Flame: другие произведения.

Фанфік на твір Василя Симоненко "Вино з троянд"

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс фантастических романов "Утро. ХХII век"
Конкурсы романов на Author.Today

Летние Истории на ПродаМане
Peклaмa
Оценка: 6.41*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Мій фанфік на твір Василя Симоненко "Вино з троянд". Спочатку йде сам твір Василя Симоненка, щоб ви не шукали в інтернеті, якщо ви не читали цей твір, а вже потім фанфік.Написано, дуже давно, коли я була в 11 класі.

Ссылка на рецепт приготовления вина из роз))) http://4vkusa.ru/консервирование/16500/вино-из-роз
   ВИНО З ТРОЯНД
  На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не міряв очима з голови до п'ят. В одних у зорі світилося захоплення, в других - неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси. Коли вона кидала чорні коси на пружні груди і пливла селом з сапкою на плечі, хлопці божеволіли. Приходили боязко до її воріт і натхненно говорили про кохання, а вона тільки слухала і мовчала. Ніхто не насмілювався торкнутися її, мов боявся осквернити дотиком красу. Вона ніким не гордувала і ніколи не ганила, а тільки прохала прощаючись.
  - Не ходи до мене більше. Добре?
  І в тернових очах було стільки благання, що ніхто не зважувався їй заперечувати. Минало в хлопців оп'яніння від краси, закохувалися вони в звичайних кирпатих і гостроносих дівчат, а Ольга ставала для них приємною згадкою.
  Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульгавому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи качали. Вона часто ловила його погляд на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, але він вбачав у тому образливу жалісливість.
  Хлопці ставали трактористами і шоферами, йшли в льотчики і моряки, а він і мріяти про це не міг. Він копирсався в колгоспному саду, а вдома розводив квіти.
  До квітів принадився, відколи померла мати. В його садибі не росла ніяка городина, лише виноград, яблуні, вишні і квіти, квіти. І могила матері з ранньої провесни аж до бабиного літа квітувала, мов клумба.
  Він дарував розкішні букети нареченим, і всі були йому вдячні, і всі шанували його, а йому ж хотілося випити хоч краплю кохання.
  - Чи й мені ти подаруєш букет на весілля? - запитала якось Ольга, коли в саду трусили яблука. Він мало не отерп від несподіванки, але мовив:
  - Ти вибереш сама, які захочеш. - Потім він посміливішав і сказав: - У мене їх дуже багато. І ще, коли захочеш, до твого весілля я зроблю вино з пелюсток троянди.
  - Вино з троянди? - здивувалася дівчина. - Таке й вигадаєш.
  - Не віриш? - захвилювався він. - Те вино - як ніжність. Коли прийдеш по квіти, покуштуєш.
  І він зашкутильгав до куреня, куди його кликав сторож. Андрій чомусь вірив, що Ольга прийде по квіти. Він виглядав її кожен вечір. Його збентеженість помітили навіть сусідські хлопчаки, які щовечора щебетали на подвір'ї. Це були вірні Андрієві друзі і надійні охоронці його квітів та саду. Того, хто насмілювався зірвати без дозволу бодай гроно винограду чи квітку, піддавали безпощадному остракізмові. Його цькували так настійливо і жорстоко, як це можуть робити лише діти.
  Ці голомозі квітникарі вечорами, як мухи, обсідали Андрія. Він розповідав їм, що бачать у снах квіти, як вони перешіптуються з сивими зорями, вигадував казки про дивовижні краї, де квіти не тільки пахнуть, але й розмовляють, і ходять, і граються в піжмурки, а в'януть лише тоді, коли в тій країні з'являється хоч одна нещаслива людина.
  - Квіти люблять щасливих. У нас від нещасть вони не в'януть, а плачуть. Ви бачили, скільки вранці на них роси? Ото їхні сльози. Хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.
  - А ви знаходили незаплакану квітку?
  - Ні, я не знаходив та, мабуть, і не знайду... Висіло над ними добре і щире небо, і малюкам здавалося, що всіяне воно не зорями, а квітами, і що посадив ті дивовижні квіти дядько Андрій.
  Ольга прийшла в неділю зранку. Вона була така прекрасна, що відразу якось похнюпились квіти, а господар відчув себе нікчемою і не знав, де подітися.
  - Це правда, що суха квітка, знайдена росяного ранку, віщує щастя? - запитала вона в Андрія. Язик у хлопця прикипів до піднебіння, очі застигли від подиву.
  - Хто... Від кого ти чула про це?
  - Я приходила до тебе вчора ввечері і слухала, що ти казав дітям. Так то правда чи ні?
  - Ні. То я сам вигадав. - Андрій заховав очі в кущ півоній. Ольга зітхнула.
  - Жаль, що я не вмію так гарно видумувати. 'Для чого тобі це? - дивувався хлопець. - 3 тебе досить тієї вроди, якою наділила мати. А в мене... Що я робитиму, коли зрадять мене ще й ті химерні вигадки?' Перегодом вони сиділи в заплетеній хмелем і диким виноградом альтанці і смакували вино з троянд.
  - Ти дуже гарний хлопець, Андрію, - мовила Ольга.
  - Ти хотіла сказати, що я непогана людина? - перепитав.
  - Я хотіла сказати те, що сказала, - засміялася Ольга і без усякого зв'язку стала побиватися: - Мені багато кажуть, що я гарна і тому мене люблять. Гадають, мені приємно від того. А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода - це я? Вона грайливо перекинула коси зі спини на груди. - Я хочу, щоб хтось полюбив мене, а не мою красу, чорні брови та рожеві щічки. - Вона помітила, що Андрій хоче вклинцювати своє слово, і заговорила ще швидше: - Що та краса? Вітри видублять шкіру, дощі змиють рум'янець! Натягаєшся ящиків на токах, попогнеш спину на буряках - де та й врода дінеться...
  Вона замовкла, і Андрій не знав, що сказати.
  - Ну, скажи, Андрію, коли висушить мене праця та негода, чи буду любою для того, що спокусився красою?
  - Не знаю, Ольго, - щиро зітхнув хлопець. - Не знаю, хто б тебе зміг не любити отаку!
  - Я не весь вік такою буду, Андрію, - мовила сумно. - Так мені можна нарвати квітів?
  Андрій кивнув головою, і дівчина побрела в барвисте живе озеро. Вона ходила між квітами, а за нею ходили його закохані очі. Ольга прискіпливо обдивилася чи не кожну пелюстку і вернулася до альтанки з порожніми руками.
  - Мені жаль рвати їх, - соромливо зізналася. - Вони такі гарні. Краще я зайду іншим разом. Добре? Він іде з нею до хвіртки і мовчить. Дівчина виходить на вулицю і, дивлячись у синій неспокій його очей, тихо каже:
  - А до весілля ти неодмінно приготуй вино з троянд...
   Фанфік
   Минав тиждень за тижнем, але Вона не приходила. Андрій не знав чи прийде Вона знов по квіти, але кожного вечора він чекав Її у заплетеній диким виноградом альтанці. Андрій місця собі не знаходив, не міг ні їсти, ні спати, він тільки й думав про незвичайну дівчину, яка вкрала його серце.
   Його мучила незрозуміла купа слів, кинута на останок Олею. Він все не міг зрозуміти, що вона мала на увазі, коли сказала про весілля. Хоча може вона хотіла цим сказати йому, що в неї скоро буде весілля? І як він одразу це не зрозумів? Чекав її кожен вечір, постійно думав про неї і все грів в душі надію. Як же це нестерпимо боляче, коли вона вмирає, ніби душа твоя відривається і залишає тіло, після чого залишається тільки невичерпна пустота і байдужість. Твої ноги зраджують тебе і підгинаються, ти падаєш на коліна і закриваєш свої сухі очі, бо коли вмирає надія сліз більше теж не буде, ніби с душею всередені висохло нескінченне, колись, солоне озеро. Але Андрія не зрадили його ноги, він трохи постояв, зло посміхнувся, взяв себе в руки і пішов у свій чарівний сад.
   Минув ще один тиждень. Більше Андрій не чекав Її, він проводив весь свій час з квітами. Всі бачили, як йому тяжко, але ніхто із знайомих і слова йому про це не казав, мабуть, не хотіли кидати сіль в незагоєну рану, ніхто ще так не мучився як Андрій з її прихильників.
   Андрій же, тим часом, проклинав її вроду, яка його зчарувала. Мов якась русалка чи мавка, заманила його в свої сіті. Він все не міг зрозуміти, коли він в них потрапив і як тепер з них вибиратися та чи потрібно?
   Андрій збирався до дому, але він почув, що хтось йде. Це була маленька дівчинка, вона привіталася і підбігла до нього, потім простягла йому якийсь папірець зі словами:
  - Вам просили передати.
  - Хто? - спитав Андрій.
  - Вона сказала, що ви зрозумієте.
  В душу Андрія залетіла надія, його серце почало гучно стукати.
  - Добре, дякую тобі. Можеш йти, ось тобі квітка, тримай. - він зірвав найгарніщу троянду і простягнув її дівчині, вона була сумна і йому захотілося її розважити.
  - Дякую. - дівчина весело посміхнулася, але потім з її обличчя швидко зникли радісні почуття.
  - Зачекайте! Дядько забороняв мені раніше приносити листи, пробачте що не передала вам їх раніше. Ось, візьміть. - вона простягла йому ще три папірця.
  Андрій дуже зрадів, він вже знав хто написав ці листи. Вона не забула його і не покинула, вона думала про нього. Взяв перший лист і почав читати:
   Привіт, гарний хлопець! Ти ще чекаєш на мене? Пробач, що так довго не приходила до тебе, але в мене є на те поважна причина. Я захворіла, але сподіваюся швидко одужати і нарешті тебе побачити.
  Цей лист вона написала два тижні тому. Андрій взяв наступний лист:
   Привіт, гарний хлопець! Чи чекаєш ти ще на мене? Сьогодні мені було погано і сумно, але коли згадала про тебе і твоє вино мені стало набагато краще. Може ти приготуєш його мені не на весілля, а просто так, у честь одужання?
  Так, це гарна ідея, у нього як раз десь є одна особлива пляшка, їй сподобається. З нетерпінням почав читати наступний лист.
   Привіт, гарний хлопець! Хочу тебе попередити, щоб ти не дуже ображався на мене. Тато сказав, що наші лікарі безсилі перед хворобою і не можуть мене вилікувати, тому треба їхати за кордон. Але я не хочу покидати рідний край і не хочу покидати тебе. Напевне я тебе кохаю, бо я весь час думаю тільки про тебе.
  Андрій перечитав декілька разів цей лист, він не міг повірити. Вона його кохає! Кохає! Тепло розлилося від серця по всьому тілі. Залишився останній лист, який Ольга написала вчора.
   Привіт, Андрію! Не чекай на мене більше, добре? Завтра я повинна поїхати до Німеччини. Хочу сподіватися, що там мене вилікують, бо останній час мені дуже погано. Знаєш? Я постійно думаю тільки про тебе. Хочу знову подивитися в твої сині очі, тільки в них я побачила справжню любов. І якщо б ти зараз подивився у мої очі, то напевно б ти зміг втопитися в озері з ніжності й любові, які там плескаються з останньої нашої зустрічі. Тепер я знаю, що кохаю тебе, кохаю до болі у серці. Пробач за все.
  Невже він ще довго її не побачить? Може вона ще не поїхала і він встигне добігти до неї до дому? Надія обхопила його серце мертвою хваткою. Йому стільки всього потрібно їй сказати. Сказати, що кохає.
  - Дівчинко, скажи, вона вже поїхала?
  - Ні. - Немов камінь з серця впав, йому пощастило тепер головне встигнути і її побачити, а він все зробить і встигне. - Вона не поїхала, бо вчора вночі їй було зле. Її не змогли врятувати.
  Андрїй не повірив. Ні. Ні! Тільки не це! Це не правда! Але коли він подивився у вічі дівчинці він впав на коліна і почав щось повторювати з широко відкритими очима. Він казав одне й те саме без кінця. Він казав:
  - Вона ж кохає мене. Вона не повинна була покинути мене. Вона ж обіцяла що знову побаче мене. Чому тоді зрадила?
   Чому пішла від нього так далеко що йому тепер ніколи не дотягнутися до неї?
Оценка: 6.41*4  Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Л.Джейн "Чертоги разума. Книга 1. Изгнанник "(Антиутопия) А.Вильде "Джеральдина"(Киберпанк) А.Респов "Эскул Небытие Варрагон"(Боевая фантастика) С.Панченко "Warm"(Постапокалипсис) М.Снежная "Академия Альдарил: роль для попаданки"(Любовное фэнтези) А.Емельянов "Мир Карика 9. Скрытая сила"(ЛитРПГ) В.Соколов "Обезбашенный спецназ. Мажор 2"(Боевик) Д.Дэвлин, "Потерянный источник"(Любовное фэнтези) И.Громов "Андердог - 2"(Боевое фэнтези) А.Респов "Небытие Бессмертные"(Боевая фантастика)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Д.Иванов "Волею богов" С.Бакшеев "В живых не оставлять" В.Алферов "Мгла над миром" В.Неклюдов "Спираль Фибоначчи.Вектор силы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"