Станиславский Филипп Степанович: другие произведения.

8

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вертикальний охват

  ***
  Другого липня тисяча дев"ятсот вісімнадцятого року Гетьман Української Держави Павло Скоропадський підписав закон, який надавав всім, хто на цей час знаходився на українській території, право стати громадянами України. Ніяких зусиль для того, щоб отримати громадянство новоутвореної країни, докладати не було потрібно. І в двадцять сьомому році, коли проводилися перші загальні вибори Президента Української Держави, такий принцип надання громадянства зіграв з Українською Державою злий жарт.
  З двадцятого року, коли кінець Громадянської війни в колишній Російській імперії вже був близьким, і неоголошена війна комуністичної Росії проти Української Держави сходила нанівець, в країні на повну силу почалися економічні реформи. Головний радник Гетьмана України Іван Остапович Федорчук проводив їх під лозунгом: "Держава - геть з економічного життя країни! Чиновники - геть з нашого життя!" Спочатку указами Гетьмана, а потім законами, прийнятими Сеймом, запроваджувалася така економічна система, де підприємець був звільнений від злодійкуватого державницького апарату. "Де вигідно вести бізнес, - казав радник Гетьмана Іван Федорчук, - туди приходять гроші. Куди приходять гроші, там рівень життя підвищується. Ось простий принцип економічного процвітання." Це дозволило різко активізувати підприємницьку діяльність українців, залучити в Українську Державу іноземні кредити, створило робочі місця. Економіка різко пішла вгору. А разом з економічним ростом став рости і добробут населення.
  Зокрема, був прийнятий новий податковий кодекс, що встановлював тільки два види податків: соціальний, не більше десяти відсотків з заробітної плати, і п"ятивідсотковий податок на продаж. Податків було всього два, були відмінені всі акцизи, збори і мито. Такий підхід дозволив різко скоротити чиновний апарат, що зберігався в Україні ще з часів Російської імперії. Жваві і підприємливі люди отримали можливість для безперешкодної реалізації своїх талантів. Була проведена реформа банківської системи.
  Все це було б чудово, але...
  Але підприємливих і жвавих на тридцятимільйонну в двадцятому році Україну занадто мало було. Так, вони рвучко взялися до справи - і до власного збагачення - однак відразу ж виявилося більш, ніж досхочу, тих, хто необхідного знання, досвіду, хватки ділової не мав, але загрібати бариші лопатою бажав неймовірно. Отож в невдах, а їх було мільйони і мільйони, всепожираючим вогнем спалахнула заздрість. А всі вони були громадянами Української Держави і мали право вибирати владу, тобто, депутатів Сейму. Ось цим прорахунком Гетьмана і його радників скористалися скривджені і полізли невдахи щільними юрмами в лави політичних партій, а, отже, у державну владу.
  Ставку на таких скривджених зробили багато партій, але найбільш послідовними були соціалісти з партії "поступовців" Сергія Єфремова. Вони не розпорошувалися на багато напрямків і вели агітацію свою, аби виграти вибори спочатку на місцевому рівні, а потім пройти і до верховної влади в Україні.
  Ще в вісімнадцятому році Гетьман урочисто пообіцяв на протязі десяти років після оголошення незалежності Української Держави провести політичну реформу. Політична реформа в країні провадилася поступово, зміни в життя суспільства вводилися обережно, спочатку на місцевому рівні, в волостях та повітах, потім в краях - колишніх губерніях, потім на найвищому державному, коли український народ вибере Президента Української Держави.
  Відразу ж виявилися союзники Гетьмана і його суперники. Національно-демократичні сили, очолювані Вільгельмом Францом фон Габсбургом-Лотрінгеном, відомим в Україні, як Василь Вишиваний, як це не дивно, бо в роки становлення української державності вони за українську булаву між собою змагалися, стали на боці Гетьмана, а соціалістичні партії під проводом партії "поступовців" Сергія Єфремова, були суперниками і становили опозицію Гетьману Української Держави Павлу Петровичу Скоропадському.
  В двадцять другому році проводилися вибори до місцевих органів влади. Це був перший реванш соціалістів за поразку у вісімнадцятому році. Дворічне їхнє правління привело до того, що наступні місцеві вибори в двадцять четвертому році соціалісти програли, але виграли вибори до крайової влади. Тут так само стався провал. Але популістські лозунги знову спрацювали! В двадцять сьомому соціалісти-базікали посіли верховну владу в країні - Президентом Української Держави став Єфремов, що виграв ці вибори.
  Ось тут соціалісти вже відвели душу! Як гриби після дощу з"являлися різноманітні комітети, кількість міністерств зросла в п"ять разів! Спочатку поволеньки, а потім все більше і більше підприємець в Україні змушений був вести нерівну боротьбу з державними структурами. На нього полювали, вимагаючи хабар, всілякі паразитуючі державні структури: від пожежних і санітарно-епідеміологічних станцій до всіляких дармоїдів на кшталт різноманітних домових комітетів. Корупція, яку придавили ще в двадцятому році, знову розквітла пишним квітом! Підприємці нарікали спочатку тихо, а потім все голосніше, скаженіючи від такої сваволі народних обранців. Зате міський люмпен та пролетарі розумової праці були в захваті. Аякже, все йде у відповідності з заповітами бородатих основоположників соціалізму: гарувати їм з кожним роком потрібно все менше, а задовольняти неробам свої потреби дозволяється все повніше і повніше.
  Тим часом країна бідніла. Однак всі сподівалися на законний спосіб зміни влади. Не дочекалися...
  Терпець урвався в тридцятому році, коли Президент Української Держави Сергій Єфремов видав указ про націоналізацію великих компаній. Бо це ж несправедливо, що багатії, яким вони належать, гроші лопатою гребуть! Ось тут вже всі зрозуміли, що далі терпіти і чекати немає жодного сенсу: сьогодні великі підприємства націоналізували, а завтра підуть під ніж соціальної справедливості середні, а за ними й малі.
  І в жовтні тридцятого року стався вибух. На протязі тридцяти шести годин влада соціалістів була ліквідована. Подекуди дійшло до насилля, були вбиті особливо затяті прибічники соціалізму разом з особливо ненаситними хабарниками. Для Єфремова та його найближчих прибічників все закінчилося довічним ув"язненням, та й більшість соціалістів-хапуг у місцевих органах влади отримала досить м"яке покарання: тюремне ув"язнення на десять-п"ятнадцять років.
  А для української влади був урок: не варто випробовувати терпіння народу!
  Після тих подій провели реформу державної влади: було підтверджено владу Гетьмана України, якого обирали довічно, як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил. Гетьманом України був обраний Павло Петрович Скоропадський. Інститут президентства в Українській Державі скасовувався, Держава ставала парламентською республікою, віднині очолював Українську Державу Голова парламенту.
  Було "де-факто" завершено об"єднання України: до цього часу західна частина України фактично була окремою державою. В тридцятому році, завдяки розвитку економічних зв"язків між краями, Україна ставала єдиним цілим. Сейм, як парламент дотеперішньої України, був розпущений. Обирався новий парламент - Народні Збори, і цей законодавчий орган обирав Прем"єр-міністра та затверджував міністрів закордонних справ, внутрішніх справ, Міністра оборони та голів різноманітних державних комітетів.
  Втім, рішення цих комітетів мали тільки рекомендаційний характер.
  Головною ж реформою була реформа у наданні українського громадянства. Тепер громадянином міг статним тільки той, хто довів справою своє право на громадянство. Визначала право на громадянство громада села, селища, містечка та міського району: люди, які більш-менш знали один одного. Інші ж ставали підданими Гетьмана. І з початку 1931 року населення України поділяється на дві нерівні частини: громадяни Української Держави і піддані Гетьмана України. Загальне виборче право було скасоване.
  В такому поділі закладений глибокий сенс.
  Громадяни Української Держави можуть обирати своїх представників у місцеві і вищі законодавчі органи. Піддані ж Гетьмана України такого привілею не мають, закони для них визначають громадяни Української Держави. А просто так стати громадянином України не дозволить місцева громада.
  Але ж хто може стати громадянином України? Тільки той, хто справою довів своє право на українське громадянство. Бо права громадянина визначаються передусім його обов"язками.
  Найпростіше це зробити, вступивши до лав Збройних Сил.
  Там, в Учбовому Центрі, новобранець потрапляє до рук унтер-офіцерів української армії: сержантів та фельдфебелів. І подальша його доля залежить від сержантів. Саме сержантів, а не якого іншого звання військового люду. Сержанта ні зовнішнім виглядом, ні хвацькою поведінкою не обдуриш. Сержант раз тільки пройдеться перед строєм, і визначить точно, хто є хто серед новобранців: хто меткий та проворний, а хто тюхтій, нехай навіть на його грудях лемеші кувати можна. І сержантам ніяк не можна помилитися: не дай Бог, що трапиться, кому потім відбріхуватися та копні отримувати? Тому справжніми сержантами стають природжені психологи.
  А в Учбових Центрах тримають тільки справжніх сержантів.
  Однак тут питання з"являється: як відрізнити справжнього сержанта від аматора?
  Дуже просто.
  Потрібно тільки глянути, як кандидат на посаду сержанта віддає підлеглим наказ командира учбової роти. Аматор повідомить своїм підлеглим новобранцям, що командир роти наказав пофарбувати підлогу в казармі. Справжній сержант лютим риком вишикує роту і всіх своїй волі підкорить: наказую фарбувати підлогу! А після цього яму копатимете! Від паркану до обіду!! Так хочу я!! Така моя воля!!!
  Так от, в Учбовому Центрі української армії сержанти віддають будь-який наказ, спущений з запаморочливих висот - хоч наказ самого Гетьмана! - тільки від свого імені.
  І навіть не так.
  Сержант ніколи не наказує прямо: "Фарбувати підлогу! Чистити зброю! Копати траншею у взводному опорному пункті!" Тому, що підлеглий невиконання наказу виправдає безліччю об"єктивних причин: фарби не було, рушничне мастило і клоччя для чистки зброї відсутні, а в лопат держаки поламані...
  Тому накази сержанти віддають у формі короткого енергійного запитання: а хіба підлога ще не пофарбована? Зброя не чищена? Траншеї і окопи не викопані? І хто персонально в такому становищі винен? В цьому разі підлеглі постійно змушені думати самостійно, самостійно шукати собі заняття і проявляти власну ініціативу, а до сержанта мають звертатися, лише щоб дозвіл отримати, чи починати діяти, і потім доповідати про виконання.
  А вищі командири українського війська, які на час війни з радянською Росією полками, бригадами та дивізіями командували, не тільки самі пройшли цю школу, вони її, цю школу, й створили!
  Тому для полковника Штриголя, коли розвідувальну роту його 204-ї аеромобільної бригади було задіяно в інтересах добування інформації для Вісімнадцятої армії, не поставало питання: а чим йому займатися в очікуванні скорого бойового наказу? Він-то пройшов ту ж саму школу, що й генерал Даниленко! Як влучно відмітив співець британського імперіалізму Редьярд Кіплінг, вони були однієї крові!
  А що командувач Вісімнадцятої армії невдовзі викличе його разом з начальником штабу до свого кабінету на пухнастий килим і зацікавлено спитає: " А чим, власне, займається підпорядкована штабу Вісімнадцятої армії 204-а повітряно-штурмова бригада? Що? Бойовою підготовкою? І до чого конкретно ви, товариші офіцери, своїх солдатиків готуєте?", то в цьому полковник не мав ні найменшого сумніву.
  Тому, аби не кліпати очима в кабінеті командувача, тієї ж ночі, коли розвідувальна рота в повному складі була десантовано на Псковщині, викликав полковник Штриголь Віктор Михайлович свого начальника штабу майора Залізюка Петра Йосиповича разом з начальниками оперативного та розвідувального відділень бригади і вчотирьох прикинули вони варіанти використання 204-ї аеромобільної бригади в майбутній наступальній операції Вісімнадцятої армії, що розвиватиметься на території на північ від Білорусі і південніше Фінської затоки.
  - Отже, в найближчому майбутньому, - мовив полковник Штриголь, - бригада буде задіяна в наступальній операції. То ж давайте прикинемо, де, якими силами і як ми будемо діяти...
  Що бригада буде задіяна в наступальній операції Вісімнадцятої армії, тут двох думок не було: в червні сорок четвертого року оборонна операція армійського об"єднання була неможлива в принципі.
  На відміну від повітрянодесантних військ, особливістю повітряно-штурмових частин і з"єднань є їхня відповідність задачам загальновійськового формування. І чим меншим є таке формування, тим меншим є масштаб повітряно-штурмових сил. І в цьому - масштабі застосування - полягає основна відмінність між повітрянодесантними і аеромобільними (повітряно-штурмовими) військами.
  - Згідно Бойового статуту бойове застосування повітряно-штурмових частин і з"єднань проводиться у відповідності з планом наступу польової армії чи групи армій. - Сказав начальник штабу. - В інтересах дивізії чи корпусу можуть діяти окремі роти та батальйони аеромобільної бригади. Але повітряно-штурмова бригада може воювати також і в повному складі. Я вважаю, що це найімовірніший варіант.
  - Чому ви так вважаєте? - Запитав командир бригади.
  - До складу Вісімнадцятої армії входять два армійських корпуси. В кожному - по три механізовані дивізії. А згідно з прийнятим нещодавно Бойовим статутом, кожна механізована дивізія має один мотопіхотний батальйон, підготовлений для дій в тактичному десанті. Для цього дивізії придається транспортний полк армійської авіації в складі трьох гелікоптерних ескадрилій. Згідно нормативу такий полк може одним рейсом перевезти мотопіхотний посилений батальйон, або повітряно-штурмовий батальйон. Звідси випливає, що нашу бригаду командування Вісімнадцятої армії буде використовувати в повному складі.
  - Що ж, логічно. Тоді залишається визначити де і коли. І розробити план дій. Задача зрозуміла?
  - Так точно, товаришу полковник. - Дружно відповіли всі троє.
  - Отже, приступайте до роботи. Думається мені, що скоро нас викличуть на пухнастий килим...
  І приблизний район і спосіб використання 204-ї аеромобільної бригади командуванням з"єднання був визначений, а батальйони перейшли від загальної бойової підготовки до підготовки цілком конкретної.
  ...Командирський "луаз" проїхав мимо вузьких двориків, збитих з дощаника будов, які аеродром маскували, і звернув до льотного поля. Полковник Штриголь вийшов з машини, наказав водію повертатися в частину, махнув йому на прощання рукою і пішов до будівлі, що виконувала роль аеровокзалу. Кілька пасажирів від бар"єрчика дерев"яного до літака йшли, серед них полковник помітив тільки одного військовика, що здався полковнику знайомим. І Віктору Михайловичу захотілося сісти поряд з цією людиною. То ж він поспішив піднятися в салон військового транспортника. Бо добре мати в дальній дорозі доброго супутника. Той скинув кашкета і прилаштував його на верхній поличці разом з пласкою валізою. Коли військовик обернувся, полковник побачив генеральську зірку на польовому погоні, пізнав його і здивувався.
  - Копичко! Афанасій! - Військовик підвів голову, подивився на Штриголя і обличчя його розплилося в посмішці від несподіваної радості.
  - Вікторе! - Штриголя підштовхнули пасажири, яким він загородив дорогу. Полковник зробив крок вперед і потрапив прямо в обійми генерала. Стояти в проході було незручно і вони пройшли вперед.
  Військово-транспортний КС-3 був змішаного типу: спереду біля пілотської кабіни три ряди крісел, за ними вантажний відсік заставлений стандартними контейнерами з газотурбінними двигунами для гелікоптерів. Генерал запропонував полковнику місце біля борту, сам сів поряд з проходом. Штриголь вмостився зручніше біля ілюмінатора - майже дві години польоту потрібно було провести з користю.
  - Поздоровляю! - Кивнув Штриголь на новенькі генеральські зірочки.
  - Ну, ти недалеко відстав. - І генерал вказав на орденські стрічки на грудях полковника.
  Штриголь тільки посміхнувся - на грудях Афанасія Копичка орденські стрічки також тіснилися в три ряди. Крім орденських стрічок там були і нашивки за поранення - дві червоні і дві золоті.
  Доля звела їх разом давним-давно. Сотник Афанасій Копичко в липні двадцять дев"ятого року начальником штабу танкового батальйонну був - хорунжий Віктор Штриголь в тому батальйоні прийняв танковий взвод. А за три місяці військова реформа почалася і вся Українська армія на нові персональні звання перейшла. А потім доля розвела їх - майор Копичко під час Кубанського повстання начальником штабу одного з повстанських полків був. Лейтенант Штриголь воював в кубанських плавнях під командою підполковника Даниленка. Потім старший лейтенант Штриголь відзначився в сороковому році, під час Суецького конфлікту. Знову доля звела їх в сорок другому році - капітан Штриголь отримав наказ сформувати другий батальйон в 103-й повітряно-штурмовій бригаді, начальником штабу бригади був підполковник Копичко. А вже у вересні сорок другого року батальйон Штриголя, переданий в якості посилення 101-й аеромобільній бригаді, вів бої на Таманському півострові. Незабаром всі батальйони і роти бригади воювали на північному напрямку, руйнуючи тили радянських військ...
  Літак швидко набрав висоту і, обійшовши з заходу Київ, пішов на північ над долиною Дніпра. Під крилами його лісів Полісся панорама. В суцільному зеленому килимі пропливали внизу неширокі русла дніпровських приток. Пройшовши Чорнобиль, над устям річки Уж літак взяв курс на Вітебськ. Маршрут літака став зовсім мирним, більшість пасажирів - цивільні, навіть дві жінки. Літак йшов низько, на висоті приблизно трьохсот метрів, ніби льотчики вирішили показати пасажирам все, що війна, розв"язана росіянами проти Української Держави, залишила на білоруській землі. І охоплюючи поглядом довкілля, полковник бачив, що нове життя поступово перемагає двадцятирічний комуністичний морок.
  - Ти нині де воюєш? - Запитав Віктор, обернувшись до генерала.
  - Там же, де й ти, у Даниленка. - Сказав Копичко. І дещо ніяково, ніби виправдовуючись, повідомив. - Він мене взяв своїм заступником, очолюю тепер наші підрозділи і частини в його господарстві.
  ...Ідея нищити тили наступаючих військ росіян була чудовою, тут сумніву бути не могло. От тільки в ході бойових дій з вересня сорок другого року, доктрина повітряно-наземної операції в перші ж дні війни позначила свою слабку ланку. Повітряно-штурмові батальйони та бригади виявилися ідеальним засобом при зриві постачання фронтових з"єднань всім необхідним для ведення бою, ще більше вони проявили себе в наступальних діях в Білорусі, а особливо зимою сорок третього в боях за Кубань та Південний Кавказ, коли перекривали росіянам шляхи відступу, захоплювали плацдарми на протилежних берегах річок та дефіле з перевалами в горах. І тим не менш, повітряно-штурмові частини мали багато проблем, які напряму або опосередковано впливали на боєздатність аеромобільних військ.
  Основною з них було забезпечення повітряно-штурмових бригад авіаційною складовою - бойовими і транспортними гелікоптерами.
  Сформовані напередодні війни з росіянами аеромобільні бригади складалися з двох компонентів: наземного - аеромобільних піхотних і парашутних батальйонів і авіаційного - гелікоптерного полку.
  А це суперечило доктрині застосування гелікоптерів.
  Військове керівництво вважало армійську авіацію - гелікоптерні полки - засобом оперативних, оперативно-стратегічних і стратегічних об"єднань - загальновійськових, танкових та ударних армій, а також фронтів і груп армій. Це означало, що організаційно вони мають бути в складі таких об"єднань для централізованого керування ними та концентрації зусиль на вибраному напрямі. А намагання придати гелікоптерні полки кожній повітряно-штурмовій бригаді приводили на практиці до розпилення гелікоптерів по аеромобільним з"єднанням. Крім того, сам факт суміщення в одному тактичному з"єднанні авіаційного та наземного компонентів викликав у багатьох авіаційних та сухопутних генералів цілком обґрунтовані заперечення. Знаходячись в складі аеромобільної бригади, гелікоптери практично вилучалися з резерву командування армії чи фронту і прив"язувалися виключно до забезпечення дій повітряно-штурмових частин. І вище командування Сухопутних сил неправильно оцінювало залежність повітряно-штурмових частин від забезпечення гелікоптерами, вважаючи його аналогічним забезпеченню повітрянодесантних частин транспортною авіацією. На специфіку аеромобільних формувань, що виражалася в своєрідному симбіозі аеромобільної піхоти з гелікоптерами не звернули уваги. Це посилювалося ще й тим, що на всіх гелікоптерів не вистачало, а різко наростити їхній випуск під час війни промисловість України не мала можливості.
  Така позиція армійських генералів привела до надмірних втрат аеромобільних частин взимку і на весні сорок третього року. До осіннє-зимової кампанії сорок третього року, коли війська генерала армії України Тимошенка мали почати звільнення Кубані і Північного Кавказу від російської окупації, вихід був знайдений в створенні особливих оперативно-тактичних з"єднань - повітряно-штурмових корпусів, підпорядкованих командуванню ударних армій або фронтовому командуванню. Перший такий корпус Донського фронту в листопаді сорок третього року очолив полковник Копичко. Це з"єднання включало наземний компонент - аеромобільні бригади і окремі повітряно-штурмові полки та батальйони, і авіаційний - гелікоптерні полки самих аеромобільних бригад і окремі бойові і транспортні гелікоптерні полки армій і фронту. Така схема взаємодії дозволяла досягти високої бойової ефективності повітряно-штурмових частин...
  За розмовою офіцери і не помітили, як долетіли до Вітебська. Літак зробив коло і пішов на посадку. Під крилом КС-3 промайнуло авіаційне кладовище. Знищені минулої осені нашою авіацією російські літаки відтягли за край льотного поля і зараз лише спалені кістяки штурмовиків, бомбардувальників, винищувачів та транспортників, крізь які вже пробилася зелень трави та чагарнику нагадували про війну, що не закінчилася. Тут на них вже чекав "луаз" і за півгодини доправив їх до штабу армії.
  ...Генерал Даниленко тільки недавно повернувся з рекогносцировки: він їздив по дивізіям в районах їх зосередження і зараз уточнював задачі на майбутню операцію. Його оперативна група розташувалася в будівлі на околиці Вітебська, де колись розміщувався штаб однієї з радянських армій.
  Кабінет командувача. Сувора простота. Нічого зайвого. Панелі світлого дуба. Килимова доріжка. Широкий стіл. Поряд приставка, де розмістилися пристрої зв"язку - на панелі чисельні кнопки, лампочки.
  - Товаришу генерал-лейтенант, полковник Штриголь за вашим наказом прибув! - Чітко доповів командир 204-ї аеромобільної бригади.
  - Ти справжньої справи хотів? - Командувач Вісімнадцятої армії опустив на моложавого полковника важкий погляд. - Гопака танцювати вмієш?
  - Не пробував. Але коли справа справжня, то станцюю! - Посміхнувся той посмішкою зухвалою.
  - Справа така, як треба. Армія в наступ іде і твоя бригада, Вікторе Михайловичу, шлях їх торувати буде... - І командувач жестом запросив полковника підійти ближче до столу, де розстелені карти.
  - Ми досягли вирішальної переваги над росіянами, всього за три дні армія була передислокована з Білорусі в Латвію. - Генерал Даниленко показав олівцем на карті на овали, що позначали розташування дивізій армії. - Наш удар для них буде несподіваним, а це є визначальним у сучасній війні. Дивись сюди...
  Схилилися над картою п"ять голів: три генеральські, дві полковницькі. На карті задум армійської операції зображений - стріли червоні рвуть сині лінії оборони росіян, до самої затоки Фінської тягнуться...
   - Завтра, двадцять другого червня, в день літнього сонцестояння, росіяни починають наступ проти білорусів. Союзники наші до нього готові і перший день будуть перемелювати радянські війська потужним артилерійським вогнем. Є впевненість у нас велика, що в перший же день росіяни використають вже більшу частину своїх резервів. Тому наступного дня, двадцять третього червня, наша армія починає наступ в напрямку до Фінської затоки. - Олівець в руці командувача зробив рішучий ривок на північ. - Обидва армійські корпуси знаходяться в першому ешелоні, всі шість механізованих дивізій. По осі наступу піде Двадцять четверта танкова дивізія полковника Бурдейного. На його флангах йтимуть механізовані дивізії: ліворуч - Тридцять четвертого армійського корпусу, праворуч - Сорок п"ятого. Всі з"єднання мають досвід глибоких проривів, всі командири дивізій пустять попереду своїх полків передові загони. Задача загонів - не вв"язуючись у бої, не звертаючи уваги на те, що в тилу та на флангах у них робиться, рвонути вперед і в перший же день пройти сто кілометрів. Задача танкової дивізії - прорватися крізь тили радянських Прибалтійських фронтів, не пізніше десятого дня з початку операції вийти на узбережжя Фінської затоки в районі Іжори. В подальшому оволодіти районом Петергофа, бути готовим до дій в напрямку Ленінграду.
  Механізовані дивізії армійських корпусів йдуть на флангах танкової дивізії Бурдейного. Їхня задача - забезпечення руху танкового тарану, охорона тилових комунікацій Двадцять четвертої танкової дивізії. Механізовані дивізії мають на десятий день вийти ось на ці рубежі. - Вказав на карті олівець командувача. - Для полегшення просування дивізій будуть застосовуватися тактичні десанти, для цього в кожній дивізії підготовлений один мотопіхотний батальйон. Основна проблема тактичного десанту - забезпечення гелікоптерами. Саме для цього був створений окремий аеромобільний корпус і його командиром я призначив генерал-майора Копичка. - Генерал Даниленко кинув погляд на Афанасія Романовича. - В минулій битві за звільнення Кубані в цій якості він проявив свої здібності, вважаю, що і в нинішній ви, генерале, проявите своє вміння керувати таким з"єднанням. Саме тому ваш гелікоптерний полк, полковнику, - генерал Даниленко знову обернувся до командира 204-ї аеромобільної бригади, - був перебазований в Латвію. Ви, Вікторе Михайловичу, здійсните те, що виконували на Таманському півострові, в кубанських плавнях і степах Північного Кавказу. Ваша бригада, полковнику, має бути готовою не пізніше, ніж через двадцять чотири години після початку операції до десантування в цьому районі. - Олівець командувача армії зробив в повітрі коло над картою. Полковник Штриголь в задоволенням відзначив, що це був майже той самий район, який визначили офіцери штабу бригади. - Здійсните на землі Інгерманландії рейд в улюбленому вами стилі. Мета - сприяти наступу Сорок п"ятого армійського корпусу. Задача бригади: ближча - висадитися в зазначеному районі, розгромити штаб та вузол зв"язку 6-ї гвардійської армії 3-о Прибалтійського фронту, її артилерійські підрозділи, позбавити росіян зв"язку і постачання бойових з"єднань цієї армії матеріальними засобами; наступна задача - зайняти оборону в цьому районі і унеможливити підхід оперативних резервів росіян як в бік фронту, так і в бік наших наступаючих дивізій. Задача окремого аеромобільного корпуса: забезпечити висадку гелікоптерного десанту одним, максимум двома рейсами гелікоптерів. - Підвів погляд на офіцерів командувач армії. - Врахуйте, що спочатку один з батальйонів бригади буде висаджений з літаків. Задача парашутистів: захоплення посадочних майданчиків для гелікоптерів.
  ...Як правило, висадка тактичного десанту має провадитися відразу, одним ешелоном. Максимум, гелікоптери можуть здійснити два рейси, три і більше вильотів рівнозначні самогубству: противник вже знає маршрут прольоту гвинтокрилих машин, проти них він націлить винищувальну авіацію, зенітну артилерію, буде бомбити і штурмувати з повітря майданчики висадки. Повітряно-штурмові бригади вже обпеклися на цьому, коли на початку війни планувалося здійснювати висадку батальйонів аеромобільної бригади трьома-чотирма рейсами, використовуючи тільки власний гелікоптерний полк. Це приводило до надмірних втрат і людей, і техніки. Сорок третього року у ході бойових дій аеромобільних частин були визначені середні норми виділення транспортно-десантних гелікоптерів: для висадки оперативно-тактичного десанту у складі аеромобільної бригади вони становлять чотири полкових вильоти окремого транспортного гелікоптерного полку, для тактичного десанту у складі аеромобільного піхотного батальйону - один полковий виліт, посиленого мотопіхотного батальйону - один виліт транспортно-бойового гелікоптерного полку без ескадрильї гелікоптерів вогневої підтримки. Крім того, необхідні винищувальні, штурмові і бомбардувальні авіаційні полки для забезпечення прольоту десанту і штурмові гелікоптери супроводу...
  - Штабом армії розроблено план висадки десанту. - Зауважив начальник штабу генерал Стельмах. - Наказ і бойові документи будуть вручені командуванню бригади і окремих батальйонів сьогодні ж.
  - Добре. - Генерал Даниленко глянув на своїх офіцерів. - Генерал-майор Копичко, полковник Штриголь! Питання є?
  - Питань немає, товаришу командувач! Дозвольте виконувати?
  - Виконуйте!
  ...Загальна обстановка складалася так, як і передбачалося. Прорвавши фронт росіян, танкові і механізовані полки українців стрімко рухалися на північ, до Фінської затоки. І наступаючим українським військам конче потрібно було досягти району висот на захід від Луги, де росіянами ще навесні цього року був зведений польовий фортифікований район, раніше, ніж він буде зайнятий радянськими військами. Тому танкові і механізовані колони Вісімнадцятої армії з максимальною бистротою наближалися до Луги.
  Але це розуміли і росіяни. Зосереджені в районі Луги свої мобільні резерви - танкові і моторизовані бригади та самохідні артилерійські полки - вони кинули на захід, до польового УРу, намагаючись зайняти його раніше, ніж підійдуть українські частини.
  Дві сталеві лавини мчали назустріч одна одній і це нагадувало біг футболістів - нападаючого і воротаря - до м"яча, що опинився між ними, десь на штрафному майданчику. Той, хто першим досягне його, той і виграє двобій.
  Тільки поле бою - не футбольне поле. Тут інші закони.
  Розрахунки показували, що радянські війська встигнуть зайняти фортифікований район на кілька годин швидше, ніж до нього підійдуть українські танки. І в штабі Вісімнадцятої армії вирішили застосувати підготовлений раніше десант. Він мав дати ті кілька годин, яких не вистачало українським танкам...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"