|
|
||
Лiрика, не полiтика. | ||
Перед очима - темрява,
I ледве чути друзiв смiх.
Долонь торкає дерево...
Ну, годi вже! З очей моїх
Зрива хустину, що у грi
Ховала сонця променi.
Галявина. I хлопець - той,
Що вигляда мене все свято.
Сопiлку стискає рукою,
Тiльки й вмiє, мабуть, грати -
Проста сорочка i босий...
На мене й поглядать не смiй!
Волосся моє шовковисте
Шовковi ж стрiчки вимагає.
На шию - дорогi намиста,
I кращi сукнi замовляю.
Не гаятиму часу я
На бiдного сопiлкаря!
I обертаюсь, щоб пiти.
А вiн заграв. I не журба
Наповнювала звуки тi.
До серця самого зверта
Натхнення гiр, мудрiсть лiсiв,
Кришталь рiчок та бiг струмкiв.
I небо зоряне вночi...
Все, що грошима не купити.
I раптом тиша. Не мовчи!
Я нiби знову починаю жити!
Де ж сопiлкар? Нема... Суха
Лежить калини гiлонька.*
|