Датыщев Владимир: другие произведения.

Баллада о чужой женщине

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

🔔 Читайте новости без рекламы здесь
📕 Книги и стихи Surgebook на Android
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Баллада на украинском, родном для автора языке.

    Sardukar Wda


   Володимир Татишо
  
  

Балада про чужу жінку

  
  

Сонце сідає, ховається в кручі,

промені чиркають крона далекі

похмурого лісу, де хащі дрімучі

давлять так хижо прохожому в плечі.

Останній промінчик злетів із вершини

високого горба, що стражем за лісом

стоїть, не дає злісним хащам до нині

накрити поля із пшоном і овесом.

Потертий плащисько, розхлябаний ворот,

що вже не тримає золоту застібки,

підтоптаний чобіт і в шлунку лиш голод...

він йде, щоб дістатись сухої нічліжки.

Сорочка розхристана давить зухвало

на змерзлії груди і вітер здалека

все дує, холодить, проймає нездало

до самих костей. От припасти б до глека

із юним вином, що недавно бурлило,

давило на стінки дубової бочки,

погрілося щоби замерзлеє тіло,

щоб холод не йшов до брудної сорочки.

На плечах ні мантії, ані зітканки,

ні ряса, ні форма у спину не тисне -

холодна кольчуга з металу-кованки

подзвонює тихо, тяжить ненависно.

В руках він несе ані посох магічний,

ні хрест, ні тіару, ані збите кайло,

в потертому поясі лучить залізно

защерблений меч - не добро і не зло.

В путі не монах, хто у добру годину

зібрався - пішов на прощень в монастир,

не лікар, що поночах хвору дитину

лікує, читає над нею псалтир.

Відщепенець, воїн здалека держави

іде через поле, уходить у ліс.

Шукав - не знайшов ніякої слави,

у крові по пояс на реї повис...

Було, що зібрав молодий імператор

столичні і сільські війська дітлахів,

в похід їм велів і здобич забрати

з ворожого краю... Найдужче хотів:

"Заходьте в ворожу столицю, солдати -

вбивайте, катуйте старих і малих,

візьміть королівський палац - його шати

повісьте у крові на стіну страшних,

із кілька десятків тілес злоневірних,

що велич мою не визнали у час,

розкиньте голів і кінцівок безмірних,

залиште лиш пару шматочків! Для нас

нехай вони в Пеклі за нами прислужать,

я буду їм пан за стіною життя

і вас, мої вірні, вони не подужать,

зруйнуйте ворожу фортецю усю, до кінця...

Лиш тільки залиште палац королівський,

того, хто не хтів ізопити вина

зі мною, владикою світу, прегнівний

мені що сказав - "вона буде моя!"

Царьок недороблений, тінь від васала,

що раком лобзав у болоті стопи

мої, лиш би де не ступала

моя імператорська велич з болота і мли.

Васал зажадав найгарнішу в країні,

та не у державі - на всьому матрику

красуню-боярку, що цвіла у славі,

усім відмовляла, не йшла до вінку.

В імперії моїй за лісом і морем,

за хмарами понад найвищой гори

жила не обтяжена болем чи горем

прекрасная панна - дивися і мри

від сяяння вдень ідеально чудових

очей, яких колір нігде не знайдеш.

Ні серед панянок - дівиць гонорових,

ані у веселці, хоч сто верст перейдеш!

Волосся, чорніше воронова крила

і стан, ще тонкіший, ніж в юних осик,

осана така, мовби виросли крила

і гострий на слово вертлявий язик.

Мов хвилі струмливі - півмісяці груди

і шия тонка, кожен лебідь помре

від заздри. З такою між люди

я, ваш імператор, лиш тільки піде.

Я їй показав свою велич боярську,

прохав у мій двір як дружину піти,

вона же ж обрала пенатоньки карські

того королька, що під мене мости

свої, розусюди по цілій державі

мостив і молився, щоб я був милостив,

його не карав, в імператорській славі

йому ясним світлом із трону світив.

Післала, чудна, імператорських сватів,

мене не схотіла - бажала його

і заміж пішла із боярських ошатів

за мого васала - селянськеє чмо!

Та мало того, до чого готувався,

чого так жадав і по ночах кипів,

право першої ночі, на яке покладався,

про те тільки довго все мріяв і скнів...

Васал не пустив свойого суверена,

не дав до дружини дійти ні на крок,

з весілля утік, як та мавпа зелена,

лишивши домінусу насміх зірок!

Окрик одинокий - пропала невинність

чудової діви, почув лиш один,

але лиш васал - не володар, що схильність

тримав до подружжя на кілька аршин!

Не я цю дівицю, а моє зле рабство!

Не я, а служник її розітлив!

Не моє - його королівське злорадство

ввійшло лиш туди, чого вічно хотів!

Вона полюбила його... Це терпимо...

Закон першоночі я також не вчув,

але його мрія володіть неділимо

моїм покоханням - я це не забув!

Закриті кордони мого злого раба,

Податі в казну не ідуть вже із рік...

Ідіть, мої войни, несіть прапор-краба,

розбийте васала, хай здохне вовік!

Розбийте всі мури, зрівняйте землею,

топіть землю морем і кров'ю топіть,

але його жінка все ж стане моєю,

він буде у полум'ї вічно горіть!.."

Ворота столиці навстіж привідкриті.

Дрижать сухі землі, сизий порох зліта,

виходять війська всі імперії злиті -

воєнна еліта, страшна золота.

І кожен у ряді свому закаленний,

не бій і не два пережив цей солдат,

він в кров упивався, він - неубієнний,

йому і сам чорт і не сват, і не брат.

Корольчик-васал, коло нього дружина

у своєму граді тремтять від тоски,

сьогодні чи завтра настане та днина,

прийдеться вмирать з суверена руки...

Збирається військо, здебільше, селяни,

хто краще з плугом, а на меч - і не гля...

усі - за короля, ніхто не пом'яне,

що він їм не бог, а податки і тля...

Він був справедливий, нікого на кару

вовік не тягнув за неправедний гріх,

тому всі сьогодні зібралися в пару

і поміж "вояків" не чується сміх.

Король ніби схуд, замарніла дружина,

яка ще недавно красиво цвіла,

десь плаче за містом маленька дитина,

що кревну різню передбачить змогла...

Король молвить слово: "Вже йде імператор,

не збори іде він збирать, не подать

він зрушити хоче, злий чорт-провокатор,

усе наше щастя, любов відібрать!

Чом люди не можуть прожити спокійно,

змиритися з тим, що є хтось не для них,

чом комусь дістанеться щастя спокійно,

а інші терплять від загрози і лих?

Хай кожному стане на все, що від бога,

він вже заслужив, чи іще доведе,

достойний що він, персональну дорогу

йому божа ласка від ніг проведе.

Ви знаєте, браття, що повністю щирий

король ваш і був і лишився таким,

за що йому бог дарував не паршивий,

найкращий дарунок, що разом із ним,

сидить поряд з троном, мене покохала,

найкраща, достойна, посеред жінок,

між жителів неба яка проживала

і серце моє умочила в струмок

одвічного любо - кохання палкого,

її люблю я, а вона - лиш мене,

захистимось браття за мене, за бога,

хай біль і розруха нас всіх омине!"

Із тиха над військом ширяється легкий

одчаянний вислів когось із солдат:

"нехай імператор наш круто стоверхий

шукає собі яких інших дівчат.

Свою королівну не дамо в образу,

король наш - це ти, не якийсь звірюган,

тебе вона любить - ми любим одразу

її із тобою, хай стре ураган

усю їхню армію краба завзяту,

вони виступають правдам вопреки,

ми станем за ваше кохання затято,

відкинь, наш королю, погані думки."

Із боку кордону за твердим наказом

ступає, ірже уся крабова рать,

у граді короля тримаються разом

за щире кохання вся армія й рать...

Не встигло ще сонце зігріти цю землю,

нічний вітерець продував по ланах,

як гірська ущелина вмилася крев'ю,

змішалися помста, ненависть і страх...

Їх було сто тисяч, в вузькім закапелку

вони по наказу ішли за наказ

і проти них стало лиш тисяч із верху

з десяток, кого біг леліяв і пас.

Зійшлися дві армії в гір перевалі

на смерть - не на вічне життя,

ламалися списи, коні пали нездалі,

вмирав кожен з них без пуття.

Імперські вояки з пробитою груддю

стелили об камні тіла молоді,

не знали за що вони вмерли і суддю

прохали із неба. Потопали в воді,

маленької гірної річки, що з того,

із тих сивуватих часів та епох

зоветься Кривавою, не ступить нога

нічия до неї без твердих чобіток.

Мішалися кров із камінням і мулом,

імперські конали і вили во тьму,

солдат короля же вмирав осаулом,

не було на грам і не страшно йому.

Ті бились за слово, недобре, нейтральне,

ті - несли кохання всі сили в собі,

криваву січень завершило фінальне

крещендо воєнной науки, що все, далебі,

вирішує в цьому миркові складному,

бо сила бере завжди верх, а не сміх,

багато загинуло з них ніпричому,

одні - за любов, ну а інші - за гріх...

Наказ з того боку, звідтіль - розуміння,

і якби не був дуже мудрим Сунь Цзи,

із тисяч зо ста, хто пройшов по каміннях,

до граду царя дойшли сотні зо три!

Усі у поту, у жилах і у крові,

вони все ж змоги подолати врагів,

що бились із ними, були гонорові,

любов боронили від страсті гріхів.

Замучений сотник із тихим поклоном,

спинив своїх хмурих солдат, до воріт

один підійшов і з мечем перед троном

віддав королю свій останній привіт.

Король не держав свою зброю ніколи,

та все ж, затуливши собою любов,

наставив меча, як плуга до стодоли,

махнув ним і з трону зійшов.

"Ти знаєш, пощо ти прийшов, солдафоне?

Що пес вам сказав нам порізать усіх?

Невже за любов когось іншого моне,

спалити державу усю і на сміх

себе перед люди поставити нагло?

Тобі платять гроші за бій і тріумф,

давай, убивай, коли кров'ю запахло,

я вмру, бо люблю, я, король Татауф!"

"Мені все одно, чи король ти, чи шваче,

моя лиш робота - робити одне,

вбивати не люблю, та мушу одначе,

мене імператор за це пом'яне!"

За цими словами зубрене залізо

в повітрі промчало, в плече уп'ялось,

королю Татауфу, він видихнув: "Лізо!"

і впав перед троном, як ранений лось.

Рука, що незвично меча затискала

на тронну подушку лягла, як черво,

а жінка прекрасна диким звіром кричала,

якому на шию лагодять ярмо...

Меча рукоять притислась подушками,

і вістря стирчало як хрест до небес...

Не встиг царевбивця прийти ще до тями,

як розумом вмер і зараз же воскрес.

Із криком "Коханий!", бліда королева

на вістря чудовою груддю лягла,

легенько, немовби пазуриська лева

їй спину зла сталь до хребта розтяла.

З дрижінням солдат взяв на руки причину,

що море людей погубила за мить

і тут же згадав про дурную людину,

що їм наказала наругу вчинить...

Меча не витягував - той теліпався

за тілом, що й в смерті чудовим було,

спустивсь до воріт і солдатам озвався:,

"розходьтеся хлопці, вертайте в село

до своїх коханих дружин і коханок,

до діток маленьких, батьків і старих,

займіться оранням полів і ділянок,

покиньте ви зброю і лати дурних.

Імперія впала услід за тим тілом,

що зараз за троном лежить без руки,

а я до столиці за грішним цим ділом,

вернусь і довершу цей гріх навіки!.."

Він милі пройшов і все ніс за собою

червоний із крабом поплямлений стяг,

в який завернув ту, хто була любов'ю,

яка погубила сто тисяч звитяг.

В столицю в крові, у пилу і у поті,

дібрався за кілька довгесеньких днів,

він ледве ступав - постирались чоботі,

не знав, коли спав, чи сидів, а чи їв...

"Привів?!!" Імператор із трону зірвався:

"Ти мій генерал, ти найкращий із них!"

До свого солдата він сам підібрався,

за спину йому поглядів і затих...

З-під прапора краба рідесенький локон

стелився донизу, воронове крило,

в смертельний завернутий саван чи кокон,

і вістря меча, як коротке стило.

Солдат подивився у карії очі,

що щойно горіли від похоті й тлі,

згадав, як лунали волання дівочі,

коли труп царя вже лежав на землі.

Защерблений меч ліг у стомлену руку,

та сил вистачало на кілька хвилин,

відтята глава імператора стуком

упала униз, як гнилий апельсин...

Не встигли ще лучники в очі глядіти,

не те, що стрілу наладить в тятиву,

як вихор промчався по залу сердитий,

солдат іще стяв не одненьку главу.

Стояв поміж трупів у тронному залі,

і промені сонця гляділи в чоло,

затерпли вже руки від русої сталі,

що кров'ю залилась по саме тавро.

Він глянув на прапор і тіло у ньому,

на мертву й безглавого ката свого,

качаючись п'яно відкопнув державу

і вспомнив собі про содіяне зло...

"Коханий!" - крик відчаю враз пригадався,

його не забуде між сотень він зим,

він тіло підняв і до тіла озвався:

"Ти будеш з коханим у смерті - не з ним!"

І чобіт протертий, преступив через тіло

свого хазяя, без корони й думок,

направився з ношею взад, де вже тліло

кохання для Лізи й народу царьок.

Вертався назад сам до себе вертався,

Криваву ріку перейшов босоніж,

кривавим камінням не раз послизався,

бо чоботи повністю стліли на ніж.

Він з мертвою мову проводив, як тато

з живою, балакав їй щось повідав.

Про бійки і битви, котрі він затято

зчиняв, переносив і перемагав.

Лягло мертве тіло із чорним волоссям

на груди безрукого тіла впритул,

він сів біля нього, в риданнях забувся,

здирав з нього прапор і пилу намул.

Кохання убило і буде вбивати,

а страсть і жага його все прискорить,

та можемо, мусимо, все ж ми кохати,

бо кожну людину до того манить.

Усім все воздасться, зарано, чи пізно,

за гріх і за ласку з нас кожен згада,

як тому імперору, хто правив грізно

і голову втратив у сиві літа.

Та знай, чоловік, якщо підле навмисно,

на жінку чужого ти хочеш упасть,

Солдат той не вмер, він живе собі вічно,

на трон твій защерблений меч може пасть...

Якогось (09) грудня 2007 року


 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com М.Атаманов "Искажающие Реальность-7"(ЛитРПГ) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк) Н.Любимка "Черный феникс. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) К.Федоров "Имперское наследство. Забытый осколок"(Боевая фантастика) В.Свободина "Эра андроидов"(Научная фантастика) Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia))
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Колечко для наследницы", Т.Пикулина, С.Пикулина "Семь миров.Импульс", С.Лысак "Наследник Барбароссы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"