Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

5

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Танковий кидок до Великої.

  5
  ...Скоро забринить світанок. Але спати не хочеться. Як тільки почне світати, лиш досвітні промені торкнуться червоним біло-чорних, як верхівки гір, висоток на тому березі річки, штурмовий батальйон, якого будуть підтримувати батареї полкового гаубичного дивізіону і міномети - батальйоні та ротні - першого батальйону, проведе розвідку боєм, намагаючись відбити у росіян висотки за річкою.
  - Якого дідька вони нам потрібні? - Запитав Денисенко у командира дивізії, на ділянці оборони якої йому входити в прорив з передовим загоном. - Навіщо витрачати сили і засоби. Краще ж обійти!
  - Потрібні, капітане, потрібні. - Посміхнувся полковник. - З цих висоток всі наші тили - як на долоні. - Однак пояснення було так собі і Кошовий сам чув, як непереконливо звучав його голос.
  - Мирилися, мирилися, а тепер - "здрастуйте, я ваша тьотя!"
  - З усім миряться до пори, до часу. І з тим, що відступають, і з тим, що у обороні сидять довго, в землю зарившись, як кроти. До того ж, мирилися не ми, а союзники. Вони наступ не планували.
  - То накрити їх артилерією. - Не вгавав Денисенко. - Вони ж укріплені, як "лінія Сталіна". І річечка ця не до речі буде. Її ж під вогнем долати доведеться. Ляже там піхота!
  - А ми допоможемо. Ну, а попереду піхоти піде "Парасковія". - Посміхнувся Кошовий.
  "Прасковєя" - це штрафна рота. Штрафників вивели в першу траншею всього лиш минулої доби, але росіяни вже встигли встановити з ними стосунки. Правда, не можна було сказати, що вони були теплі.
  - Эй, служилые, среди вас случайно шахтёров нет? - Починали першими, зазвичай, росіяни.
  - Є! - Клював на вудочку хтось з штрафників. А можливо: з цікавості: що далі буде?
  - А табачку у тебя, случайно нету, приятель?
  - У нас все є!
  - На тогда, говнюк, прикуривай! - І довга кулеметна черга після цих слів. Трасуючими кулями.
  А потім відбірна лайка, ваговитий російський мат, та ідіотський регіт. Наші в богу не залишалися. Починалася несамовита, нікому не потрібна стрілянина. І до телефонів кидалися штабісти всіх рангів.
  - Доповідайте, що трапилося!
  Неспокій їхній був зрозумілим. З вересня сорок другого саме тут росіяни намагалися прорватися через оборону латишів і зробити кидок по правому березі Даугави до Ризької затоки. Спроб таких не менше п"яти було. Хоча і армійська, і корпусна, і дивізійна розвідка доповіла: противник тут поблизу танкових частин не тримає з минулого року - але перед наступом завжди в усіх штабах тримаються насторожено.
  Штрафники викликають подвійне почуття, розібратися в якому не просто, і солдати їм не довіряють. Кожен з них щось утнув в минулому і тому людина це неповноцінна. В більшості це карні злочинці. У військовий час утримувати кримінальників, відволікаючи на них людей і матеріальні засоби, зовсім недоцільно. Тому в тридцять третьому році був прийнятий закон, який постановляв: в разі оголошення війни, з кримінальних злочинців формувати штрафні роти для дій попереду військ першого ешелону. Крім кримінальників у штрафній роті немало і тих, хто вчинив військовий злочин, на кшталт тилових чиновників, що на хабарах попалися, дезертирів та самострілів. Втім, з самострілами розбираються на місці, в підрозділі чи частині, де служить. І з ним розмова коротка зовсім - розстріл перед строєм. А дезертири... В розвідку з таким не підеш. І в то й же час їх шкода - провину свою вони можуть спокутувати тільки кров"ю. Коли більшість з них її все ж спокутує, їм це буде байдуже. Мертві сорому не мають і прощення не потребують.
  Зі спостережного пункту висотку, яку мають штурмувати, і підступи до неї видно досить добре. Світанок ще не осяяв своїми променями довкілля, але в стереотрубу добре видно, як для кидка накопичується в окопах піхота. Солдати штрафної роти. Сіро-зелені мурахи в чорних канавках першої траншеї. Курить сизим туманом річечка і метушливе пожвавлення маленьких фігурок в окопах перед кидком...
  ...Часто так буває: чекаєш, чекаєш чогось нетерпляче і... проґавиш! Всього на мить якусь відвернув увагу Денисенка командир танкового батальйону, і він побачив лише останні іскри сигнальної червоної ракети. Праворуч, позаду, майже поряд зі спостережним пунктом, прозвучали різкі, пронизливі постріли дивізійних гармат. Батареї почали вести вогонь одночасно, ніби ними командувала одна людина.
  Припавши до стереотруби, Юрій шукав білі хмарки снарядних розривів на висоті. Є! Один снаряд вибухнув поблизу кулеметного гнізда. Другий - за висоткою. Ще два розриви. Біла хмарка розривів накрила російських кулеметників. "Уявляю, як їм там весело, - хмикнув про себе капітан, - коли над головою немає добрячого накату!" Ще один розрив - переліт. Вогневий взвод дав залп і накрив і кулеметне гніздо, і сусідні окопи. Вогонь вели не тільки гарматні батареї. По окопам на висотці шалено молотили міномети піхотних рот двох батальйонів. Боєприпасів вони не шкодували. Невдовзі дим заволік ділянку
  - Пішли. - Сказав артилерійський спостерігач.
  Висотка сховалася за димом. В окулярах видно лиш те, що на нашому боці річки.
  - Бачу. - Артилерійський і мінометний вогонь припиняється в ту ж мить, як сірі фігурки висипали з окопів. Піднялися дружно, стрімко кинулися вперед, до річки. Але дехто з них падав і не вставав.
  Коли атакуючі досягли протилежного берега річки, з російських траншей також висипали фігурки і кинулися геть від берега. Ці квапилися укритися в другій лінії траншей.
  Добіжать наші до других траншей чи залишаться в захоплених перших?
  Не добігли. Наступаючих фігурок якось враз стало менше. Вони короткими перебіжками квапилися повернутися в окопи захопленої першої траншеї росіян. Але і зараз деякі з цих фігурок, ніби зіштовхнувшись з невидимою стіною, падали на землю. Скільки їх упало на схилах висотки - побачити не вдалося. Сірі фігурки ніби провалися крізь землю. Чи не до пекла?
  - Захлинулась! - Похмуро зауважив майор Баль, командир танкового батальйону. - Бачив?
  І Микола Баль кивнув на амбразуру спостережного пункту.
  - Потрібно було зробити передишку, зосередитися і вже потім атакувати другу лінію. - Невпевнено зауважив Денисенко.
  - Один чорт. - Сплюнув сердито командир полкового артилерійського дивізіону капітан Задорожний. - Там у кацапів стільки кулеметів натикано, що Бог ти мій! Схили прострілюються кинджальним вогнем. Я сам засік три нових кулеметних гнізда. - І показав схему переднього краю.
  - Нічого. Це всього лиш розвідка боєм. - Полковник Дидишко відійшов від амбразури. - Повторимо спочатку. За голину з "Парасковією" підуть "коробочки" 245-о важкого полку.
  По лощині, брязкаючи гусеницями, повзуть важкі танки. Денисенко таких ще в дії не бачив - новітні Т-10, з надпотужною 127-міліметровою гарматою, подальший розвиток важкого танку Т-3 "Молот". Новий танк прозвали "Боксером", мабуть, через здатність пробивати найпотужнішу броню радянських важких танків - КВ-3, ІС-1, ІС-2 - на найбільшій відстані, як боксер-важковаговик дістає щелепу суперника своїми довгими руками. Хто бачив, як воюють нові танки, каже, що пробивають ворожі "іси" наскрізь.
  Танки сховані передсвітанковою пітьмою і густим туманом, який перед сходом сонця затягнув низини. Поряд з танками вишикувалися здоровенні "крази" з металічними конструкціями за кабіною - танковий механізований міст. Ось чому, значить, вирішили штурмувати оці висотки!
  ...Міст він і є міст, і призначення його цілком очевидне - по ньому переправляються на інший бік ріки, тому для ведення наступальних бойових дій мости мають визначальне значення.
  В минулу Велику війну, як бувало? Немає мосту, а річку форсувати потрібно. І тоді лунає команда: "Вперед на підручних засобах!", а підручних засіб, це те, що під руку трапиться - уламок дошки, колода, пліт, або, коли поталанить, човен, - на тому і пливли. Зазвичай набивали гімнастерки сіном і так, примостивши гвинтівку і патронташ, перепливали річку. І йшли на дно солдатики, часто цілими підрозділами.
  Звичайно, сапери будували мости. Забивалися палі, дзижчали пилки, стукотіли сокири - нескоро справа ця робилася. І що тут вдієш?! А ворог не чекає, і піхота на тому березі воює без підтримки артилерії та такої-сякої техніки, тому артилерію та техніку цю - гармати, бронеавтомобілі, боєприпаси та продовольство все одно переправляти потрібно. І поранених в тил евакуйовувати. Тому без мосту - ніяк!
  А в сучасному бою без такої інженерної споруди взагалі не повоюєш! То що ж, за сокири братися? В цьому немає необхідності: українські конструктори розробили для армії потрібну техніку, яка забезпечує військам швидке формування водних перешкод, оперативну переправу. В розпорядженні командирів механізованих і танкових полків є інженерно-саперна рота, яка має відділення танкового механізованого мосту - ТММ з чотирьох машин. А у командира механізованої чи танкової дивізії є інженерно-саперний батальйон із інженерно-технічною ротою, в якій два взводи ТММ по три комплекти в кожному взводі.
  Лиш постала потреба і заводи негайно почали випуск механізованих мостів. Комплекти танкових механізованих мостів поступали в війська вже з осені сорок третього року, коли українська армія перейшла до широких наступальних дій. І нині ця техніка буде проходити випробування в бойовій обстановці...
  Край горизонту загорається червоним і з-за нього виринає червоний краєчок сонця. І одночасно з появою денного світила полковник Дидишко віддає в мікрофон радіостанції коротку команду. За секунду потому в тилу важко здригається земля і лунає перший залп 155-мм гаубиць його бригади.
  Шурхочуть над головою снаряди і висотки на тому березі річки огортають хмари диму і піднятого вибухами снарядів пилу. Світанок, що ледь брижів в досвітніх променях, померк в морі вогню артилерійської підготовки. Повітряна хвиля величезної сили притиснула до землі прибережні дерева. Через голови летіли сотні важких снарядів, за спиною глухо гупали важкі міномети. Північний берег був охоплений вогнем і огорнутий клубами чорного диму.
  Одночасно з початком артилерійської підготовки до річечки підходить заднім ходом перший Краз з мостовим прольотом. Для установки мосту потрібно тридцять хвилин, рівно стільки триватиме артилерійська канонада, стримуючи ворожих солдатів в укриттях. Сапери працюють вправно і ледь остання машина звільняє колію, заревіли дизелі важких танків та самохідних гармат.
  - Залишилося п"ять хвилин. - Схилившись до самої голови - артилерійська стрілянина глушить всі звуки - прокричав у вухо Денисенку полковник Барабаш. Він командує передовим загоном дивізії.
  Хвилинна стрілка повільно долає останнє коло. Шквальний вогонь артилерії став віддалятися на північ. Наближався час кидка танків і піхоти в атаку. Рев потужних дизелів за спиною. Танкова рота долає по мосту річечку і ледь "Боксери" з брязкотом проходять лінію окопів, штрафна піхота піднімається за ними в атаку. Хрипкий мат злітає до небес, перекриваючи рев танкових моторів. За танками в другій хвилі йдуть важкі самохідки з 155-міліметровими гарматами-гаубицями. Снаряди самохідок вагою в половину центнера кожен крушитимуть, ніби кувалда яйця, вогневі точки, дорогу штрафній піхоті розчищаючи...
  - Пішли мої "коробочки"! - Звертається до командира передового загону 245-ї дивізії полковник Єремеєв. Машини його важкого танкосамохідного полку пробили коридор в обороні противника і в коридор цей потрібно негайно вводити рухомі сили. І першим в нього ввійде передовий загін дивізії. - З Богом!
  - Ходімо! - Полковник Барабаш глянув на радиста. - Передавайте: "Яструб, п"ять, п"ять, п"ять!"
  Три п"ятірки - це сигнал початку руху. Машини передового загону рушили до колійного мосту. Коли перша танкова рота поминула його, в колону загону вклинився бронетранспортер Денисенка...
  ***
  В ніч на двадцять третє червня генерал Даниленко так і зміг заснути. Коли віддав останні розпорядження, годинник показував чверть на другу годину ночі. До початку атаки майже три години, можна було б подрімати годину-півтори, але хвилювання не дає склепити повіки. Це хвилювання знайоме солдатам. І командувачу армії не можна не хвилюватися перед атакою. А от показувати його комусь не бажано.
  Час тягнеться нестерпно повільно.
  Світанок двадцять третього червня. Третя година. На сході ледь помітно яснішає небо. Чомусь пригадався ранок сьомого жовтня сорок третього року, перед початком операції "Баторій". Між тим світанком і нинішнім, здавалося Степану Архиповичу, було щось спільне. Але ця подібність була суб"єктивною і визначалася тільки нинішнім станом командувача Вісімнадцятої армії. Битва за Білорусь пройшла успішно. І Даниленко певен, що нинішня операція пройде ще краще.
  Зазумерив телефон - начальник штабу повідомив, що над переднім краєм стоїть негустий туман, але є сподівання, що до четверті на п"яту, коли призначена атака, він розсіється. Генерал Стельмах також повідомив: генерал-полковник Малиновський цікавиться, чи вчасно почнеться атака.
  - Нервуються вони там, в штабі фронту? Га, Григорію Давидовичу? Мабуть, й зі Ставки Гетьмана вже не раз дзвонили. - Хмикнув іронічно Даниленко. - І що ви сказали? До речі, чому мені не повідомили?
  - Генерал-полковник наказав не будити. Так, генерал Малиновський сказав, в Ставці цікавляться погодою. А нервуватися, товаришу командувач, то привілей начальства. Нам же справу робити потрібно без нервів, без метушні та без зайвого шуму. - Сказав в тон Даниленку начальник штабу. - Повідомив що туман, що розсіюється, що почнемо атаку вчасно. Від себе додав, що все готово. - Чітко доповів Стельмах. - Командирам корпусів і дивізій я передав, що початок артилерійської підготовки почнеться вчасно.
  - Дякую, Григорію Давидовичу. Я виїжджаю на спостережний пункт, коли буде питати.
  Три вертких "луаза" вискочили з воріт фільварку і шпарко пішли путівцем до передової.
  Ввечері, коли всі справи були завершені, викликав генерал-полковник Малиновський до себе командувача Вісімнадцятої армії генерал-лейтенанта Даниленка. Доля зводила їх багато разів і розводила не менше. Вперше в листопаді двадцятого року. Командир стрілецького полку Революційно-Повстанської армії України Родіон Малиновський був по той бік фронту. Під командуванням колишнього українця Віталія Примакова йшов встановлювати в Україні соціальну справедливість. А командир піхотного полку підполковник Даниленко у складі армійського корпусу генерала Сікевича, що входив до Донецької армії, захищав свою землю від "визволителів" з півночі. Тоді українцям вдалося відбити "червоних коней".
  Розгром РПАУ в зимовому степу завершився для Даниленка пораненням, а для Малиновського полоном. Радянська Росія під час підписання мирної угоди в Ризі від "повстанців" Примакова відмовилася і Родіон Малиновський за вироком українського суду відбував покарання до двадцять сьомого року.
  В тридцять другому доля знову їх звела. Тепер і Даниленко, і Малиновський очолювали повстанські загони на Кубані, коли там козаки-українці піднялися проти комуністичних людожерів з Росії.
  В вересні сорок другого командир П"ятдесят п"ятої територіальної дивізії генерал-майор Даниленко воював під керівництвом генерал-майора Малиновського, захищаючи Сіверщину від РСЧА. В лавах Української армії на той час билися проти російських комуністів багато колишніх "повстанців". Командувач Слобожанського фронту генерал-полковник Тимошенко також в двадцятому воював у РПАУ.
  В операції "Баторій" Вісімнадцята армія Сіверського фронту генерал-майора Даниленка завдавала головного удару, а генерал-лейтенант Малиновський командував сусіднім Слобожанським фронтом.
  І ось доля знову звела їх разом. Справи дня на сьогодні завершені і карта зсунута вбік.
  Командувач фронтом і командувач армією. Генерал-полковник і генерал-лейтенант. Різниця відчутна, але між ними багато спільного. На столі замість карти пляшка і скромна закуска, по-фронтовому. Багато і доброго і хорошого, так само, як і недоброго, було за всі попередні роки. Їм є що згадати.
  Офіційно Родіон Якович прибув до Вітебська в якості генерал-інспектора Ради національної безпеки і оборони. Прибув, як зазначено було в наказі, щоб перевірити хід бойової підготовки армії.
  Цьому візиту передувала нарада в Ставці Гетьмана. Там було прийняте рішення завершати війну з Радянським Союзом. Однак це рішення потрібно було зберегти в таємниці до того часу, поки воно не стане виконуватися. Так само в таємниці мають бути збережені і інструменти виконання цього рішення.
  Тому 20 квітня 1944 року був таємно сформований Північний фронт. Очолював нове стратегічне об"єднання генерал-полковник Малиновський.
  До складу Північного фронту входили: управління чотирьох армій - українська Вісімнадцята, Російська Добровольча армія Республіки Грумант, Російська Визвольна армія, армія "Балтія"; управління п"яти корпусів - українські Тридцять четвертий і Сорок п"ятий армійські , Естонський, Латвійський і Латиський піхотні корпуси; двадцять дві дивізії - танкова, шість механізованих, десять піхотних, п"ять стрілецьких, дві артилерійські Резерву Головного Командування; дев"ятнадцять бригад - п"ять танкових, дві повітряно-штурмові, інженерно-штурмова, вісім артилерійських, три авіаційні; п"ятдесят артилерійських полків - двадцять вісім у складі дивізій, чотири корпусні, два армійські; шістнадцять РГК; чотири змішані авіаційні бригади, сорок шість винищувальних, штурмових, бомбардувальних і гелікоптерних полків. Північний фронт налічував п"ятсот двадцять тисяч солдатів і офіцерів, дванадцять тисяч гармат, мінометів і установок залпового вогню, понад три тисячі танків і дві тисячі двісті п"ятдесят чотири літаки і гелікоптера. Для забезпечення дій Північного фронту залучалися з"єднання Дальньої авіації і кораблі флотів країн Балтії і Озерної флотилії.
  Головною ударною силою фронту мала стати Вісімнадцята армія генерал-лейтенанта Даниленка.
  Про це і повідомив командувача Вісімнадцятої армії генерал-полковник Малиновський, коли з Даниленком наодинці зостався, і пред"явив посвідчення командувача Північного фронту. Фронт був створений, але наказ про його формування ще навіть не надрукували. Цій таємничості були вагомі причини. Навіть такий цілком таємний документ міг стати відомий сталінській розвідці. Одним з пояснень такої перестороги українського Генерального штабу і була розповідь генерал-полковника про "бойню Нівеля ", учасником і свідком якої довелося стати в часи Великої війни Родіону Яковичу Малиновському.
  Обговоривши з генерал-полковником можливі варіанти використання армії, Даниленко зупинився на двох варіантах. Після того, як Малиновський відбув на аеродром, Даниленко доручив начальнику штаба армії генералу Стельмаху займатися поточними справами, а сам закрився у себе на квартирі, аби остаточно відпрацювати варіанти дій армії в майбутній наступальній операції. Потрудитися командувачу довелося аж до світанку, більше дванадцяти годин. Оскільки план операцій армії мав зберігатися в найсуворішій таємниці, Даниленко навіть для чисто технічної роботи не міг нікого залучити.
  Варіантів дій Північного фронту, які мали поставити остаточну крапку на війні з Радянським Союзом, було всього два: перший - удар на Москву; другий - удар на Ленінград.
  Удар на Москву не міг закінчитися нічим добрим. Даниленко уявив: Північний фронт завдає удар на Москву. Попереду йде Вісімнадцята армія, його головна ударна сила. Припустимо, що потужні оборонні лінії його армія прорве. Нехай з великою кров"ю, але прорве. Однак фланги армії відкриті, тил нічим не прикритий, постачання армій фронту можливе по одній-єдиній транспортній магістралі, досить уразливій і ще взимку українською авіацією пошкодженій залізниці Смоленськ-Вязьма-Москва. З півночі над комунікаціями армії нависають два радянські фронти - 1-й Прибалтійський і Західний, загальною чисельністю в шістсот тисяч солдатів з сотнями танків та тисячами гармат. Ці фронти знаходяться на танконедоступній Валдайській височині. З півдня, з району Калуги одній-єдиній лінії постачання загрожує Брянський фронт росіян чисельністю в півмільйона солдатів з тисячею танків і п"ятьма тисячами гармат.
  При такій розстановці сил наступ на Москву стає ривком у пастку. Коли Вісімнадцята армія піде на Москву, залишивши відкритими фланги, досить одного скоординованого удару з півночі і півдня і Північний фронт генерала Малиновського зазнає ганебної поразки. Так діяти не можна!
  Тому цей варіант дій своєї армії Даниленко відкинув рішуче і безповоротно.
  Більш привабливим був варіант удару на Ленінград.
  Прорвавши фронт оборони радянських військ, армія йтиме до Ленінграду в своєрідному коридорі: з правого флангу її будуть прикривати річки Ловать та Волхов, з лівого флангу будуть Чудське і Псковське озера та річка Нарва. Радянські війська в районі Нарви скуті Естонським корпусом і більш-менш значні сили росіяни можуть взяти тільки з резервів Карельського фронту чи сформувати в Ленінграді.
  Перевіривши ще раз співвідношення сил по етапам бою та дням наступу, врахувавши резерви противника і їхні можливі дії проти українських військ, Даниленко і так, і сяк прикинув напрям головного удару, намітив склад ударних угрупувань двох своїх корпусів - Тридцять четвертого і Сорок п"ятого, визначив рухомі групи, відмітив по карті основні етапи операції. Природно, ним були врахований повідомлений Малиновським загальний задум операції Північного фронту, а також сили, які додатково будуть виділені Вісімнадцятій армії.
  Найбільшу складність являв собою аналіз всіх питань оперативного і тактичного характеру, особливо відносно вибору напрямку головного удару з тим, щоб війська, діючи на цьому напрямку, були поставлені у найвигідніші умови відносно противника. До того ж, доводилося враховувати ту обставину, що в другій половині червня росіяни почнуть свій наступ проти білоруської армії.
  Саме під час роботи над планом операції у Даниленка остаточно викристалізувалася ідея. Ідея, яка народилася ще під час битви за Білорусь: пустити попереду наступаючих військ Північного фронту не піхоту, як це бувало раніше, а передові рухомі загони, в основі яких - танки і механізована піхота. Не вводити механізовані дивізії армії в прорив після піхоти, а відразу кинути їх вперед! За даними розвідки на лінії фронту у росіян війська тільки на передовій лінії оборони. З їхнього боку таке рішення цілком логічне. Головні їхні сили дислокуються віддалік, за водними перепонами, таким чином, хто першим вийде до річок, то й і захопить ініціативу. Вийдуть до ріки першими росіяни - на що вони справедливо покладаються, бо контролюють всі шляхи-дороги - ми не вирвемося на оперативний простір, вийдемо першими ми і переправимося на другий берег - вирвемось на оперативний простір і підемо громити радянські тили, давити аеродроми, штаби, вузли зв"язку, захоплювати склади, залізничні станції і вузли доріг. Ризиковано пускати танки, по суті, у відриві від піхотних з"єднань? Так, але хіба буває війна без ризику? Та й враховано все. Протаранимо оборону росіян танками, форсуємо Велику і рвонемо на північ до південного узбережжя Фінської затоки. Танкову лавину важко буде зупинити. Таким чином, цю ідею кладе він в основу свого рішення на наступ.
  Ніч пройшла непомітно і рівно о восьмій годині робота була закінчена. Рішення на наступ було нанесено на карту і у вигляді конспекту записано на папері. По закінченню цієї роботи командувач Вісімнадцятої армії знову зустрівся з генерал-полковником Малиновським, який повернувся до Вітебська.
  - Що ж, задумано добре. - Командувач Північного фронту докладно ознайомився з усіма намітками рішення і підсумував, після обговорення окремих деталей задуму. - Ідея ця безумовно дасть нам успіх. Тепер потрібно тільки втілити його в життя з усією рішучістю, наполегливо та послідовно.
  Підготовку до наступу керівництво армії здійснювало з командного пункту у Вітебську, аби не сполохати завчасно противника. І командири корпусів нічого не знали про наступ, хоча, звичайно, здогадувалися: готується щось важливе. І тільки після десятого червня викликані на КП армії у Вітебськ генерали Тимощук і Демиденко отримали усний наказ про підготовку до наступу. До 22 червня вони мали закінчити всю підготовку до операції і відпрацювати з командирами дивізій і полків, а також з артилеристами і авіаторами, всі питання взаємодії. Остаточне рішення ухвалили чотирнадцятого червня на Військовій Раді армії. Шістнадцятого червня командний пункт був перенесений з Вітебська до Латвії, в район озера Алуксне. З метою маскування він був організований, як допоміжний пункт управління армійського корпусу.
  За задумом операції Вісімнадцятій армії належало прорвати оборону росіян на південь від Пскову і, форсувавши з ходу Двадцять четвертою танковою дивізією ріку Велика, на п"ятий день операції вийти до Фінської затоки.
  ...Радянські війська з вересня сорок другого року не один раз намагалися тут наступати. Однак їм так і не вдалося досягти успіху. З обох сторін була створена потужна польова оборонна лінія. І вже більше року тут стояло відносне затишшя. З радянського боку на південь від Пскову оборонялася 43-тя армія 1-го Прибалтійського фронту командарма 2-го рангу Єрьоменка. 43-ю армією командував комдив Коротков.
  У складі Північного фронту Вісімнадцята армія, Російська Добровольча і Російська Визвольна армії, армія "Балтія". На чолі фронту - генерал-полковник Малиновський.
  Головний удар завдавала Вісімнадцята армія генерал-лейтенант Даниленка. Армія отримала задачу в ході фронтової наступальної операції прорвати фронт оборони радянських військ, завдати удару на Лугу і вийти до Фінської затоки, оточивши радянські війська в районі Псковського і Чудського озер.
  В складі Вісімнадцятої армії два армійські корпуси: Тридцять четвертий і Сорок п"ятий, Двадцять четверта танкова дивізія, 204-а аеромобільна (повітряно-штурмова) бригада. Оперативна побудова армії - в один ешелон. Тридцять четвертий армійський корпус прориває оборону росіян на ділянці шириною 10 кілометрів, Сорок п"ятий - 11 кілометрів.
  Посилення Тридцять четвертого корпусу: П"ята артилерійська дивізія прориву РГК (2-а важка гаубична артилерійська бригада, 7-а і 8-а гаубичні артилерійські бригади, 12-а важка мінометна бригада), П"ята дивізія РСЗВ (11-а бригада БМ-220 "Тайфун", 14-й і 15-й полки БМ-330 "Торнадо"), 4-а важка гарматна артилерійська бригада РГК, 65-а штурмова інженерно-саперна бригада.
  Наступ корпусу підтримували П"ятий бомбардувальний авіаційний корпус, Дванадцята і Шістнадцята штурмові авіаційні дивізії, Четверта винищувальна авіаційна дивізія.
  Посилення Сорок п"ятого корпусу: Третя артилерійська дивізія прориву РГК (3-а важка гаубична артилерійська бригада, 2-а і 3-а гаубичні артилерійські бригади, 9-а важка мінометна бригада), Сьома дивізія РСЗВ (16-а бригада БМ-22 "Ураган", 14-й і 15-й полки БМ-33 "Смерч"), 8-а і 12-а важкі гарматні артилерійські бригади РГК, 619-й штурмовий інженерно-саперний батальйон.
  Наступ корпусу підтримували Третій бомбардувальний авіаційний корпус, Сьома, Восьма і Одинадцята штурмові авіаційні дивізії, Третя і Шоста винищувальні авіаційні дивізії...
  До четвертої години ранку генерал Даниленко вже був на передовому спостережному пункті Тридцять четвертого армійського корпусу. На відстані двохсот метрів від армійського ПСП знаходився командно-спостережний пункт командувача Північного фронту. Звідси, з панівної висоти відкривався прекрасний огляд на більшу частину ділянки головного удару корпусу. На жаль, туман, який на світанку став густішим, погіршував видимість. Артилеристи хвилювалися і довелося змістити початок артпідготовки на півгодини.
  Зазвучав зумер телефону. "Слухаю..." - тихо промовив у слухавку полковник Гончарний. І потім чути було лише тихе: "Так, так, так-так..."
  - Товаришу командувач, - повідомив начальник оперативного відділу, - на ділянці Сорок п"ятого корпусу проведена розвідка боєм. У них туман розсіявся. Генерал-майор Демиденко пропонує почати артпідготовку. Бо прогаємо час. Пора, їй-Богу, пора, Степане Архиповичу!
  - Віддавайте наказ. А у нас все ще цей бісів туман. - З досадою промовив Даниленко.
  Не пройшло і хвилини, як праворуч здригнулася земля і невдовзі долинув важкий гул артилерії.
  - Струнко! - Пролунала команда.
  Даниленко обернувся - по ходу сполучення на ПСП підійшов командувач фронту.
  - Вільно! - Махнув рукою генерал-полковник. - Зі Ставки дзвонять, турбуються, наполягають на тому, щоб починати... Довелося пояснити їм, що командувач фронту не в кабінеті сидить, а знаходиться на полі бою і йому звідси видніше. Не терпиться їм! - Буркнув сердито. - Мені краще знати, коли починати.
  - У Демиденка вже почали. - Кивнув в той бік, на південь від висоти, Степан Архипович.
  Там важко вовтузився артилерійський грім, з кожною хвилиною набираючи силу.
  - Ось-ось, і я про те саме! - Коротко реготнув Малиновський. - Тому я на ту ділянку, Степане Архиповичу, а ви вже тут керуйте. - Генерал-полковник помовчав і сказав те, що мабуть йому не давало спокою останнім часом. - Здається, Степане Архиповичу, тут ми їх підловили. Не чекали вони наступу.
  - Здається, що так. - Задумливо промовив Даниленко. - Не чекали...
  Вкрай важливим було те, що противник проґавив нашу підготовку. Бо тут мав місце не просто військовий обман, в наявності була не тільки тактична раптовість в діях якогось окремого з"єднання чи частини, які можна було досить легко приховати, - це не важко парирувати. Тут мова йшла про стратегічну несподіванку: на ділянках намічених проривів зосереджувалися значні сили за рахунок резервів Ставки та внутрішнього перегрупування фронту, а підготовка до наступу залишилася нерозгаданою росіянами...
  ...На світанку 23 червня на ділянках Сорок п"ятої, Сто сорок п"ятої і Двісті сорок п"ятої механізованих дивізій Сорок п"ятого армійського корпусу була проведена розвідка боєм.
  Майже без паузи почалася артилерійська підготовка атаки. Удар по першій позиції завдала артилерія. Ширина смуги наступу одинадцять кілометрів. Щільність артилерії на кілометр фронту прориву - 143 ствола калібром від 114 до 240 міліметрів.
  Українська авіація в момент початку артпідготовки знаходилася в повітрі. Одночасно з артилерією літаки завдали ударів по другій позиції. Завдання - не допустити резерви росіян до ділянки прориву.
  ...За двадцять чотири хвилини п"ята година ранку. Туман поволі розсіюється і видимість наближається до нормальної, видною стає далечінь. В окопах, на вогневих позиціях напружено чекають сигналу.
  Командувач Вісімнадцятої армії, в куртці, в розношених чоботах, в кашкеті, низько і рішуче насунутому на самі очі, гостро ковзнув поглядом по обличчям застиглих в очікуванні офіцерів штабу армії. Зараз він більше звичайного напружений, риси його схудлого обличчя ще більше окреслилися.
  Горблячись, поглядаючи пронизливо з-під козирка польового кашкета, прийняв доповіді про готовність частин, підрозділів та служб.
  - Ще раз звіримо годинники. - Сказав командувач. Голос його прозвучав більш хрипло, ніж завше. Даниленко відчув на собі чийсь напівзапитальний погляд і напружена посмішка коротко зачепила старий, зазвичай непомітний, шрам на його обличчі, який зараз став особливо виразним.
  - Час! - Нагадав начальник штабу.
  - Давайте сигнал починати артпідготовку. - Ще раз глянувши на годинник, командує Даниленко.
  До п"ятої години лишається двадцять три хвилини. Зазвичай початок артпідготовки припадає на "круглу" цифру і зараз противник розслабився, "перегорів" очікуванням. Що ж, це добре.
  Начальник оперативного відділу віддає в слухавку коротку команду і негайно першими вдарили ракетні установки залпового вогню. Всього тільки кілька годин тому, після того, як ранком двадцять другого червня зірвали спробу наступу росіян на білорусів, вони зайняли вогневі позиції. І буквально прямо з маршу батареї, дивізіони і полки РСЗВ починають артилерійську підготовку нової атаки.
  Слідом за ракетними установками вдарили гарматні, гаубичні і мінометні полки. Важко передати те відчуття, яке відчуваєш, вслухаючись в багатоголосий хор артилерії. Неймовірне піднесення в душі, просто ейфорія, весь підносишся ввись від захвату, адреналін так і грає в крові. Збудження неймовірне!
  Тридцять четвертий корпус прорив російської оборони здійснює на двох ділянках: ударом суміжних флангів Тридцять четвертої і Двісті тридцять четвертої механізованих дивізій, і ліворуч на ділянці Двадцять четвертої танкової дивізії рвала оборону росіян 65-а штурмова бригада.
  Вогневий наліт короткий, але виключно інтенсивний. Щільність артилерії на кілометр фронту прориву - 186 гарматних, гаубичних і мінометних стволів. Тривалість - 35 хвилин. За цей час вогневі взводи, батареї, дивізіони, полки та бригади викинули на ворога двісті тисяч снарядів та мін. Кожен вагою від шістнадцяти до трьохсот кілограмів. Щохвилини в землю влітало шість з четвертю тисяч снарядів різних калібрів від 114 до 240 міліметрів, які з громом та ревом врізалися в землю, розриваючи на шматки людські тіла, ламаючи бліндажі і плющачи гарматні, мінометні та кулеметні стволи. Це сотні мільйонів розпечених осколків, що з виском розлітаються навсібіч.
  Хоча світанок був у самому розпалі, здавалося, що настали сутінки - сонце, що сходило, заступали дими та пил розривів. До артилерійських вибухів додалися вибухи авіабомб: бомбардувальники і штурмовики стелили бомбовий килим, давлячи другу лінію оборони радянських військ.
  На тридцять п"ятій хвилині артилерія перенесла вогонь в глибину і в атаку піднялися штрафні роти - їх пустили перед батальйонами штурмової інженерно-саперної бригади. Задача штрафників - прийняти на себе удар артилерії і кулеметів противника. Перед ними йшли танки і самохідні установки всіх чотирьох важких танкосамохідних полків Тридцять четвертого армійського корпусу.
  А перед танками та самохідками артилерія котила катком асфальтовим вогневий вал суцільних розривів. А слідом за першим валом йшов другий.
  Командир Тридцять четвертого корпусу генерал-майор Тимощук повідомляє - штрафні роти під час обманного переносу вогню піднялися в атаку і захопили першу траншею, опір росіян відсутній. Він вирішив подальшу артпідготовку припинити і перейти до артилерійсько підтримки атаки. Танковий полк Двісті тридцять четвертої механізованої дивізії ввійшов в прорив і успішно просувається в глибину ворожої оборони. Даниленко відчуває, що і цього разу удача посміхнулася йому. Тепер потрібно тільки вдало скористатися її прихильністю. Рішення очевидне - вводити в прорив рухоме з"єднання армії - Двадцять четверту танкову дивізію.
  На КСП разом з командувачем армії знаходиться командир дивізії генерал-майор Бурдейний.
  - Олексію Семеновичу! - Даниленко коротко пояснив танкісту обстановку, що склалася. - Потрібно вводити вашу дивізію в прорив. Розумію, що за планом рубіж вводу за три кілометри в глибині оборони росіян, а не на тій ділянці, де діє дивізія полковника Лосєва. Обстановка внесла корективи. Негайно вводьте свою дивізію!
  - Слухаюся! - Бурдейний ступив до свого радиста. - "Аврору"! Негайно!
  Командир дивізії віддає короткий наказ. "Аврора" - це 120-й танковий полк. Командир полку - полковник Андрій Соммер. Полк полковника Соммера рушив двома маршрутами. Танки йшли через бойові порядки Двісті тридцять четвертої механізованої дивізії, обганяючи штурмові батальйони і штрафні роти 65-ї інженерної бригади. За двадцять хвилин, не зустрічаючи опору противника, вони подолали першу лінію оборони ворога.
  Ще гриміла канонада артпідготовки, а два полки Двадцять четвертої танкової дивізії вже ввійшли в прорив. Слідом за ними рушила і решта полків дивізії Бурдейного.
  - Вперед! - Разом обважнілим голосом сказав Даниленко, він ніби вкарбував це слово в стіл важким ударом долоні. І додав, вже тихіше і м"якіше. - Ну, почали, жниварі...
  Успіх був повсюдним. До десятої години ранку позиції росіян на ділянці Сорок п"ятого армійського корпусу були прорвані на всю глибину і в прорив пішли передові загони механізованих дивізій. За годину був здійснений прорив і на ділянці дивізій Тридцять четвертого армійського корпусу.
  ***
  Танкова дивізія генерала Бурдейного прорвала тактичну смугу оборони радянських військ і вирвалася на двадцять кілометрів вперед. Противника перед танками вже немає, повертай праворуч, повертай ліворуч, йди в будь-якому напрямку і зустрічайся з такою ж дивізією, яка ударила на сусідній ділянці - і будуть "Канни двадцятого століття" десь в районі Луги чи Пскову. Але щоб вийти на оперативний простір потрібно спочатку переправити танкову дивізію через ріку Велика - єдину серйозну перепону на її шляху.
  Правий берег ріки Великої, тим часом, залишався в руках радянських військ. Українські війська не встигали вийти на оперативний простір, а радянські не могли завдати контрудару - ріка пролягла між ними поділяючим рубежем, нічийною "смугою", яка роз"єднувала противників.
  На другому році війни між Українською Державою і Радянським Союзом навіть великі ріки перестали були серйозною перепоною для воюючих армій. Проте коли в бою порушується рівновага сил, для того, хто обороняється потрібен природній рубіж, здатний хоча б якось убезпечити війська від несподіваного удару. Резерви росіян знаходилися досить далеко від переднього краю. Вони зараз прискореним маршем рухалися до Великої, але будуть не скоро. Реальною силою в руках радянського командування був тільки 23-й мотострілецький полк НКВС - він дислокувався в районі Острова.
  Полк мав у своєму складі чотири мотострілецькі батальйони, артилерійський дивізіон, протитанкову батарею та танкову і автотранспортну роти. Мотострілецький батальйон - три стрілецьких, кулеметна і мінометна роти, взвод протитанкових гармат ЗІС-2, автотранспортний взвод. Артилерійський дивізіон - гаубична і дві гарматні батареї. Всього в полку нараховувалося шістнадцять танків Т-34, шість 122-мм гаубиць М-30, дванадцять 76-мм дивізійних гармат ЗІС-3, п"ятнадцять 57-мм протитанкових гармат ЗІС-2, двадцять чотири 82-мм міномети БМ-42, тридцять шість 50-мм мінометів РМ-41, шістдесят станкових кулеметів СГ-43 і сто сорок чотири ручних кулемети ДП-27. Автотранспортна рота полку і автотранспортні взводи батальйонів могли підняти відразу весь полк, тому він і називався мотострілецьким. По суті такий полк був з"єднанням, рівноцінним стрілецькій бригаді.
  Розташований в другому ешелоні, полк, завдяки своїй мобільності міг швидко зайняти позицію на правому березі ріки Великої, закриваючи дільницю, на якій противник спробує форсувати цю водну перепону. Піхоту, якщо вона переправиться на підручних засобах, мотострілецький полк легко може намотати на гусениці своїх танків, для переправи ж важкої техніки потрібно відбити плацдарм на протилежному березі і навести понтонний міст. Навіть коли вдасться захопити плацдарм, це справа не однієї години: поки понтонні частини підійдуть до місця форсування, поки наведуть міст - не одна година спливе. За цей час полк встигне спихнути піхоту противника назад, у річку, і дочекатися підмоги - танкових частин, які дислокуються в глибині оборони росіян. Тому прорив українських танків до річки особливої тривоги у радянського командування не викликав - час для ліквідації загрози у нього був.
  Все це добре розуміли в штабі Вісімнадцятої армії, коли планували прорив Двадцять четвертої танкової дивізії до єдиної серйозної перепони - ріки Великої. Важливим було зберегти темп руху і випередити росіян. Дивізія генерала Бурдейного темп витримала і до десятої години вийшла до берега Великої.
  План форсування ріки був таким: танкова дивізія підходить до ріки Великої, на її західний берег. Власні і придані дивізії артилерійські підрозділи займають позиції і готуються відкрити вогонь по виявлених на східному березі цілях. Під їхнім прикриттям ріку форсують розвідувальні підрозділи: розвідувальний батальйон дивізії і розвідувальні роти трьох танкових і механізованого полків.
  Це перша хвиля. Задача - переправитися через Велику, вести бойову розвідку в північному напрямку, затримати підхід рухомих частин радянських військ до місця переправи дивізії.
  Слідом за розвідниками - друга хвиля форсування; механізований полк на плаваючих гусеничних бронетранспортерах. Задача механізованого полку: захопити і утримати плацдарм на східному березі Великої, забезпечуючи переправу третьої хвилі форсування: трьох танкових полків по дну ріки.
  В третій хвилі десять танкових батальйонів. Всього має бути триста п"ятнадцять танків Т-44М.
  Після цього танки вже нічого не стримуватиме, вони рвонуть на північ, розвалюючи систему тилового забезпечення Червоної армії. В результаті росіяни кинуть свої танки без палива і гармати без снарядів, радянські війська без доладного тилового забезпечення покотяться геть, до Ленінграду і Новгороду.
  Та спочатку механізовані батальйони 24-о полку мають переправитися через ріку Велика.
  ...Пахне розігрітою сонцем смолою, травами і відпрацьованою соляркою. Тут панують запахи землі та бойової техніки. Колона першого механізованого батальйону 24-о механізованого полку перелісками рухається до водного рубежу. Праворуч від першого батальйону точнісінько такими ж перелісками висувається другий механізований батальйон полку. Ліворуч - третій механізований батальйон.
  ...Кожен батальйон має по тридцять п"ять плаваючих бронетранспортерів МТЛБ-БТР. Бронетранспортер є подальшим розвитком тягача-транспортера МТЛБ, який використовувався в якості піхотного бронетранспортера з початку війни. За рік бойових дій машина пройшла жорстке випробування справжніми бойовими діями, вона позбулася своїх "дитячих хвороб" і в Харкові була створена нова її модифікація спеціально, як броньований транспортер для механізованої піхоти. Це гусенична машина, призначення якої транспортування піхотинців до поля бою і вогнева підтримка їхньої атаки або посилення оборони. Для цього бронетранспортер озброєний великокаліберним кулеметом і захищений лобовою бронею в 20 міліметрів і бортовою в 14 мм. Він слугує транспортом для піхотного відділення з десяти бійців.
  Задача у батальйонів проста: форсувати ріку Велика, захопити плацдарми на правому березі і дати можливість танковим полкам Двадцять четвертої танкової дивізії переправитися через ріку Велика. За рікою танки вирвуться на оперативний простір і їх уже ніхто і ніщо не зможе стримати.
  Попереду батальйонів механізованого полку вже діяли розвідувальний батальйон дивізії і розвідувальні роти трьох танкових і механізованого полків. Це перша хвиля форсування.
  Розвідувальні підрозділи Двадцять четвертої танкової дивізії озброєні плаваючими танками і бойовими розвідувальними машинами. Плаваючий танк зроблений вже в ході війни на базі бронетранспортера МТЛБ, він озброєний 57-міліметровою гарматою та кулеметом і має таку саму броню, як і бронетранспортер. На даху моторного відділення танка можна переправляти мотоцикли розвідників. Бойова розвідувальна машина була розроблена ще до війни і випускалася невеликою серією для військових випробувань.
  Розвідувальний батальйон танкової або механізованої дивізії має в своєму складі роту плаваючих танків, всього сім машин, дві розвідувальні роти по сім БРМ в кожній і одну БРМ в управлінні батальйону. Кожна розвідувальна рота танкового або механізованого полку має взвод розвідувальних танків з трьох машин, два розвідувальних взводи по три БРМ в кожному і одну БРМ в управлінні роти.
  Шлях розвідникам та механізованим батальйонам торують: дві артилерійські бригади - корпусна і армійська, артполк Двадцять четвертої дивізії і два дивізійні артполки Двісті тридцять четвертої механізованої дивізії та корпусний полк, ракетні дивізіони Двадцять четвертої танкової і Двісті тридцять четвертої механізованої дивізій, а також полкові батареї систем залпового вогню...
  Перелісок змінився широкою галявиною, гул дизельних двигунів накочувався і глушив шелест минулорічного листя і трави, голосне дзюрчання і плескіт води. Темна під крутим берегом, до середини вона поступово висвітлювалася і знову темнішала біля протилежного берега. І по силі голосу води відчувалося, яку шалену силу дали червневі дощі цій зазвичай тихій, напівсонній річці. Саме на це її багатоводдя вирішили покластися росіяни, сподіваючись зупинити просування частин української армії.
  На рубіж ріки спішно висувався мотострілецький полк росіян і генерал Бурдейний, знаючи, що тут відбуватиметься головне, перемістив свій спостережний пункт на одну з берегових висоток.
  В першій хвилі - 19 плаваючих танків і 43 БРМ. Слідом за розвідниками йде друга хвиля.
  Першими до краю води підійшли плаваючі танки. Головний танк, розкидаючи гусеницями пісок в боки, з ходу пірнає у воду. На пару секунд він ховається в піднятій хвилі, з"являється на поверхні і, струшуючи з себе воду, прямує до берега, залишаючи за собою пінний слід. Хвилі не сильні і екіпаж танку веде вогонь з гармати прямо на плаву. Позад нього розвертаються віялом інші танки. Слідом за ними бойові розвідувальні машини розвідувальної роти третього танкового полку стрімко домчали до ріки. Вони, по-качиному задираючи корму, скочувалися зі стрімкого берега, збурюючи воду, і вигрібали навскоси проти течії, виходили на стрижень, де їх підхоплювала течія і несла до протилежного берега. Відбійна течія, утворена внаслідок багатоводдя, хватала машини і виштовхувала їх від берега на перекат.
  Збуривши гвинтами білі буруни, бойові машини рушили по поверхні води, ведучи вогонь на плаву. Своїм вогнем танки і БРМ розчищають дорогу плаваючим бронетранспортерам, які йдуть за ними. А поряд вода від близьких розривів ворожих снарядів стовпами здіймається, заливають хвилі оглядові прилади, креняться на борт броньові машини.
  Спостережний пункт комдива - зигзаг окопів на схилі висоти. Бойові машини розвідників вже ввійшли у воду. І тут стривожені вигуки штабних офіцерів змусили командира дивізії взятися за бінокль.
  Протитанкова батарея противника, поставлена саме проти цього перекату, встигла зайняти позицію і вичікувала на свою жертву. Генерал мовчки спостерігав за ротою: передові машини наблизилися до східного берега, водії відчайдушно боролися з відбійною течією, намагаючись зачепитися колесами за ґрунт, до того, як їх винесе під приціли російських гармат. Боротьба виявилася даремною - двом екіпажам залишалося лише плисти за течією - прямо в вогненну пащу. Там їх очікував пристріляний перекат...
  Росіяни знають: переправити три сотні танків на східний берег Великої без мосту неможливо. Понтонно-мостовий батальйон може підійти до ріки через три-п"ять годин, для наведення мосту потрібно ще чотири-вісім годин. Всього у розпорядженні росіян буде половина доби, аби вибити з східного берега десант і скинути зі свого берега українську піхоту назад у воду.
  Було сподівання, що прорив танкової дивізії через передову лінію оборони росіян буде стрімким і вони не встигнуть підтягнути до цього водного рубежу якісь значні сили.
  В основному це сподівання справдилося, але на правому фланзі до берега ріки зміг вийти стрілецький батальйон і почав окопуватися. Висунута на берег протитанкова батарея, придана батальйону, встигла обстріляти розвідувальну роту 3-о танкового полку і два взводи роти відійшли на західний берег, втративши свої бойові розвідувальні машини. Розвідники ж обстріляного протитанковими гарматами взводу пострибали з броні в мутні, виром закручені струмені, пробивалися до обривистого берега, чіплялися руками за мокру слизьку глину, за коріння дерев, що звисало з обриву, за корчі та притоплені кущі. Вони, то вискакуючи з води, то провалюючись в підводні ями по саму шию, рушили назустріч потоку, туди, де на похилий схил мали вийти машини лівофлангового взводу розвідувальної роти першого танкового полку. Попри втрати, розвідники виконали свою задачу - ворог відчув ціну втрачених хвилин. Батальйон росіян ще не встиг окопатися, а йому на голову вже звалилася відразу рота. І нехай це була не піхотна, а розвідувальна рота, вона за своїм значенням зараз перевищувала ціну двох повнокровних піхотних батальйонів.
  На цій ділянці переправа перейшла в форсування водної перешкоди...
  Поки росіяни воюють з розвідниками, гусеничні бронетранспортери механізованих батальйонів ламають прибережні кущі і, не збавляючи швидкості, влітають у воду в стовпах дрібних бризок. На тому березі - грім і гуркіт, вогонь і дим. Артилерія б"є по східному берегу, прокладаючи шлях піхоті. До протилежного берега - кілька десятків метрів і ледь перші машини пірнають у річкові хвилі, артилерія переносить вогонь у глибину. Простором над рікою володіє вогонь і гуркіт. А верткі приземкуваті машини зачепилися гусеницями за землю, ось уже вони виходять на берег. Стрибають з броні піхотинці...
  Тепер настала черга йти на східний берег Великої танкам.
  ...Олексій Бурдейний воював з перших днів війни. В жовтні сорок другого його бригада підтримувала частини територіальної дивізії, яка обороняла плацдарм на березі Десни. Російське командування прикладало всіх зусиль, аби скинути нашу піхоту в річку. Танки Т-44 потужні машини, вони могли б бронею своєю прикрити піхоту, але вони на лівому березі знаходилися. Як допомогти горопашній піхоті? Для наведення поромів та мостових переправ потрібен тривалий час, та й вразливість їхня від ворожого вогню велика. І тоді його танкісти вирішили переправляти танки по дну. Найбільш підходив брід біля села Литки, але його глибина вдвічі перевищувала норми, допустимі для танків - вода повністю закривала корпуси машин, вихлопні труби, наполовину ховала башту.
  Його танкісти знайшли спосіб.
  В танках всі люки і жалюзі задраїли клоччям, просякнутим солідолом, промасленими брезентовими килимками. Вихлопні труби подовжили брезентовими рукавами. Повітря в двигуни поступало через відкриті люки башт. Механіки-водії вели танки наосліп, по командам командирів машин, що стояли в баштах. За вісім годин були переправлені два батальйони - шість десятків броньованих машин.
  Досвід тієї переправи не пропав даремно. На другому році війни українська промисловість перейшла на військові рейки і давала фронту ту техніку, яку вимагала армія. В сорок третьому році українські війська вели широкі наступальні операції. І в ході їх танкам доводилося долати водні перепони. Вже в листопаді сорок третього року в серію пішов вдосконалений танк Т-44М - подальша модифікація танку Т-44.
  Крім більш потужної 105-міліметрової гармати танк мав і спеціальне обладнання для подолання водних перепон по дну - ОПВТ .
  Броньові машини зосереджені на майданчиках герметизації. Танкісти одягають ізолюючі протигази - з водою жарти кепські, розслаблятися не можна. Ніби здута автомобільна камера, лягає на плечі кожному дихальний мішок, на грудях прилаштовується гофрована коробка. Все разом і є ізолюючий протигаз. На випадок затоплення танку можна дихати у воді. Але танки - техніка надійна. На навчаннях такого ще не траплялося. І всі в душі сподіваються - в бойовій обстановці також нічого не трапиться.
  - По місцям! - Танкісти швидко займають місця в бойових машинах.
  Закриваються люки. В шоломофонах команда: "Заводь!", різко рявкає і рокітливо реве потужний дизель. В триплексах танкісти бачать, як рушила, витягуючись на дорогу, колона танків.
  Остання зупинка. Ззовні два мелодичних, як передзвін годинника, удари молотком по башті: все, герметизація повна. Тепер повітря поступає в машину тільки через одну-єдину трубу. Ну, рушили...
  З залитого сонцем лісочку, який зеленів віддалік від річки, виповзли три танки. Наглухо задраєні від гарматних стволів до жалюзі, з високими, як зелені колони, трубами над баштами.
  За першими машинами по всій ширині переправи вийшли з укриттів танки і швидко пішли під воду. Не раз танкісти Бурдейного водили свої машини назустріч ворожому вогню, не раз язики полум"я лизали броньове скло, не раз смерть дивилася їм у вічі. Зараз вона обернулася мутнуватою річковою водою.
  Плавно підходять машини до краю води, ось вона ринула на броню, затанцювали, ходять ходуном хвилі, підбираються до триплексів. Промайнула на рівні очей сталева гладінь ріки і ніби світло-жовтою шторкою закрило оглядовий прилад. Швидко темнішає ця шторка, стає, як ніч, густо-чорною. Погляду немає за що зачепитися, немає орієнтирів, очі ніби зав"язані.
  Але танк йде не наосліп. Механік-водій не зводить погляду зі стрілки спеціального приладу - гіронапівкомпасу. В шоломофоні голос начальника переправи: "Так... так..." танк по дну ріки йде вірно.
  Труби, які живили машини повітрям, різали річкові хвилі, як перископи підводних човнів.
  Ось чорнота в триплексах світлішає. І раптом ринуло світло в середину танка: берег в диму та розривах, атакуючі танки і блакитна даль горизонту. Танк виходить з води, тепер пробити гумову заглушку ствола бронебійним пострілом, скинути трубу, гармату і башту зі стопорів, гармату вниз. В диму бою око навідника і командира танку шукає ціль.
  - Осколковим, прямо, окремий кущ, кулемет в окопі... - В шоломофоні навідника лунає голос командира...
  Перші машини виходять на берег і з ходу вступають у бій, а у воду входять все нові і нові танки. Танкові батальйони дивізії генерала Бурдейного долають водну перепону по дну.
  Тепер вже було не зупинити піднятої сигналом бойової сили. Рух цей з кожною хвилиною набирав силу і Двадцять четверта танкова дивізія потужним струменем вливалася в загальний потік.
  Що чекало їх попереду?
  Цього, окрім посвячених в плани командування армії штабних офіцерів, ніхто не знав. Знали лише одне: потрібно бути готовим до всього. Танки йшли по дорогам, дотримуючись маршової швидкості. Важкими смерчами слід за ними котився пил і коли б не ці, сіро-чорні чадні шлейфи за кормою танків, самохідок, бронетранспортерів, їх було б здаля важко оком виявити: броня машин, задраєних по-бойовому, скоро зробилася нерозрізненою від кольору того пилу, крізь який вони пробивалися, звершуючи свій безупинний біг. Для танкістів, по суті, молодих хлопчаків, закритих гарячою від руху бронею, світ зробився однозначним, звузившись до меж того, що вони бачили в оглядові прилади. А там, за триплексами броньового скла, нескінченною стрічкою розгорталося одне і теж саме: клубочився, обрізаючи видимість, пил, а земля, здиблена рухом, то розмашисто злітала вгору, як на гойдалці, то стрімголов падала донизу. І вони вчилися шостим солдатським відчуттям осягати сутність цього бойового руху, бачити більше, ніж можна було бачити крізь приціли, перископи та оглядові прилади, і ні на мить не втрачати відчуття землі, над якою нерухомим лишалося одне тільки небо, що все більше знебарвлювалося в жаркому мареві довгого червневого дня.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"