...Генерал Даниленко з ранку був у доброму гуморi. Його радував цей стрiмкий, що перевершував навiть найсмiливiшi очiкування, розвиток подiй, який ось-ось мав привести до повного оточення радянських вiйськ в Бiлорусi. На вiйнi все дається важко i тягар цього труда сам по собi є спокусою для людини вiйськової переоцiнювати все, що зробив ти i пiдлеглi тобi люди, i недооцiнювати все, що робиться iншими людьми в iнших мiсцях. Але Даниленко знайшов у собi сили опиратися цiй спокусi.
Його армiя, хоч i виконувала в масштабах фронту головну задачу, в масштабах всiєї Бiлоруської операцiї виконувала значне, проте досить локальне завдання. Сьогоднi вранцi два українськi фронти - Волинський i група армiй "Балтiя" з"єдналися на захiд вiд Мiнська мiж Заславлем i Молодечно. Вiдхiд радянських вiйськ на захiд, в Польщу з подальшим iнтернуванням, як це сталося двадцятого року з армiями Тухачевського в Польському походi, ставав неможливим. I як швидко опиняться в Бiлоруському мiшку радянськi армiї нинi залежало вiд вiйськ Сiверського фронту. По доповiдям льотчикiв йому було вiдомо, що на захiдну околицю Мiнська вийшли танки Першої танкової дивiзiї вiдродженої Бiлоруської Народної армiї, i до ночi можна очiкувати звiстки про визволення вiд двадцятитрьохрiчної росiйсько-комунiстичної окупацiї столицi бiлорусiв. I це на цiлих три днi ранiше, нiж намiчалося за планом Бiлоруської операцiї!
Настрiй у командувача Вiсiмнадцятої армiї був добрим ще й тому, що в наказi Гетьмана України дiї армiї, а значить i дiї командувача, були вiдмiченi окремим рядком i саме в її честь в українськiй столицi розквiтне небо київське сьогоднiшнiм вечором барвистим святковим салютом.
Росiянам, оточеним на схiд вiд Мiнська, тепер нiкуди дiватися, вони змушенi будуть пробиватися на схiд з ще бiльшою наполегливiстю i цi їхнi зусиллями вiдчують з"єднання його армiї вже сьогоднi. I вже першою ознакою того, що його армiя успiшно, так, як i належить, виконує свою задачу, є опiр росiян, який тепер значно посилиться. А зовсiм не численнi трофеї, якi залишилися в тилу армiї, не склади боєприпасiв, спорядження, амунiцiї та продовольства, i не автомобiлi трофейнi, яких нарахували бiльше трьох тисяч.
I командувач фронту не втерпiв, примчав подивитися також, який вiн є - Могильов, перше взяте його вiйськами велике мiсто. Хоча ще вчора Герасименко i висловлював невдоволення з того, що мiсто все ще не звiльнене, що командування Вiсiмнадцятої армiї затягує операцiю, та зранку, коли Даниленко доповiв про знищення авiацiєю i артилерiєю двох радянських дивiзiй i iнших частин росiян, якi вiдходили на захiд по Мiнському шосе, до цiєї теми вже бiльше не повертався. I цим мовчанням дав зрозумiти, що помилявся, коли спiлкувався з Даниленком по телефону i особисто, як приїжджав в армiю. Знищити в мiстi, яке рясно забудоване кам"яницями, двi стрiлецькi дивiзiї i танкову бригаду коштувало б i Вiсiмнадцятiй армiї, i всьому Сiверському фронту значно бiльшої кровi i затяглося б на довший час. Розмови про це не було. Було мовчазне визнання того, що командування армiї дiяло вiрно, i вчора ввечерi, коли взяли таки Могильов, i за два днi до цього, коли Даниленко квапив свої дивiзiї на пiвнiчний захiд, до Березини i Друтi.
Директиви про подальший наступ в штабi фронту ще не отримали, наказ очiкували з години на годину. Проте Герасименко, - вiн прилетiв на гелiкоптерi в штаб армiї, який знаходився вже за Могильовом, - i Даниленко доповiв йому про обстановку, повiдомив, що попереджений по ВЧ з Києва, - Сiверському фронту у взаємодiї з iншими фронтами, розвивати наступ в напрямку Оршi i Бєшєнковичiв...
В Могильов заходила одна тiльки дивiзiя його армiї, Сто сорок п"ята моторизована, i вона залишала мiсто вже наступного дня. I весь день на пiвнiч через мiсто йшли i вiйська, i технiка, i тили. Ревiли на об"їздах вантажiвки, вибираючись на Мiнське шосе. Хоча шосе - одна тiльки назва! По сутi, полiпшена ґрунтова дорога, її вiдступаючi колони росiян вщент розбили, залишаючи мiсто, загатили своєю розбитою з повiтря i землi технiкою. А в Могильовi замiсть дивiзiї його армiї лишалася територiальна дивiзiя з резерву фронту, що саме входила в мiсто.
Задум командира Шiстдесят п"ятого моторизованого корпусу взяти мiсто в клiщi i залишити невеличкий прохiд для виходу оточених в Могильовi радянських вiйськ, аби не вести затяжних вуличних боїв, повнiстю виправдався. Коли Сто шiстдесят п"ята дивiзiя захопила схiдну, на лiвому березi рiки, частину Могильова i мости через Днiпро опинилися в наших руках, для росiян втрачався всякий сенс в утримуваннi мiста i радянське командування вiддало наказ на вiдхiд, щоб врятувати вiйська, важке озброєння i технiку, поки для цього ще була така можливiсть. В руках росiян залишався досить вузький прохiд вздовж Мiнського шосе i нашi частини - Одинадцятої танкової дивiзiї з пiвночi i Сорок п"ятої з пiвдня - досить вдало iмiтували спроби це "горличко" перехопити.
Росiяни вiдповiдали шаленими контратаками, гублячи в них без лiку живу силу. I квапилися якнайшвидше вивести залишки вiйськ з Могильова. Завдяки цiй поспiшностi i мiсто залишилося вiдносно цiлим. А потiм наша авiацiя розбила їх на маршi, коли не сховаєшся i в бойовий порядок не розвернешся...
Сьогоднi вранцi - на одинадцятий день вiйни, так пiсля довгого затишшя кажуть на фронтi, - Даниленко поїхав вперед, за вiйськами армiї, що пiшли на пiвнiч вiд Могильова вже кiлометрiв на шiстдесят. Два корпуса армiї - Шiстдесят п"ятий моторизований i Тридцять четвертий - переправилися через Днiпро пiвнiчнiше Могильова по переправам, наведеним саперами Шiстдесят п"ятого корпусу, i рвонули без зупинки далi на пiвнiч. Два iншi корпуси - Двадцять перший i Сорок п"ятий разом з Шiстдесят п"ятою дивiзiєю i 100-м механiзованим полком Шiстдесят п"ятого корпусу оминули мiсто з заходу.
Саме з цим i був пов"язаний вранiшнiй вiзит командувача фронту в штаб Вiсiмнадцятої армiї. За одинадцять днiв наступу це вже восьме мiсце. Штаб армiї за нiч змiнив розташування i знаходився всього за якихось вiсiм з половиною-дев"ять кiлометрiв вiд противника. I село, яке ще вчора вранцi, передбачаючи нову задачу, намiтили пiд командний пункт армiї, взяли з ходу пiд самий вечiр. Тому й залишилося цiлим воно, чекiстськi карателi не встигли спалити, як палили до цього бiлоруськi села в прифронтовiй смузi...
***
...Перед трьома генералами - сувора пустота похiдного столу, двокольоровий, гостро заточений олiвець, карта, помережана червоними i синiми позначками, на окремому столику - тека з донесеннями, телефоннi апарати... Вже позначена стрiла, що летить назустрiч вiйськам Сiверського фронту, дивiзiям i корпусам Вiсiмнадцятої армiї. Це вiйська групи армiй "Балтiя", якi почали наступ одинадцятого жовтня.
Почавши наступ через чотири днi пiсля першого удару Сiверського фронту на Прип"ятi, група армiй "Балтiя", якою командував генерал-полковник Беркiс , i українського Волинського фронту пiд командування генерал-лейтенанта Реутова просувалася успiшно. Хоча на пiвночi на завадi став Полоцький УР - один з складових "лiнiї Сталiна", а на заходi - болотиста мiсцевiсть вздовж радянсько-польського кордону. Вiйськам Герасименка до району з"єднання потрiбно було пройти по прямiй вiд Рєчицi до Бєшєнковичiв триста кiлометрiв, вiйськам генерала Беркiса - близько двохсот десяти. Але справа була не тiльки в кiлькостi кiлометрiв. Рiзниця в часi завдання ударiв в значнiй мiрi не дозволила противнику розiбратися в обстановцi i зрозумiти, що хочуть зробити українцi i вiйська країн Балтiї та Росiйської Добровольчої армiї. Крiм того, радянськi воєначальники також не змогли вчасно вияснити, хто i де завдає головного удару: чи то на пiвночi - група армiй "Балтiя", чи на пiвднi - на заходi Волинський, чи Сiверський фронт на сходi?
За цi одинадцять дiб генерал Герасименко ретельно фiксував в пам"ятi, а штаб фронту - на картi найменшi змiни в бойовiй обстановцi на всiх трьох фронтах: Сiверському, Волинському та на пiвночi, звiдки йшли назустрiч українцям вiйська Латвiї, Литви, Естонiї та Республiки Грумант. Становище складається так, що, незважаючи на великi труднощi при проривi Полоцького укрiпленого району, воля противника до опору тане неухильно, оборона, прорвана механiзованими з"єднаннями українських союзникiв, втратила свою пружнiсть. Радянський Прибалтiйський фронт було розчленовано вже на п"ятий день, складовi його частини успiшно iзольованi одна вiд одної, рухомi загони вирвалися на оперативний простiр.
Долю операцiї вирiшили стрiмкiсть, зухвалiсть, смiливiсть дiй передових частин i пiдроздiлiв.
На розгорнутiй картi командувач Вiсiмнадцятої армiї доповiв обстановку. Бойовi порядки армiї тепер були розгорнутi у двох напрямках. Основнi рухомi з"єднання армiї - Шiстдесят п"ятий моторизований i Тридцять четвертий армiйський корпуси - i далi продовжували наступати на пiвнiч, в напрямку Бєшєнковичiв, а Двадцять перший i Сорок п"ятий армiйськi вели наступ на захiд, в напрямку Мiнська. Це викликало занепокоєння командувача армiї, оскiльки утворився небезпечний розрив.
- Товаришу командувач фронту, є нагальне питання. - Звернувся до командувача фронту генерал Даниленко. - Коли армiя йшла двома корпусами по лiвому березi Днiпра, а двома - по правому, це було зрозумiло. Йшли в одному напрямку, до Могильова. Але тепер, коли армiя на правий берег Днiпра перейшла, в розвитку наступу намiтився небезпечний ухил: утворився розрив мiж Шiстдесят п"ятим i Тридцять четвертим корпусами, якi наступають на пiвнiч, в напрямку Бєшєнковичiв, i Двадцять першим i Сорок п"ятим, якi йдуть на захiд, до Березини. Такi помилки навiть оператори-початкiвцi не дозволяють собi робити, а ми самi для себе створюємо проблему.
- Я знаю. - Коротко мовив командувач фронту. - Це найближчим часом буде виправлено. Змiнить вас на цьому напрямку Шоста армiя. Але вашi вiйська, генерале, мають вийти до Березини i на її правому березi захопити якомога бiльше плацдармiв. З"єднання ваших Двадцять першого i Сорок п"ятого корпусiв мають iнженерно-сапернi батальйони дивiзiй повнiстю укомплектованi новою технiкою, на вiдмiну вiд територiальних з"єднань Шостої, Чотирнадцятої i Тринадцятої армiй. Ви в змозi допомогти їм переправочними засобами, захопивши плацдарми на Березинi.
- Ще одне, товаришу командувач фронту. Авiацiйна пiдтримка. Армiя вирвалася вперед на двi сотнi кiлометрiв i тепер у бомбардувальникiв i штурмовикiв вже не вистачає дальностi. Над цiллю працювати вони можуть не бiльше п"ятнадцяти, максимум, двадцяти хвилин. А армiя тим часом захопила не менше двох десяткiв радянських аеродромiв. - Даниленко показав на картi захопленi аеродроми i яка вiдстань вiд них до передових частин. - Чому б не перебазувати на них хоча б кiлька штурмових авiаполкiв?
- Все це робиться, Степане Архиповичу. Проблема не в тому, щоб посадити лiтаки на захопленi вами аеродроми. Проблема в тому, що штурмовикам i бомбардувальникам потрiбнi пальне i бомби, не кажучи вже про все iнше. Перебазування тилу навiть однiєї штурмової авiадивiзiї виростає в значну проблему. По тутешнiм шосейним дорогам автотранспорт багато не перекине, а його у мене не так багато, потрiбнi залiзницi, а їхнє вiдновлення займе якийсь час. Однак вже сьогоднi на аеродроми навколо Могильова буде перебазовано винищувальну i штурмову авiадивiзiї. Постачання для них йтиме по Днiпру.
- Наш наступ був настiльки стрiмким, що противник не встиг вивезти склади боєприпасiв, зосередженi в смузi наступу армiї. А представники штурмового авiакорпусу запевнили, що радянськi бомби, особливо "сотки" i "чверть тоннi", можна використовувати з наших штурмовикiв. На жаль пального у росiян захопити не вдалося - у них з авiацiйним бензином досить сутужно...
- Коли так, то на перших порах це зменшить гостроту проблеми. А пальне для лiтакiв буде.
- Так, проблема дiйсно гостра. - Даниленко згадав тисячнi колони полонених i вервечки горiлих радянських танкiв там, на сходi, де дiяв цього лiта його корпус. - На такий темп ми не розраховували.
Пiд Харковом минулої, сорок другого року, осенi i цiєї зими, на полях Бiлгородщини цього лiта українцi спочатку очiкували удару радянських вiйськ i вже тiльки пiсля того, як вибивали танки i пiхоту росiян, а ворог витрачав даремно запаси снарядiв, лише тодi завдавали свого удару. Однак, нiде правди дiти, наступ наш тодi розвивався важко, там i вiйськ, i технiки, i бажання опиратися у противника було досить. I в тих умовах наша авiацiя встигала перебазовуватися слiдом за нашими танками i мотопiхотою, забезпечуючи i прикриття з повiтря, i пiдтримку наступу в глибинi росiйської оборони.
Тут же сталося зовсiм iнакше. Ще з вересня минулого року фронт в Бiлорусi застиг майже на самому кордонi, в районi Мозиря тiльки на кiлькадесят кiлометрiв на пiвдень вiдступивши. Впевнившись в безперспективностi свого наступу в цьому краї, через полiськi лiси та болота, радянське командування знiмало з цього напрямку танковi i механiзованi частини, важку артилерiю, гнало до Бiлгороду i Воронежу, на Дон i Кубань, маршовi батальйони i роти - там росiяни весь час намагалися наступати, москалi знавiснiло кидалися на українську оборону, i досягали почасти локального успiху, там йшли важкi кривавi бої, в тих боях радянськi вiйська втрачали танки, артилерiю; за день стрiлецькi дивiзiї, бувало, викошувалися в пень українськими кулеметниками i артилерiйським вогнем. А потiм радянський наступ видихався, ворог, просунувшись на п"ять-вiсiм кiлометрiв i поле бою захарастивши спаленими танками i сiрими шинелями вкривши, переходили до оборони. I в момент цей ми завдавали свого удару. Як правило, росiяни оборону не готували, нашi танки i мотопiхота проривали лiнiю мiлких окопчикiв i виходили на оперативний простiр. Там по п"ятнадцять-двадцять кiлометрiв на добу вiйська нашi проходили i за ними слiдом авiацiя встигала. Крiм того, глибина наступу рiдко перевищувала сто-сто п"ятдесят кiлометрiв...
В Бiлорусi ж з початку вiйни таких бойовищ не вiдбувалося, в порiвняннi з пiвденними радянськими фронтами тут стояло вiдносне затишшя.
Тут, в Бiлорусi, прорвавши оборону росiян, механiзованi з"єднання Вiсiмнадцятої армiї в першi днi наступу сильного опору не зустрiли: противник так само, як i на пiвднi, до оборони серйозно не готувався, якихось резервiв у нього в глибинi не було - все забрали бiлгородськi та донськi степи. Тому вперше в бiй зi значними силами противника вiйськам генерала Даниленка вступити довелося вже на пiдступах до Могильова, куди радянське командування, зрозумiвши, звiдки йде загроза, спiшно перекинуло з Прибалтiйського фронту танковi i стрiлецькi з"єднання.
А з"єднання цi готувалися завдати удару по армiях країн Балтiї i Республiки Грумант. Тiльки замiсть наступу довелося росiянам витрачати танки i стрiлецькi дивiзiї в контрударах по українським вiйськам, якi почали свiй наступ в Бiлорусi. Крiм того, вiдбираючи потрошку в ударного угрупування то одну дивiзiю, то другу, рiшучої змiни обстановки на свою користь росiянам досягти не вдавалося.
I радянському командуванню залишалося одне - значно ослабити Прибалтiйський фронт, перекинути в Бiлорусь механiзованi i стрiлецькi корпуси. Це означало вiдмовитися вiд ретельно пiдготовленого наступу в Латвiї. I, отже, такi прекраснi плани командування радянського покiнчити з прибалтiйською проблемою втрачали будь-який сенс.
Але й нашi плани зазнавали, пiд впливом протидiї противника, суттєвих змiн. Замiсть стрiмкого ривка, як планувалося в наступнiй за Могильовською армiйськiй операцiї, до Бєшєнковичiв доводилося частину сил спрямовувати для парирування можливого удару з заходу, з боку Мiнська. Можливим, хоч i менш ймовiрним, був також i удар з пiвдня, вiд Мозиря. I така розбiжнiсть в напрямках розвитку наступу, що намiтилася пiсля звiльнення вiд росiйських окупантiв Могильова, становила загрозу вже для українських вiйськ. I саме про це говорив Даниленко командувачу фронту, доповiдаючи обстановку в смузi армiї...
- Головна задача армiї на сьогоднiшнiй день, - сказав, прощаючись, Герасименко, - продовжувати рухатися на пiвнiч, назустрiч вiйськам прибалтiв. Ще сьогоднi ввечерi дивiзiї Шостої армiї Лялюшенка змiнять корпуси Сагайдака i Демиденка. Якщо ви будете дiяти так само, як i до звiльнення Могильова, за три, щонайбiльше, п"ять днiв котел в Бiлорусi захлопнеться. Зичу удачi, генерале. Вам i вашим вiйськам...
***
...Знову ротi лейтенанта Зайченка випадає їхати на танках.
- Прокатаємося! - Ревуть мотори танкiв i автомобiлiв, брязкають гусеницi.
Йдуть танки, бронетранспортери, вантажiвки, тягачi з величезними гарматами на причепi. Вони йдуть по болотистим балкам, важко перевалюються через обривистi схили, по лiсам, по байракам, мчать по зеленiй трав"янистiй цiлинi, яка смарагдово вiдсвiчує в сонячних променях.
Проходить день, наступає нiч, а танкiсти не виходять зi своїх машин. Весь час - вперед i вперед! Вже двi доби без сну, без вiдпочинку. В один безперервний ланцюг байракiв, напiвспалених сiл, розбитих i розчавлених машин, кинутих ворогом, злилися дороги наступу. Вже десь позаду залишилося полотно залiзницi Орша-Лепель, залишився всього один перехiд i вийдуть українськi танки на берег Захiдної Двiни поблизу Бєшєнковичiв.
В танковому потоцi йде разом з усiма "двадцять сьома". Десятки машин стрiмко рухаються дорогою. Ревiння їхнiх моторiв ненадовго припиняється тiльки на коротких привалах. Пiднявши кришку люка, сержант Iванько дивиться вперед. Вiтер б"є в обличчя, рiзкий, холодний, осiннiй. Проте Сашко навмисне пiдставляється пiд його удари. Сержант так втомився, що сон зборює його.
На другу добу пiсля звiльнення Могильова йому стало здаватися, що вiн все життя тiльки те й робив, що мчав вперед, в безперервному русi, в гуркотi гарматної i кулеметної стрiлянини; вiдчуття постiйної небезпеки до краю загострило нерви, одночасно притупивши їх. Вiн вiдчував небезпеку, що чатувала на нього, так, нiби броня стала його шкiрою i кожен удар по нiй викликав фiзичний бiль. I все-таки вiн вперто йшов назустрiч цiй небезпецi, i кожного разу це була боротьба не лише з ворогом, але й з самим собою...
А росiяни тим часом намагаються вивести свою технiку з-пiд удару. На пiвнiч i схiд по дорогам Оршанського узвишшя розтяглися ворожi колони. Важко повзуть на пiвнiч машини росiян, завантаженi снарядами, вантажiвки з червоноармiйською пiхотою, тягачi з гарматами...
Для прикриття вiдходу радянське командування залишає заслони iз штрафникiв. Але це смертники... Тiльки й цiною власного життя їм не втримати стрiмкого наступу українських вiйськ.
Танк починає здiйматися на пагорб. Iванько бачить його вершину, там зенiтна батарея росiян. Артилеристи викочують зенiтки на вiдкритi позицiї. Ще пiвхвилини - i снаряди вибухають серед танкiв. I потрiбно поквапитися вiдповiсти вогнем на вогонь. Зустрiчний вогонь все знавiснiлiший, все густiший...
Зовсiм нелегко, на ходу, вцiлити в ворожу гармату. Ще важче знищити її першим пострiлом.
Ось спалахнув сусiднiй танк, густий струмiнь диму потягнувся вгору i вiтер поволi став розносити його над рiвниною; закрутилася на мiсцi, втративши гусеницю, машина командира першого взводу.
Танки штурмують пагорб з двох сторiн. Переднi машини запалюють димовi шашки i бiляста пелена швидко розповзається по землi. В нiй ховаються танки наступаючих.
Двадцять сьома йде в сметаннiй бiлизнi i тiльки яскравi спалахи пострiлiв пробивають покривало димного тумана. "Механiк, оберти! Оберти!" - гарчить по внутрiшньотанковому зв"язку сержант i в цей момент машина вискакує з димної хмари. За якiсь двадцять-двадцять п"ять метрiв стоїть ворожа зенiтна гармата. Ще секунда - i пострiл впритул розкрає броню "двадцять сьомої". Це безцiнна секунда! Втратити її - втратити життя! Але механiк встиг зреагувати, спрацював важелями та педалями - i пiд гусеницями заскреготiла сталь, танк здибився, пiдминаючи пiд себе гармату, i важко сповз, майже обвалився, донизу. Екiпаж труснуло, боляче вдарило головами об броню, навiть ребристi шоломи не врятували вiд болю.
А розчавлена ворожа гармата, вдавлена в землю, залишалася позаду...
Передовий загiн Сорок п"ятої дивiзiї генерала Кучерявенка долає пагорб.
Низько над землею пройшли з нашого боку лiтаки, штурмовики i винищувачi, що пiдтримували з самого початку дивiзiю, яка в прорив ввiйшла. Та на пiвнiчному сходi глухо гримотiли важкi артилерiйськi калiбри, небо там, димне i темне вiд порохового гару, осявалося неясними спалахами-зiрницями.
Попереду в блакитнiй iмлi на пiвнiчному березi виднiються будиночки самотнього бiлоруського хутора. Мiсцина тут болотиста i хутiр на узвишшi стоїть. Зветься хутiр Верхнє Кривино. I рiчечка перед хутором, теж Кривилинка на ймення.
Шосе, що на Бєшєнковичi йде, по мосту через рiчечку перескакує i поряд з хутором цим пролягає. I радянська зенiтна батарея, яку українськi танки в землю бiлоруську впрасували, не просто так на протилежному березi стояла. Вона прикривала шосейний мiст, що береги багнистi цiєї рiчечки з"єднував.
I наказ у передового загону захопити мiст цей. Висадять росiяни мiст в повiтря - надовго перед рiчечкою Кривилинкою дивiзiя затримається. Не допоможе батальйону i досконала iнженерно-саперна технiка його, чисельна та потужна. Надто вже береги в цiєї рiчечки грузькi та багнистi. Потоне технiка саперна в такiй драговинi, все вручну робити потрiбно - а це час втрачений. А на вiйнi втрачений час - на вагу солдатської кровi...
Танки вийшли до Кривилинки широким пiвкiльцем i призупинили свiй розбiг, очiкуючи розпорядження командира з"єднання. I радист напружено вслухався в ефiр, в його шерех i трiск, побоюючись пропустити наказ. Праворуч, бiля обочини дороги купчилися машини росiянами кинутi i спаленi - результат роботи нашої авiацiї. Вони стояли почорнiлi, обвугленi i здавалися ще чорнiшими вiд нiжної жовтизни довколишньої природи - середини осенi як-не-як.
Прийшло повiдомлення, що годину тому танкiсти полковника Гетьмана з"єдналися з передовим загоном танкової бригади литовцiв. "Десь тут?" - сержант Iванько обвiв поглядом горизонт. Йому не вiрилося, що вони майже прийшли i ось-ось зустрiнуться з вiйськами союзникiв.
Але що це там, вдалинi? Чи не першi машини, що йдуть назустрiч українцям з литовського боку? Нi. Вони непорушнi. Це всього тiльки кiлька пiдбитих ворожих Т-37. Ще далi стоять два Т-26. Внутрiшнiми вибухами з машин зiрвало башти i вони валяються обабiч, схожi на величезнi броньованi каструлi з довгими стволами-ручками. Праворуч вiд хутора розбита штурмовиками батарея зенiтних автоматiв. Їхнi тонкi стволи задертi вгору, як морди псiв, що виють тоскно i розпачливо, кинутi хазяями напризволяще. Навколо лише мертва пустка. Тiльки там, де дорога вигинається, горять будiвлi хутора i вiтер вiдносить геть важкi пасма багрово-чорного диму.
- Наказано рухатися вперед, до мосту! - Лунає в шоломофонi голос стрiльця-радиста.
- Механiк, вперед! - Сашко продовжує стояти в люковi.
Танки мчать все швидше i швидше. Широкою дугою виходить батальйон на берег Кривилинки. Протилежний берег також наповнюється танками - вперемiжку українськi Т-44 i росiйськi "тридцятьчетвiрки", КВ i самохiднi гармати. Над машинами прапори з емблемами литовської армiї i Республiки Грумант.
Танк командир батальйону, збивши дротянi рогатки на шосе, пре напролом по мосту, а йому назустрiч - важкий радянський КВ з прапором Республiки Грумант над баштою.
- Наказано зупинитися! - Повiдомляє Антон Горошко новий наказ комбата.
Ще з учора до всiх екiпажiв доведено наказ: при зустрiчi з союзниками дати вздовж фронту серiю сигнальних ракет: двi ракети бiлого вогню i двi зеленого. У вiдповiдь мають здiйнятися так само вздовж фронту двiчi по три ракети зеленого вогню.
"Молоти" завмирають на березi Кривилинки. Хвилина, друга... I ось над баштами танкiв на тому березi здiймаються i летять вздовж фронту серiї ракет зеленого вогню по три зiрки в кожнiй. В той самий момент, коли вони зi святковим трiском розсипаються над болотистими берегами бiлоруської рiчечки, над українськими танками звиваються ракети у вiдповiдь: по двi бiлого i зеленого вогню.
Хтось на тому боцi кидається у воду - шукати брiд. I за якусь хвилину-двi двi "сорокчетвiрки" одна за одною повiльно вповзають у рiчечку i, аж по самi надгусеничнi полички у водi, долають брiд. I з нашого боку рушили до рiчки танки, i слiдом "двадцять сьома" рвонула вперед. Стрибають десантники у воду, намацують брiд, i машина, глухо рокочучи дизелем, виповзає, вся в жабуриннi, на пiвнiчний берег.
Промайнули зруйнованi будiвлi хутора, повалений, плетений з хмизу тин, розбитий хлiв, зритий снарядними, а, можливо, бомбовими вирвами город бiля розваленої вибухом хатини. Бiля крейдою бiленої хатини зупинилися один проти одного Т-44 i "Молот". Поряд з колодязем з поламаним журавлем танки зустрiлися i командири одночасно вискочили зi своїх машин. Танкiсти, бруднi, збудженi бойовим успiхом i близькiстю смертi, шумно, з насолодою вдихали прохолодне осiннє, з запахом трави та рiчкової ряски, повiтря, їм здавалося воно особливо п"янким пiсля маслянистої чадної духоти танкового нутра.
- Здорово, козаче! - Так тисне Сашка в сталевих обiймах здоровань-вiкiнг, аж ребра трiщать.
- Здравствуй, балтиец! - I кiстки у вiкiнга вiд ручиськ Iванька крекчуть не гiрше.
Їм хотiлося сказати якiсь особливi, хорошi слова, але вони не знаходили їх. I тiльки хлопали один одного по спинi, по плечам, трясли руки один одному вiд радостi i повторювали: "От, здорово-то, га! Ну що ти скажеш! Зустрiлися-таки! Га?", а навкруги також кричали всi та обнiмалися.
Вся напруга жорстоких боїв, вся гiркота втрат, втома вiд безсонних ночей, нескiнченних маршiв були забутi в цю хвилину. Була тiльки радiсть зустрiчi, одне загальне щастя.
Танкiсти, зсунувши на потилицi чорнi ребристi шоломи, зайшли в дiм i там командир "двадцять сьомої" дiстав зi свого комбiнезону обшиту сукном баклажку. Жiнка, в ватянцi, в здоровенних розбитих чоботях, поставила на стiл глинянi келихи-чарки тремтячими руками.
- Ой, ми уже не думалi у живих застацца, як сталi гармати бiць, як сталi бiць, як сталi... Ми у склєпє дзвє ночi i дзєнь прасядзєлi...
Велетень-вiкiнг пошурував у своєму комбiнезонi i дiстав довгасту банку з ризькими шпротами i шмат фiнського сервелату, дбайливо загорнутий в коричневий обгортковий папiр.
- От бачиш, - звернувся Iванько до Литвиненка, - i закуска є.
Механiк дiстав ножа, одним рухом зрiзавши бляшану кришку.
Випили по чарчинi i всiх охопило щасливе блаженство.
- От що значить з"єдналися - ваша закуска, наша горiлка.
Це визначення всiм сподобалося i танкiсти, смiючись, повторювали його, охопленi дружнiм почуттям один до одного...