Волошин Андрiй Вiталiйович : другие произведения.

Нехай Насниться Найкраща

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:

   Нiч На Небi
   Неначе Наступила Ностальгiя
   Нiчого Нарештi Немає
   Настрiй Народив Нiсенiтницю
   Народ Не Нап'ється
   Нацiя Не Настане
   Нiхто Не Наважиться
   Навiки Нiч Накриває
   NNN
  
   ***

НЕХАЙ НАСНИТЬСЯ НАЙКРАЩА

  
   ПИСЬМЕННИК.
   N. постiйно в моїх думках. Ви не знаєте, що таке N. ? Я й не зможу вам пояснити. Навiть не тому, що це важко передати словами, а тому, що ми мислимо рiзними категорiями. А хто знає - той давно мене зрозумiв.
  
   МУЗИКАНТ.
   Кажуть, що я пишу чудову музику. Я з цим згоден. Я люблю мати багато прихильникiв, грошi та славу. Але насправдi, весь мiй талант - не мiй. Не було б нiчого, якби я Її не знав. Вся моя музика створене для Неї. I хiба я знав, що вона так сподобається людям? Але якщо подобається - значить це справдi чудова музика.
  
   ЮРИСТ.
   Я не можу жити так, як я жив до цього. З кожним днем, з кожним тижнем я це розумiю все краще i краще. В життi я вигравав багато справ, але не можу виграти свою. Я захищав бандитiв, вбивць i шахраїв, але хто тепер захистить мене?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ.
   Я помiтив, що останнiм часом не керуюсь своїми думками. Те, що я мiг робити ранiше в лiченi хвилини видається менi занадто важким. Я вiддав би усе, що маю за те, щоб знову спати спокiйно як в дитинствi. Чомусь я не можу виконувати завдань, якi на мене покладенi. Старiшаю? Або починаю розумiти...
  

1

  
   ЮРИСТ. - Пробачте, можна у вас забрати двi хвилини?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Забрати - нi. Але роздiлити з вами я їх можу.
  
   ЮРИСТ. - Я слухав вашi вiршi на цьому вечорi, вони менi дуже сподобались. Чи не маєте ви своєї збiрки? Я б залюбки її придбав. Як ваше прiзвище? На жаль я його не запам'ятав.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Не жартуйте. Як вам могли сподобатись мої вiршi? Вони ж жахливi. Я їх не друкував i не буду друкувати. Вони просто жалюгiднi. А прiзвище моє вам нiчого не скаже.
  
   ЮРИСТ. - О нi, нi. Чи справдi творчi люди так себе недооцiнюють? Менi справдi сподобались вашi вiршi. Хоча, чесно кажучи, я не сильно розбираюсь в поезiї.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А що в нiй розбиратися? Подобається - значить добре, якщо нi - погано.
  
   ЮРИСТ. - Ну якщо все так просто, то запевняю вас, що вони менi сподобались.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ну що я можу сказати? Менi моя поезiя теж колись подобалась. Але її оцiнили негативно. Вона сказала, що в нiй нiчого особливого. Примiтив якийсь.
  
   ЮРИСТ. - Хто вона?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Це довга iсторiя.
  
   ЮРИСТ. - А я не поспiшаю...
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я майже нiкому про неї не розповiдав. Не думаю, що i вам варто про це знати. Ну от, ми вже дiйшли до метро. Прощавайте!
  
   ЮРИСТ. - Зачекайте! Я можу вас пiдвезти. Вам куди?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Сумнiваюсь, що нам по дорозi.
  
   ЮРИСТ. - Так ви скажiть. Я не поспiшаю i пiдвезу вас туди, куди вам потрiбно.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Туди куди менi потрiбно машини не їздять, лiтаки не лiтають та човни не плавають.
  
   ЮРИСТ. - Але ж i метро туди навряд чи їде? (смiється) - Ви ж не хочете сказати, що мешкаєте в метро? Так де ж ваш дiм, чи це службова таємниця? (посмiхаючись)
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я не їду додому.
  
   ЮРИСТ. - Ваше дiло. Я i не випитую куди ви їдете. Просто хочу вас пiдвезти, зробити невеличку послугу для вас. Час-то вже пiзнiй. За цей час поки ми говоримо, ми могли б вже їхати кудись. То куди ви зараз збираєтесь?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Чесно кажучи, ви мене дивуєте! Я i гадки не маю куди збираюсь зараз. А який сьогоднi взагалi день?
  
   ЮРИСТ. - (здивовано) Субота.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Субота?? Ви не хочете спуститись два квартали в один затишний бар та випити по кiлька бокалiв пива?
  
   ЮРИСТ. - (здивовано) - Але я ж-то за кермом.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Байдуже. Вiзьмете таксi. А якщо ви так боїтесь за свою машину - можете пити сiк. Ви ж, здається, хотiли зi мною поспiлкуватись?
  
   ЮРИСТ. - Ходiмо.
  

2

   (Йде банкет в ресторанi. Пiсля завершення музичного фестивалю, музиканти та почеснi гостi вiдмiчають вдалi гастролi)
  
   МIНIСТР. - I останнiй тост я хочу пiдняти за нашого чарiвного пiанiста! Вип'ю за те, щоб завжди у вас було творче натхнення, гарний настрiй та багато-багато прихильникiв. Ви - той, хто несе нашу славу в iншi держави, ви той хто творить iсторiю!
  
   МУЗИКАНТ. - Спасибi, спасибi. Ви теж той, хто творить iсторiю. (Випивають, обiймаються)
  
   (Мiнiстр з частиною гостей уходять, святкування продовжується в менш офiцiйнiй атмосферi. Серiйний вбивця сидить один бiля бару i скоса поглядає на основну компанiю. До нього пiдходить Музикант.)
  
   МУЗИКАНТ. - Здравствуйте! Ви з оркестру пана Творговського?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Нi, я не з оркестру.
  
   (Музикант представився, вони потиснули один одному руки).
  
   МУЗИКАНТ. - А що то за iнструмент стоїть позаду вас?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Це не музичний iнструмент. А якщо ви вже пiдiйшли, менi варто дещо вам сказати. (Озирнувся по сторонам, та понизив голос): Вам загрожує небезпека.
  
   МУЗИКАНТ. - (смiючись) Яка небезпека? Що ви маєте на увазi? Ви натякаєте на те, що я сьогоднi переп'ю? Не хвилюйтесь, я знаю свою норму.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вас хочуть вбити. Бiльше я нiчого вам сказати не можу. (Виходить)
  
   МУЗИКАНТ. - Дивнi люди цi гiтаристи, я чомусь переконаний, що вiн гiтарист.
   (до компанiї) - Нiхто не знає цього чоловiка, який щойно вийшов? Вiн звiдки?
  
  -- Нi
  -- Нi
  -- Не знаємо
  -- А це не охоронець мiнiстра?
  -- По-вигляду схожий
  -- Так, вигляд у нього специфiчний
  -- А що таке?
  -- Вiн щось вам не те сказав?
  
   МУЗИКАНТ. - Та нi, просто вiн i справдi якийсь дивний.
  
  

3

   ЮРИСТ. - Гарно посидiли, ви неначе вiдкрили менi свiт поезiї
  
   ПИСЬМЕННИК. - Так, гарно. Шкода, що цей бар працює тiльки до дванадцятої. Я пропоную пiти.. через дорогу, за поворотом є цiлодобовий ресторан.
  
   ЮРИСТ. - О, нi, вибачте, в мене завтра засiдання. Треба готуватися до судового процесу, якби не це - я б не вiдмовився пiти. Ось вам моя вiзитка, якщо потрiбна буде юридична допомога - звертайтесь. Я сподiваюсь ми ще побачимось.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Обов'язково! Знаєте, до нашої зустрiчi я вважав юристiв тупими збiрками норм, законiв та пiдзаконних актiв, (смiється)
  
   ЮРИСТ. - (смiючись) - От бачите, що це не так. А я до недавнього часу вважав всiх поетiв, письменникiв, фiлософiв, митцiв, - людьми, не потрiбними для суспiльства. Ви не знаєте нiякого номеру таксi?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Нi. Ходiмо, перейдемо на ту сторону, там вони часто зупиняються.
  
   (Вони переходять, раптом з правої сторони вилiтає машина та рiзко гальмує перед ними. Письменник i юрист шарахнулись в обидва боки).
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ти, придурок! Ти ледве нас не збив! I як таким довбням права видають!
  
   (Дверi вiдкриваються, з вiдти виходить кремезний чоловiк (СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ), в шкiрянiй куртцi, з бритою головою та в руцi тримає бейсбольну биту. Подивившись на письменника i юриста кидає биту назад в авто). : - Зараз я тобi покажу хто тут придурок!
  
   ЮРИСТ. - (Письменнику) - Навiщо нам зайвi проблеми?
   (Серiйному вбивцi) - Чекайте! Ми справдi переходили вулицю на червоне свiтло, але i ви могли їхати не так швидко. По мiсту не дозволяється їхати на швидкостi 100 кiлометрiв, чи на якiй ви там їхали.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - 150. А якщо ти такий розумний, то скажи своєму другу, щоб був обережнiше зi словами, а то я йому швидко мозок вiдiб'ю. Я й загальмував лише тому, що не хотiв псувати свою нову машину.
  
   ЮРИСТ, - Так, машинка й справдi класна. (пiдкурює цигарку) - (Серiйному вбивцi) - Закурите?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - Не вiдмовлюсь, сьогоднi був тяжкий день.
  
   ПИСЬМЕННИК - Так ми так i будемо стояти на дорозi? Зараз ще хтось буде їхати на такiй швидкостi. (Серiйному вбивцi) - Ти вибачай друже за слова, я ще випивши, день також був тяжким. А ти не Оболонь їдеш?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - А якщо й так - то що?
  
   ЮРИСТ. - Менi на Оболонь потрiбно. А таксi щось не видно. Мабуть тому що лiто, всi вiдпочивають.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вулиця яка?
  
   ЮРИСТ. - Маршала Тимошенко
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ну сiдай (про себе: останнiм часом я роблю багато добрих справ..)
  
   (Юрист i письменник прощаються, письменник переходить дорогу i прямує до ресторану).
  

4

   (Письменник пiдходить до ресторану, але там зачинено. Видно, що свiтло горить, видно тiнi людей, але зачинено. Письменник сильно стукає, вiдчиняються дверi):
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - У нас зачинено.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але ви ж працюєте цiлодобовою
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - Сьогоднi у нас ресторан зарезервований на весь вечiр та нiч. До побачення. (Намагається закрити дверi, але їх притримав письменник).
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але я у вас постiйний вiдвiдувач! Дайте менi зайти. Я нiкому не буду заважати. Не тягнiть час, а то я поскаржусь вашому менеджеру.
  
   ОХОРОНЕЦЬ. - Це ви тягнете час. Я вам вже все сказав.
  
   (Охоронець знову намагається закрити дверi, але письменник вiдштовхує його, i проходить в середину. Тiльки перейшовши порiг на зустрiч йому йде ще один охоронець з словами: "Що там таке?", а перший охоронець ззаду заламує руки).
  
   МУЗИКАНТ. - Що там вiдбувається? Чим вiн завинив? Такi силовi методи не характернi нашому демократичному суспiльству.
  
   ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ. - Вiн намагався пройти в ресторан, попри те, що я його попередив, що у нас замовлений банкет i увiйти вiд не може.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я завжди ходив сюди, без всяких реєстрацiй-резервацiй. Вiдпусти мене (охоронцю).
  
   МУЗИКАНТ. - Вiдпустiть його. Хай лишається з нами. У маестро Швидкого, двi хвилини тому впав нiж i ми знали, що прийде хто незваний. (смiється) Випивку та закуску за наш рахунок цьому джентльмену!
  

5

   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - Не люблю приїжджати додому. Тут нiхто i нiщо мене не чекає. Спогади лише. Тут пройшло все моє дитинство, саме тому я не мiняю квартиру. А може i через Неї... Матерi купив дачу за Києвом, сестрi допомiг поступити в унiверситет у Францiї. Не такий я вже й поганий чоловiк. Особливо останнiм часом. I це мене бентежить. Поїхати б кудись у вiдпустку... я то багато мандрував, але все по роботi. Це не те, зовсiм не те. I квартира ця не та. Дорогi меблi, дорога апаратура, дороге життя.. От точно що дороге, але не цiнне. (Дзвiнок по мобiльному) Я навiть знаю наперед, хто може турбувати мене о такiй порi. - Алло.
  
   ГОЛОС: - Ти зробив це?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Нi
  
   ГОЛОС: - Чому? Коли зробиш? Клiєнт просив не затягувати з цим.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Я не буду цього робити. I вам раджу вiдмовитись вiд цiєї справи.
  
   ГОЛОС: - Не можемо. Тим паче i цiна адекватна. Ну чому ти так нас пiдставляєш?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Я ж казав тобi, що хочу вiдiйти вiд справ. Поїхати у вiдпустку.
  
   ГОЛОС: - Добре. Але заверши це дiло!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я сказав остаточне "нi". А ви вiдмовитесь вiд цiєї справи?
  
   ГОЛОС: - Нi. Доведеться передоручити iншому. Але ти би впорався краще. Ти вмiєш виходити сухим з води.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ: - Але вода ця має пекельну температуру. Наступнi пару тижнiв я проведу в вiдпустцi. Бувай.
  
   ГОЛОС: - На все добре. Гарного тобi вiдпочинку.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ (вимикає розмову) - Ох ну i подонок же цей замовник! Я не жалкую, що не виконав задачi. Може й справдi вiдiйти вiд справ? А, що? Грошi є, можна вже бiзнес якийсь починати. Нiколи не кажи нiколи. Скiльки разiв я вже казав собi: "вiдхожу", i чим бiльше - тим ширшою ставала прiрва мiж моїм теперiшнiм життям i тим, яким би я хотiв жити.
  

6

   (У ресторанi триває банкет. Письменник виявився палким шанувальником класичної музики i дискутував про це з Музикантом)
  
   ПИСЬМЕННИК. - Це все мине, цi джази, репи, рок-н-роли, метали та шансони. I тiльки класика залишиться вiчною. Пiдсвiдомо люди розумiють її змiст, але пiд впливом так званої моди вiддають перевагу примiтивнiшим стилям. От погляньмо, що становить основну кiлькiсть мобiльних дзвiнкiв? Класика! То хоч би у такому примiтивному варiантi люди все-одно слухають Моцарта, Баха, Бетховена, Вагнера...
  
   МУЗИКАНТ. - Я розумiю вашу точку зору, але я вважаю, що в кожному стилi є щось особливе. I будь-який твiр, який унiкальний а може навiть генiальний - може з часом стати класикою. Скажiмо, Beatles, зараз для багатьох це класика.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А я цього не розумiю, та й гурт цей менi не подобається.
  
   МУЗИКАНТ. - Просто ви, як я зрозумiв любите академiчну музику, а класика це все те, що перевiрено часом.
  
   ПИСЬМЕННИК. - А що вас спонукало присвятити життя музицi та саме фортепiаннiй музицi?
  
   (Але не встиг Музикант вiдповiсти на це питання. Можливо не встигнув навiть замислитись бо в цей час перша куля розбила вiкно, друга пройшла в декiлькох мiлiметрах вiд його скронi. Письменник повалив музиканта на пiдлогу, прикривши його та в цей час третя куля увiп'ялась йому в плече. Здiйнялась панiка, всi попадали на пiдлогу, дехто сховався на кухнi, бармен викликав мiлiцiю. Але вистрiли бiльше не повторилися.)
  

7

   (Єгипет. Готель. Вечiр. Серiйний вбивця сидить за столиком в барi з якоюсь дiвчиною та розмовляє. Заходить Юрист, реєструється, а потiм помiчає серiйного вбивцю. Пiдходить. )
  
   ЮРИСТ. - Щойно приїхав у Єгипет i одразу бачу українця. Вiтаю шановного пана! Ви давно тут?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Вiтаю. Я тут вже три днi i планую пробути довго. Мене теж приємно здивувала наша зустрiч. А ви надовго?
  
   ЮРИСТ. - На тиждень, напевне.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - А я взагалi не планую повертатись на Україну. Якщо у вас немає планiв на вечiр, можемо пройтись, тут неподалеку є гарний ресторан, там до речi є й українська кухня.
  
   ЮРИСТ. - Добре, тодi до вечора, тим паче в мене є що розповiсти, трапилась одна надзвичайно цiкава iсторiя.
  

8

(Палата лiкарнi, де лежить Письменник, заходить Музикант)

  
   МУЗИКАНТ. - Здоров мiй друже! Як самопочуття?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Вже значно краще. Добре, що клята куля увiйшла в лiве плече i я можу писати. Знаєш, я навiть трохи радий тому що трапилось. Як би iнакше я завiв таке цiкаве знайомство?.. А тут нормально, тиша i стабiльнiсть дає можливiсть порозмислити.
  
   МУЗИКАНТ. - Я вже потурбувався i Фонд видасть тобi премiю за твiй героїчний вчинок.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Дякую, але це було зайвим.
  
   МУЗИКАНТ. - Для творчих людей грошi зайвими не бувають. Ти ж знаєш, що в нашiй країни що музика, що лiтература знаходяться... е... трошки в занепадi.
  
   ПИСЬМЕННИК. - В принципi це так. А як просувається розкриття справи?
  
   МУЗИКАНТ. - Поки що нiяк. Я i сам не збагну... це вже трапилось набагато пiзнiше нiж пiшов мiнiстр з урядовцями. Я в полiтику не влажу та й у мене немає ворогiв, як i в iнших музикантiв що були присутнi.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Але якщо це не замовлене вбивство, то що?
  
   МУЗИКАНТ. - Не знаю, але облишимо цю справу мiлiцiї. Я вчора бачився зi своєю, так би мовити музою, вона вже чула про ту ситуацiю з новин i дуже хвилювалася. Також вона хотiла побачити мого рятiвника. Ти не проти?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звiсно нi. А що за муза?
  
   МУЗИКАНТ. - Ми познайомились на фортепiанному фестивалi, там приймала участь i її подруга. Я побачив їх, пiдiйшов, познайомився, виявляється їй дуже сподобалась моя гра. У нас тодi довга була розмова i власне пiсля цього я почав творити. Ми спiлкуємось доволi часто, вона для мене як натхнення, як ковток свiжого повiтря в цьому урбанiзованому свiтi. У мене було i є багато дiвчат та шанувальниць, але нiкого з них не можу назвати музою. Вона взагалi замiжня, але настiльки тонкої, духовної та творчої особистостi, як у неї я не бачив.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Що ж, цiкаво буде поглянути на музу такого видатного композитора.
  
   МУЗИКАНТ. - Добре, тодi завтра або пiслязавтра ми завiтаємо до тебе. Щасливо! (пiдходить i прощається за руку)
  

9

(Ресторан, в якому сидять Юрист та серiйний вбивця.)

  
   ЮРИСТ. - Так от яка iсторiя трапилась. Пам'ятаєш, ти нас ледве не збив на машинi?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ну?
  
   ЮРИСТ. - Мiй товариш тодi потрапив на якийсь банкет музикантiв. I того ж вечора, або точнiше сказати - ночi, той ресторан обстрiляли, невiдомо по якiй причинi.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Музикантiв, кажеш? Банкет? Того ж вечора?
  
   ЮРИСТ. - Так, ти про це вже чув? Це показували в новинах та й в пресi писали.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я не дивлюсь телебачення.
  
   ЮРИСТ. - Так от того мого приятеля поранили в плече, зараз вiн в лiкарнi, але рана незначна й до того ж його лiкують кращi лiкарi. Але дивна сама ситуацiя, прокурор, який веде цю справу - мiй гарний знайомий i поки що нi на крок не пiдступив до розв'язання справи.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Цiкаво...ну давай вип'ємо!
  
   (Випивають, потiм Серiйний вбивця, не закусуючи дiстає папiрець та пише щось на ньому).
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - Ось (простягає папiрець) - прiзвище, iм'я, адреса й телефон замовника. Не питай звiдки я знаю, але iнформацiя достовiрна. Твiй прокурор знайде докази, якщо вiн не бовдур.
  
   ЮРИСТ. (Здивовано) - Дякую... а...
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (Перебиває) - що, хочеш взнати звiдки я взнав? Бо я його мав убити! Так, я кiлєр, але в мене чиста репутацiя i завтра ввечерi я буду вже в Європi. Але я вiдмовився. Бо той подонок, данi якого в твоїх руках, нiчого не вартий, окрiм тюрми чи смертi. Сподiваюсь, ви його засадите за ґрати.
  
   ЮРИСТ. - Ясно... (розгортає цей папiрець) - Але менi знайоме це прiзвище та й адреса!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Звiдки???
  
   ЮРИСТ. - Два тижнi тому до мене прийшла дiвчина з таким же прiзвищем, проконсультуватись з приводу розлучення. I адреса, якщо я не помиляюсь, була та ж сама.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Можеш розказати детальнiше? Як вона виглядала, який був привiд розлучення?
  
   ЮРИСТ. - Зросту вона вище середнього, дуже красиве обличчя з правильними рисами, прямий нiс, тонкi вуста. Волосся каштанове, довжиною до грудей. Красива фiгура.... i ще - зеленi очi.
  
   СЕРIЙИЙ ВБИВЦЯ. - Це Вона!
  
   ЮРИСТ. - Хто вона?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти що ще до сих пiр не зрозумiв? Це її чоловiк замовив вбивство, я просто знаю, знаю...
  
   ЮРИСТ. - Тодi вiн сидiтиме за ґратами! Такий янгол не може жити з тiєю паскудою. Ми його посадимо, посадимо. Я в боргу перед тобою!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ще не вiдомо хто в кого в боргу. Але ти ж зробиш так, щоб нiяка тiнь не впала на неї?
  
   ЮРИСТ. - Ну звичайно ж! Вона менi сподобалась настiльки, що я не хотiв брати з неї грошей, але вона настояла. Вона настiльки делiкатна, добра та вразлива душа, що навiть вагалась, запитувала як це зробити так, щоб мiнiмально засмутити чоловiка. Уявляєш, такий янгол та такий скот! Всi його ревнощi виссанi з пальця та є наслiдком атрофованих почуттiв та надмiрного вiдчуття права власностi. А власне майнова сторона її не цiкавила абсолютно, що я бачу вперше. Одруженi вони не довго, дiтей не мають та вона була б згодна задовольнити усi його матерiальнi претензiї. Але вiн ще не знає. Вона до останнього моменту намагатиметься знайти з ним спiльну мову...
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Але чому ж тодi вiн замовив вбивство? Це ревнощi. Вiн якось взнав та рiшився...
  
   ЮРИСТ. - Так, напевне. А ти, ти навiть не уявляєш, як допомiг менi!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Це призведе до твого професiйного зросту?
  
   ЮРИСТ. - Не професiйного, а особистого! Все життя менi не щастило з жiнками, в унiверситетi я бачив в основному мажорок, так званих "пафосних сучєк", я був цiлеспрямовано нацiлений на навчання. Потiм на роботу, кар'єру, а бiльшiсть жiнок, яких я бачив, цiкавив розмiр мого гаманця. Навiть не члена, а гаманця! Я часто знiмав повiй, вони принаймнi не мають претензiй i не намагаються розвести тебе на бабки. Але раптом... я побачив янгола, настiльки чистого i неземного, що з таким янголом менi нiчого не страшно, менi нiчого не бракуватиме. Одразу, як вони розлучаться, я зроблю їй пропозицiю. А розлучатись треба негайно, бо цього придурка скоро посадять.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Он воно як... хм, ну давай обмiняємось усiма можливими координатами, менi цiкаво чим закiнчиться ця iсторiя.
  
   ЮРИСТ. - Так, записуй...
  

10

(Лiкарня. Письменник пише)

  
   ПИСЬМЕННИК. - 15 Хвилин тому я бачив Її! Вона зайшла разом з музикантом i я одразу впiзнав її. I вона, я впевнений, що впiзнала мене, але не подала виду. Але я бачив, я бачив в її очах, в її зелених, незмiнних очах, що вона згадала хто я. Минулi враження, почуття, iдеї навалилися на мене i я ледве змiг вимовити кiлька слiв. Вона сказала, що прийде ще. Вона сказала щиро чи просто з чемностi? Вона нiколи не каже неправди. Вона змiнилась, трохи зовнiшньо... але я бачу, що це та сама N., яку я так колись любив! Ми вчились в одному унiверситетi, в рiзних групах, але я перiодично бачив її. Спочатку не звертав уваги, вона красива, але багато красивих дiвчат було в нашому корпусi. Але раптом вона почала менi снитися. Чому? До сих пiр не знаю! Я не знав нiчого про неї, навiть iменi. I вона не бувала в тих мiсцях де тусувались нашi студенти. Зi мною часто трапляються дивнi ситуацiї, тому я сприйняв цi сни як їх частку. Але на останньому курсi її перевели в нашу групу. Тодi, знаходячись разом в однiй аудиторiї я не мiг вiдiрвати вiд неї погляду. Я почав божеволiти i знову повiрив в богiв та Долю. А вона не помiчала моєї уваги та складалось враження, що зовнiшнiй свiт її не дуже цiкавить. Наче вона спустилась з неба. Як би це не було менi важко, я познайомився з нею. Я вiдчував, що нiхто мене не розумiє так, як вона, i мене бiльш нiхто не цiкавив у свiтi. Як би нам не було добре вдвох, я бачив що вона ставить межi та вiдмовляється вiд спiлкування зi мною поза межами унiверситету. Виявилось, що в неї є хлопець, з яким вона збирається прожити все своє життя. Попри мої жалюгiднi спроби довести, що я i є той, хто їй потрiбен, я виставив собi прiоритет - її щастя. Ми почали спiлкуватися все рiдше й рiдше, а про суїцид думав все частiше й частiше. Я часто бував на березi Днiпра, i взимку i навеснi й восени. Я думав, я думав про те, щоб покiнчити з життям, бо без неї воно не мало сенсу. Але i смерть моя не мала сенсу. Батьки, друзi та й вона тiльки б засмутилися вiд цього. А може й в мене забракло смiливостi для суїциду... Пiсля закiнчення унiверситету ми перестали спiлкуватись. Я дзвонив i писав їй кiлька раз, але вона нiколи менi не дзвонила. Я знав, що наше спiлкування беззмiстовне i для неї - лише зайвий тягар. Потiм я намагався забути її, з часом забув, бо всi ми ходимо пiд Часом i Час керує всiм. Але через три роки, коли я побачив її у такий дивний момент, все повернулось! Наче й не проходило. Нi, я вже не вiрю у богiв та долю, але я вдячний музиканту, я вдячний i тому типу, який стрiляв. Хоча нiколи не висловлю подяки. I чи наважусь їй сказати?...
  

11

(Письменник виписується з лiкарнi, до нього пiдходить Юрист)

  
   ЮРИСТ. - Вiтаю з остаточним одужанням!
  
   ПИСЬМЕННИК. - Дякую. I тебе вiтаю, я чув що цю справу з замовленим вбивством розкрили не без твоєї допомоги.
  
   ЮРИСТ. - Ну звичайно ж! Колишня жiнка того подонка приходила до мене на консультацiю з приводу розлучення. Кому, як не чоловiку, щоб запобiгти розлученню, замовляти вбивство? Це одразу спало менi на думку i я почав проводити паралельне дослiдження. Коли я мав достатньо доказiв - я передав їх тому, кому слiд. Я нiколи не мiтив в прокурори, я зробив це заради, так би мовити, спортивного iнтересу. А також - щоб знайти винного в пораненнi мого друга.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Ну дякую... Ти справжнiй Шерлок Холмс.
  
   ЮРИСТ. (про себе) - скорiше Доктор Ватсон
  
   ЮРИСТ. - Ти йдеш на той концерт, який влаштовує твiй друг музикант перед своїм вiд'їздом в Японiю?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звичайно, як я можу його пропустити...
  
   ЮРИСТ. - Ти б не мiг попросити у нього запрошення для мене? А то сьогоднi дивився в касах - всi квитки розкупленi.
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я навiть i не подумав що ти можеш захотiти пiти на концерт класичної музики. Знаєш, можна навiть не запитувати, у мене запрошення на двох осiб, я якраз думав з ким би пiти...
  
   ЮРИСТ. - От i добре! Може ти мене ще познайомиш з ним?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Звiсно познайомлю.
  
   ЮРИСТ. - Тодi бiльше не смiю тебе затримувати. До зустрiчi! (простягає руку) - Зiдзвонимось!
  
   ПИСЬМЕННИК - Щасливо!
  

12

   (Фойє Нацiональної Опери України, Музикант стоїть з групою людей, входить Письменник)
  
   МУЗИКАНТ. - Мiй любий друже! Як я радий, що ти прийшов ранiше!
  
   ПИСЬМЕННИК. - Я-то знаю, що пiсля концерту до тебе не пiдступишся. Але ж ми пiдемо потiм кудись?
  
   МУЗИКАНТ. - Звичайно!
   Давай прогуляємось цими коридорами, я розкажу свою нову iдею-фiкс.
   (до людей) - Я повернусь через 10-15 хвилин.
  
   МУЗИКАНТ. - Перш за все, я хочу тебе запитати, як тобi моя муза? Не дивуйся будь-ласка спонтанностi цього питання, мене просто цiкавить твоя думка.
   ПИСЬМЕННИК. - (закашлявся) - Дуже... дуже... непогано...
  
   МУЗИКАНТ. - Ти ж знаєш, я вiд'їжджаю в Японiю i пробуду там як мiнiмум тиждень та й потiм навряд чи одразу повернусь в Україну.
  
   Моя муза... муза... як я її люблю! Але от чи я люблю її лише як музу? Я хотiв би щоб вона була завжди поруч, супроводжувала мене в моїх турне, жила зi мною! Я зрозумiв, що не тiльки люблю її, але i хочу! Як жiнку. Я хочу кожного дня засипати та прокидатись поруч з нею! Що скажеш?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Хм... що я можу тут сказати...
  
   МУЗИКАНТ. - Я тiльки нещодавно збагнув це. Ранiше вона була одружена, але раптом такий казус - її чоловiк замовляє моє вбивство! Його викрито i швидке розлучення - кращий вихiд. Нi про яку вiрнiсть мова вже не йде! А любов якщо й була - то давно розвiяна вiтрами. Ранiше, ми спiлкувались не так часто... ранiше... ранiше й думки в мене й не могло виникнути. Але скажи, як ти думаєш, якщо той чоловiк настiльки ревнував, вiн певне мав на то пiдстави?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Певне, що мав... якщо зважився на таке пiдступне дiло.
  
   МУЗИКАНТ. - Я не впевнений, якi у неї почуття, але вони є! Я вирiшив сказати їй перед вiд'їздом. Бо iнакше - я не зможу лишатись спокiйним... Вона снитиметься менi не тiльки вночi, а ще й вдень! О, я бачу в снах її ледве не щоночi...
  
   ПИСЬМЕННИК. - (про себе) - як це знайомо...
  
   МУЗИКАНТ. - I навiть в цьому, трагiчному випадку я бачу посмiшку Долi. Точнiше не трагiчному... Ти мене врятував мiй друже, на щастя й сам не сильно постраждав. То може й треба було цьому трапитись?... Ми стали друзями, винного покарано i завдяки цьому я став ще ближчим до своєї музи. Я згодний, муза має бути далекою та недоступною... так має бути завжди. Але, якщо вона, скажiмо, одружившись зi мною перестане бути музою - не бiда. Хай навiть я бiльше нiколи нiчого не напишу! Мене не лякає нiщо, тiльки перспектива її втратити наводить жах... Нi слава, нi грошi, нi жодне з мистецтв не замiнять Її! Тому все це - другорядне та не являє для мене цiнностi. Все це я вже досягнув. А от чи досягнув я її серця? Це стане ясно сьогоднi ввечерi. Я вирiшив, по завершеннi концерту вийти на сцену та заявити про це! Перед усiма слухачами, перед усiма телекамерами. Та хоч би й перед всiм свiтом! Перед Богом! Ну як?
  
   ПИСЬМЕННИК. - Доволi оригiнально! Може й справдi Доля вибрала вас, щоб бути разом...
   (про себе) - а зi мною Доля грає злi жарти...
  
   МУЗИКАНТ. - Я бачу публiка вже починає збиратися. Ходiмо, я познайомлю тебе з вiдомими людьми.
  

13

   (Антракт. Музикант, N., Письменник, Юрист та ще кiлька осiб стоять бiля столику з бокалами вина)
  
   ПИСЬМЕННИК. - А у другому вiддiленнi що ви будете виконувати? Шопена, Бетховена, Рахманiнова, Лiста?
  
   МУЗИКАНТ. - Нi-нi-нi. У другому вiддiленнi я гратиму лише своє. Як i зазначено в програмцi, спочатку буде хор, потiм я зiграю свої твори, серед яких багато нових, я спецiально не хотiв вказувати назви. Потiм буде капела бандуристiв, ну а в самому кiнцi - невеликий сюрприз.
  
   ВСI - О....
  
   ГОЛОСА. - А що за сюрприз? Що за сюрприз! Скажiть?
  
   МУЗИКАНТ. - Моя перша симфонiчна поема, завершена напередоднi. Може дехто вже знає, що я почав тяготiти до симфонiчної, оркестрової музики...
  
   ЯКАСЬ ДАМА. - I хто буде диригент?
  
   МУЗИКАНТ. - (посмiхаючись) - Маестро власною персоною!
   (допиваючи вино) - Я б iще випив вина.
  
   ЮРИСТ. - Не турбуйтесь, я принесу, в мене якраз теж закiнчилось. Вам те ж саме, червоне?
  
   МУЗИКАНТ. - Так, дуже вам вдячний.
  
   (Як закiнчується антракт, хор спiває три пiснi. Потiм, похитуючись, виходить Музикант, тримаючись за живiт. Грає не так, як в першому вiддiленнi, збиваючись та зупиняючись. Публiка шепотить, лунають думки, що музикант геть п'яний. Музикант бере мiнорний акорд та падає головою на ноти, потiм падає вбiк, тримаючись за живiт та потроху смикається, наче в конвульсiях.)
  

14

   (Париж. Кафе у центрi мiста. В кафе сидять Серiйний вбивця та Юрист)
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Дякую, що не вiдмовився зi мною зустрiтися. Мене дуже цiкавлять вiстi з України. А ти надовго в Парижi?
  
   ЮРИСТ. - Нi, я тут проїздом, а взагалi-то прямую в Страсбург, в Європейський парламент, ознайомлюватись з європейським законодавством та законотворчiстю.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - По телефону ти казав, що все з тiєю справою вийшло добре, того придурка посадили. Розкажи детальнiше.
  
   ЮРИСТ. - Скоро буде суд, вiн приречений. Я не пригадую, щоб у нас останнiм часом розслiдувались вбивства на замовлення. В таких випадках в основному знаходять виконавця, а тут впiймали замовника!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти ж не сказав, звiдки в тебе iнформацiя?
  
   ЮРИСТ. - Звiсно нi, як i домовлялись.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А що з тiєю дiвчиною? Як, у тебе вийшло щось з нею...
  
   ЮРИСТ. - (нiяковiючи) - А... вона в порядку. Я зробив так, щоб процес розлучення пройшов якомога швидше i коли його затримали, вiн вже не являвся її чоловiком.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А як вашi особистi вiдносини? Ти ж збирався одружуватись з нею...
  
   ЮРИСТ. - А тут, на жаль, не вийшло, вона менi вiдмовила. Але i в цьому вона проявила максимальну люб'язнiсть. Вона вiдповiдала так, наче завинила передi мною. Але я не вiдступлюсь вiд своєї мети! Я буду їi завойовувати.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Давай розплатимось та пiдемо прогулятися, зараз гарна погода. Можна пiти на узбережжя Сени.
  
   ЮРИСТ. - Так, давай. А то, просидiвши цiлий день в примiщеннi, можна так i не побачити Парижу. (Залишають грошi в рахунку, виходять)
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - I ти справдi думаєш, що її любиш?
  
   ЮРИСТ. - Я не думаю, я знаю!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Добре. Але скажи чесно, ти думаєш що вартий її?
  
   ЮРИСТ. Так. Дивне питання. Я забезпечений, їй нiколи не доведеться працювати, я її забезпечу всiм, чим вона забажає, зi мною вона буде щаслива.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (витримавши 5-хвилинну паузу) - ну i покидьок ти все-таки!
  
   ЮРИСТ. - Що значить покидьок? Що ти таке кажеш??? Як це розумiти?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Так i розумiй! Ти це вже давно розумiєш! Що ти падло, подонок, справжнiй ґандон!
  
   ЮРИСТ. - (роздратовано) - Якщо ти негайно ж не вибачишся - я просто пiду, плюнувши на тебе! В тебе не вийде вивести мене з себе, а ти це й намагаєшся зробити.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ти можеш виходити з себе скiльки завгодно! Ти думаєш, знаходячись тут, я не знаю що вiдбувається в Києвi? Думаєш, я не бачу тебе наскрiзь? Думаєш, я не знаю, що це ти отруїв музиканта?
  
   ЮРИСТ. - (приголомшено) -А звiдки ти знаєш???
   (раптово) - Нiчого ви не зможете довести! Це абсурд! Спиратися на мої уявнi мотиви-почуття! Щоб ти там не вигадував, я тебе не боюсь!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Мене ти можеш не боятись, але совiсть! Вiд совiстi ти не втечеш!
  
   ЮРИСТ. - Хто б менi казав про совiсть! У кого, у кого, а у кiлєра її точно немає!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - У мене совiстi бiльше нiж в тебе якщо на те пiшло. Ти не знаєш, яким було моє життя! Воно було не таким легким i безхмарним як твоє. Менi було 6 рокiв, коли мiй батько покинув матiр та злиняв невiдомо куди. Матерi доводилось багато працювати щоб прогодувати мене i сестру. Я погано вчився, я зв'язався зi шпаною, займався гоп-стопом, я працював на багатьох брудних роботах, мене вигнали з технiкуму, я займався аферами та кидав людей. Так, все це було! Моя совiсть не чиста, вона брудна як шахта. Але i я жив в шахтi. I я доклав всiх зусиль, щоб з неї вибратись. Я не пiдсiв на наркотики, я не витрачав всi грошi на себе. Я мав пiдтримати матiр, щоб вона не працювала, бо в неї почались проблеми зi здоров'ям та сестру, щоб вона поступила в унiверситет i не шукала роботи. Завдяки своєму авторитету у кримiнальному свiтi на мене вийшли солiднi люди i запропонували працювати на них. Я багато вбив, але я вбивав подонкiв, в кримiнальних розборках там немає чистих людей. Як i взагалi немає чистих людей в цьому свiтi. Я знаю лише одну... Та й ти її знаєш. Ти тим паче не заслуговуєш на неї...
  
   ЮРИСТ. - Щось я не зрозумiв при чому тут вона?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А при тому, що про неї я знаю набагато бiльше нiж ти! Я знаю її з дитинства. Я жив недалеко вiд неї. Ми навiть вчились в одному класi. Але вона була така правильна, така розумна, вiдмiнно вчилась. Явно не пара такому хулiгану, як я. Дитинство... який далекий перiод... Вона подобалась менi як нiхто! Я завжди захищав її, бо краса i розум визивали заздрiсть. Я давав стусанiв та нещадно бив хлопцiв, варто було їм лише натякнути щось погане про неї. Ми спiлкувались, потiм її батьки заборонили їй спiлкуватись зi мною. Але ми все-таки спiлкувались, в школi на перервах, iнодi я проводжав її, але не пiд будинок, де нас могли побачити. Моя компанiя, шпана, не розумiли що я в нiй знайшов. Та i я, якщо чесно, теж не розумiв. Але мене тягнуло до неї як магнiтом. Не думаю, що вона могла закохатись в мене тодi, але вона цiнувала мою увагу i навiть нехтувала забороною батькiв. Потiм, як тiльки почали вiдкриватися гiмназiї та лiцеї, вона перейшла в якусь гiмназiю, яка знаходилась не в нашому районi, а десь в центрi. Ми почали бачитись дуже рiдко, в основному коли зустрiчались - просто вiтались, тим паче я в основному був зi своїми хлопцями. Але всi цi роки її образ не зникав з моєї голови. Я мрiяв, коли стану на ноги, приїду до неї на бiлому Мерседесi, батьки побачать, що з цим чоловiком її можна вiдпускати та благословлять нас. А потiм, коли вона вже вчилась в унiверситетi у неї з'явився цей козел. Вiн завоював її не стiльки своїми якостями, навiть i не шармом, а настирливiстю. Батьки до нього ставились прихильно, вiн був рiвним для них та пiдходящим зятем. Я мiг вже тодi його укокошити, але не сприймав його як загрозу. Був би не вiн - був би хтось iнший. Я сприймав його як тимчасового залицяльника. До того ж тодi я погрянув по вуха в бандитських справах. Я знав, що про мене ходили чутки, знав що вона напевне їх знає. Тому часто й не вiтався на вулицi, вдавав, що не бачу, або не впiзнаю. Коли я почав працювати на цю контору, я планував заробити на подальше життя та зав'язати. I тiльки тодi - пiдходити до неї. Я хочу бути чистим в її очах. Є багато грошей - це факт! А як вони заробленi - несуттєво. Можна починати все спочатку. Я народився в лайнi та жив в лайнi, але тепер в мене буде iнше життя, де не буде мiсця бруду.
   Я планував зав'язати пiзнiше, десь через пiвроку. Але раптом нам поступає замовлення вiд її, вже чоловiка, бо вони одружились пiвроку тому, але я i в одруженнi не бачив великої проблеми. Я взнав про замовлення, бо я в курсi всiх справ, до того ж це дiло доручили менi, а оплата там була немаленька, вдвiчi бiльша нiж та, яку платять в основному. За таку суму можна було б купити десять таких дипломiв, як у тебе! Я вiдмовився, iншi боялись братися за це, бо на банкетi були високопосадовцi. Я був там, бачив цього музиканта. Не скажу, що вiн менi сподобався, але таких людей я не вбиваю. Тим паче на замовлення таких подонкiв.
  
   ЮРИСТ. - Тепер ясно, звiдки в тебе була така достовiрна iнформацiя. Ясно i те, що ти мав тут свiй iнтерес.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Не заперечую. Тепер ти знаєш мою цiль.
  
   ЮРИСТ. - Так, i що я тобi скажу, раз так - то бери її собi. (подумки: Я зараз не хочу зайвих проблем. Потiм я зможу з ним розправитись, думаю, що вдасться його запроторити за ґрати). Своя шкура дорожче! Ха-ха
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Ха! Тiльки не подумай, що я тобi погрожую. Я просто хотiв тобi пояснити, що ти не вартий її! Я може теж не вартий, але подивитись на вас: тебе, того бовдура що зараз за ґратами, легкомисленого музиканта. Нi, ви точно не зробили би її щасливою.
  
   ЮРИСТ. - Я знаю, чого я вартий, так що не треба...
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ - Нi, це я ЗНАЮ! Я дуже добре знаю таку породу, до якої ти належиш! Ви навiть чимось схожi, ти i її колишнiй! Дiти багатих батькiв, яким нi про що не треба було хвилюватися, не треба було думати про завтрашнiй день. Поки ви вiдпочивали в нiчних клубах, я кидав таких як ви! Ви думаєте, ви кращi? Нi в якому разi! Красиво вдягнутi, охайнi, вихованi, з посмiшками на обличчях. Але в душi! В душi ви ладнi погубити один одного, заради власної вигоди, грошей, амбiцiй. I ви зневажаєте тих, хто не такий подонок, як ви. Я не одноразово ставив таких на мiсце, поставлю i тебе, запевняю.
  
   ЮРИСТ. - Ну постав! Постав! Ти здоровань, ти сильнiший за мене, бандюк. Але не кожну силу знайдеться бiльша сила. Я можу опустити тебе на дно, нижче нiж ти був. Ти не знаєш, якi в мене зв'язки! I не тiльки в офiцiйнiй сферi.
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (Розмова вже йде на березi Сени. Темно i навколо не видно людей) - Опустити мене? Спробуй!
   (Б'є Юриста в обличчя, не сильно, але розбиває нiс)
  
   ЮРИСТ. - Ах ти сука!
   (вiдступає назад) - Так нечесно!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Будеш тут менi казки про чеснiсть розповiдати... ти мене дiстав. Ти будеш останнiм кого я вб'ю!
   (Дiстає пiстолет, накручує глушник та двiчi стрiляє в район серця, Юрист падає. Серiйний вбивця нахиляється: "Мертвий")
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Однi негiдники прагнуть забрати мою N. ... Я мушу повернутись в Україну та забрати її, я впевнений, вона погодиться...
  

15

   (Київ. Серiйний вбивця заходить в свою квартиру. Заходить в свою кiмнату i бачить, що там сплять два мужика, один на крiслi, сидячи, другий розтягнувся на диванi.)
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - (достає пiстолет) Що ви тут робити недоумки??
   (Не встиг вiн почути вiдповiдь, як ззаду крикнув голос: "Кинь ствол!" Серiйний вбивця обернувся i побачив спрямоване на нього дуло автомату. Обережно поклав пiстолет на землю.)
  
   ГОЛОС. - Посадiть його на стiлець, зав'яжiть руки. Саня, (сказав вiн комусь, обернувшись), подзвони шефу.
  
   (Через пiвгодини приїхав Шеф)
  
   ШЕФ. - Яка зустрiч! А ми думали, ти вже не повернешся...
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - А чому б менi не повернутись в мою квартиру?...
  
   ШЕФ. - Квартира-то твоя, але не забувай тих, завдяки кому ти став тим ким є зараз. (пiдкурює сигару)
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я i не забуваю, але я сказав, що хочу вiдiйти...
  
   ШЕФ. - Вiдiйти це по-твоєму - зрадити?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Нi
  
   ШЕФ. - Але навiщо ти нас здав?
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - Я вас не здавав.
  
   ШЕФ. - Ти здав замовника мусорам! I через це у нас почались неприємностi. I тiльки не треба нiчого вигадувати!
  
   СЕРIЙНИЙ ВБИВЦЯ. - У мене з тим покидьком свої рахунки.
  
   ШЕФ. - Це мене не стосується. Вирiшив би їх без нашої участi. Ти навiть не запитав мене. Знаєш, за таке тебе треба було вбити (в цей час два калаша, якi цiлили Серiйному вбивцi прямо в груди, зняли з блокування), але ти був членом нашої сiм'ї, ти так багато зробив...
   (Серiйний вбивця мовчав.)
  
   ШЕФ. - Шкода тебе вбивати... такий професiонал. Я ще подумаю, вирiшу по ходу розмови. А поки що (наблизився, затягнувся та випустив дим Серiйному вбивцi в обличчя). Поки що я я ставлю тобi це клеймо.
   (Затушив сигару Серiйному вбивцi на лобi. Серiйний вбився напружився, чи то вiд болi чи то вiд злостi та розiрвав зав'язку рук. Пiднявся та з усiєї сили двинув Шефа кулаком в скроню. Шеф звалився замертво. Але кулеметнi черги пронизали Серiйного вбивця i вiн жив не довше...)
  

16

(Київ. Письменник гуляє сам по Подолу)

  
   ПИСЬМЕННИК. - Дивнi все-таки у долi жарти... нiколи не знаєш як вона себе поведе. Музиканта нема в живих... йому лишалось двi години до щастя! Що таке двi години? Дрiб'язок. Юриста вбито десь у Францiї за невiдомих обставин... Чоловiк N. за ґратами. Той, через якого я мав вiдмовитись вiд неї в унiверситетi. Я нiкого не звинувачую, якщо проблема є - вона в менi. Проблеми в кожному з нас. Чому я не кращий? Я все життя працюю над собою, щоб стати кращим, але нiчого не вдається. Я часто опиняюсь не в той час i не в тому мiсцi. В рештi-решт, я прийшов до висновку, що я все-таки не той, хто їй потрiбен, Може i Музикант був не той... може Доля це вiдчула... а iншi? Я не знаю, скiльки було i є iнших. Двоє, як мiнiмум. Музиканту вона снилась. Я з самого початку думав що якщо вона сниться менi, то вона може снитись й iншим. Це не магiя, це всього-на-всього логiка.
   В той роковий для Музиканта день я зустрiв свою колишню одногрупницю. Вона одна з не багатьох, кому я розповiдав про свої почуття. Я не мiг їй не розказати, бо через неї мав познайомитись. Ця одногрупниця зробила собi блискучу кар'єру, цiлеспрямованiсть багато значить. Наш дiалог був таким:
  
   ВОНА. - А як ти? Де ти зараз працюєш?
  
   Я. - Зараз нiде. За чай час я помiняв багато робiт, але нiде менi сильно не подобалось. Вони крали у мене свободу.
  
   ВОНА. - Але десь треба ж працювати рано чи пiзно... Треба знайти себе, до чого є здiбностi та до чого лежить душа.
  
   Я. - Для мене - це лiтература, я давно зрозумiв.
  
   ВОНА. - Але ти ж знаєш, що нiхто не читає твоїх книг... Я колись купила одну, просто бо побачила, що автор мiй друг. Але щоб бути вiдвертою, я не прочитала i десяти сторiнок
  
   Я. - Але якщо їх видають, значить вони комусь потрiбнi.
  
   ВОНА. - Можливо...
  
   О! Я тут бачила, N., цiкаво твої почуття збереглись? Ти казав що це навiчно...
  
   Я. - Нi-нi, вже все не те...
  
   ВОНА. - Але я ж бачила, як ти на неї дивився.
  
   Я. - Справдi? Тодi ти вгадала!
  
   ВОНА. - Ах, як романтично! Але ти ж знаєш, вам нiколи не бути разом. Їй потрiбен не письменник, а серйозний чоловiк. Ти для неї не бiльше нiж знайомий. Ти завжди таким був!
  
   Я звiсно розумiю, що вона мала рацiю. А ще що я мiг зробити, якщо мiй друг планував їй освiдчитись в той же день... Лiзти поперед батька в пекло? Я нiколи так не вчиняю... А зараз? Йти по трупам що запропонувати своє нiщо? А що? Вона має кинутись менi в обiйми? Нi... безглуздо їй розповiдати. Безглуздо жити i вмирати! О, я вийшов на набережну! Люблю це мiсце. Люблю Днiпро. Пам'ятаю, як щодня я їздив з лiвого берегу на правий у метро. Я був притиснутий до дверей i споглядав воду через скло. Як я хотiв уплисти кудись далеко, на Пiвнiч наприклад, або на Чорне море... Тепер я вже нiкуди не попливу... Хiба що... вглибину! Допливу до середини, а там наковтаюсь води. Якщо з берега хто i помiтить, то не кинеться рятувати. Як казав Нiцше, iснує таке право по якому можна забрати життя, але смерть забирати неможна. Пливу, не знявши одяг. Так легше упiзнають тiло. Пливу, не лишивши нi записки нi заповiту. Я не збирався вмирати. Але сьогоднi гарний день, щоб померти - субота. Сонце сiдає за обрiй, яка краса на небi! Нiколи не бачив такої! Може вже сьогоднi я буду там? Навряд чи ... скорiше я спатиму вiчним сном. Кого я бачитиму? Звiсно її! Розум та мистецтво не тiльки створює, а й руйнує. Але я вiрю, що краса врятує свiт! Ковтаю воду... як ковтав лiки в дитинствi. Менi не страшно вмирати, бо я знаю, що йду, щоб навiки бути з нею. I останнi три слова я кажу, як настанову, як одвiчний заповiт: Нехай насниться найкраща...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"