"Вам ніхто не потрібен" - шепотіли сторічні сосни, котрі звикли до цих нещодавно прибувших прибульців. Вони ніколи не бачили нікого... Вони не хотіли бачити нікого. Вони так думали. Вони були праві у своїх думках. Вони не хотіли нікого бачити. Але новоприбулі не бачили і їх.
- Ми обманули всіх..?
--
Ми обманули себе...
--
Нас обдурили..?
--
Ми обдурили...
Дуби їх не розуміли... Вони звикли до свого шелестіння. Вони їх просто не розуміли.
--
Ми подолали смерть?
--
Ми подолали короткотривалість життя...
--
Ми не помремо..?
--
Ні... Ми просто не перестанемо жити...
--
Чому..?
--
Тому, що ми житимемо вічно..
--
Як дуби
--
Ні... Як сосни...
--
Вічно, до кінця світу?
--
Ні до власного кінця...
--
Він прийде скоро..?
--
Він прийде тоді коли ми того забажаємо...
Небо. Вічне небо висіло над ними. Воно не мінялося. Воно - вічне.
--
Чому небо вічне...?
--
Тому що воно не знає часу...
--
Ми теж не знаємо часу..?
--
Ми не знаємо як його вимірювати...
--
Час - це лише наш вимір його..?
--
Ні, наш вимір - це лише один з його проявів.
--
Ми залишили годинники...
--
Так... Для нас час - це лише схід сонця. Для нас час - це тривалість дощу, і зміна фаз місяця. Для нас час, такий самий як і для решти у цьому вічному лісі. Для нас час заключається у нас самих. Час - це наш час. І ми його вимірюємо...
--
Але дощ іде годину, чи десять...
--
Для когось так. Для нас він іде мить чи вічність. Для нас кожен день світить повний місяць. Чи молодий серп. День для нас заключається в рамках наших світоглядів. День може бути коротшим за мить, якщо він нам не подобається... День може бути довшим за рік, якщо нам добре у ньому... День - це сьогодні... А сьогодні - це те у чому ми живемо, не важливо чи темне воно чи...
--
Для нас вічність - одна мить?
--
Для нас життя - це безліч вічностей, і все життя - це одна вічність... Вічність вічностей, що йдуть у неіснуюче вічне минуле, продукуючи вічність майбутнього.
--
Вічність не знає минулого і майбутнього...
--
Для них...так... Для нас...
--
Для нас..?
--
Минуле - вічність... Вічність минулих митей, що рвуться до нашої свідомості, прагнучи бути незабутими... Майбутнє - вічність миттєвостей, що прагнуть бути поміченими...
--
Ми їх пам'ятаємо..?
--
Ми їх помічаємо... і пам'ятаємо... Ми їх любимо... Вони прагнуть до нас, як дівчина прагне того, хто її кохає...
--
У нас є безліч миттєвостей і в результаті одна велика вічність маленьких миттєвостей.
--
У нас є те, що ми цінимо. Доти, доки ми цінуватимемо ці всі маленькі вічності нашого життя, доти життя складатиметься із цих маленьких вічностей.
--
Ми не помремо..?
--
У вічності є лише існування. У вічності немає змін... Нам добре разом, отже ми житимемо разом, аж доки не захочемо іншого...
--
Чому інші цього не розуміють?
--
У них немає тебе...
--
Ні... Вони не знають тебе...
--
Вони не "бачать" одне одного... Вони замикаються..?
--
Вони замикаються у вимірі свого годинника. Вони говорять, що однаково все зійдеться до одного, чи ти пан, чи ти жебрак... Народжуючись вони починають чекати на смерть. Вони замикають себе у короткотривалості СВОГО існування... Вони бачать світ своїми очима... Вони вимірюють все своїм годинником, котрий зламаний самим фактом його існування...
--
Вони не бачать альтернатив?
--
Вони просто не допускають можливості їх існування...
--
Вони не хочуть жити вічно..?
--
Вони бояться вічності, бо замкнуті у своїх обмеженнях...
--
У них нікого немає..?
--
Вони себе переконують, що це не так... Але в результаті божеволіють від самотності, і тому і помира...
--
Чому вони не бачать вічності існування одне з одним...
--
Вони ізолюють тих хто це бачить...
--
Вони дурні..?
--
Ні... Вони просто боягузи, котрі допомогли нам знайти і зрозуміти одне одного...
--
Допоможемо їм..?
--
Нам доведеться допомагати вічність...
--
У НАС вона є...
--
Так...
--
Вони зрозуміють?
--
Ні...
--
Але ми спробуємо..?
--
Так... Ми спробуємо показати тим якими ми були те, якими ми стали, але вони не зрозуміють