...Лiси, болота i озера - типово полiський пейзаж. Губiн потис руку водiєвi, i ТПК поволi, глухо пофоркуючи мотором, сповз у воду. Течiя Прип"ятi тут була не сильна i всюдихiд шпарко рушив до пiвденного берега. В кузовi транспортера в мiшках з м"якої пластмаси поверталися на Батькiвщину тiла загиблих при нападi на передовий аеродром радянського авiаполку українських прикордонникiв.
По неписаним законам української армiї командири не кидають своїх бiйцiв нi в якому разi. Цi ж закони вимагали, щоб кожний загиблий український вояк був похований у своїй землi. I неабияк, а з вiйськовими почестями. Тому командир, який кинув тiла своїх бiйцiв на полi бою - з будь-якої причини, - втрачав моральне право вести своїх пiдлеглих в бiй. (Навiть, коли його виправдовував трибунал.) Особливо це стосувалося офiцерiв-прикордонникiв, вони - на вiдмiну вiд армiї, яка закiнчила активнi бойовi дiї в двадцятому роцi, - на дiлянцi українсько-радянського кордону знаходилися в зонi бойових дiй. Особливо в першiй половинi двадцятих рокiв бої тут гримiли не на жарт. Потiм стало тихiше, звичайно, але сутички з контрабандистами в таких глухих мiсцях, як Полiськi болота, вiдбувалися досить часто.
Спецiально для такої мiсцевостi в кiнцi сорокового року був розроблений Луцьким автозаводом плаваючий всюдихiд на замовлення Державної Прикордонної Служби України. Але пiд час випробувань на нього наклала оком ще й армiя, тому у серiю вiн пiшов вже пiд армiйською назвою ТПК - транспортер переднього краю. Оснащений восьмидесятисильним чотирицилiндровим карбюраторним двигуном ТПК мiг перевозити до семисотп"ятдесяти кiлограмiв вантажу, а тому отримав неофiцiйну назву "волинь-три четвертi". Конструкцiя була проста до примiтивностi - сталева рама i пластмасовий корпус, який для надання плавучостi був заповнений легкою пiнистою масою. Широкi колеса мали низький питомий тиск на ґрунт i вагу машини разом з вантажем витримували навiть слабка полiська земля. Хоча основним призначенням машини було транспортування поранених на полi бою, але потiм її доробили, як носiй зброї - на зразок американської концепцiї автомобiлiв WC - яскравим представником яких був WC-51 "додж - три четвертi". ТПК стали випускати не тiльки у варiантi санiтарно-транспортного автомобiля. Ця базова модель доповнювалася командно-штабною, розвiдувальною i, звичайно, бойовою - носiй рiзноманiтної зброї, вiд великокалiберних кулеметiв до протитанкових i автоматичних зенiтних гармат, - моделями. Правда, на вiдмiну вiд ТПК, цi модифiкацiї втратили здатнiсть плавати, кузови у них були простими задля технологiчностi - штампованi пластмасовi панелi на межi примiтивностi, - зате збiльшилася вантажопiдйомнiсть...
Транспортер, дiловито пофоркуючи мотором, перетнув прикордонну рiку i сховався в очеретi невеличкого потоку на тому боцi. Пора i нам, вирiшив Губiн, i дав рукою знак своїм бiйцям сiдати в машину. Його ТПК, наїжачившись у всi боки стволами кулеметiв та штурмових карабiнiв, так само без поспiху перетнув рiку, але звернув в iнший бiк i заглибився в приток Прип"ятi - невеличку рiчечку Словечну.
Звичайно, серед бiлого дня, на виду у радянських прикордонникiв перетинати Прип"ять було нечуваним нахабством, але Губiн знав, що всi прикордоннi сили "червоних" зараз стягнутi в Мозир для лiквiдацiї диверсiйних груп у мiстi. Тут вiн майже нiчим не ризикував, ну, хiба що, необережно слiпий випадок зведе його з якимось патрулем. Але один випадок вже вiдбувся, коли його загiн наразився на протипартизанський пiдроздiл пiд час нападу на радянський аеродром. I старший лейтенант здраво вирiшив, що цього разу випадок вiдпочиватиме. Звичайно, радянськi прикордонники не були такими телепнями, щоб кинути охорону державного кордону напризволяще навiть в честь початку цього давноочiкуваного "визвольного походу" - "граница должна быть на замке!", - тiльки подiї на "визволенiй" територiї пiшли зовсiм не так, як очiкувалось, i всi плани полетiли шкереберть. А в Губiна було досить iнформаторiв на радянському боцi Прип"ятi, щоб бути бiльш-менш в курсi дiй, а отже i намiрiв, своїх противникiв з лiвого берега. Це завдяки їм вiн швидко знайшов мiсце поховання своїх бiйцiв, яких комунiсти змогли вбити у тому рейдi. I ось тепер вони поверталися на рiдну землю.
Це правило вiйни - хтось гине, а хтось залишається жити. I так буде, поки тягтиметься ця вiйна. Губiн намагався заспокоїти себе такими думками, але спокою не було. I не буде доти, - вiн це знав, - поки не вiзьме багатi жнива своєї помсти. "Сторицею за кожного заплатите!" - i це були не просто погрози.
Сьогоднi вiн мав влаштувати радянським "визволителям" веселе життя на шосе, яке йшло майже паралельно Прип"ятi по правому березi вiд Мозиря до Чорнобиля. Його мобiльна група мала завдання обстрiлювати на цiй трасi радянськi транспортнi колони. Швидко перемiщаючись на ТПК за густими мiнними полями по лiсовим стежинам - в лiсах вже давно пiшки нiхто не ходить, - група працюватиме в пластичному контактi з противником. Удар - вiдхiд, удар - вiдхiд. Для цього група мала вiдповiдну зброю, щоб з дальньої дистанцiї уражати цiлi: двi великокалiбернi гвинтiвки. Ця зброя уражала навiть захищенi бронею цiлi - з кiлометрової дистанцiї ССГ-13 пробивала навилiт бронеавтомобiлi РСЧА. Маса гвинтiвки була вiдносно малою - десять з половиною кiлограмiв i довжина не перевищувала драгунський варiант мосiнської гвинтiвки. Але основним в снайперськiй зброї є влучнiсть i дальнiсть прицiльного пострiлу, а тут ССГ-13 була поза конкуренцiєю - на дистанцiї в тисячу метрiв десять пострiлiв лягали в круг дiаметром десять сантиметрiв. Для снайперського терору на транспортних магiстралях кращої зброї годi було й бажати.
Шосе перетнули без пригод - секрети, якi прикривали керованi мiннi поля, попередили, коли бетонка була вiльною вiд колони "червоних". Хвилина - i низька в"юнка машинка була на другому боцi...
...Позицiю група зайняла, коли стрiлянина на пiвднi закiнчувалася. Отже, чекати залишалося недовго - на мiсце бойовища неодмiнно мало навiдатися немале начальство. Саме на нього i очiкував Губiн.
Разом з спостерiгачем вiн засiв у вiттях крислатого дуба, що рiс на високому пагорбi. Тут давно було обладнано спостережний майданчик. Подiливши по-братерськи сектори, вiн з спостерiгачем оглядав мiсцевiсть. Губiн вдивлявся в полотно шосе, очiкуючи появи легковикiв у супроводi бронеавтомобiлiв, як раптом щось дряпнуло куточок ока. Машинально вiн розвернув стереотрубу i помiтив групу, яка вже ховалася в заростях лiщини. З пiвтора десятка в плямистих масккостюмах. I були вони з радянською зброєю...
- Радист! Майора на зв"язок. - Скомандував старший лейтенант. - Негайно!
...Група Клiмова вiдiйшла вiд мiсця бою кiлометра три, пiсля безсонної ночi - для багатьох це був перший бiй з ворогом, - люди рухалися мляво, коли вийшов на зв"язок командир загону самооборони.
- Товаришу сержант, - доповiв радист, - "Яструб-25" повiдомляє: в нашому напрямку вiд об"єкту "102" рухається розвiдгрупа противника кiлькiстю до двох десяткiв чоловiк. "Двадцять п"ятий" наказує цю групу знищити i, по можливостi, захопити "язика".
Клiмов подав знак i група зупинилася. Прикинув по картi, як "червонi" можуть рухатися i де краще буде цю групу перехопити. Цiкаво, до того бункера вони випадково вийшли чи хтось їх навiв? I як цi бравi хлопцi через мiннi поля пройшли? Не з лiтака ж їх скинули, з парашутами, хмикнув сержант про себе. Має рацiю майор, "язик" потрiбен до зарiзу.
- Група, увага. - Клiмов говорив тихо, але його всi чули добре. - Назустрiч нам рухається група "червоних" чисельнiстю до двадцяти чоловiк. Йдуть вiд того бункера, звiдки брали вночi боєприпаси. Пропонується її знищити i взяти полоненого.
На цьому пояснювальна частина закiнчилася, настав час виконавчої.
- Група, слухай наказ. Бортник з Алмазом - головний дозор. Тобi, Iванку, найважча задача - проґавиш, i вони нас першими перестрiляють. Група прикриття - Полiщук i Лукашевич. Ви втрьох притиснете їх, поки ми не зайдемо з флангу. Далi дiємо по стандартнiй схемi. Колодяжний i Мазуренко - ви висуваєтеся вперед i збоку. Приготувати ПБСи. Коли ми вiдвернемо їх увагу, берете замикаючих. Бажано радиста.
- А коли в них радиста не буде? - Про всяк випадок запитав Олег Колодяжний.
- Як же вони своїм начальникам розвiдданi повiдомляти будуть? - Вiдповiв запитанням на запитання Клiмов. - Але все можливо i, коли радиста не виявите, дiйте по обстановцi. Вперше, чи що?
Дiйсно, такi задачi його група вiдпрацьовувала постiйно, а скiльки контрабандистiв переловили на прикордонних стежинах, то й казати про це нiчого! Але тодi вони мали справу з самодiяльнiстю окремих особистостей, а нинi проти була могутня держава, яка розпочала вiйну проти їхньої країни.
- Питання є? - Пiдвiв пiдсумки сержант. - Питань немає. Пострибали. Вперед, хлоп"ята!
...Пес насторожився i шерсть на загривку стала сторчма. Алмаз ошкiрив iкла, але рик був глухим - почув його тiльки провiдник, та й то тому, що був готовий цей рик почути. Бортник рiзко присiв на колiно, пiднявши вгору руку. Бiйцi дiяли швидко, тактична реакцiя кожного бiйця i всiєї групи була вiдпрацьована до рiвня колективного iнстинкту вовчої зграї. Бiй в лiсi швидкоплинний, розвиток подiй передбачити неможливо, тут немає часу на прийняття рiшень i можливостей на подачу команди. Все потрiбно робити на гранично високих швидкостях, кожен в групi повинен знати без команди, як йому необхiдно дiяти.
"Пекельна машинка " була заздалегiдь поставлена на одиночну стрiльбу i перший пострiл пролунав зовсiм тихо: пих! Сiра фiгура на стежинi попереду метрiв за сорок, нiби наштовхнулася на удар голоблею, так його вiдкинуло. Швидкiсть десятимiлiметрової кулi "скiфа" всього двiстi дев"яносто метрiв за секунду, але маса майже втричi бiльша, нiж у кулi штурмових карабiнiв. На таких малих дистанцiях вона запросто вiдриває руку чи ногу, голова розколюється, нiби гнилий кавун, по якому вдарили палкою. Тiло "червоного" вiдкинуло назад i Iван вiдразу перенiс прицiл на iншого, що в ступорi смикав затвор свого ППД, хоча зброя i так була на бойовому зводi. Пострiл - i ще один труп звалився на стежину. Бортник вже дотискував гачок, посадивши на пеньок прицiлу третього, коли щось знайоме примарилося йому в цiй постатi. Капюшон закривав лице, але все в цiй фiгурi, в ходi, в поворотi голови було до болю знайоме.
- Алмаз, фас! - Пес сiрою блискавкою метнувся до "червоного", в стрибку вхопив руку, смикнув її, звалюючи ворога на землю, вiдпустив, куснув бiк, потiм ногу. Iван пiдбiг, ривком закрутив одну руку, потiм другу, в"язки були напоготовi, пов"язати дозорного справа трьох секунд, i разом з Лукашевичем потягли полоненого за дерева. Вiд першого пострiлу до полонення пройшло лише десять-дванадцять секунд.
Саме для такого випадку i наказав сержант застосувати ПБСи. Гуркiт пострiлiв в раптових лiсових сутичках зовсiм нi до чого. Ситуацiя ясна, там де пострiли - там ворог, свої стрiляють безшумно.
Передовий дозiр iшов метрiв на тридцять попереду основної колони ворожої розвiдгрупи, на вiдкритiй мiсцевостi це не мало б нiякого значення, але тут огляд закривали кущi лiщини та низенькi болотянi деревця, побачити, що сталося з передовою групою було важкувато. Та й собаки, який би почув шум ходи заздалегiдь, у "червоних" не було. Тому група прикриття встигла розгорнутися i залягти саме вчасно. Появу ядра ворожої групи зустрiли з легкого кулемета, карабiна i автомата шквальним вогнем на ураження.
Треба вiддати радянським солдатам належне, вони зреагували миттєво. Група вiдразу ж залягла, вiдкривши по прикордонниках вогонь у вiдповiдь з автоматичних карабiнiв i трьох ручних кулеметiв. Це була серйозна зброя. Потужний кулеметно-гвинтiвковий набiй, що застосовувався в автоматичних карабiнах Симонова i ручних кулеметах Дегтярьова, пробивав наскрiзь основнi укриття в лiсi. Так що не дуже-то сховаєшся за ними. Але й карабiни та легкi кулемети прикордонникiв також на малих дистанцiях могли уражати "червоних" за деревами. Тому зараз бiй йшов на рiвних умовах. Тепер, хто кого дожме першим.
Противник дiяв згiдно тактики загальновiйськового бою, розгортаючись з похiдної колони в ланцюг проти групи прикриття. А саме це й було потрiбно прикордонникам. Тим часом основнi сили на чолi з Клiмовим, поки група прикриття тримала "червоних" притиснутими до землi, зробила стрiмкий ривок вперед-лiворуч, обходячи противника по часовiй стрiлцi. Тепер ворожий ланцюг був чудовою груповою мiшенню. Щiльний вогонь з правого боку виявився для противника неприємним сюрпризом. Першi хвилини бою були вигранi прикордонниками. Стрiляти з розворотом праворуч на перших порах "червоним" було не з руки, в розгорнутому ланцюгу його стрiльцi попервах втикалися стволами в спини один одному. На перегрупування ланцюга червоноармiйцi втрачали час i прикордонники сповна використали свою перевагу.
Щiльним вогнем двох легких кулеметiв з флангу вдалося вибити бiльшу частину стрiльцiв i два з трьох кулеметiв. Тепер тiльки один "дегтяр" постукував короткими чергами з-за дерев, проте вiдiрвавшись вiд основної групи, одному не протриматися й хвилини, особливо, коли полюють тiльки за тобою...
...Олег Колодяжний зi своїм напарником рухався з правого боку стежини метрiв за двадцять i попереду групи на пiвсотнi. Пiд бахматими камуфляжами обидва здавалися примарами-лiсовиками, яким з доброго дива захотiлося раптом помандрувати лiсом вдень. Тiльки помiтити їх було неможливо, пересувалися прикордонники швидко, перекатом, вiд укриття до укриття, прикриваючи один одного, готовi негайно вiдкрити вогонь в разi необхiдностi. Полювання на єгерiв - а саме вони були зараз противником прикордонникiв, - справа важка i небезпечна. Це випадок з тiєї категорiї, де програє той, кому бiльше потрiбно.
Вони помiтили ворога вчасно. Мазуренко - вiн саме перебiгав пiд захист чергового дерева, а Олег Колодяжний тримав пiд прицiлом свого карабiна стежину лiворуч, - побачив, як виходять на цю стежинку з-за дерев плямистi бiло-зеленi фiгури. Вже один цей рiзкий малюнок камуфляжу видавав ворога - в українському вiйську камуфляж був неяскравий, тьмяний, розмитий, на такому не затримаєш погляд. Iван подав рукою знак напарнику i вони притаїлися за двома купинами. В разi потреби можна було б досягти стежини одним ривком. Єгерi йшли сторожко, але без побоювання, хода була впевнена, господарська.
"Та ж цi зайди вважають себе повноправними господарями в нашому краї! - Здогадався Олег i на нього така злiсть раптом напала, що тiльки звичка до виконання наказiв, яка за два роки служби на кордонi в"їлася в плоть i кров, стримала хлопця вiд того, щоб негайно натиснути на гашетку. - А, курви!"
Втiм, Ваня Бортник був точним до секунди i метра. Прикордонники були готовi почути приглушенi "пебеесами" пострiли, тому й вгадали їх у глухих гупаючи звуках, якi тонули серед лiсового шуму. А потiм густо вдарив кулемет Полiщука, i вони рвонули з-за укриття до вибраного для захвата червоноармiйця з прутиком антени за плечима. Сержант, як завжди, розрахував все вiрно. В групi єгерiв був радист.
Сповити радиста мав Колодяжний, задачею Мазуренка була страховка i лiквiдацiя всiх зайвих, якi йдуть попереду та позаду радиста, що можуть перешкодити Олегу взяти полоненого. Сам кидок - найважчий момент захвату, на все про все дається всього двi з половиною секунди. Але на тренуваннях та пiд час засад на контрабандних i браконьєрських стежках обидва прикордонники досить набили руку в таких дiях.
Ось i зараз, ледь озвався кулемет i коротка колона єгерiв почала розгортатися в ланцюг, Мазуренко рiзко, нiби пружина його пiдкинула, пiдвiвся над купиною. Притишенi "пебеесом", глухо стукнули пострiли. Один з червоноармiйцiв, вiн рухався попереду радиста, нiби отримав добрячого стусана в спину i полетiв сторчма вперед на стежину. Iншому, який йшов вiдразу за радистом, куля влучила в скроню i цей червоноармiєць завалився на правий бiк. Третьому куля ввiйшла знизу в горло. Голова у цього нещасливця смикнулася назад, i сам вiн повiльно завалився на спину.
А Олег рвав прямо пiд кулi, знаючи, що Iван його не зачепить. Вiн в стрибку впав на радиста, завалюючи на землю, нiби ведмiдь вiвцю, притиснув голову до землi i нанiс сильний удар кулаком в потилицю, щоб той на кiлька хвилин втратив тяму. Тiло радиста, який пручався пiд ним, смикнулося i обм"якло. Олег схопив його за комiр куртки i в темпi потяг назад, в укриття. За двi секунди вiн виклався весь, як штангiст-важкоатлет пiд час побиття свiтового рекорду, коли випустив комiр, у нього дрижали руки i ноги.
"Все, сьогоднi, лиш повернемося на базу, вiдсипаюся до пiслязавтра." - дав вiн сам собi зарок...
...Основнi сили групи сержант, ледь стукнули пострiли групи прикриття, кинув вперед-влiво, закручуючи противника по годинниковiй стрiлцi. Ривок зробили швидко i вчасно - "червонi" вже розгорнули короткий ланцюг проти одного кулемета та двох стрiльцiв. Зараз вони мали притиснути вогнем цих трьох до землi, потiм короткий ривок на вiдстань гранатного кидка i все, бiй буде закiнчено. Тим бiльше, що вогнева перевага була на їхньому боцi. Що для десятка стволiв якийсь один легкий кулеметик! Так, принаймi, здавалося тим, хто зараз готувався поставити переможну крапку в цьому зустрiчному бою.
Але Клiмов вивiв своїх бiйцiв туди, куди потрiбно, i саме тодi, коли це було потрiбно. "Червонi" необачно пiдставили пiд стволи його групи свiй бiк та спину i були негайно покаранi за це. Два легкi кулемети вдарили збоку, вибиваючи стрiльцiв та кулеметникiв. Щiльний кинджальний вогонь на близькiй дистанцiї миттєво знищив двi кулеметнi обслуги i бiльшу частину стрiльцiв противника. Єгерi, звичайно, зреагували миттєво, укрившись за деревами, але перевага в маневреностi була на боцi прикордонникiв - автоматичнi карабiни Симонова АКС були не такими зручними, як штурмовi карабiни М-4. Бiй в лiсi вимагає постiйного руху, тому супротивники намагаються щiльним, шквальним вогнем притиснути ворога до землi, примусити залягти за укриття, позбавити свободи маневру, не дати можливостей для прицiльної стрiльби. В лiсi не можна залишатися на мiсцi, хто не маневрує, пiдставляється i гине. А довгоствольна зброя - гвинтiвка, кулемет, - своєю довжиною не дають стрiльцю легко розвернутися i змiнити позицiю. I в бою стрiлець з такою зброєю буде iнстинктивно висуватися з-за укриття в бiк своєї зброї. Ось тут його i вiзьмуть на прицiл, тi, хто навчений стрiляти "з тичка". Клiмов своїх бiйцiв такому способу навчив.
Саме так i вчинили з кулеметником, який ще вiдстрiлювався з-за дерева. Вiн намагався було змiнити позицiю, однак щоразу, коли вiд починав пiдводитися, над головою цвьохкали кулi, з гидким виском рикошетячи вiд стволiв дерев чи з м"яким чмоканням впиваючись в деревину. Врештi-решт, йому зайшли в тил i оглушили вибухом гранати. На якийсь час червоноармiєць втратив притомнiсть.
- Взяли п"ятьох полонених. - Доповiв сержанту його заступник. - Двоє цiлiсiнькi, один - з "дiгтярем" - легка контузiя, а двоє важкi. Убитих - десять. У нас втрат немає. Але ти навiть не уявляєш, який сюрприз тебе чекає. По-перше, командиром у цих шустрякiв був Вася Петров. А другий сюрприз... Глянь!
I дiйсно, сюрприз був немаленький, коли заступник задер вгору голову одного з полонених.
- Коля! - Ахнув Клiмов. - Ярусєвич!
Виявляється, провiдником єгерської спецгрупи чекiстiв був лiсник Мозирського заповiдника i, до того ж, ще й командир бойової дiльницi загону самооборони. Було вiд чого зойкати та хапатися за голову. Але це вже компетенцiя iнших служб. Тепер головне - доставити його цiлим i неушкодженим на базу, нехай там з ним i iншими полоненими розбираються тi, кому належить. Але удар був досить дошкульним... Хоча... хоча те, що його взяли на гарячому, радувало. А от Василя Петрова, помiчника радянської прикордонної застави, Клiмову було шкода. Вони були знайомi - часто зустрiчалися по службi...
- Командир. - Радист групи пiдняв захоплену радiостанцiю. - Я цей апарат знаю, в неї радiус дiї в голосовому режимi всього чотири кiлометри, в телеграфному - до десяти. Розумiєш, що це означає?
Ще б пак! Значить, десь поблизу вештається або значно бiльший загiн єгерiв, або кiлька таких же єгерських спецгруп. I зараз - шум бою не приховаєш! - вони на всiх парах несуться сюди. I логiчно було б звiдси вшиватися якнайшвидше, тим бiльше, ворожу спецгрупу вони завалили. Тiльки iнтуїцiя пiдказувала Вiктору, що єгерiв можна i необхiдно пошарпати ще, благо, ворог сам лiз на рожен. (Як уже було сказано, вiйна на лiсових стежинах досить специфiчна, i тут програє той, кому бiльше потрiбно.) Проте сказати, що в його мiркуваннях вiрно, а що одна тiльки гра розуму, можуть лише взятi полоненнi. Тому потрiбно їх допитувати негайно, тут i так, щоб заговорили вiдразу, з подробицями i казали правду. Клiмов знав, як це робиться, не раз допитував контрабандистiв i iнших гостей з того боку прикордонної рiки. Почати потрiбно з радиста, по зовнiшнiм ознакам вiн не дуже стiйкий хлопець. Застосовувати доведеться неспортивнi методи i наочно показати, що чекає впертих i неговiрких. Та й поранених тягти з собою не випадає, самим би вцiлiти. Вiктор перевiрив гостроту ножа, зi смутком глянув на свої руки - робити це доведеться йому...
Позицiя для засади була вибрана за всiма правилами - стежина огинала невисокий пагорб по годинниковiй стрiлцi, лiворуч вiд неї було грузьке болото, праворуч - пологий вiдкритий пiдйом до висоток, на яких ростуть рiдкi деревця. В цьому краї навiть лiсова рослиннiсть квола i недоросла.
- На тебе, Серж, покладається дуже важлива задача. - Напучував наостанку сержант Полiщука. - Коли ми вiдстрiляємося, то вiдiрватися вони нам вже не дадуть. Але своїм кулеметом ти їх притиснеш на пiвхвилини-хвилину до землi, щоб ми змогли вiдiйти i не було за спиною погонi. Потiм вiдходиш сам.
...Полоненнi заговорили вiдразу i говорили все. Тому сержант тiльки ствердився у своїй думцi влаштувати засаду на загiн радянських чекiстiв-єгерiв. Лишалося тiльки визначити, де саме зараз цей загiн перебуває. Полонений по радiо викликав свого командира (бiйцi Клiмова в цей час вдало iмiтували продовження бою), радист же в групi сержанта був справжнiм майстром своєї справи i визначив приблизно вiдстань до ворожого загону i пеленг на нього. По всьому виходило, що в запасi було хвилин десять на органiзацiю засади. Час не чекав, але щастя, видно, було на боцi українських прикордонникiв. Можливий шлях був один (в цих болотистих мiсцях навпростець не побiжиш, а стежок та дорiг мало, i це дозволяє передбачити можливi дiї противника) i на ньому Клiмов знав iдеальне мiсце для засади. Вже на ходу вiн зв"язався з майором Якубовичем, i той дав добро на напад. Однак зважився сержант напасти на чекiстський загiн не вiд молодецької удалi - хто зна, що вони вже винишпорили, i чого ще нариють! I не розгромити сотню озброєних i добре навчених бiйцiв Клiмов збирався - для п"ятнадцяти прикордонникiв та "партизанiв" - бiйцiв самооборони - це була непосильна задача. Зовсiм нi! Зiрвати чекiстам виконання завдання - ось що хотiв зробити сержант. Несподiваний удар з засади - i у противника будуть вбитi i пораненi. А пораненi - це жах в лiсовому життi. Це - найнеприємнiше, що може бути. Обтяжений пораненими i вбитими, втративши iнiцiативу i час, маючи попереду невiдомiсть, чекiстський загiн не буде здатний на результативнi дiї.
З боку болота сержант наказав встановити керованi мiни. Їх не всi використали пiд час нападу на артилерiйську колону, у групи ще зосталося пiвтора десятка штук. Дюжину їх встановили на вiдстанi шести-восьми крокiв вiд стежини, перекривши її бiльше нiж на сотню метрiв. Осколки однiєї мiни - двi тисячi з лишком сталевих роликiв - знищували живу силу противника в радiусi десяти-дванадцяти метрiв, можна було сподiватися, що на стежцi мало хто вцiлiє пiсля пiдриву. Дрiт мiнер просто затоптав у м"який болотяний ґрунт, але й так не видно було його тонку жилку в травi. Вже за поворотом стежини вiн вивiв дрiт управлiння до пагорба, на якому Клiмов наказав встановити кулемет. А з правого боку вiд стежки три бойовi позицiї прикривали осколковими мiнами ПОМ-Р - спецiально розробленими для груп розвiдникiв i диверсантiв мiнами, якi можна ставити миттєво, наприклад, при вiдходi групи при переслiдуваннi. Досить було висмикнути чеку i кинути цю мiну на землю - при цьому не забути якнайшвидше вiддалитися вiд неї метрiв на п"ятдесят-сiмдесят - як розкривалися шiсть пелюсткiв-опор i вiдстрiлювалися натяжнi дротики. I все - мiна стає на бойовий звiд, i тепер кожен, хто тiльки зачепить тонку прозору нитку, отримає заряд готових уражаючих елементiв. За своїми розмiрами мiна не перевищувала габаритами ручну гранату i, за звичай, кожен диверсант-розвiдник мав двi-чотири такi мiни в гранатних сумках. Ось i тепер, займаючи позицiю метрiв за п"ятдесят-сiмдесят вiд стежки, кожен з прикордонникiв кидав перед собою одну-двi мiни, прикриваючись вiд нападу спереду. Кожна вогнева група прикрилася такими мiнами з фронту та флангiв, забезпечуючи таким чином спокiйний вiдхiд пiсля нанесення удару по ворожiй колонi.
Клiмов роздiлив свою групу на чотири бойовi тройки - з своїх п"ятнадцяти бiйцiв радиста i провiдника службової собаки вiн залишив з полоненими. Крiм того, доозброїв групу трьома трофейними ДП, i тепер мав аж шiсть кулеметiв, по один-два кулемети на кожну бойова трiйку. Для кинджального вогню по колонi такої сили було досить, щоб завдати вiдчутних втрат. Колона - групова мiшень, тому вогонь дюжини стволiв по нiй разом з ураженням вiд керованих мiн має привести до вражаючого ефекту. За два роки своєї служби сержант на практицi перевiрив цей дiєвий засiб боротьби на контрабандистах i браконьєрах.
Одна група займала позицiю проти повороту стежини i могла прострiлювати її на всю довжину. А три iншi розмiстилися з правого боку - стрiляти єгерям з розворотом праворуч буде дуже не з руки. Ще один кулемет - на пагорбi, метрiв за сто п"ятдесят вiд стежини. Задача кулеметника - прикрити вiдхiд вогневих груп пiсля їхнього удару по колонi. Своїм вогнем вiн затримає можливе переслiдування i заглушить тупiт прикордонникiв, якi повиннi якнайшвидше втекти з мiсця засади.
Це диктували закони лiсової вiйни, бо бiй з спецiально пiдготовленими для подiбних сутичок єгерями вiд полювання на контрабандистiв та браконьєрiв суттєво вiдрiзнявся. Тому на весь вогневий контакт давалося не бiльше десяти секунд, пiсля чого вогневi групи негайно вiдходили по заздалегiдь визначеному шляху. Для цього легкi кулемети споряджалися стандартними магазинами до штурмових карабiнiв на сорок, а кожен ДП - одним диском на сорок сiм набоїв - вистрiляв набої, i ноги в руки! Тiльки кулемет прикриття використовував повну стрiчку на двiстi п"ятдесят набоїв - легкi кулемети могли використовувати i магазинне живлення, i стрiчкове. Пiсля удару група мала миттєво зникнути, щоб противник, маючи перевагу i користуючись великою кiлькiстю укриттiв, не змiг обiйти i оточити прикордонникiв. Власне, саме це й спонукає дiлити групу на бойовi тройки, якi дiють, як одне цiле. Бо дюжину бiйцiв командиру групи дуже легко розгубити в гущавинi лiсу, особливо, коли всi вони захопленi боєм. Командир за всiма не встежить, а старший бойової трiйки не загубить нiкого, вiн бачить своїх бiйцiв i бiйцi бачать його...
...Першим, як i належить йшов головний дозор. Четверо єгерiв рухалися швидко, але грамотно, перекатами. Поки двоє перемiщалися вперед, двоє заднiх прикривали їх, готовi вiдкрити вогонь негайно. Пройшли метрiв за сорок-п"ятдесят, i передня пара займає позицiю, а задня швидко перемiщалася вперед.
Сержант чекав, поки дозорнi досягнуть повороту. Тут огляд з боку стежини був обмежений очеретом i рiдкими кущами, саме в рiст людини. Вони, здавалося, проглядаються наскрiзь, тiльки це враження було оманливим. На цьому зоровому обманi i побудував Клiмов свiй задум нападу на колону чекiстiв.
"Червонi" виходили з-за повороту на стежку i не у одного прикордонника серце пропустило удар, коли вони побачили скiльки ворогiв прийдеться на кожного з них. А з глибини лiсу, все виходили й виходили плямистi бiло-зеленi фiгури i, здавалося, що цей буде нескiнченним.
Але прикордонники самi вибрали таку службу, на самому передньому краї, вони були бiйцями першого рубежу i знали, що рано або пiзно, але їм доведеться стати на завадi ось цим, в чужих камуфльованих одностроях, солдатам. I стати першими. Бо коли їх пропустити, на українськiй землi залишиться пустка. Тому руки сильнiше стискували рукiв"я карабiнiв та кулеметiв
Дозiр не став чекати голову колони, впевнений, що його видно. Вони поминули поворот i рушили далi. Це було необачно, тепер їх можна було знищити з безшумної зброї, i нiхто б не пiдоспiв на допомогу.
Сержант знешкодження головного дозору взяв на себе. Коли останнiй дозорний поминув поворот, вiн вiдрахував про себе до п"яти, рвучко пiдвiвся - стрiляти лежачи по близькiй цiлi не дуже зручно, переносити вогонь на наступну цiль, спираючись лiктями в землю, важкувато, - i в чотири пострiли поклав дозорних.
Стрiляти в спину ворогам зовсiм не шляхетно, але в лiсовiй вiйнi правил немає нiяких, вiрнiше, їх ти встановлюєш сам. Коли є, звiсно, можливостi для цього, тобто, сила. Сила зараз була на боцi Клiмова. А ще раптовiсть. Звичайно, "червонi" також налаштованi на бiй, але чекають його пiзнiше, а бiй почнеться ось зараз.
В колонi чекiстiв приглушених ПБСом пострiлiв не почули, чи не зрозумiли, що саме трапилося. Однак часу для усвiдомлення у "червоних" не залишилося. Бо мiнер, одночасно з пострiлами Клiмова, замкнув контакти керованих мiн. Разом хлопнули викиднi заряди, довгастi цилiндри осколкових мiн вилiтали з сталевих стаканiв на рiвень живота дорослої людини i там вибухали. По стежинi нiби коса пройшлася - на дiлянцi бiльше сотнi метрiв змело всiх, хто мав нещастя знаходитися там. Не менше десятка вбитих i пiвтора-два десятка пораненими втратили "мисливцi" вiд цього першого удару...
Степан Лукашевич тримав на прицiлi свого ДП замикаючу групу загону "червоних". Задачу свою вiн знав добре - рубати хвiст чекiстської колони. Позицiю собi вiн облаштував старанно i зi знанням справи. I коли на стежинi з"явилися нарештi ворожi солдати, вiн тiльки зовсiм трохи довернув кулемет i зручнiше вмостив лiктi. Ця дiлянка стежки прострiлювалася метрiв на двадцять, не менше, до самого повороту, яких ховався в рiдких заростях верболозу, але гвинтiвково-кулеметний набiй зразка тисяча дев"ятсот восьмого року штука досить потужна, вiн пробиватиме цю лозу метрiв на триста. I Стьопа був спокiйним, лише прикидав подумки, куди сипонуть "червонi", почувши вибухи попереду. I, вiдповiдно до цього, планував, як i куди вiн буде стрiляти. Спочатку, мiркував вiн про себе, двi черги вздовж стежини, потiм по двi - з обох бокiв, i, наостанцi, ще двi короткi черги вздовж i по черзi праворуч i лiворуч.
Тут вiн якимось шостим, чи що, вiдчуттям вгадав - ось зараз спрацюють мiни i натиснув гашетку майже одночасно з вибухами на стежинi. Приклад "дегтяря" часто-часто ударяв у плече, Лукашевич бив короткими чергами по три-п"ять пострiлiв, накриваючи стежину в глибину, а потiм i по обох сторонах вiд неї. Вiн встиг розстрiляти кругляш за якiсь вiсiм чи дев"ять секунд. Ледь затвор кулемета клацнув вхолосту, вiн пiдклав пiд ствольну коробку заздалегiдь пiдготовлену мiну-пастку, i перекатом ковзнув у кущi...
Володя Перебийнiс займав позицiю на пагорбi. Його кулемет контролював всю стежину. За тi двi чи три хвилини, що залишалися до зустрiчi з чекiстами, його турбували зовсiм стороннi, здавалося б, речi. Це був його перший бiй, де доведеться зiйтися з ворогом впритул, i вiн до щему в душi боявся отримати рану. Вiн якось чув вiд тих, хто бував у боях i мав поранення, що вiд больового шоку людина часом втрачає свiдомiсть. I молодий солдат злякався, що в разi поранення потрапить в полон до "червоних". I тому вiн час вiд часу нервово смикав головою, виглядаючи сержанта, який залiг пiд бахматим камуфляжем метрiв десь так на тридцять нижче, якраз за поворотом стежини. I через це смикання вiн був захоплений вибухами мiн зненацька, аж голову в плечi втягнув. Але, оскiльки мав добрий вишкiл - недаремно його сержант ганяв до сьомого поту на заняттях i обов"язок виконувати наказ командира в"ївся йому в плоть i кров, - всi його страхи з початком бою вилетiли геть з голови. Правда, з несподiванки вiн так притиснув гашетку, що бiльше нiж половину магазина випустив однiєю чергою, але смикання кулемета в руках привело його до тями i залишок набоїв вiн розстрiляв уже прицiльно. I, ледь затвор клацнув вхолосту, пiдхопив кулемет за ручку i, перекотившись двiчi чи тричi, байраком чкурнув до пункту збору. Але згодом, намагаючись вiдтворити у пам"ятi свiй перший бiй, нiчого до ладу так i не згадав. Хiба що, як стукотiла кров у скронях i гудiло у вухах. Однi лише емоцiї...
Сергiй Полiщук вочевидь iнструкцiй сержанта не потребував. До вiйни вiн тричi встиг побувати в засадах на контрабандистiв та браконьєрiв. (А їх в цьому прикордонному з Радянським Союзом краї було досхочу i бiльше. Великий i могутнiй, крiм танкiв, лiтакiв i гармат для своїх громадян виробляв самий мiнiмум необхiдного, тому контрабандна торгiвля - i у українських прикордонникiв була неслаба пiдозра, що тут без людей "з гарячими серцями i чистими руками" не обходилося, - процвiтала. Одне погано, контрабанда била українських громадян по найуразливiшому мiсцю - по власнiй кишенi, тому боротьба з нею була основним зайняттям Державної Прикордонної Служби. А все iнше - шпигуни, незаконнi мiгранти i т.д. було побiчною справою охорони кордону. Звичайно, там, де Україна межувала з нормальними країнами, i контрабандистiв було менше. Тiльки ж СРСР давно i безнадiйно був хворий на Свiтову революцiю, тому радянсько-український кордон вважався на вiйськовому становищi. I рiк служби тут йшов за два.)
Зi своєї висоти Сергiй мiг контролювати всi чотири вогневi групи. Вiн вiдслiдкував, як "червонi" потрапили в мiнну пастку, влаштовану Клiмовим, як хлопцi вiдпрацювали по колонi i почали вiдхiд. Сержант ще вранцi, до виходу в засаду на шосе, наказав Полiщуку простежити за Перебийносом - молодий хлопець ще не бував пiд вогнем, а в першому бою все може трапитися, тому пiдтримку i допомога досвiдченого товариша, ой, як багато значить! А ця засада на радянських чекiстiв-єгерiв i мала стати його першим боєм - стрiльба по артилеристам на шосе по справедливостi таким не була. Тому Сергiй добре бачив, як мандражить молодий боєць, робив, звичайно, помилки, але в цiлому тримався добре.
Тiльки потiм, коли групи почали вiдхiд, Сергiю стало не до спостереження. Вiн вчасно вдарив короткими чергами по розгромленiй колонi, притискуючи до землi занадто рвучких i завзятих. Хлопцi вже покинули свої позицiї, коли, у вiдповiдь на напад, зi стежини вдарили кiлька десяткiв ручникiв та пiстолетiв-кулеметiв. Отже, по законам лiсової вiйни слiдом мають кинутися переслiдувачi. Частина потрапить на мiни, але хтось же може й прорватися! I вiн ще добрих пiвхвилини не давав єгерям пiдняти голови, дозволяючи вiдiйти товаришам. I, хоч не вiдволiкався вiд бою, спостерiг, що групи вiдходять без втрат. От тiльки сержант, який вiдходив останнiм, раптом якось дивно смикнувся, навiть зупинився, та за секунду знову бiг лощиною до пункту збору. I ледве вiн поминув висотку, Сергiй пiдхопив кулемет i кинувся слiдом...
Тупий удар в спину Клiмов вiдчув, коли вже зiтхнув з полегшенням - кущi надiйно сховали його вiд прицiльного вогню. "Слiпа куля..." - сплила думка, а губи вмить отерпли i стали якимись дерев"яними, нiби у стоматолога, коли зуб вириваєш. В нього ще вистачило сил дiйти до своїх бiйцiв, а потiм свiдомiсть затьмарив морок...
Свiдомiсть поверталася повiльно i перше, що Вiктор вiдчув, була дрiбна вiбрацiя. "Банан Сiкорського... евакуацiя..." - здогадався Клiмов. Iлюмiнатор свiтлiв сiрою плямою - отже, нiч закiнчилася i вже свiтає. Вiн скосив очi i побачив поруч на ношах Полiщука. Лiва рука його була в бинтах i нога також.
- О! - Сергiй побачив, що сержант розплющив очi. - Ну, ти не слабо "на масу давиш "!
- Я не спав. - буркнув Вiктор.
- Я знаю! - З радiсною усмiшкою згодився Полiщук. - Як вкололи тобi обезболюючого, так ти до самого вiдльоту навiть не ворухнувся. А взагалi нiчого страшного, тiльки кровi багато втратив.
- А ти теж там? - Кивнув головою кудись вбiк Клiмов.
- Нi, це вже на майданчику, як полонених вантажили. "Червонi" артилерiєю накрили. Очевидно, там десь коригувальник сидiв. Ти, до речi, в тiй заварушцi з чекiстами тiльки один важкий виявився...
- I куди нас? В Житомир?
- Нi, далi. В Житомирi лише важких залишили. А таких, як ми, далi вiдправили. Можливо, в Київ, а, можливо, у Вiнницю чи Одесу навiть. Поближче до моря. Там зараз красота! Оксамитовий сезон...
Який там оксамитовий сезон на четвертий день вiйни, Клiмов добре собi уявляв.
- Ну, й трiскун твiй приятель! - Крiзь гул турбiни прокричав Клiмову санiтар, побачивши, що сержант прийшов до тями. - Вiд самого злету не змовкає!
Але осуджувати Сергiя не варто було - у кожного нервове напруження по-своєму виходить. От не дуже говiркий Полiщук нiяк виговоритися не може. Нiчого, ще не кiнець вiйнi. Прийде ще їхня черга бути на вiстрi меча!