Тошiхiко Цукiдзi : другие произведения.

Kämpfer(Кемпфер) 1

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  • Аннотация:
    Ранобе, переклад з англiйської. Сюжет обертається навколо Нацуру Сено нормального хлопця з старшої школи з синiм волоссям. Одного разу вiн прокидається, щоб виявити, що вiн перетворився на дiвчину. М'яка iграшка тигр Харакiрi Тора оживає i розповiдає, що вiн битиметься як борець жiнка Кемпфер. Не маючи уявлення про те, що вiдбувається, Нацуру бере участь у багатьох битвах з iншою жiнкою Кемпфер.
[]
  

Глава 1

   Коли я прокинувся рано вранцi, то я побачив дивну жiнку у дзеркалi. Все було таке ж, як зазвичай, чи я так тiльки думав. Я вже прокинувся i мої очi були вiдкритi. Вiдкручуючи кран, щоб помити обличчя перед снiданком, я поглянув вгору i побачив жiнку, що заглядала на мене.
   Ймовiрно їй було шiстнадцять чи сiмнадцять рокiв. Вона мала чорне, як смола, волосся i акуратнi губи. Її обличчя роздiляв прямий нiс, i типова для японця бiла шкiра. Судячи з її вiку, було б доречно описати її як гарну дiвчину, що от-от стане красивою жiнкою, саме такою була красуня попереду мене. Була б вона опублiкована в гравюрах журналу сьонен манги [1], то її зовнiшнiй вигляд став би одним з найпопулярнiших без жодних перешкод.
   Проте, навiть на ньому з'явився здивований вираз.
   Я гадаю, що їй природньо бути здивованою. У будь-якому разi навiть я був би вражений у такiй ситуацiї.
   Насамперед в даний момент було дуже рано. I бiльше того був вихiдний день. Враховуючи, що я був просто звичайним студентом старшої школи, було неочiкувано, що щось подiбне вiдбудеться поза школою. Тим не менш, у мене близька зустрiч з дiвчиною через дзеркало. Це щось схоже на диво.
   Моє волосся смiшно виглядає зранку. Пiсля пробудження воно стирчить догори прямо як кущ дикої троянди. Мої батьки, показуючи на мене, вiдверто i голосно смiялися. Навiть якщо вони й були моїми батьками, але вони, без будь-якої можливостi це заперечити, виїхали далеко звiдси на роботу, залишивши мене вдома самого. Моє волосся, що стало об'єктом насмiшок для всього людства, було тим, до чого я звик, дивлячись в дзеркало. Цього ранку в ваннiй я був на гранi того, щоб стверджувати, що воно все ще таке саме як i завжди.
   "Що трапилося..."
   Враховуючи те, що все ще був ранок, мiй мозок не повнiстю функцiонував. Та ця гарна дiвчина, що була перед моїми очима, була частиною реальностi, у що я нiяк не мiг повiрити.
   "Вiдбитий дзеркалом свiт реальний...?"
   Наївно я обдумував таку рiч. Звiсно це щось малоймовiрне, але якось це мусить бути реальним. У iншому випадку я нiколи не очiкував, що раптово з'явиться жiнка як ця. Скорiш за все, це здається ситуацiя "прокинутися вранцi i знайти милу дiвчину поруч на подушцi", про яку багато людей мрiють. Це один варiант iз можливих. Колись, обмiнюючись жартами з моїми друзям, ми казали: "Коли-небудь несподiвано з'явиться гарна дiвчина, як iз торту", та я не уявляв, що зiштовхнуся з цим у життi.
   Як i можна було очiкувати вiд Японiї - Країни Котодами[2].
   Тим не менш зустрiти таке видовище у реальностi, як i очiкувалося, досить несподiвано. Я надаю перевагу дiвчатам, що виглядають досить гарненькими, але ця з'явилася без жодного попередження. Цiлком можливо, це може бути розглянуте як вторгнення.
   Дiвчина нiчого не говорила. Оскiльки вона була незваним гостем, вона ймовiрно не вмiла розмовляти японською. Дiвчина здавалася стриманою чи швидше здивованою. Зараз її очi були широко вiдкритi вже певний час.
   Це не було нерозумною думкою. Зустрiч з чоловiком зранку здивувала б будь-кого. Певною мiрою спiвчуваючи їй, я якось змiг зiбратися з думками i простягнув руки до води, що текла з крана. Я планував плеснути води на обличчя, щоб заспокоїтися.
   - А?
   Що з цiєю дiвчиною? Та вона ж помила своє обличчя у той же час, як i я. Це просто збiг чи копiювання?
   Дивлячись у дзеркало знову, я здивувався ще раз. Здавалося, що рот дiвчини також був вiдкритий неначе кажучи "А".
   Мiй мозок заповнило погане передчуття.
   Iнодi у мене сильна iнтуїцiя. Я вже переживав це вiдчуття ранiше. Коли моя маленька плямиста черепаха Таккун померла, це було прямо перед тим, як я отримав погану оцiнку з чотирьох предметiв. Як i слiд було очiкувати, пiзнiше було дуже сумно. Чи могла черепаха вiдчути щось таке?
   []Залишаючись повнiстю спокiйним, я боязко протягнув руку до своєї щоки.
   Дiвчина також простягнула руку до своєї щоки.
   Незважаючи на те, що моїм серцем оволодiвала панiка, у той момент я стиснув правою рукою щоку.
   Як i ранiше дiвчина також стискувала свою щоку.
   Моє передчуття створювало темнi хмари, що охоплювали весь мiй розум. Мабуть, просто мабуть. Якби то був я, чи могло це бути насправдi?
   Пiд час того, як я намагався заспокоїтися, все ще стискуючи обличчя з слабкiстю, я глибоко дихав. Один, два. Вiдразу моє серце вiдчуло, наче на нього сильно наступили, я став сильно пригнiченим у той момент, i почав похитуватися як п'яний.
   В цей момент я затримав дихання, щоб стримати крик. Тодi з усiма силами я стиснув вказiвний та великий палець. Це спричинило немислимий бiль для моєї щоки.
   - Ой-ой-ой-ай, як боляче!
   Я почав крутитися i кричати. Дiвчина по той бiк дзеркала так само крутилася довкола себе.
   Але зараз вже не було жодних сумнiвiв. Стоячи, я поглянув вниз на власнi груди в дзеркалi.
   Там виявилася чудова пара пагорбiв великого об'єму, що навряд чи можна сподiватися знайти в чоловiка.
   - УВА-А-А!!!
   Я пiдняв ймовiрно найбiльший крик за все своє життя.
   - ЧОМУ Я СТАВ ЖIНКОЮ?!!
   Той я, що був у дзеркалi, так само подiбно кричав те ж саме.
   Чи не варто менi для початку заспокоїтися? По якiй причинi таке сталося?
   Я Нацуру Сено, менi сiмнадцять рокiв, i я студент старшої школи. Стрункий i середнього росту. Щодо моїх оцiнок, то з одного боку вони дiйсно гарнi, та бувають часи, коли оцiнки насправдi поганi. Iншими словами, я знаходжуся прямо посерединi. Мої рефлекси також середнi. Навiть якщо я описую себе, я дiйсно просто посереднiй хлопець, якого ви знайдете будь-де. Єдина рiч, якою я пишаюся, це мiй зiр, який перевищує 1.2. Чи якщо йти iншим шляхом, то немає нiчого, чим я можу пишатися. Це досить сумно.
   Говорячи про такi речi, я вiдчуваю нестачу в тому, що нiколи не мав дiвчини також. I в початковiй, i в середнiй школi були подруги, коли все таки їм прийшов час стати дiвчатами, вони випередили мене i не стали ближчими, нiж "подруга". Вiдносно цього правильнiше казати "нiколи не мав стосункiв з дiвчиною", що дуже мене пригнiчує i засмучує.
   I незважаючи на те, що цього слiд було очiкувати.
   Бути спроможним мати стосунки з дiвчиною... Це було б приємно. Ви скажете, що це ймовiрно буде чудово. Проте пiд час того, що я "бажаю дiвчини" не має жодної причини для мене "вiдмовлятися бути чоловiком".
   - УВА-А-А!
   Я закричав ще раз, хоча це не те, що могло змiнити щось в цiй ситуацiї.
   Спокiйно, будь спокiйним. Щиро намагався переконати себе.
   З того часу як я вже двiчi закричав, я доклав великих зусиль, щоб стримувати розум, що бiг вперед. Горло вже болить. Було схоже на те, що я сходжу з розуму в цих стражданнях годинами, але насправдi пройшло менше десяти хвилин. Але для теперiшнього мене, був саме час, щоб взяти себе в руки i зрозумiти, що ж сталося.
   Почну з того, по якiй причинi я перетворився на жiнку?
   У мене абсолютно не було жодної iдеї, як це сталося. Я нiколи не приймав нi гормональних iн'єкцiй, нi я нiколи не був у Марокко. Цими днями, пошукавши в iнтернетi, просто знайти лiкарiв, хто може перетворити в жiнку через пластичну хiрургiю, але навiть з цими всiма можливостями сучасних технологiй щось, таке як це, не є можливим.
   Добре, ну а що це таке? Повернення "Candid Camera"?
   Я зазирнув в дзеркало. Гарно виглядаюча дiвчина, тобто я, мала дуже похмурий вираз обличчя.
   - Показуючи такий вираз обличчя, я псую таку гарну особу.
   Не звертатиму великої уваги зараз, краще пiзнiше. Дурень. Що ж я кажу собi?
   Тим не менш вона миленька. Зосереджено я це обдумував. Коли справа доходить до типу дiвчини, що подобається чоловiкам, то якщо намалювати нечiткий образ у своїх думках, можна з впевненiстю казати, що це бiльшою чи меншою мiрою нагадувало б її. По факту з того, що вона зараз тут, це саме причина правильнiше сказати, що вона "точнiсiнько схожа", нiж "бiльш-менш схожа" на цей образ.
   Якщо зустрiти її в мiстi, само собою зрозумiло, що я можливо закохаюся в неї, як тiльки почну з нею розмову. Якщо не так, то я не був би собою.
   Дивився вниз на те, чим стало моє тiло. Деякий час на цi надзвичайно великi груди. Проте було щось iнше, що захоплювало мене.
   - Морський стиль[3]!!?
   Якщо дiвчина одягалася у морський стиль, вона могла досить часто викликати темнi думки серед чоловiкiв старшого вiку.
   Як тiльки я прокидаюся, я маю звичку перевдягатися в свою шкiльну форму. Це через те, що забуду щось якщо чекатиму, пiсля снiданку я повинен поспiшати. З того часу, як я зазвичай просипаю все йде бiльше гладко, якщо я роблю це в першу чергу зранку. Проте я не пам'ятаю, що вдягав одяг призначений для дiвчат. Природньо, що я навiть не володiв таким одягом. Стосовно тих, хто має пристрасть до морського стилю, то вони складають приблизно десять вiдсоткiв з людей за тридцять.
   - Це наша шкiльна форма...
   Вона було точно схожа на шкiльну форму тих, хто вiдвiдував мою школу. До цього моменту можна було сказати, що це зовсiм непогана рiч сама по собi.
   У будь-якому випадку це досить таємниче. Стати жiнкою саме по собi не добре, та я вiдчуваю полегшення, що принаймнi одягнутий. Це означає, що якийсь нiндзя змiнив мiй одяг? Якщо це так, я б хотiв, щоб вiн з'явився i повернув мiй чоловiчий одяг. Моя форма недешева.
   Принаймнi це була шкiльна форма. Це як молодi люди носять, тобто включає немодний блайзер. Крiм цього була i спiдниця.
   - Спiдниця...
   Неприємне передчуття чи можливо дивне почуття очiкування розворошило мiй розум.
   Я зрозумiв, що навколо нiкого немає, хоча все таки i досi метушливо перевiряв околицi. Переконавшись, що я був лише один, я повiльно поклав руки на кромку спiдницi.
   Перевернув її i заглянув пiд неї. - Це жiноче!!!
   Якого бiса! Результат був просто таким, як я i боявся. Те, що я придбав впродовж знижки в Iто-Йокадо[4] одного дня, за що в результатi я заплатив 3 тисячi єн, стало дiвчачою нижньою бiлизною. Це називають трусиками, що їх, як кажуть, нюхають чоловiки середнього вiку. Їх мiцно обгорнули колготки. Наверху вони мали свiтло-блакитнi смужки. Чому всi речi посмугованi?
   Я обмiрковував вигляд своїх грудей, але припинив такi пустотливi думки. Абсолютно точно я одягнений в лiфчик.
   Попри вiдчай, що я пережив вiд цих надмiрних результатiв, я повiльно повертався в свою кiмнату. Не тiльки я сам, а й мої речi стали жiночими. Здається я згадую стару приказку "Тiло - це не бiльше, нiж одяг", але результат такий же у будь-якому випадку.
   Ввiйшовши в кiмнату, я впав на свої сiдницi iз зiтханням.
   Мила дiвчина сидiла, i обiймала руками свої зiгнутi в колiнах ноги. З об'єктивної точки зору це було досить цiкавим видовищем, але в даний час це був я. Було немислимо для мене сприймати це об'єктивно.
   Я повiльно поглянув на годинник, що стояв на столi. Електроннi цифри повiдомляли менi: "Якщо ти не пiдеш до школи незабаром, то ти запiзнишся."
   "Звичайно, я розумiю це", - вiдповiв я годиннику. Йти до школи у такому випадку. Йти як жiнка. Коли цiлий свiт вважає Нацуру Сено молодим чоловiком. Якби я вiдвiдав школу у такому виглядi, у моєї класної вчительки був би iнфаркт. Як захоплююче це б не було, та я стану вбивцею вже пiсля трьох секунд.
   I це ще не все. Мої однокласники були б шокованi так само. Нi, це не було б несподiвано, навiть якщо їхнi серця поростуть волоссям. Цiлком можливо, що для компенсацiї цього менi потрiбно буде продатися. Це безумовно повинно бути чимось схожим на хазяйку бару чи країну пiни. Є проблеми щодо прав людини, через те, що я неповнолiтнiй, але ж знову права людини поширюються i на чоловiкiв, що перетворилися в жiнок.
   Я був зовсiм не в станi думати. На думку не приходило нiчого, що варте уваги. Що я робитиму вiдтепер...
   Несподiвано я вiдчув незручнiсть.
   - ...?
   Я поглянув на свою праву руку. На нiй був блакитний браслет. Вiн випромiнював свiтло-блакитне свiтло. Я не пам'ятаю, що володiв такою рiччю.
   Спробувавши торкнутися його, я вiдчув, що вiн холодний на дотик. Браслет зроблений з металу. Проте якого саме металу я не мiг здогадатися.
   - Що це...
   - Це доказ.
   - ЕЕЙЙ!
   Почувши голос, що йшов звiдкись, я пiдстрибнув з мого сидячого положення. Крутячи головою, я оглядав кiмнату. Навiть через те, що я повинен жити сам, чи мiг тут хтось бути?
   - Ось тут. Тут.
   По напрямку голосу була плюшева iграшка.
   Чоловiк, хто тримав у себе плюшевi iграшки, мав недостойний смак, проте у цьому випадку це не могло допомогти. Крiм того це було дуже незвично.
   На її обличчi тут i там були шрами, як у тих з якудза[5], одне око прикривала пов'язка. З рота iграшки росли iкла як у тих саблезубих тигрiв, котрi були досить жорстокi. З її живота стирчали реалiстично вiдтворенi кишки.
   Це була iграшка з серiї "Тварини нутрощiв". Це дещо, що є частиною комерцiйної серiї продуктiв деякої компанiї. Вся продукцiя цiєї серiї була побудована за концепцiєю тварин, якi виглядають жалюгiдно з своїми кишками, що вивалюються.
   Виробник, хто виготовив цi товари, зазнав падiння цiн на акцiї одразу ж пiсля випуску цiєї продукцiї, i до цього дня немає ознак щодо їхнього вiдновлення. Вони отримали багато ударiв у вiдповiдь вiд своїх акцiонерiв, i попри це вони все ще продовжують бути впертими. Чесно кажучи я не хочу цього, але з того часу як щось є важливим, я не можу викинути це з голови.
   Плюшева iграшка Харакiрi Тора[6], п'ята в серiї тварин нутрощiв, вiдкривав рот щось кажучи з недавнього часу.
   - Ти нарештi це усвiдомив, хi-хi.
   Це був жiночий голос. Це було трохи як Шизуку-чан[7]. Точнiше її нова версiя. Я почувався дуже незручно через зовнiшнiй вигляд тварини нутрощiв.
   - Те, що на твоїй руцi - браслет обiтницi.
   "...Обiтницi?"
   - Через те, що цей браслет одягнутий на твою руку, твоя сила захищена. Це дозволить тобi продемонструвати найвеличнiшу силу в битвi.
   - Зачекай хвилину, постривай! - я поспiшно замахав руками. Харакiрi Тора каже якiсь загадковi слова.
   - Це незбагненно. Чому я розмовляю з плюшевою iграшкою? За що я дав обiтницю? I по-перше, чому я жiнка?
   Будучи ще у шоцi вiд свого становлення жiнкою, я майже не був спроможний вiдповiсти плюшевiй iграшцi. Думай про це трохи бiльше. Я розмовляю з плюшевою iграшкою?
   Харакiрi Тора почухав свою пов'язку для ока.
   - Це не зрозумiло для тебе? Чи не слiд менi пояснювати починаючи зi створення свiту?
   - Я не цiкавлюся Бiблiєю. Якого бiса це так?
   - Еее, так... - Харакiрi Тора продовжував говорити голосом Шизуку-чан. - Ти зараз Кемпфер.
   - Що-о?
   Це все, що ця iграшка вважала за потрiбне сказати.
   - Кемпфери - це елiта для бойового призначення. З могутньою силою, що зберiгає браслет обiтницi, ти знищиш своїх противникiв. Це свого роду вiдчуття себе.
   - Я не добре розумiю все це.
   Це було схоже на те, коли я прочитав керiвництво до гри, в яку грав лише раз.
   - Тож, Кемпфери є людьми, чия мета - це битися?
   - Правильно.
   - Я став одним з цих Кемпферiв?
   - Так.
   - I я битимуся з ворогами?
   - Звичайно.
   - Навiть не знаючи причини?
   - Ну звiсно.
   Не кажучи й слова, я схопив Харакiрi Тору i жбурнув його в смiтник.
   - Ааа, за що це ти так?
   - Замовкни! З такими поясненнями, я не можу зрозумiти, коли все, що ти кажеш це "звичайно" i "так". Просто йди спати!
   Це все було занадто раптово. Це було так, наче менi дали 100 єн i наказали: "Йди i врятуй свiт з цим".
   Перетворення в жiнку, розмова з плюшевою iграшкою, якщо тiльки весь цей свiт не перетворився в кошмар. Тодi цей час, проведений як Кемпфер, слiд вважати тим, чого нiколи не траплялося.
   - У будь-якому випадку це не допоможе, - сказав голос з смiттєвого кошика. - Зрештою ти змiнився.
   - I в це можна вiрити? - навiть на гранi свiдомостi я вiдповiдав.
   - Цьому слiд бути правдою. Прямо зараз, чому б тобi не погодитися, що прямо зараз ти дiвчина?
   Пiсля того, як вiн це сказав, я ще раз оглянув себе. Жiноче тiло у морськiй шкiльнiй формi.
   - Дивись, дивись. Це змусить тебе зрозумiти.
   - Ще нi...
   Я схрестив руки поки дивився на смiтник.
   - Яким чином це жiноче тiло пов'язане з угодою?
   - Немає жодного способу бути Кемпфером, не ставши жiнкою.
   - Але я був чоловiком!
   - I внаслiдок цього твоє тiло стало як у дiвчини. Коли Кемпферiв обирають, хлопцi стають дiвчатами.
   - Не могли мати альтернативний варiант?
   - Звичайно, що нi, - смiтник(всерединi якого був Харакiрi Тора) розмовляв так, нiби вважав це проблемою когось iншого.
   Я потягнувся до смiтника i витягнув плюшеву iграшку. У будь-якому випадку я не мiг дозволити собi його викинути. Тому поставив його назад на стiл.
   - Дякую. У тому смiтнику досить здавлено.
   Це справдi сталося з ним.
   - Крiм цього, що там з цим браслетом?
   - Браслет Обiтницi це знак, що iдентифiкує тебе як Кемпфера. Коли вiн свiтиться, ти стаєш Кемпфером.
   Я почав перевiряти браслет ще раз. На ньому не було жодного рубця, тож я не мав жодної iдеї, як точно на мене його одягнули.
   - О, ти не зможеш його зняти, - казав Харакiрi Тора так, наче вiн читав мої думки. - Його не можна зняти за винятком екстремальних обставин. У такому випадку ти повнiстю перестанеш бути Кемпфером.
   - Як би я мiг його зняти?
   - Померти наприклад.
   - Ох! - хоч казати щось на кшталт цього, нiчого не дає менi.
   - Будь ласка, думай що це аксесуар. Вiн не такий вже обтяжливий.
   I точно, вiн був такий легкий, що я не вiдчував жодного додаткового навантаження на своєму зап'ястi.
   - Чому вiн блакитний?
   - Вiн тобi не подобається?
   - Червоний був би кращим. Тодi я був би як "Червона комета" з Mobile Suit Gundam.
   - Це показово. Проте, не менi вчити, - вiн випустив придушений смiх. А те, що вiн говорить голосом Шизуку-чан, особливо робило мене злим.
   - Повернемося до попереднього обговорення. Чому Кемпфери б'ються? I хто вони?
   - Це тому, що вони iснують заради боротьби. Таке життя.
   Почуття таке, що я збирався кинути його у смiтник знову. Харакiрi Тора поспiшно додав дещо:
   - Для Кемпферiв боротьба - єдина причина iснувати. Їх спецiально створили для битви. Ти - оптимальна людина для цього. Внаслiдок цього тебе обрали.
   - Навiть якщо я кажу це про себе, будь-хто скаже менi погодитися з тим, що я просто людина. Яким чином я є найбiльш придатним для цього?
   - Чи не запитати тобi це у того, хто вибрав тебе?
   - А не ти мене вибрав?
   - Тебе вибрав Регулятор.
   - Регулятор. Хто це такий?
   - Це той, чий обов'язок вибирати людей з потрiбними якостями. Ти iдеально пiдходиш.
   - Ким тодi ти повинен бути?
   - Я - Посланник Регуляторiв. Подiбно до посланцiв, про яких розповiдають у легендах. Ангел так би мовити.
   - Чи щось, що хизується своїми кишками, може бути ангелом?
   Такий жахливий смак. Набожнi християни ймовiрно розсердяться, якщо вони це побачать.
   Ось така iсторiя. Тобто, я обраний Регуляторами, щоб бути Кемпфером. Наявний браслет-доказ, i я прийняв форму жiнки, щоб битися.
   - Здається, ти розумiєш, гаразд.
   Тон розмови плюшевої iграшки став як у вчителя. Я дивився на це з абсолютною ненавистю.
   - Тож, незважаючи на те, що я питаю вже довгенько, ти не пояснив з якою метою я власне повинен битися.
   - ... .
   - Ти намагаєшся наслiдувати плюшеву ляльку?
   Я рився усерединi столу. Десь там має бути запальничка за сто єн. Я не курю тютюн, але безумовно вона є дечим, що корисно мати. Наприклад нею пiдпалити синтетичнi волокна...
   - Вогонь - це не добре. Вiнiл видiляє жахливий запах, коли горить.
   - Чому б тобi не поговорити?
   Я дiстав запальничку зсередини. Газ там досi був.
   - Тому, чи не мiг ти, будь ласка, зупинитися?
   - Чому тобi також не просити голосом Шизуку-чан, як ранiше?
   Я не можу сказати це вголос, але теперiшня манера була досить приємна.
   - Власне кажучи, я i сам не знаю цього. Чому вони б'ються?
   - I ти говориш це лише зараз?
   - Оскiльки Регулятори є скупердяями, вони не повiдомляли менi цього. Менi це теж не було цiкаво.
   - Ви служите безцiльно... Нiким iншим крiм того, що твої нутрощi вивалюються з твого живота, ти не є.
   - Це все тому, що я плюшева iграшка.
   Я прибрав запальничку до кошенi у спiдницi. Це не мало значення для мене, найгiрше це для спiдницi. Я глибоко зiтхнув.
   - Послухай, оскiльки я буду битися, то слiд припустити, що є противник для битв, я правий?
   - Вiрно.
   - Хто вiн?
   - Це секретно.
   - Цей засранець.
   Я не знаю чи вiн чоловiчої статi, але у даний момент я прокляв його саме так.
   - Але зараз, тобi варто зрозумiти. З цього часу ти безсумнiвно Кемпфер.
   Єдиною рiччю, що я змiг зрозумiти, здається, було те, що немає жодної причини битися.
   Я ще раз схопився за голову. Що ж це в бiса таке? Раптово менi кажуть, що я повинен битися як той, кого називають Кемпфером, з кимось схожим. Яким чином я можу погодитися з таким?
   - Ха-ха-ха. Схоже, ти не можеш прийняти реальнiсть.
   Це ж очевидно. I ти ще смiєш так безтурботно смiятися з цього! Для початку, ранiше я нiколи не вiрив в те, що плюшева iграшка буде пояснювати рiзнi аспекти реальностi.
   - Однак, це дiйсно так. Ти є Кемпфером, як я i казав тобi. Це все правда, i немає й краплi брехнi.
   - ... .
   - Ти досi не можеш це прийняти?
   Ну, я мушу визнати...
   - Здається, що ти починаєш розумiти все ж таки. Зрештою, ти безсумнiвно Кемпфер.
   Я подивився в очi Харакiри Тори. Його хлопчацька розмова здавалася повнiстю фальшивою, i не було значення як на це дивитися. Проте, не здавалося, що вiн має якiсь прихованi та неочiкуванi мотиви.
   Якщо вiрити словам цього хлопця, то мене обрали, щоб стати таким видом iснування як Кемпфер. Фактично те, що я став жiнкою, є пiдтвердженням цього. I крiм того, менi розповiли, що це форма для битв.
   Та навiть сама iдея "битися" навiювала на мене неприємне вiдчуття. Тора наполягає, щоб я бився навiть не знаючи причини?
   - Ось таким ти стаєш, коли настане час щоб битися, - сказав Харакiрi Тора. - Коли тебе обрали бути Кемпфером, то ти без заперечень повинен боротися.
   - Чому ж саме я повинен це робити?
   - Це стане зрозумiло зовсiм скоро...
   Тiльки тодi, як зараз, ця плюшева iграшка стає повною самовпевненостi. Ця схильнiсть як у Шизуку-чан.
   Вiдчуваючи, що подальшi питання будуть безглуздими, я припинив розмову. Оскiльки навiть якщо я продовжу запитувати, то вiн не скаже менi бiльше, нiж це. Також ймовiрно вiн просто буде iмiтувати плюшеву iграшку знову.
   Я поглянув на годинник. Я був на гранi того, щоб запiзнитися.
   - О, ще дуже важлива рiч!
   - Цього достатньо, не мiг би ти перестати ставити додатковi питання?
   - Я спалю тебе. Менi потрiбно залишатися жiнкою?
   Менi вже було потрiбно йти до школи. Зараз саме прийшов час для цього, i я повинен вибiгти без снiданку, тож чому не запитати останнє питання. Необхiднiсть бути присутнiм у школi як дiвчина + морського стилю шкiльна форма, це схоже на покарання.
   - Бути жiнкою боляче?
   - Це непорозумiння!
   - Хоча тебе можливо повернути в чоловiче тiло.
   Негайно пiсля цих слiв мої очi стали яскравiшими. Мiнамото Шизуку-сама, я можу стати хлопцем як завжди?
   - О, тодi займемося цим зараз же. Для того, щоб це зробити, ти мусиш битися.
   - Що в цьому такого?
   - Є проста причина. Якщо ти продовжуватимеш успiшно вигравати бої, ти бiльше не матимеш ворогiв i отже, не буде причини перетворюватися в жiнку. У цьому випадку ти залишатимешся чоловiком постiйно.
   - Зрозумiло... зачекай, так до цього ж дуже далеко!
   - Але тодi твоє бажання стане правдою.
   - Ти повний iдiот! Є дещо, з чим не можна зволiкати. Я не можу пiти до школи у такому виглядi!
   - Хммм... - Харакiрi Тора мiркував певний час. - Iншого шляху немає. Я навчу тебе способу, як повернутися до твоєї природньої форми миттєво.
   - Тодi, навчи мене. Нi, бу-удь ла-а-аска, навчи мене!
   Я схопився за плюшеву iграшку. Теперiшнiй я був готовий до того, щоб схилити голову стiльки разiв, скiльки забажає Харакiрi Тора з голосом Шидзуки.
   - Ти достатньо нетерплячий.
   - А що ти очiкуєш вiд мешканця Едо[8]. Навчай мене негайно. Поспiшай вже!
   - Ну, тодi закрий свої очi.
   - Гаразд, - як вiн i сказав, я закрив обидва ока. I можна було почути лише голос Харакiри Тори.
   - Ну тодi, я йду сюди.
   Йде? Що вiн робить?
   Одразу пiсля цього я почав вiдчувати сумнiви, то зазнав страшного удару у район моєї черевної порожнини.
   Пульсуючий бiль прийшов з середини мого живота. Ця чортова плюшева iграшка вдарила мене. Наступного разу я спалю її, це точно. З цими останнiми думками всерединi моєї голови, я втратив свiдомiсть.
  
   -АХ!
   Мої очi розплющилися.
   За звичкою я пiдстрибнув. Надмiрно захоплений, вiдкинувши вбiк футон, я врештi впав на лiжко.
   Лiжко? Я оглянув всю кiмнату. Це була кiмната, з якою я був знайомий. Звичайнi ранковi декорацiї.
   Я боязко поглянув на себе. Мої груди не були великi.
   Поспiшно вибравшись з лiжка, я заглянув у телевiзор, що не отримував електрики. Оскiльки у моїй кiмнатi не було дзеркала, я використовував телевiзор як його замiну.
   Не було нiякої помилки, я був собою, як i чоловiче обличчя там.
   Велика радiсть пiдiймалася з глибин мого серця.
   - Так... Я зробив це! - я закричав шаленим криком. - Я чоловiк i не ставав жiнкою. Все було так, як i ранiше. Не iснувало таких речей як Кемпфери.
   Пiд час пiдстрибування вгору i вниз, я дiстався до мого столу.
   - Ти, це все брехня, ха. I ти повернув мене до нормального стану, - сказав я це до Харакiри Тори. Проте не було вiдповiдi.
   - Агов...?
   Я наблизив своє обличчя ближче. Вiн був нерухомим, без жодного сiпання. Я схопив його i почав стискувати, але не було жодної реакцiї. Навiть коли схопив iкла, що росли з його рота, то вони не рухалися. Незважаючи на мої зусилля вiн був як звичайна плюшева iграшка.
   Iдеї кружляли у моїй головi. Плюшева iграшка Харакiрi Тора продовжував спати. Мабуть, подiї, що вiдбувалися нещодавно, нiколи насправдi не ставалися. Можливо, все з цього було просто сном.
   - Зрозумiло... що сон.
   Я неухильно почав радiти:
   - ТАК! Це був сон, це був лише сон!
   Менi все одно, що я почав говорити сам з собою. Я стрибав з iграшкою. Перетворення у жiнку-Кемпфера, що також змушена битися за обставин, яких я не розумiю, таких речей вже не буде.
   - Ура, ура, я просто звичайна людина. Я не пов'язаний з такими речами як битви!
   Я бiгав пiдстрибуючи по всiй кiмнатi з iграшкою в руках. Навiть порiвнюючи радiсть щорiчних канiкул, це не можна було порiвняти з тою радiстю, що я вiдчував зараз. Пiсля того, як закiнчив стрибати з iграшкою, то подумав, що можливо менi вже слiд йти до школи, i раптово поглянув на свою руку.
   Я засумнiвався обома очима. На нiй був свiтло-блакитний браслет. Чи можливо, що це було...?
   - Тобi варто погодитися, що це був не сон, гаразд? - Харакiрi Тора похитнув головую i зiтхнув.
  
   Враховуючи, що був жорстокий час для вiдвiдування школи, я вийшов з похмурим настроєм. Коли я пiдняв свої очi, небо було хмарне. Це була найгiрша рiч, щоб пiдняти настрiй.
   "Це не сон у будь-якому випадку. Це все справдi було." - як сказав Харакiрi Тора прямо менi в очi. Я бажав не чути цього, але здається заперечувати це не можна. Я задав перше питання, що прийшло в мою голову "Чому ти мовчав?", i вiн жалiбно вiдповiв: "Оскiльки ти здавався справдi у захопленнi."
   - Але чи це не добре? Здається, ти повернувся до своєї чоловiчої форми.
   Слухати Харакiрi Тору, який дає схожi на це аргументи з такою манерою розмови, пiднiмало мiй кров'яний тиск.
   - Це не добре. Потрiбно пережити такий серйозний удар, щоб повернутися назад - це найгiрше. Чи не має бути якийсь кращий спосiб?
   - По правдi, ти мiнятимешся назад автоматично. Я просто хотiв зробити це у пустотливiй манерi.
   - Бiльше не роби так.
   Область мого живота все ще болить.
   - Добре, добре. Було б гарною iдеєю купити одяг.
   - Я не цiкавлюся модою.
   Я нiколи не розумiв, як можна витрачати грошi на одежу. Навiть коли я переглядав журнали моди, то всi речi звiдти нагадували одне одного. Тим бiльше, те що є модним часто змiнюється.
   - Я не кажу про чоловiчий одяг. Мова йде про жiночий. Чи вiн не потрiбний, коли ти трансформуєшся?
   Що? Менi колись буде потрiбно купувати жiночу одежу?
   Я сумнiваюся, але Харакiрi Тора киває, як нiби це було саме по собi зрозумiло.
   - Коли ти перетворюєшся, твоя чоловiча шкiльна форма теж перетворюється в жiночу. Проте вона лише одна. Отже iнший одяг не перетворюється.
   - Хiба вона не буде добра з будь-чим, що я ношу весь час?
   - Ймовiрно, що розмiр не пiдiйде.
   Якщо подумати, мої груди серед усього iншого стають величезними.
   Але як я отримаю такi речi, як жiночий одяг? Якщо чоловiк зайде у такий магазин сам, чи не поставляться до нього одразу, як до збоченця? Крiм того, коли приходити за нижньою бiлизною... краще не думати на такi теми.
   - Тодi чому менi просто не перетворишся на жiнку у такому випадку?
   - Тож усе дiйшло до цього, як i очiкувалося.
   - Не радiй ти так сильно. Я просто запитав.
   - Не я змусив тебе зараз перетворитися, це те, що вiдбувається автоматично. Поки що.
   - А є умови для цього?
   - Це те, що стане тобi зрозумiло з цiєї хвилини.
   Здається, ця плюшева iграшка збирається пишатися своєю вищiстю допоки не буде гiркий кiнець. Прокляття! Я це не забуду.
   Я застряг аж до тепер, тому пiшов до школи без снiданку. Харакiрi Тора казав: "Купи рису i поїш по дорозi, ти можеш це закiнчити це поки йдеш. Будь ласка, не хвилюйся про щось для мене." Це надто очевидно. I хто б за тебе хвилювався?
   Я майже запiзнювався, але зупинився бiля крамницi по дорозi. Поспiхом купив онiґiрi[9]. Як я казав ранiше, я планував з'їсти це поки йду, але покинув цю iдею, тому що це просто ганебно. Все буде добре, почекаю до першої перерви.
   Щоб надолужити запiзнення, я почав швидко бiгти. Я забiг за один кут.
   - Ой!
   - Ай!
   Я зiштовхнувся з кимось i спiткнувся. Iнша людина розвернулася до мене.
   - П..пробачте. А?
   Пiсля того як я автоматично вибачився, я поглянув на обличчя людини. О точно, цю людину я знаю.
   - Менi так незручно. Я дивилася у iнший бiк... у жодному разi, Нацуру-сан?
   Та iнша людина, з якою я зiштовхнувся, була дiвчиною.
   - Слава Богу... ой, це не те, що менi слiд казати. Але я вiдчула полегшення, що ти - це хтось кого я знаю.
   Сакура Каеде засмiялася, щоб приховати своє збентеження.
   У неї було бадьоре обличчя та блискуче волосся. Вона була трохи низька з витонченими обрисами тiла. Сакура-чан - це iдол моєї школи. Простiше кажучи, вона була серед п'яти найгарнiших дiвчат нашої школи i з її особистими якостями вона була просто на вершинi. Якщо я, коли перетворився у дiвчину, про яку подумали б "бiльш-менш схожа", то це все було через неї.
   Вона є об'єктом для багатьох хлопцiв старшої школи, i природньо я теж захоплювався нею. I понад те, я був її однокласником з середньої школи. Кажучи вiд свого iменi, я її завзятий шанувальник.
   Я помахав рукою Сакурi-сан, кажучи "Не хвилюйся за це".
   - Все добре, нормально. Оскiльки це не те, якби я впав.
   - Це правда? Нацуру-сан, ти такий добрий.
   Це нестерпно. Як перевагою того, що ми були в одному i тому класi з середньої школи, вона зверталася до мене по iменi. Будучи враженим швидким биттям серця, я зберiгав спокiй.
   - Чому б нам не пiти до школи разом?
   - Добре. Оскiльки я вже запiзнилася.
   Сакура-сан погодилася i усмiхнулася до мене.
   Я був настiльки переповнений радiстю, що змiг забути подiї цього ранку. Бути спроможним йти до школи з Сакурою-сан, коли ми просто удвох, це iсторiя про неймовiрну удачу. Для хлопцiв, що просто прагнуть познайомитися з нею, вони були б готовi платити за хвилини цього. Хоч це було неочiкувано, тому що це схоже час удачi, коли виграти лотерею не виглядає так неможливо.
   Ми вдвох iшли до школи плiч-о-плiч. Настрiй дуже схожий на побачення.
   - Здається, ти життєрадiсний, Нацуру-сан. Сталося щось гарне?
   - Безумовно так. Я зустрiв Сакуру-сан.
   Фразу, яку я сказав, можна сказати була не крута, але Сакура-сан загалом не знайшла в нiй щось нерозумне.
   - Ага. Я теж думаю, що приємно тебе зустрiти, Нацуру-сан. Iнодi проспати добре.
   Вiдповiдати з такою щирою посмiшкою - це одна з її фiшок. Але у такiй ситуацiї Сакура-сан може змусити чоловiкiв неправильно її зрозумiти.
   На жаль я не розумiю неправильно. Можна було б очiкувати вiд неї, що вона вже була на побаченнi з кимось, та не було ще таких чуток. Проте багато гарних хлопцiв кажуть без вагань, таку легенду: "Навiть якщо ти здаси екзамен у Токiйський унiверситет, ти потерпиш поразку, коли справа дiйде до Каеде." Навiть для мене, коли була та чи iнша можливiсть бути з Сакура-сан, я переконаний, що навiть якщо я хотiв би висловити свої почуття, то це закiнчиться тим, що мене повнiстю вiдкинуть. Тому, менi слiд просто насолоджуватися теперiшнiм станом справ.
   - Оскiльки у мене були деякi неприємнi речi зранку, то менi приємно зустрiти тебе, Сакуро-сан.
   - Та невже?
   Я тривожно прислухався.
   - Секундочку. Щоб там не було, все добре... чи нi, та це минуло.
   Я згадую те тяжке вiдчуття; я не зможу стерти це зi своєї пам'ятi, i вирiшив закинути це питання у найвiддаленiший закуток свого розуму.
   - Тодi гаразд. Як та плюшева iграшка, що я дала тобi?
   - Вона вдома, прикрашає мiй стiл.
   - Ну добре, я люблю цю серiю, я вже зiбрала повну колекцiю, навiть тi, вiд яких вiдмовилися при випуску.
   Сакура-сан була у безневинному захватi вiд цього.
   Так, тварину з серiї "Тварини нутрощiв" я отримав вiд Сакури-сан, тож я не мiг вiдмовитися чи викинути її.
   Вона мала iнший смак, це було "мило", але цьому також пасував iнший критерiй такий як "мило i гротескно". Та все ж, я вважав вiд чистого серця, що це мило. Тож ту що мав, я полюбив без вагань. Нi, звичайно ж мiй смiшний смак також через захоплення Сакурою-сан.
   За чутками, кiмната Сакури-сан схожа на вхiд до свiту Тварин Нутрощiв.
   - Як ти гадаєш, Харакiрi Тора милий?
   Яке важке питання, щоб вiдповiсти.
   - Та-а-ак, напевно.
   - Менi приємно чути, що ти так кажеш. Я б'юся об заклад, що його голос був би схожий на Шизуку-чан.
   Це зачепило мене; Сакура-сан мала загадковий вираз обличчя.
   На шкiльнiй дорозi не було кого-небудь iншого, лише деякi безробiтнi i студенти, якi запiзнилися. Тож у нас було чимало часу. Я з Сакурою-сан без сумнiвiв належав до другої групи.
   Ми вели порожнi розмови, у той час поки ми були разом. Або вiрнiше тема розмови з Сакурою-сан була про Тварини Нутрощiв, у той час, як я вiдчайдушно намагався перейти на сторонню тему. Вона, мабуть, пам'ятала розчарування i вмiло опанувала навички розмов, яких дотримувалася щоранку, щоб привернути увагу.
   Поки Сакура-сан розмовляла, мiй зiр вловив блимання на моїй правiй руцi.
   - Що це за браслет?
   - Ну я часто ношу цей браслет.
   - Вiд якого вiн бренду?
   - Ну, як я повинен це сказати, Кемпфер?
   - ...Нiмецький бренд?
   Це не бренд взагалi. Для початку, це навiть не модний аксесуар.
   Ясна рiч, оскiльки я пам'ятаю, що не можу залишити цей браслет i цю обiтницю. Навiть шва немає, тож нiяк не можу опиратися чи зняти його. Це не те, що мене хвилює, але коли просять пояснити, як зараз, це проблематично.
   Що менi сказати, враховуючи дану ситуацiю?
   - О, вiн сяє.
   Швидко перевiрив, i як Сакура-сан i казала, вiн свiтиться.
   Вiн свiтився слабким блакитним сяйвом, блимаючи через певнi iнтервали. Це перший раз як це стається: це знак перетворення чи можливо...?
   Менi потрiбно щось робити?
   Найгiрша рiч, що може статися, це перетворення в жiнку тут, прямо бiля Сакури-сан. Якщо вона побачить, що я трансформуюся, можливо вона подзвонить в полiцiю; тож менi краще перетворитися десь в iншому мiсцi.
   - Послухай, Сакура-сан. Менi шкода, але менi потрiбно йти вперед.
   - О, який ти нечесний Нацуру-сан. Чи не ти казав, щоб ми йшли разом?
   Вона сильно надула щоки. Рiвень закоханостi пiдвищився, та я не можу дозволити собi такої неуважностi, тим паче зараз. Я просто прагну залишатися спокiйним.
   - Я дещо згадав. Ну i в будь-якому випадку я повинен вже йти.
   - Я побiжу також, якщо тобi потрiбно.
   Пробач, пробач. Будь ласка, дозволь менi якось йти самому.
   Блимання браслету прискорювалося. Жахливе дитяче вiдчуття ставало реальнiстю. Чесно, це небезпечна ситуацiя.
   Раптом я побачив виступаюче дуло пiстолета.
   - ...Пiстолет?
   Я занiмiв.
   Уважно поглянув. Думки про те, що людство не смiшне, i жарти про те, що нiчого непередбачуваного не вiдбувається, здавалося засiли у моєму розумi. Як зараз пiд дулом пiстолета.
   - I що це? Жiнка i мiй ворог теревенять, ти взагалi слiдкуєш?
   Примiтивний пiстолет, який був у жiнки, що розмовляла, був величезний, але виглядав як макет.
   Дiвчина була трохи нижча, нiж я; її тон голосу був жахливий. У неї була бiла i стильна шкiра. Та немає значення, як "гарно" ти опишеш її зовнiшнiсть, i як прекраснi були її гострi очi. Щиро кажучи, я б не здивувався, якби на плакат "Обережно зла собака" почепили її обличчя.
   Вона одягнула байдуже обличчя, i тодi натиснула на курок.
   - Будь ласка, просто зачекай!
   Оскiльки нас хотiли вбити, ми поспiшно закрилися руками.
   - Це так зненацька! Це пограбування?
   - Iдiот, що ти блiн кажеш? Чи iснує такий же гарний грабiжник, як я?
   Вона також звернула увагу на свою рiдкiсну красу.
   - Зрозумiло, що нi!
   - Як тодi тебе звати? Мене звуть Мiшима Акане.
   - А я Нацуру Сено. Це ж не пiстолет!
   - А що тодi? - i злегка похитнула дулом пiстолета. - Цей хлопчик - моя зброя. Натиснувши на курок, я прострiлю тебе; навiть одна куля може зробити наскрiзний отвiр, а якщо вона потрапить у твiй череп... не знаходиш, що це лiтературно?
   I де тут лiтература, стривай що!?
   Дiвчина, як зазвичай, дивилася очима як собака, що от-от вкусить тебе чи щось вiдкусить. Спокiйно. Менше ворожих намiрiв, це може вбити мене.
   - Тож, чому ми тут стоїмо!?
   - Замовкни чувак! Досить вже розмов!
   Це не таке складне питання, а моє життя вже висить на волосинi!
   - Чому всi раптово зiбралися мене вбити?!
   Вона проiгнорувала моє прохання i поглянула в iнший бiк. Там була Сакура-сан, що намагалася зрозумiти цю ситуацiю.
   -Хм? Пацан, то твоя дiвка?
   У такому випадку я був би дуже радий, але на жаль це не так. Вона поглянула в очi Сакурi-сан.
   - Чи ти не Сакура-сан? Чи ми не однокласники?
   Зараз згадаю, що ця дiвчина носила нашу шкiльну форму. Та у неї були бiльш короткi рукави. У будь-якому разi це однокласниця Сакури-сан, то це означає, що я у тiй же старшiй школi, що i вона?
   - Та ну, ми ходимо в одну школу бляха муха!
   - Справдi?
   Акане поклала назад пiстолет.
   - Я не можу обiйтися без боротьби, якої я так очiкувала. Такої як... менi важко це сказати. Борись проти мене, давай! Замiсть того, щоб протирати штани вдома, менi варто зробити хоч щось творче.
   Щось творче? Хммм. Це буде дуже руйнiвним для мене. Отже, надiй на щасливий вихiд немає.
   - Як це добре! Оскiльки ти мiй ворог, я битиму тебе до смертi.
   Ворог? Можливо у неї проблеми з ворогом?
   Несподiвано мiй браслет почав дуже швидко блимати. Моє тiло почало несвiдомо рухатися.
   - Що-о-о?! Ах ти свиняче рило!
   Це було схоже на те, що мене щось тягнуло. Я бiг, проте недалеко, лише за один куток.
   Злiсна як собака жiнка, як я розумiю, переслiдувала мене з пiстолетом у руцi, та я не був у захватi з цього.
   Миготливi спалахи з мого браслета продовжувалися. Блiде свiтло огорнуло моє тiло повнiстю. Слабе свiтло поширювалося по всьому моєму тiлi, це було наче воно мене омивало.
   Свiтло раптово зникло.
   - Ах...
   Поглянув вниз на своє тiло. Морська шкiльна форма з великими грудьми, i коротка спiдниця - це жiнка на яку я перетворився зранку.
   Свiтло не зробило нiчого простiшим, i у цей час менi захотiлося повiситися. Сукин син, цей ранок також був реальнiстю? I ще й до цього я зустрiвся з Сакурою-сан, якби ця лихослiвна жiнка не затримала мене, я б далi йшов з Сакурою-сан. Проте зараз це ускладнене моїм перетворенням в жiнку. Чи це замасковане благословення, що мене сховало вiд Сакури-сан, але хто я зараз?
   - Муха-ха, аха-ха-ха...!
   Я почув дикий смiх; непомiтна до цього часу, жiнка з пiстолетом в однiй руцi смiялася.
   - А ось це вже супер! Як я i думала, ти також Кемпфер!
   Я був переляканий.
   Вона з гордiстю вказувала на мене. Якби ви поглянули ближче, то побачили б також браслет на її правiй руцi.
   - Це все так, через те, що тут немає багато ублюдкiв для битви.
   Я дивився на пiстолет, що наближався до мене.
   - Що!? Чому ти очiкуєш битися зi мною?
   - А ти цього не знаєш? Кемпфери б'ються, ради цього вони й iснують. Я запущу твою голову до Юпiтера!
   - Я це чув. Але навiть так, ти...
   - Кемпфер є безсумнiвно ворогом Кемпферу.
   Це вперше, як я чую це. Харакiрi Тора згадував, що битва проти(секрет), чи не це вiн мав на увазi?
   Проте як очiкують, що я битимуся? У цiєї жiнки зброя в руках направлена у моєму напрямку. Мiй противник так просто не пiде, та ще й я просто не маю зброї. Краще б їй вiдкрити вогонь, пiд час свого мерзенного смiху.
   - Роби це! Якщо ти не побiжиш геть, я буду в тебе стрiляти.
   - А якщо я втiкатиму, то ти не будеш?
   - Ну, стрiлятиму, - i натиснула на курок.
   Куля з дула пролетiла зовсiм близько вiд мене, i моє тiло почало рухатися.
   Акане поглянула вперед... Вона несла пiстолет у напрямку до мене, логiчно, що це трапилося i я вiдстрибнув з мiсця на якому стояв, буквально без жодних пояснень своїх намiрiв.
   Незважаючи на це, куля пройшла прямо там, де я щойно стояв.
   Акане зараз провокувала, швидко зиркнула довкола i пробурмотiла "цей сукин син" наче забувши про мене, коли її раптово охопило.
   Злюча собача жiнка почала дуже швидко спускати курок.
   I як раптово її пальцi звело судомою, щоб постiйно приводити вказiвний палець вперед i назад безперервно, це схоже на п'яницю, що у Новорiчний вечiр плювався свинцевими кулями.
   Вже на шляху до школи та на шумний будiвельний майданчик; звичайно її вогнепальну зброю потрiбно заряджати знову i знову, та це варто обмежити вже, крiм того Акане стрiляла вже дуже довго.
   Через це я не мiг помилитися.
   Я ухилявся вiд усiх куль, що летiли в мене. Також незважаючи на те що важко, я щодуху бiг автоматично оббiгаючи телефонi стовпи i паркани.
   Боязко озирнувся, поки вона мене не бачила. Вираз обличчя Акане став дiйсно жорстоким.
   - Дуже, дуже добре зроблено.
   Дякую тобi за похвалу, та я вже побiжу звiдси.
   - Проте, стривай! Ти знаєш, фактично моя зброя може знести стiну до дiдька. Скiльки куль, однак, можуть отримати твої сiдницi для Нацiонального Медичного Страхування[10].
   Це не жарти. Так! Прострелити стiну пiстолетом, намагається зробити щось з моїми чудовими сiдницями. Що ж, нiчого кращого за це немає. Та я вважаю це несправедливим.
   - Я такого не очiкував.
   За що я себе ненавиджу, так це за те, щоб виражати думки словами - це погана звичка, яка не збирається змiнюватися.
   Проте, зараз не час для змiн, ця злюча жiнка все ще намагається вбити мене.
   Вже час.
   Та замiсть цього несподiвано з'явилася Сакура-сан.
   - Нацура...сан?
   Почувши це, я завмер на мiсцi на мить, i рiзко побiг.
   - Ех... Нацура-сан... Що...?
   Люта собача жiнка мершiй повернула пiстолет у її напрямку.
   - Сакура, продовжуй слухняно йти до школи як гарна самаритянка[11].
   Її очi виглядали, як гончi собаки, що шукають здобич. Чи можливо у неї був погляд, яким мiй батько обдає глядача, що голосно чхає у кiнотеатрi.
   - Чорт, не заважай! - її палець лiг на спусковий курок.
   - Це небезпечно Сакура-сан!!! - крикнув я негайно. []
   - Егей! - одночасно з цим, моїй долонi стало гаряче. Несподiвано, зважаючи на цей момент, з моїх пальцiв вийшло малинове закручене полум'я.
   Велика палаюча вогняна куля кинулася вперед до Акане. Вона полетiла по прямiй в огорожу на протилежному боцi вулицi. Вибух вщент розбив цегляну стiну, подрiбнивши її на шматки.
   - ...!? - здивувалася Сакура-сан.
   А той пiстолет, що носила дiвчина, зовсiм її не шокував.
   - Ублюдок... Чаклун...
   - Що??? Чаклун...?
   - Не прикидайся невинним. А я думала, що це смiшно, що ти з порожнiми руками. Егей! Викликати предмети з рук потребує чималої точностi.
   Що ще бiльш важливо, у мене було вiдчуття, наче мене вдарили по головi сталевою арматурою.
   Цього ранку я зустрiв багато рiзних речей, наприклад плюшеву iграшку, що говорить жiночим голосом, але останнiм ударом стала вогняна куля, яка вилетiла з моєї руки. "Можливо все, що казав Харакiрi Тора мусило б бути брехнею, i я був би лише простим учнем старшої школи," всiма силами я за це чiплявся, але не було жодних пiдстав для надiї, i вона трагiчно померла. Саме зараз я став Кемпфером. Мати, батько, життя це безсумнiвно неправильна рiч, я у цьому впевнений.
   - Що? Та я був за крок вiд смертi.
   - Дуже добре! Пiсля цього всього ти можеш почуватися вiльним, та я все ж вб'ю тебе!
   - Стiй! Якщо у цьому сенсi, та зачекай!
   - Мене втомила твоя втеча!
   Вона заряджала пiстолет, щоб прострелити мене. Акане зменшувала вiдстань мiж нами, звiсно ж iз намiром вбити. Обличчя у повному порядку, i гнiвнi собачi емоцiї зникали.
   Коли бачиш таке обличчя, це наче як мурашиний лев затягує тебе в пiсок для убивства. Без сумнiвiв, вона серйозна як нiхто. Я повинен остерiгатися, але через вогняну кулю, що була зовсiм недавно, здавалося вже кiнець. Мiй мозок нагадував реактивний двигун, що обертався дуже швидко у пошуках виходу.
   Несподiвано зла жiнка-собака зупинилася.
   Вона спрямувала дуло пiстолета по напрямку руху, i я помiтив на що вона дивлюся.
   Її погляд був захоплений браслетом на моїй правiй руцi.
   - Ти...
   Вона клацнула язиком i струснула правою рукою. Пiстолет так само наближався, щоб вбити i стерти мене.
   - Шановний, ти не той, - сказала виплюнувши Акане i розвернулася.
   Пiсля цього жiнка пiшла, залишивши мене i Сакуру-сан.
   - Ммм... - зреагувала Сакура-сан. Що мене хвилює так це те, як я повинен їй вiдповiсти. Але нiжно посмiхнувся, i мовчки побiг геть.
   Так само, як ця жiнка, я буду дотримуватися плану.
  

Глава 2

   Я ввiйшов у клас 2-4, але все ж запiзнився. Перший урок вже розпочався i всi, окрiм мене, сидiли на своїх мiсцях. Сумнозвiсний вчитель класичної лiтератури пильно подивився на мене, вказав на дошку i сказав: "Використовуй Йомiурi Сiмбун[12]". Це транскрипцiя китайської класики на японську, i я якось змiг виконати це завдання пiсля п'яти спроб.
   Я вже повернувся до чоловiчої зовнiшностi. Поки бiг до школи, мiй браслет засвiтився i моя форма морського стилю змiнилася на пiджак i брюки. Харакiрi Тора не збрехав, коли казав, що я перетворюся назад автоматично, хоча цi змiни змусили мене почуватися нездоровим.
   Не було жодної iдеї як справи у Сакури-сан, певно вiдповiдає за своє запiзнення подiбним чином, але у неї зараз повинна бути математика.
   Наша школа була подiлена, що хлопцi i дiвчата не були в однакових класах, чи навiть в однiй будiвлi. Я вiдвiдував Академiю старшої школи "Залiзна зiрка" i вона була вiдкрита для хлопцiв i дiвчат, але не була школою змiшаного навчання. Насправдi вона була школою для дiвчат, яку заснували перед вiйною. Термiн "залiзна" не має вiдношення до шахтарiв, вiн стосується сильних жiнок. Ця школа займалася навчанням дiвчат з привiлейованих сiмей домоведенню.
   Десять рокiв тому вона почала приймати студентiв чоловiкiв. Причину, чому вони пустили хлопцiв-вступникiв, було "слiдувати за часом", але багато людей допустили це лише тому, що вона повинна була пiдтримувати студентськi взноси на рiвнi.
   Зазвичай в iсторичних школах думки студентiв мали великий вплив на саме управлiння. Академiя "Залiзна зiрка" не вiдхилялася вiд цiєї традицiї.
   Колишнi випускники скаржилися: "Чоловiки хитрi, хтозна який вплив вони справлять на жiночу частину студентiв." Їхня рекомендацiя була така "роздiлити школу принаймнi за статтю". Пiсля обговорення Радою директорiв цей проект пройшов з невеликою перевагою голосiв. Обширi землi подiлили навпiл огорожею, щоб роздiлити чоловiчу i жiночу частину. Прохiд з одного боку на iнший пильно охороняли i майже не дозволяли проходити. Це нагадувало "одна рука не знає, що робить iнша" оскiльки iнформацiя мiж сторонами була суворо обмежена. А далi, дякуючи колишнiм випускникам, щоб уникнути втрат, вони надрукували вступний iспит у журналi.
   Така темна iсторiя Академiї "Залiзна зiрка". Легенда каже, що початкове роздiлення було просто бiлою лiнiєю на землi, але хлопцi проходили цю лiнiю щоб вiдвiдати дiвчат. Чесне слово!
   До вчора не було плутанини, так як я був чоловiком, тож я вступив у чоловiчу частину академiї. Та зараз майбутнє не здається таким визначеним.
   Попереднiй урок закiнчився о 13:00 i зараз був час для обiдньої перерви. Я швидко поїв онiґiрi, що купив у продуктовому магазинi по дорозi сюди. Протягом часу, що залишався, я планував трохи подрiмати. Щоразу, коли я втомлений, то цiную сон, бо вiн допомагає менi уважно слухати на пообiднiх уроках, тому короткий сон був достатньо вигiдним.
   Я пiшов до смiтника, щоб викинути обгортку, але мене пiдкликав однокласник. Це був надзвичайно стильний, але аморальний Хiґашiда. Вiн був самоназваним засiдателем Клубу дослiдження гарних дiвчат у "Залiзнiй зiрцi". Це був таємний клуб, не такий, що його можна вважати офiцiйним. Я чув, що вiн мiг "впiзнати красиву дiвчину по звуку її дихання", i вiн також мiг назвати по iменам дiвчат, що гуляли по той бiк стiни. Звучить вражаюче, але хто може це пiдтвердити?
   - Сено, тебе покликали.
   - Якщо це вчитель, скажи йому, що я помер.
   - Нi друзяко, - сказав вiн упiвголоса, - дiвчина, студент.
   Це розбудило мене.
   Чоловiча i жiноча частина розмiщуються в окремих будинках. Школа рiшуче обмежує тих, кому дозволено перемiщуватися мiж сторонами. "Обмежувала подорожi мiж частинами наскiльки це можливо." Академiя навiть видiлила головнi входи для кожної частини. Дозволяли вiльно перетинати кордон лише членам Студентської ради i старостам. Звичайному студенту потрiбен дозвiл. Процедура одержання дозволу була складною i надзвичайно заплутаною. Це не те, що немає способiв для рiшучих студентiв знайти прохiд. Лазiвки пильно оберiгали секрети, якi передавали лише словесно. Також, за чутками, великi незаконнi дiї базувалися на цьому обмiнi.
   - Дiвчина?
   - Запитувала про тебе.
   - Це Сакура-сан?
   - Iдiот, це була б велика новина, якщо Сакура Каеде вiдвiдала хлопчачу частину. Якби вона прийшла до тебе, то був би сформований загiн смертi, для полювання за тобою.
   Сакура-сан - це одна з двох найгарнiших дiвчат у нашiй академiї. Вона мала видатну репутацiю, та вона нiколи не вiдвiдувала сторону хлопцiв. Це зробило її "пекельною таємницею" для хлопцiв. На додачу до Сакури-сан iнша лiдируюча красуня була президент Студентської ради Шизуку Сенго.
   - Ну, вранцi я зустрiв Сакуру-сан.
   - Ах, це правда, що Сакура-сан запiзнилася на перший урок, як ти. Але це просто диво збiг.
   - Просто кажу тобi.
   - Якби ти зустрiв Красуню "Залiзної зiрки", я б це почув, - з дивною гордiстю надув свої груди Хiґашiда.
   - Тож яка дiвчина мене кликала?
   - О, так, у коридорi.
   Дякуючи Хiґашiдi я покинув клас i вiдмовився вiд своїх планiв подрiмати. У коридорi була дiвчина, стоячи там, вона себе не вiдчуває; дуже похмура, носила модний обруч. Я не впевнений, але здається вона носила окуляри; я не мiг бути у цьому впевнений, бо вона дивилася вниз. Я стояв з дiвчиною певний час в тишинi. Незважаючи на те, що вона покликала мене, вона не хотiла говорити першою.
   - Ну, ти кликала мене?
   - Так...
   Розмова зайшла так далеко, i тодi знову зупинилася.
   - Як ти зумiла дiстатися сюди... Цiкаво.
   - Так...
   - Тож, як тебе звати?
   - Ой... Я член бiблiотечного комiтету.
   - Що?
   Вона проiгнорувала мою нiяковiсть i продовжила говорити.
   - Оскiльки... Я в бiблiотечному комiтетi... Менi дозволено бути на сторонi хлопцiв. Бiблiотека... має справи з обома частинами школи.
   Дiвчина помiтила, що вона не вiдповiла менi, i швидко поклонилася менi, щоб вибачитися.
   - Ой... Прошу, менi шкода... Я кажу дивнi речi... Я вкрай рiдко розмовляю з хлопцями.
   Вона була невинною дiвчиною з чистим серцем. Певно тому вона така нервова на частинi хлопцiв.
   - Менi шкода... прийми мої вибачення.. так жалiю...
   Вона кланялася багато разiв.
   - Не заходь так далеко, - я помахав рукою.
   Я не досвiдчений у розмовi з дiвчатами, але це вже було екстремально.
   - Будь ласка не хвилюйся за це, просто скажи як тебе звати.
   - Мене звати...
   - Так?
   - ...Мiшима Акане.
   - Що...?
   Мiй рот висiв вiдкритим так довго, що моя щелепа майже
   вiдiрвалася. Обличчя Акане почервонiло i вона поглянула знову на пiдлогу. []
   Ми з Акане пiшли до бiблiотеки. Бiблiотека була в окремiй будiвлi на кордонi мiж двома половинами школи. Оскiльки книги були для спiльного користування, то i бiблiотека була для всiх учнiв школи. Охоронцi в нiй стояли бiля обох дверей, що вели до обох половин унiверситету. Ми прийшли сюди тому, що Акане сказала: "Чоловiча сторона... робить мене занепокоєною." Оскiльки вона звикла до бiблiотеки, то вона не буде нервуватися у нiй. Ми сiли один навпроти одного за широкий бiблiотечний стiл.
   Акане була така ж сором'язлива, як i ранiше. Ймовiрно вона все ще звикала до мiсця, але вона почала говорити. Розмова перейшла до головної теми.
   - Я... також Кемпфер, - сказала вона i показала браслет, що був на її правiй руцi. - Це.. Браслет Обiтницi.
   - Так, я вже чув...
   - Це доказ.. що ти Кемпфер.
   - Я також маю його... але... - мiй рот i очi були широко вiдкритi, - ти справдi дiвчина з цього ранку?
   - Так... - почервонiла Акане, - це була я.
   - Ти сказала, що у мене "навдивовижу товстi сiдницi"...
   - Так...
   - Ти намагалася вбити мене.
   - Так...
   - Називала мене "сукою".
   - Так...
   - Ти завжди стаєш тою дiвчиною, коли ти Кемпфер?
   - Так...
   - ... з таким характером?
   - Будь ласка... не дражни мене бiльше..!
   За її окулярами, вона була на межi, щоб розплакатися... ой, вона заплакала.
   - Будь ласка, пробач мене Сено-сан... Коли я стаю Кемпфером.. Я кажу всi види вульгарних слiв не думаючи. Менi справдi так шкода!
   Дякуючи Акане, що задихалася вiд плачу, ми були в центрi уваги вiд студентiв, що нас оточували. Я чесно був збентежений.
   - Все добре, я в порядку. Не хвилюйся за це, я просто здивований, - заспокоював її i посмiхався. - Я стаю дiвчиною, коли змiнююся, i не знав, що Кемпфер також може змiнювати особистий характер.
   - Це правда... - сказала Акане трохи пiднявши голову, але все ще плакала. - Навiть я не можу в це повiрити. Боязно й думати про це... Я завжди дивуюся з того, що вона робить...
   Я уважнiше придивився до неї. Якщо не звертати увагу на сором'язливий i тендiтний голос, то просто розпiзнати ту злючу собачу жiнку, з якою я мав справу вранцi.
   - Чому ти билася зi мною?
   - По дорозi до школи... я раптово перетворилася. Озирнулася довкола... i так побачила тебе Нацуру-кун, i ту iншу дiвчину...
   Я також раптово перетворився, але у моєму випадку це було пiсля зустрiчi з Акане.
   - Противник Кемпфера... це Кемпфер. Я думала як дивно, що ти Нацуру-сан хлопець.
   - Але ти раптово перестала битися.
   - Я зрозумiла, що ти мiй товариш.
   - Що, товариш!?
   - Твiй браслет є синiм, що означає, що ти мiй партнер.
   Вона простягнула свою руку i її браслет був такий же синiй, як i мiй.
   - Менi не варто атакувати свого товариша.
   - Тож, а як щодо ворогiв?
   - Вони теж мають браслети, тiльки червонi.
   Я був здивований, що вона так багато знає про це.
   - Сеппуку Куроусагi, моя iграшка нутрощiв, розповiла менi.
   Очевидно, що я не єдиний з посланцем Регуляторiв. У неї також є тварина нутрощiв. Я думав запитати, чи їй подобається такий тип гротескних iграшок, але вирiшив промовчати. Була велика рiзниця мiж iнформацiєю, що нам розповiли посланцi. Харакiрi Тора значно менше казав.
   - Як ти перетворюєшся?
   - Якщо захочу, то можу трансформуватися. Якщо iнший Кемпфер поблизу, я також можу перетворитися. Зранку я без сумнiвiв вiдчула Сено-сана.
   - А як ти повертаєшся до нормальної форми?
   - Коли не б'юся, - засоромилася вона, але посмiхнулася.
   Її усмiшка була досить мила, вона гарно виглядала вкупi з її сором'язливiстю.
   Я пригадав, що перетворення зайняло час зранку.
   - Скiльки займає часу зворотне перетворення?
   - Поки ти не навчишся змiнюватися сам, воно вiдрiзняється. Для першого разу це дуже випадково. Це може зайняти п'ять хвилин, та якось менi на це пiшло два днi.
   Ой лайно, звучить жахливо. Я не буду спроможний ходити в школу, оскiльки моє навчання проплачене лише для хлопчачої частини.
   - Якщо так подумати, ти маєш пiстолет. Ми отримуємо зброю?
   - Я воюю з пiстолетом, Сено-сан - магiєю.
   - Не розумiю, - це все є для мене новим.
   - Ну... Я б'юся з пiстолетом, я не можу битися з порожнiми руками. Коли я перетворююся, то речi необхiднi менi, вже є у мене. Оскiльки ти використовуєш магiю, то тобi не потрiбно речей.
   - Ох... - це не змусило мене вiдчувати себе краще. Це вiдбувалося само собою, як того ранку, коли це було менi необхiдно вперше.
   - Сеппуку Куроусагi розповiла менi, що є три типи зброї для Кемпферiв: вогнепальна зброя, магiя i холодна зброя.
   - Тiльки цi, - я нiколи не бачив меча. Єдиним Кемпфером, кого я знав, була Акане i зрештою я сам.
   - Їх називають "Гевер", "Цаубер" i "Шверт". Цi слова важко вимовити, бо вони нiмецькi.
   - Хiба?
   - Так. "Кемпфер" це також нiмецьке, можна очiкувати, що жiночий iменник був би "Кемпферина", та я чую, що завжди використовують "Кемпфер". Цiкаво чому так.
   Пробач, та я не маю багато знань у iноземних мовах.
   - Чому ми б'ємося?
   - Я також не знаю... - вибачалася Акане. - Я запитувала Сеппуку Куроусагi, але вона не розповiдала менi, i не важливо скiльки разiв я питала.
   Тож, вона теж цього не знає, так само як i я. Здається нiхто не знає, а причина цього все ще незрозумiла. Скiльки Кемпферiв повинно бути? I де вони? На цi питання у мене не було вiдповiдi. Все, що я мiг розповiсти, лежало у мене перед носом. Якщо щось i з'явиться нове, то напевно я це дiзнаюся.
   Акане виглядала здивованою:
   - Чому я сказала так багато...?
   - Що?
   - Менi шкода, що я могла бути настирною, я просто казала не думаючи... - її обличчя знову виглядало повним слiз.
   Я запанiкував:
   - Ой, менi дуже шкода, я просто загубився у своїх думках. Будь ласка пробач мене.
   - Це добре... - її обличчя знову виглядало спокiйно. Дуже вiдрiзняється вiд виразу, що я бачив з пiстолетом по дорозi в школу.
   - Це просто... цей... - вона нервово затихла. Напевно не тому, що їй довелося користуватися ванною кiмнатою.
   - Се... Сено-сан, чи можеш ти менi сказати...
   - Так?
   - Ах, ну... це вперше, що я... Кемпфер i... говорю з хлопцем... i... Я хочу почути iсторiю Сено-сана. Менi дуже шкода! - обличчя Акане набуло яскраво-малинового кольору, i вона вклонилася достатньо низько, що майже лягла на стiл.
   - Це неввiчливо, правда? Правда, що неввiчливо? Це вперше я питаю таке, коли когось зустрiла. Менi слiд бути бiльш ввiчливою, так? Я червонiю так багато, тому що не звикла розмовляти з хлопцями. Це марно, та я хочу говорити бiльше, я б хотiла почути все-все про тебе. Будь ласка, пробач мене, я так жалкую!
   Воно говорила, навiть не роблячи перерву для дихання, у мене не було жодного способу перешкодити їй. От лайно... вона почала голосно плакати i сховала своє обличчя у столi. Я дивився такi картини на телебаченнi, та нiколи не бачив особисто. Я був здивований, що менi робити. Я не звик мати справи з дiвчатами. Всi студенти довкола пильно дивилися на нас. Тому вирiшив, що потрiбно зробити щось, щоб їй було комфортно.
   - Це не погано, що ти питаєш. Мiшима-сан будь ласка пiдiйми свою голову.
   Я б краще сказав, що я непоганий. Знаю, що сказавши щось на зразок цього, може привести до протилежного ефекту, як сувенiр з Хоккайдо рiзьбленого ведмедя з лососем у його ротi[13].
   - Я розповiм... Розкажу... Поговорю з тобою про мене, - почав я говорити не чекаючи на її вiдповiдь.
   Я розповiв їй про мiй клас: (другий рiк класна кiмната 4), моїх батькiв: (що переїхали в Кумамото[14]), улюблений жанр телевiзiйних програм: (рiзноманiтнi шоу), оцiнки: (середнi), мрiї на майбутнє: (жодної).
   Поки я розповiдав їй це, я думав, що здавався зовсiм середнiм. Я створив iдеальну картину "типового студента старшої школи", що представлений у газетах. Я розпочав пояснювати менш звичайну частину про моїх батькiв, що переїхали по роботi i дозволили менi залишатися тут. Моя незрозумiла iсторiя здавалося зацiкавила Акане, вона горiла бажанням почути бiльше. Вона перестала плакати вже досить давно, я був врятований.
   Також розповiв про те, як зранку прокинувся у тiлi жiнки. Як Харакiрi Тора дратував мене, що говорив голосом Шизуки-чан.
   - Це смiшно, - посмiхнулася вона, коли я сказав "Шизуку-чан".
   - Це з того, що менi подобається анiме?
   - Нi, не це. Воно також менi подобається.
   I вона належить до бiблiотечного комiтету? Я почав розслаблятися. Намагався думати, та я нiколи не говорив так вiдкрито з дiвчиною до цього моменту. Це не так, типу я маю дiвчину.
   - Добре, Мiшима-сан, твоя черга.
   - Ех, ох... - її обличчя знову почервонiло, бiльше не плакала, але трохи iнакше, нiж ранiше. - Ой, Я... Я просто похмура дiвчина...
   - У мене сумнiви. Почни з свого класу.
   - Четвертий клас... другий рiк навчання. Моїми улюбленими предметами є... i я.. я... я... - її голос ставав тихiшим i тихiшим.
   Це не здається гарною темою. Потрiбно було знайти щось простiше, щоб спитати.
   - Коли ти стала Кемпфером?
   - Шiсть мiсяцiв тому, я прокинулася i вiдкрила очi. Моє тiло було гарячим, я тримала великий пiстолет i навдивовижу хотiла стрiляти. Було таке вiдчуття, нiби хтось стукав у дверi i намагається вистрелити в мене...
   В Японiї, за винятком полiцейських i якудзи, нiхто не мав зброї. Швидше за все, вона стрiляла у пiшоходiв, що ходили по вулицях.
   - Тодi Сеппуку Куроусагi почала говорити: "Ти - Кемпфер", - за якоюсь причиною Акане виглядала збентеженою.
   - Раптово мiй пiстолет опинився у моїй руцi, i я захотiла прострелити кулями живiт Сеппуку Куроусагi.
   - Можу це зрозумiти... - пробурмотав я пiсля короткої паузи пiзнiше.
   - Я слухала її, i якось дiзналася, що це правда, що я Кемпфер. Та незважаючи на це, я викидала Сеппуку Куроусагi з вiкна десь шiсть разiв.
   Це нагадувало мене, неодноразово кидаючого Харакiрi Тору у смiтник, навдивовижу схоже. Тодi я спитав найважливiшу рiч.
   - За останнi шiсть мiсяцiв ти вже билася з iншим Кемпфером?
   - Я... - вона злегка подивилася вниз знову, - Я билася з Кемпфером, що володiв мечем. Гадаю я тодi виграла, але це була просто удача. Викрикувала тодi стiльки вульгарних слiв...
   Звучало так, нiби це кiнець розмови. Я розпробував це зранку, тому не потрiбно було просити деталей.
   - Я завжди намагаюся знайти спосiб контролювати свою мову, коли я стаю Кемпфером, та це нiколи не виходить гарно.
   - Мабуть це просто спосiб, як це працює, - мої слова здається зацiкавили її. - Мiшима-сан змiнює характер, я змiнюю стать. Можливо це як своєрiдний бойовий ритуал для Кемпферiв.
   - ...як бойовий ритуал. Хм....
   Та незважаючи на це, здавалося, що це трохи занадто для ритуалу Кемпферiв, щоб перетворювати мене в дiвчину.
   - Гаразд, ось що я думаю. Це необхiдно перетворювати когось звичайного в незвичайного.
   - Перетворитись на героя з бажанням перемогти лиходiїв.
   - А ми герої чи злодiї, i як ми можемо це сказати?
   Врештi-решт, тварини нутрощiв не пояснювали чогось корисного, ймовiрно вони просто перетворили мене на жiнку без якоїсь причини. Через щось Акане виглядала схвильованою.
   - Ой, забудь що я казав, я просто думав вголос.
   - Просто я маю подiбнi думки.
   - Подiбнi до чого, Мiшима-сан?
   - Вони... - вона вагалася, - Просто "Акане", так усi однокласники називають мене. Незважаючи на це, мене нiколи не називав так... чоловiк...
   Вона поглянула вниз i почала сильно червонiти. Я гадаю, менi варто швидко вiдповiсти.
   - Добре, "Нацуру" теж добре для мене.
   - Добре... Нацуру-сан.
   Я поглянув на годинник на стiнi. Обiдня перерва скоро закiнчиться.
   Я встав i сказав: "Я повернуся назад".
   - Я... Я... зазвичай у бiблiотецi. Якщо ти коли-небудь захочеш поговорити.
   - Звучить чудово, дякую.
   Я пригадав дещо, що менi розповiв Харакiрi Тора вранцi[15].
   - Я можу попросити тебе про послугу?
   - Що... це...?
   - Я хочу сходити з тобою кудись.
   Акане заплющила очi i знову сильно почервонiла.
   - Але... Нацуру-сан i я... ми лише сьогоднi зустрiлися вперше.
   - Менi потрiбно сходити за покупками i я цiную твою допомогу.
   Її вираз обличчя раптово став виглядати дуже дивно i вона знизала плечима. Що це за реакцiя!?
   - У мене немає одягу для дiвчат, якщо я не зможу перетворитися назад. Менi потрiбно знати що, купувати.
   - Розумiю... Якщо тебе задовольнить моя допомога...
   - Дякую.
   Незважаючи на те, що Акане через щось була розчарована, я зiтхнув з полегшенням. Одна з моїх великих проблем у цiй ситуацiї зникне. Менi все ще потрiбна їжа, якщо я бiльше не хочу онiґiрi. Поглянув на годинник знову. Мiй шлунок досi порожнiй, але вже час для уроку. Вчитель вже сварив мене за запiзнення на перший урок.
   - Побачимось Акане-чан, - сказав я i повернувся щоб йти.
   Раптово краєм ока я побачив сяйво. Браслет на моїй правiй руцi блимав, i швидко! Лайно, це було... У потилицю менi вперся твердий предмет.
   - Ти, як у тебе вистачило смiливостi додати "чан" до мого iменi! Ти сукин син.
   Це не був сором'язливий голос Акане.
   Я пiдняв руки догори, як у вестернах. Повiльно почав повертатися, благаючи, щоб вона не вистрiлила. Коли Акане перетворилася, я знову опинився пiд прицiлом цiєї злючої, як собака, жiнки.
   - Акане-чан, що? Хто я на твою думку, товста любителька кiшок, що просто живе у якомусь будинку?
   Розумiю, що їй це не подобається, та що вона каже? Цю дiвчину нiяк не переплутаєш з її нормальною версiєю.
   - Ти сама сказала так тебе називати.
   Акане зовсiм не слухала:
   - Iснує пара речей в свiтi, яких я не можу витерпiти. Перша - це впустити на землю тост з арахiсовим маслом, а iнша - це коли iншi люди додають "чан" до мого iменi! Нацуру, лише друзям дозволено звати мене по iменi, багато честi для тебе!
   - Друг чи товариш?
   - Ти що забув? Цей браслет на твоїй руцi такого ж кольору, як i у мене. Якби ти не був другом, я б вже вiдправила тебе на Гаваї з купою куль в тiлi.
   - Звичайно, я знаю, що ми товаришi, але "друг"?
   - Знаю, але цей маленький голосок у моїй головi продовжує нашiптувати, що все нормально. Гаразд, ти мiй партнер, а отже ти мiй друг. На цьому все.
   - Будеш гадати про це потiм.
   Голоси в моїй головi казали менi взяти телефон, покликати на допомогу i надiятися, що хтось зможе мене врятувати.
   Очi Акане справдi перебували у режимi злої собаки.
   - Дурень та i все, ти зараз думаєш, що я персонаж одного роману Достоєвського, так? Будеш скаржитися - знесу твою башку.
   - У нас немає часу для цього.
   - Ти вважаєш мене дурною? Просто стань Кемпфером, якщо хочеш битися.
   Це правда; але чому Акане так раптово перетворилася в Кемпфера. Якщо вона досi не змiнилася, то повинна бути якась причина. Я повинен змусити свого "друга" подумати про це.
   - Акане-чан...
   - Ти прагнеш померти?
   - Акане... Чому ти перетворилася?
   - Що?
   - Чому ти стала Кемпфером. Як ти казала ранiше, для цього повинен бути хтось, хто хоче битися.
   По бiблiотецi промчався вихор.
   - Десь поруч знаходиться Кемпфер.
   Перш нiж встиг моргнути, перед моїми очима пролетiло щось розмите. Пролунав гучний стук, i на столi з'явився глибоко загнаний великий кинджал. Пiстолет Акане вiдреагував. Її зброя виглядала наче проблема американського уряду, що плювалася потоками смертi. Як собаки, що побачили лисицю, її кулi зграєю кинулися на свою здобич. Це звучить поетично, навiть якщо я кажу це, всi її пострiли десь зникли.
   - Нацуру, падай! - закричала Акане i ми обоє разом впали на пiдлогу.
   - Якщо ти хочеш уникнути подорожi через Стiкс, то готуйся до бою.
   - Вiдмовляюся!
   - Тодi я зроблю це сама!
   Я намагався чинити опiр, та перш за все я зрозумiв, що став дiвчиною у обтягуючiй спiдницi.
   Iншi студенти в бiблiотецi були шокованi такою раптовою перестрiлкою. Вони всi чимдуж втекли з голосними криками. Деякi студентки вже плакали, так як вони падали одна на одну у спробах втечi. Вони викликали у мене жаль. Надiюсь, вони не травмують себе.
   Зараз я намагався побачити, що робить та зла жiнка, та досi лежав обличчям донизу на пiдлозi. Лише чув безперервнi пiстолетнi пострiли.
   - Ти так жадаєш кровi. Якщо ти була старим чоловiком, певно, що я помер би вiд шоку.
   - Ей, давай виманимо нашу цiль! - Акане поглянула на мене з лихими намiрами. - Пiднiмай очi з землi i допоможи. Чи твоя голова набита Baby Star Ramen, засранець?
   Нi, моя голова не начинена Baby Star Ramen, я просто новачок у битвах. Дай менi перепочити. Я був достатньо розумний, щоб не сказати це Акане. Вона схопила мене за комiр i абияк потягнула у вертикальне положення. Чорт, це боляче, як могло трапитися, що ми "друзi"?
   - Послухай Нацуру, забiжи за книжну полицю он там, а я за тобою.
   Це була енциклопедична полиця покрита пилом, без порожнiх мiсць. Припускаю з неї вийде непоганий щит.
   - Вибiгай по рахунку один... один! Пiшов!
   Я спробував стрибнути у напрямку полицi та посковзнувся. Йди до бiса клята дiвчина, зараз не час для iгор! Я не хотiв сердитися на Акане, та зараз не час жартувати.
   - Ти не дослухав мiй рахунок.
   - Так, я просто не хотiв, щоб мене порiзали на шматки.
   - Поглянь, ми повиннi працювати разом, i напасти на Кемпфера меча.
   Вона серйозно? Акане продовжувала проклинати мене. Її можна було зрозумiти, бо я став Кемпфером лише цього ранку, тодi коли вона є Кемпфером впродовж шести мiсяцiв. Менше нiж один день порiвняти з 180, її досвiд дуже вiдрiзнявся вiд мого.
   - Я не просто турбуюся про зачiску.
   - Чи не ти мав обов'язковi уроки по мечах?
   - Ну... якого типу цей меч?
   - Не знаю. Я бачила, що вiн пролiтав попереду нас; вiн замалий щоб бути дворучним мечем, i завеликий щоб бути ножем. Я хочу дiзнатися бiльше, пiшли запитаємо у того, хто нападає.
   Я б спитав, та є все ще не бачив нашого ворога. Жорстокi очi Акане рухалися вправо-влiво, i вони розвiдували все, як собака. Я намагався послiдувати її прикладу, та не було жодної iдеї, що саме менi робити.
   - Давай тодi почнемо, - i почала рахувати: "Один, два, три!"
   Ми зiрвалися з мiсця одночасно. Нашi перемiщення не були повнiстю впевненi, але для вiдстанi, яку ми мусили подолати, це нiчого не значило. Отак ми обоє пiрнули за книжкову полицю. У результатi я сховався за Акане. Її поза нагадувала менi згорбленого злого пса, готового до атаки. Вона була напрочуд легкою i м'якою. Нi, це були її солiднi груди. Вiд Акане пахло приємним ароматом. Через те, що на нас були лише спiдницi, нашi голi ноги тiсно переплелися. Не встиг я подумати про це навiть пiвсекунди, як на мене подивилися червонi вiд злостi очi Акане.
   - Послухай, ми виглядаємо як лесбiянки. Так само, як ти уявив мене у своїх думках, спробуй уявити, як я тебе вбиваю.
   Ой нi, я хочу жити. Тому прислухався до попередження i виглянув з-за тiла Акане. Довкола чулися металевi звуки: "Дзень... Дзинь..."
   - Зброя нашого противника не зможе пробитися. Цi книги твердi, - посмiхнулася Акане.
   Книги були важчими, нiж здавалися. Тим бiльше такi товстi томи енциклопедiй. Шафа була з мiцної сталi. Це зробили, щоб вона могла витримувати велике навантаження. Саме це робило шафу iдеальним щитом.
   - Готова до контратаки, моя лесбiянська старина?
   I коли це мене встигли пiдвищити вiд партнера до старини? Блiн, надiюсь вона знає, що я зовсiм не лесбiянка.
   - Ти кажеш контратакувати, але де ворог? - спитав я, i обережно зазирнув у щiлину мiж книгами. У полi зору була лише пилюка, що кружляла всюди. I жодного шансу побачити ворога...
   - Сховалася, як рак. Ми повиннi поводитися з нею так само.
   - Отож, яким чином ми контратакуємо?
   - Слухай старина, ось що тобi потрiбно зробити.
   Вона поглянула вниз на мене, i почала наближатися з лякливою посмiшкою.
   - Ось iдеальний план. Ти вибiгаєш зi схованки, ворог нападає, i я контратакую.
   - I це що, твiй план???
   - Або так, або смоктатимеш мiй пiстолет, як медовi соти.
   - Добре, схоже я змушений йти.
   Отак мене змусили "добровiльно" стати приманкою. Iдеальний план, нiчого не скажеш. З огляду на саму iдеї всього цього плану, моє роль - це бути порiзаним на шматки.
   Акане була дуже нетерплячою i починала сердитися.
   - Немає значення, що ти думаєш, та я виконаю один чи iнший варiант без тiнi сумнiвiв.
   - Ймовiрно, ти не будеш нести вiдповiдальнiсть за мене, якщо я помру.
   - Я буду вiдповiдати за те, що ти помреш, якщо не пiдеш.
   Ця одурiла i дуже агресивна дiвчина закрила обома руками мiй рот, бо я вже був близьким до крику.
   - Все, кiнець обговорення.
   - I ти називаєш ЦЕ обговоренням?!
   - Тупиця, у тебе ж є магiя. Ти швидкий. Вiдшукай мiсце, де зможеш захищатися, а ворога залиш на мене, - посмiхнулася Акане. - Я розраховую на тебе, подруго.
   Її посмiшка здивувала мене. Все ж вона дiйсно мила, коли посмiхається. Обдурений цiєю посмiшкою я поповз до кiнця полицi. Досi не було одної ознаки ворога.
   - Акане, подаш сигнал, коли менi слiд бiгти.
   - Бiжи тодi, коли захочеш. А я якось впораюся.
   Її посмiшка та слова не спiвпадали, пробiгла така думка. Час на те щоб вибiгти непомiченим закiнчувався. Це повинно спрацювати, бо дехто зараз вишукує ворожий вогонь. Можливо моя магiя зможе змiнити напрям руху ножа. Хмм... Я все обмiрковував ситуацiю, i придивлювався до свого контраргументу бiльш детально. Якщо Акане це зовсiм не хвилює, то я повинен обдумати її рiшення.
   Глибоко вдихнув i сказав: "Я пiду".
   - То бiжи мершiй!
   Я вiдiрвався вiд пiдлоги i покинув схованку з книжних полиць. У той же час я думав про те, що саме є пусковим гачком для моєї магiї. Жодної нормальної iдеї. По-перше, ця злючка каже, що будь-якi слова змусять мене пiти. Яким я був дурнем, що наважився без роздумiв йти. По-друге, виявилося, що я зовсiм не хвилююся, бо ж ворог ще не напав на мене.
   I тодi я побачив вiдблиск на ножi, що полетiв за мене; мене проiгнорували. Ворог розпiзнав мою спробу бути наживкою. Лезо оминуло мене. Як я i думав, зброя ворога - це кортик, як довгий кинджал чи короткий меч. Не було жодних сумнiвiв, для мене це було абсолютно зрозумiло. Б'юся об заклад, що Акане побачила це так само гарно. Двоє кортикiв були прикрiпленi до ланцюгiв. Я бачив, що вони вiльно рухаються, як змiї, та ворог залишався невидимим. Ворожий Кемпфер застосовувала їх з безпечної вiдстанi. Я чув лише звуки металу, оскiльки клинки з легкiстю прорiзувати сталеву книжкову полицю, яка вже почала обвалюватися на Акане. Якась нiсенiтниця! Я швидко розвернувся i витягнув Акане за руку, поки шафа не впала на неї. Один з кортикiв розвернувся у наш бiк, та Акане вистрелила в нього, i вiдхилила лезо. Воно врiзалося в щось на певнiй вiдстанi вiд нас.
   - З'їла сучка! - сказала Акане i сплюнула кров. Вона поранила рот?
   - Я терпляча, та все ж вiдправлю тебе на саме дно пекла!
   - Ми обоє помремо, якщо не знайдемо ворога.
   - Наступного разу виконуй все, що кажу, придурок, ти як Чаушеску! Доїхало до тебе?
   У нас знову полетiв кортик, ми пригнулися, та вiн зачепив нас.
   - А ворог все чує, i одразу реагує.
   - Чаушеска не любили?
   - Ворог науки, стрiляє у потилицю прямо як Гiрен Забi[16].
   - Але це означає... - раптово краєм ока я побачив ногу.
   Пiстолет Акане розвернувся так швидко, як мiй погляд. Бiля напiвзруйнованої книжкової полицi стояла Сакура-сан. Чому вона тут?
   - Ти дура! - закричала Акане.
   Так само, як i вранцi, Сакура-сан була на прицiлi.
   - Граєшся з нами, так? Тобi час померти!
   Акане була на гранi того, щоб натиснути на курок. Я схопив руку Сакури-сан i вiдтягнув її вбiк, поки Акане обсипала нас кулями. Я мiцно обхопив Сакуру-сан i перекотився по пiдлозi.
   - Акане, зупинись!
   - У тебе дурна голова! Вона наш ворог!
   - Хто дурний? Сакура-сан не Кемпфер!
   Очi Акане трохи пом'якшилися.
   - Скажи чому?
   - Вона не має зброї. Вона нормальна людина.
   - Можливо вона викинула їх.
   - У цьому нема сенсу.
   Як тут згори в нас полетiли обидва кинджали. Ми швидко вiдскочили з їх дороги. Вони залишили дiрку у пiдлозi i їх потягнуло назад, але не в руки Сакури-сан.
   - От бачиш.
   - Дiдько! - розчарувалася Акане i вiдвернулася в iнший бiк.
   - Ти лише поглянь, на це нажахане обличчя. Хiба вона може бути ворогом?
   - Та й ланцюги прилiтають з бiльшої вiдстанi.
   Це було правдою. Здавалося, що вони з'являються з iншого боку дверного отвору. Певно це щоб приховувати себе, i залишатися невидимим. Акане ставала все бiльше роздратованою.
   - Скажи цiй повiї Каеде, щоб вона прибралася з шляху, коли я б'юся з Кемпфером.
   Стривай, що, чому ти називаєш її повiєю? Обличчя Сакури-сан поблiдло. А я намагався її заспокоїти.
   - Чому ти тут, Сакура-сан?
   - Ох... Я була повинна вiдшукати деякi довiдки у бiблiотецi... Також були жахливi звуки i я спробувала втекти, але не змогла пройти мимо.
   Що за погана удача, бути впiйманим у серединi бою з Кемпфером вже вдруге за один день, i обоє разiв з моєю участю.
   - Навiть якби вона була дрижачою вiдьмою, вона неодмiнно помре, якщо знову трапиться на моєму шляху, - гнiв Акане не зменшувався, вона все ще була сповнена ворожнечi.
   Я почав було їй протистояти, як отримав дуло її пiстолета мiж своїми бровами. Тому я швидко перестав.
   - Все в порядку, вiдступай.
   - Я не вiдступлю. Я поручаюся за Каеде, якщо вона знову опиниться на твоєму шляху, то покарай мене.
   Цiй дiвчинi, навiть якщо вона з якимось чоловiком була б останнiми людьми на планетi, то вони стали б ворогами. Вона намагатиметься проштовхнутися i через лiнiю полiцейських.
   - Нацуро, повертатися назад - це не для твого характеру. Чи ти не думав стати моїм чоловiком?
   - Нi за якi грошi, хiба що за допомогою зброї.
   - Гаразд, тодi я пiдстрелю тебе, якщо вона мене потурбує?
   - У будь-якому випадку просто залиши її саму.
   - Твоя удача, Каеде виживе, принаймнi зараз.
   Очi Акане мали тьмяний вiдблиск. Вона серйозно? Саме тодi, коли вона хотiла вистрелити у мене, як з'явився кортик з щiлини мiж книгами. Я вiдсунув Сакуру-сан вбiк. Лезо майже зачепило її шию. Акане вiдкрила вогонь, як тiльки я звернув убiк. За той час, поки я крутився довкола, то клинок вже зник. Як небезпечно! Я був майже проштрикнутий i проданий як новий стиль кебабу[17].
   - Прокляття, це так дратує! - Акане перенесла свiй гнiв з Сакури-сан на невидимого ворога. - Тобi доведеться мати повне отворiв обличчя, лише так ти зможеш охолодити свiй мозок. Нацуру, твоя дурнувата дiвчина ось там здулася.
   Я подивився, та вона не була "здутою", вона втратила свiдомiсть вiд раптового граду куль, якi випустила ця злюка. Сакура-сан впала на пiдлогу непритомною, наче смерть була перед моїми очима.
   - Вщипни її, i подивимося яка вона мертва.
   Нi, непритомнiсть - це нормальна реакцiя, її нерви просто слабкi. Я б теж був таким, та моя голова була спокiйною, нiби нiчого не сталося. Це побiчний ефект вiд трансформацiї в Кемпфера?
   - Дiн-дон, дiн-дон, - прозвучав кiнець обiдньої перерви.
   - Лайно, я запiзнюся, - поскаржилася Акане.
   - Ти серйозно?
   - Ну звичайно, навiть якщо я можу здатися лагiдною дiвчиною, я полюбляю вчитися, незважаючи на мої погляди.
   - Навiть з непристойним ротом?
   - Поглянь, я ж пропущу урок без сумнiвiв! - сказала Акане i направила свiй пiстолет в мене знову. Знаю, мої коментарi були ризикованi.
   - Слухай, просто я знаю, що я почесна студентка.
   - На жаль, гадаю ти спiзнишся. Я вiдмовився вiд спроб, пiсля того, як запiзнився три рази.
   - Не будь таким гордим через це.
   - Я не є гарним хлопцем, а це мiй спосiб не видiлятися в класi.
   Ми обоє замовкли i вiдчули тишу. Як не прислухалися, та не було жодного звуку ворога. Навiть незважаючи на те, що атаки не були постiйними, але перерви нiколи не тривали так довго. Нi звукiв клинкiв, що прорiзують повiтря, нi звуку ланцюгiв, що в'ються.
   - Атака закiнчилася... - сказала Акане, - жодних ознак ворога.
   - Це вперше так.
   - Ми з ним не закiнчили. Куди тепер йти?
   Я не вiдповiв, бо не було жодного способу це дiзнатися. Почекавши ще трохи, ми встали i вийшли з нашої схованки. Це був ризик, але напевно бiльше не буде атак.
   - Наш ворог пiшов.
   - Здається менi, що вiн забоявся.
   - А я не впевнений у цьому.
   - Чому ти так кажеш?
   Ворог був спокiйним, i навiть не повiвся на мою спробу приманки. Не думаю, що у нас була перевага. Мусить бути причина, через яку скасували атаку.
   - Запiзнитися на урок, i навiть нiчого не поїсти, - Акане нервово била ногою пiдлогу.
   А я не був так схвильований через запiзнення. Я не мав iдеальної вiдвiдуваностi, яку варто було пiдтримувати. Раптово до моєї голови прийшла одна думка.
   - Агов Акане! Можливо наш ворог є вiдмiнником.
   - Так? Чому ти це кажеш?
   - Я дивлюся як сильно ти схвильована щодо цього, можливо i ворог не хоче запiзнитися також.
   - Так як я? Ти гадаєш, що наш ворог - це вiдмiнник iз "Залiзної зiрки"?
   - Ну, така у мене думка, - звичайно, що це просто навмання, i не було жодних доказiв цьому. Вже якось моя iнтуїцiя змусила мене думати, що я правий. Це ще одна здiбнiсть Кемпфера?
   - Я повертаюся до жiночого вiддiлення. А ти, Нацуру, як хочеш.
   - Я пiду додому, але що робити з Сакурою-сан?
   Вона досi лежала на пiдлозi.
   Акане прикинулася, що не чує.
   - Не змушуй жiнку займатися напруженою роботою. Ти сам можеш вiднести її.
   - Але ж я жiнка також.
   - Це просто слова. Твоєї поґаної задницi для цього буде достатньо.
   - Це ти так скаржишся, щоб просто пiти звiдси.
   - А я розумовий дiяч.
   Я був близьким до того, щоб сказати "та ми обоє такi", але знову привiтався з дулом її пiстолета.
   - Фiзична праця - це чоловiча робота, усьек?
   Цей пiстолет був бiльш переконливим, нiж будь-якi слова, якi вона могла сказати. Тому я прийняв це без коливань.
  
   Вона клацнула язиком i сховала кинджал у свiй рукав. Ланцюг та iнший кинджал теж були тихо схованi. Вона перевiрила своє лiве зап'ястя, зараз вже час.
   - Не можна спiзнитися!
   Будь-який гарний студент ненавидить пропускати уроки. Бути гарним студентом - це не просто означає жити таким чином, це також означає вiдмовлятися вiд веселощiв, щоб уникнути поганої репутацiї. Її рука грюкнула об стiл, i полетiв пил. У бiблiотеки був сумний вигляд. Вона ненавидить шкодити книгам, але це було варте цього. Крiм того, вона могла отримати грошi з бюджету комiтету на покупку нових.
   Поки вона спокiйно йшла на свiй наступний урок в академiї "Залiзна зiрка", то почистила свою шкiльну форму, i переконалася, що вона iдеальна. Просто перед тим, як вчитель пройшов дверi, вона вже сидiла за своїм столом.
  

Глава 3

  

Секретний сад

   Я вiднiс Сакуру-сан до шкiльного медпункту. Прохiд до жiночої частини був запечатаний "без дозволу чоловiки не можуть увiйти на жiночу сторону", але так як зараз я був жiнкою, то його вiдкрили для мене.
   Я нiс зомлiвшу Сакуру-сан, i почувався трохи невпевненим у такiй ситуацiї. Тодi як Акане пiшла, смiючись вiд душi. Дiдько, я дiстануся до тебе. Якщо я дурна гарбузна голова, то в тебе капустяна голова.
   Тим не менше, тiло Сакури-сан було легким i м'яким, i моє серце швидко билося через це. Я торкався тiла дiвчини, якою я так захоплювався, якби я помер зараз, то помер би щасливим.
   Вiдповiдальною особою за медпункт у жiночiй частинi був чоловiк з надзвичайно довгим волоссям. Його голос звучав як у футбольного коментатора. Вiн вказав на лiжко, сказав: "Поклади її туди". I навiть не пiдняв очей з паперiв, що вiн читав. Що доброго у медпунктi без медсестри?
   Поки я чекав трохи пiсля того, як покинув лазарет, я не перетворювався в чоловiка. Акане казала, що час потрiбний для першого зворотного перетворення зовсiм випадковий, але ж що робити зараз.
   Я мiг сховатися у темному мiсцi пiд сходами на першому поверсi(чи не там курять поганi дiвчата?).
   Поки я був жiнкою у жiночiй частини, було дивним не бути в класi. Поки мене не рахують "порушником порядку", наприклад коли б я був хлопцем. Але я все одно не мiг просто вiдвiдати заняття. Передусiм для мене не знайдеться мiсця. I я не мiг втекти з школи без попередження полiцiї, не потрапивши в ще гiршi проблеми.
   Тому вирiшив, оскiльки я вже тут, то чому б не дослiдити крадькома жiночу частину. Я не мiг дивитися так хитро без того, щоб не привернути до себе увагу.
   Тому зробив вигляд, що я студентка Академiї "Залiзна зiрка" i пiднявся по сходах.
   Зараз у мене був час, щоб оглянути все довкола, частина для дiвчат-студенток академiї була досить милою. Незважаючи на те, що будiвля має суворий стиль, iнтер'єр був бездоганним та чистим. Прийшовши з сторони хлопцiв рiзниця була величезною, бо наша здавалася недбалою. У цього мiсця був принадливий запах. Якщо сказати, що менi не було цiкаво все оглянути, то це було б брехнею. З цим почуттям, яке перехоплювало подих, могла змагатися лише радiсть малого хлопчика-учня, що пiдглядав у жiночу ванну.
   Мене все ще не знайшов шкiльний персонал. Я навiть мав пiдготовлене таке вибачення: "Я бiжу за дорученням вчителя", хоч я його i не використовував ранiше. Поки я ходив, то вже набрався достатньо смiливостi, щоб ходити з дуже пихатим виглядом.
   У мiй бiк йшла самотня дiвчина. У неї було довге волосся, що давало їй невинний вигляд. Я пришвидшив свої кроки, поки ми не зблизилися. Вона зi мною розминулася, бо дивилася вниз. На нiй була шкiльна форма з ознаками морського стилю. Та це вбрання не погоджувалося з позначками на її комiрцi, що вказували на неї, як на студентку першокурсницю. Вона зобов'язана бути невинною.
   Ми проминули один одного, i я почав вiдчувати себе вiльно. Як я почув бурмотiння: "Вона така крута". Крута?
   - Менi шкода, - окликнула вона мене. - Ви семпай?
   Мiй зовнiшнiй вигляд був старший, нiж у неї, тому я мовчки кивнув.
   - Як менi дiстатися до кiмнати Студентської ради? Я повинна передати дещо, та не знаю дороги...
   Ха, ха. Загубилася в унiверситетi? Це можна очiкувати. Це школа може бути невеликою, але коли подумаєш, що тобi потрiбно прямо - в результатi опинишся у глухому кутi. Це схоже на перебування у густих лiсах, де немає можливостi побачити свiй шлях. Врештi-решт ця школа була збудована як прибудова до прибудови.
   А щодо кiмнати Студентської ради, то вона не в цiй будiвлi, вона ближче до бiблiотеки.
   Коли я думав над поясненням, то зрозумiв, що у мене досi чоловiчий голос, тож вказав пальцем мовчки.
   - ... - дiвчина була спантеличена.
   - Добре, хм... - що ж, я вирiшив сказати хоч щось, - он там, - i вказав своїм пальцем на вiкно, що було недалеко вiд мене.
   - Так що..? - спитала вона боязко. - Чи не могли б ви мене привести?
   - ... - що за бiль.
   Звичайно ж я знав, як дiстатися до бiблiотеки, я просто прийшов звiдти. Я зайшов на жiночу сторону, хоча я не дiвчина. Що станеться, якщо я перетворюся у хлопця поки проводитиму її? Це здається моєю долею чи моїм кiнцем. Фiнал...
   - Навiть якщо ти просиш... - вiдповiв я, упс, використав свiй природнiй голос. Я розмовляю дуже голосно.
   Довговолоса дiвчина виглядала розчаровано, але одразу взяла себе в руки.
   - Я хочу, щоб семпай показав менi куди йти.
   I чому все так?
   - Я просто переношу дещо, i не знаю потрiбного шляху в Академiї "Залiзна зiрка", та я б хотiла знати бiльше, семпай!
   Мене затопили деталями.
   Добре, я здається знаю потрiбний шлях. Я хлопець з другого класу i хтось просто намагався вбити мене у бiблiотецi. Серед всiх студентiв чоловiчої частини, окрiм Хiґашiди, я був найбiльше обiзнаним про жiночу сторону. Хiґашiда знає бiльше, але його не кликали.
   Я поглянув на браслет щоб побачити, чи були якiсь ознаки його свiтiння, вiн поки добре виглядав.
   Тому потиснув плечима i подав їй знак, щоб йшла за мною.
   Дiвчина бадьоро послiдувала за мною трохи позаду. Ми вийшли з будинку у внутрiшнє подвiр'я.
   - Другий клас, так? - раптом почала вона розмову.
   Я не мiг їй заперечити, бо на моєму комiрцi була гарно помiтна емблема.
   - Я така рада, що мене помiтила у школi така супер крута семпай!
   Це змусило мене добре почуватися, та ще й мене так похвалили. I в додаток до цього, це мiй перший раз, коли мене назвали "семпай".
   - Будь ласка, скажи своє iм'я.
   Що я повинен сказати... Iм'я Нацуру Сено - це моє чоловiче iм'я, i не пiдходить для жiнки. А для початку, я хлопець, кому не слiд бути у жiночiй частинi. У мене не було можливостi знову мовчати. -
   Агов, сем-пай!
   Ця дiвчина, про яку я думав, що вона сором'язлива, ставала дуже близькою зi мною.
   - Ну будь ласочка, скажи, - i наче випадково схопила мою руку.
   - ..., - звичайно, я все ще робив вигляд, що не чую. Дiвчина надулася.
   - Ну добре, якщо ти не розповiси менi, то я закричу i тебе зловлять. Я знаю, що ти студент другого року i прогулюєш урок.
   Стiй, зачекай... Якщо ти так зробиш, то iсторiя стане дуже заплутаною.
   Але очевидно, дiвчину це не хвилювало. I не було значення, що вона не знає обставин, якi були такi незвичнi, i не знала мого скрутного становища. Це виглядало так, нiби вона насолоджується моєю нервовiстю.
   - Ех...
   - Краще просто розповiсти менi, чи нi? - вона непомiтно пiдiйшла до мене з особливо жорстокою посмiшкою.
   Куди я мiг би побiгти i втекти? У ту ж мить я молився: "Небеса, врятуйте мене", i почув бiй дзвону.
   - ДIНЬ, ДОН, - це кiнець уроку.
   Це був нудний урок з математики, який я пропустив, та це мене не хвилювало.
   - Он там! - вказав я пальцем на кiмнату Студентської ради i швидко розвернувся. Пiсля того, я був паралiзований, бо не хотiв стикатися з студентками, що приходили з жiночої частини.
   Як тiльки я спробував пiти геть, та дiвчина причепилася до моєї руки.
   - Ах... ну будь ласка зачекай, - вона взагалi не йшла до Студентської ради.
   Натовп дiвчат вийшов з будинку. Менi потрiбно було сказати, що я мушу швидко дiстатися до певного класу. Тож варто було вибачитися i пiти вiд неї геть. Так, гаразд. Вона не хвилюватиметься.
   - Це... Нацуру-сан? - почувся слабкий шепiт. У групi з дiвчат у шкiльнiй формi я побачив здивовану Акане.
   Це була форма, в якiй вона була перед перетворенням на ту злюку дiвчину.
   - Ох... щось пiшло не так?
   - Перетворення досi не було, - прошепотiв я у вiдповiдь.
   - Це вже довго, але чому ти досi тут?
   - Мене попросили показати дорогу...
   I саме тодi довговолоса дiвчина закричала: "О! Акане!"
   - Масумi-сан...! - Акане була шокована.
   - Це що, Акане знайома з семпаєм?
   - Семпай... ти маєш на увазi Нацуру-сан?
   Я не змiг нiчого сказати окрiм "дурна". У тої дiвчини, котру звати Масумi, з'явилася дурна посмiшка.
   Акане зрозумiла: "Нi, не Нацуру-сан... це стосується...". Вона запанiкувала.
   Я також запанiкував.
   - Тож, Акане i Нацуру-сан знайомi! - почала смiятися Масумi.
   - Вчитель послав мене з дорученням!
   Я непомiтно запитав Акане: "Ви знаєте один одного?"
   "Цей... ми друзi, оскiльки ми одного року народження..."
   З одного року, i порiвнювати з Акане, то вона виросла вiдносно нахабна.
   - Ну Акане, спасiбочки тобi, що сказала менi iм'я Нацури-сан!
   - Сказала...
   - Так, окрiм тебе, я також хочу бути другом з Нацуру-сан. Але... Я гадаю, що це неможливо...
   - Чому ти не запитаєш прямо у Нацури-сан?
   - Це... неможливо. Навчи мене Акане.
   Актори може i змiнилися, але ситуацiя знайома. Масумi вимахувала руками перед Акане, так само як i злюча, як собака, дiвчина вимахувала своїм пiстолетом i кричала: "Уб'ю!". Вже довгий час не було й натяку на ту боязку та нервову дiвчину з коридору.
   Я нервувався, i немало. У мене не було здогадок, коли вiдбудеться трансформацiя. На щастя, на браслетi не було жодних змiн, та менi було потрiбно постiйно за ним слiдкувати.
   Масумi так розпитувала Акане, що у тої вже був вигляд, нiби вона зараз заплаче.
   Я пiдморгнув Акане i порухом очей вказав на сторону хлопцiв.
   - На мою думку... Нацуру-сан зайнята, а отже... i у мене є деякi справи з Нацуру-сан, тож... Коли школа закiнчиться... є дещо...
   Я застиг... це може стати проблемою. Потягнув Акане.
   "Ти все розкриваєш... ти занадто багато говориш."
   "Я, що я ще могла сказати... i тому я..."
   "Просто прибреши щось. Не розповiдай все про мене, коли ви просто знали одне одного."
   "Так... Розумiю, але ж нам потрiбно купити тобi деякi речi."
   "Якщо так i пiде... то це вже буде неприємно."
   "Нацура-сан, тобi потрiбно пiдготувати те, що тобi потрiбно." []
   "Ну я побiжу звiдси, будь-де, але не тут."
   I побiг геть з вiдчуттям, нiби я антилопа. Позаду нас чувся голос Масумi: "Ви двоє, почекайте!" Звичайно ж я зробив вигляд, що не чую; навiть двадцятитонна вантажiвка не змогла б мене зупинити.
   Я втiк i вирiшив сховатися у жiночому туалетi у бiблiотецi. Зайшов i тихо закрився у приватнiй кабiнцi.
   Намагався мовчати i скоротати час у туалетнiй кабiнцi, хоч це i не рекомендують робити. З моїм браслетом досi нiчого не вiдбувалося, тому я невдовзi занудьгував. Спробував поспати, притулившись до стiнки, та це також не спрацювало.
   Я сидiв у кабiнцi поки не закiнчилися всi уроки; це було варте похвали. I навiть тодi не було жодної ознаки, що перетворююся в чоловiка.
   Пiсля того, як пройшов шкiльний день, я нарештi вийшов назовнi. Моє тiло болiло, а кiстки кряхтiли так голосно, що я подумав, що мої зв'язки порвалися.
   Я змiшався з студентами. Мене хвилювало те, що це мiй перший раз, коли проходжу через ворота до частини дiвчат.
   На мене з усiх сторiн дивилися дiвчата. Не потрiбно казати, що я вiдчував погляди усiх студенток з жiночої половини академiї "Залiзна зiрка". У мене досi був похмурий настрiй, через те, що я не мiг перетворитися у хлопця, а iнакше така увага була б дивною.
   Як тiльки я пройшов через шкiльнi ворота, то почув голос.
   - Нацуру-сан! - це була Акане.
   Її голова досi дивилася донизу, але виглядала бiльш низькою, нiж зазвичай.
   - Тебе ранiше вiдпустили? - пiдiйшов я до неї.
   - Так, я пiшла ранiше. Через те, що Нацуру-сан пiде купувати одяг, я вирiшила почекати тебе.
   - О... це добре. Спасибi.
   - Менi шкода.
   - За що? Щось сталося?
   - Тут є людина, яка хоче пiти з нами...
   - Що?
   - Вона сказала, що якщо Нацуру-сан купуватиме вбрання, то i вона абсолютно точно повинна пiти... Пробач.
   - Наприклад хто?
   - Цей хтось, це я... - це дiвчина, вiд якої я втiкав ранiше. Вона з'явилася з широкою посмiшкою до самiсiньких вух.
  

Йдемо за покупками

   Її статистика:
   Повне iм'я: Нiшiто Масумi.
   В якому класi: третiй, першого року навчання.
   Група кровi: В.
   Хобi: полюбляє слухати музику поки спить.
   Розмiри: будь ласка, обов'язково пiдтвердьте три розмiри її самостiйно.
  
   Вона сказала все це без пiдказки. Фактично вона радiсно стрибала, з того, що розповiла це менi. Єдиною рiччю, що я не почув, були її дитячi хвороби.
   Зрозумiло, що я спитав у Акане: "Чому її?"
   "Вона... вона мене переслiдувала, i всi мої спроби втекти вiд неї провалилися."
   "Але вона так палко приєдналася до нас."
   "Правильно, коли мова заходить про Нацуру-сан, у нiй розгорається цiкавiсть..."
   "Може нам побiгти знову?"
   "У мене сумнiви, що ми втечемо..."
   Таким чином я опинився на шопiнгу з двома дiвчатами: одною тихою, i одною шумною. Масумi вела нас, а сама стрибала, тодi як ми з Акане були пригнiченi. Та якого бiса, здавалося, що нас веде богиня вонтонiв[18] i причаровує нас.
   - Нацуру-сан, ти купуватимеш одежу? - запитала Масумi з посмiшкою.
   - Так... - я не мав бажання вiдповiдати бiльше, нiж це потрiбно.
   - Ого, вiдповiла просто як чоловiк! - прийшла вiд неї уїдлива вiдповiдь.
   Вона не помиляється, я чоловiк.
   - Просто одяг, i нiчого бiльше?
   Хотiв сказати "безумовно", та ймовiрно ця репортерка у формi морського стилю буде знову виражати незадоволення. Поглянув на неї, i не схотiв навiть рот вiдкрити.
   - Хiба що повечеряю.
   Це було правдою. Не було жодних ознак, що я невдовзi перетворюся. Я б надав перевагу пiти додому i не виходити з нього, але там не було їжi i я хотiв повечеряти чимось бiльшим, нiж просто водою на нiч.
   - Нацуру-сан, ти готуєш сама? Будь-що, що я засовую у мiкрохвильову пiч, завжди займається полум'ям i мене сварить мама.
   Спiвчуваю її мамi.
   Якщо говорити про мої кулiнарськi здiбностi, то я можу приготувати непогане карi. А iншi вмiння обмеженi чашкою рамену, але не назву це кулiнарiєю; нема через що пишатися. Ходять чутки, що Сакура-сан дуже гарно готує. Якби я перетворився в чоловiка, то з великою охотою скуштував би її страви.
   - Справдi? - просто сказала Акане. Вона не казала бiльше, пiсля як я шепотом розповiв їй свої думки. Здається, Акане дуже зла через щось.
   На моє щастя Масумi продовжувала голосно розмовляти, i намагалася вирiшити, куди ми пiдемо.
   - Якщо ти просто хочеш гарнiру, то у центральному супермаркетi вiн дуже дешевий. Ходiмо туди.
   I Масумi повела нас. Це що, людська природа слiдувати за будь-ким, хто веде? Ми йшли у формi трикутника з Масумi на його вершинi попереду нас. На нас дивилися з усiх сторiн; i всi погляди були спрямованi на мене. Витрiщалися i чоловiки, i жiнки. Оскiльки чоловiк у менi дрижав вiд такої уваги, це було так незручно. "Агов, це вам не пiп шоу[19]!" - захотiлося менi закричати. Але тодi хтось точно викличе полiцiю, тому мудрiше йти мовчки.
   Я був повнiстю одягнутий у шкiльну форму Академiї "Залiзна зiрка". Не шкiльна форма привертала увагу, оскiльки вона була популярною серед шкiл цього району. Кiлькiсть поглядiв на мене зростала... я зовсiм не розумiв чому. Якби першокурсник почав носити шкiльну форму, чи не було б це схоже?
   Та все ж уваги було занадто багато. Я не такий i сором'язливий, але погляди зосередженi на менi дуже вiдволiкали; я навiть забув, що ми йдемо на шопiнг. А жiнки почуваються так само?
   - Люди дивляться на Нацуру-сан... - спосiб, яким розмовляла Масумi, не був вишуканим.
   - Це тому, що Нацуру-сан крута i висока, логiчно, що вона в центрi уваги. Її розстрiлюють поглядами весь її шлях.
   Чому мене зробили мiшенню? Можливо це все через зрiст. Я був чоловiком середнього росту, але на голову вищий, нiж бiльшiсть жiнок. Без сумнiвiв зараз я найвищий серед нашої трiйки.
   А може моє перетворення змiшало чоловiчi i жiночi частини разом... тiльки я почав над цим думати, як мене хтось покликав.
   - Ей!
   Це був чоловiчий голос. Спробував проiгнорувати i продовжував йти.
   - Зачекай, - хтось схопив моє плече.
   Його пiджак був знайомим, це хлопець з нашої школи. Я впiзнав його обличчя, це був мiй однокласник Хiґашiда, iдiот, точно дурень.
   - Така компанiя? Так мило!
   Тупий пацан; це що пiкап? Можливо це звичнi залицяння. Вiн розслабив своє обличчя i розвiдував мене; так це пiкап.
   Зi значка на моєму комiрцi вiн дiзнався, що я також студентка другокурсниця.
   Перелякана Акане сховалася позаду мене.
   - Ей ви, припинiть залицяння i ходiмо, - сказала Масумi.
   Проте Хiґашiда розмовляв лише зi мною.
   - Агов, я також навчаюся в Академiї "Залiзна зiрка". Скажи менi своє iм'я, а я другокурсник Хiґашiда.
   Чому я? Тон його голосу був дуже моторошним. Перебування жiнкою у цей момент дало менi повнiстю iнший погляд на цього хлопця. Я зовсiм i не думав, що вiн так легко i багато розмовляє з дiвчатами. Вiн змiг би позмагатися з Масумi у вмiннi безперервно говорити. Також я забажав послiдувати прикладу Акане.
   - Я не поганий, не отаку, а абсолютно нормальний хлопець, - продовжував Хiґашiда. I це чую пiд голови клубу вродливих дiвчат, що намагається пiдчепити мене. Звичайно це мене не турбуватиме, але прямо зараз це може стати проблемою.
   Я зкинув його руку з свого плеча. Як хлопець може поводитися так фамiльярно з незнайомою дiвчиною? Навiть думати про цю розмову було огидно. Менi слiд бути обережним.
   - Моє хобi - це фотографувати, я б хотiв зробити одне твоє фото, - сказав вiн i дiстав свою камеру. - Прямо зараз я колекцiоную фото вродливих дiвчат з Академiї "Залiзна зiрка". Жодних проблем?
   I як тiльки якась дiвчина може потрапити на такий калiчний гачок пiкапу? Схоже, це хоча б один раз та й спрацювало у нього.
   - Я... Мене...? - Масумi була шокована. Акане досi без страху ховалася позаду мене.
   Я мовчки похитав головою.
   У ситуацiї з цим хлопцем, вiн може впiзнати мiй голос.
   - Я прошу у тебе, тому що ти прямо як прекрасна модель. Це займе лише одну мить, не заперечуєш?
   Хлопцi можливо думають, що я виглядаю гарною. З першого погляду на себе у дзеркалi, i сам знав як чудесно виглядаю.
   - Ми можемо почати?
   - Послухай...
   - У тебе строгий голос, мiй улюблений.
   Будь-який голос дiвчини є його улюбленим. Вiн сказав би так само i Масумi. Вiн намагається флiртувати з Нацуру Сено, хто вiдвiдує той же клас, що й вiн. Якби вiн коли-небудь визначив, хто я насправдi є, вiн би вибухнув як бульбашка. I це гарантована для мене поїздка в лiкарню.
   Проiгнорував його i пiшов геть. Потрiбно купити їжi i деякий одяг. Навiть захотiв купити свою щотижневу мангу.
   Я мiг вiдчувати поколювання на заднiй частинi своєї шиї, це комар?
   - Забуть зараз про їжу, давайте для початку купимо одяг, - сказав я своїм напарницям. - Бiжiмо!
   - Ей...!
   - Що ти робиш? Ти не хочеш бути у моїй фотоколекцiї? Дiвчина-модель...
   Ми з Акане посигналили один одному очима, виключаючи Масумi. Хiґашiду все ще можна було почути: "...Я хочу тебе у мою колекцiю. Це шанс один на все життя."
   Акане та я рвонулися несподiвано, Масумi швидко за нами. Сам роби свої фотографiї.
   Ми втекли у торговий центр i опинилися бiля передньої частини станцiї. Натовп був дуже великим i Хiґашiда залишився далеко позаду. Проте менi досi потрiбно купити деякi жiночi речi. Може в Iто-Йокадо чи Джусо? Вирiшив спитати в Акане.
   - Прямо всерединi станцiї є милий магазинчик з милим одягом. Повертаймо тут праворуч.
   Я зробив, як вона i сказала. Адже я нiколи не купував одяг тут до цього часу. Лише купував у пiдвалi цiєї станцiї багато бенто, та як правило вони не були свiжi. Я застрибнув у переднi дверi магазину i почав заспокоювати дихання. Хiґашiда нiколи не знайде нас.
   - Ну... - оглянув я магазинний каталог. Iм'я магазину виглядало у моїх очах як буддiйськi писання на санскритi.
   - Ось цей магазин, - вказала Акане на третi дверi.
   Поки ми пiдiймалися на ескалаторi, Масумi збуджено бурмотiла: "Одяг... Одяг..." Менi стало цiкаво, чи раптом вона не приймала шкiдливих наркотикiв.
   Ми увiйшли в обраний нами магазин, що був просочений почуттям чарiвностi. Вiн був нацiлений на вiкову групу студентiв старших шкiл, чи трохи старше.
   - Через те, що Нацуру-сан така прекрасна, я i подумала про цей магазин... - сказала Акане i злегка почервонiла.
   - Спасибi, - вiдповiв я i вклонився їй. У мене немає досвiду, коли справа доходить до моди. Я навiть не мiг вiдповiсти на простi питання щодо назв брендiв; а ще менше про жiночу моду. Навiть якби магазин називався "Моднi бренди популярнi у Заїрi", то я б повiрив цьому.
   Масумi швидко протанцювала i сказала: "Я також оберу якусь сукню...". Акане повiльно зайшла, i я сором'язливо послiдував за нею.
   Таким чином я зайшов у жiночий магазин одягу вперше з часу мого народження. Одяг був розвiшаний по стiнах коридорiв. Рiзновидiв одягу було дуже багато, якщо порiвнювати з чоловiчими магазинами. Там було все вiд футболок до спiдниць, вiд носкiв i до нижньої бiлизни, що варта спiвчуття. "Варта спiвчуття?"
   Я байдуже дивився на двох дiвчат, що йшли повз ряди одягу. У мене не було й здогадки, що серед усiх цих дамських речей буде добре виглядати, навiть якщо це буде на менi.
   Раптом Масумi закричала: "Тут, сюди! - а потiм додала, - Нацуру-сан, оце!" Вона пiдняла футболку з малюнком двох перехрещених бензопил. Над бензопилами жирним текстом було написано "ВБИЙ Вчителя, ВБИЙ Копа".
   - ... .
   - Це повнiстю пiдiйде тобi, прошу носи її на уроках!
   Вона вiзьме на себе вiдповiдальнiсть, коли мене виженуть з класу? Я мовчки похитав головою. А носити її пiд шкiльною формою чи на нiй?
   - Тодi можливо ця... - Масумi без зволiкання взяла ще одну.
   Це була сорочка з великим християнським хрестом з словами пiд ним "Абсолютний шахрай ↑", якi були написанi готичним стилем.
   - Одягай її пiд час Рiздва, i гуляй по мiсту.
   Японцi здебiльшого толерантнi до релiгiйних поглядiв, але наскiльки це вважається грубим? Чи слiд її носити просто, щоб дратувати християн?
   Тiльки я встиг струснути головою, як Масумi вже показувала iншу.
   - Ось ще одна схожа, вона iдеальна!
   ГОРИ! СПАЛИ! ЗНИЩ! ЗАБЕРИ! Що було не iдеальним, так це ця, ех.
   Все даремно, ця жiнка не може знайти хоч що-небудь гарне для мене.
   Проте, чому лише цi речi. Це що магазин панкiв, рокерiв i фанатiв важкого металу? А вони носять якiсь пристойнi речi?
   До нас приєдналася Акане i принесла одну сукню. Чорну з тонкими плечовими ремiнцями. Певно це модний стиль, що носять дiвчата.
   - Можливо це... гарно виглядатиме на Нацурi-сан...
   Зовсiм не знаю. Я не звик думати чи добре виглядаю у сукнi. Вона була густо вишивана срiбними черепами зi схрещеними кiстками. I як вiдмовитися?
   - Я... думаю це пасуватиме Нацурi-сан.
   Масумi показала менi чорний жакет з малюнком i словами "Влад Дракула знищує турецьку армiю".
   Акане вийняла спiдницю: "А як ця?" Ця була вишита цим: "Дiйди до ентериту". Менi потрiбно шукати ентерит вдома, ентерит? Якась нiсенiтниця.
   Наступною була футболка з фотографiєю двох людей, збирача податкiв i фермера на мотузцi. Пiд фото були слова: "Не звертайся до юриста, щоб боротися у дитячiй битвi!"
   Масумi тримала жакет з фотографiєю Токуґави Iємiцу[20], що їхав на мотоциклi i тримав свiй меч. На мечi було зображення рiзнобарвного вогненно-червоного фенiкса пiд час польоту. На спинi був текст: "Я СЬОҐУН, ХА-ХА-ХА!", а на переднiй частинi малими лiтерами було написано "I.Токуґава".
   Здавалося, що характер дiвчини як Акане схожий на одяг цих стилiв, я про це думав, для дiвчини у якої хобi - це тварини нутрощiв, це повинно пасувати.
   Цей передовий одяг викликав у мене жахливий головний бiль. Тiльки подумати, що Акане i Масумi роздiляють пристрасть до цього стилю, пояснiть менi, як дiвчата рiзного вiку з такими протилежними характерами змогли стати друзями. Я мiг це зрозумiти, але чому я задiяний в цьому, це ж не мiй стиль.
   Я почував себе, нiби мене змушували купувати товари конкуруючi вуличнi продавцi десь в Iзраїлi.
   - Припинити шопiнг! - смiливо закричав я.
   У результатi на мене дивилися двоє шокованих обличь дiвчат.
   - Шопiнг... ти не... ти хочеш перестати?
   - Я просто шукаю якусь одну рiч, а це багато... Якщо так пiде i далi, я помру, - а це вiдчувалося як правда.
   Я покинув магазин мовчки, i Акане пiшла за мною без жодної скарги. А Масумi тримала спiдницю з надрукованими на її спинi словами "Торкайтесь вiльно!".
   - Носи це, принаймнi одягни це! - вона плакала. Носити щось подiбне на це, може привабити найгiрший вид людського грибка.
   Зрештою, ми повиннi були вiдправитися до супермаркету, а потiм до торгового району. На погляд кожного ми повиннi були виглядати як близькi дiвчата, ким ми насправдi i були.
   - Ей ви! - почувся безпечний чоловiчий голос, але не Хiґашiди.
   Там стояло троє хлопцiв, типу спортсмени.
   - Ми пiдемо в караоке, але потрiбно нам бiльше людей. Ви не хочеш до нас приєднатися?
   Як пiдозрiло... Швидше за все, вони не могли дозволити пiти туди за свої кошти.
   Вони носили сорочки, якi пофарбували самостiйно, щоб виглядати як футбольна форма з Мiлану. На них був логотип змiї. А їхнi очi нервово кидалися по боках.
   Теперiшнiй я - жiнка. Можна припустити, що станеться, якби ми всi були наодинцi у закритiй кiмнатi.
   Один з них схопив Акане за руку.
   - Кiмната караоке прямо он там.
   - Цей... Я не пiду.
   - Не будь такою крутою. Там будемо лише ми хлопцi, i ви троє.
   У мене з'явилася iдея, можливо пiсля впливу Хiґашiди, i я сiпнув Акане за рукав.
   - Ти можеш прямо зараз перетворитися...
   - Ну... але ж Масумi-чан тут, - я не подумав про це.
   - Така мила дiвчинка як ти повинна прийти також.
   Має на увазi мене. Цi слова прийшли вiд одного з них з волоссям Мохаук, що змусило мене подумати про нього, як про бiлу розпушену курку.
   Я вагався i намагався згадати, що б сказала трансформована Акане. "Агов!" Мою руку взяли i вiн облизнув свої губи.
   - Краще тримайся подалi, покидьок. Ви помрете один за одним.
   Куряча голова була вражена чоловiчим голосом, що вiн почув вiд мене "дiвчини".
   - А що стосується глухих ублюдкiв, що з тобою... Швидше я дам вам щось, щоб стримати лайно вашої компанiї у ваших кишечниках.
   На його живiт натиснуло щось важке.
   - Такий дилетант... - я натиснув сильнiше. - Не вiдкривай свого рота або я напхаю у нього шкiру, яку знiму з твоєї спини, - i дуже жорстоко на нього подивився.
   Цi троє пильно подивилися за мою спину. Куряча голова подивився вниз, щоб побачити рiч у моїй руцi.
   - Ей! Дивись вниз i помри!
   - Дiдько! - його вирвало i вiн з компанiєю побiг геть.
   А я поклав запальничку назад до своєї кишенi. Як тiльки почав шкодувати, що ношу її, тому що це незручно, як вона випадково стала на здивування корисною.
   - Це те, з чим дiвчата мають справу, оцi грубi спроби пiкапу?
   - Я... Зi мною не часто флiртують...
   - Але?
   - Це тому що Нацуру-сан прекрасна.
   - Немає сумнiвiв, Нацуру-сан - красуня. Бiля неї буде скупчуватися багато чоловiкiв, - голосно погодилася Масумi.
   Я був радим почути такi похвали, але мав сильно змiшанi почуття щодо цього.
   - Це вражає, ти така сильна, - почувся знайомий голос з iншого боку, i одразу заболiла голова.
   - Я спостерiгав за вами. Цi хлопцi мають погану славу, але ти так легко їх прогнала! Ви б бачили їх обличчя...
   - Тож... - це все, що я спромiгся сказати.
   - Ну, а зараз я зроблю фото з тобою. I з нею також, - вказав вiн на Акане.
   - ... .
   Я крадькома прискорив свiй темп i якось з силою потягнув Акане за руку.
   - Ну почекай... це ж просто фотографiя.
   Я глянув через плече, вiн почав вiдставати.
   - Зникни!
   У Хiґашiди були широко вiдкритий рот i очi, але вiн зупинився.
   - Нацуру-сан, це чудово. Вiн не отримав й натяку.
   - Нацуру-сан... ну... твiй друг буде у нормi?
   - Звiсно, вiн просто як пташка - забуде все за хвилину.
   Хiґашiда i я - пара хлопцiв з чоловiчого класу 2-4. Найкраще звернути увагу на наш поточний рiк; 70% класу не виконали домашню з японської iсторiї мiсяць тому. Наш вчитель зомлiв, його рот вiдкривався i закривався, як у золотої рибки. Наступного дня вiн провiв уроки з проповiдями, плачами i вириванням свого волосся. Це вiдкопане у пам'ятi досi було досить освiжаючим. Звичайно ж я був у цих 70%.
   - Забудьте про це, ходiмо поїмо там! - сказала Масумi i пострибала вперед у вказаному напрямку.
   - Це он там. Пройти пiшохiдний перехiд бiля... ОГО! - Масумi закричала так голосно, аж я пiдстрибнув.
   - Що? Що сталося?
   - Твоє зап'ястя блимає, Нацуру-сан!
   Хоча це було не зап'ястя, а браслет, мабуть вона була переконана, що свiтиться саме моє зап'ястя.
   - Твої жили свiтяться, як у морського чорта?
   Я посмiхнувся, я б посмiявся, та зараз не до смiху.
   "Нацуру-сан, це серйозно...!"
   Акане зблiдла, оскiльки це ознака, що я починатиму перетворюватися з жiнки в чоловiка.
   Хоча я був радий поверненню, але моє мiсцезнаходження було проблемою. Перетворюватися у такiй багатолюднiй мiсцевостi, та це ж стане шоу по змiнi статi. I до того ж, Масумi була досi з нами. Очевидно, що мене переправлять у зоопарк чи дослiдницьку лабораторiю для поглибленого вивчення.
   "Акане-сан, стань Кемпфером!"
   "Так... але ж Масумi... Якщо я це зроблю..."
   Я звернувся до Масумi: "Менi шкода... трiшки."
   Я кинувся i забiг у вхiд до пiдземної парковки. Акане була стривожена, але слiдувала позаду.
   Бiле люмiнесцентне свiтло огорнуло моє тiло поки я бiг вниз по сходах. Я не пам'ятав скiльки на скiльки сходин спустився, але коли свiтло зникло, я вже став чоловiком.
   - Ой нi...
   Я не журився, лише трохи розчарувався через мiсце i поганий час.
   Сiв на сходи. Акане пильно розглядала землю.
   - Хтось помiтив?
   - Нi, але...
   - Там хтось був?
   - Ну... Я просто вiдчула... що хтось спостерiгає...
   Це звучало боязко, як завжди, але її тон голосу був смертельно серйозним.
   Я поглянув вгору у напрямку вулицi, i ковзнув поглядом по пiшоходах. Нiхто з них не дивився у наш бiк.
   - Коли?
   - Впродовж... довгого часу. З часу того магазину.
   Я почухав свою шию ззаду. Коли я був Кемпфером, я почувався на межi. I чому хтось спостерiгав за мною? Це та людина, з якою ми билися? Вони знають, що Акане мiй партнер? Якщо вони слiдували за нами i побачили, як я перетворився, то вони знають, що я змiнююся з дiвчини у хлопця.
   Я намагався згадати. Коли ми билися у бiблiотецi, я так i не бачив обличчя нашого ворога.
   - Давай звiдси вибиратися, - сказав я до Акане.
   - Якщо ми вийдемо, то Масумi-чан досi там.
   Я про це точно не подумав. Коли я почув голос Масумi-чан, то сховався пiд сходами.
   - Куди ви пiшли..? Я нарештi вас наздогнала. А де Нацуру-сан?
   - Ех... вона пiшла...
   - Що? Чому вона пiшла?
   - Та-а-ак... вона просила у тебе вибачення, Масумi-чан.
   Я нiколи такого не казав, але їй довелося бути ввiчливою.
   - Вона не сказала, коли я зможу побачити її знову?
   Ох, тiльки не кажи їй нiчого!
   - Агов, а як вона пiшла? Це ж парковка?
   - Це тому... причина цього... мотоцикл, так, вона виїхала звiдси на мотоциклi.
   - Ого, супер крута! Вона... Я теж хочу проїхатися! Якою дорогою вона поїхала? Менi теж потрiбно поїхати!
   Отак, я отримав мотоцикл, i вiк достатнiй для прав водiя. Акане з усiм цим заходила все далi. Дуже скоро я був гонщиком, а невдовзi i бойовим пiлотом.
   - Оу, ходiмо додому... Хмм, цiкаво, куди ж Нацуру-сан ходить їсти.
   Хоча я нарештi змiг залишитися сам, результат був так собi. Це знову буде чашка рамену. Моє падiння до недоїдання неухильно прогресувало.
  

Повернення у частину хлопцiв

   Я обережно пройшов мiй шлях додому без якихось iнцидентiв чи атак. А вдома не змiг стримати розмови iграшки Харакiри Тори, тому вона провела нiч у переповненiй шафi для одягу. Я хотiв тихо i довго поспати.
   Наступного дня я побiг до школи. Це щоб мене не вибили з колiї. До школи дiстався рано i однокласник сказав: "Що сталося, невже щось в лiсi здохло?" Я вiдповiв середнiм пальцем; тихе вiдношення Акане добряче навчило мене.
   Коли уроки закiнчилися як потрiбно, я швидко зiбрався йти додому. Чому? Просто я отримав перерву, але тої ночi у моїх планах було надрати задницю Харакiрi Торi, головному винуватцю моїх проблем. Я примушу його взяти вiдповiдальнiсть.
   Тiльки я визначив свої плани, як почув дуже знайомий голос.
   - Сену..! - це був Хiґашiда.
   Його обличчя не показувало жодних згадок про вчорашнiй день. Серйозно?
   - Я незабаром пiду, це швидко?
   - У мене є справа.
   Просто як i вчора, вiн поклав руку на моє плече. I знову я зкинув її з нього.
   - Подрiмай, а потiм давай пiдемо за покупками в Токiо. Є дещо, що тобi сподобається.
   - Дай-но здогадаюся, ти купуватимеш спецiальний папiр для друкування фотографiй з твоєї камери.
   - Близько, я йду в друкарню, щоб отримати фото дiвчини, якi отриманi таємно. Заради дружби, тобi я дам знижку.
   - Не треба.
   Я мусив чинити опiр, навiть якщо це фото Сакури-сан, кого я обожнював. Мистецтво Хiґашiди - це пiдглядати i робити фото, якi вiн потiм продає у школi. Я не хочу бути покараним як спiвучасник, краще всього триматися подалi.
   - Не будь таким холодним. Вчора я вiднайшов досi нерозкриту красуню Академiї "Залiзна зiрка". Фото, якi я зробив, вже повиннi бути готовi.
   - Що... хто ця дiвчина?
   - Я не знаю її iм'я, я просто пробiг повз неї на шляху додому. Як головi клубу красунь Академiї "Залiзна зiрка" менi соромно, що такої милої красунi я досi нiколи не бачив.
   Нi, ти бачив її, i це був я.
   Звiсно я не пояснював ситуацiю. Я просто мовчки розвернувся i продовжив складати свої речi щоб пiти.
   Хiґашiда продовжував розмову:
   - Ти такий тихий i несоцiальний. Вона неймовiрна. Деякi крутi пацани намагалися з нею флiртувати, але їх вiдкинули i безжально прогнали.
   - Звучить так, нiби вони це заслужили.
   - Дурень, вони були смiливi i провертали мужнi спроби. Я хотiв би побачити, як ти зробиш це краще.
   Те саме стосується i його.
   - Було дивовижно, як вона їх зневажала; кричала на них, погрожувала, i тодi зникла.
   - ... .
   Пристрасть цього хлопця переходить всi межi. Не хотiв би, щоб справжню особистiсть тої дiвчини розкрили.
   - Я продам тобi фотки цiєї богинi, знаю ти ж хочеш цього.
   - Я втомився.
   - Не будь таким байдужим. Я обмiняю тобi на фото Кондо Мiкото-сан.
   Мої брови опустилися.
   - Попроси в неї одну.
   - Моє прохання проiгнорували. Я покладаюся на тебе.
   - Та я навiть не знаю, коли вона повернеться назад.
   Дiвчина, про яку щойно згадували, Кондо Мiкото, жила бiля мене. Можна назвати нас друзями дитинства. Вона на рiк молодша, нiж я, i була б студентом першокурсником, якби вона не була у вiдпустцi. Її батьки подорожують по всьому свiту, i возять Мiкото за собою.
   Вона гарна i з сильною волею, i можлива модель для Хiґашiди. Я намагався сказати так, але вiн просто хоче поставити галочку у своєму записнику навпроти її iменi.
   - Ти щасливий, лише коли отримуєш фотографiї дiвчат.
   - Це моє хобi. Це таке задоволення з прихованого мiсця через телеоб'єктив споглядати за дiвчатами, що плавають у басейнi.
   Його колись заарештують, i менi прийдеться свiдчити проти нього, i казати: "Вiн робив багато схожого ранiше". Це може принести користь свiту.
   - До речi про дiвчат, ти чув щось про заворушення вчора у бiблiотецi?
   Я був шокований, це не схоже на нього, отак змiнювати тему з фотографування.
   - Емм, про що?
   - Я чув, була суперечка; i що найбiльш важливо - мiж дiвчатами!
   Цей хлопець дуже швидко поширює чутки.
   - Сварка мiж 3 чи 4 дiвчатами.
   - А через що вони сварилися?
   - Нiхто не знає, але вони перекинули велику книжну полицю. У шкiльнiй радi багато шуму через це.
   - Хмм.
   Я прикидався байдужим наскiльки це було можливим, щоб не дати пiдказки. Якби я був необережним i хоча б пiдстрибнув, то чутки дiйдуть до Аргентини вже завтра.
   - Вже знайшли людей, хто за це вiдповiдатиме?
   - Вони втекли до того, як хтось змiг побачити, хто вони. Я не звинувачую їх за зберiгання спокою.
   - I це правда, - менi довелося зосередитися на тому, щоб не показувати, нiби менi вiдлягло вiд душi, хоча я вiдчував себе саме так.
   - До речi, де ти був пiд час обiду вчора? Так, я пригадую, що ти пiшов з тою дiвчиною, котру ти зустрiв... та, що чекала тебе в коридорi.
   Дiдько.
   - Слухай, битва була мiж жiнками, а я чоловiк.
   - Так ти бачив щось чи нi?
   - Нi, нiчого, - збрехав я. Я був однiєю з винних сторiн, але нiчого не скажу йому.
   Закiнчив розмову з Хiґашiдою. Пройшло бiльше часу, нiж я думав. Хоча мiй гнiв якось розсiявся, я досi поспiшав повернутися додому i покарати Харакiрi Тору.
   - Я йду.
   - Не приєднаєшся до мене...
   - Гадаю, ти i сам впораєшся.
   - Ти впустиш угоду з цими дорогоцiнними фото.
   - Я пас.
   I швидко пiшов. Зараз я не хотiв влiзати у хобi Хiґашiди знову, коли ми згадали фото.
   Як тiльки я збирався пройти через дверi з класу, як раптово зупинився. За моєю спиною бiг Хiґашiда.
   - Агов, чому ти зупинився.
   Проiгнорував. Попереду мене була дiвчина.
   - Ну... - почувся слабкий i сором'язливий голос Акане. Вона вже чекала на мене.
   - Ось, у тебе є справи зi мною, так?
   - Це...
   - Що?
   - Ех... слiд представитися...
   - Я зустрiв Акане-чан.
   Я зiщулився, коли Хiґашiда назвав її "чан", але вона не в режимi злої собаки, тож не було вiдплати.
   - Нi, я...
   Вона зробила крок назад, а з iншого боку коридору вийшла ще одна студентка, що махала менi.
   - Нацуру-сан!
   Сакура-сан; це вже втретє я бачу її з вчора. Навiть бачачи її так часто, моя висока оцiнка щодо неї нiколи не зменшиться. Прекрасну жiнку не можна зустрiчати надто часто, щоб насолодитися.
   Хiґашiда стояв позаду мене, остовпiлий, тому що Сакура Каеде прийшла до мене.
   - Ой... ой... - бо вiн схопив мене за форму. Вiн здавався вкрай схвильованим, та я звик спiлкуватися з Сакурою-сан.
   - Чому, ця людина...
   Коли я подивився за Сакуру-сан, то я остовпiв так само, як i Хiґашiда. За нею стояла президент студради, генiй третього рангу, iдеальна i бездоганна дiвчина, Сенго Шизуку.
   У неї тiло та обличчя моделi, витончена поведiнка, найвищi спортивнi здiбностi i сталевi нерви. Вона пiдтримувала свої оцiнки на абсурдно високому рiвнi у кожному класi. Факультет i колегiя освiти цiкавилися, чи може допустили помилку, що таке досконала студентка вступила в Академiю "Залiзна зiрка". Вона стала президентом студентської ради, як тiльки вступила на перший рiк навчання, i з тих пiр зберiгала авторитарний контроль. Жiноча академiя вiдiйшла вiд непорядного i безтурботного життя до нинiшнього суворого контролю, який зараз можна побачити; шкiльний рейтинг сильно пiднявся.
   Я прошепотiв до Акане: "Слухай... президент має якiсь справи зi мною?"
   "Так..." - спокiйно закивала Акане.
   - Є деякi справи мiж чоловiчою i жiночою секцiєю, а саме до класу Нацури-сан, i я маю можливiсть зустрiтися з представниками...
   - Чому? - це спитав не я, а Хiґашiда.
   Чому ж президент зустрiв нас, студентiв з класу 4, 2-го року. Принаймнi це те, що Хiґашiда здавалося хотiв спитати. Я мовчки погодився.
   Шизуку ранiше виступала на боцi чоловiчої сторони академiї, та не було розмов, що вона колись затримувалася тут. Нi в кого не було можливостi поговорити з нею. Студенти навiть казали, що простiше поговорити з Каеде, чи вступити у Токiйський унiверситет, нiж спiлкуватися з нею. Якби ви коли-небудь розмовляли з Шизуку-сама, то ваше життя стане значно розширеним.
   "Шизуку-сама" - це не те, як я називаю її, але це термiн, який вживає неофiцiйний клуб хлопцiв мазахiстiв, що "хочуть, щоб їх вiдшила Шизуку-сама".
   Шизуку спостерiгала за мною з повною вiдсутнiстю емоцiй.
   - Еее... ну... - заїкався я. Так чи iнакше ця президент студентської ради не має вiльного часу.
   - ... - реакцiя була так само нiяка. Швидше за все, мене заберуть розпiзнати вiдрубану голову чи щоб вiдрубати менi.
   Хiґашiда пiшов назад у клас i бурмочучи: "Камера, камера".
   Вiн залишив мене самотнього i безпомiчного.
   Оскiльки це було неминуче, я спитав: "Яка у вас до мене справа?"
   - Не у мене, у Каеде, - Президент-сама неочiкувано вiдповiла.
   Шизуку змусила мене широко розкрити рот. Сакура-сан схилила голову i вклонилася.
   - О, справдi?
   - Хоча у мене теж є дещо, - коротко додала Шизуку.
   Я низько вклонився. I студенти, i студентки повиннi були поважати прямий вiзит студентського президента. З базовими рутинними роботами i запитами вправлялися її слуги. Та досi не зрозумiло, чи вони у неї є.
   Коридор ставав голоснiшим вiд уваги, яку викликали цi двоє присутнiх. Рiдко можна побачити одну з них на чоловiчiй сторонi, але побачити обох - це нечувано. Незабаром почнеться фотосесiя iдолiв школи.
   - О, ну добре...
   Вiд Акане не було допомоги, її очi та руки були нахиленi до пiдлоги. Через хвилину Хiґашiда повернеться з камерою. Я проштовхнувся вперед i вивiв всiх нас з класу.
   Я повiв усiх до невикористаної кiмнати у будiвлi з чоловiчими клубними кiмнатами. У Академiї "Залiзна зiрка" позашкiльнi дiяльностi та будинки для них також подiлялися за статтю. Наприклад, у вiддiлi лiтератури буде "чоловiчий гурток лiтератури" i "жiночий гурток лiтератури". Через те, що був доступний лише обмежений штат учнiв, клуби з малою чисельнiстю людей часто скорочували, i залишали призначену для них кiмнату порожньою. Це дозволяло з легкiстю знайти простору кiмнату.
   Подiл клубiв мiж хлопцями i дiвчатами мав великий успiх, що навiть незначнi дiяльностi не порушували шкiльнi правила.
   Ми зайшли у кiмнату гуртка кiно. У попереднi роки клуб не тiльки дивився фiльми, а й обирав менеджера, продюсера, сценариста, оператора, завiдувача витрат, головних i другорядних акторiв. Та клуб зменшився до єдиного члена, а вiн випустився минулого року.
   Оскiльки пройшло менше року пiсля того, як зник клуб, то обладнання i клубнi матерiали досi залишалися тут. Ми дiстали декiлька стiльцiв, щоб сiсти.
   Це було не коло, а лiнiя з Акане, Сакури, Шизуку, що сидiли обличчям до мене. Це було бiльш схоже на iнтерв'ю.
   - Для початку... - бiльше я не мiг витримати мовчанку. - Якi справи у президента студентської ради до мене?
   - Обiдня перерва у бiблiотецi, думаю ти знаєш, що я маю на увазi, - прямо сказала Шизуку. I немає жодних порожнiх балачок чи розмов. Це ще одна її риса, що спричинила те, що її знають як "серйозну". Що ж, я був одною iз залучених до цього сторiн, та я не мiг вiдповiсти.
   - Я розмовляла з Хiґашiдою. Вiн вiдданий дослiдженню для свого клубу гарних дiвчат.
   Вiн же поширював чутки, про той випадок з битвою мiж дiвчатами. А одною з них була красуня, яку i не грiх приписати до прегарних дiвчат людства. Вiн також знав, що я збирався йти до бiблiотеки тодi, i вiн може сказати щось, клятий Хiґашiда.
   - Ти був у бiблiотецi?
   Моє серце було готове вистрибнути з моїх грудей. Будь проклятий ти знову, що ще їй розповiв той великоротий iдiот Хiґашiда?
   - Ой... ну... - на мене швидко зиркнула Акане. Я захвилювався.
   - Так?
   - Я гадаю вiн... позичав книгу, чи...
   - Не це.
   Шизуку могла нюхом вiдчути вiдмовки, i вона не бажала навiть слухати їх.
   - Ти свiдок, тобi варто виступити, - схрестила вона руки i пильно на мене подивилася.
   - Зруйнували десять колекцiй книг i двi полицi. Хоча у мене немає бажання дiзнаватися винних, менi потрiбно визначити чи можуть якiсь зобов'язання замiнити втрачену власнiсть, розумiєте? Ваша допомога допоможе зменшити навантаження на студентську раду.
   Я - одна з залучених до цього сторiн. Тим не менш, тон Шизуку був дуже холодним i змушував мене почуватися так, нiби вона вiдкопала мої прихованi сторони. Навiть так, частина цього почуття була приємною, i я зрозумiв бажання клубу хлопцiв мазахiстiв.
   - Але... - втрутилася Акане. - Нацуру - хлопець. У бiблiотецi порушували порядок дiвчата.
   - Чи не була ти також у бiблiотецi?
   - Ее...
   - Бачу була.
   За допомогою цих слiв Шизуку перекрила аргумент Акане.
   - Що стосується залучених до цього жiнок, то це вiдомо вiд студентiв, що втекли.
   Так вона сказала своїм поглядом, що нiколи не дрижить.
   - Не важливо, чи це був чоловiк, чи жiнка, але результат такий, що це жiнки викликали незручностi.
   - ..., - я i Акане притихли.
   У словах Шизуку був прихований пiдтекст. Хоча її вираз обличчя не змiнився, але це був натяк, що вона знає додатковi подробицi. Вона була хазяїном положення, а ми з Акане зараз перебували у невигiдному становищi. Мене обвинувачують?
   - Якщо тобi є що сказати - ласкаво прошу.
   - ... .
   Менi не було чого сказати, щоб не засудити себе. []
   - Нiчого сказати?
   Я не мiг.
   Шизуку встала. Розмова була завершена. Вона думала, що нам з Акане було нiчого сказати, щоб вiдкинути її мiркування?
   - Я повертаюся у жiночу частину, - сказала Шизуку.
   - Запитай у Каеде, чому вона прийшла з тобою поговорити. Вона розповiсть свiй секрет лише тобi... Крiм того, якщо жiнкам залишатися надто довго на сторонi хлопцiв, то це сплутає громадську мораль.
   З такими словами президент студентської ради покинула нас, i не попрощалася. Просто вийшла з кiмнати клубу кiно.
   Як тiльки Шизуку пiшла, я раптово почав потiти.
   - Ого, це було страшно, - мене майже трясло на стiльцi. - Я так вперше розмовляю з президентом, вона мене зовсiм виснажила.
   - Ах, та Сенго-сан завжди така... - Акане також втомилася. - Iнодi вона вiдвiдує засiдання книжкового комiтету, i це страшна катастрофа. Якщо виявляється невiдповiднiсть у бюджетi, то нiкому не дозволяють пiти з зiбрання доки... Члени комiтету завжди погоджуються, як i з її рiшучiстю, так i з її красою.
   Якщо це було правдою, то як я, зможу мати якiсь справи з нею? Принаймнi я мiг провести час з...
   - Пробач, - сказала Сакура-сан.
   Чому вона вибачається?
   - Тут така рiч, це я говорила з Шизуку-чан про бiблiотеку. Я сказала, що Нацуру-сан був там i раптово вона захотiла пiти зi мною на вашу сторону...
   Це було вiдкриттям, але мене найбiльше вражало те, що Сакура-сан називала її "Шизуку-чан".
   Сакура-сан помiтила мiй шокований вигляд.
   - Ми друзi ще з дитинства. I я називаю її Шизуку-чан з тих часiв.
   - Вперше чую про це.
   - Ми звикли часто розмовляти мiж собою, але в початковiй школi професiйний скаут переконав її пiти у школу мистецтв. Та зараз ми знову разом.
   Думка, що двi найпопулярнiшi красунi нашої академiї є близькими друзями, була достатньою щоб розбурхати уяву будь-якого студента-чоловiка.
   Вираз обличчя Акане змусив мене почуватися так, нiби вона знає мої думки. Якби вона була зараз у режимi злої собаки, то у мене вже була б дiрка в головi.
   - Тож Сакуро-сан, ти прийшла за дорученням...
   - Саме так! - вiдповiла вона i сiла на стiлець, i разом з цим поправила свою позу.
   - По факту це те, чому я шукала Нацуру-сана у бiблiотецi.
   - Ах.
   - Це тому... - по якiйсь причинi вона почервонiла. - Якщо одним словом... У мене є дещо особисте, що я хочу у тебе запитати.
   - Ох, ох... - Акане тихо пiднялася зi стiльця. - Я повинна... просто виглянути на хвилину, - i вона вiдкрила дверi.
   Емм, що?
   Сакура-сан тихо сказала слова подяки Акане, коли вона зачинила дверi за собою.
   - Нацуру-сан... - сказала вона формально.
   - Так, - вiдповiв я зi схожою манерою.
   - Людина, про яку я хотiла поговорити...
   I знову вона почервонiла, чим пiдштовхнула мене до єдино можливого висновку. Це повинно бути признання! Вона намагалася не говорити прямо. Не смiйся, так має бути. Чому б iще вона сказала "людина, про яку я хочу поговорити"?
   - З вчорашнього дня... У мене з голови не виходила одна особа...
   Вона схилила голову до землi i не могла подивитися прямо на мене. А у мене були труднощi, щоб приховувати свою усмiшку. Сховати її - це було надскладним завданням. Я радiв, бо одна з двох красунь академiї от-от зiзнається менi. Якщо я помру прямо тодi, то моє коротке життя все ж буде повним щастя.
   I тодi це пояснює чому Сакура-сан шукала мене у бiблiотецi, по цiй же причинi. Вона намагалася знайти мене, але за тими обставинами у неї не випав шанс.
   Як добре, що я не є популярним. Якби я був "популярним", то всiм вiдомий Хiґашiда нiколи не дозволив би менi залишитися з нею на самотi.
   Коли Хiґашiда почує цi новини, ймовiрно у нього буде серцевий напад. Та моє щастя є бiльш важливим, нiж життя якогось там дурника.
   - Це те, що я... - у неї були проблеми з тим, щоб промовити цi слова. Не поспiшай Сакура-сан, у будь-якому разi менi було приємно.
   - Нацуру-сан, ось що я хотiла дiзнатися...
   - Так?
   - Хто це...
   - Що?
   - ... та жiнка?
   Мої очi здивовано заклiпали i Сакура-сан нахилилася вперед.
   - Та крута дiвчина, що врятувала мене. Я не знаю її, але Нацура-сан знає, я права?
   Її слова вразили мене до глибини душi, так сильно. Якось я змусив себе вiдповiсти.
   - "Крута дiвчина"... ти маєш на увазi ту злюку...
   - Нi, не ту з пiстолетом, а приємну дiвчину. Ту, що допомогла менi.
   - Емм?
   - Вона була крута i дивовижна, але не дуже говiрка.
   - Вона... є... - я розгубився. Якби це не Акане-сан, то єдиною iншою людиною, що там була...
   - Будь ласка, познайом мене з нею... її звати Нацуру-сан!
   Очi Сакури-сан радiсно сяяли. В порiвняннi з нею я впав з стiльця, i втратив мову.
  

Нацуру i Нацуру

   - Аха-ха-ха хаха, - Харакiрi Тора смiявся як стара жiнка.
   - Iще одна твоя невдача!
   У вiдповiдь на це iграшка нутрощiв полетiла у смiтник.
   - Прошу тебе, перестань робити таку смiттєву процедуру, це так по-дитячому.
   - Заткнись! - закричав я до смiтника.
   - Сакура-сан розчарувала мене, та я не можу лише через це на неї злитися! Прекрасна Сакура-сан вiдкрий свої очi!
   - Але ж їй подобається Нацура-сан, так же?
   - ...як жiнка!
   Я пiдняв смiтник i перевернув його. Харакiрi Тора випав разом iз паперовим смiттям. Я пiдняв цю iграшку i насильно пiднiс його до свого обличчя.
   - Є двi причини, чому я шокований та злий! - сказав я, iмiтуючи Акане у режимi злої собаки.
   - Перша - це що Сакура-сан знайшла людину, яку вона бажає. А друга - Сакура-сан закохалася в жiнку!
   У минулому Хiґашiда казав: "Сакура-сан вiдмовила всi пропозицiї вiд чоловiкiв. За чутками, певно вона лесбiйка." Тодi я звiсно сприйняв це як жарт, оскiльки i Хiґашiда, i я смiялися. Та я повнiстю шокований, що цi чутки перетворилися на правду.
   - I це все твоя поразка!
   - А це до чого тут?
   - Уся ситуацiя не була б такою заплутаною, якби ти не перетворив мене в жiнку! А це не добре, навiть не враховуючи її почуття до жiнок.
   Харакiрi Тора смикався, щоб вибратися з моєї руки.
   - Не розрiзняй так. Будь бiльш лiберальним i простiшим у думках.
   - Я хочу, щоб вона закохалася у мене як у чоловiка!
   - Але Нацура-сан чоловiк не привабливий.
   Я намагався вiддубасити його ногами у вiльнiй манерi, але вiн був надто швидким, i всi мої удари пройшли у повiтря.
   Згадав розмитi подiї пiсля нещодавнього зiзнання у клубнiй кiмнатi. Я впав зi стiльця напiвсвiдомим, бо мене вразили слова Сакури-сан "крута дiвчина, що допомогла менi". А тодi вона продовжила: "Хоча вона носила нашу шкiльну форму, я подивилася скрiзь, але не змогла її знайти". I це незважаючи на те, що людина, яку вона шукала, лежала перед нею непритомною.
   Навiть думати про це боляче, аж хочеться плакати. У той час розмова нагадувала битву вправних воїнiв. У мене всi сили пiшли, щоб не розкрити особистiсть її улюбленої жiнки.
   Звiсно я мiг собi брехати, що я важливий для Сакури-сан, i що я їй подобаюся. Але Нацура-сан, яка їй подобалася - це не я, i я не схильний пiддаватися манiї величностi. Навiть якщо це було б бiлою брехнею для мене.
   Хоч i мої емоцiї протирiчили самi собi, Сакура-сан просила мене: "Будь ласка зберiгай це в секретi. Чутки про гомосексуальнiсть[мiж жiнками] швидко поширюються."
   Я погодився, хоча не був ще повнiстю свiдомим. Не могло бути iншої вiдповiдi, нiж "так", коли просить така красуня. Також вона витягла з мене згоду, щоб я представив її тiй жiнцi. Яка жалюгiдна iсторiя, та в мене не було можливостi вiдмовитися.
   Яким дiдьком я зможу органiзувати зустрiч? Вона i я подiляють одне тiло. Прокляття, потрiбно пiти до Харакiрi Тори з порадою; i я не почув "як я можу допомогти?" Нi, з самого початку мене пiдняли на смiх.
   Навiть зараз Харакiрi Тора не переставав скалитися i смiятися. З самого початку на цiй iграшцi була пошита слабка усмiшка, та зараз його величезну посмiшку нiщо не сховає.
   - А якщо зустрiтися, коли будеш жiнкою?
   - Я можу, але ж мiй голос все ще залишатиметься чоловiчим. Мене розкриють.
   - Коли тебе викривають - це так незручно?
   - Мене зневажатимуть... з моїми розмiрами як я можу виглядати iншим, окрiм дивака з хобi трансвестита?
   Нi, оскiльки Сакура-сан добра, вона не зневажатиме мене. Та без сумнiвiв ставлення до мене, як до знайомого з середньої школи, буде втрачене. У випадку найгiршого сценарiю, вона уникатиме мене наскiльки це можливо.
   - На додачу до всього, я зроблю Сакурi-сан боляче, а вона так прагне зустрiти свою "круту дiвчину". Це ще одна причина для неї ненавидiти мене.
   Я покотився по землi, тримаючись за голову. Якби хто-небудь побачить мене, то не вагаючись подзвонить за швидкою допомогою, скорiш за все жовтою швидкою[21].
   Харакiрi Тора не подзвонив у швидку. Можливо тому, що його котоподiбнi тканевi руки не можуть з легкiстю набрати номер.
   - Я просто вiдмовлюся i оберу життєву дорогу Кемпфера. Не так вже й важливо, щоб я був жiнкою пiд час бойових сутичок.
   - Але щоб почати битву, для початку ти повинен стати жiнкою.
   Я сiв.
   - Я можу перетворитися в жiнку по своєму бажанню?
   - Якби ти трохи пiдвищив свої умiння, то змiг.
   - Умiння?
   - Ох, ти вже бачив як iншi це роблять, Нацуру-сан. Чи ти досi думаєш, що це складно?
   Вiн каже правду, Акане перетворюється дуже просто по бажанню. Раптово я пригадав, що не розповiв Харакiрi Торi про напад у бiблiотецi. Саме зараз плюшева iграшка була навдивовижу мовчазною.
   - О, тож ти нарештi зустрiв ворога Кемпфера?
   - Нападник був сильний, i ховався. Я так i не змiг побачити, хто вiн.
   - Звучить, нiби вiн досвiдчений вояка, це серйозно.
   - Швидкий i сильний. Чи мiг ворог бути жiнкою?
   - У цьому немає сумнiвiв.
   - Вона також студентка "Залiзної зiрки"?
   - Я у цьому впевнений. Кемпфери мають нахил, щоб збиратися у певних мiсцях.
   - Що ти кажеш?
   - Дай-но я роз'ясню. Якщо один Кемпфер з'являється, то з'являється ще один Кемпфер, щоб з ним битися, тодi iще, щоб пiдтримувати їх, i так далi.
   - А як ти так просто перетворюєш людей?
   - Це робота Регулятора, ти не думаєш?
   Менi довелося багато думати. Що за бiль, тепер щоразу, коли йтиму в школу, потрiбно бути обережним. Я перебував у дуже невигiдному становищi.
   Консультацiя з Акане мало допоможе. Коли вона не перетворюється, то є надто сором'язливою щоб допомогти. А пiсля перетворення "вбиває все, що рухається". Не можна складати дiєвi плани з нею.
   - Перепрошую, - сказав Харакiрi Тора.
   - Як дурна iграшка нутрощiв може допомогти?
   - Раз ти такий стурбований, через мою дурiсть, чи можу я дати тобi гарну пораду?
   - Наприклад яку?
   I я сумнiваючись подивився на нього. Не довiряю йому, вiдповiдi не можуть так легко прийти, окрiм загадок. Згадаю, яке отримав пояснення вiд iграшки нутрощiв: "Харакiрi Тора - навiть мiй шлунок чорний".
   - Для початку, ймовiрно ворогом була одна людина. Якби там було двоє чи бiльше, ти б вже помер.
   Це має сенс. Єдиною зброєю, що ми бачили, були два кортики прикрiпленi до ланцюга. Та зброя зайняла всю нашу увагу; якби там були й iншi вороги, нас би вже розтрощили.
   - Менi варто хвилюватися, що з'явиться ще один ворог?
   - Можливо.
   - Але який шанс, що так буде?
   - Як я казав ранiше, Кемпфери прагнуть збиратися в одному регiонi.
   - Я почув тебе, я там був.
   - Ну...
   - Ти бездарний, - сказав я жорстоко, перш нiж встиг себе зупинити. Iграшка сказала дещо важливе. Як я можу розкрити iнших?
   - Терпiння, i ретельнi пошуки, так ти неодмiнно знайдеш їх.
   - Єдиним доказом є браслет. Не побачивши його, не можна i сказати, - вдарив я по своїй руцi, де мiцно сидiв браслет. Вивертати дiвчатам рукава, чим це вiдрiзняється вiд задирання спiдниць?
   Харакiрi Тора замислився, це нагадує мене. Бачити iграшку, кишки якої стирчать назовнi, та ще й задумливу було дуже дивно.
   - Шукай когось схожого на мене?
   - Емм, що?
   - Всi посланцi схожi на мене... - Харакiрi Тора майстерно пiдкреслив свою коротку передню частину кишок.
   - У жодному разi.
   - Шукай людей, хто має тварин нутрощiв, гаразд? Акане-сан має Сеппуку Куроусагi. Не кожна тварина нутрощiв буде порадником, але кожний порадник призначений Кемпферу, як тварина нутрощiв.
   На мою думку, слово "посланець" пiдходить краще, нiж радник, та загалом думка непогана. Не так прямо, як перевiряти браслети, i простiше про це говорити.
   - Так чому шукати лише тварин нутрощiв?
   - Регулятор обрав нас для цього. Для набору Кемпферiв простiше використовувати однакову серiю iграшок.
   Харакiрi Тора гордо протирав свої нутрощi. Гордiсть серед тварин нутрощiв.
   - Є ж багато серiй, чому саме їх?
   - Можливо тому, що їх бiльше не продають. Все ж таки це краще, нiж вивертати рукава.
   - Звiдки ти знаєш, що їх перестали продавати?
   - Я перевiрив це.
   I тут я помiтив, що мiй комп'ютер був вiдкритим i у ньому було вiдкрите вiкно браузера. У вiкнi було битком iнформацiї, очевидно, що хтось у ньому лазив.
   - Стало нудно бути в кiмнатi весь день. Клiкати важко, та я впорався.
   Б'юся об заклад, що з цими лапами це важко. Та все ж я почувався вiльнiше. Шукати про iграшки нутрощiв простiше, нiж шукати ворогiв навпомацки.
   Я вирiшив спуститися на перший поверх i взяти соку, тож я пiднявся щоб йти.
   - О, Нацуру-сан...
   - Я не думаю, що плюшева iграшка захоче попити зi мною.
   - Не я, але Каеде-сан захоче.
   - Що-о?
   - Ти пообiцяв їй представити дiвчину Нацуру-сан.
   - Ах... - я упав. Схоже я забув про теперiшнi проблеми, через змiну теми.
   Чесно кажучи, вирiшити проблему з пошуком ворожих Кемпферiв - це бiльш простiше, нiж скласти план для моєї проблеми.
   - Ну i як менi органiзувати знайомство?
   - Ти досi не розiбрався?
   - Це схоже, нiби я зраджую Сакурi-сан, що я можу з цим зробити?
   - Все, що потрiбно тобi робити - це просто їй представитися.
   - Я не хочу цього.
   - А в тебе є краще рiшення?
   Харакiрi Тора кисло посмiхнувся: "Просто намагайся розмовляти якомога менше. Це твiй вибiр."
   Це єдиний шлях. Сакура-сан хоче познайомитися з дiвчиною Нацуру, i я вже погодився. Я просто зроблю це.
   - То ти матимеш мовчазну розмову...
   Чувак, ти суперечиш сам собi. Я повинен це зробити, навiть якщо для цього потрiбна телепатiя.
   - А зараз перетворися в дiвчину.
   - Ага, щас.
   - Або запитай в Акане i зрозумiй як перетворюватися, або знайди якогось iншого Кемпфера, який готовий битися.
   - Я все ще не можу перетворюватися самостiйно.
   - От саме через це тобi потрiбна Акане-сан, яка допоможе тобi трансформуватися, тому тримайтеся поруч.
   - Нi...
   Набита iграшка переконала мене. Хiба що я навчуся цьому самостiйно, але це... малоймовiрно. На додачу до цього менi потрiбно звикнути до жiночого тiла. Та для цього Акане повинна включити режим жорстокої собаки. Коли це станеться, скорiш за все я отримаю кулю в голову. Так небезпечно.
   Харакiрi Тора виглядав повнiстю нерухомим i сказав: "Я сказав те, що повинен був сказати" i заснув.
   Мiй мозок перегрiвався в результатi того, що думав занадто багато. Не думай про таємничого ворога, знайди ще одного союзника, якщо це можливо. Потрiбно представити мене дiвчину Сакурi-сан, та щоб це зробити потрiбна допомога Акане. У мене немає жодної проблеми, яку можна вирiшити похапцем.
   Єдиною гарною iдеєю, що була у мене перед сном... можливо завтра я знайду рiшення.
  

Знайомство

   Я рано пiшов у школу, i перед тим як зайти у клас, зайшов у бiблiотеку. Хiґашiда б сказав: "Читати для задоволення - це заразна хвороба", та я не збирався там читати. Як i очiкував, Акане укомплектовувала за бiблiотечною стiйкою. Вона виглядала нудьгуючою, оскiльки нiхто не поспiшав.
   - Акане-чан.
   - ...Нацуру-сан?
   Я поманив її до окремого столу.
   - Тобi щось потрiбно?
   Я коротко пояснив вчорашню iсторiю, пiсля того, як Акане встала i покинула кiмнату. Її зацiкавили та здивували цi новини.
   - Так, Нацуру-сан потрiбна моя допомога, щоб стати Кемпфером..?
   - Так.
   - ...щоб зустрiти Сакуру-сан?
   - Я не можу змiнюватися самостiйно. Спершу я подумував вiдмовитися вiд знайомства, але вже домовився з Сакурою-сан, i я не можу бути з нею жорстоким. Так що вiд зараз я стану дiвчиною.
   Акане трохи подивилася вниз, i виглядала нiби трохи надулася.
   - Менi шкода тебе просити, - i злегка схилив голову.
   - Ну... гаразд... але...
   Не знаю чому, але вона не здається дуже зацiкавленою. Це може може бути пов'язано з життєвим досвiдом дiвчини, якого я не мав.
   Я був байдужим щодо знайомства. Навiть так, я був би радий зустрiти Сакуру-сан будь-яким можливим способом, навiть якщо я повинен бути жiнкою. Мої почуття були бiльш складнi, нiж спостереження за орбiтою супутника.
   Я досi не знав, що сказати, коли ми зустрiнемося; навiть якби я мiг говорити не як чоловiк. Мiй мозок не мiг зрозумiти, яким способом це можна гарно провернути.
   - Щоб трансформуватися тобi потрiбна я чи... - почала Акане.
   - Я не знаю якогось iншого Кемпфера.
   - Але буде потрiбно... коли я перетворююся, я стаю несамовитою, - згорбилася Акане.
   - Ну це... я розумiю. У мене немає бiльше жодного способу це зробити, ось чому я прошу.
   Це дiйсно одна з моїх проблем. Як тiльки Акане перетвориться, то це буде щось таке: "Сакура-сан хоче познайомитися? I це робота для Кемпфера? Я познайомлю її... з демонами в пеклi". Я повинен передбачити якийсь iнструмент, щоб витягти її зуби з мого горла.
   Я повинен багато всього обдумати, а це надто складно i довго. Акане була збентежена. Це погано.
   Ранiше, коли було запiзно, я змiнював тему.
   - Я чув про певне напруження на сторонi дiвчат...
   - Це все Масумi-сан, вона вiдкривала дверi у кожний клас другого року навчання i запитувала: "Нацуру-сан тут..?"
   Менi здалося, нiби я почув крик "Нi, не тут!" десь з жiночої частини. Чи могла це бути Масумi?
   Я пiдсвiдомо швидко озирнувся, чи її нема. Навiть якщо вона не шукає мене зараз, та все ж оглянув все.
   - Сьогоднi вранцi прийшли президент студради i один її член, щоб подбати про ситуацiю, - вiдповiла Акане на моє непряме питання.
   - Ситуацiя недовго триватиме, i президент сказала, що це просто.
   Президент студради ще та стерва, буде важко йти проти неї.
   - Тобi б поговорити з Сакурою-сан про деталi зустрiчi.
   - Що..? - здивувалася Акане.
   - Я застряг у чоловiчiй частинi, тож я не можу це зробити.
   - Але ж я майже не знаю Сакуру-сан, та й вона мене... - Акане згорбилася ще бiльше.
   Важко повiрити, що та злюка i ця дiвчина можуть бути пов'язанi. Одна була такою сильною, i не могла бути сором'язливою.
   - Ну ми з Сакурою-сан обоє ходили на сторону хлопцiв вчора, я можу запропонувати їй ще раз.
   Я склав руки як на молитву, i почав її благати. Якщо Сакура-сан прийде на сторону хлопцiв знову, то це пiднiме забагато шуму. Хiґашiда зомлiє.
   Акане глянула трохи невдоволено, i ледь-ледь схилила голову.
   - Дуже тобi дякую.
   Вона не була щасливою, але кивнула на знак згоди.
  
   Не лише у самiй Академiї "Залiзна зiрка" жорстоко роздiляли хлопцiв i дiвчат, а й пiсля школи вони влiзали у стосунки учнiв. Як тiльки ми виходили за шкiльнi ворота, це було як "пильнуй за своїми однокласниками, зрозумiло?"
   Мiж жiночими i чоловiчими воротами стояла жiнка охоронець з порожнiм поглядом, що виглядала, нiби вона належала до концтабору. Крiм того, якщо заглядати на дiвчат надто часто, то школа має пiдземну камеру тортур, де студенти залишаються, поки не покаяться. Хоча остання частина - це скорiше як чутка.
   Через це, я ввiйшов у кав'ярню, що була недалеко вiд мого дому.
   Продавець був вiдставним робiтником. Через своє мiсцезнаходження вiн обслуговує передусiм студентiв "Залiзної зiрки". Через те, що вiн був близько до школи, цiни були високi. Оскiльки цiни були високi i охоронцi постiйно стежили за студентами поблизу школи, то прибутки були низькi, i власнику потрiбно було пiдвищувати цiни; нагадує ефект снiгової кулi.
   Я повiльно попивав свою каву, у той час як на мене похмурим поглядом дивився власник магазину. З цими високими цiнами i поганим смаком кави, яку я повiльно пив, це було все, що я збирався робити незалежно вiд того, як власник на мене дивиться.
   Якась поспiшаюча студентка швидко поглянула у моєму напрямку, i потiм сiла бiля вiкон на протилежнiй сторонi магазину.
   Студенти боялися сидiти у магазинi, поки були у шкiльнiй формi. Незважаючи на те, що не було якоїсь офiцiйної заборони проти вiдвiдування магазина у шкiльнiй формi, та коли шкiльна охорона помiчає студентiв у шкiльнiй формi, то за цим студентом дивитимуться ще пильнiше. У магазинi часто бували самотнi студенти, що чекали на студенток.
   Сакура-сан вийшла з шкiльних ворiт, через що власник магазину почав ставати моторошним.
   Вона без коливань прийшла прямо до магазину; Акане повинна була передати їй повiдомлення. Дверi магазину вiдчинилися i задзвенiв дзвiнок, закружляли маленькi шматки пилу, що полетiли вiд її крокiв.
   - Пробач, - покликав я, як тiльки її привiтав власник магазину.
   Вона здивувалася, коли побачила мене: "Гаразд, ти довго чекав?"
   - Недовго. Може ти хочеш трiшки прогулятися?
   - Добре, - погодилася Сакура-сан.
   Ми вийшли з магазину i повiльно пiшли у напрямку дому. Якби у чоловiчiй сторонi коли-небудь дiзнаються, що я гуляю сам з Сакурою-сан, то мене б спалили на ганебному стовпi, замучили, i знову спалили на стовпi. Коли вчитель дiзнається, що я затримаюсь, то вiн знову пожарить мене у стейк. Зараз я був надзвичайно щасливим, принаймнi на даний момент.
   - Нацуру-сан... а та дiвчина..? - запитала Сакура-сан з сумним обличчям, вiд чого моє щастя закiнчилося.
   - Я знайду її.
   - Правда? - вона раптом засвiтилася. Я так бажав, щоб цей вираз обличчя був для мене.
   - Вона недалеко, вона так соромиться зустрiчатися у школi, - ну не так як соромиться, тут бiльше те, що це важко виконати.
   - Ми можемо її зустрiти?
   - Я гадаю, що так... зустрiла зараз... - сказав я невпевнено, та схоже Сакура-сан цього не помiтила.
   Вона метушилася, охопила себе руками i здається нервувалася.
   - Прямо зараз? - у її голосi вiдчувалися нотки сумнiву.
   Я зрештою кивнув.
   - Та-ак...
   - Емм, зачекай тут хвилинку, - я перебiг вулицю, коли почався сигнал на перетворення.
   Моїм пунктом призначення був провулок мiж двома магазинами.
   - Ти змусив мене чекати занадто довго!
   - Ох, цьому не допомогти.
   Акане, що перетворилася у злючу жiнку, була у поганому настрої, одночасно i слiпуча, i похмура. Я просив Акане трансформуватися для мене i я чекав. Та я залишався чоловiком. Я вже дiзнався, що не треба бути надто наполегливим з нею, коли вона у цьому режимi собаки.
   Вона стояла, чухала голову, i покусувала палочки Pocky.
   - Я думаю, що хлопець з банку спостерiгав за мною. Гадаю, нам слiд вирушати.
   Правда в тому, що Акане приголомшлива красуня, коли їй це подобається. Це якщо ти зможеш не звертати увагу на смертоносний вiдблиск у її очах. Може той хлопець мазахiст, якщо вона його ще не вбила.
   - Той хлопець був наполегливим, намагався до мене чiплятися.
   - Де вiн зараз?
   - Я засмучена.
   Вона вказала за свою спину. Там лежало декiлька чоловiкiв у вiдключцi на спинi. Якщо придивлятися ближче, то в одного була куряча голова, це вiн намагався флiртувати з нам на караоке. Я занадто довго добирався сюди пiсля перетворення Акане... чи може цим хлопцям дiйсно не пощастило.
   - Менi потрiбно перетворитися для Каеде.
   - Тут, - показала Акане головою у поважнiй манерi. - Не парься ти так, постарайся не обiсратися до туалету.
   Я не переживав через це, бо це забирало занадто багато часу.
   - Вона ж чекає на мене, жiнку.
   - Я не тупа. Я розумiю, що вона лесбiйка. Принаймнi тобi не треба хвилюватися через сифiлiс.
   - Ей, не говори погано про Сакуру-сан!
   - Ну же Нацуру, дозволь менi її застрелити. Я зроблю це тихо.
   Я вiдповiв понурим голосом: "Перестань, тут тобi не Лiван, не поводь себе як терорист."
   - Шкода, що тут не Лiван. Я б хотiла там побувати.
   Я зробив вигляд, нiби не чую. Мiй браслет почав свiтитися. Я тодi не мiг хвилюватися через непотрiбнi речi. Сяйво з браслету розширювалося i огортало усе моє тiло. Коли воно зникло, я був у тiлi жiнки.
   Акане пробiглася очима по менi.
   - Якби ти справдi був жiнкою завжди, то мав би успiх.
   - Не твої справи.
   - А голос такий же, готовий!
   - Цьому не можна зарадити, я намагатимуся не говорити, наскiльки це можливо.
   - Яка тобi цiль зустрiчi, якщо ти не можеш говорити?
   - Я планую зустрiтися з нею лише раз.
   Це результат мозкового штурму напередоднi увечерi. Це найкращий спосiб зберегти почуття кожного, включаючи мене.
   - Це не безглуздо? Ну все, я виконала свою роль.
   - Я зараз пiду, але будь ласка, будь поруч, i залишайся у цiй формi.
   - Не звинувачуй мене, якщо ти згориш. Що б там не було, та я люблю смаженi ребра.
   Я повiльно пiшов туди, де чекала Сакура-сан.
   Хоча й її очi метушливо оглядали все навколо, але вони засяяли, коли вона побачила мене. Це змiцнило мою смiливiсть.
   - Ах... Я така вдячна!!! - Сакура-сан була дуже збудженою.
   - Я Сакура Каеде, i ти ранiше менi допомогла. Через це я дуже тобi вдячна.
   Я мовчки кивнув, намагаючись показати своє ставлення, але це вийшло неефективно.
   - Я просила Нацуру-сана познайомити нас. Я сподiваюсь, це не спричинить якихось незручностей.
   Я кивнув.
   - Це добре... - було видно, що вона розслабилася. Я радий, що вона спокiйна.
   А Сакура-сан нервово продовжила: "Ну цей... ми... десь..."
   Замiсть того, щоб залишатися посерединi тротуару, вона хотiла кудись пiти. Ми пiшли в тишинi.
   Ми йшли, я просто йшов, а Сакура-сан ставала бiльш збудженою. Це схоже на парад.
   Зрештою вона до мене промовила: "...Пробач, як тебе звати?"
   Прям як Масумi запитує моє iм'я. Через те, що я не давав свого iм'я, це було логiчне питання.
   - Нацуру... - я пробурмотiв так, як тiльки це було можливо, щоб це не зрозумiти.
   Вона мене почула. Я дурень та iдiот; знову дав своє справжнє iм'я. Сакура-сан здивувалася, та це було зрозумiло.
   - Нацуру-сан... таке саме iм'я як i у Сену Нацуру-сана. Вiн мiй друг.
   Ти нiколи не казала йому, що вiн твiй друг. А це таке саме iм'я, бо це ж одна людина.
   Ми продовжували йти. Сакура-сан швидко зиркнула на мою шкiльну форму.
   - Нацуру-сан також ходить в Академiю "Залiзна зiрка".
   В обох випадках був я, тож i школа така сама.
   - У якому ти класi?
   Я продовжував мовчати. Я намагався утримувати свiй розум порожнiм i не намагатися щось сказати, але це було неочiкувано важко.
   - Так...
   - Другий рiк, - врештi я вирiшив просто згадати клас.
   Сакура-сан склала свої руки разом, так нiби вона молиться.
   - Я також студентка другого року, ми в одному класi!
   Насправдi я вiдвiдував чоловiчу частину. Напруження мiж нами спадало.
   - Я не знала, що є у школi така людина як Нацуру-сан... Ти справдi видiляєшся тому що... Нацуру-сан на диво красива.
   - Ну просто... - я не мiг пояснити багато парою слiв.
   - Ти переведена студентка?
   - Ну...
   - Так! Повинно бути багато речей, яких ти ще не бачила у школi.
   Ну так, це брехня, я не вступав у жiночу частину школи. Та Сакура-сан здавалася вже переконана у цьому.
   Прикидаючись безтурботним, я поглянув на свiй браслет "блиск-блиск", все ще без змiн, вiн досi свiтиться.
   Було дурно називати це розмовою, але ми продовжували говорити. Ну точнiше Сакура-сан говорила, я слухав i вiдповiдав якомога менше.
   - Нацуру-сан мовчазна?
   Нi, я просто не хочу розмовляти.
   - Але ти така крута i безбашенна!
   Ем, що? Чому така похвала, їй не варто любити мою тишину.
   Справедливо сказати, що це була одностороння розмова. Бiльшiсть "ще одна рiч, яку тобi потрiбно знати" - це було про школу та Сакуру-сан. Вона розповiла менi багато речей, багато з яких потрiбно тримати в секретi.
   Менi не було, що сказати; насправдi я б сказав, та для цього потрiбнi нормальнi термiни, щоб обдумати.
   У певний момент менi було потрiбно сказати їй, що ми не зможемо знову зустрiтися, але як це зробити?
   Потрiбно це сказати чiтко, i щоб не причинити бiль Сакурi-сан. Потрiбно дiяти обережно i не сказати це випадково. А не як у драмi "до речi, я не зможу побачити тебе знову", драми тут непотрiбнi. А як щодо останнiх новин "роздiленi конфлiктом, не суджено побачити один одного поки..." чи це для кордону мiж Iзраїлем та Лiваном? Всi iдеї, що приходили до мене, були дурнi.
   Через мiй голос менi треба сказати це коротко, чи iнакше вона впiзнає мiй голос як хлопця Нацуру. Моя вiдповiдь повинна бути короткою та стислою.
   "Давай розлучимося" не спрацює, ми ж нiколи не зустрiчалися. "Забирайся!" було б дуже болючою.
   - Я залежу вiд тої серiї...
   Що?
   Певно я пропустив трохи розмови, поки думав, що їй сказати. Сакура-сан помiтила питання на моєму обличчi.
   - Серiї тварин нутрощiв, вони дуже милi. У кожного героя є виступаючi тут чи там внутрiшнi органи. Через це Гiльйотинна Зебра не має голови, тому важко уявити, як виглядає її обличчя.
   Як i очiкувалося вiд Сакури-сан, розмова перейшла на тему тої серiї плюшевих iграшок. Це дивне хобi, схоже на вибiр одягу Масумi.
   - Я б хотiла дати тобi одну з моєї колекцiї. Яка з них тобi пiдiйде?
   Жодна, тому що я вже маю одну.
   - Я обожнюю нову, Спеченого сонцем Лева, його бiдне обличчя навiть краще оголених нутрощiв.
   - Так... - як я можу заперечити цьому. Тiй iграшковiй компанiї потрiбно зробити Сакуру-сан виконавчим директором.
   - У першої серiї у всiх були вiдкритi внутрiшнi органи, наприклад Похована Гiєна. От вона нiколи гарно не продавалася i знайти їх зараз дуже складно. Зараз дам її тобi.
   Вона безумовна повинна бути унiкальною. I як я можу прийняти її доброту?
   Передусiм, ймовiрно це єдиний раз, коли ми зустрiнемося. Я не хочу продовжувати цi стосунки, але почати новi як чоловiк. Я був стурбованим, але i щасливим також.
   - Iграшки нутрощiв є гарними подарунками. Я навiть подарувала одну Шизуку-чан на її день народження.
   - ...?
   - Сенго Шизуку-чан - це президент студради нашої школи.
   Що, Шизуку також має тварину нутрощiв? Це що, всi красунi у свiтi повиннi обожнювати такi дивнi i тривожнi хобi? Яке глибоке одкровення!
   Зачекай, Шизуку!?
   Думки у моїй головi почали колотитися, як вмiст пральної машини. Це означає...
   Саме тодi попереду нас з'явилися звуки якогось великого хаосу.
   - Що це? - схилила голову Сакура-сан. Вiдповiдний аргумент можна було почути з тiнi будiвлi.
   - Спробуй сказати це ще раз!
   - Твоя голова переповнена гнилим смердючим кiнським лайном. Твiй череп наповнений через край кiнським поносом! Дибiл! Тримайся подалi шматок...
   - Ця жiнка!
   Жiнка? Щоб уникнути участi у цьому, ми тихо спостерiгали. []
   Це була Акане, що сварилася з чоловiками, якi флiртували з нею ранiше. Вона гарчала як скажена собака. Чоловiки не здавалися дуже задоволеними, що отримали таку вiдсiч посеред звичайної спроби флiрту. Ох, ох.
   То були троє хлопцiв з лiдером Курячою Головою. Один з них мав татуйовану у стилi якудзи руку, але Акане це не хвилювало. Її очi справляли враження бездомної собаки зi сказом, що готова боротися з групою якудзи. Я пiдiйшов ближче.
   Один чоловiк розмахував кулаком, та Акане легко ухилялася. Чоловiк втратив рiвновагу i спiткнувся у моєму напрямку.
   Моє тiло рухалося саме по собi. Я схопив чоловiка i з легкiстю його вiдкинув.
   - А-х, - Сакура-сан слабко закричала. Навiть крики красунь "Залiзної зiрки" вишуканi.
   - О, та ця сука твоя подруга? - видали виправдане запитання двоє чоловiкiв, що залишилися.
   Так, я її партнер, принаймнi моє тiло рухалося нiби так i було. А злюка дiвчина ставала все бiльше збудораженою.
   Ми поглянули на двох пацанiв, i перш нiж хтось з них моргнув, ми вже рухалися. Коли ми стаємо Кемпферами, то отримуємо надзвичайну силу i швидкiсть. Менш нiж за мить флiртуючi чоловiки були укладенi як футони.
   - Ось що я скажу таким дибiлам! Вчiться поводитися з жiнками ввiчливо!
   Акане продовжувала кричати на чоловiкiв. Вони були непритомнi, тож я не думаю, що вони слухали.
   Тодi вона поглянула на мене, а потiм за мене на Сакуру-сан.
   "Дурень, дурень", - промовив я до себе. Я не хочу затримуватися, щоб побачити, що Акане може сказати.
   Обличчя Сакури-сан було кольору червоного вина, "Дивовижно!"
   Що?
   - Нацуру-сан крутезна! Жiнка, що може так знищити чоловiкiв...
   Такий крутий для неї зараз... та все буде як ранiше, як тiльки я стану нормальним.
   Стосовно Сакури-сан, ситуацiя була вирiшена. Її обличчя сяяло. Здається, Сакура-сан не в курсi стосункiв мiж мною та Акане.
   Вона стояла поруч зi мною, хоч ми i стояли посеред вулицi.
   - Будь ласка...
   Ну i що зараз?
   - Прошу тебе, зустрiчайся зi мною! - вигукнула вона несподiвано голосно.
   Я майже знепритомнiв.
  

Гарна порада

   Коли всi iншi хлопцi у школi казали: "Ми всi вже були на побаченнях з дiвчатами", я не приписував себе до "них".
   Я ледь знав двох дiвчат у школi. Я живу в межах недалекої дистанцiї до школи, тож я нiколи не подiляв автобус з дiвчатами. Окрiм цього попереднього дня, коли я йшов у школу з Сакурою-сан, то я завжди йшов один. Менi рiдко видавався шанс зустрiти дiвчат з школи.
   Це зрозумiло; я не горджуся, тим що кажу, але я нiколи не був на побаченнi. Раптове побачення з Сакурою Каеде було нiби подарунком з небес. Я був би надзвичайно щасливим, якби тiльки не така ускладнена ситуацiя.
   Я вирiшив розробити стратегiю пiдготовки до побачення. Я не мiг дозволити собi попросити пораду у Хiґашiди. У мене були обмеженi уявлення про те, як залишатися Кемпфером впродовж тривалого часу. Я мiг покладатися лише на Акане.
   Тому пiшов у бiблiотеку i поклонивсь глибоко до пiдлоги Акане.
   - Хм... так...?
   Коли я пояснив ситуацiю Акане, зрозумiло що вона здивувалася.
   - Ох... i ти просиш мене...?
   - Ти єдина, на кого я можу покластися.
   - Але у речах, таких як це.... Я... Я буду...
   - Ну будь ласка, - я неодноразово вклонявся як старомодна iграшка "Пташка, що п'є".
   Ми погодилися на термiнову зустрiч у моєму будинку. Акане була перелякана: "Я... пiду у будинок чоловiка... це вперше." Менi потрiбно було переконати, що все гаразд, але я був безнадiйним. I ось так ми опинилися обличчя до обличчя у моїй спальнi.
   - Сакура-сан... вона... думає, що Нацуру-сан крута, все правильно? - перепитала Акане, що тримала обома руками чашку з чаєм. Можливо я зробив чай для вiдчiпного, але навiть так це була така дивна тема, i менi довелося сидiти належним чином.
   - Чи не здається, що все так ...
   - А що тодi? - запитав я.
   - Мм?
   - Продовжуй...
   - Ой нi, це не... Менi цiкавий... такий вид зiзнання?
   Звiсно, що менi нiколи не зiзнавалася дiвчина, не кажучи вже про таку дiвчину, як Сакура-сан. Якби це було правдою, i якби вона поглянула на мене як на чоловiка, то у мене зупинилося серце. Тодi як це зупиняло моє серце, але в iншому сенсi.
   - Акане-чан, ти кажеш, що дiвчина закохалася в iншу дiвчину?
   - Отак от... - сказала вона зневажливо.
   Це було дивним, щоразу, як я згадував Сакуру-сан, у Акане ставав поганий настрiй. Я здивовано поглянув на неї, може їй не подобається Сакура-сан.
   - Я така недосвiдчена... Я зовсiм не розумiю любов...
   Замiсть того, щоб вибачатися, вона ставала все бiльше роздратованою. I знову здалося, що вона може ненавидiти Сакуру-сан. Я виправлю це, коли з'явиться гарна нагода, я розповiм їй усi гарнi якостi Сакури-сан.
   Я взяв шматок рисового крекера. Акане просто ревнує, бо не має когось особливого. А вона така приємна та делiкатна дiвчина. Я дивуюся, що вона стає такою лютою i жорстокою, коли перетворюється.
   - На мою думку, тобi слiд пiти з нею на побачення, - сказала не Акане, а Харакiрi Тора. - Тобi буде заздрити уся школа, бо вона дуже популярна. I через це влаштуй побачення.
   - О, так, твої слова досить правильнi, - сказав iнший голос. - Немає такого правила, щоб Кемпфер не зустрiчався з iншими жiнками. Регулятор без сумнiву буде здивований, ах-ха-хаха!
   Дикий смiх йшов вiд iншої плюшевої iграшки. Це був Сеппуку Куроусагi, якого принесла Акане.
   Ще один шедевр серiї iграшок нутрощiв; чорний кролик з живота якого стирчав клинок для харакiрi. Примiтною його деталлю були глибокi, налитi кров'ю очi. Малi дiти, що побачать його у iграшковому магазинi, неодмiнно розплачуться. Тож i не дивно, що вiн не продавався так гарно.
   Як тiльки вони прибули, Сеппуку Куроусагi почав лаятися: "Тож це дiм того придурка". А за цим: "I не дивно, що вiн мудила". Акане сказала: "Через те, що я занервувалася прийти самою, я взяла його замiсть охоронця". Їй потрiбно було весь час сперечатися, щоб справлятися з цим "охоронцем". Вiн i Харакiрi Тора знайшли спiльну мову, як давнi друзi, говорили, смiялися. Здогадуюсь, що є якесь почуття братерства серед iграшок нутрощiв. []
   Iграшка покрутилася навколо i вистукувала своїми короткими переднiми лапами якийсь ритм по пiдлозi; глянула на мене одним оком i смiялася.
   - Правда у тому, що насправдi я не жiнка!
   - Та чорта з два!
   - Це моє перше побачення з дiвчиною, навiть якщо змiню стать, перше...
   - З одного боку це побачення з Каеде...
   - Та я ж досi я, навiть якщо я жiнка! Як складно...
   Об'єктивна точка зору когось iншого дає чiтке уявлення, та через мою участь у цьому, це мене бентежило.
   - Так що ж сталося з Сакурою-сан у школi?
   - Через те, що я навчаюся в iншому класi, хоча у частинi хлопцiв... здається вона обшукала усi класи дiвчат другого року.
   - I не знайшла тебе...
   - Саме так.
   - Масумi-чан... вона досi шукає, а через її способи вона... стає надто помiтною.
   Коли Масумi кричить, вона видає неприємнi звуки, нiби з подертого динамiка. Її чують усюди.
   - Так... яке... рiшення щодо побачення? - голос Акане повiльно повертав мене у реальнiсть.
   - Усе в порядку, вона сказала, що хоче зустрiтися цiєї недiлi.
   - А ти... пiдеш?
   - Мабуть... - для мене неможливо вiдмовити Сакурi-сан. Для мене безглуздо навiть намагатися.
   - Куди ти пiдеш..?
   - Я ще не вирiшив, - маю на увазi, що це дивно, чому саме менi потрiбно обирати, куди пiти.
   - Зазвичай же чоловiки вирiшують куди пiти, так же?
   - Ну чи просто залиш це на Сакуру-сан, - сказав Харакiрi Тора потираючи своє пiдборiддя.
   Вiн встав, по його обличчi було видно, що вiн має якусь думку.
   - Чому б тобi не змусити її чекати?
   - Дурень, тому що це причинить її бiль.
   - Ну це проблема, якщо ти їй подобаєшся.
   - Я хочу їй подобатися. Та не це проблема.
   - А я думаю, що Нацура-сан як чоловiк зовсiм не цiкавий, - сказала ненависна плюшева iграшка.
   Цiкаво, а якщо справдi Сакура-сан гомосексуальна. Чи могла б якась така прекрасна дiвчина цiкавитися лише iншими дiвчатами. Як вона може мати так багато шанувальникiв серед хлопцiв? Та моя омана не зникне.
   Я з'ясую все у недiлю.
   - У мене немає iншого виходу, як зустрiтися з нею.
   Акане пiдняла ще одну вагому причину: "Коли ти зустрiнешся, що ти будеш робити? Все ж таки це побачення..."
   Я вирiшив, що виставлю iдеї на голосування: "Цiкаво, куди б нам пiти."
   - Ну...
   - Акане-чан, куди нам пiти?
   - Ой... - щоки Акане рiзко почервонiли, - я... я...
   - Наприклад, якщо побачення було б у Акане-чан, куди ти хотiла б пiти найбiльше?
   - Ой... ну для цього я...
   Чому знову здається, що вона розчарована?
   Вона подумала хвилину i сказала: "Просто у кiно чи парк розваг."
   - Умм... парк розваг - це непогана iдея.
   - А якби просто дiвчата... то може було б приємно пiти на шопiнг... але це iнше.
   Вона права, у той час я буду дiвчиною, тож це буде вечiр дiвчат.
   - Сподiваюся, у тебе буде безпечний шопiнг.
   - Ну звичайно ж.
   - Якщо ти вiдчуєш, нiби одягаєшся забагато, - почав казати надлишкову iнформацiю Харакiрi Тора. - То храми i церкви - це саме те для побачення.
   Погоджуюсь, вона i я - ми обоє студенти старшої школи, тож ми вже їх вiдвiдували пiд час шкiльних поїздок.
   - Через те, що церкви мають кладовища, то це буде нагадувати фiльм жахiв "Жахлива церква". Так, це буде просто супер, - все-таки Сеппуку Куроусагi чудово веселився.
   Обидвi плюшевi iграшки насолоджувалися моїми проблемами. А тут ще Харакiрi Тора приєднався зi своїм гучним смiхом.
   - Навiть без кладовища це може бути добре. Оскiльки це непопулярне мiсце для прогулянок, то буде менша ймовiрнiсть, що на тебе нападуть.
   - Хто може на нас напасти?
   - Ворожий Кемпфер. Якщо ти розпочнеш битву у розважальному центрi, то ти поставиш у небезпеку й iнших також.
   - Ох... - це нагадало менi про битву у бiблiотецi з таємничим ворогом. I не має жодної гарантiї, що ще один не атакує мене тодi. I я також надам перевагу тому, щоб тримати Сакуру-сан подалi вiд цього.
   Уже й голова болить.
   - Найкраще - це триматися на вiдкритих мiсцях, де ти зможеш побачити ворога. Чи де ворог може видiлитися. Принаймнi на цьому побаченi.
   - Здається Каеде подобаються рiзнi чудернацькi речi, тож привести її у дивне мiсце саме те, що потрiбно, - додав Сеппуку Куроусагi.
   Харакiрi Тора погодився також: "Можливо очиснi споруди стiчної води. Я не хотiв би вiдвiдати, але побачити її з..."
   - Крематорiй - ось це чудове мiсце, щоб провести час. Ти зможеш навiть побачити духiв.
   - Подрiмай у кар'єрi; хоча назад важко пiднiматися.
   - Проникни у зруйновану будiвлю. Якщо ти глибоко вдихнеш без маски, то можеш вiдчути азбест.
   Цi iграшки дiяли менi на нерви. Вони зовсiм не знали, коли перестати.
   Я схопив їх обох, i без жодного слова зажбурнув їх у смiтник i закрив дверi. Вони продовжували скаржитися з середини: "Випусти нас зараз же, iнакше пошкодуєш!" i "Дибiл, дурень!" Для них було неможливо колись замовкнути.
   - Гадаю, я знаю, що робити, - сказав я до Акане.
   - У тебе з'явився план?
   - Акане-чан, будь ласка ходiмо з нами!
   - На твоє побачення!!??
   - Я досi не можу самостiйно перетворюватися. Менi потрiбна твоя допомога.
   Вона вагалася, це було зрозумiло.
   - А не буде... що я буду... незграбною третьою особою?
   - Я хвилююся, що можу несподiвано перетворитися назад. Також якщо на нас нападуть, то буде краще, якщо ти будеш там. Ти можеш просто тримати дистанцiю.
   - Нiби охоронець...
   - Саме так!
   Акане не вiдповiла, тому я знову почав наслiдувати "Пташку, що п'є".
   На мою думку, моя голова вже звикає до такого положення. Та нiчого, це просто моя уява.
  

Глава 4

   Погода була ясною i сонячною. Я б назвав колiр неба "горiховим". Нi, не через горiхи, а через прекрасний блакитний колiр, як на пачцi сигарет, що купує Хiґашiда. Я б купив цю марку, лише щоб дивитися на колiр, та я не курю.
   Я лiниво чекав перед станцiєю метро, якраз перед 10:00, саме вчасно. Я був у формi дiвчини. Як на мене, то я б краще був на побаченнi чоловiком, та цьому не можна було зарадити. На цей момент усе складно. I можливо моя ситуацiя залишатиметься ускладненою все моє життя.
   Поруч зi мною була Акане у своїй звичнiй формi. Спершу вона була у режимi злої собаки, це тому, що я не мiг ще перетворюватися самостiйно. Проте вона одразу перетворилася на нормальну себе.
   Логiчно, що я протестував, але Акане вiдмовилася: "тому що...", i була готова розплакатися.
   - Чому?
   - ...Так Сакура-сан i Нацуру-сан зможуть бути на самотi.
   - Що?
   - Ну це тому... коли я перетворююся, то всi мої розмови вульгарнi, усе мене дратує, весь свiт менi винний. Я не зможу допомогти, бо сваритимуся, навiть з тобою...
   - Але якщо Акане-чан не перетвориться, я можу перетворитися назад у чоловiка у будь-яку мить.
   - Тодi навiть Сакура-сан захоче тебе пристрелити.
   Це буде клопiтно. Її не можна переконати, щоб вона залишалася у своїй формi. Я закрив голову руками.
   - Якщо я перетворюся посеред мого побачення з Сакурою-сан, то це занадто жахливо уявити.
   - Схоже зараз гарний час, щоб помолитися, - сказав набридливий Харакiрi Тора.
   - Бог можливо i прийме мою молитву, але я сумнiваюся, що це хвилюватиме Регулятора.
   Я глибоко шкодую, що взяв цю iграшку, але вона дуже просила вийти з моєї нудної кiмнати.
   - У тебе немає якогось способу подовжити перетворення, там наркотик чи щось iнше?
   - Як я казав тобi ранiше, єдиний спосiб - отримати досвiд.
   - Якщо пiдсумувати, то у мене близько дня досвiду.
   - Це просто... - вiн похитав своєю головою, показуючи, що це погано. Дiдько!
   - Просто спробуй, коли тобi це потрiбно. Якщо не спрацює, то найгiрше, що може статися - ти отримаєш дiрку у своїй головi, - а це сказав Сеппуку Куроусагi. Акане взяла його з собою, бо вiн скаржився дуже шумно.
   - Зрештою у тебе все вийде, якщо ти продовжиш намагатися, цього не можна передбачити. Усе як каже Харакiрi Тора.
   - Просто думай позитивно. Якщо щось станеться - бiжи i ховайся.
   Це просто сказати.
   Утримувати мiй мозок зосередженим на тому, щоб не перетворитися, цього може бути недостатньо. I до того ж бути зайнятим на побаченi - грубо. Геть позитивнi думки. Акане сутулилася i мовчала. В однiй її руцi був Сеппуку Куроусагi, а в iншiй - Харакiрi Тора. Схоже на збирача iграшок.
   - Все гаразд, - я здався. - Я зустрiнуся з Сакурою-сан, навiть якщо усе так.
   - Пробач...
   - Акане-чан, тобi потрiбно десь сховатися.
   - Так... - вiдповiла вона тихим голосом. Як тiльки вона пiшла, плюшевi iграшки сказали "молися про милiсть" i "навiть якщо ти провалися, то ти все ще зможеш з цього посмiятися".
   I тодi я залишився один. Сонячне свiтло свiтило, i я розглядав групи людей, що виходили зi станцiї. Цiкаво, скiльки з них були у ситуацiї подiбної до моєї; б'юся об заклад, що нiхто. Чи назбирається багато студентiв старших шкiл, що перетворилися у дiвчат, коли вони прокидалися зранку? Проте у цьому натовпi можуть бути Кемпфери. Хоча це навряд, як менi казали, серед Кемпферiв є схильнiсть з'являтися бiля iнших. Це обов'язково повинно статися через деякий час. Врештi-решт ми з Акане були мiшенню для одного ворога.
   - Пробач, що змусила чекати.
   Я повернувся у реальнiсть. Попереду до мене посмiхалася Сакура-сан. Вона гарно виглядала у своїй формi, з коротка спiдниця i короткi рукава гарно їй пасували; вона така мила.
   - Вибачаюсь, ти не нудьгував?
   Я похитав головою. Про це я можу подумати пiзнiше, зараз на це немає вiльного часу.
   - Я хвилювалася, що менi одягнути. Та я не могла запiзнитися на моє перше побачення з Нацуру-сан.
   Це зрозумiло. Я також гадав, що одягнути.
   Сакуру-сан дивилася на те, у що я був одягнутий.
   - Я бачила тебе лише у шкiльнiй формi, ти завжди виглядаєш крутою, навiть у звичайному одягу.
   Я одягнув джинси з широким поясом на тонкiй сорочцi. На шию я одягнув срiбне кольє. Це все мої власнi, чоловiчi речi. У моєму домi не живуть жiнки, тож i жiночих речей немає. У мене не було часу пiти купити щось, тож це все, що я змiг. Сорочка була тiсна на грудях, i моя задниця ледве влiзла у джинси. Я позичив кольє у Акане, вона сказала, що воно потрiбне.
   Потрiбно було спланувати одяг, щоб не було проблем, якщо я перетворюся. Шкiльна форма була б дуже незвичною, щоб одягати на побачення. Так як не було можливостi сказати де чи коли менi потрiбно буде перетворюватися, чи що станеться з моїм одягом, коли я перетворюся. Якщо я стану голим, то буде дуже складно вислизнути в Японiї. Акане потурбувалася про просторий одяг якраз для цього випадку. Ох, яка захоплююча iдея на перше побачення.
   - Ми можемо пiти? - сказала Сакура-сан.
   Я не казав "куди ми пiдемо?", цiкаво чи вона менi це розкаже.
   У неї вже були бiлети. Я безпечно поглянув назад i побачив Акане з плюшевою iграшкою у кожнiй руцi, що воювала з автоматичною машиною для бiлетiв. Їй слiд би покласти Харакiрi Тору, щоб отримати перевагу.
   Ми пройшли через турнiкет i пiшли на платформу.
   Акане досi боролася, щоб пройти через турнiкет, i тримала двi iграшки. Їй потрiбно покласти одну на пiдлогу. Цiкаво, як я зможу затримати вiдправку потягу, та коли я поглянув на усмiшку Сакури-сан, усiм, про що я мiг думати, це те що моє майбутнє щасливе. Я був би ще щасливiшим, якби не був дiвчиною.
   - Я така щаслива...
   Я поглянув на неї, який збiг.
   - ... бути разом, розумiєш? - її щоки знiяковiло почервонiли.
   - Я з нетерпiнням очiкую гарно повеселитися сьогоднi. Я в такому захопленнi, що на побаченнi з Нацурою-сан.
   Я не мiг цьому допомогти, але оглянувся довкола, щоб побачити як люди зреагують на двох дiвчат "на побаченi". Потяг, що прибував, був дуже забитим. Зачекавши, щоб потяг звiльнився, ми на нього сiли. Тодi потяг був напiвпорожнiм, тож ми змогли отримати гарнi мiсця.
   - Куди..? - почав я з запитання.
   - Якщо ти не заперечуєш, гадаю, що пiдемо в кiно.
   Кiно, непогано звучить.
   - Я з нетерпiнням на це чекаю, але це звичайний показ. Хiба що вiн буде нецiкавим.
   Погоджуюся. Нещодавно я бачив декiлька фiльмiв, Голiвуда чи Студiї Ґiблi[22], вони були вiдео на прокат. Не те що я не люблю кiнотеатри, але я дуже рiдко думаю, щоб пiти туди. Зовсiм скоро настав час виходити з вагону. Ми пройшли декiлька центральних кварталiв у Токiо. Площу реконструювали i побудували новий кiнотеатр.
   Сакура-сан потягнула мене за руку: "Ось на цей".
   Це була велика афiша "Любов Поета". Романтичний фiльм, iдеально пiдходить для побачення. Сакура-сан придбала бiлети. Менi було незрозумiло, чому саме їй потрiбно платити, i мабуть вона побачила це на моєму обличчi.
   - Це ж я тебе запросила, - сказала вона.
   Вона передала бiлети жiнцi за оксамитовою мотузкою i ми пройшли всередину. Ми пройшли мимо входу до "Любов Поета".
   Емм... що?
   На дверях, до яких ми йшли, була велика вивiска "Тварини Нутрощiв - Закривавленi тюремнi ворота".
   - Тварини Нутрощiв стали фiльмом! Я очiкувала цього з нетерпiнням, i знала, що маю привести й Нацуру-сан. Ще рано, але ходiмо всередину.
   Вона за руку завела мене у кiнотеатр. Кiмната була майже порожня. Фiльм так погано рекламували, що навiть "безкоштовнi" бiлети не могли привабити людей. Ми сiли на середину переднього ряду. Акане зайшла i сiла ближче до заднiх рядiв. Навiть з нею, було лише п'ять глядачiв, не бiльше, нiж можна порахувати на однiй руцi.
   Сакура-сан показувала менi брошурку, що вона купила. Головним хiтом продаж був "Серцево-легенева реанiмацiя для непопулярної серiї Тварин Нутрощiв." Як мiнiмум одного з постачальникiв, здається, обманули, що серiя повернеться.
   До початку показу анонсiв, було достатньо людей, i щоб їх порахувати, потрiбнi були обидвi руки. Сюжет був хаотичний; детективна iсторiя з Тваринами Нутрощiв, що заглиблюється у перiод Едо, i де виймали внутрiшнi органи лиходiїв, щоб дiзнатися правду, щось схоже на це. Але десь у серединi фiльму ця iсторiя змiнилася на чужого бронетанкового монстра, яким оволодiли злi душi... Якби я зрозумiв, що бачу. Проте Сакура-сан так захопилася, що не вiдривала очей вiд екрана.
   - Як цiкаво.
   Проте я зовсiм не погоджувався, я щось пропустив?
   На екранi бився з монстром "Бойовий Лiтак Тварин Нутрощiв", природньо, що вiн лiтав над фортецями перiоду Едо i тягнув свої кишки.
   - Ну... трошки.
   - Так i є... Дуже мало людей розумiють усю забавнiсть Тварин Нутрощiв. Менi приємно, що Нацурi-сан подобається.
   Насолода може прийти, лише коли закiнчиться фiльм. До кiнця фiльму це стало iсторiєю, де мiсто Едо врятували за допомогою гри у волейбол. Ворогом була група хiрургiв, що намагалися помiстити назад кишки у вiдповiднi їм животи. Як я можу думати, що лiкарi неправi?
   Обрис Сакури-сан i досi був прекрасним, навiть у тьмяно освiтленiй кiмнатi. Проте її спiвпереживання чiтко спрямованi на Тварин Нутрощiв, i обличчя щоразу блiднуло, як тiльки з'являвся скальпель хiрурга.
   Хтось зайшов до зали, ймовiрно дехто зарано прийшов для наступного показу. На екранi хiрурга змусили посмоктати ЛСД i персонажi набули психоделiчних кольорiв[23], чого досягли спотворенням CGI. Мабуть це варте бiлета.
   Я подивився на руку, i моє серце пiдстрибнуло. Мiй браслет свiтився - це сигнал, що я невдовзi перетворюся. Дуже скоро, i не потрiбно навiть сарказму, щоб здивувати Сакуру-сан. Та вона ж закричить "Полiцiя!", як знайде бiля себе чоловiка, коли увiмкнуть свiтло.
   Я поглянув назад, де сидiла Акане. Я схвильовано махнув їй головою, але вона не помiтила. Вона залипла на екран. О Боже мiй, вона також фанат Тварин Нутрощiв; та ще й у такий час! Браслет блимав усе швидше, це вже не жарти. Як тiльки я пiдготувався бiгти, миготiння зникло. Я поспiшно перевiрив своє тiло - я досi дiвчина. Я ще не перетворився у чоловiка.
   Я заспокоївся, небезпека минула, але чому? Харакiрi Тора розповiдав менi, що я не володiю достатнiм досвiдом, щоб контролювати це самостiйно.
   Я обперся назад на стiлець i розслабився. Фiльм дiйшов до завершального моменту i дiти закричали "Нашi Герої - Тварини Нутрощiв!". До цього у фiльмi не було жодної дитини, навiть на секунду.
   Що в цьому такого?
  
   Пiсля фiльму ми вийшли на вулицю.
   - Фiльм був дiйсно цiкавим. Вiн тримав мене в напруженi весь час!
   Ти можеш таке казати. Сцена "спотворення худоби", де Тварини Нутрощiв обмiнювалися внутрiшнiми органами, поки кричали, без сумнiвiв була цiкавою. Цей вигляд був достатньо тривожним, щоб я почав потiти. Скоро я потiв, бо намагався розгадати таємницю того, чому я не перетворився. Якщо я не вмiв це зупинити... то я не мiг втратити пильнiсть.
   - Ти голодна? - натиснула Сакура-сан на свiй шлунок. - Є один вiдомий макаронний магазинчик. Ходiмо.
   Над дверима iталiйського ресторану висiла вивiска. Я нiколи про нього не чув, тож вiн можливо не був мережею ресторанiв. Хоч зараз був обiднiй час, але було мало покупцiв, тому ми змогли сiсти одразу. Офiцiант приймав у нас замовлення, i Сакура-сан обрала шiїтаке[24] i спагетi з iкрою трiски. Я обрав суп з макаронiв.
   Акане зайшла сюди i теж замовила. У неї все ще були плюшевi iграшки. Офiцiант дивно на неї подивився, але нiчого не сказав.
   - Було весело, - сказала Сакура-сан, - бути на побаченнi з Нацуру-сан - це як мрiя стала правдою. Я нiколи так...
   Вона поглянула вниз i почервонiла. Очевидно вона не мала якогось досвiду побачень також. Здавалося, ми обоє зараз... якщо це можна назвати побаченням. Прийшло наше замовлення i ми їли певний час мовчки.
   Я закiнчив першим.
   - Думаю... що... - вона зупинилася i взяла ще один шматок, - Нацуру-сан... цiкавлять чоловiки...?
   Я вiдмовився вiд цього, повiльно похитавши головою, врештi-решт я не гей.
   - Справдi? Я рада... - вона точно розслабилася, - з першого разу, як я побачила Нацуру-сан... Той перший раз я нiколи не забуду. А вчора вночi я мрiяла що...
   Навiть не поглянувши на мене, вона чiтко сказала: "Ти продовжиш зi мною зустрiчатися?"
   Моє обличчя переклинило як у логотипа Toei Animation[25]. Нарештi це настало; я отримав освiдчення у коханнi вiд Сакури-сан. Чи є хтось бiльш щасливий у свiтi? Проте, чому менi потрiбно було його отримати, коли я жiнка?
   Я подивився на Сакуру-сан, вона була у нерухомому очiкуваннi. Вона була нiби бар'єром, що оточував стiл i заблоковував усi звуки з iнших столiв. Що я повинен робити?
   Ну для початку, це мiй перший раз, коли менi освiдчується жiнка. Я думав, що це буде як у iграх чи романах. Знаєте, пiд деревом дiвчина каже: "Менi подобається Нацура-сан", i я вiдповiдаю: "Ти менi теж подобаєшся". Я думав, що освiдчення у реальному життi буде трохи iнше.
   По правдi кажучи, коли менi освiдчилися, то моє обличчя страшенно поблiдло, я не мiг чiтко думати, i мої очi завмерли, дивлячись прямо вперед.
   Коли вона це сказала, я був у формi жiнки. Мене цiкавлять гетеросексуальнi стосунки з нею. А чи цi не називають "юрi" або "лесбiйськими" стосунками? Пiдiйдуть обидва слова. А важливiше цього було те, що Сакура-сан була повнiстю червонюча. Вона очiкувала на вiдповiдь. Усе в моїх руках.
   - Так от... - я приглушив голос, наскiльки змiг, - я... чому?
   Коли Сакура-сан вiдповiдала, її обличчя було досi опущене: "Нацуру-сан сильна, мовчазна, крута i її голос низький та хрипкий... Я жадала такої людини так довго, що менi аж болить."
   "Мовчазна" - це просто, що я не подавав голосу. Навiть якщо я перетворюся назад у чоловiка, голос залишатиметься таким самим.
   - Пробач, серед дiвчат це може бути дивним, але менi подобаються усi якостi Нацури-сан.
   А зараз що? Вона запросила мене на це побачення. Вона освiдчилася, якби я був чоловiком, то дав би пряму вiдповiдь. Та саме зараз я не чоловiк. Вiдповiдь - або "так", або "нi"; це нагадує клiтинки для галочки на старих анкетних листах, якщо не рахувати, що зараз усна вiдповiдь. Може бути лише так чи нi.
   Я хочу отримати зiзнання, коли я чоловiк, тодi вiдповiддю мусить неодмiнно бути "так". Я зовсiм не знав, коли повернуся до свого справжнього тiла, та за своїми вiдчуттями - я ще чоловiк. Я дихав глибоко i повiльно. Два варiанти, що я оберу? Насправдi був i третiй: "...Пробач, я на хвилинку". Я встав i пiшов у вбиральню. Потрiбно трохи часу, щоб усе обдумати i очистити розум.
   Краєм ока я змiг побачив, що ще одна людина прямувала до вбиральнi. Я проiгнорував її i майже зайшов до чоловiчої кiмнати. Я повернув у напрямку до червоного сигнала[26].
   Всерединi жiночої вбиральнi був гарний умивальник. Кiмната здавалася незвично чистою i бездоганною, коли її порiвнювати з типовим чоловiчим туалетом. Це була чужа для мене територiя. Хоча я ще не бачив тут чоловiчої кiмнати, вона також може бути чистою, але ця вiдчувалася зовсiм iншим свiтом.
   Дверi повiльно вiдчинилися i всередину зайшла Акане з плюшевою iграшкою у кожнiй руцi.
   - Акане-чан... - почав я без прелюдiй. - Вона освiдчилася, що менi робити???
   - Ха-ха-ха, такий недолугий. Агов Нацуру, я розповiм, що ти можеш робити, - а це вiдповiла плюшева iграшка у її лiвiй руцi.
   Сеппуку Куроусагi так весело. Гадаю, це потрiбно кожному.
   - Типу що, бiльш позитивно думати?
   - О, такi чудовi заспокiйливi слова! Вони допомогли?
   Все безнадiйно, потрiбно iгнорувати цього зайця i спитати в Акане.
   - Чи ти не думаєш, що в цiй ситуацiї краще дати їй ствердну вiдповiдь?
   - Щодо цього... можливо... думаю так? - надiйшла не дуже впевнена вiдповiдь Акане.
   - "Так" найбiльше пiдходить?
   - Ну "нi" зробить декого дуже сумним...
   Це така жiноча вiдповiдь, але чоловiк почувається так само. Так важко, коли любов вiдкидають. Проте я хочу вiдповiсти так, щоб вирiшити усi проблеми. А що найважливiше - я не хочу ранити Сакуру-сан, хоч i для цього менi буде потрiбно зустрiчатися з нею в образi жiнки. Можливо вона нiколи не стане такою приязною зi мною, чоловiком... Кожен з нас є комахою, i одна з них близька, щоб бути роздавленою.
   - Немає такого поняття, як iдеальне рiшення, ха-ха-ХА! - сказав Харакiрi Тора. - Щоб отримати, ти зобов'язаний пожертвувати. Щоб отримати таку прекрасну дiвчину, це що висока цiна?
   Легко тобi сказати. Щоб менi читала настанови плюшева iграшка; та ж iграшка, що перетворила мене в дiвчину.
   - Яка гарна вiдповiдь.
   - Що?
   - Я перетворюся у чоловiка i скажу їй, що жiнка Нацуру пiшла вперед... - на цей момент це здавалося чудовим рiшенням. Але я схопив Харакiрi Тору за голову i сказав: "Це тому, що я можу ранити Сакуру-сан, така неприродня ситуацiя зачiпає мене".
   - У тебе немає якогось iншого вибору?
   Я був таким злим на цю iграшку, цього самовпевненого типа.
   - Все добре... - я сполоснув своє обличчя у раковинi, - ходiмо назад на мiсця.
   - Ти не... вiдповiси їй...? - запитала Акане.
   - Нi, я просто вiдкладу трохи на потiм, постараюся як зможу.
   Зараз потрiбно зволiкати. Я також нерiшучий, тож i не дивно, що я не популярний у дiвчат. Я вийшов з туалету i там було навiть менше покупцiв, нiж коли я зайшов. Сакура-сан вже бiльше не була за нашим столом, а замiсть неї...
   - Ласкаво просимо назад. Ти достатньо чекав.
   Президент студради, Шизуку, холоднокровно посмiхалася.
  
   Я заплутався, я ж ходив лише на мить, чи це не той стiл. Та нi, де я нещодавно сидiв з Сакурою-сан, там вже була Шизуку.
   - Будь ласка присядь. Давай поговоримо.
   Всi макароннi страви зникли, i залишилися лише склянки з водою. Я сiв.
   - Схоже ти вже закiнчив, сподобалася їжа?
   Волосся в Шизуку було чорним, але воно вiдбивало якимось блиском. Перед нею на столi була плюшева iграшка. Це що, Тварина Нутрощiв?
   - У мене є певнi справи з тобою, мiстер Нацуру Сено.
   Мене знову вразили, як вона змогла впiзнати мене, поки я у образi дiвчини? Її очi блистiли та мерехтiли, очевидно вона розгледiла мою справжню натуру.
   - Не дивуйся ти так. Я знала, ким ти був i що робив вiд самого початку. Я слiдкувала за тобою.
   Я вiдчував, що моє волосся дибом стало, скiльки вона насправдi знає? Вона повiльно закотила свiй рукав на правiй руцi. Я побачив такий браслет, що i в мене, тiльки вiн свiтився червоним.
   - Я також Кемпфер, твiй ворог.
   Моє тiло рухалося якось пiдсвiдомо. Я вiдпихнув свого стiльця i перевернувся на живiт на пiдлозi. Кемпфер всерединi мене зреагував автоматично.
   - Не будь поспiшним, - сказала вона. Я застиг на серединi кроку.
   - Я тут не для того, щоб битися, лише за необхiдностi. Це було б простiше у кiно.
   - Ти йшла за мною...?
   - Тобi слiд подякувати менi. Ти б вже повернувся до свого справжнього обличчя, якби я там не була.
   Мабуть я був безтурботним. Вона була там i я зовсiм цього не помiтив. Друзi дитинства називали мене забудькуватим. Вона жестом вказала менi сiсти, що я i зробив.
   - Приєднуйся до нас, - сказала вона до Акане, що опинилася позаду мене.
   Я згадував нещодавню зустрiч у клубнiй кiмнатi гуртка фiльмiв, тут може бути трохи бiльше кровi.
   - Я змусила Каеде пiти, оскiльки не думаю, що вона зрозумiє нашу розмову.
   - Авторитетний президент студради...
   - Менi краще просто "Шизуку".
   Я не вагаючись змiнив тон розмови: "Шизуку-чан, ти проти нас?"
   - Як я казала, я ворожий Кемпфер. Як ти i можеш сказати по моєму червоному браслету.
   - Хто напав на нас у бiблiотецi?
   - Це була я. []
   Як тiльки вона це сказала, я вiдчув сильне бажання кровi праворуч мене. Тiло Акане змiнилося миттєво, i тут вже була злюча жiнка-собака. Моє перетворення забирало час, ну а це було швидше, нiж клiпання очима.
   - Iдiот, ти що намагаєшся менi заважати? Якщо я хочу битися, я можу i тебе за компанiю тут поховати.
   Акане струснула правою рукою, i в нiй з'явився пiстолет.
   - Як ти думаєш, мiзки у цiй дурнуватiй башцi такi ж червонi, як i її браслет? Я розповiм тобi це за мить.
   I вона вiдвела назад запобiжник на своєму пiстолетi.
   Слова "тормозити" немає у словнику Акане. Навiть у ресторанi вона не буде стримуватися. Вона приховувала в собi глибоку образу стосовно випадку у бiблiотецi.
   Здавалося, що Шизуку це не турбує: "Така несамовита людина кидає бруд на Кемпферiв."
   - А ну скажи це ще раз...
   Пiд столом щось заблистiло.
   Це був великий кинджал чи кортик. Кинджал, закрiплений на ланцюгу, нацiлювався на живiт Акане.
   - Мiй меч, чи твiй пiстолет, котрий з них ти думаєш швидший?
   Шизуку поглянула на мене. Iнший кинджал нацiлювався на мене певний час.
   - Нацуру-сан тут зайвий.
   Оскiльки було очевидно, що я не хочу битися, я був їй вдячним, що вона прибрала свiй меч. Принаймнi на це я надiявся. Тим не менш вона тримала кинджал нацiленим на мене i почала говорити.
   - Я хотiла поспiлкуватися. Це виглядає гарним мiсцем, щоб уникнути битви.
   - Ти можеш зустрiти нас будь-коли у школi, - до слiв Акане домiшувалися нотки ненавистi.
   - За правилами зустрiчi тобi треба перетворитися. Вже троє людей зi школи, хто спостерiгав за тобою, i досi шукає тебе.
   Я вiдповiв: "Але ж президент не перетворилася".
   - Нi, перетворилася, - вiдповiла вона i пiдняла своє довге волосся. Нижнiй його бiк виглядав схожим на рiдке срiбло, що постiйно змiнювалося.
   - Перетворення проходять дуже великою кiлькiстю рiзних варiацiй. Змiни статi, змiни характеру, чи витонченi змiни, як у мене.
   Хоча я нiчого про це не знав, але вона говорила так, що звучало дуже природньо.
   - Кемпфери схильнi збиратися у певнiй областi... можливо ти це знаєш. Отже не слiд так дивуватися, що я з'явилася до тебе.
   - На нас раптово вчора напали. Менi здається, що бути здивованим - це нормально.
   - Пройшло вже два роки з того часу, як я стала Кемпфером. Не виказуй, що це несподiванка.
   От так новини. У цiй галузi вона набагато освiченiша за мене, звичайно як саме, я не дiзнаюся.
   Акане нудьгувала: "Давай до головного, я тiльки прийшла сюди, як це вже нестерпно."
   - У мене також є iншi завдання.
   - Тож кажи швидше. До моїх вух приходить стiльки лайна, що мої очнi яблука починають гнити.
   - Як поширено серед людей, вони такi необтесанi, - рiзким крикливим голосом сказала плюшева iграшка на столi перед Шизуку.
   Канден Яманеко, що належав Шизуку, був риссю убитим електричним струмом, очевидно його вдарила блискавка. Волосся було зiбране в окремi гострi пучки i звiсно ж були виставленi на показ кишки у стилi серiї.
   - Нечемнiсть, яку ти робиш Шизуку-сама, дивує мене. Ти повинна швидко покiнчити з ними своїми мечами.
   - Тiльки послухай, незважаючи на голос Нана Мiзукi[27], менi в горлi стоять такi гидотнi слова, - сказав Сеппуку Куроусагi з руки Акане.
   Якщо подумати, чорний кролик звучав як Тамура Юкарi[28], тiльки її версiя гостра на язик.
   - Охо-хо! Який нешанобливий стиль мови. Так Шизуку-сама має справи з брудними ротами.
   - Зазвичай плюшевi iграшки з недолiками викидають в печi для спалювання смiття.
   - Якщо не маєш конструктивної пропозицiї, то мовчи, - Шизуку швидко схопила Канден Яманеко за шию, а я повернувся трохи назад.
   - Пробач, цей грубий балакучий кiт - подарунок Каеде.
   - Цiкаво... усi плюшевi iграшки вiд Сакури-сан є посланниками Регулятора?
   - Давайте повернемося до нашої розмови, - без зайвих зусиль Шизуку ухилилася вiд мого питання.
   - Тема розмови - це те, що ми Кемпфери, - повiльно почала президент.
   - Кемпфери iснують для битв, i без рiзницi як почувається кожен з них. Подiленi на двi групи, вони утворюють союзникiв та ворогiв. Я не знаю, чому ми б'ємося, а ви?
   Я похитав головою. Харакiрi Тора нiколи не розповiдав менi, хоча я i запитував його декiлька разiв.
   - Я також не знаю.
   Шизуку сильно стиснула пальцями голову Канден Яманеко i сказала: "Навiть якщо я питала цю iграшку трiшки "приємнiше", вона нiколи не вiдповiдала."
   - Як i Шизуку-сама, я не знаю чому, - сказала плюшева iграшка.
   - Ми ж уже Кемпфери, чи має це якесь значення? - рiзко струснула головою Акане.
   - Так за що ж ми боремося?
   - Навiщо це розумiти? Схопила пiстолет, знайшла ворога, вистрелила, кiнець iсторiї.
   Її агресивнi принципи лякали. Конфлiкти у кожному кутку свiту точно починаються через людей, що схожi на неї. Її справжня форма така слабкодуха, а ця зовсiм iнша.
   - Отакi простi в мене причини, а що у тебе?
   Це питання адресоване менi. Я трохи подумав. Чому я бився, незважаючи на те, що менi не розповiли причини? Я не змiг придумати причину, щоб продовжувати. Шизуку змусила мене обдумати варiанти для себе.
   - Просто трохи схожi на твої - я не знаю, чому б'юся, - я також штурхнув рись, та не так сильно.
   - "Дають неймовiрну силу, коли б'єшся як Кемпфер!" Я не така тупа, щоб повiрити цьому. Регулятор повинний знати причину.
   - Та-ак... яка ж причина?
   - Важливо дiзнатися, чому iснують Кемпфери i чому ми повиннi битися. Як президент студради я розберуся цим питанням.
   Як i очiкувалося вiд Шизуку, її пристрасть до правди Кемпферiв навiть сильнiша, нiж я думав. Битися без причини - це безглуздо i навiть гiрше, нiж бути римським гладiатором. Врештi, коли вони були роздягнутi i їм давали меч, то вони знали, що це для розваги. Принаймнi це причина, яку вони могли розумiти.
   - Впродовж останнiх двох рокiв ти знаходила iнших Кемпферiв?
   - Багато противникiв, якi завжди зникали.
   Це була вiдверта вiдповiдь, але щось в нiй вiдчувалося дивним.
   - Якщо я продовжу битися, гадаю зможу знайти причину. Якщо я продовжу вигравати - потраплю пiд нагляд Регулятора. I колись станеться, що я все зрозумiю.
   - ... .
   Коли Шизуку говорила, її обличчя нагадувало менi фiлософа. Також у президента студради була якась постiйна журба. Це справляло враження, що вона набагато старша, нiж її вiк у старшiй школi. Це була одна з причин, чому її поважали старшi хлопцi та мазахiсти. Ну, але не мене, я присвятив себе Сакурi-сан.
   Раптово вона посмiхнулася: "Так давайте вирiшимо, де битися".
   Я здивувався.
   - Просто назви мiсце, i пiдемо туди, - захiхiкала Акане.
   - Зачекайте на хвилину, - сказав я. - Саме ж зараз ми говорили, що немає причини битися.
   - Я просто сказала, що продовжу битися. Тобi що, не подобається цей виклик?
   - Акане, та й я лише нещодавно став Кемпфером, ми досi аматори. I ми здатнi кинути тобi виклик?
   - Це я проти тебе i Акане-сан. Це достатнiй виклик для мене.
   - Все в порядку, це не перешкода, якщо вона хоче, то отримає це. Не скигли Нацуру.
   Зла дiвчина була щасливою, навiть якщо її можуть убити. А менi це не по душi. Президент же просто хоче вразити Регулятора. А я просто хочу вiдкопати причину, що стоїть за Кемпферами, i це ж буде складно зробити, якщо я мертвий.
   - Ти не хочеш битися?
   - Ну...
   - А як же Каеде? Вона зараз у безпецi пiд моїм наглядом.
   Сакуру-сан викрали???!! Президент забрала жiнку, з ким я був на побаченнi декiлька хвилин тому?
   - Дiвчина, якої ти прагнеш, нiколи не повернеться додому, якщо ти не погодишся, - Шизуку не виказувала й крихти жалю.
   - Президент студради.... викрадач людей?
   - Це ти перегнув, але так.
   - Чи ви з Сакурою-сан не друзi?
   - Так плюшевi тварини також є її важливими друзями, i моя голова досi болить там, куди вона мене тикала.
   Що ж, це не виглядає так вже й боляче.
   - Я це зробила тому, що думала, що iнакше ти не будеш битися зi мною. Я вiдпущу її пiсля нашої битви. Не хвилюйся за це, це буде тривати до тих пiр, поки ти не вiдступиш, - Шизуку вже була готова.
   - А мiсце й час...? - мусив я пiдiграти.
   - Через два днi. Мiсце можеш назвати ти.
   - Ну тодi... неподалiк є звiдси парк, це буде чудово.
   - У твоїх планах привести Каеде туди на своє наступне побачення?
   - Через те, що це великий парк, все буде добре, навiть якщо ми будемо шумiти.
   - Для шанованого студента добре бути уважним до суспiльства, - встала вона. Навiть її випадковi жести були витонченi.
   - Через два днi вiд цього часу, я з нетерпiнням чекатиму. Рахунок за твою їжу вже оплачений, - i спокiйно пiшла.
   Коли вона розвернулася Акане про себе сплюнула: "Побачимось, мiс Всезнайка!"
   Побачення, чи якщо бути точнiше, катастрофiчне побачення закiнчилося. Я пiшов додому з Акане, i звичайно ж обидвi iграшки нутрощiв. Плюшевi iграшки прискiпувалися до мене навiть бiльше, нiж це робила Шизуку.
   - От обурлива жiнка.
   - Ти повинен вибачитися. Встань на колiна i благай.
   Чому вибачатися?
   Шизуку хоче битися; вибачення не мають жодного значення. Їй би просто обiзвати мене боягузом i битися щоб там не було. З нашим обмеженим бойовим досвiдом дуже мала ймовiрнiсть, що ми виживемо.
   - Малоймовiрно, - я мимоволi вiдповiв уголос. Чесно кажучи, у нас й шансу немає.
   - Хай там що, та я не хочу, щоб вона виграла, - голос у Акане був приглушений.
   По дорозi назад ми купили пачку Glico Pocky. Вона схопила її i тримала у ротi так, як сигарету. Здається й це не заспокоювало її.
   - Так, i ми не зможемо врятувати Сакуру-сан доки не виграємо.
   - Б'юся об заклад, ми можемо виграти, розслабся.
   - Потрiбний план, якщо ми збираємося виграти.
   - Хех. Просто утримуй її руки зайнятими.
   Не впевнений як це допоможе. Шизуку дала нам часу до пiслязавтра, це як перiод вiдстрочення. Нам потрiбно використати цей час для кращих планiв.
   - Акане...
   - Так?
   - Зброя президента студради, як вона працює?
   - Два кортики i ланцюг мiж ними, отак вона може швидко повертати їх назад.
   - Є якесь слабке мiсце?
   - Потягнеш один i iнше лезо повертається до неї, навiть коли вони поза полем зору.
   - Але якщо вони не в її руках, то вона не зможе користуватися ними у близькому бою, правильно кажу?
   - Швидкiсть, з якою тi леза поверталися до неї у бiблiотецi, була неймовiрною. Шизуку швидка.
   - Сука... - я гарчав, катався по пiдлозi, бо знав, що приречений, щоб мене проштрикнула Шизуку в битвi. Мати й батько, шкода, але життя вашого сина буде неочiкувано коротким.
   - Послухай, подумай про це. Хто каже, що ми будемо нападати спереду? - запитала Акане. - Якщо ти нападеш спереду, то вiдволiкай її, i я зможу напасти зi спини.
   А це може й спрацювати.
   - Вона має два клинки. Утримувати обоє з них зайнятими - це не просто.
   Без очей на потилицi, це спрацює.
   - Просто нападай, не думай. У тебе не буде часу, щоб думати.
   Дiяти бездумно, це так як працюють пiрамiдальнi схеми[29]. Я продовжував молотити руками та ногами. Я досi дiвчина, саме зараз не так важливо, як я катався, моя спiдниця щiльно облягала колготки. Моторошно, дратує, роблю ставки, що їх придумав чоловiк.
   - У мене є iдея, - почав говорити Харакiрi Тора.
   - Чудово, тож у плюшевої iграшки є iдея.
   - Нацуру-сан б'ється лише, щоб врятувати Каеде-сан.
   - Так...
   - Цiкаво, де її утримують.
   - Зовсiм не знаю. Звiрся з Tonma[30], я впевнений президент професiонал у нiй.
   - Тодi нам потрiбно допомогти цьому iдiоту шукати.
   - Якщо ми знайдемо, то зможемо протистояти Шизуку.
   - Президент не буде там постiйно, це було б безглуздо, лише Каеде-сан. Залишiть це на мене, я був у заручниках десять тисяч рокiв тому.
   Сеппуку Куроусагi заричав зi смiхом: "От лошара, так нiчого i не навчився, не навчився."
   - Я не хочу постiйно битися! Бiсовi iграшки!
   - Я нiколи не казав, щоб битися весь час. Бути розумним - не означає бути боягузом.
   У цьому був сенс i я був дурним, тож вирiшив помовчати. Ця iдея була набагато краща, нiж намагатися вiдволiкати Шизуку з переднього фронту. Скорiш за все це допоможе Сакурi-сан. Будь-яка причина уникнути битви з мечами була гарною для мене. Ми будемо дiяти вже завтра, а не пiслязавтра. Сподiваюсь, Шизуку не буде дуже пильно дивитися за часом.
   - Тодi все гаразд, де ми почнемо шукати Сакуру-сан?
   Харакiрi Тора встав у позу i сказав: "Ну, щоб знайти людину, використовуй людську винахiдливiсть".
   - Як розгадати загадку справжнього секретного мiсця утримання? Президент же дуже секретна, правильно? Роблю ставки, що навiть вдома вона не розповiдала батьками хоч щось.
   Шизуку була такою секретною, що була таємниця, якою захоплювалися i намагалася вирiшити чоловiчi клуби у школi. Це - визначити її рiст, вагу i її три розмiри. I навiть коли хлопцi наближалися до неї, щоб спитати, то половину з них вiдкидали такою вiдповiддю: "Показуй повагу насамперед до себе, а вже потiм виявляй iнтерес до iнших". Нiякої iнформацiї вiд неї не було. Навiть у шкiльнiй газетi була колонка присвячена вiзуальним вимiрам i здогадками стосовно її характеристик.
   - Гарний план, що скажеш? - Сеппуку Куроусагi погоджувався з Харакiрi Торою, ось яка спiвпраця серед плюшевих iграшок.
   - Якось впораємося. Спостерiгай за Шизуку i дивися, що вона робить.
   - Може навiть знайдеш якесь слабке мiсце у президента.
   - Для нас iграшок, це ще нiчого, якщо ми ненаполегливi, це бiльше впливає на вас, людей.
   - Давайте подивимося, чи ти гориш, - пошукавши деякий час у своїй кишенi, я витягнув запальничку, яку я клав туди ранiше.
   - Зачекай секунду, - неочiкувано сказала Акане.
   - Iдея Харакiри Тори може спрацювати.
   - Що в тебе подають випити?
   Хоча всiм, що вона споживала, були лише Pocky.
   - У мене щойно з'явилася iдея, - вираз обличчя Акане нагадував мафiозi, який прямо зараз придумав чудовий спосiб збiльшити свiй прибуток.
  

Глава 5

  

Шпигунство

Шпигунство
   Хоча я i не очiкував, та сьогоднi був гарний i сонячний день, як i попереднiй. Я встав незвично рано i щодуху побiг до школи. Звичайно я перетворився на чоловiка. Я став першим, хто прийшов до класу, i чекав одну цiкаву людину. Зайшов Хiґашiда, що наспiвував якусь мелодiю.
   - Агов, у мене є до тебе прохання, - сказав я i схопив його за шкiльну форму.
   - Ого, несподiвано, - здивувався Хiґашiда, та мене це не турбувало.
   - Так, як хтось може потрапити до частини дiвчат?
   - Таке дивне питання є зовсiм неочiкуваним.
   - Чи снiжнi ворота досi використовують для протизаконних дiй...
   - Ти маєш на увазi "Спiльний пiдземний комiтет знайомств"?
   Незважаючи, що у нього було таке iм'я як "пiдземний", цей клуб вiдомий лише "своїм" людям, що займалися нелегальною дiяльнiстю у школi. Школа "Залiзна Зiрка" має сувору "безконтактну" полiтику мiж студентами та студентками. Зустрiчатися поза школою можливо, але це непросто на шкiльнiй територiї. Досi iснували студенти, якi хотiли ухилитися вiд шкiльного нагляду i займатися чуттєвими насолодами з протилежною статтю. Цi студенти досягли успiху завдяки зусиллям "Спiльного пiдземного комiтету знайомств".
   Цей клуб органiзували одразу пiсля того, як академiя перейшла на спiльне навчання. Вважають, що його засновником був перший президент студради. З тих пiр розробили секретний спосiб зв'язку мiж чоловiчою i жiночою частинами. Кошти, вирученi вiд культурного фестивалю, передали як хабар шкiльним чиновникам.
   У Хiґашiди були зв'язки з цим клубом, оскiльки вiн був засiдателем ще одного нелегального клубу - "Клубу дослiдження красунь".
   - Тож Сену, якi у тебе там справи?
   - Я хочу iнформацiю про президента Студентської Ради.
   - Що!? - здивувався вiн. - Ох, з Шизуку-сан важко контактувати. Вона дуже популярна.
   За його словами, багато хлопцiв студентiв нацiлювалися на Шизуку. Був неофiцiйний список очiкування, щоб їй поклонятися; не смiйтеся, це не так вже й незвично. У мене схожа цiль.
   - Зв'язатися з нею, забудь це! Я хочу iнформацiю про неї, чим вона займалася останнiм часом.
   - Це особиста iнформацiя. Навiть зi зв'язками та грошима її важко дiстати.
   - Ось чому я хочу прокрастися у частину дiвчат.
   - Iдiот, якщо тебе знайдуть, то виженуть зi школи.
   - Через це я хочу зв'язатися з тим Комiтетом побачень.
   - Як скоро?
   - Зараз.
   - Це неможливо... - застогнав Хiґашiда.
   - Так, може й так.
   - Навiть якщо ти зв'яжешся з Пiдземним комiтетом знайомств, i потрапиш до частини дiвчат, як ти отримаєш подробицi про Сенго-сан?
   - Шпигунство...
   - Робити чи пробувати зробити - марно, сьогоднi для будь-кого це неможливо.
   - Якщо хтось i може, то це ти, Хiґашiда. З твоїми то талантами.
   - Моїми талантами!? Спiлкування з комiтетом повинне розпочатися з боку дiвчат, i доведеться чекати, поки не вийдуть зi школи. "Неможливо" - це насправдi неможливо.
   Це була гра в однi ворота. Незаконними дiями були незадоволенi не лише шкiльнi посадовцi, а й студентська рада. Кожна клубна органiзацiя була пiд пильним наглядом, i якийсь злочин причинить серйознi втрати для клубу. Навiть хай я був безрозсудним.
   - Якщо ти менi допоможеш, я представлю тебе однiй красунi. Ти зможеш взяти у неї iнтерв'ю i зробити фото, вона варта того, щоб бути доданою до твого клубу "Дослiдження красунь".
   Як я i очiкував, вiн схопив наживку, його очi миттєво засвiтилися.
   - Правда? Але як ти про неї знаєш?
   - Ей, подумай про Сакуру-сан. Скiльки разiв я зустрiчався з нею останнiм часом?
   Хiґашiда роздумував: "Насамперед, розкажи про ту красуню, що я..."
   - Слiдуй за мною. Вона чекає прямо зараз у бiблiотецi. Давай.
   - Гарний план... - ми з ним поспiшили до бiблiотеки. Досi залишалося трохи часу перед уроком, i це було причиною, що я прийшов до школи так рано. Бiблiотека була незайнята i тиха, студенти рiдко ходять туди так рано.
   - Де бiблiотекарi? - здивувався Хiґашiда?
   - Вони зайнятi.
   - Тут нiкого немає?
   - Це тому, що ми знали, що ти прийдеш, - я вказав за Хiґашiду. - У тiнi он там. Дiстав свою камеру?
   - Саме зараз, - i показав менi тонку цифрову камеру.
   - Фото безкоштовнi. Якщо зможеш зняти, то роби.
   - Що?
   Раптово у фотоапарат Хiґашiди вткнувся пiстолет.
   - Йо, я прошу у тебе трохи пiдтримки, нiчого складного для тебе. Слухай добре, Хiґашiда, - сказала Акане з посмiшкою i палочкою Pocky в ротi.
  

Через кролячу нору

   Хiґашiда раптово став зiбраним. Коли невiдома жiнка пхає пiстолета у твоє обличчя - це досить переконливо.
   Для початку була iнформацiя про Шизуку. Я сказав йому просто розповiсти менi, що вiн знає. За його словами Студентська рада використовує кiмнату у вiддаленiй частинi школи. Шизуку перешкоджає вiдвiдувачам дiставатися близько до того мiсця. Незважаючи на те, що це лише чутки, це було б чудовим мiсцем, щоб утримувати когось ув'язненим.
   Це було саме те, що ми з Акане шукали. Велика ймовiрнiсть, що Сакуру-сан утримують там. Це достатньо близько, щоб наглядати за нею, але нам важко туди дiстатися. Коли я спитав Хiґашiду, чому вiн не згадував цю кiмнату ранiше, вiн сказав, що вимагає за це грошi. Козел.
   Проблема в тому, як проникнути у частину дiвчат. У цьому Хiґашiда став корисним: "У мене є тунель".
   Акане потрiбно декiлька разiв зробити вигляд, що натискає на курок, щоб змусити його говорити(проте якби я не зупинив її, це було б не просто "робити вигляд").
   - Де?
   - За спортзалом. Iнший кiнець виходить пiд вiкнами жiночої хiмiчної лабораторiї.
   - З яких пiр?
   - Його закiнчили лише два мiсяцi тому, ґрунт був дуже твердим.
   Якщо вiрити Хiґашiдi, бiльшiсть ґрунту вийняли пiд час канiкул i змили в туалети.
   - Так як у фiльмi "Велика втеча"[31].
   - Ага, прямо як там. Єдиним нашим свiтлом були свiчки. У нас були обвали, i хлопцi, що були там, i досi мають нервовий тiк.
   У мене також було страшенне бажання прокрастися у жiночу частину, поки я там не застряг.
   - Припинити веселi розмови! Розкажи менi, як ним користуватися, - сказала Акане неймовiрно суворим голосом.
   - Не стрiляй, не стрiляй! За спортзалом є водопровiдний вентиль, розкрути його повнiстю, щоб вiдкрити тунель.
   - Покажи менi.
   - Для початку зв"яжися з жiночою стороною, щоб прибрати кришку на тому кiнцi.
   - Ти зробиш це також.
   Пiстолет - це такий чудовий iнструмент переконання, реакцiї Хiґашiди були швидшi, нiж у виставленого на показ таргана.
   Перший крок - зв'язатися з частиною дiвчат. Школа "Залiзна зiрка" заглушувала сигнали сотових, щоб запобiгти зв'язку мiж хлопцями i дiвчатами. Заглушувач навiть блокував дзвiнки пiд час екстрених ситуацiй, але це була просто "цiна, яку повиннi сплатити".
   Чи повiрите, що Хiґашiда прикрiпив послання на стрiлу i вистрiлив нею через огорожу? Це що, перiод Сенґоку[32]?
   - Будь ласка обережнiше...
   Ми спланували це, наскiльки було можливим. Я подав сигнал Акане i ми покинули бiблiотеку. Перетворена вона була "трошки" грубою i видiлялася у бiблiотецi.
   - Ей Нацуру, я допоможу тобi, як щодо того, щоб ти оплатив...
   - Я не дам тобi грошей.
   - Нi, я не про це... - i Хiґашiда звiв погляд вбiк. - Просто я... дозволь менi сфотографувати цю злу дiвчину.
   - Ти хочеш фото?
   - Вона... прекрасна, - його дихання обiрвали, як тiльки вiн заговорив.
   Акане здавалася роздратованою, коли казала щось таке: "Я вб'ю тебе, але до цього прострелю твої руки i ноги". Поки вона це казала, то вона якось випадково почала позувати, як фотомодель, Хiґашiда був щасливим.
   Я покинув мрiйливого хлопця, що робив фотки Акане, попрямував до задньої частини спортзалу, i чекав поки Акане закiнчить. Як i казав Хiґашiда, повертання вентиля вiдкрило бетонну плиту i вiдкриту вертикальну дiру, що зяяла. Нам всiм потрiбно було притримуватися труби з водою, що йшла через тунелю до дiвчат.
   Вже незабаром назад до нас повернулося повiдомлення "готово".
   - Ти можеш йти, коли будеш готовим. Вона проведе тебе на iнший бiк.
   - Добре зробив сьогоднi.
   Прохiд був таким малим, що менi потрiбно було повзти через нього. Всi стiнки були вкритi вологою. Маршрут був добряче зношеним, хлопчачi бажання можуть бути жахливими. Поки я залазив по вертикальнiй трубi на виходi тунелю, на мене вже чекав представник вiд комiтету з жiночого боку. Вона замахала обома руками i посмiхалася.
   - Ласкаво просимо! Я Нiшiро Масумi, представник комiтету вiд дiвчат.
   Цiй персонi слiд бути Масумi. Я не мiг придумати нiкого гiршого.
   - Спасибi тобi, сором'язливий новачок зi сторони хлопцiв.
   Це було просто роздратування, i я це вiдчував.
   - Такий сором'язливий сучасний хлопець, тож навiщо ти прокрадаєшся до дiвчат?
   Як на це не подивитися, вона сильно влазила в не свої справи. Саме тодi прибiгла Акане i очевидно здивувалася, що побачила її.
   - А, тож вона певно твоя дiвчина.
   Ха, якби вона не була б у режимi злої собаки, ти б її запросто впiзнала.
   Акане кинула погляд на Масумi i прошепотiла до мене: "По якiй причинi вона тут?"
   "Вона - представник вiд сторони дiвчат."
   "Ти здумав зi мною жартувати."
   "Якщо б я перетворився, було б гiрше."
   Минулого разу Акане була "нормальною". А зараз - протилежна картина. Масумi пiдкликала нас.
   - Починаючи нашу екскурсiю, скажу, що це секретний сад дiвчат, який заборонений для хлопцiв. Зараз тут нiкого. I не чекай, що екскурсiя включатиме дiвчат, що перевдягаються.
   Навiщо це згадувати?
   - Наша прогулянка починається тут. Йдiть за мною, - наполегливо сказала Масумi нам.
   Частина для дiвчат була бiльшою, нiж для хлопцiв. Її дуже добре доглядали. Порiвнюючи з цим, сторона хлопцiв здавалася захаращеною. У цiй частинi школи були квiтки, газони, i навiть фонтан, який далекий свiт. Цi вiдмiнностi були добре вiдомi i кiлька спроб "оновити частину хлопцiв" придушили, перш нiж вони змогли набрати обертiв.
   Я почув, що розпочався урок у спортзалi хлопцiв. Якщо подумати над цим, саме там менi слiд зараз бути. Мою вiдсутнiсть помiтять. Вчитель Наказава завжди дратував мене. Я прогулював стiльки, скiльки це було можливо, як i багато моїх однокласникiв.
   - Ми не могли б трохи поспiшити? - запитав я в Масумi. Я хотiв знайти Сакуру-сан поки президент, ймовiрно, була на уроцi. Буде погано, якщо мене знайдуть пiд час перерви.
   - Звичайно! Ви дiйсно схоже звучите.
   - Що?
   - Є одна студентка другорiчка з подiбним голосом, певно, ти мусив її бачити.
   Ну так, бачив, у дзеркалi.
   За головним корпусом школи дiвчат розташовувалися Музичний та Аудiовiзуальний корпуси, домiвки для спецiальних шкiл. Згiдно iнформацiї, що надав Хiґашiда, Студентська рада мала тимчасовий офiс в кутку третього поверху. Оскiльки була середина дня, нам потрiбно уважно пробиратися у цю невiдому область.
   Коли ми проникли у будiвлю я запитав: "Це тут кiмната, яка використовується студрадою?"
   Масумi здивовано на мене поглянула: "Ти маєш там якiсь справи?"
   Навiть якщо я розповiм їй, вона нiколи не повiрить, що Сакуру-сан викрали, що президент - злочинець, i що я б'юся як Кемпфер.
   Але очi Масумi були вже переповненi цiкавiстю: "Будь ласка, прошу тебе, розкажи менi!"
   I як я здивувався, коли Акане вiдповiла їй: "Я розповiм тобi..."
   - Крутяк!
   - Он там, - Акане показала кудись за спину Масумi.
   - Що!? - розвернулася Масумi, щоб подивитися.
   ДОН! Акане вдарила Масумi ззаду по головi своєю рукояткою пiстолета. Коли Масумi впала, то пiдняла невеликий шум.
   - Ей, чому ти це зробила?
   - Я використала законну самооборону.
   Яке смiшне використання термiну. Неважливо, одна неприємнiсть зникла. Ми проробили наш шлях нагору на третiй поверх так, що намагалися ступити дуже тихо, i були дуже обережними. Кiмната, яку використовувала Студрада була аж далеко в кiнцi цього коридору. Поверх був порожнiм, оскiльки зараз не клубнi години.
  
   Моє тiло засвiтилося бiлим сяйвом, це Акане змусила мене перетворитися в Кемпфера. Я поспiшав, але Акане мене затримала.
   - Просто не показуйся у вiкнах.
   Тут в коридорi були вiкна, спрямованi в сторону головних будинкiв школи. Ймовiрно - це головна причина, чому кiмнату використовувала Студентська рада. Це давало Шизуцi перевагу.
   - Йди за мною, - Акане пригнулася, притулилася до стiни пiд вiкнами i обережно пiшла до iншого кiнця холу. Акане була витонченою i обережною, як кiт на полюваннi. Я б скорiше очiкував, що її собакоподiбна персона просто пробiжить через коридор.
   - Давай вже, смердючка!
   Я поспiшав повторити те, що зробила вона.
   Коли я дiйшов до дверi, то потягнувся, щоб торкнутися ручки. Повiльно її провернув, "О, не закрито!"
   - Швидко вiдкривай.
   Без зайвих слiв я вiдкрив дверi i застрибнув усередину як Том Круз у "Мiсiя нездiйсненна".
   - Сакура-сан... що?
   Кiмната була порожня, нi стiльця, нi стола. Лише швабра та вiдро. I звичайно ж не було жодної ознаки присутностi Сакури-сан.
   Ми з Акане стояли з широко вiдкритими ротами.
   - Тут нiкого, - виплюнула вона.
   - Клятий Хiґашiда, що за фiгню вiн навiшав нам?
   - То iдiот. Б'юсь об заклад, що вiн просто сказав що-небудь, щоб отримати тi фотки!
   - Вiн йде за тим, що бачить.
   - Цей тупиця просто закохався в iдею робити мої фото. Непевно так i є.
   Цей хлопець не думав про iдеальну дiвчину, тiльки про тих, кого вiн ще не сфотографував. Та все ж, Сакури-сан там не було, i це був факт. Цiкаво, куди її забрали.
   Раптово позаду нас почувся голос: "Перепрошую..."
   У дверному отворi була студентка, яка дивилася на нас.
   - Ви повиннi бути на уроцi, що ви робите?
   - Ти саме вчасно, щоб допомогти нам, - Акане рiшуче пiшла до дiвчини. - Послухай, у Студради десь тут є вiльна кiмната. Ми шукаємо дiвчину, що повинна бути в нiй. Як нам туди дiстатися?
   - Що...?
   - Скажи менi! - коли Акане перетворювалася, вона була красивою, але її поведiнка та аура наганяли страх. Люди, що бачили її вперше, завжди були приголомшенi.
   - Припини, ти її лякаєш! - обiрвав я Акане.
   - Тодi їй краще вимовляти слова швидше!
   - Ой... цей... президент студради допомагає їй...
   Що?
   Ми з Акане з вiдкритими ротами вилупилися на дiвчину попереду нас.
   - Вони не використовують цю кiмнату... вони взяли собi четвертий поверх...
   Ми не чекали, щоб почути бiльше, а зiрвалися з мiсця. Бiльше не було причини ховатися, зараз шкiльна перерва. Ми вибiгли по сходах. Планування було таке ж, як i на третьому поверсi. Ми побiгли у кiмнату в кiнцi коридору.
   - Ой, цi дверi зачиненi.
   - Брись з моєї дороги! - в руцi Акане з'явився пiстолет.
   Вона не стримувалася i стрiляла у замкову щiлину та в петлi. Дверi вiдкрилися самi по собi. Обстановка у кiмнатi була тьмяною, це тому, що була завiшана шторами. Ця кiмната була чиста та порожня, за винятком столу та стiльця.
   Сакура-сан сидiла в центрi кiмнати, а її голова була опущеною вниз. Скорiш за все вона без свiдомостi.
   - Сакура-сан! - я пiдбiг до неї. Її руки були зв'язанi мотузкою. Я тут Сакуро-сан, твiй вiрний рицар, що врятує тебе. Прошу, поверни своє кохання до мене-чоловiка.
   Але саме в цей момент у моєму напрямку полетiв кинджал на ланцюгу.
   - Боже ж ти мiй. Яка погана поведiнка для Кемпфера! - коли я розвернувся, там стояла Шизуку.
  
   Переклад з англiйської закiнчено. В англiйськiй версiї 5 главу переклали не повнiстю, якщо хтось знайде, що її переклали, вiдпишiть у коментарi на сторiнцi http://ruranobe.ru/r/works_kampfer/v1. Всiм дякую, що почитали мiй перший переклад). Коли пiдучу японську(може через рiк) завершу 5 главу, та буду на iншi книги з цiєї серiї.
  
  

Примiтки

   [1]Сьонен - жанр манги та анiме, основною цiльовою аудиторiєю якого є пiдлiтки та юнаки у вiцi вiд 12 до 18 рокiв. Основнi ознаки: протагонiст чоловiчої статi, швидкий розвиток i динамiзм сюжету.
   [2]Котодама - поняття в японськiй культурi, пов'язуюче з сказаним словом деякi паранормальнi атрибути.
   [3]Морський стиль - рiзновид одягу, взуття чи аксесуарiв, що нагадує робочу форму матросiв(синьо-бiлi смуги, матроський комiр), може мати зображення частин корабля(наприклад якiр, штурвал тощо). У деяких японських школах це є традицiйною шкiльною формою для дiвчат. Iнша назва сера фуку(sailor fuku).
   [4]Iто-Йокадо - гiпермаркет в Японiї.
   [5]Якудза - традицiйна форма органiзованої злочинностi в Японiї, угрупування якої займають лiдируючу позицiю в кримiнальному свiтi країни. В лiтературi та пресi якудза або її окремi угрупування нерiдко називають "японською мафiєю".
   [6]Харакiрi Тора - харакiрi означає самогубство, тора означає тигр.
   [7]Шизуку-чан - персонаж з анiме Дораемон.
   [8]Едо - iсторичне мiсто в Японiї, центр Едоського сьоґунату. Стара назва сучасної японської столицi Токiо, особливо її центральної частини довкола Едоського замку.
   [9]Онiґiрi - японська страва з бiлого рису, сформавана у тiла трикутної або овальної форми, i часто загорнута в норi(водоростi).
   [10]Нацiональне медичне страхування - один з двох головних страхувальних програм, що доступнi в Японiї.
   [11]Самаритянка - благодiйна та корисна людина.
   [12]Йомiурi Сiмбун - японська загальнонацiональна газета, що виходить з 1874 року i є однiєю з найбiльших газет Японiї.
   [13]Рiзьблений ведмiдь з Хоккайдо - найпоширенiший сувенiр, з яким повертаються з Хоккайдо - це вирiзаний айнами ведмiдь. Айни - корiннi жителi Японiї. Вона вважають, що ведмiдь i лосось представляють богiв на землi. Бiльшiсть цих ведмедiв не зробленi самими айнами. Автор називає цi рiзьблення, бо це в основному пiдробки.
   [14]Кумамото - головне мiсто на великому островi на пiвденному заходi Японiї, полiт туди займає 95 хвилин вiд Токiо.
   [15]Харакiрi Тора сказав Нацуру, що йому потрiбний одяг для дiвчат, якщо вiн перетворюється тодi, коли не носить шкiльну форму.
   [16]Гiрен Забi - персонаж анiме Мобiльний воїн Гандам, головнокомандувач армiї Зiона.
   [17]Кебаб - загальне найменування популярних у країнах Близького Сходу, Закавказзя i Центральної Азiї страв зi смаженого м'яса.
   [18]Вонтони - рiзновид пельменiв в китайськiй кухнi. Вонтони зазвичай подаються в супi, але iнодi i смажаться. Їх заправляють не тiльки м'ясом, а й грибами сянгу i стеблами молодого бамбука.
   [19]Пiп шоу - публiчнi шоу, здебiльшого у клубах за участю жiнок. Артистки виходять на сцену по черзi, зазвичай практично роздягненi. Вони можуть вiдкривати пляшки, стрiляти по мiшенях дротиками, кидати кулi для пiнг-понгу, дiставати рiзнi предмети, в тому числi й гострi. Все це робиться без допомоги рук.
   [20]Токуґава Iємiцу - 3-й сьочун сьоґунату Едо. Правив у 1623-1651.
   [21]Жовта швидка - поширена вiра серед японцiв, що жовта швидка турбується лише про пацiєнтiв з психiчними проблемами.
   [22]Студiя Ґiблi - японська анiмацiйна студiя.
   [23]Психоделiчнi кольори - фантастичнi, сюрреалiстичнi зображення, що дуже яскравi, кольоровi i хаотичнi.
   [24]Шiїтаке - вид їстiвних грибiв, поширена страва у Японiї.
   [25]Toei Animation - на логотипi цiєї японської студiї усмiхнений кiт.
   [26]У японських туалетах зазвичай використовують червонi сигнали для жiнок, i синi для чоловiкiв.
   [27]Нана Мiзукi - популярна японська сейю.
   [28]Тамура Юкарi - популярна японська сейю i поп спiвачка.
   [29]Пiрамiдальна схема - бiзнес модель, що заснована на обiцянках грошових виплат за рахунок зростання учасникiв схеми. Через те, що кiлькiсть членiв зростає по законам геометричної прогресiї, невдовзi залучення новачкiв стане неможливим i тому бiльшiсть членiв не зможуть отримати прибуток.
   [30]Legend of Hero Tonma - гра про героя, що шукає викрадену принцесу. http://en.wikipedia.org/wiki/Legend_of_Hero_Tonma
   [31]"Велика втеча" - американський фiльм 1963 року. http://qoo.by/3Wok
   [32]Перiод Сенґоку - перiод в iсторiї Японiї з 1467 по 1573 роки. Характеризується розвалом державної єдностi Японiї, занепадом авторитету iмператора, прибуттям перших європейцiв, поширенням християнства та завезенням вогнепальної зброї до Японiї.
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"