Другого липня тисяча дев"ятсот вiсiмнадцятого року Гетьман Української Держави Павло Скоропадський пiдписав закон, який надавав всiм, хто на цей час знаходився на українськiй територiї, право стати громадянами України. Нiяких зусиль для того, щоб отримати громадянство новоутвореної країни, докладати не було потрiбно. I в двадцять сьомому роцi, коли проводилися першi загальнi вибори Президента Української Держави, такий принцип надання громадянства зiграв з Українською Державою злий жарт.
З двадцятого року, коли кiнець Громадянської вiйни в колишнiй Росiйськiй iмперiї вже був близьким, i неоголошена вiйна комунiстичної Росiї проти Української Держави сходила нанiвець, в країнi на повну силу почалися економiчнi реформи. Головний радник Гетьмана України Iван Остапович Федорчук проводив їх пiд лозунгом: "Держава - геть з економiчного життя країни! Чиновники - геть з нашого життя!" Спочатку указами Гетьмана, а потiм законами, прийнятими Сеймом, запроваджувалася така економiчна система, де пiдприємець був звiльнений вiд злодiйкуватого державницького апарату. "Де вигiдно вести бiзнес, - казав радник Гетьмана Iван Федорчук, - туди приходять грошi. Куди приходять грошi, там рiвень життя пiдвищується. Ось простий принцип економiчного процвiтання." Це дозволило рiзко активiзувати пiдприємницьку дiяльнiсть українцiв, залучити в Українську Державу iноземнi кредити, створило робочi мiсця. Економiка рiзко пiшла вгору. А разом з економiчним ростом став рости i добробут населення.
Зокрема, був прийнятий новий податковий кодекс, що встановлював тiльки два види податкiв: соцiальний, не бiльше десяти вiдсоткiв з заробiтної плати, i п"ятивiдсотковий податок на продаж. Податкiв було всього два, були вiдмiненi всi акцизи, збори i мито. Такий пiдхiд дозволив рiзко скоротити чиновний апарат, що зберiгався в Українi ще з часiв Росiйської iмперiї. Жвавi i пiдприємливi люди отримали можливiсть для безперешкодної реалiзацiї своїх талантiв. Була проведена реформа банкiвської системи.
Все це було б чудово, але...
Але пiдприємливих i жвавих на тридцятимiльйонну в двадцятому роцi Україну занадто мало було. Так, вони рвучко взялися до справи - i до власного збагачення - однак вiдразу ж виявилося бiльш, нiж досхочу, тих, хто необхiдного знання, досвiду, хватки дiлової не мав, але загрiбати баришi лопатою бажав неймовiрно. Отож в невдах, а їх було мiльйони i мiльйони, всепожираючим вогнем спалахнула заздрiсть. А всi вони були громадянами Української Держави i мали право вибирати владу, тобто, депутатiв Сейму. Ось цим прорахунком Гетьмана i його радникiв скористалися скривдженi i полiзли невдахи щiльними юрмами в лави полiтичних партiй, а, отже, у державну владу.
Ставку на таких скривджених зробили багато партiй, але найбiльш послiдовними були соцiалiсти з партiї "поступовцiв" Сергiя Єфремова. Вони не розпорошувалися на багато напрямкiв i вели агiтацiю свою, аби виграти вибори спочатку на мiсцевому рiвнi, а потiм пройти i до верховної влади в Українi.
Ще в вiсiмнадцятому роцi Гетьман урочисто пообiцяв на протязi десяти рокiв пiсля оголошення незалежностi Української Держави провести полiтичну реформу. Полiтична реформа в країнi провадилася поступово, змiни в життя суспiльства вводилися обережно, спочатку на мiсцевому рiвнi, в волостях та повiтах, потiм в краях - колишнiх губернiях, потiм на найвищому державному, коли український народ вибере Президента Української Держави.
Вiдразу ж виявилися союзники Гетьмана i його суперники. Нацiонально-демократичнi сили, очолюванi Вiльгельмом Францом фон Габсбургом-Лотрiнгеном, вiдомим в Українi, як Василь Вишиваний, як це не дивно, бо в роки становлення української державностi вони за українську булаву мiж собою змагалися, стали на боцi Гетьмана, а соцiалiстичнi партiї пiд проводом партiї "поступовцiв" Сергiя Єфремова, були суперниками i становили опозицiю Гетьману Української Держави Павлу Петровичу Скоропадському.
В двадцять другому роцi проводилися вибори до мiсцевих органiв влади. Це був перший реванш соцiалiстiв за поразку у вiсiмнадцятому роцi. Дворiчне їхнє правлiння привело до того, що наступнi мiсцевi вибори в двадцять четвертому роцi соцiалiсти програли, але виграли вибори до крайової влади. Тут так само стався провал. Але популiстськi лозунги знову спрацювали! В двадцять сьомому соцiалiсти-базiкали посiли верховну владу в країнi - Президентом Української Держави став Єфремов, що виграв цi вибори.
Ось тут соцiалiсти вже вiдвели душу! Як гриби пiсля дощу з"являлися рiзноманiтнi комiтети, кiлькiсть мiнiстерств зросла в п"ять разiв! Спочатку поволеньки, а потiм все бiльше i бiльше пiдприємець в Українi змушений був вести нерiвну боротьбу з державними структурами. На нього полювали, вимагаючи хабар, всiлякi паразитуючi державнi структури: вiд пожежних i санiтарно-епiдемiологiчних станцiй до всiляких дармоїдiв на кшталт рiзноманiтних домових комiтетiв. Корупцiя, яку придавили ще в двадцятому роцi, знову розквiтла пишним квiтом! Пiдприємцi нарiкали спочатку тихо, а потiм все голоснiше, скаженiючи вiд такої сваволi народних обранцiв. Зате мiський люмпен та пролетарi розумової працi були в захватi. Аякже, все йде у вiдповiдностi з заповiтами бородатих основоположникiв соцiалiзму: гарувати їм з кожним роком потрiбно все менше, а задовольняти неробам свої потреби дозволяється все повнiше i повнiше.
Тим часом країна бiднiла. Однак всi сподiвалися на законний спосiб змiни влади. Не дочекалися...
Терпець урвався в тридцятому роцi, коли Президент Української Держави Сергiй Єфремов видав указ про нацiоналiзацiю великих компанiй. Бо це ж несправедливо, що багатiї, яким вони належать, грошi лопатою гребуть! Ось тут вже всi зрозумiли, що далi терпiти i чекати немає жодного сенсу: сьогоднi великi пiдприємства нацiоналiзували, а завтра пiдуть пiд нiж соцiальної справедливостi середнi, а за ними й малi.
I в жовтнi тридцятого року стався вибух. На протязi тридцяти шести годин влада соцiалiстiв була лiквiдована. Подекуди дiйшло до насилля, були вбитi особливо затятi прибiчники соцiалiзму разом з особливо ненаситними хабарниками. Для Єфремова та його найближчих прибiчникiв все закiнчилося довiчним ув"язненням, та й бiльшiсть соцiалiстiв-хапуг у мiсцевих органах влади отримала досить м"яке покарання: тюремне ув"язнення на десять-п"ятнадцять рокiв.
А для української влади був урок: не варто випробовувати терпiння народу!
Пiсля тих подiй провели реформу державної влади: було пiдтверджено владу Гетьмана України, якого обирали довiчно, як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил. Гетьманом України був обраний Павло Петрович Скоропадський. Iнститут президентства в Українськiй Державi скасовувався, Держава ставала парламентською республiкою, вiднинi очолював Українську Державу Голова парламенту.
Було "де-факто" завершено об"єднання України: до цього часу захiдна частина України фактично була окремою державою. В тридцятому роцi, завдяки розвитку економiчних зв"язкiв мiж краями, Україна ставала єдиним цiлим. Сейм, як парламент дотеперiшньої України, був розпущений. Обирався новий парламент - Народнi Збори, i цей законодавчий орган обирав Прем"єр-мiнiстра та затверджував мiнiстрiв закордонних справ, внутрiшнiх справ, Мiнiстра оборони та голiв рiзноманiтних державних комiтетiв.
Втiм, рiшення цих комiтетiв мали тiльки рекомендацiйний характер.
Головною ж реформою була реформа у наданнi українського громадянства. Тепер громадянином мiг статним тiльки той, хто довiв справою своє право на громадянство. Визначала право на громадянство громада села, селища, мiстечка та мiського району: люди, якi бiльш-менш знали один одного. Iншi ж ставали пiдданими Гетьмана. I з початку 1931 року населення України подiляється на двi нерiвнi частини: громадяни Української Держави i пiдданi Гетьмана України. Загальне виборче право було скасоване.
В такому подiлi закладений глибокий сенс.
Громадяни Української Держави можуть обирати своїх представникiв у мiсцевi i вищi законодавчi органи. Пiдданi ж Гетьмана України такого привiлею не мають, закони для них визначають громадяни Української Держави. А просто так стати громадянином України не дозволить мiсцева громада.
Але ж хто може стати громадянином України? Тiльки той, хто справою довiв своє право на українське громадянство. Бо права громадянина визначаються передусiм його обов"язками.
Найпростiше це зробити, вступивши до лав Збройних Сил.
Там, в Учбовому Центрi, новобранець потрапляє до рук унтер-офiцерiв української армiї: сержантiв та фельдфебелiв. I подальша його доля залежить вiд сержантiв. Саме сержантiв, а не якого iншого звання вiйськового люду. Сержанта нi зовнiшнiм виглядом, нi хвацькою поведiнкою не обдуриш. Сержант раз тiльки пройдеться перед строєм, i визначить точно, хто є хто серед новобранцiв: хто меткий та проворний, а хто тюхтiй, нехай навiть на його грудях лемешi кувати можна. I сержантам нiяк не можна помилитися: не дай Бог, що трапиться, кому потiм вiдбрiхуватися та копнi отримувати? Тому справжнiми сержантами стають природженi психологи.
А в Учбових Центрах тримають тiльки справжнiх сержантiв.
Однак тут питання з"являється: як вiдрiзнити справжнього сержанта вiд аматора?
Дуже просто.
Потрiбно тiльки глянути, як кандидат на посаду сержанта вiддає пiдлеглим наказ командира учбової роти. Аматор повiдомить своїм пiдлеглим новобранцям, що командир роти наказав пофарбувати пiдлогу в казармi. Справжнiй сержант лютим риком вишикує роту i всiх своїй волi пiдкорить: наказую фарбувати пiдлогу! А пiсля цього яму копатимете! Вiд паркану до обiду!! Так хочу я!! Така моя воля!!!
Так от, в Учбовому Центрi української армiї сержанти вiддають будь-який наказ, спущений з запаморочливих висот - хоч наказ самого Гетьмана! - тiльки вiд свого iменi.
I навiть не так.
Сержант нiколи не наказує прямо: "Фарбувати пiдлогу! Чистити зброю! Копати траншею у взводному опорному пунктi!" Тому, що пiдлеглий невиконання наказу виправдає безлiччю об"єктивних причин: фарби не було, рушничне мастило i клоччя для чистки зброї вiдсутнi, а в лопат держаки поламанi...
Тому накази сержанти вiддають у формi короткого енергiйного запитання: а хiба пiдлога ще не пофарбована? Зброя не чищена? Траншеї i окопи не викопанi? I хто персонально в такому становищi винен? В цьому разi пiдлеглi постiйно змушенi думати самостiйно, самостiйно шукати собi заняття i проявляти власну iнiцiативу, а до сержанта мають звертатися, лише щоб дозвiл отримати, чи починати дiяти, i потiм доповiдати про виконання.
А вищi командири українського вiйська, якi на час вiйни з радянською Росiєю полками, бригадами та дивiзiями командували, не тiльки самi пройшли цю школу, вони її, цю школу, й створили!
Тому для полковника Штриголя, коли розвiдувальну роту його 204-ї аеромобiльної бригади було задiяно в iнтересах добування iнформацiї для Вiсiмнадцятої армiї, не поставало питання: а чим йому займатися в очiкуваннi скорого бойового наказу? Вiн-то пройшов ту ж саму школу, що й генерал Даниленко! Як влучно вiдмiтив спiвець британського iмперiалiзму Редьярд Кiплiнг, вони були однiєї кровi!
А що командувач Вiсiмнадцятої армiї невдовзi викличе його разом з начальником штабу до свого кабiнету на пухнастий килим i зацiкавлено спитає: " А чим, власне, займається пiдпорядкована штабу Вiсiмнадцятої армiї 204-а повiтряно-штурмова бригада? Що? Бойовою пiдготовкою? I до чого конкретно ви, товаришi офiцери, своїх солдатикiв готуєте?", то в цьому полковник не мав нi найменшого сумнiву.
Тому, аби не клiпати очима в кабiнетi командувача, тiєї ж ночi, коли розвiдувальна рота в повному складi була десантовано на Псковщинi, викликав полковник Штриголь Вiктор Михайлович свого начальника штабу майора Залiзюка Петра Йосиповича разом з начальниками оперативного та розвiдувального вiддiлень бригади i вчотирьох прикинули вони варiанти використання 204-ї аеромобiльної бригади в майбутнiй наступальнiй операцiї Вiсiмнадцятої армiї, що розвиватиметься на територiї на пiвнiч вiд Бiлорусi i пiвденнiше Фiнської затоки.
- Отже, в найближчому майбутньому, - мовив полковник Штриголь, - бригада буде задiяна в наступальнiй операцiї. То ж давайте прикинемо, де, якими силами i як ми будемо дiяти...
Що бригада буде задiяна в наступальнiй операцiї Вiсiмнадцятої армiї, тут двох думок не було: в червнi сорок четвертого року оборонна операцiя армiйського об"єднання була неможлива в принципi.
На вiдмiну вiд повiтрянодесантних вiйськ, особливiстю повiтряно-штурмових частин i з"єднань є їхня вiдповiднiсть задачам загальновiйськового формування. I чим меншим є таке формування, тим меншим є масштаб повiтряно-штурмових сил. I в цьому - масштабi застосування - полягає основна вiдмiннiсть мiж повiтрянодесантними i аеромобiльними (повiтряно-штурмовими) вiйськами.
- Згiдно Бойового статуту бойове застосування повiтряно-штурмових частин i з"єднань проводиться у вiдповiдностi з планом наступу польової армiї чи групи армiй. - Сказав начальник штабу. - В iнтересах дивiзiї чи корпусу можуть дiяти окремi роти та батальйони аеромобiльної бригади. Але повiтряно-штурмова бригада може воювати також i в повному складi. Я вважаю, що це найiмовiрнiший варiант.
- Чому ви так вважаєте? - Запитав командир бригади.
- До складу Вiсiмнадцятої армiї входять два армiйських корпуси. В кожному - по три механiзованi дивiзiї. А згiдно з прийнятим нещодавно Бойовим статутом, кожна механiзована дивiзiя має один мотопiхотний батальйон, пiдготовлений для дiй в тактичному десантi. Для цього дивiзiї придається транспортний полк армiйської авiацiї в складi трьох гелiкоптерних ескадрилiй. Згiдно нормативу такий полк може одним рейсом перевезти мотопiхотний посилений батальйон, або повiтряно-штурмовий батальйон. Звiдси випливає, що нашу бригаду командування Вiсiмнадцятої армiї буде використовувати в повному складi.
- Що ж, логiчно. Тодi залишається визначити де i коли. I розробити план дiй. Задача зрозумiла?
- Так точно, товаришу полковник. - Дружно вiдповiли всi троє.
- Отже, приступайте до роботи. Думається менi, що скоро нас викличуть на пухнастий килим...
I приблизний район i спосiб використання 204-ї аеромобiльної бригади командуванням з"єднання був визначений, а батальйони перейшли вiд загальної бойової пiдготовки до пiдготовки цiлком конкретної.
...Командирський "луаз" проїхав мимо вузьких дворикiв, збитих з дощаника будов, якi аеродром маскували, i звернув до льотного поля. Полковник Штриголь вийшов з машини, наказав водiю повертатися в частину, махнув йому на прощання рукою i пiшов до будiвлi, що виконувала роль аеровокзалу. Кiлька пасажирiв вiд бар"єрчика дерев"яного до лiтака йшли, серед них полковник помiтив тiльки одного вiйськовика, що здався полковнику знайомим. I Вiктору Михайловичу захотiлося сiсти поряд з цiєю людиною. То ж вiн поспiшив пiднятися в салон вiйськового транспортника. Бо добре мати в дальнiй дорозi доброго супутника. Той скинув кашкета i прилаштував його на верхнiй поличцi разом з пласкою валiзою. Коли вiйськовик обернувся, полковник побачив генеральську зiрку на польовому погонi, пiзнав його i здивувався.
- Копичко! Афанасiй! - Вiйськовик пiдвiв голову, подивився на Штриголя i обличчя його розплилося в посмiшцi вiд несподiваної радостi.
- Вiкторе! - Штриголя пiдштовхнули пасажири, яким вiн загородив дорогу. Полковник зробив крок вперед i потрапив прямо в обiйми генерала. Стояти в проходi було незручно i вони пройшли вперед.
Вiйськово-транспортний КС-3 був змiшаного типу: спереду бiля пiлотської кабiни три ряди крiсел, за ними вантажний вiдсiк заставлений стандартними контейнерами з газотурбiнними двигунами для гелiкоптерiв. Генерал запропонував полковнику мiсце бiля борту, сам сiв поряд з проходом. Штриголь вмостився зручнiше бiля iлюмiнатора - майже двi години польоту потрiбно було провести з користю.
- Поздоровляю! - Кивнув Штриголь на новенькi генеральськi зiрочки.
- Ну, ти недалеко вiдстав. - I генерал вказав на орденськi стрiчки на грудях полковника.
Штриголь тiльки посмiхнувся - на грудях Афанасiя Копичка орденськi стрiчки також тiснилися в три ряди. Крiм орденських стрiчок там були i нашивки за поранення - двi червонi i двi золотi.
Доля звела їх разом давним-давно. Сотник Афанасiй Копичко в липнi двадцять дев"ятого року начальником штабу танкового батальйонну був - хорунжий Вiктор Штриголь в тому батальйонi прийняв танковий взвод. А за три мiсяцi вiйськова реформа почалася i вся Українська армiя на новi персональнi звання перейшла. А потiм доля розвела їх - майор Копичко пiд час Кубанського повстання начальником штабу одного з повстанських полкiв був. Лейтенант Штриголь воював в кубанських плавнях пiд командою пiдполковника Даниленка. Потiм старший лейтенант Штриголь вiдзначився в сороковому роцi, пiд час Суецького конфлiкту. Знову доля звела їх в сорок другому роцi - капiтан Штриголь отримав наказ сформувати другий батальйон в 103-й повiтряно-штурмовiй бригадi, начальником штабу бригади був пiдполковник Копичко. А вже у вереснi сорок другого року батальйон Штриголя, переданий в якостi посилення 101-й аеромобiльнiй бригадi, вiв бої на Таманському пiвостровi. Незабаром всi батальйони i роти бригади воювали на пiвнiчному напрямку, руйнуючи тили радянських вiйськ...
Лiтак швидко набрав висоту i, обiйшовши з заходу Київ, пiшов на пiвнiч над долиною Днiпра. Пiд крилами його лiсiв Полiсся панорама. В суцiльному зеленому килимi пропливали внизу неширокi русла днiпровських приток. Пройшовши Чорнобиль, над устям рiчки Уж лiтак взяв курс на Вiтебськ. Маршрут лiтака став зовсiм мирним, бiльшiсть пасажирiв - цивiльнi, навiть двi жiнки. Лiтак йшов низько, на висотi приблизно трьохсот метрiв, нiби льотчики вирiшили показати пасажирам все, що вiйна, розв"язана росiянами проти Української Держави, залишила на бiлоруськiй землi. I охоплюючи поглядом довкiлля, полковник бачив, що нове життя поступово перемагає двадцятирiчний комунiстичний морок.
- Ти нинi де воюєш? - Запитав Вiктор, обернувшись до генерала.
- Там же, де й ти, у Даниленка. - Сказав Копичко. I дещо нiяково, нiби виправдовуючись, повiдомив. - Вiн мене взяв своїм заступником, очолюю тепер нашi пiдроздiли i частини в його господарствi.
...Iдея нищити тили наступаючих вiйськ росiян була чудовою, тут сумнiву бути не могло. От тiльки в ходi бойових дiй з вересня сорок другого року, доктрина повiтряно-наземної операцiї в першi ж днi вiйни позначила свою слабку ланку. Повiтряно-штурмовi батальйони та бригади виявилися iдеальним засобом при зривi постачання фронтових з"єднань всiм необхiдним для ведення бою, ще бiльше вони проявили себе в наступальних дiях в Бiлорусi, а особливо зимою сорок третього в боях за Кубань та Пiвденний Кавказ, коли перекривали росiянам шляхи вiдступу, захоплювали плацдарми на протилежних берегах рiчок та дефiле з перевалами в горах. I тим не менш, повiтряно-штурмовi частини мали багато проблем, якi напряму або опосередковано впливали на боєздатнiсть аеромобiльних вiйськ.
Основною з них було забезпечення повiтряно-штурмових бригад авiацiйною складовою - бойовими i транспортними гелiкоптерами.
Сформованi напередоднi вiйни з росiянами аеромобiльнi бригади складалися з двох компонентiв: наземного - аеромобiльних пiхотних i парашутних батальйонiв i авiацiйного - гелiкоптерного полку.
А це суперечило доктринi застосування гелiкоптерiв.
Вiйськове керiвництво вважало армiйську авiацiю - гелiкоптернi полки - засобом оперативних, оперативно-стратегiчних i стратегiчних об"єднань - загальновiйськових, танкових та ударних армiй, а також фронтiв i груп армiй. Це означало, що органiзацiйно вони мають бути в складi таких об"єднань для централiзованого керування ними та концентрацiї зусиль на вибраному напрямi. А намагання придати гелiкоптернi полки кожнiй повiтряно-штурмовiй бригадi приводили на практицi до розпилення гелiкоптерiв по аеромобiльним з"єднанням. Крiм того, сам факт сумiщення в одному тактичному з"єднаннi авiацiйного та наземного компонентiв викликав у багатьох авiацiйних та сухопутних генералiв цiлком обґрунтованi заперечення. Знаходячись в складi аеромобiльної бригади, гелiкоптери практично вилучалися з резерву командування армiї чи фронту i прив"язувалися виключно до забезпечення дiй повiтряно-штурмових частин. I вище командування Сухопутних сил неправильно оцiнювало залежнiсть повiтряно-штурмових частин вiд забезпечення гелiкоптерами, вважаючи його аналогiчним забезпеченню повiтрянодесантних частин транспортною авiацiєю. На специфiку аеромобiльних формувань, що виражалася в своєрiдному симбiозi аеромобiльної пiхоти з гелiкоптерами не звернули уваги. Це посилювалося ще й тим, що на всiх гелiкоптерiв не вистачало, а рiзко наростити їхнiй випуск пiд час вiйни промисловiсть України не мала можливостi.
Така позицiя армiйських генералiв привела до надмiрних втрат аеромобiльних частин взимку i на веснi сорок третього року. До осiннє-зимової кампанiї сорок третього року, коли вiйська генерала армiї України Тимошенка мали почати звiльнення Кубанi i Пiвнiчного Кавказу вiд росiйської окупацiї, вихiд був знайдений в створеннi особливих оперативно-тактичних з"єднань - повiтряно-штурмових корпусiв, пiдпорядкованих командуванню ударних армiй або фронтовому командуванню. Перший такий корпус Донського фронту в листопадi сорок третього року очолив полковник Копичко. Це з"єднання включало наземний компонент - аеромобiльнi бригади i окремi повiтряно-штурмовi полки та батальйони, i авiацiйний - гелiкоптернi полки самих аеромобiльних бригад i окремi бойовi i транспортнi гелiкоптернi полки армiй i фронту. Така схема взаємодiї дозволяла досягти високої бойової ефективностi повiтряно-штурмових частин...
За розмовою офiцери i не помiтили, як долетiли до Вiтебська. Лiтак зробив коло i пiшов на посадку. Пiд крилом КС-3 промайнуло авiацiйне кладовище. Знищенi минулої осенi нашою авiацiєю росiйськi лiтаки вiдтягли за край льотного поля i зараз лише спаленi кiстяки штурмовикiв, бомбардувальникiв, винищувачiв та транспортникiв, крiзь якi вже пробилася зелень трави та чагарнику нагадували про вiйну, що не закiнчилася. Тут на них вже чекав "луаз" i за пiвгодини доправив їх до штабу армiї.
...Генерал Даниленко тiльки недавно повернувся з рекогносцировки: вiн їздив по дивiзiям в районах їх зосередження i зараз уточнював задачi на майбутню операцiю. Його оперативна група розташувалася в будiвлi на околицi Вiтебська, де колись розмiщувався штаб однiєї з радянських армiй.
Кабiнет командувача. Сувора простота. Нiчого зайвого. Панелi свiтлого дуба. Килимова дорiжка. Широкий стiл. Поряд приставка, де розмiстилися пристрої зв"язку - на панелi чисельнi кнопки, лампочки.
- Товаришу генерал-лейтенант, полковник Штриголь за вашим наказом прибув! - Чiтко доповiв командир 204-ї аеромобiльної бригади.
- Ти справжньої справи хотiв? - Командувач Вiсiмнадцятої армiї опустив на моложавого полковника важкий погляд. - Гопака танцювати вмiєш?
- Не пробував. Але коли справа справжня, то станцюю! - Посмiхнувся той посмiшкою зухвалою.
- Справа така, як треба. Армiя в наступ iде i твоя бригада, Вiкторе Михайловичу, шлях їх торувати буде... - I командувач жестом запросив полковника пiдiйти ближче до столу, де розстеленi карти.
- Ми досягли вирiшальної переваги над росiянами, всього за три днi армiя була передислокована з Бiлорусi в Латвiю. - Генерал Даниленко показав олiвцем на картi на овали, що позначали розташування дивiзiй армiї. - Наш удар для них буде несподiваним, а це є визначальним у сучаснiй вiйнi. Дивись сюди...
Схилилися над картою п"ять голiв: три генеральськi, двi полковницькi. На картi задум армiйської операцiї зображений - стрiли червонi рвуть синi лiнiї оборони росiян, до самої затоки Фiнської тягнуться...
- Завтра, двадцять другого червня, в день лiтнього сонцестояння, росiяни починають наступ проти бiлорусiв. Союзники нашi до нього готовi i перший день будуть перемелювати радянськi вiйська потужним артилерiйським вогнем. Є впевненiсть у нас велика, що в перший же день росiяни використають вже бiльшу частину своїх резервiв. Тому наступного дня, двадцять третього червня, наша армiя починає наступ в напрямку до Фiнської затоки. - Олiвець в руцi командувача зробив рiшучий ривок на пiвнiч. - Обидва армiйськi корпуси знаходяться в першому ешелонi, всi шiсть механiзованих дивiзiй. По осi наступу пiде Двадцять четверта танкова дивiзiя полковника Бурдейного. На його флангах йтимуть механiзованi дивiзiї: лiворуч - Тридцять четвертого армiйського корпусу, праворуч - Сорок п"ятого. Всi з"єднання мають досвiд глибоких проривiв, всi командири дивiзiй пустять попереду своїх полкiв передовi загони. Задача загонiв - не вв"язуючись у бої, не звертаючи уваги на те, що в тилу та на флангах у них робиться, рвонути вперед i в перший же день пройти сто кiлометрiв. Задача танкової дивiзiї - прорватися крiзь тили радянських Прибалтiйських фронтiв, не пiзнiше десятого дня з початку операцiї вийти на узбережжя Фiнської затоки в районi Iжори. В подальшому оволодiти районом Петергофа, бути готовим до дiй в напрямку Ленiнграду.
Механiзованi дивiзiї армiйських корпусiв йдуть на флангах танкової дивiзiї Бурдейного. Їхня задача - забезпечення руху танкового тарану, охорона тилових комунiкацiй Двадцять четвертої танкової дивiзiї. Механiзованi дивiзiї мають на десятий день вийти ось на цi рубежi. - Вказав на картi олiвець командувача. - Для полегшення просування дивiзiй будуть застосовуватися тактичнi десанти, для цього в кожнiй дивiзiї пiдготовлений один мотопiхотний батальйон. Основна проблема тактичного десанту - забезпечення гелiкоптерами. Саме для цього був створений окремий аеромобiльний корпус i його командиром я призначив генерал-майора Копичка. - Генерал Даниленко кинув погляд на Афанасiя Романовича. - В минулiй битвi за звiльнення Кубанi в цiй якостi вiн проявив свої здiбностi, вважаю, що i в нинiшнiй ви, генерале, проявите своє вмiння керувати таким з"єднанням. Саме тому ваш гелiкоптерний полк, полковнику, - генерал Даниленко знову обернувся до командира 204-ї аеромобiльної бригади, - був перебазований в Латвiю. Ви, Вiкторе Михайловичу, здiйсните те, що виконували на Таманському пiвостровi, в кубанських плавнях i степах Пiвнiчного Кавказу. Ваша бригада, полковнику, має бути готовою не пiзнiше, нiж через двадцять чотири години пiсля початку операцiї до десантування в цьому районi. - Олiвець командувача армiї зробив в повiтрi коло над картою. Полковник Штриголь в задоволенням вiдзначив, що це був майже той самий район, який визначили офiцери штабу бригади. - Здiйсните на землi Iнгерманландiї рейд в улюбленому вами стилi. Мета - сприяти наступу Сорок п"ятого армiйського корпусу. Задача бригади: ближча - висадитися в зазначеному районi, розгромити штаб та вузол зв"язку 6-ї гвардiйської армiї 3-о Прибалтiйського фронту, її артилерiйськi пiдроздiли, позбавити росiян зв"язку i постачання бойових з"єднань цiєї армiї матерiальними засобами; наступна задача - зайняти оборону в цьому районi i унеможливити пiдхiд оперативних резервiв росiян як в бiк фронту, так i в бiк наших наступаючих дивiзiй. Задача окремого аеромобiльного корпуса: забезпечити висадку гелiкоптерного десанту одним, максимум двома рейсами гелiкоптерiв. - Пiдвiв погляд на офiцерiв командувач армiї. - Врахуйте, що спочатку один з батальйонiв бригади буде висаджений з лiтакiв. Задача парашутистiв: захоплення посадочних майданчикiв для гелiкоптерiв.
...Як правило, висадка тактичного десанту має провадитися вiдразу, одним ешелоном. Максимум, гелiкоптери можуть здiйснити два рейси, три i бiльше вильотiв рiвнозначнi самогубству: противник вже знає маршрут прольоту гвинтокрилих машин, проти них вiн нацiлить винищувальну авiацiю, зенiтну артилерiю, буде бомбити i штурмувати з повiтря майданчики висадки. Повiтряно-штурмовi бригади вже обпеклися на цьому, коли на початку вiйни планувалося здiйснювати висадку батальйонiв аеромобiльної бригади трьома-чотирма рейсами, використовуючи тiльки власний гелiкоптерний полк. Це приводило до надмiрних втрат i людей, i технiки. Сорок третього року у ходi бойових дiй аеромобiльних частин були визначенi середнi норми видiлення транспортно-десантних гелiкоптерiв: для висадки оперативно-тактичного десанту у складi аеромобiльної бригади вони становлять чотири полкових вильоти окремого транспортного гелiкоптерного полку, для тактичного десанту у складi аеромобiльного пiхотного батальйону - один полковий вилiт, посиленого мотопiхотного батальйону - один вилiт транспортно-бойового гелiкоптерного полку без ескадрильї гелiкоптерiв вогневої пiдтримки. Крiм того, необхiднi винищувальнi, штурмовi i бомбардувальнi авiацiйнi полки для забезпечення прольоту десанту i штурмовi гелiкоптери супроводу...
- Штабом армiї розроблено план висадки десанту. - Зауважив начальник штабу генерал Стельмах. - Наказ i бойовi документи будуть врученi командуванню бригади i окремих батальйонiв сьогоднi ж.
- Добре. - Генерал Даниленко глянув на своїх офiцерiв. - Генерал-майор Копичко, полковник Штриголь! Питання є?
- Питань немає, товаришу командувач! Дозвольте виконувати?
- Виконуйте!
...Загальна обстановка складалася так, як i передбачалося. Прорвавши фронт росiян, танковi i механiзованi полки українцiв стрiмко рухалися на пiвнiч, до Фiнської затоки. I наступаючим українським вiйськам конче потрiбно було досягти району висот на захiд вiд Луги, де росiянами ще навеснi цього року був зведений польовий фортифiкований район, ранiше, нiж вiн буде зайнятий радянськими вiйськами. Тому танковi i механiзованi колони Вiсiмнадцятої армiї з максимальною бистротою наближалися до Луги.
Але це розумiли i росiяни. Зосередженi в районi Луги свої мобiльнi резерви - танковi i моторизованi бригади та самохiднi артилерiйськi полки - вони кинули на захiд, до польового УРу, намагаючись зайняти його ранiше, нiж пiдiйдуть українськi частини.
Двi сталевi лавини мчали назустрiч одна однiй i це нагадувало бiг футболiстiв - нападаючого i воротаря - до м"яча, що опинився мiж ними, десь на штрафному майданчику. Той, хто першим досягне його, той i виграє двобiй.
Тiльки поле бою - не футбольне поле. Тут iншi закони.
Розрахунки показували, що радянськi вiйська встигнуть зайняти фортифiкований район на кiлька годин швидше, нiж до нього пiдiйдуть українськi танки. I в штабi Вiсiмнадцятої армiї вирiшили застосувати пiдготовлений ранiше десант. Вiн мав дати тi кiлька годин, яких не вистачало українським танкам...