Семунд Мудрий : другие произведения.

Пiсня про Хельгi сина Хьорварда

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Про Хельгi та валькiрiй. Також мiстить мiфологiчнi та етнографiчнi уявлення.


Пiсня про Хельгi сина Хьорварда

  

Про Хельгi й Сiгрлiнн

  
   Хьорвардом звався конунг. Вiн мав чотири жiнки. Одна звалась Альвхiльд, ïï сина звали Хедiн. Iнша звалася Серейд, ïï сина звали Хумлунг. А третя була Сiнрьод, ïï син звався Хюмлiнг.
   Хьорвард конунг дав непорушне слово, що вiзьме шлюб iз найгарнiшою з жiнок. Вiн почув, що дочка Свафнiра конунга найпрекраснiша з усiх; ïï звали Сiгрлiнн.
   Iдмундом звався його ярл. Атлi був йому сином, вiн вирушив просити руки Сiгрлiнн для свого конунга. Вiн затримався у Свафнiра конунга на зиму. Франмаром звався ярл, вихователь Сiгрлiнн; його дочку звали Алов. Ярл порадив вiдмовити видавати дiвчину, тож Атлi рушив додому.
   Одного дня Атлi син ярла зупинився у якомусь гаю, над ним у кронi дерева сидiв птах, який почув, що його люди кличуть найгарнiшими дружин Хьорварда конунга. Птах загомонiв, Атлi ж слухав, що той каже. Птах мовив:
  
   1
   "Чи бачив ти Сiгрлiнн,
   Свафнiра дочку,
   з дiв найгарнiшу
   в свiтi людей?
   Хоч i найкращими
   Хьорварда жон
   люди вважають
   у Гласiслундi".
  
   Атлi мовив:
  
   2
   "Чи буде iз Атлi
   Iдмунда сином
   птах велемудрий
   розмову вести?"
  
   Птах мовив:
  
   "Буду, якщо
   жертву дiстану,
   сам ïï виберу
   в конунга домi".
  
   Атлi мовив:
  
   3
   "Бери, та не Хьорварда,
   анi синiв його,
   анi прекрасних
   владаря жон,
   жодноï жiнки
   ти не дiстанеш;
   цiну пристойну
   друг може сплатити".
  
   Птах мовив:
  
   4
   "Двiр я вiзьму,
   храма великого,
   злоторогих корiв
   з владцi обiйстя,
   як вiн Сiгрлiнн
   обiйме на ложi,
   коли досконала
   пiде за князем".
  
   Це сталося до поïздки Атлi. Коли ж вiн повернувся i конунг спитав, що чути, вiн мовив:
  
   5
   "Клопоту мали
   й жодного зиску,
   конi погинули
   в горах високих,
   шляхом камiнним
   Семорн долали,
   вiдмову отримали,
   Свафнiра дочку,
   перснями гарну,
   ми не дiстали".
  
   Конунг звелiв ïм ïхати вдруге i сам з ними вирушив. От вони пiднялися на гору i побачили полум'я, що охопило весь Сваварланд, i великi хмари куряви з-пiд конячих копит. З'ïхав конунг з гори i спинився на ночiвлю коло якоïсь рiчки. Атлi виставив варту, а сам поïхав понад рiкою. Вiн знайшов якусь хату. На хатi сидiв великий птах i чатував, та й заснув. Атлi пожбурив списа i вбив птаха, а в хатi знайшов Сiгрлiнн, конунгову дочку, i Алов, ярлову дочку, та й забрав ïх обох iз собою. То Франмар ярл прийняв орлину подобу i боронив ïх вiд воïнiв чарами.
   Хродмаром звався конунг, який сватався до Сiгрлiнн. Вiн убив конунга свавiв, а ïхню краïну розграбував i вiддав на поталу пломеню.
   Хьорвард конунг отримав Сiгрлiнн, а Атлi - Алов.
   У Хьорварда i Сiгрлiнн народився син, високий i гарний. Вiн був мовчазний i не носив жодного iменi. Якось вiн сидiв на курганi й побачив, що ïдуть дев'ять валькiрiй, i одна з них - особливо шляхетського вигляду. Вона мовила:
  
   6
   "Спiзнишся ти, Хельгi,
   вою звитяжний,
   порядкувати перснями
   та Рьодульсвеллiром, -
   орел кричить рано, -
   як будеш мовчати,
   хоч дух твiй мiцний,
   шолома володарю".
  
   Хельгi мовив:
  
   7
   "Що, фюльг'я, даси ти
   Хельгi до iменi,
   дiво пресвiтла,
   що просити порадиш?
   Добре подумай,
   перш нiж казати,
   нiц не вiзьму,
   як моєю не станеш".
  
   Валькiр'я мовила:
  
   8
   "Знаю, мечi є
   на Сiгарсхольмi,
   без чотирьох
   там п'ять десяткiв,
   є там один,
   кращий за решту,
   горе кольчуг,
   оздоблений златом.
  
   9
   З перснем рукiв'я,
   дух у клинку,
   страх на вiстрi
   має, хто ним володiє;
   на лезi лежить
   кривавий дракон,
   з iншого ж боку
   тягнеться змiй".
  
   Ейлiмi звався конунг. У нього була дочка Свава. Вона була валькiр'я i ïздила небом i водою. Вона дала Хельгi iм'я та згодом часто захищала його в битвах. Хельгi мовив:
  
   10
   "Недобрий ти, Хьорварде,
   князь шановладний,
   воïв очiльник,
   хоч i славетний;
   дав ти вогню
   зжерти воïнiв житла,
   вони ж тобi лиха
   не скоïли жодного.
  
   11
   Хродмару випало
   перснi тримати,
   тi, що належать
   родичам нашим,
   мало боïться
   вiн за життя,
   гадає, погинули
   всi спадкоємцi".
  
   Хьорвард сказав, що дасть Хельгi воïнiв, якщо вiн бажає помститися за батька матерi. Тодi Хельгi здобув меча, що його Свава йому порадила. Потiм рушили вони з Атлi, вбили Хродмара i звершили багато iнших славетних справ. Хельгi знищив йотуна Хатi, що сидiв на якiйсь горi. Хельгi й Атлi спинили корабель у Хатафiордi. Атлi вартував першу частину ночi.
   Хрiмгерд дочка Хатi мовила:
  

Промови Хрiмгерд

  
   12
   "Що за героï
   у Хатафьордi?
   Щити на човнi,
   хоробрi на позiр,
   гадаю, наляканi мало;
   як зветься ваш конунг?"
  
   Атлi мовив:
  
   13
   "Хельгi вiн зветься,
   ти лиха великого
   князю не зробиш;
   залiзнi борти
   у наших човнiв;
   нам вiдьми не шкодять".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   14
   "Як тебе звати,
   муже могутнiй,
   як люди тя кличуть?
   Тобi владар вiрить,
   коли доручає
   стояти на носi".
  
   Атлi мовив:
  
   15
   "Атлi я звуся,
   гнiв мiй страшний,
   багато потвор я здолав;
   на штевнях вогких
   часто стояв я
   i вершниць нiчних убивав.
  
   16
   Як твоє ймення,
   жона смертежахна?
   Назви свого батька iм'я;
   на дев'ять ти миль
   у землю врости,
   i хай з тебе виросте древо".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   17
   "Хрiмгерд я звуся,
   А Хатi - iм'я мого батька,
   вiн йотуном був найсильнiшим;
   чимало жiнок
   забрав iз осель,
   спинив його Хельгi".
  
   Атлi мовив:
  
   18
   "Чигала ти, жiнко,
   на човен героя
   у входу до фьорду;
   поïхав би воïн
   дарунком до Ран
   iз волi твоєï,
   коли б тебе спис не спинив".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   19
   "Ти, Атлi, здурiв,
   наснилось тобi,
   як брова зiмкнув;
   матiр моя
   княжi замкнула човни;
   я ж потопила
   Хльоварда синiв.
  
   20
   Iржатимеш, Атлi,
   коли ти не євнух,
   як Хрiмгерд хвоста задере;
   серце зайшлося,
   гадаю, вiд страху,
   хоч голосом ти жеребець".
  
   Атлi мовив:
  
   21
   "Що я жеребець,
   доведу, коли хочеш,
   на сушу зiйду,
   тебе всю понiвечу,
   коли забажаю,
   опустиш ти, Хрiмгерд, хвоста".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   22
   "Ти, Атлi, на сушу ступи,
   певний у моцi,
   зустрiнемось в бухтi Варiн,
   виправлю ребра
   тобi я, герою,
   коли в моï руки потрапиш".
  
   Атлi мовив:
  
   23
   "Я не зiйду,
   доки люди не встануть,
   триматиму варту;
   не вiльно менi
   тролиць виглядати
   пiд нашим човном".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   24
   "Хельгi збуди,
   Хрiмгерд сплати,
   бо вбити дозволив ти Хатi;
   нiчку одну
   хай вона з владарем спить,
   втрату свою вiдшкодує".
  
   Атлi мовив:
  
   25
   "Лодiном зветься
   єдиний твiй суджений,
   ти людям бридка,
   живе на Толлеï
   турс хортовидний,
   мешканець лави паскудний,
   лiпший тобi чоловiк".
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   26
   "Жiнка для Хельгi жадана,
   що верхи фiорд оглядала
   минулоï ночi;
   . . .
  
   27
   Златосяйна дiва
   мене пересилить;
   на землю ступила,
   човни захищала,
   вона лиш одна
   менi не дозволить
   знищити будлунгiв люд.
  
   Атлi мовив:
  
   28
   "Слухай-но, Хрiмгерд,
   тобi вiдшкодую,
   коли скажеш князю,
   чи дух там один
   човни захищав,
   чи ïхали кiлька?
  
   Хрiмгерд мовила:
  
   29
   "Тричi по дев'ять
   там ïхало дiв,
   а спереду - бiла в шоломi,
   ïх конi трусились,
   а там, де спинялись,
   роса у глибокi долини
   i град на високi лiси
   стiкав з ïхнiх грив,
   щоб людям прийшов урожай;
   було менi гидко те зрiти".
  
   Атлi мовив:
  
   30
   "На схiд подивись нинi, Хрiмгерд,
   чи тобi не погрожує
   Хельгi знаками смертi;
   на сушi й на морi
   захищенi лофдунгiв лоддi
   й сiклiнгiв так само".
  
   31
   "День уже, Хрiмгерд,
   затримав тебе
   Атлi до гибелi,
   пам'ятним знаком у фьордi
   людям на смiх
   стоятимеш ти, скам'янiла".
  
   Хельгi конунг був превеликим героєм. Вiн прибув до Ейлiмi конунга i просив руки його дочки Свави. Хельгi й Свава обмiнялися обiтницями i сильно кохали одне одного. Свава лишилася у домi свого батька, а Хельгi вирушив на вiйну. Свава, як i ранiше, була валькiр'єю.
   Хедiн був удома зi своïм батьком, Хьорвардом конунгом, у Норвегiï.
   У переддень йоля Хедiн ïхав сам-один через лiс i зустрiв тролицю. Вона ïхала на вовку, а замiсть вудил тримала змiй. Вона попросила Хедiна супроводжувати ïï. "Нi", - вiдказав той. Вона ж мовила: "За це ти поплатишся за чаркою обiтниць". Пiд вечiр стали виголошувати обiтницi. Привели святкового кабана. Люди клали на нього руку i виголошували клятви за чаркою. Хедiн поклявся непорушно взяти за себе Сваву, дочку Ейлiмi конунга, кохану його брата Хельгi. Вiн дуже збентежився, пiшов на пiвдень i зустрiв свого брата Хельгi. Хельгi мовив:
  
   32
   "Привiт тобi, Хедiн,
   як можеш, повiдай,
   що чути нового
   у землях норвезьких,
   чом ти, королевич,
   полишив свiй край,
   чому одного
   тебе я зустрiв?"
  
   Хедiн мовив:
  
   33
   "[Не сам королевич
   полишив свiй край],
   скверна велика
   печалить мене,
   взяти обрав я
   конунга чадо,
   твою наречену
   за чаркою клятви".
  
   Хельгi мовив:
  
   34
   "Ти не карайся,
   може згодитися
   Хедiна слово
   хмiльне нам обом.
   . . .
  
   35
   Кликав мене
   витязь на берег,
   через три ночi
   маю прибути;
   мало надiï
   менi повернутись;
   тож слово твоє
   добро принесе,
   коли так судилося".
  
   Хедiн мовив:
  
   36
   "Мовив ти, Хельгi,
   що заслуговує
   Хедiн вiд тебе добра
   i великих дарiв;
   лiпше менi
   скривавити меч,
   нiж мир дарувати
   твоïм ворогам".
  
   Так мовив Хельгi, бо передчував свою загибель, i гадав, що це його фюльг'ï напоумили Хедiна, коли той зустрiв жiнку верхи на вовку.
   Альвом звався конунг, син Хродмара, що вигородив поле бою горiховим гiллям, чекаючи на Хельгi на Сiгарсволлiрi через три ночi. Тодi Хельгi мовив:
  
   37
   "Їхала в сутiнках
   жiнка на вовку,
   просила його
   супроводити;
   знала вона,
   що вражений буде
   син Сiгрлiнн
   на Сiгарсволлiрi".
  
   Тодi вiдбулася запекла битва, i Хельгi отримав смертельну рану.
  
   38
   Послав тодi Хельгi
   Сiгара ïхати
   до Ейлiмi конунга
   дочки єдиноï
   "Проси наречену
   хутко збиратись,
   як хоче живим
   князя знайти".
  
   Сiгар мовив:
  
   39
   "Мав мене Хельгi
   до тебе послати,
   Сваво, з тобою
   вести розмову;
   тебе хутко князь
   бачити хоче,
   поки ще дихає
   високородний".
  
   Свава мовила:
  
   40
   "Що трафило Хельгi,
   Хьорварда сина?
   Горе важке
   спiткало мене,
   чи меч його вразив
   чи море поглинуло,
   мушу я людям
   за нього помститись!"
  
   Сiгар мовив:
  
   41
   "Рухнув на ранок
   у Фрекастейна,
   будлунг, що був
   кращий пiд сонцем;
   Альв перемогою
   буде пишатися,
   хоч i даремно
   ïï вiн отримав".
  
   Хельгi мовив:
  
   42
   "Привiт тобi, Сваво,
   духом смутна,
   стане останньою
   ця наша зустрiч;
   будлунга рани
   кров'ю стiкають,
   лезо менi
   пройшло коло серця.
  
   43
   Прошу тебе, Сваво,
   не плач, наречена,
   волю останню
   слухай мою,
   Хедiну ти
   ложе стели,
   воïна юного
   ти покохай".
  
   Свава мовила:
  
   44
   "Мовила я
   в домi батькiв,
   коли менi Хельгi
   перснi обрав,
   що коли втрачу
   я свого князя,
   воïн незнаний
   мене не обiйме".
  
   Хедiн мовив:
  
   45
   "Цiлуй мене, Сваво,
   бо я не вернуся
   анi до Рогахейму,
   анi до Рьодульсфьяллю,
   доки я не помщуся
   Хьорварда синовi
   за конунга, бувшого
   пiд сонцем найкращим".
  
   Хельгi i Свава, як розповiдають, народилися знову.
  

Примiтки i коментарi

  
   Ця пiсня, як i деякi iншi тексти "героïчного" корпусу Едди, за структурою дещо нагадує сагу. Так, у центрi уваги - доля Хельгi, чий життєвий шлях ретроспективно простежується вiд народження до смертi. Менше уваги припадає на Атлi, старшого бойового товариша Хельгi. В пiснi присутнi мiфопоетичнi мотиви: вiра в чари, чаклуни, вiдьми, духи, валькiр'ï, велети тощо. Цiкавим здається також мотив утiлення героïчноï долi: Хельгi має передчуття, що не повернеться з двобою, але навiть не намагається його уникнути. Цю тенденцiю, притаманну нордичнiй лiтературi загалом, ми ретельнiше розглянемо згодом.
  
   Вiн затримався у Свафнiра конунга на зиму, - мається на увазi, що Атлi не одразу розкрив мету свого вiзиту.
   Франмаром звався ярл, вихователь Сiгрлiнн, - у давнiх германцiв був звичай, щоб шляхетнi люди вiддавали дiтей на виховання своïм пiдлеглим.
   Балакучий птах, якого зустрiв Хельгi, це, радше за все, той самий велетенський орел, у подобi якого Франмар ярл вартував Сiгрлiнн i Алов, яких Атлi згодом визволив (прозова вставка мiж строфами 5 i 6). Цю лiнiю не доведено до сюжетного завершення.
  
   6. ...орел кричить рано, - герой має змолоду явити звитягу i красномовнiсть.
   шолома володар (hilmir), - досл. "шоломний", епiтет на позначення воïна i шляхетноï людини.
  
   7. Фюльг'я (fylgja) - досл. "супутник", дух-покровитель особи чи мiсцевостi (land-vættir); може являтися у подобi двiйника людини, чарiвноï жiнки чи якоïсь потвори. Вважалося, що найчастiше фюльг'я зустрiчається людинi незадовго до смертi.
   Що, фюльг'я, даси ти // Хельгi до iменi, - вважалося, що той, хто дав людинi iм'я, має чимось ïï обдарувати.
  
   9. ...з iншого ж боку // тягнеться змiй, - варiант перекладу: "на рукiв'ï тягнеться змiй". Сенс слова valböstu не зовсiм прозорий: ясно лише, що йдеться про якусь частину меча. Гадаю, тут iдеться про клинок: часто його виготовляли таким чином, що на клинку утворювався хвилястий вiзерунок, особливо помiтний при конденсацiï на залiзi вологи (наприклад, роси).
  
   13. ...залiзнi борти // у наших човнiв; // нам вiдьми не шкодять, - мається на увазi, що на бортах корабля висять щити, оббитi залiзом. Вважалося, що метали, особливо - залiзо, вiдлякує рiзну нечисть i лихi чари. Радше за все, це вiдгомiн iндоєвропейськоï "металофобiï": в архаïчному суспiльствi метали - зброя, прикраси тощо - маркували воïнську страту, будучи табу для представникiв господарського i жрецького прошаркiв.
  
   14. ...стояти на носi, - саме на носi човна пiд час бою було найнебезпечнiше, тому туди ставили найкращих бiйцiв.
  
   15. ...Атлi я звуся, // гнiв мiй страшний, - гра слiв: "Атлi" пишеться i звучить майже як atall, себто "жахливий, дикий, лютий, гнiвно сяючий".
   ...вершниць нiчних (kveldriður) - себто вiдьом, тролиць.
  
   16. Дев'ять миль (níu röstum) - власне, раст (rast) означає "перепочинок", "перехiд", себто вiдтинок шляху, що можна здолати, не вiдпочиваючи (в середньому 25 км). Глибоченько ж Атлi хоче зарити Хрiмгерд!
  
   27. Будлунги, лофдунги, сiклiнги - патронiмiчнi iносказання на позначення благородних воïнiв. Походження не зовсiм прозоре. Так, будлунги - iмовiрно, вiд iменi Будлi, брата Атлi (iсторичний Бледа, брат iсторичного Аттiли).
  
   28. ...чи дух там один (var sú ein véttr) - пiд словом véttr мається на увазi дух-захисник, у даному випадку - валькiр'я.
  
   30. Знаки смертi (helstöfum) - руни, вирiзанi на зброï, щоб збiльшити згубну силу.
  
   Сенс строфи 31 у тому, що Атлi розмовами затримав Хрiмгерд до свiтанку. Будучи хтонiчним створiнням, дочкою йотуна, вона обернулася на камiнь пiд променями сонця.
  
   Прозовий фрагмент мiж строфами 31 i 32 iлюструє деякi особливостi нордичноï мiфопоетики. Дiя вiдбувається у переддень йоля - скандинавського Нового року, часу, коли сонце помирає i вiдроджується. Саме тодi сили темряви мiцнiшають. Тому не дивно, що Хедiн зустрiчає тролль-вiдьму верхи на вовку, зi змiями замiсть вудил (це взагалi хрестоматiйна iконографiя подiбних створiнь). Потвора напрошується до Хедiна у супутницi, хоче стати його фюльг'єю, вiн ïй вiдмовляє, i за те вона мститься: саме з ïï волi вiн виголошує обiтницю взяти Сваву за дружину. Ймовiрно, то була фюльг'я самого Хельгi (людина могла мати кiлька духiв-супутникiв).
   Святковий кабан (sonargöltr), "сонячний вепр", символiзує, як видно з назви, сонце (солярна семантика образу дичини, що ïï жене небесний мисливець, загалом дуже поширена у мiфологiчних системах народiв Пiвнiчноï Євразiï). Його святковий зарiз має ритуальне походження i символiзує смерть старого сонця та народження нового. Закланню передував ритуал, описаний у даному прозовому фрагментi: люди клали руку на вепра (це можна прочитати як клятву самим сонцем чи самому сонцю) й виголошували якусь обiтницю, пiсля чого пили з "чарки владаря" (bragarfulli; iсландська назва самого обряду походить вiд цього слова). Такi клятви вважалися священними й незламними. Не дивно, що Хедiн спохмурнiв, давши свою обiтницю.
   Звичай вигороджувати поле двобою горiховими вiтами широко розповсюджений у Скандинавiï та фiксується багатьма наративами. Сенс цього вигороджування, ймовiрно, у тому, щоб не допустити стороннiх впливiв на перебiг двобою, передусiм магiчного характеру.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"