Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

6

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Мости в Острові

  6
  ...412-й окремий повітряно-штурмовий батальйон був піднятий по бойовій тривозі о двадцять третій годині сорок хвилин двадцять другого червня сорок четвертого року. В фільварок, де розмістився штаб батальйону викликали командирів всіх трьох рот, взводів та інших бойових та забезпечуючи підрозділів. До речі, перша рота була виведена в резерв командування Вісімнадцятої армії і командир її був відсутнім.
  Командир батальйону - майор Двужильний. Майор ішов бойовими дорогами з самого початку війни з комуністичною Росією. Він мав чималий військовий досвід і непросту життєву біографію.
  Командний пункт і штаб батальйону - в баронській садибі. Кабінет командира батальйону на другому поверсі, поруч - кабінет начальника штабу. Двері командирського кабінету відчинилися.
  - Товариші офіцери! - Скомандував начальник штабу.
  Капітани, старші лейтенанти, лейтенанти і унтер-офіцери підхопилися. Важка у комбата рука - половину війни Юрій Михайлович Двужильний у штрафних частинах провів: спочатку сам провину свою кров"ю спокутував, потім під його командою інші боєм очищалися перед Українською Державою.
  - Значить так, товариші командири. - Суворе обличчя майора раптом усмішкою осяялося, ніби сонце крізь хмари проглянуло. - Отримано наказ на бойові дії. Прошу до карти...
  Майор Двужильний починав війну командиром літака КС-3, що у військово-транспортному варіанті мав назву С-42. Починаючи з вересня до грудня його літак перевозив з оточеного радянськими військами Харкова цивільний люд на захід і південь України, зворотними рейсами везли медикаменти і консервовану кров, боєприпаси і тушонку, авіаційні мотори і танкові дизелі. Вивезти з п"ятимільйонного Харкова до війни встигли тільки дітей дошкільного віку, а от всіх дітей шкільного віку до початку війни не змогли. Старшокласників вивозили, коли почався обстріл міських околиць. Разом з дітьми вивозили і тих, хто для оборони міста був непотрібен. Десятки тисяч квартир, цілі квартали будинків багатоповерхових стояли без господарів, замкнені. Для мародерів-грабіжників привілля! Військові патрулі без попередження стріляли таких, проте припинити розгул грабунку не вдавалося. В грудні, коли до східних і північних околиць міста радянські війська підійшли, і постала реальна загроза повного оточення, лейтенант Двужильний в Харків возив боєприпаси і продовольство, а назад вивозив хворих, важкопоранених, жінок і старих. Трапився одного разу серед пасажирів немічний чоловічок, плюгавенький, з маленькою валізкою. Все бідкався, що в оточеному Харкові кинув напризволяще квартирку, за якою нікому буде приглянути. Всі мовчали, а чоловічок той всю дорогу скаржився на війну та на злодіїв, що порожні квартири грабують. А потім у хмарах труснуло машину на повітряний ямі, валізка та й розкрилася! І випало звідти те, що в квартирах харківських грабіжники поцупили. Підійшов лейтенант до чоловічка, підняв валізку, а там - мішечок з брильянтами та каблучками дорогоцінними і золото - годинники, червонці та коронки золоті. Чоловічок скупником краденого виявився. Скипіла душа у лейтенанта, згріб за барки чоловічка, двері відкрив та й скомандував: "Стрибай!", а той закрутився, навколішки стати намагався, молив про пощаду, але ненависть лейтенанту вже до горла підступила. Тільки й почули, як крик впав з висоти. Прилетіли на аеродром, доповів лейтенант Двужильний про подію. За самосуд віддали його під трибунал, вирок - десять років ув"язнення.
  А напередодні у відповідності з наказом Гетьмана України Павла Скоропадського в Діючій армії штрафні роти і батальйони створені були.
  І десятирічний термін ув"язнення замінили Двужильному Юрію Михайловичу трьома місяцями в штрафному батальйоні. А штрафбат - то не таке місце, де від війни ухилитися вдасться. Використовуються штрафні роти і батальйони на найважчих і найнебезпечніших ділянках фронту, приймають вони на себе найлютіший вогонь ворога в обороні і в наступі військам своїм розчищають шлях-дорогу. Термін служби в штрафному батальйоні - від одного до трьох місяців. Або до першої крові. Проте поранення є нездійсненною мрією для абсолютної більшості штрафників, тут воюють частіше не до першої крові, тут зазвичай воюють до загибелі. Штрафники недовго живуть і долю їхню результат визначає.
  Однак під щасливою зорею народився Юрій Михайлович Двужильний, три місяці відвоював і не отримав жодної подряпини. Що ж, лейтенант, сказали йому в трибуналі, милостивий до тебе Бог, відбув термін, отримуй назад свої погони і воюй до Перемоги.
  Тільки знову в транспортну авіацію потрапити лейтенанту не вдалося.
  В березні саме почався контрнаступ радянських військ під Білгородом і так доля склалася у лейтенанта Двужильного, що отримав він під своє командування взвод в штрафній роті Сорок другої піхотної дивізії. Штрафна рота - це десять взводів по півсотні бійців у кожному, рота постійно воює. На посади командирів взводів призначають хоробрих, освічених, вольових офіцерів, які в боях себе проявили.
  З квітня по грудень сорок третього року пройшов Юрій Двужильний шлях від командира взводу до командира тієї самої штрафної роти. За майже дев"ять місяців у боях незчисленну кількість разів побував. А штрафники за визначенням воюють на найважчій ділянці і припадають їм найважчі бойові завдання.
  Чому? Бо на війні постійно потрібно розкривати систему вогню противника. І не придумали ще кращого способу, ніж розвідка боєм. Ось штрафні частини й були тим знаряддям, яким цей спосіб здійснювався. Виконали бойову задачу - поранених в госпіталь, загиблих - у землю, тут же наказ: поповнення отримати, бойове злагодження провести, на все - тиждень часу, а потім - нова бойова задача. Офіцери штрафних підрозділів мають величезний досвід ведення боїв, тому термін вислуги для них скорочений удвічі і після закінчення служби в цих частинах, вони отримують нечуване підвищення: командиру штрафної роти наступна посада - командир полку, командиру штрафного батальйону - командир дивізії.
  В грудні сорок третього здав майор Двужильний Юрій Михайлович штрафну роту і мав отримати під свою командирську руку піхотний полк. Але доля вирішила інакше - запропонували йому сформувати і очолити аеромобільний, тобто, повітряно-штурмовий батальйон. Спосіб дій у аеромобілістів нічим від дій штрафної піхоти не відрізняється. У майора ж досвід в таких боях - величезний. (Це не було відходом від канонів і пониженням у посаді, за своїм статусом аеромобільний батальйон дорівнює піхотному полку.)
  А в українському війську, коли командування щось пропонує, відмовлятися не прийнято було. Майор прийняв пропозицію і відбув до Дніпропетровська. Термін був жорсткий: на формування - місяць!
  Повітряно-штурмові частини і з"єднання діяли в тилу противника на великій території, по відокремленим напрямкам і в умовах стрімкого переміщення з одного району в інший. Тактичний десант призначався для вирішення задач, які сприяли військам, що діяли з фронту, в досягнення мети бою і переростання тактичного успіху в оперативний. Тактичні по суті формування: рота, батальйон, бригада, виявилися здатними вирішувати оперативно-тактичні задачі в армійській або навіть фронтовій наступальній операції.
  На початок сорок четвертого року українська армія отримала майже дворічний досвід планування і проведення тактичних повітряних десантів, війська переходили до наступальних дій. Весь час постійно уточнювалися задачі і вдосконалювалася тактика застосування, організаційно-штатна структура, озброєння та бойова техніка повітряно-штурмових частин і з"єднань, спорядження окремого бійця і система тилового забезпечення підрозділів, частин і з"єднань, бойове управління аеромобільних військ під час дій в тилу противника. З огляду на нові можливості авіаційної техніки, яка розвивалася небаченими темпами, рішуче переглядалися і змінювалися раніше незаперечні, здавалося, канони застосування сухопутних військ.
  Поява в українській армії гелікоптерів конструкції Ігоря Сікорського робила тактичні десанти незалежними від аеродромної мережі, відповідно, такі особливості скорочували дії по захвату і утриманню аеродромів і наближали райони висадки десантованих військ до району їхніх бойових дій. Матеріальним фактором проведення повітряно-штурмових бойових дій стали гелікоптери. З прийняттям на озброєння цих літальних апаратів з"явилася можливість впровадження нових засобів підготовки і ведення бойових дій сухопутними військами. Вже зимою сорок четвертого року тактичні гелікоптерні десанти стали постійним елементом оперативної побудови сухопутних військ української армії в наступальній операції.
  Сформований в січні сорок четвертого року, 412-й аеромобільний батальйон пройшов бойовий шлях по степах Північного Кавказу, в плавнях Кубані, по гірських перевалах Грузії та Азербайджану.
  Зимою сорок четвертого року танкові і механізовані дивізії армій Тимошенка рвонули нестримно через придонські степи до перевалів Головного Кавказького хребта. Попереду наступаючих військ гелікоптерні полки висаджували аеромобільні батальйони і бригади, вони, при прориві ворожої оборони, займали на другій позиції військ противника вигідні райони для сприяння головним силам армії, вели боротьбу з резервами противника, що підходили, і перешкоджали їм розгортатися в бойовий порядок, захоплювали аеродроми, пункти управляння і важливі об"єкти в тилу росіян, переправи через річки і перевали в горах.
  412-й аеромобільний батальйон в перший же день наступу одночасно з початком артилерійської підготовки після авіаційного удару захопив вигідний район на позиції дивізійних резервів росіян і шість годин утримував його до підходу передових частин нашої танкової дивізії. В подальшому батальйон здійснив десантування на другій позиції стрілецької дивізії росіян з метою сприяння головним силам танкової армії в форсування водної перешкоди перед цією позицією і швидшому прориву першої смуги оборони противника. Поповнившись після понесених втрат прямо в ближньому тилу, батальйон в ході наступу наших військ захоплював мости і переправи на річках, а при виході українських армій до гір, штурмові роти батальйону десантувалися на перевали, які захоплювали і утримували до підходу наших танків і піхоти.
  До кінця травня сорок четвертого року бої на Північному Кавказі і Закавказзі закінчилися. Батальйон повернули на Батьківщину. Тут частину поповнили особовим складом згідно штату, щоб всі були на бойових постах, без відсутніх. Озброєння старе замінили новим прямо з заводів. Отже, скоро в діло і затримаються в Україні десантники ненадовго. Першого червня надійшов наказ - і 412-й аеромобільний батальйон залізницею перекинули до Латвії, в район озера Алуксне.
  На червень сорок четвертого року за можливостями це була зовсім інша частина, ніж на початок року. Структура повітряно-штурмового батальйону, як і всіх інших аеромобільних частин і з"єднань Сухопутних військ, постійно удосконалювалася. Його бойові можливості постійно зростали.
  В червні сорок четвертого року батальйон складався з трьох повітряно-штурмових (аеромобільних піхотних) рот, роти важкого озброєння, протитанкової батареї, мінометної батареї, взводів: розвідувального, зв"язку, зенітного, саперного, автотранспортного, ремонтно-відновлювального, господарського, десантного забезпечення, хімічно-бактеріологічного захисту, комендантського, батальйонного медичного пункту. Кожна піхотна аеромобільна рота мала в своєму складі три піших взводи по три відділення в кожному, взвод вогневої підтримки у складі кулеметного і гранатометного відділень, та мінометний взвод.
  Батальйон налічував шістсот тридцять офіцерів і солдатів. На озброєнні батальйону знаходилися вісім 120-мм нарізних мінометів "Октава-Б", дванадцять ротних мінометів калібром 81 міліметр, шість 57-мм протитанкових гармат "Стилет-Б", по шість станкових гранатометів СПГ-9Д і автоматичних станкових гранатометів АГС-40, шість великокаліберних зенітних кулеметних установок ЗУ-2, вісімнадцять ротних кулеметів ПК-42, тридцять шість легких кулеметів РПК-40 "Малюк", тридцять дев"ять ракетних піхотних гранатометів РПГ-9Д, чотириста дев"яносто чотири штурмові карабіни М-40 (модифікація штурмової гвинтівки АУГ-40 для повітряно-десантних і аеромобільних військ), дев"ять снайперських гвинтівок і сто дев"яносто шість пістолетів-кулеметів і пістолетів. Крім того, майже сотня автомобілів і транспортерів переднього краю, шістдесят вісім мотоциклів з коляскою і одиночок.
  В поєднанні з гелікоптерами по своїй ударній і вогневій силі він дорівнював піхотному полку.
  Негайно по прибутті в пункт тимчасової дислокації був збудований полігон і пішла бойова підготовка так, як це у статутах та наказах вимагається: без послаблень і спрощень. І тривоги за тривогами. Над стрільбищами та полігонами пил та дим спаленого пороху сонце ясне закриває. Зі стрільбищ гільзи стріляні вантажівками вивозили, з раннього ранку і до смеркання на артилерійському полігоні гуркіт безперервний - тільки-тільки одна батарея відстрілялася, а її місце вже інша зайняла: вогонь! Вогонь!! Вогонь!!!
  В такому шаленому темпі пройшов перший тиждень червня, другий, третій...
  Пізнім вечором двадцять другого червня 412-й аеромобільний батальйон був піднятий по бойовій тривозі. Викликали всіх командирів, до окремих взводів включно, і комбат задачу бойову поставив.
  - Товариші офіцери, нам наказано висадитися в районі міста Острів, захопити залізничний, пішохідний і автомобільний мости через річку Велика та утримувати до підходу основних сил армії. Питання є?
  Питань ні в кого не було. Всі і так добре знали, що кому робити, майже місяць відпрацьовували свої дії на спеціально збудованому полігоні, який ці мости імітував. Свої дії назубок кожен боєць вивчив.
  Отримали боєприпаси, завантажилися на автотранспорт, власний і приданий, і на аеродром.
  А на аеродромі, що неподалік від латвійського міста Бауска, гелікоптери вже свої гвинти розкручують. Від аеродрому завантаження до місця висадки - міста Острів, трохи менше вісімдесяти кілометрів...
  Майор Двужильний кинув останній погляд на кімнату, яку залишав і пішов до виходу. В останній раз глянув на будинок фільварку, на прибудови його, і до машини поспішив. Ревнув, заводячись, двигун...
  ...Не спить сьогодні маленький аеродром. То тут, то там чути неголосну говірку, мигтять сині маскувальні промінчики електричних ліхтарів. Екіпажі гелікоптерів вже готові до вильоту, десантників своїх чекають: вони мають прибути з хвилини на хвилину. А ось, здається, їдуть: по викладеній сталевими плитами злітній смузі від КПП швидко рухаються парні короткі смужки синього світла. Це "шестиніжки", для аеромобільних військ спеціально розроблені транспортери переднього краю виробництва Луцького автомобільного заводу. З глухим гулом транспортні машини десанту проїжджають до посадочних майданчиків.
  Батальйон повзводно вишикувався на аеродромі. В темряві всі здавалися горбатими і вайлуватими від десантних рюкзаків та спорядження. Двужильний йшов по рядах, перевіряючи екіпіровку своїх солдатів, уважно вглядався в до всього, що могло там, в Росії, стати причиною смерті людини. Він наказав одному з бійців замінити десантний рюкзак, а потім віддав командирам підрозділів наказ на завантаження.
  Люди рушили нестройними рядами, мимо них десантні машини квапилися до гелікоптерів.
  Колона вишикувалася по краю злітної смуги, на землю зіскочили кремезні здоров"яки, неголосна доповідь командирові гелікоптера. І ось вже опустилася рампа в кормі гвинтокрилою машини, ТПК завантажуються в кабіну; бічна панель дверей ковзнула по рейкам, ледь торкаючись борту в кабіну піднялися по драбинці десантники. Розмістилися без метушні, кожен боєць добре знав своє місце.
  Борттехнік підняв драбинку, закрив двері, а командир гвинтокрила звернувся до десантників:
  - Увага всім! З місця на місце під час польоту не переходити. Спостерігати за землею і повітрям. - Старший лейтенант кивнув на бортові ілюмінатори. - Для цього є блістери. При необхідності вести вогонь через них: вони легко відкриваються.
  - Не вперше. - Промовив один з десантників. - Техніку цю добре засвоїли.
  - Нагадати не завадить. Командир відділення хто?
  - Сержант Величко. - Озвався худорлявий хлопець середнього зросту.
  - Ви відповідаєте з порядок у вантажній кабіні, за дисципліну.
  - Зрозуміло. - Сержант звично вмостився на лавці так, щоб в ілюмінатор бачити все ззовні.
  - Ну все, злітаємо. - Командир гелікоптера піднявся в пілотську кабіну. Свистячий гул і дрож легкий по корпусу машини. Гелікоптер гойднувся з боку на бік і, трохи піднявши хвіст, відірвався від землі.
  Гелікоптери по одному вирулювали на старт. В десантній кабіні було темно, тільки неяскраво світили синім світлом плафони по бортах, від чого обличчя у всіх здавалися напруженими. А, можливо, і не здавалося. Після посадки світло вимкнули і через відкриту пройму лівих дверей видно тільки світлий метал посадочного майданчика і чути було короткі команди унтер-офіцерів батальйону аеродромного обслуговування. А потім двері закрили, двигун заревів на повну потужність, корпус гелікоптера задрижав. Сильніше, сильніше... Все всередині наповнилося гулом і машина м"яко відірвалася від майданчика і здійнялася в повітря. Нахиливши опецькуватий ніс, гелікоптер пішов вперед з набором висоти.
  - Поїхали! - Підморгнув технік ближньому десантнику.
  Сержант кивнув, посміхнувся.
  ...Тихо згасають розсипи зірок. Місяць хоча ще висить в небі, однак світло його поблякло в досвітніх фарбах вранішньої зорі. Місячне світло поступово тьмяніє, в ньому з"являються бузкові і сині відтінки - передвісники близького світанку. Народжувався новий день. Яким-то він буде?
  За бортом пітьма. Але не глуха чорна непроглядна пітьма глупої ночі, небо вже сіріє на сході, там ось-ось сяйнуть перші світанкові промені. В тій сірій пітьмі видно проблисковий маячок машини, що йде попереду. Аеродром залишається позаду, він нагадує про себе тільки рідкими вогниками, розкиданими по окрузі. Однак невдовзі зникають і вони
  Коли б це трапилося вдень, можна було б подивитися і на сусідні машини, і на землю, і все було б значно цікавіше, а тепер в передсвітанковій млі ніщо не відволікало, звук потужного гелікоптерного двигуна подавив всі інші і від нього нікуди не дінешся - рев мотора давить на вуха, на кожну клітинку тіла.
  За двадцять хвилин, коли піднялися досить високо, стало світліше.
  - Наші наступають! - Крикнув голосно командир взводу зв"язку і всі припали до ілюмінаторів.
  Внизу простяглася вогненна смуга. В кількох місцях вона прорізалася темними плямами, схожими на тунелі, прокладені у вогні. Зверху ця картина нагадувала електрифіковану карту, де поселення та висоти були оперезані лініями, які світилися.
  Проходить десять-п"ятнадцять хвилин, і ніби виднішати стало. Вже видно, як зблискує внизу вода річок, над якими проносяться на малій висоті гелікоптери. Колона проходить один репер, другий... Частина гвинтокрилів йде попереднім курсом, частина машин відвертає праворуч-ліворуч. І ось перед ними ціль...
  Внизу з"явилася стрічка ріки. І відразу стало видно місто. Острів горів, підпалений бомбардувальниками. Бомбили тільки його північну околицю - залізницю і шосейні дороги. І майор Двужильний порадів у душі тому, що бомбардування було прицільним. Ніхто не освітив випадковою пожежею місце висадки десанту. І на залізничному мосту, зовсім невидимому, ніхто не стріляв по гелікоптерам - росіяни сподівалися уникнути нальоту. В цю мить мигнули габаритні вогні переднього гелікоптера і пілот поклав машину у віраж - до висадки залишалися лічені секунди. Віраж крутіше, крутіше... Крен пресував десантників до голови гелікоптера, і раптом носовий крен змінився боковим, від чого дехто не втримався на сидіннях. Майор відчув, як чиїсь руки охопили його за пояс. Хто це? Сержант-зв"язківець.
  - Не бійся, це віраж! - Повернувши голову крикнув він у вухо сержанту.
  Двужильний відчув легкий поштовх і панелі бічних дверей по обох бортах ковзнули назад: сіли. Двигун працював на малих обертах, а десантники горохом сипонули на землю: сидячий гелікоптер - відмінна ціль, потрібно негайно звільняти десантну кабіну, щоб машина могла здійнятися в небо...
  ...Рано-вранці двадцять другого червня на сході загриміла артилерія білорусів - на дільниці їхньої оборони почався наступ радянських військ. А вже пізно ввечері окремий полк армійської авіації перелетів на фронтовий аеродром. Для командира полку підполковника Миколи Лисенка завтрашній день починався вже сьогодні з отримання завдання на майбутній виліт: зв"язковий гелікоптер доставив офіцера для доручень командувача армії. Він привіз бойовий наказ і фотопланшети майданчиків десантування аеромобільного батальйону. А пізніше, коли закінчувалася підготовка гелікоптерів до вильоту, на аеродром прибули командир бригади армійської авіації і командири винищувального і двох винищувально-бомбардувальних полків разом зі своїми командирами ескадрилій. Обговорили всі питання взаємодії з винищувачами і зенітними засобами на лінії фронту, розписали бойові групи і уточнили їхні задачі по фотопланшетам. Разом з авіаторами працювали і офіцери 412-о аеромобільного батальйону на чолі зі своїм командиром.
  Полк Лисенка ще з початку року взаємодіяв з батальйоном майора Двужильного і робота в них йшла добре. На відміну від повітряно-штурмових бригад, окремий аеромобільний батальйон не мав своєї авіаційної складової і при плануванні бойових задач доводилося залучати армійські і фронтові гелікоптерні полки. Така практика бойового застосування не є найкращою - в повітряно-штурмових операціях надзвичайно важливим є взаємодія окремого піхотного аеромобільного взводу і екіпажу гелікоптера. І взаємодія ця досягається тільки спільним виконанням бойових задач. Можна, звичайно, окремому аеромобільному батальйону виділити гелікоптери, але такої чіткої взаємодії між десантниками і екіпажами гелікоптерів, як в аеромобільних бригадах у них не буде. І десантникам нечувано поталанило, що їх у ворожий тил будуть десантувати знайомі екіпажі.
  Десантування 412-о аеромобільного батальйону мало сталися в дві хвилі. В першій хвилі йшов бойовий гелікоптерний полк Лисенка, він має висадити групи захвату майданчиків. В другій - транспортно-десантний гелікоптерний полк під командуванням полковника Гаврилова з головними силами.
  Полк Лисенка входив до бригади армійської авіації, яка складалася з двох окремих гелікоптерних полків: бойового і транспортно-десантного. 218-й окремий бойовий гелікоптерний полк мав у своєму складі дві ескадрильї гелікоптерів вогневої підтримки С-411 (штурмові гелікоптери призначалися для супроводу повітряно-штурмових підрозділів у польоті, їх вогневої підтримки при висадці і виконання інших задач по знищенню противника, пілоти прозивали свої машини "Кобрами" через назву комплексу керованого протитанкового ракетного озброєння, що ставилося на одну з модифікацій цього гелікоптера), ескадрилью транспортно-бойових С-55А і ланку управління з чотирьох легких гелікоптерів зв"язку С-51А. Всього в полку було тридцять шість "Кобр" - в кожній штурмовій ескадрильї по шістнадцять машин плюс в штабній ланці чотири "Кобри", і двадцять гелікоптерів С-55А в транспортно-бойовій ескадрильї.
  Для забезпечення бойової діяльності полку в його склад був введений батальйон аеродромного обслуговування. Він мав управління батальйону, командний пункт авіації, дві аеродромно-технічні роти і роту охорони. Всього батальйон налічував 296 осіб.
  Світанок двадцять третього червня застав Лисенка і його льотчиків в кабінах гелікоптерів. Але командир, хоча й пекло його бажання починати найшвидше виконувати завдання, змусив себе дочекатися даних дорозвідки погоди в Острові, на яку пішла пара винищувачів П-40А . Він побоювався, що ранковий туман закриє мости і майданчики висадки. Нарешті стало відомо, що погода добра і аеродром ожив.
  Злетіла червона ракета і гелікоптери один за одним стали запускати двигуни, зелена ракета - і гвинтокрилі машини разом здійнялися в небо. Стрій був вишикуваний ще на злітному полі, колона йшла на ходу вирівнюючи стрій. Слідом за гелікоптерами бойового полку підполковника Лисенка за три-п"ять хвилин мали здійнятися гвинтокрили транспортно-десантного полку.
  218-й гелікоптерний полк йшов двома ешелонами - кожен на свою ціль. Одна бойова ескадрилья прикривала три ланки транспортних гелікоптерів, які мали висадити десант на залізничний міст, друга - дві інші, своєю ціллю вони мали автомобільний міст за два з половиною кілометри від мосту залізничного.
  Над своєю територією йшли на великій висоті. Попереду з"явилася димна лінія фронту. З нею курні стрічки доріг, якими рухалися на схід наші танкові і механізовані частини. Росіяни спробували стріляти, тільки до цього були готові і по них негайно вдарили наші далекобійні батареї. Лінія фронту гриміла вогнем і сталлю - механізовані дивізії проривали оборонний рубіж росіян. В смузі прольоту все було вже спокійним - піхотні частини розрізали першу смугу стрілецьких дивізій і танки вийшли до дивізійних тилів. Артилерія дальньої дії давила зенітні засоби противника, забезпечуючи вільний шлях гелікоптерам.
  Пройшли передній край і командир полку дав сигнал зменшити висоту польоту. Успіх справи зараз вирішувала раптовість. Лисенко, вірний перевіреній взимку на Кубані тактиці, вів полк в тил ворога на малій висоті. Потрібно було застати охорону росіян зненацька, і вийти на мости несподівано. Штурмовим гелікоптерам була поставлена задача подавити вогневі точки, коли зенітне прикриття спробує чинити опір. Льотчиків заспокоювала та обставина, що два полки винищувачів-бомбардувальників будуть забезпечувати десантування. Вони прийдуть на ціль раніше від гелікоптерів на три-чотири хвилини і мають відволікти на себе вогонь зеніток та не допустити до колони гелікоптерів ворожі винищувачі.
  Полк йшов в колоні ланок над річковими заплавами, над лісом, намагаючись якомога нижче притиснутися до земної поверхні, аби не видати себе. Промайнули під короткими, скошеними назад крилами хатинки лісового хутора, попереду і праворуч куріло білим паром озеро, ліворуч виднілася сталева нитка залізниці. Сонце піднімалося над горизонтом і його сліпучі промені били з правого боку в очі пілотам...
  На горизонті став виростати пінний зелений вал лісу - показався правий берег Великої, а трохи згодом заблищала і сама річка. Це був рубіж розходження. Попереду йшли пари наших винищувачів і поки в повітрі було спокійно. Пілоти гелікоптерів також помітили орієнтир, вперед вишли машини з групами забезпечення висадки. А в навушниках шоломофонів пролунав голос Лисенка:
  - Увага! До цілі три хвилини. Починаємо роботу. - "Кобра" командира полку проминула рубіж розходження ешелонів по своїм цілям. - Вогонь відкривати самостійно.
  Штурмові гелікоптери йшли парами. Попереду - дві пари ланки розчистки. Росіяни все ще не розуміли задля чого тут кружляють гвинтокрилі машини. Мабуть, думали, це розвідники. Сподівалися, що трохи покружляють і полетять собі геть.
  Група Лисенка ішли на залізничний міст, група під командою заступника - на автомобільний.
  Підполковник дав повні оберти турбіні і пішов у розвороті ліворуч - його ланка прикривала висадку групи, яка мала захопити і обороняти майданчик десантування. Показався залізничний міст. Двома прольотами довжиною понад дев"яносто метрів кожен він з"єднував береги Великої. Підполковник глянув довкіл: чи немає поблизу винищувачів росіян. Ні, немає. Перевірив ще раз, як ідуть за ним його підлеглі: гелікоптери ланки трималися на належній дистанції. Нормально... Лисенко зняв озброєння з запобіжників.
  В цей момент росіяни, стривожені діями українських гвинтокрилів, які кружляли над мостом, відкрили вогонь. Транспортні гелікоптери вже заходили на посадку, коли Лисенко побачив, як з берегів біля мосту піднялася курява - стріляли в машини, які зависли над землею, але з чого - не видно було. Він розвернув машину в тому напрямку і, хоча вогнева точка була ще поза дальністю дієвого вогню, дав по ній чергу з автоматичної гармати - сигнал для ланки атакувати зенітні установки. Ще раз майданчик висадки поглядом охопив - транспортні машини встигли висадити групи і один за одним вже здіймалися в небо.
  Досвід висадок з гелікоптерів десантних підрозділів ще в перші дні виявив недолік конструкції машини Сікорського: наявність однієї досить вузької двері, що утруднювало швидку висадку. Для підрозділів повітряно-штурмових батальйонів, які зазвичай висаджуються під вогнем ворога, це мало критичне значення. І інженери фірми зреагували миттєво. Конструкція десантно-транспортного С-55 ще взимку сорок третього була модернізована і починаючи з літа у війська пішли машини з двома дверима по обох боках фюзеляжу і з механізованою рампою в кормі машини. Задля цього перенесли основні стійки шасі вперед, а носові стійки перемістилися в корму. Правда, тепер С-55А мав досить своєрідний вигляд, за який у військах отримав назву "Богомол". Зате десант покидав машину за лічені секунди і швидко вивантажували техніку. Ось і зараз - присіли "богомоли" на п"ять-десять секунд і відразу ж здійнялися в повітря...
  Ланка "п"ятдесят п"ятих" висаджувала десантну групу на обидва - південний і північний - береги ріки з обох кінців залізничного мосту. За задумом, два гелікоптери мали сісти на березі біля його північного краю. Але за півкілометра знаходилася залізнична станція, яку прикривали зенітні кулеметні установки.
  Зранку над водою здійнявся легкий серпанок, він закрив майданчик і пара "п"ятдесят п"ятих", почавши зниження, проскочила район висадки і опинилася прямо над вокзалом. В першу мить росіяни розгубилися, але вже за кілька секунд відкрили вогонь. Прямо по пілотській кабіні головної машини сіконула черга, обидва пілоти були вбиті миттєво і гелікоптер, не зменшуючи швидкості упав прямо на залізничну колію. Ведений встиг проскочити вокзал і висадити десант за ним. Почав злітати, аж раптом пілот гелікоптера побачив, що ДШК, який збив ведучого, розвертається прямо на нього. Пілот, однак, встиг довернути і точку кулеметну ракетами накрити, а тут збоку вдарив ще один кулемет. Корпус "п"ятдесят п"ятого" загудів, як барабан, від ударів великокаліберних куль і "правак" - правий пілот - раптом відчув, як ослабла ручка управління. Він глянув на командира - залитий кров"ю лейтенант висів мертво на ременях. Кабіну вже затягував дим і, щоб якось зорієнтуватися, льотчик відкрив блістер кабіни, виглянув назовні - на гелікоптер стрімко насувалася вежа водокачки. Інстинктивно він потягнув ручку, щоб уникнути прямого удару... І вже за мить машина боком зіткнулася з вежею. Після удару гелікоптер покотився по колії і загорівся. Якимось дивом льотчик вцілів і зміг прийти до тями ще до того, як машину охопило полум"я. Він вибрався з кабіни і витягнув за собою борттехніка. Той вже горів - з розбитого баку в десантну кабіну щедро хлюпнуло бензином. Ледь його погасив. Вернувся за командиром, але полум"я охопило гелікоптер повністю...
  - Спостерігаю роботу "зушки "! Два ДШК за вокзалом! - Почув в навушниках Лисенко. - Горить! "Богомол-п"ять" горить! Працюю по "зушці"! Б"ють по мені! ДШК збоку, право... - І стих ефір.
  Лисенко розвернув гелікоптер і повів його на правий, північний берег, в бік вокзалу. Поглядом дим чорний на колії навпроти вокзалу вловив відразу. А далі здіймався в небо ще один чорний султан. Від палаючого гелікоптера відбігають двоє: передній, весь в крові, тягне за собою, як ляльку, когось в куртці і трусах. А з боку вже підходили два транспортні "п"ятдесят п"яті" - "Богомол-три" і "чотири"...
  Лисенко дав по радіо наказ "третьому" підсісти і забрати людей. Вже на аеродромі підполковник побачив, як обгоріли льотчики. Правому пілоту життя врятувала шкіряна куртка - захистила від вогню. А борттехнік весь обгорів - шкіра з кистей рук і з ніг геть облізла від опіків, висіла, ніби печатки і шкарпетки. А " правак" від болю в шоці і повторює: "Сашка збили і Вовка згорів! Сашка збили і Вовка згорів!"...
  Коли С-55 з бортовим номером "три" злітав, від південної стрілки вдарив по "Кобрі" командира полку ще один великокаліберний кулемет. Лисенко почув, як по корпусу ніби кувалдою хтось вдарив. Він раніше чув вислів: "смерть в потилицю холодом дихнула", але вважав його за красиву фразу. Тільки зараз відчув, як холод крижаний від карка до потилиці пробіг, ніби дійсно, хтось морозом дихнув... До тями підполковник прийшов вже на висоті. Як діяв - не пам"ятає, на інстинктах вирвався. Оглядівся. Все ніби в нормі, двигун працює, основні прилади - також. Тільки веденого не місці немає. По радіо запитує: "Двадцять другий, Двадцять другий!", а у відповідь - тиша. Один! Як приском обсипало: "Збили!"
  ...Коли сів на своєму аеродромі, глянув - його ведений на посадку заходить. Придивився, а на "Кобрі" місця живого немає. Дірки - кулак пролізе. Радіостанція розбита, навігаційні прилади розбиті, двигун пошкоджений. Паливо з баків самопливом поступало. Як долетів - одному Богу відомо...
  ...Майор Двужильний висаджувався зі своїми хлопцями на переправах Кубані та Тереку, перевали на гірських хребтах з повітря захоплював, коли танкові клини в січні сорок четвертого оборону росіян в кавказьких передгір"ях прорізали, а на чорноморське узбережжя Кавказу морські десанти висадилися.
  Стрибав з парашутом в складі розвідувально-диверсійної групи, здійснюючи рейд в ворожому тилу. Висаджувався з гелікоптерів на чолі взводу, захоплюючи майданчик висадки. Десантувався разом з усім батальйоном, коли десятки гелікоптерів одночасно сідали на майданчики в тилу росіян.
  Мало хто міг з ним зрівнятися, бо бійці повітряно-штурмових підрозділів тануть швидше, ніж сніг на сонці. Проте в його батальйоні були стріляні горобці - взяти хоча б отого фельдфебеля на прізвисько Півчуба, якого пізнав і оцінив ще під час першого бою свого батальйону.
  Тактика дій повітряно-штурмової роти зводилася до двох варіантів: перший - висадка з гелікоптерів поблизу об"єкту атаки і несподіваний для його охорони наліт з наступним відходом на гелікоптерах; другий - захват об"єкта і його оборона до підходу своїх танків і механізованої піхоти. Звісно, основним способом дій був перший варіант: висадка, штурм об"єкта атаки, рознести там все вщент до дідька, після чого негайний відхід або на гелікоптерах, або на власному транспорті, щоб не потрапити під нищівний удар військ противника, бо його командування негайно кине на знищення десанту і танки, і мотопіхоту.
  А другий варіант не користується особливою пошаною серед аеромобілістів: тут вже потрібно стояти насмерть проти танкових підрозділів та під ураганним артилерійським вогнем. А командири у росіян не привчені своїх солдатів щадити: кидають їх в бій, як стахановців на прорив у московському метро. Звісно, що після таких боїв мало кому вціліти вдається, і навіть думка, що за одного десантника кацапи по десять чи п"ятнадцять своїх солдатів віддають, не дуже гріє душу бійцям повітряно-штурмових частин...
  Ще в повітрі Двужильний зорієнтувався в обстановці. Ближня батарея малокаліберних зенітних автоматів була знешкоджена залпом некерованих ракетних снарядів - приціл штурмової "Кобри" був вірний. З-за насипу на правому березі Великої бив короткими чергами ручний кулемет і злітали вгору червоні зірочки сигнальних ракет. Майор, лиш тільки скочив з гелікоптера на землю, побачив, що команди додаткові давати йому немає потреби - до нього підбіг зв"язковий, два десантники розбивали контейнер, чотири штуки таких скинув з пілонів гелікоптер, який висадив групу управління батальйону, а стрільці бігли групами в бік мосту. Від південного кінця мосту до гелікоптера протяглися червоні траси куль, та один з штурмових гелікоптерів крутнувся на місці і вогнева позиція кулеметної установки зникла в сяйві вибухів.
  Роти висадилися за планом, хоча їхні командири доповіли про перші втрати при висадці. При захопленні залізничного мосту один з гелікоптерів при підльоті був збитий і розбився. Але при ударі не всі загинули, кілька десантників вижило. Покалічені, побиті вони змогли покинути борт. Небораки відразу ж були завантажені в інший гелікоптер і за якусь годину вони вже в тиловому госпіталі будуть.
  Його не бентежили перші втрати, що висадка батальйону пройшла не зовсім так, як планувалося - десант не оркестр, щоб все грало в лад. Завжди щось буде не так, але десантник-штурмовик повинен здолати будь-яку перешкоду. Найголовніше - залізничний і автомобільний мости навіть не були підготовлені до вибуху, дивна безпечність з боку росіян. Що ж, це нам на руку, охорона мостів захоплена штурмовими групами зненацька і чинити організований опір не змогла. І повернути собі мости кацапи теж не зможуть, резерви радянські далеко і наші танки підійдуть раніше, ніж росіяни встигнуть відбити хоч би один міст.
  Здійнялися в небо останні гелікоптери і стихло гудіння моторів...
  Посеред ріки Великої знаходиться острівець між двох її рукавів, на ньому в давні-прадавні віки звели фортецю, яка отримала назву Городище. Залишки фортеці й донині збереглися на південному боці острівця. Саме на цьому Городищі і облаштував майор Двужильний свій командний пункт, зайнявши будинок навпроти колишньої церкви, перетвореної комуністами на овочевий склад. Коли війна пішла не так, як задумували в Кремлі, в будинку цьому облаштували пост для мінерів. В підвалі його зберігалися підготовлені заряди вибухівки, що їх мали закласти в опори мостів в разі необхідності, а на другому поверсі знаходився пост мінерів, які повинні були мости в Острові в повітря висадити в разі необхідності.
  Через обидва рукави Великої з острівця вели ланцюгові мости, зведені ще до Східної війни в дев"ятнадцятому столітті. Бійці батальйону діяли так швидко і навально, що охорона мостів не встигла щось вчинити і мости ці ціленькими були захоплені. І зараз в кімнаті з вузькими вікнами на другому поверсі зібралися командири підрозділів. На столі карта розстелена. З вікон долинала нечаста стрілянина - ще на північному боці подекуди сутички йшли з уцілілими радянськими солдатами, час від часу вибухали ручні гранати і чулися удари мін, якими стріляли десь з північної околиці Острова радянські мінометники, і стріляли вони поки що навмання. В підвалі будинку санітари вже розміщували поранених, а на першому поверсі радисти обладнали вузол зв"язку. Все поки що відбувалося за планом, хоч втрати давалися взнаки.
  Настав час малих піхотних лопат, які є у кожного десантника. Лопата для десантника не просто шанцевий інструмент. Вона є гарантом стійкості аеромобільної піхоти, коли десанту потрібно до підходу своїх танків протриматися. Ось як в нинішній ситуації, коли наказано: мости зберегти за всяку ціну!
  Вже на південному березі довкола мостів земля летить грудками - заривається десант в землю. Й перші окопчики вже он з"явилися. Без будь-яких команд кожен десантник за три хвилини відриває ямку в півтора десятка сантиметрів глибиною і довжиною в півтора метри. Землю кожен перед собою кидає, боронить вона солдата від куль та осколків, формуючи спереду і по бокам бруствер окопу. Тепер окоп можна використовувати для стрільби лежачи. І кулі будуть над головою свистіти, і танк не такий страшний стає.
  Наїжачилися окопи стволами кулеметними та жерлами гранатометів автоматичних і станкових: бо щомиті чи то від Пскову з півночі, чи то від півдня росіяни танки кинуть, щоб мости назад відібрати. Тому копає десант землю, шкіру на долонях не шкодуючи: піт зберігає кров - краще десять метрів траншеї, ніж два метри могили. Окопи тим часом поглиблюються, ще якісь півгодини - і вже можна їх використовувати для стрільби з коліна. Коли ворог дасть ще дещицю часу, доведе десантник глибину свого окопу до належної величини в сто десять сантиметрів, щоб його можна було використовувати для стрільби стоячи. Від свого окопу потім траншею риє до сусіда, що ліворуч знаходиться. Тепер можна буде, хоч і пригинаючись, дістатися під вогнем противника до свого товариша, коли йому раптом допомога знадобиться...
  Мости так добре були вивчені під час підготовки до операції, що Двужильному не довелося віддавати додаткових наказів. Поки все здійснювалося так, як належить, так, як було передбачено планом. Пробігли мінометники, аби зайняти позиції на західній частині Городища. На південному березі встановлювали гармати протитанкової батареї: три "Стилета" біля залізничного мосту, ще дві гармати - біля автомобільного. Гарматам снаряди потрібні: ревнули шестиколісні транспортери моторами - тільки дим з труб вихлопних понесло вітром через ріку Велику. Але все-таки мало людей! Вони на такому великому просторі якось розчинилися. Найбільше людей біля залізничного мосту - його потрібно зберегти чого б це не коштувало, там аеромобільна рота посилена протитанковим та гранатометним взводами. Автомобільний міст всього одна піхотна аеромобільна рота захищає. А на острові Городище резерв розмістився разом з батареєю 120-міліметрових мінометів. Мінометники з цього острівця зможуть вогнем прикрити обидва мости, дальності їм вистачить. І майор Двужильний мовчки стояв і вслухався в звуки двобоїв.
  І саме в цей момент на ворожому боці щось страшно і утробно завило - це десь там, за пагорбами на півдні розрядилися "катюші" - реактивні установки залпового вогню. Лиш тільки стихає протяжний виючий скрегіт, як з піднебесся на мости звалюється пронизливий виск їхніх снарядів. У вуха б"є вибух, другий, відразу два, далі вибухи зливаються в один суцільний гуркіт. Земля ніби розверзається від урагану вибухів грозового і смикається, стогне, тремтить, опираючись відчайдушно страшній силі руйнування.
  Біля залізничного мосту на південному березі спалахують десятки вибухів, там летить вгору земний прах і б"є в небо тротиловим смородом, там завалюються землею окопи, де лежать приголомшені люди... На схід від Городища, біля автомобільного мосту, земля також здіймається вибухами в ранкове небо. За якусь хвилину все довкруг змінюється невпізнанно і моторошно. Після шаленства вибухів падає долу тиша. Ненадовго... Виють в піднебессі міни і новими вибухами крається південний край берега Великої.
  А батальйон в траншеях вже затаївся, в укриттях взводи сховалися. Командний пункт обладнаний за всіма правилами інженерної науки, майор в окопі присів, щоб дурного осколка в голову не піймати.
  Але ось росіяни переносять вогонь далі, вибухи глухішають, розриви віддаляються і тугі грудки землі летять у воду ріки. І відразу в стихаючий гуркіт розривів вплітається тривожний зумер радіостанції.
  - Танки! Товаришу майор, танки! - Хрипить слухавка рації голосом далекого спостерігача...
  Прохрипіла слухавка і замовкла. Завмерло все в командирському окопі, ніхто не ворухнеться. Лише майор Двужильний на місці ніби пританцьовує. Шаленство веселе майора переповнює. Тільки прутиком по халяві свого черевика десантного, - їх у війську українському "берцями" прозвали, - хльоснув.
  - Що, хлопці, покажемо кацапам, де раки зимують? Батальйон, до бою! - Наказав, ніби відрубав...
  ...В Острові 412-й повітряно-штурмовий батальйон висадився в складі двох піхотних аеромобільних рот, роти важкого озброєння, протитанкової і мінометної батареї та забезпечуючих підрозділів.
  Кожна піхотна аеромобільна рота батальйону складається з управління роти, трьох піхотних взводів, в кожному з них по двадцять чотири стрільці, гранатометно-кулеметного і мінометного взводів. Всього в роті два офіцери, двадцять унтер-офіцерів в званні від молодшого сержанта до фельдфебеля і сто вісімнадцять рядових солдатів. На її озброєнні знаходяться чотири 81-міліметрових міномети, два автоматичних станкових гранатомети АГС-40, три ротних кулемети ПК-42, дев"ять легких кулеметів РПК-40, три снайперські гвинтівки СГС-40, одинадцять піхотних ракетних гранатометів РПГ-9Д, сто вісім штурмових карабінів М-40, двадцять дев"ять пістолетів-кулеметів і двадцять п"ять пістолетів. В обороні підрозділ займає смугу до шестисот метрів, а щільність вогню стрілецької зброї була така, що кулями можна викосити не тільки наступаючу піхоту противника, але й всю траву в смузі оборони піхотної аеромобільної роти...
  Третя аеромобільна рота зайняла автомобільний міст і оборону його командир роти згідно статутних вимог організував. Міст цей зведений вже після початку війни, коли росіяни виявили, що Варшавська залізниця під ударами авіації опинилася і необхідно ще один транспортний маршрут для постачання військ мати. Для цього автомобільну магістраль від Пскову до кордону проклали, де радянські війська все ніяк не могли оборону латвійських військ, дивізіями Російської Добровольчої армії посилених, подолати.
  Довжина мосту сто десять метрів, він витримує не тільки автомобільну техніку, але й важкі танки вагою до шістдесяти тонн включно. Північний край його до околиці Острова виходить. Оборону перший взвод тут тримає, тут піхоті аеромобільній танки легко стримати можна, танки ворожі можуть наступати тільки вулицею і в бойовий порядок росіянам досить складно тут буде розвернутися, всією зграєю, як в полі чистому, накинутися не зможуть, а поодинці танки бити легше. Головне - стримати піхоту кацапську. Ротні мінометники та гранатомети автоматичні для цього вогонь загороджувальний організували, кулемети ротні та легкі перехресним вогнем притиснуть піхотні лави росіян, а снайпери та стрільці особливо завзятих відстрілювати будуть. Коли ж ротні міномети не справляться з навальною атакою, їм батальйонні 120-міліметрові міномети допоможуть. І можна бути впевненим, що піхота радянська тут не прорветься.
  А південний кінець в чисте поле виходить. З цього боку піхоті танковий удар відбивати важкувато буде - танки наступатимуть в лінію, вести вогонь зможуть всі разом і їм легко буде цілі свої відшукати. Тут і командирові роти, і взводним командирам, сержантам, думати потрібно, як бійців розставити, де окопи копати, де гармати протитанкові поставити. І не баритися з рішенням. Задача не легка, але вирішувана...
  Другий взвод оборону праворуч дороги тримає, тертій - ліворуч. Копають десантники землю, долонь не шкодуючи, облаштовуючи взводні опорні пункти. Оборона відразу лаштується, як протитанкова. Танки - основна загроза для десанту. Тому в кожному опорному пункті по гарматі протитанковій та по три РПГ - протитанкові реактивні піхотні гранатомети - на взвод, а ще метрів за двісті п"ятдесят попереду траншеї сапери міни протитанкові та протипіхотні встановили. Не густо, однак вистачить танки зупинити. Коли ж танк на місці застиг, його протитанкістам легше вцілити. А гармата "Стилет-Б", що на озброєнні батальйону знаходиться, радянську "тридцятьчетвірку" в лоб за півтора кілометра пробиває. Рубіж же розгортання танків по узліссю проходить, а узлісся те всього-на-всього на кілометровій відстані від вогневих позицій протитанкових гармат.
  Гармата - 57-міліметрова протитанкова зразка 1941 року - була приведена в бойове положення, підготовлена до стрільби прямою наводкою і надійно замаскована. Гарматний окоп перекрили маскувальною сіткою, використовуючи гілки з негустим листям. Кущі перед окопом, які заважали огляду і обстрілу, зрубали малими лопатами під корінь. Біля гармати лежав розкритим один пенал з бронебійними снарядами. Решта боєкомплекту - в ящиках в ровику. За сотню метрів ліворуч і ближче до дороги з окопчика виглядав ствол ротного кулемета ПК-42 - прикриття гармати з флангу. Хлопці за кулеметом бувалі, свою справу знають, зможуть притримати кулеметним вогнем тих, хто - коли росіянам вдасться прорватися по дорозі! - спробує обійти вогневу позицію з флангу. Атакуючи взводний опорний пункт в лоб - в цьому командир другого взводу був впевнений абсолютно - кацапи нічого не доб"ються. Подолати під прицільним вогнем кілометр відкритого простору, де все видно, як на долоні, не так просто. А щоб обійти опорний пункт праворуч, потрібно більше двох кілометрів пробиратися узліссям, яке прекрасно проглядається...
  Вибухи "катюш" радянських відгриміли, супостат ще мінами з-за лісу додав щедро.
  Час вже танкам атаку почати.
  І танки радянські не забарилися, про себе ледь чутним гулом заявили. Командир гармати сержант Величко весь внутрішньо напрягся. Підніс до очей бінокль, до окулярів припав.
  - До бою! - Скомандував.
  Всі, хто знаходився біля гармати, почули цей гул, приглушений відстанню, і приготувалися.
  Ось і кацапи з лісу висипали, як горох з мішка, юрбою безладною. І сержант на мить розгубився, не знаючи, як бути, що робити. Ось цього він, признатися, не очікував: на дорозі, що вела з лісу до мосту один за одним з"явилися кілька мотоциклістів. В бінокль бачив їх він зовсім близько. На зелено-оливкових машинах, в зелених сталевих шоломах, схопивши кермо широко розставленими руками, їхали мотоциклісти. Вони, здавалося, являли одне ціле зі своїми машинами, як і ті солдати, що сиділи поряд в колясках, спрямувавши стволи ручних кулеметів праворуч-ліворуч від дороги.
  Величко очікував побачити танки, самохідні гармати, "зіси" або "студебекери" забиті мотопіхотою, а тут - мотоциклісти! Чи ж для "Стилета" така ціль? Воістину, з гармати - по горобцям! Бути не може, що за цими "драндулєтами" не рухається щось значніше, істотне, що не з"явиться ціль, гідна снарядів...
  - Увага! Цих пропускаємо. - Негайно прийшло рішення. - Нехай цими мандавошками піхотà займається. Гармата замаскована відмінно, нас вони не помітять, проскочать мимо.
  А мотоциклісти їхали не поспішаючи, об"їжджаючи баюри та ковбані, погойдуючись на нерівній горбистій дорозі. Врешті-решт вони мали опинитися від гармати в якихось ста двадцяти, найбільше, ста тридцяти метрах, ближче дорога не підходить до вогневої позиції. Але помітять чи не помітять? По всьому - не помітять, вони не дуже дивилися по сторонам. Все-таки в себе вдома їдуть. Коли б не така роздовбана дорога, не заносило б машини в багнюку, не доводилося б їм, виляючи з боку в бік, вибирати дорогу, - як на параді їхали б. Шкода, не можна розкривати себе до часу. Показали б їм...
  Величко нарахував до тридцяти мотоциклів. П"ятнадцять пар. Тріск їхніх моторів глушив всі звуки і неможливо було почути, чи йде за ними яка техніка... Нехай би вже їх мимо проносило швидше!
  Колона мотоциклістів, нарешті, вся виїхала з лісу і розтяглася по дорозі. Проміжок між останньою парою мотоциклів і узліссям ставав все більшим. Провів сержант першу пару, яка пропала з очей, схована чагарником, другу, третю... І тут пролунав схвильований голос спостерігача.
  - Є ціль! Броньовик!
  Величко миттєво перевів бінокль праворуч. На дорозі з"явився важкий, закутий в броню бронеавтомобіль БА-11. Широко рознесені колеса з розвинутими ґрунтозачепами, потужний радіатор, по бокам корпуса запасні колеса. За першим з"явився такий самий бронеавтомобіль, за ним - танк Т-34. Впритул...
  - По головному! Приціл постійний! Наводити в двигун. - Сержант зробив паузу і голосно, аж голос сів від напруги, скомандував давно очікуване. - Вогонь!
  Оглушливо, різко рвонув слух постріл. З ствола вирвався сліпучий конус полум"я. Гуркіт струснув довкілля. Гаряча гільза, димно вилетіла з казенника, покотилася з передзвоном. Червона траса ковзнула понад самою землею і майже відразу долинув звук вибуху. Снаряд точно поцілив в передню частину броньовика, яскраво сяйнуло на броні, за мить мотор і кабіну охопило полум"я - бензин речовина легкозаймиста - охоплюючи башту з гарматою. Висунувся з лісу ще один броньовик і відразу ж позадкував...
  - По другому... Вогонь! - Зупинився та з"їхав у кювет і другий бронеавтомобіль.
  Навідник вже вів вогонь без команди. Танк, який йшов за цією парою, став різко розвертатися, аби об"їхати підбиті машини... Третій снаряд пролетів мимо і зник в лісі, однак четвертий влучив в борт "тридцятьчетвірки", зриваючи ящики з ЗІПом, полетіли сторч якісь шматки. П"ятий і шостий ввійшли в борт нижче надкрилків, розриваючи праву гусеницю. Башта танкова смикнулася раз-другий і застигла, тільки великий люк трапецієподібної форми відкинувся, з танка поспішно вивалилися троє танкістів і за хвилину звідти рвонуло в небо високим стовпом рожево-білого полум"я.
  Над головою зі свистом пройшли кулі. Одна зачепила гарматний щит і з виском понеслась кудись вбік. І всі почули дрібний перестук кулемета. Величко повів біноклем вздовж узлісся і відразу ж побачив спалахи "дегтяря". Не встиг він дати команду, як навідник доповів:
  - Бачу кулемет! Є ціль!
  - Осколковим! Два снаряди! - Сержант підняв руку і різко її опустив. - Вогонь!
  Постріл! Із дзвоном стріляна гільза вилетіла і лягла між станин. Заряджаючий підхопив поданий підношувачем снаряд і з розмаху послав його в димний, жаркий казенник. Ще постріл... В окулярах бінокля видно було, як снаряди, ламаючи тонкі стволи, розірвалися один за одним. Кулемет замовк.
  Ліворуч почувся тріск мотоциклетного мотора і потім коротка кулеметна черга - це стріляли по мотоциклістам, які повернулися назад, кулеметники з прикриття. Два мотоцикла зробили півколо і понеслися з дороги через улоговину до гармати. З бічної коляски переднього пульсуючим струменем бився вогонь кулемета. Його підтримав кулеметник з мотоцикла, який позаду рухався. Потім з"явився третій мотоцикл. Росіяни, ще не побачивши противника, вели вогонь навмання. Досвідчені, видно, вояки: щільний кулеметний вогонь, навіть неприцільний, мав справити на артилеристів досить значну психологічну дію...
  Величко так і не встиг подати команду: "По мотоциклістам ліворуч!", кулеметники з прикриття були стріляними горобцями: друга чи третя коротка черга зрізала відразу двох солдатів на передньому мотоциклі. Водій звалився на кермо, а кулеметник в колясці відкинувся навзнак, і, поки мотоцикл ще котився по інерції, рука його, що за борт звісилася, тяглася по землі. Третій солдат зіскочив, але кулеметник вже поклав на нього око і наступна коротка - в два постріли - черга добила того москаля. Два задні мотоцикла розійшлися віялом і один спробував розвернутися, але земля була волога і колеса буксували. Ще одна черга - це вже стріляли зі своїх карабінів і протитанкісти - влучила в бак і він, перевернувшись, загорівся. Водія задавило насмерть, а кулеметник все-таки виліз з-під коляски і хтось з артилеристів добив його. Третій все ж встиг розвернутися і росіяни - їм навіть ніхто не встиг пальнути услід - дали драла.
  З-за другого бронеавтомобіля, який так і не загорівся, виїхала ще одна "тридцятьчетвірка", а потім ще одна. Над широким скошеним лобовим листом гойдався в такт рухові тонкий хлистик антени.
  - По танку! Приціл постійний! - Знову закричав командир гармати. Почув, як заряджаючий доповів: "Готово!", і скомандував: - Вогонь!
  Одночасно з пострілом зовсім поряд вибухнув один і слідом ще один снаряд, у повітря свиснули осколки - танки відкрили вогонь у відповідь...
  ...Фельдфебель Грищенко початок війни зустрів в протитанковій артилерії.
  Протитанкістів піхота з перших днів війни називає "пушкарями", скорочено - ПТО , а то й просто "прощай, Батьківщино!". Останнє прізвисько для протитанкістів кривдне і злить їх, Тимофій Грищенко з самого першого дня воює, пройшов шлях від рядового бійця до заступника командира батареї. До війни ще в артилерію протитанкову потрапив, як до війська добровольцем пішов. У вересні сорок другого року він вже командиром вогневого взводу став, тому зауваження про протитанкістів: "ствол довгий - життя коротке" явно не про нього було. Хоч доля правди була, тільки признаватися собі в цьому не дуже любив. Війна за два роки багато в чому змінилася, і в нас, і в росіян обновилася і тактика, і зброя. Іншими стали радянські "тридцятьчетвірки", з"явилися важкі "іси" і самохідки зі 122-міліметровими і 152-міліметровими гарматами, а "Стилет-Б" все той самий, який був на початку війни. Хоч на нього гріх скаржитися, "тридцятьчетвірки" росіян "Стилет" в лоб пробиває з ого-го якої відстані, легкі ж танки та бронемашини взагалі, як горіхи, трощить. А важких "ісів" у кацапів не так вже й багато і з ними цілком справляється гладкоствольна "Рапіра". Правда, "Рапіра" заважка для протитанкової гармати, вручну її по полю, як "Стилет", вже не покотиш, ось тому її на середні танки і самохідки ставлять. Втім, часом протитанкістам буває не солодко...
  Густий і стрімкий, як гірський обвал, рев пікірувальників падає з блакитного піднебесся. Вибухи бомб стрясають землю. Попереду оборони десантників, там, де вовтузилися серед чагарникової зелені піхотні лави росіян і пересувалися оливково-сірі башти радянських "тридцятьчетвірок", здійнялися ввись важкі грудки землі, пісок і клоччя зелені. Над ними зайшли ланки українських пікіруючих бомбардувальників, закрутили своє "колесо". Тугі курні хвилі гасять сонце, люте пекло вибухів рве повітря. Бомби рвуться по три відразу. "Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!" - здається, земля ось-ось лусне всією своєю товщею і розвалиться, як стиглий кавун, на дві половинки. Ревіння повторюється, виск - і знову: "Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!", підряд дев"ять вибухів. Там, де готувалися йти в атаку росіяни, осідає земля, зверху сиплеться зливою пісок, піднятий бомбами. З одного боку рев глухне, і відразу наростає з іншого. Крізь пил не видно літаків, які заходять в піке. Чути тільки, як відриваються і, виючи, летять донизу бомби...
  Над вогневою позицією "Стилета" заходить рокітливо в атаку ланка штурмових гелікоптерів. Задня пара випускає поперед себе чорні димні щупальця ракетного залпу і серед радянських танків постають спалахи вибухів. Здіймаються в синє небо чорні султани диму - горять "тридцятьчетвірки"...
  Навскоси, по лугу, через чагарник до залізниці, витягнувши довжелезні, як телеграфні стовпи, стволи, йдуть важкі Т-10, "Боксери". За ними, то доганяючи, то відстаючи, бронетранспортери з мотопіхотою. Бій переміщується за міст, за річку, на північну околицю міста. По обидва боки невисокого залізничного насипу суцільним потоком йдуть танки, бронетранспортери, артилерійські тягачі, вантажівки з боєприпасами, пальним, йдуть санітарні машини і бронетранспортери з червоним хрестом в білому колі...
  Вперед, на північ!
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"