Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

7

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Міст. Зберегти за всяку ціну.

  Міст. Зберегти за всяку ціну.
  Двадцять другого червня на півдні загримотіло. Після полудня на острівці вже чітко чувся гул розривів снарядів та бомб. Але поки що то було далеко і гул бойовища долинав глухо. А наступного дня зранку залунало гучніше і ближче, але вже за дві години гул став стихати - або наступ захлинувся, або ж прорвали. В те, що захлинувся вірилося слабо, проте чим чорт не жартує, і група враз підібралася вся, готова до дії. Під вечір загримотіло ближче - оборона ворога прорвана і наші просуваються на північ, розчищаючи перед собою дорогу вогнем. Підтвердженням цього слугували дев"ятки наших бомбардувальників, які летіли на північ у супроводі винищувачів. Вечоріло, коли після дев"ятнадцятої години Автономов прийняв очікуваний сигнал, радист з армійського радіовузла вистукував безперервно "сто одинадцять".
  - Три одинички! - Випалив Автономов командирові групи. - Сто одинадцять!
  Кияшко підвівся, якось особливо урочистий.
  - Ну, хлопці, ось і наш час приспів. - Старший лейтенант глянув на небо в низьких темних хмарах. - З темрявою виступаємо, можливо, вночі дощик піде, або туман під ранок ляже. Все легше буде...
  Вечірні сутінки лягли якось непомітно і вечір видався ясним, тільки вітер до ночі нагнав густі багатошарові хмари. Сутінки густішали і о десятій стало зовсім темно - хоч в око стрель!
  - Пора. - Зовсім буденно сказав Кияшко. - Виходимо всі разом. Гайда...
  Лишаючи острівець, група розділилася на дві частини, і в кожній був свій радист. Менша група під командою лейтенанта Барабаша мала переправитися на той берег і діяти з півночі. Більша група під командою старшого лейтенанта Кияшка рушила до мосту південним берегом.
  Перед тим, як команду на марш дати, вишикував групу командир.
  - Група, шикуйсь! - Скомандував Кияшко півголосом. - Пострибали.
  Десантники вишикувалися, пострибали не в лад. Ніщо не гриміло ні у кого, не брязкало - всі бійці мали досвід десятків розвідвиходів, підганяти спорядження вміли.
  - Колобок, Агроном - головний дозір. Агроном - старший. Іти слід в слід. Дистанція - три метри. Замикаючим йдеш ти, Пилиповичу. - Глянув на Карандевича старший лейтенант. І групі: - Вперед - марш!
  Василь Карандевич на прізвисько "Старий", кивнув і став збоку, пропускаючи групу. Він в групі диверсійній найстаршим був, тільки не за свій вік отримав сержант таке прізвисько. А тому, що старий - то старий, перевірений давно, надійний, значить, можна покластися у всьому.
  Дозорна пара, прискоривши крок, пішла вперед, слідом за нею рушила решта. В нічних сутінках примарно хитається гілля дерев, густі крони ялин нависають на головою зеленими привидами. Вони йшли вузькою лісовою стежиною, яку протоптала звірина, стежина то петляла поміж дерев, то протискувалася чагарником, то круто забирала вгору, то різко стрибала вниз. Ліворуч потягнуло гнилим смородом - бездонна трясовина так і манила килимовою зеленню. Тільки вузька стежина, десь в долоню шириною, звивистою стрічечкою стелилася вздовж болотного провалля. Оступатися і тонути не рекомендувалося. Коли ж таке траплялося і хтось провалювався у трясовину, група зупинялася, бійця витягували і йшли далі.
  В групу Кияшка входили крім самого командира ще дев"ять бійців: Фарін і Красовський - Агроном і Колобок - в головному дозорі, за півсотні метрів Михайло Харченко і снайпер Федір Шерстюк - Маляр і Полтава - розвідники-рейдовики, за ними сам старший лейтенант Кияшко - Балаклава, бо був родом звідти. За командиром радист Павло Автономов на прізвисько Ремарк, він вчився в літературному інституті, мріяв стати письменником і навіть писав невеличкі твори, які в час відпочинку зачитував друзям. За радистом ступали слід в слід Абрам Драк і Сашко Лященко - Історик і Ковбой, за ними лейтенант Микола Закутенко - Цукровар, до армії на цукровому заводі працював. Замикаючим йшов сержант Василь Карандевич - Старий. Він був найстаршим в групі, цієї зими йому виповнилося двадцять дев"ять років.
  В другій групі з лейтенантом Сашком Барабашем йшли старший сержант Олексій Броніцький - Гуйва, другий радист, мінер Ваня Дзюбан на прізвисько Рафаель і двоє розвідників-рейдовиків Сергій Івченко - Біолог, і Микола Височенко - Затока, бо до війська жив у Скадовську, на березі Джарилгацької затоки. Коли він з"явився в роті, "Ти звідки?" запитав новачка Василь Карандевич. "З Скадовська, - сказав той, і пояснив: - це порт такий на березі Джарилгацької затоки". Найменування це і на тверезу голову міг би вимовити не всякий, і ніхто ще не здогадувався, що прізвисько "Затока" прилипло до хлопця назавжди.
  Група Барабаша вийшла до річки, за кілометр від мосту переправилася через неї і рушила лівим берегом. Йшли шпарко, не надто економлячи сили. До мосту підійшли з півночі, пропустивши перед цим потяг. В телячих вагонах-краснухах у відкритих проймах дверей сиділи червоноармійці - на фронт перекидали чергову порцію "гарматного м"яса". За краснухами йшли платформи з гарматами в брезенті...
  Група Кияшка вийшла до залізничного насипу і залягла неподалік крутого схилу. За планом, вони мали взяти патруль, який під ранок робитиме обхід. На сході позначився рожевим прочерком обрій, коли десантники почули розмірений перестук підошов по шпалах. Йшли двоє і про щось зрідка перемовлялися між собою короткими тихими фразами. Двоє диверсантів - Ковбой і Історик - притихли біля підніжжя насипу, пропускаючи патрульних. Ледве росіяни поминули Драка і Івченка, свиснув в повітрі тонкий мотузяний аркан, зашморг м"яко обвився навколо шиї заднього патрульного і смикнув його тіло вбік. Сашко Ляшенко майстер кидати аркан, він його називав "лассо" і у вільний час показував товаришам всякі трюки з ним. І прізвисько таке, бо слово "ковбой" не сходило з його язика лиш тільки хлопець в роті з"явився...
  Ледь Сашко кинув свій мотузяний зашморг, Абрам Драк метнув малу лопату та й врубив її прямо межи плечі того, який трошки попереду йшов. Свиснуло в повітрі і звук такий, ніби кавун репнув, об землю гепнувши. А вже потім напарник його скотився під укіс придушений зашморгом мотузяним. І не встиг він до тями прийти, як над ним пика, густо щетиною заросла, нависла і рот небораці кацапському, що мав ось-ось тишу передсвітанкову розітнути криком несамовитим, його ж власною пілоткою заткнули.
  - Пароль! - Пика, щетиною заросла, дихає патрульному в очі густим духом тютюновим і часником. І хижим оскалом зуби білі блищать, а на полірованому лезі кинджала світанок рожевим виграє.
  То ж хотів би промовчати неборака, але губи самі собою: "Вологда..." прошепотіли.
  - Тепер все залежить від вас. - Мовив Кияшко і негайно подумки облаяв себе за нестриманість.
  - Не переймайтеся, командире, - блиснув в сутінках зубами білими Шерстюк, - хіба я вас коли підводив? Все буде так, як треба... навіть коли все буде навпаки! - Закінчив Федір звичною приказкою.
  Десантники мовчки потисли командирові руку і неквапливим розміреним кроком почимчикували до мосту. Глухий перестук підбор віддалився і затих в далині. А група Кияшка залягла на схилі залізничного насипу біля дротяного загородження, очікуючи від Маляра і Полтави умовленого сигналу.
  Двоє десантників: Харченко і Шерстюк йти неспішною розміреною ходою, як ходять звиклі до довгих піших переходів люди. Щоб видаватися за патруль начепили кашкети зелені і на груди повісили взяті у патрульних ППШ-41. Здаля та в сутінках червневого світанку їх можна було прийняти за патруль.
  Вишка прорізалася на фоні рожевіючого на сході неба чітким чорним силуетом. Федір пропустив вперед Мишка Харченка і крокував тепер на крок позаду. Стволом донизу, по-мисливському, на лівому плечі висів його снайперський "майстерок": спеціальний автомат А-10 "Скіф" з НСП - нічним стрілецьким прицілом. Автомат був розроблений на замовлення Департаменту Прикордонної Служби України для груп спеціального призначення, які боролися з озброєними контрабандистами, терористами і шпигунами. Контрабандисти широко застосовували автомобілі і мотоцикли - благо, українська промисловість з початку тридцятих масово випускала автомобільну і мотоциклетну техніку. І прикордонникам необхідно було мати зброю, яка могла б зупинити автомобіль, пробити двигун, борт, дверцята, які часто посилювали броньовими пластинами. А терористів разом з контрабандистами у двадцяті-тридцяті роки з боку Радянської держави до України поборники соціальної справедливості засилали регулярно. З початком війни ця зброя поставлялася і в частини спеціального призначення Головного Розвідувального Управління і в аеромобільні частини, розвідникам і снайперським групам в повітряно-штурмових і парашутно-десантних ротах...
  - Стой! Кто идёт? Пароль! - Тихий владний голос пролунав десь згори, метрів за сто попереду.
  "Патрульні" зупинилися. Харченко зробив крок вперед, прикриваючи собою снайпера.
  - Вологда! - Так само неголосно, як і запитали, відповів він.
  Шерстюк миттю поклав ствол снайперського автомата, потовщений глушником, на плече товаришу. В нічний приціл Федько чітко бачив два силуети на фоні досвітнього неба. Приціл був новою розробкою Донецького оптично-механічного об"єднання. Його попередника снайпери не любили, старий приціл використовував підсвічування спеціального інфрачервоного прожектора і тому снайперу чи його напарнику доводилося тягати з собою чималеньку вагу акумуляторів і такого "щастя" всіма доступними способами снайпери-десантники намагалися здихатися. Новий же приціл мав електронний посилювач світла, він використовував підсвічення зірок та неба і тягати з собою важенні батареї для прожектора не було потреби.
  Звичайно, можна було дістати вартових на вишці і раніше, але твердої впевненості не було, а професійний стрілець навмання не працює. Зате тепер... Дві голови в шоломах височіли над краєм. Снайпер злився зі своєю зброєю воєдино. Автомат смикнувся беззвучно раз-другий. Вилетіли в сутінки стріляні гільзи і зникли за краєм насипу. На вишці, за сто метрів, у одного з вартових голова раптом зникла, напарник його не встиг і здригнутися, за невловиму мить розлетілася на друзки й друга голова. Куля "Скіфа", калібром десять міліметрів, вага її в двадцять грамів і початкова швидкість в двісті дев"яносто метрів на секунду - це страшенна сила, голова людини розлітається, ніби кавун, яким щосили гепнули об камінь.
  Звук пострілу зі "Скіфа" схожий на глухий удар палицею по подушці, в тихому шумі вітру, що на світанку піднявся, його майже не чути. І навряд чи чули постріли на другій вишці по той бік річки і вартові біля зенітних кулеметів і землянок. Та все одно треба поквапитися. І десантники кинулись до вишки...
  Маляр закинув штурмовий карабін за спину, діставши пістолет, клацнув запобіжником, драбиною на майданчик піднімався. Ковбой страхував його внизу, тримаючи під прицілом вишку. Однак пересторога була зайвою - на дощаній підлозі лежали два безголових трупи. Тепер групі сигнал ліхтариком. Блимнув світлом синім двічі на південь і на північ - це сигнал групі лейтенанта Барабаша. А увага снайпера вниз спрямована - на майданчик перед бліндажем, там вартовий має знаходитися. І на позицію зенітних кулеметів. П-х, п-х - кашлянув автомат, свиснули ледве чутно в повітрі кулі та стукнули гільзи по дошкам...
  "Готові, - мовив тихо Шерстюк, - тепер отих на другій вишці..." Від першої вишки до другої сто п"ятдесят метрів, не більше. Та в окулярі прицілу Федір бачив тільки одну голову. "Стріляти? І коли другий вартовий спить на підлозі, а на нього звалиться безголовий труп? Зі страху підніме стрілянину, збурить всіх і без шуму не обійтися!" А група Барабаша вже помітила сигнал, вони йдуть по насипу до вишки...
  Раптом Федько бачить в окулярі другу голову, очевидно, вартовий помітив, що хтось підходить до мосту з півночі, і ось-ось передсвітанкову тишу розірве гучна кулеметна черга. П-х, п-х - знову чхнув автомат, простукотіли об підлогу гільзи, просвистіли кулі в сутінках світанку і голови в окулярі зникли.
  За хвилю з другої вишки засяяв синій вогник ліхтарика: коротким блимнуло двічі, пауза і три довших проблиски - отже, група Барабаша контролює правий берег, північну частину мосту.
  Кинулися до бліндажів сірі фігури, стали біля дверей чекають сигналу. Але подавати його ще рано. Потрібно захопити танки, які прикривають своїми гарматами і кулеметами підходи до мосту. В групі Кияшка всі знають свої обов"язки, все розподілено заздалегідь, коли обговорювали варіанти дій.
  За планом сержант Карандевич і лейтенант Закутенко: Старий і Цукровар, беруть танк і дзот на південному березі, Івченко і Височенко: Біолог і Затока - на північному.
  Танк на пагорбі насипному з усіх сторін дротом колючим огороджений, проходу в огорожі немає. То яким чином до танка його бойовий розрахунок добирається. Тут все зрозуміло - критою траншеєю. А де вхід до траншеї? Правильно, біля дзоту. А в дзот як потрапити? Так само, критою траншеєю, що починається на позиціях зенітників. Карандевич і Закутенко вже там. Валяється лантухом, перечепившись ногами через станину зенітного станка, вартовий. Приціл снайпера точний - замість голови рвані клапті.
  Ось і траншея. Зігнувшись, зникає Старий в темному прямокутнику. Ого! Вони тут, виявляється, ділові хлопці! Під ногами вгинається дощаний настил - це щоб не чвакати по багнюці в негоду і взагалі...
  Відгалуження. В нього пірнає Цукровар, Старий очікує, приготувавши пістолет. За кілька секунд лейтенант повертається: немає там нікого, очевидно, кулеметний розрахунок дзоту в бліндажу відпочиває. Далі вже Старий першим йде. Танк над ямою поставлений. В ямі зруб з колод, вздовж стінок - ящики зі снарядами і цинки з набоями кулеметними. В проході на сіннику смугастому людина спить, вкрившись шинелею. В танк тільки через нижній люк дістатися можна, для цього людину потривожити доведеться.
  Але не став Старий будити сплячого, тицьнув кинджалом коротко, там, де шия закінчується, де хребець з черепом з"єднується. Той і писнути не встиг. Тільки зітхнув полегшено, душу свою на волю відпускаючи. Чи так трапилося, що зітхання те почув напарник, чи може ще щось, тільки з люка відкритого голова розпатлана звісилася. Можливо, відблиск світла від ліхтарика побачив. Схопив Старий москаля за шию і донизу смикнув. Цього навіть кинджалом колоти не довелося, карк йому скрутив десантник.
  Тепер руками схопився за край люка, ривком - всередину танка. Тут темно, як погребі, тільки прилади оглядові сіріють ранковим світлом. І нікого більше. Десь за дротом, на болоті, сонно квакали жаби, перекличку ліниву влаштувавши. Прикриваючи рукою, ввімкнув Старий ліхтарик, вів за променем стволом пістолета, готовий пострілом припинити всякий рух. Тільки в танку немає більше нікого.
  Старий першим ділом відшукав механізм повороту башти і перевірив його. Башта танкова слухняно розвернулася спочатку в один бік, потім в інший. Цукровар підтягнувся в люкові і вже двоє в танку.
  Зсередини його броньова коробка на склад боєприпасів схожа. В боєукладці снаряди до гармати - повний комплект, і магазини до кулемета ДТ. Снарядні ящики і цинки з набоями кулеметники в моторному відділенні і спереду - у трансмісійному, замість двигуна та коробки передач, і у відділенні управління, де має знаходитися механік-водій.
  Лейтенант до перископу припав - однак ще темно було і він бачив на фоні неба лиш контур лісу. Розвернули башту танкову в напрямку на вишку і в ствол ліхтариком посвітили - тепер хлопці знають, що танк і дзот під нашим контролем. Тепер вони можуть спокійно решту гарнізону правобережного опорного пункту добити. А Старий розвернув башту стволом на південь і зарядили гармату осколковим. Тонка, як павутинка, стрілка прицільної марки лягла на путівець між болотом і залізницею.
  Сигнал на вишці помітили і тим, хто біля землянок з гранатами причаївся, блимнули ліхтариком - починайте діяти! Разом в темні нутрощі землянок гранати полетіли, глухо вибухи луснули і з дверей дим смердючий назовні вибухова хвиля виштовхнула. Коли в малому об"ємі, в ґрунтовій ямі прикритій земляним дахом, півдесятка ручних осколкових гранат вибухне, вціліти шансів немає. Але десантники в дим той тротиловий пірнули і перевірили, чи дійсно нікого в живих не лишилося? В живих нікого не було, а хто з кацапів ще не віддав Богу душу і конав від осколкових поранень та контузії, тих добили милосердно, бо піклуватися здоров"ям супостата в тилу ворожому диверсантам зовсім не випадає.
  Блимнув з північної вишки ліхтарик - група лейтенанта Барабаша і на тому боці порядок навела.
  Сержант Василь Карандевич, приготувавши гармату до бою, танк тим часом обстежив.
  Вогнева точка була зведена і облаштована з розумом. Навкруги болото і вирити в цьому насиченому водою ґрунті котлован для вогневої точки не було ніякої можливості. Тому залізницею ґрунту навезли та каміння і насипали пагорб. В тому пагорбі дзот звели: вкопали зруб, з таких хати в Росії зводять. Замість вікон три амбразури, основна і дві допоміжні: одна амбразура на південь вузькою щілиною спрямована, інша на північ, в та, що між ними, та болотний простір оглядає поглядом прищуленим недобрим. Навколо за півтора метри ще один зруб, простір між ними камінням заповнений. Зверху колоди в п"ять накатів і каміння шар метровий. Все землею засипане. До дзота траншея веде від позицій зенітних кулеметів, мілка, бо вода ґрунтова близько, та під вогнем, хоч і по коліно у воді, до пагорба дістатися можна.
  Там, вже перекрита, вона до дзоту веде. В дзоті кулемет станковий "максим" зразка 1910/30 року на кулеметному столику і ручний кулемет ДП для стрільби з допоміжних амбразур, на стелажах запас набоїв в магазинах та коробках зі стрічками. Від дзоту перекрита траншея до танка підходить. Тому гарнізон опорного пункту без побоювання може непомітно під вогнем ворожим переміщуватися, коли допомога в якому місці потрібна буде. Основою опорного пункту є танк - нерухома вогнева точка з гарматою і кулеметом. Коробку броньову піхотного танку Т-26 - мотор, трансмісія, гусениці і взагалі ходова частина були відсутні повністю - поставили на зруб з колод. В зрубі тому склад боєприпасів для гармати танкової і кулемета з гарматою спареного.
  Ні підійти близько, ні гранату докинути. Навколо пагорба міни протипіхотні нажимної і розвантажувальної дії та на розтяжках смугою суцільною, ще й дріт колючий на кілках в три ряди. Опорний пункт для захисту від атаки загону диверсійного зведений. Не взяти цей опорний пункт ні атакою піхоти, ні снарядами легких мінометів - а важкої артилерії у диверсантів за визначенням бути не може.
  Зенітні кулемети і гармата танка на схід від насипу прострілюють простір на південь і північ. А такий самий опорний пункт весь простір з заходу вже по той бік насипу на північ і на південь контролює...
  Відгриміли гранатні вибухи і запала тиша. Тільки чути було шум ранкового вітру в кронах дерев.
  І раптом в цей шум ввірвався тонкий, вимогливий зумер телефону. Він з відділення управління долинав і був ледь чутним, але на Карандевича і лейтенанта справив враження пострілу.
  Взяв лейтенант слухавку, а там якийсь вцілілий кацап репетує щосили, що міст диверсантами українськими захоплений і підмогу висилати потрібно. Кацапа вгамували, тільки ж алярм він здійняв. Доповіли про це командирові групи. Задумався старший лейтенант Кияшко - за ніч не менше чотирьох пар поїздів колією пройшло, під ранок ще один потяг пройти повинен, в нічній темряві від авіації української ховаючись. Але коли ворогові відомо, що міст захоплений, може він пустити ешелон, в вагони спеціальний підрозділ для боротьби з диверсійними загонами призначений посадити, до мосту на швидкості прорватися і висадити підрозділ піхоти, або прикордонників з частин по охороні тилу діючою армії, яких з диверсантами боротися Статут зобов"язує. Чи зможуть в такому разі п"ятнадцять десантників відбити атаку, нехай навіть вони і захопили два опорних пункти на обох берегах річки? І відповів собі впевнено - не зможуть! Для того, щоб міст втримати, ворожу піхоту близько до мосту підпускати не рекомендується.
  Отже, наказ диверсантам - колію за кілометр від мосту замінувати і ешелон, який йтиме, під укіс пустити, групі скорої атаки росіян очікувати, зброю трофейну зібрати, підготувати до бою. Опорний пункт захищали не менше піхотного взводу, зенітників не рахуючи, а в десантній групі всього п"ятнадцять бійців і всі вогневі точки його хлопці зайняти не зможуть при всьому бажанні. Висновок, необхідно командування армійське повідомити про захоплення групою мосту - нехай негайно підкріплення висилає. Бо коли росіяни второпають, що сталося, - а що довго метикувати в їхньому штабі будуть, то на це розраховувати не доводиться, - вони кинуть проти групи все, що під руку трапиться. Як завжди в таких випадках, кацапи полізуть, на втрати не зважаючи, і в такому разі п"ятнадцяти десантникам мосту втримати не вдасться.
  На вишку старший лейтенант піднявся, місцевість в бінокль оглянув. Вишка метрів на десять над насипом залізничним височіє. По обидва боки від колії - ліс ялиновий тисячолітній та болота, озера болотні в промінні сонця, що сходить, в очеретах поблискують, за ними знову ліс та озерця болотні. На полянках рідких бузок листям зеленим розрісся. І знову ліс до самого горизонту і за горизонт тягнеться.
  Глянув Микола Кияшко і уявив, яка краса тут восени буяє, коли округу в багрець та золото осінь вбере-розкрасить...
  Навіть побіжного огляду навколишньої місцевості вистачило командирові групи, щоб зрозуміти: танк в опорному пункті по цей бік залізничного насипу займає ключову позицію. Його гармата і кулемет тримали під обстрілом не тільки ближні, але й дальні підступи до мосту і з півдня, і з півночі, а кулемети дзота прикривали підходи до позиції танка. В разі необхідності гарнізону дзота і танка могли підсобити зенітники: дві чотириствольні кулеметні установки М-4 навіть траву за кілометр викосити могли.
  По той бік залізничного насипу біля мосту насип земляний, в ньому окоп на відділення - прикрити об"єкт від нападу з цього боку, де болото непрохідне майже до самого мосту підступає. Тут напад неможливий, однак заходів запобіжних вжито. Так само колючий дріт на кілках і, звичайно ж, довкола мінами все рясно засіяно.
  Пробитися до мосту можна було тільки вздовж залізниці. Ще росіяни могли обійти мінне поле болотом і вийти до мосту через вогневу позицію зенітників, але тут вони потрапляли під вогонь кулеметів дзоту. Танк був основою опорного пункту і про це командир групи сказав Карандевичу.
  - Разом з тобою, Старий, залишаються Фарін і Красовський. - Кияшко глянув на обох на і жестом показав, під команду Карандевича потрапляєте. - Колобок нехай в танку допомагає, а Агроном підходи до танка кулеметом прикривати буде. Поки ви тут тримаєтеся, мосту кацапам не бачити, як своїх вух.
  - Але вони можуть з того боку насипу обійти, - зауважив сержант, - там ми їм не завадимо.
  - Знаю. До колючки доповзуть, а там під вогонь Цукровара потраплять. - Старший лейтенант до Закутенка обернувся. - Бери Ремарка і оборону в окопі по той бік займайте.
  - Ти штаб повідомив? - Це вже до Павла Автономова командир групи звернувся.
  - Так точно. Наказали протриматися годину-півтори. Десант висилають.
  - Коли годину-півтори, то години три певних лише на себе самих розраховувати доведеться. - Похмуро сказав командир групи. І Закутенку наказ дав. - Коли кацапи з того боку підуть, їх з вишки кулемет притисне, тільки ненадовго. До колючки вони підійдуть, а далі під ваш вогонь потраплять.
  - Коли вогонь відкривати? - Запитав Карандевич.
  - Старий, ти не перший день на війні, вирішуй сам. - Наказав Кияшко.
  - Зрозуміло. - Коротко мовив сержант. - Будемо триматися.
  Потім він разом з Мишком Харченком пішов на позиції зенітних кулеметів.
  Це були дві спарки кулеметів ДА , авіаційної модифікації піхотного "дегтяря", встановлені на триногах, а не "максими" зчетверені, як раніше десантники вважали. Але з броньовим захистом.
  Вогнева позиція розміщувалася на болоті і зенітні кулемети встановили на двох помостах, вбивши в ґрунт палі. Поміст огородили дощаними стінками і укріпили їх мішками з землею. Вийшов досить таки надійний окоп, зведений над болотом. Установки були цілком справні і Кияшко відразу ж встановив товстенькі магазини, опустив стволи і дав коротку чергу. Ду-ду-дук, ду-ду-дук! - пробубоніли кулемети обома стволами і на водному плесі здійнялася фонтанчиком вода. Весь простір по цей бік насипу прострілювався кулеметами на відстань до двох кілометрів.
  - Жаль, бліндажу для нього немає. - Сказав Харченко.
  - Як ти того бліндаж на болоті зведеш? Нічого, поки вони на підході будуть, ти і звідси шарахнути по кацапам встигнеш. - Вирішив командир групи. - Запам"ятовуй сектори. По насипу ти їх не пустиш, і бити далі, ніж "максим" з вишки зможеш. Через річку також переправитися не даси. А ближче бій підійде - бігом в дзот, будеш допомагати Агроному.
  - Я тільки запас набоїв більший зроблю. - Сказав Мишко, прямуючи до землянки з боєприпасами.
  Тільки побувавши в танку і дзоті, на позиції зенітників, Кияшко оцінив, як добре була організована вся система охорони і оборони мосту. І коли його десантній групі вдалося так швидко і без втрат взяти міст, то тільки тому, що його хлопці цю систему змогли зламати зсередини. Взяти міст штурмом ззовні було б важко і батальйону піхоти, - це коли б по лісам-болотам диверсанти цілими батальйонами шастали.
  Кияшко разом з трьома десантниками Федором Шерстюком, Абрамом Драком і Сашком Лященко перейшов мостом на той бік і дав вказівки лейтенанту Барабашу. Він обійшов опорний пункт: танк, тільки тут був не піхотний Т-26, а БТ-7 з гарматою Ф-34 калібром 76 міліметрів, замість "сорокап"ятки", дзот, позиції зенітників були точною копією того, що було зведено на лівому березі. В танку вже обжилися Ваня Дзюбан і Сергій Івченко. На вишці облаштувався з біноклем Микола Височенко, спостерігач.
  - Історик і Ковбой у твоїй групі залишаються. Ви будете, скоріше за все, тут автономно відбиватися, тому сам вирішуй, кого куди поставити. В разі необхідності ми допоможемо вам вогнем з лівого берега... Ну, або ви підтримаєте вогником, коли нам буде непереливки. - Кивнув снайперу. - Пішли!
  Вони гуртом вже піднялися на міст, коли почувся голос спостерігача.
  - Москалі! - Микола Височенко показував вздовж залізниці.
  Там, з-за повороту з"явилася біла хмарка і за хвилину прямо на міст мчав паровоз з платформами.
  - Одна... дві... три... чотири... - Рахував Барабаш. - чотири платформи. Рота, не менше...
  Скоріше за все, паровоз росіяни використовували за відсутністю автотранспорту - проблеми з рідким паливом у них почалися після втрати нафтових родовищ на Кавказі. Паровоз, очевидно, мав підігнати ближче до мосту платформи з десантом піхотинців чи прикордонників.
  - Історик, до кулемета в дзот! - Наказав Барабаш. - Ковбой, зенітна установка - твій кусень хліба! Все, командире, тобі пора на той бік, тут ми справимося, не переймайся! А я з Гуйвою той бік постережу!
  Лейтенант потиснув руку командирові і разом з Олексієм Броніцьким побіг на той бік насипу.
  - Дійсно, командире, пора нам. - Мовив Шерстюк. - Коли з цього боку лиш відволікають увагу...
  - Схоже на те. - Погодився Кияшко. - Що ж, поквапимося...
  Вони бігом поминули міст і старший лейтенант, залишивши снайпера внизу, поліз на вишку...
  Паровоз росіяни розігнали наскільки змогли. Але Кияшко, як і командир групи на північному боці річки лейтенант Барабаш, був певен, що це тільки відволікаючий маневр, аби привернути увагу десантників. І командир наказав групі зосередитися на південному секторі, там він чекав головного удару ворога.
  Тим часом ешелон подолав половину шляху. Ризик для росіян був невеликий: кулеметний вогонь, не кажучи вже про штурмові карабіни десантників, на такій відстані був малоефективним. Вони ж не знали точно, що саме трапилося в зоні мосту. Противник не мав ніякої інформації, що там зараз відбувається, а тому кацапи полізли нахабно, сподіваючись на свою чисельну перевагу. І поплатились за це.
  Потяг наближався і ось-ось мала спрацювати міна, закладена на колії. Однак десантники почали трохи раніше. Гучно бабахнула гармата Вані Дзюбана. Рафаель був точним до міліметра - в котел влучив снаряд і він вибухнув майже одночасно з вибухом заряду, закладеного на колії. Паровоз миттєво огорнувся білим паром, на невловиму мить пізніше з-під коліс рвонув вогонь і величезна махина паровоза, неквапливо, як у сповільненому кіно, нахилилася і шкереберть полетіла з високого насипу. Слідом за паровозом, налітаючи одна на одну, платформи. Невідомо, чи були там росіяни, проте купа брухту утворилася чимала.
  Особливістю місцевості було те, що наступати росіяни могли тільки по вузькій смузі прокладеної залізниці і путівця, який проліг поруч з насипом, із його західного боку. І ось тепер на дорозі горою височіли паровоз і биті платформи. Невідомо, на що сподівалися росіяни, тільки тепер шлях для колісної і гусеничної техніки по путівцю вздовж залізничної колії було перекрито намертво.
  І щоб розчистити його, немало часу знадобиться... Що ж, нехай пововтузяться!
  Тим часом місце катастрофи щільно огорнулося білим паром і чорним вугільним димом. Ця своєрідна "димова" завіса протрималася відносно недовго, не більше трьох-чотирьох хвилин, а то й менше. Але прикрити від спостереження десантників переміщення росіян змогла. Коли пар і дим розсіялися, десантники побачили, як ворожа піхота бігом, в швидкому темпі, наближається до мосту.
  З вишки негайно вдарив кулемет. "Максим" хоч і застарів для маневреної війни, але в обороні він залишався таким же неперевершеним ідеалом, як і в часи свого тріумфу у Великій війні. В натовп солдатів врізалися черги і, потрапивши під згубний вогонь, москалі короткими перебіжками під захист лісу кинулися. Лященко встиг зарядити одну з зенітних установок і вичікував, коли росіяни зберуться в його сектор.
  Потрапивши під вогонь кулемета з вишки і танкової гармати, росіяни стали збиватися праворуч, на схід від насипу. Короткими перебіжками по двоє-троє вони долали насип і накопичувалися в очеретах перед дротяною загорожею. Тепер вони не лізли на рожен, все робили обдумано. Однак варіантів дій у них було всього два: або атакувати десантників по насипу і путівцю, який прилягав до залізниці, або ж вистригти в дротяному загороджені проходи і атакувати зі сходу з боку болота. І той, і той варіанти однаково програшні були, небезпечні великими втратами атакуючих: насип і путівець не дозволяли розгорнутися в бойовий порядок, атакувати доведеться щільними рядами, а два кулемета - на вишці і танковий - зметуть будь-яку кількість піхоти; вистригти колючку і вдарити з боку болота можна, але по багнюці піхота буде плентатися з черепашачою швидкістю: два кулемета переб"ють всіх до того, як вони виберуться на сухе.
  Однак недооцінювати противника не варто було: росіяни вдалися відразу до обох варіантів. Їхні різчики дроту болотом, по шию у воді підповзли до загорожі і вистригли нижні нитки колючки. Щоб розрізати дріт на другому ряді, різчикам довелося вилазити на сухе і тут вони були, як на долоні. З вишки Затока їх зняв двома короткими чергами. Росіяни зі злістю стали бити з трьох ручних кулеметів по вишці, але сталеві листи та мішки з піском надійно захищати кулеметника; цим вони досягли лиш одного: примусили його сховатися і припинити спостереження. Танк по той бік насипу не міг тепер вдарити по групі, що атакувала від болота, крім того, його відволікли атакою по насипу. Росіяни юрбою вискочили з болота і кинулися до дротяної загорожі. Передні вже рубали піхотними лопатками дріт, коли збоку по ним вдарила зенітна кулеметна установка. Два спарених авіаційних "дегтяря" просто змели всіх, хто скупчився біля дротяної загорожі. Залишивши зо два десятки тіл, росіяни відкотилися назад у болотяну багнюку.
  Можна було сподіватися, що після такого облизня в бою настане пауза. Противнику потрібно після невдачі привести себе в порядок, обміркувати обстановку і прийняти нове рішення на атаку. А для цього потрібен час більш-менш тривалий. Однак російський командир виявився завзятим хлопом. Він ніяк не бажав визнавати свою поразку. І десантники переконалися в цьому майже негайно.
  В повітрі, перекриваючи тріск кулеметів і гвинтівок, просвистіло і на залізничній колії бабахнув вибух. Другий здійняв стовпом багнюку на краю болота. Наступна серія мін впала на вогневу позицію зенітників. Однак, страшне було лише пряме влучання: міна калібром вісімдесят два міліметра, яка потрапила в болото, нехай навіть за якийсь метр від помосту, здіймала в повітря тільки воду, твань і жабуриння, осколки її залишалися глибоко в твані і не могли завдати шкоди. Та мінометники справу знали, а хлопцями були настирливими, і після п"ятого чи шостого залпу взводу мінометів гуркіт зенітних кулеметів замовк.
  - Сашко! Ковбой! - Передчуваючи недобре, крикнув Барабаш. - Сашко!
  Йому ніхто не відповів. А коли вітерець розвіяв дим вибухів, Барабаш побачив, що понівечена зенітна установка вперлася обома своїми стволами в дощану платформу і Сашко Лященко висить на ручках плечового упору. З окопу вискочив Олексій Броніцький, ходом сполучення добрався до помосту з зенітною установкою, зняв Сашка з сидіння і поклав на дно платформи.
  А росіяни тим часом посилили вогонь по позиції десантників.
  Мінометники спочатку вели вогонь по вишці, а потім різко перенесли його на насип. Танк огорнули вибухи і він осліп. Росіяни відчувши, що по ним не стріляють, кинулися знову до мосту. Одна група щільною масою сунули по насипу і вздовж путівця. Друга, бредучи по пояс в болотній багнюці, просувалася по правому березі річки. Танк вогонь по атакуючим зі сходу вести не міг, від нього вони були закриті насипом. Потрібна була допомога лівого берега.
  Все це Кияшко бачив у бінокль з вишки на південному боці. Він крутнув ручку телефону.
  - Старий! Бачиш тих халамидників на правому березі? А ну дай туди з гармати!
  Карандевич розвернув башту "двадцять шостого" і "сорокап"ятка" дзвінко стрельнула двічі.
  Тільки тут загуділо повітря і, облямовуючи міст півколом, вдарили по росіянам наші штурмовики. І на залізничну колію - а більше все-одно нікуди, так було вузько - транспортно-десантні гелікоптери на посадку з ходу йшли і сідали ланками, по троє відразу. А над ними в небі ходили колами пари тупоносих винищувачів, прикриваючи висадку десанту. Спалахнула від ракетних вибухів минулорічна трава на схилах насипу і жвавий вогонь поповз до мосту...
  Перша повітряно-штурмова рота була висаджена з гелікоптерів прямо на залізничне полотно і з ходу вступила в бій. Удар десантників виявився для противника зовсім несподіваним. Опинившись під перехресним огнем, - дві ланки гелікоптерів висадили штурмові взводи за спиною наступаючих росіян, - кацапи опиралися недовго. Більшу частину знищили, декого взяли в полон. Полонених посадили в бліндаж під варту. Втім, вони не виявляли особливого бажання втекти або навіть висунути носа з бліндажу.
  - Вливаюся в вашу роту. - Сказав командир розвідувально-диверсійної групи.
  Сонце було в очі, від диму пожежі в старшого лейтенанта Кияшка сльозилися очі. І від недосипу, звичайно - сьогодні десантники очей не зімкнули. Було душно, жарко і піт після бою стікав з лоба.
  - Які втрати? - Запитав капітан.
  - Троє загинули: Барабаш, Височенко і Лященко. - Скривившись, як від зубного болю, сказав Кияшко. - Трьох поранено: Харченка, Броніцького і Шерстюка. Федька зачепило легко, може воювати.
  Втрати були, як для розвідників, величезними: третина групи була втрачена. Барабаш отримав кулю, коли висунувся з окопу, - очевидно, його підстрелив снайпер. Височенко і Лященко загинули під час мінометного обстрілу, зловив два осколки в спину Олексій Броніцький, також осколком міни перебило ногу Мишкові Харченку, він не встиг сховатися в бліндаж, коли переносив набої, а мінометники в цей час дали пару залпів по лівому березі.
  - Загиблих і поранених "вертушки" заберуть. - Зітхнув капітан. - А нам готуватися потрібно до оборони, за годину, не більше, тут батальйон кацапський буде. А в них танки, сам шість штук бачив...
  Командир першої роти повідомив старшому лейтенанту Кияшку, що передишка буде недовгою - до мосту з півдня підходить якась відступаюча частина, в колоні помічені танки.
  Командир роти перш за все вислав в обидва боки: на південь і північ бойову охорону, по два бійця з ракетницями. А на вишки поставили спостерігачів. На північному боці вирили окопи і встановили два захоплених у росіян 82-міліметрових міномети. Тут вони будуть надійно захищеними від куль та снарядів, маючи можливість обстрілювати всі підходи до мосту з боку Ленінграду.
  Власну артилерію мала й повітряно-штурмова рота: гелікоптери разом із взводами висадили дві 57-міліметрові протитанкові гармати, два станкові піхотні гранатомети і чотири міномети калібром 81 міліметр. З гелікоптерів вивантажили й досить боєприпасів. Та ще по кілька десятків протитанкових мін: протигусеничних і протибортових.
  Десантники швидко дообладнали опорний пункт.
  На північному боці в насипному пагорбі, де танк і дзот зведені, окопи для мінометів вирили.
  Попереду дротяного загородження, там де міни протипіхотні кацапами були встановлені, збоку від путівця і на схилі насипу залізничного протибортові міни замаскували - "тридцятьчетвірки" радянські будуть в борти бити. Одну з протитанкових гармат попереду вогневої точки з танком встановили, гарматний майданчик мілким був - ґрунтові води виступили, гармаші ледве на півметра вглиб вкопалися. Другу гармату на пагорбі встановили, тут окоп згідно статуту вирили...
  Десантники ще обладнували свої позиції, коли за два кілометри від мосту ракета в небо синє злетіла - це був сигнал від бойової охорони: противник на підході. І майже відразу вибухи гримнули і земля чорними фонтанами в небо здійнялася. Радянський батальйон, який з фронту відступав, з ходу атакував захисників мосту. півдюжини танків і піхота на автомобілях стрімко насувалися на позиції десантної роти. І це були зовсім не ті витязі в зелених кашкетах, що могли тільки з партизанами й повстанцями воювати, яких десантники разом з диверсійною групою Кияшка розгромили напередодні. Ці воювали вміло.
  Танки, стріляючи на ходу зі своїх сімдесятишестиміліметрових гармат, накрили вибухами пагорб. Одна з "тридцятьчетвірок" видерлася на насип і йшла по рейкам, час від часу порскаючи вогнем з гармати і поливаючи міст з обох кулеметів.
  Піхота спішилася з вантажівок і, розвернувшись в ланцюг, на міст пішла.
  Вона йшли без стрілянини. Не чути було ніяких команд, солдати знали свій маневр. Коли до мосту залишалося метрів п"ятсот, спрацювали протибортові міни, встановлені обабіч путівця. Передній танк отримав в лоб клювок "дзьобика" - струменя кумулятивного заряду міни, - і завмер, перегородивши шлях. Друга "тридцятьчетвірка" спробувала обійти підбиту машину, протискуючись між нею та насипом, і по ній вдарила протитанкова гармата. Приціл навідника-десантника був вірним - танк, прошитий наскрізь підкаліберним снарядом, спалахнув. Дорога тепер перегороджена надійно, кацапам пововтузитися доведеться.
  Однак росіяни не повернули назад, радянські піхотинці продовжили рух, вони обтікали підбиті машини, на ходу вирівнюючи ланцюг. Довгі черги з двох зенітних установок змусили піхоту зупинитися, а потім і залягти. Зверху на неї посипалися міни десантників.
  Однак командир у кацапів виявився завзятим. З-за спин піхотинців вдарила гаубична батарея, а їхні танки тим часом спробували зіпхнути з дороги підбиті машини. І це їм майже вдалося. Танк, який просувався насипом, вів тепер вогонь з місця, намагаючись вразити дзот та Т-26 на пагорбі.
  І він майже досяг свого.
  Трьома влучними пострілами завалило амбразуру дзота. Прямим влучання сімдесятишестиміліметрового снаряда зірвало і відкинуло геть башту "двадцять шостого". Ще постріл, і там, де стояла гармата протитанкова, димить вирва. Однак і танк кацапський не залишився безкарним. Збоку, від болота вдарили залпом два станкові гранатомети і дві реактивні гранати прошили кумулятивними струменями борт "тридцятьчетвірки". Ще один танк, який зміг зсунути підбитого товариша в болото і протиснутися в вузький прохід, десантники підбили гранатами піхотних реактивних гранатометів.
  І все-таки, незважаючи на понесені втрати, москалів зупинити не вдалося.
  Ще один влучний постріл і снаряд з танкової гармати розбив кулемет на вишці. Тепер лише кулемети в окопі біля мосту не давали радянським піхотинцям перебратися через насип. Але коли гаубична батарея подавила вогонь протитанкових гармат і кулеметів, піхота росіян знову піднялася в атаку.
  - Потрібно негайно контратакувати! - Командир роти обернувся до Кияшка. - Миколо, бери другий взвод і вдар по ним від болота, через насип. А я разом з першим вдарю в лоб.
  Другий взвод вийшов на вихідні позиції, коли росіяни, а їх прикривав вогонь танкових гармат з-за підбитих "тридцятьчетвірок", вже піднімалися на насип. Проте наші кулемети стригли понад колією щільненько і москалі не ризикували лізти під кулі на вірну смерть.
  А в цей час на них з того боку насипу полетіли гранати. А за ними слідом, ледве в розпеченому боєм повітрі просвистіли осколки, піднявся в атаку взвод під командою Кияшка.
  Били впритул короткими чергами з штурмових карабінів, билися ножами, піхотними лопатами. Десантники молотили кацапів нещадно, тільки ж і росіяни озвіріли. Несподіваність атаки викликали в них спочатку сум"яття, однак чисельна перевага була на їхньому боці і вони почали тіснили десантників до залізниці. Притиснувши десант до насипу, росіяни готувалися до останнього кидка...
  ...Здійснивши в тилу ворога стрімкий кидок вздовж залізниці, передовий загін вийшов до мосту в найкритичніший момент. Коли десантникам вже здавалося, що ворога не зупинити, за спинами у кацапів загриміли постріли, і на березі річки стали вибухати снаряди. Танки передового загону встигли вчасно...
  Бій закінчився швидко. Міст був збережений і по його металевим прольотам загуркотіли гусениці танків, котилися на північ колеса сотень машин.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"