Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

2

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Українська аеромобільна піхота

  2
  ...Починалося друге воєнне літо. На світанку теплого травневого дня по бетонній дорозі, що в ліс придорожній відгалужувалася від Брест-Литовської автостради, з"явилися величезні автомобілі Краз-9821 з сідельними причепами. Бетонка вела до галявини мальовничої...
  Галявина, де височів триповерховий будинок, зведений в стилі рицарського замку і півдюжини будиночків навколо, вже була огороджена парканом з колючого дроту. Поряд - шість модулів "Редут" - вузол зв"язку. На причепах - комплекти збірно-щитових будинків. Кран автомобільний з"явився, замахав стрілою своєю, звільняючи причепи від вантажу. А внизу щити підхоплювали військові будівельники та шпарко ставили на підготовлені заздалегідь місця. Розвантаження ще тривало, коли загуділи на галявині криті вантажівки ДАЗ-353 і невдовзі до військових будівельників приєдналися військовики в захисних одностроях. Застукотіли молотки та сокири, задзвеніли пилки. Було очевидно - військовики тут надовго...
  Ех, шкода, не було тут стороннього спостерігача. А то б він неодмінно здивувався, почувши балачки солдатські. Так, наприклад, тягнучи здалеку частину стінки чи даху збірного будиночка вдвох, могли вираховувати, як їм стати, аби тягар розподілявся порівну. І тут же намалювати схемку в блокнотику з неодмінною вагою тіла F і силою тиску на точки опори P. Збираючи будинки, могли робити геометричні розрахунки. І була тут глибока повага до шкільних знань і бажання якнайповніше застосувати їх на практиці. І ще стороннього спостерігача здивувало б різноманіття емблем на нарукавних нашивках: тут були солдати всіх спеціальностей - піхотинці, сапери, зв"язківці, артилеристи...
  Ще зовсім недавно вони всі вчилися в старших класах загальноосвітніх шкіл, в коледжах, інститутах і університетах Києва, Житомира, Львова, Одеси, Миколаєва, Запоріжжя і Дніпропетровська. Позаду у багатьох були навіть військові училища, вони на "відмінно" і "добре" витримали екзамени і вже бачили себе з лейтенантськими зірочками на золотих погонах...
  Але вийшов наказ Верховного Головнокомандувача Гетьмана України Павла Скоропадського і всі вони стали бійцями повітряно-штурмових бригад, або інакше аеромобільної піхотою.
  До "аеромобільності", правда, було ще далеченько. О п"ятій годині ранку над табором гучно лунали їхні голоси: "Рота-а-а! Підйом!" і батальйони, роти, взводи приступали до бойового навчання. А щоб від занять бійці не відволікалися, навіть караульну службу несли підрозділи військової поліції...
  ...Коли почалася війна з Радянською Росією, повітряно-штурмові або аеромобільні війська за своїм особовим складом були суціль - від командувача до рядових бійців десантно-штурмових бригад - молодіжними і іншими бути вони просто не могли. Бо парашутний спорт разом з гелікоптерної технікою став розвиватися в Українській Державі тільки на початку тридцятих років. І як військова справа, отримав розповсюдження в кінці десятиліття. Гвинтокрили ж на озброєнні десантних підрозділів з"явилися саме напередодні нападу Радянського Союзу на Україну, буквально за кілька тижнів до початку російської агресії.
  А зародилися власне аеромобільні частини, як різновид повітряно-десантних військ, після Синайського конфлікту. Синайському ж конфлікту передувала Громадянська війна в Іспанії - перша спроба товариша Сталіна і російських комуністів запалити пожежу нової Світової війни в Європі. Спроба ця була невдалою, в березні сорокового року пожежа Світової війни за Піренеями була погашена. Але в Кремлі не покладали надії і планували на осінь тридцять восьмого - війна в Іспанії ще тривала, однак товариш Сталін нею не цікавився більше - конфлікт між німцями і чехами за Судети. Перспектива отримати вогнище війни Світової на своїх кордонах не на жарт стурбувала господаря Маріїнського палацу. Було зрозуміло, що війна між Німеччиною і Чехословаччиною відріже Українській Державі шляхи постачання з Заходу, а Середземне море перекриє флот Італії: Муссоліні від можливості перетворити Середземне море в "італійське озеро" не відмовиться і підтримає Гітлера. Це означало ізоляцію України від світу, аналогічно тому, як від західних союзників була ізольована Російська імперія. Після цього Радянський Союз, маючи невичерпні ресурси, міг почати війну проти України без оглядки на думку західних демократій. Тим більше, ділові люди Заходу й самі не мали нічого проти того, аби прибрати чужими руками українських конкурентів.
  Рішучі дії Гетьмана України і українського уряду - заява про захист території Чехословацької республіки, як своєї власної, і введення на допомогу чехословакам українського контингенту - привели до військового перевороту в Німеччині. Загибель в жовтні тридцять восьмого року фюрера німецької нації Адольфа Гітлера і всієї верхівки націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини викликала політичну кризу в країні. Обурені німці вимагали покарання для винуватців загибелі своїх вождів і винних потрібно було знайти, інакше тимчасовий уряд могли скинути розлючені народні маси. А люди, як прийшли на місце Гітлера і його соратників відчули раптом всю принадність верховної влади в країні. Тріумвірат, який утворився, - а це вищі військові командири, партійні бонзи середньої ланки, керівники служби безпеки Третього рейху, - дуже вдало спрямував гнів і ненависть німців на тих, кого ненавидів Гітлер - на громадян Німеччини єврейської національності. Євреїв після кривавих погромів по всій країні збирали в спеціальні концентраційні табори для подальшої депортації на їхню історичну батьківщину - до Палестини.
  Але ситуація там і так була непроста - в 1936 році в Палестині спалахнуло Арабське повстання пов"язане з П"ятою Алією , коли в Палестину прибуло чверть мільйона євреїв з Європи. Щоб вгамувати пристрасті, уряд Британії, яка мала від Ліги Нації мандат на управління Палестиною, видав Білу Книгу, де обмежував еміграцію євреїв в Палестину і заперечував право євреїв на управління Палестиною.
  Проте, ситуація і так залишилася напруженою. Єврейське населення Палестини становило вже більше чотирьохсот тисяч, а тут, після примусової депортації, ще більше восьмисот тисяч євреїв прибувало з Німеччини. Судна з депортованим йшли безперервним потоком і ситуація стрімко ставала некерованою. Передбачаючи нове повстання, британці відмовилися від мандату на Палестину і, після низки драматичних подій, що відбулися в Хайфі та Тель-Авіві, 14 травня 1939 року було проголошено державу Ізраїль. А вже наступного дня почалася Арабо-Ізраїльська війна, більше відома, як Синайський конфлікт.
  Українській Державі в ньому довелося прийняти найактивнішу участь. Український національний рух, маючи тісні стосунки з сіоністським рухом, підтримував право євреїв на утворення власної держави. Про це неодноразово говорили найвищі представники України - і Гетьман Скоропадський також - в Лізі Нації. Уряд України запевнив Єврейське Агентство , що надасть всебічну допомогу новоутвореній країні. Тим більше, з України до Ізраїлю, щоб допомогти в становленні нової держави, емігрували понад чотирьохсот тисяч українських євреїв. І коли арабські країни: Ліван, Сирія, Трансіорданія, Ірак, Єгипет розпочали війну проти Ізраїлю, з України пішли каравани суден зі зброєю для створюваної армії Ізраїлю.
  В ході війни арабськими військами був блокований Західний Єрусалим, зі Старого міста було вигнано всіх євреїв, сили Арабського Легіону обстрілювали єврейський анклав на горі Скопус, в результаті гинуло багато цивільного населення. Дорога, яка з"єднувала Тель-Авів і Єрусалим була перерізана Арабським Легіоном, що захопив форт в районі Латруна. Місто було позбавлене всіх джерел постачання. Обмежена була видача води. Ситуація вимагала негайного вирішення, будувалася дорога в обхід. В останній момент на караван транспортних суден, що виходив з Одеси, були завантажені дванадцять гелікоптерів Сікорського С-34 , щоб вирішити проблему постачання всього необхідного в блокований Єрусалим. Поки транспорти йшли до Хайфи, створилася критична ситуація на узбережжі: єгипетська армія блокувала місто Ашдод і просувалася до Тель-Авіву. Місто захищали озброєні поселенці і міщани, всього не більше сотні бійців. Отримавши повідомлення про ситуацію, командир конвою прийняв рішення підняти в повітря гелікоптери, - це був просто подарунок долі, що машини завантажили в останній момент на палуби суден, а не в трюми транспортів, - і переправити батальйони українських добровольців на допомогу захисникам міста. Кожна машина злітала з перевантаженням - гелікоптери замість вісімнадцяти піхотинців по двадцять озброєних бійців піднімали. За вісім рейсів кожного гелікоптера перевезли чотири піхотні батальйони, які врятували ситуацію. Місто утримали, частини єгипетської армії, що прорвалися на північ від Ашдода, були оточені і блоковані, наступ єгиптян зупинено. В подальшому гелікоптери постачали боєприпаси, продовольство, медикаменти, воду і все необхідне в блоковані арабами міста і кібуци, перевозили війська і евакуювали цивільне населення до самого завершення конфлікту. В ході війни було поставлено ще п"ятдесят дві машини Сікорського і вони проявили себе в цьому конфлікті з найкращого боку.
  А українські генерали осмислювали і оцінювали отриманий досвід. Виявилося, що посаджена на гелікоптери піхота якнайкраще відповідає концепції стратегічної оборони в маневреній війні. А українська армія в першій фазі війни з Радянським Союзом вести саме стратегічну оборону мала намір. Тому авіаційній корпорації Сікорського були гарантовані військові замовлення.
  Ідея застосування гелікоптерних десантів полягала ось в чому. Щоб наступаючі полки і дивізії могли вести успішні бойові дії, вони потребують постійного і безперервного постачання всього необхідного для життя і бою: боєприпасів, палива, медикаментів, продовольства і всього-всього-всього... Стрілецький полк Червоної армії перед нападом на Українську Державу налічував 3182 людини, 1310 гвинтівок і карабінів, 984 самозарядні гвинтівки, 313 пістолетів-кулеметів, 116 ручних кулеметів ДП, 54 станкових кулемета "максим" і ДС-39, 6 зенітних кулеметних установок М-4 (чотири кулемета "максим"), 3 великокаліберних кулемета ДШК, 49 мінометів (27 - калібром 50 мм, 18 - калібром 82 мм, 4 - калібром 120 мм), 12 45-мм гармат, 6 полкових 76-мм гармат. Стрілецька дивізія налічувала 14483 людини, мала три стрілецьких і два артилерійських полки, танковий батальйон, розвідувальний батальйон з плаваючими танками і важкими бронеавтомобілями, протитанковий і зенітний дивізіони та інші частини і підрозділи. Вся ця юрба командирів і бійців, ця купа зброї потребувала безперервного живлення всім необхідним для ведення бойових дій і евакуації поранених та пошкодженої техніки і озброєння. І якщо припинити цей життєдайний потік з тилу на передову і з передової в тил, негайно натиск наступаючих частин зменшиться, а то й взагалі впаде до нуля. Удари артилерії та авіації по транспортним артеріям ефективні, але відчутно вплинути на припинення чи зрив наступу вони не в змозі - ні авіація, ні артилерія не можуть займати територію, не можуть її контролювати тривалий час, це може зробити тільки піхотинець. Однак тут постає непроста проблема: можна десантувати роту чи батальйон для захоплення і утримання на певний термін якоїсь висоти чи переправи, однак такі підрозділи стають одноразовим військом - евакуювати підрозділ з ближнього тилу противника, внаслідок насичення його озброєнням та живою силою ворога, немає ніякої можливості, і він або гинув, або його бійці потрапляли в полон. Українська армія не могла погодитися на такий спосіб ведення війни: по-перше, підготовка десантних частин обходиться значно дорожче звичайної піхоти; по-друге, і це було головним, ні армія, ні суспільство не погодиться втрачати бійців таким робом.
  Аж тут з"явилася гелікоптерна авіація. Нова авіаційна техніка - транспортні гелікоптери видатного авіаційного конструктора Ігоря Івановича Сікорського - давала можливість провадити успішну евакуацію підрозділу з ближнього тилу супостата після виконання бойової задачі.
  Концепція ця була красивою в теорії, але вона потребувала підтвердження практикою. Гелікоптери тільки заявили про себе, однак перспективи їхнього застосування були ще досить туманні.
  Ідея повітряних десантів, як засилання повітрям воїнських формувань в тил противника, виникла ще за сивої давнини. Однак в ті часи вона носила фантастичний характер і тільки в роки Великої війни отримала таке-сяке матеріальне забезпечення у вигляді повітряного транспортного засобу - аероплана. Літальні апарати бурно розвивалися і це привело генерала Вільяма Мітчелла до ідеї висадити в тилу німецьких військ спочатку дивізію, а потім і цілу "повітрянодесантну армію". І коли б війна затяглася, можна було б гадати, був би реалізований цей прожект чи ні. "Позиційний жах" Західного фронту пам"ятали всі і пошук запобігти такій ситуації в подальшому з закінченням бойових дій в Європі не припинився.
  Для повітрянодесантних військ відразу ж виявилася головна, визначальна мета - сприяння наступаючим угрупуванням наземних військ. Теорія застосування повітрянодесантних військ мовить, що повітряний десант призначений для дій в ході несподіваних, стрімких наступальних операцій. Після Світової війни європейські країни в більшості не задумували грандіозних наступальних операцій, тому в таких країнах повітрянодесантні війська розвитку не отримали. Повітрянодесантні війська були створені в Німеччині, в Італії і в Радянському Союзі. І першою на цій ниві була Червона армія. Ще в 1930 році на навчаннях Московського військового округу під Воронежем 2 серпня був висаджений парашутний десант з десяти бійців. Десантування відбувалося двома рейсами. 2 вересня було десантовано з літака АНТ-9 відразу 11 бійців. Скромні за масштабами експерименти мали велике значення. Вони стали першою в історії спробою ввести в практику військової справи принципово новий спосіб бойових дій - проведення повітряного десанту для ведення бою в тилу противника. 1931 року в Ленінградському військовому окрузі був створений позаштатний дослідний авіамотодесантний загін у складі однієї стрілецької роти і окремих взводів. В 1933 році авіадесантний загін розгорнули в 3-ю авіаційно-десантну бригаду особливого призначення...
  В Україні перші парашутні підрозділи були створені в 1932 році, вже 10 і 14 жовтня 1932 року перші загони десантувалися на навчаннях Київського військового округу. За десантуванням і діями парашутистів спостерігали Гетьман України Павло Скоропадський і командувач Київського військового округу генерал-полковник Петро Болбочан. Після низки експериментальних навчань був сформований в 1935 році експериментальний парашутний загін, на його базі відпрацьовувалася тактика застосування повітряного десанту і практикою перевірялася теорія застосування "вертикального охвату" і "об"ємної операції". Такі загони мало кожне Оперативне Командування. В кінці тридцятих років експериментальні загони парашутистів переформовувалися в парашутно-десантні батальйони, головне призначення яких полягало в ведені диверсійно-розвідувальних дій в тилу ймовірного противника. Ймовірним противником була, поза сумнівом, Радянська Росія. Більшого, ніж розвідка і диверсії в тилу росіян, від парашутистів не вимагалося...
  І тут в 1939-40 роках несподівано для всіх на сцену театру бойових дій просто-таки вириваються гелікоптери - новий клас літальних апаратів. Гелікоптери Сікорського С-34 на той час досягли достатньої для бойового застосування технічної досконалості. Вони з успіхом зарекомендували себе в першій фазі Синайського конфлікту і подальших операціях військово-повітряних сил армії оборони Ізраїлю.
  Вже на початку сорокового року Повітряні Сили замовили фірмі Ігоря Івановича Сікорського півсотні гвинтокрилих машин. Це був початок. На осінніх маневрах з 36 гелікоптерів було проведено перше експериментальне десантування. На шляху підходу резервів "червоних" був висаджений посадочний десант "калинових" - піхотна рота з автомобілями і артилерією. Невдовзі була проведена ціла низка дослідних навчань по висадці в тил противника гелікоптерних десантів від роти до батальйону.
  Ініціатором створення нового виду десантних формувань став генерал-лейтенант Євграф Крутень та молоді офіцери-парашутисти. Гелікоптер показав себе вельми перспективним засобом транспортування військ в гірській місцевості та за відсутності доріг. Чисельність гелікоптерів в українській армії стрімко росте і на 1941 рік становить 1140 машин. Для практичної перевірки теорії повітряно-штурмових операцій командування Повітряних Сил створює дослідний підрозділ - 101 повітряно-штурмову бригаду в Дніпропетровську. Бригада вже з кінця 1941 року почала інтенсивні тренування. В ході весняних маневрів "Козацький степ-42" бригада використовується для захоплення плацдарму при форсуванні Дніпра "червоною" стороною. В цих маневрах приймає участь також і мотопіхотний батальйон, який перекидається гелікоптерами разом з приданими самохідними установками для утримання важливого перехрестя доріг.
  В спеціально створеній групі при Генеральному Штабі Збройних Сил України проводяться теоретичні розробки і практичні експерименти. Група під керівництвом генерала Крутеня висунула ідею про створення нового типу операції - так званої "об"ємної операції", замість концепції "мобільної оборони".
  Суть її полягала в тому, щоб діяти по другим ешелонам військ противника, позбавляти його наступаючі частини і з"єднання матеріально-технічного постачання, зменшуючи цим наступальні можливості першого ешелону. Ідея була підтримана новим Начальником Генерального Штабу генералом Костянтином Морозовим і Гетьманом України Павлом Скоропадським. Постало питання про зміну всієї теорії операцій "мобільної оборони" і створення принципово нового "повітряного ешелону" з наземних військ. Реалізація ж такої ідеї вимагала докорінної зміни пріоритетів у військовому будівництві.
  І новий Начальник Генерального Штабу, який прізвисько "одноокий яструб" недаремно отримав, залізною рукою став зміни ці в Збройних Силах впроваджувати. Робота закипіла...
  За підсумками цих робіт в квітні 1942 року приймається рішення про створення в Оперативних Командуваннях по одній аеромобільній (повітряно-штурмовій) бригаді і вже з початку травня відбувається формування 102, 103, 104 і 105 аеромобільних бригад у Львові, Житомирі, Чернігові і Полтаві.
  Кожна бригада мала чотири аеромобільних піхотних і два повітряно-штурмових батальйони, артилерійський і зенітно-артилерійський дивізіони, протитанкову батарею, батарею РСЗВ "Вихор-Д", розвідувальну, інженерно-саперну, автомобільну роти, підрозділи бойового і тилового забезпечення. В штат з"єднання входив гелікоптерний полк. Чисельність бригади становила понад чотири тисячі бійців. Повітряно-штурмова бригада вважалася тактичним з"єднанням і була еквівалентна піхотній дивізії.
  З"єднання формувалися з чистого листа. Для їхнього комплектування направлялися офіцери і сержанти зі складу розвідувально-диверсійних батальйонів і рот та рядові бійці мотопіхотних частин. Фірмі Ігоря Сікорського ще в 1941 році була замовлена розробка і поставка армійських вантажних гелікоптерів, які могли б транспортувати автомобілі, артилерію і легку бронетехніку десантно-штурмових батальйонів.
  На озброєння приймаються транспортні гелікоптери С-55А , С-37А і транспортно-бойовий С-34Ш . Буквально напередодні війни з москалями проходить випробування турбінний гелікоптер С-41...
  Нові формування вступили в бій вже в перші години війни. На жаль, тільки одна - 101 Дніпропетровська - повітряно-штурмова бригада була повністю укомплектована авіаційною матеріальною частиною. Аеромобільне з"єднання за штатом мало мати гелікоптерний полк у складі трьох ескадрилій: транспортно-бойової і двох транспортних, 20 гелікоптерів ударних С-34Ш, 20 багатоцільових - С-55А та 20 транспортно-десантних - С-37А. Решта бригад мали всього лиш по одній ескадрильї багатоцільових С-55А - оснастити гелікоптерами всі з"єднання аеромобільних військ не встигли. Батальйонам і ротам аеромобільних бригад доводилося ставати на шляху танкових колон росіян, мінувати дороги, тримати оборону в міжозерних дефіле і на лісових дорогах, даючи час територіальним дивізіям піднятися по тривозі, здійснити марш до рубежу оборони і звести такі-сякі окопи та траншеї. Незважаючи на відсутність часу для достатньої підготовки, бригади показали себе з найкращого боку. А вже з другої половини вересня, коли піхотні територіальні дивізії міцно стали в оборону, аеромобільні з"єднання почали роботу, для якої вони власне й створювалися - дії на комунікаціях росіян. Деякі бригади були задіяні в контрударах українських військ. А в кінці вересня 101 аеромобільна бригада взяла участь в десанті на Таманський півострів...
  Інтенсивна бойова робота повітряно-штурмових з"єднань продовжувалася і наступні півтора року війни. За цей час українські аеромобілісти понесли значні втрати і на початку сорок четвертого року Гетьман підписав наказ про формування додаткових п"яти повітряно-штурмових бригад...
  ...Двісті четверта аеромобільна бригада отримала особовий склад і за два дні формування підрозділів було завершено. Війна скоригувала чисельність і структуру аеромобільних з"єднань української армії. Весною сорок четвертого року бригада складалася з повітряно-штурмового і трьох аеромобільних піхотних батальйонів, артилерійського і зенітно-артилерійського дивізіонів, батареї РСЗВ "Вихор-Д", розвідувальної, інженерно-саперної і автотранспортної рот, протитанкової та мінометної батарей, підрозділів забезпечення. Гелікоптерний тепер був обов"язковою складовою кожної аеромобільної бригади, але нині на польовому аеродромі базувалася лише одна ескадрилья гелікоптерів С-55А і ланка транспортників КС-3 для проведення навчальних стрибків - майже всі бійці бригади мали бойовий досвід, однак більше третини десантників в кожній роті раніше ніколи з парашутом не стрибали. Втім, всі "першоразники" свій перший стрибок з парашутом мали здійснити з прив"язного аеростата - режим економії не обійшов і військо.
  ...Крита вантажівка вранці новенькі парашути для роти розвідувальної привезла і занять цього дня не було. Розвідники парашути розпустили, оглянули і знову ретельно уклали. Для учбових стрибків кожен писав на клапті шовку, що цей парашут він уклав сам. І підпис чіткий. На відміну від учбових стрибків, в кишеньки ранців записок з прізвищами не вкладали. Бойові парашути розмістили на стелажах в окремому модулі за дротом колючим. Біля нього став вартовий. Стало зрозуміло: в тил ворога вже скоро...
  А під вечір командирів розвідувальних взводів до штабу викликали.
  В кабінеті командира бригади полковник Штриголь, начальник штабу бригади майор Зализюк, командир розвідувальної роти капітан Калиниченко і незнайомий полковник. П"ятеро сержантів - командири розвідувальних взводів - зайшли до кабінету і в просторій кімнаті відразу стало тісно.
  - Задача розвідувальній роті - десантувалися в тилу противника, провести розвідку доріг, переправ, бродів, мостів, зібрати відомості про режим річок в районі дій розвідувальної роти. Такою є головна задача. Додаткова - зібрати інформацію про тили росіян: склади пального, боєприпасів, штаби, вузли зв"язку, оборонні рубежі, колонні шляхи, підготувати майданчики для десантування батальйонів бригади. Питання?
  - Питань немає... - Один за одним відповіли взводні командири.
  - Бажаю успіху! - І міцний потиск руки на прощання.
  Коли сержанти вийшли з будівлі, сонце тільки-тільки сіло і небо швидко темнішало. Спалахи зірниць осявали здалеку нічні хмари. Хтось зимно пересмикнув плечима - з півночі потягло холодом...
  ...Рівно гудуть мотори, величезний, як вагон, літак К-12 йшов на висоті шести тисяч метрів і летіли давно. Десантники сиділи на алюмінієвих лавах встановлених вздовж бортів і посередині вантажної кабіни. Тьмяно світила плафони, кидаючи глибокі тіні на обличчя бійців. Все було, як звичайно, коли не зважати на те, що летіли за лінію фронту. Більшість сиділи з закритими очима і, здається, спали.
  Лінію фронту перетнули незадовго до опівночі. Круглі ілюмінатори освітилися ззовні багряним відсвітами. Вони дрижали на склі, але всередину вантажної кабіни долинало тільки глухе буботіння: наша артилерія, заглушаючи шум моторів, била на повну свою потужність.
  За годину занило у вухах - літак пішов на зниження. Він притискувався до землі, нижче, нижче - наскільки це можливо, щоб десантники якнайшвидше стали на ноги, а не плавали по небу, вітром рознесені. Тривожним світлом заблимала синя лампа, десантники встали, нахилилися, передній виставив для стійкості праву ногу, наступний на нього навалився. Ось гігантські стулки десантного люка розійшлися - там внизу, в шаленому вихорі мчить земля, он вона - поряд.
  Окремі дерева видно, там кущі, чагарники несуться під черевом літака в галопі дикому і зникають позаду.
  Над рампою зеленим світлом, стрибок дозволяючим, заблимала лампа, задні натиснули на передніх і розвідники, всі разом, вивалилися в нічну пітьму, повітряний потік кожного хватає і струшує та мотає по небу нічному. Десантування на надмалій висоті відбувається, тому все миттєво стається: хлопок сірого в ночі купола над головою, ривок стропами і ось вже удар ніг об землю.
  - Всі в порядку? - Ротний зібрав роту на якомусь занедбаному полі.
  Парашути зарили, земля була сухою, податливою. Ні звуку в ночі не чулося. Тут рота розділилася і розвідувальні взводи пішли кожен своїм, визначеним командуванням напередодні, маршрутом.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"