Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Йшов четвертий день війни-3 Бій в сутінках лісу

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Полювання на мисливців.

  Бій в сутінках лісу
  ...Ліси, болота і озера - типово поліський пейзаж. Губін потис руку водієві, і ТПК поволі, глухо пофоркуючи мотором, сповз у воду. Течія Прип"яті тут була не сильна і всюдихід шпарко рушив до південного берега. В кузові транспортера в мішках з м"якої пластмаси поверталися на Батьківщину тіла загиблих при нападі на передовий аеродром радянського авіаполку українських прикордонників.
  По неписаним законам української армії командири не кидають своїх бійців ні в якому разі. Ці ж закони вимагали, щоб кожний загиблий український вояк був похований у своїй землі. І неабияк, а з військовими почестями. Тому командир, який кинув тіла своїх бійців на полі бою - з будь-якої причини, - втрачав моральне право вести своїх підлеглих в бій. (Навіть, коли його виправдовував трибунал.) Особливо це стосувалося офіцерів-прикордонників, вони - на відміну від армії, яка закінчила активні бойові дії в двадцятому році, - на ділянці українсько-радянського кордону знаходилися в зоні бойових дій. Особливо в першій половині двадцятих років бої тут гриміли не на жарт. Потім стало тихіше, звичайно, але сутички з контрабандистами в таких глухих місцях, як Поліські болота, відбувалися досить часто.
  Спеціально для такої місцевості в кінці сорокового року був розроблений Луцьким автозаводом плаваючий всюдихід на замовлення Державної Прикордонної Служби України. Але під час випробувань на нього наклала оком ще й армія, тому у серію він пішов вже під армійською назвою ТПК - транспортер переднього краю. Оснащений восьмидесятисильним чотирициліндровим карбюраторним двигуном ТПК міг перевозити до семисотп"ятдесяти кілограмів вантажу, а тому отримав неофіційну назву "волинь-три четверті". Конструкція була проста до примітивності - сталева рама і пластмасовий корпус, який для надання плавучості був заповнений легкою пінистою масою. Широкі колеса мали низький питомий тиск на ґрунт і вагу машини разом з вантажем витримували навіть слабка поліська земля. Хоча основним призначенням машини було транспортування поранених на полі бою, але потім її доробили, як носій зброї - на зразок американської концепції автомобілів WC - яскравим представником яких був WC-51 "додж - три четверті". ТПК стали випускати не тільки у варіанті санітарно-транспортного автомобіля. Ця базова модель доповнювалася командно-штабною, розвідувальною і, звичайно, бойовою - носій різноманітної зброї, від великокаліберних кулеметів до протитанкових і автоматичних зенітних гармат, - моделями. Правда, на відміну від ТПК, ці модифікації втратили здатність плавати, кузови у них були простими задля технологічності - штамповані пластмасові панелі на межі примітивності, - зате збільшилася вантажопідйомність...
  Транспортер, діловито пофоркуючи мотором, перетнув прикордонну ріку і сховався в очереті невеличкого потоку на тому боці. Пора і нам, вирішив Губін, і дав рукою знак своїм бійцям сідати в машину. Його ТПК, наїжачившись у всі боки стволами кулеметів та штурмових карабінів, так само без поспіху перетнув ріку, але звернув в інший бік і заглибився в приток Прип"яті - невеличку річечку Словечну.
  Звичайно, серед білого дня, на виду у радянських прикордонників перетинати Прип"ять було нечуваним нахабством, але Губін знав, що всі прикордонні сили "червоних" зараз стягнуті в Мозир для ліквідації диверсійних груп у місті. Тут він майже нічим не ризикував, ну, хіба що, необережно сліпий випадок зведе його з якимось патрулем. Але один випадок вже відбувся, коли його загін наразився на протипартизанський підрозділ під час нападу на радянський аеродром. І старший лейтенант здраво вирішив, що цього разу випадок відпочиватиме. Звичайно, радянські прикордонники не були такими телепнями, щоб кинути охорону державного кордону напризволяще навіть в честь початку цього давноочікуваного "визвольного походу" - "граница должна быть на замке!", - тільки події на "визволеній" території пішли зовсім не так, як очікувалось, і всі плани полетіли шкереберть. А в Губіна було досить інформаторів на радянському боці Прип"яті, щоб бути більш-менш в курсі дій, а отже і намірів, своїх противників з лівого берега. Це завдяки їм він швидко знайшов місце поховання своїх бійців, яких комуністи змогли вбити у тому рейді. І ось тепер вони поверталися на рідну землю.
  Це правило війни - хтось гине, а хтось залишається жити. І так буде, поки тягтиметься ця війна. Губін намагався заспокоїти себе такими думками, але спокою не було. І не буде доти, - він це знав, - поки не візьме багаті жнива своєї помсти. "Сторицею за кожного заплатите!" - і це були не просто погрози.
  Сьогодні він мав влаштувати радянським "визволителям" веселе життя на шосе, яке йшло майже паралельно Прип"яті по правому березі від Мозиря до Чорнобиля. Його мобільна група мала завдання обстрілювати на цій трасі радянські транспортні колони. Швидко переміщаючись на ТПК за густими мінними полями по лісовим стежинам - в лісах вже давно пішки ніхто не ходить, - група працюватиме в пластичному контакті з противником. Удар - відхід, удар - відхід. Для цього група мала відповідну зброю, щоб з дальньої дистанції уражати цілі: дві великокаліберні гвинтівки. Ця зброя уражала навіть захищені бронею цілі - з кілометрової дистанції ССГ-13 пробивала навиліт бронеавтомобілі РСЧА. Маса гвинтівки була відносно малою - десять з половиною кілограмів і довжина не перевищувала драгунський варіант мосінської гвинтівки. Але основним в снайперській зброї є влучність і дальність прицільного пострілу, а тут ССГ-13 була поза конкуренцією - на дистанції в тисячу метрів десять пострілів лягали в круг діаметром десять сантиметрів. Для снайперського терору на транспортних магістралях кращої зброї годі було й бажати.
  Шосе перетнули без пригод - секрети, які прикривали керовані мінні поля, попередили, коли бетонка була вільною від колони "червоних". Хвилина - і низька в"юнка машинка була на другому боці...
  ...Позицію група зайняла, коли стрілянина на півдні закінчувалася. Отже, чекати залишалося недовго - на місце бойовища неодмінно мало навідатися немале начальство. Саме на нього і очікував Губін.
  Разом з спостерігачем він засів у віттях крислатого дуба, що ріс на високому пагорбі. Тут давно було обладнано спостережний майданчик. Поділивши по-братерськи сектори, він з спостерігачем оглядав місцевість. Губін вдивлявся в полотно шосе, очікуючи появи легковиків у супроводі бронеавтомобілів, як раптом щось дряпнуло куточок ока. Машинально він розвернув стереотрубу і помітив групу, яка вже ховалася в заростях ліщини. З півтора десятка в плямистих масккостюмах. І були вони з радянською зброєю...
  - Радист! Майора на зв"язок. - Скомандував старший лейтенант. - Негайно!
  ...Група Клімова відійшла від місця бою кілометра три, після безсонної ночі - для багатьох це був перший бій з ворогом, - люди рухалися мляво, коли вийшов на зв"язок командир загону самооборони.
  - Товаришу сержант, - доповів радист, - "Яструб-25" повідомляє: в нашому напрямку від об"єкту "102" рухається розвідгрупа противника кількістю до двох десятків чоловік. "Двадцять п"ятий" наказує цю групу знищити і, по можливості, захопити "язика".
  Клімов подав знак і група зупинилася. Прикинув по карті, як "червоні" можуть рухатися і де краще буде цю групу перехопити. Цікаво, до того бункера вони випадково вийшли чи хтось їх навів? І як ці браві хлопці через мінні поля пройшли? Не з літака ж їх скинули, з парашутами, хмикнув сержант про себе. Має рацію майор, "язик" потрібен до зарізу.
  - Група, увага. - Клімов говорив тихо, але його всі чули добре. - Назустріч нам рухається група "червоних" чисельністю до двадцяти чоловік. Йдуть від того бункера, звідки брали вночі боєприпаси. Пропонується її знищити і взяти полоненого.
  На цьому пояснювальна частина закінчилася, настав час виконавчої.
  - Група, слухай наказ. Бортник з Алмазом - головний дозор. Тобі, Іванку, найважча задача - проґавиш, і вони нас першими перестріляють. Група прикриття - Поліщук і Лукашевич. Ви втрьох притиснете їх, поки ми не зайдемо з флангу. Далі діємо по стандартній схемі. Колодяжний і Мазуренко - ви висуваєтеся вперед і збоку. Приготувати ПБСи. Коли ми відвернемо їх увагу, берете замикаючих. Бажано радиста.
  - А коли в них радиста не буде? - Про всяк випадок запитав Олег Колодяжний.
  - Як же вони своїм начальникам розвіддані повідомляти будуть? - Відповів запитанням на запитання Клімов. - Але все можливо і, коли радиста не виявите, дійте по обстановці. Вперше, чи що?
  Дійсно, такі задачі його група відпрацьовувала постійно, а скільки контрабандистів переловили на прикордонних стежинах, то й казати про це нічого! Але тоді вони мали справу з самодіяльністю окремих особистостей, а нині проти була могутня держава, яка розпочала війну проти їхньої країни.
  - Питання є? - Підвів підсумки сержант. - Питань немає. Пострибали. Вперед, хлоп"ята!
  ...Пес насторожився і шерсть на загривку стала сторчма. Алмаз ошкірив ікла, але рик був глухим - почув його тільки провідник, та й то тому, що був готовий цей рик почути. Бортник різко присів на коліно, піднявши вгору руку. Бійці діяли швидко, тактична реакція кожного бійця і всієї групи була відпрацьована до рівня колективного інстинкту вовчої зграї. Бій в лісі швидкоплинний, розвиток подій передбачити неможливо, тут немає часу на прийняття рішень і можливостей на подачу команди. Все потрібно робити на гранично високих швидкостях, кожен в групі повинен знати без команди, як йому необхідно діяти.
  "Пекельна машинка " була заздалегідь поставлена на одиночну стрільбу і перший постріл пролунав зовсім тихо: пих! Сіра фігура на стежині попереду метрів за сорок, ніби наштовхнулася на удар голоблею, так його відкинуло. Швидкість десятиміліметрової кулі "скіфа" всього двісті дев"яносто метрів за секунду, але маса майже втричі більша, ніж у кулі штурмових карабінів. На таких малих дистанціях вона запросто відриває руку чи ногу, голова розколюється, ніби гнилий кавун, по якому вдарили палкою. Тіло "червоного" відкинуло назад і Іван відразу переніс приціл на іншого, що в ступорі смикав затвор свого ППД, хоча зброя і так була на бойовому зводі. Постріл - і ще один труп звалився на стежину. Бортник вже дотискував гачок, посадивши на пеньок прицілу третього, коли щось знайоме примарилося йому в цій постаті. Капюшон закривав лице, але все в цій фігурі, в ході, в повороті голови було до болю знайоме.
  - Алмаз, фас! - Пес сірою блискавкою метнувся до "червоного", в стрибку вхопив руку, смикнув її, звалюючи ворога на землю, відпустив, куснув бік, потім ногу. Іван підбіг, ривком закрутив одну руку, потім другу, в"язки були напоготові, пов"язати дозорного справа трьох секунд, і разом з Лукашевичем потягли полоненого за дерева. Від першого пострілу до полонення пройшло лише десять-дванадцять секунд.
  Саме для такого випадку і наказав сержант застосувати ПБСи. Гуркіт пострілів в раптових лісових сутичках зовсім ні до чого. Ситуація ясна, там де постріли - там ворог, свої стріляють безшумно.
  Передовий дозір ішов метрів на тридцять попереду основної колони ворожої розвідгрупи, на відкритій місцевості це не мало б ніякого значення, але тут огляд закривали кущі ліщини та низенькі болотяні деревця, побачити, що сталося з передовою групою було важкувато. Та й собаки, який би почув шум ходи заздалегідь, у "червоних" не було. Тому група прикриття встигла розгорнутися і залягти саме вчасно. Появу ядра ворожої групи зустріли з легкого кулемета, карабіна і автомата шквальним вогнем на ураження.
  Треба віддати радянським солдатам належне, вони зреагували миттєво. Група відразу ж залягла, відкривши по прикордонниках вогонь у відповідь з автоматичних карабінів і трьох ручних кулеметів. Це була серйозна зброя. Потужний кулеметно-гвинтівковий набій, що застосовувався в автоматичних карабінах Симонова і ручних кулеметах Дегтярьова, пробивав наскрізь основні укриття в лісі. Так що не дуже-то сховаєшся за ними. Але й карабіни та легкі кулемети прикордонників також на малих дистанціях могли уражати "червоних" за деревами. Тому зараз бій йшов на рівних умовах. Тепер, хто кого дожме першим.
  Противник діяв згідно тактики загальновійськового бою, розгортаючись з похідної колони в ланцюг проти групи прикриття. А саме це й було потрібно прикордонникам. Тим часом основні сили на чолі з Клімовим, поки група прикриття тримала "червоних" притиснутими до землі, зробила стрімкий ривок вперед-ліворуч, обходячи противника по часовій стрілці. Тепер ворожий ланцюг був чудовою груповою мішенню. Щільний вогонь з правого боку виявився для противника неприємним сюрпризом. Перші хвилини бою були виграні прикордонниками. Стріляти з розворотом праворуч на перших порах "червоним" було не з руки, в розгорнутому ланцюгу його стрільці попервах втикалися стволами в спини один одному. На перегрупування ланцюга червоноармійці втрачали час і прикордонники сповна використали свою перевагу.
  Щільним вогнем двох легких кулеметів з флангу вдалося вибити більшу частину стрільців і два з трьох кулеметів. Тепер тільки один "дегтяр" постукував короткими чергами з-за дерев, проте відірвавшись від основної групи, одному не протриматися й хвилини, особливо, коли полюють тільки за тобою...
  ...Олег Колодяжний зі своїм напарником рухався з правого боку стежини метрів за двадцять і попереду групи на півсотні. Під бахматими камуфляжами обидва здавалися примарами-лісовиками, яким з доброго дива захотілося раптом помандрувати лісом вдень. Тільки помітити їх було неможливо, пересувалися прикордонники швидко, перекатом, від укриття до укриття, прикриваючи один одного, готові негайно відкрити вогонь в разі необхідності. Полювання на єгерів - а саме вони були зараз противником прикордонників, - справа важка і небезпечна. Це випадок з тієї категорії, де програє той, кому більше потрібно.
  Вони помітили ворога вчасно. Мазуренко - він саме перебігав під захист чергового дерева, а Олег Колодяжний тримав під прицілом свого карабіна стежину ліворуч, - побачив, як виходять на цю стежинку з-за дерев плямисті біло-зелені фігури. Вже один цей різкий малюнок камуфляжу видавав ворога - в українському війську камуфляж був неяскравий, тьмяний, розмитий, на такому не затримаєш погляд. Іван подав рукою знак напарнику і вони притаїлися за двома купинами. В разі потреби можна було б досягти стежини одним ривком. Єгері йшли сторожко, але без побоювання, хода була впевнена, господарська.
  "Та ж ці зайди вважають себе повноправними господарями в нашому краї! - Здогадався Олег і на нього така злість раптом напала, що тільки звичка до виконання наказів, яка за два роки служби на кордоні в"їлася в плоть і кров, стримала хлопця від того, щоб негайно натиснути на гашетку. - А, курви!"
  Втім, Ваня Бортник був точним до секунди і метра. Прикордонники були готові почути приглушені "пебеесами" постріли, тому й вгадали їх у глухих гупаючи звуках, які тонули серед лісового шуму. А потім густо вдарив кулемет Поліщука, і вони рвонули з-за укриття до вибраного для захвата червоноармійця з прутиком антени за плечима. Сержант, як завжди, розрахував все вірно. В групі єгерів був радист.
  Сповити радиста мав Колодяжний, задачею Мазуренка була страховка і ліквідація всіх зайвих, які йдуть попереду та позаду радиста, що можуть перешкодити Олегу взяти полоненого. Сам кидок - найважчий момент захвату, на все про все дається всього дві з половиною секунди. Але на тренуваннях та під час засад на контрабандних і браконьєрських стежках обидва прикордонники досить набили руку в таких діях.
  Ось і зараз, ледь озвався кулемет і коротка колона єгерів почала розгортатися в ланцюг, Мазуренко різко, ніби пружина його підкинула, підвівся над купиною. Притишені "пебеесом", глухо стукнули постріли. Один з червоноармійців, він рухався попереду радиста, ніби отримав добрячого стусана в спину і полетів сторчма вперед на стежину. Іншому, який йшов відразу за радистом, куля влучила в скроню і цей червоноармієць завалився на правий бік. Третьому куля ввійшла знизу в горло. Голова у цього нещасливця смикнулася назад, і сам він повільно завалився на спину.
  А Олег рвав прямо під кулі, знаючи, що Іван його не зачепить. Він в стрибку впав на радиста, завалюючи на землю, ніби ведмідь вівцю, притиснув голову до землі і наніс сильний удар кулаком в потилицю, щоб той на кілька хвилин втратив тяму. Тіло радиста, який пручався під ним, смикнулося і обм"якло. Олег схопив його за комір куртки і в темпі потяг назад, в укриття. За дві секунди він виклався весь, як штангіст-важкоатлет під час побиття світового рекорду, коли випустив комір, у нього дрижали руки і ноги.
  "Все, сьогодні, лиш повернемося на базу, відсипаюся до післязавтра." - дав він сам собі зарок...
  ...Основні сили групи сержант, ледь стукнули постріли групи прикриття, кинув вперед-вліво, закручуючи противника по годинниковій стрілці. Ривок зробили швидко і вчасно - "червоні" вже розгорнули короткий ланцюг проти одного кулемета та двох стрільців. Зараз вони мали притиснути вогнем цих трьох до землі, потім короткий ривок на відстань гранатного кидка і все, бій буде закінчено. Тим більше, що вогнева перевага була на їхньому боці. Що для десятка стволів якийсь один легкий кулеметик! Так, принаймі, здавалося тим, хто зараз готувався поставити переможну крапку в цьому зустрічному бою.
  Але Клімов вивів своїх бійців туди, куди потрібно, і саме тоді, коли це було потрібно. "Червоні" необачно підставили під стволи його групи свій бік та спину і були негайно покарані за це. Два легкі кулемети вдарили збоку, вибиваючи стрільців та кулеметників. Щільний кинджальний вогонь на близькій дистанції миттєво знищив дві кулеметні обслуги і більшу частину стрільців противника. Єгері, звичайно, зреагували миттєво, укрившись за деревами, але перевага в маневреності була на боці прикордонників - автоматичні карабіни Симонова АКС були не такими зручними, як штурмові карабіни М-4. Бій в лісі вимагає постійного руху, тому супротивники намагаються щільним, шквальним вогнем притиснути ворога до землі, примусити залягти за укриття, позбавити свободи маневру, не дати можливостей для прицільної стрільби. В лісі не можна залишатися на місці, хто не маневрує, підставляється і гине. А довгоствольна зброя - гвинтівка, кулемет, - своєю довжиною не дають стрільцю легко розвернутися і змінити позицію. І в бою стрілець з такою зброєю буде інстинктивно висуватися з-за укриття в бік своєї зброї. Ось тут його і візьмуть на приціл, ті, хто навчений стріляти "з тичка". Клімов своїх бійців такому способу навчив.
  Саме так і вчинили з кулеметником, який ще відстрілювався з-за дерева. Він намагався було змінити позицію, однак щоразу, коли від починав підводитися, над головою цвьохкали кулі, з гидким виском рикошетячи від стволів дерев чи з м"яким чмоканням впиваючись в деревину. Врешті-решт, йому зайшли в тил і оглушили вибухом гранати. На якийсь час червоноармієць втратив притомність.
  - Взяли п"ятьох полонених. - Доповів сержанту його заступник. - Двоє цілісінькі, один - з "дігтярем" - легка контузія, а двоє важкі. Убитих - десять. У нас втрат немає. Але ти навіть не уявляєш, який сюрприз тебе чекає. По-перше, командиром у цих шустряків був Вася Петров. А другий сюрприз... Глянь!
  І дійсно, сюрприз був немаленький, коли заступник задер вгору голову одного з полонених.
  - Коля! - Ахнув Клімов. - Ярусєвич!
  Виявляється, провідником єгерської спецгрупи чекістів був лісник Мозирського заповідника і, до того ж, ще й командир бойової дільниці загону самооборони. Було від чого зойкати та хапатися за голову. Але це вже компетенція інших служб. Тепер головне - доставити його цілим і неушкодженим на базу, нехай там з ним і іншими полоненими розбираються ті, кому належить. Але удар був досить дошкульним... Хоча... хоча те, що його взяли на гарячому, радувало. А от Василя Петрова, помічника радянської прикордонної застави, Клімову було шкода. Вони були знайомі - часто зустрічалися по службі...
  - Командир. - Радист групи підняв захоплену радіостанцію. - Я цей апарат знаю, в неї радіус дії в голосовому режимі всього чотири кілометри, в телеграфному - до десяти. Розумієш, що це означає?
  Ще б пак! Значить, десь поблизу вештається або значно більший загін єгерів, або кілька таких же єгерських спецгруп. І зараз - шум бою не приховаєш! - вони на всіх парах несуться сюди. І логічно було б звідси вшиватися якнайшвидше, тим більше, ворожу спецгрупу вони завалили. Тільки інтуїція підказувала Віктору, що єгерів можна і необхідно пошарпати ще, благо, ворог сам ліз на рожен. (Як уже було сказано, війна на лісових стежинах досить специфічна, і тут програє той, кому більше потрібно.) Проте сказати, що в його міркуваннях вірно, а що одна тільки гра розуму, можуть лише взяті полоненні. Тому потрібно їх допитувати негайно, тут і так, щоб заговорили відразу, з подробицями і казали правду. Клімов знав, як це робиться, не раз допитував контрабандистів і інших гостей з того боку прикордонної ріки. Почати потрібно з радиста, по зовнішнім ознакам він не дуже стійкий хлопець. Застосовувати доведеться неспортивні методи і наочно показати, що чекає впертих і неговірких. Та й поранених тягти з собою не випадає, самим би вціліти. Віктор перевірив гостроту ножа, зі смутком глянув на свої руки - робити це доведеться йому...
  Позиція для засади була вибрана за всіма правилами - стежина огинала невисокий пагорб по годинниковій стрілці, ліворуч від неї було грузьке болото, праворуч - пологий відкритий підйом до висоток, на яких ростуть рідкі деревця. В цьому краї навіть лісова рослинність квола і недоросла.
  - На тебе, Серж, покладається дуже важлива задача. - Напучував наостанку сержант Поліщука. - Коли ми відстріляємося, то відірватися вони нам вже не дадуть. Але своїм кулеметом ти їх притиснеш на півхвилини-хвилину до землі, щоб ми змогли відійти і не було за спиною погоні. Потім відходиш сам.
  ...Полоненні заговорили відразу і говорили все. Тому сержант тільки ствердився у своїй думці влаштувати засаду на загін радянських чекістів-єгерів. Лишалося тільки визначити, де саме зараз цей загін перебуває. Полонений по радіо викликав свого командира (бійці Клімова в цей час вдало імітували продовження бою), радист же в групі сержанта був справжнім майстром своєї справи і визначив приблизно відстань до ворожого загону і пеленг на нього. По всьому виходило, що в запасі було хвилин десять на організацію засади. Час не чекав, але щастя, видно, було на боці українських прикордонників. Можливий шлях був один (в цих болотистих місцях навпростець не побіжиш, а стежок та доріг мало, і це дозволяє передбачити можливі дії противника) і на ньому Клімов знав ідеальне місце для засади. Вже на ходу він зв"язався з майором Якубовичем, і той дав добро на напад. Однак зважився сержант напасти на чекістський загін не від молодецької удалі - хто зна, що вони вже винишпорили, і чого ще нариють! І не розгромити сотню озброєних і добре навчених бійців Клімов збирався - для п"ятнадцяти прикордонників та "партизанів" - бійців самооборони - це була непосильна задача. Зовсім ні! Зірвати чекістам виконання завдання - ось що хотів зробити сержант. Несподіваний удар з засади - і у противника будуть вбиті і поранені. А поранені - це жах в лісовому житті. Це - найнеприємніше, що може бути. Обтяжений пораненими і вбитими, втративши ініціативу і час, маючи попереду невідомість, чекістський загін не буде здатний на результативні дії.
  З боку болота сержант наказав встановити керовані міни. Їх не всі використали під час нападу на артилерійську колону, у групи ще зосталося півтора десятка штук. Дюжину їх встановили на відстані шести-восьми кроків від стежини, перекривши її більше ніж на сотню метрів. Осколки однієї міни - дві тисячі з лишком сталевих роликів - знищували живу силу противника в радіусі десяти-дванадцяти метрів, можна було сподіватися, що на стежці мало хто вціліє після підриву. Дріт мінер просто затоптав у м"який болотяний ґрунт, але й так не видно було його тонку жилку в траві. Вже за поворотом стежини він вивів дріт управління до пагорба, на якому Клімов наказав встановити кулемет. А з правого боку від стежки три бойові позиції прикривали осколковими мінами ПОМ-Р - спеціально розробленими для груп розвідників і диверсантів мінами, які можна ставити миттєво, наприклад, при відході групи при переслідуванні. Досить було висмикнути чеку і кинути цю міну на землю - при цьому не забути якнайшвидше віддалитися від неї метрів на п"ятдесят-сімдесят - як розкривалися шість пелюстків-опор і відстрілювалися натяжні дротики. І все - міна стає на бойовий звід, і тепер кожен, хто тільки зачепить тонку прозору нитку, отримає заряд готових уражаючих елементів. За своїми розмірами міна не перевищувала габаритами ручну гранату і, за звичай, кожен диверсант-розвідник мав дві-чотири такі міни в гранатних сумках. Ось і тепер, займаючи позицію метрів за п"ятдесят-сімдесят від стежки, кожен з прикордонників кидав перед собою одну-дві міни, прикриваючись від нападу спереду. Кожна вогнева група прикрилася такими мінами з фронту та флангів, забезпечуючи таким чином спокійний відхід після нанесення удару по ворожій колоні.
  Клімов розділив свою групу на чотири бойові тройки - з своїх п"ятнадцяти бійців радиста і провідника службової собаки він залишив з полоненими. Крім того, доозброїв групу трьома трофейними ДП, і тепер мав аж шість кулеметів, по один-два кулемети на кожну бойова трійку. Для кинджального вогню по колоні такої сили було досить, щоб завдати відчутних втрат. Колона - групова мішень, тому вогонь дюжини стволів по ній разом з ураженням від керованих мін має привести до вражаючого ефекту. За два роки своєї служби сержант на практиці перевірив цей дієвий засіб боротьби на контрабандистах і браконьєрах.
  Одна група займала позицію проти повороту стежини і могла прострілювати її на всю довжину. А три інші розмістилися з правого боку - стріляти єгерям з розворотом праворуч буде дуже не з руки. Ще один кулемет - на пагорбі, метрів за сто п"ятдесят від стежини. Задача кулеметника - прикрити відхід вогневих груп після їхнього удару по колоні. Своїм вогнем він затримає можливе переслідування і заглушить тупіт прикордонників, які повинні якнайшвидше втекти з місця засади.
  Це диктували закони лісової війни, бо бій з спеціально підготовленими для подібних сутичок єгерями від полювання на контрабандистів та браконьєрів суттєво відрізнявся. Тому на весь вогневий контакт давалося не більше десяти секунд, після чого вогневі групи негайно відходили по заздалегідь визначеному шляху. Для цього легкі кулемети споряджалися стандартними магазинами до штурмових карабінів на сорок, а кожен ДП - одним диском на сорок сім набоїв - вистріляв набої, і ноги в руки! Тільки кулемет прикриття використовував повну стрічку на двісті п"ятдесят набоїв - легкі кулемети могли використовувати і магазинне живлення, і стрічкове. Після удару група мала миттєво зникнути, щоб противник, маючи перевагу і користуючись великою кількістю укриттів, не зміг обійти і оточити прикордонників. Власне, саме це й спонукає ділити групу на бойові тройки, які діють, як одне ціле. Бо дюжину бійців командиру групи дуже легко розгубити в гущавині лісу, особливо, коли всі вони захоплені боєм. Командир за всіма не встежить, а старший бойової трійки не загубить нікого, він бачить своїх бійців і бійці бачать його...
  ...Першим, як і належить йшов головний дозор. Четверо єгерів рухалися швидко, але грамотно, перекатами. Поки двоє переміщалися вперед, двоє задніх прикривали їх, готові відкрити вогонь негайно. Пройшли метрів за сорок-п"ятдесят, і передня пара займає позицію, а задня швидко переміщалася вперед.
  Сержант чекав, поки дозорні досягнуть повороту. Тут огляд з боку стежини був обмежений очеретом і рідкими кущами, саме в ріст людини. Вони, здавалося, проглядаються наскрізь, тільки це враження було оманливим. На цьому зоровому обмані і побудував Клімов свій задум нападу на колону чекістів.
  "Червоні" виходили з-за повороту на стежку і не у одного прикордонника серце пропустило удар, коли вони побачили скільки ворогів прийдеться на кожного з них. А з глибини лісу, все виходили й виходили плямисті біло-зелені фігури і, здавалося, що цей буде нескінченним.
  Але прикордонники самі вибрали таку службу, на самому передньому краї, вони були бійцями першого рубежу і знали, що рано або пізно, але їм доведеться стати на заваді ось цим, в чужих камуфльованих одностроях, солдатам. І стати першими. Бо коли їх пропустити, на українській землі залишиться пустка. Тому руки сильніше стискували руків"я карабінів та кулеметів
  Дозір не став чекати голову колони, впевнений, що його видно. Вони поминули поворот і рушили далі. Це було необачно, тепер їх можна було знищити з безшумної зброї, і ніхто б не підоспів на допомогу.
  Сержант знешкодження головного дозору взяв на себе. Коли останній дозорний поминув поворот, він відрахував про себе до п"яти, рвучко підвівся - стріляти лежачи по близькій цілі не дуже зручно, переносити вогонь на наступну ціль, спираючись ліктями в землю, важкувато, - і в чотири постріли поклав дозорних.
  Стріляти в спину ворогам зовсім не шляхетно, але в лісовій війні правил немає ніяких, вірніше, їх ти встановлюєш сам. Коли є, звісно, можливості для цього, тобто, сила. Сила зараз була на боці Клімова. А ще раптовість. Звичайно, "червоні" також налаштовані на бій, але чекають його пізніше, а бій почнеться ось зараз.
  В колоні чекістів приглушених ПБСом пострілів не почули, чи не зрозуміли, що саме трапилося. Однак часу для усвідомлення у "червоних" не залишилося. Бо мінер, одночасно з пострілами Клімова, замкнув контакти керованих мін. Разом хлопнули викидні заряди, довгасті циліндри осколкових мін вилітали з сталевих стаканів на рівень живота дорослої людини і там вибухали. По стежині ніби коса пройшлася - на ділянці більше сотні метрів змело всіх, хто мав нещастя знаходитися там. Не менше десятка вбитих і півтора-два десятка пораненими втратили "мисливці" від цього першого удару...
  Степан Лукашевич тримав на прицілі свого ДП замикаючу групу загону "червоних". Задачу свою він знав добре - рубати хвіст чекістської колони. Позицію собі він облаштував старанно і зі знанням справи. І коли на стежині з"явилися нарешті ворожі солдати, він тільки зовсім трохи довернув кулемет і зручніше вмостив лікті. Ця ділянка стежки прострілювалася метрів на двадцять, не менше, до самого повороту, яких ховався в рідких заростях верболозу, але гвинтівково-кулеметний набій зразка тисяча дев"ятсот восьмого року штука досить потужна, він пробиватиме цю лозу метрів на триста. І Стьопа був спокійним, лише прикидав подумки, куди сипонуть "червоні", почувши вибухи попереду. І, відповідно до цього, планував, як і куди він буде стріляти. Спочатку, міркував він про себе, дві черги вздовж стежини, потім по дві - з обох боків, і, наостанці, ще дві короткі черги вздовж і по черзі праворуч і ліворуч.
  Тут він якимось шостим, чи що, відчуттям вгадав - ось зараз спрацюють міни і натиснув гашетку майже одночасно з вибухами на стежині. Приклад "дегтяря" часто-часто ударяв у плече, Лукашевич бив короткими чергами по три-п"ять пострілів, накриваючи стежину в глибину, а потім і по обох сторонах від неї. Він встиг розстріляти кругляш за якісь вісім чи дев"ять секунд. Ледь затвор кулемета клацнув вхолосту, він підклав під ствольну коробку заздалегідь підготовлену міну-пастку, і перекатом ковзнув у кущі...
  Володя Перебийніс займав позицію на пагорбі. Його кулемет контролював всю стежину. За ті дві чи три хвилини, що залишалися до зустрічі з чекістами, його турбували зовсім сторонні, здавалося б, речі. Це був його перший бій, де доведеться зійтися з ворогом впритул, і він до щему в душі боявся отримати рану. Він якось чув від тих, хто бував у боях і мав поранення, що від больового шоку людина часом втрачає свідомість. І молодий солдат злякався, що в разі поранення потрапить в полон до "червоних". І тому він час від часу нервово смикав головою, виглядаючи сержанта, який заліг під бахматим камуфляжем метрів десь так на тридцять нижче, якраз за поворотом стежини. І через це смикання він був захоплений вибухами мін зненацька, аж голову в плечі втягнув. Але, оскільки мав добрий вишкіл - недаремно його сержант ганяв до сьомого поту на заняттях і обов"язок виконувати наказ командира в"ївся йому в плоть і кров, - всі його страхи з початком бою вилетіли геть з голови. Правда, з несподіванки він так притиснув гашетку, що більше ніж половину магазина випустив однією чергою, але смикання кулемета в руках привело його до тями і залишок набоїв він розстріляв уже прицільно. І, ледь затвор клацнув вхолосту, підхопив кулемет за ручку і, перекотившись двічі чи тричі, байраком чкурнув до пункту збору. Але згодом, намагаючись відтворити у пам"яті свій перший бій, нічого до ладу так і не згадав. Хіба що, як стукотіла кров у скронях і гуділо у вухах. Одні лише емоції...
  Сергій Поліщук вочевидь інструкцій сержанта не потребував. До війни він тричі встиг побувати в засадах на контрабандистів та браконьєрів. (А їх в цьому прикордонному з Радянським Союзом краї було досхочу і більше. Великий і могутній, крім танків, літаків і гармат для своїх громадян виробляв самий мінімум необхідного, тому контрабандна торгівля - і у українських прикордонників була неслаба підозра, що тут без людей "з гарячими серцями і чистими руками" не обходилося, - процвітала. Одне погано, контрабанда била українських громадян по найуразливішому місцю - по власній кишені, тому боротьба з нею була основним зайняттям Державної Прикордонної Служби. А все інше - шпигуни, незаконні мігранти і т.д. було побічною справою охорони кордону. Звичайно, там, де Україна межувала з нормальними країнами, і контрабандистів було менше. Тільки ж СРСР давно і безнадійно був хворий на Світову революцію, тому радянсько-український кордон вважався на військовому становищі. І рік служби тут йшов за два.)
  Зі своєї висоти Сергій міг контролювати всі чотири вогневі групи. Він відслідкував, як "червоні" потрапили в мінну пастку, влаштовану Клімовим, як хлопці відпрацювали по колоні і почали відхід. Сержант ще вранці, до виходу в засаду на шосе, наказав Поліщуку простежити за Перебийносом - молодий хлопець ще не бував під вогнем, а в першому бою все може трапитися, тому підтримку і допомога досвідченого товариша, ой, як багато значить! А ця засада на радянських чекістів-єгерів і мала стати його першим боєм - стрільба по артилеристам на шосе по справедливості таким не була. Тому Сергій добре бачив, як мандражить молодий боєць, робив, звичайно, помилки, але в цілому тримався добре.
  Тільки потім, коли групи почали відхід, Сергію стало не до спостереження. Він вчасно вдарив короткими чергами по розгромленій колоні, притискуючи до землі занадто рвучких і завзятих. Хлопці вже покинули свої позиції, коли, у відповідь на напад, зі стежини вдарили кілька десятків ручників та пістолетів-кулеметів. Отже, по законам лісової війни слідом мають кинутися переслідувачі. Частина потрапить на міни, але хтось же може й прорватися! І він ще добрих півхвилини не давав єгерям підняти голови, дозволяючи відійти товаришам. І, хоч не відволікався від бою, спостеріг, що групи відходять без втрат. От тільки сержант, який відходив останнім, раптом якось дивно смикнувся, навіть зупинився, та за секунду знову біг лощиною до пункту збору. І ледве він поминув висотку, Сергій підхопив кулемет і кинувся слідом...
  Тупий удар в спину Клімов відчув, коли вже зітхнув з полегшенням - кущі надійно сховали його від прицільного вогню. "Сліпа куля..." - сплила думка, а губи вмить отерпли і стали якимись дерев"яними, ніби у стоматолога, коли зуб вириваєш. В нього ще вистачило сил дійти до своїх бійців, а потім свідомість затьмарив морок...
  Свідомість поверталася повільно і перше, що Віктор відчув, була дрібна вібрація. "Банан Сікорського... евакуація..." - здогадався Клімов. Ілюмінатор світлів сірою плямою - отже, ніч закінчилася і вже світає. Він скосив очі і побачив поруч на ношах Поліщука. Ліва рука його була в бинтах і нога також.
  - О! - Сергій побачив, що сержант розплющив очі. - Ну, ти не слабо "на масу давиш "!
  - Я не спав. - буркнув Віктор.
  - Я знаю! - З радісною усмішкою згодився Поліщук. - Як вкололи тобі обезболюючого, так ти до самого відльоту навіть не ворухнувся. А взагалі нічого страшного, тільки крові багато втратив.
  - А ти теж там? - Кивнув головою кудись вбік Клімов.
  - Ні, це вже на майданчику, як полонених вантажили. "Червоні" артилерією накрили. Очевидно, там десь коригувальник сидів. Ти, до речі, в тій заварушці з чекістами тільки один важкий виявився...
  - І куди нас? В Житомир?
  - Ні, далі. В Житомирі лише важких залишили. А таких, як ми, далі відправили. Можливо, в Київ, а, можливо, у Вінницю чи Одесу навіть. Поближче до моря. Там зараз красота! Оксамитовий сезон...
  Який там оксамитовий сезон на четвертий день війни, Клімов добре собі уявляв.
  - Ну, й тріскун твій приятель! - Крізь гул турбіни прокричав Клімову санітар, побачивши, що сержант прийшов до тями. - Від самого злету не змовкає!
  Але осуджувати Сергія не варто було - у кожного нервове напруження по-своєму виходить. От не дуже говіркий Поліщук ніяк виговоритися не може. Нічого, ще не кінець війні. Прийде ще їхня черга бути на вістрі меча!
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"