Герасимов Руслан Иванович : другие произведения.

Кропивна королева

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:

  КРОПИВНА КОРОЛЕВА (КАЗКА)
  
   В однiй старовиннiй садибi бiля поважного, старого будинку рiс величезний сад. За садом був постiйний i ретельний догляд, але вiн був настiльки великий, що у вiддалених його куточках знаходилося все ж мiсце рослинам, на якi вправнi садiвники зазвичай дивляться з ледь прихованим невдоволенням обуреного жалю та мало не презирливого осуду. Якщо в центрi саду красувався буйним цвiтом доглянутого благополуччя поважно розлогий кущ темно-бордових ароматних троянд, якщо поодаль, в акуратнiй послiдовностi геометричного розрахунку, ефектно розмiщувалися слухняно розцвiлi квiти розмiром дещо менше - хризантеми та лiлiї, гiацинти та крокуси, а ще далi - айстри та гвоздики, левкої та тюльпани, майори, жоржини, пiвонiї та маки, то за ними, на вiддалi запущеної глушини, дивним сплетiнням дикої вольницi розрослися чортополох i кропива, реп'ях i лопух, первоцвiт, жовтий дрiк, крученi паничi, маргаритки та лiловi волошки.
  
  
   Ще в садку жив ельф. Вiн був настiльки малим та крихiтним, що легко мiг розмiститися в будь-якому непримiтному та крихiтному бутонi якої завгодно невигадливо непоказної, дрiбнесенько простiсiнької квiтки. Втiм, саме ельф був справжнiм власником саду й щоосенi вiн оголошував рослину, яка, на його думку, було минулого лiта найдостойнiшою та привабно прекраснiшою з усiх тамтешнiх мешканцiв. Цiй рослинi присвоювався почесний королiвський титул, вручалися королiвськi регалiї, надавалися королiвськi почестi та й у її квiтах чарiвний ельф облаштовував свої розкiшнi апартаменти на усе наступне лiто.
   Найчастiше (завжди) королевою величезного саду оголошувався кущ чарiвно пахучих вишневих троянд. Та й чи могло бути iнакше? Хто б мiг ще похвалитися настiльки вишуканою статтю, настiльки благородним забарвленням i настiльки витонченим ароматом будь-якого з бутонiв велично розлогого куща? I всi квiти в саду, хоч потай, можливо, заздрили та мрiяли за королiвськiй титул, все ж визнавали безумовну перевагу рожевого куща. I хризантеми, i лiлiї, i гiацинти, i крокуси, а ще далi гвоздики, айстри, жоржини, тюльпани, левкої та пiвонiї, - всi-всi улесливо схиляли перед королевою-трояндою головки-квiти, схрещували листочки-руки та й гнули свої стебла в глибокому реверансi. Всi-всi цi квiти, оскiльки самi себе вони гордовито вiдносили до роду бундючно вельможної знатi, всi-всi цi квiти суворо й неухильно дотримувалися правил палацово-садового етикету. Усiм їм було приємно, корисно та й просто необхiдно говорити про рожевий кущ церемонiальною мовою послужливої вiдданостi, захоплення й неодмiнно (обов"язково) схвильованого поклонiння.
   Тюльпани зi значущою серйознiстю говорили про незрiвнянний науковий розум їх величностi, гiацинти солодким голосом повiдали за вишукану людянiсть та неосяжну щедрiсть королеви-матерi, крокуси ж, важливо надувши й без того догiдно повнi та круглi щоки, в шанобi безумовного обожнювання торочили за високоповажну величiнь та благословенну незамiннiсть щасливо зростаючого посеред саду рожевого куща.
  
  
   Втiм, усi iншi рослини, якi безглуздо розплодилися в межах довколишньої глушини (чортополох i кропива, первоцвiт i фiалки, нагiдки, первоцвiт, реп'ях i лопух, маргаритки та лiловi волошки), всiх їх вiдносили до розряду справедливо зневажуваної, безглуздої чернi. Тому-то цi рослини не спiвали хвалебного славослiв'я та величальне многая лiта, - всi цi рослини були безхитрiсно неосвiченi, простакуватi та й волелюбно наївнi водночас. Вони були простакуватi та неосвiченi навiть до того, що їм була незнайома мова солодко облесливого придворного вихваляння.
   На цих-то селюкiв рослини, якi були наближенi до їх величностi королiвського куща, рослини вишукано благороднi та й пiднесено чепуристi, поглядали зверхньо. Отож чи варто було звертати увагу на цю провiнцiйну чернь, адже нiхто з цих дикунiв нiколи не стане (нiколи не посмiє за те навiть помрiяти!), нiколи не стане королевою їх прекрасно доглянутого, величезного саду! Саду, який iснував єдино й тiльки для обраних щасливцiв з вузького кола добiрної знатi!
  
  
   Так i в кiнцi цього лiта всi готувалися до переобрання королеви. Всi вже заздалегiдь, майже остаточно, знали, що її величнiстю королевою величезного саду знову стане велично розлогий кущ троянд. Двiрцева знать урочисто причепурювалася до добре знайомої й небачено пишної процедури оголошення королiвського iменi, до надання належних її величностi церемонiальних почестей та врученню неоцiнимо значущих королiвських регалiй.
   Тюльпани та лiлiї старанно вивчали величальну хорову пiсню, гiацинти торочили здавна повторюванi, слово в слово, тексти вiтальних промов, крокуси та левкої незлiченну кiлькiсть разiв вiдточували майстернiсть схрещування листочкiв та присiдання в глибоко схиленому, шанобливому реверансi.
   Духмяний хмiль, виходець iз чернi, котрий невiдомо яким чином висiявся серед сердитих гвоздик, виявив себе прямим поетом та й, як i личить безрiдним поетам-вискочкам, готувався прочитати цiлу вiршовану поему, в якiй би витiювато, привiльно та розлого розповiдалася розгорнута й докладно деталiзована iсторiя королiвського роду вiд прадавнiх часiв Адама та Єви.
  
  
   Треба вiдзначити, що провiнцiйнi селюхи з глухих закуткiв саду також готувалися до дня щорiчного святкування. Щоправда, чортополох i повитиця, реп'ях i лопух, дзвiночки, первоцвiт, маргаритки та лiловi волошки зовсiм не розумiлись у придворно-садовому етикетi, а якби навiть i розбиралися в тонкощах вiтального колiнопреклонiння, то все одно на них нiхто б не звернув жодної уваги. Тому жителi вiддаленої глушини лише намагалися якомога вище витягнути свої стеблинки та пiдняти догори свої голови-квiточки, щоб, боронь Боже, здаля, за заростями безрiдних своїх побратимiв, не пропустити чогось примiтно важливого з палацово-театралiзованого дiйства. Й тiльки кропива цiєї осенi залишалася байдужою до загально очiкуваних урочистостей.
  
  
   Ще з ранньої весни, щоранку, з поважного, старого будинку до кропиви навiдувалася жiнка. Жiнка була згорьовано нещасна й чимось сильно засмучена. Щоразу вона тримала в руках золотi садовi ножицi. Цими-то ножицями жiнка боляче вiдтинала в кропиви її пекуче листя. Кожного разу - цiлий пучечок молоденьких, ледь зазеленiлих листочкiв. Отi листочки жiнцi були необхiднi для того, щоб варити цiлюще зiлля її хворому синочковi. Кожного разу, коли жiнка збирала тугий пучечок цього листя, вона просила прощення в кропиви, яку так боляче катувала. Кожного разу, обрiзаючи кропиву та збираючи листочки, в сумному роздумi своєму за сина, вона мимовiльними, тихими материнськими сльозами омивала свiжi кропив'янi рани. I кропивi здавалося, що порiзи болять менше, що кожного ранку жiнка приходить до неї трохи веселiша, що материнськi сльози з приречено-нагорьованих i безнадiйних потроху перетворюються на безмежно-терплячi сльози втiшеної матерi.
   I тому кропива, щосили намагаючись до наступного ранку пустити веселу поросль молоденьких, нiжних листочкiв, жадiбно тягнула з ґрунту цiлющий сiк землi. I не було дня, щоб, прийшовши вранцi до кропиви, згорьована жiнка не побачила на оголених гiлках кропив'яного куща благословенну розкiш молодого, тiльки що зазеленiлого листя. Так тривало всю весну та лiто. В кiнцi ж лiта зi старого будинку на прогулянку вперше вийшли жiнка та її блiдий i змарнiлий, але вже поздоровiлий син.
  
  
   Ось чому цiєї осенi кропива була нещасно спустошена та безлиста, ось чому її голi стебла аж нiяк не годилися для присутностi, та що там присутностi, просто для спостереження за пишним дiйством возвеличення королеви їх саду. Самотнiй i жалюгiдний кропив'яний кущ сором'язливо сиротiв у самому непримiтному, глухому й безславно занедбаному кутку саду. Позаду будякiв i лопуха, дзвiночкiв i реп'яхiв, будякiв та повитицi... позаду всiх...
  
  
   Нарештi настав день, коли ельф мав оголосити нову королеву саду. Крокуси, поважно надувши й без того круглi щоки, урочисто завмерли в шанобливому очiкуваннi, маки заздалегiдь залились чудною фарбою замилування та несподiваного захвату, духмяний хмiль схвильовано онiмiв, забувши з якого саме листочка необхiдно читати величально безсмертну свою поему. Роза, захоплено зберiгаючи лиск самовпевненої поважностi, афiшуючись розкiшшю фасонистих нарядiв, яскраво красувалася в пишнотi палацового свого оточення. Хто був гарнiше за неї, хто був шляхетно вагомiшим та бiльш достойним?..
   I ось ельф оголосив королевою саду... королевою саду... нещасно обiрвану, непримiтну та самiтно безрiдну кропиву! Чи потрiбно описувати неудаване здивування мешканцiв саду? О, з якою обуреною пихатiстю надулося вельможне плем'я крокусiв та тюльпанiв, з яким самовiдданим завзяттям нерозумiння затрiпотiли фрейлiни-гвоздики, як манiрно заламали ручки придворнi лiлiї!.. О, як вiдчужено та неприязно, як холодно та непривiтно вiдвернулися геть чортополох i лопух, реп'ях та первоцвiт, маргаритки та лiловi волошки!
  
  
   А втiм, що нового? - так вже здавна заведено: великодушно безкорисливе благодiяння вкрай рiдко винагороджується належним чином. Якщо ж доля й захоче якимсь випадковим чином принагiдно прислужитися тобi, то нiхто не висловить сильнiше й дохiдливо очевиднiше вищiй ступiнь свого здивованого незадоволення, як який-небудь рiвний тобi, заздрiсний та дурний товариш твiй - реп'ях.
   Хоча ще одне: винахiдливий духмяний хмiль все ж виявив спритнiсть мiркування - помiнявши порядок сторiнок i слiв, вiн таки прочитав перед усiма свiй докладно вiршований лiтопис, свою безсмертну поему про давнiсть та патрiархальну достойнiсть Великокропивного королiвського роду. Але чи варто дивуватися? Адже запашний хмiль виявив себе прямим поетом, - чи йому соромитися лукавства вiрнопiдданського преклонiння?
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"