Я не вiрю

Я не вiрю, що iснує любов.
Я не вiрю, що iснує кохання.
Дружба бiльш не повернеться знов.
Час забути усi сподiвання.

Бо якщо вiддаєш свою душу,
Викладаєшся, мовби востаннє,
Зi скорботою мовить я мушу -
Забудь сво§ марнi старання.

Не потребують бiльше тебе
Цi замученi, скованi люди -
Їм милiше за iнше ТБ,
Їх обличчя ти бачиш усюди.

Ти зайди-но лишень в мережу,
Напиши "Привiт, друзi, як у вас справи?".
Та читай тривiальне "Живу!",
Кiльканадцять разiв перетравлюй.

Аватари всi дружнi, привiтнi.
Пристрастнi, як та Афродита.
Посмiшки там свiтяться лiтнi,
Але наче вiдiйшли вiд корита.

Не iснує бiльш почуттiв,
Залишаються тiльки маски.
Дiзнатися, хто що хотiв...
Неможливо. Кохання - це ласки.

А дружба зручна.
Дуже зручно пожалiтись "другу".
Любов - суцiльний обман.
Мов щодня переживаєш наругу.

Чи повернуться тi вiдчуття?
Чи знайдемо втрачену душу?
Чи можливе для нас каяття?
Або ж "з мiсця ногою не зрушу!.."