Войтюк Виктор: другие произведения.

Водитель Посольства.

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Творчество как воздух: VK, Telegram
 Ваша оценка:

  ВОДІЙ АМБАСАДИ
  
   Було це не велике Представництво в одній з африканських країн. Де літом жарко, а узимку не набагато прохолодніше - приблизно як у нас на початку літа в Одесі або Астрахані. Тільки менше вологи, чим у цих містах і більше пилу, тому що столиця хоч і була розташована на берегах великої ріки, але це її не рятувало від нальоту піщаних бурь.
   У місцевому побуті вони називалися "тураб" це коли дрібний пісок висить у повітрі і сонце проглядається як в тумані і "хабуб" коли буває, летить великий смерч і несе за собою стільки піску, що за три, п'ять кроків вже нічого не видно. І якщо ви забули закрити кватирку, то вам гарантований у кімнаті килим з піску, а якщо маються маленькі щілини вам доведеться збирати вологою ганчіркою великий шар пилу. От і уявіть собі, як там доводиться водію.
   Кожний, хто сидів за кермом автомобіля і проїхав хоч пару сотень кілометрів може сказати яка це не проста справа. Скільки сил, скільки енергії й особливої уваги вимагає ця робота. Але разом з тим багато хто з нас хоче бути водієм якщо не державного, то свого власного автомобіля.
   Адже кожний з нас із самого дитинства запам'ятав першу усвідомлену зустріч з автомобілем. Багато хто міг якщо не прокататись, то хоча б доторкнуться до цього чуда техніки. І з тих пір мріяти про ті часи, коли самому можна буде керувати машиною або хоча б проїхатися пасажиром у ній. І завжди рано чи пізно виконання цієї мрії ставало все ближче і ближче, і в остаточному підсумку втілювалася в життя.
   От так і наш герой уродженець Підмосков'я мріяв про зустріч з автомобілем. Народився він перед війною, і час тоді був - важкий. Батько, що пішов на фронт добровольцем, загинув при обороні Москви. У пам'яті дитини залишився, післявоєнний час, коли солдати поверталися з війни і їхній сусід через дорогу дядя Володя, командир танкової бригади, приїхав на трофейній машині. Це була велика, штабна машина німецького командира полку. Майже нова, кольору воронячого крила, з великим рулевим колесом і блискучим нікельованим щитком приладів у салоні.
   Сусід, коли приїжджав на обід, залишав машину біля воріт будинку. А Вітя весь цей час не відходив від її, за що жартома був названий "сторожем", а в нагороду за свою роботу одержував цукерки і міг пару раз на місяць прокотиться на машині. За рік він уже знав призначення педалей, ручок, вимикачів і приладів. Дядько Володя охоче розповідав про все що стосувалося його машини і міг пояснити її устрій до останнього гвинтика.
   Потім була школа, курси ДОСАФ і от вони новенькі права водія третього класу. Перша машина ЗІЛ - 157, на якій пройшла перша половина служби, а потім в'юнкий ГАЗ - 69, на якому їздив командир частини. Служба проходила на Україні в районі Карпат, і це дало можливість придбати досвід керування автомобілем у самих різних умовах, як на гарних дорогах, так і по бездоріжжю.
   Після армії робота водієм у союзному міністерстві, участь у змаганнях на мотоциклах, кандидат у майстри спорту. У двадцять п'ять років одружився, коли народилася дочка, Віктор по протекції свого шефа оформляється в перше закордоне відрядження. Після місячних курсів по вивченню машин іноземного виробництва виїжджає на роботу, як водій Посольства, в одну з мусульманських країн Азії.
   Два роки пролетіло швидко, тому що працював не покладаючи своїх сил з ранку і до вечора. В його розпорядженні були ГАЗ - 69 і автобус на тридцять чоловік, з кондиціонером італійського виробництва.
   Посольство мало за штатним розкладом, біля ста співробітників і в розпорядженні дипскладу було близько 30 автомобілів для службового користування. У Посла "Чайка" і "Мерседес", два його зами радники їздили на волгах і третій зам від КДБ на "Мерседесі". Ще військовий радник мав представницьку машину французького виробництва. П'ятнадцять перших секретарів експлуатували дев'ять волг, три Фіата, два Опеля і Пежо. Інші співробітники їздили на машинах по простіше і за кожною машиною було закріплено два - три чоловіки. Вікторові часто приходилося займатися їх обслуговуванням і ремонтом, так - як відмовити в проханні про допомогу будь-якому дипломату він не зважувався, і завжди знаходив час для цих робіт навіть у вихідні на шкоду своєму відпочинку.
   Завдяки цьому він придбав репутацію безвідмовного працівника, продовжив термін свого відрядження ще на рік. І коли занедужав механік - водій, а це такий шофер, що працює тільки на представницьких машинах, тобто таких які знаходяться в розпорядженні Посла. Він підміняв його цілих три, місяці поки не надіслали заміну на місце захворілої людини.
   Після закінчення терміну відрядження Віктор приїхав в Москву з відмінною характеристикою і з грошима, що майже відразу всі і витратив на двокімнатну кооперативну квартиру, гараж і машину ГАЗ - 21. Правда, квартира і гараж знаходилися біля залізничного вокзалу, що було на початку незвично від минаючих повз потягів та електричок. Квартира знаходилася на сьомому поверсі, але вікна її були розташовані з протилежної сторони від залізниці і тому, шум її з цієї сторони був набагато менше.
   Працювати улаштувався в гараж Міністерства Закордонних Справ, водієм, по протекції колишнього радника Посольства, з яким познайомився, працюючи за кордоном. У міністерстві ця людина була заступником начальника , країн Північної Африки і Близького Сходу. Віктора він забрав до себе на закріплену за керівництвом машину, а також доручив йому для догляду свій особистий автомобіль і начальника.
   Так пролетіло чотири роки, зам. став начальником і був призначений Послом у Туніс і допоміг Вікторові оформитися туди механіком - водієм. Щоправда посол, незабаром занедужав і виїхав у союз за станом здоров'я, а наш герой, відробивши три роки - граничний термін для техперсоналу - це всі ті хто не має дипломатичного паспорта, повернувся в Москву. Відгуляв, надану йому відпустку, устигнувши за цей час розміняти квартиру із сьомого поверху на третій і більшу житлову площу з просторою кухнею і високими стелями. Записав на дочку старий автомобіль, а собі купив новий ГАЗ - 24. Улаштувався водієм - випробувачем в один науководослідний інститут і спокійно собі там відробив усі застійні часи. Працюючи в день не більш чотирьох годин, а гроші одержував за усі вісім. І так до тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятого року, коли дочці виповнилося дев'ятнадцять років, а йому сорок шість. Дочка вийшла заміж, розміняли квартиру на дві окремі, дочці двокімнатна і йому з дружиною однокімнатна. На весілля і новосілля пішли майже всі заощадження і хоч серце іноді, поболювало, вирішив Віктор Тихонович востаннє з'їздити попрацювати за кордоном водієм.
   На все оформлення пішло місяця три, і Тихонович із Шереметьево вилетів в одну з країн Північної Африки як водій Посольства. Про умови роботи там шановний читач може згадати по початку оповідання.
   Із союзу летіло досить багато народу, велика частина всіх пасажирів, але більшість з них вийшли на першій зупинці. За мість їх на борт піднялися місцеві жителі, і салон був знову повний. У кінцевий пункт радянських летіло чоловік двадцять лікарі, інженери, працівники посольства. Поруч з Віктором сиділа молода родина чоловік, дружина і дівчинка років три - чотири. При розмові стало ясно, що кінцевий пункт у них один. Чоловік років тридцяти летів на таку роботу в перший раз як кваліфікований робітник і дуже хвилювався. Перед вильотом йому сказали, що роботу прийдеться робити саму різну, але основна буде по його спеціальності - електрика. У цій справі він був фахівцем, тому що працював бригадиром електриків - ремонтників на одному з московських заводів. А от сантехніка, дизеля, кондиціонери це для нього було вперше.
   Тихонович порадив йому не хвилюватися, і за вчасно не розтраюуватися, тому що раз послали, то вважають, що справиться. Сказав, що триматися їм треба разом, а в аеропорту їх обов'язково зустрінуть працівники посольства. Тим більше, що він вже знав, що в першому ряді летить дружина консульського працівника з маленькою дитиною, дружина торгпреда і медпрацівники з госпіталю.
   В аеропорту їх дійсно зустрів молодий років двадцяатисеми консульський працівник. Сказав, щоб забрали свій багаж, заповнили декларацію і на виході їх зустрінуть. Він узяв багаж своєї дружини і разом з нею поспішив на вихід. А новоприбулі стали укладати свої речі і шукати бланки декларацій. На все це пішло хвилин двадцять, і вони побачили декларації англійською мовою. Добре що в цей час заповнював декларацію наш лікар - рентгенолог, що добре володів цією мовою. Він допоміг їм заповнити декларації. Загалом, до митного бар'єра вони підійшли в самому кінці огляду. Тихонович відразу дав не великий сувенір пачку цигарок і плитку шоколаду і порадив своїм супутникам зробити теж саме, добре, що в них знайшлася коробка цукерок. У зв'язку з цим митник переглянув пару валіз і пропустив їх на вихід, де в залі для зустрічі пасажирів їх чекали завгосп і ще один водій з посольства. Вони приїхали на двох машинах, це були наша "Волга" і не велика вантажівка з кондиціонером. Допомогли укласти речі і поїхали до місця проживання. Це був новий район, столиці забудований двох - трьох поверховими будинками і де - інде піднімалися п'ятиповерхові - дохідні будинки.
   Новоприбулих співробітників розмістили під самим дахом на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку. У двокімнатній квартирі, виділивши сімейним кімнату двадцять два метри квадратних, а водію п'ятнадцять метрів квадратних. Тільки Тихонович устиг розкласти свої речі й умитися з дороги як за ним приїхав механік - водій і забрав до себе на вечерю, а також переговорити на рахунок майбутньої роботи. Повернувся він пізно ввечері, а рано ранком уже починався робочий день. Перше це поїхати заправитися бензином і взяти газети для співробітників посольства, що відслідковували все цікаве, що там писали. Потім відвезти покоївку і кухаря в резиденцію Посла. Привезти співробітників посольства, у яких немає своїх автомашин. Потім поїздка за завданням лікаря чи завгоспа, а бувало й обох відразу. Перед обідом потрібно було завезти хліб для співробітників і привезти усіх до місця проживання. Приїхавши додому на обід тільки встигав, щось перехопити і трохи полежати, як вже дзвенів дзвоник і треба було виїжджати з родинами працівників посольства, що без машин, і везти їх в клуб. Це була велика територія з літнім кінотеатром, басейном п'ятнадцять на тридцять метрів з майданом для гри у волейбол, два тенісних стола стояли на терасі великого одноповерхового будинку. Сам будинок мав форму літери "Г". В більшій частині знаходились сховище для кінофільмів, бібліотека, читальний зал з кінобудкою. В меншій двокімнатна квартра водія від комітету госбезпеки та однокімнатна сторожа - місцевого жителя. Потім привезти співробітників у посольство, забрати людей з клуба чи басейну і привезти співробітників після закінчення робочого дня. У цілому, як він сам підрахував на протязі тижня в середньому щодня йому доведеться працювати по тринадцять годин.
   Тому, коли Посол викликав для ознайомлення своїх нових співробітників, Віктор Тихонович передав йому графік своїх поїздок і попросив, щоб йому збільшили вільний час для відпочинку і замінили в квартирі кондиціонер, що погано працював. Посол, мусив, погодитися з претензіями нового водія, пообіцявши все владнати. Він викликав до себе механіка - водія і завгоспа і передав їм скарги новачка. Ті відразу почали обурюватися, чому він пішов до керівництва, а не вирішив ці питання з ними. Забувши при цьому, що один з них сказав, що до цього жили і їм жарко не було, а другий говорив, що водій перед цим справлявся, забувши, щоправда, згадати, що від утоми він зробив наїзд на людину і був терміново відряджений.
   Тому вони обоє залишилися незадоволені новим водієм і відносини надалі були між ними суто офіційними. І через два місяці, коли приїхала до Віктора Тихоновичу дружина, їй надали роботу на половину ставки прибиральниці. Але робота була з хитринкою, дві третини її приходилося на посольство, де потрібно було прибирати із шести до восьми ранку, а для цього треба було в півшостої виїхати з будинку. І з восьми до дев'яти в медпункті, що знаходився далеко від Посольства, і треба було викроїти час щоб її туди відвезти.
   Якщо дивитися з боку все добре, робота для дружини знайшлася, але разом з тим і додаткова для чоловіка. І нікому не поскаржишся і не відкажишся. Адже тепер на зарплату дружини вони могли удвох сносно харчуватися, а зарплата чоловіка йшла на книжку і покупку необхідних речей. На місцевому ринку гарних речей було мало. І щоб придбати гарні речі треба було просити знайомих дипломатів виписати по каталогам іноземних фірм. Основний каталог, яким користалися дипломати, мав назву "Петер Юстесен" з Голландії. Надсилали його з Копенгагена перед Новим роком як подарунок від фірми на Посольство. Представляв він собою товсту книгу більш тисячу сторінок, де були малюнки, і фотографії товарів, а також зазначена їхня ціна. Замовити можна були всі продукти, речі, електроніку від ведучих світових фірм.
   Списки речей, що замовляються дипломатами, затверджував Посол і якщо йому, хто був неугодний то зі списку його викреслювали. А тому що Тихонович про всі недоліки в роботі говорив на зборах і особисто керівництву писав заяви і доповідні то його часто викреслювали. Особливо після того випадку, коли він, здаючи назад задів крило на машині радника, звали якого Гамнідзе Віталій Абрамович. Хоч він сам і виправив усе, що було ушкоджено, але його пояснення ніхто серйозно не сприймав. А справа була в тім, що радник поставив машину не на своєму місці і зайняв при цьому частину стоянки вантажівки. Оголосили догану і чекали наступного зручного моменту, щоб вижити людину.
   Новий механік - водій, швидко зрозумів в яку сторону дме вітер. Став старанно збирати компромат на свого підлеглого і строчив одну за іншою доповідні на ім'я радника посольства Гамнідзе. Тому що той заміняв Посла під час його відсутності. Пасквілі ці мали наступний зміст: спізнився з виїздом на п'ять хвилин, погано вимив машину, їздить на не підкачаних колесах і т.д., тощо. На всі ці доповідні потрібно було писати пояснення. Усе це позначилося на здоровї Віктора Тихоновича, стало поболювати серце довелося із собою возити валідол.
   Була вже осінь другого року відрядження, коли до його закінчення залишалося шість місяців, сталось не поправне. Радник достроково відрядив кваліфікованого робітника, з яким Тихонович летів на роботу і у них склалися дружні відносини. Привід був такий, що товариш відлучився з роботи на пів - години і при цьому нічого не повідомив черговому - коменданту. Але усі знали, що Віталій Абрамович приставав до дружини робітника, що прибирала його кабінет і не відповідала йому взаємністю. Дружина радника була вищою нього майже на голову і тому він шукав, напевно, тих які були нижче його.
   У Москві товариш оскаржив це все в міністерстві і радник Гамнідзе дав завдання парторгу зібрати підписи серед технічного персоналу для його компрометації в поганій характеристиці. З десяти чоловік двоє відмовилися, це були водій Посольства Тихонович і фахівець зі зв'язку, що чекав через місяць заміну позакінченню терміну відрядження.
   Довідавшись про це, Віталій Абрамович викликав Віктора Тихоновича для розмови до себе в кабінет. Поговоривши про недоліки в роботі водія, він запитав, чому той не підписує папір у міністерство. Почувши, що зараз у нашому суспільстві почалася перебудова, і думка в кожного може бути своя. І підписувати чи не підписувати папір, висмоктаний з пальця, справа особисто, кожного члена трудового колективу Посольства. Сказано це було доволі емоційно і різко, тому радник не став наполягати на підписанні, а порадив, заспокоїться подумати про своє здоров'я і подати відповідно заяву з проханням про дострокове відрядження за станом здоров'я.
   Після цієї розмови важко було на серці в Тихоновича. Уночі він погано спав, ранком, коли привіз в Посольство газети, сказав черговому коменданту: " Щось я себе погано почуваю після вчорашньої розмови з Гамнідзе, відпочину тут на дивані, а ти подивись таблетки заспокійливі в аптечці". Черговий спочатку розклав газети Раднику й іншим дипломатам, потім прийнявся за аптечку, але там були тільки бинт і зеленка, а ще таблетки від кашлю й аспірин. Хотів довідатися, що водію треба з цього набору і тільки тут помітив, що він не дихає.
  Ј На жаль, штучне дихання не допомогло водій помер, на початку довгого робочого дня. Наступного дня тіло покійного відправили в Москву. Ще через день радник із завгоспом пішли дивитися квартиру, що звільнилася. Тільки вони ввійшли в двері жилої кімнати як, щось чорне, кошлате кинулося на груди Гамнідзе той, скрикнув і упав в обійми завгоспа, що стояв по заду на вході. А середнього розміру мавпа вискочила в розкриті навстіж двері. Коли начальник отямився він уже не міг кричати ні на кого, так - як дар мови його залишив. У Москві його оглядали кращі лікарі і знахарі, але голос до нього так і не повернувся, і через два роки він скінчив свій земний шлях.
  
  2000р. Віктор Войтюк.
  
   Я вд'ячний Вам, що прочитали, Б лагодарю, что прочитали
   Якщо цікаве щось знайшли. Коль интересное нашли.
   Нехай це буде Вам на згадку Пусть будет Вам воспоминанием
   Про дні щасливі на Землі. Щастливых дней тут на Земле.
  2001р. Віктор Войтюк. 08.06.04. Виктор Войтюк. Шукаю видавця. VVSVVS@ua.fm Ищу издателя .
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"