Завжди бути фоном, чи це не пекрасно?
Хiба не чарують погляди, рухи?
Можна застигнути, стукiт спинити
Серця й дощу, що так глибоко чути.

Коли ти є фоном - хiба це не п'янко?
Ти ж теж вiдчуваєш напругу щомитi -
В прошарку життя, де тебе вже немає,
Датчики тискiв давно вже розбитi...

Слухай шуми в головi i навколо -
Можливо, ти зможеш хоч щось розiбрати.
Бо треба ж минуле своє пережити
Й бажати напругу життя вiдчувати.

Тиша. Робити все треба надсилу.
Хiба не чудово, що цього не чути?
Усе грандiозне блiдне i мнеться
Й тобi, як i всiм, цього не збагнути.

А хочеш чужого життя по-краплинi?
Наказiв намиста чужi або власнi?
Щораз замикає при спробах прожити
Життя, де є стiльки напруги в запасi...