Аннотация: Вiдгуками вiд дiток колишнiх "освободiтєлєй" Львова нас не здивувати. Раз огризаються - значить усе написане тут -правда.
РОСIЯНИ
Росiяни у Львовi вигулюють псiв.
Вони - їх єдина худоба.
"Собака - друг человека," - кажуть вони
I навчають псiв рiдної мови:
"Єхалi ми с подругой с фронта. Вишлi на вокзалє во Львовє
с поєзда.
"Кать, - говорю, - пасмотрi, какой красiвий город.
Давай здесь останємся!" Ми i осталiсь..."
Росiя, у хустцi i святочнiй ватянцi,
Дарма чекала на них в Костромi.
У помешканнях,
Де за вбитими газдами сохли квiти,
Вони вдихали запах чужих простирадл,
Мiряли квiтчастi сукнi,
Кахельнi п"єци розпалювали Шевченком.
На околицях ще стрiляли.
"Мамочка, я палучiла квартiру с окнамi на тєатр, гдє поют
i танцуют. Мєня ужє прiглашалi туда на дєнь рожденiя
т. Сталiна.
Помнiшь Катьку, мою фронтовую подругу?
Так вот, ана работала в НКВД i єйо убiлi.
Людi здесь нехарошiє, сплошниє бандьори. Но ми побєдiм!.."
Росiяни у Львовi вигулюють псiв.
Я здибую їх вечорами,
Старих i задиханих,
Коли повертаюсь з роботи.
Пси волочать їх життям,
Як пробитi
Повiтрянi кульки.