Потонула в сумi, захлинулась вiтром,
вiддала кохання, Господи, прости,
десь згубила душу, розлетiлась свiтлом,
хоч одну молитву в серце та й впусти.

Рiзала волосся, фарбувала в чорне
очi, що забули вимкнуть почуття,
все таке прозоре, марне, iлюзорне,
виходу немає, шлях без вороття.

Чи пiрнути в прiрву i зламати крила?
чи почати знову, щоб нове iм'я,
щоб земля простила, спогад вiдпустила,
так щоб не згадати, так щоб я - не я.

12.01.2006