Аннотация: !!! будьте уважними! Це україномовна версiя, стовiдсодковий переклад з росiйскомовного варiанта.
Красота є всюди. Треба тiльки придивитись
Клумба
Йду я неспiшно. Сорочка розстебнута на оранку. Зараз на вулицi вирує раннiй Вересень. Погода просто вiдмiнна. Теплий вiтерець нiжно обдуває мене, а ласкаве сонце грiє i навiть жарить. Небо безхмарне. Однак воно чомусь не блакитно-голубе, а сiрувато-блакитного вiдтiнку. Одним словом - бабине лiто. I настрiй у мене все полiпшується i полiпшується. Але так як людинi потрiбно всi й вiдразу, око допитливо намагається знайти щось гарне i приємне, щоб душа моя могла б блаженствувати.
Людей поруч майже нема, а навколишнiй ландшафт таки повсякденний. I от я звертаю увагу на клумбу. Крiзь бляклий серпанок я бачу її акуратний бордюр. Це - велика клумба, майже округлої форми. I, на вiдмiну вiд бiльшостi, не рiвна, тому що її частина утворює великий пагорб бiля краю периметра. Так i лiзуть у голову всi кращi спогади про перебування у лiсi. На клумбi ростуть кiлька тополь i кленiв. Усi їхнi крони природної неправильної форми. Я почуваю, що вiд цiєї первiсної краси в мене по тiлу майже несвiдомо рухаються хвилi щастя. Це напевно i вiд того, що трава i польовi квiти на клумбi не стриженi. I сонце яскраве висвiтлює цю буйну, яскраву i неоднорiдну зелень. I тiльки бiля дерев i чагарникiв по травi повiльно ворушаться м'якi тiнi. I здається, ця краса вiчна, i, напевно вiд цього, вона здається менi ще гарнiшою. Тихi, гармонiчнi мелодiї звучать у думках. Настрiй у мене пiднявся. I тепер я хочу, щоб вiн i не погiршився. А привiд є. I головне не в тiм, що iдилiя порушена, а в тiм, що тут немає навiть натяку на iдилiю. Тому я i не зупиняюся бiля неї. Тiльки посмiхнувся в простiр. Справа тут не в тiм, що цю первозданну природу порушила людина, проїхавши машиною по м'якiй землi i залишивши на нiй слiди шин на пом'ятiй травi. I навiть не в тiм, що, придивившись, побачиш й iншi види антропогенного втручання: бите скло, полiетиленовi кульки вiд чiпсiв i орiшкiв, та й iнше дрiбне смiття.
А тому що я не глухий i в мене немає нежитi, цi дефекти на клумбi є дрiб'язковими. Адже ледве помiтний серпанок, крiзь яку я дивлюся на клумбу нi краплi не мокра, це не туман. Це - суспензiя пилу, повiтря, машинних олiй i вихлопних газiв. I коли вiтер доносить до мого носа цей серпанок, то дрiбне тремтiння пробiгає по всьому тiлу.
Але i це усього лише пiвлиха. Тут абсолютно не чутно переспiвiв i щебетання птахiв. Але це не через те, що тут немає птахiв i стоїть мертва-лиховiсна тиша, а швидше за все навпаки. Адже ця клумба входить до складу транспортної розв'язки, що з'єднує двi потужнi магiстралi мiста. Я йду по мосту i дивлюсь вниз на клумбу. Поруч проїжджає з гуркотом трамвай, заглушаючи i без той не тихий шум i скреготiння вiд руху легковикiв i вантажiвок. Я проходжу повз клумби, кидаючи останнiй погляд на оазис. Це трошки псує мiй настрiй, незважаючи на старання. I на думку приходить фраза з байки Крилова: "а слона-то я i не помiтив". Я бачу, що клумба крiм екологiчного i естетичного застосування має ще одне: слугує мiсцем пiдпiрки гiгантського рекламного бiгборда.
Так, це мiсто.... Але якщо абсолютно немає часу, то де в ньому можна спостерiгати за природою?
Я йду далi. Серце раде i цiй красi, а очi продовжують шукати об'єкт дослiдження.