...Початок наступу сповiщають артилеристи. З сотень стволiв, - гарматних, гаубичних, мiнометних, з направляючих ракетних установок, - викидаються на позицiї ворога сотнi i тисячi тонн начиненого тротилом металу. На глибину двадцяти кiлометрiв вiд лiнiї фронту вони окопи розорюють, укрiплення руйнують, позицiї вогневi знищують. Авiацiя ще глибше наносить удари: по вузлах автомобiльних дорiг i залiзничним станцiям, руйнує мости, розганяє схованi до часу резерви, полює за штабами, вузлами зв"язку.
Але яким би сильним, тривалим i страшним не був артилерiйський ураган, коли пiде в атаку пiхота, тут i там оживуть дзоти i залiзобетоннi доти, вiдiзвуться невиявленi батареї, а з засипаних укриттiв виповзуть стрiльцi i кулеметники. Пiхотинець мусить всi цi позицiї захопити i ще живих ворогiв знищити, дiстаючи гранатою, чергою штурмового карабiну туди, куди не влучив артилерiйський снаряд, мiна, ракета чи авiацiйна бомба. При пiдтримцi артилерiї, в супроводi мiнометiв, протитанкових гармат, самохiдних установок i танкiв безпосередньої пiдтримки пiхотинець знищує вогневi точки, вузли опору, вiдбиває несподiванi контратаки, в сотнях i тисячах двобоїв знищує обороннi лiнiї, якi ще зберегли здатнiсть до опору.
Командири всiх рангiв напружено слiдкують за етапами бою, знаючи, що наближається хвилина, коли вiд чергового удару, що за силою не дуже-то й вiдрiзняється вiд попереднiх, лопне у ворога якась головна артерiя, закiнчиться психологiчна витримка тих, хто обороняється. Цього моменту не можна проґавити. Саме в цей момент, не ранiше i не пiзнiше, i потрiбно завдати максимально потужний i швидкий удар, який оберне вiдступ противника на втечу, а наш наступ - в переслiдування.
В такi моменти командувачi фронтiв i вводять в бiй армiї танковi, а командувачi армiй польових - свої танковi бригади, механiзованi i моторизованi дивiзiї; i тодi, в гуркотi бронi i сотень тисяч кiнських сил в двигунах танкiв, самохiдних установок, бронетранспортерiв, виступають на перший план вiйська ударнi. Вони змiтають геть залишки ворожої оборони, мчать вперед на весь мах стосильних моторiв; дороги i мости захоплюють, в рейдах блискавичних оволодiвають вузлами комунiкацiй, форсують з ходу перешкоди воднi, в глибинi територiї ворожої лiнiї обороннi зламують, ранiше, нiж встигне противник вiйськами своїми їх зайняти. Для командирiв переслiдування танкове - це те ж саме, що й жнива для селянина: на протязi кiлькох днiв i навiть годин воно приносить плоди, якi вирощувалися мiсяцями важкої працi. I нiчого в тому дивного, коли генерали виводять полки, вкритi бронею, на передову лiнiю i ведуть їх у бiй особисто, як колись у минулому водили дружини свої князi київськi i долю битви в момент критичний вирiшували...
Долю битви на лiвобережжi Прип"ятi вирiшував зараз передовий загiн Сорок п"ятого армiйського корпусу, який мав вести в бiй заступник командира Двадцять сьомої територiальної дивiзiї пiдполковник Голубченко.
Передовий загiн Сорок п"ятого армiйського корпусу - сила значна. Це радує.
Без зайвої метушнi пiдроздiли вишикувалися в колону i передовий загiн рушив по лiсовiй дорозi, вiрнiше по лiсовому бездорiжжю: те, що пiдходить людинi чи коневi, не завжди годиться для машин...
...Тактична зона оборони радянських вiйськ прорвана i противник, ошелешений несподiваним ударом, поспiшно вiдходить, не чинячи опору. Успiх потрiбно негайно закрiпити, i наше командування це добре розумiє. Тому й квапиться вперед передовий загiн, аби випередити росiян, не дати вороговi закрiпитися на тиловому рубежi, який в глибинi його оборони заздалегiдь зведений був... Принаймi, має бути!
Колона передового загону розтяглася кiлометрiв на тринадцять. Набухла вiд вологи лiсова земля, вся в соковитiй некошенiй травi, яка вже починає засихати, бурих китицях щавлю i жовтому звiробої, поглинала гул танкiв, самохiдок, бронетранспортерiв i артилерiйських тягачiв. Передовий загiн йшов в передчуттi скорого бою. За спиною приглушено гримiла артилерiя, пiдтримуючи батальйони Двадцять сьомої територiальної дивiзiї.
Колона повзла i повзла, повiльно - по болотистiй мiсцевостi не надто розгонишся! - рухаючись лiсом. Там, за цим лiсом знаходилися тили радянської 50-ї загальновiйськової армiї, яка тримала оборону проти захопленого нами ще минулої осенi плацдарму на правому березi Днiпра. Танки, бронетранспортери, артилерiйськi тягачi, вантажнi автомобiлi з гуркотом котилися по заболоченому луговi, нiби й не знали кращої дороги. А дорога ця лiсова скидалася на застиглi морськi хвилi: вгору-вниз, вгору-вниз. Машини то пiрнали вниз, i тодi двигуни їхнi полегшено стишували свiй рев, то дерлися вгору, i тодi семисотдвадцятисильнi дизелi важких танкiв ревiли натужно. В такт руху машин гойдалися витягнутi вперед довгi стволи гармат танкових, а у вiдкритих люках виднiлися голови механiкiв-водiї в у ребристих шоломах.
Заступник командира Двадцять сьомої дивiзiї пiдполковник Голубченко в танкошоломi, зi шнуром вiд радiостанцiї над бортом штабного бронетранспортера по пояс височiв i напружено вглядався в сутiнки лiсу, час вiд часу поглядаючи на карту. Поруч внизу радист монотонно кидав в ефiр:
- "Береза-п"ять", "Береза-п"ять", чому не вiдповiдаєте? Я "Крона", прийом!
"Береза-п"ять" - позивний розвiдувального дозору. Вже пiвгодини, як вiд нього нi слуху, нi духу. Пiшов по маршруту руху i нiби крiзь землю провалився. Що ж ним трапилося? Командир передового загону вже хотiв послати вперед iншу дозорну машину, коли попереду з"явилася балка. Пiдполковник глянув на карту, згорнув її i сховав до польової сумки: передовий загiн йшов вiрно.
Тiльки ж чому балка наповнена водою? На картi вона вузька i в цей час має бути сухою. А тут, як не дивно, заповнена водою по самi краї. Але обдумати ситуацiю, що складалася, не встиг. Переднiй бронетранспортер з кулеметною установкою зенiтною, свiтлом червоним мигнув раптом, пригальмував i негайно набрав швидкiсть, залишивши позад себе чорну хмарку диму спаленої його дизелем солярки. А пiдполковник розгледiв лiворуч, на стиковi дороги i малоїждженого путiвця, три мотоцикли з колясками. Хтось махав рукою, вимагаючи зупинки. Водiй штабного бронетранспортер збавив швидкiсть i Голубченко пiзнав сержанта Клiмова - провiдника, наданого загону розвiдувальним вiддiлом армiї.
- Звернiть. - Наказав пiдполковник водiєвi i, коли бронетранспортер зупинився, зiскочив прямо з борту на м"який ґрунт обочини. Мотоцикли, на колясках яких в стiйках були закрiпленi кулемети, багнюкою геть забрьоханi. Поруч стояв, так само по самi очi в болотнiй тванi, сержант Клiмов.
Це i був розвiдувальний дозiр, якого безуспiшно намагався викликати радист Голубченка.
- Рацiю пошкоджено, товаришу пiдполковник, тому й не могли вийти на зв"язок. - Випереджаючи запитання командира передового загону, мовив сержант. Пiдполковник вже й сам побачив, що коляска одного з мотоциклiв, над якою стримiла радiоантена, зрешечена кулями. - Потрiбно зупинити колону...
Втiм, колона вже сама, стискуючись, як гармошка, зупинялася без усякого на те наказу.
- В чому справа, сержанте? - Нахмурився пiдполковник. Причин для невдоволення розвiдником у Голубченка було бiльш, нiж досить. - Лiворуч балка, заповнена водою, праворуч - болото. Менi казали, що ви знаєте цi мiсця як свої п"ять пальцiв. А ви куди нас завели? Доповiдайте!
- Ми правильно йдемо, товаришу пiдполковник. - Вiдразу ж наїжачився сержант. - Я в тутешнiх болотах бiльше року воюю, мiсцевiсть знаю добре. Ось, дивiться... - Вiн дiстав карту з польової сумки.
Сержант обстановку пояснив спочатку по картi, а потiм, дiставши зi своєї сумки великий аркуш паперу, швидко накидав схему: ось тут балка перетинає шлях до Хойникiв, балка заповнена водою i утворює водну перешкоду, яка прикриває висоту, де окопався противник. На висотi вкопано п"ять важких танкiв КВ-3, три протитанковi гармати, до десяти станкових кулеметiв. Схили, можливо, мiнованi...
- Понтонiв у нас немає, сапери мiст з пiдручних матерiалiв будуть наводити годин шiсть, не менше, - розмiрковував вголос командир передового загону, - однак проблема в тому, що висота в їхнiх руках i вони не дозволять нам здiйснити переправу. Крiм того, у нас немає часу. За даними повiтряної розвiдки, росiяни спiшно висувають з глибини танковi резерви, щоб зiрвати наш вихiд в тил 50-ї армiї. Задачка...
Передовий загiн дiє попереду дивiзiї. Його задача - випередити захоплення противником вигiдного рубежу i сприяти цим виходу головних сил дивiзiї в тил росiянам. "Коли будемо стирчати бiля цiєї канави, то нiкого не випередимо. А потрiбно ж перебиратися через цю багнюку..." - сумно зiтхнув Голубченко.
Перед кидком вперед Голубченко вивчав обстановку, цiлком ординарну, буденну: i пiдхiд резервiв враховувався, танкова засада, контратака i вогневий заслiн на шляху загону. Одне тiльки не приходило в голову: що балка виявиться затоплена водою. Звiдки тут вода взялася? Здається, вiн це промовив вголос.
- Направленим вибухом перекрили шлях ручаю, який витiкає з болота. - Сержант показав на картi. - За минулу добу вода й набiгла. Очевидно, хтось у москалiв допетрав, що ми можемо вдарити з плацдарму i проявив iнiцiативу. Товаришу пiдполковник, ми тут все облазили на пузi i, здається, є рiшення...
...Танковий взвод разом з двома бронетранспортерами пiрнув у лiсову гущавину i зник. А танковi i пiхотнi роти тим часом по командi командира передового загону розосередилися, приданi артилерiйськi батареї зайняли позицiї, транспортнi машини i технiчне замикання ховалися в хвостi колони.
Зараз слово надається iнженерним пiдроздiлам. Перше, потрiбно провести розвiдку водної перепони. I ось вже рослий сапер-водолаз в прогумованому костюмi i масцi, з сумкою iзоляцiйного протигазу на грудях, тримаючи в руках триметрову жердину, пройшов балку по дну в кiлькох мiсцях. Вузька, як ночви, вона мала глибину близько двох метрiв i такi крутi i копкi береги, що навiть танки i гусеничнi тягачi, не кажучи вже про колiснi машини, просто-на-просто не виберуться на протилежний схил...
Так почалася вiйна на цiй лiсовiй дорозi. Густi низькi кущi були її торочками, за ними пiдiймалися деревця дорослiшi: чи то берiзки, чи то ялинки тягнули до синього неба покрученi болотом стовбури.
Гул танкових дизелiв злився з гуркотом короткої артилерiйської канонади. Кому належало, той вiдразу валився навзнак, а iншим росiянам, що напружено чекали на пагорбi появи з полудня українських танкiв, дано було бачити ще хвилин зо п"ять, як, налякана, здiйнялася i галдiла над лiсом сороча розвiдка.
Танки, що залишалися на лiсовiй дорозi, заревiли моторами i рушили зi свого рубежу. Рiдколiсся прип"ятської низини приховувало поки що цiлi, змушуючи нервувати екiпажi бойових машин.
"Де ж цiлi?" - лейтенант Головченко до болю в головi притиснувся налобником до командирського приладу спостереження. Внизу лiворуч, по той бiк казенника гармати навiдник, також в напруженому очiкування бою, стискував в долонях рукiв"я пульту керування гарматою.
...Задуманий маневр отримав блискуче пiдтвердження. Так пiдкрадається мисливець, щоб не сполохати обачну здобич - двадцять сьома поволi набирала швидкiсть. Важкий танк вийшов точно на фланг пагорба, де закопанi по саму башту приготувалися зустрiти передовий загiн росiйськi КВ-3 i протитанковi гармати. Зручний пологий пiдйом виводив танк прямо на пагорб - тут займала оборону росiйська пiхота.
Збоку, в мiлкому окопчику вовтузився зi станковим кулеметом розрахунок: другий номер копався в коробках зi стрiчками, поки перший лаяв його матiрно. Взвод вслухався в лайку з iронiчним посмiшками i димiв самокрутками, сидячи на брустверi - для них це була смiшна вистава, яку давав свiй, росiянин, з лайном змiшуючи щойно мобiлiзованого "бульбаша". Нiхто не вслухався в лiсовий шум, спостереження нiхто не вiв - навiщо, ми ж в глибокому тилу! Тому росiяни побачили перед собою танк, коли вiн став уже на пiвнеба величиною. Переднi шарахнулися, заднi не встигли зрозумiти, що з"явилося у них за спиною...
- Твої! - Крикнув Iванько, даруючи водiєвi цю многогрiшну наволоч, що застигла пiд гусеницями. Нiхто не плакав, не пiднiмав рук, не благав про пощаду - у ворога не залишилося часу на це...
- Праворуч двадцять, танк в окопi! - Доповiв стрiлець-радист. Розвернув кулеметну установку i вдарив короткою чергою по виявленiй цiлi, трасами напрям навiдниковi вказуючи.
Часу було обмаль, росiйський танк вже розвертав свою - здоровенну, нiби хата! - башту, i ось-ось з довгоствольної гармати його хлюпне вогненним спалахом пострiлу.
- Коротка! - Важкий "Молот" став пригальмовувати, зупинився. Завмерло i свiтле, з сизуватим вiдтiнком коло, прояснено видiляючи i росiйський КВ-3 в мiлкому окопi, i кущi навколо того окопчика.
Навiдник пiдвiв гострячок центрального косинця пiд башту радянського танку i натиснув кнопку електроспуску. Бойова машина здригнулася вiд пострiлу, снаряд, рожево вiдсвiчуючи трасером, стрiмко метнувся вперед. Червона риска бронебiйної болванки наближалася до цiлi, короткий спалах на бронi - одного майже пудового бронебiйного клювка виявилося досить, щоб перетворити на металобрухт сталеве одоробло. Довгоствольна гармата тицьнулася дульним зрiзом в землю - удар снаряда вивiв з ладу врiвноважуючий механiзм. Нi спалаху, нi вибуху - бронебiйна болванка пробила броню i, як дзиґа пiшла крутитися всерединi броньового корпусу, всiх всерединi повбивавши. З таким українським танкiстам вже доводилося зустрiчатися, ще пiд час Бiлгородської битви траплялися випадки...
...З пагорба б"ють танковi гармати, фонтани вогню, диму i багнюки постають на пустiй лiсовiй дорозi. У тих, хто засiв на висотцi, не витримали нерви. Росiяни ще не бачать українськi танки, вони тiльки здогадуються про них i б"ють навздогад, тiльки стрiлянина їхня навряд чи завдає комусь шкоди...
Двадцять сьома виривається з чагарнику. Сержант Iванько вдивляється в пагорб, не помiтиш вчасно ворога, промахнешся - i тодi ворог не схибить, вже тобi горiти чадним полум"ям посеред цього болота. КВ-3 виявився всього за сто метрiв, вiн розвернувся в профiль, дражнячи своєю неоковирною, нiби брусок грубо обрубаний, баштою. На скатi висотки проглядаються крiзь маскування знайомi обриси росiйського танка i вже немає часу подавати цiлевказiвку навiднику. Палець - на кнопцi керування вогнем, лампочка червона спалахує тривожно, гiдроприводи квапляться розвернути башту i гарматний ствол стрiмко намацує цiль, яка спокушує гранованим задом здiйняте на пiдйомi жало двадцять сьомої.
- Коротка! - Бойова машина слухняно стишує хiд, завмирає на мiсцi.
Навiдник уточнює наводку... Пострiл! "Молот" смикається вiд неймовiрної могутностi своєї гармати. Майже одночасно гримлять ще два пострiли: вiдкрили вогонь танки взводу. Без команди механiк втискує педаль газу до упору, машина знову в русi. Сержант намагається не випускати з поля зору силуети росiйських танкiв на пагорбi. I ледве в навушниках пролунало: "Готово!" - доповiдь заряджаючого про готовнiсть гармати до чергового пострiлу, знову подав команду: "Коротка!". Iншi танки на його пострiл двократним вiдлунням вiдiзвалися. На пагорбi не лишається бiльше цiлих танкiв. Один з ворожих КВ-3 палає i неймовiрно слiпучий лiтнiй полудень виривається з усiх дiрок та щiлин "Клима ". I неможливо не пiддатися чаклунському зачаруванню видовища... Екiпаж якусь часинку поїдає очима несамовите вогнище, що притягує погляд, аж поки не вiдлiтає величезна коробка башти i замкнене в броньовому корпусi сонце виходить назовнi. Не пiдiйти до нього - навколо вiд вогненної паморозi горить навiть болотяна багнюка.
- Культурно зроблено, Йванку. - Схвально промовив Григорiй Лялько навiдниковi крiзь зуби, голос зривався у нього, заряджаючого вiд бойового збудження аж трясло всього, нiби вiд тропiчної малярiї.
Висунувшись по пояс з люка, вiн пiдставляв обличчя пiд цей несамовитий вiдблиск: душу, озлоблену близькiстю можливої власної загибелi, ласкавим сонечком грiє жар палаючого ворога...
...Вибухи гранат, короткi черги штурмових карабiнiв - пiхотинцi посланого в обхiд разом з важкими танками взводу обробляють пiдозрiлi кущi, поваленi дерева - мiсця можливих кулеметних гнiзд i снайперiв. Хвилин за десять були гнiзда цi виявленi - два ручних кулемети i стрiлець зi снайперською самозарядкою Токарєва: в ямах пiд сосною та грабом, пiд їхнiми вивернутими кореневищами... Ручнi кулемети ДП-27 i снайперська гвинтiвка СВТ-38, стрiлянi гiльзи... Осколки гранат пробили ватянки, i вата, що вилiзла з дiрок, рожевiла вiд кровi. У одного, того що з снайперською самозарядкою, великий осколок розпоров живiт - сизi i рожевi кишки вилiзали з нутра, як змiї, налiзаючи один на одного. Росiянин смикнувся раз-другий i затих, а кишки продовжували виповзати вже з мертвого. Солдати на забитого ворога дивилися без жалю до чужого страждання - не одного їхнього товариша зрiзав снайпер. Пiдступний i несподiваний пострiл такого стрiльця. Може в лоба тобi кулю влiпити, може i в спину. Промахується снайпер рiдко...
У нас важкопораненi двоє пiхотинцiв - у одного роздроблена ключиця, другому куля влучила в живiт. Їх евакуюють в тиловий госпiталь на санiтарному гелiкоптерi - машина ледь вписується в крихiтну полянку. Однак рудий пiлот гвинтокрила - хлопець досвiдчений, тiльки посмiшка його блискає зубами бiлими на обличчi, веснянками поцяткованому. Легкопораненi бiйцi залишаються в строю.
...Танки йдуть все далi по лiсовiй дорозi, за ними повзуть самохiдки, хитаючи довгими стволами...
Пiсля бою i форсування заповненого водою байраку привалу нiякого не було. Тримався ще свiтовий день, тому пiдполковник Голубченко вирiшив: марш продовжувати. I, привiвши себе до ладу на швидку руку, передовий загiн рушив по лiсовiй дорозi, скорiше, по лiсовому бездорiжжю: те, що пiдходить коневi або людинi, не завжди пiдходить машинам. Тому й рухалися повiльнiше, нiж того бажалося.
Сонце висiло над зубчатою стiною лiсу, червоне, призахiдне, по дорозi плив туман навпiл з димом дизелiв i тягнуло сирiстю.
Бiля заболоченої долинки, що притулилася до соснового лiсу, колону обстрiляли. Сапери нашвидку загатили болотисту дiлянку, танки йшли сторожко, навпомацки: ледь-ледь вбiк - i засядеш. Бронетранспортери з пiхотою, артилерiя скупчилися, пропускаючи важкi "Молоти". I в цей момент з лiсу застукотiв кулемет. Цим не здивуєш, але не вiдразу розiбрали, звiдки б"є. Потiм засiкли - вiд покритого чагарником пагорба, орiєнтир - двi подiлки праворуч вiд зламаної сосни.
Кiлька танкових гармат, розвернувшись, врiзали по горбочку. Його затягнуло димом та пилом i лунке лiсове вiдлуння пiшло гуляти туди-сюди. Для страховки, пiсля паузи, обстрiляли ще раз пагорб вже самохiднi установки. Все. Мовчить. Що це було - окремий кулеметник чи опорний пункт? Так чи iнакше не виключено, що це не самотнiй кулемет. Що ж, поживемо - побачимо. А зараз вперед, вперед, вперед!
З точки зору передового загону розклад виходить такий: Двадцять сьома дивiзiя оборону росiян прорвала i передовий загiн рвонув з плацдарму на лiвому березi Прип"ятi, обходячи широким лiвим крюком радянську 217 стрiлецьку дивiзiю. З другого захопленого три днi тому плацдарму вдарила Двадцять перша моторизована дивiзiя, передовий загiн її швидко рушив, наскiльки дозволяла мiсцевiсть, на Брагiн, де розташувалися тили 50-ї радянської армiї. На нашому шляху лiс та болото, бiльш-менш прохiднi дороги перекритi опорними пунктами. Неприкритими залишилися тiльки такi напiвдороги чи, скорiше, напiвстежини, якi вважаються непрохiдними не тiльки для танкiв, але й для кiнних драбинякiв.
Якi ще там танки - принаймi, так супостатовi думалося - на цих лiсових стежинах серед бездонної трясовини! А пробитися до Днiпра через цi болота потрiбно. Проб"ємося - i як снiг на голови росiянам!
Рухалися без затримок, аж до темряви, коли вже стало небезпечно через погану видимiсть. Зробили зупинку i вiдразу ж комарi накинулися, хоча осiнь i вони нiби повиннi вже зникнути. Смердiло болотяною затхлiстю. Повiтря охололо i бiйцi розкатували скатки. Хмари закривали небо i лише зрiдка просвiчували зiрки, не в змозi подолати морок. Це не ночiвля i навiть не великий привал, а так, маленька зупинка, для того, щоб розвести вогнище i оправитися. Бiля багать, приємно огорнутi теплом, їли все разом - i обiд, i вечерю, набиваючи животи. Ледь заправили машини i поповнили боєзапас, рушили вперед.
Головна похiдна застава вступила в байрак, вiн нiби ущелина, затиснута мiж загрозливо навислими скелями. Замiсть скель - мiднокорi щогловi сосни, вони ростуть по краям байраку, дном якого протiкає струмок. Течiя розбивалася об кам"янi iкла - звiдки вони тут тiльки взялися, цi гранiтнi каменюки? - закручувалася пiнним виром, по байраку тягнуло бризками i водяним пилом. Танки i бронемашини рухалися з ввiмкненими фарами; променi розсiювали морок, намацуючи шлях в цiй мiшанинi з води, каменю i пiтьми. В тому, що йшли з ввiмкненими фарами був свiдомий ризик: точно позначали себе i росiяни прицiльно бити могли. Однак iншого виходу немає: в темрявi бiс його знає куди можна втрапити. Хтось вже й бурчати почав: пора б i зупинитися, але командир передового загону наказав рухатися, поки не вийдемо на рубiж атаки. Сам Голубченко похмурий, невдоволено смикає вуса i докоряє, в першу чергу танкiстам:
- Колупаємося... А комдив повiдомляє, що передовий загiн Двадцять першої моторизованої дивiзiї вже вийшов на околицю Брагiна. А ми все ще бабляємося в цьому клятому болотi!
Колупаємося i бабляємося - сильно сказано. I не зовсiм справедливо: загiн просувається швидко i люди всi сили кладуть на це. Iнша справа, що вiйна пiдкидує сюрпризи, не вельми приємнi. Коли танки втягнулися в байрак, з його схилiв вдарили кулемети, мало того - вдарили гармати (хоча й батальйоннi сорокап"ятки - для важких танкiв їхнi снаряди, що слону дробина). Кулi цокали по бронi, снаряди вибухали в ручаї, на протилежному схилi, обдаючи машини водяними бризками i кавалками землi. Було негайно наказано по колонi: вимкнути фари. Вимкнули.
По спалахам пострiлiв, можна визначити, де знаходиться противник. Танки i самохiдки стрiляють з ходу, або з коротких зупинок. Гуркiт пострiлiв i вибухiв, ревiння моторiв, брязкiт гусениць, шум водяного потоку. Танки, самохiднi установки i бронетранспортери наддають ходу. Пiдполковник не став викурювати росiян, не став вв"язуватися в бiй, що затягує, як трясовина. Подавивши кiлька кулеметiв i гармат, загiн проривається крiзь байрак. А росiян доб"ють пiхотнi пiдроздiли, якi йдуть нагiнцi. Задача ж загону - вперед.