Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Йшов четвертий день війни-4 Привалу не буде!

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Танкова бригада полковника Івана Черняхівського напередодні наступу

  Привалу не буде!
  Бригада виступила вночі. Попереду чекали близько ста двадцяти кілометрів по ґрунтовим дорогам. Бригадні й корпусні сапери, виділені в загін забезпечення руху, виступили разом з розвідниками. Задовго до світанку бригада ввійшла в ліс в чотирьох кілометрах від містечка Терни. Авангард розташувався в бойовому порядку на північному та східному узліссі. Тут вже були підрозділи місцевого загону самооборони. Комбриг викликав командирів батальйонів та підрозділів, ввів в обстановку, яка склалася.
  - Противник після двох діб наступального бою прорвав нашу оборону на рубежі державного кордону і з 23.00 8 вересня почав наведення понтонних переправ через ріки Сейм і Кригу. Його передові частини ведуть бій на захоплених плацдармах. Одночасно висуваються з глибини резерви, які знаходилися в районі відпочинку на радянській території за лінією державного кордону.
  Авіація противника веде розвідку і завдає ударів по нашим військам. В попередніх боях противник застосовував хімічну зброю, висаджував тактичні повітряні десанти і диверсійно-розвідувальні групи.
  Другий танковий батальйон з першою мотопіхотною ротою, другим дивізіоном САУ - легких 105-мм гаубиць, зенітною батареєю, двома мостоукладчиками - авангард бригади. Здійснює марш по маршруту урочище Ставище, Бєліковка, Супрунівка, Черванівка, Куянівка, Воронівка з задачею до 4.00 досягти південної околиці Білопілля. При зустрічі з противником діяти відповідно до обстановки і забезпечити вигідні умови для вступу в бій головних сил бригади.
  Рубежі ймовірної зустрічі з противником: Љ 1 - південна околиця Білопілля, Љ 2 - Воронівка.
  Вихідний рубіж - урочище Ставище, Піщане - пройти о 2.00.
  Привалу не буде. Сусідів праворуч, ліворуч немає. Витрата боєприпасів для всіх видів - половина боєкомплекту, пального - 0.2 заправки.
  Готовність до маршу - 1.40 9.9. Рішення доповісти о 1.15 9.9.
  Командиру розвідувального батальйону майору Вовченку задачу поставлю окремо.
  Все! Приступити до виконання! - Планшетка закрита, долоня під козирок, погляд командира бригади суворий. Командири батальйонів мовчки віддавали честь і поспішали до своїх підрозділів.
  Командир другого батальйону майор Слюсаренко відмітив на карті маршрут свого підрозділу. Захлопнув планшет, підморгнув командиру розвідбату: тримайсь, козаче, знову тобі випадає нездійснене завдання! Але розвідник залишився похмурим - це тобі не маневри: "сині" проти "зелених, це війна...
  Слюсаренко потиснув на прощання руку давнього друга і побіг до штабного бронетранспортера.
  - Тобі Іване Антоновичу, особливе завдання... - Підтвердив здогад комбата-2 полковник Черняхівський. - Діставай карту, будемо кумекати до якого горщика і які рогачі тут приставлені...
  Здавна відомо, що розвідка - це очі і вуха командира. Полковник розвідників любив і пестив, як турботливий батько. Відмови вони у нього ні в чому не мали. Примовка комбрига була Вовченку давно знайома. Він завжди так казав, коли попереду на нього та його підлеглих чекала важка і небезпечна робота.
  Обговорення завдання для розвідників не зайняло багато часу.
  - І ще одне, Іване Антоновичу... - Наостанку промовив комбриг, - Знаю, смертельний тобі випав номер, але... коли твої орли пропустять супостата, буде дуже кепсько. Отримаємо такий стусан в бік, що зімнуть нас "червоні маршàли", як курчат... Зімнуть і розтопчуть, "моща" у них тут зібрана чимала.
  - Не пропустять. - Вперто хитнув головою Вовченко. - Я - Іван і ти - Іван, ми з тобою, Іване Даниловичу, українські іванці-киванці. Скільки нас не топчи, а під чужим чоботом лежати не будемо!
  Полковник тільки посміхнувся і міцно потиснув руку комбату розвідників...
  ...Низький присадкуватий бронетранспортер різко загальмував і, гойднувшись вперед-назад на гусеницях, зупинився. Ляда люка відкинулася і енергійно, відштовхнувшись руками, майор Слюсаренко викинув своє сильне треноване тіло з теплих нутрощів машини, пропахлих специфічним "танковим" запахом у свіже прохолодне повітря вересневої ночі. Розрізнити в нічній пітьмі майора в чорному танкістському комбінезоні було важко. Але зв"язкові, які купчилися біля головної машини батальйону і палили, ховаючи вогники в кулак, по манері хвацько гальмувати впізнали бронетранспортер комбата, і квапливо стали гасити сигарети. Майор пустопорожніх теревень не любив і своїм підлеглим без діла нудьгувати не давав.
  - Командири рот і взводів до мене! - Командир батальйону зіскочив з штабного бронетранспортера. Зв"язкові, ніби захоплені зненацька горобці, кинулися виконувати наказ...
  ...Бій планують в штабах. На карти наносять стріли ударів. Пишуть накази, в них коротко і точно ставляться бойові задачі. В цих наказах передбачено, здавалося б, усе: рубежі, з яких танки підуть в атаку, час і сигнали, підтримка артилерії, зв"язок з піхотою... Але як добре не був би підготовлений бій, якими б передбачливими не були не розумні люди в штабах, всього, що відбудеться під час бою, передбачити неможливо. Тут все залежить від того, як поведуть себе рядові бійці, від їхньої самовідданості, здатності за короткі миті зорієнтуватися, прийняти рішення і виконати його...
  До танка з білою цифрою "53" на башті підійшов сержант Горобець. Поряд з високим широкоплечим командиром другого взводу Федором Литовченком він здавався просто підлітком.
  - Запрягайте, хлопці, коней! - Жартівливо сказав-проспівав Степан Горобець.
  - Що, скоро підемо? - Запитав Литовченко. Степан одружений з сестрою Федора, Марусею. Працював до війни, - ДО ВІЙНИ!, - на азотнотуковому комбінаті. Був сержантом запасу, командиром танкового взводу. Чотири дні тому знову одягнув однострій. Втім, це був тільки чорний танкістський комбінезон. Парадні однострої, видно, доведеться вдягти тільки після перемоги. І не всі доживуть до неї.
  - Скоро підемо, Федю, скоро. Світанок невдовзі, отже, тут залишатися ми не можемо. І шлях нам випадає майже прямо на північ, там пруть нам назустріч комуняки, але наказ буде один: "Тільки вперед!"
  Горобець говорив весело, але по його очам Литовченко бачив, що другу зовсім не до веселощів. Просто перед боєм Степан хотів підбадьорити друга. Він-бо вже встиг повоювати добровольцем на Сході. І нинішня війна була для сержанта не першою.
  Федір зробив рукою запрошувальний жест - давай, мовляв до нас, в танк! Горобець легко заскочив на броню, слід за ним Литовченко, зайняли місця в танку. Внизу за важелями, у відділенні управління, сидів Юхим Гриценко - механік-водій "трійки", в башті за прицілом гармати - Гриша Коломієць, навідник, і Ваня Пастушенко - заряджаючий. Очікуючи сигнал виступати, танкісти гризли сухарі і згадували добрим словом старого діда, який пригостив їх, коли танк вивантажували з ешелону у Бобрику.
  - Що Юхимцю, мамка тебе не такими сухарями кормила? - Запитав Горобець у Гриценка.
  Механік-водій гриз сухар, дивися через відкритий над головою люк на зорі і дерева, які підняли в високе небо свої зелені вершини. Нічого не відповів на жарт сержанта, тільки відразу побачив рідну хату і матір, яка виймала з печі на дерев"яній лопаті рум"яний коровай. Навіть запах свіжоспеченого хліба відчув.
  - Вміє моя мама хліб пекти. Зовсім не такий, як у магазині. Витягне його з печі, а він свіжий, духмяний, сам у рот проситься... А мама його відразу їсти не дає. Не можна, каже, гарячого, їсти. Накриє його вишиваним рушником, а сама тим часом обід збирає... А як трохи захолоне хліб, скаже: "Мийте, діти, руки і сідайте до столу..." - Сказав тихо, ніби сам з собою розмовляв.
  - Нічого, нічого, хлопці. Поїмо ми ще свого хліба, посидимо за своїми столами, поспимо на своїх ліжках. - Сказав, збиваючи з комбінезона крихти, Федір Литовченко.
  Хлопці мовчали. Попереду лежали українські села і хутори, залишені своїми господарями. На короткому шляху до фронту вони вже бачили такі. Пусті вулиці, лиш в деяких оселях залишилися мешканці, та й ті за годину-дві покинуть рідні домівки, закінчать вантажити на свої вантажівки чи причепи тракторів нажитий роками домашній скарб і від"їдуть на захід, в евакуацію, за Дніпро. Ніби вимерли ще недавно наповнені життям села. А збоку глянеш - все, здавалося б, на місці. А село мертве - немає людей, немає!
  Ззовні почилися неясні голоси.
  - Командир, - заряджаючий, який вів спостереження, опустився на своє крісельце, - вас викликають до командира батальйону. Всіх взводних викликають, вас також, товаришу сержант. - Повідомив він Горобця.
  - Ну от, я ж казав, - підморгнув Литовченку Степан, - ночувати тут не будемо. Чую, буде діло!
  - ...четверта танкова рота з першим мотопіхотним взводом і мостоукладником - головна похідна застава. Здійснює марш по маршруту батальйону з задачею забезпечити безперешкодний рух його головних сил і виключити раптовий напад на них противника. До 3.30 дев"ятого вересня оволодіти висотою 144.8. При зустрічі з противником створити вигідні умови для розгортання і вступу в бій батальйону.
  Командир ГПЗ і інші офіцери батальйону старанно відмічали на карті пункти маршруту.
  - Питання є? - Навіть не спитав, а підвів риску під своїми вказівками комбат.
  - Є прохання, товаришу майор. Виділити ГПЗ хоч би одну зенітну кулеметну установку. Коли нам влаштують засідку, зенітники будуть бити диверсантів, як тетеруків.
  - Добро. - Погодився майор. - Дві установки зенітного взводу поступають у ваше розпорядження.
  ...Розпорядження про шикування похідної колони командир другого танкового батальйону майор Слюсаренко віддавав в присутності командира бригади. Танки, бронетранспортери, самохідні гаубиці стояли на правому узбіччі ґрунтової дороги, яка пролягала між зарослими лісом байраками до шосейної дороги. Командири підрозділів доповідали про готовність до маршу. Те, що рухатися доведеться вночі, майора не турбувало: машини оснащені приладами нічного бачення, та й маршрут не такий вже й складний, скільки разів ходили тут і вдень, і вночі на навчаннях та маневрах.
  - По машинам! - За кілька хвилин дружно ревонули десятки потужних дизелів і колона рушила...
  Батальйон йшов прохолодною осінньою ніччю, залишаючи за собою шлейфи пилу і диму. Кожен оберт гусениць наближав бойові машини до того рубежу, коли почнуть говорити гармати. І в цих машинах так само неухильно росло напруження від очікування бою. Тільки перші постріли зможуть зняти його.
  Танки вже майже годину трясло і хитало на вибоїнах ґрунтовки. Хиталися з боку в бік дерева лісозахисної смуги на узбіччі польової дороги, кущики, пагорби, покриті ще зеленою, але вже жорсткою травою, досвітнє небо також хиталося - повільно і важко. Траки машин здіймали сірий пил в коліях, і сержанту Федору Литовченку в гулі танкового дизеля чулося сердите бурчання. Коли висовувався з люка, було трохи холоднувато від зустрічного вітру, який бив в обличчя, незатишно від сірої невизначеності ночі і тривожно. Командир дозорного відділення мовчить з самого початку маршу, а рубіж ймовірної зустрічі з противником вже близький, і це мовчання не на добре. Батько вчив, що "червоні" - твердий горішок, їх шапками не закидаєш. А нинішніх комуністів й поготів так просто не здолати. Вони-то добре знають, що їх чекає в разі поразки, тому битимуться з затятістю смертників!
  Литовченко посовався на сидінні, розвернув командирську башточку, вдивлявся в свої танки, ніби боявся, що з його взводом вже трапилося щось недобре. Але два танки йшли на встановлених відстанях, розвернувши стволи гармат праворуч-ліворуч по ходу руху. Командирський прилад нічного бачення чітко показував на темно-сірому тлі світло-сірі силуети броньованих машин. А за якийсь кілометр вигнулося на повороті довге стальне тіло колони батальйону і його вид заспокоював. З такою силою, та не впоратися з противником! Сержант дістав карту, нахилився вниз, в башту, ближче до плафону.
  До чого несхожий кольоровий лист карти на одноманітну сіру місцевість довкола! Чи це від сірої одноманітності в окулярах ТКНу ? Та ще спробуй вгадати, де тут влаштують тобі пастку! Там, де маршрут зустрічається з залізницею? Чи далі, біля самого рубежу ймовірної зустрічі з противником?
  В ефірі тільки обривки чужих доповідей, батальйон же йде в режимі радіомовчання. А от з боку противника безперервна балаканина - час від часу Федір настроює радіостанцію на хвилю супостата, але в тих клаптях радіорозмов нічого путящого для себе не почув: хтось когось викликає безперервно, хтось комусь щось наказує, перекриваючи командні вирази словами, що пишуть тільки на парканах.
  - Механік, оберти! - Коротко кидає Литовченко по ТПП . - Швидкість тримай!
  Вимкнув плафон, відкинув ляду люка і висунувся назовні. Темно навкруги, хоч в око стрель!
  Заглушає все гуркіт двигуна, стогне земля, мотається з боку в бік і до самої башти пригинається антена, обличчя холодить світанковий свіжий вітер, а все здається - мала швидкість! Хто його зна: можливо, "червоні" вже прорвали оборону і зараз так само зараз рвуться до Білопілля! Або й штурмують чи вже й зайняли його. Що їм там якийсь загін самооборони!
  Різкий квапливий голос командира головного дозору змусив Литовченка здригнутися.
  Танк вилетів на низький увал, і Литовченко побачив гряду висоток, яка манила своєю близькістю.
  Перший завал... Його зустріли на дорозі через годину маршу, коли втяглися у вузьке дефіле між гаєм та відстійниками. Ледь взвод підтягнувся до дозорної машини, з гаю по бронетранспортеру хльоснув кулемет і наввипередки застукотіли пістолети-кулемети. Спалахи пострілів зарясніли в темряві гущавини, нічний гай наїжачився злими жалами черг. Піхотинці відповіли, мінометна обслуга швидко приготувалася до бою, але 50-міліметрові міни вибухали у вітті дерев, не завдаючи шкоди противнику - навіть примітивні перекриття над окопам захищали від осколків. Ракет не кидали - освітлювати себе дурних немає, а нічних прицілів у дозорного відділення вистачало. Однак перестрілка затягувалася, диверсанти "червоних" вперто тримали завал під вогнем, не дозволяючи саперам наблизитися до нього. По всьому виходило, доведеться посилати піхотинців в обхід, щоб вдарити по засідці з тилу, а це втрачені мінімум півгодини. І тут з-за гребеню пагорбу, обходячи обочиною бойові машини, вивернув бронетранспортер з зенітною кулеметною установкою. Поява зенітників була вчасною. Чотири великокаліберні ствола влупили по засідці жорстокою сяючою зливою куль і там все огорнула хмара куряви, вся пронизана осколками і блідими спалахами. Засада вмить замовкла. Сапери не гаючись кинулися до завалу і поки розчищали шлях, зенітники пантрували в гайку найменший рух, подавляючи його вбивчим вогнем великокаліберних кулеметів.
  Завал виявився так собі - кинули поперек дороги гіллясте дерево, в ПНБ завада здавалася нездоланною, насправді ж достатньо було двох чоловіків, щоб звільнити шлях. Піхотинці дозорної машини прочесали гайок - знайшли тільки п"ять пошматованих великокаліберними кулями трупів ворожих розвідників, та й по тому. Командир піхотного відділення доповів, що це всі, хто влаштував засідку, ніхто не відійшов, всіх тут і поклали зенітники. І зараз п"ятеро забитих радянських солдатів лежали в курному кюветі обабіч дороги. А всього-то, чого вони добилися - це зупинили на десять хвилин ГПЗ. Тоненькі сині промені ліхтариків висвічували їхні обличчя, але розібрати скільки кому років було неможливо - смерть, великий розводящий, вже стирала вікові відмінності.
  - Ось так, Федю, закінчилося воно, золоте дитинство. - Литовченко оглянувся. Поруч стояв Стьопа Горобець, дивився на загиблих росіян суворо і чомусь осудливо. Звичної його насмішкуватості не було.
  - Як же їх наша розвідка прошляпила? - З досадою промовив Литовченко. Йому чогось було шкода цих перших забитих ворогів. По всьому видно було - молоді хлопці, їм би ще жити й жити...
  - Товаришу старший лейтенант, - доповів командир саперів ротному, - завал не мінований.
  - А на дорозі? - Старший лейтенант Ільченко картинно переламав брову. - Перевірили?
  - Товаришу старший лейтенант, - втрутився Горобець, - та вони просто не встигли. Почули наші танки, ну, розвідувальний дозор, кинулися від шосе. Все, що змогли і встигли зробити, зрубали дерево і кинули поперек дороги. Вони ж нас пантрували не тут, на цій ґрунтовці, а на шосе... Які тут можуть бути міни. Та й не було їх у них... Судячи по всьому. У них навіть рації немає, щоб своїм доповісти про нас...
  - Точно, немає. - Підтвердив командир дозорного відділення. - Їх всього п"ятеро й було тут...
  "Це мене й турбує, що рації немає, - подумав Литовченко, - як це так, розвідка - і без зв"язку? Значить, не всіх тут перебили. І несуть зараз радіохвилі тривожний сигнал у їхній штаб про нашу появу..."
  Ротний стояв над кюветом, дивився на загиблих важким недобрим поглядом. І думав, мабуть, про те ж саме. Принаймі так здалося Федору, коли вдивлявся в тіні, що грали на обличчі старшого лейтенанта.
  - Не будемо гадати, є міни чи немає. Танк з тралом в голову колони. - наказав Ільченко. - Триста метрів нехай протралить. А там... ну, там видно буде!
  - Сержант, - звернувся ротний до Литовченка, - одного "бетеера" в дозорі малувато буде? Га?
  - Вас зрозумів, товаришу старший лейтенант, підсилю "п"ятдесят четвертим"...
  Обережно обминаючи машини, в голову колони виповз танк з піднятими вгору над гусеницями ножами тралу. Механік-водій натиснув на важіль і гідравліка м"яко опустила ножі на ґрунт. Броньована машина весело ревнула дизелем і танк рушив з місця. Ножі вгризлися в землю, проорюючи її на пару десятків сантиметрів, ніби плуг. Тепер, коли під ніж потрапить міна, трал просто виколупає її з землі, а потім відсуне в бік. Слідом з танком-тральщиком рушили інші машини головної похідної застави...
  Танк Дмитра Адаменка йшов попереду батальйону. Позаду, метрів за двадцять, здіймав куряву бронетранспортер мотопіхотинців. Перед танкістами стояла непроста задача виявити противника, коли він влаштував ще одну засідку або випередити супостата, коли той йде назустріч, відволікти його на себе, дати взводу і роті час, щоб розгорнутися в бойовий порядок. Іншими словами, вони першими приймуть удар.
  Саме тому Литовченко і був стурбованим, коли ставив задачу екіпажу Адаменка:
  - Слухай уважно, Дмитре... Карту дістань... - Обірвав сержант на півслові доповідь Адаменка. Нахмурився і говорив вже офіційно. - Твоя машина посилює дозор. Судячи по всьому, нас чекає зустрічний бій. Задача твого екіпажу - пройти маршрутом батальйону вздовж залізниці, вийти на переїзд і зайняти позицію південніше Воронівка. Особливо уважним будь, коли проходитимеш ось цей насип. Якщо "червоні" не дурні, а вони не дурні, то тут чекає їхня засада. Нехай спочатку піхота перевірить...
  Литовченко показав на карті, Адаменко підсвічував вузеньким синім променем ліхтарика.
  - Та зрозумів, я, зрозумів. - З досадою перебив сержанта Адаменко. - Скільки разів на навчаннях тут ходили і самі засади ставили, і на нас. Все вже напам"ять відомо...
  - Не перебивай командира! - Сердито буркнув сержант. - Раніше були маневри, а нині йде війна. Затям різницю! Зв"язок зоровими сигналами, при зустрічі з противником - по радіо. Повторіть завдання.
  Вислухав Адаменка, кивнув. Простягнув руку - на прощання.
  - Будь обережним. Ні пуху, Дмитре...
  Праворуч нескінченною стрічкою струміла колія залізниці. Невисокий насип не приховував місцевості по той бік колії. Такої ж осені танк Адаменка так само йшов тут, на минулорічних маневрах. Ось і невисока виїмка. "Механік, стій! Навіднику тримати під прицілом виїмку і підходи!", - наказав Дмитро по внутрішньому зв"язку екіпажу і, перемкнувши командирський апарат на зовнішній зв"язок, піхотинцям дозорного відділення, - "Десятий, вислати дозор оглядіти підходи..." Дивився, як швидко і спритно висадилися з бронетранспортера дві трійки і, прикриваючи один одного, обдивилися підходи і саму виїмку по цей і по той бік насипу. Ось старший дозору піднявся на насип, змахнув над головою рукою в напрямку руху - шлях вільний. Дмитро розвернув командирську башточку в бік ротної колони, тричі блиснув нічний прожектор - в ПНБ його спалахи було добре видно, а ззовні крізь щиток світлофільтра не прорвалася жодна іскорка. Бронетранспортер повільно рушив далі, піхотинці заскакували всередину вже на ходу. Слідом за приземкуватим БТРом рушив і танк Адаменка.
  Далі рухалися стрімкими кидками, від одного укриття до іншого, ретельно розглядаючи кожну підозрілу тінь попереду. Статут вимагає, щоб дозор до рубежу ймовірної зустрічі з противником рухався на максимальній швидкості і без зупинок. Розвідку "червоних" вони вже зустріли, отже, невдовзі бій з головними силами ворога. Тепер потрібна обачність. Хто перший побачить противника, то і виграє грядущий бій. Ніч, чагарник і горбкувата місцевість допомагали дозору, але й утруднювали огляд довкілля. Навідник спостерігав вперед і праворуч через нічний приціл, механік-водій слідкував за дорогою, тому Адаменку доводилося крутити свою башточку на всі боки, щоб нічого не пропустити. До можливої зустрічі з ворогом, - виходу залізниці на білопільське шосе, - залишалося кілометрів п"ять - хвилин десять ходу.
  Назустріч танку бігла українська земля. Ліворуч мигтіли стовпи електричної лінії, праворуч - насип залізниці. За дозорними машинами на великій швидкості йшла танкова колона батальйону.
  До шосе вийшли несподівано швидко. В першу хвилину воно здалося пустим. А он і залізничний переїзд. До нього лишалося десь з кілометр, коли Адаменко наказав механіку зупинити машину.
  - Механік, ліворуч за окремим кущем, стій. Наводчику посилити спостереження за переїздом, бути готовим до відкриття вогню самостійно. Осколковим, заряджай! - Перемкнувся з внутрішнього зв"язку на зовнішній і наказав піхоті. - Дозорному відділенню перевірити переїзд.
  В окулярах приладу нічного бачення пливла сіро-блакитна поверхня. Ніби все спокійно. Коли "червоні" випередили нас, подумав Дмитро, напевно ж виставили там заслон чи охорону. То ж нехай піхота спочатку перевірить. Адаменко бачив, як спішилися піхотинці, нагинці стали наближатися до шосе. І тут якась темніша за навколишню місцевість пляма з"явилася на дорозі. Ще мить, і Дмитро впізнав БА-10 - гарматний бронеавтомобіль, що був на озброєнні розвідувальних підрозділів Червоної армії. Слідом за ним на відстані тридцяти-сорока метрів рухалася відкрита вантажівка. В її кузові виднілося з десяток силуетів. Дійшовши до залізничної колії, розвідувальний дозор зупинився, але за кілька секунд вперед вийшли два мотоцикла з колясками і рішуче завернули ліворуч, прямо на танк Адаменка. Бронеавтомобіль і вантажівка рушили слідом за ними. Ворожий дозір впевнено рухався вздовж залізниці. Українських бійців вони не помітили - видно з приладами нічного бачення у червоноармійців була явна нестача!
  - Увага, десятий! Пропустити противника, діяти після мене! - І викликав командира взводу. - "Третій", "третій", я - "четвертий", бачу розвідозор противника. Вступаю в бій! - Перемкнувся на внутрішній зв"язок. - Навідник, по мотоциклістам бити з кулемета, механік, вперед на повному! Тарань!
  Дизель заревів, як ведмідь після зимової сплячки, і танк ніби стрибнув вперед. Навідник у Дмитра був справжнім віртуозом своєї справи, мотоциклістів зрізав двома довгими чергами, тільки колеса мелькнули. Водій бронеавтомобіля спробував розвернути важку машину, але було пізно. Танк на повному ходу вдарив у борт, перевернув бронеавтомобіль, здибився, підминаючи його під гусениці. Скрегіт сталі, короткі крики, які безсило тонули в ревіння двигуна - і все було скінчено. Навіть кулемети не довелося пускати в діло. Вантажівка, яка йшла позаду встигла загальмувати. Але з тилу вдарили по червоноармійцях кулемети і карабіни дозорного відділення. А за секунду-другу на них налетіли тридцять тонн танкової сталі...
  - Оглянути все, забрати документи - і швидко, швидко!
  Але документи виявилися тільки у командира - лейтенанта з двома червоними кубиками в чорних петлицях. У його бійців ніяких посвідчень чи солдатських книжок не було. Тільки чорні пластмасові пенальчики з вузенькими папірцями, де були записані звання, імена, прізвища та номер польової пошти. Дивина! В українській армії кожен військовик мав документ, що засвідчував особу. Що ж, видно в РСЧА були інші порядки: рядовий червоноармієць за людину не вважався, і документів йому мати не належало!
  - Сержант, глянь, один ще живий! - Піхотинець тягнув за комір червоноармійця. Той не встигав, і піхотинець стусанами підганяв невправного. - Тільки в жопу, погань більшовицька, поранений!
  Допит не зайняв багато часу. Адаменко дивився на полоненого з досадою - що з ним тепер робити? Дозор, це не те місце, де можна панькатися з ворожими солдатами, взятими в полон. Розстріляти? Згадав графа Льва Толстого: що там князь Болконський про війну і полонених міркував? Видно той зрозумів, що зараз вирішується його доля і звично для уродженця російської глибинки бухнувся на коліна: "Товарищи! Только не убивайте!" - ридав і обнімав ноги бійців, ледь не цілував забрьохані їхні черевики.
  - Вирішуй сам! - Так сказав Дмитро командиру піхотного відділення, вказавши на полоненого.
  Неправильно, звичайно, вирішив, переклав свій командирський обов"язок на підлеглого, але...
  - От що, Пилипенко, - той виявив солдатську мудрість, - ти його взяв, ти за нього і відповідаєш...
  Той аж підскочив від такої несправедливості.
  - Сержанте, - зазвичай між собою солдати завжди підвищували звання командира, - та на біса мені цей клопіт? Щоб з червонопузим панькатися! Може, ще й перев"язати? Краще я його пристрелю? Га...
  - Я тобі пристрелю. - Втомлено промовив молодший сержант. - Давай його в машину...
  Пилипенко аж сплюнув від злості. Всі будуть воювати, а він, як нянька, за цим "краснопузиком" приглядати! Знайшов же клопіт на свою голову!
  - Пішов! - Копнув червоноармійця ногою. - Спробуй тільки рипнутися, порішу в момент! Ворушись давай, курва твоя мама...
  А доповісти про це зіткнення з "червоними" потрібно негайно, похопився Дмитро. Чого це я тут задумався про недосконалу світобудову. Литвиненко, в разі чого, три шкури спустить! Командир взводу службу знає!
  - "Третій", "третій", я - "четвертий", прошу на зв"язок! - В ефірі шипіло і тріщало.
  - Я - "третій", прийом. - Сержант відповів негайно.
  - "Третій", мав боєконтакт з розвіддозором противника. Знищено бронеавтомобіль, два мотоцикли, вантажівка, до відділення піхоти. Взяв полоненого. Розвідувальний загін противника захопив мости через Вир в Голубівці. До роти піхоти з трьома бронеавтомобілями. Прийом.
  - "Четвертий", вас зрозумів. Дозорним машинам залишатися на місці. "Троянда", вперед! - Литвиненко квапився випередити "червоних" і ударити по ворогу, поки той не виявив поблизу себе українські танки. Дорога зараз була кожна хвилина. Противник напевно ж чув стрілянину біля переїзду. І зрозумів її значення, не міг не зрозуміти, в розвідку не бовдурів посилають. Отже, готує зустріч. І кожна хвилина збільшує його шанси перемогти нас у майбутньому бою.
  Сержант викликав командира роти, доповів обстановку.
  - ...Вирішив: атакувати противника і захопити мости в районі Голубівки. Прошу підтримати піхотою. - Доповів він старшому лейтенанту Ільченко своє рішення.
  - Вас зрозумів, "третій". Атакуйте. Підтримку забезпечу.
  Задачу взводу Литовченко ставив по радіо.
  - Дозорним машинам зайняти своє місце в колоні. "Троянда", атакуємо противника в районі мостів з ходу. Хутір і місток проходимо без зупинки. "Десятий", захопити місток біля хутора. Прийом.
  Почекав, поки командири танків і дозорного відділення по черзі доповіли, що зрозуміли наказ. Колона взводу зрівнялася з дозорними машинами і танк Адаменка зайняв своє місце за танком командира.
  Уже чітко проступали з ранкового сутінку навколишні висоти і пагорби, рідшали тіні у вибалках. Литвиненко бачив танки свого взводу, вони йшли на повній швидкості і стрічки гусениць лилися нескінченним блискучим струменем з-під надкрилків вниз, під котки. Вигляд грізних бойових машин, готових в будь-яку секунду відкрити вогонь, не приніс йому заспокоєння і відчуття власної сили, а з ним - упевненості. Противник був уже близько і чомусь нічого не робив. Невже чекає, поки розсіються ранкові сутінки?
  ...Наказ про передислокацію прийшов тільки в другій половині першого дня війни. На три станції завантаження вже наступного дня мали подати ешелони і перекинути бригаду через всю майже Україну на схід, де зараз ішли важкі бої з переважаючими силами ворога. Менше ніж за добу начальнику штаба бригади потрібно було розробити план передислокації, в якому визначалися термін підготовки частин і підрозділів, організувати зв"язок і управління, поповнити матеріальні запаси, вислати на маршрут комендантську службу і скласти планову таблицю маршу. І, звичайно, віддати бойовий наказ у підрозділи. Але такі задачі відпрацьовувалися не раз, тільки й різниці, що противник тепер був зовсім не "умовний"...
  Складність полягала ще й у тому, щоб здійснити передислокацію бригади потай, з дотриманням всіх необхідних заходів з маскування. А перекинути майже півтори сотні танків, дві сотні інших гусеничних машин і майже тисячу автомобілів через всю Україну - від Карпат на Сумщину, - з переправою через Дніпро, мости через який будуть під постійними ударами радянської авіації, задача надзвичайно важка.
  Але впоралися. Точно у визначений строк танкові батальйони прибували на станції, трохи випереджаючи прибуття ешелонів. Для перекидання танків використали спеціальні платформи - ззовні вони були схожі на вагони-рефрижератори, тільки трохи ширші - ширина танка була на кілька сантиметрів більша від стандартної залізничної відкритої платформи. Маневровий тепловозик подавав ешелон на запасну колію, торцеві двері спецплатформ розкривалися і танки один за одним заповзали, ніби в тунель. Зайнявши своє місце, екіпаж кріпив ланцюгами броньовану машину до платформи. Танкові гармати, щоб не розстопорилися під час перевезення, додатково кріпилися буксирними тросами, обмотаними двічі круг ствола.
  Командир бригади разом з оперативною групою тим часом вилетів транспортним літаком в штаб Північно-Східного Оперативного Напрямку, який розмістився в лісовому масиві на схід від Сум. На сумському аеродромі на них чекали машини - півдюжини вертких і всюдихідних "луазів"-чвертьтонників. Їх випуск почався на Луцькому заводі лише позаминулого року і йшли вони виключно у армію та ще, як виняток, прикордонникам на східних рубежах України. За півгодини оперативна група вже була на місці.
  Штаб оперативного командування розташувався в лісовому масиві неподалік від лісництва. В недавно відритих капонірах були встановлені модулі-контейнери штабного комплексу "Редут" - зовсім нової розробки науково-дослідного центру інженерних військ. З цих стандартних модулів можна було за якусь годину зібрати командний пункт з"єднання: дивізії, корпусу або навіть і об"єднання: армії або фронту. Поряд в таких же модулях розташувався вузол зв"язку.
  В відсіку-приймальні - він знаходився відразу за тамбуром, - полковника зустрів підтягнутий, в поблискуючих коричневим сяйвом ременях ад"ютант. Він повідомив, що у командуючого зараз командувач, начальник штабу і начальник оперативного відділу Сумської армійської групи. Попросив почекати і зник за зеленими сталевими дверима командирського відсіку. Вийшовши звідти, сказав Черняхівському:
  - Генерал-лейтенант запрошує вас, товаришу полковник.
  Іван Данилович зайшов у відсік впевнено і побачив генерал-лейтенанта Тимошенко, який вставав з-за столу. Гладенько вибрита його голова здавалося випромінювала сяйво. Про себе полковник посміхнувся - про цю особливість зовнішності височенного Семена Костянтиновича Тимошенко ходили у військах анекдоти. За довгим столом сиділо два генерали і полковник в польовій камуфльованій формі, вони обернулися на двері. Черняхівський добре їх знав - чотири роки тому разом воювали в Іспанії, і потім не раз зустрічалися.
  - Товаришу генерал-лейтенант, полковник Черняхівський прибув для... - почав було Черняхівський, але Тимошенко помахом руки обірвав його доповідь.
  - Коротше, в бойовій обстановці коротше... - З висоти свого зросту Тимошенко дивився на Черняхівського, що не поступався ростом генералу. - Це добре, що ви прибули, товаришу полковник. Прошу до карти, ознайомтеся з обстановкою на сьогоднішній день.
  Карта була в червоних і синіх позначках: свої війська і ворог. Тимошенко любив, щоб карта велась точно і щоб всі позначки і написи на ній робилися твердою і вправною рукою. "Покажи мені, як ти ведеш карту і я скажу, який ти командир!" - згадав Черняхівський сказані колись слова командуючого одному з командирів батальйонів його бригади. А потім Тимошенко продовжив свою думку: "стан карти, її зовнішній вигляд показують наскільки чітко і ясно мислить командир". Полковник про себе посміхнувся: противник - більшовики, комуністи, "червоні", були позначені синім олівцем, а "українські буржуазні націоналісти", "жовто-блакитні", як називали українців більшовики - червоним. Ось така вона, єдність і боротьба протилежностей. Комуністи кажуть - марксистсько-ленінська діалектика в дії? Ніби так!
  Черняхівський знав, що на північно-східний напрямок прикривають дві армійські групи - Чернігівська і Сумська. Його бригада ще в мирний час знаходилася в оперативному підпорядкуванні командувача Сумської армійської групи генерал-майора Родіона Яковича Малиновського. До його армійської групи, крім 28-ї танкової бригади, входили ще кілька з"єднань: механізована, чотири мотопіхотні і п"ять артилерійських бригад, з них дві винищувальні протитанкові, інженерно-саперна та три зенітно-артилерійські. А також підрозділи бойового забезпечення: окремі батальйони зв"язку, автомобільно-транспортні, залізничні, трубопровідні, хімічного захисту, ремонтні підрозділи та інші формування спеціальних військ.
  - Шостого вересня о четвертій годині ранку радянські війська нанесли удари на всьому протязі кордону. - Продовжив Тимошенко. - Розвідувальні і диверсійні групи "червоних" почали діяти опівночі, але їхні дії були припинені прикордонниками і частинами військ першого ешелону. Цивільне населення з прикордонної смуги було вивезене напередодні. Втім, це ви, Іван Данилович, й самі знаєте...
  Полковник кивнув. Перша хвиля евакуації з прикордонної смуги почалася за день до того, як його бригада відбула на Яворівський полігон. В загрожуваний період там, згідно плану, його з"єднання розгорталося у корпус бригадного складу і мало пройти на протязі десяти днів бойове згуртування частин і підрозділів. А вже потім знову повернутися на Сумщину в готовності завдати контрудару по ворогу, який вторгся в межі України. Але... "розписали на папері...", як каже давня військова мудрість. Визначити точно дату початку бойових дій розвідці не вдалося і передвоєнні плани пішли шкереберть. Наприкінці першого дня війни Генеральний Штаб віддав директиву про негайну передислокацію чотирьох з шести танкових бригад, які в разі початку бойових дій мали розгорнути в танкові корпуси, в розпорядження оперативних командувань. Першою з цих з"єднань була бригада Черняхівського.
  - Розвідкою встановлено, що проти нас діють війська радянського Центрального фронту. В його складі чотири армії: сьома, сімнадцята, восьма і дев"ята. Сьома і восьма армії, за визначенням радянських військових теоретиків, є ударними об"єднаннями. Кожна з таких ударних армій має в своєму складі до восьми-десяти артилерійських полків і танковий корпус. А це чотириста п"ятдесят або й шістсот важких гармат і до шестисот танків тільки в одному радянському танковому корпусі! І більше половини приходиться на танки нових типів. А ще ж є танкові батальйони стрілецьких дивізій! - Тимошенко, відсторонившись від карти, притамував зітхання і глянув на полковника. - Головні удари радянські війська наносять цими арміями з району Гомеля на Чернігів і з району Рильська на Путивль-Кролевець. Ваша бригада, полковнику, становить резерв оперативного командування. Вам належить, після прибуття частин, зосередитися в районі Терни в готовності нанести контрудари в напрямку Путивль, Білопілля і Суми.
  На карті, яка вляглася на столі командуючого, в повній мірі була представлена вся драматичність бойової ситуації, здавалося, що неживий папір під рукою оператора отримав живу плоть і душу. Настільки вона мала прозору ясність і чіткість. Все, що було зображено на ній: червона обвідка рубежів наших військ і сині стріли ударів противника, - все породжувало відчуття напруженості бойової ситуації. І чомусь здавалося, щось дуже важливе про противника вислизає, залишається поза увагою.
  - Вас зрозумів, товаришу генерал-лейтенант. - Відповів Черняхівський. - Повністю бригада буде зосереджена в указаному вами районі менше, ніж через добу, до двадцятої години восьмого вересня. Ешелони йдуть по графіку, противник поки що не завдав по підрозділах жодного удару з повітря.
  А про себе подумав, не наврочити б, а то зірвуть "червоні" передислокацію повітряними ударами.
  - Добре. - Генерал-лейтенант поклав на стіл олівець. - Оперативно ваша бригада підлягає командуванню Сумської армійської групи. Родіон Якович, прошу ознайомити полковника Черняхівського з обстановкою на вашій дільниці.
  Генерал-майор Малиновський, однак, залишився на місці. Тільки зробив жест в бік начальника штабу: давай, мовляв, начштабу, знайом полковника з бойовою обстановкою. Генерал-майор Артеменко, начальник штабу армійської групи, підвівся і став розкладати свою щільно складену карту, крило за крилом, ніби розбирав її на складові частини.
  - Як ви знаєте, товаришу полковник, наша армійська група прикриває кордон ось на цій дільниці: від Глухова до Великої Писарівки включно. - Начштабу показав на карті. - Проти військ групи діють з"єднання восьмої і дев"ятої радянських армій. Головний удар на нашій дільниці наносить восьма армія у складі п"ятнадцятого і шістнадцятого стрілецьких, шостого танкового і третього кавалерійського корпусів з району Рильська на Путивль і далі на Кролевець. Дев"ята армія в складі чотирьох стрілецьких дивізій: 38, 67, 84 і 85-ї наносить допоміжний удар своїм лівим флангом з району Грайворону на Охтирку.
  З"єднання групи організували сильну протитанкову оборону, яка будується по принципу ротних опорних пунктів та батальйонних районів оборони. До початку бойових дій в прикордонній смузі було створено тридцять дев"ять протитанкових опорних пунктів з загальною кількістю п"ятсот двадцять три гармати. В кожному від п"яти до тридцяти гармат. - Артеменко показав олівцем на карті, де саме розташовані ці вузли оброни. - Протитанкова оборона будується на поєднанні вогню протитанкових гармат прямою наводкою, які розташовані безпосередньо в бойових порядках піхоти, вогню артилерії з закритих позицій, дій танків і піхоти та інженерних загороджень. Втім, до головної смуги оборони групи противнику вдалося вийти тільки шостим танковим корпусом восьмої армії в районі Путивля. Спроби його кавалерійських дивізій форсувати Сейм відбиваються ударами самохідних гармат. Дві мотопіхотні бригади групи, розбиті побатальйонно на рухомі загони загородження, ведуть стримуючі бої в смузі забезпечення. Тут противник несе великі втрати при подоланні суцільних мінних полів, які ми постійно підновлюємо авіацією та ракетними залповими установками. Міни значно сповільнюють його просування, проте, зупинити ворога повністю нам не вдалося. Однак, нам все-таки вдалося змусити противника просуватися тими коридорами, які ми йому надавали. На двадцяту годину сьомого вересня ворог вклинився у нашу оборону на двадцять п"ять-тридцять кілометрів, хоч і з великими для себе втратами. Авіарозвідка виявила до трьохсот знищених тільки на Путивльському напрямі танків і бронемашин. Проте радіти нам з цього не варто - територія залишається за противником і він може спокійно ремонтувати підбиту і пошкоджену техніку.
  Командир бригади вдивлявся в карту, обдумував те, що відбувалося зараз на передньому краї, і шукав прийнятний варіант своїх дій. Ясно було, що армійська група опинилася в становищі, яке сухуватою військовою мовою називається критичним. І його бригада, свіжа, повністю укомплектована, могла цю кризу вирішити на нашу користь. Коли командування, і він сам, зокрема, не допустять грубих помилок.
  - Згідно плану прикриття, вздовж кордону було організоване суцільне вогневе ураження. В першу чергу з використанням ракетних систем залпового вогню і самохідної далекобійної артилерії по тиловим об"єктам і місцям зосередження живої сили і техніки. - Артеменко показав на карті райони артилерійських ударів. Помовчав і додав тихо, ніби зізнавався в якійсь провині. - Правда, ракетні системи залпового вогню виявилися і у противника. Але з точністю вогню у більшовиків скрутно. Хоча, коли брати до уваги щільність їхніх стволів на кілометр фронту, точність вогню в даному разі категорія несуттєва.
  А от наша оборона, про це потрібно прямо сказати, тримається виключно на силі і точності артилерійських ударів. Коли б не наша артилерія, стримати "паровий каток", - як казали в часи Великої війни, - радянських армій було б неможливо. "Червні" переважають нас в живій силі приблизно разів в десять, коли не більше. В танках у них перевага п"ятикратна. Жаль, що вашу бригаду, полковнику, не вдалося розвернути, як це передбачалося передвоєнними планами, в повноцінний корпус. Зараз ми маємо тільки один - двадцять п"ятий - танковий корпус, який почали розгортати трохи раніше і прямо тут, в Деснянському учбовому Центрі Сухопутних Військ. На сьогодні ми маємо менше шестисот танків, а точніше, п"ятсот шістдесят два танки всіх типів. Але новими укомплектована тільки ваша бригада та ще три окремі роти.
  - Як з повітряним прикриттям? - Запитав Черняхівський. - Я не помітив особливої активності...
  - Так, в наш тил "сталінські соколи" не дуже літають. - Підтвердив спостереження полковника начальник штабу групи. - Це завдяки доброму зенітному прикриттю. З великих висот їхні літаки збивають зенітні ракети, а на середніх і малих висотах не дають діяти зенітні гармати і малокаліберні зенітні автомати. Але на передньому краї та в близькому тилу радянська авіація досить-таки добре дошкуляє. І особливо їхні нові штурмовики "Іл-2". Цей літак броньований і спеціально розроблений для атак з малих висот. Ми можемо покладати тільки на самохідні зенітні установки. Прошу це врахувати. У вас їх скільки?
  - Врахуємо. - Кивнув головою полковник. - Бригада укомплектована по штату, окремий зенітний дивізіон, чотири батареї, двадцять чотири самохідні установки МЗА. І в батальйонах по батареї МЗА.
  Артеменко кивнув задоволено і продовжив далі:
  - Своїм правим флангом армійська група спирається на Харківський укріплений район. Тому тут вклинитися противнику вдалося на чотири-десять кілометрів. Далі йому доведеться просуватися під нищівним вогнем артилерії з обох флангів. Уже зараз частини його піхотних з"єднань втрачають до тридцяти відсотків особового складу на добу. А це неприйнятно навіть для комуністів, які не звикли рахуватися з втратами, особливо, коли попереду Велика Мета. - Він так сказав "Велика Мета", з великої літери. - На сьогоднішній день можна вважати, що наступ радянських військ тут припинено завдяки нашій артилерії.
  Особливо хочу відзначити дії залізничних транспортерів. Вони тримають під обстрілом навіть ближні армійські тили "червоних" на відстані тридцяти-сорока кілометрів від лінії державного кордону. Завдяки повітряному спостереженню - дирижаблю з тепловими і радіолокаторами, ми можемо бачити і вдень, і вночі все, що відбувається за лінією фронту. І вести точний вогонь по виявленим цілям. "Червоні" вже кілька разів намагалися збити наш "цепелін", але їхні атаки успішно відбиваються нашими винищувачами. І коли вони позбавлять нас цих "очей", нам буде дуже кепсько. Розвідувальній авіації діяти над лінією фронту і поза нею досить важко - на кожен наш літак-винищувач припадає п"ять-сім ворожих...
  - А це що за військо? - Черняхівський обережно торкнувся кінчиком олівця синього овалу на схід від Рильська з написом "1-й МК". - Механізований корпус?
  - Так. - Підтвердив Артеменко. - Це перший механізований корпус противника. Корпус нової організації. І не тільки за номером перший. Одних лише танків має більше тисячі. Наша розвідка виявила його тільки сьогодні. Очевидно, це резерв командування фронту. От ми і гадаємо, куди вони його кинуть: на захід чи на південь. Успіх у противника намічається поки що тільки на Путивльському напрямку. Але удар на південь більш привабливий. Танки у "червоних" швидкісні, а дороги, які ведуть до моря - широкі.
  Черняхівський дивився на карту і думав, що дійсно, південний напрямок обіцяє більше вигод - ривок тисячі з лишнім танків до Дніпра, а там основні центри оборонної промисловості України, і війну можна вважати програною. Без танків, гармат і снарядів багато не навоюєш. Але противнику прорвати тут оборону буде важко, коли взагалі можливо - на кожен кілометр фронту цієї дільниці припадає по п"ятдесят і більше стволів великокаліберної артилерії та десяток-два ракетних установок залпового вогню. Отже, ймовірніший варіант, коли цей механізований корпус вдарить на захід, в уже зроблений прорив. Тут його удар прийдеться по вже вимотаних в попередніх боях частинах українців. І завдавати його будуть нові радянські танки - КВ, Т-34 і Т-50. Саме такими укомплектовані нові ударні з"єднання Червоної Армії.
  "Але й нам є чим відмахнутися..." - подумав про себе Черняхівський. Його бригада також отримала нові танки. Розроблені ці машини були в Харкові на паровозобудівному заводі, вірніше, його танкобудівним філіалом. ХПЗ був вибраний для танкового виробництва не випадково, це широкопрофільне підприємство вже мало досвід виробництва гусеничних тракторів і дизель-моторів по ліцензіям німецьких фірм. Тому на початку тридцятих років тут було створене танкове конструкторське бюро. І лозунгом танкобудівників став принцип, сформульований його головним конструктором: "Простота конструкції - запорука масового виробництва". А що танків у майбутній війні знадобиться багато, дуже багато, в цьому ніхто не сумнівався.
  Конструкція нової машини народилася не зразу. Певна модель танка не народжується з нічого, новий зразок, як правило, є продовженням і розвитком попередніх зразків бойової техніки. А їх, цих зразків, було чимало - в дослідних машинах, які випускалися експериментальним цехом малими серіями по десять, п"ятнадцять, щонайбільше по півсотні екземплярів, відпрацьовувалися пристрої і механізми для майбутніх машин великої - в кілька десятків тисяч одиниць, - серії. Танки, які стануть зброєю перемоги у нинішній війні.
  Основи ж бойового застосування танків розроблялися на полях боїв і навчань. Було враховано досвід застосування танків союзниками проти німецької армії. І був зроблений висновок: танк, який вплинув так на свідомість обивателів, що його вважали чудо-зброєю, яка вирішила долю Великої війни, насправді змінити хід війни не міг. Розбити німецьку армію або хоч змусити її до серйозного відступу танки не змогли. Більш того, німецькі штурмові групи виявилися більш ефективним засобом прориву оборони, хоч вони не мали танків, а були озброєні лише важкою стрілецькою зброєю й легкими гарматами на мускульній тязі. Важкі гаубиці, танки, штурмові групи - все це достатньо успішно дозволяло проривати ворожу оборону. Однак успіх в будь-якому наступі був локальним - у противника вистачало часу звести позаду прорваних укріплень нові і підвести до них війська. Саме тому ситуація на фронтах Великої війни стала "патовою" у військовому значенні, і нові засоби наступу не могли щось змінити. Ні одна з країн-учасниць цієї війни не була розбита на полях бойовищ - всі переможені вибували внаслідок внутрішнього розбрату.
  І, звичайно ж, при розробці нової машини було враховано і досвід боїв на території колишньої Російської імперії, досвід Махно і Будьонного, саме вони заклали основи застосування крупних мобільних з"єднань. А також ідеї Гейнца Гудеріана, який створив танкові війська Німеччини. Цей досвід і ідеї вимагали: танковим військам потрібна бойова машина, захищена від вогню легких протитанкових гармат, яка може рухатися по сильно пересіченій місцевості зі швидкістю не менше тридцяти кілометрів на годину і може вести точний і сильний вогонь на ходу чи з коротких зупинок в будь-якому напрямку. Нові принципи майбутньої війни вимагали нової техніки: танків, гармат, машин.
  І нові танки з"явилися. В них втілився досвід, якого набули танкісти після Іспанії, Халхін-Голу, досвід численних навчань і маневрів. В цих танках було враховане все найкраще, що досі мало світове танкобудування. Чотири танкових батальйони 28-ї бригади були озброєні новими танками Т-44 . Це була тридцятидвохтонна бойова броньована машина з потужною 90-мм гарматою, з дизелем в сімсот п"ятдесят кінських сил. Броньовий корпус нового танка мав просту і раціональну форму - в перетині це був прямокутник. Носова частина була зварена з двох броньових плит - верхня мала сто, а нижня - сімдесят міліметрів гетерогенної броні. Коритоподібна форма дна надавала корпусу додаткову жорсткість і стійкість проти мін. Лобовий лист був чистим - результат дослідних обстрілів, на ньому не було оглядових щілин механіка-водія. Його люк і оптичні прилади були винесені на підбаштовий лист даху корпусу. Для підвищення точності стрільби з ходу на машині був встановлений двохплощинний стабілізатор озброєння. При його вмиканні наведення гармати здійснювалося пультом керування.
  В основу машини поклали її вогневу міць. Для цього потрібна була якісно нова танкова зброя. Нею стала розроблена на основі ліцензійної німецької зенітної 88-міліметрової Флак-18 , танкова гармата "Рапіра-Т" . Вона дозволяла знищувати цілі, в основному броньовані - танки, бронемашини, бронековпаки дотів на відстані понад три кілометри. Для полегшення роботи заряджаючого гармата мала пневматичний досилач і скорострільність її досягала п"ятнадцяти пострілів на хвилину. Звичайний бронебійний снаряд пробивав на кілометровій дальності броньовий лист товщиною дев"яносто п"ять міліметрів, а новий підкаліберний снаряд на відстані двох кілометрів пробивав броньову плиту в сто шістдесят міліметрів. Але основною властивістю нової гармати була її універсальність - вона могла ефективно боротися і з броньованими цілями противника - найперше, танками, і з піхотою та польовими укріпленнями, кулеметами і протитанковими гарматами, які знаходяться в першій лінії оборони. Осколково-шрапнельний снаряд цієї гармати вагою в дванадцять з половиною кілограмів містив до кілограма вибухівки і готові уражаючі елементи - чотири тисячі гранчастих осколків вагою в два з половиною грама. Його основним призначенням була боротьба з кулеметами і протитанковими гарматами.
  Для зв"язку з зовнішнім світом кожен лінійний танк мав радіостанцію з дальністю зв"язку на штирову антену до двадцяти кілометрів, а командирські танки мали додаткову радіостанцію з дальністю зв"язку п"ятдесят-сто кілометрів. А щоб танкісти не почували себе у танку, як у закритій коробці, кожен член екіпажу мав по два-три, а командир машини сім оптичних приладів. Крім того, для дій вночі ці танки отримали щойно розроблені (в тісній співпраці разом з німецькими колегами) і прийняті на озброєння української армії прилади нічного бачення для командира і механіка-водія та нічний приціл для навідника.
  Крім потужної гармати в низькопрофільній башті, танк був озброєний двома кулеметами - спареним з гарматою танковим кулеметом нормального калібру і великокаліберним на турельній установці люка навідника. Заряджаючий танку міг вести з нього вогонь не виходячи з-під захисту броні, дистанційно, наводячи зброю з допомогою спеціального зенітного прицілу.
  Танковий приціл-далекомір дозволяв вести точний вогонь по танках противника на відстані до трьох кілометрів. Допомагав навідникові в точній стрільбі на максимальні відстані спеціальний прилад - електричний балістичний обчислювач стрільби. В нього автоматично вводилися дані про швидкість і напрям руху танку і цілі, тип снаряду, напрям і силу вітру, температура повітря і знос ствола. Наведення гармати здійснювалося з допомогою електрогідравлічних пристроїв. Розворот башти на сто вісімдесят градусів здійснювався за шість секунд. Це дозволяло швидко знаходити цілі і влучати в них на максимальній відстані з першого пострілу.
  Нові танки харківський завод почав випускати на початку сорок другого року, а оскільки це був філіал і він не розраховувався на випуск великих серій, то в Новогуйвинську поблизу Житомира збудували новий танковий завод, який почав випуск продукції вже на початку травня. Завод цей відразу запрацював на повну потужність - війна з Радянським Союзом з гіпотетичної можливості літом сорок другого стала невідворотною реальністю. І до початку війни з СРСР у війська поступило більше шестисот нових танків.
  Ці танки слугували також базою для установки різних видів зброї і техніки. Кожен лінійний танк міг бути обладнаний мінним тралом для знешкодження мін або бульдозером для відривання окопів і укриттів. На базі нового танку створили мостоукладчики, які несли на собі колійний міст. В лічені хвилини мостоукладчик міг прокласти цей міст через протитанковий рів або нешироку річку, канал. А коли базову машину озброїли великокаліберною гарматою, танки отримали потужну підтримку на полі бою.
  Бо хоч танки і універсальні машини, які здатні тримати і проривати оборону, вести бій з танками, руйнувати інженерні загородження і знищувати вогневі точки, вони також потребують підтримки в бою.
  Потребують, бо проти добре підготовлених оборонних рубежів самі тільки танки безсилі. Вибити всі протитанкові гармати - а легкі і малопомітні "рейнметали" і "бофорси" довели свою ефективність під час війни в Іспанії - неможливо. Особливо, в глибині тактичної оборони. Як неможливо вибити всі кулемети в окопах. Хоч щось, але вціліє і ударить по атакуючих!
  Так само танки безсилі в обороні, коли на них сиплються зверху шестидюймові снаряди, по півсотні кілограмів вагою. І будуть сипатися, поки не подавлять все живе в окопах. При відповідній щільності гаубичного вогню, як свідчив досвід Великої війни, в окопах не міг вижити ніхто! Снаряди важких гаубиць буквально переорювали землю на кілька метрів вглиб. Броньована коробка танка могла б врятувати від смерті, але воювати після такого обстрілу екіпаж уже не зможе! Потрібно було щось протиставити ворожому вогню. А нищівному вогню можна протиставити тільки такий самий по силі вогонь! І найпершим засобом для цього є самохідні артилерійські установки для супроводу танків і піхоти.
  Важка САУ "Гіацинт" була втіленням ідей Конструкторського Бюро Артилерійського Озброєння. Вона була озброєна далекобійною гаубицею калібром сто п"ятдесят п"ять міліметрів і могла вести вогонь на дальність до сорока кілометрів. Звичайно, для цього потрібні були спеціальні снаряди, з донними газогенераторами, та, так звані, активно-реактивні снаряди. Звичайними снарядами вагою в сорок вісім кілограмів нова самохідна гаубиця могла стріляти на дальність понад тридцяти два кілометри.
  Ці самохідні гаубиці стали основною вогневою силою мобільних з"єднань - танкових і механізованих бригад та корпусів. Для підтримки мотопіхоти таких з"єднань були розроблені також самохідні гаубиці калібром сто п"ять міліметрів. Їхні снаряди вагою в двадцять кілограмів могли дістати ворога на дальності до вісімнадцяти кілометрів. Важкі САУ створювалися на танковому шасі, які випускав Львівський танковий завод, а легкі - на шасі тягача-транспортера, розробленого у Харкові на тракторному заводі.
  Кожна танкова бригада мала по два артилерійські дивізіони - важких самохідних гаубиць, калібром сто п"ятдесят п"ять міліметрів і легких самохідок з гаубицями сто п"ять міліметрів. В кожному дивізіоні танкової бригади було по двадцять чотири САУ - чотири батареї по шість машин в кожній.
  Танки вирішують основні задачі бою, але не завершають його. Піхота одна тільки здатна довести бій до остаточного кінця - знищити або полонити противника. Але навіть бігом за машинами на полі бою не встигнеш, і піхота отримала засіб для супроводу танків. Оскільки піхота і артилерія в мобільних з"єднаннях повинні мати однакову з танками рухливість, то для піхоти танкових з"єднань був розроблений спеціальний швидкохідний броньований транспорт - бронетранспортер. Завдання на таку машину видало Управління озброєнь Генерального Штабу Української Народної армії і конкурс виграло конструкторське бюро Харківського тракторного заводу. Була створена легкоброньована гусенична машина для перевезення піхотних підрозділів. Лобова броня у двадцять міліметрів і вісімнадцятиміліметрова бортова захищали екіпаж і десант від вогню стрілецької зброї і дванадцятитонна машина давала можливість піхотинцям супроводжувати свої танки і підтримувати їх під час атаки.
  В 28-й танковій бригаді мотопіхотні батальйони мали по тридцять п"ять бронетранспортерів тільки для перевезення піхотинців в ротах, не рахуючи такі ж транспортери в підрозділах підтримки і обслуговування. Розроблені в Харкові транспортери виявилися універсальними машинами. Їх можна було використовувати як тягачі протитанкової артилерії, як машини вогневої підтримки піхоти, оснащені великокаліберними кулеметами, малокаліберними гарматами чи піхотними гаубицями, як транспортери боєприпасів на полі бою, як командно-штабні та евакуаційно-санітарні машини, як мобільні установки малокаліберних зенітних гармат чи зенітних кулеметів. За якийсь рік було випущено більше дванадцяти тисяч таких машин - тягачі-транспортери МТЛБ випускали за ліцензією ще п"ять машинобудівних фірм в Україні - і їх повністю вистачило для оснащення всіх танкових і мотопіхотних бригад української армії...
  Так що, українським бійцям було чим відбитися від радянської навали.
  - Чого задумався? Якусь каверзу напевне ж придумав для "визволителів"? Так? - Малиновський дружньо штовхнув Черняхівського під бік. - Не забув ще Іспанію?
  Рука у генерала широка, здорова рука, запросто кавун на долоні втримати можна. А коли потисне кому руку Родіон Якович - пальці злипаються у того. Від того, що кисті чималенькі, пальці здаються короткими. Такими вони здаються ще й через повноту генерала. Проте повнота у нього міцна, здорова повнота, можна навіть сказати - жорстка. Та й характером Малиновський аж ніяк не м"який. Професійний військовик, армійська кістка. Але жорсткість генерала - не жорстокість, вона тільки на користь справі.
  - Іспанію? - Черняхівський примружився, ніби щось намагався пригадати. На душу зійшло заспокоєння. Він зрозумів, що саме ніяк не потрапляло на очі і аж усміхнувся тому, яке на подив просте і ефективне знайшлося рішення. І вже до нестями захотілося взятися до діла. Таке бажання буває у кожної людини, яка любить і уміє вершити труд. - Так, ніби недавно був тридцять шостий рік. Тоді, коли каудильйо переміг, виникло відчуття тривожного очікування: а що буде далі? А тепер це очікування закінчилося і наш обов"язок воювати з тими, хто напав на нашу Батьківщину. Тільки це лірика, Родіоне Яковичу, про неї після бою якось згадаю. А зараз мене цікавить от що...
  Черняхівський торкнувся олівцем карти, вказав на лині лінії оборонних рубежів.
  - Які частини противника займають оборону вздовж кордону?
  - Оборона тут не суцільна. - Артеменко переглянувся з командувачем армійської групи. Здається, начальник штабу здогадався, що задумав полковник. - Прикриваються тільки дороги і то дуже слабкими підрозділами, взвод, рідко рота. А вже батальйон у "червоних" розтягнутий на п"ять-шість кілометрів. Не чекають вони від нас активних дій, надто сили нерівні, вважають. Наша розвідка виявила...
  - От я і думаю, коли вони так покладаються на свою перевагу, вдарити ось так! - Олівець зробив рішучий рух прямо під основу широкої синьої стріли, яка позначала напрямок радянського удару. - І добре було, коли б цей механізований корпус "червоні" кинули на Путивль. Щоб всі в пастку потрапили...
  - Зрозуміло. Потраплять. Ми їх лозинами заженемо. - Усміхнувся Артеменко, перекинувшись поглядом з Малиновським. - Є в нас довгі-довгі лозини, ми їх по рейкам туди-сюди ганяємо.
  - Ага! - Засміявся Родіон Якович. - Калібром в шістнадцять дюймів. Добрі лозини!
  І Малиновський, і начальник штабу армійської групи відразу вловили ідею Черняхівського. Видно і самі над цим думали - надто вже швидко вискакували готові рішення. Звичайно, ризиковано ось так на переважаючі сили ворога лізти. Але що за війна без ризику? Протаранити танками тонку оборону тут, поки ворог пробує наступати там, і вперед, в глиб території противника, на оперативний простір! Танкову лавину важко буде стримати. Ось цю ідею і поклали в основу рішення на контрудар.
  - Товаришу генерал-лейтенант, є інша думка стосовно дій бригади... - І вони ще з годину обговорювали план своїх дій разом з командувачем оперативного напрямку.
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"