Журавель Виталий Владимирович : другие произведения.

Шри-Ланка

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  
  Шрi-Ланка. Зелений континент нагадував зелену кулю, зi всiх сторiн омитою водою. Цей острiв є острiв, де народився Суо. Далi вiн поступив у школу, а маючи восьмикласну освiту i в шрi-ланкiйську армiю. Там вiн вже був солдатом. Важкi роки довелись йому в армi§ солдатом. Чистка казарм, миття посуди в столово§ i тому подiбне не зламали його мету - бути захисником своє§ держави. Суо за надмiрну працю i став пiдiйматися по службi. Немало схвалень було на адресу Суо. Ця людина по-справжньому iз високою самовитою вiддачею прагнула зробити собi справжню кар'єру.
   А тепер Суо вже полковник. Тридцяти трьох рiчний Суо сердито сто§ть в центрi плацу i командує. По плацу ходять солдати. "Лiворуч, раз два,", "Праворуч", "Лiворуч", "На мiсцi стiйте, раз, два". "Рiвняйсь, Струнко". "Лiворуч, Праворуч", "Кроком руш".
   _ Так, ти, Тоун, чому погано виконуєш мо§ команди? _ говорить Суо. _ Вийти зi строю на три кроки вперед.
   _ Слухаюсь, пан полковник, _ каже Тоун i виходить на три кроки уперед.
   _ Впасти на землю, вiджатися тридцять разiв.
   _ Слухаюсь, пане полковнику, _ сказав Тоун i почав вiджиматися.
   _ Так, а ти рядовий, чого смiєшся, як там тебе, мерзеннику, здається Крєшо.
   _ Я, Хулiан Крєшо, пане пiдполковнику, вибачте.
   _ Рядовий Крєшо, вийти зi строю на три кроки i вiджатися 50 разiв. Я рахую, раз, два.
   Луна шуму розповсюджувалась по всiй галявинi i лiсу, коли полковник Суо лiчив скiльки же раз вiджиматиметься Крєшо.
   _ Пане полковнику, _ каже Крєшо, _ 42 рази, бiльш не можу.
   _ Так, - говорить Суо, - да я в тво§ роки 75 вiджимався. Ти малорозвинутий гидкий пес. I ти хочеш по-справжньому захищати Шрi-ланкiйську державу. Да, тебе ж у першому ж бою нейтралiзують, як жалюгiдного пiшака. Нi тебе до бою не можна. Даю тобi тиждень. Через тиждень, 60 разiв.
   _ Так, слухаюсь, пане полковнику.
   _ До строю, _ сказав йому Суо.
   _ Слухаюсь, _ вiдповiв Крєшо i вiйськовим шагом став у строй.
   _ Так, наступна вправа, подолання перешкод.
   Перешкоди були рiзноманiтнi. Облита брудом дорiжка, по якiй треба було бiгти, а далi здiймання по драбинi, ступенi яко§ були ледь цiлi, а далi стрибки в воду, плав. За день дуже сильно втомлювалися вимученi солдати.
   По суботам був гольф. Суо _ майстер гольфу, вчив солдат i сержантiв, як треба грати. Були змагання, Суо завжди вигравав, а ось за друге-третє мiсце боротьба була дуже сильно. Авжеж, тi хто займав друге чи третє мiсце два дня мiг лежати на койцi, i Суо не чiпав §х. Iнколи Суо поступався лiдерством i вiддавав завiтне перше мiсце рядовим чи сержантам. Якщо це був рядовий, то вiн мiг аж до наступно§ суботи лежати на койцi, i Суо його не мiг чiпати. Якщо це був сержант, то вiн мав взяти вiдпустку на чотири днi. Стимул був колосальний. На зеленiй галявинi були великi баталi§.
   _ Ось, ти, _ вчить Суо, _ ти навiть не вмiєш правильно тримати биту. Як ти думаєш перемагати.
   _ Полковник Суо, скiльки я вам раз казав, що ненавиджу грати у гольф.
   _ Що ти сказав!? - вiдразу схопив його полковник.
   _ Менi не подобається гольф.
   _ А що ти можеш iнше.
   _ Я вмiю непогано грати в футбол.
   _ Йди у казарму. Завтра розберемося. Не хочеш грати _ не грай, я тут нiкого не тримаю, можеш взагалi йти з армi§.
   _ А ти, Хулiан Крєшо, чому не граєш.
   _ Я не можу, я вибив кисть, полковнику.
   _ У казарму, _ наказав Суо.
   Цiє§ суботи перше мiсце зайняв сержант Алi, друге _ полковник Суо, третiй _ рядовий Бахчi. Рядовий Бахчi вже встиг спiймати смак гольфу за пiвроку в армi§. Вiн нерiдко посiдав перше-третє мiсце, щоб лежати на койцi, i не виконувати накази Суо. Суо та iншi нерiдко називали його ко§шником, який лежить без дiлу.
   Настала недiля. Суо зiбрав всiх солдат.
   _ I так, бачу ви не всi полюбляєте гольф, хтось ще i зовсiм не навчився грати, i правил навiть не знає. I так, бунт на кораблi, це погано, але я бiльш так не можу, пропозицiя моя _ розподiл. Хто за гольф вийти на один крок вперед, _ вiдрядив Суо.
   Шеренга зi 100 чоловiк хитнулося. На один крок вперед вийшли чимало. Навiть Бахчi, що лежав на койцi, прибiг, щоб проголосувати за гольф.
   _ I так, послiдовно розрахуйтесь, _ скомандував полковник.
   Виявилось, що крок вперед зробили 75 чоловiк.
   _ Решта, що хочуть? _ спитав Суо.
   _ Я футбол, _ вiдповiв Паран.
   _ Я теж, - пiдхопив його Хулiан Крєшо.
   _ А я баскетбол, - сказав Сiин.
   _ Так, досить. Хто за футбол вийти на чотири кроки вперед, _ сказав Суо.
   Вийшло шiстнадцять чоловiк.
   _ Хто за баскетбол, на два кроки.
   Вийшов один Сiин.
   _ Хто за регбi. Вийти на сiм крокiв уперед.
   Нiхто не вийшов.
   _ Хто за тенiс. Вийти на сiм крокiв уперед.
   На тенiс вийшли чотири рядових.
   _ Хто за волейбол. Вийти на вiсiм крокiв уперед.
   Волейбол вийшов один чоловiк, а решта чотири ще стояли у строю нерухомо.
   _ Шахи, чи що ви хочете? _ спитав Суо.
   _ Я _ шахи.
   _ А я плавати.
   _ А я легкою атлетикою займатися.
   _ А я гандболом.
   _ Слухайте мене уважно, _ сказав Суо, _ ми не маємо право так диференцiювати. У нас є всi умови, ви можете займатися додатково, тому я залишаю два види спорту _ футбол i гольф. А решта куди хоче, туди хай i приєднується.
   Бiльшiсть, звичайно, приєдналося до гольфу, це престижна гра, i є нацiональною в Шрi-Ланцi.
   Армiйське життя йшло своєю чередою. Суо з самого ранку до полудня командував над солдатами, поки давав вiдпочити i §м i собi, i тiльки ввечерi пiд сiяння мiсяця чи лiхтарiв робив вечiрнiй огляд та вiддавав команду: "Кроком руш. Пiсню заспiвати". I сто солдат йшли навколо казарми i спiвали пiсню. Таке було армiйське життя на пiвостровi.
   Одного дня Суо вийшов зранку i сказав: "Футболiсти зiбратися о другiй годинi дня на тренувальному полi."
   О чотирнадцятiй годинi всi футболiсти стояли. Їх було вiсiмнадцять чоловiк.
   Так, - каже Суо, - у нас починається турнiр з футболу серед армiй рiзник кра§н Азi§. Ви повиннi показати все, на що здатнi. Сьогоднi тiльки 14 березня, а турнiр почнеться тiльки 12 квiтня. У вас час на пiдготовку є. Жеребкування буде 26 березня. Все _ тренуйтеся, i не пiдведiть Шрi-ланкiйську армiю.
   Несамовитий ажiотаж пiднявся в солдат. Кожен намагався грати якомога сильнiше. I вдень i вночi тренувалися солдати. Цих вiсiмнадцять Суо навiть звiльнив вiд армiйських занять. Тепер вони переодяглися в футбольну форму i скинули обмундирування солдатiв. Тепер вони футболiсти. На них молиться весь народ Шрi-Ланки.
   _ Як там жеребкування, _ спитав Хулiан Крєшо.
   _ Ще лист не приходив, _ сухо вiдповiв Суо.
   З великим нетерпiнням чекали приходу листа футбольна команда армi§ Шрi-Ланки. I ось 1 квiтня зiбрав Суо §х та й каже: " Менi прийшов лист". I Суо став читати.
   _ Iз 50 невоюючих кра§н Азi§, заявки подали на турнiр Азi§ серед армiйських збiрних 32 команди. Як раз це дуже зручно, адже турнiр буде проходити починаючи з 1/16 фiналу, i за правилами плей-офф. Кожен з кожним буде грати двiчi: вдома, на ви§здi. Першi матчi 1/16 фiналу пройдуть 12 квiтня. Зустрiчаються такi збiрнi.
   Тут Суо став читати усi матчi. Шрi-Ланка перший матч проводила у рiдних стiнах, а зустрiчалася вона зi збiрною армi§ Японi§. Суперник, скажемо, серйозний.
   Суо читав далi:
   _ Команда повинна мати капiтана, тренера i не менш 19 чоловiк в командi.
   _ А у нас тiльки 18, - сказав хтось, - треба ще одного.
   Тут серед iнших солдат почався конкурс. Врештi-решт вибрали ще одного гравця. Капiтаном призначили Хулiана Крєшо. Тренер Рамiр Суо. Голкiпер. Ця проблема була досить складна, але вирiшили поставити на ворота Мураштi, вiн був ловкий i цiпкий, неначе кiшка.
   Суо почав розбиратися у всiх тонкощах футболу, i теж цiлими днями проводив з футболiстами на полi.
  
   I так. 12 квiтня. Центральний стадiон Шрi-Ланки у столицi Коломбо. Об'ява.
   12 квiтня. 15:00. Зiйдуться армiйськi збiрнi Шрi-Ланки i Японi§. Капiтан зб. Шрi-ланки Хулiан Крєшо, тренер полковник Рамiр Суо. Вхiд вiльний.
   Вже о чотирнадцятiй годинi майже не було на двадцятитисячному стадiонi порожнiх мiсць. несамовитий ажiотаж утворився на островi.
   14:50. I все готово було до бою.
   Коментатори при§хали, якi коментували матч. Оператори теж розмiщувалися на захiднiй трибунi стадiону.
   На полi вийшли футболiсти обох команд. Звичайно, шри-ланкiйцi хвилювалися бiльш, адже вони гратимуть вперше.
   Хвилювався i сам Суо, який через незнання правил, вийшов на поле метрiв на дванадцять вiд бровки поля i давав команди сво§м солдатам. Тут суддя матчу вiдразу зробив йому зауваження. Суо покинув поле, i сiв на тренерську лаву. Але ще й матч не почався, йому не сидiлося, вiн вскакував кричав, вiв себе край безглуздо. На вiдмiну вiд Суо, тренер японцiв сидiв спокiйно, iнколи лише щось вказував сво§м пiдопiчним пальцем.
   Матч розпочався. Коментатор став казати.
   _ Сьогоднi у нас, шановнi шрiланкiйцi, супер матч, зустрiчаються Шрi-Ланка i Японiя. Зараз 15:00 температура повiтря +21 градус по Цельсiю. Склади команд. Шрi-Ланка. Номер перший Мовтанг Мураштi, другий-Есiл Марбєк, третiй - Руд Парана.
   Далi i далi читав коментатор склади. Потiм перейшов до гри.
   _ По правому флангу зараз проривається японець Кю Мiн, вiддає пас на Хасiма Мурлахiму, той далi на Енара, удар i блискуче парирує цей удар голкiпер шрiланкiйцiв Мовтанг Мураштi. Кутовий удар з лiвого флангу. Навiс, удар, i знов парирує Мураштi. Ще один кутовий, подача, удар, на цей раз прийняв на себе удар Парана. Вiдбилися шрiланкiйцi. В атацi Хулiан Крєшо, удар з далеко§ вiдстанi, в руки японському голкiперу Сiануре.
   Полковник Суо вскакував не раз, коли його команда переходила центр поля. Японцi тиснули суперника до ворiт, а шрi-ланкiйцi виносили м'яч куди попадя. Вiдчувалося, що так команда довго не витримає. Але що мiг зробити полковник Суо. Вiн все бiльш i бiльш кричав на сво§х пiдопiчних, але шум стадiону не давав йому змоги докричатися до сво§х пiдопiчних. Не дiйшли слова Суо до серця i розуму солдат. Суо сiв i чекав бодай перерви, i дивився як жалюгiдно страждають його пiдопiчнi. Тут атака з правого флангу, прострiльна передача у виконаннi Кю Мiна, i ногу пiдставляє Хiшма Накомото, i вiдбиває майже стовiдсотковий удар Мураштi, але на ногу Сiяна Марлаковата i той ударом вверх вiдкриває рахунок. А через чотири хвилини той же Сiяна Марлаковата виходить вiч-на-вiч з голкiпером шрi-ланкiйцiв Мовтанга Мураштi i без труднощiв переграє його. Двадцять сьома хвилина зустрiчi рахунок 0:2.
   Вогник у душi i серцi Рамiра Суо потухнув без диму. У перервi у Суо не було слiв. Вiн не професiонал в футболi, тому нiчого не мiг ско§ти, а лише пiдняв дух в командi на другий тайм. Другий тайм проходив краще. Шрiланкiйцi атакували, але часто вони не попадали у ворота, i марнували не аби якi моменти. Але у другому таймi футболiсти Шрi-Ланки бодай не пропустили. Матч закiнчився з рахунком 0:2.
   Розлюченi вболiвальники покидали трибуни центрального стадiону в Коломбо. Матч вiдповiдi через тиждень залишав ще надiю у полковника Суо, який звик битися до останнього.
   Армiя футболiстiв i Суо по§хали до Токiо. На цей раз Суо внiс себе в списки складу, i вийшов на полi як тренер, який грає. В Токiо зiбралось 45 тисяч глядачiв. Матч розпочався. Суо вiдразу пiдхопив м'яч i понiсся стрiмголов до ворiт суперника, у штрафнiй зонi м'яч вiн втратив. Але знов його перехопивши у серединi поля, бiг стрiмголов до ворiт суперника. На цей раз вiн видав пас Хулiану Крєшо. Удар Хулiана i рахунок на восьмiй хвилинi вiдкрито. Суо бiгав як заведений, не зупиняючись не на одну секунду. Пiдхопивши м'яча ще на своє§ половинi поля вiн обвiв лiвим фiнтом двох гравцiв японсько§ команди вийшов на оперативний простiр. Далi товкав м'яча у штрафний майданчик. Нанiс удар, але в цiль не влучив. Iншого разу Суо симулював падiння у штрафному майданчику за що i був попереджений жовтою карткою. Iншого разу Суо проштовхував м'яч до штрафного майданчику там вiддавав Хулiану, але той бив неточно, чи блискуче дiяв голкiпер.
   I ось, другий тайм, шiстдесят перша хвилина матчу Суо бiжить через центр поля, обводить одного, другого, третього, четвертого, вскакує у штрафний майданчик, прокидає м'яч на хiд помiж двома захисниками японсько§ команди, дожинає його, i наносить удар у праву вiд воротаря дев'ятку. Стадiон в Токiо замер, вони ще нiколи не бачили такого самовiдверженого футболiста як Рамiр Суо.
   Останнi хвилини матчу. Подача кутового, боротьба за м'яч на другому поверсi i Суо вискакує iз-за захисника i прагне дiстати м'яч головою. Але трохи не достає. Тодi вiн не помiтно для суддi висовує лiву руки трохи вгору, i пiдправляє м'яч нею у сiтку ворiт. Суддя фiксує взяття ворiт.
   _ Це шулер, - закричали японськi футболiсти, - вiн забив м'яч рукою.
   Почався спор з арбiтром. Тодi головний арбiтр пiдбiг до бокового арбiтра i спитав у нього. Тим часом вiдбулася замiна Суо сiв на лавку запасних, а замiсть нього вийшов Паулце. Боковий арбiтр сказав, що Суо забив м'яч лiвою рукою. Головний арбiтр матчу взяття ворiт вiдмiнив. Але Суо вже сидiв на лавцi запасних, i головний арбiтр не став витягувати жовту картку йому у другий раз, i номiнально вже вилучати Паулце.
   Додатковий час. Хулiан Крєшо намагався взяти приклад з гри Суо i теж тягнув м'яч якомога ближче до ворiт суперника. Не вдалося того дня шрiланкiйцям виграти матча, адже у додатковий час, на сьомiй хвилинi додаткового часу пропустили м'яча у власнi ворота. Радiсть японцiв, i вiдчай шрiланкiйцiв.
   Наступний чемпiонат буде через рiк.
   Тому, звичайно, Суо i його пiдопiчнi мають прикласти максимально зусиль, щоб виступити краще.
   Ну що бiсоголовi, _ каже Суо, _ я i те краще грав, нiж ви, хоча ви скiльки тренувалися. Ви повиннi прикласти бiльше зусиль i поставитися серйознiше, а в наступному роцi виграти кубок.
   Кожен день Суо проводив тренування, бiднi футболiсти i бiгали на далекi дистанцi§, i вiджималися, i пiдтягувалися, Суо займався ними ще бiльш, нiж тими, що грали в гольф. "А зараз будемо стрiляти", _ казав Суо, i всi солдати дружньо брали гвинтiвки i стрiляли по мiшеням. Кожен раз Суо нагадував рядовим, що вони повиннi взяти цей кубок, i показував фотографiю. На фотографi§ був позолочений кубок _ майданчик i на ньому великий солдат з футбольним м'ячем.
   _ Невже ви вiрите, полковнику, що ми здатнi взяти цей кубок, виграти у всiх? _ запитав Парана у полковника.
   _ Рядовий, - протяжно сказав Рамiр Суо, - рядовий Парана станьте, будь ласка в строй, не зривайте вiйськову пiдготовку.
   А потiм вiдрiзав сердито:
   _ Якщо хтось з вас не вiрить в те, що ми маємо взяти кубок, вiн не повинен служити в Шрi-ланкiйськiй армi§. Ви чуєте, ви повиннi взяти цей кубок. Повторюйте ми повиннi взяти кубок.
   _ Ми повиннi взяти кубок.
   _ Ось так. Ще раз.
   _ Ми повиннi взяти кубок! - Знову прокричали солдати.
   _ Ще раз, голоснiше.
   _ Ми повиннi взяти кубок!!!
   _ Вперед до мети, тренуймося.
   I всi розбiглися по снарядам. На тренувальному майданчику кипiла робота. Всi тренувалися.
  
   Так вже й наступив березень, збiрна команда армi§ Шрi-Ланки 11 квiтня зустрiчатиметься з командою Киргистану. Команда Киргистану, пiд керiвництвом генерала-полковника Душама Аржисталашимова грала пристойно, але не сильнiше минулого суперника островiтян - Японi§.
   15 березня прийшов до Суо лист вiд генерала.
   Лист. Шановний полковник Рамiр Суо, хочу вас бачити 18 березня о 12:00 у себе в кабiнетi. Є вирiшальна справа, яку я хочу довiрити лише Вам, полковнику. Вам треба з'явитися обов'язково.
   Генерал армi§ Шрi-Ланки Петрi Арансе.
   Полковник Суо дуже сильно зрадiв, що його викликає генерал армi§ його кра§ни. Вiн мрiяв про цю зустрiч давно, ще малим, коли вчився у школi. Тепер ця мрiя здiйсниться, це приємно, адже самого генерала бачити доводилося не кожному, навiть не кожному полковнику.
   Дуже сильно готувався Суо до зустрiчi з генералом. Виду не подавав, проте i не знали солдати, що Суо зустрiчається 18 березня з генералом. Тiльки 17 числа у вечерi Суо зробив об'яву:
   _ Завтра мене офiцiйно викликає генерал армi§ Шрi-Ланки Петрi Арансе о 12:00. Завтра мене не буде, а командувати вами буде прапорщик Валiсун Валахам. Прошу ставитися до нього ввiчливо.
   _ У-у-у-у, - роздалося серед солдатiв, - невже сам Петрi Арансе викликає?
   _ Так саме вiн, ось до яких висот я дiйшов, чого досягнув. Вчиться, рядовi.
   Наступного дня крокував Суо до генерала. Перед генеральськими дверима полковник Суо ще раз оглянув себе, пiдправив вiйськову краватку, заправився i зайшов у кабiнет.
   _ Я полковник Суо за вашим розпорядженням прибув.
   _ Так, ви, _ сказав генерал.
   _ Я, слухаюсь, що накажете.
   _ Не кваптеся так, не прискорюйте подi§. Сядьте в крiсло i слухайте уважно.
   Суо сiв в крiсло. Але напруги з себе не зняв. Його серце билося сильнiше з кожною секундою.
   _ I так, - почав генерал, - вам треба буде виконати державне завдання.
   _ Державне, - про себе подумав Суо.
   _ Так, державне, _ неначебто читаючи думки Суо сказав це полковник.
   _ Слухаюсь, - пiдскочив полковник, витягнувся i вiддав честь генералу.
   _ Не поспiшайте, сiдайте, - прокомандував генерал, - це тiльки початок. Це дуже таємне завдання, про нього нiхто не повинен знати. Вам треба буде зняти одяг полковника i одягтися в громадянський. Кораблем 10 квiтня випливайте з нашо§ кра§ни в Карачi у Пакистан. Далi перед Вами постає нелегке випробування. Ви повиннi дiбратися до Iсламабаду, проникнути непомiтним в вiйськовий штаб держави i викрасти план розташування вiйськових об'єктiв Пакистану, а далi повернутися сюди з цим планом. Забезпечую вам генеральськi погони, якщо ви виконайте все як я вас прошу, а також i триста тисяч доларiв США.
   _ Я зроблю все, що ви вiд мене вимагаєте, _ сказав полковник i покинув кабiнет генерала.
   Думки його були спрямованi на те, як би швидше досягнути генеральсько§ крони, i перевершити навiть самого Петрi Арансе, стати зiркою армi§ Шрi-Ланки, щоб усiм майбутнiм рядовим i солдатам показували його фотографiю - фотографiю Рамiра Суо - i казали молодим солдатам, що й вони повиннi намагатися досягти того, що досягнув Суо, адже, як вiдомо, поганий той солдат, котрий не мрiє стати генералом.
   Суо допрацьовував з солдатами, але вже думками був у Пакистанi, там де вiн i повинен був виконати державне таємне завдання. Напередоднi Суо розпростився з солдатами i пiшов збирати речi.
   _ А як же кубок, який ви так хотiли виграти? _ спитав Хулiан Крєшо у полковника Суо.
   _ Та, я вам бiльш не потрiбен, самi виграйте.
   _ Як ви не можете нас так кинути, - пiдбiгли усi.
   _ Ми виграємо кубок, якщо ви залишитесь з нами, _ сказав Парана.
   У полковника пiшли думки. Може вiдпроситися у генерала побути тут ще мiсяць-другий.
   _ Так я подумаю, - сказав Суо.
   Наступного дня пiшов Суо до генерала.
   _ Можна до вас? - спитав Суо.
   _ Звичайно, - сказав генерал.
   _ Докладаю. Я не можу ви§хати у Пакистан через два днi, адже розпочинається турнiр по футболу на кубок Азi§ серед армiйських збiрних.
   _ Як так, - говорить генерал, - ви §дете не роздумуючи, негайно, це наказ.
   _ Слухаюсь.
   Суо вийшов. Його хвилювало все, що дiється навколо. Вiн роздво§вся. З одного боку його гнала генеральська душа в Пакистан, а з другого боку солдати зi слiзьми на очах благали його залишитися з командою.
   Серед усiх нормальних людей не знайдеш жодного, котрий би хотiв §хати в Пакистан. В Пакистан намагаються прямувати тiльки психiчно хворi люди або, як часто це буває, авантюристи, якi готовi на все заради грошей. Але, якщо прийшов наказ "Їхати" ти не маєш права скаржитися на долю, ти повинен виконати наказ. Так i полковник Суо не мiг не ослухатися наказу генерала Петрi Арансе.
   Тому наступного дня полковник Суо зiбрав солдат i каже §м:
   _ Прощавайте, друзi, я не можу ослухатися генерала.
   Солдати по-вiйськовому розпростилися з полковником, §м було дуже болячи, що вiн не зможе пiдтримати §х та взяти участь, адже вiн навiть був i заявлений на чемпiонат.
   10 квiтня полковник Суо зiбрав сво§ манатки i пiшов у порт. Там вiн купив квиток на корабель до Карачi, а також зняв вiйськове обмундирування i переодягнувся у громадянську форму. Пiзно ввечерi корабель рушив. Полковник вiдправлявся з мiста Матара, що розташовано на пiвднi острова, а 11 квiтня корабель десь о першiй годинi дня заходив у порт столицi Коломбо. Корабель рушив зi столицi, а полковник ще довго глядiв на берега зеленого острова. Вiн покидав цей острiв, проте знав, що сьогоднi о 16:00, майже через три години, армiйська збiрна Шрi-Ланки приймає на цьому островi армiйську збiрну Киргистану. Полковник за останнiй рiк настiльки захопився футболом, що й забув навiть i про його ранiш улюблений гольф, про армiйське завдання.
   По палубi розгулював матрос. Вiн набрав чисто§ води i бризнув на палубу, почавши мити та дравити палубу. Полковник Суо не подавав вигляду, що має вiдношення до армi§. Вiн пiдiйшов до матроса i спитав:
   _ Важкувато вам тут доводиться?
   _ Та вже звик, - вiдповiв матрос.
   _ А якщо не секрет, хто цим всiм керує? - став прикидатися Суо.
   _ Капiтан.
   _ А капiтан кому пiдпорядковується?
   _ Генералу.
   _ Ах, ах, - сказав полковник, прикидаючись зовсiм дурним, - невже генералу?
   _ Так, так, саме генералу, - вiдповiдав матрос.
   _ Ой-йо-йо-й, самому генералу. Якщо не помиляюсь Петрi Арансе генерал армi§ Шрi-Ланки.
   _ Так, саме вiн, - вiдповiв матрос.
   _ А як там генерал, - саркастично доставав матроса полковник.
   _ Як генерал, працює. Ось учора ввечерi прикру новину оголосили менi, сказав капiтан, що захворiв генерал, зараз у столичнiй лiкарнi перебуває.
   Тут полковник Суо випрямився, почувши прилив енергi§ i сили. Вiн подумав, що якщо генерал хворий, то вiн i не взнає, я у§хав в Пакистан чи нi. З цього корабля треба тiкати. Полковник Суо швидко побiг в каюту. Там зiбрав речi у сумку, i вийшов знову на палубу. Матрос мив §§ вже з iншого боку. Недовго думаючи Суо перелiз невисоку парканчик i стрибнув з боку корабля у воду. Пiсля полковник поплив дуже швидко до берегiв острова. Через двi години вiн був на березi. Розтовкавши людей на пляжi, у мокрому одязi бiг полковник до стадiону. До матчу залишалося дванадцять хвилин.
   _ Таксi, таксi, пригальмуй, - кричить через провулок Суо.
   Суо сiв у таксi. "На стадiон", - наказав полковник. Таксi по§хало. Але до стадiону §хати треба було вiд берега пляжу не менше як двадцять хвилин. "Нiчого, - думав Суо, - вийду на замiну".
   "Скорiш, скорiш, - квапив Суо таксиста, - чого мешкуєте".
   Двi хвилини матчу вже було зiграно, як увiрвався на стадiон полковник Суо.
   _ Полковнику Суо, - здивовано крикнула лава запасних.
   _ Так я, я зараз переодягаюся i йду на поле.
   Полковник переодягнувся по-солдатськi за тридцять сiм секунд i вже тиснув на бровку поля. "Випустите мене, випустите, я хочу грати",- кричав вiн. Тут до нього пiдiйшов виконуючий обов'язки головного тренера, самого Суо, сержант Смiфiс.
   _ Не кричiть. У другому таймi я вам обiцяю вийдете.
   _ У другому таймi, - крикнув Суо, - це образа, це неповага до полковника.
   _ У другому, - наполегливо сказав Смiфiс, - а як ви повернулися?
   _ Вiйськова таємниця.
   Суо сiв на лаву запасних, але йому знов не сидiлося. Вiн то i дiло вскакував i лютував, iнколи заводив трибуни стадiону, iнколи тиснув на арбiтра, а iнколи вискакував на поле. На тридцять четвертiй хвилинi киргистанськi футболiсти пропустили м'яч вiд Хулiана Крєшо. Полковник Суо вiд щастя був на сьомому небi, вiн кричав голоснiше усiх, голоснiше трибун, розмахував руками i вказiвним пальцем повчав iнших гравцiв, що сидiли на лавцi запасних. Роль бенкетника-наставника йому дуже пiдходила. Вiн iнколи за§дався з боковим арбiтром, намагаючись вiдсудити аут для власно§ команди, за що арбiтр робив йому немало зауважень.
   У другому таймi вийшов Суо, як i обiцяв Смiфiс. На полi вiн розгорав пристрастi. Гра у полковника особливо не йшла, вiн в основному чiплявся до футболiстiв Киргистану, за що на шiстдесят другiй хвилинi i отримав жовту картку. А на сiмдесят шостiй хвилинi вiн зробив прорив по правому флангу, увiйшов у штрафний майданчик i класично впав. Арбiтр з Кувейту вказав на одинадцятиметровий, хоча на справдi Суо симулював. Пенальтi виконав бездоганно Хулiан Крєшо, i команда Шрi-Ланка перемогла Киргистан з рахунком два нуль.
   Про те що полковник не у§хав дiйшли слухи i до генерала, який вже потихеньку одужував. Генерал викликав полковника.
   Полковник принизливо зайшов у кабiнет, поклонився, почав оправдуватися.
   _ Так ось, що я вам скажу, - каже генерал, - з вас завдання я не знiмаю, якщо хочете грайте на кубок, але як тiльки останнiй матч ви зiграєте, негайно в той же день ви вiдряджаєтеся до Пакистану.
   _ Спасибi, - сказав полковник, i низько вклонившись вийшов з кабiнету генерала.
  
   Матч вiдповiдi був через тиждень в столицi Киргизi§ _ Бiшкек. Команда Шрi-Ланки рушила iз полковником Суо туди. Тепер у солдат з'явився додатковий стимул взяти кубок, адже прибув полковник Суо, адже заради них вiн не по§хав в Пакистан i залишився ще з командою, заради них вiн ризикував роботою, честю, званням, погонами. У матчi в Бiшкецi тепер вже солдати демонстрували таку саму гру, що демонстрував полковник рiк назад в Японi§. Злим генiєм для киргистанцiв став Хулiан Крєшо, який забив чотири м'яча, ще по одному забили Парана i, звичайно, полковник Суо, пропустили шрiланкiйцi лише наприкiнцi зустрiчi. У пiдсумку матч закiнчився 1:6 на користь Шрi-Ланки. Команда пройшла до одно§ восьмо§ фiналу, де §§ чекала збiрна Японi§. Цього разу шрiланкiйцi вдалiше зiграли вдома в першому матчi виграв 1:0, а в Токiо вiдстояли нульову нiчию. В однiй четвертiй збiрна Iрану не завдала суттєво§ барикади командi Рамiра Суо. Перший матч проводили шрiланкiйцi на ви§здi в Тегеранi i перемiгши з рахунком 1:3, забезпечили мiсце в пiвфiналi. Удома виграла Шрi-Ланка з мiнiмальною перевагою 1:0. В пiвфiналi команда вдома розбила армiйську збiрну В'єтнаму. Вже на тринадцятiй хвилинi за недбалiсть i необачнiсть було забито перший м'яч, другий i третiй вiдповiдно на двадцятiй i сорок першiй, а у другому таймi забивали майже усi, навiть i тi, хто грали у гольф. У пiдсумку 11:0. На ви§здi команди розiйшлися миром 1:1. Фiнальний матч складався теж iз двох матчiв. Перший матч армiйська збiрна Шрi-Ланки проводила в Шанха§, проти китайсько§ армi§ i поступилася 1:0. Вдома командi Суо треба було показати все, на що вона здiбна. Великий передматчевий ажiотаж царив на стадiонi в Коломбо. Бiлети були розпроданi ще за тиждень. На стадiон прийшли навiть бiльш, нiж вiн вмiщує. 12 липня заключний матч i полковник Суо казав сво§м пiдопiчним: "Ви, повиннi зробити сьогоднi все можливе, i, навiть, неможливе, але цей кубок повинен дiстатися нам!". "Ми виграємо кубок, - кричали солдати, - шрi-ланкiйська армiя всiх сильнiш!". Матч розпочався о 17:00. Досить складно було шрiланкiйцям, адже §м потрiбна була тiльки перемога, i ще не будь-яка, а з потрiбним рахунком, щоб переграти Китай за сумою двох матчiв. У першому таймi безлiч атак шрiланкiйцiв не знайшли логiчного завершення, i у першому таймi завдання виконано не було. У перервi Суо розмахував руками, хвилювався, але не мiг i вiн в першому таймi вразити ворота суперника, тому i докоряти сильно пiдопiчним сво§м не став. У другому таймi пiд шум трибун розпочали шрiланкiйцi шаленi атаки. Навiс з правого флангу удар, поперечина, ще удар - голкiпер, ще удар - вище ворiт, i крик вiдчаю на стадiонi. Навiс з лiвого флангу, скидка головою на ногу Крєшо, удар, i блискуче парирує голкiпер Китаю Сiєн Лiн Гук. Прорив по центру, Суо вiддає пас на Росмi, той далi на Крєшо удар, стiйка, просто не щастило того дня шрiланкiйцям. Кутовий удар виконано, головою завдає удар Крєшо, але м'яч пролiтає в лiчених сантиметрах поруч зi стiйкою. Штрафний удар виконано, блискуче дiє голкiпер, i на добиваннi Парана запускає м'яч вище ворiт. Прорив з правого флангу, навiс, головою скидає м'яч Парана на Хулiана Крєшо i той дотягується до м'яча, випереджаючи двох захисникiв Китаю i голкiпера Сiєна Лiн Гука робить рахунок 1:0. Хулiан бiжить до Рамiра Суо, а потiм i до трибун, святкуючи гол, забитий на вiсiмдесят другiй хвилинi матчу. А через шiсть хвилин довга передача з центра поля у виконаннi Парани на Рамiра Суо, i той груддю зупиняє м'яч, обводить декiлькох захисникiв i б'є у правий вiд голкiпера кут ворiт, на протихiд воротаревi. Рахунок стає 2:0. "Полковник Рамiр Суо, ти генiй!"- кричать вболiвальники Шрi-Ланки. Матч закiнчується, i полковник Суо розриває на себе футболку, пiдбiгає до огородження стадiону i кричить: "Ось вiн - кубок!". Радостi шрiланкiйцiв не було меж, вболiвальники повибiгали на поле стадiону. Навiть генерал Шрi-Ланки засiяв, йому було надто приємно, що Суо залишився з командою i виграв кубок, адже це престиж армi§ Шрi-Ланки. Футболiсти Шрi-Ланки отримали медалi i кубок. Суо здiймав до небес кубок. А потiм передав iншим футболiстам, i сказав: "Ви святкуйте, а менi треба йти". "Куди?", - запитав Крєшо. "У Пакистан", - сухо вiдповiв Суо, i взявши сумку, з високо пiднятою головою, з почуттям виконаного обов'язку, пiшов у порт.
   Там вiн сiв на корабель до Карачi. У кораблi читав вiн французький словник. Пам'ятає як малим ще у школi вчив французький, тепер вiн хотiв прикинутися в Пакистанi французьким помiчником, який прибув у Пакистан, щоб не дати англiйцям знову поколонiзувати Пакистанську кра§ну.
  
   Корабель прибув до Карачi. Полковник вийшов у громадянському одязi на берiг. Прикинутися французьким помiчником йому потрiбно буде, щоб пробратися до вiйськового центру у Iсламабадi. Вiн пройшов у примiщення порту i спитав, де залiзничний вокзал, йому потрiбно до§хати до Iсламабаду. Французьку мову нiхто не знав, англiйську трошки ще хтось знає, а французьку нiхто. Тодi на пальцях намагався пояснити Суо, чому i для чого вiн прибув сюди.
   _ А французький помiчник, - сказав пакистанський комендант, _ зараз прийде до вас перекладач, i ви будете завжди з ним.
   Прийшов перекладач, Суо намагався пояснити, що це повинно бути дуже секретно, адже вiн дiє вiд iменi Францi§. Перекладач кивав головою. Потiм перекладач зайшов до коменданта.
   _ Треба вiдрядити йому особливий потяг, це важлива особа, - сказав перекладач.
   _ Буде зроблено, - сказав комендант.
   _ Вам зараз розподiлять окремий потяг, i ви сьогоднi же по§дете зi мною в Iсламабад, _ сказав перекладач Суо.
   _ Нi, не сто§ло так, я i сам би мiг, якщо б ви менi тiльки квиток дали!, - закричав Суо.
   _ Не хвилюйтесь, все буде добро, ви для нас рятiвник, ми вас тепер оберiгати будемо, - сказав перекладач.
   Усi в порту пiдняли очi на Суо.
   А ось i комендант, що вiн скаже.
   _ Потяг N347689 персонально для вас, _ сказав комендант, _ сьогоднi о десятiй годинi вечора.
   _ Ось сьогоднi о десятiй годинi вечора потяг, тут давайте зустрiнемося о восьмiй, а поки можете ознайомитися з мiстом, - сказав перекладач.
   Суо занепокоєний покинув примiщення, вийшов на вулицю. До нього з протягнутою рукою кинулися бiднi. Старий дiд скаржився на маленьку пенсiю. Суо не зважав на це уваги. Вiн йшов, пакистанцi перед ним сiли на коленi, залишив йому тiльки маленький прохiд по вулицi. Вiн, сво§м пильним палким поглядом викликав у пакистанцiв довiру, i тi схилялися перед ним, як перед рятiвником. В кiнцi але§ до його нiг впала жiнка, на яко§ була одягнута паранджа, i почала цiлувати його ноги, i вмовляти Суо щоб вiн врятував пакистанську кра§ну. "Якi на§внi цi пакистанцi", - подумав Суо, а потiм сказав по-англiйськi: "Досить бусурманства, встаньте, не принижуйте себе, якщо ви думаєте, що я вищий дух i можу все, то ви помиляєтесь, без вашо§ допомоги менi не подолати Великобританiю". Потiм Суо прискорив крок, i вже зник помiж рикш у провулку. Маленькi вузькi вулицi Карачi нагадували старе мiсто, крик i бруд все перемiшувалося в одне, хтось зливав воду з даху, i вода капала прохожим вiдразу на голову. "Убоге мiсто",- подумав Суо. Хтось нагора пiдiймав цилiндричний бак, з криками шалi-сялi, хтось давився у про§жджому автобусi, який вже був немитий роками, мабуть ще з часiв колонiзацi§. Недовго шастав Суо по мiсту, потiм повернувся в порт, а потiм з перекладачем по§хав на залiзничний вокзал, звiдки вони й рушили в Iсламабад.
   Потяг пiд'§хав до столицi Пакистану через два днi. Увесь уряд чекав Суо бiля платформи, що Суо навiть i не очiкував, що може розгорiтися такий ажiотаж з-за нього.
   Перекладач доклав обстановку.
   _ Як вас звати, - спитав один iз правителiв
   _ Же етре Жак Манiш., - коряво вимовив Суо.
   _ Так вам представляємо найкращу готель столицi, §демо, _ сказав адмiрал.
   Суо i решта по§хали.
   _ Завтра, - каже адмiрал, _ зранку ви виступите перед всiма членами нашого штабу.
   Суо мовчав, вiн хотiв запротестувати, але незнання французько§ не дало йому зробити це.
   Суо вiдрядили в готель. Усi комфортнi умови йому були наданi. Звичайно, рiвень життя у Пакистанi не високий, тому готель була середнього класу, але, на вiдмiну вiд iнших готелiв мiста, дах у цьому готелi пiд час дощу не протiкав.
   Була вже нiч, але полковник Суо, вiн же французький рятiвник Жак Манiш, спати не лягав. Вiн думав, що йому казати завтра, i це, певна рiч, не давало йому спокою.
   Полковник Суо думав як втекти вiд цих пакистанських правителiв. Полковник вийшов з номера готелю, i пiшов вниз, там на вахтi стояли коменданти, якi, звичайно, його не випустять.
   _ Чого не спите? - спитав один iз комендантiв.
   Тут пiдбiг перекладач i переклав цю фразу Суо. Суо пожав плечима.
   _ Йдiть спати, завтра у вас тяжкий буде день, - каже перекладач.
   Полковник розвернувся i пiшов знову на третiй поверх готелю, де i знаходилась його кiмната готелю. Полковник намагався вiдкрити дверi iнших номерiв готелю, але тi були закритi, в них або нiкого не було, або всi вже спали. В кiнцi коридору полковник Суо вiдшукав кiмнату на якiй була табличка: "Театр". Надпис був зроблений англiйськими лiтерами, але пiд низом було написано Австралiя, тому театр вiдповiдно при§хав не з Англi§, а з Австралi§. Дверi були зачиненi. Полковник став чекати. Через декiлька хвилин в номер готелю зайшов чоловiк, Суо пройшов з ним непомiтно i сховався за шафою. Чоловiк брав якiсь речi, мабуть для репетицi§, i складував §х у сумку, потiм вийшов з кiмнати i зачинив дверi. Суо швидко вибiг з-за шафи i почав обережно переривати речi. "Так це не пiдходить, це не пiдходить, - казав про себе вiн, - ось це". Полковник витягнув парик, а також бiлий пакистанський халат i фiолетовий спортивний костюмчик. Швидко забрав цi речi, вiдчинив замок, бо вiн вiдкривався з середини, i вибiг у коридор, де знайшов свою кiмнату i зачинив дверi театрально§ кiмнати i своє§. Тепер вже вiн у сво§й кiмнатi. Вiн швидко переодягнувся у спортивний костюм, поклав у сумку бiлий халат пакистанцiв, одяг парик. Тепер вiн був вже блондином, з довгими волоссями, якi вiн потiм заплiв у косичку, а коли йому не сподобалось, то знову розпустив §х. Полковник вiдчинив вiкно, вiн хотiв злiзти по балконах на вулицю, але йому це не вдалося, адже на вулицi стояли машини i ходив перекладач, а також розходжували коменданти та штатнi комiсари. Його б вони вiдразу примiтили, i тодi все. "Ну що нiчого не поробиш", - подумав полковник. Вiн зняв усе вкрадене, i поклавши у сумку, переодягнувся у своє колишнє. Полковник дiстав французький словник, талмуд, i почав писати виступ, який вiн повинен був декларувати завтра, як йому повiдомили о десятiй годинi ранку. Полковник писав взагалi про важке економiчне становище Пакистану, низький життєвий рiвень - передова частина його лекцi§. Лiг полковник спати тiльки о четвертiй годинi ранку мiсцевого часу. А вже о восьмiй перекладач стукав у дверi.
   _ Вставати потрiбно, - сказав перекладач.
   Полковник пiднявся i сказав: "Через десять хвилин буду готовий". I справдi, через десять хвилин полковник вийшов униз, на перший поверх готелю, там вiн з перекладачем пiшов у §дальню, де i поснiдали. Тепер ми §демо у зал iменi Халiса Алi Санжина, де ви будете виступати для широко§ публiки.
   Вже о дев'ятiй годинi ранку полковник прибув у зал. Старе примiщення нагадувало розвалену, рухлять, яка вже вiд сиростi i гнилi розвалиться остаточно. Полковник зайшов на сцену. Зал був прикрашений нацiональними прапорами i гербами, рiзними написами по-англiйськи та на мовi урду, одна з яких свiдчила: "Пакистан рятує француз Жак Манiш". Нечисленна публiка збиралася у входi, деякi представники влади у бiлих халатах вже прийшли i сидiли на перших рядах залу.
   За десять хвилин на десяту дверi вiдчинили i натовп прихожан зайшов до залу. Зал вмiщував приблизно тисячу осiб, усiм мiсця вистачило, навiть були i вiльнi мiсця. За прихожанами зайшли комiсари i коменданти, а перекладач пiднявся наверх на трибуну, звiдки сказав, що буде читати по-урду, те що каже по-французьки Жак Манiш.
   Рiвно о десятiй годинi Жак Манiш почав.
   _ Сiл ву пле. Бонжур.
   Перекладач витаращив очi, i сказав публiцi тiльки: "Доброго дня".
   Суо продовжував далi: "Же етре Жак Манiш. Же аррив Франсе." Далi вiн говорив повiльнiше, але не членороздiльно, було важко його зрозумiти, тому перекладач iнодi не перекладав публiки, те що казав Манiш. Манiш достав талмуд, i читав по ньому, здавалось вiн прийшов не стiльки заохотити публiку, скiльки заради себе. Але ж так воно i було. Манiш тягнув час, повiльно читав, та ще й в мовi його було безлiч помилок. Вiн читав про бiдне пакистанське життя.
   _ Сьогоднi вiн не в дусi, - каже перекладач коменданту.
   _ Я теж так думаю, - сказав комендант.
   Через годину полковник закiнчив, i простився з публiкою. Швидко вийшов з залу, i наказав вести його в готель.
   _ Чому так погано сьогоднi виступили? - спитав перекладач.
   _ Втомився пiсля важко§ дороги, ось через тиждень-другий ви побачите мене у всiй красi, - сказав Манiш, - а тепер дайте менi вiдпочити.
   Манiш думав про те, як йому якомога краще виступити наступного разу. Тому вiн сiв за талмуд i почав писати. Наступного разу йому не потрiбно буде розповiдати про бiдний Пакистан, а вже розповiдати про Францiю i §§ помiч пакистанському народовi. Кожного дня ввечерi сiдав за талмуд Манiш i писав про народ Францi§, обманнi слова та розповiдь про себе, i що вiн може i хоче допомогти Пакистану.
   Через декiлька днiв виступав у тiй же залi, що i Манiш, австралiйський театр. Голова театру пiдняв панiку, адже костюм i парик одного з геро§в п'єси загубився. Читачi вже знають, що це рук справа Манiша. Голова намагався знайти крадiя, але шукати вiтру в полi довго не став. Прийшлось на ходу придумувати костюм тому герою. Про це дiзнався i Манiш, вiн ретельнiше заховав крадене, i ще завжди закривав ту шафу на ключ. Вiн боявся, що знайдуть крадене, i тодi весь його задум пропав iз-за яко§сь дурницi.
   Одного дня Манiш прийшов до адмiрала i сказав:
   _ Адмiралу, менi потрiбна ваша помiч.
   _ Так слухаю вас, добродiю, - сказав адмiрал.
   _ Менi потрiбен план розташування вiйськових об'єктiв Пакистану, iнакше я вам допомогти не зможу. Францiя потребує.
   _ Можна менi поцiкавитися для чого? - обережно спитав адмiрал.
   _ Це потрiбно, щоб ми забезпечили високу охорону, i цi об'єкти не були захопленi Великобританiєю. Ми вишлемо скоро вам пiдсилення на цi об'єкти. Можете будьте спокiйно армiя Францi§ про вас пiклується. Тiльки це повинно поки що, у ваших же iнтересах бути в таємницi, адже будь-якi переговори зi Францiєю прослуховуються англiйцями.
   _ Я розумiю вашу надмiрну обережнiсть, - каже адмiрал, - справа в тому, що я не можу знайти карту вiйськових об'єктiв, в Iсламабадському вiйськовому штабi §§ немає. Я знаю, що можливо, вона може бути в Карачi, там теж вiйськовий штаб, але не впевнений.
   _ Як так, адмiрал, - здивувався Манiш, - невже немає.
   _ Якщо ви менi не довiряєте, шукайте самi, - сказав адмiрал.
   Обличчя адмiралу втiлювало довiру. Це не по його винi не було плану, це хтось з передових начальникiв загубив §§, а найстрашнiше продав комусь, i отримавши величезнi грошi за не§, тепер вiдпочиває на Канарах. Недбалiсть i безглуздя пакистансько§ народностi дивували полковника Суо, який звик до повного порядку, вiн зрозумiв, що вiн потрапив у кра§ну так би мовити "не для свого iнтелекту". Тут, у Пакистанi, рiдко коли зустрiнеш умну людину, усi панiкьори i не мають належно§ освiти, можна сказати неграмотнi. Навiть адмiрал, незважаючи на те, що знав англiйську, i з ним можна було вiльно спiлкуватися, не був високограмотною людиною.
   Полковник Суо вийшов, розпростившись з адмiралом, i пiшов у свiй готель готуватись до виступу.
   Генерал Петрi Арансе казав полковнику повернутися не пiзнiше, нiж через мiсяць, але справи загострилися, вiн не мiг покинути державу. Тому в той день ввечерi, Суо сiв за стiл i став писати генералу Петрi Арансе лист.
   Шановний генералу! Я, полковник Суо, пишу вам з убого§ простодушно§, можна сказати слаборозвинуто§, кра§ни, а саме з Пакистану. В Iсламабадському вiйськовому штабi плану розташування не опинилось, говорять, що вiн, можливо, в Карачi. Треба §хати туди, але за певних причин, так вiдразу по§хати не можу, трапилась невеличка заминка, мiсяця на два-три.
   З повагою до Вас полковник Рамiр Суо.
  
   Наступного ранку Суо тихо пiшов на пошту i непомiтно для широких мас поклав конверт з листом у поштову скриню.
   Через вiсiм-десять днiв полковнику Суо потрiбно було виступати перед ще бiльш ширшою публiкою з проектом захисту Пакистану Францiєю вiд Великобританi§. Суо хвилювався, але вiйськового та бойового духу не втрачав, вiн добряче пiдготувався, i знав, що якщо i цього разу вiн виступить не гiрше першого, то зможе вже покинути Iсламабад i на повних правах по§хати в Карачi, а там вже шукати план розташування вiйськових об'єктiв цiє§ кра§ни. Тому Суо працював з максимальною самовiддачею, як i належало йому.
   За два днi до його виступу в Iсламабад прибули рiзнi делегацi§ з рiзних держав Азi§. Тепер, безперечно, йому прийдеться читати цю брехню i §м. Такого повороту подiй Суо не очiкував, тому за день перед виступом пiшов вiн знову до адмiралу.
   _ Пан адмiрал, можна до вас?, - спитав Суо.
   _ Звичайно, _ вiдповiв адмiрал, - що скажете?
   _ Я, пане адмiралу, хочу щоб ви не дозволяли слухати мо§ лекцi§ та проекти iноземним громадянинам, я перед ними виступати не буду, це все потрiбно зберiгатися в таємницi.
   _ Так я вас розумiю, Жак Манiш, але бiльшiсть з них вже прибули учора чартерним рейсом, тому вiдправляти назад §х не доречно, i не чемно по вiдношенню до них. Ви в суть не заглиблюйтеся, так поверхово розповiдайте, секретiв розповiдати не треба. Менi до речi на вiдмiну вiд iнших сподобалась ваша перша лекцiя, ви розповiдали як партизан. Так i на цей раз, гаразд.
   _ Гаразд, _ вiдповiв полковник i покинув адмiральський кабiнет.
   Наступного дня, як зазвичай, о десятiй, полковник стояв у залi, але вже не в тому, що в перший раз. Йому видали велику театральну арену, яка вмiщувала три тисячi, i була набагато комфортнiша. Глядачi збиралися. Полковник почав з привiтання, а потiм вже перейшов до справи. В залi сидiв в'єтнамець - колишнiй тренер з футболу армiйсько§ збiрно§ В'єтнаму.
   _ Я його колись бачив. Тiльки не пам'ятаю де, - каже в'єтнамець своєму колеги.
   _ Не знаю, особисто я його бачу вперше.
   Суо продовжував розповiдати далi. Перекладач синхронно перекладав. Сьогоднi Суо розповiдав набагато краще, i, здавалось, нiщо його не могло видати.
   В зал забiг запiзнившийся глядач, i сiв збоку, бiля стiнки. Це був не простий глядач, це був гравець киргизько§ армiйсько§ команди з футболу. Але в його сторону Жак Манiш не повертався, проте i не знав, хто слухає його розповiдi. Киргиз, до речi, впiзнав Манiша вiдразу, i вже казав сусiднiм глядачам, що це, скорiше за все, неправда, це Суо iз Шрi-Ланки, вiн проти Пакистану. Але стверджувати киргиз не брався, кажучи: "От би, якщо вiн хоч трохи повернувся до нас, то я б по обличчю вiдразу сказав би, а так я може й помиляюсь".
   Суо, мабуть, вже й догадувався з ким вiн може тут зустрiтися, i тому водив обличчям край обережно, майже стояв нерухомий. Але одного разу мимоволi Суо повнiстю розвернувся до сторони, де i сидiв киргиз, тим самим Суо i засвiтився.
   _ Це вiн, - крикнув киргиз, - це шрiланкiєць.
   Зал повернувся до киргиза.
   _ Вiн нам ще гол забив, коли ми грали у футбол на кубок армiйських азiатських збiрних.
   Тим часом Суо впiзнав обличчя шостого номера армiйсько§ збiрно§ Киргизi§, i схопившись за свою сумку, що стояла на сценi, почав бiгти до вiкна.
   _ Так ось вiн хто, тепер пригадую де я його бачив, на полi, _ закричав в'єтнамець англiйською, _ вiн проти вас, пакистанцi, що сидите, тримайте його.
   Адмiрал, генерал-лейтенант i генерал армi§ Пакистану, що сидiли на цей раз не в першому рядi, а в восьмому крикнули:
   _ Тримайте його, не дайте йому втекти.
   Полковник тим часом пiдбiг до вiкна, розштовхав деяких тендiтних пакистанцiв, i взявши лавку вдарив по вiкну. Вiкно розлетiлося на дрiбницi, i задзоркотiло. Полковник швидко вистрибнув у вiкно, був перший поверх i пiд його ногами вже була земля. Вискочивши на вулицю, вiн став бiгти.
   _ Тримайте бенкетника та розбишаку, вiн проти народу, _ кричали пакистанцi, якi теж повистрибували з вiкна i бiгли за ним.
   Полковник бiг по вузьким вуличкам Iсламабаду. Хтось один пустився швидко йому на перерiз. Зустрiв полковника у малому провулку став перепиняти йому шлях. Полковник недовго думаючи пiдбiг до пакистанця, той намагався його схопити, але полковник вдарив сильно його ногою в живiт, той згорбився, а пiсля полковник згадав юнi молодi часи i зарядив по пакистанцю декiлька ударiв априкоту. Пакистанець впав непритомний, а полковник бiг далi. Пересвiдчившись, що адмiральських i пiхотних солдат i артилерi§ немає, а всi простi селянськi люди без збро§, полковник зупинився, швидко вийняв гвинтiвку, i почав стрiляти. Першi ряди були вбитi, а решта зупинились. Тепер вже полковник наступав, вся вулиця була у трупах.
   _ Вiн збожеволiв, _ кричали пакистанцi.
   Решта протестантiв бiгли з мiста геть, i так половину з них вбив полковник. Полковник сам бiг з мiста. Адмiральська машина ви§хала за ним. "Ось вiн", _ показав адмiрал. Полковник вже був метри за триста вiд автомобiльно§ дороги, вiн був на пагорбi.
   Пiд'§хала машина з солдатами.
   _ Стрiляйте в нього, не дайте йому втекти, скiльки пакистанського народу вiн вбив, це злодiй, його треба четвертувати, _ кричав лейтенант, що стояв поруч з адмiралом.
   Солдати випустили патрони. Вiдчувши небезпеку, досвiдчений Суо зрозумiв, як треба дiяти. Солдати випустили патрони удруге, i полковник впав.
   _ Вбили, вбили, _ закричали солдати.
   Полковник потихеньку повз на пагорб, а потiм спускався вниз теж лежачи. У нього жодна куля не потрапила, вiн симулював, щоб солдати повiрили, що вiн мертвий, i вже не стрiляли по ньому, i не квапилися бiгти до нього. Полковник швидко спустився з пагорба, а потiм швидко побiг. Коли солдати пiдiйшли до пагорба, то побачили, що трупа нема. Тут лейтенант зрозумiв у чому справа i сказав: "З досвiдом нам попався, за ним". Але солдати не змогли знайти полковника, полковник втiк.
  
   В Шрi-Ланку прийшов генералу лист з Пакистану вiд полковника. Генерал трохи збентежився, але духу не втратив. Генерал каже:
   _ Ось так i знав, що цей Пакистан затримує його, там завжди трапляються дива.
   _ Треба чекати, _ сказав один з помiчникiв генералу.
   _ Так, треба чекати, _ сказав iнший.
   _ Будемо чекати, _ сказав генерал. На цьому розмова про Пакистан у шрi-ланкiйсько§ армi§ завершилась.
   А тим, часом Суо долав гори i пагорби, йшов битим шляхом по Пакистану. Сонце скрилося, настала нiч. Безлiч зiрок з'явилося на небi, мiсяць зiйшов. Мiсяць освiчував дорогу мандрiвнику, а той iшов не зупиняючись. Ноги його несли вiд Iсламабаду, як вiд вогнища, що може запалити його, i обiрвати його життя. Стала холодно, довелось зупинятися i доставати з сумки одяг. А в день знову спека пекла полковника i той майже голий йшов по безлюдним краям. Вода в пляшцi майже закiнчувалась, останнiй раз вiн набирав §§ уночi в джерельцi. Треба було шукати воду, §жа вже закiнчилась вранцi, грошей було обмаль. Частину грошей полковник залишив в готелi Iсламабада, в який вiн вже нiколи не повернеться. Полковник також зметикував, що можуть вийти газети про нього, i йому слiд переодягатися, змiнювати зовнiшнiсть. Тут Суо i згадав про парик, який вiн вкрав у театру, що при§хав з Австралi§. Полковник начепив його. Трошки прикриваючи обличчя, вiн служив в якостi конспiрацi§. Полковник йшов, але на його жаль поблизу не було нi якого мiста чи села, чи бодай маленького населеного пункту, чи може хатинки. Полковник був дуже голодний, i вимучений спекою, допив вже вдень воду, вночi лiг спати. Проспав вiн до ранку, а в ранцi пiшов шукати села. Довгий шлях помiж хребтами гадюкою вився у гори. Туди й пiшов мандрiвник, але не було там жодно§ живо§ душi, жодно§ людини чи iстоти. Все неначе вимерло. Вже знов темнiло, i знову нiч, полковник вже безсилий йшов невiдомо куди, але ще не лягав, вiн знав, що якщо ляже, то час про гальмує, а сенсу з цього не буде. Тому полковник йшов, але навкруги степи та гори, i бiльш нiчого, вiн безсилий, без §ди без води, обмаль грошей, за якi вiн нiчого не може купити, адже нема продавцiв. Тут якраз i чекала його смерть, саме тут йому стало так важко як нiколи до цього не було ще у життi, адже кожна мить для нього здавалась годиною, кожен крок - кiлометром. Через декiлька годин полковник впав. Вже свiтало, i чорнi птахи злiталися над ним, i, начебто коршаки, готовi були його з'§сти, тiльки-но вiн вмре.
   Вмерти голодною смертю у пустелi чи у степу Пакистану не бажає нiхто. Не хотiв смертi i полковник. Цiлий день вiн пролежав не рухаючись на землi, а вночi знову пiдвiвся. Вiн вiдпочив i тепер йшов впевненiше. Складалось таке враження, що у нього вiдкрилося друге дихання. Тепер вiн не зупинявся через кожнi шiсть-сiм хвилин, тепер вiн йшов швидше, бо знав, що рух - це життя, що саме рух може врятувати його.
   I ось, зусилля полковника не були даремнi. Вранцi вiн побачив далеко бiля одно§ з гiр село. Тепер вiн прямував туди, тепер вогник запалав в його душi, i полковник струнко прямував до цiлi. Вiн вже у селi; постукавши в хату, що стояла з краю села, йому вiдкрила дверi жiнка. Тiльки вдруге за своє прибування в Пакистанi полковник побачив жiнку без паранджi.
   _ Я громадянин Шрi-Ланки, - раптом проговорився полковник, але потiм зрозумiвши, не мiг нiчого вже змiнювати, i почав придумувати на ходу, - я при§хав до Пакистану, бо мiй батько, Пакистано поданий, вмер на цiй землi. Я йду на його могилу, - намагався говорити полковник по урду, з труднощами вiн говорив, але йому вдавалося, - я йшов пiшки багато кiлометрiв по степу, i зайшов попрохати у вас, щоб ви менi, добродiйка, дали води та хлiбу трошки.
   _ Проходьте, товаришу Ельмарахалах, - сказала Пакистанка.
   Суо зайшов. Стiни в хатi були перекошенi, пiдлога погана, дверi трiщали, здавалась хата зараз впаде. На печi стояв великий самовар i гудiв. Жiнка була молода, не одружена, але виглядала вона бiльш, нiж на сво§ двадцять шiсть. Пакистанська земля до снаги вимучила жiнку, в хатi §§ панувала бiднота, i здавалось i так вона сама до§дає останнiй шматок хлiба, а тут полковник прохає, i вона вiддає незнайомому чоловiку хлiб. Суо стало соромно, хоча хлiба вiн i взяв, бо страшенно хотiв §сти. Може iншого разу вiн би нiколи не взяв цього хлiба, але зараз, вiн би помер вiд безсилля, якщо б вiн хоч чого-небудь не з'§в. Коли вiн §в хлiб, то думав, як вiддячити жiнцi, яка майже врятувала йому життя. Тодi i згадав Суо про грошi, якi залишилися в його валiзi. Полковник почав шукати грошi, потiм вiн знайшов двi сто доларовi купюри. Жiнка йому вiддала весь хлiб, не жалiла нiчого, тому полковник подивився на тi двi сто доларовi купюри в останнє, i подав жiнцi.
   _ Нi не треба, - сказала жiнка.
   Але полковник сказав: _ Тримайте, у вас грошей немає, i вам §сти нiчого буде, а у мене завтра, пiслязавтра грошi будуть.
   Полковник поклав грошi в руку жiнцi, рука жiнки затремтiла. Для Пакистану двiстi доларiв - це великий скарб, ця жiнка нiколи у сво§х руках не тримала бiльш нiж сто пакистанських рупi§, бiльш нiж десяти доларiв одночасно, а тут вiдразу двiстi.
   _ Ельмарахалах, гул се не ла матхзе, - сказала жiнка.
   _ Ельмарахалах, тору се ва, - сказав полковник.
   Полковник ще раз оглядiв кiмнату, у нiй не було не телевiзора, нi газети, нi радiовiсника, анiчого, що могло дати iнформацiю цiє§ жiнки з Iсламабаду. "Але може вона десь у селi чула, - подумав полковник, - спитаю".
   _ Скажiть, ви не чули про подiю в Iсламабадi, там деякий помiчник iз Францi§ при§хав рятувати Пакистан вiд Великобританських завойовникiв, але вiн нiс брехню, i коли це виявили, вiн витягнув гвинтiвку, i розстрiлявши безвинний народ, збiг на Батькiвщину, - говорив полковник, кра§ну Батькiвщину - Шрi-Ланку, полковник не називав, боявся, але в душi за скоєне у нього залишався осад. Вiн продовжував далi, - i я серед безвинних був, ще б трохи i вiн i мене б вбив, о грiшник, не чули про нього, - прикидався Суо.
   _ Нi, не чула, ельмарахалах, та хiба вони будуть говорити про це, адже це вiйськова таємниця, а те, що гине народ, тут в Пакистанi, нiхто про це i не говорить, не звертають уваги.
   _ Ось воно як, - сказав полковник.
   Випадковi знайомi розпрощалися i розiйшлись як в морi кораблi: жiнка пiшла у хату, i залишилась сидiти там, а полковник вийшов з села на шосейну дорогу, пiшов по нiй у Пешавар.
   Через день полковник зайшов у невеличке мiсто, де на риночку попрохав хлiба у одного з мiсцевих бариг; торгаш йому не вiдмовив i подав трошки хлiба. Трохи по§вши пiшов Суо далi, тепер вiн був трошки сит, i голод не так мучив його. Через декiлька годин Суо зупинився. На асфальтi шосе лежав маленький значок, на якому був прапор, а пiд прапором якийсь надпис, скорiш за все назва кра§ни. Суо пiдняв значок, i вiн вiдразу впiзнав прапор. Це був прапор Афганiстану. "Напевно, хтось з бiженцiв загубив його, вiзьму-то я його себе", - подумав Суо. Суо пiшов далi, а за пагорбами вже був видний Пешавар. "Нi, _ вирiшив Суо, _ я так в Пешавар не пiду". I Суо взяв свою шляпу, спаскудив §§ в пiску, потiм знов одяг. В спортивному одязi вiн зробив у штанах ножем дiри, потiм начепив на майстерку в районi грудi значок з прапором Афганiстану, взяв сумку i пiшов в Пешавар.
   Мiсто пiвнiчно-захiдно§ прикордонно§ провiнцi§ стояло в бiднотi. Мiське населення мешкало то туди, то сюди. Гончар сидiв на асфальтi i робив свiй вирiб, а по серединi вулицi застряла рикша, а ще далi у старого автомобiля був задраний капот. Було вiдчутно, що все в цьому мiстi стало нерухомо. Важке життя зломило пакистанський народ. Високi будинки i маленькi вулички нагадували полковнику Карачi, але в Пешаварi бiднота була ще страшнiшою. Десь через годину Суо пробрався у центр мiста, тут жила багата частина людей, i будинки, хоч i старi, але були вiдремонтованi, вулицi бiльш-менш чистi, а люди не такi вбогi.
   Голод знову став лютити полковника, йому треба було щось з'§сти. Але грошей у полковника не було. Трошки пiзнавши урду, та ще i дiставши з сумки словник, полковник став щось шукати в ньому. Через двi хвилини вiн знов поклав словник у сумку, i витягнув невеличкий, десь приблизно метр на метр килим. Вiн знав що Афганiстан славиться килимами. Але це був не афганський килим, це шрi-ланкiйський. Вiн був вже старий, його по§ла мiль. Полковник начепив на себе килим, так би мовити накинув на своє лахмiття, i згорбився. Килим лежав на його спинi. Далi Суо пiшов на центральну вулицю Пешавара, на яку прибув десь через сiм хвилин. Ще нiколи йому не доводилося йти з протягнутою рукою, просити подання, але зараз доля змусила зробити це. Полковник був схожий не на молоду струнку людину тридцяти чотирьох рокiв, а на згорбленого похилого чоловiка, рокiв п'ятдесят. Полковник Суо зняв шляпу, i схиливши голову вниз, пiшов по центрально§ вулицi Пешавара.
   _ Ельмарахалах, сите барi верне асля па гордi Афганi лiде, рова бежене, мала са iму. Двчаз оти Аллах, - казав вiн i iшов далi з протягнутою рукою. Вельможнi люди йому потихеньку накидували пайси. Так до вечора у полковника в шляпi лежало три з половина рупiя. На цi грошi вiн i купував собi хлiба та трошки ковбаси. Пiсля збору грошей i §жi пiшов полковник на окра§ну мiста. Там стояли бiднi хрущоби. Деякi i зовсiм завалились, i там нiхто не жив. В одному зi старих домiв, там де нiхто не жив, i розкинувся на нiч полковник. Сон був вiдверто не дужий, адже в таких умовах на дерев'яному, хоч не сирому i не холодному, але гнилому полу спати було край погано. Тому прокинувся полковник дуже рано. Вiн вийшов з хати, i пiшов знов у центр мiста. Йдучи по вулицi вiн примiтив як якiйсь пакистанський бомж витаскує зi смiтного баку сосиски. Як звiр полковник кинувся до нього. Там вдаривши безвинного бомжа, полковник i забрав у нього знайдене.
   _ Лоско йнар осам, твiвфр то ун, - почав благати полковника бiдний.
   Полковнику стало жалiсно забирати все у бiдного, i вiн вiддав рiвно половину.
   _ Дякую, - вiдповiв бiдний.
   _ А де ти живеш? - спитав полковник.
   _ Ось бачиш хрущоби, - i бiдний показав пальцем у той бiк, з якого i шов полковник, - ось там дванадцятий номер хрущоби, вона ще сто§ть, але там вже нiхто не живе.
   _ А я у тридцять шостому примощувався на нiч, - сказав полковник.
   _ А ти теж по хрущобам, так може зайдеш сьогоднi до мене.
   _ Подивлюсь, - сказав полковник i попрямував далi.
   За кутом житлового будинку полковник з'§в двi сосиски, а решта чотири поклав у сумку. Сьогоднi вiн знову ходив по вуличкам i прохав грошей. Його мета була назбирати грошi, щоб у§хати в Карачi, де i лежить карта розташування вiйськових об'єктiв Пакистану, то власне iз-за чого i розгорiвся цей сир-бор, то власне за чого i при§хав у Пакистан полковник, тому сьогоднi вже не всi грошi полковник потратив на §жу, а поклав бiльшу частину у сумку. Десь о восьмiй годинi вечора, коли вертався полковник в хрущоби, то зайшов у дванадцяту хрущобу, де i iснував, неможна сказати жив, бiдний бомж.
   _ О, шановний, ти прийшов, - сказав бiдний.
   Маленька пуста кiмната, в якiй бiдний, розстелив старий килим у центрi кiмнати, та сидiв на ньому, мала жахливий вигляд.
   _ Як тебе тут живеться? - спитав полковник.
   _ Погано, але я вже звик.
   Полковник думав, де йому провести цю нiч. На погляд полковника до таких умов неможна було звикнути. "Краще спати навiть у свинарнику, нiж у цих ганебних хрущобах", _ так думав полковник. Загалом так воно i було.
   _ А як тебе звати? - спитав полковник.
   _ Алiр, - вiдповiв бiдний.
   _ А мене Рамiр, - представився полковник.
   Ще трошки побесiдував про життя, полковник сказав:
   _ Я пiду, краще вийду за мiсто, розверну свiй килим, i буду спати на землi, нiж тут. На вулицi, на щастя не холодно. Пiд голову покладу свою сумку, i все гаразд. До побачення.
   _ До побачення, _ вiдповiв бiдний.
   Полковник так i зробив, вiн вийшов за мiсто i там, розстеливши свiй килим i поклавши пiд голову сумку, улiгся спати.
  
   Днi минали. А днi минали. Полковник збирав грошi. Вже скоро i вiн вiдбуде до морського порту в Карачi. Iнодi полковник заходив до бiдного, щоб провiдати його. Полковник дуже часто спав в полi, та в горах, в хрущобах за весь час тiльки чотири рази, коли було дуже холодно, щоб спати пiд вiдкритим небом. Iнодi полковник зманював i бiдного, щоб той теж спав пiд вiдкритим небом. Бiдний став для нього товаришем, а можна сказати i другом. Алiр завжди вислуховував полковника, допомагав йому збирати грошi. Алiр не знав, хто насправдi Рамiр, вiн тiльки знав, що Рамiр збирає грошi, щоб пере§хати в пiвденну кра§ну Пакистану, i там жити. Рамiр обiцяв Алiру, що прийде час i коли я стану багатий, я обов'язково при§ду до тебе та видам тебе трохи грошей. Алiр, може, i розумiв, що це не проста людина, але не мiг, певна рiч, догадатися хто вiн. Тим бiльш Рамiр завжди ходив у парику, про це Алiр не знав, тому здивувався би, якщо побачив на полковнику чорне волосся, а не волосся блондина. Iнодi полковник казав йому: "Я при§ду, але ти не впiзнаєш мене, але це буду я". Тому цi слова вражали бiдного Алiра. Алiру було тридцять вiсiм рокiв, але безробiття, котре дуже сильно поширене в Пакистанi, не дало йому нормально жити, а змусила вести такий ганебний образ життя.
   Одного разу бiдний Алiр як завжди залишився спати в хрущобах, а Рамiр пiшов у поле. Пройшла нiч, вранцi вертався Рамiр у мiсто, зайшов привiтатися з Алiром. Завернувши у провулок, полковник побачив страшне: пiв даху обрушилось на бiдного Алiра i придавила йому ноги i живiт, а голова Алiра i торс виднiвся з бетоно-дерев'яно§ стiнки, що навалилася на нього. Алiр кричав, але його нiхто не чув. Тут i пiдiйшов полковник Рамiр.
   _ Що трапилося, Алiр, ти жив? - з вiдчаєм спитав полковник.
   _ Дах вночi звалився на мене.
   Полковник намагався зрушити стiну, але вона лежала на Алiрi стацiонарно i, на жаль, зовсiм нерухомо. Полковник подивився пiд стiну. Ноги бiдного Алiра були почти вiдбитi вiд тазу, кров почти не витiкала, адже, напевно, стiна перепинила кров'янi тромби в областi живота, i тепер до нiг кров не поступала. Ноги синiли.
   _ Ти бачив, що з тобою? - спитав полковник.
   _ Нi, а що? Трошки вiдчуваю бiль в тазi, а так нiчого? - сказав Алiр.
   Тодi полковник пiдняв трошки голову Алiра, i вказав на ноги. Алiра охопив жах. Вiн тiльки зараз зрозумiв чому вiн не чув сво§х нiг. Трошки порухав тазом, Алiр намагався спробувати вилiзти iз пiд стiни, але не мiг, стiна мiцно притиснула його до землi. I в один рух, лiва нога Амiра вiдпала, вiн застогнав. Вiн подумав про себе, що так швидко вiн не вмре, кров не витiкає, йому мучитися i перед смертю.
   _ Рамiр, - звернувся вiн до полковника, - я прожив паскудно важке життя, бiдне, в гнилi, я хочу легко померти. Вiзьми помiж щiлин, ось там бачиш, я до не§ не дотягуюсь, бритва i перерiж менi горло.
   _ А може не треба, - сказав полковник, - викличу я швидку.
   _ Нi, ноги вже не встановиш, а я не хочу жити бiдно, та ще без нiг, якщо ти справжнiй друг, Рамiре, шановний, благаю тебе перерiж менi горло.
   Полковник не мiг ослухатися. Це для нього був наказ. Полковник дiстав помiж щiлин бритву.
   _ Але ж вона маленька, - каже полковник, - §й буде довго рiзати.
   _ Все одне швидше, нiж так вмирати, - каже Алiр, - я хочу вмерти якомога швидше.
   Тодi полковник зняв зi свого плеча сумку, витяг з-помiж речей гвинтiвку i нацiлив на Алiра.
   _ Якщо ти будеш вбитий iз гвинтiвки, тебе це влаштує? - запитав Рамiр.
   _ О, це чудово, а де ти §§ взяв, - сказав Алiр.
   _ Вiйськова таємниця, - вiдповiв полковник.
   _ Стiй, не стрiляй, - зупинив його Алiр, - я вже вмираю, розповiси менi справжню автентичну iсторiю про себе на самий кiнець мого життя.
   Полковник подивився на свого друга, i сiвши бiля нього, почав: "Це iсторiя довга. Я сам iз Шрi-Ланки!" Полковник розповiдав про своє дитинство, i про армiю, i про кубок, який вiн виграв з футболу, i про завдання, на яке був посланий генералом Петрi Арансе, i те, що вiн шукає. Алiр слухав уважно свого друга. Тепер Алiр зрозумiв звiдки гвинтiвка у Рамiра. Просив i вибачення полковник у бiдняка, за те що вбив в Iсламабадi немало людей, якi були теж пакистанцi, як i Алiр. Алiр все прощав, i слухав далi, i нарештi, дiйшов полковник i до того як в Пешаварi, саме в цьому мiстi, просить грошей у народу, щоб зiбрати §х i по§хати в Карачi, i як вiн прикидається афганським партiйним лiдером, бiженцем.
  
   Нарештi через годину свою iсторiю життя Рамiр закiнчив.
   Алiр мучився, йому було боляче i слухати Рамiра, i боляче органiзму, вiн вмирав повiльно, але впевнено. Алiр не знав що сказати полковнику. Нарештi Алiр ще раз вже в останнє подивився на сво§ ноги, якi зовсiм вiдпали, i сказав Рамiру: "Стрiляй!". Полковник звiв гвинтiвку, i нацiлившись у серце, вистрiлив у Алiра. Алiр лежачи хитнувся, i серце його вже бiльше не билося. Шкода було Рамiру втрачати такого гарного друга, але життя було невмолиме. Рамiр поклав зброю назад в сумку, i пiшов геть. У нього в Пакистанi не було бiльш друзiв, сьогоднi вiн втратив єдиного, сам застреливши його, але тим самим облегшив його смерть, адже вiн сам цього прохав, адже вiн i так сам би вмер. Совiсть не мучила його, адже Рамiр весь час себе втишував цими словами.
   Дедалi полковник ставав все бiльш агресивнiшим, йому було важче i важче, вiн проклинав той день, коли поступив в ряди шрi-ланкiйсько§ армi§, той день, коли генерал Петрi Арансе викликав його в свiй кабiнет, i коли вiдрядив його в Пакистан зi словами: "Ласкаво просимо до Пакистану, Пакистан на тебе чекає". "Вiдправляючи до Пакистану треба казати не такi слова, _ думав полковник, _ треба казати "Просимо у пекло", ось це буде вiрно". Змучений полковник майже вже назбирав грошi на центральнiй вулицi Пешавара для того, щоб рухатися в Карачi. Ще тиждень i вiн по§де в Карачi, де його iм'я ще не так забруднено, як на пiвночi Пакистану, який вiн так i не змiг добротно покорити.
   Квиток на вокзалi в Пешаварi вирiшив Суо купити до Хайдарабада, мiсто що знаходиться десь кiлометрiв сто сорок, не до§жджаючи до Карачi. А квиток до Хайдарабада коштує вдвiчi дешевше. Полковник купував квиток, а через годину вже сидiв в вагонi по§зда i §хав до Хайдарабада. В одному купе з ним §хав ще один пакистанець, а бiльш людей не було. Один сiдав в Мiянвалi, а в Дерагазиханi вже й вийшов. Потяг про§жджав i зону пiскiв, а полковник насолоджувався природою поки §хав i дивився в вiкно.
   До Хайдарабада потяг йде приблизно пiвтори дiб, i полковник вже скоро пiд'§жджав до кiнцевого пункту. Десь не задовго до прибуття в кiнцевий пункт пакистанець, що §хав з ним, вийшов з купе, i пiшов, як очевидно, в туалет. Полковник намагався пiдняти його лiжка, де була його сумка, але лiжко було зачинено на ключ. Тодi полковник кинувся до друго§ сумки, яка була з речами i став §§ перебирати. Невдовзi вiн витягнув звiдти синiй халат та бiлу сорочку. Поклавши речi назад, закрив сумку i поставив на мiсце, далi запхнув у свою сумку цi речi. Незабаром вернувся i той пакистанець. Вiн не помiтив пропажу речей, адже не заглядав у сумку. Через годину потяг прибув до Хайдарабаду, полковник Суо вийшов на вокзал, мiсто вразливо вiдрiзнялось вiд Пешавара. Тут вже не було вбогих хатин чи хрущоб, вбогих i зовсiм голодних мусульман, що недо§дали хлiбу, тут було бiльше середнього класу. Але тут, вже в околицi Карачi, полковник не мiг ходити з протягнутою рукою. Полковник через пiвтори години вийшов з мiста, на безлюдному полi вiн одяг чистий одяг, що вкрав у купе по§зда у невинного пакистанця. Вiн ввiйшов знову у мiсто вже струнким i добре вдягнутим. Електричками без квитка до§хав полковник до Карачi. З вокзалу Карачi пiшов вiн у район порту. Там до нього вiдразу впали на коленi четверо пакистанця.
   _ Як там у вас справи, _ кажуть вони, - вдасться вам захистити нашу Батькiвщину.
   _ Авжеж, - впевнено сказав полковник, - у мене немає нiякого сумнiву, Британiя вже зовсiм не хоче на вас нападати, коли почула, що за вас заступається Францiя.
   _ Ой спасибi вам, - казали пакистанцi.
   _ Але це не все, - продовжував полковник, - я повинен вiдiслати у Францiю деяку рiч, на це потрiбнi грошi. Це повинно бути у тайнi. Чи може ви зiбрати вельмож ось на цей майдан, чи якесь багате населення. Вони повиннi допомогти менi з грошима, адже я вже бiльш року знаходжусь тут, i грошi витратив.
   _ Звичайно ми зберемо багатих.
   Пакистанцi бiгли у квартал багатого населення, там вони зiбрали всiх, кого могли, да ще й по дорозi зачепили деяких панiв, i прибiгли на майдан, де чекав на них полковник.
   _ I того, шановнi, - почав полковник, - я проробив немалий обсяг роботи, я повiдомляв Францiю о сво§х дiях, Францiя говорила з Великобританiєю, i ми французи прийшли до одного компромiсу, подробицi ви почуєте ще потiм. А зараз менi на Батькiвщину потрiбно вiдiслати одну рiч, без не§ не можливi далi переговори i справа далi не пiде, а якщо я повернусь у Францiю, я вже нiколи не при§ду до вас i не допоможу вам. Я допомiг вам, тепер хочу щоб ви менi вiдповiли тим же. Збирайте грошi.
   На самому дiлi полковнику грошi були потрiбнi для того, щоб тут нормально жити, кушати, нiчого вiдсилати вiн поки не збирався, тим бiльш у Францiю. Навiть у шрi-ланкiйську армiю вiн писати поки що не хотiв. Багате населення охоче давало грошi Жаку Манiшу. Назбиравши полковник сказав: "Так, добре, думаю, що на перший раз цього вистачить, але в майбутньому може ще знадобиться менi ваша допомога". У полковника в кишенi лежало десь вже триста доларiв. Тепер вже вiн був не бiдний. Розставшись ввiчливо з народом, полковник пiшов по вулицi Карачi. Тепер його мета була знайти в Карачi вiйськовий штаб, i все-таки взяти карту вiйськових об'єктiв i покинути Пакистан. Довго блукаючи по восьмимiльйонному мiсту, полковник врештi-решт знайшов споруду, на яко§ був напис пакистанськими та англiйськими буквами: "Штаб вiйськово§ розвiдки Пакистану, друга фактурна". Перша фактурна знаходилась в Iсламабадi. Представившись французьким помiчником, полковник намагався, хоч на мить взяти карту в руки, але вiйськовий штаб сказав: "Що карти ми не маємо, можливо у першому фактурному є, а якщо i там немає, то §§ взагалi нема."
  
   Полковник здивувався, збентежився, розхвилювався, але вигляду не подав, лише простився з вiйськовими i пiшов геть. Вiн знав, що пакистанськi вiйськовi щось не договорюють йому, i карта ця десь мається. Полковник пiшов знову в порт i там хотiв сiсти на корабель, щоб вiдпливти на Батькiвщину, але комендант порту перегородив йому шлях, сказавши, що ти ще не виконав завдання, i у Францiю тебе випускати не слiд.
   _ Як? - каже полковник, - менi учора повiдомили з Францi§, що я повинен §хати.
   _ А менi, - каже комендант, - прийшло повiдомлення, що поки ви тут все не зробити не вiдпускати з територiальних вод Пакистану цю людину.
   У полковника пропав дар мови, адже звiдки могло прийти таке повiдомлення до пакистанського коменданта.
   _ Покажiть повiдомлення! - сказав, пiдвищивши голос полковник.
   I комендант дiстав лист.
   _ На ньому не було адреси вiдправника, - каже комендант, - але я зрозумiв, що це з Францi§.
   Лист був написаний по урду. Полковник не мiг прочитати i попрохав.
   _ Зачитайте, будь ласка, шановний ви, а то я не можу прочитати вашу мову.
   _ Добре, - взявши листа почав комендант, - шановний коменданте, я не знаю ваше iм'я, тому пишу так. Я хочу вас попрохати не випускати з порту, прибувши до вашо§ кра§нi iнкогнiто деяку особу, iм'я ви його вже знаєте. Просто не випускайте його, до тих пiр поки особисто вам не прийде ще одне моє повiдомлення. Я генерал тiє§ кра§ни, звiдки i прибув посланий.
   Полковник майже перехрестився на очах у коменданта. Це звичайно послав лист Петрi Арансе, але на щастя вiн полковника не видав, i комендант подумав, що це писав генерал Францi§ Себрiль Валашо.
   Полковник сказав: _ Якщо генерал Францi§ надав менi такий наказ - це висока честь для мене, i я залишаюсь тут.
   Полковник розвернувся i пiшов. Тепер вже вiн не мiг вибратися з Пакистану. Пакистанська земля навiки зв'язала руки i ноги полковнику, i назавжди залишила його тут. Полковник знав як можна дiстати карту, але це вже був вчинок вiдчаю, роздобути недалеко вiд афганського кордону гранату, будь i не робочу, i погрожувати терористичним актом. Але окрiм цього вчинку, полковнику бiльш нiчого не спадала на ум, i полковник знову купив бiлет на Пешавар i вiдправився по§здом напiвнiч.
   Вiд Пешавара до афганського кордону було тридцять кiлометрiв. Пройшовши все мiсто, полковник i пiшов до кордону. По всьому фронту кордону стояли патрулi, прикордонники та iншi органи митного регулювання, тому проникнути до Афганiстану було неможливо, i полковник почав пошуки не доходячи до кордону. Досить довго шукав вiн щось подiбне, чим можна погрожувати вiйськовим робочим Пакистану, але нiчого подiбного не знайшов. Пошуки продовжувалися не тиждень, не другий, нi мiсяць, не два, а майже рiк долав пакистанськi барикади полковник, але пошуки були марнi. Тодi знову з протягнутою рукою пiшов в Пешаварi цей полковник, i також жив i у полi i хрущобах. Грошi закiнчилися, i вiн знову був змушений збирати грошi, щоб при§хати в Карачi. На пiвночi явно не щастило полковнику: вiн знов змарнував стiльки часу, i нiчого не змiг зробити. Полковник тiльки-но через два роки покинув Пешавар i вiдправився, трошки назбиравши грошей, в Карачi.
   Карачi. Знов вiн iде по вулицям з гордо пiднятою головою, i пiдходить до коменданта питає: _ Лист вiд генерала Францi§ не приходив? _ Нi, _ вiдповiдає комендант, i з цими словами шанси на повернення до Батькiвщини стали у Рамiра Суо зовсiм малi.
   Полковник вирiшив дiяти. Настала нiч, полковник пiдiйшов до штабу в Карачi, вибив стекло, випиляв грати, i пробрався в кабiнет, де i зберiгалися всi вiйськовi документи Пакистану. Сигналiзацiя спрацювала, але не налякала полковника, йому вже нiчого було втрачати. Полковник став переривати документи, але вiн нiчого не знайшов, швидко вилiз iз штабу, i вибiг за кут житлового будинку почав спостерiгати. "Коли при§де полiцiя, адже сигналiзацiя спрацювала", - думав полковник. I справдi, полiцiя §хала надто довго, хоча для тако§ кра§ни як Пакистан, це не дивно. Тiльки через годину вона при§хала, почала обшук.
   _ Ну що тут? -питає один полiцейський iншого.
   _ Та нiчого, вибите вiкно, випилянi грати i так все нормально, нiчого не пропало.
   Невдовзi при§хав i головний вiйськовоначальник, а саме хазя§н кабiнету, вiн переглянув речi i бумаги i сказав, що нiчого не пропало.
   _ Мабуть, сигналiзацiя налякала розбiйника, - сказав один з полiцейських.
   Полiцiя у§хала, полковник пiшов геть до порту, i зараз йому не вдалось знайти карту вiйськових об'єктiв. "А може §§ нема i справдi, може десь вони загубили §§, а менi прийдеться тут сидiти все життя", - подумав полковник. Удень вiн знову збирав людей на майданi, i казав: _ Менi знову потрiбна ваша несамовита допомога, менi треба вiдiслати лист у Францi§, i потiм, щоб отримати iнший лист, я повинен вказати адресу, а якщо я буду жити у готелi, листи туди не приходять. Дозвольте менi у кого-небудь оселитися бодай на мiсяць.
   Довго радились пакистанцi, а потiм вперед вийшла одна незамiжня жiнка i сказала: "Як що вам угодно, шановний, то прошу до мене". Суо не роздумуючи оселився в хатi цiє§ жiнки. Того дня вiн зiбрав останнi запаси грошей i вiдiслав лист Петрi Арансе. Лист звучав так: "Генерал Петрi Арансе, це я полковник Суо, карти в Пакистанi немає, я все перерив, нi в одному штабi §§ немає. Вiдiшлiть лист коменданту, щоб мене випустили до вас, або вишлiть менi гранату - це остання спроба погрожування пакистанцям. Обов'язково надiшлiть письмо менi за адресою, що вказана на конвертi вiдправника, я тимчасово оселився там".
  
   Петрi Арансе вiдправивши лист, повернувся у хату, де нещодавно оселився. Хата була немала, три кiмнати i кухня, жiнка жила сама, i тому одну кiмнату вона видала полковнику. Полковник лiг на лiжко, розтягнувся, i вперше за багато рокiв, заснув по-справжньому мiцним сном. Йому снилося багатство, що вiн генерал, йому снилися золотi пiски Шрi-Ланки, i як вiн розкидає на цей пiсок монети. Багатство було поруч з ним.
   Жiнка, у якiй вiн жив, часто пригощала його чим-небудь, тому голодний вiн не був. Жiнка була багата, адже працювала в порту. Для полковника почалось розкiшне життя. Вiн щодня приймав ванну, §в що хотiв, спав коли хотiв.
   До генерала Шрi-Ланки дiйшло письмо полковника. Вiн уважно його прочитав, i почав думати, що робити. Потiм написав письмо коменданту: "Це я генерал тiє§ кра§ни, звiдки i прибув до вас iм'я його ви вже точно знаєте. Хай §де до нас, все що вiд нього залежало вiн зробив, вiдпустiть його". Також генерал написав лист полковнику: "Це я генерал, §дь до нас".
   Через два тижнi лист прибув до коменданта, а через три тижнi i до полковника. Полковнику не хотiлося §хати, адже вiн тут вiв царський образ життя, вперше за весь час вiн не хотiв покидати Пакистан, а точнiше будинок цiє§ жiнки, яка так лагiдно до нього ставилася. На дорогу вона йому дала ще й навiть трошки грошей. Через три днi теплохiд вiдправлявся до Шрi-Ланки.
   В Iсламабадi тим часом думали, що Жак Манiш пiсля того як перестрiляв народ в мiстi, сам зник, або помер, адже нiяких чуток про нього не було. Все було в тишi. А ось коли полковник оселився у цiє§ жiнцi, то в мiсцевих газетах Карачi написали про це. Газети дiйшли i в Iсламабад, про це доклали генералу Пакистану i адмiралу. Пiднявся не малий галас. Адмiрал надiслав лист до штабу в Карачi i повiдомив: "Не вiрте жодному слову Жака Манiша, адже насправдi вiн з Шрi-Ланки, це полковник Суо, який був посланий генералом Петрi Арансе, щоб викрасти у нас карту вiйськових об'єктiв нашо§ держави. Захопить цей будинок, i розстрiляйте Манiша, адже вiн вбив три з половиною роки назад чимало людей в нашому мiстi". Штаб в Карачi почав дiяти, про газету i повiдомлення дiзнався i полковник, i за два днi до вiд'§зду в Шрi-Ланку з хати жiнки вiн збiг. Жiнка прийшла з роботи, а його немає, вiн втiк, жiнка здивувалась, але нiкому не повiдомила. У той же день ввечерi до не§ при§хали члени штабу, щоб захопити полковника, але полковника вже не було.
   _ Треба повiдомити коменданта, - кричить начальник штабу.
   _ Повiдомляю, - сказав старшина.
   Старшина повiдомив коменданта порту, щоб той не випускав Жака Манiша на завтрашнiй корабель, i доклав йому усю обстановку.
   Корабель вiдходив о шiстнадцятiй годинi, вже з десяти ранку прибув майже весь штаб у порт.
   _ Його тiльки залишилося взяти, i все, - кричав командир.
   _ Так точно! - вiдповiдали солдати.
   Полковник Суо тим часом вибiг з мiста, переодягнувся у старе, надiв парик, i вже не думав повертатися в Карачi знов. Вiн хотiв сiсти на корабель в морi, забравшись на нього через низ, або закинувши мотузку.
   _ Вже за десять хвилин на четверту, а його нема, - сказав начальник штабу, - що таке?
   Настало шiстнадцять годин, теплохiд рушив. Начальник штабу i командир вирiшили про§хати на теплоходi до кiнця границi Пакистану, а там вийти в останньому порту.
   Теплохiд на Шрi-Ланку по§хав. Розрахувавши час, полковник Суо вирахував, що корабель повинен бути у морi через пiвгодини. Полковник кинувся у воду i поплив. Через десять хвилин вiн побачив, що далеко з заходу видний теплохiд. "Це напевно вiн", - подумав про себе полковник. Полковник, тримаючись на водi почав чекати корабель. Так, звичайно це був той корабель, який вiз людей на Шрi-Ланку. Полковник готував мотузку. Коли теплохiд вже був зовсiм близько вiд нього, вiн пiрнув у воду, щоб капiтан корабля не побачив людину за бортом. Потiм випiрнув i закинувши на гак мотузку почав лiзти збоку на корабель. Простiй людинi буде зробити це важко, але полковник, незважаючи на довгi роки бiдностi на пакистанськiй землi, ще не втратив спортивну форму, точнiсть i вмiння закидати точно мотузку. Так полковник залiз на палубу. Знайшовши вiльну каюту, полковник залiз туди. Через декiлька хвилин полковник пробрався в трюм. Начальник штабу i командир були наверху. Полковника задача була не вилазити з низу корабля до кордону. У трюмi було пусто, лише в правому кутi стояла велика бочка, в нiй було трошки пiску. "Може залiзти туди", - подумав полковник, вiн дiстав килим, пiсок висипав на нього, пiсля закинув сумку у низ бочки i залiз сам, килим поклав зверху, i руками притримуючи, розiгнав пiсок по всьому килиму, так що з вигляду здавалось, що бочка з пiском повна. Полковник сидiв в бочцi, але йому було важко весь час притримувати то головою, то руками килим. "Так не пiде", _ зрозумiв вiн, i знову вийнявши килим з пiском, вилiз iз бочки. Виходити iз трюму було небезпечно, його могли примiтити, але iншого виходу не було. Полковник ледь вiдкривши люк, почав спостерiгати, що ко§ться на палубi. Ось зараз iшов командир, полковник швидко закрив люк, i впав на пiдлогу трюму, зараз тiльки-но вiн мiг попастися в руки командиру. Лише через годину пiсля цього знов вiдкрив люк полковник, на цей раз нiкого не було, вже вечорiло, пакистанське сонце сiдало за небокрай. Полковник вибiг на палубу, там взявши двi лавки, засунув §х через люк в трюм, i опустився сам, люк зачинив. Тепер лавки, якi полковник поставив вертикально пiдпирали килим. Мiсця у бочцi зовсiм не залишилось, але полковник як-от зсунувся туди i зiгнувшись сiв. Дощечка бочки на днi хруснула, але пiд нею ще була одна. Дно бочки складалося iз двох сло§в дощечок. А помiж ними полковник побачiв у маленькому пакетi мусуранi. Це, мабуть, хтось iз екiпажу робiтникiв корабля перевозив мусуранi у Шрi-Ланку.
   Митниця. Начальник штабу i командир велять обшукати корабель. Капiтан i решта екiпажу проти, але корабель обшукують. На митницi все схоплено, i тому, бочку в трюмi навiть нiхто iз прикордонникiв не чiпав. Начальник штабу i командир повернулись до Карачi нi з чим, а полковник Суо пересiк водний кордон. Корабель вийшов в нейтральнi води, i зайшов тiльки через день в води Шрi-Ланки, полковник вже вилiз з бочки i трюму, i розгулював по палубi, начебто свiй.
  
   Теплохiд прибув, полковника зустрiчали. Зустрiчав полковника i Петрi Арансе, але тут йому вручили лист, який прийшов до нього з Пакистану.
   В листi було написано: 'Генерал Петрi Арансе...', - а далi розповiдалися усi пророблення полковника, i те, що тепер вони його не можуть знайти, тому ми дiстанемо вас i розправимося з вами, адже ми знаємо хто його послав.
   У той же день Генерал Петрi Арансе викликав полковника, полковник розповiв все те, що вiн ко§в в Пакистанi, а генерал вiдповiв: "Усе би було добре, якщо б ти не засвiтився в Iсламабадi, надiяв багато шуму, та видав себе i свiй народ, свою кра§ну i мене. Тому пiслязавтра на тебе чекатиме смертна кара".
   Полковник бiльш не говорив нiчого, вiн розумiв свою провину, а також розумiв i те, що не правий Петрi Арансе, хiба ж винен полковник у тому, що трапилося, але генералу довести це було не можна. Полковнику вiдкопали могилу за день до смертi, i вже для нього був замовлений гроб. Полковника чекала смерть, йому генерал дозволив ще сходити попрощатися з друзями.
   Тим часом полковник пiшов на мiсце, де була вирита яма - це кладовище для вiйськовослужбовцiв. Вiн опустився туди, i трохи прокопав ще малою пiхотною лопатою, заклав §§ нижче, нiж повинен бути лежати гроб. Потiм прийшовши до вiйськового пiдроздiлу обережно пiдрiзав бiлу тканину, що була усерединi гроба, потiм пилою вирiзав невеличкий прорiз, i туди вклав невелику, сантиметрiв двадцять у довжину сокиру, знову пiдшив тканину, i закрив гроб. Вiн думав, що якщо його повнiстю не вб'ють, то вiн буде симулювати смерть, щоб його поховали, а потiм вилiзе з гробу i помститься генералу. Тiкати з кра§ни полковник не мiг, пости були перекритi i вiн був обмежений на визначенiй територi§. Гвинтiвку закопав полковник пiд однiєю пальмою, що знаходилась неподалiк вiд кладовища, i готовий вже був до смертi.
   Полковнику повиннi були вчинити кару на смерть о дванадцятiй годинi наступного дня. I ось цей час настав. Бiля вiйськово§ бази зiбралося багато народу. Зараз полковника Суо поведуть по тропi. З обох бокiв тропи вистро§вся народ, у кiнцi тропи була гiльйотина. За десять хвилин на дванадцяту полковника вивели; вiн побачив гiльйотину метрiв через сто тридцять у кiнцi тропи, i зрозумiв, що шансу на те, що вiн залишиться живий немає. Гiльйотина вiдсiкала голову i все. Полковник йшов по тропi, схиливши голову. Народ не хотiв, щоб його вбивали. Коли полковник пройшов половину шляху, вискочив старший лейтенант Хулiан Крєшо, колись вiн був солдатом i пiдпорядкувався полковнику, i вигравав з ним кубок, i ще деякi простонароднi люди, i всi вони пiдiйшли до генералу i сказали: "Хiба його можна вбивати, вiн не винен". Генерал Петрi Арансе знав, що якщо вмре полковник, то вiн надiшле листа до Пакистану написавши, що полковник нiс вам несунiтницю, що так це справдi полковник з його кра§ни, але я нiчого не хотiв у вас викрадати, i нiяка карта менi не потрiбна. А так, вiн цього зробити не мiг, адже полковник живий не дав би зробити це йому, i доказував пакистанцям, що це Петрi Арансе штовхнув його на цей вчинок. Але генерал не мав право сам прийняти рiшення щодо кари, але вiн пiдкупив суддю, давши йому напередоднi немалих сiмдесят тисяч доларiв. Тепер генерал звернувся до суддi: "Пане суддя, що ви скажете, чи правi люди?"
   Суддя отримавши хабар не мiг сказати: "Так", хоча i розумiв, що полковник не винен. Тому суддя розправив плечi i впевнено гордовито почав казати: "Я вважаю протест народу недоречним, адже полковник Рамiр Суо зрадив своє§ Батькiвщинi, продав §§ би пакистанцям бодай i за тисячу доларiв, якщо б у нього була така можливiсть. Рамiр Суо зрадив i вас, адже ми можемо розпалити таким чином суттєвий вiйськовий конфлiкт, а, певна рiч, армiя Пакистану в десятки разiв бiльша нiж наша, подавить нашу кра§ну, подавить i вас, народе, тому ми пiклуючись про вас повиннi вчинити кару на смерть полковника Рамiра Суо". Народ зашумiв, але бiльш нiчого дiяти не мiг, адже навiть пане суддя сказав таке, хоча хтось може i догадався, що генерал надав суддi грошi, щоб той у вирiшальну мить винiс вирок на його користь. Кат, що стояв бiля гiльйотини у чорнiй маски сказав: "Я не можу, панове, привезти до виконання цей вирок, я вважаю його невiрним i безглуздим". Генерал Петрi Арансе не став припрошувати ката ще раз, а надав команду: "Полковнику Суо, розвернiться". Полковник Суо повернувся обличчям до генерала. Генерал сказав: "З ворогом i зрадником я розпрощаюсь сам", i витягнув пiстолет вистрiлив в полковника сам. Куля вразила полковника i той впав. Полковник був у нестямi, вiн знепритомнiв, i лежав на землi. Генерал пiдбiг i хотiв зробити контрольний пострiл, але його зупинив хтось з товпи: "Не потрiбно вiн i так мертвий". Генерал пiдiзвав лiкаря той послухав пульс, який не стукав, зав'язав бинтом рану, щоб кров не витiкала на похоронах i сказав: "Ховайте".
   На похоронах священик прочитав поховання: "Вмерлому", присвячене полковнику Рамiру Суо.
  
   Вмерлому
  
   Для нього вже не свiтить сонце,
   Не шелестить внизу трава,
   I пiсня вже не грає у Коломбо,
   Не шумить хвилями рiка.
  
   Над ним хрест могили
   I свiтла чистая душа,
   Вже не сяє iз вершини,
   А сяє там, де небеса.
  
   Для нього вже не б'є аркан,
   Вiн не терпить муки болю,
   Для нього там вже не паркан
   Вiн живе там за щасливу долю.
  
   На землi для нього вже не свiтять зорi,
   Хвилi морськi вже не бунтують,
   Для нього там усе в покою
   I яркi полум'я вже не жалують.
  
   Для нього на землi нема ночей,
   I днiв немає ясних-сумних,
   Вiн дивиться на землю iз очей
   Того майбутнього всiх свiту вумних.
  
   Вiн повернеться ще на землю,
   Розпалить вiн нове життя
   Пiд коронацiєю надi§, мрi§, майбуття,
   Охопить хвилею буття.
  
   Для нього буде грiти сонце,
   I шелестiтиме трава,
   I пiсня гратиме в Коломбi,
   Пiд золотi його слова.
  
   I ночi, i зiрки - усе це буде.
   I ясний палкий свiт жагує
   Для нього ще зашелестить трава
   I зашумить рiдна рiка
  
   Майбутнi мрi§ ще прийдуть,
   I ясним променем озвуть;
   А зараз вiн в могилi тишi,
   Поко§ться, щоб знову жити.
  
   А зараз вiн у смертi днi,
   У вiковiчному життi,
   I зараз для нього не спiває пiсня,
   I не опадають вранiшнi§ листя.
  
  
   Через годину полковника закидували землею, але вiн був живий, адже куля не потрапила прямо у серце, вона пройшла трошки лiвiше серця, i надломила ребра. План Суо спрацював: його закопали живим, вiрнiше напiвживим, або напiвмертвим.
   Через години двi полковник прийшов до тями. Вiн вже пiд землею, тепер вiн розiрвав тканину i дiстав сховану ранiш сокирку, i вибив дошки гробу, земля вiдразу посипалася на нього. Полковнику було важко рухатися, адже, по-перше, земля заважала йому, а по-друге, ребро не працювало, i лiвий бiк вiн пересував ледь-ледь, а по-третє, кров з рани сочилася. Полковник копаючи руками, добрався врештi решт до лопати. I тепер лопатою почав копати вверх, але земля осипалася, вiн намагався притримати §§ дошками гробу, але нiчого не вдавалося, велика маса землi лежала на ньому, i йому нiкуди було навiть дiти ту землю, що вiн накопав. Все... Здавалося полковник загинув. Але хто б, хто, але не вiн здасться у руки смертi без бою. Вiн стiльки пережив, що вмирати зараз було б смiшно. Полковник згадав, що лiворуч вiд нього був похований рокiв вiсiм назад головний корабельний старшина, якого вiшали через те, що вiн переправляв на суднi наркотики. "Вiн, може, теж собi щось таке мiг майструвати", _ подумав полковник, i почав рити землю лiворуч i у низ. I ось вони останки гробу вiд старшини, i ось кiстки його, череп нащупав полковник. Вiн почав рити нижче, нарештi щось знову у темнотi нащупав полковник, це напевно була лопата, але без держака, держак напевно весь прогнив. Далi полковник нащупав щось iнше, якесь велике, навiть здивувався вiн, потiм полковник почав мацати незнайомий предмет, i як вiн здивувався, коли спалахнув свiт, але вiн горiв тьмяно. Це був лiхтар, земля так прилипла до нього, що лампочку не було майже видно, тодi полковник почав очищати скло лiхтарика, i в невдовзi лампочка освiтила усю гробницю. Окрiм брудно§ лопати i лiхтарика, ще лежав лом. Ось це i взяв полковник. Лом прийшлося витягувати довго, адже вiн був вкопаний у землю, i сягав метра три в довжину. З труднощами полковник зумiв забратися знову до свого гробу i звiдти, де вже трошки вiдкопав, почав продовжувати свою роботу. Вiн вткнув вверх у землю залiзний лом гострим кiнцем i почав пробивати землю. Через декiлька хвилин вiн вже пробив ломом землю аж до верху, i побачив край неба. Далi i далi пробивав ломом полковник дiри доверху. Кров з рани почала текти сильнiше, i полковник вже заплямив кров'ю усю бiлу тканину гробу. Але полковник не зупинявся, i на ранок вже вилiз iз гробницi на землю. Тепер вiн живий, вiн нiбито повернувся з миру вмерлих. Тепер вiн знову йшов по дорозi до пальми за зброєю.
   Тим часом вiдважний молодий лейтенант з Пакистану пробрався на територiю Шрi-Ланки i навiть в кабiнет генерала Петрi Арансе.
   _ Руки вверх, генералу, - сказав лейтенант.
   Генерал здивувався i пiдняв руки угору.
   _ Я, - сказав лейтенант, - iз Пакистану, як бачиш, я хочу, щоб ти пiдписав ось цей лист про вiдставку, учора помер полковник Рамiр Суо, а сьогоднi помреш ти, якщо не пiдпишеш листа.
   Генерал пiдписав листа про вiдставку з посади генерала армi§ Шрi-Ланки.
   _ А далi, виходь геть, - продовжував командувати лейтенант.
   Генерал спустився по сходах, вийшов на вулицю. "А тепер йди прямо по тропi, ну ж бо", - командував лейтенант. Генерал пiшов. Молодi солдати пiд керiвництвом Хулiана Крєшо вийшли на вранiшню зарядку. "А ви стойте, не рухайтесь", - крикнув лейтенант з вiкна. Генерал йшов по тропi, не оглядаючись. Лейтенант вже збирав речi, взявши трошки грошей, навiть, не всi, а так, що вмiстилося в кишенi, хотiв вже покидати вiйськову базу з пiдписаним про вiдставку листом через чорний хiд. Генерала вiн вбивати i не думав, вiн блефував, у нього в руках був iграшковий пiстолет, який вiн придбав у столицi - Коломбо, i який дуже був схожий на справжнiй, який i перелякав так генерала, що той навiть покинув вiйськову базу.
   Генерал йшов по тропi i дивився вперед, вiн очiкував пострiлу ззаду i тому йшов обережно. Але генерал не мiг очiкувати пострiлу спереду, недарма iснує прислiв'я: "Смерть пiдстерiгає тебе навiть там, де ти §§ не чекаєш". Пострiл пролунав з лiсу, i куля влучила генералу у лоб, обiрвавши йому життя. Генерал впав. "Що за пострiл?" - подумав лейтенант i виглянув в вiкно. Нiкого не було, окрiм солдатiв, але на солдатiв не подумав лейтенант, вiн побачив, що генерал лежить мертвий.
   Метрiв зi ста генерала вбив полковник Суо зi своє§ гвинтiвки, вiн лежачи, вже йти не мiг, побачив, що висунувся i якiйсь офiцер з вiкна, тодi полковник навiв збiльшувач на вiкно вiйськово§ бази. Полковник впiзнав цього лейтенанта. В Iсламабадi вiн намагався схопити полковника i кричав, що стрiляйте в нього, стрiляйте. "А, це пакистанець, - подумав полковник, - те що вiн висунувся у вiкно - це його професiйна помилка". Полковник звiв гвинтiвку i вистрiлив знов. До вiйськово§ бази було метрiв двiстi i полковник попав лише в живiт лейтенанту, потiм полковник зарядив чергу, i патрони полетiли в лейтенанта як кулi в космодром. Лейтенант впав з вiкна четвертого поверху на землю.
   _ Хто це стрiляє, - здивувався Хулiан Крєшо, i дав наказ бiгти за ним в те мiсце, звiдки стрiляли.
   Хулiан Крєшо через хвилину побачив полковника.
   _ Полковнику, як ви тут? - спитав вiн.
   _ Я пробив гроб, щоб помститися зi сво§ми ворогами, я почуваю зараз погано.
   Пiд полковником була калюжа кровi.
   _ Полковнику, пане полковнику, не вмирайте, ви же вмiєте не вмирати, - благав його Хулiан, - як полковнику ви не можете вмерти, ви ще не дослужилися до генералу. Але полковник вже його не чув, вiн вмер через велику втрату кровi. Вiн вмер як генерал, але був полковником, i вмер полковником, але заради життя, i заради генеральських погонiв, i заради своє§ Батькiвщини вiн готовий був зробити усе, вiн здатен був пiти на будь-що, адже бажання жити i любити свою Батькiвщину у нього було жадане.
  
  Харкiв 2003
   Же етре (по франц) _ Я есть
   Спочатку полковник сказав дякую, а потiм вже сказав доброго ранку, це говорило про його повне незнання французько§ мови.
   Я Жак Манiш, прибув з Францi§.
   Шановними (Ельмарахалах) в Пакистанi прийнято називати усiх.
   Шановний, спасибi тобi i щасливо§ дороги.
   Шановна, тобi также спасибi, а менi нi за що
   Шановнi, подайте, будь ласка, колишньому партiйному лiдеру Афганiстану, бiдному бiженцю, якщо у самих щось є. Да вознесе вас Аллах.
   Сто пайсiв - один пакистанський рупiй.
   Не забирай усе, подiлися зi мною.
   Населення в Карачi становить 7 млн 860 тис. чоловiк з пригородами.
   Мусуранi - пакистанська трава, наркотик.
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"