Iван Iванович Iванов - був дурнем в кубi. В свої тридцять два роки вiн не мiг похизуватись нi одним хоч визначним досягненням у життi. За його плечима був незакiнчений полiтехнiчний iнститут, цiла низка нетривалих амурних зв`язкiв i незлiченна кiлькiсть робiт, якi постiйно змiнювали одна одну. Iван Iванович - страждав вiд дефiциту грошей, похмiлля i хронiчної нежитi. При чому коли не було першого - загострювалась нежить, а коли перше було - то загострювалось друге. Але можна вважати, що по життю йому щастило як i кожному дурню на планетi. Iванов не служив в армiї, його нi разу не збивала машина, вiн нiколи не був одруженим i жодного разу не розлучався. Ось i в той осiннiй день йому пiдвернувся (на його думку) щасливий випадок. Iвана Iванович забрiв в однуiз незнайомих йому вуличок i побачив над дверми непоказного сiрого будинку наступну вивiску: "ПриватБанк Органiв". А внизу бiльш мiлким шрифтом бiло дописано: "Лише в нас ви можете взяти безвiдсотковий кредит практично на необмежену суму". "Це те, що потрiбно!" - подумав Iванов. Грошей якраз не було, роботи теж, а остання спiвмешканка його вигнала, а тут такий випадок пiдвернувся! Не довго думаючи, вiн смiливо закрокував в широко розчиненi дверi.
***
Iван Iванович опинився в просторому свiтлому залi з блискучою пiдлогою i пiдвiсною стелею. Весь зал був заставлений столами, за котрими сидiли привабливi жiнки i щось набирали на клавiатурi комп`ютерiв.
В однi мить перед ним виник приємної зовнiшностi молодий чоловiк. На ньому був акуратний чорний пiджак, брюки, бiла сорочка i натертi до блиску черевики. Хлопець широко усмiхнувся.
- Мене звуть Кирил Мефодiйович Петров. Але можна просто Кирил. Я менеджер по роботi з важливими клiєнтами. Чим можу вам допомогти?
- Менi б той, взяти б кредит, а то грошей зовсiм немає. - Пробурмотiв Iванов.
- Звичайно, звичайно, ви потрапили в потрiбний час в потрiбне мiсце. Як я можу до вас звертатись?
- Можна просто Iван.
- Чудово, Iван, давайте перейдемо з вами i кабiнет для роботи з VIP-клiєнтами. Будь ласка, слiдуйте за мною.
Менеджер вiдразу ж прослизнув в невеличкi бiчнi дверi, Iванов послiдував за ним.
Через мить Кирил висунув голову з-за дверей i наказав: - Дiвчатка нас не турбувати, алкоголiки це мiй профiль. - Пiсля чого закрив за собою дверi.
Тепер вже Iван Iванович опинився в невеличкiй кiмнатi, схожiй на кабiнет лiкаря. В нiй дiйсно знаходився чоловiк, одягнений в бiлий халат i висока, струнка, пишногруда медсестра, нiби тiльки но з обложки касети фiльмiв для дорослих.
- Тойво, - облизнув губи Iванов, - а до чого весь цей маскарад? - I широким жестом обвiв кiмнату.
- Це звичайнiсiнька формальнiсть. - Розпочав пояснювати менеджер. В той час, як лiкар i медсестра не кажучи нi слова розпочали проводити свої дослiдження.
- Ваню, в нас не зовсiм звичайний банк. Ми не вимагаємо паспорт, заставу з майна або взяття на поруки вiд багато родича, нас не цiкавить ваша кредитна iсторiя i чи маєте ви роботу. Все, що нам потрiбно - це знати, наскiльки ви здоровi.
- Але, для чого ж це все потрiбно? - Здивувався клiєнт.
- Всього лише для того, щоб дiзнатись на яку суму кредиту, ми зможемо вам запропонувати. - Посмiхаючись, промовив Кирил.
- Але, вiд чого саме залежить розмiр кредиту? - Не вгавав Iванов, з котрого одночасно знiмали сорочку i рахували пульс.
- Вiд того наскiльки здоровi вашi внутрiшнi органи i в яку суму їх можна оцiнити.
- А-а-а! - Протягнув Iван Iванович. I на мить заспокоївся. Але одразу ж, опамятався i не виймаючи градусника з рота промовив: - Заждiть хвилиночку! Яке вiдношення до цього всього мають мої органи?!
- Саме безпосереднє! Адже в нас, як я вже й казав не типовий банк. Ми роздаємо грошi на лiво та напрво всього лише за заставу у виглядi органiв клiєнта. - Незворушним тоном вiдповiв менеджер.
- Але ж як це можливо? Та й взагалi я на це не пiдписувався! - Заявив клiєнт, навiть не помiтивши, як апетитна медсестра брала в нього з вени кров.
Iване, зрозумiйте! Це унiкальна можливiсть, щасливий випадок, практично халява, - Загорiвся Кирил, - вашi органи не тiльки будуть служити вам за прямим призначенням, але ще й приносити грошi!
- Всеодно не можу вловити сутi. - Упирасвя клiєнт.
- Та усе простiше простого, ми оцiнюємо вашi органи в енну суму, пiдписуємо договiр i вiдразу ж видаємо вам грошi. I ви їх спокiйно витрачаєте, виплачуючи суму поступово на протязi кiлькох десяткiв рокiв. - Заспокоював менеджер.
- А якщо я не вiддам грошi?
- То ми заберемо вашi органи. Але ви не хвилюйтесь, це стається дуже рiдко, на моїй пам`ятi, так взагалi ще жодного випадку не було.
Поки Iванов сидiв в якомусь зацiпенiннi пiсля уколу, непомiтно зроблений медсестрою.
Кирил звернувся до лiкаря: - Ну, що там в нас?
- Каменi в нирках, печiнка пустує, гастрит, цистiт...
Але менеджер його обiрвав. - Лiкарю, а є в нього взагалi хоч один здоровий орган?
- Як не дивно, але в нього практично здорове серце. Можна сказати, що йому пощастило, що воно в нього здорове.
- Чудово i в скiльки ж ви його оцiнюєте? - З надiєю в голосi запитав Кирил.
- В тисяч сто можливо сто пятдесят доларiв, бiльш точно зможу сказати пiсля результатiв аналiзу кровi.
- Чудово, просто прекрасно.
***
Коли Iванов трохи вiдiйшов пiсля уколу, то бобачив поруч з собою Кирила. В однiй руцi той тримав якiсь листки паперу, а в iншiй: свiженькi, ароматтнi, зелененькi купюри.
- Iване, - звернувся до нього менеджер, - тут п`ятдесят тiсяч доларiв, саме в таку суму ми оцiнили ваше благородне i невтомне серце.
Права рука Iванова iнстинктивно потягнулась за грошима.
- Нi, спочатку стiльцi, потiм грошi. - Спинив його Кирил.
- Якi стiльцi? - Здивувався клiєнт.
- В сенсi спочатку пiдпис потiм грошi.
Пiсля хвилинного вагання, Iван Iванович, як досвiдчений гравець в "Поле чудес", вирiшив взяти грошi i не вiдкривати чорний ящик Пандори. В будь-якому випадку з цими грошима вiн зможе поїхати в iнше мiсто, або навiть в iншу країну, а там шукай вiтра в полi.
***
Якщо посперечатись, хто швидше витратить п`ятдесят тисяч доларiв: бiлявка або дурень подiбний до Iванова Iвана Iвановича, то я б поставив все на зеро. В тому сенсi, що якби в нашiй країнi не заборонили гральний бiзнес, то Iванов би програв все до копiйочки в перший же день. Але через цю та ряд iнших причин (наприклад недорозвинена фантазiя), грошей йому вистачило рiвно на двадцять сiм днiв. На двадцять восьмий день Iвана Iвановича розбудив до неприйстоностi раннiй дзвiнок, що пролунав в п'ятнадцять хвилин пополуднi.
- Алло, якого бiса вам треба? - Застогнав Iван, прикладаючи до вуха, новенький п`ятий iPhone.
- Iван Iвнович? - Почувся з трубки знайомий голос спiвробiтника Банку Органiв.
- Вiн самий, що треба?
- Телефоную, щоб нагадати вам, що по умовам пiдписаної з нашим банком угоди ви повиннi внести оплату до кiнця мiсяця.
- Якого чорта, договiр ж був розрахований на двадцять пять рокiв. - Обурився Iванов.
Абсолютно вiрно, - погодився менеджер, - але за умовами вище вказаного договору в перший мiсяць ви повиннi повернути нам половину суми, а потiм по два з половиною вiдсотки в рiк. Хiба ви не читали умови?
Миттєво протрезвiвший Iван аж пiдскочив на лiжку. - Але в мене немає цiєї суми!!!
- Не хвилюйтесь, час ще є, але поспiшайте, сьогоднi п`ятниця - короткий день, а потiм два вихiдних. Так, що в вас є приблизно три з половиною години, щоб принести грошi, а якщо не встигнете, - зробив паузу Кирил, - то нашi хлопцi прийдуть i заберуть заставу. Так, що чекаємо вас з нетерпiнням i веселих вихiдних.
В трубцi почулись зловiщi гудки. Залог, тобто серце - почало шалено калатати, а кiльцеподiбнi мязи внутрiшнього сфiнктера ануса мимоволi стиснулись в невидиму точку. Пiсля п`ятихвилиннного оцепенiння ноги побiгли буквально самi. Грошей у нього не було i не тiльки для першого внеску по кредиту, але й навiть на таксi до залiзнодорожного вокзалу. Прийшлось їхати на тролейбусi. Але поїздка виявилась не вельми вдалою. iPhone котрий вiн планував продати бiля вокзалу та на отриманi грошi придбати квиток, вiн загубив в тиснявi, якi виникла всерединi тролейбуса. А можливо його навiть хтось вкрав, але це вже не мало принципового значення. Iванов був тепер як Том Круз - в тому сенсi, що мiсiя швидкої втечi з мiста, стала для нього нездiйсненною.
***
Невисока i вже не молода, кремезна жiночка вся в бiгудях i губнiй помадi, неохоче вiдiрвалась вiд улюбленого серiалу i, запинаючи халат, пiшла вiдмикати вхiднi дверi, в якi уже тривалiй час дзвонили, стукали ногами та руками i навiть шкребли нiгтями.
Як тiльки вона вiдкрила дверi, в кiмнату вбiг Iванов з велетенськими вiд страху очима.
- Люся, сховай мене, iнакше мене вб`ють.
- Нехай вбiвають, менi то, що до того. - Байдужим тоном вiдрiзала жiнка.
Варто вiдмiтити, що Люся була не просто однiєю з багатьох жiнок на його життєвому шляху, але й першим i як вiн стверджував єдиним i останнiм коханням, а всi решта, просто так, не всерйоз. Але якщо Iванов наївно думав, що Люська буде любити його до гробу, то сама Людмила Андрiєвна Булгакова, вже давно змирилась, забула i жила своїм життям.
- Ще раз питаю, чого приперся? - Сказала Люся, схрестивши руки на грудях, i грiзно дивлячись з-пiд лоба.
- Я ж намагаюсь тобi пояснити, - промовив Iванов, закриваючи дверi, - що за мною женуться, люди з Банку органiв, я залишив їм в заставу своє серце, за п`ятдесят тисяч доларiв, а тепер вони вимагають половину суми, а в мене немає цих грошей. Розумiєш?! Якщо я не вiддам грошей менi кришка! - Рюмсав Iван Iванович.
- Грошей в мене немає, - сказала Люська, грiзно тупнувши ногою, - а наркотою зав`язуй, а то вiдкинеш, ласти, або чого доброго взагалi копита склеїш.
В цю мить в дверi подзвонили.
- Це вони! Не вiдкрива! - Зашепотiв Iван.
- Ваня, Ваня. Дурень ти Ваня! I прiзвище в тебе дурнувате.
З цими словами Люся вiдкрила дверi, а Iванов заховався до шафи.
На порозi стояло троє чоловiкiв. Попереду був доволi молодий, середньої статури хлопець, одягнений в довгий сiрий плащ. Двоє iнших, стояли позаду, мали зрiст бiля двох метрiв, одягнутi в шкiрянi куртки. Вони грали м`язами на обличчях, не обтяжених надлишком iнтелекту.
Люся змiрила всiх трьох поглядом.
- I, шо? - Обеззброююче проказала вона.
Але незнайомцi анiскiлечки не знiяковiли. - Ми шукаємо Iванова Iвана Iвановича. - Сказав той хто був попереду.
- Вiн, вам, що грошей винен?
В принципi так, але не зовсiм, у нього є дещо, цiннiше вiд грошей i тепер воно належить нам, - сказав незнайомець в плащi, - то ви знаєте де вiн?
- Звичайно ж знаю, як не знати, - серце Iванова завмерло, - ось сидить в шафi, труситься, - показала вона пальцем на прадавнiй розплiдник тарганiв.
Прибульцi вже збирались ввiйти в дiм i схопити боржника, але Люся перегородила їм шлях.
- А за яким власне правом?
- Ось договiр, ось його пiдпис, що ще потрiбно? - Сказав менеджер по роботi з надважливими клiєнтами.
- Без рiшення суду не маєте права, а будете ломитись, мiлiцiю викличу, скажу, що хулiгани кровообiгу позбавляють!
***
- Слухається справа номер вiсiмсот вiсiмдесят сiм дроб чотирнадцять дроб п`ятдесят три: ПриватБанк Органiв проти Iванова Iвана Iвановича. Слово надається обвинувачу.
- Пане суддя, ну, це ж якийсь нонсенс, в договорi чорним по жовтому написано, що громадянин Iванов I.I., внаслiдок невиконання умови А договору номер шiстсот шiздесят вiсiм дроб чотирнадцять, втрачає право на володiння предметом С - iменованим серце, на користь сторони В, яка являється моїм клiєнтом.
- Ясно, що скаже захист?
- Пане суддя, договiр не дiйсний! - Заявив адвокат захисту.
- Якi аргументи ви можете привести на користь цього твердження?
- Пане суддя, "всем вокруг давно известно: я не трус и не герой. Но девчонкам, если честно, не соскучиться со мной". Вибачте, згадав пiсню. Так ось: якщо сторона G уклала договiр з стороною XXX, але попередньо мала договiр зi стороною XXL, то договiр зi стороною XXX i стороною G - не має юридичної сили.
- Але дозвольте, пане суддя, - спалахнув адвокат звинувачення, - це все пустi слова, де докази, де договiр?
- По моєму уснi договори ще нiхто не вiдмiняв, - спокiйно продовжував адвокат захисту, - громадянин Iванов I.I., 27 лютого 2008 року при свiдках, "подпись деда" i iнших свiдкiв додаються, сказав, цитую: "Люська - я вiддаю своє серце тобi", на, що Людмила Андрiївна Булгакова вiдповiла, цитую: "Ну, хоч якась компенсацiя за виїдену печiнку", що по закону вважається усним договором. Виходячи з вищесказаного, право на предмет договору номер шiстсот шiстдесят вiсiм дроб чотирнадцять право на володiння предметом С - iменованим серцем, громадянина Iванова I.I. з 27 лютого 2008 року належать Булгаковiй Людмилi Андрiївнi i не можуть бути переданi третiй сторонi без її згоди.
- Що скаже звинувачення?
- Я протестую!
- Що скаже захист?
- Протестую проти протесту збоку обвинувачення!
- Але я першим запротестував!!
- А я, першим запротестував проти вашого протесту!!!
- Тиша в залi суду!!! Беручи до уваги, приведеннi докази i згiдно з поправкою номер дроб сiм дроб п`ять дроб один до закону п`ятсот дев`яносто дев`ять карного кодексу країни, постановляю визнати договiр номер шiстсот шiстдесят вiсiм дроб чотирнадцять - недiйсний з причини того, що вiн був укладеним не з правовласником предмету договору. Всi вiльнi в мене обiд!
***
Ех, Люська! Тепер заживемо, тепер не пропадемо з тобою!
- Угу...
- Ну, що тепер робити будемо?
- На чорний ринок поїдемо, я туту пробивала iнформацiю, що зможу вторгувати за твоє серце. Пощастило тобi Ваня з серцем, воно в тебе реально - золоте. Хоча дурням завжди щастить.