На розбитий стакан наступає ногою Психея.
Це собака помре під парканом, а нам
Ще потрібно колись досягнути §§ апогея,
Аби пити отруту, аби збудувати паркан.
І навіщо тут сніг? Перед входом? До тебе не прийдуть.
На снігу лише крук і він теж пам'ятатиме сніг.
Чи не просто збрехати про крила?
А може, під крейдою вийдуть,
Більші абриси крил, аніж ті, що ти втримати міг?
То, бери і малюй - у цій крейді є вихід і далеч.
І, у темнім вікні, як у дзеркалі, йде увесь світ.
Десь у шафі тво§й є захований Милорад Павіч.
От, в руці тво§й крейда - чорнила - а в них лежить лід.
І розбиті дверцята світів скеровують очі.
Щоб збрехати собі і чужим - не відвести очей.
Лише полум'я в крові, лише свічка в тобі так хоче,
Аби крила у не§ були як лібрето тіней.
Це собака помре під забором - а нам не ховати.
Це отрута лежить у снігу посеред голосів.
А навчитись прощати цю крейду, цей світ і ці грати,
Значить просто любити - без банків, кредитів, боргів.