Аннотация: Перше квiтня. Треба запостити щось смiшне. Жартiв не пишу, але знайшла у своїй скарбничцi iсторiю, яка найбiльше вiдповiдає святу. "Виходь за мене замiж" (всi збiги по iменах вважати випадковими, бо мiнiатюра написана бiльше трьох рокiв тому).
Перше квiтня. Треба запостити щось смiшне. Жартiв не пишу, але знайшла у своїй скарбничцi iсторiю, яка найбiльше вiдповiдає святу.
"Виходь за мене замiж" (всi збiги по iменах вважати випадковими, бо мiнiатюра написана бiльше трьох рокiв тому).
+++++++++++++++++++++++++++
Виходь за мене замiж.
Хто не мрiє почути подiбне? Напевно, лише тi, хто вже ступив на цей шлях. Менi не терпiлося ощасливити згодою свого принца, однак той не все не приходив. Тому почувши пропозицiю, яку хтось промовив рiзким, трохи скрипучим голосом (певно, через небажання питати), я здивувалася. Тим бiльше що звечора лягала спати одна.
А наполегливий залицяльник знову попросив:
- Виходь за мене замiж.
Повернувшись на iнший бiк, я оглянула кiмнату: нiкого! Галюцинацiями не страждаю. I точно не сон, бо прокинулася ще пiвгодини тому. Що ж вiдбувається? А може, справдi, потихеньку втрачаю глузд?
Раптом з шафи щось стрибнуло - вiд жаху я вiдсахнулася. Лише стiна завадила менi сховатися за диваном. За мить я зрозумiла, що помилилася: це зовсiм не звiр, а птах. Папуга. З пiр'ям неймовiрно красивого вiдтiнку сiрого та з червоним хвостом.
- Виходь за мене замiж, - дивлячись менi в очi, промовив папуга.
Тепер зрозумiло, що за дивний тембр у нареченого. Я iз полегшенням розсмiялася. Птах теж - майже як людина. Не знай я, що це смiється папуга, нiколи б не здогадалася.
- Петя кохає Олю, - видав вiн чергову реплiку.
Я - Оля, але що це за таємничий Петя? Винахiдливий. Терплячий. I закоханий у мене! Але жодного чоловiка з таким iм'ям серед моїх знайомих не було.
- Петя? Який Петя? - перепитала я. Малоймовiрно, що отримаю вiдповiдь, але раптом? Папуга виявився не настiльки розумним, як менi хотiлося. - Ти звiдки, малюк?
Птах дивився на мене, схиливши голову набiк, i, схоже, вiдповiдати не збирався. I тут я побачила, що фiранка ледь помiтно коливається. Зрозумiло. З вечора було дуже жарко, а кондицiонер зламався, от я й вiдкрила вiкно, а закрити забула. На перший погляд нiчого страшного. Хто ризикне лiзти у вiкно на сьомому поверсi? Однак дехто спромiгся до нього залетiти. Шкода, що ранковий вiзит балакучого папуги лише випадковiсть. Але його ж хтось навчив цим словам? Прикро, що старалися не заради мене.
- Ех ти, - зiтхнула я.
- Петя кохає Олю.
Що тут скажеш? Дурний птах.
Нехай повертається туди, звiдки прийшов. Вибравшись з лiжка, надягла халат i босонiж потьопала до вiкна. Вiдсмикнувши фiранку, наказала:
- Iди! - Через мить поправила себе: - Лети додому!
Нiякої реакцiї: папуга захоплено чистив пiр'ячко на правому крилi. Я пiдiйшла ближче i двiчi сплеснула в долонi. Непроханий гiсть лише перелетiв на шафу.
Озброївшись газетою, я залiзла на стiлець i спробувала зiштовхнути папугу. Вiн обурено крикнув, клацнувши дзьобом у небезпечнiй близькостi вiд моєї руки, чим вiдбив будь-яке бажання продовжувати боротьбу.
Гаразд, пiдемо iншим шляхом. Цiєї суботи я запланувала генеральне прибирання, тому влаштую такий шум та грюканину, що непроханий гiсть сам захоче втекти.
Тварин я не тримала. З моїм графiком роботи не бажано заводити домашнiх вихованцiв, але це не означало, що я їх не любила. Елегантних кiшечок. Милих цуценят. Як виявилося, навiть балакучих папуг. Так що, поснiдавши, я спершу пiшла до магазину: треба ж нагодувати та напоїти папугу.
З прибиранням я впоралася набагато швидше, нiж планувала. Можливо, тому що моєму улюбленому "Бумбоксу" пiдспiвував Айк: я зумiла випитати iм'я у свого ранкового гостя. Вiн не знав, що таке скромнiсть, i разiв п'ять похвалив себе:
- Айк розумний. Айк хороший.
Певно, обiцяв добре вести. Папуга був такий милий, що дуже захотiлося лишити його у себе: та у нього десь є господар. Той ще тюхтiй, коли дозволив Айку полетiти, але певно турботливий i терплячий, якщо зумiв навчити птицю стiльком словами. Я швидко набрала на комп'ютерi текст оголошення з описом папуги i власним телефоном та вiдправилася в найближчий КопiЦентр, де зробила двадцять листiвок. Потiм хвилин за сорок розвiсила їх на сусiднiх вулицях. Якщо господар Айка живе далi, отже не судилося йому повернути свою пташку.
За добу вiн так i не подзвонив. Нi, було кiлька кандидатiв, якi не змогли вiдповiсти на питання "Хто кохає Олю?" i на яке iм'я вiдгукується папуга. Звiсно, що я влаштовувала перевiрку. Хто ж вiддасть говорить птицю першому лiпшому?
Я вже зрадiла, що Айк залишиться зi мною. Як раптом з'явився вiн, Петя. Почувши, що папуга в руки не дається i його доведеться ловити, хлопчина радiсно повiдомив, що зараз вiльний, тому не варто гаяти час. I як менi не хотiлося прощатися з Айком, все ж назвала адресу. Через двадцять п'ять хвилин у дверi подзвонили.
На порозi стояв високий широкоплечий шатен з карими очима. Ну чому вiн не був низеньким та кволим? А ще рудим? Пощастило ж якийсь Олi! Не тiльки красень, але i романтичний. Та ще й замiж кличе. Я майже зненавидiла свою тезку.
Поки Петя ганявся за папугою - той нiяк не бажав повертатися до клiтки, - я приготувала чай та запропонувала гостю перепочити, а сама увiмкнула на телефонi пiсню "Квiти у волоссi". Айк хоч i був норовистим, але за кiлька хвилин все ж прилетiв до нас i, всiвшись на тумбочку, почав пiдспiвувати. Там його i спiймали. Коли птах опинився у клiтцi, Петя почав збиратися додому.
Вже на сходовому майданчику, вiн знову подякував, а потiм знiяковiло промовив:
- Ми не обговорили винагороду ...
- Нiчого не треба. Я була рада познайомитися з Айком.
Буду сумувати за ним. Нi, цього я не сказала, дозволивши хлопцю, який нетерпляче переминався з ноги на ногу, пiти. До своєї Олi.
Без папуги було нудно. Я раз десять починала набирати номер телефону Петi, аби випросити у нього дозвiл на зустрiч з Айком, але в останнiй момент натискала кнопку "вiдбiй". Навiть подумувала купити собi iншого папугу, але вiдмовилася вiд цiєї iдеї. Мого Айка нiхто не зможе замiнити.
Якось, днiв за десять, я прокинулася вiд стукоту. Бурмочучи прокляття на адресу непроханих гостей, якi приходять о шостiй ранку, поплелася вiдкривати дверi. Але на сходовому майданчику нiкого не було. Тiльки-но я лягла в лiжко, як знову постукали. I знову нiкого. Тут вже я прокинулася i зрозумiла: якби хтось прийшов, то скористався б дзвiнком, а якщо стукають... Я кинулася до вiкна. Айк! Вiн теж на мною сумував.
Тiльки-но я вiдкрила вiкно, пролунало знайоме:
- Петя кохає Олю.
Я розсмiялася: яка приємна постiйнiсть!
Вiддавати папугу господаревi я бiльше не збиралася, тому треба знайти iншого Петю, i тодi усе, що говорить невгамовний Айк, буде вiдповiдати дiйсностi.