв рукою:
- Думки всього прогресивного людства спрямованi на наш святково накритий i зi смаком сервований стiл... - Обидва гостя реготнули. Келихи наповнилися знову. - Прошу до столу, панове офiцери!
- Добре, Максиме, що ти нинi в Баренцбург прийшов. - Сказав Демченко, розливаючи по вузеньким келихам з чорної пузатенької пляшки з яскравою етикеткою, на нiй мiж двома рядами дiжок, що зникали вдалинi, летiла ластiвка. - Часи, як я вже казав, настали тривожнi. Можливо, останнiй раз бачимось...
Вiн хотiв продовжити: "за мирного часу...", але адмiрала i так зрозумiли. Тому Демченко повiльно вицiдив коньяк, пiсля кожного ковтка пiдносячи келих до очей i милуючись вологою, пронизаною свiтлом настiнних бра. Коньяк випився маленькими ковточками, як мiнеральна вода. Демченко поваляв в цукровiй пудрi скибочку лимону, пожував i посмоктав її. Вiдщипнув шматочок сиру i аж застогнав вiд насолоди. Потiм наповнив спорожнiлi келихи i став мовчки розглядати змiст свого проти свiтла.
- Повертаючись до наших баранiв, - адмiрал усмiхнувся мимовiльному каламбуру, - вiдмiчу, що в майбутнiй вiйнi нашої країни з "червоними" головним морським театром бойових дiй буде не Чорне море, а саме Пiвнiчна Атлантика. I твiй лайнер, Максиме, витискуватиме зi своїх машин максимальнi тридцять п"ять вузлiв саме тут, на просторах блакитної Атлантики. А мої авiаносцi будуть тебе прикривати...
- До речi. Про твої коробки... - Салимоненко наповнив келихи. - Я не розумiю, навiщо потрiбно було хороший трансатлантичний лайнер переробляти в поганий бойовий корабель. А чи не буде так, як на Балтицi двадцять сiм рокiв тому. Тодi цар Микола також лiнкори для Маркiзової калюжi побудував, "флот вiдкритого моря" заклали - лiнiйнi крейсери, яким в затоцi, як слону у ваннi. З швидкохiдного вiйськового транспорту, в який перероблять мiй лайнер, користi було б бiльше. Крейсерiв у "червоних" на цьому театрi немає, у комунiстiв на Пiвночi найбiльшi кораблi - це балтiйськi "новiки" часiв Великої вiйни, ну, можливо, ще пару-трiйку нових есмiнцiв, проекту "сiм" чи "сiм-у" переведуть з Балтики, але все одно до Груманта вони не дiстануть. А вiд пiдводних човнiв лайнери навiть перших серiй втечуть без проблем. До речi, i таких човнiв, що могли б дiяти в цих водах, у росiян лiченi одиницi. Хоча що я, всього-на-всього капiтан цивiльного флоту, ви, без сумнiву, все знаєте краще за мене... - Максим Михайлович намагався стримуватися i не пiдвищувати голосу. - Так нi! Адмiралам нашим захотiлося свiй "флот вiдкритого моря" мати!
Адмiрал, зосереджено витягуючи корок з нової пляшки, усмiхнувся на цi слова, а Бiлохатьку вони дали пiдставу до тосту "за свiтлi пiвкулi адмiральських мiзкiв".
Петро Бiлохатько добре розумiв свого старовинного друга. Чорноморське пароплавство планувало збiльшити кiлькiсть суден на лiнiї, що сполучала Архiпелаг з Україною i пiвденними островами в Iндiйському океанi. Щорiчний часопис повiдомляв, що незадовго до спуску лайнера "Велика княгиня Ольга" в Севастополi, Феодосiї та Одесi заклали ще три подiбних судна. Але не пройшло i кiлькох мiсяцiв, як правлiння ЧМП повiдомило, що не зможе добудувати новi лайнери через збитковiсть рейсiв. Для Салимоненка таке рiшення було дивним. Вiн знав, що новий український лайнер, навпаки, був рентабельним. Вартiсть квитка в туристичному класi не перевищувала 100-150 гривень, що становило приблизно 95-140 доларiв Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв. Недобудованi корпуси майбутнiх лайнерiв - рiзного ступеня готовностi - викупив український уряд, сповiстивши, що судна будуть добудовуватися, як авiаносцi.
Таке рiшення викликало шквал запитiв i обговорень у парламентi України, але розмови залишилися розмовами, а намiри уряду почали втiлюватися в життя ударними темпами.
Перший авiаносець "Славутич" здали навеснi сорок першого року, тодi ж спустили два iншi кораблi - "Київ" i "Севастопiль", вони ось-ось мали ввiйти в стрiй українських Вiйськово-Морських Сил.
- Чим вони добрi, так це здатнiстю швиденько позбуватися власної дуростi. - Закiнчив думку капiтана другого рангу, коли келихи спорожнiли, контр-адмiрал Демченко. - Але й адмiралам волi немає...
- А тобi не доводилося... - Бiлохатько пом"явся, вiдшукуючи потрiбне слово, але, здається, не знайшов його. - Як би це висловитися точнiше... Ставити себе на мiсце адмiрала, скажiмо, командувача Дев"ятої ескадри... Чи навiть на мiсце Ушакова при Корфу або Нахiмова при Синопi.
- Нахiмов та Ушакова - це, так би мовити, явища вчорашнього дня. Але нашi походи на мiннi постановки пiд Данциг чи в Норчепiнгську бухту останнiм часом я частенько обмiрковую. Пам"ятаєш рейд нашого вугiльного дивiзiону до Вiндави? - Згадав подiї шiстнадцятого року на Балтицi Салимоненко.
- Це надто конкретно, а я кажу взагалi.
- Нi, друже мiй, я взагалi мислити не привчений. Що значить мислити взагалi? Ми з вами не тендiтнi панянки. У мене мислення цiлком конкретне.
- Жорстка ти людина, Салимоненко. - Всмiхнувся кап-два Петро Бiлохатько.
- А ти звик, щоб з тобою в пiддавки грали? - Не мiняючи iнтонацiї, спитав Максим Михайлович.
- Нi, я звик думати своєю головою. Тут такi справи починаються...
- Ну, справ у нас, коли почнеться нова полундра, i на Чорному морi буде досить...
- Чорне море - це Чорне море, коли дивитися в корiнь, море внутрiшнє. А тут океан, простiр для флоту на всi чотири сторони. - Втрутився Демченко, повертаючись у реальнiсть вiд своїх дум.
- На три, - поправив Салимоненко, - а точнiше - простiр тiльки в один бiк, а на два iншi суцiльна крига. Тому поменше фантазiї i побiльше суворого розрахунку.
Петро знайшов у цьому привiд для тосту. Випили за суворий розрахунок у морськiй справi.
- От ми вiйну минулу згадали... - Невизначено сказав Салимоненко, не вдаючись в подробицi.
- Її згадуй, не згадуй, а вона ще довго буде слiдом за нами йти. Таке не забути. Бо вiйна, як досвiд людського безумства, не може бути забута чи не забута. Цей досвiд належить осмислити. - З мудрою байдужiстю зауважив Демченко. - А ми нею по горло ситi, вiдбухали повний календарний строк... Тiльки ж головне не в цьому. А в тому, що велич будь-якої держави, а, вiдповiдно, i наша з вами, буде визначатися не на внутрiшнiх театрах, чорноморському чи, навiть, середземноморському, а в океанi. Тому давайте помовчимо, подумаємо i мовчки ж полiчимо вимпели, якi отримав флот за останнi роки чи скоро отримає...
Вони мовчки полiчили вимпели, якi майорiли нинi над чорноморськими хвилями, - їх набиралося чималенько, - i тут вiдразу всiм стало зрозумiло, що вимпелам цим надто затiсно буде в Чорному морi. Та й в Середземномор"ї також не дуже розвернешся. Надто велика розкiш тримати стiльки кораблiв на такому вельми обмеженому театрi, який вiддiлений вiд океану протоками, себто вузькостями, здатними нiби корком зачинити не те що кораблi, а й цi безупинно-рухливi, безкiнечнi, як сам час, води. Все-таки, що не кажи, а Чорне море - море домашнє, а Атлантика - це океан, а з океаном жартувати... словом, жарти кепськi.
- Ти що хочеш сказати, адмiрале? Що всiєю цiєю армадою, здатною навести жах на, так би мовити, ймовiрного ворога, ти будеш командувати? - Здивовано звiв брови Салимоненко.
- Та що, ти! Й гадки такої не було. - Дещо театрально замахав руками контр-адмiрал Демченко. Звичайно, вiн не проти того, щоб прийняти пiд свою державну десницю новозбудований кораблик, i не один. Вiн завжди мрiяв, та й зараз мрiє, очолити з"єднання. - Але менi подобається хiд твоєї думки...
Звичайно, кожному адмiралу хочеться мати пiд своєю батькiвською рукою якнайбiльше кораблiв, але їх бажання мало кого цiкавлять. Командування вiйськово-морських сил керується бiльш високими поняттями i принципами, нiж бажання окремих людей, хай це навiть заслуженi бойовi адмiрали. Тому всi їх численнi бажання мають пiдкорятися тiй однiй iдеї, яка зводить збудованi кораблi в з"єднання, з"єднання в ескадри, а ескадри у Вiйськово-Морськi Сили України. Iдея ж називається вiйськово-морською доктриною i народжена не сьогоднi i не вчора, вона своїм корiнням йде вглиб вiкiв, до хвацьких походiв запорожцiв на береги Царьграду, до адмiрала Ушакова, до адмiралiв Лазарєва, Корнiлова та Нахiмова, до походiв "Великого князя Костянтина" лейтенанта Макарова i молодецьких атак його мiнних катерiв.
- Спасибi тобi, Максе, за комплiмент в адресу Олекси, але наш адмiрал, як ти знаєш, до комплiментiв ставиться насторожено. Є в них якийсь таємний сенс. - Посмiювався Бiлохатько, розливаючи по келихам чергову порцiю коньяку. - Комплiменти розбещують людину, роблять її лiнивою i безвольною. А людина, тим бiльше, адмiрал українського флоту, не може бути нi безвольним, нi лiнивим. Права не має. Вiн повинен бути пiдтягнутим не стiльки ззовнi, як внутрiшньо. Це, коли хочеш, в деякому родi, самовозвеличення. Для людини великої, яка оточена людською дрiбнотою, от як ми з тобою, рости вже нiкуди, тому вiн все-одно величний. А для людини зовсiм невеличкої, завжди є куди i до чого прагнути.
- Коротше кажучи, завжди є спокуса манiї величi.
Адмiрал з деяким здивуванням подивився на Салимоненка, але сказав недбало, нiби до слова:
- Манiя величi, безумовно, штука шкiдлива, як свiдчить iсторiя. Але пересiчний чоловiчок нiчим особливим не видiляється, хоча й поганим такого не назвеш. Велика ж людина сама по собi є благом для всiх живущих. - Тоном, якоюсь мiрою глузливим, хоч мова йшла про речi досить серйознi, мовив Демченко. - Так чому б не подумати нiчною порою про велич, коли i сам собi здаєшся вiдсутнiм...
- Спасибi за науку. Але, погодься, ти кар"єрист, братику. А це вже є дещо дивним. - Усмiхнувся Петро Бiлохатько. - Не помiчав в тобi ранiше прагнення до кар"єризму.
- Анiтрохи. - Заперечив Демченко. - Кар"єризм - це доля слабких людцiв, зi слабкими нервами, пiдленьких i, коли хочеш, то iстот для суспiльства шкiдливих та небезпечних. А кар"єра - категорiя шляхетна. Ми з тобою Петрику, люди вiйськовi, ми маємо робити кар"єру, iнакше грiш нам цiна в базарний день. А кар"єра передбачає природнiй рух по службовим сходинкам, для нас це просто необхiдно. Звання для вiйськового моряка йдуть за вислугою рокiв i звання має вiдповiдати посадi. Тiльки звання йдуть нiби самi собою, а посаду, братику, потрiбно заслужити. Не лестощами, зауважу, а умiнням.
- I де ж ти бачиш вершину своєї кар"єри? - Запитав капiтан "Великої княгинi Ольги".
- Я, братику, на главкома розраховую. На менше не згоден. От тобi далi вже рости нiкуди, капiтан такого лайнера, як "Велика княгиня Ольга" - це вершина кар"єри цивiльного моряка. Далi вже чисто адмiнiстративнi посади йтимуть. А ти стати канцелярським пацюком не захочеш. Нам же з Петром, як морякам вiйськовим, капiтанським мiсток навiть такого корабля. як авiаносець "Славутич", яким я командував донедавна, це тiльки черговий щабель вiйськової кар"єри. Є куди рости далi. Спочатку корабельною групою командувати, з"єднанням, i врештi, чим чорт не жартує, i Головнокомандувачем Вiйськово-Морських Сил.
Пам"ять одразу пiдказала адмiралу, як все починалося...
...Килимова дорiжка нiби пливла назустрiч Демченку. Бордовою смугою в зеленому обрамленнi вона протяглася через весь довгий i свiтлий коридор, яким йшов капiтан другого рангу. Попереду на пiвкроку - капiтан першого рангу Iгор Гарченко, як i належить йти командиру та його старшому офiцеру.
В приймальнi, навiть коли там збиралося чимало людей, завжди було тихо, розмовляти тут було не прийнято. Ввiйшовши, Олексiй Михайлович зустрiвся очима з секретарем Гетьмана. Помiчник Скоропадського сидiв за столом в чорному крiслi з жорсткими пiдлокiтниками, дивився на чергових вiдвiдувачiв з нетерпiнням i обидва моряка зрозумiли, що їх вже чекають. Секретар пiднявся з-за столу, в край якого нiби вросли три чорних телефонних апарати, i попрямував до кабiнету Павла Петровича Скоропадського. Затримався вiн там всього на декiлька секунд.
Вздовж дубової панелi стояли пiвдюжини жорстких стiльцiв, бiля високого вiкна чекали п"ятеро чоловiкiв, людей в цивiльному i вiйськових одностроях, у двох - в руках блакитнi пластиковi теки. Вони щойно вийшли з кабiнету Гетьмана. Гарченко i Демченко бачилися колись з деким - це були корабели i представники вiйськової прийомки, обидва моряки вiддалiк вiддали честь, лишившись стояти осторонь.
В дверях з"явився секретар i, не закриваючи їх, вимогливим поглядом запросив заходити.
- Прошу, Гетьман чекає вас. - Секретар жестом запросив морякiв до примiщення.
Кабiнет зустрiв обох тишею. Крiзь тютюновий дим Олексiй Михайлович побачив Гетьмана в кiнцi довгого столу. Павло Петрович тримав в руцi папiр, уважно щось читав. В правицi щойно запалена цигарка струмувала блакитний димок вгору, до стелi. Кришталева попiльниця край столу вщент заповнена недопалками. Вiкно ближнє до столу вiдкрите i в сонячному промiннi тютюновий дим випливав блакитною хмаркою у вiдкрите вiкно, що виходило у внутрiшнiй дворик столичної резиденцiї.
В Київ командира i старшого офiцера загиблого авiаносця викликали не даремно: вiдповiдати за втрату нового корабля комусь належало в повнiй мiрi, а хто, як не командир зi старшим офiцером вiдповiдають за довiрену їм технiку та людськi життя? Одне втiшало: вiдповiдати їм доведеться тiльки за мертве залiзо, "неминуча на морi випадковiсть" не придавила тягарем людських втрат їхнє сумлiння. Тому обидва налаштованi були вiдповiдати за втрачений корабель повнiстю, без огляду на колишнi заслуги.
В кабiнетi Гетьмана присутнi були й iншi керiвники Держави i Збройних Сил. Довгий стiл, який вiдходив вiд письмового столу Гетьмана, покритий зеленим сукном, i за яким проводилися засiдання, завалений листами креслень, в кiнцi його велика коробка. На жорсткому дубовому стiльцi сидiв вiце-адмiрал Нємiтц, Начальник Морської Академiї. Поряд щось писав на краєчку столу генерал-лейтенант Крутень.
Вечiрня благодать весняного дня наповнювала кабiнет настороженою тишею i запахами близького лiта. Вечiр видався яскравий i сонце ломилося в примiщення медовими куснями.
- Я розумiю, - сказав офiцерам Гетьман, - бувають днi, коли все йде вперекiс та шкереберть. Таке навiть в щасливi часи у дружнiй сiм"ї трапляється, завершившись добрячим мордобоєм та биттям посуду...
Пройшло трохи бiльше шести мiсяцiв, як новий корабель - авiаносець "Гетьман Хмельницький" - був прийнятий в склад Вiйськово-Морських Сил України. Попередник, перероблений в двадцять п"ятому роцi з вугiльника авiаносець АВ-1 "Северин Наливайко ", був переведений в загiн учбових кораблiв, що базувався на Одеську ВМБ . Авiаносець АВ-3 "Гетьман Хмельницький" в мирний час мав шанси на довге життя i тривалу службу в океанi. Зовсiм не виключено, думав тодi старший офiцер корабля Олекса Демченко, що закружить його воєнна вiхола, i саме цей корабель доповзе до рiдної бази, в ранковому безгомiннi ошвартується бiля причалу з пробоїною в борту, пробитий осколками, зранений, але - не переможений! Саме таким ввижалося майбутнє цього корабля його командиру та старшому офiцеру.
I тут така "неминуча на морi випадковiсть"! Дикий збiг подiй, коли фактично був знищений новий корабель. Буксири дотягли авiаносець до бази, та пошкодження корпуса були такими, що ставити його в док було справою цiлком марною. З огляду на те, що вiдремонтувати корабель було неможливо, його використали в якостi дослiдного судна для визначення стiйкостi авiаносця до сучасних засобiв ураження.
Випробувалися всi вiдомi засоби ураження кораблiв та суден. Авiабомби, великокалiбернi снаряди, бойовi частини авiацiйних i корабельних торпед пiдривалися на його палубах, в трюмах, бiля бортiв. Визначалася здатнiсть опору авiаносного корабля сучасним засобам ураження, i на цiй основi уточнювалися рекомендацiї для корабелiв по конструкцiї бойових кораблiв. Командир i старший офiцер загиблого авiаносця приймали в цих випробуваннях найактивнiшу участь, використовуючи свiй практичний досвiд експлуатацiї цього, вiдносно нового для українського флоту типу кораблiв. Однак їхня подальша доля залишалася невизначеною. I ось прийшов виклик в столицю, в Управлiння кадрiв Збройних Сил України...
- Ви, звичайно ж, слiдкуєте за розвитком дебатiв у нашому парламентi вiдносно долi авiаносних кораблiв в українському флотi? - Усмiхнувшись у вуса, запитав Гетьман. Вочевидь, питання були риторичним. - Звичайно ж, слiдкуєте, чого я питаю. I що скажете про цi дебати?
Дiйсно, загибель корабля викликала бурну дискусiю серед парламентарiв i бiльшiсть депутатiв була проти наявностi в складi ВМСУ такого типу кораблiв. Як тiльки не називали їх: плавучими пороховими дiжками, ганили їх всiляко жалюгiднi парвеню, безвiдповiдальнi цивiльнi штафiрки-базiкали, намагаюсь задушити саму думку про крила вiдродженого українського флоту над океаном. I все даремно!
- Так адмiрали амiкошонства не терплять, з базiкалами парламентськими не п"ють. - Вiдповiв Демченко, оскiльки погляд Гетьмана зупинився саме на ньому. - Тому-то вони й ганять майбутнє флоту.
- Капiтане першого рангу, ви вже бували в Пiвнiчнiй Атлантицi, бачили тамтешнi штормà. - Павло Петрович так i сказав, з наголосом на останньому складi. - Погода там не балує, не мед, одним словом. Не Чорне море, Пiвнiчний океан поряд. Не жаль йти? Тут все життя, а там... як ще воно там складеться?
- Чорне море, воно теж рiзне буває. З Чорного моря, за великим рахунком, весь флот починався, що козацький, що Росiйської iмперiї. А йти дiйсно, жаль. Тiльки ми вже не тутешнi, якби там воно не склалося. - Висловив жаль за тим, що покидав, кап-раз Гарченко. I повторив знову. - Тут все починалося...
Пiднявся вiце-адмiрал Нємiтц, накульгуючи - рана ще з дев"ятнадцятого року - пiдiйшов.
- В океанi без авiацiї нинi робити нiчого. - Жорстко вiдмiтив Олександр Васильович. - На наше щастя цього поки що не розумiють нi британцi, нi французи, нi нiмцi. Нинi лиш в Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатах оцiнили значення авiацiї в морськiй вiйнi. I нам потрiбно використати це тимчасове нерозумiння. Не всi усвiдомили, що з появою лiтакiв над морськими хвилями вмить застарiли дредноути, так само, як поява "Дредноута" робила застарiлими всi iснуючi броненосцi. Однак зауважу, побудова одного лiнiйного корабля ще не стала революцiєю, бо один дредноут не може протистояти флоту броненосцiв...
...18 сiчня 1911 року Елi Чамберс посадив свiй лiтак на палубу корабля - броненосного крейсера "Пенсiльванiя". Мало хто тодi мiг припустити, що цей експеримент, який броненосним адмiралам здавався марним, ознаменував собою народження морської авiацiї i нового класу кораблiв, що радикально змiнять стратегiю i тактику морської вiйни. Концепцiя авiаносця, тобто корабля, який може запускати i приймати на свою палубу лiтаки, така ж само стара, як i вiйськове використання лiтальних апаратiв. З того моменту, як перший авiаносець вийшов у море, корабельнi лiтаки розвивалися дуже швидко. Вони втратили поплавки - першими бортовими аеропланами були гiдролiтаки, збiльшили швидкiсть i дальнiсть польоту, навчилися нести таку-сяку зброю. За роки Великої вiйни авiаносець вже належним чином ввiйшов до складу флотiв провiдних морських держав, хоча й не набрав серйозного значення i все ще вважався тiльки доповненням - не завжди обов"язковим, до того ж, - до важких гармат лiнкорiв. Але вже першi операцiї корабельних лiтакiв показали, що в майбутньому авiаноснi кораблi перетворяться на серйозну загрозу не тiльки кораблям та суднам у вiдкритому морi чи океанi, але й наземним цiлям.
Залишалося тiльки усвiдомити досвiд Свiтової вiйни i зробити правильнi висновки.
Багато хто пропонував ввести в склад флоту авiаносний корабель. Але бiльшiсть таких пропозицiй не йшло далi грубих ескiзiв та безпiдставних розмов. До робочих креслень довели цю iдею британцi i саме вплив їхнiх iдей i методiв досить довго вiдчували флоти iнших країн. Королiвський Флот завжди був законодавцем моди у вiйськовому кораблебудуваннi i iншi флоти намагалися переймати британськi новинки, тому поява авiаносцiв в iнших флотах не забарилася. I британцям по праву належить сама iдея авiаносця. Вони першими втiлили цю iдею в життя, спочатку перебудувавши в авiаносець лiнiйний крейсер "Фьюрiєс", i корабель спецiальної побудови зiйшов зi стапелiв також в Великiй Британiї.
Разом з флотами iнших морських держав український флот, який в серединi двадцятих рокiв скоротився до розмiрiв Ескадри Легких Сил, також скористався наробiтками британських морякiв та корабелiв. I першим авiаносцем українського флоту став перероблений вугiльник, який будувався для Чорноморського флоту Росiйської iмперiї в Марiуполi з 1917 року. До Жовтневого перевороту в Петроградi добудувати його не встигли i корпус судна простояв до 1921 року. А в 1922 роцi було прийняте рiшення добудувати судно, як авiаносець АВ-1 "Северин Наливайко". Звичайно, досвiду побудови таких кораблiв українськi корабели ще не мали, тому добудовували його довго, бiльше трьох рокiв i здали новий корабель флоту аж восени - в кiнцi вересня двадцять п"ятого року. Проект просто буяв всiма можливими технiчними негараздами i з ними доводилося миритися або ж виправляти в ходi побудови i експлуатацiї. Над верхньою палубою встановили польотну на тринадцяти пiлерсах. З шести вугiльних трюмiв в першому зробили сховище авiацiйного бензину, в четвертому розмiщувався арсенал i механiзми елеватора. В чотирьох iнших зберiгалися в розiбраному виглядi вiд 30 до 40 лiтальних апаратiв. Ангара, як функцiональної частини корабля, не iснувало. Палубою його були кришки вугiльних трюмiв, пiдволоком - польотна палуба. Пiд нею перемiщувалися два трьохтоннi крани, якi подавали лiтаки на пiдйомник-елеватор. Єдиний елеватор у верхньому положеннi складав частину польотної палуби, в нижньому - ставав частиною ангарної палуби. Були проблеми з вiдводом диму, щогли корабля зробили телескопiчними i пiд час польотiв вони ховалися в спецiальних колодязях палуби. Мiсток був зовсiм не пристосований до польотiв лiтакiв i його довелося постiйно переробляти i удосконалювати. Мороки було досить, але українськi моряки i корабели отримали власний початковий, тому безцiнний, досвiд побудови i експлуатацiї спецiального авiаносного корабля.
На початку лiта двадцять третього року старший лейтенант Олексiй Демченко здав командування есмiнцем "Церiго" i вступив в командування гiдроавiакрейсером "Запорожець", прийнявши його вiд капiтан-лейтенанта Iгоря Гарченка. Попередньо Демченко закiнчив школу морських льотчикiв в Одесi, освоївши гiдролiтак М-9 Григоровича, який аж до початку двадцятих рокiв випускав завод Анатра.
З Iгорем Гарченко Олекса був знайомий ще з двадцятого року, коли йшли бої з "червоними" в Азовському морi. Лейтенант Гарченко в тi часи очолював Авiацiйний загiн Морської дивiзiї, що входив до Морських Сил Азовського та Чорного морiв, цим об"єднанням командував контр-адмiрал Олександр Нємiтц. На той час Гарченко був вже досвiдченим пiлотом, за його плечима було два роки вiйни в повiтрi, не раз йому доводилося дiрявити оболонки цепелiнiв та вступати в сутички з нiмецькими "альбатросами" в небi Балтики. Пiсля бiльшовицького перевороту в жовтнi сiмнадцятого року, лейтенант Гарченко досить близько познайомився з тим ладом, який комунiсти-ленiнцi встановили в Петроградi i планували встановити спочатку на територiї Росiйської iмперiї, а потiм й в усьому свiтi. I вiн, цей лад, зовсiм йому не подобався. Тому вже навеснi наступного, вiсiмнадцятого року пiсля укладення Берестейського миру, Iгор Гарченко повернувся в Україну. Але в тi часи Українська Держава тiльки поставала i було не до авiацiї. Грудневий заколот Винниченка та Петлюри проти Гетьмана i зовсiм поставив новонароджену українську державнiсть на грань iснування. Коли б не самовiддана дiяльнiсть соратникiв Гетьмана, таких, як Iван Остапович Федорчук та полковник, а потiм генерал Пилип Степанович Петровський, Українi, як такiй, була б вготована доля Бiлорусi, Сибiру, Далекосхiдної Республiки, Кавказьких та Туркестанських держав, що знову потрапили в росiйську, тепер вже комунiстичну неволю. Та доля цього разу була милостивою до України, завдяки багатьом патрiотам, що не дали Гетьману проявити слабодухiсть, i незалежнiсть свою країна вiдстояла.
Доля буде милостивою i до Iгоря Гарченка, спочатку вiн воюватиме з "червоними" на сухопутних фронтах України, невдовзi знову пiднiме в повiтря спочатку один лiтак, потiм створити з вiдремонтованих i зiбраних буквально по частинах лiтакiв Авiацiйний загiн, який i очолить. Загiн ввiйде в Морську дивiзiю адмiрала Олександра Нємiтца i над просторами Азовського i Чорного морiв разом з кораблями Азовської флотилiї його лiтаки будуть патрулювати водний простiр i вогнем своїх кулеметiв громити бiльшовицькi шаланди i катери, якi переправлятимуть на український берег з Радянської Росiї агiтаторiв рiзного штибу вiд анархiстiв до монархiстiв, диверсантiв, зброю, вибухiвку i грошi для "червоного" пiдпiлля...
Коли старший лейтенант Олекса Демченко ще тiльки навчався льотнiй майстерностi, на одеських пiдприємствах "Об"єднаної авiабудiвної компанiї Анатра-Сєвєрський" почалася розробка та випуск перших дослiдних зразкiв лiтакiв для авiаносних кораблiв. Конструктором цих машин та їхнiм випробувачем був вже визнаний у авiацiйному свiтi iнженер i пiлот, бойовий льотчик-ас Великої вiйни Олександр Миколайович Прокоф"єв-Сєвєрський, давнiй знайомий Iгоря Гарченка ще з гардемаринських часiв.
Олександр Прокоф"єв-Сєвєрський, лейтенант флоту, був його однокашником по Морському Корпусу. Разом вони билися проти кайзерiвського флоту восени сiмнадцятого, вiдстоюючи Моонзундський архiпелаг. Потiм, пiсля битви за Моонзундський архiпелаг, ще зимою вiсiмнадцятого року Олександр Прокоф"єв-Сєвєрський виїхав до Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв, а Iгор Гарченко на початку квiтня потрапив на Чорне море. I це знайомство з одноногим льотчиком-асом стало Гарченку в пригодi, коли в двадцять першому роцi Прокоф"єв-Сєвєрський за запрошення Гетьмана прибув до України. Заснована Олександром Миколайовичем авiабудiвна фiрма об"єдналася з уже iснуючим авiацiйним пiдприємством "Анатра". Об"єднана авiабудiвна компанiя спочатку випускала гiдролiтаки для українського флоту i поштовi авiєтки для цивiльного ринку. Але поява в українському флотi принципово нового - авiаносного - корабля викликала нагальну потребу розробки i виробництва лiтакiв для нього. Був оголошений конкурс i його виграла "Об"єднана авiабудiвна компанiя Анатра-Сєвєрський". I першi серiйнi лiтаки для авiаносця "Северин Наливайко" з"явилися вже в двадцять п"ятому роцi. Це були швидкiснi бiплани: розвiдники i винищувачi. Ще досить недосконалi, з купою дитячих болячок i недолiкiв, але за кульманами креслярських дощок в конструкторських бюро стояли талановитi - i молодi! - iнженери, якi самовiддано трудилися над тим, щоб зайняти гiдне мiсце пiд сонцем. (В Українськiй Державi для цього - максимального використання здiбностей молодi - були створенi завдяки старанням Гетьмана Павла Скоропадського всi умови.)
...Ще з часiв Кримської вiйни Чорноморський флот був закритий в глухому кутi Чорного та Азовського морiв. Велика вiйна, розвал Росiйської iмперiї, Громадянська вiйна, здавалося, назавжди поховали сподiвання вийти за межi цього ТВД. Але молодь українського флоту свято вiрила, що прийде час - i флот України протиснеться через Дарданелли i облаштується в Середземному морi, ось тодi i знадобляться флоту авiаносцi. Тому охочих служити на новому кораблi було досхочу i завзяття їм було не позичати.
До осенi тридцятого другого року, коли заклали другий авiаносець - АВ-2 "Iван Богун" - вже були зрозумiлi i недолiки, i достоїнства авiаносця, як корабля. Проект був розроблений Державним Центром кораблебудування в Миколаєвi i закладений на корабельнi Товариства суднобудiвних заводiв "Наваль".
Апологетом нового класу кораблiв в українському флотi був адмiрал Олександр Васильович Нємiтц фон Бiберштейн. Пiсля того, як i 1918 роцi адмiрал Олександр Васильович Колчак змушений був полишити пост командувача Чорноморського флоту, флот очолив Нємiтц, в серпнi Українською Центральною Радою пiдвищений у званнi до контр-адмiрала. Пiсля бiльшовицького перевороту в Петроградi за iнiцiативи капiтана першого рангу Остроградського контр-адмiрал Нємiтц направив телеграму Генеральному секретарю вiйськових справ УНР про визнання флотом влади УНР. За такi дiї бiльшовики викликали його до Петрограду з доповiддю про стан справ на Чорноморському флотi. 13 грудня 1917 року Нємiтц покинув Севастопiль i виїхав в ставку командувача Румунського фронту генерала Д.Г.Щербачова, про що бiльшовицькi комiсари Раскольнiков i Дибенко повiдомили в Петроград i Верховна Морська колегiя винесла адмiралу смертний вирок. Майже вiдразу пiсля його вiд"їзду бiльшовики влаштували в Севастополi криваву рiзанину, в результатi було убито в мiстi бiльше п"ятисот морських офiцерiв. Адмiрал не став повертатися до Севастополя i залишився в Одесi. Коли до влади в Києвi прийшов Гетьман Скоропадський, Нємiтц спробував поступити на службу в Український флот, але бiльшiсть офiцерiв флоту була монархiчно настроєна i сповiдувала принцип "единой и неделимой России", а Нємiтц зажив собi досить недоброзичливцiв за своє ставлення до матросiв та до Української Держави, щоб йому дозволили i далi служити на флотi. Було надруковано обвинувачення, яке Олександр Васильович Нємiтц не змiг спростувати i Гетьман, враховуючи думку переважної бiльшостi офiцерiв флоту (зовсiм не патрiотiв України!), вiдмовив адмiралу.
До грудня вiсiмнадцятого року Нємiтц жив в Одесi, але заколот Винниченка-Петлюри проти Гетьмана Скоропадського збурив на територiї України хвилю заворушень, якi от-от могли перерости в Громадянську вiйну. Тiльки жорстка воля полковника, а потiм генерала Петровського дозволила втриматися Українськiй Державi. Ця ж воля i привела, врештi-решт, адмiрала Нємiтца пiд знамена флоту України.
Непевнi були часи. Доля України тодi трималася на волосинцi.
Поразка Нiмеччини в Свiтовiй вiйнi стала справою часу - не такого вiддаленого, до речi, - ще на початку 1917 року, коли Сполученi Штати заявили про вступ у вiйну на боцi країн Сердечної згоди. Вже в листопадi 1918 року в Одесi, Херсонi, Миколаєвi, в портах Криму висадилися десанти країн Антанти. Для України це означало боротьбу сам-на-сам з багатьма противниками. Одночасно з появою союзникiв активiзувався Бiлий рух. Зi сходу на українськi частини полковника Болбочана наступала новостворена Українська Червона армiя, яка складалася з росiйських червоногвардiйцiв, угорських i китайських iнтернацiоналiстiв та повстанських загонiв отаманiв Зеленого, Марусi, Ангела та ще кiльканадцяти дрiбнiших отаманчикiв. Гетьман Скоропадський на той час геть втратив надiю зберегти за собою владу i його утримувала вiд зречення тiльки непорушна воля двох його найближчих соратникiв: Iвана Остаповича Федорчука i Пилипа Степановича Петровського, який на той час був уже генералом Української армiї. На пiвднi України румуни разом з Бессарабiєю захопили чималий шмат української землi. На заходi Пiлсудський спiшно готував вiйська для вiдторгнення Прикарпаття, Галичини та Волинi. Росiйськi бiльшовики поки що утримувалися вiд прямого оголошення вiйни Українськiй державi, сподiваючись повалити Другий Гетьманат силами свого марiонеткового "уряду" в Харковi. В той час опорою Гетьмана України стали двi дивiзiї, якi створили бiйцi стрiлецького полку Петровського. Всю весну i лiто Пилип Петровський разом з десятком вiрних йому однополчан збирав розпущених ще в кiнцi сiмнадцятого року бiйцiв свого полку. (За що тодiшнiй командир 1-го Українського корпусу генерал-лейтенант Скоропадський хотiв вiддати полковника пiд суд вiйськового трибуналу.) А тепер цей нерозважний вчинок полковника рятував Українську Державу i самого Гетьмана вiд знищення росiйськими бiльшовиками. Отримавши уяву, що таке влада росiйських бiльшовикiв, бiйцi Петровського i самi приходили пiд знамена вiдтворюваного вiйська, i приводили з собою своїх землякiв-односельцiв та родичiв. Так з одного стрiлецького полку вдалося сформувати двi пiхотнi дивiзiї: Катеринославську та Житомирську. Катеринославська дивiзiя, утворена з повстанських загонiв Катеринославщини i Херсонщини з допомогою "усусiв" - Легiону Українських сiчових Стрiльцiв - Василя Вишиваного, вчасно втрутилася в перебiг подiй. Умiло проведена лiквiдацiя верхiвки заколотникiв - Винниченка, Петлюри та iнших активних дiячiв Директорiї - позбавила ребелiянтiв керування. Однак та ребелiя не припинилася самi собою. Надто спокусливою для багатьох була думка хоч на день, хоч на час стати царем i богом бодай на маленькому клаптику української землi. На заходi i пiвночi України придушували заколот частини Житомирської дивiзiї, ядро якої становили загони Юлiана Мордалевича. В одному з цих загонiв аж до грудня дев"ятнадцятого воювали на сухопуттi троє морякiв: Демченко, Бiлохатько i Салимоненко...
Напередоднi Рiздва 1918 року Катеринославська дивiзiя пiдiйшла до Одеси. Вiйська Антанти на той час захопили всi вцiлiлi кораблi Чорноморського флоту, склади i арсенали Севастополя та портових мiст Криму i Причорномор"я просто грабувалися ними без оглядки на якусь мiсцеву владу. От саме в такий непевний час i зайняла Одесу Катеринославська дивiзiя генерала Петровського. На той час в мiстах Криму, насамперед, Севастополi, вже улаштувалися прибiчники Бiлого руху, "єдiнонєдєлiмци". В Одесi довелося вiдновлювати українську владу силою зброї. Нiхто не був свiдком розмови генерала Петровського та адмiрала Нємiтца, але коли дивiзiя залишила Одесу, Олександр Васильович Нємiтц разом з нею вирушив у невiдомiсть. Для адмiрала почалася маневрена вiйна на сухопуттi, важкi бої по всiй територiї України вiд Уманi до Донецька, i вiд Марiуполя до Харкова з повстанцями Нестора Махно-Мiхненка, отамана Зеленого, великими i малими загонами Української Червоної армiї, i тривали цi бої аж до грудня дев"ятнадцятого року. Олександр Нємiтц в червнi дев"ятнадцятого був поранений i до жовтня лiкувався в київському госпiталi. З Криму бiльшовицькi вiйська Ворошилова i Дибенка вибивала Житомирська дивiзiя воюючи плiч-о-плiч з частинами Запорiзького корпусу генерала Болбочана. Ситуацiя ж на пiвднi була вкрай невтiшною. На той час флот, як такий, в Українi був вiдсутнiм. Кораблi колишнього Чорноморського флоту союзники вiддали генералу Денiкiну. Разом з кораблями до "Збройних Сил Пiвдня Росiї" пiшли бiльшiсть морських офiцерiв i вiйськово-морськi сили українцям потрiбно було створювати з нуля. Найголовнiше, Українськiй державi не вистачало флотських командних кадрiв. Тому пiсля одужання адмiрала Нємiтца Гетьман Скоропадський доручив Олександру Васильовичу створити Морськi сили Чорного i Азовського морiв зi штабом в Марiуполi для Азовського моря i в Миколаєвi для моря Чорного. На той час українськi вiйська вже вигнали i "червоних", i союзникiв з України. Покидаючи Севастопiль, союзники знищили майже всi дiєздатнi кораблi Чорноморського флоту, а деякi забрали з собою, i українському уряду тiльки в кiнцi двадцятого року вдалося повернути кораблi - наприклад, лiнкор "Воля", крейсери "Кагул", "Алмаз", турбiннi есмiнцi та iншi кораблi, що їх британцi вiдвели в Туреччину, - назад, до України. З цiєї причини на Чорному морi на той час панував флот союзникiв i основним театром вiйськових дiй - йшла неоголошена вiйна Української Держави з Радянською Росiєю - для ворогуючих сторiн стало Азовське море. В короткий термiн були озброєнi 40 кораблiв та суден, органiзована i сформована морська експедицiйна дивiзiя в чотири з половиною тисячi багнетiв i шабель. В цю дивiзiю ввiйшов Авiацiйний загiн з 18 лiтакiв, створений лейтенантом Iгорем Гарченко. Вже з перших днiв Азовська флотилiя почала активну боротьбу зi створеною в Ростовi Азовсько-Донською флотилiєю Пiвнiчнокавказької Радянської республiки - марiонеткового утворення бiльшовикiв для вiйни з Україною, Грузiєю, Вiрменiєю i Азербайджаном.
Зазнавши поразки в Центральнiй Українi, викинутi зi схiдних областей разом з марiонетковою Донецько-Криворiзькою республiкою, бiльшовики розраховували добитися реваншу в степах Пiвденної Таврiї та Криму. Встановлення панування "червоних" на Азовському морi знаменувало б собою падiння Криму, а це означало втрату для Української Держави Чорного моря. Тому основна увага українцiв, так само, як i їхнього противника, була звернена на Азовське море, головна боротьба розгорнулася саме там.
Адмiрал Нємiтц блискуче впорався з поставленою задачею. Флотилiя "червоних" була розгромлена у кiлькох боях бiля Обiточної коси, Марiуполя i Кривої коси, потiм заблокована мiнними загородженнями в Таганрозькiй затоцi. Спроба бiльшовикiв висадити десант на Арабатськiй стрiлцi i Керченський пiвострiв була припинена активними дiями Азовської флотилiї, яка на той час поповнилася кораблями з Севастополя. Висаджений в Кiркiнiтськiй затоцi контрдесант знищив вже висадженi частини "червоних"...
Осiнь 1920 року ознаменувала закiнчення активних дiй на Азовському морi i кораблi флотилiї зайнялися боротьбою з контрабандистами, спробами "червоних" переправити в Таврiю та Крим своїх агiтаторiв, зброю та грошi для пiдпiльникiв. I взимку адмiрала Нємiтца вiдiзвали до Києва, де вiн створив, а потiм очолив Морську академiю. На протязi двох рокiв вiн читав курс стратегiї та оперативного мистецтва, а в двадцять третьому Олександра Васильовича направили вiйськово-морським аташе до Великої Британiї.
Саме йому належить задум основою українського флоту зробити новий вид морських озброєнь - авiаносний корабель. Вивчивши операцiї британського флоту, адмiрал Нємiтц пише "Стратегiчний огляд Свiтової вiйни на морi" i "Служба штабу у флотi" для Морської академiї. Це за його iнiцiативи був переобладнаний в авiаносець колишнiй вугiльник. З 1928 року адмiрал Нємiтц очолює урядову комiсiю по оборонi узбережжя Чорного моря i по результатам цiєї роботи робить доповiдь Гетьману, в якiй обґрунтовує необхiднiсть побудови серiї авiаносних кораблiв великої водотоннажностi. Цього вимагали новi виклики для Української Гетьманської Держави, яка, подолавши пiслявоєннi труднощi, стрiмко виходила на промисловий рiвень провiдних держав. Економiцi України був необхiдним великий торговий флот, а щоб забезпечити його надiйне i безперебiйне функцiонування, потрiбнi сучаснi потужнi вiйськово-морськi сили...
Кожний вiйськовий корабель має суворо цiльове призначення i несе на собi стiльки озброєння, скiльки потрiбно для виконання бойової задачi, яку вiн отримує, знову ж таки, вiдповiдно табелю про ранги. В тому ж табелi про ранги все розписано i все продумано до дрiбниць. Отримавши завдання на проектування корабля, конструктор перш за все розмiстить на ньому озброєння, прикриє його надiйною бронею i поставить такi двигуни, якi забезпечать належну швидкiсть всiй цiй громадинi, начиненiй металом, паливом, боєзапасом i водою. Коли ж буде дотримана ця найголовнiша умова, наступить черга корабельних архiтекторiв, якi постараються знайти належнi форми обводiв, надбудов, щогл з таким розрахунком, щоб корабель був зручним i красивим, тому що красота в суднобудуваннi не тiльки категорiя естетична, вона перш за все диктується доцiльнiстю i умовами самого плавання. Плiт, при деяких умовах, остiйнiший за човен, проте човен набагато зручнiший та морехiднiший нiж, плiт, а разом зi зручнiстю, ще й красивiший...
Коли стати на цю точку зору, новий авiаносець був красивим кораблем. Українськi корабели, ретельно вивчивши проекти - а цю можливiсть надала вiйськово-морська розвiдка України - провiдних країн, якi будували такi кораблi, внесли i свою частку в скарбничку свiтового досвiду. Польотна палуба нового корабля була конструктивним елементом корпусу, тодi, як на бiльшостi це був елемент надбудови. Однак, до честi корабелiв Сполучених Штатiв чи Японiї, потрiбно вiдмiтити, що на той час їхнi авiаносцi являли собою, так би мовити, вiйськово-морських бастардiв, незаконнонароджених дiточок вiдвертого мезальянсу, шури-мури шляхетного лiнiйного корабля з простакуватою авiацiєю. Потомство, до речi, було досить чисельним. в авiаносцi перебудували лiнiйнi крейсери i в Сполучених Штатах, i в Японiї, i в Великiй Британiї, i у Францiї. Хоча "Лексiнгтон" не мав нiчого спiльного з "Акагi", а "Корейджес" з "Беарном"...
В Українi таких кораблiв не було, та й не пiдписували українцi Вашингтонськi домовленостi. Тому перед миколаївськими корабелами нiяких юридичних перепон не постало. Лишалося подолати тiльки технiчнi труднощi. А оскiльки новi кораблi проектували вiдносно молодi iнженери, не зашоренi минулим досвiдом, то конструкцiя авiаносця мала досить багато нового, такого, що досi не застосовувалося в кораблебудуваннi. Наприклад, широко застосовувалося електрозварювання. Вперше суцiльнозварний корпус зробили тiльки нiмцi, будуючи серiю "кишенькових лiнкорiв". Застосували його i на українських корабельнях. Корпус нового корабля вийшов легшим i мiцнiшим, витрати часу були на порядок меншими, нiж коли б застосовували клепання. Для авiаносця в Харковi побудували двi потужнi паровi турбiни, з пiдвищеними характеристиками пара. Корпус проектував Володимир Юркевич, застосувавши розроблену ним методику проектування, що дало додатковi три вузла швидкостi. Вперше було застосовано для врiвноваження ваги "острова" спонсон по лiвому борту. I головне, новий корабель проектувався як чистий авiаносець, тому на ньому були вiдсутнi артилерiйськi установки навiть середнього калiбру. Оборону здiйснювали вiсiм 105-мiлiметрових унiверсальних гармат i двадцять малокалiберних зенiтних автоматiв. Правда, їх встановили аж в тридцять шостому роцi, коли цiлком вiдпрацювали конструкцiю нового виду зброї.
Новий корабель заклали в сiчнi тридцять другого року i вже в лютому тридцять третього АВ-2 "Iван Богун " спустили на воду, а здали готовий корабель флоту в червнi тридцять четвертого року. Його командиром став капiтан третього рангу Iгор Гарченко. Командир нового корабля вже мав досвiд командування авiаносцем, сам був непоганим льотчиком i чудово розумiв тактику використання авiацiї на морському ТВД. I задача перед ним ставилася цiлком конкретна: накопичити якомога скорiше досвiд використання i експлуатацiї авiаносних кораблiв, оскiльки першi два українськi авiаносця призначалися, по сутi, для навчання i вiдпрацювання всiх, або, принаймi, бiльшостi питань взаємодiї надводних кораблiв i палубної авiацiї та берегових служб. Планувалося до кiнця десятирiччя побудувати чотири важких авiаносця разом з кораблями супроводу. Одночасно йшла розробка i удосконалення палубних лiтакiв. Монополiстом у цiй царинi стала "Об"єднана авiабудiвна компанiя Анатра-Сєвєрський" зi штаб-квартирою в Одесi.
На початок тридцять шостого року досвiд експлуатацiї авiаносних кораблiв та навчань з їх участю був накопичений достатньо великий, щоб сформулювати нове технiчне завдання для промисловостi на побудову нового корабля. Спочатку за зразок для нового українського авiаносця взяли найкращий на той час проект американського авiаносця "Йорктаун". Але проект початку тридцятих рокiв вже не вiдповiдав сучасним вимогам. По-перше, значно зросли вага, потужнiсть i габарити нових палубних лiтакiв, якi розроблялися в конструкторському бюро "Об"єднаної авiабудiвної компанiї Анатра-Сєвєрський". Це викликало необхiднiсть збiльшити запаси авiацiйного палива i розмiри польотної палуби. По-друге, належало значно посилити зенiтне озброєння i протиторпедний захист. По-третє, британцi почали проектування авiаносця з броньованою польотною палубою, якому український авiаносець програвав за бойовою стiйкiстю. Все це зумовило необхiднiсть значної переробки початкового проекту, якому передували бурнi дебати в Головному Управлiннi кораблебудування - органiзацiї, що вiдповiдала за проектування i побудову кораблiв для Вiйськово-Морських Сил України. В загальних рисах згоди досягли тiльки в червнi 1936 року.
На той час стало очевидним, що виконати всi вимоги технiчного завдання i вкластися в стандартнi 20 тисяч тонн нереально. Спочатку водотоннажнiсть збiльшили до 23 тисяч тонн, а остаточно до 26 тисяч тонн. До кiнця 1936 року розробили сiм ескiзних варiантiв проекту авiаносця АВ-3 "Гетьман Хмельницький". Для нового корабля прийняли дизель-електричну силову установку, яка вже пройшла апробацiю на трансатлантичних лайнерах. Це дозволило мати надзвичайно велику дальнiсть плавання, до 23 тисяч морських миль. Вiсiм дизелiв проектною потужнiстю в 130 тисяч кiнських сил дозволяли розвинути швидкiсть в 33 вузли. Авiакрило нового корабля складалася з 96 лiтакiв: 40 винищувачiв, по 28 (три дев"ятки плюс машина командира групи) пiкiруючих бомбардувальникiв та торпедоносцiв.
В якостi ескорту планувалося мати по два-три легких крейсери з унiверсальною п"ятидюймовою артилерiєю для протиповiтряної оборони авiаносця та вiсiм-десять есмiнцiв для протичовнової оборони всiєї авiаносної ударної групи. Крейсери та есмiнцi планувалося побудувати на корабельнях Херсону, Севастополя, Феодосiї та Керчi. Миколаївськi стапелi планувалися пiд серiю авiаносцiв з чотирьох одиниць.
Командиром нового корабля ще до спуску його на воду призначили капiтана другого рангу Iгоря Гарченка. Старшим офiцером пiсля вступу авiаносця в стрiй, став капiтан третього рангу Олексiй Демченко. Загалом, новому кораблю судилося довге i славне життя. Але доля склалася по-iншому.
Новий корабель АВ-3 "Гетьман Хмельницький " вступив в стрiй в лютому 1938 року, але через трагiчну випадковiсть через пiвроку був виключений зi спискiв українського флоту...
I ось тепер його командир i старший офiцер чекали вирiшення своєї долi.
- Що ж, товаришi офiцери, не буду вас iнтригувати. - Гетьман взяв зi столу прозору пластикову течку. - Це наказ про призначення вас, капiтане першого рангу, командиром нового авiаносця "Славутич", а вас, капiтане другого рангу, старшим офiцером цього корабля. Бiльш детально вас введе в курс справи вiце-адмiрал Нємiтц. Бажаю успiху, товаришi офiцери! - Гарченко i Демченко вислухали слова Гетьмана, так нiби той вiддавав бойовий наказ, витягнувшись по стiйцi "струнко".
Павло Петрович Скоропадський мiцно потиснув руки обом, це означало кiнець аудiєнцiї, можна йти, але Нємiтц зробив знак почекати його в приймальнi.
Обидва виструнчилися, чiтко повернулися "кругом" i залишили кабiнет. Чекати адмiрала довго не довелося. Хвилин через сiм вiн вийшов з кабiнету i, спираючись на самшитовий цiпок, запросив обох офiцерiв йти за собою. Демченко знав, що в тридцятому роцi Олександр Васильович важко захворiв i на кiлька рокiв залишив службу. Повернувся вiн на флот лише через шiсть рокiв, важка хвороба i рани отриманi в роки становлення Української Держави досить пiдiрвали здоров"я адмiрала, вiн майже втратив слух i тепер змушений був користуватися спецiальним слуховим апаратом. Вiн займав все той же кабiнет в Морськiй академiї, яку сам i створив. Вони не встигли ще дiйти до кiнця коридору, як їх наздогнав генерал Крутень.
- Раз Гетьман наказав ввести вас в курс справи, зробити це буде зручнiше нам обом. - Напiвстверджуючи звернувся Євграф Миколайович Крутень до адмiрала Нємiтца. - Ви не будете заперечувати?
- Нi, звичайно. Вам краще вiдомий стан справ в авiацiї. - Вони зайшли в кабiну лiфта i за хвилину вже виходили з будiвлi Резиденцiї. Адмiрал вказав цiпком на приховану київськими каштанами будiвлю Морської академiї. -Ви не проти трохи пройтися? От я чудово! Подихаємо вечiрнiм повiтрям...
Був вже пiзнiй час i в Академiї лишився тiльки черговий, який при появi адмiрала подав команду: "Струнко!", адмiрал пiднiс руку до козирка, вiдповiв: "Вiльно!", привiтався з капiтан-лейтенантом за руку i жестом запросив Крутеня i обох офiцерiв пройти далi, на третiй поверх, де був його робочий кабiнет. Повернувшись пiсля хвороби на службу, адмiрал писав за завданням Головної Вiйськової Ради книгу "Особливостi ведення бойових операцiй на Морському театру вiйськових дiй в сучасних умовах". В цiй книзi вiн обґрунтовував необхiднiсть мати в складi флоту авiаноснi кораблi i тактику дiй груп i з"єднань рiзних типiв кораблiв, типовi операцiї флоту i стратегiчнi напрямки для Вiйськово-Морських Сил України. Це був досить великий, об"ємний труд. В ньому було багато таблиць i розрахункiв. Писав адмiрал простим олiвцем (новомоднi кульковi ручки, так само, як i чорнильнi, вiн не визнавав), маючи пiд рукою ластик. Працював Олександр Васильович зосереджено, годинами не пiднiмаючись з робочого мiсця.
Адмiрал ввiмкнув верхнє свiтло, жестом запросивши пройти в кабiнет. Дiстав з великого сейфу кiлька картонних течок, поклав на письмовий стiл. Дiстав з шухляди столу нову пачку цигарок.
- Перш, нiж продовжити роботу, зробимо перекур. - В Резиденцiї Гетьмана адмiрал утримувався вiд палiння. Демченко знав, що перекур у Олександра Васильовича був своєрiдним ритуалом. - Його Ясновельможнiсть пан Гетьман палить казна-як, без оглядки, одну цигарку за iншою. Та й ви, молодi, теж...
Адмiрал осудливо махнув рукою, скрушно зiтхнувши, вiдчинив вiкно i зручно сiв у жорстке дерев"яне крiсло, зi смаком затягнувся. Все життя вiн палив суворо за часом, не бiльше восьми цигарок за добу. При цьому вiдсував вiд себе будь-якi папери i цiлком вiдключався вiд поточної роботи. Демченку, принаймi, так здавалося. Обом морякам не залишалося нiчого iншого, як приєднатися до адмiрала. Генерал Крутень не палив i з цiкавiстю розглядав модель авiаносця "Гетьман Хмельницький".
- Ну, добре, - адмiрал пiдвiвся, загасив недопалок в попiльничцi i закрив вiкно, - почнемо...
З великої картонної теки, в таких зазвичай зберiгають листи топографiчних карт, вiн дiстав кiлька кольоровим малюнкiв з зображенням великого корабля. Жестом запросив Олексу i Iгор Гарченка пiдiйти.
- Ось, це ескiзний проект нового авiаносця "Славутич". Вiн вже закладений в Миколаєвi, на новiй корабельнi. Ну, ви самi щойно бачили в приймальнi Гетьмана Володимира Костенка i головного iнженера проекту Юркевича. Новi корабельнi в Миколаєвi, Херсонi та Портi-Южному , здатнi будувати судна i кораблi великої водотоннажностi - до ста тисяч тонн, - це дiтища Костенка. А Володимир Юркевич крiм пасажирських суден курирує будiвництво i нових важких кораблiв. Зокрема, авiаносцiв. - Дiйсно, ледь не ляснув себе по лобi Олекса, от чому вiдвiдувачi в приймальнi Скоропадського здалися менi знайомими! - Для широкого загалу повiдомлено, що будується новий лайнер, щось на зразок "Великої княгинi Ольги". До речi, ваш давнiй друг, Максим Салимоненко призначений капiтаном цього лайнера. Так от, оскiльки iснують певнi труднощi полiтичного плану, до часу нехай всi так думають.
Командир нового авiаносця i його старший офiцер тим часом розглядали креслення i малюнки.
- "Гетьман Хмельницький", по нашим уявленням, безумовно, дозволить встановити панування нашого флоту в будь-якому районi Свiтового океану. Це, так би мовити, день завтрашнiй. Але одночасно це, на жаль, i день минулий. Науково-технiчний прогрес в наш час iде вперед семимильними кроками i будь-яка iдея старiє прямо на очах. Тому новий, для вас новий, авiаносець перестав нас цiкавити, ну, так щоб не збрехати, ще коли його здавали флоту. I нiчого ми з цим зробити не можемо. Поки iдея нового корабля обживається, поки готуються креслення, а вони по ходу справи уточнюються i переробляються, поки будується головний корабель, поки вiн доводиться до пуття, проходить досить солiдний час, за який народжуються новi iдеї, а народження нової iдеї автоматично означає перш за все, моральне старiння попередньої. Коли ми закладаємо на корабельнi новий корабель, вiн негайно, ще не спущений на воду, стає вчорашнiм днем. Я маю на увазi iдеї не фiлософськi чи соцiальнi, а науково-технiчнi, саме вiйськово-технiчнi до яких я вiдношу i новi кораблi типу "Славутич". Це теж iдея i народжена вона могла бути тiльки в нашi днi, тому, що народженню цiєї iдеї передувала також народження iншої iдеї, так би мовити, попередньої...
- I що ж це за iдеї? - Не втримався вiд запитання Демченко, перехопивши погляд командира. Тому хотiлося задати таке питання, але Iгор не бажав висуватися i виставляв на перед свого пiдлеглого.
- Ну, перша, звичайно, пiдвищення захищеностi корабля. - Нємiтц перехопив їхнi перегляди, але виду не подав, що зрозумiв. - Основна небезпека для сучасного бойового корабля у повiтрi i ваш сумний випадок це, як не шкода, пiдтвердив. Отже, новий корабель повинен мати броньову палубу, вертикальне ж бронювання може бути зменшене, оскiльки зустрiч з важким артилерiйським кораблем малоймовiрна. Лiтаки авiаносця знищать будь-який артилерiйський корабель ще до того, як вiн пiдiйде на дистанцiю залпу.
- А друга?
- Друга iдея полягає втому, що за цей час з"явилися новi лiтаки...
- Дозвольте менi, Олександре Васильовичу? - Вперше заговорив генерал Крутень. - За той час, поки будувався i входив в стрiй АВ-3 з"явилися новi, реактивнi лiтаки. А для них уже потрiбен був новий корабель-носiй. Авiаносцi дуже, надзвичайно дорогi кораблi i служити мають багато-багато рокiв. Ми не можемо мiняти їх, ледь з"явиться нова, бiльш сучасна i досконала авiацiйна технiка. Тому можна вважати, що загибель авiаносця "Гетьман Хмельницький" сталася якраз до речi... А третя iдея полягала в тому, що використовувати в якостi авiацiйного палива високооктановий бензин небезпечно, точнiше, небезпечнi його випари, вони є загрозою для корабля навiть в мирнiй обстановцi, i ця небезпека багатократно зростає пiд час бойових дiй, коли авiаносець будуть знищувати всiма вiдомими способами, що й довiв ваш випадок. А реактивна авiацiя в якостi паливо використовує важкий авiацiйний гас, тому для носiя лiтакiв з турбореактивними i турбогвинтовими двигунами проблема об"ємного вибуху вiд випарiв бензину знiмається.
Генерал потягся до iншої теки, поглядом запитавши у Нємiтца: "Дозвольте?", i дiстав великого формату фотографiї незвичайних лiтакiв. Ця незвичайнiсть не вiдразу ставала зрозумiлою, аж потiм мозок вiдмiчав її: машини не мали гвинта! Гарченко жадiбно вчепився поглядом в фотознiмки, видно було - його душа авiатора вже страждає, охоплена бiлою заздрiстю до тих, хто лiтає на таких аеропланах. Демченко також з цiкавiстю розглядав незвичнi лiтаки, але в його головi крутилися цiлком практичнi питання. Як то: дальнiсть дiї, швидкiсть, стеля, бойове навантаження окремої машини, кiлькiсть апаратiв, яку можна розмiстити на кораблi, i iншi суто приземленi питання, на вiдмiну вiд романтика неба Гарченка...
...Наступного ранку капiтан першого рангу Гарченко, командир щойно закладеного в Миколаєвi авiаносця "Славутич", i старший офiцер його корабля Олекса Демченко виїхали швидкiсним експресом до Одеси, звiдки катером дiсталися Миколаєва, вступати в командування новим авiаносцем. Тодi вони ще не знали, що Iгор Гарченко, ледве новий корабель буде спущений на воду здасть командування Олексi Демченку, а сам вiдзначиться в короткоплинному Суецькому конфлiктi, в якому прийматимуть участь українськi добровольцi, отримає чергове звання контр-адмiрала i в березнi сорок першого року командуватиме Середземноморською ескадрою Вiйськово-Морських Сил України. Гарченко знав, що його старший офiцер мрiє стати на чолi авiаносця, як вiн сам мрiяв очолити з"єднання. А Демченко, вже капiтан першого рангу, командуватиме авiаносцем АВ-4 "Славутич " тiльки до вересня сорок першого року, коли отримає завдання сформувати першу авiаносну ударну групу, яка в наступному роцi має ввiйти до складу Середземноморської ескадри. А в жовтнi отримає такi омрiянi адмiральськi погони...
...Смаженя зазивала вiддати належне майстерностi посольського кухаря i друзi не загаялися почати дегустацiю. Демченко промив пальцi коньяком, вчепився в кiстки i роздер смаженю на половинки. Прожував м"ясо, ковтнув i застогнав вдоволено, показуючи вищий ступiнь задоволення. Пообгризавши кiстки, витер губи серветкою i наповнив спорожнiлi келихи золотавою рiдиною.
- Вiдносно кар"єри хочу сказати, що в тебе, братику, - звернувся вiн до Бiлохатька, - також повний ажур. Гетьман, вручаючи менi адмiральськi погони, сказав, що пам"ятає про твої заслуги i наступне звання не забариться. А твiй нинiшнiй начальник - адмiрал говорив про керiвника Головного Розвiдувального Управлiння Генерального Штабу, якому пiдпорядковувався вiйськово-морський аташе, - вже подав список на пiдпис. Тому до рiчницi останньої битви з "червоними" чекай на наказ...
- Щось сумно... Згадати молодiсть, чи що... - Адмiрал зняв зi стiнки гiтару, взяв кiлька акордiв. - "...де кроком, де чвалом, де риссю, по Дикому Полю, де трави ховають коня, на Вiльний Днiпро та на Сiч за порогами, повертались з походу три метких куреня...**"
Демченко був самоучкою, але грав добре, струни рокотiли i голос у адмiрала був чудово поставлений: "...шаблi заржавiли, вiзьмемось за дiло, будемо брататись знову на Сiчi...**"
- Так, щось ми засидiлися. - Салимоненко виразно глянув на напiльного годинника у виглядi лицарського замку. - Пора менi вже збиратися. За годину маю вийти в море. Ну, на коня!
Ледь перехилили келихи, почувся сигнал клаксона - легковик начальника порту чекав на капiтана лайнера "Велика княгиня Ольга". Максим Михайлович вже був готовий, в чорному форменому пальтi. Капiтан довгi проводи не любив, тому проводжати його друзi не стали, потисли руку на прощання i все...
- А може, потрiбно було натякнути, що нiякої серiї лайнерiв i не мало бути? - Задумливо запитав Бiлохатько. - Вiн же звик бути першим, а з ким тепер йому змагатися за першiсть в океанi?
- Нiчого, знайдеться з ким, британцi якусь нову "королеву" побудують, он французи "Бретань" заклали... - Демченко глянув на годинника, наповнив келихи. - Ну, менi також пора! Будьмо!
- Чекай по веснi. - Вже в дверях попрощався з другом. - Великi справи назрiвають...