На долонях - середина зими,
Водохреща срібляста смуга
І ранкова втеча пітьми
Після хуги.
Мої сльози - калина з кригою,
Незворушністю всипана тиша.
Я стою і навіть не дихаю, -
Буду думать про все пізніше.
На даху чути стукіт колеса,
Хоч лелек давно вже нема.
І немає від туги голосу ...
Та навіки , мабуть, зима.