Я став луною в твоїх вiкнах, я зник iз днiв, щоб бути поруч в снах,
холодним подихом чекаю нiч на квiтах, i вранцi посмiхаюсь в дзеркалах,

Менi торкатись скла, а не обличчя, тягнути тiнь вiд заходу на схiд,
"Не спи", я хочу вiдчувати твоє сонце. "Лягай" тобi шепоче вчений кiт,

дарма що є, i слово не чiпляє, мiшенi збитi фарбою на снiг,
де має бути серце - не впускаю, немає мiсця серед гострих криг,

Я став луною, лунами на стелi, очима сонць, холодних наче лiд,
"Не спи", я розкажу тобi  про зорi. "Добранiч", умовляє тебе кiт,

Iз тих що свiтять, свiтло не доходить, зникаючи в безмежностi "люблю",
Iз "майже є" у "в бiльшостi немає", знаходить i вiдштовхує к нулю,

У межах слiв,  затертих почуттями, країн глухих, де  алкоголiк-гiд,
Всi твої сни, безсоння з парусами, i вiддає i забирає кiт