I знов чомусь менi не спиться.
Думки блукають за вiкном,
Мов одинокi нiчнi птицi
З намоклим вiд дощу хвостом.

Щось є чарiвне в тих краплинах,
Що падають з самих небес
Настукуючи без упину
Сумну мелодiю чудес.

Я розправляю птицям крила,
Нехай вони летять туди,
Де замерзає кров у жилах,
Куди дощу ведуть слiди!

Бо поки литимуться хмари
Униз шматочками води,
Я буду знати, що не марно
Я мрiю линути туди.

Я там залишусь не надовго:
Лише на вiчнiсть... i назад...
У лiжко, де я буду знову
Дивитись через вiкна в сад.