Возняк Ореста Тарасвна. Дерево тишi

Возняк Ореста Тарасвна : другие произведения.

Дерево тишi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Оставить комментарий © Copyright Возняк Ореста Тарасвна (oresta.voznyak@gmail.com) Размещен: 05/02/2010, изменен: 05/02/2010. 21k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия		Ваша оценка:

ДЕРЕВО ТИШI

"А сверху? - Тишина, что упоенно

ест ягоду за ягодою всласть

от колокольной сочной грозди звона,

что в небесах висит, боясь упасть".

Р. М. Рiльке.

Вiчнiсть

Я торкнусь поцiлунком

Подиху вiчностi,

Притулюсь щокою до її

Холодних рук.

Я обiйму її кам'яну постать,

Розчешу гребенем своїх мрiй

Її волосся.

Я омию її старi ноги

Дощем своїх слiз...

А вона взамiн

Приголубить мене

своїм синiм поглядом

Неба

I знову накриє

Плащем нових сподiвань...

***

Ти мрiєш про спокiй?

До спокою йдуть

надто довго.

Сьогоднi шум

розростається в простiр:

квадрати нестерпного

крику усього:

богема,

самотнiсть,

втома,

а далi затягує в безвiсть:

нервовiсть,

збентеженiсть,

вiдчай...

Оце й уся розмова з собою.

14.02.2006.

Мiй схiд.

"Кто за лето не сделался богат,

хозяином себе уже не станет."

Р. М. Рiльке.

Старий смуток вглядається

В терикони.

Вiн довго йшов

До своєї Саур-могили.

З дитинства...

Рiс i болiв, щоб спочити

Пiд сонцем.

Вклонилися соняшники -

Йому надто жовто...

Мабуть, зросте тут

Насiнням трави

Серед степу:

Вагомо i тихо...

Час, заглиблений в себе

Заснув посеред лiта.

Впав навколiшки

I довго плакав ввi снi

Перед соняшниками.

Мовчать терикони.

Пiснi...

Спокiй серед життя,

Як озеро,

Пливе i всмiхається:

На спомин - назавжди.

Роздерлося простирадло неба

Вiд спалаху блискавки

I вирвався регiт грому...

Напруга повисла, як птаха,

I хлопає хмарами-крильми, -

Допоки зелень не стихне

У вологих пестощах зливи.

Ця напруга не змовкне:

Добреде до порогу сутiнок

I стане моєю тривогою.

Тiльки безсмертник

Змовчить у своїм фiолетi,

Нiби знає, нащо

Цi грози.

Дикий дзвiн цвiркунiв

аплодує виходу Мiсяця -

Пiвнiч.

Передi мною лиш плесо

сухої темряви -

незбагненне поле

чужої свободи.

I трави...

Мої сподiвання нуртують

в задусi

i рвуться надiєю вгору.

Та їх зустрiчають зорi -

втомленi човни

буденно-важкого неба.

Зашторене денною спекою

Небо вляглося

На спину обрiю,

Й повiяло спокоєм.

Лише маленька пташка

На абрикосовому деревi

Вперто нанизує тишу

На голос-нитку.

Вечiр iде прохолодою

З саду,

I накидає шаль-павутинку

на плечi...

* * *

Спогад...

Пустеля...

Мiраж...

Лiто висохло в спокої,

Море тишi в менi

Вiдступає -

...осiнь iде...

Лиш скелет корабля

Сумно плаче за раєм -

Море легкостi поступається

Дорогою маленькому слову.

* * *

Лiто розсипалось в зорi

I стало як соти iз днiв,

Небо напружилось тишею,

Щоб нiч загорiлася

Мiсяцем вповнi -

Все стало статечним

I трiшки минулим.

I дерево тишi

Переросло мене в Осiнь.

* * *

Шана духу,

Голос органу

Серед тишi

Вже зайвих думок.

Ти прийшов так здалеку,

Ти - готичний шпиль,

Що вирiс на обрiї храму.

Крапля на шибцi

Перед нiчною молитвою -

Небо бiльшає цими сльозами.

* * *

Божевiльний стоїть

Мiж могил

I вдивляється в тишу

(для нас) -

доглядає могили:

просто хризантеми

упали навзнак,

i так само нестримно

вдивлялись в Людину.

Божевiльний пiшов...

I несе оцю тишу

З собою

...

Божевiльний всмiхався,

А довкола похмуро

Молилися люди.

* * *

I трiскає амфора осенi

Вибухом сиростi,

Без квiтiв, сонця, вогню

I подиву.

Нiщо не народжено

в тобi.

У амфорi спить ще дитя.

Не завадь своєму спокою -

Хай все мiниться

З шалом зими.

Ти у закутку милостi,

Посерединi Осенi...

Т-с-с...

* * *

"Бувають такi хвилини, коли

тобi здається, що ти можеш

все, i тодi ти нiчогiсiнько не

робиш - ти слухаєш тишу."

(запис в щоденнику 4.01.2004.)

Автор.

Втаємничений спокоєм

Не знає подиху вiршiв -

У справжньої тишi

Немає вуст...

Слово народиться в тобi,

Коли ти вперше

Почуєш її в собi.

Голос...

Мелодiя...

Подих...

В цiлунку розкриється хаос

I бiльше не змовкне -

У тишi багато дарункiв.

* * * Ще дiвчинкою чула вiд когось,

що "туя" означає "я тебе кохаю".

Не знаю чи це так, але я люблю її

за цю нiжну дитячу згадку-легенду.

Зменш себе до тишi,

Якщо не можеш

Втручатись в закони природи,

Змовкни i слухай

Про що мовить

Шелест туї.

В снiгопад

Посеред березня -

С-лу-ха-й...

Цокає годинник,

Гудять мотори,

Бубонять голоси...

А де голос туї?

-У краплях,

що впали на шибку

...й померли,

не ч-у-т-и...

Стишся й дивись:

Може туя

Щось явить

Крiзь болiсний танок.

В снiгопад посеред

Березня -

Ди-ви-сь...

* * *

Фрагмент з "Роаратарiо"

Амер. комп.

Дж. Кейджа.

Ти тонеш у хаосi,

Але все ж

Вишiптуєш музику...

...слово...

пiсню?..

Пiсня крiзь шум

I болюче розп'яття

Свiдомостi.

Ти ще щось чуєш?

-- Я здатна почути

Пiсню.

А хаос?

Вiн пройде через душу

I зворушить усi

Потаємнi струни

...або нiчого.

Стишуєш голос

(Пауза...)

-- Ти здатний почути

Пiсню?

* * *

Безкрайнiй всесвiт

очiкувань

Завжди поруч з тобою

Й нi хвилини

Для слiв про мовчання.

Тиша сповнилась

Шумом,

Шарудiнням,

Хрустом,

Стуком

Та криком.

Вже нiхто не вслухається

В тишу -

Окрiм божевiльних...

Триптих "Дзеркало"

"Коли все ще було

Можливим"

(к/ф "Дзеркало",

реж. А. Тарковський.)

Розсипалась доля

Уламками дзеркала...

Хлопчисько

з надiєю на щастя

Розглядав своє крило

На долонi.

Чуєш?..

Потрiбнi обiйми -

Оце й усе.

Так мало,

Щоб стати птахом,

I так шалено багато,

щоб просто любити...

Спiткнутись об власне

Життя, щоб

Наблизитись до

Свого дитинства.

Дивитись,

Вдивлятись

I з болем бачити

Власне обличчя,

Воно у калюжi,

В котру щойно впав.

Обличчя тремтiло,

мiнилось,

колихалось

i... плакало.

Це сльози по тобi -

Дитинство забуло

Про Тебе.

"Зеркала: красота убывает, и собственным ликом

Нужно вбирать ее, чтобы восполнить утечку.

Чувствуя, мы улетучиваемся: выдыхаем

Сами себя".

("Дуинские элегии",

Р. М. Рильке)

Зазираючи в дзеркала днiв,

Помiчаєш все бiльше зморшок -

Поринаєш у задзеркалля

Й чомусь не знаходиш себе.

...Вже тонеш...

i спиш:

неспокiйно, тривожно i кволо.

(Тут таких мiльйони!

Де ж тодi освiжити обличчя?)

Всюди втома i час

Нескiнченними вiхами,

Все має глибоке корiння

I шлях

За кожним дзеркалом -

Нова реальнiсть,

Що згодом вросте i у тебе.

* * *

Годинники збожеволiли,

а їх циферблати посинiли.

Мабуть, їм просто байдуже

слухати тишу.

Оставить комментарий
Размещен: 05/02/2010, изменен: 05/02/2010. 21k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия

Связаться с программистом сайта.
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"
Как попасть в этoт список

Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"