Аннотация: Переклад з Урсули Вернон- оповiдання Never. З ïï дозволу для некомерцiйного використання.
Вiд автора - не те, щоб менi хотiлося переробляти цю iсторiю повнiстю, але є одна рiч, яка мне бентежить - якщо залишити мене з цим наодинцi, то рано чи пiзно виникає питання - а що вони ïли? Ця iсторiя не має традицiйного щасливого кiнця, бо не всi вони на один копил)
- Пудинг, - промовив Сморiд i облизався. - Кров'яний пудинг, ще i з масними хрусткими шматочками навкруги.
Мiртл застогнала. Помiркувавши деякий час, вона вiдповiла:
- Сир.
- Сир? - перепитав Сморiд. - Самий лиш сир?
- Самий лиш сир, - прошипiла Мiртл, - розплавлений, на шматочку хлiба, або на крекерi, або ще якось. Коли ти останнiй раз ïв сир?
Сморiд мовчав. У Нiколандiï не було нiякого сиру, бо не було там корiв. Кровi там було повно, але чогось нiхто не мiг зробити кров'яного пудингу. Мабуть, теж не знали як.
Так гарно було полетiти темноï ночi з ельфiйским хлопчиком, очi якого смiялись, який навчив тебе лiтати, ще й пообiцяв, що ти нiколи не подорослiшаєш. Але дорослi якось умiли знаходити i готувати ïжу, ще й постiйно. А тут можна було або випрохати щось у iндiанцiв, або вкрасти щось у пiратiв, i тiльки Пен не був голодним, тiльки вiн один.
Одного разу все майже змiнилось - з Пеном прийшов фермеров син Альберт, який обiцяв дивитися за сестрою. Вiн спокiйно попрохав у iндiанцiв насiння, зробив сапку з шматка шаблi та палицi, i копав свiй город, i тягав для нього вiдрами воду з струмка на пагорбi.
Але коли помiдори уже виросли по колiно, заряснiли кругленькими зеленини плодами, а будь-який Зниклий Хлопчак давився слиною в очiкуваннi смачноï страви не з риби (як же ж остогидла риба), Пен знову був у своєму дикому настро та пiдпалив увесь город.
Сморiд знав, як це закiнчиться - Пен був занадто швидкий, ще й фе на додачу. Малi мерзотники швидко викололи Альберту очi, вiн не встиг пройти i двох крокiв, Пен декiлька разiв проштрикнув тiло та скинув його з кручi у море. I нiхто бiльше не думав про городину у Нiколандi.
Вони харчувались головним чином пташиними яйцями та пташенятами, якщо вдавалось розорити гнiздо. I риба, постiйно риба. Один iндiанець показав Смороду, як солити рибу тою сiллю, що можна зiшкребти з каменюк бiля моря ножем. Риба трошечки довше не гнила,.
-Я б убила за шматок сиру, - сумовито промовила Мiртл.
- Еге ж, - Сморiд помiшав киплячий горщик з чимось на зразок юшки - вода, знову риба та декiлька шматкiв кокосу, - от тiльки кого?
Мiртл пiдняла голову, подивилась через кiмнату, якщо напiвзатоплений трюм розбитого корабля можна назвати "кiмнатою".
Пiтер Пен сидiв на саморобному тронi з рибальських сiток та шматкiв дерева, розповiдаючи комусь з молодших Зниклих Хлопчакiв про жорстокi сутички з пiратами, а на кожному плечi у нього сидiла фея, що свiтилась зеленавим болотяним свiтлом. I третя фея дивилась зi спинки трону, ïï оченята постiйно обшукували кiмнату, крильця здригались, наче вуха сплячого пса.
Сморiд пхнув ïï.
- Не дивись! - прошипiв вiн, i Мiртл слухняно опустила голову. - Ти ж не хочеш, щоб вони помiтили, що ми на них дивимось?
- Яка рiзниця, - пробурчала Мiртл, копирсаючись у багаттi, - я тут надовго не залишусь.
Сморiд проковтнув слину. В Нiколандii не можна було зрозумiти, скiльки кому рокiв, ще й Пен не визнавав днi народження, але Мiртл думала, що й близько шiстнадцяти, а Сморiд на рiк чи два молодший. Хлопцям було легше, можна було протриматись деякий час, якщо голитись на самотi, але дiвчата тако можливостi не мали взагалi - голод мiг затримати на деякий час, але коли Пен чуяв кров, то все. Ти не подорослiшаєш у Нiколаднiïï , не зможеш.
- Можна пiти, ну, до iндiанцiв, - Сморiд нахилився до неï, його подих ворушив бруднi пасми волосся Мiртл, бо мило також було дорослою рiччю, тi зi Зниклих Хлопчакiв, якi хотiли митися, обходились водою з пiском, - якщо ти зникнеш з його поля зору надовго, то вiн про тебе забуде.
Мiртл знизала плечем. Фея дивилась на неï, наче комашинi лапки повзли по шкiрi. Так, iндiанцi були непоганими людьми, вони могли сховати Зниклого Хлопчака, але вони не могли нiчого зробити з Пеном. Альберт казав, що вони називають його Молодий Вендiго, але Альберт був мертвий, i нiхто зi Зниклих Хлопчакiв не знав, про що кажуть iндiанцi. Та ще той... випадок з донькою вождя.. Пiрати майже встигли, але майже.
Феï завжди були на березi, так що й на допомогу пiратiв марно було сподiватись. Та ще й цокнутий Бенджi клявся, що бачив, як Пен перетворився на отакенного крокодила, двадцяти футiв завдовжки, з повною пащекою бiлiсiньких зубiв.
- Просто зняв с себе шкiру та стрибнув у воду - волав Бенджi з-пiд дерева, скрутившись калачиком, чухаючи скальпа до кровi, - i оцi маленькi феï вилазили у нього з пащеки та чистили йому зуби! Правда-правда-правда!
Ну, Бенджi був цокнутий, це всi знали. Пен iнодi нацьковував на нього фей, щоб той верещав та гриз власнi пальцi до кровi. Бенджi не можна було вiрити. Але крокодил у печерi iнодi був, а iнодi - нi. I Пен нiколи не був голодним. Але краще про це не думати.
Мiртл знала, що часу вже немає - навiть на таких харчах ïï тiло росте, вона дивилась на себе в у калюжах, i обличчя було не таким, навiть старе лахмiття стало затiсним в деяких мiсцях. Треба було щось робити. Але вона чекала. Вона думала, що щось нарештi станеться у цьому страшному мiсцi без часу, де нiчого нiколи не стається. Вона думала, що зможе знайти шлях додому.
Iнодi, перед тим як заснути вона мрiяла. Чи молилася - зараз мiж цим не було нiяко рiзницi - що вона почує стукiт по дошкам бiля свого вуха, а потiм у кiмнату за нею прийде хлопець, як тодi, схожий на мертвого брата, Альберта. Нiчого чарiвного не було у ньому, нiчого ельфiйського - мозолистi руки, плечi, зiгнутi пiд вiдповiдальнiстю. Вiн нiчого не обiцяв, просто знав, що вона iснує, живий чи мертвий - пам'ятав.
Не лiтав вiн, а ходив, залишаючи глибокi слiди на пiску. Нахилився i витягнув ïï в доросле життя.