Семунд Мудрий. Коротка пiсня про Сiгурда

Коротка пiсня про Сiгурда

Було якось, Сiгурд

Гьюкi зустрiв,

Вольсунг юний,

собi на шляху;

отримав довiру

двох вiн братiв,

вони обмiнялися

кревними клятвами.

Дари вiн дiстав

й дiвчину гарну,

Гудрун юну,

Гьюкi дочку;

пили й розмовляли

багато днiв поспiль

юний Сiгурд

i Гьюкi сини.

Потiм по Брюнхiльд

вони вирушали,

Сiгурд i сам

з ними поїхав,

Вольсунг юний

i вправний у битвi;

за себе узяв би

її, коли б мiг.

Сiгурд Пiвденець

меча клав мiж ними,

оголене лезо,

сяйнояскраве;

тої вiн жiнки

не цiлував,

гунський король

не тримав у руках

дiви, що вiз

Гьюкi нащадковi.

Вона ще не знала,

за свого життя

ганьби i скорботи

i жодного горя,

не звiдала сорому

й знати не знала;

та врештi спiткав її

присуд жорстокий.

Сiла вона

надворi пiдвечiр,

таку вона мову

тодi повела:

"Хай буде Сiгурд,

леґiнь пригожий,

у мене в обiймах -

або хай помре.

Про цi я слова

пошкодую потому:

його жiнка - Гудрун,

я ж - Гуннара жiнка;

нас норни жорстокi

надовго з'єднали".

Часто блукає

вона, повна злоби,

по кризi й мерзлотам

кожного вечора,

коли тая Гудрун

лягає на лiжко

i Сiгурд її

огортає покровом,

коли гунський конунг

кохає дружиноньку.

"Ходжу я безрадiсна,

сповнена смутку,

зроблю собi втiху

iз темного задуму".

В злобi вона

готувала убивство:

"Маєш ти, Гуннаре,

втратити землi

мої i так само

мене саму;

нiколи з героєм

не буду щаслива.

Поїду туди,

де ранiше жила

серед своїх

родичiв кревних;

сяду я там

i житиму снами,

як Сiгурда ти

життя не позбавиш

й не зробишся вищим

за iнших героїв.

Хай син вирушає

слiдом за батьком,

жити недовго

юному вовковi.

Як же iнакше

втишитись може

помсти палання,

коли син живий?"

Печальним став Гуннар

i зажурився,

у роздумах тяжких

сидить цiлу днину;

вiн геть не вiдав

i певний не був,

як учинити

йому найкраще,

як учинити

йому найлiпше,

бо коли Вольсунг

пiде з життя,

буде для всiх

втрата велика.

Вiн i про iнше

думав не менше:

бо не бувало

такого нiколи,

щоб королiвство

княгиня полишила.

Кличе на раду

вiн тодi Хегнi,

якому в усьому

вiн довiряв:

"Єдина менi

Брюнхiльд милiша,

Будлi дитина,

жiнка прегарна;

радше я власне

вiддав би життя,

анiж дiвочi

втратив дари.

Хотiв би ти мати

скарб нашого князя?

Добре було би

золотом Райну

нам володiти

i порядкувати,

сидiти в багатствi,

тiшитись щастям".

Хегнi єдине

на те вiдповiв:

"Нам вiд такого

краще не буде,

коли ми мечами

зруйнуємо клятву,

клятву зруйнуємо,

й нашу довiру.

Нема на землi

щасливiшого люду

за нас чотирьох,

народу правителiв,

а поки живе

гунський Бальдр дружин,

величнiшого

не вродить земля,

як ми п'ять синiв

шляхетного роду

за довге життя

у змозi зростити.

Я знаю напевно,

звiдки йде хвиля:

Брюнхiльд не може

приборкати лютi".

Гуннар мовив:

"Гуторм повинен

скоїти вбивство,

брат наш найменший,

люттю заслiплений;

вiн там не був,

як слово давали,

як слово давали

i нашу довiру".

Згодився легко

скорий на дiї,

Сiгурда серце

мечем прохромив.

Тут же помстився

герой у чертогу

i кинув меча

у скорого в дiях;

Гуторма трапив

гартований Грам,

сяйне залiзо

з конунга рук.

Його розрубало

на двi половини,

руки й голiвонька

нарiзно впали,

ноги летiли

аж на подвiр'я.

Спала Гудрун

там на ложi,

геть безжурна,

коло Сiгурда,

а як прокинулась,

то побачила:

друг Фрейра її

лежить у кровi.

Вона так ламала

руки свої,

що мiцносердий

на ложi пiдвiвся:

"Не побивайся ти,

Гудрун, так гiрко,

жiнко прекрасна,

брати твої цiлi.

Надто ще юний

мiй спадкоємець,

не зможе втекти

з вражого двору;

готують вони

чорну й нечувану

справу нову

нинi на радi.

На тинг не зберуться

подiбнi до нього

сестри сини,

хоч сiмох породила б.

Знаю напевно,

звiдки йде лихо:

Брюнхiльд єдина

винна у всьому.

Дiва мене

одного кохала,

того, хто Гуннару

шкоди не дiяв;

я не ламав

даної клятви,

мене не назвуть

його жiнки коханцем".

Над конунгом жiнка

мертвим зiтхала

i так ламала

руки свої,

що задзвенiли

келихи в домi,

заґелґотали

гуси на дворi.

Тодi засмiялась

голосно Брюнхiльд,

Будлi дочка,

вiд щирого серця,

бо долинали

до слуху її

гучнi голосiння

Гьюкi дочки.

Тодi мовив Гуннар,

вождь яструба друзiв:

"Певно, смiєшся,

жiнко злостива,

ти не вiд радостi,

не з доброго гумору.

Чом ти тепер

зблiдла з лиця,

недолi родителька?

Ти, певно, приречена.

Ти би була

гiднiшою жiнкою,

як на очах твоїх

Атлi убили б,

зрiла би брата

рани кривавi,

ти ще могла б їх

перев'язати.

Брюнхiльд мовила:

"Я мужем не гребую,

добре ви билися;

та Атлi не дуже

гнiв ваш злякає;

житиме вiн

пiсля вашої смертi

та перевершить

всiх за потугою.

Скажу тобi, Гуннаре, -

хоч знаєш ти й сам, -

поквапились ви

скоїти лихо;

юна була я

i непiдкорена,

всiм задоволена,

в домi у брата.

Я не бажала

замiж iти,

поки ви, Гьюкунги,

не прибули,

вершникiв троє,

люду правителiв,

з вашої путi

не вийшло пуття.

Я обiцяла ся

люду правителю,

що серед злата

на Гранi сидiв;

поглядом вiн

до вас не подiбний,

анi статурою,

анi лицем,

хоч виглядали

ви вельми владно.

Тодi менi Атлi

мовив єдине,

що не роздiлить

спадку зi мною,

злата й земель,

як згоди не дам,

частки позбавить

того майна,

що менi, юнiй,

вiн обiцяв,

що менi, юнiй,

вiдрахував.

Тодi менi спало

на думку таке,

що мушу я битись,

убратись у бронь,

i смертнi загинуть

усупереч братовi;

про те би тодi

дiзналися люди,

багато мужiв

мали би битися.

Зрештою згодилась

я на умови:

сильно бажала

дари тi отримати,

перснi червонi

родича Сiгмунда;

iншого мужа

скарбiв не волiла.

Кохала єдиного

я, а не iнших,

не мешкала зрада

в серцi валькiр'ї;

Атлi про те

згодом дiзнається,

коли вiн почує

про шлях мiй у смерть,

бо не бувало

зроду, щоб рушила

жiнка негiдна

за iншої мужем;

то буде помста

за муки мої".

Гуннар пiдвiвся,

владар звитяжний,

руки на плечi

жiнцi поклав;

зiйшлися усi

та намагалися

здоровий глузд

їй повернути.

Скинула руки

чужi з плечей,

мужам не дозволила

шлях заступити.

Гуннар покликав

Хегнi на раду:

"Хочу, щоб всi

в залi зiбрались

твої та мої -

є в тому потреба! -

воїни й шлях

у смерть заступили

жiнцi до того,

як iнша причина

прийде: тодi

хай буде, що випало".

Єдине тодi

Хегнi промовив:

"Не заступайте

її довгий шлях,

їй повернутися

вже не судилося;

прийшла вона покручем

з матерi черева,

вона народилась

на все лихе,

мужам багатьом

на скруху сердешну".

Пiшов вiн, сумний,

розмову скiнчивши,

долина ж намиста

дiлила дари.

Окинула оком

статки свої,

вбитих рабинь

i хатнiх служниць;

броню золочену -

недобре на серцi

було їй - вдягнула

й мечем закололась.

Впала на ложе

вона й обернулась

i, ранена лезом,

оголосила:

"Нинi пiдходьте,

хто золота хоче,

вiд мене дарункiв,

до ложа мого;

кожнiй я дам

коштовне намисто,

одяг фарбований,

плаття яскраве".

Мовчали усi,

хто чули те слово,

згодом усi

так вiдказали:

"Годi смертей,

жити хотiли б.

Не треба служницям

пошани такої".

Тодi передумала

жона льоновбрана,

юна за вiком,

i слово промовила:

"Не хочу я людям

шкоди чи смертi

через моє

горе нiяким.

Хай не палають

на ваших костях

статки розкiшнi

чи Меньї добро,

як рушите ви

на зустрiч зi мною.

Сiдай нинi, Гуннар,

до тебе промовлю,

сяюча жiнка,

життя позбавлена;

вам не дiстатися

вже до протоки,

хоч я сама

приречена вмерти.

Примиришся з Гудрун

швидше, нiж думав;

жiнцi кмiтливiй

з конунгом жити

важко iз мертвим

мужем у серцi.

Дiвчинку там

матiр народить,

свiтлою буде

мов ясний день,

мов промiнь сонця

зробиться Сванхiльд.

Гудрун даси ти

гiдного мужа,

вона ж багатьох

згубить шляхетних;

щастя не буде

з їхнього шлюбу;

зробиться Атлi

її чоловiком,

Будлi нащадок,

рiдний мiй брат.

Багато я можу

лиха згадати,

що менi трапилось,

зраду, що зранила,

тож я нещасна

була за життя.

Будеш ти Оддрун

сильно бажати,

Атлi на те

згоди не дасть;

будете ви

потай любити;

тебе покохає,

як мала би я,

коли до нас доля

була би ласкава.

Атлi тебе

зле почастує,

будеш вмирати

у пастцi змiїнiй.

Та незабаром

скоїться те,

що Атлi й сам

стане руїною,

щастя вiн втратить

i синiв життя,

бо йому Гудрун

жахна на ложi

лезо встромить

у серце скорботне.

Краще би Гудрун,

ваша сестра,

за чоловiком

рушила мертвим,

якби дали їй

добру пораду

чи серце би мала

таке, як у мене.

Я тихо кажу,

та не буде вона

собi зi скорботи

життя руйнувати;

її понесуть

хвилi бурхливi

до Йонакра конунга

отчих земель.

[Стануть дiтьми їй

i спадкоємцями],

i спадкоємцями

Йонакра чада;

Сванхiльд вона

вишле з країни,

їхню iз Сiгурдом

спiльну дочку.

Знищить її

Бiккi порада,

бо Йормунрекк

ворог живим;

так увесь рiд

Сiгурда згине;

Гудрун ридає

в горi страшному.

Прошу я тебе

лише про єдине, -

буде то в свiтi

останнє прохання:

зведуть хай широкий

в полi чертог,

такий, щоби в ньому

стачило мiсця

всiм, хто убитий

разом iз Сiгурдом.

Оздобiть чертог

килимами й щитами,

вбрання покладiть

i вбитих рабiв;

спалiть мене поруч

iз гунським героєм.

Спалiть мене поруч

iз гунським героєм,

служок моїх

вирядiть гiдно:

двох в головах

i яструбiв двох;

все тодi зроблено

буде, як треба.

Мiж нами вкладiть

меч перснеприкрашений,

гостролезе залiзо,

як лiг вiн мiж нами

на ложi єдиному,

коли звались ми

чоловiком i жiнкою.

Тодi йому п'ятку

не вiдсiче

брама палат,

прикрашена перснем,

якщо я пiду

слiдом за ним;

подорож наша

пишною буде.

Бо пiдуть iз ним

п'ять хатнiх рабинь,

восьмеро слуг

гарного роду,

вихованi

в батьковiй хатi,

яких Будлi дав

чаду своєму.

Багато я мовила,

ще бiльше могла б,

якщо менi доля

дозволила б мовити;

мiй голос урвався,

рани нуртують,

я правду казала,

тепер я помру".

Примiтки i коментарi

"Коротка пiсня про Сiгурда" є однiєю з найдовших еддичних пiсень. Свою назву вона дiстала на противагу "Великiй пiснi про Сiгурда", яка вважається втраченою i вiрогiдною частиною якої називають зокрема "Уривок iз пiснi про Сiгурда". Той наратив був iще бiльшим i базувався, радше за все, на "Сазi про Вольсунгiв".

Жанр цiєї пiснi - також елегiя, цього разу вiд iменi Брюнхiльд. Її плач над власною недолею складає бiльшу частину тексту. Як i в iнших пiснях "героїчного" корпусу "Едди", тут широко використовуються прийоми поезiї скальдiв (алiтерацiя i кеннiнг). Також має мiсце протиставлення поведiнського модусу Брюнхiльд i Гудрун (строфа 61). У строфах 54-64 Брюнхiльд виголошує пророцтво, бо знаходиться на гранi смертi: вважалося, що помираючi або мертвi бачать бiльше, нiж простi смертнi (подiбнi приклади бачимо по всiй "Еддi"). Ця її промова проливає свiтло на подальший розвиток колiзiї, зафiксований у iнших пiснях "героїчного" корпусу. Строфи 65-70 описують поховальний обряд, характерний для воїнської аристократiї давньої Пiвночi i язичницькi уявлення про посмертнi пригоди душi, що почасти збереглися i за християнських часiв (образ пекельної брами, що хутко зачиняється за тим, хто входить чи виходить до царства мертвих, див. переосмислення цього образу у казцi про Семунда Мудрого i Чорну Школу).

4. Сiгурд Пiвденець (Sigurðr inn suðræni) - натяк на пiвденне (франкське) походження сюжету.

гунський король (húnskr konungr) - тобто Сiгурд; тут термiн "гуни" вжито в тiй же якостi, як у iнших пiснях вживається термiн "готи", себто не як етнонiм, а як хейтi на позначення героїв.

8. ...мерзлотам - оригiнальне jökla означає власне "льодовикам"; це вказiвка на iсландську обробку сказання, позаяк льодовики - характерна деталь iсландського пейзажу, але геть не континентального.

У строфi 12 йдеться про вимогу вбити малого Сiгмунда, сина Сiгурда i Гудрун, аби уникнути помсти. Що i було зроблено без жодних оглядок на вiк.

15. дiвочi дари (meiðmum вiд meiðmar) - важко сказати напевне, що саме боїться втратити Гуннар: посаг Брюнхiльд або її близькiсть.

16. золото Райну - скарби Фафнiра було сховане у Райнi не Сiгурдом, а Гьюкунгами вже пiсля його вбивства.

18. гунський Бальдр дружин (inn húnski her-Baldr) - "Бальдр вiйська" є кеннiнгом на позначення конунга чи воїна; гунський - див. прим. до строфи 4.

Про яких саме п'ятьох синiв iдеться - важко сказати: вiдомо, що у Сiгурда був один-єдиний син Сiгмунд, названий так на честь батька Сiгурда, i двi дочки: Сванхiльд, яку згодом народила Гудрун, i Аслауг, яку народила Брюнхiльд (в "Еддi" нiбито не згадується, проте вiдома з "Саги про Вольсунгiв" i головно з "Саги про Рагнара Шкiрянi Штани та синiв його").

24. друг Фрейра (Freys vinar) її - тобто Сiгурд; друг Фрейра - кеннiнг на позначення конунга.

У строфi 27 йдеться про те, що жоден iз синiв, яких може в майбутньому народити Гудрун, не зрiвняється iз Сiгмундом. Пiд "сестрою" мається на увазi Гудрун, яка є сестрою Гуннара й Хегнi.

28. його жiнки коханцем - в оригiналi "другом" (vinr).

31. вождь яструба друзiв (gramr haukstalda) - вiд hauk-staldar, "супутники яструба", тобто воїни. Походження цього образу не зовсiм ясне: або йдеться про звичай полювання iз ловчим соколом/яструбом, або це з того ж ряду, що "годувати орла", тобто вбивати у битвах людей, чиї трупи згодом жертимуть яструби.

40. ...валькiр'ї (men-Skögull) - власне, "смертної Скогулль": важко сказати, чи йдеться саме про Брюнхiльд, або iм'я однiєї з валькiрiй вжито тут як хейтi на позначення жiнки в принципi.

45. з матерi черева (til móður kné) - точнiше "на материнськi колiна".

46. долина намиста (mörk menja) - власне "марка (земля, область) намиста": кеннiнг на позначення жiнки, тут - Брюнхiльд.

52. Меньї добро (Menju goð) - тут кеннiнг на позначення золота; Менья i Фенья - двi велетки, що мололи на чарiвному жорнi Гроттi щастя, багатство i мир для Фродi конунга, див. "Пiсню про Гроттi" ("Gróttasöngr").

53. вам не дiстатися // вже до протоки - тобто "ви не повернетеся додому з подорожi (морської), загинете на чужинi" (прелюдiя до пророцтво про трагiчний фiнал мандрiвки Гьюкунгiв до Атлi конунга).

Хто такий Йонакр конунг iз строфи 63 - важко сказати напевно. Невiдомо, чи був у нього якийсь iсторичний прототип. Його iм'я деякi дослiдники iнтерпретували як слов'янське (щось типу "Юнак", пор. iсл. iм'я "Sveinn" iз тим ще значенням), що з огляду на сюжет, пов'язаний з його синами, може мати ґрунт. Його сини - Хамдiр, Сорлi та Ерп; першi двоє вважаються синами Гудрун, а щодо сумнiвного (позашлюбного, гунського) походження третього мiстяться лише натяки; Гудрун вiн доводиться пасинком.

Строфа 64 мiстить натяк на подiї, що вiдбулися у "Пiдбурюваннях Гудрун" та у "Пiснi про Хамдiра". Йормунрекк - король остготiв Ерманарiх, який узяв шлюб iз Сванхiльд, дочкою Гудрун. Його радник Бiккi намовив Рандвера, сина Йормунрекка, спокусити Сванхiльд, а тодi все розповiв королю. Йормунрекк велiв сина повiсити, а жiнку кинути пiд копита коням. За це йому поїхали мститися сини Йонакра, брати Сванхiльд. Цей сюжет збiгається iз повiдомленням Йордана про напад на Ерманарiха двох братiв iз народу росомонiв (Саруса та Аммiуса), якi теж мстилися за вбиту сестру. Вiдомо, що володiння Ерманарiха були розташованi на берегах Чорного моря (в т.ч. i на теренах сучасної України) i сусiдили iз краями, населеними слов'янами та залишками iраномовного населення (скiфи, сармати, алани тощо). Вiдтак Йонакр i його сини могли бути як слов'янами, так i сарматами, або й якогось змiшаного походження: наразi немає певностi щодо етнiчної приналежностi згаданих росомонiв.

67. двох в головах // i яструбiв двох (tveir at hofðum // ok tveir haukar) - не зовсiм ясне мiсце. У англiйському перекладi Генрi Белоуза так: "Two at his head // and two at his feet, // A brace of hounds // and the pair of hawks" ("Двох в головах i двох коло нiг, собачi ошийники i пару яструбiв"). Iмовiрно, при запису пiснi виникла помилка, яку Белоуз спробував виправити, наголошуючи на тому, що це мiсце являє собою парафраз iз "Саги про Вольсунгiв". Так чи iнакше, ця та iншi строфи iлюструють уявлення про те, що i на тому свiтi померлому аристократовi могли знадобитися розкiшнi речi, раби, мисливськi тварини, зброя тощо, тому їх ховають разом. Утiм, це стосується не лише германської традицiї. Варто додати, що кремацiя в Iсландiї не практикувалася, та й вже за доби вiкiнгiв вважалася пережитком давнини. Це може вказувати на глибоку архаїчнiсть сюжету.

Оставить комментарий © Copyright Семунд Мудрий (перевод: Хаген) (Hagen_a@i.ua) Размещен: 29/10/2015, изменен: 29/10/2015. 28k. Статистика. Поэма: Поэзия, Переводы Старша Едда Скачать FB2		Ваша оценка:

Семунд Мудрий : другие произведения.

Коротка пiсня про Сiгурда