Аннотация: Старий Квельдульф мстить за сина i помирає, зовсiм чучуть не доїхавши до Iсландiї.
23. Убивство синiв Хiльдiрiд
Кетiлем Лососем звався муж, син Торкеля Наумдалаярла1 i Храфнхiльд, дочки Кетiля Лосося з Храфнiсти. Лосось був чоловiк знаменитий i видатний. Вiн мав мiцну дружбу з Торольфом сином Квельдульфа i був його родичем. Вiн був у тому вiйську, що зiбралося у Халогаландi на допомогу Торольфовi, про що вже було сказано. А коли Харальд конунг вирушив на пiвнiч i люди дiзналися, що Торольф пiшов з життя, Кетiль очолив тi збори. Лосось iз шiстьма дюжинами люду поквапилися на Торгар, де перебували сини Хiльдiрiд iз невеликим загоном. Дiставшись садиби, Лосось напав на них. Загинули тодi сини Хiльдiрiд i бiльшiсть їхнього люду, i сталося так, що ватажники Лосося забрали все добро, яке там знайшли.
Пiсля того взяв Лосось два кнорри, такi великi, якi лише змiг дiстати, i велiв навантажити їх усiм своїм майном, що мiг забрати. Також узяв вiн жiнку свою i дiтей, i всiх людей, якi були при ньому в тiй справi. Баугом звався муж, названий брат Лосося, чоловiк родовитий i заможний. Вiн керував другим кнорром. I коли вони мали попутний вiтер, то рушили у вiдкрите море.
За кiлька зим до того Iнгольф i Хьорлейф замешкали в Iсландiї, тож серед люду лише й було розмов про ту подорож. Казали люди, що там повно гарної землi.
Лосось вирушив на захiд i дiстався Iсландiї. I коли вони пiдiйшли до суходолу, то опинилися з пiвденної сторони. А оскiльки пiднявся сильний вiтер i хвилi до самої сушi, ще й не трапилося жодної гаванi, то рушили вони далi на захiд уздовж пiщаних берегiв. А коли вiтер i хвилi втишилися, натрапили вони на широке гирло, пiднялися рiкою i стали на схiдному березi. Тепер та рiка зветься Тьорса2, тодi вона була значно вузькiшою i глибшою, нiж нинi. Вони розвантажили кораблi, посiли землю на схiдному березi рiки й пасли там худобу. Першу зиму Лосось мешкав на рiцi Ранга3. Навеснi ж вiн оглянув схiдний обшир i тодi взяв землю мiж рiками Тьорса i Маркарфльот4, мiж горами й узбережжям, i оселився на Хофi5 на схiд вiд Ранги.
Iнгунн, жiнка його, навеснi пiсля першого зимування народила дитину, i нарекли хлопчика Храфном. I коли хату, що там була, потiм знесли, те мiсце згодом називали Храфнтофтiр6.
Лосось дав Бауговi землю на Фльотсхлiдi7 вiд рiки Меркья8 до рiки довкола Брейдабольстаду9, а жив вiн на Хлiдарендi10, й вiд Бауга пiшов у тих краях великий рiд. Лосось дав землю своїм корабельникам, а iншим продав за помiрну цiну, i згодом їх нарекли ланднамаманами11.
Сторольфом звався син Лосося. Вiн володiв Хвалем i Сторольфсвеллем12. Його сином був Орм Сильний. Герольфом звався другий син Лосося. Вiн володiв землею на Фльотсхлiдi навпроти Бауга поруч iз Хвальслеком13. Вiн жив пiд Бреккою14. Син його звався Сумарлiдi, батько Ветрлiда скальда. Хельгi був третiм сином Лосося. Вiн жив на Веллi15 й володiв землею вiд Ранги до дiлянки свого брата. Вестаром звався четвертий син Лосося. Вiн володiв землею на схiд вiд Ранги мiж рiкою Твера16 до нижнього краю Сторольфсвеллю. Вiн був жонатий на Моейд, доцi Хiльдiра з Хiльдiсею. Їхньою дочкою була Асню, дружина Офейга Похмурого. Вестар мешкав на Моейдархвалi17. Храфн був п'ятим сином Лосося. Вiн став першим закономовцем18 Iсландiї. Вiн жив на Хофi пiсля свого батька. Торлауг була дочкою Храфна, дружиною Йорунда годi. Їхнiм сином був Вальгард з Хофу. Храфн зробився найвидатнiшим iз синiв Лосося.
24. Скорбота Квельдульфа
Квельдульф почув про загибель Торольфа, сина свого. Зробився вiн таким згорьованим вiд тої звiстки, що аж злiг вiд печалi й старостi.
Скаллагрiм часто приходив до нього i намовляв його триматися, кажучи, що нема гiршого, нiж занепасти духом, заслабнути i валятися на лiжку.
- Є iнша рада: ми мусимо помститися за Торольфа. Може статися, ми перестрiнемо декого з тих, хто брав участь у його вбивствi. А як нi, тодi знайдемо тих людей, чия загибель завдасть конунговi шкоди.
Харальд конунг вирушив того лiта до Уппланду й повернувся восени на захiд на Вальдрес i далi на Ворс. Ельвiр Тихий був при ньому i часто звертався до конунга iз проханням дати викуп за Торольфа Квельдульфовi й Скаллагрiмовi майном або якимись почестями, якi вони приймуть. Конунг вiдказав, що не проти, якщо вони самi до нього прибудуть.
Потiм подався Ельвiр на пiвнiч у Фiорди i якось увечерi прибув до тих батька i сина. Вони зустрiли його вдячно. Вiн мешкав там деякий час.
Квельдульф ретельно розпитав Ельвiра про те, що сталося на Санднесi, коли загинув Торольф, i про те, що славетного вчинив Торольф перед смертю, i про те, хто вразив його зброєю, i де вiн отримав найтяжчi рани, i як вiн зрештою помер. Ельвiр розповiв усе, про що його питали, i додав, що Харальд конунг сам нанiс смертельну рану, а Торольф упав йому пiд ноги долiлиць.
Тодi мовив Квельдульф:
- Добра твоя оповiдь, бо старi люди кажуть, що за того, хто помер долiлиць, певно можна помститися, i помста вражає того, хто стояв найближче до загиблого. Хоча й несхоже, щоби нам аж так поталанило.
Ельвiр сказав їм, що сподiвається, аби вони поїхали до конунга i просили в нього викупу, i то буде для них почесно, i вмовляв їх наважитись i промовив чимало слiв.
Квельдульф сказав, що вiн уже надто старий i хворий:
- Лишуся я вдома.
- А ти поїдеш, Грiме? - спитав Ельвiр.
- Гадаю, з того дiла не вийде, - сказав Грiм. - Конунг не завважить мене красномовним. Гадаю, не доведеться менi довго прохати в нього вiдплати.
Ельвiр сказав, що в тому не буде потреби:
- Ми самi поведемо розмову на твою користь, i так добре, як лише зможемо.
I позаяк Ельвiр намовляв дуже наполегливо, Грiм зрештою згодився їхати, коли буде готовий. Вони домовилися про час, коли Грiм має прибути на зустрiч iз конунгом. Тодi Ельвiр повернувся до конунга.
25. Подорож Скаллагрiма до конунга
Скаллагрiм приготувався до подорожi, про яку щойно було сказано. Вiн обрав собi за супутникiв iз числа домочадцiв i сусiдiв таких людей, що були там найдужчими й найвiдважнiшими. Один з них звався Анi, заможний ґазда, iнший - Гранi, третiй - Грiмольф i Грiм, брат його, домочадцi Скаллагрiмовi, та ще двоє братiв, Торбьорн Крук i Торд Здоровило. Їх прозвали синами Торун. Вона мешкала неподалiк вiд Скаллагрiма i була чаклункою. Здоровило [в дитинствi] був попелюшкою20. Ще один звався Торiром Велетенем, а його брат - Торгейром Довгов'язим. Також були там самiтник наймення Одд i вiдпущеник Грiс. Дванадцятеро було їх у тiй виправi, всi люди мiцнi, а багато хто й одержимий.
На гребному суднi Скаллагрiма вони рушили на пiвдень повз береги й пристали в Острарфiордi, а звiдти пiднялися суходолом до Ворсу, де було озеро, яке вони мусили перетнути на своєму шляху. Тож вони знайшли гребний човен i повеслували через озеро, а там уже недовго лишалося до маєтку, де на учтi перебував конунг. Грiм i його люди прибули саме на той час, коли конунг сiдав до столу.
Грiмовi люди розпитали народ знадвору, що тут вiдбувається. А коли тi вiдповiли, Грiм попрохав покликати Ельвiра Тихого до нього на розмову.
Тодi пiшов один чоловiк до хати, де сидiв Ельвiр, i сказав йому:
- Сюди прибули люди, числом дванадцять, якщо їх тiльки можна назвати людьми, бо вони радше скидаються зростом на велетнiв, анiж на смертних.
Ельвiр пiдвiвся i вийшов назовнi. Вiн точно знав, хто це приїхав. Вiн привiтно зустрiв Грiма, родича свого, i запросив його до хати.
Грiм сказав своїм подорожнiм:
- Так тут заведено, щоби люди йшли до конунга беззбройними. Пiдемо ми вшiстьох, а решта хай буде ззовнi й стереже зброю.
Потiм вони зайшли всередину. Першим до конунга наблизився Ельвiр. Скаллагрiм став у нього за спиною. Ельвiр взяв слово:
- Нинi прибув сюди Грiм, син Квельдульфа. Ми дуже зрадiли б, княже, якби з твоєї ласки його подорож завершилася добре, i дуже на те сподiваємося. Ти сильно звеличуєш багатьох, якi цього заслуговують менше за Грiма, бо мало хто дорiвняється до нього у рiзних ремеслах, за що би вiн не брався, i тобi варто зробити так ще й тому, княже, що менi ця справа видається дуже важливою, коли моя думка хоч трохи для тебе важить.
Ельвiр казав довго i розумно, бо був мужем красномовним. Багато з його друзiв пiдтримали перед конунгом його промову.
Конунг придивився. Вiн побачив за спиною Ельвiра чолов'ягу, що був на голову вищий за решту i голомозий.
- То це вiн є Скаллагрiм, - спитав конунг, - отой здоровенний мужик?
Грiм же вiдказав, що так воно i є.
- Тодi я волiю, - сказав конунг, - якщо ти просиш вiдшкодування за Торольфа, щоби ти зробився моєю людиною, пiшов у моє вiйсько i служив менi. Можливо, менi сподобається твоя служба, i я дам тобi викуп за брата та iншi почестi, не меншi за тi, якi мав у мене Торольф, i ти мусив би зустрiти це краще за нього, якщо я звеличив би тебе, як його.
Скаллагрiм вiдповiв:
- Це вiдомо, наскiльки Торольф був кращий за мене i переважав мене в усьому, i то не знайшов щастя у тебе на службi, конунг. Тепер я не можу прийняти таку волю. Не буду я тобi слугою, бо певен, що й сам не дiстану щастя, коли служитиму тобi, як бажав би i варто було б. Я гадаю, що вiд мене буде бiльше шкоди, нiж вiд Торольфа.
Конунг промовчав, i його лице збагрянiло. Ельвiр тут же обернувся i сказав Грiмовi вийти геть. Отже вийшли вони назовнi й забрали свою зброю. Ельвiр просив їх чимскорiше забиратися звiдти. Вiн пiшов з ними до озера, i багато народу - з ним.
Перш нiж Скаллагрiм поїхав, Ельвiр промовив:
- Iншою стежкою пiшла твоя справа до конунга, родичу Грiме, нiж менi здавалося. Спершу я тебе сильно намовляв на цю подорож, а тепер прошу, щоби ти вирушав додому щонайшвидше, i не з'являвся перед конунгом, якщо лише справа не повернеться лiпше, нiж, як менi здається, є наразi, й бережися конунга та його людей.
Поїхав потiм Грiм зi своїми через озеро, а Ельвiр зi своїми - до човнiв, що стояли на березi, й посiкли їх так, що стало не можна ними їхати, бо вже виднiлися люди, якi наближалися вiд садиби конунга. Було їх чимало, i всi добре озброєнi, й бiгли хутко. То Харальд конунг послав їх слiд за Грiмом, аби його вбити.
Невдовзi потому, як пiшли Грiм i його люди, конунг взяв слово i мовив так:
- Помiтив я, що цей лисий здоровань сповнений вовчих думок, i за нагоди завдасть шкоди тим з моїх людей, яких менi було би прикро втратити. Будьте певнi, цi люди, якщо їх можна так назвати, вважають нас винними, i той голомозий не зглянеться нi до кого з нас, якщо матиме випадок. Тож нинi вирушайте за ним i вбийте його.
Вони попрямували до озера i не знайшли жодного годящого човна, тож повернулися до конунга нi з чим i сказали, що Грiм i його люди втекли озером.
А Скаллагрiм зi своїми супутниками мандрував, поки не вернувся додому. Вiн розповiв Квельдульфовi про свою подорож. Квельдульф похвалив Грiма, що вiн не пристав на волю конунга пiти пiд його руку, кажучи, що вiд конунга вони матимуть, як i ранiше, саме лихо i жодного вiдшкодування.
Квельдульф i Скаллагрiм часто радилися про цю свою справу, i згодилися, що не можуть далi лишатися у країнi поруч iз таким конунгом, так само, як iншi люди, хто був у нього в немилостi, тож мусять виїхати, i забажали податися до Iсландiї, бо був поголос, нiби там добрi землi. Туди вже переїхав їхнiй друг i родич, Iнгольф син Арнi, зi своїми супутниками, i вони взяли землю й оселилися в Iсландiї. Люди могли брати там землю, не купуючи, i вiльно селитися. Зрештою вони впевнилися у намiрi полишити домiвку i виїхати з країни.
Торiр син Хроальда був у дитинствi вихованцем Квельдульфа i мав зi Скаллагрiмом однаковий вiк. Тi двоє були один одному як рiднi. Торiр зробився ландманом конунга, коли все це вiдбувалося, проте їхня зi Скаллагрiмом дружба лишалася непохитною.
Незабаром Квельдульф i його рiднi пiдготували корабель. Мали вони судна великi й годящi, тож обладнали два кнорри i взяли на кожен три десятки люду, а ще жiнок i дiтей. Вони забрали з собою все рухоме майно, яке могли, але землi їхньої нiхто не купив через острах перед могутнiм конунгом.
Коли вони були готовi, то пiдняли вiтрила i стали на шлях. Вони йшли через острови, що звуться Солундiр. Там є чимало островiв, широких i таких покраяних у берегiв, що подейкують, нiби дуже мало хто з людей знає там усi гаванi.
Гуттормом звався муж, син Сiгурда Оленя. Вiн був брат матерi Харальда конунга. Вiн також був вихователем конунга й управителем його земель, коли сам конунг був у дитячому вiцi, ще до того, як почав князювати. Гутторм був воєводою Харальда конунга, коли той почав боротьбу за країну, i брав участь в усiх битвах, якi дав конунг, iдучи землями Норвегiї. А коли Харальд зробився єдиновладним конунгом над усiма тими краями, тодi дав Гуттормовi, родичевi своєму, Вестфольд, i Схiдний Агдiр, i Хрангарiкi, i всi землi, якими володiв Хальфдан Чорний, батько конунга. Гутторм мав двох синiв i двох дочок. Синiв звали Сiгурд i Рагнар, а дочок - Рагнхiльд i Аслауг.
Гутторм захворiв. А коли вiдчув близьку смерть, то послав людей до Харальда конунга iз проханням подбати про його дiтей i володiння. Трохи згодом вiн помер.
А коли конунг почув про його смерть, велiв покликати Халльварда Суворого iз братом, кажучи, що вони мають вирушати на схiд у Вiк. Двiр конунга тодi був у Трандхеймi. Брати приготувалися до подорожi з усiєю пишнотою i взяли найкращий корабель, що змогли дiстати. То був корабель, яким ранiше володiв Торольф син Квельдульфа i який вони вiдiбрали у Торгiльса Галасливого. Коли вони були готовi, конунг дав їм завдання їхати на схiд до Тунсбергу. Тодi це було торгове мiсто. Там Гутторм мав престол.
- Мусите ви, - сказав конунг, - привезти менi синiв Гутторма, а його дочки хай лишаються там, доки я не видам їх замiж. Я маю поставити там людей боронити державу i виховати юнок.
Тож коли брати були готовi, то рушили своїм шляхом, i мали попутний вiтер. Прибули вони на схiд, у Вiк до Тунсбергу, i там виклали своє доручення. Забрали Халльвард iз братом синiв Гутторма i чимало рухомого добра. Тодi поїхали назад. Вiтер був досить слабкий, i нiчого розповiсти про їхню путь, поки не дiсталися вони пiвночi, а коло Согну22 вже мали попутний вiтер i чисте небо, i перебували у доброму гуморi.
27. Помста Квельдульфа i його смерть
Квельдульф i Скаллагрiм усе лiто пильнували берег, повз який iшли. Скаллагрiм мав гострий зiр. Вiн помiтив вiтрила Халльварда й Сiгтрюгга й упiзнав корабель, бо вже бачив його ранiше, коли на ньому ходив Торольф. Скаллагрiм прослiдкував за ними, доки вони не зайшли у якусь гавань пiдвечiр. Потiм вiн повернувся i розповiв Квельдульфовi, що бачив, i що впiзнав корабель, який Халльвард iз братом вiдбили у Торгiльса i яким володiв Торольф, i на якому, мабуть, їдуть такi люди, котрих варто вполювати.
Потiм вони пiдготували два човни i взяли на кожен по двадцять чоловiк. Одним керував Квельдульф, iншим - Скаллагрiм. Вони веслували слiд за помiченим кораблем i висадилися на землю там, де вiн пристав.
Люди Халльварда розбили шатро на кораблi й лягли спати. А коли люди Квельдульфа наблизилися, вартовi, що сидiли коло корабля на сходнях, пiдняли тривогу, кричали людям вставати, бо наближається недруг. Люди Халльварда взялися за зброю.
А коли Квельдульф i його бiйцi дiсталися сходнiв, то зiйшли на борт заднiми, а Скаллагрiм i його бiйцi - переднiми. Квельдульф тримав у руцi "троля бронi"23. Коли вiн пiднявся на корабель, то закликав своїх людей рушили вздовж борту й рубати жердини шатра, а сам пiшов до корми, i кажуть, його тодi охопила вовча лють, i багато з його супутникiв також лютували, мов одержимi. Вони повбивали там усiх, хто їм трапився. Так само вчинив i Скаллагрiм, iдучи кораблем. Батько iз сином не зупинялися, доки не очистили корабель. А Квельдульф повернувся на корму, здiйняв "троля бронi" й рубонув Халльварда крiзь шолом у голову так, що зброя застрягла в ранi. Тодi вiн так мiцно рвонув сокиру, що здiйняв Халльварда у повiтря та перекинув його за борт. Скаллагрiм очистив передню частину i вбив Сiгтрюгга. Чимало люду плигали в море, але бiйцi Скаллагрiма брали човни, що знайшли там, веслували до втiкачiв i вбивали їх, поки не лишилося жодного, хто борсався у водi.
Там знайшли смерть разом п'ять десяткiв людей Халльварда, а Скаллагрiм узяв його корабель i все майно, що там було.
Вони схопили двох чи трьох, якi на позiр здалися їм немiчними, i пощадили їх, аби тi розповiли, що за люди були на кораблi, й у чому був задум їхньої подорожi. А коли тi все їм повiдомили, то заходилися вони обшукувати мертвих, що валялися на палубi. Тодi стало ясно, що тих, якi стрибнули за борт, було бiльше, нiж тих, якi загинули на кораблi. Сини Гутторма також стрибнули за борт i потонули. Одному з них було дванадцять зим, а iншому десять, обоє - багатообiцяючi люди.
Потiм велiв Скаллагрiм звiльнити полонених, i наказав їм їхати до Харальда конунга, i докладно розповiсти йому, що i як тут трапилось, i хто це зробив.
Потiм пiдвели люди Грiма захоплений корабель з усiм вантажем до їхнiх, борт до борту, i перенесли на нього все майно з того зi своїх суден, яке було менше, а потiм натаскали на спорожнiлий корабель камiння, порубали дно i затопили його, а потiм вийшли у вiдкрите море i мали попутний вiтер.
Кажуть, нiби тi люди, що були одержимими або берсерками, вступаючи в бiй, робилися такими сильними, що жоден не мiг встояти перед ними, але коли це миналося, сили їх полишали. Так само було i з Квельдульфом, бо коли його лють минулася, вiдчув вiн страшенну втому i так охляв, що злiг без сил.
А вiтер винiс їх у вiдкрите море. Квельдульф керував тим кораблем, який вони вiдбили у Халльварда. Вiтер був рiвним i кораблi трималися недалеко один вiд одного, тож на кожному знали, що вiдбувається на iншому.
А коли вони заглибилися в море, хвороба змогла Квельдульфа. Йшлося до того, що вiн чекав смертi й тодi покликав корабельникiв своїх i мовив, що не сподiвається здолати цей шлях.
- Не доводилося менi, - сказав вiн, - лежати недужим, але нинi, здається, менi таки кiнець, i коли я помру, то зробiть менi труну, покладiть мене туди i спустiть за борт, бо справа знову пiде iншим шляхом, нiж я собi гадав, i я не дiстануся Iсландiї й не вiзьму там землi. Перекажiть моє вiтання Грiмовi, синовi моєму, коли зустрiнете його, i скажiть йому, коли вiн наблизиться до Iсландiї, щоби вiн оселився неподалiк вiд того мiсця, де я дiстануся сушi, хоч це i виглядає невiрогiдним.
Трохи згодом Квельдульф помер. Корабельники зробили, як вiн велiв, тож його поклали у труну й опустили за борт.
Грiмом звався муж, син Торiра сина Кетiля Кьольфара24, чоловiк сильний рiднею i заможний. Вiн був корабельником Квельдульфа. Вiн доводився батьковi й синовi давнiм другом i ходив у виправи i з ними обома, i з Торольфом, i тим накликав на себе гнiв конунга. Вiн очолив корабель пiсля смертi Квельдульфа. I коли вони дiсталися Iсландiї, то опинилися з пiвдня. Вони рушили пiд вiтрилами на захiд уздовж берегiв, бо чули, що Iнгольф оселився десь у тих краях. А коли вони подолали Рейкьянес25 i побачили фiорд, то рушили туди на обох кораблях. Тодi погода зiпсувалася, зайшло на сильний дощ i туман. Тож кораблi розiйшлися. Грiм подався через Боргарфiорд26 i всi тамтешнi шхери, кинув якiр i чекав, доки негода втишиться й розвиднiє. Тодi почався прилив. Вони пiднялися якоюсь рiчкою - нинi вона зветься Гуфа27 - наскiльки могли, а потiм розвантажили корабель i замешкали там на першу зиму.
Вони обстежили берег моря, вздовж i впоперек. Вiдiйшовши недалеко, вони знайшли якусь затоку, куди викинуло труну Квельдульфа. Вони перевезли ту труну на мис, що був неподалiк, i глибоко її поховали, а зверху поклали камiння.
18) Закономовець (iсл. lögsögumaðr) - почесна громадська посада в Iсландiї, в обов'язок якої входило щороку виголошувати на тингу закони i тлумачити їх.
19) Норна - богиня долi у скандинавськiй мiфологiї; Тунд - одне з iмен Одiна; тинг Тора - битва, вiдтак мовити на тингу Тора - битися; Гнаар - велетка, що втiлює старiсть i немiч. Квельдульф скаржиться на злу долю, що норна присудила його синовi, й жалiється, що через брак сил не може помститися за нього.
20) В оригiналi kolbítr - "той, хто гризе вугiлля"; так звалися дiти, що переважно перебували вдома ("за пiчкою") i мало контактували з однолiтками (те саме, що Askeladden, "Лежачий у золi", герой норвезьких казок).
21) В оригiналi вжито термiн hertogi, тобто "герцог", але на той час у Скандинавiї вiн, радше за все, означав не титул, а саме рiд занять, високе вiйськове звання (вiд herr - "вiйсько").
22) В оригiналi Sognsæ, "Море Согн", тобто гирло Согнефiорду.
23) В оригiналi bryntröll - кеннiнг (характерна для поезiї скальдiв метафора) на позначення сокири.
24) В оригiналi kjölfara, дослiвно "Мандрiвника за гори Кiлiр".