Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

Йшов четвертий день війни-8 "...беріть трофеї і полонених..."

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вересень 1942 року. Танкова бригада полковника Черняхівського в наступі.

  "...беріть трофеї і полонених..."
  Піщана, курна, розбита танками і колісною технікою дорога. Штабний бронетранспортер полковника Черняхівського обганяв тилові підрозділи 28 танкової бригади. Полковник висунувся по пояс з люка, глянув вперед, потім назад, на коротку штабну колону, яка куріла пилюкою позаду його бронетранспортера. Так, збоку, з першого погляду, і не відрізниш командно-штабні машини від колони пересічної мотопіхотної роти, тільки кількість антен над броньованими дахами бронетранспортерів видає, що це не звичайні колісниці моторизованої піхоти, а броньовані машини управління танкової бригади.
  Вересневе сонце схилялося на захід - вже не жарке і спокійне. Поодинокі, важкуваті хмари ліниво рухалися за темну стіну лісу, час від часу закриваючи сонце. Одноманітний гул танків, бронетранспортерів, артилерійських установок, автомобілів наповнював тишу звичним шумом. Навіть у дрімоту хилило.
  Раптом з-за хмар виринають дві трійки горбатих штурмовиків і в пологому піке б"ють по колоні ракетами. Майже одночасно вдарили довгими чергами зенітні самохідки, але промахнулися. Штурмовики маневрують, відходять і роблять ще один захід, розвертаючись через ліве крило. На цей раз вони б"ють з гармат та кулеметів, вдарили запалювальними, бо на одному з танків загорівся брезент. Зенітники знову б"ють довгими чергами, збиваючи літаки з бойового курсу. "Іли" з несамовитим ревом лізуть вгору...
  Екіпаж танка, який загорівся, вискакує з машини, ручним вогнегасником збиває полум"я. Снаряди авіаційних гармат "іла" пробили зовнішній бак, ось він і спалахнув разом з танковим брезентом, який був згорнутий на башті. Раптом хтось з піхотинців голосно і радісно зарепетував:
  - Дивіться, дивіться! Горить! - Літаки пірнули в хмари. Але за одним тягнувся тонкий хвіст диму. Штурмовик знижувався і за кабіною пілота час від часу зблискували язики полум"я.
  - Молодці зенітники. - Сказав хтось з танкістів, а піхотинець підсумував. - Для початку непогано.
  - Збільшити дистанцію. - Розпорядився полковник. Роззяви! Добре, що легко відбулися!
  Тепер танки йдуть не так щільно, дистанція між машинами метрів по п"ятдесят-сімдесят. Хоч і провчили супостата, але хто гарантує, що колеги цих "сталінських соколів" не нагрянуть пізніше...
  ...Ледь сонце перевалило зеніт, 28-а танкова бригада вступила на територію противника. Кордон між Україною і Радянським Союзом перейшли після полудня. Гул танків і машин, брязкіт броні, колона за колоною проходили через проходи в мінних полях на чужу, ворожу територію. В повітрі - піднятий гусеницями і колесами густий пил. Все, як в тумані. Регулювальник в білому шоломі весь у сірій пилюці. За обрієм, на заході - безперестанне бурмотіння битви, сполохи артилерійських і ракетних залпів, на сході та півночі ще тихо. Але недовго. Не встигли батальйони дійти до Сейму, як нанесла удар радянська авіація.
  Під наступний перший повітряний удар бригада потрапила вже за кордоном. Першими ударили штурмовики-біплани, І-15 та І-153, вони завдали удару з двох напрямків. Зчетверені кулеметні установки і ЗСУ-27-2 зустріли атакуючі літаки на максимальній дистанції, не даючи пілотам витримувати бойовий курс і бомби лягли віддалік цілей. Наступний захід виявився ще біль невдалим. Червоні і зелені траси зенітних установок зав"язували навколо літаків смертельні вузли, і одна з атакуючих машин спалахнула яскравим полум"ям. Можливо, пілот штурмовика був вбитий або поранений, але він не залишив палаючу машину. Біплан врізався в землю віддалік колони, метрів за сто, сто п"ятдесят від дороги. Потужний вибух прокотився над заболоченою рівниною і вгору злетіли пасма вогню і диму разом з уламками літака. Ще один біплан помітно відставав від групи, яка швидко відходила на схід, і тягнув за собою тонку цівку диму.
  - Це він що, повітряне самогубство вчинив? - Запитав навідник ближнього танка.
  - Підбили його. - Відповів заряджаючий, розвертаючи кулеметну установку вперед за напрямом руху, збив за спину шоломофон і витер пітний лоб. - Добре, в колону не вмазали...
  Головна похідна застава вступила в Глушково і з ходу захопила мости через Сейм. Очевидно було, що радянські полководці не чекали від української армії такого нахабства - на четвертий день війни ударити по території Радянського Союзу. Ударити, не зважаючи на п"ятикратну перевагу "червоних"...
  Черняхівський опустився в крісло. Важка втома склеплювала повіки - вже третю добу на ногах, спав тільки уривками, тому він зручно вмостився у крісельці і закрив очі. Тіло нило, голова була важка, мутна якась була, нехороша. Заснути - збадьорився б. Але сон не йшов. Не тому, що гудів набридливо дизель, до цього він давно звик. Перед очима вставало бачене за день, пекла думка про Рильськ, який потрібно було взяти до вісімнадцятої години. Від кордону до міста - не більше сорока кілометрів, але за скільки годин пройде їх бригада і яким буде опір радянських військ? Умри, Іване Даниловичу, але до вісімнадцятої години дев"ятого вересня Рильськ ти повинен взяти! З цією думкою полковник і заснув.
  Прокинувся з цією самою думкою. Короткий погляд на годинник - спав всього двадцять хвилин, але цього йому вистачило. В тілі Іван Данилович відчував приплив сил, важкість і набридливий гул в голові зникли. Скільки до Рильська? Передові загони батальйонів за двадцять-п"ятнадцять кілометрів? Добре! Кладемо на все про все годину-півтори, отже, за дві години максимум будемо біля міста. Захопити його потрібно з ходу. Якщо вийде - з ходу, уникнемо втрат, не проґавимо час. Та й місто вціліє.
  Черняхівський згадав розмову з генералом Тимошенко у штабі оперативного командування наприкінці сьомого вересня. Тоді обстановка була вкрай критична. Радянські війська рвалися до Путивля і намагалися з ходу захопити Білопілля, його двадцять восьма танкова бригада - свіжа, повністю укомплектована, - мала переломити хід подій на користь українського командування. Штаб ОК віддав бойове розпорядження контратакувати війська "червоних", які штурмували це прикордонне місто. Але в ході отримання задачі у нього, командира цієї бригади, виникла інша думка щодо можливих дій свого з"єднання. На карті полковник показав, що і як, пояснив мотиви, що побудили його висунути нові пропозиції, переваги перенесення головних зусиль Сумської армійської групи на інший напрямок. Разом з командувачем Сумської АГ і начальником штабу тут же, в штабному модулі Тимошенка провели необхідні розрахунки. Наказ же генерал-лейтенанта Тимошенка вимагав від бригади на повній швидкості йти до Білопілля, де склалася критична ситуація. Радянські війська вже другий день штурмували місто, оборона трималася з останніх сил. І ніч з восьмого на дев"яте вересня мала стати вирішальною. Радянські полководці кинули на штурм дві стрілецькі дивізії та легкотанкову бригаду разом з частинами та підрозділами інженерних військ. Але в найкритичніший момент командувач Сумської армійської групи висадив прямо в місті з гелікоптерів два батальйони десантно-штурмової (аеромобільної) бригади і перекинув артилерію: залізничні артилерійські транспортери і два дивізіони 155-міліметрових самохідних гармат. Безперервний вогонь великокаліберних артсистем і свіжі батальйони переломили хід подій на користь українців, тому наказ генерал-майора Малиновського перенацілив 28 танкову бригаду полковника Черняхівського на виконання іншої задачі. Саме тієї, яку розробили за задумом полковника: завдати удару під основу наступаючого угрупування "червоних" - механізованого корпусу та трьох окремих танкових бригад.
  Ніч, що закінчилася, була тривожною для українського командування. Поки вона тривала, полковник Черняхівський відчував весь тягар особливої, ні з чим не зрівняної відповідальності, яка звалилася на нього. Відповідальності, від якої людина втомлюється більше, ніж від найважчої і безсонної роботи. Його танки всю ніч йшли на виручку блокованого з трьох сторін гарнізону Білопілля та Ворожби, очікуючи весь час зустрічного бою з радянськими танками. Попереду була невідомість, а власних сил полковнику Черняхівському видавалося мало - що таке одна бригада проти механізованого корпусу! Минулося, однак...
  Його рішення - власне, до нього схилявся і генерал-майор Малиновський разом зі своїм начальником штабу, тільки у них тоді ще не було для цього відповідних сил, - забезпечувало кардинальне вирішення проблеми оборони на цьому напрямку. І генерал-лейтенант Тимошенко з цим рішенням погодився!
  Контрудар мав бути коротким - на потужний удар поки що не вистачало сил ні армійської групи, ні всього Північно-Східного ОК. В тилах ОК, правда, по плану мобілізації закінчували формування вісім територіальних дивізій - саме вони повинні були закріпити зовнішній і внутрішній фронт оточення.
  - Товаришу полковник! - Радист визирнув зі свого закутка. - Зі штабу групи. Командувач...
  Черняхівський коротко доповів про просування своїх батальйонів.
  - Отриманий наказ командувача Північним фронтом. - Північно-Східне оперативне командування цього ранку, на четвертий день війни, було перейменоване у фронт. - Враховуючи просування противника на Путивль, а також сильний опір "червоних" на ділянці наступу двадцять п"ятого танкового корпусу генерала Рибалко, генерал-лейтенант Тимошенко наказав максимально прискорити захват Рильська...
  - Думаю, ми в змозі це зробити. - Погодився Черняхівський. - Але я турбуюся про фланги...
  - Я також про них турбуюся, Іване Даниловичу. - Малиновський говорить жорстко, але це його звична манера. - Рухомі механізовані з"єднання нехай йдуть вперед. А головні сили - за ними, в другому ешелоні. Потрібно випередити противника, раніше нього вийти на вигідні рубежі, де місцевість зручна для оборони. Для цього, як тільки батальйони вашої бригади вийдуть на підступи до Рильська, я висаджу в тил "червоних" аеромобільну бригаду. І допоможу авіацією. За даними повітряної розвідки, противник розвертає другі ешелони проти вашої бригади і корпусу Рибалко, але наступ на Путивль не припиняє. Виконуйте!
  Черняхівський зв"язався по радіо з гелікоптерної ескадрильєю бригади. Наказав:
  - Негайно підніміть у повітря дві ланки і виявіть наявність бойових частин противника в Рильську. Постійно вести спостереження в смузі Рильськ, Крупець, правий берег Сейму. За даними повітряної розвідки фронту, другі ешелони "червоних" готують контрудар по бригаді.
  За якісь півгодини в повітрі вже прострекотіли гелікоптери. Над ними баражували винищувачі приданого бригаді авіаційного полку. Качнувши вітально крилами, вони розчинилися у синій вишині неба. Отже, за лівий фланг можна було не турбуватися. Коли щось станеться, авіація зробить все, що необхідно. І про всяк випадок, командир бригади віддав наказ третьому батальйону, щоб йшов уступом зліва. Тепер, в разі необхідності, можна буде розвернути його і вдарити по противнику, коли той спробує атакувати...
  ...Большенизовцево, велике селище у сотню-півтори хат, - проміжний пункт в кидку до Рильська. Тут після тридцятикілометрового кидка скупчилася бригада. Передовий батальйон зосередився в двох кілометрах попереду. До міста залишалося щонайбільше півгодини маршу. Вже виднілися його окраїни. Напевне, для червоноармійців, які раптом побачили в передмісті Рильська танки з тризубами, поява українців була несподіваною. І навальна танкова атака, можливо, обіцяла успіх. Але бій за місто мав вирішальне значення для обох сторін і це розуміли не тільки в українських штабах. Тому кидати в бій батальйони, без плану, без підготовки було недоречно, і Черняхівський наказав зупинити передові підрозділи.
  Звичайно, для захоплення міста, навіть такого невеликого, як Рильськ, однієї бригади малувато. Тим більше, що через це місто йшли всі шляхи постачання ударного угрупування радянських військ, які наступали на Путивль. І складів різноманітних для наступаючих армій на правобережжі Сейму було зосереджено немало. Але в українців є союзники - раптовість і неготовність "червоних" до оборони. Танкові і моторизовані піхотні частини першими прорвуться в місто і захоплять мости через Сейм. Хоч ця ріка не така велика, як Дніпро, але береги Сейму грузькі і болотисті. І завдати удару через цю природну перешкоду, щоб деблокувати оточені в районі Путивля радянські армії, противнику буде важко. Це вимагатиме від радянського командування крайнього напруження усіх сил. Потрібно буде чимало техніки, передусім переправ очних засобів, і військ. А на все це потрібен час. Дуже багато часу, щоб зосередити сили і засоби, а головне - це вимагатиме кардинальної зміни планів радянської сторони.
  Тут, в передових підрозділах, разом з командиром бригади була тільки невелика група офіцерів. Тому полковник зв"язався з начальником штабу і поставив йому задачу на захоплення міста. В спокійній обстановці на це відводиться аж чотири години, але коли підготовка до бою поспішна, як зараз, дається на все про все всього сорок хвилин. Столик для карт КШМ "енша " зараз, без якогось перебільшення, - Пуп Землі і Центр Всесвіту. І командний пункт, або Центр Бойового Управління (ЦБУ) бригади зараз гуде - в переносному розумінні, звичайно, - як потривожений вулик. І від начальника штабу потрібні вміння дипломата, такт і жорсткість, щоб погодити часом взаємовиключні вимоги тієї чи іншої служби, та ще неймовірна витримка, коли вже бій витанцьовується на карті, як раптом з-під його ліктя тягнеться до карти рука бригадного інженера і заштриховує товстим синім олівцем дорогу і поле, де танки повинні вийти в тил противнику, як це було на останніх бригадних навчаннях на Яворівському полігоні. І нахабний майор при цьому зі спокійним виразом на обличчі прояснює, що пройшли дощі і він розрахував, що танки і бронетехніка тут не пройдуть. Як тут стриматися і не вибатькувати всю інженерну службу бригади. Однак стримується, і всього тільки робить зауваження інженеру - в третій особі! - про яєчко, яке дороге на Паску...
  ***
  Йшов бій на підступах до першого радянського містечка - Глушкова, на лівому березі Сейму. Оборона противника відразу за кордоном була слабенька, але в цьому містечку - переправа через Сейм і "червоні" посадили тут в оборону стрілецький полк. І зараз траншеї його обробляла артилерія бригади.
  За бойовим порядком першого танкового батальйону, маскуючись за природними укриттями, рухався танковий тягач. Заступник командира батальйону по технічній частині капітан-інженер Гостроп"ятов спостерігав за боєм в танковий прилад спостереження в командирській башті рубки тягача. Разом з ним в машині - пункті технічного спостереження - знаходилися і старші техніки рот. Радіостанція тягача працювала на прийом і екіпаж, разом з іншими офіцерами ПТС уважно прослуховував команди командирів взводів, рот і батальйону, доповіді підлеглих, спостерігав за діями підрозділів і окремих танків.
  Слідом за ПТС, приблизно за кілометр від нього, також від укриття до укриття переміщалася ремонтна група батальйону. Основу її складало відділення технічного обслуговування і машина з запасними частинами, паливом і мастильними матеріалами. На деякому віддалені від МТО - машини технічного обслуговування - ремонтників пересувалися дві автомашини з боєприпасами і санітарний транспортер батальйонного медичного пункту. По радіостанції зампотєх батальйону підтримував з машиною технічного обслуговування постійний зв"язок і командував переміщенням РЕМГ за підрозділами в ході бою.
  ...Вогонь противника наростав і капітан помітив, як зупинився танк на лівому фланзі батальйону.
  - "Кедр", "Кедр", я - "Каштан-32". - почув на своїй хвилі зампотєх. "Кедр" - позивний ПТС, - Від влучання снаряда машину розвернуло праворуч, продовжувати рух не можу. Скоріше за все заклинило гусеницю. Через сильний кулеметний вогонь противника не маю можливості встановити характер пошкодження. Веду вогневий бій. Прийом.
  - Вас зрозумів, "тридцять другий". Вирушаю до вас. Я - "Кедр", прийом.
  Тягач ревнув дизелем і, вискочивши з-за укриття, помчав до пошкодженого танка.
  Але до того часу, як тягач дістався підбитої машини, роти пішли вперед. Екіпаж вже вийшов з машини і встиг оглянути її. Командир танку доповів капітану, що погнутий кривошип і розбиті направляюче колесо та гусениця. Потрібно було замінити пошкоджені деталі і три трака. Оскільки танк знаходився вже поза зоною вогню, евакуювати машину в безпечне місце потреба відпала і ремонт можна було виконати на місці. В ремонтній групі були направляючі колеса і кривошипи, а траки були у екіпажа. Гостроп"ятов зв"язався з МТО і наказав негайно вирушати до підбитого танка та усунути пошкодження. Екіпаж тим часом зайнявся заміною пошкоджених траків та підготовкою до зняття направляючого колеса та кривошипа.
  Хоч огляд пошкодженої машини зайняв всього три-п"ять хвилин, але танки батальйону вже просунулися вперед і їх не було видно з ПТС. Потрібно було негайно наздоганяти наступаючі підрозділи. Вже під час руху капітан зв"язався з заступником командира бригади по технічній частині і доповів про характер, місце пошкодження танка і про вжиті заходи по його відновленню. На робочій карті і в своєму блокноті капітан зробив відповідні помітки про пошкодження танка - подій за день бою відбувається стільки, що всі деталі запам"ятати практично неможливо. Це війна, а не маневри, не навчання, справа вельми серйозна, і бій ще не закінчився, а за ним неодмінно почнеться новий, опір "червоних" тільки ростиме, і карта капітана до вечора вся буде рябіти помітками.
  Місцевість довкіль зрита вирвами від снарядних вибухів, кущі, гілки дерев зрізані осколками, віття їхнє лежить на дорозі, багато поламаних розщеплених стволів. Он густа крона перегороджує дорогу, механік повертає штурвал і тягач обходить її по обочині. Збоку з протяжним хруском вибухає снаряд, його осколки гидко виють у повітрі, шаркають по броні. За мить ще один лопається з таким самим противним і протяжним хруском. Але осколки його вже не долітають до тягача. Наступний вибухає ще далі...
  Танки батальйону тепер рухають у взводних колонах, долаючи заболочену місцевість. Зі стволів порскають постріли, з такої віддалі їхній звук видається зовсім не страшним, кулеметна стрілянина - такий собі простий тріск. Навіть гуркіт розривів попереду не лякає, як обстріл, під який щойно потрапив тягач...
  - "Кедр", я - "Каштан-36". - Почув доповідь з чергової аварійної машини капітан. - Зупинився на узліссі, двигун завести не можу, сіли акумуляторні батареї і закінчилося повітря в повітряних балонах.
  Гостроп"ятов наказав вести тягач до аварійного танка. Машина загрузла в ґрунт до середини опорних котків і сіла на днище на лузі з дрібним чагарником, де, здавалося, такого й трапитися не повинно було б. Про це свідчили неглибокі сліди гусениць інших танків роти, які пішли далі.
  Оглянувши танк, капітан зробив висновок, що механік-водій кілька разів намагався здати назад, коли застрявання машини було незначним. Але двигун весь час глохнув і багаторазове заведення привело до того, що сіли акумулятори і закінчилося повітря в балонах.
  - Тюхтії ви! - Так і сказав Гостроп"ятов механіку та командиру танка. - Тюхи-матюхи! Забруднити ручки полінилися, коли тут роботи на десять хвилин було. Скільки часу на заміну батарей і балонів піде, це ви розумієте? А де за цей час батальйон буде і що з вами комбат зробить, пояснювати потрібно?
  - Розуміємо! - Обидва стояли з опущеними головами, мовляв, винну голову меч не січе.
  - Товаришу капітан, а коли його з буксира завести? - Підказав старший технік другої роти.
  - З буксира? - Капітан задумався. - Чіпляй!
  Двічі повторювати не потрібно було. Екіпаж аварійної машини миттю кинувся до тягача знімати троси. І ось вони вже зачеплені за буксирні крюки, тягач рушив з місця - і двигун аварійного танка, пару-трійку разів чхнувши для пристойності, завівся з виляском та веселим гоготінням. Звук у дизеля специфічний, ніби циркулярка працює. Всі повеселіли, а екіпаж з радісними обличчями зайняв свої місця в машині. Хвилин шість дизель попрацював на місці і ось вже машина може рушати слідом за батальйоном.
  - Ну ось, коли ви дизель глушити не будете, акумуляторні батареї та повітряні балони повинні підзарядитися. - Давав настанови командиру і механіку машини Љ36 капітан Гостроп"ятов. - Але після бою я їх все одно перевірю. І коли буде потрібно, замінимо. - Це він вже говорив старшому техніку роти, з якої був аварійний танк. І ще один запис додався у блокноті капітана.
  І знову попереду атакуючі танки. Перед ними околиця Глушкового, низенькі хатинки за перекошеними парканами чергуються з чепурними білими будиночками в кипучій зелені садів. З-за тих парканів зблискують вогники пострілів ворожих кулеметів і гармат. Протитанкова батарея веде вогонь з малиннику через амбразури, пороблені в щільному паркані з товстих дощок, фарбованих яскраво-зеленою фарбою. Над одним з танків на мить з"являються язики полум"я, а потім вогонь змінюється пасмами сизого диму.
  Капітан командує механіку-водію тягача і той розвертає машину в бік підбитого танка. Коли тягач зупиняється біля аварійної машини, капітан і старший технік роти негайно приступають до огляду танка. Разом з екіпажем - двоє, заряджаючий і навідник, поранені і лежать під захистом корпусу біля гусениці, - піднімають кришу моторно-трансмісійного відділення, оглядають побиті нутрощі танка.
  - Снарядом був пробитий борт, танк загорівся. Але спрацювала система ППО і пожежа була ліквідована. - Доповів капітану Гостроп"ятову командир танка.
  Оглядом було встановлено, що снаряд пробив борт танка, зруйнував гітару , пошкодив бортову коробку передач, повітроочисник і приводи управління. Машина потребувала серйозного ремонту і силами ремонтної групи батальйону відновити її було неможливо. Тому капітан Гостроп"ятов прийняв рішення відбуксирувати її на бригадний пункт евакуації, де ремонтно-евакуаційна група бригади уточнить характер пошкоджень, визначить об"єм роботи, сили, засоби і місце відновлення танка. Про пошкоджений танк капітан доповів заступнику командира бригади по технічній частині, а потім поставив задачу екіпажу.
  Троє з чотирьох були в білих бинтах, на яких проступала кров - вискочили з палаючої машини прямо під кулеметний вогонь. Коли б залишалися під захистом броні, були б цілими. Ще посвистували кулі, коли біля пошкодженого танка зупинилася "таблетка" - санітарно-евакуаційний бронетранспортер. Його механік-водій з санінструктором розчинили кормові двері і швидко та вправно закріпили у відсіку ноші з пораненими. Навідник і заряджаючий отримали важкі поранення, а механік-водій танка відбувся незначними подряпинами - кулі тільки шкрябнули бік. А командир танка взагалі цілий-цілісінький, хоч він до останнього залишався на башті, на самій видноті, прикриваючи екіпаж, бив по ворожим кулеметам з баштової зенітної установки.
  Двигун "таблетки" працює, механік метушиться занадто - видно йому хочеться якнайшвидше поїхати звідси. Не люблять екіпажі санітарно-евакуаційних бронетранспортерів затримуватися на передовій - раптом обстріл, а броня у санітарних МТЛБ не танкова, бронебійний снаряд їх навиліт прошиває. Заряджаючий непритомний, з забинтованою головою та рукою лежить головою до кабіни, у навідника перебита нога взята в шину. Він весь час повторює, майже кричить:
  - Сашко, ми їдемо! Їдемо ми, Сашко! - Це його командир, Сашко. Обличчя у сержанта біле і нерухоме. Він піднімає руку і слабо махає у відповідь. А навідник продовжує кричати. - Сашко! Сашко!
  Санінструктор захлопує важкі двері санітарного бронетранспортера і "таблетка", завивши двигуном, розвертається на місці, прудко набирає швидкість і за кілька секунд зникає за пагорбом. Кілометра за два звідси посадочний майданчик санітарно-евакуаційного гелікоптера, за якісь двадцять хвилин поранені вже будуть на столі у хірурга в стаціонарному госпіталі. Чекати годинами на операцію їм не доведеться...
  Кулемети вже не татакають, ворожу траншею прочісують піхотинці з мотопіхотної роти батальйону, коротко лунають черги штурмових карабінів. Капітан ставить задачу командиру тягача з РЕГ, двоє з екіпажу підбитого танку чіпляють троси, займають місця в танку і БРЕМ тягне аварійну машину в тил.
  ПТС рушає далі, минають підбиту "тридцятьчетвірку" - бронебійний снаряд танкової "Рапіри" поцілив точно між люком механіка-водія та шаровою установкою курсового кулемета. Кришка люка піднята, з нього вниз головою висить танкіст без шоломофона, правий бік його фуфайки рваний в сірих клаптях вати. Отже, механік-водій. Це осколки броні його пошарпали, коли бронебійний снаряд ввійшов у лоб корпуса, бризнули і порвали... Руки його звисають до землі, ніби мрець хоче вхопитися за віхті трави і вилізти з машини. Двоє танкістів стоять біля підбитого танка, обоє обпалені, фуфайки та ватяні штани обгоріли, один з танкістів дрижить крупним тремтінням, смикає головою і щось ніби хоче сказати, але нічого з того не виходить путнього. Четвертий танкіст, очевидно, залишився в танку. Стрілець, скоріше за все...
  ПТС минає пагорби і знову опиняється позаду лінії атакуючих танків. Влітає на повній швидкості в містечко. Обабіч вулиці, під потрощеним парканом лежить розпотрошений, ніби жаба на столі препаратора, радянський "форд" - легковичок ГАЗ-М1. Весь в дірках від куль і під ним вже встигла натекти чорна калюжа масла з розбитого двигуна. На повороті вулиці куриться слабким димком бронеавтомобіль БА-10. Снарядом йому знесло башту, передня частина вся розбита. Вліпили йому відразу з двох або й з трьох стволів. В борту акуратна дірка. Двері навстіж, всередині нікого не видно, очевидно, екіпаж встиг залишити машину. Тягач з ревом минає розбитий броньовик, мчить далі по жовтій глинистій дорозі. Трохи далі, притиснувшись до розбитої стіни хатини, стоїть "зіс" з зенітно-кулеметною установкою в кузові. Один "максим" розбитий, з борту звисають порожні стрічки. Обслуги зенітної установки не видно, ні живих, ні мертвих. Скоріше за все дременули десь в лопухи. За зенітно-кулеметним "зісом" стоїть бронетранспортер з розпізнавальними знаками першого батальйону і б"є з баштових кулеметів кудись за хату, в городи.
  І так до самого кінця бою ПТС стрибками, від укриття до укриття пересувався за танками батальйону, зупиняючись біля підбитих чи пошкоджених машин і надаючи допомогу екіпажам аварійних машин. Час від часу капітан уточнював по радіо у своїх підлеглих чи в ремонтно-евакуаційній групі бригади, що робиться по ремонту та евакуації аварійних танків.
  Після виконання бойової задачі перший батальйон було виведено в другий ешелон бригади. І комбат поставив капітану Гостроп"ятову задачу на поповнення боєприпасів, обслуговування та відновлення бойової техніки. В першу чергу капітан, прибувши до місця розташування батальйону, організував поповнення танків боєприпасами і дозаправку пальним. Особисто обійшов екіпажі, разом зі старшими техніками рот оглянув машини, впевнившись, що вони справні і готові до бою, перевірив надійність роботи систем та агрегатів, озброєння, приладів прицілювання і спостереження, засобів зв"язку. Роботи по обслуговуванню бойових машин велися до вечора, і тільки коли були закінчені всі роботи, танкісти змогли відпочити. А вночі прибули танки, відремонтовані в ремонтно-евакуаційній групі бригади.
  ***
  Батарея ЗСУ-27-2 займала позицію в центрі району, зайнятого другим танковим батальйоном. Зенітні установки батареї прикривали головні сили батальйону і могли відбивати противника з будь-якого напрямку. Зенітно-кулеметні установки штатного зенітного взводу батальйону були придані ротам і прикривали також сторожову охорону. Таким чином, до боротьби з повітряним противником були залучені автоматичні малокаліберні гармати, великокаліберні установки, зенітні кулемети танків і баштові кулемети бронетранспортерів. Але система не могла функціонувати без належної розвідки повітряного противника.
  Оскільки батальйон був розташований дещо у відриві від головних сил бригади, то для надійного прикриття танкових рот було недостатньо даних, які отримували зенітні підрозділи від радіолокаційних станцій бригадного пункту управління протиповітряною обороною. Потрібно було створювати власну систему розвідки повітряних цілей, які летять на малих висотах і намагаються нанести удар по ротам. Її основу становив батарейний командний пункт. СРЦ ЗБКП вела розвідку і дві зенітні установки батареї постійно знаходилися в готовності відкрити вогонь по повітряному противнику. Пости візуального спостереження знаходилися на КСП підрозділів чи поблизу їх, а також на деяких висотках і на всіх позиціях зенітно-кулеметних установок. Система сигналів дозволяла досить швидко оповістити особовий склад про появу повітряного противника. Таким чином весь повітряний простір навколо району розташування був під спостереженням, особливо його приземний прошарок, в якому звичайно діють штурмові літаки.
  В кілометрі за спиною була відбита у противника переправа через Павлівку. А за пагорбами ліниво курився чорний димок - там догоряли радянські танки, які потрапили під удар ракетних установок, що дистанційно ставили мінне поле. "Червоні" командири не зметикували відразу, як потрібно діяти, а через півгодини танкову колону накрили ще одним залпом ракет з касетними бойовими частинами. І більше сотні новеньких Т-34 пішли за димом. Але й для українських танків цей район закритий - протитанкові та протипіхотні міни самоліквідуються не раніше, ніж через тридцять-сорок годин.
  Коли з КП бригади прийшло повідомлення про наближення до району розташування чотирьох дев"яток бомбардувальників, командир батареї старший лейтенант Анатолій Пилипенко віддав наказ по радіо командирам установок і танкових рот, продублювавши його пуском реактивного патрона червоного вогню. По всьому виходило, що об"єктом атаки бомбардувальників були не танки та бронетранспортери другого батальйону, а переправа через Павлівку. Літаки йшли на висоті шестисот метрів і про противника, який розташувався прямо на їхньому маршруті, просто не здогадувалися. Та й маскування в батальйоні було відмінним - майор Слюсаренко про це турбувався особливо. Коли бойові машини добре укриті, замасковані, противник не знає їхнього точного розташування і змушений діяти наосліп. Так воно й трапилося.
  Літаки були виявлені на максимальній дальності. Дальність до цілей екіпажі визначали по завчасно вибраним і вивченим зенітниками наземним орієнтирам. Швидкісні сітки були виставлені заздалегідь, що давало хоч і незначний, але важливий виграш у часі, коли дорога кожна секунда. Груповий вогонь було відкрито відразу кількома підрозділами. Всі зенітні засоби вели інтенсивну стрільбу. Але основним, звичайно, був вогонь 27-міліметрових гармат зенітних установок. Потрапивши під шквальний вогонь, противник на декілька секунд розгубився, і це йому дорого коштувало: головний літак і ведучий правої ланки задиміли, круто пішли до землі і потужні вибухи ознаменували кінець їхнього польоту. Лиш півдюжини білих парашутних куполів розпустилися кульбабками в небі і плавно несли до землі невдах-льотчиків.
  Втім, під розгром потрапила тільки перша дев"ятка. Інші встигли вчасно зреагувати і ухилилися від проходження над небезпечним районом. Але й перша група не дала себе просто так бити, "червоні" огризнулися, літаки лягли на бойовий курс і скинули бомби по розташуванню батальйону. Але невдало. Тим більше, що під інтенсивним обстрілом пілотам доводилося енергійно маневрувати, скорочуючи перебування на бойовому курсі і час прицілювання, а це різко знижує ефективність повітряної атаки. Скинуті бомбардувальниками бомби впали досить далеко від цілей.
  Перша дев"ятка втратила бойовий стрій і льотчики виходили з-під обстрілу хто як міг. Інші дев"ятки АР-2 енергійно зманеврували і вийшли на переправу вже по другому маршруту. Танкісти другого батальйону чули, як гупали в районі переправи бомбові вибухи і частими чергами заходилися зенітні автомати. Двічі небо на півдні перекреслила траурна димна смуга - батареям вдалося збити два літаки. Ще три бомбардувальники було пошкоджено. Чіткий стрій літаків був розладнаний і ланки відходили на північ, хто як міг. Підбиті "ари" намагалися триматися в строю, але один весь час відставав, і видно було, що до аеродрому бідолаха не дотягне. А коли їх ще українські винищувачі атакують, то...
  Про вовка промовка. Над переправою зі свистом пройшли четвірками "Беркути" - винищувачі фірми Сікорського С-40. Три ланки швидко наздоганяли бомбардувальники і першою їхньою жертвою стали підбиті машини. Одна пара "Беркутів" пішла слідом, за кілька секунд до танкістів долинув веселий тріск авіаційних гармат. Один з бомбардувальників задимів ще більше, а потім якось весь разом спалахнув і різко пішов до землі, розвалюючись прямо у повітрі. А винищувачі зайнялися другим, який вперто тягнув на північ, і вся трійця швидко сховалася за пагорбами. Але скорий вибух і шар вогню, що піднявся над горизонтом, перетворюючись у чорну димну хмару, не лишали сумнівів у результаті цієї погоні.
  Але й без винищувального прикриття зенітні батареї могли б відбитися від повітряної атаки. Зенітні самохідні установки ЗСУ-27-2 розроблялися в Україні з 1937 року, а з 1939 року ця робота проводилася разом з провідними фірмами Німеччини та Чехії у рамках спільного оборонного союзу. ЗСУ-27-2 була призначена для забезпечення протиповітряної оборони танкових частин та з"єднань на висотах до трьох тисяч метрів. ЗСУ розроблялася з врахуванням перспективи розвитку бойової авіації. А в перспективі авіація мала невдовзі стати швидкісною і реактивною. Розроблені в Німеччині реактивні "Арадо" та "Альбатроси", українські "Грифони" і чеські "Аероводоходи" вже відкривали нову сторінку розвитку бойової авіації. І засоби захисту від нових літаків потрібно було розробляти заздалегідь, ще до появи їх на озброєнні військ у масових кількостях. Поки що реактивні літаки існували в кількох десятках передсерійних екземплярів і військові тільки-тільки починали приглядатися до нового виду бойової техніки, але засоби захисту розробити не загаялися. ЗСУ-27-2 "Інгулець" була призначена для танкових полків і танкових дивізій з тих міркувань, що танкові частини та з"єднання діють в переважно у відриві від основної групи військ. ЗСУ-27-2 "Інгулець" забезпечує супровід танків на всіх етапах бою, два двохствольні автомати калібром 27 міліметрів установки мають стрічкове живлення і можуть вести ефективний вогонь на висотах до трьох тисяч метрів і на дальності до чотирьох з половиною кілометрів. Використання такої установки практично виключає точне бомбометання по танкам, автоматична гармата ЗСУ має достатньо потужний осколочно-фугасний і бронебійний снаряди. Крім того, рухаючись в бойових порядках танкових військ, установка може вести ефективну стрільбу і по наземним цілям.
  Розроблялася і вироблялася нова зенітна установка спільно з німецькими та чеськими фірмами вже після Судетської кризи в рамках економічного міжнародного співробітництва і як засіб ліквідації цього політичного конфлікту. Шасі для ЗСУ слугував транспортер МТЛБ, розроблений в Харкові, але воно могло бути і колісним. Чехи ставили башту на своє чотириосне шасі фірми "Татра", німці в якості шасі зенітної самохідної установки використовували власний вдалий колісно-гусеничний тягач-транспортер...
  ...В другій половині дня в батальйон прийшов наказ на висування до переднього краю. До рубежу розгортання в ротні колони він ішов разом з другими підрозділами однією колоною. Оскільки марш проходив вдень, це збільшувало ймовірність нападу авіації противника. Тому командир батальйону і підлеглі офіцери вжили заходів до того, щоб протиповітряна оборона залишалася на високому рівні. Хоч досягти цього було непросто, оскільки, по-перше, різко знизилися можливості маскування. Виявити з повітря танки і бронетранспортери, які рухаються, все-таки легше, ніж коли вони стоять в окопах. По-друге, на марші значно гірше виявляти цілі, які летять на малих висотах. І вогонь у русі по повітряному противнику менш ефективний. То ж за таких обставин різко зростала цінність інформації про обстановку в повітрі, яку отримували від начальника протиповітряної оборони бригади. Вона давала можливість заздалегідь націлювати увагу на найбільш загрожувані напрямки. Але й самим ґав не треба було ловити. Тому спостерігачі в ротах і взводах крутили головами на всі триста шістдесят градусів, дивилися обома очима і слухали обома вухами. І вогонь ЗСУ відкривали з прицілом-дублером самостійно по рішенню командира установки.
  Вже за півгодини "червоні" виявили батальйон і завдали удару з повітря. Дві шістки броньованих штурмовиків зайшли з двох напрямків, сподіваючись, очевидно, що хоча б один удар досягне успіху. Але з ЦБУ бригади повідомлення про загрозу нападу прийшло вчасно, та й спостерігачі свою службу знали туго. По мережі сповіщення поступив сигнал про наближення двох групових цілей. Майже одночасно почала передавати цілевказівки і батарейна СРЦ. Групові цілі йшли з різних напрямків на висотах від ста до шестисот метрів. Дві групи штурмовиків наближалися з інтервалом в півтори-дві хвилини.
  - Напрямок 30. Всім ціль 103 з переносом на 104, вогонь. - Скомандував командир батареї. Голос його прозвучав різко, ніби опустився червоний прапорець на стрільбах. Бій почався.
  Помітили атакуючі штурмовики і спостерігачі в батальйонній колоні.
  - Повітря! - Лемент прокотився вздовж машин, а башти зенітних установок вже розвернулися в потрібному напрямку. Радянські штурмовики заходили на низькій висоті, робили гірку і в пологому пікіруванні випускали по шість-вісім ракет. Лунало різке виття і літаки з боків охоплювало полум"я. За "ересами" потягся димний слід. Однак щільний вогонь зенітних автоматів та кулеметних установок збивав літаки з курсу, та й з точністю у "ересів" було не дуже... Одним словом, перший захід був невладним. Але друга група "ілів" тепер могла скористатися тим, що увага зенітників зосереджена на попередній шістці, і вдарити по танкам без перешкод. Командир батареї правильно оцінив обстановку і вирішив всіма взводами батареї вести вогонь по першій цілі і вести його до виходу штурмовиків з атаки, а потім перенести вогонь всіх установок на наступну ціль, а кулеметними установками зенітного взводу батальйону супроводжувати першу групу, обстрілюючи штурмовики по всій зоні вогню. Коли друга шістка лягла на бойовий курс, старший лейтенант Пилипенко вчасно віддав команду на перенос вогню.
  Зенітники билися з ворогом, але й всі інші не були просто глядачами в театрі, які тривожно чекають вибухів ракет і закінчення нальоту, постійно пам"ятаючи, що "свою" кулю, бомбу, ракету не почуєш... Баштові кулемети бронетранспортерів і зенітно-кулеметні установки танків вели інтенсивний вогонь по атакуючим "ілам" і літаки йшли в суцільному сяйві трасуючих куль і снарядів. Зенітні установки зло били в димне синє небо, приймачі автоматичних гармат і кулеметів квапливо жували стрічки зі снарядами та патронами, кулі і снаряди прошивали димний простір червоними і зеленими трасами. "Іли" бойовим розворотом вийшли з атаки, готуючись до наступного заходу. Другий захід штурмовиків вдалося відбити без втрат, хоч і зенітникам похвалитися перемогами не випадало. Броня "літаючих танків" і енергійний маневр самого штурмовика надійно захищали пілота від наземного вогню. Проте і відбитий наліт, коли танкові та мотопіхотні роти не мали втрат, також перемога. Ця атака для "літаючих танків" закінчилася невдало.
  Про наступний і говорити нічого. Густі траси снарядів ЗСУ і великокаліберних куль зчетверених кулеметних установок було прекрасно видно у прозорому повітрі і пілоти штурмовиків мимоволі відхиляли штурвал. Бомби знов попадали досить далеко від колони батальйону. Цей захід штурмовиків взагалі був нікудишнім. "Іли" відкрили вогонь з гармат та кулеметів здаля, і в ближню зону навіть не стали входити...
  Коли батальйон почав послідовно розгортатися в ротні і взводні колони, з"явилася наша авіація. І тепер при відбитті нальотів ворожих літаків зенітникам доводилося враховувати ще й дії своїх винищувачів. Але це відпрацьовувалося не раз за мирного часу на навчаннях і до командира батареї з бригадного КП вчасно доводили відомості про надходження літаків противника і дії своєї авіації. На рубіж атаки другий батальйон вийшов в бойовому порядку, який комбат побудував у два ешелони. Мотопіхотні взводи пішли в атаку на своїх бронетранспортерах слідом за танковими ротами першого ешелони. Другий ешелон складали третя танкова рота з артилерійським дивізіоном і власні та придані зенітні взводи. Зенітні установки розгорнулися в лінію і пересувалися слідом за атакуючими танками і бронетранспортерами на відстані чотирьохсот метрів, що дозволяло надійно прикривати атакуючі підрозділи, оскільки лінія вогню була винесена вперед і це дозволяло успішно відбивати атаки з повітря. Зенітні установки танків другого ешелону та самохідних гармат і мінометів в повному складі вели вогонь по атакуючих радянських штурмовиках. А дії авіації "червоних" ставали все активніші. За час атаки батальйону чотири групи штурмовиків з різних напрямків та висот намагалися вдарити по танкам і бронетранспортерам. Однак щільний вогонь ЗСУ і зчетверених та зенітних кулеметів зривав їхні атаки на дальніх рубежах, змушуючи літаки звертати з бойового курсу. Тільки одиночним штурмовикам вдалося прорватися крізь вогняну завісу і ціною втрати шести літаків вони пошкодили танк та три бронетранспортери, які до вечора знову ввели в стрій...
  ***
  Другий танковий батальйон 28-ї танкової бригади полковника Черняхівського, змінивши перший батальйон з"єднання, наступав у авангарді бригади на Рильськ, назустріч двадцять п"ятому танковому корпусу генерал-майора Рибалко. Ніби дві клешні відрізали щупальце величезного зажерливого спрута, яке сунуло в глиб української території. О чотирнадцятій годині авангард, збивши підрозділи прикриття противника, продовжив рух назустріч корпусу. На цей час танкісти Рибалко прорвали потужним ударом оборону "червоних" з півночі і вийшли на їхні тили. Назрівала криза, проте радянське командування зуміло перенацілити свої наступаючі танкові частини і контратакувати українські війська. І зараз корпус Рибалко вів важкі бої на половині шляху від державного кордону до Рильська. А от танкову бригаду Черняхівського противнику зупиняти вже було нічим - всі свої наявні резерви він кинув проти танкістів Рибалка. Але так довго тривати не могло і авангард бригади - другий батальйон майора Слюсаренка - рвався вперед, в зроблений першим танковим батальйоном пролом у обороні "червоних".
  Авангарду - танковому або мотопіхотному батальйону - зазвичай придається артилерійський дивізіон САУ. Основною задачею самохідної артилерії є безперервна підтримка танків і мотопіхоти шляхом ураження протитанкових та інших вогневих засобів безпосередньо перед фронтом наступаючих підрозділів. Необхідною умовою такої підтримки є тісна взаємодія загальновійськових і артилерійських підрозділів, спільне переміщення командно-спостережних пунктів в інтересах вогневого ураження противника, а також вибір найбільш сприятливих умов для виконання вогневої задачі в найкоротший термін. Другий танковий батальйон підтримував дивізіон 105 міліметрових самохідних гаубиць - двадцять чотири САУ.
  Артилерія, як правило, рухається в голові авангарду і підтримує вогнем дії передових підрозділів. Батареї переміщаються за танковими ротами в двох-трьох кілометрах, а їхні командно-спостережні пункти пересуваються в похідних та бойових порядках наступаючих підрозділів. І тут найважливішим є питання організації розвідки. В напрямку руху авангарду висилається розвідувальна група дивізіону і ставляться задачі на розвідку командирам батарей. Артилерійська розвідка виконує свою роботу разом з загальновійськовою розвідкою. Крім того, організовується розвідка артилерійських та мінометних частин противника радіолокаційною станцією та екіпажем гелікоптера з авіаескадрильї бригади, який зазвичай придається дивізіону. І головна задача артилерійських розвідників - виявити протитанкові засоби противника.
  Під час наступу ураження вогневих засобів противника, особливо протитанкових, повинно здійснюватися до підходу атакуючих танків та мотопіхоти до межі досяжності їхнього вогню. І самохідна артилерія в цьому плані має переваги перед артилерією буксированою. Головна з них - висока тактична рухливість, висока захищеність обслуги і здатність вести бойові дії на зараженій хімічною зброєю місцевості. Крім того, батареям самохідної артилерії потрібно значно менше часу на розгортання та підготовку до відкриття вогню. Вогневу позицію батарея самохідної артилерії займає в два, а залишає в три рази швидше, ніж батарея буксированих гаубиць, не кажучи вже про кінну тягу.
  З головною похідною заставою авангарду - четвертою танковою ротою, посиленою батареєю 105-міліметрових самохідних гаубиць, була вислана артилерійська розвідувальна група дивізіону, три інші батареї підтримували п"яту та шосту танкові роти та другу мотопіхотну роту. По маршруту руху авангарду вів розвідку цілей і мав коригувати вогонь легкий двомісний гелікоптер, з ним командир дивізіону підтримував радіозв"язок, а в колоні шостої батареї рухалася радіолокаційна станція АРКОМ .
  Штурман гелікоптера вже на початку польоту доповів про виявлені цілі: танкову роту та колону бронеавтомобілів, які підходили від Рильська. Рубежем зустрічі з противником було сільце Щекине, де вже вели окопні роботи піхотні підрозділи "червоних". До двох стрілецьких рот з мінометами та протитанковими гарматами окопувалися на висотах за три кілометри на південь від цього невеличкого селища. Щоб не зменшувати швидкість руху, командир авангарду - через начальника артилерії бригади - викликав вогонь батареї ракетних установок залпового вогню "Шквал". Удар ракетних установок по противнику виявився таким вдалим, що підрозділи заслону "червоних" були захоплені зненацька і їх буквально змело з лиця землі. І авангард пройшов перший рубіж оборони противника не зупиняючись. Але попереду селища вже розгорталися в бойовий порядок півтора десятка "тридцятьчетвірок" і до двох десятків БА-10. І в самому Щекино піхотний батальйон "червоних" поспішно займав оборону. Льотчики гелікоптера доповідали про наявність не менше, ніж трьох батарей протитанкової артилерії. Легкі протитанкові гармати червоноармійці поспішно маскували за парканами, між будівлями, на городах. А на близькій відстані навіть броня нових танків не врятує від двокілограмового бронебійного клювка радянської сорокап"ятки в борт чи корму машини. Або від зв"язки гранат під гусеницю - гранатометники "червоних" вже займали позиції вздовж головної вулиці селища. По всьому виходило, що противник має намір зупинити тут бригаду. Очевидно, насмикали, де могли, резерви і кинули зібрані підрозділи затикати діру прориву на півдні.
  О чотирнадцятій тридцять ГПЗ зав"язала бій з противником на південній околиці Щекино, п"ята батарея САУ розгорнулася в бойовий порядок і відкрила вогонь по протитанковим засобам противника на узліссі гаю на захід від цього населеного пункту. Майор Слюсаренко наказав командиру п"ятої танкової роти, яка рухалася за ГПЗ, обійти Щекино зі сходу і знищити окремі групи противника, о чотирнадцятій п"ятдесят вийти до ручаю, що протікає через це селище, форсувати його, а четвертій танковій роті знищити противника в самому селищі. Командир дивізіону наказав розвідгрупі рухатися за п"ятою танковою ротою.
  ...Бойові машини п"ятої батареї розташувалися в розбитому хуторі. Самохідка з білою цифрою 25 на кормовому листі корпуса сховалася в кам"яному сарайчику, виставила набалдашник дульного гальма з-за розбитої стіни. Праворуч і ліворуч сховалися інші машини. Піхотинці з приданого взводу ходять між залишками хутора, щось видивляються. Але видивлятися тут нічого, все згоріло від артобстрілу.
  Попереду біжить на північ жовто-коричнева стрічка ґрунтової дороги. Метрів за чотириста на обочині чорною купою горбиться спалена вантажівка. З розбитої кабіни звисає навзнак вниз головою труп водія. Поруч її розбитих передніх коліс валяються ще два трупи в вицвілих гімнастерках. Хотіли втекти від танків. Хтось, скоріше за все танкісти, догнав "зіс" снарядом, ось вони й лежать тут, посеред дороги. Трохи далі на дорозі сліди панічної втечі - розбиті "емка" і "зіс-101", розчавлені танками чемодани з барахлом...
  Шостій, сьомій та восьмій батареям командир дивізіону наказав розгорнутися в бойовий порядок, а п"яту батарею призначив підручною. По радіо він також уточнив задачі по розвідці і поставив задачу гелікоптеру на розвідку артилерій і мінометів в другому районі особливої уваги відразу за селищем, а радіолокаційній станції - в першому РОУ , це вже в самому селищі. За десять хвилин виявлені цілі вже були на його карті. Уточнивши з начальником розвідгрупи цілі на місцевості, командир дивізіону розподілив їх між батареями. Ціль сімнадцята - піхотний взвод, що окопувався на північному березі ручаю на околиці селища, з вогневими засобами: двома великокаліберними кулеметами і ротними мінометами - п"ята батарея і батарея самохідних мінометів батальйону; ціль двадцять перша - мінометний взвод - шоста батарея; ціль двадцять третя - спостережний пункт - сьома батарея; ціль дванадцята - взвод 57-міліметрових протитанкових гармат - восьма батарея; цілі двадцять четверта, двадцять шоста, чотирнадцята, дев"ятнадцята, одинадцята, дев"ята - бронеавтомобілі і танки - танки другого батальйону, виділені для стрільби прямою наводкою. Крім того, намітив цілі для переносу вогню з виходом п"ятої та шостої танкових рот на рубежі атаки: п"ятій батареї - вогневі засоби на висоті за селищем, шостій батареї - продовжувати вогонь по цілі двадцять першій, бути в готовності до ураження виявлених артилерійських і мінометних батарей, сьомій батареї - в готовності подавити цілі в районі висоти на схід від селища. Восьма батарея самохідних гаубиць виконувала задачі по стрільбі прямою наводкою. Для відбиття контратаки противника з напрямку гай, селище підготовлено загороджувальний вогонь дивізіону "Груша".
  Після цього доповів командиру авангарду про порядок дій артилерії по підтримці атаки населеного пункту та подальшого просування танкових рот, а після затвердження пропозицій поставив задачі начальнику штабу дивізіону та командирам батарей. Після доведення задач до підрозділів, по сигналу командира авангарду дивізіон відкрив вогонь по виявлених цілях. Одночасно відкрили вогонь танки і разом з мотопіхотою на БТРах пішли вперед. Щоб забезпечити безперервну розвідку та стійке управління під час артилерійської підтримки, разом з ротами першого ешелону пересувалися і передові спостережні пункти батарей. Танки успішно форсували ручай і рухалися в глиб оборони "червоних". Мотопіхотинці спішилися і при підтримці вогню танків та гаубиць, поставлених на пряму наводку, оволодівали Щекиним.
  В цей час командир взводу управління доповів:
  - Орієнтир три, ліворуч 70, вище 5, три бронеавтомобіля, блиск скла, перебіжки окремих солдатів, ймовірно командний пункт, фронт 100, ціль 33.
  Командир дивізіону миттєво прийняв рішення на ураження КСП.
  - Сьома! По КСП, ціль 33, дивізійний, 45-20, 1800, висота 40, 100 на 100, витрата 72, вогонь! - Пройшло всього кількадесят секунд і сьома батарея самохідних гаубиць відкрила вогонь по противнику.
  Чорні султани вибухів 105-міліметрових снарядів накрили спостережний пункт противника. Залпи лунають один за одним, а потім якось відразу раптово падає на позицію батареї тиша. Артилеристи відкривають люки своїх самохідок, закурюють. Але покурити спокійно їм не вдається. Попереду забуркотіли мотори танків та бронетранспортерів, завили на високій ноті і броньоване стадо рушило вперед. Механіки-водії самохідних установок шмигнули на свої місця, дизелі зашуміли із дзвоном, САУ м"яко рушали з місця і, гойдаючись на торсіонах, як на подушках, легко їхали далі. Одна батарея йде прямо, інші звертають в боки, одна - праворуч, друга - ліворуч. Командири перших машин помахами рук сигналять тим, які йдуть слідом, і головні САУ повзуть прямо по жовтій стерні до зеленої стіни переліску. Слідом за головною машиною по її сліду, по прокладеній колії повзуть інші самохідки. Наступ бригади продовжується і у всіх артилеристів настрій піднесений - не задкуємо перед переважаючими силами ворога, самі його б"ємо і б"ємо на його території! "Дамо панам комунякам під ложечку..." - так сказав командир сьомої батареї. Він зараз злий та втомлений дрімає в машині передового артилерійського спостерігача, привалившись плечем до броньованого борту бронетранспортера.
  Отримавши донесення про готовність передових спостережних пунктів батарей, командир дивізіону подав команду на переміщення всіх КСП батарей. Як тільки вони взяли керування вогнем на себе, почали переміщення командно-спостережні пункти другого батальйону і дивізіону.
  ...О шістнадцятій тридцять п"ята і шоста танкові роти і мотопіхотна рота знищили противника в селищі і вийшли на рубіж висоток за його північними околицями. Вогневі взводи п"ятої батареї залишили свої вогневі позиції і рушили слідом за танками передових підрозділів авангарду. Повільно і обережно самохідні установки рухалися вздовж вулиці захопленого селища. Будинків не залишилося, стирчать тільки уламки стін з пустими дірами вікон, розтрощені стовпи тримаються на залишках дротів - так їх потрощило вибухами. Вулиця завалена битими стінами і всяким непотребом, де-не-де з-за будинків підіймається вгору дим пожежі. Він тане у високому чистому і синьому небі. М"яке передвечірнє сонце освітлює це вже колишнє селище. Не віриться, що все це зробили люди, такий моторошний, неземний вигляд скрізь.
  Кілька годин тому самохідки проходили відбиті у "червоних" українські селища - там все було таке саме. Це російське селище виглядає після артилерійського обстрілу так само, як і українське, по той бік близького кордону. З однакових матеріалів будуються і наші, і їхні села і міста - цегла, дерево, метал. Матеріали з яких зроблені були будинки різні, у нас вони здебільшого з цегли, у них переважно глинобитні і дерев"яні. Так само з однакових матеріалів зроблена і вибухівка та снаряди, якими зруйнували ці села. Наша вибухівка і радянська рвуть і нівечать будівлі, що з цегли, що дерев"яні, абсолютно однаково. Снаряди, бомби і ракети теж діють однаково, що наші, що радянські. І до цього, і зараз, і потім...
  Батареї на повному ходу проходять селище і вже за ним знову розгортаються в бойовий порядок. Але не відразу. Підходять транспортери з боєприпасами - витрата снарядів за дві години бою була значна - і командир дивізіону наказав поповнити боєкомплект. На кожну самохідку припадає по одній броньованій транспортно-заряджаючій машині. Це такий самий бронетранспортер, як і у піхотинців, але він перевозить два боєкомплекта, сто двадцять снарядів. А десь в тилу на ТЗМки чекають звичайні вантажівки . Однак їм на поле бою ходу немає, розіб"ють негайно, як не влучанням снаряда, то осколками, захисту у "КрАЗів" ніякого. Тим часом розвідувальна група дивізіону далеко вже за його північною околицею. І передові артилерійські спостерігачі вишукують старанно нові цілі для снарядів самохідних гаубиць.
  - До дванадцяти танків та чотири бронеавтомобіля рухаються по дорозі в напрямку селища. Голова колони пройшла перехрестя шосе і польової дороги на селище, швидкість руху 20 кілометрів на годину, час - шістнадцята тридцять дві. - Доповів на КСП дивізіону штурман гелікоптера про нові виявлені цілі.
  Командир дивізіону наніс на карту голову колони, намітив точку зустрічі на маршруті руху, визначив її координати і подав команду на підготовку вогню по цілі двадцять вісім. З підходом колони до наміченої точки по команді штурмана батареї відкрили вогонь. Одночасно командир дивізіону намітив на місцевості рубіж загороджувального вогню "Акація" для забезпечення закріплення підрозділів, які щойно взяли селище. Постановкою загороджувального вогню й закінчився бій за цей населений пункт.
  ***
  О третій годині пополудні танкові роти зайняли вихідні позиції для атаки. За ними в лінію вишикувалися бронетранспортери другої мотопіхотної роти. В броньованих відсіках гуркіт артилерійської підготовки чути було глухо, як через подушку. За кілька секунд після перших пострілів вже неможливо було розібрати голоси окремих гармат. Гуркіт важких батарей, які били через голови першого ешелону підрозділів, які приготувалися до кидка вперед, зливався з залпами 105-міліметрівок, які підтримували атаку батальйону, і власних мінометів, розташованих в бойових порядках рот. І раптом все замовкло. Тільки раз чи два ляснули дитячими хлопавками запізнілі постріли, зовсім тихі після канонади і якісь не страшні. Коли дивитися згори, то танки та бронетранспортери здаються великими плямистими жуками, що притаїлися-принишкли, очікуючи чогось. Звісно чого - сигналу до атаки.
  - Ракета! - Радісно закричав спостерігач. Зелена кулька по дузі летіла прямо на північ.
  Потужно заревіли дизелі танків та бронетранспортерів і броньовані жуки рушили вперед. Попереду йшли танки, вони вриваються на ворожі позиції, прасують мілкі окопчики, знищують залишки вогневих точок противника, розчищаючи шлях для своєї піхоти. На ямах-канавах танки та бронетранспортери розкачує, ніби благенькі човни в шторм. Прорив не дуже широкий - з флангів б"ють гармати і міномети "червоних", чорні конуси вибухів здіймаються серед броньованих коробок. По броні стукотять осколки і піхотинці всередині бронетранспортерів мимоволі втягують голови в плечі і притискуються до броні...
  Командир мотопіхотної роти розвернув башточку свого бронетранспортера - гармати танків, які йдуть в другому ешелоні наступаючих, розвернуті праворуч і ліворуч, з стволів порскають біло-червоні спалахи пострілів - батальйон долає другу лінію оборони, а вона більш насичена вогневими засобами, ніж перша. Попереду куриться димом висотка - ніби на ній прокинувся вулкан. Це працюють ракетні установки залпового вогню. Не позаздриш тим, хто зараз потрапив під одночасний удар сотень ракет.
  Рота йде за танками. Димлять бруствери окопів - горить сухий бур"ян і трава маскування, горять ящики з-під боєприпасів, стирчать стволи розчавлених гармат-сорокап"яток, лежать перемішані із землею трупи червоноармійців, серед непотребу білою і малиновою пластмасою сяйнула розбита гармошка... З розбитого бліндажа вилазили ті, хто вцілів. "Догралися" - подумав командир роти. Вони брели навмання, кинувши зброю, і одного весь час трясло дрібною огидною дрожжю, ще один волочив ноги, піднявши руки вгору, і кричав одне і те ж слово, здається: "Тихо! Тихо!! Тихо!!!" - і було незрозуміло, кому він наказує бути тихим, собі чи страшному грому війни. На півночі горіли якісь будівлі, бруднили блакитне небо.
  Танки та бронетранспортери минають червоноармійців, ті піднімають вгору руки, і зблизька видно, що вони дрижать, ніби в лихоманці. В очах застиг переляк, ніби в приречених до страти. Але ніхто не зупиняється, щоб взяти їх в полон, і вони бредуть собі далі, ніким не супроводжувані, кудись на південь. У одного-двох волочиться по піску зброя, але більшість плетуться беззбройні, навмання, світ за очі...
  Механік-водій командирського бронетранспортера тільки на мить пригальмував біля "червоних" і в ту ж мить натиснув на газ: немає часу морочитися з полоненими, ними займуться ті, що йдуть позаду. А авангарду, в який входить мотопіхотна рота, потрібно найшвидше вийти у ворожі тили, а там і на широкий оперативний простір. Праворуч рухається ще одна колона танків - четвертий танковий батальйон бригади. І з того боку вже не б"ють ворожі гармати, значить, ділянка прориву розширена. І це радує ротного...
  З правого флангу люто б"є кулемет з вцілілого дзоту і один з танків йде прямо на нього і закриває амбразуру своїм корпусом. П"ятеро піхотинців, що десантом йшли на танку, зістрибують на землю, щось кричать танкістам і затаскують на дах дзота ящик з вибухівкою і підпалюють короткий шнур. Танк відходить назад. Хлопає вибух і дах дзота осідає вниз. Стирчать в боки розщеплені вибухом жердини накатника і піхотинці - бійці саперно-штурмової групи пірнають в димне нутро, а потім вискакують назовні і знову залізають на танк. Той пихкає димом і рушає доганяти своїх товаришів, які вже далеченько.
  За ротою йдуть самохідні установки 105-міліметрових гаубиць. Ось вони розгортаються на вогневій позиції, б"ють залпом раз, другий, третій. Десь там попереду розташовані протитанкові батареї "червоних". Після п"ятого залпу, коли у вухах шуміло, як після води, що налилася, самохідки згорнулися в колону і рушили слідом за танками і бронетранспортерами авангарду...
  За кілька хвилин танки проходили поламаний перелісок, де була помічена протитанкова засада. Тепер там залишилися одні ями і понівечені гармати. Піхотинці в бронетранспортерах, дивлячись на понівечені капоніри батарей, качали головами: "Ну, наламали дров артилеристи!" Шосе, воно тяглося вздовж берега ручаю, йшло до Рильська, а ґрунтова дорога, на яку орієнтували командира авангарду розвідники бригади для кидка вперед, йшла біля кількох невеликих хуторів - опір тут буде менш організованим.
  Другий мотопіхотний батальйон 28-ї танкової бригади, який мав вести бій за саме місто, судячи по радіоперемовам, вже вступив у бій. З уривків доповідей і команд виходило, що передові роти потрапили під сильний артилерійський обстріл і зараз розосередилися по балкам та байракам перед Рильськом. З того боку наростає гуркіт канонади, потім над головами з голосним пришіптуванням проносяться ракети батареї "Шквалу". Вогонь противника вдалося подавити і роти вдерлися на околицю Рильська. Але невдовзі командир другої мотопіхотної роти переключився на власні справи - вогонь противника посилився і танки авангарду знову вступили в бій. Кілька машин б"ють з місця по невидимій цілі десь ліворуч і там спалахує клубок вогню - горить ворожий танк. Танки дають ще кілька пострілів і до першого вогнища приєднується ще одне - від бронемашини...
  Прикриваючись перелісками і пагорбами, "червоні" намагаються обійти авангард із заходу - від Рильська підходить танковий батальйон, а з заходу в бік міста прискореним маршем рухається мотострілецький полк. Про це доповідає штурман розвідувального гелікоптера артилеристам, а вони - передовим підрозділам. Щоб дезорієнтували, відволікти увагу від головних сил, противник веде вогонь з боку Рильська і навіть намагається "атакувати" правий фланг авангарду. І поки батальйон буде відбивати ці "атаки", основні сили мотострілецького полку підійдуть по шосе з боку Михайлівни. І ось так, просто та без витівок ударять в спину танкістам і мотопіхотинцям, що в цей час будуть вести бій з танковим батальйоном "червоних", який не дасть можливості авангарду бригади вийти з бою і відійти в порядку. Повне оточення, а за ним розгром і знищення підрозділів авангарду. Так, у розумі радянським командирам не відмовиш...
  Командир авангарду майор Слюсаренко зрозумів це відразу, ледь начальник штабу наніс на карту обстановку. Доповідь командиру бригади коротка і лаконічна. І рішення полковника Черняхівського також було швидким і радикальним: утворити тимчасову бойову групу - танковий полк - під командуванням майора Слюсаренка і цими силами нанести удар на випередження по мотострілецькому полку "червоних".
  ...Уже видно кожну фігуру, видно тьмяний блиск сталевих шоломів червоноармійців, чорні стволи їхньої зброї. Цівки їхніх ручних кулеметів, самозарядних гвинтівок і карабінів, пістолетів-кулеметів порскають білим вогнем і кулі дзижчать і посвистують в повітрі. Але ті, що свистять - ті летять мимо...
  І раптом цю хвилю сіро-оливкового кольору, яка накочується, як океанський прибій, розривають короткі, сильні, пронизливі і часті вибухи. І десь позаду виникає могутній, з перекатами, гул. Хвиля, розірвана відразу в багатьох місцях, уповільнилась, потім завирувала, розплескалася і залягла сіро-зеленими плямами на фоні жовто-золотистої стерні. Гул не змовкав, і вибухи знов розірвали сіро-зелені плями. Летіла вгору чорна земля впереміж з оливково-зеленими клаптями. Батареї 105-міліметрових гаубиць звідкись з-за спини мотопіхотинців методично били залпами по ворожій піхоті, яка залягла, потім по бронеавтомобілям, які підтримували атаку радянських мотострільців. За цими вибухами накочувався густий, басовитий гул танків, що йшли на великій швидкості. Червоноармійці, які лежали на землі, підхопилися і їх ніби поніс назад, до переліску, вітер неймовірної сили. Підхопив і закружляв у безумному вихорі.
  Танки дугою на великій швидкості наближалися до безладної юрби, яка тікала до близьких дерев. Ворожі артилеристи ні разу не змогли стрельнути по танкам: між танками та гарматами БА-10 котилася хвиля червоноармійців. Зате заговорили танкові кулемети. Дике, безумне юрмище ворога, підкорюючись одному бажанню - вижити, врятуватися! - щосили рвонуло до близького лісу.
  - Чого вони не здаються? - Командир роти почув, як з досадою лаявся радист. - Поб"ють же!
  А червоноармійці і справді не здавалися. Можливо, шок пройшов і вони на щось ще сподівалися. Але піднімати руки вгору їм на думку ніяк не спадало. Вони кидали гранати, намагалися влучити по оглядовим приладам з автоматичних карабінів, пістолетів-кулеметів. Один з танків загорівся. Полум"я спалахнуло над моторним відділенням, потім поповзло по корпусу. Машина рвонулася вперед - через саму гущу сіро-оливкового натовпу. Перерізала, пропрасувала його і десь на узліссі метрів за сімсот чи більше від оскаженілого юрмища зупинилася. Танкісти вискочили з машини і почали гасити полум"я...
  Відсікаючи цей натовп від переліску, де зупинилися на узліссі бронеавтомобілі, широким крюком заходили танки. Ось тому-то й не стріляли гармаші бронеавтомобілів, що на них насувалася більша небезпека. Проти бронебійного снаряду в дев"яносто міліметрів тонка броня БА-10 не захист, а танки б"ють з коротких зупинок і вже з десяток вогнищ палає на узліссі. Але ходу бронеавтомобілям назад немає...
  До натовпу червоноармійців підійшов ще один танк. Зупинився. Стих двигун. Відкрився люк на башті і навіть до мотопіхотинців донеслося зичне, владне: "Внимание!" І власник командирського голосу наказав червоноармійцям здаватися. Подальший опір безглуздий... даремні жертви... гарантуємо життя...
  У відповідь - тріск кулеметів та автоматичних гвинтівок, спалахи вибухів від гранат на башті, на жалюзі, коло гусениць. Танк заревів і, так само, як і підпалений, ринувся через самісіньку гущу натовпу...
  Дики тваринні крики, стогін, галас і гармидер...
  Навколо направляючих котків танка мотається щось шерстисте, червоне. Командир роти відвів очі. Подібні картини повчальні, коли їх бачиш вперше, але йому ще в Іспанії доводилося бачити й не таке. Бачив, як прасують танки окопи, не раз самого прасували... але такого місива з землі, стерні та розчавлених людських тіл бачити не доводилося.
  Танк по той бік натовпу розвернувся і знову відкрився люк башти і той же владний голос знову запропонував чи наказав здаватися. В натовпі гармидер, крики, стрілянина...
  - Мабуть, самодура командира чи комісара прикінчили, який забороняв здаватися. - Висловив припущення радист. Ляда стає вертикально і з-за неї піднімається голова в чорному шоломофоні. Танкіст щось кричить присмирнілим та сторопілим червоноармійцям. - Сміливець. Не боїться серед хижаків...
  - Хижаки там не всі. - Говорить командири роти. - Скоріше барани, яким постійно втовкмачують, що вони леви. І що їм належить царювати у світі. А справжніх, мабуть, вони вже самі прикінчили...
  Танкіст махає рукою в один і інший бік. Натовп зашумів, піднявся цілий ліс рук і прямо на землю полетіли кулемети, гвинтівки, карабіни, сумки з набоями, гранати... І в ту ж мить над оточеними спухають білі хмаринки вибухів. Сердито фуркочуть осколки, долітаючи навіть до позицій мотопіхотинців. Натовп знову завирував, червоноармійці падають на землю. А хмаринок все більше і більше, вже в очах рябить від сіро-оливкових нерухомих фігурок, які розкидані по золотистій стерні поля. Кілька танків, що стоять на узліссі, розвернули стволи гармат в бік, звідки веде вогонь батарея, б"ють залпами і хмаринок стає менше. Натовп полонених поспішно котиться до позицій мотопіхотинців, біжать з високо піднятими вгору руками - мовляв, ми беззбройні, не стріляйте. Ніхто й не стріляє. Без команди бійці вискакують з бронетранспортерів, біжать вниз збирати полонених. Молоді, перелякані обличчя, але трапляються і літні дядьки, худі, з висушеними голодом вилицюватими обличчями, крупними маслакуватими руками. Звідки такі й взялися...
  Танки, які вели вогонь по узліссю, рушають далі і через кілька хвилин припиняють своє бубоніння станкові "максими", за ними змовкають полкові сімдесятишестиміліметрівки і міномети...
  Просторе подвір"я хутора, де розташувався штаб бригади, заповнене полоненими так, що не потовпитися.
  - А до дідька ж їх набралося! - Радист висувається з люка і здивовано дивиться на натовп. - Їх же разів у п"ять-сім більше, ніж нас. Що ми з ними робитимемо?
  - Не знаю. - Командир роти стенає плечима. Його теж турбує така кількість червоноармійців. Він і на йоту не довіряв цим "червоним". - Наказ полковника - брати якомога більше полонених і трофеїв.
  Капітан дивиться на полонених вовком - два взводи довелося виділити на охорону цього натовпу, а командир бригади з батальйону і його роти завдання не знімав. А що цей один взвод - залишок його роти - зможе зробити, коли зараз бій трапиться?! От він і злиться. Та й довіри до "червоних", навіть полонених, немає у капітана ніякої. Як і в його бійців, до речі.
  За чверть години починають прибувати вантажівки з підрозділами Національної гвардії - вони виконують задачі польової жандармерії - і командир роти зітхає спокійно. Здихалися, нарешті, мороки!
  ***
  Салон гелікоптера дрібно вібрував і все в ньому тремтіло дрібним тремтінням. Але генерал Малиновський не любив гелікоптери не через цю неприємну дрож. Колись давно, ще до подій в Іспанії, він став свідком аварії одного з перших зразків нового авіаційного чуда. Ось з того часу і не відчував до цих літаючих вітряків особливої довіри. А що останніми днями довелося пересуватися тільки на цьому виді транспорту, то й перебував у стані постійного, незрозуміло від чого, невдоволення. І душив його в собі...
  Робочий день генерала, коли можна так сказати, почався рано, о четвертій годині ранку і продовжувався більше п"ятнадцяти годин, але справ залишалося ще багато. Він вже побував у двох корпусах, які закінчили формування і зараз спішно висувалися в район прориву, замикаючи кільце оточення радянських військ. Але головною турботою на цей час були танкові з"єднання - корпус Рибалко і бригада Черняхівського, які з"єдналися півгодини тому в районі на північний захід від Рильська.
  Хоч в салоні Малиновський був не один - разом з оперативною групою свого штабу він навідувався то в одне з"єднання, то в інше, - але коли йому гостро, ну, просто, край як, хотілося побути одному, без людей, він відсторонювався від усього і сидів, недоступний ні для кого. Втім, хоч і хотів побути один, але відчував свої багатотисячні війська - війська генерала Малиновського! - які зараз ведуть важкі бої на всьому двохсоткілометровому фронті армійської групи. Однак, ні, поправив він себе, вже не армійської групи - армії. З сьогоднішнього ранку його армійська група ставала нормальним військовим об"єднанням.
  Він себе так інколи називав - "генерал Малиновський", тому що був гордим і честолюбним, і в цьому не було нічого поганого: військовий не може не бути честолюбним. Інша річ, що у військової людини честолюбство повинно підкріплюватися ще й умінням воювати, і воювати добре, інакше - перекіс! Він був упевнений, що зможе переможно командувати своєю армією. Бо, коли б такої упевненості в нього не було - не став би командиром. І бійці не вибрали б його командувати, не довірили йому своє життя і долю. Бо війна не приймає тих, хто вагається, сумнівається, невпевнений в собі. А впевненість у своїх рішеннях, владність, воля, полководницький талант - складові перемоги. Перемоги військ, якими командуєш.
  За овальним склом ілюмінатора - сутінки. Літати доводиться вночі, вдень радянські винищувачі запросто можуть збити цей літаючий вітряк, знову з невдоволенням подумав Родіон Якович про гелікоптер. Бо літати йому доводиться поблизу лінії фронту, а то й за нею, як ось цього разу. Бо зараз Малиновський разом з оперативною групою штабу армії летів у 28-му танкову бригаду полковника Черняхівського. Танкісти доповіли, що о вісімнадцятій годині вони з"єдналися з танковим корпусом генерала Рибалко, замкнувши, таким чином в оточення дві "червоні" армії. І він відчував неспокій через це, жарт, чи що - майже чверть мільйона радянських військ опинилися в оточенні, два десятки дивізій, сотні танків, гармат...
  Не подавитися б таким куснем!
  Але заспокоює те, що вже поспішають закрити зовнішній і внутрішній фронт оточення чотири територіальні дивізії, які відмобілізувалися за ці неповні чотири дні, що йде ця війна. Та ще авіація до завтрашнього ранку закриє мінними полями всі проміжки, де не встигнуть окопатися піхотинці. А тим часом потрібно буде вивести корпус Рибалко і бригаду Черняхівського у другий ешелон, аби був під рукою міцний кулак на випадок спроб радянських "маршàлів" деблокувати оточені війська. Родіон Якович піймав себе на думці, що вже думає про наступні свої дії, про завтрашній та післязавтрашній день війни.
  Малиновський примруженими очима дивився в темне скло і думав про те, що його армія вибила радянських загарбників з захопленої ними української землі і невдовзі буде воювати вже на ворожій території. Ось так повернулася доля. Що воювати з "червоними" доведеться, він знав. Ще з часів громадянської війни в Росії. Ніби недавно був двадцятий рік, коротка війна України з РРФСР , коли він, тоді червоний командир, потрапив у полон до гетьманських військ. Але доля була до нього милостива, він не став катом для своєї Батьківщини, як, приміром, інші вихідці, колишні українці, так називав подумки Родіон Якович тих, хто тепер вірою і правдою служив комуністам. Так само поталанило і Семену Костянтиновичу Тимошенку, який потрапив під Конотопом у полон. Ось в цих самих місцях, де зараз знову йдуть бої.
  В складному переплетінні сил, в політичному хаосі поварився тоді Родіон Якович, як і інші українські військовики. Солдати, вони повинні були стати політиками. Але пройшли непогану школу. Багато води і крові збігло з тих славних часів. Багато чому навчився і багато що зрозумів колишній червоний комполка Родіон Якович Малиновський. І не один він. Що ж, тепер почалася нова війна, і йому випало ділом довести, що недаремно довіряв йому український народ, не за красиві очі його утримував, давав все необхідне йому і його військам на першу вимогу. Ось хоч би цей, такий нелюбий йому, гелікоптер! Подумав генерал про "літаючий банан" і засопів невдоволено.
  Знов зловив себе на думці, що несправедливий до цього творіння Ігоря Сікорського. Завдяки цим машинам вдалося відстояти Білопілля. Та й взагалі, перший успіх його військ пов"язаний саме з цими вітряками! Не було б їх, в місто пішла б бригада Черняхівського, і невідомо, чи вдалося б її зберегти у вуличних боях! А так перекинули два батальйони десантно-штурмової бригади в місто і відбили радянський штурм. І подальший успіх операції забезпечили саме можливості нових машин висаджувати десанти прямо на поле бою і в будь-якій точці місцевості. Три десантно-штурмові батальйони було висаджено прямо на вогневі позиції радянської артилерії: три корпусні артилерійські групи восьмої армії "червоних" - по сорок вісім далекобійних 152-міліметрових гармат - вели вогонь по танкам корпуса генерала Рибалко і наступ на цьому напрямку загальмувався. Ним, генералом Малиновським, було прийнято зухвале рішення висадити в цьому районі аеромобільні батальйони. Задум повністю вдався. Радянські гармаші, оглухлі від стрілянини своїх Бр-2, вчасно не помітили гелікоптери, які висаджували в їхньому тилу десантно-штурмові підрозділи, і батареї були захоплені миттєво, десантники знищили обслугу гармат мимохіть, не затримуючись, і зайняли оборону на командних висотках. А через двадцять хвилин, не більше, в район вогневих позицій радянської артилерії підійшли танки бригади Черняхівського.
  І радянський наступ на цій ділянці провалився. Хоча, здавалося, ще одне зусилля, перше велике місто України впаде і тоді комуністам з української секції Комінтерну можна буде тут створювати свою, радянську Українську Народно-Демократичну Республіку. А вони ж вже і "уряд" свій приготували, щоб оголосити про початок "повстання" українського народу проти "кліки капіталістичних кровопивць Гетьмана Скоропадського". А Червона Армія, вірна своєму інтернаціональному обов"язку, звичайно ж, прийде на допомогу "братам по класу". Так, як це було зроблено майже двадцять чотири роки тому, в листопадові дні вісімнадцятого року, коли Винниченко з компанією підняли заколот проти влади Гетьмана. Так, красиво було тоді задумано! Українські "товариші соціалісти" повалять уряд Павла Скоропадського, а вже потім їх самих знищать товариші з Харківського Ради. Мавр, який зробив свою справу йде... Або його усувають!
  Сценарій простий і безпрограшний. Він у дев"ятнадцятому році не раз спрацював у країнах Балтії. Але завдяки рішучим військовим в Україні пізньої осені вісімнадцятого року цей план здійснити більшовикам не вдалося. Не змогли повалити владу Гетьмана того разу. Знайшлися далекоглядні люди, змусили Павла Петровича, попри його волю, до рішучих дій, і не вигоріло тоді більшовикам. Не вийшло!
  Але тепер вони прагнуть взяти реванш за той програш. І можливості для цього у них величезні...
  "Еге, що це я в емпіреї вознісся..." - подумав самокритично Родіон Якович, і думки генерала повернулися до поточних справ армії. Таке велике господарство навіть на коротку мить його не відпускало.
  Чотири піхотні територіальні дивізії - це два армійські корпуси. Господарство неабияке і потребує уваги, праці і таланту керування. І не просто керувати, а воювати таким господарством. Сьогодні зранку він вже побував у обох корпусах, віддав розпорядження. Однак неспокій залишався. Командири корпусів були досвідчені, але й різні, немає ж бо на світі людей однакових. Один не міг і хвилини спокійно висидіти, на кожен наказ мав свою думку, яка рідко співпадала з думкою начальника, все намагався зробити по-своєму. Доводилося стримувати порив цього генерала, але з таким ініціативним хіба владнаєш! Однак на війні такі люди незамінні, бо від них противнику мороки ще більше. З другим було простіше, він виконає наказ беззаперечно. Але простіше, не значить краще. Ініціативи у цього командира корпусу вистачало тільки на довжину відданого наказу, хоч мав великі знання, непересічний досвід і завжди ретельно виконував наказ. Але тільки його букву, а зрозуміти дух наказу, чогось цьому командиру корпусу не вистачало...
  Як командувач армії, Малиновський відповідав за все. Але за цю операцію відповідальність була подвійною. Він сам, на власний страх і ризик вирішив ударити по основі радянського танкового удару, відкинувши побоювання, що його ударні кулаки недостатньо могутні - як би чогось не трапилося! І тепер хотів переконатися, як виконуються його накази і розпорядження - потрапивши в оточення, радянські війська неодмінно спробують вирватися. Тому й квапив з формуванням нових територіальних дивізій і ледь отримавши доповідь, що вони готові, спрямував їх у прорив, зроблений танкістами Рибалко та Черняхівського. І тепер вони заривалися в землю, готові, коли що, вступити в бій. Хоч чуття Малиновському підказувало, що "червоні" вже їх не спихнуть, але чуття чуттям, а береженого Бог береже.
  Малиновський згадав розмову з Гетьманом, коли в штаб армійської групи прибув командувач фронту. Тимошенко лиш встиг почути доповідь про з"єднання корпусу Рибалко і бригади Черняхівського, як озвався телефон прямого проводу. Командувач фронту ще в день доповів Головнокомандувачу, що танки ввійшли в прорив, і тепер Гетьман чекав доповіді про перше в цій війні оточення радянських військ.
  - Це дуже добре, що ви оточили стільки радянських військ. - Гетьман говорив трохи глухувато, давався взнаки вік. - Не випустіть їх. Навіть частину... І беріть якомога більше трофеїв та полонених... Ви зрозуміли, Семене Костянтиновичу, якомога більше полонених і трофеїв!
  - Там, - Тимошенко кивнув головою кудись вгору і в бік, коли закінчилася розмова з Гетьманом, - вже планують, що будуть робити зі шкурою ще не вбитого ведмедя... - І голос у нього був невдоволеним.
  - Тоді мені необхідно бути на місці подій. - Підсумував Малиновський. - Коли ви дозволите...
  - Так, Родіоне Яковичу, негайно вилітайте в бригаду Черняхівського. На місці вам видніше буде, що потрібно зробити. Бо надто слабкий фронт оточення, коли "червоні маршàли" не дурні, а вони не дурні, вдарять щосили і вирвуться з "мішка". А ваш начштабу нехай залишається тут, на КП армії...
  ...Командний пункт Черняхівського знаходився в сосновому ліску, де ще зранку був командний пункт стрілецького корпусу "червоних". В лісі стояв густий запах смоли, що йшов від порубаних осколками і розщеплених вибухами снарядів сосон. Штабні "кунги" стояли просто під деревами, накриті маскувальними сітками. Тут же знаходився зі своєю оперативною групою і командир 25-го корпуса Рибалко...
  Полковник Черняхівський зустрів командувача армії на посадочному майданчику за пару кілометрів від свого командного пункту. Широким жестом запросив у свій штабний бронетранспортер, але Малиновський сердито засопів і спритно закинув своє огрядне тіло нагору, в командирський люк. Не любив, коли йому, хоча б шанобливо, але нагадували про його опасистість. Черняхівський прилаштувався поряд.
  - Давай синку, поквапся. - Сказав Малиновський молоденькому механіку-водію, голова його в чорному ребристому шоломофоні стирчала з люка. - Час - гроші, знаєш приказку? А на війні, час це кров.
  - Ага! - Радісно заусміхався хлопчина, але згадав, що розмовляє з командувачем і відповів за статутом. - Так точно, товаришу генерал! Наш командир також швидку їзду любить!
  І в цьому "наш командир" було стільки любові солдата до свого командира, що Малиновський ледь не крекнув від заздрощів: наш командир, найсправжнісінький, кращого від нього і бути не може! Тут хочеш не хочеш, а позаздриш, а то й ревнувати станеш. Солдат пусту людину поважати не стане...
  Відразу за майданчиком-галявиною коротка колона з трьох бронетранспортерів перетнула шосе, що йшло від українського кордону до Рильська, забите і захаращене розбити автомобілями і бронемашинами. Ніхто нічого, звичайно, не прибирав і Малиновський без труднощів розібрався у плині цього бою...
  Танки вийшли до нього широкою дугою і вдарили з гармат по машинам і по піхотинцям. Очевидно, стрілецький полк йшов форсованим маршем. Зустрічний бій, втім, справжнього бою не вийшло, частини ПТО полку загубилися десь в другому ешелоні. Роти кинулися в кювети, ніхто не встиг собі й окопчика такого-сякого вирити. А танки стали бити вздовж шосе осколковими і з кулеметів...
  І за пару хвилин полку не стало - хоч і в сутінках, але Малиновський добре бачив картину бою.
  А батальйони і кинулися бігти. Тільки куди ти втечеш від танка в чистому полі! Вбиті лежали по всьому простору, у вирвах, під кущами, серед трави. І були видно, хто бився, а хто тікав - ці були без зброї. А найбільше вбитих лежало вздовж шосе. Це був такий собі валик, ніби стрічка, що обрамляла сірий асфальт дороги. Видно, вбило на самому полотні шосе, а потім їх згребли вбік, щоб не заважали проїзду.
  За перехрестям на пагорбі стояла розбита зенітна батарея. Тут противник встиг приготуватися і 85-міліметрові гармати вели вогонь по танкам прямою наводкою. До цього перевага була на боці українських танків, давалася взнаки несподіваність удару. А тут перевага першого пострілу перейшла до радянських зенітників - і результат не забарився: чотири розбитих танки, за ними ще три: купно, один біля одного.
  Черняхівський, зустрівши командувача армії, доповів про втрати противника, про свої втрати, досить відчутні і підтвердив, що зв"язок та взаємодію з батальйонами десантно-штурмової бригади та територіальною дивізією, яка щойно підійшла, встановлено і на випадок подальших дій все особисто узгоджено. Наприкінці доповів, що встановив взаємодію з частинами танкового корпусу Рибалко і тепер кільце оточення навколо ударного угрупування радянських військ повне. Стик страхується з обох боків.
  - У них там, біля Путивля, дві армії налічується. - Сказав Малиновський. - І одна з них ударна. Танків в кілька разів більше, ніж у ваших обох з"єднаннях. Коли на тебе, Іване Даниловичу, всією силою наваляться? - Хоч знав, що всією силою "червоні" вже не наваляться, надто загрузли там, під Путивлем.
  - Встоїмо. Мінні загороджувачі вже працюють, на танконебезпечних напрямках засади танків та самохідних гармат. Артполк піхотної дивізії поставлений на пряму наводку, підготовлено вогонь по рубежам. Мінні поля не тільки на передньому краї, а й в глибині, коли прорвуться, будемо в борти бити. Але...
  - Ну-ну! - Родіон Якович вже здогадався, що хоче сказати полковник. Вивчив його ще в Іспанії.
  - Чи не краще було б нам самим вдарити. - Саме це Малиновський і боявся почути від командира бригади. - Не чекати поки вони здогадаються здатися, а прискорити події... Вони зараз ударити по нам спробують, а ми назустріч... Чого нам на цьому рубежі дожидатися удару, краще було б вдарити самим по супостату, поки він на марші...
  - Думав, що ти, Іване Даниловичу, трохи ширше мислиш. Все ж старий вояка. - Малиновський насупився, засопів сердито. - Та я сплю і бачу, щоб вони тут на вас полізли, щоб на відкритому місці їх перебити, довести, що безсилі вони вирватися, щоб не довелося їх викурювати з траншей. Полоненні є?
  - В полон здався начальник оперативного управління фронту, комбриг Захаров. - Винуватим голосом промовив Черняхівський. Видно, сам розумів, що пропозиція про наступ недоречна. - З ним зараз розвідники працюють.
  - Що ж, ходімо до розвідників.
  В штабному "кунгу" застали капітана-розвідника, який допитував полоненого комбрига. Втім, сказати, що радянський командир полонений, було важко: обидва схилилися над картою і, здавалося, працюють два колеги. Коли ввійшов генерал Малиновський разом з полковником Черняхівським, обоє виструнчилися. Малиновський відмітив, що ліва сторона обличчя у комбрига являє собою суцільний синяк. "Невже з наших хтось так його приклав?" - поморщився Родіон Якович. Був суворий наказ, дотримуватися стосовно військовополонених норм поведінки відповідно до всяких Гаазьких та Женевських угод, але Малиновський не дуже вірив, що радянські полководці, а тим більше рядові "визволителі", були ознайомлені з цими угодами.
  - Нічого, нічого. - Малиновський скромно присів збоку. - Ми так, послухаємо...
  Радянський і український офіцери знову схилилися над картою. Питання-відповідь, питання-відповідь, дійсно, співпраця проходила в повному взаєморозумінні, без усякої запопадливості з боку полоненого радянського командира чи зверхності і нечемності з боку українського. Тоді звідки ж той синець?
  - А скажіть-но, Георгій Федорович, - радянський комбриг чітко повернувся і знову виструнчився. А Родіон Якович про себе відзначив, що український офіцер так не тягнувся б перед начальством. Можливо, це прояв симптому полону? - Мені доповіли, що ви здалися без опору, а у вас все обличчя розбите. Це хтось з наших вояків вам "фінгал" поставив? Так? Не сумнівайтеся, ми таких суворо караємо.
  Видно було, що комбриг говорити не хоче, але змушений відповісти на прямо поставлене питання. І ця внутрішня боротьба чітко відображалася на його обличчі.
  - Никак нет, господин генерал, ваши солдаты отнеслись ко мне с уважением. Лицо мне разбил мой начальник, заместитель командующего фронтом командарма Жукова комкор Ерёменко.
  - Зрозуміло. Ну, ви продовжуйте, продовжуйте. - Інтерес до спілкування з полоненим комбригом у Родіона Яковича геть зник. Про що можна говорити з людиною, яку лупцював по морді якийсь комкор!
  Ні, Малиновський знав, звичайно, що мордобій серед вищого керівництва Червоної Армії і на всіх нижчих рівнях розповсюджений так само, як п"янство та крадіжки. Якщо заступник командуючого фронтом лупцює по морді начальника оперативного відділу фронту, то що він може зробити з якимсь полковником, простим командиром дивізії чи бригади, або майором, командиром полку? Він зробить все, що забажає. І на всіх рівнях армійської вертикалі, зверху і до низу, відбувалося теж саме: командир корпусу бив по пиці командира дивізії, а той викликав до себе командирів полків і зривав зло на них. Так з самого верху мордобій спускався до самого низу.
  Раптом йому подумалося, що коли б доля повернулася інакше, то і йому б зараз вибивав зуби та лупцював по пиці який-небудь Жуков чи Конєв. І він терпів би, як цей комбриг? Він уявив, що Черняхівський взяв, та й дав у вухо, скажімо, якомусь своєму командиру батальйону, тому ж Слюсаренку. Не обійшлося б без поєдинку. І довго б ходили громові накази по армії та й розбиралися б не тільки в офіцерському суді честі. До самого Гетьмана дійшло б, а про Верховний Суд та парламент і говорити нічого. Але головне, свої ж солдати б відмовилися виконувати накази такого командира. І ніхто б їх не примусив. Бо битий солдат честі немає, а без честі, як Батьківщину захищати? А битий воєначальник? Яку честь у нього?
  "Без честі Батьківщину не захистиш, це так. Але загарбати іншу - тут проблем немає!"
  У густих сутінках раптом промайнуло щось у вишині. Родін Якович підняв голову. Здається, то якийсь запізнілий птах повертався у свої гніздо. Ніби беркут, хоч це й не нічний мисливець...
  "Так, в своє гніздо цей беркут прилітає останнім..."
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"