...Перший батальйон прибув в заданий район i приступив до швартовки технiки на парашутнi платформи. Майор Величай викликав командирiв рот, взводiв i приданих пiдроздiлiв, щоб задачу на бойовi дiї їм поставити. Комбат мiцний, кремезний, невисокого зросту i за спинами офiцерiв його не видно. Наказ командира бригади на десантування, данi повiтряної розвiдки i метеозведення вiн вже отримав. Ще ранiше деталi всi були обмiркованi, було прийняте рiшення i тепер командир батальйону зачитував бойовий наказ.
- Нашому батальйону наказано десантувалися парашутним способом. Майданчик десантування буде позначено димами - для нас там працює група розвiдувального батальйону армiї. Перша рота десантується в районi висоти 140, друга рота - на пiвнiч вiд гаю "Березовий", третя - в районi ручаю Грядуча, приданi ротам перше, друге i третє сапернi вiддiлення десантуються кожне зi своєю ротою. Мiнометна батарея, мiнометнi взводи рот будуть висадженi з гелiкоптерiв. Пiсля десантування батальйон поротно виходить в заданий район i забезпечує майданчики посадки для гелiкоптерiв. Командирам рот пiсля десантування видiлити по одному вводу для ведення розвiдки в напрямках, вказаних в наказi. Задача: виявити сили i склад, а також час пiдходу противника. Особливу увагу звернути на танки, бронемашини i самохiдну артилерiю. Вiддалення - п"ять-сiм кiлометрiв. Командиру саперного взводу i приданих вiддiлень негайно пiсля виходу в район дiї приступити до мiнування танконебезпечних напрямкiв. Зв"язок зi мною по радiо. Мої заступники - штатнi i командир першої роти капiтан Купчин. - Вiддавши наказ, майор обвiв всiх уважним поглядом. I раптом обличчя його змiнилося. Воно стало хитрим i хижо-веселим. Посмiхнувшись, вiн пiдморгнув задоволено. - Що, хлопцi, дамо кацапам прикурити? Га? За роботу! Застоялися, либонь...
...Вечiр настав несподiвано i непомiтно: синє небо якось потемнiло, опустилися вечiрнi сутiнки i по аеродрому, пiднiмаючи куряву i опалим листям зашелестiвши, закрутився прохолодний нiчний вiтер. Вiн налетiв звiдкись з-за дальнього лiсу, кинувши до нiг комбата Михайла Величая жмут пожухлої трави.
- Всi здоровi? - Обвiв майор поглядом стрiй. - Коли хто погано почувається, звiльню вiд польоту.
Мовчанка. Стрiй бiйцiв першого парашутно-десантного батальйону 204-ї аеромобiльної бригади лиш хитнувся i знову завмер непорушно. Аеродром знаходився неподалiк, по той бiк лiсу, на вузькому полi, затиснутому мiж зеленими посадками.
- Так, значить, хворих немає? - Майор одягнутий в новенький захисного кольору комбiнезон. На широкому поясi кобура з пiстолетом, нiж, збоку футляр з великим бiноклем.
- Немає! Здоровi поки що... - Не в лад прогудiв стрiй i знову завмер.
- Тодi... - Майор очима веселими стрiй оглядiв. - Старшi по кораблях, ведiть людей на посадку!
Над льотним полем здiйнялася зелена ракета. В її непевному свiтлi, що наповнило повiтря, проступили тiнi величезних машин, якi стояли на полi. Вони темними тушами чорнiли в нiчних сутiнках, нiби якiсь доiсторичнi чудовиська. I в непевних нiчних сутiнках здавалося, що вони важко дихали. Тiнi вiд їхнiх крил побiгли по травi, висвiтленiй зеленим. Ракета ще не встигла погаснути, як почулися команди:
- Перший корабель - шикуйсь!
- Сiмнадцятий, шикуйсь!
- Другий корабель - марш!
- Четвертий корабель - марш! - Командири взводiв шикували i вели на посадку свої пiдроздiли.
Нiчний лiс знову наповнилася ревом моторiв. Неголосний рiвний могутнiй гул висiв над деревами. Батальйон рухався до аеродрому для завантаження в лiтаки. Вiд узлiсся простували до повiтряних кораблiв рiвнi ланцюжки десантникiв, пiдвозилися платформи з машинами. Назустрiч їм вiдкрилися в кормi величезнi люки, опустилися трапи, слабо освiтленi зсередини, i до них потяглися вервечки парашутистiв, караваном носiїв з одноманiтним вантажем на спинах подiбнi верблюдам в пустелi. Злетiла ракета i ледь вона вiдгорiла червоним тривожним свiтлом своїм, льотне поле стало геть безлюдним. Парашутисти завантажилися, всi дверцята та люки, якi ще хвилину тому свiтилися слабким непевним свiтлом, були закритi.
На мить над полем запала тиша...
Але ось заревiв один двигун, другий, третiй... Вони порвали нiчну тишу, враз стало гамiрно i поле сповнилося ревом могутнiх моторiв. Огорненi нiчними сутiнками гiгантськi птахи, в металiчному черевi яких зник десантний батальйон, ожили i обережно рушили, попливли зеленi i червонi вогнi, пiлоти вирулювали на старт, повiтрянi кораблi десь далеко, в невидимому кiнцi поля, брали розгiн i з ревом здiймалися в небо. З короткими iнтервалами, одна за одною, машини вiддiлялися вiд злiтної смуги i злiтали, похитуючи площинами, в осяяне свiтлом зiрок небо. Ревiння слабшало, але на змiну йому приходило нове i так без кiнця i краю. Зникав в небi один i негайно йому на змiну з"являвся наступний. Безперервно здiймалися i зникали в нiчному небi лiтаки. Там вони шикувалися в трикутники ланок i так, по троє, йшли в свiй далекий путь. Машини, зменшуючись в розмiрах, набирали висоту i зникали - всi в одному напрямку, - в чорному оксамитi червневої ночi. Йшли хвилини, ревiли мотори, i раптом все змовкло. Останнiй лiтак покинув аеродром; звук його завмер вдалинi, i тепер над полем, вiд лiсу до лiсу, настала дзвiнка тиша...
...В темному черевi транспортного К-12 дрiмати машини i очiкували свого часу десантники. Нiч за iлюмiнатором темнiла i рясно пробивалася на чорному оксамитi небосхилу срiбними цвяшками зiрок. В десантнiй кабiнi дрiмали на лавках парашутисти, дехто навiть i похропував, рiвно гули потужнi двигуни. Ось вже й тiнi нiчнi починали блiднути - за бортом повiльно розповзався свiтанок. Старшина першої роти фельдфебель Iван Олiйник непомiтно для себе задрiмав i прокинувся незадовго до стрибка. За iлюмiнаторами вантажної кабiни вже зовсiм розвиднiлося. Олiйник сам собi здивувався (нiколи ще такого не траплялося - заснути перед самою висадкою), на годинника глянув i швидко, моргаючи повiками, обвiв поглядом бiйцiв взводу. Вони сидiли вздовж проходу, всi в однакових позах, випрямившись: сiсти iнакше не дозволяли парашутнi ранцi, - всi в однакових комбiнезонах i в шоломах, вiд чого їхнi обличчя здавалися однаковими. Нiякого порушення фельдфебель не помiтив: люди виглядали так, як i належить в польотi.
...Головна ескадрилья наближалася до мiсця висадки десанту, за нею в свiтанковому небi виднiлися iншi трикутники ланок. Лiтаки з"являлися над цiллю, заходили проти вiтру. Вiд головної трiйки ринули донизу важкi темнi пакунки, один, другий , третiй... Над кожним бiлими та зеленаво-прозорими медузами розпускалися величезнi куполи парашутiв - передова ланка скинула автомобiлi на платформах. Наступна трiйка десантувала парашутистiв, вони стрибали з бiчних дверей в два потоки, але першою з кормового люка вивалилася платформа з автомобiлем...
Лiтак почало струшувати - фельдфебель пiдвiвся i виглянув в iлюмiнатор: машина йшла над лiсом. Туманнi сизi сутiнки ще огортали землю, але свiтанкове небо було вже до краю наповнене вранiшнiм сонцем. Лiтак ще раз струснуло i пiдлога попливла з-пiд нiг - машина знижувалася на вiражi.
- Приготуватися! Встати! - Заморгав червоний лiхтар в кормi i величезнi стулки люка з сухим шелестом розiйшлися, пропускаючи в вантажну кабiну ревiння чотирьох турбогвинтових двигунiв.
Всi одночасно стали пiднiматися, тупотiли по металiчнiй пiдлозi i ранцями парашутними штовхали один одного. Бiля бiчних дверей стали радист i борттехнiк, потягнули одночасно вигнутi дверцята, що вели назовнi, на себе. Моргнув синiм лiхтар. Пiшов гуляти по кабiнi вiтер, здавалося, сам буряний простiр ввiрвався з гулом-свистом, холодне повiтря рiзко хльоснуло по обличчю. Рiзко i коротко ревнула сирена.
Полетiв за борт витяжний парашутик - платформа з закрiпленою на нiй машиною ковзнула по рольгангу i, блиснувши днищем, полетiла в провалля. Парашутисти натиснули, з тупотiнням та дзвоном металiчної пiдлоги рушили однiєю щiльною, без iнтервалiв, чергою, людина за людиною. Переднього легко виносив той, хто напирав ззаду, а його наступний. Лiтак майже миттєво спорожнiв, передзвонювали тiльки, стрибаючи на тремтячому тросi, карабiни з витяжними фалами, якi залишалися у вантажнiй кабiнi...
Повiтряний десант дiє в тилу противника - це аксiома. А значить, постачання всього необхiдного для життя та бою для повiтряно-штурмових частин обмежене, коли взагалi можливе. Противник не дурень, вiн вже визначив маршрут прольоту транспортних машин, постачати десант не дасть. I розраховувати десантник може тiльки на той запас боєприпасiв, продовольства, медикаментiв, який несе на собi. А набої, гранати, мiни до легких мiнометiв страшенно важкi, багато на собi не понесеш. Українським вiйськовикам це ще до початку вiйни зрозумiло було. Та й Синайський конфлiкт дав багато iнформацiї для роздумiв.
Гелiкоптери Сiкорського в тiй локальнiй вiйнi не тiльки вiйська перекидали, вони постачали блокованi гарнiзони всiм необхiдним, евакуювали поранених i цивiльне населення. Та не однi тiльки гелiкоптери там пройшли випробування справжньою вiйною. Виявилося, що потрiбна нова стрiлецька зброя, виявилося, що без мiнометiв, якi вважалися сурогатом артилерiї, пiхотi не обiйтися. Виявилося, що гармати i гаубицi часiв Великої вiйни не вiдповiдають сучасним вимогам, отже, польовiй артилерiї потрiбнi новi гармати, новi гаубицi, пiхотi потрiбне мiнометне озброєння, потрiбна малокалiберна зенiтна артилерiя.
Серед всього iншого автомобiльна технiка теж перевiрялася на предмет вiдповiдностi потребам вiйни. Саме пiсля тiєї вiйни за незалежнiсть Iзраїлю автомобiльна промисловiсть Української Держави зробила потужний ривок у оснащеннi Збройних Сил України необхiдною вiйськам сучасною автомобiльною технiкою. Виявилося, що евакуювати поранених з полю бою необхiдно швидко i не обiйтися тут без автомобiлiв. Україна постачала Iзраїль озброєнням i технiкою, в тому числi, автомобiльною. Здебiльшого це були європейськi моделi вантажiвок та легковикiв. Але й американських автомобiлiв було чимало.
Зокрема, для пiдвозу боєприпасiв i евакуацiї поранених використовувався вiйськовий варiант фордiвського легковика. Але iснуючi легковики не могли пройти по зритiй вирвами i окопами мiсцевостi.
I вiйськове вiдомство замовило транспортер переднього краю - ТПК - який би вiдповiдав потрiбним вимогам. Був оголошений конкурс, який виграло акцiонерне товариство "Луцький механiчний завод". (На той час в Луцьку вже вiсiм рокiв випускали машину, зроблену за участю вiнничанина Олега Остапенка, вона користувалася шаленим попитом у мисливцiв, рибалок, геологiв, як в Українi, так i за її межами: в Фiнляндiї, в Норвегiї, в Канадi. Машина була незвичною на вигляд - ванноподiбний корпус на шести товстих ребристих колесах. Конструктор її - Олег Остапенко - навiть iнженером-механiком не був, всього лише зубним лiкарем в сiльськiй глибинцi болотистого Полiсся. I необхiднiсть в будь-який час i в будь-якому мiсцi пацiєнтiв вiдвiдувати змусила його до своїх друзiв-конструкторiв звернутися. В результатi спiльних зусиль на свiт з"явилася така незвичайна машинка, яку спочатку таким собi дивацьким автомобiльчиком вважали, хоч це всюдихiд був найсправжнiсiнький. В Канадi його "ванну на колесах", а в Українi машинку так i величали - "балiя на колесах", прозвали "джигером ". Звiдти назва дивовижної машинки повернулася в Україну. I до сорокового року ЛуМЗ випустив бiльше двадцяти тисяч "джигерiв - "балiй на колесах". В цьому також немала заслуга була у санаторно-туристичного комплексу "Шацькi озера". Луцькi всюдиходи давали можливiсть вiдпочиваючим i аматорам дiстатися найнедоступнiших нетрiв Волинських лiсiв.)
В сорок першому Луаз отримав державне замовлення - мрiю заповiтну будь-якого пiдприємця в Українськiй Державi! - на виробництво ста тисяч транспортерiв переднього краю для вiйськового вiдомства. Два автозаводи Луцького об"єднання на своїх чотирьох конвеєрах випускали три моделi: всюдиходи для аеромобiльних вiйськ "Луаз ТПК ", командирськi та штабнi автомобiлi "Луаз ТПК-2 ", носiї важкого пiхотного озброєння та легкi тягачi для артилерiйських систем i мiнометiв "Луаз ТПК-4 ".
ТПК для аеромобiльних вiйськ мав просту, навiть примiтивну конструкцiю. Трубчата рама, корпус з пластмаси або алюмiнiєвого листа з внутрiшнiм заповненням пiнистою пластмасою - винаходом нiмецьких хiмiкiв. Управлiння ТПК здiйснювалося двома важелями, як у трактора. Коробка передач, система охолодження були вiдсутнi. Дизельний горизонтально-опозитний двигун повiтряного охолодження Київського мотоциклетного заводу - двоцилiндровий варiант його ставився на К-750 , українську версiю BMW R71 - через клиноремiнну передачу обертав по три колеса на кожному борту. Поворот здiйснювався гальмуванням колiс одного борту. Водiй розмiщувався по центру, при необхiдностi вiн мiг керувати машиною лежачи. Торсiонна пiдвiска колiс дозволяла безплатформне десантування машини з лiтакiв.
Автомобiльна технiка для аеромобiльних вiйськ цiлком задовольняла вiйськовикiв i постало питання про вiдповiдну авiацiйну технiку. Лiтаки, якi могли перевозити i десантувати ТПК також були.
Вантажний К-12 був прийнятий на озброєння вiйськово-транспортної авiацiї в сороковому роцi.
Вже в першiй половинi тридцятих рокiв стало зрозумiло, що пiдтримувати з Республiкою Грумант сталий зв"язок можна тiльки повiтрям. Але транспортна авiацiя Української Держави не мала лiтака, який був здатен подолати вiдстань в три тисячi шiстсот кiлометрiв в один кiнець. Проблема була в двигунах. Iснуючi поршневi авiамотори мали малу потужнiсть i недостатню економiчнiсть. Крiм того, висота польоту для поршневого двигуна не задовольняла вимогам експлуатацiї майбутнього транспортного лiтака в умовах Крайньої Пiвночi.
Був оголошений тендер на розробку i виготовлення транспортних лiтакiв великої вантажопiдйомностi. Конструкторське бюро Костянтина Калiнiна виграло його i в 1934 роцi в Києвi почалися роботи по новому транспортному лiтаку, що пiзнiше дiстав назву К-8. Одночасно в Запорiжжi почалися роботи по новому газотурбiнному двигуну АI-20, потужнiстю понад 4000 кiнських сил. Такi двигуни дозволяли лiтати на великих висотах, де щiльнiсть повiтря менша, отже, швидкiсть польоту вища, а звiдси затрати пального меншi, тобто, зростала дальнiсть польоту.
Першi дослiднi машини здiйнялися в повiтря вже через два роки. Одночасно готували заводи для серiйного виробництва двигунiв i лiтакiв. В червнi 1939 року серiйнi транспортники К-8 з двома двигунами АI-20Д по п"ять тисяч сто вiсiмдесят кiнських сил кожен, почали виходити з цехiв Львiвського авiацiйного заводу. До виробництва був пiдключений також Сiмферопольський авiацiйний завод, що входив до авiабудiвної компанiї Iгоря Iвановича Сiкорського. Машина була бажаною в авiацiйних транспортних компанiях i до сорок другого року, коли випуск лiтака був припинений, випустили понад двi сотнi лiтакiв. Багатьом новий транспортний лiтак подобався, вiн мав успiх на мiжнароднiй аренi i до початку вiйни Української Держави з Радянським Союзом майже всi екземпляри К-8 знаходилися в авiацiйних компанiях за рубежем. Однак, незважаючи на успiх, К-8 був перехiдною моделлю до пасажирського К-10 i транспортного К-12.
Майже одночасно з К-8 почали розробку машини з чотирма двигунами. К-12, створений на подив своєчасно, на високому технiчному рiвнi i побудований в достатнiй кiлькостi, простий у освоєннi i невибагливий у експлуатацiї, принiс визнання не тiльки конструкторському бюро Калiнiна i Київському авiазаводу, а разом з винищувачами Олександра Сєвєрського i пасажирськими гiдролiтаками Iгоря Сiкорського всьому українському авiабудуванню. I невдовзi лiтак К-12 став основним транспортним лiтаком планети.
Лiтак розроблявся у двох варiантах: пасажирський i транспортний. Випускати його почали аж на трьох заводах вiдразу: у Києвi, Львовi i Сiмферополi. Але пасажирська модифiкацiя не витримала конкуренцiї з iншими машинами i всi три заводи з сорок першого року переключилися на випуск тiльки транспортної модифiкацiї. Особливiстю К-12 було те, що його легко можна було перетворити у вiйськову машину.
Починаючи з грудня тридцять дев"ятого року почався серiйний випуск К-12. Машина була вкрай необхiдна як цивiльним авiакомпанiям, так i вiйськовiй авiацiї. Щомiсяця з цехiв виходили по сорок п"ять, а то i п"ятдесят машин. До початку вiйни заводськi цехи покинули близько тисячi транспортникiв Калiнiна.
Кожен К-12 мiг перевозити один десантний бронетранспортер БТРД - подальший розвиток кулеметної танкетки типу британської "Карден Ллойд" - i два-три ТПК, залежно вiд моделi транспортера...
Десантування батальйону закiнчилося, над горбкуватою рiвниною ще опускався парашутний рiй, а внизу вже кипiла робота. Ще стукалися i незграбно валилися з нiг десантники, ще когось волокло по землi, поки не вдавалося пiдтягнути нижнi стропи, i парашутисти перекочувалися по травi м"ячиками, рвалися з рук i хлопали купола. Але повсюди вже лунали командирськi свистки, сигнальнi прапорцi в руках командирiв майорiли i парашутисти, кваплячись, збирали парашути i розпаковували контейнери зi спорядженням. Швидким кроком марширували дрiбнi пiдроздiли, поспiшаючи до мiсця збору, готовi до маршу i бою.
Дев"ять легких десантних бронетранспортерiв, покинувши десантнi платформи, вишикувалися на дорозi. Пофоркували на малому газу мотори i легкий сизий димок дизельного вихлопу пiднiмався над ними в блакитне свiтанкове небо. Збиралися до своєї "бронi" парашутисти, скидали на платформи, якi звiльнили бронетранспортери, парашути, займали мiсця в транспортних "луазах", готових до маршу.
- Як ви вважаєте, Iване Федоровичу, золотом ми розкидатися можемо? - Запитав у фельдфебеля Олiйника командир десантного батальйону майор Величай.
- Розкидатися золотом не дiло. - Посмiхнувся Олiйник. - А що, десь тут золото з"явилося?
- На цю галявину, фельдфебелю, цього ранку три сотнi з гаком парашутистiв стрибонуло. - Не звернув комбат на iронiю ротного старшини уваги. - Та ще три десятки машин. I на кожну по чотири парашути приходиться. А кожен парашут немалих грошей коштує. Коли б тут бiй стався, то нiякої мови не було б, не до парашутiв в такому разi. Однак нам, на щастя, до бою ще доїхати потрiбно. Тому, Iване Федоровичу, наказ такий: берiть свiй взвод, прийняти у ротних командирiв парашути, вiдвезти в найближче село i лишити майно аборигенам мiсцевим на зберiгання. Нехай постережуть, поки з"являться тут головнi сили армiї. А щоб не розiкрали пейзани вiйськове майно, добряче настрахати їх не завадить. Задача вам, ?Iване Федоровичу, зрозумiла?
- Єсть! - Три ТПК ревнули дизелями i, гойднувшись пружинисто на товстеньких колесах, покотилися путiвцем до ближнього села, тягнучи кожен по три платформи, як буксири баржi днiпровськi...
Реве мiнi-колона, три "луази" через лiс мчать, головною i єдиною вулицею в центр села вилетiли. Сiльце - так собi. Вуличка, бiльше на стiчну канаву схожа, узбiччя смiттям заваленi, хати облупленi...
На пагорбi дiм кам"яний, бляхою критий - явно у колишнього куркуля вiдiбраний. Над ґанком прапор червоний ганчiркою мокрою в повiтрi вранiшньому звисає - сiльрада тут, значить. Фельдфебель Олiйник Iван Федорович глянув орлиним поглядом довкiл, сержантам своїм на певнi будинки вказав i велiв доставити їхнiх господарiв перед свої яснi очi. Чмихнули ТПК сизим димом i за кiлька хвилин троє селюкiв постали перед фельдфебелем грiзним. Стоять, не дихають, на Олiйника з острахом поглядають: у фельдфебеля вздовж погону польового смуга широка, отож селюки i дихати перестали - ого, стiльки у чоловiка на погонах китайки червоної! Неабияке, значить, начальство завiтало.
- Партбiлети на стiл! - Рикнув фельдфебель i троє смиренно на стiл поклали в цупких обкладинках книжечки з написом "Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков)" чорним по червоному.
- От що, громадяни. - Фельдфебель погортав книжечки. - Ви в селi цьому владу радянську представляєте: голова колгоспу, парторг i голова сiльради. Ви тут з сорок другого року кожен день людям у вуха вдували, що правильно товариш Сталiн проти хохлiв вiйну почав. Бо хохли ось-ось сюди прийдуть i всiх вбивати почнуть. Всiх вбивати ми, звичайно, не будемо. Але за вами, громадяни, мотузка плаче...
"У-у-у-у..." прогудiли непевно всi троє, так що, не розбереш, що сказати хотiли.
- Не за те вас вiшати потрiбно, що хата у кожного з вас пiд бляхою. То не грiх в хатi кам"янiй пiд бляхою жити. За це вiшати вас не буду. Хоча й хати цi не вами збудованi, ви їх у iнших вiдiбрали.
"У-у-у-у..." знову дружно прогудiли щось троє представникiв радянської влади в селi.
- Жити в хатi пiд бляхою - то не грiх, тут я згоден з вами. Але квиток партiйний мати - це грiх, однак, грiх невеликий. За це вiшати не варто, що поробиш: людина несповна розуму. Помилятися кожен може. Вiшати ми тих будемо, хто в селi вашому у хатi пiд бляшаним дахом живе i квиток партiйний має. Тих на воротах сiльради вашої повiсити варто. Всi бiди у селян тутешнiх вiд вас, комунiстiв клятих. Багато сала ви людям за шкiру залили. Тому шкiру з вас зняти кожен в цьому селi бажає. Згоднi, громадяни?
"У-у-у-у..." - чи то погоджуючись, чи то заперечуючи, загомонiли знову всi троє разом. Фельдфебель замовк i дивився на цих трьох вичiкуючи.
- Отже, громадяни комунiсти, вашi земляки шкiру з вас знiмуть цiлком заслужено. I ви розумiєте, що врятувати вашу шкiру вiд повнiстю заслуженого вами покарання тiльки я можу. Хоча, по правдi, на бiса менi шкiра ваша потрiбна? Це лиш вроджена моя доброта дозволити вашим односельцям негайно вас трьох оббiлувати або на воротах сiльради повiсити менi не дає. Аж сам собi дивуюся, до чого я добрий. Тому дам я вам можливiсть грiх свiй спокутувати хоч би трiшечки. Лишаю вам майно вiйськове, яке з собою тягати не випадає. Збережете цiлим i неушкодженим - живими лишитеся, хоч клаптик пропаде - вас на воротах повiшу, а сiльце вогнем артилерiйським на цурпалки потрощу. Те, що залишиться - танками з землею зрiвняю. Зрозумiли?
Хриплять всi троє щось нерозбiрливе.
- Я зрозумiло пояснив, питаю? - Олiйник голос пiдвищив.
- Понятно всё, чего там... - Не в лад вiдповiли троє.
- Отож, дев"ять вiзкiв разом з вантажем лишаю вам на зберiгання. Бережiть їх, як зiницю ока...
Трiйко "луазiв" заревiли двигунами, видихнули дим сизий i покотили ген за край лiсу...
...З вечора сидiли командир авiацiйного гелiкоптерного полку разом з начальником штабу та командирами ескадрилiй, схилившись над картою. На столi - стопка фотопланшетiв. Полку поставлена бойова задача. Сьогоднi на свiтанку бiйцi аеромобiльної бригади мають висадитися в тилу росiян. Завдання полку бойових гелiкоптерiв - прикрити висадку десантникiв i пiдтримати їхню атаку.
...До свiтанку залишається години пiвтори, не бiльше. Аеродром занурений в передсвiтанковий серпанок, ховається в тому серпанку довга, ген-ген, до самого обрiю, злiтна смуга. На металiчних плитах стоять, як птахи з настовбурченим пiр"ям, транспортнi гелiкоптери С-55А2, втомлено лопатi опустивши. Спереду i ззаду гвинтокрилi машини затиснутi турбiнними "кобрами" - гелiкоптерами вогневої пiдтримки. Обабiч смуги сидять групками десантники.
- Сьома рота! - Кричить на весь аеродром опецькуватий чоловiк в свiтло-блакитнiй льотнiй формi, яку носять екiпажi гелiкоптерiв, в польовому кепi i великим блокнотом в руках. - Сьома! Давай!
Групи спроквола встають, закидають на спини РД i, розбившись на корабельнi групи по вiсiм бiйцiв у кожнiй, чимчикують до першої ескадрильї транспортникiв. Кожна група шикується навпроти свого борту. Командир групи доповiдає командировi екiпажу про готовнiсть до посадки i, отримавши дозвiл, десант зникає всерединi. Борттехнiки вже приготували машини до польоту: на пiропатрони, якi поршневi двигуни запускають, подається струм i рокiтливо запускаються двигуни гелiкоптерiв. Гвинт розкручується повiльно-повiльно, оберти набирає. Проходить ще хвилина i двигун виходить на робочий режим, перемикаючись з малого на великий газ. Десантнi групи вже сидять-вiбрують всерединi гвинтокрилiв. Гелiкоптер трясеться i, здається, дрiбно стрясає весь цей насторожений, на якусь коротку мить завмерлий в досвiтнiй тишi свiт. Налаштувавшись на приводну радiостанцiю, вiсiмнадцять транспортних гелiкоптерiв у супроводi ескадрильї "кобр" вiдриваються вiд ЗПС . В десантному салонi припали до iлюмiнаторiв десантники. Кожен з них - як стиснута пружина, досить одного слова, одного жесту - настане миттєва реакцiя.
До району висадки тридцять хвилин льоту. Перша хвиля гелiкоптерiв здiймається i йде на гранично малiй висотi, аеродром зменшується i паливозаправники величезнi перетворюються в маленькi продовгуватi коробочки, якi облiпили злiтно-посадочну смугу. Внизу зi швидкiстю сто вiсiмдесят кiлометрiв на годину проносяться перелiски, галявини, машини здiймаються вище. Набрали висоту метрiв двiстi, перешикувалися в правий пеленг i взяли курс на визначений квадрат. Гвинтокрилi машини перескакують рiчечку, тепер пiд ними мчать лiсовi нетрi з рiдкими пролисинами галявин. Скоро майданчик десантування...
Праворуч i лiворуч першої ескадрильї гелiкоптерiв йдуть ескадрильї штурмовикiв i легких бомбардувальникiв. У гелiкоптерiв потужний супровiд. Це необхiднiсть.
Попереду i вище - легкi винищувачi i винищувачi-бомбардувальники, вони будуть розчищати повiтряний простiр для гелiкоптерiв. Досвiд минулих повiтряно-штурмових операцiй вимагає для успiшного проведення висадки десанту на один транспортний гелiкоптерний полк видiляти два-три полки винищувачiв, або винищувачiв-бомбардувальникiв, полк штурмовикiв i полк пiкiруючих бомбардувальникiв.
Попереду, збоку i вище гелiкоптерiв йдуть винищувальнi ескадрильї. Вони вiдiб"ють атаку радянських "Якiв" та "Лавочкiних", прикриють вiд повiтряного нападу. Але вiд удару з землi прикритися важко. Колона транспортних гелiкоптерiв простяглася на багато кiлометрiв, смуга прольоту також не маленька. I йдуть гелiкоптери на малiй висотi, двiстi-чотириста метрiв, нiяк не вище кiлометра - то ж стрiляти по них будуть навiть лiнивi. А бронi гелiкоптери нiякої не мають - тут навiть пiстолетна куля б"є навилiт. Обiйти вогневi позицiї зенiтної артилерiї така колона може не завжди, та й ходити вихилясами навколо кожного зенiтного кулемета не випадає. На такий випадок штурмовi та бомбардувальнi ескадрильї десанту приданi.
I штурмовики та бомбардувальники будь-який рух на землi всiєю силою свого вогню давлять. А вже озброєння у бомбардувальника Б-39 - будь здоров, як у взводу пiхоти! Йдуть штурмовики i бомбардувальники по бокам колони, пiлоти i штурмани на землi цiлi видивляються: знайшов - i кожен пiлот вiдразу б"є, ракетами, бомбами, гарматним вогнем давить, дозволу не питаючи, дорогоцiннi секунди не розтринькуючи даремно на теревенi зайвi. I вже потiм доповiдає про результат удару командировi своєму. Доставити без втрат десант до мiсця висадки - справа честi пiлотiв штурмовикiв i екiпажiв бомбардувальникiв...
Гелiкоптер знижується i близька земля лякає своєю близькiстю. Десантники дивляться в iлюмiнатори - по обидва боки машини бiжить внизу зелений лiсовий килим. Вiдвести вiд нього погляд майже неможливо, розмови вмирають, не народившись, i хлопцi дивляться, дивляться, дивляться...
Про що вони думають, молодi хлопцi, за хвилину до висадки? Про що думає їхнiй командир, командир сьомої парашутно-десантної роти? В нього крупнi, справжнi чоловiчi риси обличчя, не часто звиклого усмiхатися i тому в посмiшцi воно ще бiльш привабливiше. Найбiльш примiтне в зовнiшностi ротного - його очi. Коли дивишся капiтановi прямо у вiчi - здається, можна об них вколотися: гострi, пронизливi...
За кiлька хвилин стрiмкий лет лiсового килима скiнчився i гелiкоптер, перший в ланцюжку, зависає над широкою поляною, де клубочиться помаранчевий дим. Першим на землю стрибне командир роти - вiн очолює групу захоплення Такий закон десанту - командир десантується першим з першого гелiкоптера. А вже за ним решта десантникiв, вони стрибають першими, кожен без вантажу, зi штурмовим карабiном i кiлькома магазинами та гранатами в кишенях нагрудного жилета.
Саме цi секунди найстрашнiшi: в ревiннi мотора, пiд ураганним вiтром вiд гвинта не почуєш слабкий звук пострiлу. I потрапляючи на землю, розбiгаючись навсiбiч вiд гелiкоптера, вони слухають кожен чужий звук, вдивляються в кожен горбочок, кожну купину, де може сховатися людина. Бо зазвичай земля зустрiчає десант кулями i осколками. I коли станеться бiй, то в ньому обов"язково потрiбно перемогти, бо як iнакше забезпечити десантування основних сил батальйону.
- Хлоп"ята! За мною! - Шалений крик ротного зникає разом з ним в дверях гелiкоптера.
Другим вiдразу стрибає радист, мiж ним i ротним не вмiстилася б навiть мить, лиш доля її.
Тому є причина. П"ять мiсяцiв тому, зимою в горах Кавказу одночасно зi стрибком ротного по гелiкоптеру черга кулемета великокалiберного вдарила. Пiлот здiйняв машину в небо, виходячи з-пiд вогню, i ротний лишився один - встигли скинути тiльки пару РД з радiостанцiєю та боєприпасами. Пiдранений гелiкоптер пiшов додому, а ротний прийняв бiй. Сам-один.
Йому поталанило: за спиною - провалля, перед ним - стежина, на якiй росiяни. Ротний окопався пiд вогнем i тримався майже добу. Рокiт гелiкоптерiв, що за ним йшли, вiн почув ще за перевалом...
Ось тому й стрибає радист, ледь не встромившись носом в спину капiтана...
Пострiлiв не було. Посипалися хлопцi, як горох з мiшка. Поки розбiгалися, в душi тiшилися - немає пострiлiв! I лише вiдбiгши метрiв зо двiстi вiд гелiкоптерiв, що здiйнялися вже в небо, побачили своїх - бiйцiв першого парашутно-десантного батальйону бригади.
...Вiйна жорстко екзаменує все: людей, їхню пiдготовку, технiку. Те, що здавалося беззаперечним в мирний час, не витримує випробування справжнiм боєм i зникає в Летi, поступившись мiсцем iншому. Гелiкоптери Iгоря Сiкорського пройшли випробування вогнем i, втративши зайве, придбали необхiдне.
До вiйни вважалося, що гелiкоптер С-34 i його вiйськова модифiкацiя С-55А цiлком вiдповiдає своєму призначенню. В цiлому, це було вiрно, машина була дуже вдала, але й вона не була позбавлена вельми прикрих недолiкiв, що помiтно знижували ефективнiсть застосування гелiкоптера. Вiйськовий варiант мав всього однi дверi для посадки i висадки i вантажнi стулки в кормi, якi можна було вiдкривати-закривати тiльки ззовнi, та й справа ця не швидка. Тому, аби не перетворювати гелiкоптер, що висаджує десант в "сидячу качку", був розроблений спосiб десантування бiйцiв "по-штурмовому". Вiн полягав у тому, що гелiкоптер йде на малiй - 1-2 метри - висотi i бiйцi стрибають у дверi з iнтервалом у 1-2 секунди. Спосiб досить ризикований, бо стрибок з такої висоти десантника, який навантажений зброєю, боєприпасами i всiм-всiм-всiм, може закiнчитися важкою травмою. Змiни в конструкцiю гелiкоптера були внесенi негайно i восени сорок другого у вiйська пiшов варiант гелiкоптера з двома бiчними дверями-панелями i вантажною рампою, керованою дистанцiйно борттехнiком. Десантування здiйснювалося на малiй висотi або з короткотермiнової посадки. Тепер весь процес займав п"ять-десять секунд. Тi гелiкоптери, яким так пощастило, що в перших боях вижили, проходили модернiзацiю пiд час капiтального ремонту на заводах.
Ще бiльш жорстко вiйна обiйшлася з транспортно-бойовою модифiкацiєю С-55А. Штурмовий варiант гелiкоптера С-341Ш покладених надiй не виправдав. Початкова iдея "лiтаючого бронетранспортера", здатного доставити 6-8 повнiстю екiпiрованих бiйцiв i пiдтримати їхнi дiї вогнем, перевiрки реальнiстю не пережила. По-перше, в броньований корпус ударної машини кабiна нормального розмiру не вписувалася. Вона була надто тiсною i незручною для швидкої висадки десанту. По-друге, перевантажений бронею i озброєнням гелiкоптер з десантом на борту втратив свої швидкiснi i маневренi властивостi, пiд час висадки десанту перетворювався на нерухому мiшень, не мiг застосувати бортове озброєння i сам потребував пiдтримки з боку машин, якi знаходилися в повiтрi. Тодi ж, восени сорок другого його виробництво було припинено. А з весни сорок третього року у вiйська пiшов С-411А - новий турбiнний гелiкоптер вогневої пiдтримки "Кобра". I протитанковi бригади бойових гелiкоптерiв приймали участь вже в Бiлгородськiй битвi.
За бiльш, нiж пiвтора року вiйни змiнилася не тiльки гелiкоптерна технiка аеромобiльних вiйськ, змiнилося докорiнно все - вiд озброєння окремого стрiльця, видiв i кiлькостi зброї пiхотного взводу до органiзацiйно-штатної структури пiдроздiлiв, частин, з"єднань i об"єднань вiйськ, вiд добового рацiону бiйця i його екiпiровки до тилового забезпечення дивiзiй, корпусiв i армiй, вiд тактики оборонного бою пiхотного вiддiлення до системи стратегiчного управлiння на театрi бойових дiй.
В ходi боїв виявилася неналежна система оснащення бiйця повiтряно-штурмових пiдроздiлiв. До вiйни панувала концепцiя оснащення бiйця-пiхотинця мiнiмально необхiдним боєкомплектом. В цьому був певний сенс. В оборонi боєць територiальної дивiзiї завжди мiг поповнити запас набоїв i гранат на ротному обмiнному пунктi. Бiйцi механiзованої пiхоти мали можливiсть транспортування боєприпасiв i спорядження на бронетранспортерах. А для бiйця аеромобiльного пiдроздiлу це становило серйозну проблему. I не завжди можна було гарантувати поповнення запасiв. Стандартна пiхотна ремiнно-плечова система, що вiд пiхотинцiв Свiтової вiйни в спадок дiсталася, мала досить обмежену мiсткiсть. А для дiй в тилу ворога на протязi трьох-чотирьох днiв десантник мав нести два-три стандартних боєкомплекта до штурмового карабiна, чотири-шiсть ручних гранат, одну-двi ракетнi гранати до пiхотного гранатомета, чотири мiни до 81-мiлiметрового ротного мiномета або стрiчку до автоматичного гранатомета, двi-три тротиловi шашки, чотири-п"ять димових гранат або сигнальних патронiв, продовольство на три-п"ять днiв, воду або чай у флягах, плащ-намет або пончо на двох. Вага всього цього добра становила понад два пуди - 35-40 кiлограмiв.
Недолiк спорядження виявився в першi тижнi вiйни i Головне Управлiння аеромобiльних вiйськ Генерального Штабу оголосило конкурс на розробку "штурмового жилета". Цивiльнi громадськi органiзацiї на потреби армiї негайно вiдгукнулися - вже взимку не лише аеромобiльнi частини, а й звичайна пiхота отримала велику кiлькiсть типiв спорядження - залишалося тiльки вибрати найбiльш потрiбну вiйськам...
...Десантники з гелiкоптерiв скотилися i навколо майданчикiв приземлення оборону вмить зайняли. Гелiкоптери ж висадили пiхоту i в небо блакитне здiйнялися, зникли так само миттєво, як i з"явилися...
Слiдом за першою хвилею гелiкоптерiв на помаранчевi дими, якi мiсця посадки машин визначали, зайшла друга хвиля, щедро "бананами Сiкорського" насичена. З гвинтокрилiв по трапам шестиколiснi в"юнкi машинки злетiли, нiби шлюпки з лайнера океанського. На причепi у ТПК зенiтнi кулеметнi установка - ЗКУ-2, належить майданчики висадки вiд удару з повiтря прикрити. Хоч i баражують вгорi винищувачi П-40, та ж вiдомо - ворог хитрий та пiдступний, пильнiсть втрачати нiяк не можна. А при нагодi, коли раптом пiхота кацапська з"явиться, так можна з двох стволiв по них врiзати - тiльки клаптi полетять!
Друга хвиля гелiкоптерiв транспорт для аеромобiльної пiхоти доставила i артилерiю батальйонну: взвод гармат протитанкових "Стилет-Б" i батарею мiнометiв 120-мiлiметрових; та бригадну: гаубицi Д-30 "Таволга" калiбром 114 мiлiметрiв. Та ще броню десантну "Стилет-С " - самохiднi артилерiйськi установки. Разом з артилерiєю i командування бригадне висадилося: котяться жваво по полю штабнi автомобiльчики "Луаз ТПК-2", тiльки антени довгi в повiтрi гойдаються. Ось вже й командний пункт та вузол зв"язку бригади розгорнули - здiйнялися в небо антени дальнього зв"язку, повiдомлення в штаб армiї шлють.
А над дальнiм лiсом, кiлометра за два, штурмовики та бомбардувальники колом ходять - в тому лiсi штаб i командний пункт радянської 6-ї гвардiйської армiї знаходяться. Там сховалися в укриттях штабнi командири i зв"язкiвцi. Тiльки довго налiт тривати не може, ще хвилин тридцять-сорок i лiтаки, запас бойовий витративши, на свої бази повернуться. А штаб з командним пунктом та вузол зв"язку десантникам знищити наказано. I тому, поки штабнi командири росiян вiд нальоту ховаються в бомбосховищах i укриттях, десантнi батальйони мусять встигнути пiдiйти i все живе, що там знаходиться, неживим зробити.
Тим часом третя хвиля гелiкоптерiв пiдiйшла i гвинтокрили повiтряно-штурмовий батальйон висадили. Об"єкт атаки батальйоном ще вчора ввечерi по фотопланшетам та аерофотознiмкам був вивчений, план бою складений, то тепер його в життя втiлити потрiбно. Висадили "банани Сiкорського" бронетранспортери десантнi батальйону повiтряно-штурмового та легкi шестиколiснi транспортери переднього краю Луцького автозаводу, якi на озброєннi аеромобiльних частин українського вiйська знаходяться, i в небо не гаючись здiйнялися. Їм на базу повернутися потрiбно, завантажити другий ешелон бригади i на майданчики висадки в тилу росiйському доставити. На це гвинтокрилам Сiкорського годин п"ять-шiсть знадобиться. За цей час батальйони мають задачу ближню виконати та до виконання подальшої задачi приступити.
I рвонули бронетранспортери десантнi та ТПК туди, де над лiсом штурмовики i бомбардувальники колесом ходили, тiльки курява здiйнялася слiдом! Трьома колонами батальйони бригади - другий аеромобiльний пiхотний i повiтряно-штурмовий - в тому напрямку рушили, а третiй аеромобiльний пiхотний батальйон до складiв артилерiйських i бази постачання 6-ї армiї на транспортерах шестиколiсних помчав.
...Сонце вже давно встало, туман над лiсом та лугами трав"яними пiднiмаючи. Доповiв командир третього аеромобiльного пiхотного батальйону, який мав взяти пiд контроль артилерiйську базу: захоплено десантом сорок вiсiм 122-мiлiметрових гаубиць М-30 та двадцять гармат польових БС-3, калiбром 100 мiлiметрiв, сорок артилерiйських тракторiв СТЗ-5 . Взятi також великi запаси боєприпасiв до гармат i гаубиць, не менше, нiж по п"ять боєкомплектiв на гармату. Але пальне для тягачiв вiдсутнє зовсiм, сухо у всiх СТЗ-5 в баках, як в пустелi Сахара. Батальйон охорону виставив i продовжує пошук пального до тягачiв.
Командиру 204-ї аеромобiльної бригади полковнику Штриголю зрозумiло для чого тут база артилерiйська: в тилу 3-о Прибалтiйського фронту звели укрiплений район на випадок, коли вiйська групи армiй "Балтiя" з заходу, чи українськi або бiлоруськi дивiзiї з пiвдня прорвуться через оборону радянських армiй. Тримати в тилу значне формування в фортифiкованому районi сенсу немає - буде мiнiмум дивiзiя стрiлецька бездiяльною в найнапруженiший час, коли вона потрiбна на передовiй. Ворог ослаблену оборону на вузькiй дiлянцi прорве i дивiзiї стрiлецькi зi своєю штатною зброєю, артилерiєю в тому числi, наказ вiдiйти не отримають вчасно. Вiйська на фронтi ще будуть стримувати ворога, а рухомi частини наступаючих вiйськ противника - українцiв, бiлорусiв, прибалтiв - вже далеко за їхнiми спинами опиняться. В такому разi швидко перекинуть на автомобiлях, чи лiтаками, або залiзницею пiхоту та особовий склад артилерiйських пiдроздiлiв, аби зайняти УР поблизу Луги. Пiхоту без проблем можна перекинути, коли вона впорожнi, без важкої зброї. Але важка зброя i не потрiбна, бо артилерiя для фортифiкованого району тут вже зосереджена, за годину-двi на вогневих позицiя буде...
А тому задача першому аеромобiльному пiхотному батальйону: зайняти район фортифiкований в швидкому темпi, поки росiяни пiхоту свою без артилерiї не перекинули i не посадили в окопи, пiдготовленi навеснi саме на такий прикрий випадок.
Майор Величай свiй батальйон на всюдиходи посадив i вперед повiв. Ревуть мотори шестиколiсних "луазiв", з-пiд колiс багнюка фонтаном: дороги - то бiда Росiї, разом з дурнями. Це було вiдомо всiм ще за царя Миколи Палкiна, а то й ранiше. Ось по такiй дорозi в мчить перший батальйон. Намагається випередити ймовiрну реакцiю росiян на прорив Вiсiмнадцятою армiєю фронту в районi Пскову.
...А польовий фортифiкований район був зведений зi знанням справи. Складався УР з батальйонних вузлiв опору, кожен вузол мав по три-чотири ротнi опорнi пункти до кругової оборони пристосованi: окопи i траншеї повного профiлю, блiндажi в три-п"ять накатiв та укриття мiцнi, вогневi позицiї артилерiї основнi, запаснi, тимчасовi i фiктивнi, кулеметнi майданчики i дзоти для ведення фронтального, косоприцiльного i флангового вогню, дрiт колючий на кiлках в кiлька рядiв натягнуто i встановлено пакети малопомiтних перешкод. В блiндажах боєзапас приготовлений - мiни протитанковi i протипiхотнi, сотнi ящикiв з набоями i ручними гранатами. Пiдготували радянськi сапери чотири батальйонних вузли опору, пiд охорону винищувального батальйону НКВС, який з мiсцевого активу радянського, партiйного та комсомольського, мобiлiзованого на захист комунiстичної влади створений, здали i на новий об"єкт перемiстилися...
Аж тут i десант український, як снiг на голову звалився. Охорону, що окопи, блiндажi та дзоти стерегла, розiгнали мимохiть - "яструбкам" чекiстським з десантним батальйоном змагатися не випадає. А в штабi батальйону винищувального документацiю на той УР захопили: стрiлецькi карточки, схеми опорних пунктiв з мiсцями установки мiн (мiни не встановленi, але мiсця для мiнних полiв були розмiченi); i потрiбно зауважити, що все було зроблено з толком, зi знанням справи, не абияк...
Сонце ще тiльки з-за обрiю виткнулося, ще й до зенiту дiйти не встигло, а батальйон десантний окопи та блiндажi зайняв, малими пiхотними лопатами шурує, бойовi позицiї дообладнуючи: тiльки земля летить грудками. За годину окопи наїжачилися стволами станкових гранатометiв автоматичних, кулеметiв та штурмових карабiнiв. Мiни, завбачливо припасенi росiянами, десантники перед позицiями встановили i приготувалися супостата зустрiчати. Тут i артилерiя аеромобiльна приспiла, вогневi позицiї зайняла, розвiдка батальйонна та бригадна по путiвцям лiсовим напрямки можливого пiдходу росiян контролює. За годину другий аеромобiльний пiхотний i повiтряно-штурмовий батальйони пiдiйшли, позицiї зайняли праворуч i лiворуч батальйону майора Величая. Комбриг, полковник Штриголь, ще й артилерiйське посилення - хай лишень третiй батальйон пальне вiдшукає - обiцяє. Тодi зовсiм добре стане - росiяни всi зуби обламають, а збити бригаду з позицiй не зможуть, нехай навiть цiлий корпус укрiплений район штурмувати буде!
А там i гелiкоптери з другим ешелоном бригади пiдоспiли. Висадили "банани Сiкорського" тили бригаднi, транспортнi ескадрильї додому полетiли, вантаж боєприпасiв для артилерiї бригадної залишивши, а гелiкоптери вогневої пiдтримки в розташування бригади розмiстилися. На майданчик транспортними гелiкоптерами доставлене все необхiдне для забезпечення польотiв бойових гелiкоптерiв бригади: пальне, боєприпаси, а осторонь вiтерець димок кухнi похiдної розносить i намети для вiдпочинку екiпажiв поставленi. Все ретельно замасковане, вiд удару з повiтря майданчик прикритий двома взводами МЗА - чотири 27-мiлiметрових спарених зенiтних автомати на шасi десантного бронетранспортера. Двадцять турбiнних "Кобр " - мобiльний кулак командира бригади, яким вiн результат бою на свою користь обертати буде...
Першим на майданчик сiв командир штурмової гелiкоптерної ескадрильї майор Карпенко Iван Трохимович. Зробив вiн це класно, з парашутуванням проти вiтру. Збавив швидкiсть, завис в двох метрах над землею i обережно опустився на неї колесами. Пiдкорюючись сигналам технiка, С-411А покотився убiк. Слiдом за командиром сiли й решта гелiкоптерiв вогневої пiдтримки. Над машинами негайно натягнули маскувальнi сiтки, почалася заправка пальним, боєприпаси поповнили.
На допомогу наземнiй розвiдцi полковник Штриголь повiтряну розвiдку на захiд i пiвдень випустив - на напрямки найбiльш ймовiрного пiдходу супостата. Ланка легких розвiдувальних гелiкоптерiв двомiсних в небо здiйнялася, лиш тiльки технiки машини заправили. Ледь гелiкоптери зникла за дальнiм лiсом, по радiо один з повiтряних розвiдникiв повiдомив: "До позицiй другого аеромобiльного пiхотного батальйону наближаються танки". Доповiдає розвiдник повiтряний по радiо: "В танковiй колонi помiченi два бронетранспортера з великокалiберними чотириствольними кулеметними установками", отже, близько пiдiйти не дадуть. Пiдняв полковник трубку, i перша ланка отримала наказ негайно здiйнятися в повiтря...
"Значить, танки. - Мiркував Iван Трохимович. - Тут потрiбно кумекати..."
Зiбрав пiлотiв командир ескадрильї, коротка нарада-iнструктаж: всi досвiдченi, новачкiв раз-два.
- Така справа, орли, кацапи на хлопцiв наших танки кинули. I щоб вони нам бiди не наробили, тi коробки москальськi спалити наказую до дiдька. - I на землi патичком, в сiрiй пилюцi малює майор схемку. - Ось така обстановка, хлопцi: тут дорога, по нiй рота танкова рухається, прикрита двома бронетранспортерами з зенiтними кулеметами, тут лощина, тут узвишшя, тут болото. Як дiяти будемо?
Танк потужною бронею захищений, тiльки прямим влучанням її пробити можна. А спробуй влучи, коли броньована машина стрибає по горбах та виярках, маневрує i вогонь веде загороджувальний. Але й у гвинтокрилої машини є переваги! Гелiкоптер, використовуючи складки мiсцевостi, може пiдкрадатися до танку майже по-пластунськи. Потiм вiн несподiвано вискакує з-за бугра, лiсочку, посадки, ловить танк в прицiл i дає залп некерованими семисантиметровими ракетними снарядами, льотчики i зброярi "олiвцями" звуть їх попросту. П"ять-десять секунд i гвинтокрила машина знову ховається в нерiвностях мiсцевостi.
Однак i танк не виглядає беззахисним ягням перед вовком хижим. Для боротьби з гвинтокрилами на важкi танки вже в сорок третьому роцi радянськi конструктори почали ставити великокалiбернi кулемети. Правда, влучити в вертку машину важко, але коли танки прикритi мобiльною установкою зенiтних кулеметiв... А коли таких установок кiлька одиниць є i добре продумана система зенiтного вогню, доведеться тодi скрутно гелiкоптерам. I зараз командиру гелiкоптерної ескадрильї разом зi своїми пiлотами потрiбно вирiшити, як розладнати цю систему, як нанести несподiваний, але прицiльний удар по танковiй колонi.
Тiльки ж довго думати часу немає, варiанти дiй ще в часи Бiлгородської битви продуманi. Дiй три варiанти намiтили, командир ескадрильї ледь наказ дав: "По машинам!", як двi ланки здiйнялися в небо...
На стоянцi гелiкоптер виглядає незграбно, так виглядає тюлень на березi. Та в повiтрi метаморфоза раптова стається з машиною: зберiгши в бойовому гелiкоптерi всi властивостi гвинтокрилою машини, конструктори Iгоря Сiкорського додали до них нових, властивих ранiше тiльки стрiмким винищувачам.
Бойовий гелiкоптер ззаду й справдi виглядає, як лiтак-винищувач. Вузький фюзеляж - iдеальна форма для руху в повiтрi. Короткi, вузькi, вiдкинутi назад гостро зрiзанi крила. На пiдкрильних пiлонах - можна на них контейнери гарматнi причепити, можна i бомби взяти, - по двi "сигари " на борт з ракетами.
Двi ланки - вiсiм штурмових "Кобр", гелiкоптерiв вогневої пiдтримки, - йдуть на гранично низькiй висотi. В кiлькох метрах пiд ними проноситься лiс. Злякано кинулася вбiк сорока, промайнув косар - пiлот помiтив: приставив селянин долоню дашком, намагається второпати, що ж то таке промчало мимо.
Карпенко веде гелiкоптер впевнено, за ним, як прив"язаний - ведений, молодший лейтенант Андрiй Кириленко. Стрекочуть металевi бабки, притискуються до верхiвок дерев, йдуть в район, де виявлено розвiдкою танкову колону. Скритнiсть, раптовiсть удару - одна з переваг штурмових гелiкоптерiв.
Майор робить "гiрку" - потрiбно оцiнити обстановку власним поглядом. Ось стовп куряви над дорогою - там йдуть радянськi "тридцятьчетвiрки". Гелiкоптер виринув i вiдразу ж пiрнув назад, до зеленого лiсового килиму. Обстановку командир оцiнив i варiант бою визначив. По радiо пiдлеглим мовив тiльки два слова, а вони вже знають, як i що кожному робити. Ех, шкода, що штурмова ескадрилья, яка в полк гелiкоптерний аеромобiльної бригади входить, немає машин з керованими протитанковими ракетами!
В Бiлгородськiй битвi штурмовi гелiкоптери, або гелiкоптери вогневої пiдтримки "Кобра", перше бойове хрещення прийняли. Тодi був випробуваний i варiант з керованими протитанковими ракетами, якi вiнницький "Форт " випускає. Минулого лiта, на початку серпня, коли росiяни завдали допомiжного удару на пiвднi, експериментальну ескадрилью майора Карпенка, керованими ракетами озброєну, перекинули на Мiус-фронт. Нова зброя, яку сконструював Олександр Нудельман, в реальному бою випробування пройшла. Розробка нова була спiльною: керованi протитанковi ракети разом з нашими конструкторами i iнженери з Нiмеччини розробляли, вони теж були присутнi при випробуваннi нової зброї в реальному бою. Сьомого серпня вiсiмнадцять "Кобр" з керованими ракетами в ходi бою за Савур-могилу з танковим корпусом росiян в однiй атацi дев"яносто ворожих танкiв знищили, зiрвавши наступ на тiй дiлянцi фронту.
Тiльки ж окремi полки протитанкових гелiкоптерiв пiдпорядковуються командуванню фронтiв i груп армiй, до складу гелiкоптерних полкiв аеромобiльних бригад такi машини поки що не входять.
А жаль, зараз би однiєї ланки вистачило для знищення цiєї танкової колони...
...Попереду густий сосняк i стрiй гелiкоптерiв роздiляється на три групи. Пара командира ескадрильї вдарить по танкам в лоб, iнша пара битиме зенiтнi установки, а друга ланка вдарить "ересами" збоку.
Першою в бiй вступила пара майора Карпенка. Йому випало вiдволiкати на себе увагу росiян, пiдставлятися пiд вогонь зенiтних установок.
Гелiкоптер Карпенко "пiдскочив" на п"ятдесят метрiв - попереду, за пiвтора кiлометра танкова колона. Праворуч-лiворуч вiд кабiни гелiкоптера-штурмовика з-пiд крил палахкотить полум"я - по однiй ракетi з кожного блока пiшло на цiль. Задача - не влучити, тiльки привернути увагу противника. Здається, цього майору вдалося досягти - до його машини потяглися товстi джгути трасуючих куль. З кожною секундою їх ставало все бiльше. Але "кобра" надiйно захищена бронею i це Карпенка не тривожило. Його гелiкоптер пiрнає донизу, а збоку робить "гiрку" штурмовик Кириленка. Залп з чотирьох ракет i гелiкоптер молодшого лейтенанта йде вниз, до землi. А машина командира ескадрильї знову вгору пiдскакує. Залп...
Тепер вся увага росiян прикована до пари штурмових гелiкоптерiв i пора завдати головного удару. Коротка команда по радiо i в бiй вступає решта гвинтокрилiв. Пара капiтана Iвана Кобилецького - вiн заступник командира ескадрильї - б"є по бронетранспортерам з зенiтники кулеметними установками. Там, де рухалася колона, палахкотить руде полум"я - бронетранспортери отримують кожен свою порцiю ракет i спалахують чорно-димними смолоскипами. Димний простiр крають на шматки траси великокалiберних куль гелiкоптерних турельних кулеметiв, б"ють щедро по танкам, заганяють екiпажi пiд броню.
А в атаку виходить основна ударна група. Чотири штурмовика несуть кожен по чотири важкi ракетнi блоки, по сiмдесят шiсть ракет калiбром сiмдесят мiлiметрiв на машину. Боєголовка кожної ракети мiстить кумулятивний заряд, здатний пробити двiстi п"ятдесят мiлiметрiв танкової бронi. "Кобри" вже нахилили хижi носи i, вибравши собi цiль, вдарили по танкам ракетами. Щоб розосередити увагу танкiстiв, гелiкоптери працюють парами, одна пара б"є - iнша виходить в атаку...
Задача виконана. Карпенко командує: "Збiр", i машини двох ударних груп, ледве кущi колесами не чiпляючи, прямують до сосняку, пiд прикриттям якого роздiлилися на групи. Це мiсце збору.
Зависнувши на висотi двох-трьох метрiв, їх вже чекала пара командира ескадрильї...
...На своєму новому командному пунктi полковник Штриголь розмiстився, як завжди, ґрунтовно, по-хазяйськи. В блiндажах встановленi столи, поруч обладнано вузол зв"язку, телефоннi дроти протягнутi до командних пунктiв батальйонiв. Керувати бригадою полковник волiв з комфортом. Однак потрiбно i саперiв радянських вдячним словом згадати: стiнки траншеї оплетенi хворостом, по дну прокладенi мiстки - а раптом дощ?
Полковник дiяв впевнено, проiнструктував командирiв першого i другого батальйонiв, третiй аеромобiльний пiхотний батальйон дiяв окремо, його командир ще до висадки знав свою задачу: прикрити бригаду вiд удару з пiвночi, вiд Ленiнграду, i дiяв самостiйно.
Ввечерi начальник штабу бригади майор Залiзюк добове зведення принiс, його командиру пiдписати потрiбно i потiм в штаб армiї радiограму вiдправити належить. Поклав полковник листок на стiл. Зведення коротке зовсiм, сторiнка з командирської книжки. Весь день бригади в ньому розписаний. "Об одинадцятiй годинi дванадцять хвилин перший АПБ прийняв бiй..."
Росiяни не загаялися виявити десант, вже об одинадцятiй годинi кинули проти десантникiв мотострiлецький полк НКВС, який дислокувався на схiд вiд Луги в районi Городнi. Цi витязi в зелених кашкетах чистили тили Дiючої армiї вiд дезертирiв та повстанцiв, що по селам довколишнiм комунiстiв разом з прихвоснями комунiстичними та чекiстами на берiзках вiшати або в колодязях i рiках-озерах топили.
Росiянам було вiдомо, що батальйон українських десантникiв зайняв один з вузлiв фортифiкованого району. Для того, аби знищити десант, вирiшили в радянському штабi, мотострiлецького полку НКВС вистачить цiлком. Чотири батальйони чекiстiв посадили на автомобiлi i повезли на захiд...
Полк мав автотранспортну роту i кожен батальйон - автотранспортний взвод. Тому i називався мотострiлецьким. Мотострiлецький полк НКВС вiдзначала висока мобiльнiсть i потужне озброєння: танки Т-34 i гаубицi М-30. Вони вiдмiнно вмiли робити облави на повстанцiв, проводити масовi розстрiли заручникiв, давити селянськi бунти i пороти шомполами вагiтних селянок. Тим не менш, значного спротиву мiсцевого населення командування чекiстського полку не очiкувало. Сподiвалися в Кремлi, що пiсля вiйни Громадянської втихомирили-таки люд, а воно он, як вийшло...
Повiтряна розвiдка вчасно виявила пiдхiд противника, штурмовi гелiкоптери розгромили танкову роту, а артилерiя розметала на трiски колону. Отримав десант передишку коротку перед головний боєм.
I бiй той не забарився.
Досить скоро звiстка про десант дiйшла до штабу 3-о Прибалтiйського фронту. Дiзналися i про розгром штабу 6-ї армiї, i про втрачене керування бойовими дiями стрiлецьких дивiзiй та танкових бригад. Однак ненадовго: знайшовся вольовий командир, взяв керування дiями з"єднань в свої руки, пiдкорив волi своїй командирiв дивiзiй та бригад, проти десанту стрiлецькi полки i танковi батальйони кинув.
Кинути кинув, але панування в повiтрi було за українською авiацiєю. Винищувачi закрили небо для росiйської авiацiї, тому можна десантникам не боятися удару з повiтря. Пiкiруючi бомбардувальники i штурмовики над дорогами висять, громлять на маршi колони радянської пiхоти i танки росiян; над залiзницями, шосейними дорогами i путiвцями баражують винищувачi-бомбардувальники, нищать автоколони i окремi легковики та вантажiвки, навiть за окремими пiдводами i кiнними вiзками ганяються. Тому на значнiй вiддалi авiацiя i артилерiя десанту б"є ворога, до рукопашної сутички справу не доводячи.
А коли сонце свiй зенiт пройшло i бiй в самому розпалi був, доповiв командир одного з розвiдувальних дозорiв, якi шляхи-дороги в тилу бригади контролювали: вийшов на розвiдникiв радянський стрiлецький полк з оркестром та розгорнутим знаменом i в повному складi в полон здався. Командир полку радянський майор Кононов просить командира десантникiв хвилину йому придiлити.
Майора негайно до командира бригади доправили. Майор Iван Микитович Кононов, до того начальник оперативного вiддiлу 2-го кавалерiйського корпуса, в командування 436 стрiлецьким полком 155 стрiлецької дивiзiї вступив з сiчня сорок третього року i формував полк заново пiсля того, як 155 стрiлецька дивiзiя понесла важкi втрати на Харкiвщинi в вересневих боях сорок другого року.
Полк i дивiзiя залишалися в тилу, займаючись бойовою пiдготовкою. Майор Кононов, за вересневi бої нагороджений орденом Червоного Прапора, на той час прийняв рiшення перейти на бiк українських вiйськ з метою боротьби проти комунiстiв. I полк свiй формував з тих, хто подiляв його погляди.
Двадцять п"ятого червня сорок четвертого року полк пiдняли по бойовiй тривозi i кинули проти українського десанту...
Полковник Штриголь не став довго роздумувати: ось тобi, майоре, два батальйонних вузли опору, займай їх своїми батальйонами i воюй з комунiстами! А ми тобi допоможемо, чим Бог пошле...
На той час вiдзначився i командир третього ПДБ: його бiйцi знайшли на дальнiй колiї двадцятитонну цистерну зi спиртом i п"ять тонн побутового гасу в одному зi мiських складiв. Змiшали - i вийшло чудове пальне. Заправили цiєю сумiшшю два десятки тягачiв - i за годину на вогневих позицiях стояли два дивiзiони гаубиць, по дванадцять М-30 у кожному, i всi двадцять польових гармат БС-3. Половину захоплених гаубиць десантники передали полку Кононова, разом з двома батареями польових гармат...
Коротко, без емоцiй виклав начальник штабу все, що за день цей трапилося. Виконала бригада задачу, на неї покладену: штаб армiї радянської разом з вузлом зв"язку знищений, база артилерiйська захоплена i вся артилерiя ворожа нам на службу поставлена. I навiть бiльше того: вiдразу стрiлецький полк РСЧА на наш бiк перейшов i разом з нами за звiльнення своєї землi проти комунiстiв кремлiвських воює.
Перейшов полковник до наступного пункту i спохмурнiв.
Бо пункт наступний про втрати.
Тут потрiбно згадати добрим словом саперiв радянських, якi укрiплений район зводили. На совiсть все зведено, грiх скаржитися. Укриття добрi спорудженi, надiйнi: перекриття блiндажiв тримає гаубичний 122-мiлiметровий снаряд. За день бою бригада втратила всього дванадцять бiйцiв вбитими i померлими вiд ран. А важкопоранених вiдразу в шпиталь фронтовий гелiкоптерами переправляли...
...Ще з Великої вiйни у вiйськовiй медицинi є поняття "золотої години": якщо на протязi першої години пiсля поранення бiйцю буде надана повноцiнна медична допомога, це врятує життя в дев"яти випадках з десяти, затримка бiльш, нiж на годину, приведе до того, що з десяти поранених виживе тiльки один.
В українськiй армiї до вiйни з Радянським Союзом готувалися i готувалися належним чином. I до збереження життя своїх солдатiв ставилися серйозно, про "золоту годину" знали.
Проблема "золотої години" на вiйнi може бути вирiшена тiльки радикальною змiною всiєї структури надання медичної допомоги пораненим. Тут важливим є все: iндивiдуальнi аптечки (вiд пакетiв перев"язочних, якi пiд час Свiтової вiйни використовували, в українськiй армiї вiдмовилися рiшуче i безповоротно), перев"язочнi засоби, медичне спорядження, час i способи евакуацiї поранених.
Як правило, на полi бою пораненим надають допомогу санiтари, а потiм багато часу витрачається на евакуацiю пораненого в тил. Пiд час транспортування пораненi вмирають або потрапляють в шпиталь у станi, коли медицина вже безсила. Це стається тому, що при бiльшостi бойових поранень дуже швидко - за п"ять-десять хвилин - розвивається серйозне i смертельне ускладнення - шок. Вiн приводить до розладнання дихання i серцевої дiяльностi. Ще одна небезпека - втрата кровi: поранений боєць може стекти кров"ю за десять-п"ятнадцять хвилин.
Ще до вiйни в Українi цi проблеми були вирiшенi рiзними шляхами. Основним було рiшення включити в бойовi пiдроздiли вiйськових лiкарiв для надання медичної допомоги прямо на полi бою. Вiйськовий лiкар може зробити багато чого. В сьогоднiшньому бою ворожий снайпер влучив прямо в шию командиру однiєї з рот. Всi дихальнi шляхи були понiвеченi, однак людина ще жила. Секунди вирiшували все. Лiкар батальйону швидко вставив в горло тубус i вiдкачав кров з легень. За годину поранений був вже на столi хiрурга в армiйському шпиталi - евакуювали гелiкоптером. Людину було врятовано.
Важливим також є час евакуацiї пораненого. Для цього ще з часу Синайського конфлiкту почали використовувати гелiкоптери Сiкорського. Та вiйна стала своєрiдним випробувальним полiгоном не тiльки для вiйськової технiки, але й для новiтнiх способiв порятунку життя пораненого бiйця. Гвинтокрилi машини евакуюють поранених прямо з поля бою до стацiонарних шпиталiв глибоко в тилу.
Перев"язочнi пакети були замiненi на iндивiдуальнi аптечки, де є спецiальний джгут для зупинки кровотечi, коли боєць поранений в ногу чи руку, спецiально розробленi одноразовi протишоковi шприци з морфiєм та багато iнших новинок...
Грюкнуло щось на входi в блiндаж i на порозi черговий офiцер з"явився:
- Товаришу полковник, з пiвдня танки пiдходять! - Повiдомив старший лейтенант. - Нашi танки!
Разом з черговим офiцером в блiндаж ввiрвався гул танкових дизелiв...