- Тому що їх ще не прийняв хазяїн. Я тут один знаю такий, ходiмо туди.
-
- Що ти збираєшся робить?
- Збираюся прикiнчить падло.
- Але як? Ми вже пробували всякими способами.
- Ви не знали того, що я знаю.
- Я так i знав. Що якесь безсмертя?
- Та нi, навпаки, закляття смертi тiльки вiд... чогось такого, щоб тiльки цим його можна вбити.
- Оце так просто?
- Нi, не просто. От ти наприклад знаєш чим саме ?
- Нi.
- Чим ви вже пробували?
- Ну як положено: свята вода, срiбло, святе дерево, молитви, навiть закляття.
- А якщо вiн наклав таке закляття "помру вiд того, чого нема на землi"?
- Не бачу сенсу у такому закляттi. Можна ж пiти в музей, узяти там камiнчик з мiсяця тай кiнець йому.
- Не скажи, якщо вiн вказав, чим саме не з цiєї планети, то це свого роду закляття такої собi невмирущостi. Тобто вiн буде старiти, мучитиметься усiлякими болячками, але житиме. З цього можна зробити висновок - це єдине закляття безсмертя, яке вiн знає. I живе вiн теж на цiй землi, бо саме серед цього люду ходить таке вчення. Якби вiн мiг мандрувати, то знав би їх набагато бiльше.
- Пiдожди, ти кажеш, що люди знають такi закляття?
- Знають. Не всi, але дехто...
- I що це нам дає?
- Це нам дає пiдказку, що вiн не дуже грамотний у цьому напрямку. Два - три закляття це ще не влада. Мiнус в тому, що вiн може плодиться. Ну от ми i прийшли.
Дивись що я робитиму i мовчи, мотай на вус. Ставай за мною, перед порогом. Почали .
" Ведiть мене, дверi. Покажiть менi, вiкна, хто ходить в вас? Хто шукає проходу для лихого дiла?"
Будинок покрився скляною плiвкою, в вiкнах замерехтiли образи. Ви й уявити собi не можете, скiльки швалi шляється через такi проходи. Я вибрала потрiбну нечисть, схопила i витягла до нас.
- Якого бiса? - закричало те чортзна-що, яке я витягла.
- Це ти мене питаєш? Ну ти даєш, падлюка. В цьому свiтi таки дiйсно нечiсть обнаглiла.
- Як ти смiєш? Та ти знаєш, хто я? Я тебе зараз...
- Замовкни. - сказала я.- Не заважай. Помiчник, де ти там? Дивись сюди, - звернулася я до переляканого напарника з витрiщеними очима. - Вiд чого помре це нещастя, вiд того ж помруть i його виплодки. Якщо буде корчити з себе великого повелителя темряви, дай потиличника. Бiльше цинiзму, а то розплодилися тут на душах людських. Ти мене зрозумiв? - помiчник захитав головою "так" - Ось твоє знаряддя, - я витягла з пiд лацкану нечистi манiсiньку голочку.
- Стiй, не роби цього. Я дам тобi все, що захочеш. Золото, владу усе, усе... - запищало воно.
- А тут, помiчнику, будь обережний. Коли вiн пропонує пiдкуп, саме головне пам"ятай, що нiчого з того, що вiн пропонує, вiн не має. Єдине, що вiн може, так це зробити з тебе таку ж нечесть.
- Не вiр їй. Не вiр. Я можу... - те, що вiн може, не встиг сказати. Я зламала голку .
Помiчник подивився на мене з пiдозрою - А що вiн може?
- Вiн мiг би зробити з тебе свого замiсника.
- I все?
- Ну не скажи, все-таки друга посада в iєрархiї. Далi дiло за тобою. Ти повинен виловити нащадкiв. Вони унаслiдували кожен свою голку, зламаєш голку - вб"єш падлюку.
- А як? В мене немає сили вiдстежувати їх, я не можу вiдкривати прохiд.
- Я навчу тебе, - i я показала йому, як це робиться, дала трохи сили.
- Ну добре. Бувай .
- Пiдожди. Хотiв спитати тебе - якщо ти знаєш бiльше заклять, ти що, мандруєш свiтами?
- Iнколи.
- Тодi може давай разом? Ти ще зможеш багато чому мене навчити.
- Нажаль, мене ждуть в iншому мiсцi.
- Але ти повернешся?
- Повернуся, щоб перевiрити, як ти справився. Бувай.
- Бувай. Пiдожди, а як вони називаються, цi тварюки?
- Не знаю. Може Кощiй "Безсмертний".
МОЖЕ..
- Привiт. Ну як ти тут? Чула, ти винищив тварюк.
- Привiт. Помаленьку. Бачиш от, мої успiхи. - вiн показав менi, що замiсть ноги у нього дерев"яна культя.
- Класна штука.
- Ти що, знущаєшся?
- Та нi. Правда. Туди ще можна срiбний штир вставити. Знаєш такий, викидний. В разi небезпеки вб"єш любу тварюку.
- Нi, ти точно знущаєшся. Ти дурна чи слiпа? Не бачиш, я калiка!
- Не репетуй, я бачу. Просто не роблю з цього драму.
- Я тепер нiкому не потрiбен, а ти не хочеш робити драму? Та ти просто бездушна тварюка.
- Усе поправимо. Треба просто заново навчитися ходити. Буде навiть краще, чiм було.
- Я не можу. Я ще й досi її вiдчуваю, вона навiть чухається.
- Пройде.
- Послухай, ти казала, що знаєш багато заклять, може б ти допомогла?
- Знаю, але жодного, яке нарощує ноги.
- Ти брешеш. Як i тодi. Ти зламала голку до того, як вiн сказав, що може дати менi владу, бiльшу за будь-яку, благословивши мене.
- Ти дiзнався й сам. Я знала, що ти дiзнаєшся.
- Тобто ти спецiально послала мене по них, не сказавши їхнiх справжнiх можливостей?
- Так.
- Ти що, якийсь божевiльний вчений, що ставить на менi експерименти?
- Розумiєш, досвiд показує, що рубець, який отримуєш у першi битвi, не просто носиш все життя. Ти пам"ятатимеш цей досвiд, i саме вiн триматиме вiд спокус, якi стануть перед тобою. Врештi решт саме цей фактор може втримати тебе вiд помилки i нагадуватиме тобi, на чиєму ти боцi.
- Я вже нiчого не розумiю.
- Усе це, що зараз вiдбувається - це все про тебе. Це твоя iсторiя. Має значення тiльки те, що тобi треба пережити, тiльки твiй досвiд. Решта не має нiякого значення, навiть я.
- Ти хочеш сказати, що я якийсь обраний, чи що?
- Обраних не буває, або якщо хочеш, обранi усi, в усiх свiтах.
- Виходить, ти розпорядилася мною, як сама схотiла. Наче я не живий.
- Я не розпоряджаюся тобою. Ти переживаєш свою долю, я тiльки трошки допоможу.
- Та хто ти така, щоб влазити в моє життя. Менi не треба твоя допомога.
- Як знаєш, - менi нiчого не залишилося, як розвернутися i пiти, але далеко йти я не збираюся.
Отож вiн сидiв ще довго. Мовчки, вiрнiше не знаючи, що казати, куди, кому. Наче мала дитина, яка сидить на одному мiсцi i не може розвернутися . Прийду до нього завтра. Завтра йому буде не страшно i не так важко. Давати вiдмах долi треба добре обдумавши.
НАСТУПНИЙ ДЕНЬ
- Чого ти приперлася?
- Думала, може ти передумав.
- Я не передумав.
- Ну не передумав, то так i буде. Давай просто посидимо i пiдождемо.
- Що пiдождемо?
- Майбутнє. Воно якраз зараз повинно наступити. - Минуло три хвилини.
- Ну i що?
- Нiчого.
- Ну то йди геть.
- Не можу.
- Чого?
- В мене тут своя справа.
- Саме тут, у моєму домi?
- Так.
- Яка справа?
- Моя справа допомогти тобi зустрiти майбутнє.
- Йди звiдси.
- Ти бачиш хоч би який не будь сенс у цiй розмовi?
- Не бачу. А ти користуєшся моєю безпомiчнiстю.
- Безпомiчнiстю? Це менi каже мисливець на всяку нечисть. Зрозумiй нарештi - це тiльки початок твоєї iсторiї.
- I що ж мене жде?
- Нарештi ти запитав головне. Тебе чекає життя i смерть у дурцi. Ти повинен пройти крiзь емоцiї i хаос. Твоя основна задача зберегти себе.
- От так вибух. Ти й справдi думаєш, що я от так добровiльно пiду у дурку?
- Пiдеш. Я не можу тобi пояснити, але ти повинен.
- Я нiкому нiчого не винен.
- Звiсно в тебе є вибiр; або залишитися тут, або пiти в iнший бiк, або пiти туди - куди я кажу. Я хочу, щоб ти зрозумiв - якщо треба буде, я зроблю так, що в тебе не буде вибору.
- Ти божевiльна, i ти не можеш мене примусити.
- Можу. Але є причина, по якiй тобi краще самому зголоситися.
- I що ж це за причина?
- Тебе там ждуть. - Вiн розсмiявся. - Еге ж, лiкарi та гамiвнi сорочки тiльки мене й дожидаються.
- А ти не бiйся. Те, що ти пережив, стало твоїм досвiдом. Це була твоя пiдготовка. I пiшовши куди, я кажу - обiцяю тобi, ти зрозумiєш - втрата ноги, то не втрата. Ти вiднайдеш дещо набагато цiннiше. Тобi полегшає.
- Ти знаєш, я нарештi зрозумiв, тобi таки варто було прийти сьогоднi до мене, бо коли ти пiдеш, я й справдi вiдчую величезне полегшення.
- Значить, по хорошому ти не пiдеш?
- Нi.
- Ну тодi не кажи, що я не старалася. Обiцяти тобi можу тiльки одне - ти станеш справжнiм майстром божевiлля. I ось тобi моя порада - запам"ятай кожне слово, яке ми з тобою сказали.
- Я нiкуди не пiду.
- А тобi не треба нiкуди йти, ти вже тут. - Раптом примiщення у якому ми були проявилося у повiтрi бiлими стiнами i гратами на вiкнах. Бiле лiжко, що стояло у кутку, казало про те, що у ньому ночували вже не одну нiч. Я побачила, як помiчнику стало страшно i вiн почав репетувати, кричати, що вiн не божевiльний. Я розвернулася i пiшла . До нього почали збiгатися медсестри. Нiхто не очiкував, що вiн хоч коли-небудь заговорить. Даю сто проти одного, що його тепер довго не зацiпить. Я ж бо знайшла його тут рiк тому. Вiн сидiв не бачачи перед собою нiчого i нiкого, не реагував нi на якi подразники, не пiддавався лiкуванню. У цьому малому свiтi порушився баланс, може маленький, але все ж таки треба пiдтримати рiвновагу, навiть у божевiльнi, навiть не зважаючи нi на чиї бажання. Вiн сам себе очiкував вже давно. Ту пригоду нiбито з виловлюванням кощiя i його нащадкiв це перше, що прийшло менi на гадку. Це допоможе йому вiрити в демонiв i перемогти їх в серединi себе, як вiн робив це не один раз i перемiг втративши, як вiн думає, ногу, бо насправдi у першi битвi вiн програв i втратив себе. Головне згадати, як вiн жив до того, бо до кiнця залишилося мало крокiв, а померти не згаданим не хотiлося б.
Я йду, його голос вiддаляється. Пора згадати, як його звуть, i не згадаю, бо